История Полтавы

Монография

• 

Подробности

Просмотров: 12678

Микола Бутович. Монографія

Публікується за виданням: Микола Бутович. Монографія // Видавництво "Слово". Нью-Йорк. 1956.

Опубліковано у форматі .pdf на сайті diasporiana.org.ua.

Переведення в html-формат — Борис Тристанов.

NICHOLAS

BUTOVICH

 

MONOGRAPH

 

Autobiography of N. Butovich and
article by W. Sichynskyj

 

"SLOVO"

NEW YORK

1956

МИКОЛА

БУТОВИЧ

 

МОНОГРАФІЯ

 

Автобіографія М. Бутовича
і стаття В. Сочинського

 

ВИД-BO "СЛОВО"

НЮ-ЙОРК

1956

Всі права застережені

На окладинці "козак Мамай", 1954 олій

 

 

Printed by "Dnipro". 77 St. Maris Place. New York. N. Y.

АВТОПОРТРЕТ, олій / AUTOPORTRAIT, oil
1955

Друковано, крім звичайних,
50 нумерованих бібліофільських примірників
в твердій оправі.

 

АВТОБІОГРАФІЯ

На пропозицію однієї редакції довелось мені сісти до небезпечної і в моїм гороскопі непередбаченої роботи — написати свою власну біографію.

Ма Ґабо рацію, що писання автобіографії порівнує до ходження по замінованому полі, де перша помилка може бути кінцем, з огляду на можливі викривлені інтерпретації слів.

Справа в тім, що років зо сто тому, у славнім місті Мукачеві жив дяк Пасуля — на всю Карпатську Україну славний астрольоґ. Писав він навіть по календарях про звізди, місяць і сонце, що "довкола землі ходить". Про осіб, що родились у моїм місяці, у нього сказано таке: "Дитя урожденное в децембрії биваєт рижое і бородатоє, позираєт на жони, много подорожує, часто при войску биваєт. Добре єсть в тім місяци царей і вельможей посіщати, вівці продавати, кров пускати".

Як відкинути руду бороду, то, врешті-решт, пророцтво надзвичайно вдале. Ще з молодих років при війську товкся, війни й полони перейшов, на жон "позирав", доподорожувався аж до Америки, вельможі посіщав, не раз, голячись, порізався. От, тільки з вівцями до тепер не довелося діло мати.

Так воно вже водиться, що перед вирушенням у далеку дорогу добре є посидіти, а перед власним життєписом — предків згадати, — певних і непевних. Протопопа Гадяцький і Переяславський Григорій, що універсал від Хмельницького на "кґрунтик за Поповцями за рудою'' мав та був тогочасним дипльоматом, — належить до певних; а щодо автора "Запаху духовних цнот усмакованих през Григорія Бутовича...", книжки друковані у Львові в 1642 році, — то цей непевний, хоч і дуже правдоподібний. Позатим, прадіди переважно старшинами козацькими були.

Народився я у повіті славного гоголівського Івана Федоровича Шпоньки і, як і він, при війську свою кар'єру розпочав, бо Кадетський Корпус скінчив і Військову Школу перейшов. Ну, а далі вже кожному звісно: світова війна перша, за Україну друга, полон австрійський, полон польський і так далі. Ніхто й не думав, що артистом-малярем стану. А завинила власне війна, бо через неї до полону дістався (разом із вельможею — пізнішим московським го-

ПРОЄКТ ПАМ'ЯТКОВИХ ГРОШЕЙ / DESIGN OF A MEMORIAL COIN

ловнокомандуючим) і там із нудоти рисувати почав. Правда, спершу пробував утекти майже на спосіб Бенвенуто Челліні! Але об мотуз, спускаючись зі стіни замку, дуже руки порізав. Завинили свині, бо я через свинюшник до вікна перелазив, вони ж кляті наробили сполох. Не помогло, що по кавбойськи до вантажного поїзду вночі вскочив! У Відні таки сам до властей зголосився, бо руки на пампухи попухли. Прийшлось далі у полоні сидіти.

Трапився в полоні і фаховий маляр — почав я у нього учитися й відразу ж пригоди Енея олівцем зображувати. Мав я завсіди до Енея симпатію, бо і краянин наполовину, і також нещасливий подорожник.

По Берестейськім мирі, по українській визвольній війні, по втечі з польського полону, засмакувавши цнот мистецьких, потягло мене на правильну науку до пражської Академії, мистецько-промислової школи в Празі, також у Берліні, а потім до Академії Мистецтв у Ляйпціґу.

