История Полтавы

Капельгородский, Филипп Осипович

• 

Подробности

Просмотров: 101093

Капельгородський, Пилип Йосипович (1882—1942) — український письменник і журналіст.

Народився у с. Городищі (тепер Сумської обл.). Вчився у Роменській духовній школі та Полтавській духовній семінарії. У 1902 р. виключений за організацію бунту семінаристів та участь у революційних гуртках. Переїхавши на Кубань, у 1903—1909 рр. учителював, знову включився в революційний рух, за що був ув'язнений. Працював у газеті "Терек" та ін. У 1910—1917 рр. здійснив ряд важливих заходів, спрямованих на збереження ногайського народу, написав у 1917 рр. його історію 12—20 ст. У 1918 р. повернувся на Україну, жив у Лубнах, працював у газеті "Вісті ревкому", в 1924 р. — секретар і заступник редактора газети "Червона Лубенщина". 3 1924 р. і до арешту у 1938 р. жив у Полтаві, працював у газеті "Робітник", а згодом протягом 10 років — у газеті "Більшовик Полтавщини". Друкувався з 1905 р. Був членом літературної організації "Плуг". Перша збірка віршів "Відгуки життя" вийшла у 1907 р. у Києві. Після революції видав 4 книги гуморесок, п'єсу "Чарівна сопілка", роман-хроніку "Шурган". У 1928 р. опублікував у журналі "Наше слово" серію нарисів з історії українського письменства. У Полтаві у 1930 р. вийшли "Вибрані твори", куди ввійшли повісті "Аш-Хаду", "Непорозуміння", "Записки семінариста". Автор романів "Артезіан" (1934), "Оборона Полтави" (1938). Ім'ям Капельгородського названо провулок у Полтаві. 

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 324

 

СТОЛБІН О. П.
СТРАДНИЦЬКИЙ ВІНЕЦЬ

Пилип Капельгородський народився  в селянській сім’ї. Поряд з ним зростало ще десятеро дітей. Було, згадував письменник, батько й мати замкнуть малих у хаті, поставивши відро води та поклавши окраєць хліба, а самі – до багачів на поле, за шостий сніп. До пізнього вечора працюють, а в серцях тривога: як там діти? Чи не погоріли, не потопилися бува?… Повернуться додому і знов діла – на цілу ніч. Треба зварити якогось кулешику, пообмивати, обшити, забавити. А вранці  знов у поле, на роботу¹…

Навчання Пилипа почалося в земській двокласній школі. Місцевому священику, який проводив там проповіді, здалося, ніби "дух любомудрія почиває" в хлопцеві, що з нього "буде колись великий світильник церковний". І за порадою панотця батько в серпні 1893 року влаштував сина в Роменське духовне училище. Пилип навчався добре. Однак єзуїтський режим "бурси" так допік, що він збунтувався, потрапив до карцеру, а потім був виключений з училища.

І все ж за наполяганням батьків, які прагнули будь-що "вивести сина в люди", Пилип восени 1897 року продовжив навчання в Полтавській духовній семінарії. Там була бібліотека, у фондах якої нараховувалося близько 5 тисяч книг. П’ятнадцятилітній семінарист захопився читанням творів великих поетів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Тараса Шевченка, письменника Миколи Гоголя та інших авторів.

Юнак відвідував літературні вечори, на яких свої твори читав український письменник, революціонер-демократ Панас Мирний.

Під впливом прогресивних учителів Пилип Капельгородський включається в громадсько-політичне життя, відвідує нелегальні збори Полтавської громади, на гектографі друкує заборонені цензурою твори Тараса Шевченка…

Настала тривожна весна 1902 року. Скориставшись попереднім неврожаєм зернових культур, поміщики різко підняли ціну на хліб. Це збентежило зголоднілих селян. І вони почали громити панські економії, забирати з амбарів жито та пшеницю. Бунтівники палили маєтки гнобителів.

