История Полтавы

Полтавский государственный художественный музей. Путеводитель

• 

Подробности

Просмотров: 19991

Публикуется по изданию: Полтавський державний художній музей. Путівник — Київ: "Мистецтво". 1965

Публикация осуществлена совместно с Полтавским художественным музеем (галереей искусств) имени Николая Ярошенко к 95-летию со дня основания музея.

Сканирование и перевод в html-формат: Артем и Борис Тристановы. Содержание продублировано в начале публикации.

ЗМІСТ

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

 

ПОЛТАВСЬКИЙ

ДЕРЖАВНИЙ

ХУДОЖНІЙ

МУЗЕЙ

 

ПУТІВНИК

 

"МИСТЕЦТВО"
КИЇВ - 1965

— 2 —

7С.01
П52

 

Друкується за рішенням
Наукової Ради Полтавського
державного художнього музею

Директор музею П. М. Горобець

*

Путівник склали наукові працівники музею
Г. І. Брагілевська, П. М. Горобець, Д. Б. Непом'яща.

*

У путівнику прийняті скорочення:

АХРР – Асоціація художників революційної Росії.

АХЧУ – Асоціація художників Червоної України.

ДТГ – Державна Третьяковська галерея.

ДРМ – Державний Російський музей (Ленінград).

Див. ^– дивись.

Іл. – ілюстрація.

КДМРМ – Київський державний музей російського мистецтва.

Нар. – народився.

Ст. – століття.

— 3 —

До Великої Жовтневої соціалістичної революції Полтава не мала художнього музею. У 1919 році, незабаром після встановлення Радянської влади, для музею було відведено красивий двоповерховий будинок, побудований у 1912 році. Цей будинок на вулиці Дзержинського № 11, де розміщений художній музей і зараз, являє собою значну архітектурну цінність.

Сюди з поміщицьких садиб та приватних збірок були зібрані рідкісні твори живопису, графіки і скульптури зарубіжного, російського та українського мистецтва. Згідно заповіту художника М. О. Ярошенка, Полтавському музею було передано велику збірку художніх творів, до якої входило близько 100 його картин, 23 альбоми з рисунками та колекція картин художників-передвижників: І. Крамського, І. Шишкіна, М. Дубовського, І. Левітана та ін. На Полтавщині, яка з давніх-давен славиться творчістю народних майстрів, було зібрано значну кількість виробів української народної творчості: килимів, тканин, зразків вишивання, різьбярства і кераміки. Так поступово створювалася картинна галерея, яка з 1940 року дістала назву – Полтавський державний художній музей, що має тепер значну збірку зарубіжного, російського і українського мистецтва минулих віків та збірку радянського образотворчого мистецтва.

Під час Великої Вітчизняної війни музей зазнав великих руйнувань, багато цінних творів мистецтва загинуло. Приміщення, в якому до війни розташовувалась експозиція картин, було спалене фашистськими окупантами, а чимало творів мистецтва,

— 4 —

що їх не вдалося своєчасно евакуювати, було знищено або вивезено в Німеччину.

У числі загиблих творів були картини М. Ярошенка: «Невський проспект вночі», «Причини невідомі», «Орли», «Мрійник», «Портрет М. К. Михайловського», «Влітку», «Дівчина з іграшками» та ін. Загинули або були вивезені роботи Г. Г. Мясоєдова: «Читання маніфесту» та ряд портретів і пейзажів; великі полотна І. Г. Мясоєдова: «Амазонки», «Похід аргонавтів», «Кентавромахія» та ін.; роботи І. Крамського («Портрет невідомої»), К. Крижицького («Над Дніпром»), М. Дубовського («Промінь сонця в горах»), М. Касаткіна («Шахтар»), Ф. Малявіна («Дівчина в червоному»), О. Боголюбова («Москва, Кремль»), А. Васнецова («Дача Ярошенка в Кисловодську») і багато творів інших російських художників XVIII – XIX ст., а також велика збірка зарубіжного мистецтва італійської, голландської, французької та німецької шкіл XVI, XVIII століть.

Частина творів мистецтва, вивезена в глибокий тил, разом з післявоєнними поповненнями склали основу теперішньої експозиції Художнього музею, приміщення якого було також відбудовано після Великої Вітчизняної війни. Експозиція музею зараз постійно збагачується новими поповненнями, що надходять з державних фондів і республіканських виставок, а також мистецькими творами, придбаними у окремих осіб.

За час існування музею вийшло ряд друкованих видань про експозиції музею. У 1919 році був виданий «Коротенький провідник» (Музей мистецтва, 1919 р., Полтава), де був даний перелік окремих творів, що знаходились в експозиції. У 1928 році вийшла брошура М. Бокія «Збірник Полтавського державного музею», де у формі нарису розповідалось про експозицію картинної галереї. У 1958 році видано перший каталог Полтавського державного художнього музею (Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, Київ), надруковано ряд каталогів обласних і персональних художніх

— 5 —

виставок, листівок і фоторепродукцій.

Крім постійної експозиції, у музеї організовуються різні художні виставки: обласні, персональні, народної творчості, пересувні (з державних фондів центральних і республіканських музеїв). Широко читаються лекції з питань мистецтва в народних університетах культури, у школах, колгоспах і будинках культури Полтавської області, на підприємствах міста.

Експозиція музею розподіляється на окремі розділи. На першому поверсі розміщено твори зарубіжного мистецтва XVI, XVII, XVIII, XIX століть та твори російського й українського мистецтва XVIII, XIX і початку XX століття. На другому поверсі експоновано твори радянського образотворчого мистецтва та української народної творчості.

— 6 —

 

— 7 —

РОЗДІЛ

ЗАРУБІЖНОГО

МИСТЕЦТВА

— 8 —

 

— 9 —

ЖИВОПИС

У розділі зарубіжного мистецтва представлені окремі зразки реалістичного мистецтва італійської, голландської, французької та німецької шкіл XVI, XVII, XVIII, XIX століть, що можуть дати певне уявлення про західноєвропейське мистецтво різних часів.

Обмежена кількість експонатів не дає змоги розповісти у путівнику про історію і розвиток шкіл і напрямків у зарубіжному мистецтві. У цьому розділі дається лише коротка характеристика творчості майстрів та представлених творів.

«Товій з ангелом» є прекрасною копією з роботи великого майстра венеціанської школи Тіціана Вечелліо (кінець 80-х років XV століття – 1576 рік).

Копія виконана сучасником Тіціана, можливо, його учнем; оригінал, що знаходиться у церкві св. Марціана у Венеції, створений Тіціаном між 1538 – 1542 роками.

— 10 —

Сюжетом для картини послужила біблейська легенда, згідно якої сліпий Товіт послав свого сина Товія в далеку країну за грошима, що були віддані на зберігання родичам. У дорозі Товія супроводив архангел Рафаїл. Одного разу, коли Товій спіймав велику рибу, Рафаїл порадив йому вийняти з риби печінку, з допомогою якої, повернувшись додому, Товій вилікував свого батька від сліпоти.

Незважаючи на біблейський сюжет, у картині ми бачимо цілком життєві образи простих людей. Архангел Рафаїл зображений сильним і мужнім юнаком, він прийшов зробити добру справу: допомогти Товію в біді й вилікувати його сліпого батька. Ця художньо завершена копія зберігає манеру і характерні риси живопису самого Тіціана, суворий і стриманий колорит, характерний для полотен художника, створених у другій половині його життя.

На полотні італійського художника першої половини XVII ст., що своїми характерними рисами близький до школи Доменіко Цамп'єрі — майстра болонської школи, зображена молода жінка з музичним інструментом і нотами.

Франческо Гварді — відомий італійський живописець XVIII ст.— жив і працював у Венеції, вчився у свого брата Джованні Антоніо Гварді. На його творчості позначився вплив Каналетто та інших майстрів венеціанської школи.

У ранні роки Гварді писав картини на релігійні та міфологічні сюжети, а потім, головним чином, краєви-

— 11 —

ди Венеції і сцени місцевих свят. У картині «Венеція» Гварді яскраво переданий міський пейзаж, з каналами, по яких пливуть гондоли, з численними постатями городян. І пейзаж, і постаті написані сміливо, впевнено, що надає творові особливої виразності.

* * *

Є підстави гадати, що невеличкий пейзаж, представлений в експозиції, належить майстру нідерландської школи Пітеру Схаубруку, який малював здебільшого прибережні ринки з маленькими постатями людей. Його картини відзначаються деталізованим малюнком і живим, яскравим колоритом.

На картині «Сільський пейзаж» зображено затоку, на берегах якої бачимо мальовничий натовп городян і рибаків. Незважаючи на невеликі розміри картини, окремі людські постаті й деякі подробиці пейзажу виписані дуже старанно, що дозволяє нам скласти певне уявлення про голландський побут того часу.

З витонченою майстерністю написані невідомим майстром XVII століття й два інші пейзажі. За характером виконання вони наближаються до робіт художника нідерландської школи Яна Брейгеля, на прізвисько Бархатний (1568—1625). У цих пейзажах майстерно передана повітряна перспектива. У розміщенні планів художник додержується традицій старої нідерландської школи: на передньому плані переважають корич-

— 12 —

нюваті тони, на другому – зелені, далечінь написана в блакитних тонах. Досконало і старанно виписані постаті людей та тварин, зображених на фоні гірського пейзажу.

Обидва пейзажі задумані художником як спаровані. Саме про це говорить і композиція дерев на передньому плані, що нагадують куліси. Все це створює загальну декоративну цільність.

Голландські художники внесли багато нового і цінного в реалістичне зображення природи, правдиво передаючи світло і сповнене вологою повітря, характерне для цього краю.

Великий, деякою мірою декоративний пейзаж належить пензлеві майстра голландської школи Беммеля Вільгельма Вана. Крім Голландії, Беммель працював також в Англії, Німеччині, Італії. Як і ряд інших голландських художників, Беммель вважав Італію батьківщиною образотворчого мистецтва і наслідував у своїх композиціях традиції італійської школи.

На пейзажах роботи Беммеля добре передано повітряний простір, осяяна сонячним світлом далечінь з морською затокою.

Твір художниці Клари Петерс довгий час вважався роботою художника Гбара. Тонко виконаний невеликий натюрморт (датований 1612 роком) свідчить про неабияку майстерність цієї художниці, яка належала до митців голландської школи. З невеликою увагою до подробиць написані худож-

 

— 13 —

ницею і рум'яна булка, і варений червоний омар, і креветки і бокал прозорого, ігристого пива.

У натюрмортах, що посідали в голландському живопису значне місце, художники виявляли чудову майстерність, спостережливість, уміння життєво й виразно передавати різноманітну натуру і тим самим відображувати окремі сторони життя і побуту тогочасного суспільства. Про це свідчить і великий «Натюрморт з убитим зайцем» роботи невідомого майстра XVII століття.

Серед експонованих в музеї робіт голландських художників найбільш визначним твором є полотно Мельхіора Гондекутера «Птахи».

Гондекутер вчився малюванню у свого батька Гілліса Гондекутера та у свого дядька – Яна Батіста Венікса. Гондекутер писав великі полотна декоративного характеру, на яких зображував мисливські трофеї, тварин, птахів.

Сюжетом для картини «Птахи» послужила відома здавна байка про ворону в павиних пір'ях. Цей сюжет дав змогу художнику з надзвичайною майстерністю намалювати різноманітне і численне сімейство птахів, які з гнівом і обуренням напали на ворону, що стала зухвало пишатися чужою красою.

Голландський художник Йоганнес Лінгельбах працював в Амстердамі, подорожував також по Франції, Італії та Німеччині. Малював переважно побутові сцени з італійського життя, хоча твір, представлений в експозиції музею, зображує морську баталію.

— 14 —

«Портрет мадемуазель Малій», очевидно, є роботою французького художника Жана Нокре. Портрет цей може дати уявлення про парадний декоративний живопис, який панував при французькому королівському дворі. Жан Нокре працював у Парижі придворним художником у герцога Орлеанського і писав портрети, характерні для академічного мистецтва Франції другої половини XVII ст.

