Вавилов, Николай Иванович
- Подробности
- Просмотров: 80740
Вавилов, Микола Іванович (1887-1943) - російський вчений-генетик, рослинник, географ, засновник сучасної наукової селекції, академік АН СРСР і АН УРСР (з 1929 р.), дійсний член ВАСГНІЛ (з 1929 р., у 1929-1935 рр. - її президент, у 1935-1949 рр. - віце-президент). Народився у Москві. Наукову роботу почав у 1910 р. у Полтаві як студент-практикант Московського сільськогосподарського інституту.
Після закінчення інституту (1912) вивчав у Полтаві стійкість деяких сортів пшениці, зібрав гербарій злаків. У 1923 р., крім Полтави, відвідав Лубенщину, виступив з доповіддю перед вченими. У 1930-1940 рр. - директор Всесоюзного інституту рослинництва та Всесоюзного інституту генетики. Премія ім. В.І. Леніна у 1926 р. Репресований. У Полтаві на честь М.І. Вавилова названо проспект, встановлено меморіальну дошку, в с. Устимівці - пам'ятник.
Джерело:
Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 81
Полтавське входження в агрономію
академіка Миколи Вавилова
…Вперше Микола Вавилов потрапив у Полтаву 30 березня 1910 року, навчаючись на той момент у Московському сільськогосподарському інституті. У Полтаві тоді знаходилася перша постійно діюча наукова установа Російської імперії − Дослідне поле. Керівник Миколи Вавилова академік Дмитро Прянішников виділяв здібного студента серед усіх і рекомендував його на проходження практики на Полтавському дослідному полі, яке в 1910 році перетворили на дослідну станцію. На ній студент Микола Вавилов робив свої перші спостереження і висновки.
Пізніше, уже ставши відомим ученим, Микола Іванович з теплотою згадував полтавський період свого життя, зокрема, "стару лабораторію.., досліднопільський ентузіазм, бадьорість, якою віяло з Дослідного поля…", де він проводив по 14− 15 годин на добу. Він приходив туди найпершим і до появи директора поля встигав оглянути дослідні ділянки.
Однокурсник і співпрактикант М.І. Вавилова, відомий у майбутньому ґрунтознавець, перший Президент Всеукраїнської сільськогосподарської академії (нині Української академії аграрних наук, УААН), академік Олексій Никанорович Соколовський, згадуючи проходження практики у Полтаві, писав: "... де б не з'явився Микола Іванович..., він скрізь умів знайти спільні інтереси та спільну мову з кожною людиною". Про це ж говорить і доктор біологічних наук, професор Л.П. Бреславець, котра тоді працювала на станції: "Микола Іванович ще студент. Але і на Дослідному полі він зразу ж відрізнявся своїми знаннями та цілеспрямованістю".
Дочка тодішнього директора дослідної станції С.Ф. Третьякова - Л.С. Третьякова - писала: "Батько вельми цінував Миколу Івановича і відзначав його як найталановитішу, обдаровану, живу культурну, ерудовану людину. Ще тоді батько віщував йому велике майбутнє. У нашій сім'ї всі його любили, як рідного, і пишалися його успіхами...".
Крім цього, саме в Полтаві в журналі "Хуторянин" практикант Микола Вавилов опублікував три перших самостійних наукових праці. На благодатній полтавській землі він по-справжньому відчув смак науки, ствердився як фахівець. М.І. Вавилов багато читав наукових праць, порівнював їх, узагальнюючи факти. Ті праці допомогли йому обрати правильний напрямок досліджень. Ось як про це він сам згадував у листі-привітанні до знаного фітопатолога А.А. Ячевського: "…15 років тому, бувши студентом-практикантом Полтавської дослідної станції, я прочитав вашу книгу "Іржа хлібів". Ця книжка була для мене в той час великою подією.., мимоволі вабила самого до спостережень, до роботи, і сама була результатом великої спостережливості, знань…". Після закінчення інституту, влітку 1912 року, Микола Вавилов приїхав до Полтави, щоб вивчати стійкість деяких чистолінійних сортів пшениці до бурої іржі та борошнистої роси.
Через 10 років після ознайомлення з книжкою А.А. Ячевського Микола Вавилов став основоположником вчення про імунітет рослин і видав свою першу монографію, присвячену цій тематиці.
Одного з фундаторів сільськогосподарської справи Росії й України, директора Полтавської дослідної станції С.Ф. Третьякова Микола Вавилов вважав своїм вчителем. А полтавську практику, яка тривала лише півроку, він вважав одним із найважливіших етапів свого життя. Після повернення до Москви з Полтави він написав у своєму щоденнику: "25 листопада 1910 року. Сьогодні 23 роки. Якби спробувати відтінити будь-який етап, пов'язаний iз цією річницею, мабуть, це було б наступне − входження в агрономію (практика на Полтавському полі)…".
У подальшому Микола Іванович не поривав стосунків із дослідною станцією до кінця свого життя. Він допомагав їй матеріально, опікувався долею багатьох її співробітників.
Деяких із них він залучив до своєї роботи за кордоном. Це перш за все стосується Дмитра Миколайовича Бородіна. Його М.І. Вавилов вважав „...надзвичайно корисною людиною, яка чудово володіє мовами ...". Д.М. Бородіна Микола Іванович поставив на чолі створеного ним Нью-Йоркського бюро прикладної ботаніки. Його сам М.І. Вавилов називав "вікном у світ". І це дійсно так, бо Дмитро Миколайович із честю виправдав цю високу оцінку, відправивши до Росії 10 тисяч зразків насіння гарбузів, динь, кавунів, кукурудзи, соняшнику. Усі вони були передані в дослідні установи і, перш за все, у ті, що розташовувалися в Україні.
У 1924 році, коли вченому вже виповнилося 37 років, і він відбувся не тільки як агроном, а й як генетик, географ, він ще раз підкреслив виключну роль Полтави у своїй науковій кар'єрі: "Особисто для мене Дослідне поле, весь його колектив дав імпульс для всієї подальшої праці, дав віру в агрономічну роботу…".
Які б високі посади не обіймав Микола Іванович, до яких би сфер інтелекту та знань не відносили його за життя та після нього, він завжди ідентифікував себе доволі просто: "Я − агроном". І став він ним саме в Полтаві. Пишатися цим і пам'ятати про це - наш святий обов'язок!
Віктор САМОРОДОВ,
доцент Полтавської державної аграрної академії,
голова Полтавського відділення УБТ
Джерело:
