История Полтавы

Дорошенко, Петр Дорофеевич

Подробности

Просмотров: 93916

Дорошенко, Петро Дорофійович (1627–09.11.1698) – гетьман (1665–76), державний діяч, воєначальник і дипломат. Брат наказних гетьманів А.Дорошенка та Г.Дорошенка.

Н. в м. Чигирин у сім’ї козака Дорофія Дорошенка (див. Дорошенки). Ймовірно, навч. в Києво-Могилянському колегіумі (див. Києво-Могилянська академія), володів лат. й польс. мовами. Тричі одружений, від шлюбів мав синів Олександра, Олексія й Петра та дочок Любу й Катерину.

У грудні 1647 Д. разом із Б.Хмельницьким вирушив на Запорожжя. Брав участь у національній революції 1648–1676. 1649 – гарматний писар Чигиринського полку, 1655 – полковник наказний, весною 1657 – прилуцький полковник. Підтримував І.Виговського в його боротьбі з опозицією 1657–58. Весною та влітку 1659 воював проти рос. армії. Виступаючи противником продовження громадян. війни (див. Громадянські війни в Україні другої половини 1650–першої половини 1660-х років), в серпні 1659 перейшов на бік Ю.Хмельницького. Наприкінці 1659 – поч. 1660 представляв у Москві інтереси України в переговорах із царським урядом. Проявив велику мужність у бою проти польс.-крим. військ 27 верес. 1660 під с. Слободище (нині село Бердичівського р-ну Житомир. обл.). Підписав 7 жовт. умови Чуднівського договору 1660 з Річчю Посполитою.

Як гетьман наказний наприкінці 1660 – поч. 1661 Д. діяв проти сепаратистів і рос. підрозділів на Лівобережній Україні. 1661 від польс. сейму дістав шляхетство. Взимку 1663 обійняв посаду генерального осавула. Наприкінці травня придушив повстання мешканців м-ка Паволоч (нині село Попільнянського р-ну Житомир. обл.) та його околиць, спрямоване проти політики П.Тетері. Щоб домогтися возз’єднання козац. України, брав участь у поході на Лівобережжя восени 1663 – взимку 1664, який зазнав невдачі. Влітку 1665 включився у боротьбу за булаву і, не без сприяння татар, 18 серп. став гетьманом. До кін. 1665 поширив владу на правобереж. ч. козац. України, ліквідував прояви отаманства козацької старшини та анархії злюмпенізованих мас нас. (див. Дейнеків рух 1658–1665), налагодив функціонування органів влади. У відносинах із Польщею домагався розширення автономії для Укр. козац. д-ви. Переконавшись у тому, що уряд Польщі прагне порозумітися з Рос. д-вою щодо поділу України, 9 груд. 1666 розгромив польс. військо під м-ком Браїлів (див. Браїлівська битва 1666).

Після укладення рос.-польського Андрусівського договору (перемир’я) 1667 Д. проводив політику зближення з Османською імперією та Кримським ханством з метою отримання військ.-політ. допомоги для возз’єднання етноукр. земель у межах незалежної д-ви. Восени 1667 здійснив похід у Галичину, який провалився внаслідок вторгнення запорожців під проводом І.Сірка та Ж.Рога в Кримське ханство. Наприкінці трав. 1668 прибув на Лівобережжя, де його 8 черв. було обрано гетьманом возз’єднаної Укр. козац. д-ви. Оскільки уряди Рос. д-ви, Речі Посполитої та Крим. ханства виступили проти соборності козац. України й провокували міжусобну боротьбу, корсунська старшинська рада в берез. 1669 ухвалила прийняти турец. протекцію. Д. довелося протягом 1668–69 вести жорстоку боротьбу з опозицією, очолюваною П.Суховієнком, М.Ханенком і Ю.Хмельницьким, яка закінчилася його перемогою восени 1669. У внутр. політиці Д. послідовно й рішуче проводив курс на зміцнення прерогатив гетьман. влади (виношував плани її перетворення у спадкоємну), всебічну підтримку козац. типу г-ва, що ґрунтувалося на приватній власності на землю, недопущення відновлення дореволюц. моделі соціально-екон. відносин (насамперед великого й середнього феод. землеволодіння, фільварково-панщинного г-ва й кріпацтва), створення Київ. патріархату. В зовн. політиці прагнув добитися зміцнення суверенітету д-ви та приєднання до неї всіх укр. земель. Окупація польс. армією восени 1671 Брацлавщини призвела влітку 1672 до польс.-турец. війни. 8 липня на Батозькому полі Д. розгромив польс. військо (див. Батозька битва 1672 ). Брав участь в облозі м. Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський) та Львів. Невдоволений умовами турец.-польс. Бучацького мирного договору 1672, намагався зіграти на суперечностях між Осман. імперією, Рос. д-вою й Річчю Посполитою, однак зазнав невдачі. Воєн. дії між польс., рос. й турец.-татар. військами (особливо 1674–75) вщент спустошили Правобережжя й позбавили Д. підтримки з боку населення. Потрапивши в критичне політ. становище, в умовах наступу лівобереж. і рос. полків у верес. 1676 він був змушений зректися булави на користь І.Самойловича.