«Портрет мадемуазель Малін» може служити прикладом ідеалізації особи портретованої. Пишність, декоративність тут сполучаються з внутрішньою холодністю. У рішенні образу спостерігається деяка умовність, бажання надати портретові зовнішньої краси, що також було характерно для придворного, офіційного мистецтва.

Анрі Коліне народився у Парижі, вчився у художників Баллю і Дамерона. Він виставляв свої твори у Паризькому салоні в період з 1882 по 1901 роки. Пейзаж «Набережна» роботи Анрі Коліне є зразком французького реалістичного пейзажного живопису другої половини XIX ст.

— 15 —

* * *

«Пейзаж з отарою» – робота німецького художника Рооса. У Німеччині тоді працювало ціле сімейство художників на прізвище Роос. Старший син – Філіпп Петер Роос вчився у свого батька Йоганна Генріха Рооса, який, крім портретів і жанрових сцен, майстерно зображував тварин серед красивих гірських пейзажів. Син перейняв традиції свого батька й сам створив чимало декоративних, цікавих за композицією гірських пейзажів з отарами і пастухами.

Петер Роос багато подорожував, але більшу частину свого життя прожив в Італії у Тіволі, відкіля і походить його друге прізвище – Роза да Тіволі. Твори цього художника можна зустріти у Дрезденській, Віденській та інших галереях. «Пейзаж з отарою» є характерним і улюбленим мотивом у творчості Петера Рооса.

Цизеніс вчився у свого батька Йоганна Юргена та у Дюссельдорфській Академії художеств. З 1740 року працював у Франкфурті, Маннгеймі, Пфвальц-Цвейбрюкені; з 1760 року він стає придворним живописцем у Ганновері.

Прикладом офіційного портрета німецької школи середини XVIII ст. є робота Цизеніса «Портрет Ангальтського герцога».

— 16 —

Портрет невідомої дами з собачкою написаний Лішевським надмірно сухо, з ретельною передачею усіх дрібниць пишного вбрання дами і пейзажного фону.

 

 

Серед портретних робіт художників німецької школи XIX ст. відзначається портрет Августі-•ни Шлейсніх, написаний Георгом Деккером у 1867 році. У цьому портреті Деккер тонко передав характерні риси, ледве помітну посмішку, променисті очі молодої жінки. З великою майстерністю написаний одяг і коштовні прикраси.

Привертає також увагу «Портрет невідомого» роботи австрійського художника Франца Лампі. Франц Лампі вчився у Г. Фюгера, Г. Мауера та І. Дювів'є у Відні. Він малював портрети, пейзажі й батальні сцени. Працював у Кракові, Любліні, Вільнюсі, Бреслау, Дрездені й переважно у Варшаві.

Особливо вдало Лампі виконував портрети, передаючи в них не тільки зовнішню схожість, але й внутрішній зміст портретованих. Таким твором Лампі є і «Портрет невідомого», що зображує молоду людину з виразним, енергійним обличчям і натхненним поглядом ясних очей.

Відомий німецький пейзажист Андреас Ахенбах був главою реалістичної школи живопису в Дюссельдорфі, де виховав чимало німецьких художників і май-

 

 

— 17 —

стрів інших країн. Народився він у Касселі, вчився у Дюссельдорфській Академії художеств. Подорожуючи по Голландії, Швеції, Норвегії, Італії, Росії (де 1861 року був обраний почесним членом Петербурзької Академії художеств), Ахенбах створив чимало морських пейзажів, різноманітних за настроєм, своєрідних за красою.

З великою емоціональністю написаний твір Ахенбаха «Перед бурею» (або «Білий дім»). Тут зображена морська затока в Нормандії. По небу вітер гонить темні хмари, рибалки поспішають скоріше згорнути паруси і заховатись у затоці. Сонячне проміння, що прорвалось крізь хмари, осяяло золотим серпанком стіни білого будинку. Дружини й матері моряків зібрались на молитву з тривожною думкою про тих, кого застигла негода у відкритому морі.

У пейзажних роботах Ахенбаха завжди переважає піднесений настрій, особливо він любив зображувати могутню і грізну морську стихію.

* * *

У XVIII столітті у Польщі жив і працював запрошений з Італії художник Марчелло Баччіареллі. Він учився в Римі у відомого італійського майстра Бекефіаллі й створив понад 200 картин на історичні та міфологічні теми. Особливо відомий Баччіареллі як портретист. Славу доброго портретиста принесли йому роботи, виконані у Польському королівстві, де він провів другу половину свого життя.

— 18 —

Однією з кращих робіт Баччіареллі слід вважати портрет польського короля Станіслава Августа Понятовського. Цей твір є зразком так званого парадного портрета, в якому художник підкреслив величність коронованої особи. Це виражено у загальній композиції картини, у постаті короля, в пишності його урочистого вбрання. Виразно написані руки портретованого. Загальна кольорова гама витримана в спокійних і гармонічних сполученнях.

МІНІАТЮРА

В експозиції розділу зарубіжного мистецтва представлені зразки портретної мініатюри.

Мініатюра – це невеличке живописне зображення, яке виконується маленькими пензлями на пергаменті, слоновій кістці, картоні, папері, металі, фарфорі. Фарби вживаються емалеві, гуашеві, акварельні, інколи олійні.

У Франції портретна мініатюра була відома ще у XV – XVI ст. Розвиток класичної мініатюри на тонкій слоновій кістці припадає на XVIII ст. У XVIII і першій половині XIX ст. широкого розвитку мініатюра набуває в Росії.

У відділі зарубіжного мистецтва експонуються мініатюри італійських, французьких і німецьких майстрів переважно XVIII і першої половини XIX ст. Винятком є мініатюра невідомого голландського художника, датована 1617 роком.

Майстерно виконаний німецьким мініатюристом Карлом Фрідріхом Кепке портрет В. П. Кочубея, да-

— 19 —

тований 1836 роком. Відзначаються також жіночий портрет роботи Штейнмюллера (XIX ст.) та мініатюри французького майстра Бернарда.

* * *

Бронзові скульптури, канделябри та інші вироби, що прикрашають зали зарубіжного мистецтва, в основному належать французьким і російським майстрам XVIII ст.

У вітринах експонуються окремі зразки фарфорових виробів саксонських, віденських та інших заводів переважно другої половини XVIII та XIX ст.

— 20 —

 

— 21 —

 

РОЗДІЛ РОСІЙСЬКОГО ТА

УКРАЇНСЬКОГО

ДОРЕВОЛЮЦІЙНОГО

МИСТЕЦТВА

 

— 22 —

 

— 23 —

РОСІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО КІНЦЯ XVIII ТА ПОЧАТКУ XIX ст.

Друга половина XVIII ст. характеризується великим піднесенням російського образотворчого мистецтва, що пояснюється загальним ростом могутності Російської держави. Наслідуючи досягнення минулих сторіч, звільняючись від церковного впливу, мистецтво звернулось до життя. У центрі уваги художників стала реальна, жива людина. Гуманістичні погляди знайшли відображення в першу чергу в портретному мистецтві, що обумовило успішний розвиток портрета в другій половині XVIII ст. Саме в портреті російські художники прагнули виявити кращі риси духовного світу людини і дати багатогранну характеристику свого сучасника. Серед російських художників XVIII ст. найбільш видатними майстрами портретного живопису другої пол. XVIII ст. були Ф. С. Рокотов, В. Л. Боровиковський, Д. Г. Левицький.

В експозиції музею представлено ряд портретів роботи невідомих російських художників кінця XVIII – початку XIX ст.

— 24 —

В образі невідомої якнайкраще виявились характерні риси російського портретного мистецтва кінця XVIII ст. З глибокою повагою, без будь-якої ідеалізації художник написав портрет молодої жінки скромної зовнішності й великої духовної краси. її живі очі світяться розумом та спокоєм, невимушена поза приваблює щирістю.

Тонко написане скромне вбрання не заважає головному – передачі характеру людини. Цей майстерно написаний портрет наближає автора до кола художника Д. Г. Левицького (1735 – 1822).

Високими живописними якостями відзначається портрет князя О. А. Безбородька (1747 – 1799), що приписується пензлю Й. Б. Лампі – популярного тоді австрійського портретиста, який в кінці XVIII ст. працював у Росії.

У портреті Безбородька дана тонка характеристика відомого російського державного діяча XVIII ст. Випещене обличчя самовпевненого і гордовитого вельможі пожвавлюється гострим поглядом розумних очей і витонченою, трохи зневажливою посмішкою.

Портрет сповнений поетичного настрою. У тому, як сміливо сполучено в одягу зелене, червоне і біле, як м'яко розпливаються у нейтральному світло-оливковому фоні контури обличчя і парика, видно впевнену руку визначного майстра. За загальним характером живопису цей портрет нагадує портрети роботи Ф. С. Рокотова (1736 – 1808).

— 25 —

Німецький художник Гуттенбрюнн працював в Росії приблизно протягом 10 років (до 1806 р.). Займався портретним живописом та гравіруванням. У 1800 році Гуттенбрюнн одержав звання академіка Петербурзької Академії художеств. «Портрет молодої людини» написаний майстром в тонкій манері, типовій для портретних мініатюр, що виконувались здебільшого на замовлення.

РОСІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

Російське мистецтво першої половини XIX ст. пройшло складний і суперечливий шлях. Патріотичне піднесення, пов'язане з Вітчизняною війною 1812 року, а потім тяжкі роки реакції, що настали після розгрому повстання декабристів у 1825 році, відбилися на розвитку російського мистецтва, в якому намічаються різні напрямки, що відображали інтереси різних суспільних угруповань.

Значного поширення набуває портретна мініатюра, яка з'явилась у російському мистецтві в XVIII ст. і досягла високої довершеності.

Чудовим зразком мініатюрного портрета, написаного олійними фарбами на металевій пластинці, є портрет молодої жінки М. О. Гогель роботи невідомого художника середини XIX ст.

У музеї знаходиться ряд першокласних мініатюрних портретів роботи російських майстрів XIX ст. П. Ф. Соколова, В. І. Гау та ін.

— 26 —

Досконалі за художньою майстерністю невеликі акварельні портрети роботи Петра Федоровича Соколова, одного з найблискучіших і популярних портретистів-акварелістів першої половини XIX ст. Тонке і гармонійне сполучення кольорів, ніжність і прозорість акварелі надають портретам Соколова особливої ліричності й краси. У мініатюрі «Хлопчик з собакою» з неабияким художнім смаком створений привабливий образ хлопчика з живим, по-дитячому ясним поглядом.

Художником-акварелістом Володимиром Івановичем Гау виконано багато різних портретів переважно представників аристократичних і військових кіл Росії. Портретам Гау властива технічна майстерність, але не таке глибоке проникнення у внутрішній світ людини, як у П. Ф. Соколова.

Акварельні портрети дружини художника, Гінце, (1893 р.), а також «Автопортрет» і портрет Гінце (1884 р.), виконані олівцем і м'якою тушовкою, дають уявлення про творчість художника.

До самого початку XIX ст. відноситься гравюра талановитого майстра Кузьми Васильовича Чеського, виконана за малюнком художника Федора Яковича Алексєєва, автора міських архітектурних пейзажів. Цей жанр живопису був широко розповсюджений у першій половині XIX ст. Подорожуючи по півдню Росії, Алексєєв заїжджав у Полтаву, де змалював площу і споруджуваний пам'ятник «Слави».

 

 

— 27 —

У хороших живописних традиціях написаний невеликий портрет М. О. Загряжського (1743 – 1821). У строгій стриманій манері художник вдало передав образ державного діяча з вольовим, вдумливим і серйозним обличчям.

Англійський художник Джорж Доу працював у Росії в 1819 році. Він виконав серію портретів героїв Вітчизняної війни 1812 року для воєнної галереї Зимового палацу (тепер Державний Ермітаж у Ленінграді).