Тут потрохи почав на власні ноги ставати, дістаючи на конкурсах грошеві нагороди. Пригадую собі мій більший успіх із плякатом для зоольогічного саду — павіян у шапці. Дещо пізніше бачив я його на дверях у радника головного німецького суду.

Марсель Пруст має рацію твердячи, що ґрунт творчости сидить у вражіннях дитячих років. Почавши звідти черпати тематику для моїх композицій, я у році 1924 випустив першу нумеровану серію дереворитів "Ukrainische Geister", де були і відьма, і домовик, і чугайстер та й інші, не при хаті їх згадуючи. Чи то через Івана Федоровича Шпоньку, чи то через полковника Бикова, одного з моїх виховників у Кадетському Корпусі (сестрінок Гоголя),

^*) Рисунок зроблений зпам'яти.

довелось мені ще в дитячих літах, так би мовити, обгоголитись. Ця обставина, як шило з мішка, вилазить іще й до тепер у моїй тематиці. До цього прибавилося ще замилування до архаїчного. А це дала мені Карпатська Україна. Майже кожного літа наїжджав я туди на зарисовки, студії і подорожування. Наслухався і надивився — багато. Знаю — як домовика в курячім яйці під пахвою виношувати, як над померлим, затуливши вікна в хаті, танцювати; чув і про рудого бога, чув про костяний ніж, чув про стародавню краску, чув як "камінь-голова" кажуть при першім громі, як пань княгиньками титулують. Зашкіцував не одного вуйка у вуяші, не одну корову на ярмарок, не одного жида в білих панчохах. Добре знаю й відпусти мукачівські, ужгородські та інші; а про жебраків, то ще й тепер збираюсь серію дереворитів випустити.

По закінченні науки у проф. Тімана на ляйпціґській Академії, дістав я на два роки стипендію при Українському Науковому Інституті у Берліні і, відпрацювавши "своє" під керуванням проф. В. Залозецького, (написавши ухвалену до друку історію книжного мистецтва), поїхав я, як дяк Пасуля пророкував, за сонцем, — зі сходу на захід, — через Кельн до Парижу.

У Парижі — де не зроблять з вівса рижу — дійсно, є мистецька Мекка. Очевидно, при конкуренції 50.000 інших, мало кому здійснюються мрії. Результат — біда, мансарди, протоптані черевики і решта, з чого складається богемське життя. Вислід мойого річного перебування — перша половина: мізерний заробіток у фільмо-плякатовім підприємстві, друга: голодування і праця для чистого мистецтва. Правда, був прийнятий до осіннього сальону, де мій образ навіть був проданий, а це вже свого рода — марка, але бідування і безнадійність таки завертали оглоблі назад.

Були приятелі, що підбадьорювали себе й інших. Казали: як тепло на дворі — все дурниця. Спати можна на свіжім повітрі в Бульонськім лісі. Восени — можна вкриватись сухим листям. Не треба боятись невідомих стрілів уночі. Це ж річ відома — каштани стріляють! А от, голитись, то треба обовязково; це тримає на висоті. Замісць дзеркала — гладке плесо озера. До нього — і сонце загляне, і вам усміхнеться. Може й доля коли усміхнеться.

Шукайте, та знайдете!

Чи варто в Парижі шукати?

Безперечно, що — так! Париж у наших часах є до деякої міри дороговказом для світового мистецтва. Малярська мода все йде звідти.

Мистецтво Парижа не є правдиво французьким мистецтвом, бо більша частина паризьких провідних малярів є чужинецького походження; і, так звана, французька провінція до деякої міри відхрещується від паризького мистецтва.

На мою думку — для кожного мистця, що живо співдіє на всі нові появи на мистецькім ринку Парижа, перебувати в Парижі може бути корисне. В Парижі постійно є сезон для артистичної риби, що мече ікру, є постійні можливості запліднитись новими ідеями, новими спробами. Крім славних музеїв, мистецьких коллєкцій, ґалєрій є й багато вистав, які постійно міняються.

На моїй палеті вже раніше побували всі "ізми". Кожен із них мене зовсім не задовольняв. Проте, від кожної "ізмової" квітки — я бачив — треба взяти трохи меду й на свій спосіб той мід перетравити. Та одночасно, практика життя навчила мене, що треба рахуватися і з споживачем, тобто — з його смаком. І так, залишаючи собі вільну руку і повну волю на експериментування у шталюґовім мистецтві, я дуже оглядався й на громаду — споживача в практичній ґрафіці, з якої приходилось жити. Тому, ще й до тепер моє мистецтво, так би мовити, їде на двох колесах: одно для себе й іще декому, а друге — для ширшого загалу.