У берез. 1677 на вимогу російського царя Федора Олексійовича приїхав до Москви. 1677–78 перебував під арештом. Протягом 1679–82 обіймав посаду в’ятського воєводи. 1684 одержав у власність с. Ярополче (нині с. Ярополець Моск. обл., РФ), де й поселився.

П. у с. Ярополче. Похований у центрі села на березі р. Лама (бас. Волги) під правим крилосом церкви св. Параскеви П’ятниці.

Літ.: Эйнгорн В. Очерки из истории Малороссии в XVII в. І. М., 1899; Костомаров Н.И. Руина. В кн.: Костомаров Н.И. Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования, кн. 6, т. 15. СПб., 1905; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: огляд його життя і політичної діяльности. Нью-Йорк, 1985; Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. «Україна модерна» (Львів), 1999, № 2–3; Смолій В.В., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.). В кн.: Україна крізь віки, т. 7. К., 1999.

В.С. Степанков.

Источник:

e-Енциклопедія історії України

Дорошенко, Петро Дорофійович — Дорошенко Петр Дорофеевич — (1627—9/19.11.1698) - державний, політичний і військовий діяч, полководець, дипломат, гетьман Правобережної України (1665—1676 рр.).

Походив із старовинного чигиринського козацького роду, внук гетьмана Михайла Дорошенка. Здобув добру освіту, володів кількома іноземними мовами. З початком Визвольної війни служив у війську Б. Хмельницького — спочатку рядовим козаком, потім писарем Чигиринського полку. Політичну діяльність розпочав як посол Б. Хмельницького до короля Швеції Карла Х Густава в 1657 р. Того ж року був призначений полковником прилуцьким. Підтримував І. Виговського, брав участь у придушенні повстання М. Пушкаря й Я. Барабаша. За гетьманування Ю. Хмельницького - полковник чигиринський, учасник підписання Слободищенського трактату 1660 р. За гетьмана П. Тетері служив генеральним осавулом, брав участь у поході Яна Казимира на Лівобережну Україну. В 1665 р. посів уряд черкаського полковника і того ж року обраний гетьманом Правобережної України. Провів ряд важливих реформ внутрішнього державного життя, зокрема, створив постійне наймане військо сердюків, встановив нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Одночасно розгорнув активну зовнішньополітичну діяльність. Після укладення урядами Москви і Польщі Андрусівської угоди повів боротьбу за відновлення незалежної соборної України, спираючись на татар і турків. Змусивши польського короля визнати автономію Правобережної України, в 1668 р. здійснив похід на Лівобережжя, де був проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Після повернення на Правобережжя проти П. Дорошенка виступили наставлений Москвою лівобережним гетьманом Д. Многогрішний і запорожець П. Суховій, а пізніше польський агент М. Ханенко. Опинившись у скрутній ситуації, П. Дорошенко уклав у 1669 р. угоду з турецьким султаном про перехід України під владу Порти. Перемігши з турецькою допомогою противників, втягнувся в боротьбу з гетьманом Лівобережної України І. Самойловичем, якого підтримувала Москва. Після руйнівної війни 1674— 1676 рр. зрікся гетьманства на користь І. Самойловича. Поселений в Сосниці, незабаром був вивезений до Росії, де перебував у почесному засланні. Був воєводою у В'ятці (1679—1682 рр.). Потім жив у подарованому царем селі Ярополче під Москвою, де помер і похований.

Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 136