На ці події Капельгородський відгукнувся віршем "1902 рік на Полтавщині":

– Таточку, їстоньки!… Ми ж не обідали…
Дай-бо хоч хлібця мені…
– Радий би, синку, – останній поснідали:
в кошику чисто на дні.

Борошно зметено. Солі – ні рісочки.
Грошей нема, щоб купить…
Вже й бараболі зосталось дві мисочки…
Що його в світі робить?…

На боротьбу за поліпшення соціально-економічного становища закликала робітників і селян полтавська соціал-демократична організація. Брошури, прокламації та відозви РСДРП одержували й читали окремі семінаристи. Вони переховували заборонену революційну літературу, а потім розповсюджували її по селах. Поліція декого з них заарештувала. У "Записках семінариста" Пилип Капельгородський розповідає:

"Була темна квітнева ніч. Ми верталися пішки з Великого Ладижиного… у м’якій пітьмі весняної ночі привітно горіла зірками-вогниками Полтава, розкинувшись на темних горисхилах. Із цих причин ми горлали пісень, підходячи до переїзду через залізницю; ми – вдома.

На переїзді несподівано виринув проти будки тарантас і якась фігура владно крикнула:

– Стій!

… У подорожнього клацнув у руках курок револьвера:

– Наказую вам негайно йти до мене, бо стрілятиму. Попереджаю, що я б’ю добре.

… Ми обережно витягли з-за пазухи деякі нецікаві для подорожнього книжечки й листочки і тихо спустили під насип, а самі пішли до тарантаса.

На ньому сидів пристав… Він просто сказав:

– Ви заарештовані…"².

Це був перший політичний арешт Пилипа Капельгородського. Разом з товаришем його в 1902 році вислали з Полтави. Пилип повернувся до рідного села Городище. Проте всі його спроби знайти заробіток розбивались об мур правового стану: піднаглядний!

Одного разу до Капельгородського заїхав давній "доброзичливець", що з його ласки Пилип потрапив до духовного училища.

– Я до вас, Пилипе Йосиповичу! Ми відкриваємо дівочу церковну школу в Деркачівці. Мою Юлію Петрівну призначено вчителькою. Замініть її в школі, а я подбаю про те, щоб з вас зняли політичний нагляд.

Наприкінці літа, узявши торби з книжками, Пилип та брат Олекса вирушили до села Деркачівка. У новій школі вони виготовили гектограф і почали друкувати революційні вірші, відозви тощо. Панотець, благочинний, цього, звичайно, не передбачав³.

А тим часом полтавська поліція вийшла на слід порушників "спокою". Щоб уникнути нового арешту, Капельгородський разом із сестрою свого друга по семінарії тікає на Кубань. У станиці Володимирській влаштовується завідувачем однокласного училища⁴. 11 квітня1904 року він одружився зі своєю землячкою, народною учителькою Параскевою Іванівною Огородньою, згаданою сестрою друга. Та вже через рік за розпорядженням Харківського жандармського управління Капельгородського звільняють з роботи і висилають на батьківщину⁵. З ним повертається в рідні краї й дружина.

Коли надійшла амністія, Пилип Йосипович від’їжджає на Кубань і вчителює в селі. Учні найтеплішими словами згадували його: "У навчальному закладі з’явився вчитель – худорлявий, блідий, стрункий, серйозний, а часом і сумовитий. І полонив усіх простотою, людяністю, скромністю й водночас – багатим внутрішнім світом"⁶.

Під час революції 1905-1907 років Капельгородський стає на захист страйкуючих робітників Армавіра (місто Краснодарського краю, Росія). Для придушення заворушення царський уряд направив сюди військові частини. Щоб запобігти кровопролиттю, Пилип Капельгородський звертається до солдатів з віршем "Не стріляй":

Не стріляй… бо то брат твій, покривджений брат,
шматка хліба на волі шукає…
То недоля лиха і старих, і хлоп’ят
на широкий майдан виганяє…
…………………………………………
Не стріляй, бо настане жадана пора:
розкуються заковані люди!
І розвіється димом неправда стара, –
ні раба вже, ні ката не буде!

У 1906 році вийшла друком збірка творів молодих письменників "Перша листівка".У ній було вміщено кілька віршів Пилипа Капельгородського. Він друкує свої поетичні твори в літературних альманахах, журналах і газетах.

10 серпня 1906 року газета "Кубань" опублікувала його вірш "Довольно" із закликами: "Довольно расстрелов и крови! Довольно страданий и гнета!". За революційні вірші поліція 16 квітня 1909 року заарештовує Капельгородського й кидає до Армавірської в’язниці.

26 вересня того ж року розпочався судовий процес. І він, за свідченнями письменника, був одним із найсвітліших спогадів у ті похмурі часи столипінської реакції. Сільська біднота спільно з армавірськими робітниками два дні  влаштовувала демонстрації, зустрічаючи і проводжаючи політичних в’язнів від тюрми до будинку суду.

Свій настрій під час судового процесу Капельгородський передав у вірші:

… Ви взяли мене від праці,
Запроторили за грати,
Щоб в неволі серце й душу
Міцно путами скувати.
Що ж, судіть! Та не забудьте:
Ви осудите людину,
Та діла і думи вільні
Я ніколи не покину.
…………………………
Споконвіку творчість духу
Суддям ще не підлягала,
Бо і присуди, і суддів,
І катів переживала!

Промова Пилипа Йосиповича на засіданні суду, а також виступи захисників, протест селян та робітників примусили виправдати письменника та двох його друзів. Але йому було заборонено вчителювати⁷.

Отож після звільнення з в’язниці П.Й. Капельгородський перебирається до Владикавказу і співробітничає з редакцією ліберально-демократичної газети "Терек". Згодом сюди приїздить С.М. Кіров, який стає відповідальним секретарем редакції⁸. З того часу "відкриті листи" Капельгородського високопоставленим чиновникам систематично з’являються на сторінках часопису.

Під час громадянської війни в Росії Капельгородський працює інструктором кооперативної спілки міста Ставрополь. У липні 1918 року Добровольча армія генерала Денікіна захопила місто. Щоб уникнути переслідування білогвардійців, Капельгородський разом із сім’єю повертається на рідну українську землю.

Прибувши до Полтавщини, Пилип Йосипович відразу включається в активне громадське життя. У березні 1919 року він виступає в місті Лубни, де тоді жив, з доповіддю з нагоди дня народження Тараса Шевченка. Капельгородський створює в місті українську гімназію. У серпні 1919 року, коли Лубни захопили денікінці, він вийшов на центральну площу міста з гімназистами з українським національним прапором . За цей учинок був заарештований. Але незабаром з-під варти звільнений і відданий на поруки свого товариша. Після цього обоє переховувалися до приходу Червоної Армії, яка 12 грудня 1919 року звільнила Лубни від білогвардійців.

У 1920 році повітревком призначив Капельгородського редактором газети "Вісті ревкому". Але цьому передував арешт і перевірка на благонадійність у Лубенському відділі ДПУ.

З 1924 року Пилип Йосипович – секретар і заступник редактора газети "Червона Лубенщина". Того ж року він переїжджає до Полтави, де стає літературним працівником редакції газети "Більшовик Полтавщини"⁹.

У 1925 році громадськість республіки широко відзначила 20-річчя літературної діяльності Пилипа Йосиповича Капельгородського. Газети й журнали надрукували його портрет з біографічною довідкою. У Полтаві з цієї нагоди відбувся літературний вечір. На адресу ювіляра надійшло чимало поздоровлень. В одному з них читаємо:

"Дорогий товаришу!

В ті часи, коли ще вільна думка робітника та селянина приголомшувалася чоботом царського жандарма, Ви виступили вперше на літературній ниві з палким словом боротьби за кращу будучину працюючого люду. Ні переслідування поліцейського уряду, ні темні камери в’язниць самодержавної Росії не змогли примусити Вас залишити свою вперту працю на користь бідноти. Двадцять років Ви непохитно тримаєте в своїх руках прапор революційної літературної боротьби, щиро бажаємо вам і надалі довгі роки міцно тримати в руках цей прапор"¹⁰.

За час роботи на Полтавщині П.Й. Капельгородський надрукував на сторінках газет понад півтори тисячі статей, віршів, фейлетонів і гуморесок. Належав до літературної організації "Плуг". В історію літератури України ПилипКапельгородський увійшов як талановитий поет і прозаїк¹¹…

З обвинувального висновку у слідчій справі П.Й. Капельгородського та інших. Не пізніше 5 квітня 1938 р.

19 березня 1938 року Пилипа Йосиповича на його квартирі заарештовують співробітники обласного управлінні НКВС. Разом з ним за грати потрапив 21 чоловік.

В обвинувальному висновку читаємо:

"Полтавским облуправлением НКВД вскрыта и ликвидирована организация, являющаяся ответвлением от  вскрытой военно-повстанческой националистической, контрреволюционной организации на Украине. Организация ставила своей задачей подготовку вооруженного восстания с целью свержения советской власти и восстановления капиталистического строя на Украине.

Капельгородский Филипп Иосифович в прошлом крупный царский чиновник, осуществлявший колонизаторскую политику царского правительства в отношении кочующих народов бывш. России.

С первых дней революции (февральской) – стал ожесточеннейшим врагом Компартии и Советской власти.

С 1932 года является участником подпольной националистической к-р военно-повстанческой организации, ставившей своей задаче[й] подготовку во[о]руженноговосстания и свержение советской власти.

В предъявленном обвинении Капельгородский виновным себя признал частично"¹².

Характерним є протокол допиту звинуваченого Капельгородського П.Й. від 31 березня1938 року.

"Вопрос:

– Какую практическую деятельность проводила националистическая контрреволюционная организация?

Ответ:

– Участники контрреволюционной организации систематически протаскивали национализм среди читателей. При выезде на предприятия, в колхозы, учебные заведения читали свои юмористические произведения, в которых высмеивались те или иные стороны советской жизни. Я лично выступал со своими стихами антисоветского содержания – "Брат", "Цар горох". Остальные участники выступали со своими стихами или произведениями националистического характера. Контрреволюционная националистическая организация выпустила три или четыре сборника произведений националистического характера в которых в уродливом виде представлялось ударничество, протаскивались мелкобуржуазные, националистические идеи"¹³.

Витяг з протоколу засідання трійки при управлінні НКВС по Полтавській області про застосування до П.Й. Капельгородського вищої міри покарання. 5 квітня 1938 р. Довідка трійки при управлінні НКВС по Полтавській області про розстріл П.Й. Капельгородського.  Липень 1938 р.

Розправа була вчинена досить швидко. Через два тижні, 5 квітня 1938 року, трійка при управлінні НКВС по Полтавській області за ст.ст. 54-10 ч.1, 54-11 КК УРСР застосувала вищу міру покарання до всіх 22-х заарештованих. З них 16 травня 1938 року було розстріляно 15 чоловік, 29 травня  – 5. Ще один приречений до ВМП та Капельгородський розстріляні 23 липня 1938 року¹⁴…

У лютому 1956 року відбувся ХХ з’їзд КПРС. Він, зокрема, розглядав питання культу особи Сталіна, грубі порушення в країні соціалістичної законності. Згідно з рішенням з’їзду розпочалася реабілітація жертв політичних репресій.

Полтавський обласний суд 1 березня 1956 року розглянув кримінальну справу Капельгородського Пилипа Йосиповича. Із матеріалів справи видно, що він переслідувався царським урядом за революційну діяльність. Під час пролетарської революції, подібно багатьом інтелігентам, вагався, перш ніж перейти на бік радянської влади. У 1921 році приєднався до комуністів і повів активну роботу в пресі. Будь-яких доказів злочинної діяльності Капельгородського з 1919 року по день арешту в матеріалах справи немає. Він був засуджений без достатніх до цього підстав.

Суд ухвалив: "Постанову трійки при управлінні НКВС по Полтавській області від  5 квітня1938 року стосовно Капельгородського Пилипа Йосиповича відмінити і справу про нього провадженням припинити за недоведеністю пред’явленого звинувачення"¹⁵.

Реабілітовані й інші репресовані по згаданій справі.

У селі Городище, де народився письменник, відкрито меморіальну дошку, а в селі Деркачівка, де вчителював, створено меморіальний музей. У Полтаві,  де жив і працював, його прізвище присвоєно провулку. "Людиною революційного духу і революційного гарту" назвав відомий український письменник Михайло Стельмах Пилипа Капельгородського,  з яким тоталітарна влада обійшлася жорстоко, безпідставно позбавивши життя.

Примітки.

1. Капельгородський П.Й. Твори. – К., 1961. – С. 93, 94.

2. Там само. – С. 146, 147.

3. Там само. – С. 154.

4. Бойко Л.С. Пилип Капельгородський. – К., 1982. – С. 30, 31.

5. ГДА УСБУ в Полтавській обл., спр. 3365-С, т. 1, арк. 26.

6. Бойко Л.С. Пилип Капельгородський. – С. 45.

7. Там само. – С. 138, 139.

8. С.М. Кіров (1886-1934) – діяч ВКП(б) і радянської держави. У травні 1909 р., ховаючись від царської поліції, прибуває до Владикавказу, де очолює більшовицьку організацію і публікує статті вгазеті "Терек". Після вбивства в грудні 1934 р. С.М. Кірова – секретаря і члена Оргбюро ЦК ВКП(б),члена Президії ЦВК СРСР – у країні активізувалися пошуки "ворогів народу", посилилися політичні переслідування противників радянської влади.

9. Граб В.І. У лещатах ДПУ. – Полтава, 1999. – С. 109.

10. Бойко Л.С. Пилип Капельгородський… – С. 197.

11. З порога смерті …: Письменники України – жертви сталінських репресій. – К, 1991. – С. 232.

12. ГДА УСБУ в Полтавській обл., спр. 3365-С, т. 2, арк. 542, 543, 599.

13. Там само, т. 1, арк. 12.

14. Там само, т. 2, арк. 605.

15. Там само, т. 3, арк. 324-328.

Джерело:

Реабілітовані історією. Сумська область. У трьох книгах. Книга 2. Суми. ВВП "Мрія-1". 2013. Стор. 431-436

 

Капельгородський, Пилип Йосипович [Капельгородский Филип Осипович] (14/26.Х11.1882, с. Городище Роменського пов., тепер Недригайлівського р-ну Сумської обл. — 1938) — письменник, публіцист.

Виходець із селянської сім'ї. Навчався в Полтавській семінарії (1897—1902 pp.), звідки був виключений за участь в національно-революційному гуртку. Рятуючись від переслідувань, у 1904 p. переїхав на Кубань. Вчителював, займався журналістикою, зокрема, працював у владикавказькій газеті "Терек" разом із С.М. Кіровим. Літературну діяльність почав у 1902 p. Друкувався в "Літературнонауковому віснику", "Раді" та ін. У 1920 p. повернувся в Україну. Співробітничав у лубенських часописах, входив до літературної організації "Плуг". У 1924—1938 рр. обіймав відповідальні посади в редакції газети "Більшовик Полтавщини". За перші п'ять років роботи опублікував понад п'ятсот фейлетонів і двісті сатиричних та гумористичних віршів, переважно з селянського побуту. 5 квітня 1938 p. засуджений до розстрілу Особливою трійкою УНКВС по Полтавській області за сфабрикованим звинуваченням в участі у військово-повстанській націоналістичні організації.

