История Полтавы

Всеукраинский Национальный Конгресс 1917 г.

• 

Подробности

Просмотров: 17022

Всеукраїнський Національний Конгрес 1917 - відбувся 6-8(19-21).4.1917 (за іншими даними - 4-8(17-21).4.1917). Скликаний Українською Центральною Радою. У роботі конгресу взяли участь бл. 900 делегатів від політичних, культурних і професійних організацій з усієї України. Пленарні засідання конгресу вів представник Кубані С. Ерастов, почесним головою був обраний М. Грушевський. З доповідями виступили Д. Дорошенко, О. Шульгин, Ф. Матушевський, М. Ткаченко та інші. В прийнятих резолюціях ВНК вимагав федеративного і демократичного устрою Росії, національно-територіальної автономії України, визначення її території, повернення з заслання депортованих галичан. Конгрес переобрав УЦР у складі 115 членів, головою УЦР було обрано М.Грушевського, його заступниками - В. Винниченка та С. Єфремова. ВНК став фактично українськими Установчими зборами, які обрали УЦР - перший український парламент.

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua

 

Всеукраїнський національний конгрес 1917 р. Відбувся 19–21(6–8) квіт. у Києві. На конгрес прибуло 1500 учасників, у т. ч. 700 осіб з правом вирішального голосу, 200 – дорадчого, решта – 600 – були запрошеними чи гостями. Центр. були такі питання: остаточне визнання Української Центральної Ради всеукр. нац. органом та поширення її компетенції на всю тер. України (до серед. квіт. рішення УЦР фактично мали силу тільки для Києва).

Скликанню в.н.к. передувала значна орг. робота, в епіцентрі якої стояв М.Грушевський. У виступі на укр. маніфестації 1 квіт. (19 берез.), у статтях в укр. періодиці (з 26 берез. до 19 квіт. ним було опубліковано більше десяти статей) він закликав укр. народ до єднання на засадах домагання широкої нац.-тер. автономії України у складі Рос. Федеративної Республіки із забезпеченням прав нац. меншин.

Вимога автономії України викликала шалену протидію багатьох партій, орг-цій, починаючи від чорносотенства й закінчуючи заг.-рос. демократ. орг-ціями. Проти укр. домагань виступили також Київ. більшовицька орг-ція, президії виконавчих к-тів Ради об’єднаних громад. орг-цій, Ради робітн. депутатів, Ради військ. депутатів і Коаліційної студентської ради. Наступальну наклепницьку кампанію розгорнули моск. і київ. часописи: «Русские ведомости», «Русское слово», «Киевлянин», «Киевская мысль» та ін. Вони звинувачували українців у намаганні надати в.н.к. статусу Укр. Установчих зборів, самочинно проголосити автономію й захопити владу в Україні, розвалити єдиний фронт, українізувати російськомовні школи, очистити Україну від ін. національностей під гаслом «Україна для українців» тощо.

З цього приводу М.Грушевський, В.Винниченко та ін. чл. УЦР дали чіткі, гранично зрозумілі роз’яснення, які звели нанівець усі домисли й інсинуації.

Вступним словом 19(06) квіт. 1917 у приміщенні Київ. купецького зібрання (нині будинок філармонії) в.н.к. відкрив голова УЦР М.Грушевський, одноголосно обраний почесним головою з’їзду. Протягом перших двох днів засідань в.н.к. заслухав 8 заг.-інформаційних рефератів-доповідей: «Державне право і федеративні змагання на Україні» (доповідач Д. Дорошенко); «Федералізм. Домагання демократичної Федеративної Російської Республіки» (О. Шульгін); «Автономія широка і обмежена, національна й територіальна. Домагання широкої національно-територіальної автономії України і права національних меншостей та їх забезпечення» (Ф. Матушевський); «Основні підстави організації української автономії» (М. Ткаченко); «Спосіб і порядок фактичного творення автономії України. Українська автономія і Всеросійські Установчі збори» (Ф. Крижанівський); «Про територію і населення автономії України» (В. Садовський); «Про забезпечення прав національних меншин» (П.Понятенко); «Конкретні українські домагання до Тимчасового уряду» (солдат Колос).

В обговоренні доповідей взяло участь бл. 100 делегатів.

Оцінюючи в цілому реферати, проголошені на в.н.К., М.Грушевський писав, що вони мали декларативний характер, проте ген. напрям – широка нац.-тер. автономія України у складі Рос. Федеративної Республіки – простежувався виразно.