Генерал-лейтенант В. В. Орлов-Денисов – герой народної епопеї 1812 року – брав участь у Бородінській битві, в боях під Тарутіном та ін. Він відзначався великою хоробрістю, блискучим проведенням воєнних операцій. Художник підкреслив у портреті романтичний характер мужнього воїна з відкритим, сміливим поглядом.

У 20-х роках XIX ст. широко відомим художником був Олександр Йосипович Орловський – учасник польського повстання, – який більшу частину свого життя працював у Росії.

Обдарований живописець, рисувальник, гравер Орловський зображував польських селян-повстанців, батальні, побутові, а також різні романтичні сцени.

Картина «Мазепа» створена за мотивом напівлегендарного епізоду з життя І. С. Мазепи (1644 – 1709). У роки бурхливої молодості Мазепи романтична пригода привела його до жорстокого покарання.

— 28 —

Мазепу було прив'язано до крупа коня, що подався в ліс і потрапив у табун диких коней.

Художник освітлює яскравим світлом фігуру Мазепи і коней серед нічної темряви, чим досягає більшої напруженості та емоційності. Академія художеств, створена ще в XVIII ст., стає все більш офіційним учбовим закладом. Даючи тверді знання художньої майстерності, вона відводила художників від важливих питань сучасності в світ міфологічних, релігійних та історичних сюжетів. Однак навколишня дійсність все більше хвилює прогресивні кола російського суспільства. В Академію художеств теж проникають нові, демократичні погляди.

Олексій Тарасович Марков після закінчення Академії художеств як пенсіонер кілька років провів в Італії. Там у числі інших творів він написав картину побутового змісту «Російські діти на могилі своїх батьків».

Маркову вдалося передати милі, зворушливі образи дітей. Художник, добре володіючи рисунком і живописом, дотримується академічної манери, що виявляється в ідеалізації образів дітей, надмірно граціозних (особливо старшої дівчинки), і в композиційній побудові картини. Незважаючи на це, важливо відзначити, що художник відобразив життєвий сюжет з російської дійсності, хоч це тільки одна картина на побутову тему в його творчості.

Згодом по класу професора О. Т. Маркова в Академії художеств навчалось багато художників, серед них Г. Г. Мясоєдов, В. М. Максимов та ін.

— 29 —

У роботі невідомого художника «Дівчина в червоному» помітний вплив академічної школи, що відбивається в традиційному сполученні локальних червоних, блакитних та оливкових кольорів, в умовному трактуванні пейзажу як фону та ін.

Разом з тим художник намагається відійти від цих канонів і передати конкретний жіночий образ без ідеалізації. За характером образу, деталей, а також за тим, як написано корзину з виноградом, цей портрет близький до творчості автора численних натюрмортів І. Т. Хруцького (1806 – помер після 1855 р.).

Художник Іван Кіндратович Зайцев був вихованцем Арзамаської живописної школи О. В. Ступіна, відомої своїм демократичним напрямком. Творчість І. К. Зайцева припадає на ті роки, коли все ширший розвиток діставали реалістичні принципи в російському мистецтві першої половини XIX ст. Син кріпосного художника, Зайцев теж був кріпаком. Звільнений з кріпацтва в 1832 році, Зайцев поступив у Академію художеств, яку закінчив у 1837 році. «Автопортрет», написаний під час перебування в Академії художеств, був удостоєний срібної медалі й належить до кращих творів портретного мистецтва свого часу.

У стриманій тональній гамі написаний скромний і проникливий портрет дружини художника – Глафіри Іванівни Зайцевої.

З 1848 року Зайцев постійно жив у Полтаві й викладав малювання в Полтавському кадетському кор-

— 30 —

пусі. Він був учителем М. О. Ярошенка, який там вчився. Все своє життя М. О. Ярошенко зберігав вдячність та повагу до свого старого вчителя.

У 40 – 50-х роках XIX ст. на Україні працював німецький художник Генріх Гольпейн. Його твори є в ряді музеїв України. На Полтавщині, в Сокиринцях, на замовлення поміщиків Ґалаґанів Гольпейн виконував портрети членів їх родини.

У жіночому портреті майстерно, але з деякою сухістю відтворено тонке обличчя красивої, зі смаком одягненої жінки. Найбільше уваги художник приділяє деталям її вбрання.

Карл Петер Мазер, родом з Швеції (жив у Росії в 1837 – 1853 рр.), відомий як портретист. Він написав ряд портретів декабристів, а також портрет О. С. Пушкіна (1839 р.).

Олександр Васильович Мясново належав до тих кіл дворянства, що відзначались ліберальними поглядами. Художник зумів передати доброту та глибокий розум портретованого.

РОСІЙСЬКЕ ТА УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

Економічні й політичні зміни в країні на початку 60-х років XIX ст., боротьба проти залишків кріпацтва за кращу долю народу, яку вели передові люди Росії, – всі ці обставини вимагали і від художників активного втручання в життя. Зростали і зміцнювалися

— 31 —

сили російського та українського реалістичного мистецтва другої половини XIX ст.

Діяльність революційних демократів Бєлінського, Герцена, Чернишевського, Добролюбова, Шевченка, Некрасова та інших сприяла проникненню демократичної думки в усі галузі вітчизняної культури.

У 60-х роках популярним на Україні був художник К. О. Трутовський, який майже цілком присвятив їй свою творчість, позначену увагою до народних звичаїв.

Вихованець Академії художеств, учень Ф. А. Бруні, Костянтин Олександрович Трутовський пішов своїм особистим шляхом і звернувся, головним чином, до тем з народного побуту. Його картини, малюнки, ілюстрації до творів російських та українських письменників сповнені щирого інтересу до життя селян.

В етюді зображено танок селян – центральна група, що увійшла в загальну композицію до картини «Хоровод у Курській губернії» (1860 р., ДТГ). Художник передав тут сценку веселого народного свята.

Художник-пейзажист Петро Петрович Верещагін, вихованець Академії художеств, писав пейзажі, які часто мали характер широкого панорамного зображення. Такими є види багатьох міст Росії, Фінляндії, пейзажі Уралу, Криму, Кавказу. У картині «Ріон» художнику вдалося передати красу мальовничої гірської природи Кавказу, широку прозору далечінь. Пейзаж овіяний настроєм спокою величної природи.

— 32 —

Невеличкий пейзаж «Море вночі» – рання робота Івана Костянтиновича Айвазовського, неперевершеного майстра морського пейзажу. У цьому пейзажі втілена поетична картина італійської природи. Гама коричневих тонів передає тиху красу південної ночі.

 

В основу сюжету картини покладена напівлегенда про смерть княжни Тараканової. Вона називала себе дочкою Єлизавети Петрівни і мала намір стати російською царицею. Тараканова була привезена з Італії в Росію і ув'язнена за наказом Катерини II в Петропавловську фортецю. Згодом вона померла від туберкульозу.

Флавицький використав у картині легенду, згідно якій княжна Тараканова загинула в фортеці під час поводі в 1777 році. Картина справляє глибоке враження своїм хвилюючим драматизмом і живописними ефектами.

На творчості К. Д. Флавицького, вихованця Академії художеств – автора картини «Християнські мученики в Колізеї», відбились демократичні настрої передової частини російського суспільства 60-х років.

Серед передових художників другої половини XIX ст. виділяється Микола Миколайович Ге – своєрідний майстер історичного живопису – відомий насамперед своєю картиною «Петро І допитує царевича Олексія в Петергофі» (1871 р.), портретами

 

 

— 33 —

О. М. Герцена, Л. М. Толстого. У музеї Ге представлений раннім пейзажем «Мармурова пильня в Каррарі», написаним з натури під час перебування художника в Італії після закінчення Академії художеств. Зачарований італійською природою, художник написав пейзаж, сповнений світла і повітря.

Тут також експонуються невеличкі твори, головним чином, етюди художників 60 – 70 років – В. І. Якобі («Три мушкетери»), П. П. Соколова («Трійка»), П. М. Грузинського («Розвідка козаків») та ін.

Проте основне місце в експозиції музею належить творам художників-передвижників 80 – 90 років XIX ст.

Організоване в 1870 році з ініціативи Г. Г. Мясоєдова, В. Г. Перова, М. М. Ге, І. М. Крамського та інших Товариство пересувних художніх виставок об'єднувало видатних художників-демократів. Товариство прагнуло зробити мистецтво надбанням народу, організовуючи пересувні виставки по містах Росії.

Передвижники палко вірили у високе громадське призначення мистецтва, в його виховну роль. Картини передвижників всебічно і глибоко змальовували життя народу. Велика любов до людини, правдиве зображення духовної сили і краси народу, що жив у неймовірно важких умовах, смілива критика самодержавства – ось риси, що властиві російському та українському реалістичному мистецтву передвижників.

Імена Г. Г. Мясоєдова, М. О. Ярошенка, Л. В. Позена – відомих художників-передвижників другої половини XIX ст. особливо дорогі й близькі полтавчанам. Цю групу художників, до якої належав і менш відомий художник В. О. Волков, зв'язувала тісна

— 34 —

дружба. їх педагогічна й громадська діяльність мала велике значення для культурного життя Полтави, де склались міцні реалістичні традиції в мистецтві, які зберігались кількома поколіннями художників-полтавчан. Протягом багатьох років (80 – 900 рр.) у Полтаві влаштовувались пересувні художні виставки, чому сприяли Г. Г. Мясоєдов та М. О. Ярошенко.

Григорію Григоровичу Мясоєдову належить ініціатива в створенні Товариства пересувних художніх виставок. Автор відомих картин «Земство обідає», «Читання маніфесту 1861 року», «Косарі», Мясоєдов писав також історичні картини і пейзажі. На початку 90-х років XIX ст. він оселився в Полтаві, де прожив близько 20 років. Тут у своїй садибі Мясоєдов і похований.

У Полтаві Мясоєдов брав діяльну участь у місцевому художньому житті, керував студією художників, написав ряд творів. Для драматичного театру він створив завісу, де зображені околиці Полтави. Під час ювілейних торжеств на честь відомої української актриси М. К. Заньковецької Мясоєдов написав її портрет, який полтавчани подарували актрисі. Твори Мясоєдова в експозиції музею здебільшого відносяться до полтавського періоду: це «Селянська дівчинка», «Старий з книгою», «Старенька з яблуком», «Доріжка в саду», «Бузок» та ін.

Картина відзначається глибиною втілених в ній думок. Мясоєдов знайшов виразні художні засоби і зумів використати окремі деталі так, що вони допомагають повнішому розкриттю змісту картини. Дівчина готується до занять

— 35 —

при світлі лампи, в холодному, майже пустому приміщенні, її стомлене обличчя принадне своєю душевною красою. Художник розповідає про долю курсистки, яка, незважаючи на злидні та нестатки, наполегливо прагне дістати освіту, щоб бути корисною людям.

У музеї зберігається ескіз і кілька малюнків Мясоєдова, що відносяться до створення картини «Міцкевич в салоні у З. Волконської» (1908 р.). Сама картина знаходиться в музеї О. С. Пушкіна в Ленінграді.

В окремому залі експонуються твори Миколи Олександровича Ярошенка. Будучи діяльним керівником Товариства пересувних художніх виставок після смерті І. М. Крамського, Ярошенко завжди рішуче боровся за принципи ідейно-реалістичного мистецтва передвижників. У його творчості знайшли відгук найактуальніші питання тогочасної дійсності, відображена щира увага до народу, доля якого завжди хвилювала художника.

М. О. Ярошенко народився в Полтаві, в сім'ї генерала. У дитячі роки він виховувався в Полтавському кадетському корпусі. Після переїзду до Петербурга Ярошенко навчався у Військово-артилерійській академії і одночасно в Академії художеств. Дружба з художником І. М. Крамським та іншими прогресивними діячами російської культури допомогла формуванню світогляду Ярошенка як художника-демократа.

Серед творів Ярошенка, що є в музеї, привертають передусім увагу «Автопортрет» і «Портрет М. П. Ярошенко» – дружини художника.

 

 

— 36 —

В «Автопортреті» передані риси цільної, вольової натури художника – людини великої, світлої душі.

Велика любов до Марії Павлівни – вірного товариша його життя – допомогла Ярошенку створити в портреті привабливий і задушевний образ, передати ласкавий, задумливий погляд.

Точно знайдені м'які теплі тони «Портрета М. П. Ярошенко» й гармонійні колористичні сполучення «Автопортрета» свідчать про майстерність і високий смак художника.

Широко відома картина Ярошенка «Ув'язнений» (1878 р., ДТГ). В етюді до цієї картини «Голова ув'язненого» дано типовий образ російського революціонера 70-х років XIX ст. В енергійному обличчі почувається незламна воля, тверда рішучість боротись до кінця за свої ідеали.

З гіркою іронією і з великим співчуттям змальовує художник образ колишнього солдата, який віддає честь офіцеру і не дістає відповіді. На його обличчі читається розгубленість і образа. У цій скромній картині й в іншій, незакінченій – «Жебраки в Києво-Печерській лаврі» – майстер засуджує негативні явища російської дійсності, примушує глядача задуматись над життям знедолених людей.

У творчості Ярошенка велике місце займає портрет. Він написав чимало портретів передових діячів свого часу, представників науки і мистецтва.

В експозиції музею представлені портрети художника-передвижника С. М. Амосова, П. С. Соловйової, юриста М. М. Ковалевського, В. Г. Успенської.

— 37 —

Дружба М. О. Ярошенка з передовою студентського молоддю 70 – 80-х років дозволила художнику створити яскраві правдиві образи. У портреті В. Г. Успенської (дочки письменника Г. І. Успенського) можна побачити риси, що зближують його з відомою картиною «Курсистка» (1880 – 1883).

Ярошенко займався також скульптурою. Про це свідчать дві портретні скульптури, зроблені з натури – «Портрет дружини» і «Портрет матері дружини художника».

Із подорожей 80 – 90-х років XIX ст. в Палестину, Єгипет і Італію Ярошенко привіз багато етюдів і зарисовок. Частина з них – «Бедуїн», «Везувій», «Палермо», «Сфінкс», «Верблюд» та інші – експонуються в музеї. Ярошенко часто їздив на Кавказ і створив там багато пейзажів. Останні 10 років свого життя він прожив у Кисловодську. В музеї є велика збірка його кавказьких етюдів.

Ярошенко захоплювався своєрідною мальовничою природою Кавказу. В його пейзажах почувається серйозне, вдумливе спостереження і вивчення природи.

Після численних етюдів з натури Ярошенко створює картину «В горах Кавказу», в якій він оспівує величну красу гірських вершин, повитих сріблястими хмарами. Ярошенко любив зображувати не тільки природу Кавказу, але й людей, які жили в цьому краю. Він написав декілька етюдів горців. Такими є «Старий горець», «Житель Дагестану», «Кабардинка» та ін.

— 38 —

Музею належить ряд альбомів з рисунками М. О. Ярошенка 60 – 90-х років XIX ст. Частина цих рисунків є підготовчим матеріалом до картини «Біля Литовського замка», «На гойдалці», «Пісня про минуле», «Орли» та ін.

Про неодноразове перебування Ярошенка в Полтаві свідчать інші рисунки з альбомів різних років. Це в основному образи українських селян, побутові сценки, пейзажі Полтавщини.

Василь Олексійович Волков після закінчення Академії художеств в 60-х роках XIX ст. і до кінця життя жив у Полтаві. Викладач малювання в полтавських гімназіях та кадетському корпусі (де вчителював одночасно з І. К. Зайцевим декілька років), Волков працював також над мініатюрними портретами, брав участь у пересувних художніх виставках картинами «М. В. Гоголь слухає лірника», «Петро І і гетьман Полуботок».

У Полтаві В. О. Волков відкрив безплатну студію для малоімущих художників.

В. О. Волков та М. О. Ярошенко довгі роки підтримували дружні зв'язки. В один з приїздів Ярошенка в Полтаву Волков виконав олівцем цікавий його портрет з натури. У цьому рисунку художнику вдалося точно передати портретну схожість і створити привабливий образ, овіяний теплим почуттям.

В експозиції представлений портрет дочки Юлії, а також акварель з натури – «Будинок М. В. Гоголя в Василівці» (1880 р.).

— 39 —

Леонід Володимирович Позен народився на Полтавщині. На початку 70-х років він закінчив Петербурзький університет з ступенем кандидата прав. Позен здавна захоплювався скульптурою, але тільки після участі у пересувній художній виставці в 1882 році твором «На волах», який дістав загальне схвалення, він починає серйозно займатися мистецтвом.

Незабаром Позен був прийнятий у члени Товариства пересувних художніх виставок. З 1895 року він – член Академії художеств. Кращими роботами Позена є «На волах», «Кобзар», «Переселенці», «Жебрак» та ряд ін. Більшість творів Позена – це скульптурні групи жанрового характеру. В них скульптор відобразив життя українського народу.

У скульптурі «Жебрак» (авторський варіант скульптури ДРМ «Жебрак», 1886 р.) Позен зобразив знедоленого життєвими знегодами і недугами старого у порваній одежі, що змушений просити милостиню.

Позен створив ряд скульптурних бюстів з влучною портретною схожістю. В експозиції знаходяться портрети М. О. Ярошенка, Г. Г. Мясоєдова, Ф. І. Стравинського – відомого артиста Великого театру в Москві.

Л. В. Позен – автор двох монументальних пам'ятників, що встановлені в Полтаві: пам'ятника І. П. Котляревському (1903 р.), на якому, крім бюста письменника, є три горельєфи на сюжети його творів, та пам'ятника М. В. Гоголю (виконаний в 1913 р., встановлений у 1920-х рр.).

— 40 —

Багато передвижників звертались до пейзажного живопису, присвячували йому всю свою творчість. Пейзажисти-передвижники зосереджували увагу на звичайних мотивах природи.

До плеяди російських художників-пейзажистів другої половини XIX ст. належав широко відомий художник Іван Іванович Шишкін. Поряд з О. К. Саврасовим Шишкін був основоположником російського національного реалістичного пейзажу. Невтомно працюючи над натурою, Шишкін з великою увагою вивчав природу. Це позначилось на його пейзажі «Березовий гай». Любовно змальований затишний куточок гаю в літній день, прозора глибина неба і жива гра сонця й тіні на стовбурах струнких берізок в замшілому болоті. Треба відмітити, що зображення беріз – рідкісний мотив у творчості Шишкіна. Задушевність і виняткова простота пейзажу викликають у глядача інтерес до рідної природи.

Творчість Шишкіна для розвитку російського реалістичного пейзажу мала величезне значення. У нього було багато учнів і послідовників, які продовжували і розвивали традиції російського пейзажного мистецтва.

Учениця І. І. Шишкіна, Марія Олексіївна Федорова представлена в музеї картиною «Вечір», де подано чарівний образ природи середньої смуги Росії в літню пору.

 

 

— 41 —

Іларіон Михайлович Прянишников закінчив Московське училище живопису, скульптури і архітектури разом з художником В. Г. Перовим, дружба з яким мала велике значення для його творчості.

Музею належить етюд Прянишникова «Лісоруби» до картини «На поромі» (1885 р.)*. В етюді з натури художник скупо, але виразно показав двох лісорубів у степу. Стомлені, засмучені обличчя, обірваний одяг свідчать про їх гірку долю.

Знання народного життя, правдивість і змістовність творів, активна громадська діяльність висунули Прянишникова в число передових російських художників-передвижників.

Художник-передвижник Василь Максимович Максимов, за походженням селянин, зображував головним чином побут селянської бідноти пореформеної Росії. Після закінчення Академії художеств в 1866 році Максимов довгий час жив на селі. Його твори характеризуються щирим почуттям, глибоким знанням життя, психології та звичаїв російського селянства.

Таким є «Портрет старого», де передані жива увага і співчуття художника до бідняка, прибитого життєвими незгодами.

Картина «З дипломом» торкається «жіночого питання», яке хвилювало багатьох художників-демокра-

* Картина знаходиться в приватній збірці.

— 42 —

тів. У ній передана атмосфера радісної і довгожданої зустрічі матері з дочкою, яка тільки-но повернулася додому після закінчення учбового закладу. Хоч художник розповідає епізод з життя своєї сім'ї, він досяг великої типізації і зумів підкреслити, що одержання освіти для дівчини було значною подією в сім'ї простих людей.

Найкрупнішим майстром побутового жанру був Володимир Єгорович Маковський – переконаний прихильник ідейно-реалістичного мистецтва передвижників. Художник приїздив на Україну, на Полтавщину. Він створив ряд ілюстрацій до творів М. В. Гоголя, написав декілька картин на теми з життя українського народу.

Портретний етюд молодої селянки в українському народному вбранні, можливо, є підготовчим малюнком до картини «Ярмарок на Україні» (1883 р., КДМРМ).

Майстерністю і тонким проникненням у внутрішній світ людини відзначається портрет І. М. Чекаліна. Не позбавлений гумору малюнок «У чотири руки» (1919 р.), що є авторським варіантом однойменної картини 1880 р.

У музеї також представлені твори братів В. Є. Маковського, зокрема малюнок К. Є. Маковського (1874 – 1915) «Селянські діти» (1878 р.) та «Сільський пейзаж» М. Є. Маковського.

— 43 —

Микола Єгорович Маковський – художник-пейзажист реалістичного складу. Відома невелика кількість його творів. У них сумлінно і з любов'ю відтворена рідна природа. У «Сільському пейзажі» художник малює частину села середньої смуги Росії з його характерними побутовими особливостями.

Одним із значних художників-передвижників був Костянтин Аполлонович Савицький, автор відомої картини «На війну» (1888 р., ДРМ). Тема проводів на фронт мобілізованих солдатів і новобранців глибоко хвилювала художника. Ще в 1880 році Савицький написав картину під тією ж назвою, але згодом розрізав її на окремі частини. У музеї експонується фрагмент картини «На війну».

З великою художньою переконливістю зобразив художник безутішне горе людей, які проводжають своїх рідних на війну, чужу, тяжку і ненависну народові. Настроєм пригніченості й суму пронизана ця сповнена драматизму сцена.

Ім'я Іллі Юхимовича Рєпіна, видатного художника-передвижника, є гордістю вітчизняного мистецтва.

Добре знаючи життя народу, Рєпін у своїх творах показав його духовне багатство, силу й красу. При закінченні Академії художеств у 1871 році в дипломній роботі «Воскрешення дочки Іаїра», яка створювалась одночасно з відомою картиною «Бурлаки на Волзі», Рєпін проявив себе художником-реалістом.

— 44 —

Жадібно вивчаючи натуру, художник зробив декілька цікавих етюдів до картини «Воскрешений дочки Іаїра» (1871 р., ДРМ). Один з них знаходиться в експозиції музею. Цей етюд є підготовчою роботою, де художник прагне знайти найбільш виразне і життєве втілення задуму картини релігійного змісту. Він дає змогу зробити висновок про зрілу реалістичну майстерність молодого художника, про його гостру спостережливість та вимогливість до себе, про подолання академічної умовності в традиційних релігійних сюжетах.

Великий талант художника виявився і в портретному мистецтві. Рєпін написав галерею яскравих і виразних портретів видатних діячів науки і культури, а також близьких та рідних.

В цьому скромному портреті образ молодої жінки овіяний ліричним настроєм.

Василь Іванович Суриков – всесвітньовідомий історичний живописець. Його творчість, так само, як і творчість І. Ю. Рєпіна, – найвище досягнення російського реалістичного мистецтва передвижників. Народний характер творчості Сурикова проявився не тільки в картинах, а і в самобутніх портретах російських жінок.

У портреті Холікової Суриков дав виразну характеристику цієї ще зовсім молодої дівчини з енергійним смуглявим обличчям.

Скромний етюд вражає своїм колористичним багатством.

— 45 —

Василь Дмитрович Полєнов представлений в музеї кількома етюдами, що характеризують його як багатогранного художника великого живописного обдаровання. Полєнов відомий як тонкий пейзажист, автор картин на історичні та побутові теми. У пейзажі «Осінь в Абрамцеві» 1887 р. вабить краса одного з яскравих осінніх днів Підмосков'я. Глибоко відчуваючи поезію російської природи, художник у теплій коричнювато-золотистій гамі передав барвисті переливи осінніх тонів і прозорі води лісової річки Ворі.

Етюд «Генісаретське озеро» до однойменної картини (1888 р., ДТГ) відноситься до часу подорожування Полєнова по Греції, Єгипту, Палестині.

У цьому етюді художник трактує образ Христа незвичайно, всупереч усталеним традиціям. Перед нами уважне і мудре обличчя мислителя, в якому немає нічого фанатичного чи релігійного.

Старий селянин, написаний на пленері, осяяний сонячним світлом. За своїми живописними якостями цей портрет не поступається перед іншими відомими творами художника. Полєнов був членом Товариства пересувних художніх виставок, театральним художником-декоратором, провадив різнобічну педагогічну роботу. У 1926 році Радянським урядом Полєнову одному з перших було присвоєно високе звання народного художника республіки.

— 46 —

Тонкий поет російської природи, проникливий лірик, Ісак Ілліч Левітан був учнем Саврасова та Полєнова в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури. Його творчість була цілим етапом у розвитку російського пейзажного живопису. Твори Левітана зрозумілі, близькі й дорогі нам втіленими в них почуттями, думками та образами.

Музею належать два етюди Левітана. В етюді «Водяний млин» з глибоким почуттям передано поетичну красу літнього вечора. Цей етюд Левітан використав для картини «Млин» (1888 р.).

У другому етюді художник тонко і вірно зобразив стан природи в один з перших весняних днів, коли ще похмуре небо, не весь сніг розтанув, дерева стоять оголені, але в усьому відчувається особлива легкість, пробудження природи, дихання весни. Обидва ці етюди типові для творчості Левітана.

У кінці XIX ст. Росія вступила в третій період визвольного руху – пролетарський. Складна соціально-політична обстановка в Росії кінця XIX – початку XX ст., гостра класова боротьба мали вплив на розвиток мистецтва.

На ньому позначилась інтенсивна боротьба реалістичних і формалістичних напрямків. В умовах назріваючої кризи буржуазної культури представники реалістичного мистецтва продовжували традиції ідейного реалізму XIX ст.

— 47 —

Одним з яскравих митців був Абрам Юхимович Архипов – учень Перова й Полєнова. Він зображував у своїх творах російську природу і життя російського селянства. У ранніх картинах Архипова (80 – 90-і рр. XIX ст.) виявляється великий інтерес до життя бідних людей. До цього часу відноситься етюдний портрет пастуха Василя Копачова. В його похмурому і суворому погляді затаїлися якісь невеселі думи, спостережені допитливим майстром. Портрет написаний в стриманих і приглушених тонах, характерних для ранньої творчості художника.

Архипов залишив цінну творчу спадщину, він був вихователем ряду радянських художників у Московському училищі живопису, скульптури і архітектури. У 1927 році Архипов одержав почесне звання народного художника республіки.

Творчий шлях заслуженого діяча мистецтв РРФСР Михайла Васильовича Нестерова був складним і довгим. Вихованець Московського училища живопису, скульптури і архітектури, Нестеров належав до числа найталановитіших представників молодшого покоління передвижників.

Обдарований співець російської природи, він був не менш талановитим майстром портрета. Нестеров написав ряд портретів відомих діячів радянської науки та мистецтва (академіка І. П. Павлова, скульптора В. Г. Мухіної, хірурга С. О Юдіна, скульптора І. Д. Шадра та ін.).

— 48 —

Довгі роки Нестеров підтримував теплі відносини з Миколою Олександровичем Ярошенком. Він написав портрет хворого художника в останній рік його життя та залишив цікаві спогади про нього. «...Минулого літа 1897 року був я знову в Кисловодську, там же часто бував у Ярошенків, але хвороба вже наклала свою важку печать на характер Миколи Олександровича. Усвідомлення близького кінця робило його зосередженим, а втрата голосу – мовчазним».

Нестеров створив тонкий психологічний образ. Прекрасне бліде стомлене обличчя хворого художника з сумними очима, повними глибокого розуму. Портрет написаний на пленері просто і виразно. Добре знайдена стримана чорно-зелена гама ніби перекликається з душевним настроєм Ярошенка.

Олексій Степанович Степанов вчився в Московському училищі одночасно з Архиповим, Нестеровим та Левітаном. Він не поривав з ними дружби і творчого зв'язку і наступні роки. Завдяки своїм картинам 80 – 90-х років ХІХст. – «Продана корова», «Журавлі летять» та іншим, художник вже тоді зайняв гідне місце в рядах передвижників.

Степанов виступав не тільки як жанрист, але й як анімаліст, пейзажист та ілюстратор.

У музеї експонується невеличка робота «Ольга» (початок XX ст.), написана Степановим одночасно з іншим твором – «Татьяна Ларіна» на сюжет роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».

— 49 —

Ілля Семенович Остроухов – видатний художній діяч і вчений-колекціонер – належав до молодшого покоління передвижників. Талановитий художник, він був тонким майстром пейзажу середньої смуги Росії. У картині «Вечір» Остроухов змалював ту пору дня, коли густішають лісові тіні й вся природа набуває урочистого вигляду. Витримана в сіро-коричневій гамі, картина вірно передає стан пейзажу в часи сутінок.

Невеличкий етюд з натури, що зображує частину річки з пологими піщаними берегами у вітряний день, можна вважати одним з численних етюдів до відомої картини «Сіверко» (1890 р., ДТГ).

Картина художника-пейзажиста Миколи Никаноровича Дубовського «Притихло» (1890 р.) відома в кількох варіантах і повтореннях. У картині вражає світловий ефект, тонко спостережений перехідний момент у природі: в грізному затишші, що буває перед бурею, низько нависли над морем зловісні хмари. В гладі води, як в дзеркалі, відбивається велична картина неба. Ще хвилина – і гряне буря.

Дубовськой любив море й писав його в різноманітні пори року. Велика уважність і правдивість передачі життя природи помітні й в живописному етюді з натури «Море».

Після смерті М. О. Ярошенка до кінця свого життя М. Н. Дубовськой очолював Товариство пересувних художніх виставок.

— 50 —

На Україні в цей час працювало багато художників-пейзажистів. Твори деяких з них знаходяться в експозиції музею.

В Академії художеств з 1874 по 1889 рік навчався український художник Опанас Георгійович Сластіон, відомий як пейзажист і ілюстратор творів Т. Г. Шевченка. Він також писав картини на історико-побутову тематику. Традиції Т. Г. Шевченка, приклад художників-передвижників Рєпіна, Крамського, Ярошенка, з якими Сластіон був у дружніх відносинах, спрямували його творчість у реалістичне русло. Тепла дружба Сластіона з українськими художниками С. І. Васильківським та П. Д. Мартиновичем теж була обумовлена спільністю світогляду цих митців. На Полтавщині Сластіон був відомий як активний громадський діяч. Він брав участь у створенні краєзнавчого музею і керамічного училища в Миргороді, займався збиранням українських пісень, педагогічною та громадською діяльністю.

У літній сонячний день на безкрайому полі працюють жінки. Одна з них на мить підвелась, щоб розігнути спину. Художник з симпатією оспівує красу простої селянки, повної сили і молодості.

У картині відчувається впевнене володіння малюнком, глибока правда життя, спостережена допитливим художником.

Те ж саме можна сказати і про пейзаж Сластіона «На річці Псьол». У ньому привертає увагу мальовнича природа українського села у м'яких променях сонця в тихий літній передвечірній час.

— 51 —

Значне місце в українському образотворчому мистецтві належить Сергію Івановичу Васильківському. Після закінчення Академії художеств Васильківський жив довгий час у Харкові. Добре знаючи життя і побут свого народу, він у численних картинах відтворив природу України, образи її героїчної історії. У картині «Перша борозна» зображений світлий весняний день, коли селяни вперше після зими виходять у поле. Свіжі, звучні тони акварелі передають весняний настрій і людей, і природи, неосяжну далечінь неба.

Васильківський є автором трьох монументальних історичних полотен: «Чумацький Ромоданівський шлях», «Козак Голота», «Обрання полковником Мартина Пушкаря», виконаних в 1902 – 1908 роках для Будинку земства в Полтаві*. Для цього ж будинку Васильківський розробив спільно з художником М. С. Самокишем цікаві ескізи українських орнаментів та інших прикрас.

Пейзаж художника Владислава Михайловича Галімського «Дощ у степу» за своїм змістом є, по суті, жанровою картиною. Протиставляючи жебрака-селянина, який стоїть під дощем на дорозі, людям, які їдуть у кареті, художник порушує тему соціальної несправедливості.

* Всі три картини загинули під час Вітчизняної війни.

— 52 —

Музей має велике зібрання малюнків Петра Олексійовича Левченка – відомого українського художника-пейзажиста кінця XIX – початку XX ст. Після закінчення Академії художеств Левченко з 1886 року стає учасником пересувних художніх виставок. Його надзвичайно тонкі за колоритом живописні твори малюють барвисту українську природу, побут українського села.

Левченко був хорошим рисувальником. Ряд малюнків – «Швець», «Хата», «В провінції», «Рублена хата», «Сарай», «Ґанок» та інші – відтворює улюблені мотиви його творчості.

Експозиція музею збагатилася двома роботами Івана Кириловича Дряпаченка – майже цілком забутого українського художника.

І. К. Дряпаченко народився на Полтавщині в с. Василівці (там пройшли і останні двадцять років його життя). З 1898 по 1903 роки він навчався в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури, а потім в Петербурзькій Академії художеств, яку закінчив у 1911 році. Автор картин «Соломея», «Поминки у Флоренції» та інших, Дряпаченко писав також і портрети.

Портрет Кирила Федоровича Дряпаченка – батька художника, написаний як етюд з натури у селі Василівці.

Вдало передав художник стан напруженої зосередженості під час гри в шахи у невеличкій картині «За

— 53 —

шахами». Добре вписані в інтер'єр дві постаті шахістів.

Микола Петрович Богданов-Бєльський сприйняв реалістичні традиції своїх учителів В. Є. Маковського, І. М. Прянишникова, В. Д. Полєнова в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури. Його творчість досягла розквіту в період 1890 – 1900-х років. У цей час художник писав картини на теми народної школи, зображував життя сільської бідноти.

Однією з таких є картина «Старенька з грибами», сповнена симпатії до бідних людей.

У передреволюційні роки визначився творчий шлях Миколи Івановича Струнникова. Учень І. Ю. Рєпіна по Академії художеств, Струнников після Великої Жовтневої соціалістичної революції був активним членом АХРР. Широко відомі його роботи: «1905 рік. Безробітний», «Партизан» та ін.

Своєрідною технікою, м'яко і декоративно виконано чарівний портрет дружини.

* * *

На початку XX ст. в Полтаві жили й працювали такі художники, як В. Г. Казанцев, Г. І. Цисс, І. Г. Мясоєдов.

— 54 —

Художник-пейзажист Володимир Гаврилович Казанцев останні роки свого життя прожив у Полтаві. Юрист за освітою, Казанцев закінчив Академію з золотою медаллю і званням класного художника, а в 1894 році одержав звання академіка.

До цього часу відноситься полотно «Листопад», один з кращих творів Казанцева. Художник зобразив прибережний гай осіннього туманного ранку, чутливо вловивши красу барв російської північної природи.

Казанцев майстерно володів аквареллю. В акварельних пейзажах «Іній», «Березова алея», «Ранній сніг» художник передав природу в різні пори року. На Полтавщині В. Г. Казанцев створив кілька цікавих українських пейзажів.

Григорій Іванович Цисс початкову художню освіту здобув у Полтаві, в студії Г. Г. Мясоєдова, а пізніше вчився як вільний слухач по класу І. Ю. Рєпіна в Академії художеств. Сприйнявши реалістичні традиції Рєпіна в портретному мистецтві, Цисс створив ряд цікавих портретів. Серед експонованих творів Цисса виділяється портрет великого українського поета й художника Т. Г. Шевченка.

Традиція рєпінської школи відчувається у портретах А. Печерської, дочки художника, В. М. Магденка, Г. Г. Мясоєдова.

У 20-х роках XX ст. Г. І. Цисс керував у Полтаві студією образотворчого мистецтва і виховав ряд художників, які продовжують працювати в наш час.

— 55 —

Самобутнім художником був Іван Григорович Мясоєдов – син відомого передвижника Г. Г. Мясоєдова. Після навчання в реальному училищі в Полтаві він закінчив Московське училище живопису, скульптури і архітектури та Академію художеств, де навчався у художника Ф. О. Рубо. Захоплюючись героїчними характерами, Мясоєдов здебільшого писав картини на античні сюжети. Прекрасно володіючи рисунком і маючи неабиякі знання з пластичної анатомії, Мясоєдов створює великі полотна – «Похід мідійців» («Аргонавти»), «Атланти», «Амазонки» та ін.*.

Твори І. Г. Мясоєдова, не позбавлені деякого впливу модернізму початку XX ст., свідчать одночасно і про його реалістичну майстерність. Віртуозно, з різною колористичною напруженістю виконані «Портрет дружини», «Старуха» (етюд до картини «Амазонки»), «Етюд молодої амазонки» та ін. У ряді правдивих пейзажів Мясоєдов виявляє себе оригінальним майстром, який вдало сполучає витончений рисунок з стриманою гармонією фарб.

Серед творів І. Г. Мясоєдова визначається його «Автопортрет». Темпераментний живопис, гарячі насичені відтінки червоного і жовтого кольорів посилюють емоційне звучання портрета й справляють велике враження.

* Ці картини загинули в роки Вітчизняної війни.

— 56 —

 

— 57 —

 

РОЗДІЛ

РАДЯНСЬКОГО

МИСТЕЦТВА

 

— 58 —

 

— 59 —

За Радянської влади небувалого розквіту досягло образотворче мистецтво, що розвивалося разом з нашим життям, відтворюючи героїку трудових буднів, героїку боротьби за ствердження завоювань Жовтня.

Радянське мистецтво, що народжувалось у жорстокій боротьбі проти занепадницьких формалістичних впливів буржуазного мистецтва, стало спадкоємцем та продовжувачем кращих традицій передового мистецтва минулого. Воно є принципово новим мистецтвом, соціалістичним за змістом, національним за формою. В його теоретичну основу покладено ленінське вчення про партійність та народність мистецтва, покликаного служити народові. Соціалістичний реалізм – єдино вірний метод радянського образотворчого мистецтва. Завдання, що стоять перед радянським мистецтвом на шляху його дальшого розвитку, були чітко визначені у Програмі КПРС.

На жаль, розділ радянського мистецтва нашого музею не дає змоги показати всі етапи розвитку радянського образотворчого мистецтва, бо представлені в ньому твори живопису, графіки та скульптури належать головним чином до 40 – 50-х років.

— 60 —

ЖИВОПИС, СКУЛЬПТУРА

У перші роки після перемоги Великого Жовтня позитивну роль у становленні радянського мистецтва відіграли художники старшого покоління, які донесли до нього традиції реалістичного мистецтва. А. Рилов, М. Касаткін, І. Грабар, М. Самокиш та інші передавали свій багатий досвід та знання молодим радянським майстрам.

Великий творчий шлях пройшов відомий український художник-баталіст, заслужений діяч мистецтв РРФСР Микола Семенович Самокиш. Перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією художник зображував походи російської армії, передаючи героїзм та відвагу простого російського солдата. У радянський період творчість Самокиша була пройнята пафосом революційної романтики і радянського патріотизму. Основні його твори: «Розвідка» (1923 р.), «Захист Червоного прапора» (1929 р.), «Перехід через Сиваш» (1935 р.) присвячені конкретним історичним подіям. У творах Самокиша народ показаний як вирішальна сила в історії. Картина «Бій з білополяками» зображує героїчний епізод часів громадянської війни, який розповідає про запеклий бій розвідки будьоннівців з білополяками на тісних вулицях пограничного міста.

Майстерний рисувальник, досвідчений анімаліст, Самокиш був не тільки видатним художником, але й талановитим педагогом. Він виховав таких радянських художників, як П. Котов, М. Авілов, К. Трохименко, Р. Ференц та ін.

— 61 —

Народний художник СРСР, видатний живописець і мистецтвознавець Ігор Еммануїлович Грабар чимало працював над побутовими композиціями та портретами, але пейзаж завжди був найважливішим жанром у творчості художника. Його роботи пройняті глибокою любов'ю до рідної природи. У своїх пейзажах Грабар досягає великої кольорової інтенсивності та яскравості. У роботі «Відтала доріжка» передано ясний зимовий день. Глибоке блакитне небо і сонячне світло нагадують про наближення весни.

Заслужений діяч мистецтв РРФСР, талановитий рисувальник Євген Олександрович Кацман є одним з найстаріших радянських художників, активних організаторів АХРР. У 1926 році Кацман разом з художником Григор'євим брав участь в організації філії АХРР в Полтаві.

його робота «Хлопчик з мандоліною» виконана в улюбленій техніці майстра – пастелі. їй, як і іншим портретам Кацмана, властива чіткість і своєрідна завершеність рисунка.

У радянське мистецтво Олексій Михайлович Корін прийшов уже досвідченим майстром. Будучи художником-передвижником, він правдиво та проникливо передавав сцени з життя трудової інтелігенції та селянства. Корін був також майстром тонкого, ліричного пейзажу. Одна з його пізніх робіт, що експонується в нашому музеї, вирішена в стриманій гамі вохристих то-

— 62 —

нів. Упевнений рисунок і живопис свідчать про зрілу майстерність художника, властиву його роботам цього часу.

Ще у 90-х роках XIX ст. почав свою діяльність учень І. І. Левітана народний художник РРФСР та БРСР Вітольд Каетанович Бялиницький-Біруля. Ліричний співець рідної природи, закоханий в її красу, він чуйно і поетично розповідає про найтонші зміни у природі.

У роботі «Зимовий пейзаж» художник скупими засобами зумів передати настрій зимового вечора, використовуючи ледь помітні ніжні, сріблясто-сірі та блакитні відтінки стриманого колориту.

Ім'я народного художника УРСР Григорія Петровича Світлицького тісно пов'язано з тими художниками старшого покоління, які першими прокладали шляхи реалістичного мистецтва. В одному з варіантів любимої теми художника «Марусина хата» з особливою теплотою та задушевністю Світлицький передає чарівну красу місячної літньої ночі на Україні.

Значне місце в українському мистецтві належить народному художнику СРСР Олексію Олександровичу Шовкуненку. Велику кількість своїх творів художник присвятив гігантам нашої індустрії і, зокрема, Дніпрогесу.

Найбільших успіхів домігся Шовкуненко в галузі портретного живопису. У роки Великої Вітчизняної

— 63 —

війни ним були написані широко відомі портрети героїв партизанського руху: двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака (1945 р.), партизанки Майї Вовчик (1947 – 1948 рр.) та ін. У цих портретах Шовкуненко досягає тонкої індивідуальної характеристики, сповненої глибокого почуття гуманізму до портретованих і віртуозної майстерності в освоєнні акварельної техніки.

У 1943 – 1945 роках Шовкуненко створив серію портретів видатних діячів науки та культури України. Тоді ж був виконаний портрет Максима Рильського (1945 р.), що експонується в нашому музеї. У ньому Шовкуненко зумів дати всебічну характеристику поета, підкреслюючи його ліризм та духовну красу.

У рядах митців, які стояли на позиціях реалістичного радянського мистецтва, були художники-полтавчани: С. Розенбаум, І. Орлов, Г. Цисс, М. Брукман, Д. Ангельський, М. Донцов, А. Федоренко, П. Горобець та ін. У 1926 році вони увійшли до філії АХРР та~АХЧУ.

Соломон Аронович Розенбаум був художником-пейзажистом. У своїх численних краєвидах він створив образ рідної Полтавщини: «Полтавська далечінь», «Зима», «Краєзнавчий музей», «Ставок у с. Михайлівці» та ін. Крім пейзажів, художник працював над натюрмортами. Значна кількість картин художника загинула в період Великої Вітчизняної війни. У 1941 році загинув і сам художник. Розенбаум був відомий полтавчанам не тільки як художник, але і як педагог.

 

— 64 —

Багато років у місті Полтаві проходила діяльність художника й педагога Івана Івановича Орлова. Він наполегливо працював у різноманітних жанрах: пейзажу, портрета, натюрморту, виконуючи свої роботи в різній техніці. Художник багато виконав ескізів театральних декорацій для музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя. Орлов кілька років працював викладачем малювання в Будівельному інституті та ремісничому училищі.

 

 

Художник-пейзажист Іван Григорович Лось народився на Полтавщині в с. Сокілки. Краєвид біля рідного села переданий в його роботі «На Ворсклі». Майстер любовно змальовує зелені береги Ворскли, чистий білий пісок, прозору воду, осяяні яскравим сонцем схили гори.

 

Творчості народного художника УРСР Тетяни Нилівни Яблонської властива життєрадісність, яскравість, щирість і теплота. В її темпераментному мистецтві основне місце займають жанрові композиції, сповнені світла, сонця, бадьорості. Широко відомими стали її твори «Хліб» (1949 р.), «Весна» (1950 р.), «Ранок» (1945 р.), «Над Дніпром» (1964 р.) та ін. Зовсім інакше вирішена картина Яблонської «Ворог наближається». Вона вся пройнята скорботою, гнівом і обуренням. В уяві глядача встають тяжкі випробовування, які випали на долю радянських людей у перші

— 65 —

дні Великої Вітчизняної війни. Це полотно витримано у темному строгому колориті, який цілком відповідає ідейному задумові художниці.

Художник-баталіст – учень М. Самокиша, Іван Федорович Манець в експозиції представлений картиною «Атака». Широким фронтом, з розгорнутим червоним прапором мчать хоробрі радянські кавалеристи. Вміле композиційне вирішення картини створює враження дії, руху, бойового запалу. Автору вдалося передати завзяття бійців, захоплених стрімкою атакою, показати їх бойовий ентузіазм.

Художник-жанрист Леонід Олександрович Шматько у своєму полотні «На Січ» розкриває хвилюючі події героїчної боротьби українського народу за свою незалежність, велич народно-визвольного руху. На заклик Богдана Хмельницького, залишивши незорані ниви, хто пішки, хто на човнах, поспішають всі, хто вирішив стати на захист батьківщини.

У великій складній композиції Л. Шматько знайшов місце для кожного персонажа. Вдало побудована композиція і своєрідне історичне оточення зробили картину Шматька правдивою і переконливою.

Володимир Ілліч Масик – майстер жанрових композицій. У своїй картині «Висока нагорода» він розкриває події Великої Вітчизняної війни. Суворий зимовий пейзаж. Навкруги лежить розбита військова техніка ворога, тягнуть-

 

 

— 66 —

ся колони полонених. Тут, на передовій лінії, Маршал Радянського Союзу вручає бійцям нагороди.

Твори художника-жанриста Михайла Костянтиновича Поплавського приваблюють щирим безпосереднім ставленням де навколишнього світу. В роботі «У нарядній шахти» художник розповідає, як щире забійники вітають свого молодого товариша-шахтаря з трудовою перемогою. Картина Поплавського проста і життєва за змістом і композицією.

Про героїчні діла нашої молоді розповідає полотно двох художників – Олександра Івановича Вовка та Василя Федоровича Кондратюка. У своїй роботі художники передають запал, енергію людей сміливих і настирливих, які люблять свою професію. Відчувається спаяність і товариська допомога молодіжного колективу. Умілим контрастом гарячих і холодних кольорів художники досягли емоційності.

 

 

 

Іван Володимирович Космін є одним з найстаріших майстрів радянського портрета. З численної галереї створених ним образів радянських людей у музеї зберігаються «Портрет двічі Героя Радянського Союзу С. П. Денисова» та «Жіночий портрет», в якому художник зумів глибоко розкрити внутрішній світ простої трудівниці. Портрети Косміна відзначаються великим мистецьким смаком, благородством колориту, чіткістю та витонченістю рисунка.

— 67 —

Віктор Михайлович Орешников – художник-жанрист і портретист. Широко відомі його роботи, відзначені Державними преміями – «В. І. Ленін на екзамені в університеті», «У штабі оборони Петрограда. 1917 рік», «Портрет балерини Шелест» (1949 р.). Орешников – майстер психологічного портрета. У представленому в експозиції «Портреті хірурга Попова» втілені характерні риси радянського лікаря, його людяність і теплота.

Образ радянського робітника-творця показав Василь Іванович Булгаков у портреті розточника І. Г. Довбні. Це вже немолодий робітник, який зосереджено працює над вирішенням складного завдання.

 

 

 

Учень М. С. Самокиша, Леонід Іванович Чернов поєднує творчу працю художника з педагогічною діяльністю. Представлена в музеї жанрова композиція «Наталонька» сповнена світлих почуттів материнства, щирої любові до дитини.

 

 

Ніна Павлівна Волкова – автор ряду жанрових картин, що розповідають про трудові будні колгоспного життя. У своїй картині «З поля» художниця зобразила жінок та дівчат, які повертаються з роботи.

 

 

— 68 —

У картині Зінаїди Іллівни Зацепіної «На Дніпрі» втілена тема радості материнства й щасливого дитинства.

 

 

 

 

Заслужений діяч мистецтв УРСР Микола Петрович Глущенко добре відомий як майстер ліричного пейзажу. Він натхненно розповідає про красу рідної природи. Крім численних пейзажів, Глущенко створив ряд живописних натюрмортів. Натюрморт «Квіти» написаний широко й соковито; йому властива звучна за колоритом живописна гама.

 

 

 

Багато сонця в роботах художника-пейзажиста Сергія Федоровича Шишка. Багаторічні творчі шукання, особливо в післявоєнні роки, допомогли майстрові створити таку відому його картину, як «Київ. Краєвид на Поділ» (1950 р.). Почуття життєрадісності передано в роботі «Рання весна», написаній у світлій, звучній живописній гамі.

Автор популярної картини «Господарі землі» Олександр Григорович Максименко в музеї представлений своєю улюбленою темою, яка розповідає про колгоспне життя. Вдалині, де скиртують солому, простяглися пласти чорної зораної землі. Картина «Під осінь» сповнена якоїсь особливої бадьорості, яку викликають прозорі осінні дні. Вона написана художником в рідному селі Вільховатці на Полтавщині.

— 69 —

Поетично змальовує природу рідного краю художник-пейзажист Леонід Ілліч Чичкан. Його невеличка робота «На озері» сповнена світла, свіжості та повітря.

 

 

 

 

Довгі роки працює в галузі пейзажного живопису художник-полтавчанин Павло Матвійович Горобець. У численних краєвидах він розповідає про красу рідної Полтавщини. Майстерно •написаний пейзаж «Зелені береги Ворскли». Весняний настрій, стан природи, що пробуджується, передано у пейзажах «Весна прийшла» та «У травні». Горобець працює також як художник-графік, виконуючи портрети сучасників.

Образ радянського Закарпаття змальовують у своїх творах талановиті художники Й. Й. Бокшай, А. М. Кашшай, 3. І. Шолтес, Г. М. Глюк та ін.

 

 

 

 

 

 

 

Народний художник УРСР Йосип Йосипович Бокшай вдало передає мальовничу природу свого краю. Й. Бокшай – майстер широкого творчого діапазону, відомий як портретист і пейзажист. Його творам властивий своєрідний гарячий, насичений і соковитий колорит. До кращих творів Бокшая належать: «Озеро в горах» (1946 р.), «Бокараші» (1946 – 1947 рр.), «Турічка» (1947 р.) та ін. В експозиції музею є його

— 70 —

робота «Ужгородський замок». У прозорому повітрі сірою громадою виділяється важка будова старовинного замка, освітленого холодними променями осіннього сонця. Роботам Бокшая властива життєрадісність, оптимістичне сприймання дійсності, бадьорість.

Учень Й. Й. Бокшая, Антон Михайлович Кашшай досяг значних успіхів у створенні величних закарпатських пейзажів. Хвилююче і переконливо розповідає художник про могутню природу рідного краю. У роботі «Після дощу», де зображено сірий туманний ранок, передано красу й епічність природи Закарпаття.

 

Своєрідною є творчість художника Гаврила Мартиновича Глюка. Крім яскравих і темпераментних пейзажів, він створює картини побутового жанру на теми з життя рідного краю. До кращих його творів належить картина «Лісоруби», виконана у 1954 році. У музеї експонується етюд Глюка «Свято», де щаслива мати наряджає дитину в святкове вбрання.

Учень О. О. Шовкуненка, Борис Микитович Піаніда працює як монументаліст та станковист. Працює він також у галузі мистецтвознавства. Особливим настроєм тихого зимового дня пройнята його невелика акварель «Зима. Загорськ», що зберігається в нашому музеї.

 

 

 

— 71 —

Життєрадісно сприймає навколишній світ художник-полтавчанин, майстер книжкової ілюстрації Михайло Захарович Рудаков. Досконало володіючи пастеллю, Рудаков вдало використовує своєрідні особливості цієї техніки. У його натюрмортах сполучається глибина і м'якість фону з виразною матеріальною фактурою предметів.

 

 

 

Віталій Іванович Шаховцов – художник-полтавчанин. У 1958 році він закінчив Харківський художній інститут. Шаховцов працює над жанровими композиціями та портретом. Спостерігаючи життя трудівників колгоспу ім. Калініна Полтавської області, художник створив портрет-картину, вирішену в монументальному плані.

 

 

Один з найстаріших радянських скульпторів Сергій Семенович Альошин старанно працював над створенням образу В. І. Леніна – вченого і вождя. У скульптурі «Ленін-мислитель» (мармур) передана зосередженість та напружена праця думки. Робота Альошина приваблює глядача пластичністю образу, виразною моделіровкою окремих деталей.

Цікава за задумом робота скульптора Таїсії Іванівни Роздорської «Володимир Ілліч Ленін з дівчинкою». У цій роботі розкривається багатогранний

 

 

 

 

— 72 —

образ В. І. Леніна, його людяність, простота, щира любов до дітей, глибока внутрішня сила.

Скульптор старшого покоління Ольга Миколаївна Кудрявцева багато працювала над шевченківською тематикою, тепло і співчутливо розповідаючи про долю селян-кріпаків. У 1951 році вона створила образ Тараса в роки його дитинства, розповіла про важку долю талановитого і допитливого хлопчика.

ГРАФІКА

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, в роки боротьби за становлення Радянської влади особливого поширення набувають такі види графіки, як сатиричний плакат та політична карикатура, що сприяли мобілізації сил народу на боротьбу з ворогами Радянської країни.

Разом з розвитком всього радянського мистецтва йшов процес становлення графіки, зокрема таких її видів, як книжкова ілюстрація та станкова графіка.

Глибоке і чітке розуміння цілей і завдань сучасності допомагало передовим художникам звільнитися від шкідливих стилізаторських впливів. У ці часи визначну роль відіграла творчість художників старшого покоління: І. Їжакевича, М. Самокиша, В. Заузе та інших, які привнесли в мистецтво радянської графіки реалістичні традиції минулого.

Важливу роль у розвитку радянської графіки відіграли постанови Комуністичної партії, особливо постанова ЦК ВКП(б) від 24 березня 1931 року про

— 73 —

плакатно-картинну продукцію та постанова «Про перебудову літературно-художніх організацій» від 23 квітня 1932 року, що стали своєрідними віхами в становленні радянського мистецтва.

З перших днів Великої Вітчизняної війни з'являються численні плакати, листівки, карикатури, що закликали радянських людей до боротьби з ворогом і зміцнювали їх віру в остаточну перемогу. У післявоєнні роки спостерігається ідейно-художнє піднесення радянської графіки. Дальший розвиток одержали рисунок, офорт, ксилографія, ліногравюра, автолітографія тощо.

Важливу роль в укріпленні реалістичних традицій української радянської графіки відіграла творчість майстра старшого покоління Володимира Христіановича Заузе. Визначне місце в його творчості займають пейзажі. Багато уваги він приділяє також розкриттю побутових та історико-революційних тем. У своїх офортах, літографіях, ліногравюрах художник досягає високої технічної віртуозності.

Заузе добре оволодів різноманітними видами графічної техніки і свої досконалі знання передавав учням в Одеському художньому училищі, де багато років працював як педагог. У музеї експонуються твори Заузе «Сільська вулиця», «Біля горна», «У лісі».

На Полтавщині в 20-х роках працювала група українських художників-графіків.

— 74 —

Ф. Рожанківський, С. Бутник, Є. Балута та інші виступали здебільшого як художники-ілюстратори. Після Великої Вітчизняної війни збереглися лише деякі твори, що виходили на Полтавщині з ілюстраціями цих талановитих майстрів.

Серед них книга відомого українського археолога М. Рудинського «Обличчя Полтави», твори письменника М. Коцюбинського, казки датського письменника X. Андерсена, народні думи та пісні.

Рисунки, зроблені до цих творів пером та олівцем, чіткі й виразні, вони живо передають образи літературних героїв. Ці твори художників-графіків, які працювали в часи боротьби з різними формалістичними впливами, відзначаються реалізмом) в них зберігаються кращі традиції реалістичного мистецтва. Майстром книжкової графіки показав себе художник Дмитро Іванович Ангельський. Вивчаючи багату національну спадщину, мотиви українських орнаментів, він уміло використовував їх для оздоблення книжкових видань.

 

 

 

 

 

 

 

— 75 —

Цікавим і своєрідним художником був учень І. Я. Білібіна Георгій Іванович Нарбут. Старанно вивчаючи минуле України, він зробив багато рисунків та ілюстрацій до так званого «Малоросійського гербовника» (1914 р.). Особливою майстерністю відзначається його серія рисунків до «Української абетки». Дуже багато працював він над оформленням книги. Нарбут добре виконував силуетні рисунки. Його робота «Родина художника» – це тонкий і красивий силуетний малюнок пером, виконаний з особливою майстерністю.

Народний художник РРФСР Микола Миколайович Жуков відомий як визначний рисувальник. У часи Вітчизняної війни він був співробітником армійських газет, а з 1943 року очолював студію військових художників ім. Грекова. У 1942 – 1945 роках Жуков створив серію плакатів і рисунків, що розповідають про героїзм та відвагу радянських людей. Цікавими були його ілюстрації до творів Б. Польового, присвячені подіям часів Великої Вітчизняної війни. У музеї експонуються рисунки М. Жукова, виконані в 1942 році.

Заслужений діяч мистецтв РРФСР Петро Васильович Васильєв лаконічною графічною мовою передає характерні риси бійців і командирів Радянської Армії. Васильєв працював також над циклом робіт, що присвячені В. І. Леніну.

 

 

 

 

 

 

— 76 —

Павло Васильович Мальков – автор гострих, виразних рисунків, зігрітих живим почуттям натури, теплотою безпосереднього переживання. У 1942 році Мальков створив серію робіт під назвою «Діюча армія». Деякі рисунки з цього циклу показані в нашому музеї. Вони розкривають героїзм та гуманність рядових бійців Радянської Армії.

 

Заслужений діяч мистецтв РРФСР Костянтин Іванович Фіногенов у 1945 році зробив серію рисунків «Переможений Берлін». Один з них – «Біля Рейхсбанку» – експонується в музеї.

 

 

 

Народний художник СРСР Михайло Григорович Дерегус представлений в музеї офортами-ілюстраціями до творів М. В. Гоголя. В його роботах, пройнятих тонким гумором, м'який ліризм поєднується з яскравою життєрадісністю і героїчним піднесенням. Художник уміє вірно і різноманітно розкрити характери гоголівських героїв. Дерегус працює над історичними темами. У 1947 році він створив серію робіт під загальною назвою «Українські народні думи та історичні пісні».