Під час студій — у Німеччині пізнав я Баугауз та експресіоністів, у Парижі кубістів, фовістів та сюрреалістів. Баугауз ламав старе, шукав за елементами й законами, що фундаментальні для структури фізичного універсу; але устами Клее було сказано: "люди не з нами". Експресіонізм, що був типовий для нордійських на-

родів, давав першенство емоціональній реакції артиста, не дбав за конвенційні поняття краси, був траґічний, інколи невротичний. Кубізм — питомий напрям для латинських народів, вийшов із реалізму. Вустами Пікассо кубізм сказав: "як малюю, то моя ціль показати те, що я знайшов, а не те, чого я шукаю". Це був відхід від старої "реаліті" до нової. Від кубізму відломилось абстрактне мистецтво, що тепер перейшло вже у свого рода академізм: балянсовані форми, розраховані пропорції, гармонізовані кольори. Попри нього — конструктивізм, народжений у Москві й виклятий комуною. Породили його інженери й архітекти, відкидаючи т. зв. "кабінетні образи", користаючись технічними методами й конструкціями. Фовісти — в засаді розглядали мистецтво, як вигідне крісло для відпочинку; натомість сюрреалісти відкидали це, а хотіли протилежної активности — турбуючої. Підтримані новими гіпотезами про підсвідомість (Фройд), виходять із засад сну. Інколи наближуючись до обсягу психіятрії, вони відкидають гармонічну концепцію, але при тому не рідко не є послідовні (Ернст, Далі, Массон). Навязуються до середньовічного мистецтва, де надприродне асоціюється з містицизмом, — чудесне починається там, де перестаємо розуміти.

Пізнаючи ближче всі напрямки, я побачив, що мистецтво ні-

коли не є зафіксоване, незмінне. Очевидно, що й українське мистецтво не могло застигнути. Вже за революції мали ми і футуристів, і конструктивістів, і кубістів; мали ми й напрямки, що навязували до традиційних стилів (барок — Нарбут, візантика — Бойчук). За сонетів усе згори було пригашене, все мало йти по генеральній лінії партії. Нашим артистам у Галичині й за кордоном лишалась вільна рука й кожен мав моживість шукати своєї дороги. Шукав і я. Пробував від народнього кореня, навязуючи з одного боку до народнього примітиву, а з другого, шукав народній первень у піснях, думах, переказах, приповідках. І старався я інтуїцією знайти відповідний вислів у образі, оминаючи етнографізму. Переходив я впливи ріжних модерних струй, але з вибраної дороги не сходив. Мабуть, тримала мене в тім моя відокремленість і туга, а джерело підсвідомости у творчій праці — вражіння з дитячих літ, яке завсіди було зі мною. Коли ж я побачив, що "кишка затонка" і я готов перетворитись у голодного гіндуса, тоді я переїхав на постійний побут до чешської "золотої" Праги. У ті часи Прага була нашим еміграційним осередком. Тут був видавничий рух, були й можливості, менше-більше, унормованого заробітку; особливо, коли я навязав звязки з галицькими видавництвами. В літі, обовязково — на Карпатську Україну! А одного разу, через зелену границю, ходив я два місяці й по Галичині, та ще й

з неабиякими пригодами. Нарешті, після довгих заходів, пощастило мені дістати візу до Львова.

Тут пірнув я з головою у повну життя мистецьку роботу. Працював я переважно в книжковій графіці, яка, завдяки — і зокрема — Павлові Ковжунові та Робертові Лісовському, знайшла в Галичині широке пристосування. Не буду тут зупинятися ширше на мистецькому житті Львова, бо воно загально відоме для нашої Генерації і не є моєю темою. Крім графіки, інколи приходилось бути універсальним. Робив проекти килимів, сервісів, меблів, кераміки; пізнав емаль, проектував костюми, улаштування вистав... Ще під час мого побуту в Празі, дістав я був зі Львова пропозицію — їхати до Америки й помогти там улаштувати Український Павільон на світовій виставі в Шикаґо. З технічно-матеріяльних причин не пощастило цієї поїздки зреалізувати. У Львові прожив я два роки.

