История Полтавы

Парфений (Левицкий, Памфил Андреевич)

• 

Подробности

Просмотров: 71713

Парфений, архиепископ Тульский.

Парфений, архиепископ Тульский (в миру Памфил Левицкий). Род. в с. Плешивец, Гадячского уезда, 28 сентября 1858 г. Окончив Полтавскую духовную семинарию, поступил в Киевскую духовную академию, которую окончил в 1884 году кандидатом богословия и 14 августа того же года был назначен помощником смотрителя Переяславского духовного училища. В 1894 г. принял монашество и 28 января рукоположен во иеромонаха и назначен смотрителем Звенигородского духовного училища. В том же году, был назначен инспектором Вифанской духовной семинарии. В 1895 г. архимандрит и ректор той же семинарии. В 1897 г. перемещен на должность ректора в Московскую семинарию. 15 сентября 1899 г. состоялось высочайшее повелиние о бытии ему епископом Можайским, викapиeм Московской епархии (хиротония 10 октября). 8 июня 1901 г. первый викарий той же епархии. 16 марта 1902 года был назначен сверхштатным членом Московской Св. Синода Конторы, с оставлением в звании викария. В 1904 г. был назначен епископом Подольским, а с 15 февраля 1908 г. епископ Тульский. 6 мая 1911 г. возведен в сан архиепископа. О его литерных трудах см. наш биографический словарь писателей и ученых.

На своей родине архиепископ Парфений соорудил прекрасный каменный храм.

Источник:

Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.221-222

 

Парфкній (Левицький Памфіл) (28.09/10.10. 1858, с. Плішивець Гадяцького пов. Полтавської губ., тепер Га-дяцького р-ну Полтавської обл. – 01.1922, м. Полтава) – церковний діяч, архієпископ.

Походив із родини дяка. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1878), Київську духовну академію (1882). Канд. богослов’я (1882). З молодих років відзначався щирим патріотизмом і побожністю. Був пом. доглядача Переяславського духовного училища. 1884 прийняв чернецтво з уведенням у сан ієромонаха. Працював доглядачем Звенигородського духовного училища, пізніше – інспектором Віфанської духовної семінарії. 1897 призначений на посаду ректора Московської духовної семінарії, через два роки висвячений на єпископа Можайського, вікарія Московської єпархії. Ініціатор спорудження за фінансового сприяння графині С. Ламсдорф-Галаган у рідному с. Плішивець дев’ятиверхого мурованого Покровського храму (1902–1906, арх.-худ. П. Кузнєцов) на взірець знаменитої запорозької дерев’яної Троїцької церкви 18 ст. у Новомосковську.

У груд. 1904 призначений єпископом Кам’янець-Подільським і Брацлавським. За активної участі П. відбувся Кам’янець-Подільський єпархіальний з’їзд, на якому було ухвалено рішення домагатися перед владою запровадження української мови у семінарії та ін. школах духовного відомства. Найвагомішим здобутком подільського періоду життя П. дослідники називають видання українською мовою євангелія, наклад якого (5000 прим.) розійшовся упродовж місяця. Це вид. єпископ уважав чи не головною справою свого життя. Після революції 1905–1907 П. було переведено до Тули. Відомості про цей період життя П. дуже скупі, а з його листування зі сподвижниками у Кам’янці помітно, що він сумує за Поділлям та Україною.

У 1917 П. переїхав на Полтавщину, де активно опікувався українізацією парафій, сприяв упровадженню української мови у навчальні заклади, підтримував Українське церковне братство. За спогадами К. Кротевича, П. прибув до Полтави на запрошення членів українського церковного братства і одразу взявся до керівництва справами. Тоді ж він дав згоду і на керівництво УАПЦ в єпархії. Осівши у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі, П. вступив в управління єпархією навесні 1920. Попри те, що доводилося працювати в оточенні старого консервативного духівництва й ченців Хрестовоздвиженського монастиря, П. вдалося висвятити більше як 30 священиків, брати у справах УАПЦ жваву участь, заохочувати духовенство до церковної проповіді рідною мовою. Проте, на думку В. Липківського, досить скоро П. «не витримав характеру», впроваджуючи таємну лінію проти оголошеної автокефалії УАПЦ: листувався з патріархом Тихоном, де запевняв патріарха, що взяв українську церкву під своє керівництво лише на те, щоб «заспокоїти цих дітей» і затримати їх в послушності патріархові, називав себе «послушним сином». Отож, можна припустити, що П. не мав однозначної позиції щодо УАПЦ, вагався і прагнув дотримуватися «букви закону», сподіваючись на злагоду з усіма; намагався служити церкві, дотримуючись її канонів, які сприймав як самоцінність. 1921 Собор єпископів (Синоду) Православної церкви України видав наказ про виключення всього духовенства українських парафій з «духовного звання», скасування ВПЦР та про ліквідацію Спілки українських парафій. Окрема постанова Собору стосувалася власне П., де його діяльність піддавалася осуду. Постанова пропонувала П. «ради мира и пользы украинской Церкви прислать на имя Священного собора епископов (синода) в письменной же форме заявление о том, что в церковные дела чужих епархий он – архиепископ Парфений – не вмешивается и под свое управление никого из не принадлежавших к его Полтавской области не принимает; канонического общения с запрещенными или низверженными от других епископов не имеет и нимало не поддерживает людей, сеющих в Украинской церкви смуту, ставленников для чужих епархий не рукополагает и без надлежащего обращения местных епископов в чужие епархии не переводит…». До Полтави від «Собору єпископів всієї України» було надіслано листа, у якому вимагалося від П. офіційної заяви про розрив всяких відносин із київськими українцями: у противному разі Собор звернеться до патріарха з проханням вжиття заходів проти непокірного архієрея. Натомість собор київських єпископів обрав П. своїм митрополитом. Екзарх Михаїл і Синод, дізнавшись про це, вжили проти П. рішучих заходів. До Полтави відбула делегація синоду, яка «загрозила йому заборонами та відлученням, коли він не зречеться і митрополитства, і української церкви». Після цього П. на вимогу делегації написав заяву, що він «зрікається української церкви, бо вона різко порушила закони, пориває зв’язки з ВПЦР і обрання на митрополита київського не приймає». Синод єпископів одразу поширив заяву П., яка, без перебільшення, приголомшила українців, надавши наснаги тихонівцям. Невдовзі після цих подій П. помер. Похов. на цвинтарі біля Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.

