История Полтавы

Трощинский, Дмитрий Прокофьевич

• 

Подробности

Просмотров: 82372

Д. П. Трощинский.

Действительный тайный советник Трощинский, Дмитрий Прокофьевич. Трощинский родился в 1754 году, в Миргородском уезде, в селе Яреськах. Отец его был войсковым товарищем. Он был правнуком Гадячского полковника Степана Трощинского, племянника Мазепы, родоначальника семьи Трощинских. Начал службу свою в миргородском полку, но вскоре занял место секретаря у кн. Репнина а затем у Безбородко, который и возвысил его на служебном поприще. Он вскоре был отличен Императрицей Екатериной II и был пожалован званием статс-секретаря. В 1801 г. он был директором почт и членом Государственного Совета, а затем министром уделов. Незадолго до войны с Наполеоном он вышел в отставку и поселился в своем имении Кибинцах, в Миргородском уезд. В 1812 г. он был избран губернским предводителем дворянства и пробыл в этой должности одно трехлетие, да и последний год прожил в Петербурге, где в 1814 г. занял пост министра юстиции. В 1817 г. совсем оставил службу и поселился вновь в Кибинцах, где и скончался 26 февраля 1829 года. Это был очень крупный помещик, имевший около 70 тыс. десятин земли и более 6 тыс. душ крестьян (большей частью высочайше пожалованных ¹⁾.

¹⁾ О Трощинском см. Лазаревского — Люди старой Малороссии, Киевская Старина, 1888. ноябрь. Биография его в Русской Старине, 1882 г. 34. (641—682). Это довольно подробная биография, где указывается на его отношения к Императрице Екатерины II, Императорам Павлу I и Александру I, признававшими его дарования; здесь приведены рескрипты, стихи ему посвященные и т. п. О нем не мало материала в Русском Архиве, Русской Старине и др.

Источник:

Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.91-92

 

Д. Трощинський, портрет роботи В. Боровиковського

Трощинський, Дмитро Прокопович (26.10.1754, м-ко Яреськи Миргородського полку, тепер с. Шишацького р-ну Полтавської обл. – 1829, с. Кибинці Лубенського пов. Полтавської губ., тепер Миргородського р-ну Полтавської обл.) – державний діяч, меценат і покровитель мистецтва.

Нащадок козацького роду, відомого з 16 ст., внук свояка гетьмана І. Мазепи, родич Гоголів-Яновських. Закінчив Києво-Могилянську академію. Військовий товариш Миргородського полку (1771), управитель канцелярії Малоросійського ген.-губернатора графа П. Румянцева (1774), статс-секретар Катерини ІІ (1793), сенатор (1796), член Державної ради, гол. директор пошт (1801–1802), міністр уділів (1802–1806), міністр юстиції і фінансів (1814–1817). Власник с. Кибинці на Миргородщині, де дожив віку. Мав садибу – двоповерховий палац у стилі класицизму, парк і сад, муровану Михайлівську церкву (1781), де похований. Для храму ікони намалював В. Боровиковський, серед них – образ св. Дмитрія Мировоточивого (патрона Т.). Свій маєток Т. перетворив на значний осередок української культури, Кибинці навіть називали «малоросійськими Афінами». Т. тримав у Кибинцях власний театр, оркестр, картинну галерею, збірку мистецьких речей (давні меблі, медалі, дорогоцінні павлинки, порцеляна, бронза, зброя), унікальну бку. Панораму Кибинців із садибою і церквою відтворив аквареллю О. Кунавін (поч. 19 ст., НХМ України), фотохуд. Й. Хмелевський (альбом «Гоголь на родине». – К., 1902).

Кибинцы. Общий вид села от усадьбы Трощинского.

Кибинцы. Дом бывший Дм. Пр. Трощинского.

Портрети Т. роботи пензля Д. Левицького (1799, ДРМ) і В. Боровиковського (етюд 1816, ДТГ, 1819, НХМ України і Сумський ХМ), гіпсове погруддя Т. зберігалося у Церковно-археологічному музеї при Київській духовній академії.