Перед самою другою світовою війною вернувся я до Праги, тут і застряг. Потроху й світова заверюха почалась. Почало й мною кидати на всі боки. Найперше, взявши участь у конкурсі на па-

мяткові гроші Карпатської України, (мої проекти, випадково, були прийняті до виконання), опинився я у Хусті, звідки за два тижні прийшлось утікати до Румунії, а звідти дістався до Югославії. Тут, у Керестурі, трапився оригінальний портрет: треба було омолодити "його" на 5, а "її" на 10 років, собачку ж по середині залишити в тих же літах, що була. Між тим, прийшла пропозиція з Крижевців від Єпископа Діонісія Нярадія. Він їхав до Білгороду, до принца Реґента, і викликав мене до себе. І знову пригадалось мені пророцтво Пасулі: "Добре єсть відвідувати царей і вельможей". І так був я заанґажований до роботи в Крижевцях, де й замешкав у єпископській резиденції. Це був маленький український острів серед хорватського моря. Крім деяких церковних робіт, зробив я два портрети Єпископа Кир Діонісія і копії усіх портретів попередніх єпископів, для львівського церковного музею. Завдяки прихильності Єпископа Нярадія мав я змогу побувати в ріжних закутинах Югославії. У Бачці був я у одного знайомого, управителя державних маєтків над Дунаєм. У тямку вбилась мені наша подорож човном по постійно водою залитих лісах: фантастичні сценарії для постанови "Івасика Телесика". В Босні ходив я малювати на базар; мене обступали християни й мусулмани так, як бджоли матку. А це скінчилось підозрінням, що я є "шпіон". Начальство порадило мені не малювати, щоб не трапився самосуд. Багато пізніше трапилась мені подібна історія й у Відні, коли я шкіцував мами з дитячими візочками. На моє щастя — поліціянт був мудріший за мамів. Побував я і над Адриятиком.

Та моє безжурне життя скоро скінчилось. Несподівано прийшла вістка про трагічну смерть Єпископа Діонісія Нярадія: його отруїли. Був це направду святий чоловік і щирий український патріот.

Попрощавшись із моїми новими приятелями та з пошкодженою землетрусом великанською єпископською палатою, у якій доля судила мені зробити відпочинок перед новими життєвими "штрапацами", від'їхав я скоро назад до Праги. Війна вже добре кипіла. Була темна ніч і темне наше майбутнє.

У Празі трапилось мені зацікавити моїми образами з історичним сюжетом одного нашого заможнього підприємця. І він замовив у мене цілу серію таких образів, із наміром — робити репродукції і "бизнес". Думаю, що бизнесу він не зробив і не зробить, бо Німці посадили його до вязниці за занадто ускладнене особисте його родинне життя, яке, інколи, нагадувало "врестлінґ із Шикаґо", не без фройдівських комплексів. — Тяжко бути ідеальним. Із Праги покликали мене на педагогічну посаду в державній українській мистецько-промисловій школі у Львові. Пізніше, долучили мене до педагогічного персоналу (вільний рисунок для студентів

архітектури) Львівської Політихніки та Української Вищої Студії образотворчого мистецтва, де ректором був покійний Василь Григорович Кричевський. І так, "вскочив" я у педагоги, а головно — в роботу шкільно-адміністративну, яка мене зовсім не цікавила і забирала мені багато часу. Тим часом, графічної роботи було досить. Українське Видавництво розвинуло живу діяльність. Парох Волоської церкви, Успіння Пресвятої Богородиці, о. Д. Лопатинський, запропонував мені закінчити серію вітражів покійного Пе-

тра Холодного. Треба було також приготовлятись до великої вистави образотворчого мистецтва, на якій, випадково, трапилось мені дістати другу нагороду з графіки.

Мав я також можливість ближче познайомитись із театром, оперою, балетом. Колись мріяв я стати театральним декоратором; тепер ці мої мрії були близькі здійснення. Приходило мені на думку — самому придумати якусь балєтову акцію, а до того зробити проекти декорацій і костюмів.

Та часи були непевні. З одного боку насувала совєтська армія, а одночасно наша УПА підрізувала Німців. А ці мстилися, вистрілюючи нашу інтеліґенцію. Тоді згинуло багато моїх знайомих; між іншими, один із покупців серії моїх богів із "Енеїди", волиняк. Не знаю, яка доля спіткала богів! Певно, пропали, як і більшість моїх праць, що залишились по тім боці.

В ці непевні часи знайшов я за відповідне — оженитись. Очевидно, що цим я ще більше ускладнив мою нову одисею, яка незабаром і розпочалась. Прийшла й донечка на світ і пішла кошмарна мандрівка на захід. Сцілли і Харибди були на кожному кроці. Інколи, приходилося спати на селі, витягаючи за собою драбину на горище. А на Словаччині притрапилось уже й таке, що був зовсім близько пана Харона — перевізника на той світ. Човном Харона було вантажне авто словацько-большевицьких повстанців, яке забрало з нашого села аж чотирьох осіб на розстріл. Мене, випадною, не було дома. За декілька тижнів знову лише випадок урятував нас у дорозі від наглої смерти.

