История Полтавы

Скаржинская, Екатерина Николаевна

Подробности

Просмотров: 80816

Скаржинская, Екатерина Николаевна, вдова генерал-майора, помещица Лубенского уезда (урожденная Рейзер). Подарила Полтавскому губернскому земству очень ценный археолого-этнографический музей.

Источник:

Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.255

Скаржинська, Катерина Миколаївна (уроджена Райзер, 1854—1932), поміщиця, у своєму маєтку на хут. Круглик поблизу м. Лубен заснувала музей — першу загальнодоступну приватну збірку на Полтавщині. Катерина Миколаївна проводила значну громадську і благодійну роботу: створила у Круглику народну школу, бібліотеку; організувала вечірні читання для народу, самодіяльний театр. На її кошти проводились археологічні розкопки. Скаржинську обрали своїм членом кілька наукових товариств — Московське нумізматичне, Всеросійське товариство любителів природознавства, антропології та етнографії, почесним членом — Полтавська вчена архівна комісія. По смерті чоловіка Скаржинська поселилася у Швейцарії. Заснувала робітничий будинок, протягом 2 років утримувала притулок для російських політемігрантів. З початком першої світової війни повернулася до Лубен, їй була призначена невелика персональна пенсія. Померла і похована в Лубнах.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 869

Скаржинська, Катерина Миколаївна (уродж. Райзер) (10.02.1852, м. Лубни Полтавської губ., тепер райцентр Полтавської обл. – поч. 07.1932, с. Круглик побл. м. Лубни) – меценатка, музейник, збирач старожитностей, видавець.

Дворянка, донька землевласника Лубенського пов., у 14 років була заручена з великим землевласником і кіннозаводчиком М. Г. Скаржинським, згодом ген.-майором у відставці. Закінчила екстерном Лубенську жіночу гімназію, навчалася на Вищих жіночих Бестужевських курсах у С.-Петербурзі. Власниця понад 4500 дес. землі, співвласниця кінного заводу.

Колекціонуванням перейнялася з дитячих років. 1874 розпочала формувати власний музей у маєтку Круглик під Лубнами. 1882 у спеціально збудованому флігелі створила експозицію музею іст.-краєзнавчого та природничого профілю, для якого закуповувала колекції, умеблювання, фондове обладнання. Фінансувала археологічні дослідження, зокрема, курганів епохи бронзи, скіфського часу та Київської Русі в Клепачах, околицях Гінців та в Лубнах. 1885 музей був відкритий для вільного огляду, мав значні збірки, науковий та обслуговуючий персонал.

Серед найзначніших починань С. – археологічне вивчення Лубенського Посулля, участь у роботі та виставках ІІІ–ХІІ археологічних з’їздів, підтримка видання наукового українознавчого часопису «КС», видань численних наукових праць, поштових листівок. Коштом С. видані класична для європейського мистецтвознавства, виконана на високому поліграфічному рівні праця С. К. Кульжинського «Описание коллекции народных писанок Лубенского музея Е. Н. Скаржинской» (М., 1899) та краєзнавчий нарис К. П. Бочкарьова «Очерки Лубенской старины» (М., 1901).

У Круглицькому музеї існували окремі підвідділи з історії церкви і релігії, зберігалися численні предмети культового призначення та документи з історії церковного життя.

С. відома також значною кількістю благодійних заходів та підтримкою на власні кошти чималого кола діячів культури, вчених, простих селян і міщан, окремих церковних громад.

1906 Лубенський музей С. у складі понад 37 тис. експонатів, архівних документів та великої б-ки був переданий у дар Полтавському губ. земству [Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства].

1906 виїхала за кордон, до Швейцарії, де не полишала благодійницької і вид. діяльності. Започаткувала видання на еміграції політичного та науково-літ. часопису «За рубежём». Підтримувала політичні течії різних напрямків – есерів, більшовиків, бундівців. Особисто була знайома з М. Горьким, Ф. Даном, О. Шліхтером, В. Ульяновим (Леніним), Ю. Мартовим, Й. Сталіним та ін. З початком Першої світової війни повернулася на батьківщину. Підтримувала освітні заходи доньки О. М. Климової у налагоджуванні роботи першої у Лубнах української гімназії, допомагала місцевим літераторам.

Після більшовицького перевороту 1917 отримувала мізерну пенсію, призначену В. І. Леніним, яку 1926 було скасовано Г. І. Петровським. Останні дні життя провела в Лубнах у злиднях. Пом. напередодні Голодомору, влітку 1932. Похов. на Лубенському міському кладовищі.

Див. також Скаржинської колекція.

Літ.: Павловский, 1914. – С. 255; Ванцак Б. С. Заповіла народові // Україна. – K., 1987. – Верес. – № 36 (1596). – C. 4; Супруненко О. Б. Археологічне зібрання К. М. Скаржинської // Археологія. – К.: Наукова думка, 1990. – № 4. – С. 98-107; Супруненко О. Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України: Лубенський музей К. М. Скаржинської. – К.-Полтава: Археологія, 2000. – 398, ІІ с.; Супруненко О. Б. 150 – Катерина Скаржинська // Ант. – К., 2004. – № 13–15. – С. 74-75.

О. Б. Супруненко

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua