История Полтавы

Ведмицкий, Александр Никитович

Подробности

Просмотров: 8747

Ведміцький, Олександр Микитович (22(10).12.1894? — 18.10.1961)

У складному літературному процесі 20-х років, серед цілої зливи імен, що з’явились на горизонті письменства, ім’я Олександра Микитовича Ведміцького було відоме багатьом і мало своє місце. За власним прізвищем, а також і під псевдонімами Ол. Метеорний, Метеор, В-цький О. та іншими, він опублікував у тогочасній українській періодиці багато віршів, критичних статей і бібліографічних матеріалів, фейлетонів, гуморесок і краєзнавчих досліджень, які згодом увійшли до його окремих видань.

У Прилуках, де Ведміцький постійно мешкав з 1922 до 1930 року, він згуртував навколо себе молоді літературні сили й очолив філію селянських письменників "Плуг". У газеті "Прилуцька правда" письменник постійно виступав з віршами і гуморесками та редагував плужанську літсторінку. Тут же вийшли і його перші збірки віршів та гуморесок: "Під загравами повстань" (спільно з Хоменком і Станком, 1923), "В ореолі" (1924), "З ліхтарем по селах" (1925). Скоро після того твори О. Ведміцького стали виходити і в Харкові. Одна за одною з’являються збірки віршів і оповідань "Шумить тополя" (1927), "Агітатори" (1927), "Покоси" (1929), "Халабуда і Стрибунець" (1930), "Вугіль" (1931). 1927 року О. Ведміцького вводять до ЦК спілки селянських письменників "Плуг".

Переїхавши до Харкова, Олександр Микитович навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка. Його все більш захоплює літературознавство. Але в 30-х роках ім’я Ведміцького, як і багатьох інших письменників, все рідше з’являється на сторінках української періодики й нарешті зовсім зникає. Складні, якщо не сказати трагічні, обставини того часу віднесли його від берегів рідної літератури і від України.

Лише в 1959 році давні вірші Олександра Ведміцького ожили на сторінках збірника Анатоля Костенка "Із поезії 20-х років", виданого в Києві. У короткій біографічній довідці говорилося, що письменник живе в РРФСР (точне місце не вказувалося). А наступного року до України дійшла видана в невеликій кількості в Оренбурзі книга "Т. Шевченко в Оренбургской ссылке", автором якої виявився той же О. М. Ведміцький. Ця праця засвідчувала давні і тривалі симпатії поета і вченого до теми Т. Г. Шевченка, яка була для нього ланцюгом, що з’єднував з Україною. На жаль, ця книжка була останньою. Смерть в Орську обірвала життя шевченкознавця.

Багаторічна натхненна праця Олександра Ведміцького на освітній і літературній нивах викликає вдячність і захоплення. Свого часу він сприяв розвитку української літератури і як міг збагачував її своїм художнім і критичним словом. За межами України Ведміцький досліджував і пропагував творчість Великого Кобзаря. Молена сказати, що йому й на чужині, як колись Шевченкові, шуміли рідні українські тополі...

Олександр Микитович Ведміцький народився у Прилуках Полтавської губернії, в сім’ї робітника-пожежника. 1917 року він закінчив Полтавський учительський інститут і з того часу вчителював у містечку Городищі на Полтавщині та в Прилуках.

Дітературна діяльність Ведміцьдого 20-х років залишила слід і на шпальтах відомого в той час журналу "Плужанин". Керуючи місцевою філією "Плугу", Олександр Метеорний (Ведміцький) організував випуск рукописного альманаху "Перша борозна", а потім і систематичний випуск друкованих літсторінок в газеті "Прилуцька правда". Фото колективу Прилуцької філії "Плуг" вміщено в журналі "Плужанин" № 1 за 1925 рік. Молоді літератори, згуртовані О. Ведміцьким, виїздили для спільних засідань з літгуртківцями і проведення вечірок у Пирятин та інші міста і села.

1927 року Ол. Метеорний (Ведміцький) опублікував у "Плужанині" історико-критичну статтю "На шляху розвитку "Плуга", яка й досі не втратила свого довідкового значення.

Визначаючи перший етап у розвитку "Плугу" (1922 — 1925 рр.), критик писав, що саме в цей час "українська література... стала не порожнім місцем або одним Шевченком, а величезною скарбницею культури". "Плужанство — не просвітянство, — стверджував Ведміцький, — а шлях, яким мають іти революційні селянські письменники разом із своїми пролетарськими товаришами до створення комуністичної культури" (куди було подітись від "духу часу"?).

З 1930 року Ведміцький живе в Харкові. Навчаючись в аспірантурі, він опублікував у періодичній пресі десятки статей, рецензій і бібліографічних оглядів. Потім деякий час працював у Інституті літератури імені Шевченка. В 1938 році Олександр Микитович захищає при Ленінградському педагогічному інституті імені Герцена кандидатську дисертацію, а в 1939 році одержує кафедру російської літератури в Ставропольському педагогічному інституті. Там О. Ведміцький залишався до 1950 року, коли, уникаючи репресій, перебрався в Орськ, у Закаспій. В Орському педагогічному інституті він читає курси "Вступ до літературознавства", "Фольклор", "Методика літератури". В останні роки завідував кафедрою російської і зарубіжної літератур.

Перебування в шевченківських місцях викликало жвавий інтерес у вченого до цієї теми. О. М. Ведміцький береться за вивчення життя Шевченка на засланні. В "Ученых записках" Орського педагогічного інституту та в місцевих газетах з’являються численні статті і розвідки: "Шевченко на Аральському морі", "Шевченко в Орську", "Т. Г. Шевченко і М. В. Гоголь", "Творчість Шевченка в Орському засланні", "Шевченко — співець дружби народів" та ін. Нарешті 1960 року виходить з друку монографія про перебування Кобзаря в Оренбурзькому засланні, яка мала лягти в основу його докторської дисертації. Він готувався захищати її в Україні, у Києві.

В Орську Олександр Ведміцький проводив широку громадсько-педагогічну роботу: читав лекції для вчителів, керував гуртком методики літератури, виступав з літературознавчими лекціями перед трудящими міста. Його любили студенти і колеги по інституту, до нього приходили за порадою журналісти і молоді літератори...

Письменник Леонід Большаков, автор книжки "Слідами оренбурзької зими" (1968), писав у листі: "Олександра Ведміцького я знав протягом усього періоду його життя в Орську. Ми часто з ним розмовляли, людина він був глибока і діяльна".

За невгамовною діяльністю й застала його смерть. Ведміцький все збирався відвідати рідні Прилуки, щоб послухати влітку тополиний шум і зустрітися з друзями молодості. Та за працею так і не вибрав часу для поїздки...

Поховали Олександра Ведміцького в Орську на старому міському кладовищі, на землі, скропленій сльозами Тараса Шевченка. Велика бібліотека вченого була передана в Орський педінститут. Діти його роз’їхались, дружина повернулась в Україну...

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua