История Полтавы

Вернадский, Владимир Иванович

• 

Подробности

Просмотров: 98174

Вернадський, Володимир Іванович (1863-1945) - російський і український учений-природознавець, засновник вітчизняної геохімії та біогеохімії, вчення про біосферу і ноосферу, академік, перший президент АН УРСР (1918-1921).

Народився у Петербурзі. За походженням українець. Його прадід - запорізький козак. Дід - лікар, працював у Київському військовому госпіталі. Батько В.І. Вернадського Іван Васильович (1821-1884) - вихованець, потім професор політичної економії і статистики Київського університету, з 1850 р. - професор Московського, з 1886 р. - Головного педагогічного інституту та Олександрівського ліцею у Петербурзі. Мати - Ганна Петрівна (1837-1898) походила з українського старшинського роду Константиновичів, виховувалася в приватному пансіоні Києва, співала в хорі.

У 1868 р., у зв'язку з хворобою батька, сім'я переїхала з Петербурга до Харкова, де І.В. Вернадський влаштувався на посаду директора Харківського банку. Підтримував дружні стосунки з діячами української культури. Був знайомий з Т. Г. Шевченком, дружив з М. О. Максимовичем, X. Д. Алчевською. Кожне літо сім'я Вернадських проводила в маєтку українського письменника Г.Ф. Квітки-Основ'яненка. В. І. Вернадський був троюрідним братом В. Г. Короленка.

У 1873 р. вступив до Харківської гімназії. У 1876 р. продовжив навчання у Петербурзькій гімназії. У 1885 р. закінчив Петербурзький університет. У 1888-1890 рр. навчався за кордоном. Працював у мінералогічному кабінеті Петербурзького університету.

У 1886 р. В.І. Вернадський одружився з Наталією Єгорівною Старицькою. Батько дружини Єгор Павлович Старицький (1825-1899) - юрист, голова департаменту законів Сенату, теж походив з українського козацько-старшинського роду. Після виходу у відставку поселився в Полтаві. До нього щоліта приїжджав з дружиною і дітьми.

Наукову діяльність В.І. Вернадський почав на Полтавщині у 1883-1884 рр. в складі експедиції вченого-грунтознавця В. В. Докучаєва. У 1890 р. експедиційні маршрути пройшли по Полтавському і Кременчуцькому повітах. Роботи виконувалися на кошти Полтавського губернського земства. І. В. Вернадський продовжував досліджувати грунти Кременчуцького повіту і після того, як було припинено фінансування. Він розширив і програму досліджень. На карту став наносити не тільки зразки ґрунтів, але й кургани. Карту і кілька кам'яних баб В. І. Вернадський передав Полтавському музеєві, заснованому В. В. Докучаєвим (подарував 4 тис. зразків ґрунту, 500 зразків гірських порід і 800 аркушів гербарію).

Працюючи приват-доцентом (з 1890 р.), професором (з 1898 р.) Московського університету, беручи участь в експедиціях, виїжджаючи за кордон, В.І. Вернадський щороку відвідує Полтавщину. Живе в Полтаві, здійснює екскурсії в околиці міста і віддалені райони, підтримує тісні стосунки з Полтавським земством і Природничо-історичним музеєм. За завданням земства у 1901 р. було зроблено кілька виїздів у райони Полтави, Кременчука, Лубен, вивчає будову Ісачнівського узгір'я, що в долині злиття Дніпра і його притоки Сули, проти с. Ісачок. У травні 1904 р. Вернадський з двома студентами (один з них А. Є. Ферсман) здійснив екскурсію по Полтавській і Житомирській губ.

У 1913 р. В. І. Вернадський поселився в Шишаках. Він купив 12 дес. присадибної землі на лівому березі р. Псла, на так званій Бутовій горі (за 25 верст від Великих Сорочинець) і почав споруджувати будинок в українському стилі за проектом В. Кричевського (будував селянин Шишаків Л. Т. Сердюк). Літом 1914 р. Вернадські вселилися в ще незакінчену оселю (3 кімнати внизу, 7 - на головному поверсі й одна — в мезоніні; у кінці громадянської війни будинок був пограбований і спалений). У 1916 В. І. Вернадський прикупив 4 десятини польової землі, яку обробляли син і дочка. Літні місяці В. І. Вернадський працював у Шишаках. Навесні 1917 р. він захворів і за порадою лікаря виїхав на Україну і поселився на хуторі. Тут він почав писати працю про роль живих істот в геологічній історії землі ("Жива речовина в земній корі і її геохімічне значення", видана у 1978 р.). У серпні 1917 р. був викликаний до Петрограда, але 22.11 фізико-математичним відділом Академії наук відряджений на Південь (через поганий стан здоров'я) для продовження наукової роботи над живою речовиною. Поселився в Полтаві, де мешкав до осені 1918 р., коли був покликаний до Києва для участі в створенні Української АН.

Напружену теоретичну роботу Вернадський поєднував з польовими дослідженнями і науково-популяризаторською діяльністю. У Полтаві він організував товариство любителів природи (1918), був активним членом полтавського товариства "Просвіта". Не поривав зв'язків з Полтавщиною Вернадський і в наступні роки, зокрема з музеєм, допомагав йому. Це стверджують три листи, адресовані завідуючому відділом природи М. І. Гавриленку (1889-1971) від 04.09.1921 р., 24.02.1934 р. і 08.05.1941 р., що зберігаються в Полтавському краєзнавчому музеї.

На честь В. І. Вернадського у Полтаві встановлено меморіальну дошку, названо провулок у Полтаві і вулицю в смт Нових Санжарах, відкрито пам'ятний знак біля смт Шишаків.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 113-114

Дивись: Дневник В.И. Вернадского

 

Вернадський, Володимир Іванович (12.03(28.02).1863 – 06.01. 1945) – основоположник геохімії, біогеохімії та радіології, автор теорії ноосфери, філософ, мислитель. Акад. Петерб. АН (1909; з трав. 1917 РАН, з лип. 1925 АН СРСР), один із засн. УАН та її перший президент (1918–21), почесний чл. багатьох іноз. академій і наук. т-в.

Батько Г.Вернадського. Походив з давнього козац. роду. Н. в м. Санкт-Петербург. Син І.Вернадського та Г.Константинович. Дитячі роки провів у Харкові. 1885 закінчив Петерб. ун-т із наук. ст. канд. наук і був залишений у вузі для підготовки до професорського звання. Впродовж 1888– 90 навч. у Німеччині, Франції. Від 1890 – приват-доц., від 1898 – проф. Моск. ун-ту. 1911 на знак протесту проти порушення університетської автономії подав у відставку. Відвідав США, Ін-т радію у Парижі. Як акад. Петерб. АН створив 1914 геол. та мінералогічний музей Акад. З його ініціативи була створена Комісія з вивчення природних сил Росії Петерб. АН. Брав участь у революц. русі, був ред. газ. «Русские ведомости», чл. ЦК Конституційно-демократичної партії. Після Лютневої революції 1917 – заст. міністра освіти Тимчасового уряду. Від листоп. 1917 жив у Полтаві, Києві. 1918–21 – президент УАН (див. Національна академія наук України). 1920– 21 – проф. Таврійського ун-ту в Сімферополі. Од 1922 – у Петрограді (нині С.-Петербург). За участі в. були створені Держ. радієвий ін-т (1922), Комісія з історії знань (1922), біогеохімічна лабораторія (1924) РАН, дир. якої він був до кінця свого життя.

В. – організатор багатьох наук. напрямів: генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімічної еволюції, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеології, наукознавства, вчення про живу речовину. Основоположник теорій біосфери й ноосфери. Збагатив науку глибокими ідеями, зокрема про роль живих організмів у геохімічних процесах, висунув ряд наук. положень важливого практичного значення: пошуків радіоактивних мінералів, визначення абсолютного віку гірських порід та ін. Він – автор понад 400 наук. праць, опубл. за життя, сотень ін., опубл. пізніше і ще не опубл. Лауреат Сталінської премії (1943).

П. у м. Москва.

Ім’я В. присвоєно Нац. б-ці України (див. Бібліотека національна України імені в.І.Вернадського), Ін-тові заг. та неорганічної хімії НАН України. Президією НАН України заснована премія ім. Вернадського.

Тв.: Избранные сочинения, т. 1– 5. М., 1954–60; укр. пер. – Вибрані праці. К., 1969; Размышления натуралиста, кн. 1–2. М., 1975–77; Труды по биохимии и геохимии почв. М., 1992; Живое вещество и биосфера. М., 1994; Дневники. 1917–1921 (октябрь 1917 – январь 1920). К., 1994; Дневники. 1917–1921 (январь 1920 – март 1921). К., 1997.

Літ.: Баландин Р.К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие. М., 1979; Мочалов И.И. Владимир Иванович Вернадский (1863–1945). М., 1982; Сытник К.М. и др. в.И.Вернадский: жизнь и деятельность на Украине. К., 1984; в.І.Вернадський. Громадянин. Вчений, мислитель: Праці вченого та література про нього з фондів ЦНБ ім. в.І.Вернадського НАН України. К., 1992; Аксенов Г.П. Вернадский. М., 1994; Члени-засновники Національної академії наук України. К., 1998.

В.М. Даниленко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України