Літ.: Арандаренко, 1852. – С. 209-214; Памятная книжка…, 1865. – С. 106, 462-463; Клировая книжка…, 1902. – С. 398; Павловский, 1914. – С. 91; Полтавщина: Енц. довід., 1992. – С. 337, 911-912; ЕУ, Т. 9, 2000. – С. 3266.

В. М. Ханко

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

 

Д. Трощинський,
портрет роботи В. Боровиковського, 1819

Трощинский, Дмитрий Прокофьевич (26.11.1749-26.02.1829) - действительный статский советник (1796), статс-секретарь Ее Императорского Величества (1793-1795), член Главного почтового управления с 1793 года, тайный советник, сенатор (1796-1800), присутствующий в совете при Воспитательном обществе благородных девиц, в отставке до 13.03.1800 года, главный директор почт (13.03.1801-9.06.1806), сенатор (13.03.1801-9.06.1806), член Совета при Дворе Его Императорского Величества у исправления дел на особой доверенности (30.03.1801-9.06.1806), действительный тайный советник (15.09.1801), министр Департамента уделов (9.09.1802-9.06.1806), присутствующий в Комитете для составления дополнительной инструкции генерального межевания в Малороссийских губерниях (10.04.1803-9.06.1806), присутствующий в I департаменте Правительствующего Сената (29.01.1805-9.06.1806), в отставке с 9.06.1806 года, Полтавский губернский предводитель дворянства (1811-1814), министр юстиции и генерал-прокурор (30.08.1814-1817), член Госсовета (30.08.1814-1817), член Комитета охранения общей безопасности (1814-1817), в отставке с 1817 года, кавалер орденов: Св. Александра Невского, Св. Владимира II ст. (22.09.1794), Св. Анны (13.11.1796), Св. Иоанна Иерусалимского (20.11.1800).

Источник:

Биографический словарь. Высшие чины Российской империи (22.10.1721-2.03.1917). В 4-х томах. Т. IV. С-Я. / Сост. кин. Е.Л.Потемкин. - М.: Б.и., 2019. - 672 с. Стр. 284-285.

 

Трощинський, Дмитро Прокопович (1754 - 1829) - державний діяч Російської імперії, меценат української культури. Походив з українського старшинського роду Трощинських. Син військового товариша Прокопія Трощинського.

Після закінчення Києво-Могилянської академії служив у Малоросійській колегії м. Глухові. У 1773 - гадяцький полковий писар. Наприкін. російсько-турецької війни 1768-74 відряджений у Молдову в розпорядження командувача окремого корпусу князя М. Рєпніна для виконання секретарських обов'язків. Перебував на цій посаді 13 років, доки М. Рєпнін був російським послом у Стамбулі, Смоленським, а потім Псковським генерал-губернатором. З 1784 - керуючий справами канцелярії графа О. Безбородька, згодом - член Головного поштового управління у званні статс-секретаря. У 1793 призначений статс-секретарем Катерини II. Отримав у власність містечко Кагарлик на Київщині, а згодом - великі земельні володіння на Полтавщині, Київщині та Воронежчині. За Павла І став сенатором. На поч. царювання Олександра І призначений членом Державної Ради. У 1802-06 - міністр уділів. Деякий час перебував у відставці, жив у своєму маєтку в с. Кибенцях Миргородського повіту Полтавської губ. У 1812-14 - полтавський губернський предводитель дворянства. Завдяки підтримці Т. у Ніжинському ліцеї навчався М. Гоголь. У 1814-17 - міністр юстиції Російської імперії. 3 1817 - у відставці.

Т. був шанувальником української старовини. У Кибенцях заснував приватний театр, кілька творів для якого написав Гоголь-Яновський, - батько М.Гоголя. У м. Кагарлику Т. збудував палац, створив бібліотеку і висадив великий парк. Зібрана Т. багата бібліотека після його смерті була розпродана, частина бібліотеки і папери з його особистого архіву в 1833 були передані його племінником цареві Миколі І.

Т. надавав підтримку діячам української науки, літератури та мистецтва - Я. Марковичу, В. Ломиковському, В. Капністу, В. Гоголю, В. Боровиковському, А. Веделя та ін. Т. став одним з ініціаторів видання у 1798 "Енеїди" І. Котляревського.

Г. Швидько (Дніпропетровськ).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua