История Полтавы

Кавалеридзе, Иван Петрович

• 

Подробности

Просмотров: 47636

Кавалерідзе, Іван Петрович — Кавалеридзе Иван Петрович — (2/14.IV.1887, хут. Ладанський Роменського пов. — З.ХІІ.1978, Київ) - скульптор-монументаліст, кінорежисер, драматург, народний артист УРСР (1969 p.).

Навчався в Київському художньому училищі (1907-1 909 рр.) у Ф. Балавенського, Петербурзькій Академії мистецтв (1909-1910 рр.) у І.Я. Гінцбурга, приватній студії Н.Л. Аронсона в Парижі (1910—1911 pp.). Жив і працював у Києві. Твори: статуї і погруддя — портрет актора Г. Боссе (1908 р.), портрет Ф.І. Шаляпіна (1909 р.), "Автопортрет" (1911 р.), "Запорожець на коні" (1936 р.), "Б. Хмельницький" (1946 p.), "B.I. Ленін і М. Горький на Капрі" (1947 р.), "Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської'" (1949 р.), "Ф.І. Шаляпін в ролі Дон-Кіхота" (1950 р.), портрет М. Горького (1950 р.), "Л.М.Толстой" (1951 р.), "Народний артист СРСР А. Бучма в ролі Миколи Задорожного", "Б. Хмельницький посилає кобзарів на села" (1954 р.), "A.M. Горький і Ф.І. Шаляпін" (1954 р.), "Прометей" (1962 р.), "Л. Толстой" (1965 р.); пам'ятники — княгині Ользі у Києві (1911 р., розібр., відновл. 1996 р.), Т. Шевченку в Ромнах (1918 р.), Героям Революції у Ромнах (1918-1921 pp.), Г.С. Сковороді в Лохвиці (1922 р.), Артему в Бахмуті (1923—1924 pp., не зберіг.), Т. Шевченку в Полтаві й Сумах (обидва — 1926 р.), двічі Герою Соціалістичної Праці А.Д. Кошовій у с. Великополовецькому Київської обл. (1951 р.), Б. Хмельницькому в Чернігові (1954 р.), С.М. Кірову в Запоріжжі (1956 р.), Б. Хмельницькому в Кобеляках (1961 р.), П. Запорожцю у Білій Церкві (1971 р.), Г.С. Сковороді в Києві (1977 р.).

Як режисер-новатор працював у стилі конструктивної стилізації. Зняв фільми на історичну тематику: "Злива" (1929 р., на мотиви Шевченкових "Гайдамаків"), "Перекоп" (1930 р.), "Коліївщина" (1933 р.), "Прометей" (1936 р.). Засуджений за націоналістичний ухил і мистецький формалізм, дальші фільми змушений був робити в етнографічно-спрощеному стилі: "Наталка Полтавка" (1936 р.), "Запорожець за Дунаєм" (1937 р.), "Григорій Сковорода" (1958 р.), "Повія" (1961 р.). Автор п'єс: "Вотанів меч" (1966 р.), "Перша борозна" (1969 р.). Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Источник:

Білоусько О.А. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). 10 клас. Стор.207

Фото - http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=printable&artID=5019

 

Кавалерідзе, Іван Петрович (01.04.1887 р., х. Алданський, Роменський район, Сумська область – 03.12.1978 р., м. Київ). Скульптор-монументаліст, кінорежисер, драматург.

1907–1909 рр. ‑ навчався у Київському художньому училищі, 1909–1910 рр. – у Петербурзький Академії мистецтв, 1910–1911 рр. ‑ підвищував рівень майстерності у приватній студії в Парижі.

З 1944 р. ‑ член Спілки художників України.

Брав участь у багатьох творчих конкурсах. Автор численних пам’ятників видатним особистостям, які встановлені у містах України. Скульптурну творчість розпочав з портретних бюстів та пам’ятників, виконаних у реалістичній манері, поступово багатство пластики зміняється аскетизмом та переростає у геометризацію форм (кубізм, конструктивізм).

У Полтаві ‑ пам’ятник Т. Г. Шевченку (Петровський парк, 1926 р.).