Привертає увагу один з цікавих листів цієї серії – «Дума про Марусю Богуславку», яка звільняє козаків з полону.

— 77 —

Одним з талановитих радянських художників-графіків – представників старшого покоління – є Євген Адольфович Кибрик. Він широко відомий своїми ілюстраціями до роману Шарля де Костера «Тілль Уленшпігель» і до повісті Р. Роллана «Кола Брюньон». У нашому музеї художник представлений автолітографіями з серії ілюстрацій до російських билин. У цих роботах Кибрик зумів передати волелюбний дух російського народу, силу і міць народних богатирів Альоші Поповича та Іллі Муромця. Основною рисою робіт Кибрика є психологічна виразність його художніх образів, лаконічність та пластичність форми.

З розвитком української радянської графіки тісно пов'язано ім'я народного художника СРСР Василя Ілліча Касіяна. Героїчні сторінки історичного минулого, боротьба українського народу за визволення, найважливіші етапи соціалістичного будівництва – всі ці теми знайшли відображення у творчості працьовитого й спостережливого художника. У своїх портретних роботах Касіян добивається глибини передачі образів майстрів російської та української культури, показу їх духовної величі й краси. Саме ці риси властиві портретам О. С. Пушкіна й І. Я. Франка.

Над темою відбудови народного господарства працював майстер станкової графіки та книжкової ілюстрації Йосип Абрамович Дайц. Його серія офортів під за-

 

 

 

 

— 78 —

гальною назвою «Відбудування» дуже проста, яскрава і динамічна. В роботах, експонованих у музеї, передано міць нової радянської техніки.

Процес відбудови Дніпрогесу відтворив в своїй серії кольорових ліногравюр та офортів заслужений діяч мистецтв УРСР Олександр Софронович Пащенко. Художник працював у галузі станкової графіки. Індустріальний пейзаж – провідна тема в його творчості. Серія «Відновлення Дніпрогесу» розкриває велич героїчної праці радянських людей.

 

 

 

 

 

Широко відомим українським майстром станкової графіки був заслужений діяч мистецтв УРСР Василь Федорович Мироненко. Художник більш за все працював у техніці офорта, які у нього сповнені великої любові до своєрідної краси міського пейзажу. У своїх кольорових офортах Мироненко м'яко і лірично передавав своєрідний колорит української природи. Представлені в експозиції музею графічні твори свідчать про значні досягнення художників у цій галузі мистецтва.

 

 

 

— 79 —

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК ХУДОЖНИКІВ З ЗАЗНАЧЕННЯМ
СТОРІНОК, НА ЯКИХ ВОНИ ЗГАДУЮТЬСЯ

Айвазовський І. К. 32

Алексєєв Ф. Я. 26

Альошин С. С. 71

Ангельський Д. І. 74

Архипов А. Ю. 47

Ахенбах А. 16

Балута Є. 74

Баччіареллі М. 17

Беммель В. 12

Бернард. 19

Богданов-Бєльський М. П. 53

Бокшай Й. Й. 69

Булгаков В. І. 67

Бутник С. Д. 74

Бялиницький-Біруля В. К. 62

Васильєв П. В. 75

Васильківський С. І. 51

Верещагін П. П. 31

Вовк О. І. 66

— 80 —

Волков В. О. 38

Волкова Н. П. 67

Галімський В. М. 51

Гау В. І. 26

Гварді Ф. 10

Ге М. М. 32

Глущенко М. П. 68

Глюк Г. М. 70

Гольпейн Г. 30

Гондекутер М. 13

Горобець П. М. 69

Грабар І. Е. 61

Грузинський П. М. 33

Гуттенбрюнн Л. 25

Дайц Й. А. 77

Деккер Г. 16

Дерегус М. Г. 76

Доу Дж. 27

Дряпаченко І. К. 52

Дубовськой М. Н. 49

Жуков М. М. 75

Зайцев І. К. 29

Зацепіна 3. І. 68

Заузе В. X. 73

Казанцев В. Г. 54

Касіян В. І. 77

Кацман Є. О. 61

Кашшай А. М. 70

Кибрик Є. А. 77

Кепке К. 18

Коліне А. 14

Кондратюк В. Ф. 66

Корін О. М. 61

Космін І. В. 66

Кудрявцева О. М. 72

— 81 —

Лампі Й. 24

Лампі Ф. 16

Левітан І. І. 46

Левченко П. О. 52

Лінгельбах И. 13

Лішевський X. 16

Лось І. Г. 64

Мазер К. П. 30

Маковський В. Є. 42

Маковський М. Є. 43

Максимов В. М. 41

Максименко О. Г. 68

Мальков П. В. 76

Манець І. Ф. 65

Марков О. Т. 28

Масик В. І. 65

Мироненко В. Ф. 78

Мясоєдов Г. Г. 34

Мясоедов І. Г. 55

Нарбут Г. І. 75

Невідомий майстер XVI ст. 9

Невідомий художник XVII ст. 11

Невідомий художник II п. XVIII ст. 24

Невідомий художник II п. XVIII ст. 24

Невідомий художник поч. XIX ст. 27

Невідомий художник II чв. XIX ст. 29

Нестеров М. В. 47

Нокре Ж. 14

Орешников В. М. 67

Орлов І. І. 64

Орловський О. Й. 27

Остроухов І. С. 49

Пащенко О. С. 78

Петерс, К. 12

Піаніда Б. М. 70

Позен Л. В. 39

Полєнов В. Д. 45

Поплавський М. К. 66

Прянишников І. М. 41

— 82 —

Роздорська Т. І. 71

Рєпін І. Ю. 43

Рожанківський Ф. С. 74

Розенбаум С. А. 63

Роос Ф. 15

Рудаков М. 3. 71

Савицький К. А. 43

Самокиш М. С. 60

Світлицький Г. П. 62

Сластіон О. Г. 50

Соколов П. П. 33

Соколов П. Ф. 26

Степанов О. С. 48

Струнников М. І. 53

Суриков В. І. 44

Схаубрук П. 11

Трутовський К. О. 31

Федорова М. О. 40

Фіногенов К. І. 76

Флавицький К. Д. 32

Цизеніс Й. 15

Цисс Г. І. 54

Чернов Л. І. 67

Чеський К. В. 26

Чичкан Л. І. 69

Шаховцов В. І. 71

Шишкін І. І. 40

Шишко С. Ф. 68

Школа Доменікіно 10

Шматько Л. О. 65

Шовкуненко О. О. 62

Штейнмюллер. 19

Яблонська Т. Н. 64

Якобі В. І. 33

Ярошенко М. О. 35

— 83 —

ПЕРЕЛІК РЕПРОДУКЦІЙ

Гварді Франческо. Венеція.

Петерс Клара. Натюрморт. 1612 р.

Гондекутер Мельхіор. Птахи.

Деккер Георг. Жіночий портрет.

Невідомий художник. Жіночий портрет. Друга половина XVIII ст.

Марков. О. Т. Російські діти на могилі своїх батьків. 1838 р.

Зайцев І. К. Автопортрет. 1835 р.

Мясоєдов Г. Г. Курсистка (На шляху до знань). 1904 р.

Ярошенко М. О. Автопортрет. 1875 р.

Ярошенко М. О. Портрет В. Г. Успенської. 1880-і рр.

Ярошенко М. О. В горах Кавказу. 1888 р.

Волков В. О. Портрет М. О. Ярошенка. 1876 р.

Шишкін І. І. Березовий гай. 1875 р.

Рєпін І. Ю. Воскрешення дочки Іаїра. Етюд. 1870 р.

Полєнов В. Д. Осінь в Абрамцеві. Етюд. 1887 р.

Полєнов В. Д. Портрет селянина Лекало. Етюд. 1887 р.

Левітан І. І. Весна. Етюд.

Нестеров М. В. Портрет М. О. Ярошенка. 1897 р.

Казанцев В. Г. Листопад. 1894 р.

Цисс Г. І. Портрет Г. Г. Мясоєдова. 1900 р.

Мясоєдов І. Г. Етюд до картини «Амазонки». 1910-і рр.

Самокиш М. С. Бій з білополяками. 1940 р.

Шовкуненко О. О. Портрет Максима Рильського. 1945 р.

Розенбаум С. А. Стара Полтава. 1920 р.

Масик В. І. Висока нагорода. 1950 р.

Космін І. В. Жіночий портрет. 1956 р.

Орешников В. М. Портрет хірурга Попова. 1957 р.

Зацепіна 3. І. На Дніпрі. 1951 р.

Горобець П. М. Зелені береги Ворскли. 1955 р.

Шаховцов В. І. Портрет бригадира Рябоконя. 1961 р.

Роздорська Т. І. Володимир Ілліч Ленін з дівчинкою. 1950 р.

Кудрявцева О. М. Шевченко-хлопчик. 1956 р.

— 84 —

 

— 85 —

 

РЕПРОДУКЦІЇ

 

 

Гварді Франческо. Венеція.

Петерс Клара. Натюрморт. 1612 р.

Гондекутер Мельхіор. Птахи.

Деккер Георг. Жіночий портрет.

Невідомий художник. Жіночий портрет. Друга половина XVIII ст.

Марков О. Т. Російські діти на могилі своїх батьків. 1838 р.

Зайцев І. К. Автопортрет. 1835 р.

Мясоєдов Г. Г. Курсистка (На шляху до знань). 1904

Ярошенко М. О. Автопортрет. 1875 р.

Ярошенко М. О. Портрет В. Г. Успенської. 1880-і рр.

Ярошенко М. О. В горах Кавказу. 1888 р.

Волков В. О. Портрет М. О. Ярошенка. 1876 р.

Шишкін І. І. Березовий гай. 1875 р.

Рєпін І. Ю. Воскрешення дочки Іаїра. Етюд. 1870 р.

Полєнов В. Д. Осінь в Абрамцеві. Етюд. 1887 р.

Полєнов В. Д. Портрет селянина Лекало. Етюд. 1887 р.

Нестеров М. В. Портрет М. О. Ярошенка. 1897 р.

Левітан І. І. Весна. Етюд.

Казанцев В. Г. Листопад. 1894 р.

Цисс Г. І. Портрет Г. Г. Мясоєдова. 1900 р.

Мясоєдов І. Г. Етюд до картини «Амазонки». 1910-і рр.

Самокиш М. С. Бій з білополяками. 1940 р.

Розенбаум С. А. Стара Полтава. 1920 р.

Космін І. В. Жіночий портрет. 1956 р.

Шовкуненко О. О. Портрет Максима Рильського. 1945 р.

Масик В. І. Висока нагорода. 1950 р.

Орешников В. М. Портрет хірурга Попова. 1957 р.

Зацепіна 3. І. На Дніпрі. 1951 р.

Горобець П. М. Зелені береги Ворскли. 1955 р.

Шаховцов В. І. Портрет бригадира Рябоконя. 1961 р.

Роздорська Т. І. Володимир Ілліч Ленін з дівчинкою. 1950 р.

Кудрявцева О. М. Шевченко-хлопчик. 1956 р.

ЗМІСТ

ПОЛТАВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЬІЙ
ХУДОЖЕСТВЕННЬІЙ МУЗЕЙ

 

ПУТЕВОДИТЕЛЬ
(На украинском языке)

*

Редактор Г. І. Вишневський
Художній редактор О. Д. Стеценко
Технічний редактор Г. І. Стукало
Коректор І. Б. Глушкіна

*

Видавництво «МИСТЕЦТВО»,
Київ, Свердлова, 19

*

БФ 01125. Здано на виробництво 26/1-65 р. Підписано
до друку 7/V-65 р. Формат 70х108¹/32. Фіз. друк.
арк. 3,75 (в т. ч. ВКЛ. 1 друк. арк.). Умовн. друк.
арк. 5,25, Облік.-вид. арк. 3,92. Зам. № 71.
Тираж 1000. Ціна 31 коп.

Київська фабрика набору Державного комітету Ради
Міністрів УРСР по пресі, вул. Довженка, 5.