Твори: збірка поезій "Відгуки життя" (1908 p.), повісті — "Аш хаду" (1916 p.), "Непорозуміння" (1928 p.), п'єса для дітей "Чарівна сопілка" (1923 p.), роман-хроніка "Шурган" (1932 p.), романи "Артезіан", "Оборона Полтави", збірки сатиричних віршів, фейлетонів, гуморесок "Гей, не дивуйте...", "Роздайсь, море!" (обидві — 1927 p.), "Прейскурант отця Максима" (1929 p.).

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.308

 

Капельгородський, Пилип Йосипович народився 27 листопада 1882 р. в с. Городище (тепер Недригайлівського району на Сумщині) в багатодітній сім'ї колишнього кріпака. Під час навчання майбутнього письменника в земській школі місцевому священикові здалося, ніби "дух любомудрія почиває" в хлопцеві і з нього "буде колись великий світильник церковний". Пилип справді вчився добре і в школі, і в Роменській бурсі. Але скоро єзуїтський режим бурсацького виховання так допік юнакові, що він збунтувався, за що потрапив до карцера, а потім був виключений із бурси. Та під тиском батьків змушений був поступити до Полтавської духовної семінарії.

За участь у селянських заворушеннях на Полтавщині 1902 р. його арештовує поліція. Пересвідчившись у неминучості викриття його як призвідці бунту, Капельгородський на п'ятому році навчання подає прохання про звільнення з семінарії і тікає на Кубань. Там учителює і бере найактивнішу участь у революційно-визвольній боротьбі, за що потрапляє до армавірської тюрми.

Вирвавшись на волю восени 1909 р., Капельгородський переїздить на Північний Кавказ, де активно співробітничає в газеті "Терек" як публіцист, виступаючи на захист місцевих народів від царських сатрапів. Затим доля закидає його в кізляро-астраханську напівпустелю Караногай. Після революції повернувся на Україну і після численних арештів та різних пригод, пов'язаних зі складним і неоднозначним ставленням до нової влади, почав працювати в редакціях газет "Вісті ревкому", "Червона Лубенщина", "Більшовик Лубенщини". Як сатирик і публіцист, надрукував на сторінках газет Полтавщини понад півтори тисячі фейлетонів, віршів, гуморесок, статей.

Належав до літературної організації "Плуг".

В історію літератури Пилип Капельгородський увійшов як талановитий поет і прозаїк, публіцист, сатирик і гуморист, як один із зачинателів української радянської літератури. Найпомітніші його твори — історико-революційний роман "Шурган" (1932), в якому яскраво відтворено одну з найтрагічніших сторінок громадянської війни на Кубані, трагедійна повість "Аш хаду" ("Я стверджую") — перший прозовий твір про животіння караногайського народу в умовах царської "тюрми народів". Але чи не найкращим його творінням є автобіографічна повість-хроніка "Записки семінариста", написана в армавірській в'язниці, в якій талановито викрито аракчеєвський режим і гнітючу атмосферу, що панувала в Роменській бурсі та Полтавській духовній семінарії.

Значними в творчому доробку письменника є і його сатирична повість "Непорозуміння" (1928), романи "Артезіан" та "Оборона Полтави", що побачили світ лише після смерті письменника.

"Людиною революційного духу і революційного гарту" назвав Михайло Стельмах Капельгородського. Запитуючи себе: "Чим же славним і красним було життя цього письменника — одного з кращих прозаїків українського красного письменства", він, зокрема, наголосив: "Роман "Шурган" і повість "Непорозуміння" є вершиною творчості Капельгородського. Ці твори будуть жити в пам'яті поколінь, як і образ славного радянського письменника, вірного сина своєї Вітчизни".