Щоб жити, треба було заробляти, то малюючи портрети, так, щоб було видно всі десять пальців, то відновлюючи каплиці та придорожні хрести. Валютою була, очевидно — солонина. Оцінка артистичної роботи бувала інколи дуже оригінальна. Наприклад: за помальовання придорожного хреста дали мені три рази стільки, що за портрет, бо малюючи хрест, я мусів лазити на драбину, а портрет робив при столі; для австрійського бауера це вже не була правдива робота.

Переживши під Віднем майже пів року в бомбардувальній каші, посунули ми щасливо дальше на захід назустріч білій американській звізді, що наближалася А далі, прийшов ДіПівський табір у Зальцбурґу, куди ми пішли, щоб у гурті легше перенести смерть нашої малої донечки.

В Зальцбурґу призначили мене до праці при маріонетковім театрі, який заходився організувати покійний Авенір Коломиєць. Хоч праця була й досить цікава, але не було потрібних матеріялів. Приходилось бути не лише артистом, але й винахідником. З тих часів я ношусь із ідеєю для "картуну" — винахідник-чудак ЛОКО ПОКО.

ЗІ СЕРІЇ "ВІДПУСТ НА КАРПАТСЬКІЙ УКРАЇНІ", дереворит / PILGRIMAGE, woodcut
1933

Далі, зрозуміло, прийшла Америка. Далась вона не легко та й далі дається не легко, але живеться добре, а в першу чергу — можна дихати вільним повітрям. Головне, що Американців дивує: як можна приходити й шукати роботи ще й артистичної, не маючи американського "експірієнс"-у. Прийшлось до двох вище згаданих коліс причепити третє — американський "експірієнс", бо без нього не поїдеш. Тим більше, що перше колесо — вільне шталюґове мистецтво — крутиться лише в повітрі, не доторкаючись реального американського ґрунту. Правда, українська колективна виставка принесла мені, випадково, грошеву нагороду. Але, що це доказує?

Потім, породився мені тут балет "Дід Ладо". Є й лібретто, костюми й декорації запроектовані. Є вже й музика композитора Ю. Фіяли. Тільки колесо ще й далі на порожнім ходу — ґрунту не чіпає. Видно, що дяк Пасуля не записав балєту до гороскопу, тільки радив вівцями торгувати! А від овєць до балету — таки досить далеко!

Після сьомирічного перебування у цій країні, здобувся я нарешті на свою індивідуальну виставку, з котрої, переважно, походять репродукції у цій книжці. Але це була, покищо, виставка тільки для Українців. Кишеня ще не дозволяє іти на "аптавн" до Американців, які, зрештою, фаворизують абстрактний експресіонізм. Почекаю, може разом із сином, або донькою, — їм до купи 16 років, — які також завзято малюють, зробимо спільну виставку. Але не маючи докладного гороскопу дяка Пасулі, ще важко передбачити, що з них вийде, може які "саянтісти" чи "спейспатруля"?..

М. Бутович

1956

КАРПАТСЬКА МАДОННА, дереворит / KARPATIAN MADONNA, woodcut
1956

ІЛЮСТРАЦІЯ ДО СТЕФАНИКА, дереворит / ILLUSTRATION TO STEFANYK, woodcut
1932

ІЛЮСТРАЦІЯ ДО СТЕФАНИКА, дереворит / ILLUSTRATION TO STEFANYK, woodcut
1932

EX LIBRIS, туш / indian ink, 1937

 

 

МИКОЛА БУТОВИЧ

В сучасному українському мистецтві Микола Бутович займає своє осібне і визначне місце, його творчість пересякнута яскравим українським змістом і формою, що виблискує вражаючою оригінальністю і своєрідністю. А при тім мистець створив свій стиль і маніру, вповні індивідуальну, що не нагадує жадного іншого з сучасних мистців, своїх і чужих. Явище, досить рідке, а навіть вийняткове в модерній творчості.

Світлі досягнення нашого мистця прийшли йому не легко, можна навіть сказати — тяжким життєвим шляхом, в складних обставинах, при постійній і дуже інтенсивній праці і безнастанному шуканні нового мистецького впливу.

Молодим юнаком, як старшина російської армії, перейшовши жахливі ситуації в першій світовій війні, опинився в німецькому полоні, згодом служив в українській армії і знову опинився на еміграції; перебув і другу еміграцію, приїхавши в 1947 році до Америки. Але і в "мирні часи", поміж першою і другою світовими війнами, мистець був "непосидющий", вічно "мандрівний", а навіть дуже вигадливий і експансивний у виборі свого осідку, праці і студій. Почавши свою мистецьку освіту в Академії Мистецтва і Вищій Мистецько-промисловій школі в Празі, закінчив у 1926 р. Графічну Академію в Ляйпціґу, отже мав можливість студіювати у двох найкращих графічних школах Середньої Европи. Далі працював у Берліні, Празі, Парижі, Львові, Карпатській Україні, Юго-

славії, не рахуючи інших держав і країн, де перебував "переїздом". Коли на перешкоді були паспортові та інші заслони, то їхав і "на зелено'' — наприкл., з Карпатської України до Галичини, щоб набратися свіжого духу українського життя.

Маючи широкий розгляд і знання в сфері модерного мистецтва, М. Бутович не втопився в різноманітних "світових" напрямках, не піддався бурхливим нівелюючим хвилям універсалізму. За те залишився оригінальним і справді модерним і тим самим перевищив інших.

Українська мистецька критика, так званого "академічного" напрямку, в початкових виступах М. Бутовича, ставилася до нього досить холодно і критично. Наперекір тому, підписаний уже в двадцятих роках звернув увагу на високий мистецький рівень та оригінальність творчости молодого мистця. Тоді з'явилися статті про М. Бутовича в часописах "Українське Мистецтво" (Львів, 1926, ч. 3), "Мистецтво" (Львів 1936, ч. 1), "Hollar" (Прага 1929, ч. 4). Цікаво також відмітити, що в загальних оглядах сучасної української графіки підписаного, що були уміщені в міжнародних мистецьких часописах, як "L'Art Slave" (Брно 1925, ч. 3), "Le Musee du Livre" (Брюсель 1927, ч. 7), "Gutenberg Jahrbuch" (Майнц 1929), "Grafika" (Варшава 1932, ч. 1), редакції дуже радо уміщали репродукції з праць М. Бутовича, як твори оригінальні, що характеризують українську графіку.

Здавалось зовсім неймовірним, як молодий юнак, що залишив Україну, закликаний на війну в 1914 році і не маючи ще повних 20 років життя, мав таке інтенсивне і глибоке відчуття української ментальности та українського стилю. На це дають нам пояснення деякі факти з його біографії. Народився Микола Бутович в 1896 році в старій козацькій родині, знаній зі своїх традицій ще в XVII столітті, як старшинська верства Галицької сотні Полтавського полку. Переходячи військовий вишкіл у Кадетській школі з Полтаві (1906-1913), М. Бутович мав можливість пізнати і заприязнитися з військовим виховником-полковником, що був племінником Миколи Гоголя. Під час літніх вправ юнаки школи перебували в наметах в гоголівському маєтку Василівка. Там коло гоголівського дому юнаки "ходили в лопухи", де колись перебував сам Хома Брут... Все це залишило в пам'яті молодого Бутовича незатерті сліди — чар української природи, славні дії козацької України, таємничість гоголівських образів, пересякнутих українською мітологією і демонологією. Зовсім подібний вплив маємо в творчості інших українських мистців. Наприклад, І. Репин походив з Чугуєва на Слобожанщині — відомого козацького вишкільного осередку, або Ю. Нарбут, що сам підписувався, як "мазепинець, Глухівської сотні Чернігівського полку"...

Звичайно, мало було того, що мистець в своїй уяві вивіз з "Вечорів близь Диканьки". Він, з якоюсь не гоголівською настирливістю і глибокою вірою, пильно вивчав українську мітологію, звичаї, фолкльор і в резуьтаті маємо, поміж сучасними мистцями, вийняткового знавця цієї мітології та народних приповідок. І було б дуже бажано, щоб мистець записав і видав ці свої небуденні знання, що було б також великим посібником для глибокого розуміння його власних графічних і малярських композицій.

Мистецька творчість М. Бутовича дуже різноманітна, як в графіці, так і малярстві, але все переважає графічний підхід в трактовці сюжету і виконанні. З праць мистця не то що "віє подих української землі", це цілий ракетовий вибух могутнього, невмирущого вулькану життя. Потік, що зриває хворостяну греблю хуторянства, буря, що вимітає патину етнографізму, вогонь, що випалює зневіру, патрон, що ломить фаталізм і байдужність. У працях М. Бутовича відбивається невмируща сила українського духу, повна вібрація життя, бадьорий настрій. Ніколи не покидає його гумор і дотеп, часами вони сильні і колючі, що доходять до сатири і памфлету. Висміює він український, хуторянський етнографізм, простацтво, примітивізм, але ніколи його сатира не має характеру зневаги, чи озлобленого роздратовання, навпаки, вона погідна і будуюча.