Тв.: Исторические сведения об имущественных владениях монастырей Полтавской епархии // ПЕВ-ЧН. – 1883. – №№ 13, 23; 1884. – №№ 3. 13; Иоасаф Краковский, митрополит Киевский // ПЕВ-ЧН. – 1890. – №№ 2. 3. 4; Даниил Кушнир, ктитор Млиевский // ПЕВ-ЧН. – 1889. – № 7; Прошлое Переяславского духовного училища // КС. – 1889. – № 2.

Літ.: ЦДАВОВУ. Ф.3984. – Оп.1. – Спр.29, 30, 31, 59, 71; Ф.3984. – Оп.3. – Спр., 4 «а», 40; Ф.3984. – Оп.4. – Спр.31; ДАПО. Ф.р. – 3872. – Оп.1. – Спр. 403; Грановский, 1901. – С. 343; Левицький Ор. Новый храм в старом украинском стиле // КС. – 1906. – Нояб.–дек. – С. 598-610; Павловский, 1912. – С. 150; Павловский, 1914. – С. 221; Церква і життя. Орган УАПЦ. – 1927. – Ч. 1. – С. 120-127; Кротевич К. До ідеології УАПЦ // Церква і життя. Орган УАПЦ. – 1928. – Ч. 1 (6). – С. 14-24; Щербаківський В. проф. З життя архієпископа Парфенія Левицького // Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літ. місячник. – 1961. – Лип. – Кн. 7/91 (165). Річник ХVІІІ (ХІV). – С. 708-711; Бурко Д. Архієпископ Парфеній Левицький // Бурко Д. Українська Автокефальна Православна Церква – вічне джерело життя. – Саут Бавнд-Брук, Н. Дж., США, 1988. – С. 280-286; Мартирологія українських церков, 1987; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 686; Циган Р. Нескорений єпископ-полтавець // Наша віра. – 1994. – Лип. – Ч. 12-13 (69-70). – С. 10; Циган Р. Шлях на Голгофу // ПЄВ. – 1994. – Ч. 1. – С. 5-7; Зінченко А. А. Визволитися вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського. – К.: Вид.-во Дніпро, 1997; Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ. 14–30 жовт. 1921 року. Док. і мат. – К.-Львів: б. в., 1999. – 559 с.; Киридон А. Поборник Українського православ’я Парфеній Левицький (до 145-річчя з дня народження) // ПЄВ. –2003. – Ч. 9. – С. 94-115.

А. М. Киридон

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

 

Парфений (Левицкий, Памфил Андреевич), архиепископ Полтавский и Переяславский.

Родился 28 сентября 1858 г. в с. Плешивце, Годяческого уезда, Полтавской губернии. Окончил Полтавскую духовную семинарию.

В 1884 году окончил Киевскую духовную академию со степенью кандидата богословия.

С 14 августа 1884 г. - помощник смотрителя Переяславского духовного училища.

В январе 1894 г. пострижен в монашество, 26 января рукоположен во иеромонаха и назначен смотрителем Звенигородского духовного училища.

В этом же году определен инспектором Вифанской духовной семинарии.

1895 году возведен в сан архимандрита и назначен ректором Вифанской духовной семинарии.

С 1897 года - ректор Московской духовной семинарии.

10 октября 1899 г. хиротонисан во епископа Можайского, викария Московской епархии.

С 8 июня 1901 г. - первый викарий той же епархии.

16 марта 1902 г. - сверхштатный член Московской Синодальной Конторы и викарий той же епархии.

С 1 декабря 1904 г. - епископ Подольский и Брацлавский.

С 15 февраля 1908 г. - епископ Тульский и Белевский.

6 мая 1911 г. возведен в сан архиепископа.

С 1917 года на покое.

С 1920 года - архиепископ Полтавский и Переяславский.

Скончался в 1921 году.

Им проредактировано, по поручению Академии Наук, Четвероевангелие на украинском языке в переводе Морачевского.

Труды: "Архипастырское послание". "Приб. к "ЦВ" 1910, № 36, с. 1505.

Источник:

Благотворительный фонд "Русское Православие" - http://www.ortho-rus.ru

Фото: http://www.bogorodsk-noginsk.ru/schelkovo/grebnevo.html