Одну із своїх повістей М. Гоголь закінчив сумною фразою "Скучно жить на зтом свете, господа!.." У 1930 р. Капельгородський зізнався, що він "хотів би закінчити повість свого життя словами: "Страшенно цікаво й радісно жити, працювати й творити, товариші!" Чи думав тоді письменник, що за кілька років по тому — 19 березня 1938 року його знову (вкотре вже!) буде заарештовано, а ще за два місяці життя його передчасно і трагічно обірветься в розквіті творчих сил?..

Досі на підставі довідки про смерть, виданої доньці письменника в січні 1957 року Полтавською прокуратурою, вважалося, нібито Капельгородський помер 21 лютого 1942 року "від запалення легень" у виправно-трудових таборах. І лише тепер достеменно встановлено, що "особливою трійкою" НКВС по Полтавській області 5 квітня 1938 р. Капельгородського було засуджено до розстрілу на підставі вигаданих звинувачень, як буцімто "найзапеклішого ворога Компартії і Радвлади", за участь "у підпільній націоналістичній контрреволюційній військово-повстанській організації, яка ставила своїм завданням підготовку збройного повстання з метою повалення Радянської влади і відновлення капіталістичного ладу на Україні".

Вирок виконано у травні 1938 року.

В січні 1956 р. Пилип Капельгородський був посмертно реабілітований.

Джерело:

http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog.htm

 

Капельгородський, Пилип Йосипович (26(14).11.1882—16.05. 1938) — поет, прозаїк, публіцист, громад. діяч.

Н. в с. Городище (нині село Недригайлівського р-ну Сум. обл.) в сім’ї безземельного селянина. Навч. в Роменському духовному уч-щі та Полтав. духовній семінарії (1897—1902). Брав участь у роботі нелегальних революц. гуртків. 1902 за поширення нелегальної літ. та листівок під час сел. повстання на Полтавщині (див. Полтавсько-Харківське селянське заворушення 1902) його було заарештовано та виключено з семінарії. Вчителював. 1903, щоб уникнути пильного ока поліції, втік на Кубань, де працював учителем у с. Успенське (нині село Краснодарського краю, РФ). Під час революції 1905—1907 проводив антиурядову пропаганду серед селян. 1909 знову заарештований і ув’язнений в армавірській тюрмі. Після виправдального суд. вироку виїхав до Владикавказа (нині столиця Пн. Осетії, РФ). 16 січ. 1910 караногайці на своєму всенар. сході обрали К. своїм керівником, і він самовіддано захищав їхні права до 1917. 1918 вернувся в Україну; був чл. літ. орг-ції «Плуг». Від 1921 перебував під наглядом рад. каральних органів, не раз був заарештований.

Перші його поетичні тв. опубліковані М.Чернявським в альманасі молодих поетів «Перша ластівка» (1905). Згодом друкувався в таких вид., як «Рідний край», «Нова громада», «Громадська думка», «Рада», «Літературно-науковий вістник» та ін. 1907 випустив першу зб. поетичних тв. «Відгуки життя», в якій помістив вірші, що були написані під враженням баченого і пережитого, — «1902 рік на Полтавщині», «Бур’ян», «Не можу мовчати», «За гратами» та ін. До найвитонченіших і цілком оригінальних належать поезії «Не стріляй!», «Fata morgana» (1909), «Ноктюрн» (1910). Тон його лірики є оптимістичним. Він автор бл. 200 поезій, низки фейлетонів, кількох романів, двох п’єс, багатьох публіцистичних статей, наук. розвідок, до яких належить історико-етногр. монографія «Караногай» (1916; премійована Т-вом любителів козац. старовини у Владикавказі). Опублікував нариси про І.Котляревського, П.Куліша, Т.Шевченка, М.Гоголя (1928).

1937 репресований, наступного року страчений. Реабілітований посмертно 1957.

1961 вийшов однотомник, а 1982 — двотомник його творів.

Тв.: Вибрані твори. Х., 1938.

Літ.: Бойко Л.С. Пилип Капельгородський: Нарис життя і творчості. К., 1982; Веленгурин Н. Пути и судьбы. Краснодар, 1988.

Т.І. Лазанська.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України