Джередо:

Бєлявська О. Ю. Кавалерідзе, Іван Петрович // Архітектори і місто [текст]: [монографія] / Карюк М. В., Бєлявська О. Ю., Дмитренко А. Ю., Негай Г. А.; уклад. та ред. Бєлявська О. Ю.; Полтавська організація Національної спілки архітекторів України – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2018. – 187 с.: іл. Стор. 130.

 

Іван Кавалерідзе за рік до смерті біля свого пам’ятника Григорієві Сковороді на Подолі в Києві (фото: Леонід Левіт)

Іван Кавалерідзе — скульптор, драматург і кіношник, ”другий після Довженка” — помер 3 грудня 1978-го. Того року святкували 60-річчя радянського кіно. Київську кіностудію ім. Довженка, на якій тоді нічого яскравого не знімали, нагородили орденом Леніна. Кавалерідзе немов сказав: ”Не хочу я дивитися те ваше кіно”. І відійшов.

Родом він був з-під Ромен на Сумщині. Батько — із грузинів, оселених тут після кавказьких війн. Насправді їхнє прізвище нібито звучало Кхварідзе. Мати — полтавська селянка. Іван був старшим із їхніх трьох дітей. Брат Володимир став ґрунтознавцем, Борис — фінансистом.

Сталін і Хрущов його не любили. Першому не подобалося, що у фільмі ”Злива” чеченці б’ють царську армію. Другий лаяв Кавалерідзе за ”кубістичні” скульптури, хоч і не бачив їх. Проте в Україні він був популярний. Літературознавець Григорій Костюк у мемуарах пише, як 1941 року, коли Червона армія відступила за Донець, у Слов’янську пішла чутка, що в Києві вже ”наш уряд, голова — Винниченко, а Кавалерідзе — міністр культури”. І нібито це дуже втішило людей у Донбасі. Іван Кавалерідзе справді був тоді в Києві, але не міністром. Війна застала його з кіногрупою в Карпатах на зйомках фільму про Довбуша. Кавалерідзе німці ледь не розстріляли як шпигуна. Але знайшли його ім’я в європейському кінословнику й відпустили.

Повертаючись до Києва, кіногрупа зустрілася в Рівному з письменником Уласом Самчуком. Той допоміг Кавалерідзе добратися до вже окупованої столиці. Тут він очолив відділ мистецтв міської управи. Цивільну адміністрацію Києва тоді посідали ОУН-мельниківці. Вони гадали, що німці, як і 1918 року, сприятимуть становленню української держави. Та окупанти невдовзі розстріляли бургомістра Багазія й активних націоналістів із групи Олени Теліги. Після того навіть київська поліція перейшла на російську мову. Кавалерідзе розкусив німців одразу й пішов з управи до того.

Бути вільним художником за окупації було нелегко: у художніх салонах німці самі встановлювали низькі ціни й купували картини задешево. Він міг піти на кіностудію, що діяла в окупованому Києві. Німцям там платили 22 тис. крб., нашим — 2 тис. Склянка солі — 150 крб.

Може, майстрові платили б більше, та Кавалерідзе туди не пішов. Відмовився й від запрошення на студію UFA в Берліні:

— Робити, що хочу, не дадуть, а знімати паради з Гітлером не хочу, — пояснював колегам.

Розповідають, що якось до нього прийшов німецький офіцер, а насправді нібито переодягнутий радянський, і замовив виліпити бюст Гітлера. Іван Петрович відмовився: мовляв, ніколи не бачив фюрера.

— І Леніна ви не бачили, але ліпили!

— Леніна бачив — у студії мого вчителя в Парижі.

Актриса Людмила Гурченко у головній ролі у фільмі ”Повія” (російська версія — ”Гулящая”), який Іван Кавалерідзе зняв за романом Панаса Мирного. 1961 рік (фото: www.gurchenko.ru)

Можливо, цей діалог урятував Кавалерідзе, коли Червона армія повернулася. Перед її приходом він не захотів тікати на Захід.

— Вас заженуть до Сибіру! — переконували його.

— Нічого, нарешті побачуся там із тестем, — жартував похмуро.

Тестя, письменника Пилипа Капельгородського, НКВД арештував весною 1938-го. Його одразу розстріляли, але родина про це дізналася аж у кінці 1950-х. Тесть і зять були земляками і майже ровесниками — Кавалерідзе на п’ять років молодший.