Найбільші досягнення М. Бутовича в галузі ґраверства і спеціяльно в деревориті — галузі ґраверства, що не знаходить поміж українським громадянством належної оцінки і зрозуміння.

Перший альбом дереворитів мистця "Ukrainische Geister" (Ляйпціґ 1924) в числі 6 дереворитів на тему української народної демонології, крім свого оригінального сюжету, звернув на себе увагу своєю незвичайно тонкою, фінезійною технікою. Не дурно ж в Ляйпціґській Академії на 20 конкурсів, що були розписані Академією в роках 1923-1926, М. Бутович одержав 3/4 всіх перших премій, що їх німці дуже не радо давали чужинцям! Оригінальним підходом до сюжету відзначаються композиції мистця до творів М. Гоголя, Стефаника, Котляревського, казок Гнатюка, виконані в Парижі, Берліні і Празі, переважно в дереворитах і офортах. Незвичайну вартість має серія великих дереворитів Бутовича "Відпусти на Закарпатті''. З інших графічних праць, виконаних переважно темперою, в стилістичному відношенні особливо інтересні серії з "Військової, козацької екзерсіції", також на теми річного кола української обрядовости, народних казок, приповідок, колядок, щедрівок, веснянок та інші.

В малярстві, яким мистець займався переважно в останні роки і спеціально в Америці, Бутович не менше оригінальний, як у графіці. А все ж таки в портреті, краєвиді, іконописі, мініятурі, не

зважаючи на чисто-малярські засоби в трактовці сюжету і малярської техніки, відбивається графіка "чистої води".

Книжна графіка — це властива сфера мистця, де він дав численні ілюстрації, обкладинки книжок, заголовок "Свободи" та ілюстрації до "Веселки''...

Таким самим характером — лаконічністю форми, чіткістю лінії і своєрідним стилем — відзначаються плакати М. Бутовича, зокрема роблені в Америці (напр., для Українського Комітету). Особливо дотепністю та вишуканою простотою відзначається "дрібна графіка'' мистця, зокрема екслібріси і фірмові знаки; останніх створив він чимало для різних фірм німецьких, чеських, французьких та інших, а які, на жаль, не зібрані і щезли у великих столицях Европи.

Прекрасні суїти дав мистець також в галузі театрального костюму, вертепу і балету, а його оригінальна праця до балеу "Ладо", очікує музичного супроводу, виконавців і видання.

Нарешті особливо помисловий та своєрідний наш мистець в галузі ужиткової графіки, зокрема у взорчистих та інших кольорових матеріях і споріднених родів виробництва. Це становить також головне джерело його заробітку, відколи мистець приїхав до Америки. В цій промисловій галузі мистецької праці американські фірми дуже цінять нашого мистця і має він заслужений успіх, як модерний мистець.

ВОЛОДИМИР СІЧИНСЬКИЙ

Передрук зі "Свободи" зі 7-го жовтня 1955 р.

ГУЦУЛ, олівець / HUCUL, pencil sketch
1938

ЛІРНИК, олівець / HURDY-GURDY PLAYER, pensil
1937

ПАСІЧНИК, казеїн / THE HIVER, casern
1940, збїрка п. В. І. Гординського

РАНОК, гуаш / THE MORNING, gouache
1956

ВОДЯНИК, майоліка / "VODIANYK", mejolica
1934, збірка М. Гехтера

ЯРИЛО, олія / GOD OF THE SPRING, oil
1955, збірка п. Б. Хомича

"ЗАСВИСТАЛИ"..., олій / DEPARTURE, oil
1947, збірка п. П. Герасименка

ГУЛЯЙГОРОДИ, олій / THE ASSAULT OF THE TOWERS, oil
1953

ЕНЕЙ ГУЛЯЄ, олій / ODYSSEUSE'S RELAXATION, oil
1947

ЕНЕЙ, ДІДОНА І МУЗИКИ, олій / ODYSSEUS, DIDONA AND MUSICIANS, oiI
1942, збірка п. д-ра В. Возьняка

ЗЕВЕС ВІДПОЧИВАЄ, акварель / ZEUSE'S RELAXATION, water colour
1955

КАПУШ ЖЕНОКРАД, олій / KAPUSH KIDNAPER, oil
1953

КОСТЮМ ЯГІЛКИ, пастель / COSTUME to ballet "Lado", pastel
1951

КОСТЮМ ВОВКУЛАКИ, пастель / COSTUME to ballet "Lado", pastel
1951

КОСТЮМ МАВКИ, пастель / COSTUME to ballet "Lado", pastel
1951

КОСТЮМ МАВКИ, пастель / COSTUME to ballet "Lado", pastel
1951

ЗАПОРОЖЕЦЬ І КРАСАВИЦЯ, ґуаш / MARIONETTES, gouache
1953

ЛІСОВИКИ ПОСВАРИЛИСЬ, гуаш / ARGUMENTS IN THE FOREST, gouache
1955, збірка п. д-ра Я. Макарушки

ВІДЬМА НА БУРСАКОВІ, олій / THE RIDING WITCH, oil
1954

ПОЄДИНОК ПРЯНИКІВ, олій / DUEL OF THE TOYS, oil
1952

"ТАМ ГАНДЗЯ БУЛА"..., олій / DANCE, oil
1952

ТРИ БРАТИ АЗОВСЬКІ, олій / THE ABANDONED BROTHER, oil
1947, збірка п. О. Балабана

"КОЗАКА НЕСУТЬ"..., олій / KOZAK'S FUNERAL, oil
1954, збірка п. Б. Хомича

НА ЛИСІЙ ГОРІ, олій / ON THE BALD MOUNTAIN, oil
1955

ГАЛОВІН, ґуаш / HALLOWEEN, gouache
1956

ПРИПОВІДКА ПРО ГРУБУ ЖІНКУ, ґуаш / PROVERB ABAUT FAT WOMAN, gouache
1932

ЩЕДРИК, темпера / CHORAL OF BELLS, tempera
1953

СМЕРТЬ ЧУМАКА В СТЕПУ, олій / THE DEATH IN THE PRAIRIE, oil
1942, Центробанк у Львові

ПОРТРЕТ ЕПИСКОПА ДІОНІСІЯ НЯРАДІЯ, олій / PORTRAIT OF BICHOP D. NIARADIJ, oil
1939

ІВАСИК ТЕЛЕСИК, ґуаш / FAIRY TALE, gouache
1955, збірка п. д-ра Кузьмовича

ЦВІТ ПАПОРОТІ,олій / WIZARD- FLOWER, oil
1947

ОРЕНТАЛЬНИЙ ТАНОК, ґуаш / ORIENTAL DANCE, gouache
1955, збірка п. Терлецького

СКОМОРОХИ, ґуаш / FUNNY MUSICIANS, gouache
1955

ВІОGRАРНІСAL NОТЕ

Nicholas Butovich was born in the Ukraine, 1896. He came to the USA in 1947 and he is now liwing and working at Ridgefield Park, New Jersey — not far from New York City.

From the time he was twenty years old, he has lived abroad.

He studied art in Prague (Czechoslovakia), Berlin (Germany) and at the Academy of Graphic Arts in Leipzig.

He worked and exhibited in various European cities including Paris (Autumn Salon of 1928), and he recived several awards.

Mr. Butovich's work includes paintings, as well as illustrations, etehings, prints, etc. and he is also active in other branches of art.

Щира подяка нашим прихильникам мистецтва: Головній Управі ООЧСУ та Д-рові М. Кузьмовичеві, п. інж. Е. Сумикові та п. Д-рові І. Макаревичеві за фінансову піддержку видання цієї книжки.

Рівнож дякую панові інж. О. Балабанові, п. Д-рові В. Вознякові, п. Д-рові Н. П. Гайворонській, п. Д-рові П. Г., п. Анні Качан, панові інж. Лепкалюкові, пані М. Лоґуш, панству Л. й М. Луцьким, П. Німи-лович, пані О. Німилович, панству Д. й І. Руденським, п. інж. А. Сумикові та п. інж. Е. Ярошеві, що довідавшись про проектування цього видання надіслали свою передплату на бібліофільські нумеровані примірники.

Автор

ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

"С Л О В О"

Микола Бутович

МОНОГРАФІЯ

з автобіографією та статтею В. Січинського

 

Дорогий Читачу!

Посилаємо Вам монографію артиста маляра Миколи Бутовича з пропозицією придбати її до Вашої бібліотеки. Книжка ця видана обмеженим накладом, при чім 50 примірників є нумерованих бібліофільських в твердій оправі.

Просимо вислати за неї $ 2.50, або повернути.

Бібліофільський примірник коштує $ 3.50.

Цікаво було би знати Вашу думку про цю монографію.

Гроші і листи просимо слати на адресу:

N. BUTOVICH,
37. 8th Street
Ridgefield Park N. J.