Протягом трьох днів в.н.к. прийняв 13 резолюцій з питань забезпечення для України широкої нац.-тер. автономії і захисту прав нац. меншин; прерогатив Рос. Установчих зборів; необхідності орг-ції Крайової ради з представників «українських країв і міст, народностей і громадських верств»; про представництво на міжнар. мирній конф. від усіх народів, які мають безпосереднє відношення до війни; про підтримку домагань ін. народів Росії на нац.-тер. автономію.

В.н.к. висловив протест проти претензій на укр. землі, заявлених Польс. держ. радою, та зобов’язав УЦР організувати з своїх депутатів і представників нац. меншин к-ти для вироблення проекту автономного статусу України тощо.

Третій день засідань в.н.к. – 21(08) квіт. був присвячений повністю виборам до УЦР та її к-ту. В результаті проведеного голосування було обрано голову (М. Грушевського), двох заступників чи товаришів голови (В. Винниченка і С. Єфремова) та 115 чл. УЦР (за кілька наступних днів число її членів зросло і становило 125). К-т УЦР налічував 21 чл. й одного кандидата в чл. комітету.

Література:

Хміль I.В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес – з’їзд, 6–8 квітня 1917 р.). «Iсторичні зошити», 1994, вип. 2.

I. В. Хміль.

Джерело:

Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2003. - 688 с.: іл.

  

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНГРЕС – зібрання представників українських політичних партій і громадських організацій. Відбувся 6–8 квітня 1917 у Києві у приміщенні Купецького зібрання, нині Нац. філармонія України. Його скликанню передувала значна організац. робота під кер-вом М. Грушевського. За задумом організаторів В. н. к. повинен був розглянути реалії та перспективи нац. буд-ва, остаточно затвердити УЦР як всеукр. нац. орган, поширити її вплив на всю тер. України. На ньому були представлені делегати від різних верств насел., багатьох політ. партій та громад. рухів, т-в, спілок та орг-цій, фронтових частин і флоту, усіх укр. губерній, Галичини, Буковини, Бессарабії, Холмщини, а також укр. громад Кубані, Москви, Петрограда (нині С.-Петербург) та ін. тер. поза межами України. Всього на конгрес прибуло 1500 делегатів, з яких 700 – із вирішал. голосом, 200 – із дорадчим і 600 – запрошених та гостей. Вступним словом конгрес відкрив голова УЦР М. Грушевський. Головував на ньому найстаріший з-поміж делегатів, представник Кубані С. Єрастов. З гол. питань – нац. буд-ва та реорганізації УЦР на нових демократ. засадах – делегати заслухали доповіді Д. Дорошенка «Державне право і федеративні змагання на Україні», О. Шульгина «Федералізм. Домагання демократичної федеративної Російської Республіки», Ф. Крижанівського «Спосіб і порядок фактичного творення автономної України і відносини до російських Установчих зборів». Єдиною формою держ. устрою Росії В. н. к. визнав федеративну демократ. респ. Учасники конгресу висунули вимоги нац.-територ. автономії України, практ. реалізації принципів автоном. життя, врегулювання кордонів у згоді з волею населення, участі України у мирній конференції. Конгрес затвердив норми обрання до УЦР: дві третини представників – від губерній і міст, третина – від київ. укр. орг-цій та ін. центр. установ, і обрав склад УЦР із 118-ти осіб. УЦР надавалося право розширити свій склад на 15 %, щоб у процесі її перетворення на орган крайової влади охопити представників нац. меншин. Головою УЦР таємним голосуванням майже одноголосно обрано М. Грушевського, його заступниками – В. Винниченка і С. Єфремова. 8 квітня УЦР обрала Виконав. ком-т, який від липня називався Малою Радою. З ініціативи Селян. спілки одноголосно було вирішено спорудити у Микол. саду навпроти Ун-ту св. Володимира на місці пам’ятника Миколі І пам’ятник Т. Шевченку. В. н. к. дав поштовх розвиткові укр. нац. руху, виявив організовану волю укр. народу до відродження нації та утворення незалеж. держави. Він став тріумфом ідеї укр. державності і фактично першими Установ. зборами України, які обрали УЦР – перший укр. парламент.

Літ.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. Т. 1. Уж., 1930; Хміль І. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес – з’їзд, 6–8 квітня 1917) // Істор. зошити. К., 1994. Вип. 2.

В. П. Капелюшний

Джерело:

Енциклопедія сучасної України