Тож восени 1943-го Кавалерідзе залишився в Україні. У Києві жив на Брест-Литовському проспекті, між Політехнічним інститутом і кіностудією ім. Довженка. Їдучи на Захід, Самчук озирнувся на його дім і сказав:

— Царство йому небесне!

Однак Кавалерідзе вижив. Ба, уже 1944 року він служив науковим співробітником Академії архітектури УРСР. У кінці 1950-х навіть повернувся на кіностудію. Знімав фільми, зокрема ”Повію” за романом Панаса Мирного з Людмилою Гурченко в головній ролі. Це була її друга велика роль — після ”Карнавальної ночі”.

Під старість він працював із десятої вечора до шостої ранку — уночі дійсність не така очевидна. У його двокімнатній квартирі на третьому поверсі на Червоноармійській, 12 бувало багато митців — режисери Сергій Параджанов і Леонід Осика, художниця Тетяна Яблонська. Він не все розповідав їм про своє життя — справжнє. Але був таки справжнім, за його власною формулою: в мистецтві половина успіху залежить від того, наскільки ти є людиною.

1887, 26 квітня — народився на хуторі Ладанський Роменського повіту Полтавської губернії (нині — Сумщина)

1896 — пішов до початкової земської школи. Дядько Сергій Мазаракі — чоловік материної сестри, художник — забрав його до Києва. Там учився в приватній гімназії, художньому училищі, згодом — у Петербурзькій Академії мистецтв, студії Аронсона в Парижі

1911 — створює пам’ятник княгині Ользі на Михайлівській площі в Києві. 1919 року більшовики його зруйнували, відновлений 1996-го

1917 — після служби в царській армії повертається в Україну. Його пам’ятники — Шевченкові в Ромнах і Полтаві, Сковороді в Лохвиці, Артемові в Бахмуті-Артемівську — стоять і досі

1928 — початок кінокар’єри на Одеській кінофабриці. Зняв фільми ”Злива” (1929), ”Коліївщина” (1933) та ін.

1932 — одружується із Надією Капельгородською (1904–1984), вона стала його четвертою дружиною. Три перші були з Ромен

1978, 3 грудня — помер у Києві, похований на Байковому кладовищі Син Ігор від першої дружини загинув на фронті, 96-річна донька Євгенія живе в Ромнах. Із другою дружиною мав доньку Ніну. Загинула під час окупації в Харкові — брала участь у підпіллі

 

”Наталка Полтавка”
перемогла голлівудські бойовики

Реклама першого українського звукового фільму ”Наталка Полтавка” на Хрещатику в Києві, листопад-грудень 1936 року (фото з архіву родини Липківських)

Першим українським звуковим фільмом була ”Наталка Полтавка”. Іван Кавалерідзе зняв її 1936-го. Стрічка — комедія, але Наталка в ній жодного разу не усміхається. Попри щасливий фінал фільму, є в ньому прихована драма тієї епохи. Наталку грала актриса Катерина Осмяловська. Під час зйомок вона була вагітна. Прем’єра фільму відбулася в Києві в листопаді 1936-го. Цього ж місяця Осмяловська народила сина. Це був онук митрополита УАПЦ Василя Липківського, невдовзі розстріляного більшовиками.

У грудні 1936 року прем’єра фільму відбулася і в США. У той же час ”Наталку Полтавку” там зняв емігрант Василь Авраменко, танцівник і хореограф. Він мав у США власну кінокомпанію — ”Перша говоряча українська фільма”. Обидві картини показували майже одночасно. І фільм Кавалерідзе, зроблений під радянською цензурою, без англійських титрів, переміг. Він ішов три тижні поспіль у нью-йоркському кінотеатрі ”Рузвельт”, де навіть голлівудські бойовики не трималися так довго.

Джерело:

Газета по-українські. 5 грудня 2008 р. (http://gazeta.ua)

 

Іван Петрович Кавалерідзе (14.04.1887 — 3.12.1978)

Кінорежисер, скульптор, драматург

Багатогранність творчої натури Івана Петровича Кавалерідзе викликає захоплення. Скульптор, сценарист і кінорежисер, драматург і прозаїк, і в кожній галузі — художник-мислитель, оригінальний творець, що залишив слід у духовній культурі українського народу. "У віковій боротьбі рідного народу за своє соціальне й національне визволення, — говорив Кавалерідзе, — я шукав і знаходив те, що полонило мою увагу". Полонили ж його увагу Шевченко і Сковорода, від Шевченка прийшов Прометей. На повен зріст постав перед ним цей образ у дні зма гань 1917 року. Тема розкутого Прометея — народу, що розриває віковічні рабські кайдани, — стала для нього однією з провідних у творчості. її він втілив у відомому роменському монументі.

Іван Петрович Кавалерідзе народився 14 квітня 1887 року на хуторі Ладинському поблизу міста Ромни колишньої Полтавської губернії. Грузинське прізвище успадкував він від свого діда Васо, якого хлопцем привіз із Кавказу генерал Ладинський. Дитинство Івана минуло в селі Талалаївці (тепер — Сильченкове на Чернігівщині), де навчався в земській школі. Завдяки дядькові С. А. Мазаракію, художнику й археологові, уродженцю Талалаївки, Кавалерідзе вступив до Київського художнього училища, де під керівництвом Ф. Балавенського розвивав хист до ліплення. Першою успішною курсовою роботою в училищі стала композиція "Творчість". В основі її — думка про утвердження правди в прекрасному. Перша значна скульптура — "Слов’янка" (1908). В 1909 — 1911 роках Іван Петрович навчався в Петербурзькій Академії мистецтв та паризькій майстерні скульптора Н. Аронсона. 1910 року здобув першу конкурсну премію за проект пам’ятника княгині Ользі, монумент було поставлено в 1911 році у Києві.

Революція застала Івана Кавалерідзе в Ромнах. "Не забути перших днів роботи на революцію", — згадував майстер (йдеться ж, звичайно, про українську революцію). У 1918 році він виконав відомий роменський пам’ятник Т. Г. Шевченку, в 1922 — пам’ятник Г. Сковороді у Лохвиці. У Ромнах він викладав у школі малювання, керував театром залізничників, виїздив з агітбригадою на села.

1926 року І. П. Кавалерідзе збудував пам’ятник Т. Г. Шевченкові у Полтаві. Пізніше він брав участь у конкурсах на проект монументу Кобзареві в Каневі та Харкові (1933), створив станкові роботи "Кобзар", "Шевченко на березі Неви", "Шевченко на засланні". Таким чином, шевченківська тема проходить через усе його творче життя.

Наприкінці 20-х років Іван Петрович задумав кінотрилогію про боротьбу українського народу за незалежність.

Ідеї Шевченка, закладені в його поетичній творчості, зокрема поемі "Гайдамаки", надихнули на створення кінофільму "Злива" (1929). Дальше епічне втілення творчість Шевченка-революціонера знайшла у фільмах "Коліївщина" (1933) та "Прометей" (1935). Далі були "Перекоп" (1930), "Наталка Полтавка" (1936), "Запорожець за Дунаєм" (1938). Тоді ж створені чотири кінозбірки "Українська пісня на екрані". В 50-х роках з’явилися фільми "Григорій Сковорода" та "Повія" (за романом П. Мирного).

У середині 60-х років, вже в немолодому віці (78 років), Іван Кавалерідзе виявив ще одну грань свого самобутнього обдарування: він пише драматичні твори "Вотанів меч", "Перекоп", "Григорій і Параскева", "Перша борозна". В 1977 — 1978 роках у "Вітчизні" друкувалися мемуари митця "З музами у дружбі", які він не завершив. Через 10 років після смерті І. Кавалерідзе у Києві вийшов збірник статей і спогадів "Іван Кавалерідзе" (російською мовою). У своїх спогадах "Тіні швидкоплинних літ" Іван Петрович розповів про життя, сповна віддане мистецтву, бо і в 90 років він почував себе молодим (спогади написані в 1978 р.).

Творчі пошуки залишили помітний слід у кожній із галузей, які освоював цей майстер. Його реалістичне мистецтво завоювало право на довге життя в культурі українського народу, та й у культурі світу.

Джерело:

Петро Ротич, "Колоски з літературної ниви” (http://www.pollitra.pi.net.ua)