История Полтавы

Навроцкий, Александр Александрович

• 

Подробности

Просмотров: 85107

Навроцкий, Александр Александрович (28 июля 1823 † 10 октября 1893 г.). Род. в с. Антоновке, Золотоношского уезда. Учился в Киевской гимназии и Киевском университете по филологическому факультету (1847 г.). Принял участие в "Кирилло-Мефодиевском Обществе" и в 1847 г. был арестован и сослан в Вятку, где полгода просидел в тюрьме, а затем был сослан в Елабугу, где был писарем в земском суде. В нем принял участие вятский губернатор А. И. Середа. В 1849 г. был переведен в Курск. В 1853 г. надзор был снят.

О его литературной деятельности см. наш биографический словарь, стр. 134.

Источник:

Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.212

 

Навроцький, Олександр Олександрович (1823—1892) — український громадський і культурний діяч, поет і перекладач.

Народився у с. Антипівці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер Черкаської обл.) в сім'ї безмаєтних дворян. Вчився в Золотоніському повітовому училищі і Київській гімназії. У 1847 р. закінчив філософський факультет Київського університету і прибув до Полтави для влаштування на службу. Під впливом двоюрідного брата М. І. Гулака вступив до Кирило-Мефодіївського товариства. Був заарештований і засланий до В'ятки (тепер м. Кіров). Після зняття поліцейського нагляду у 1853—1857 рр. служив у Петербурзі, у 1858 р. переїхав на Кавказ у Дагестан. Помер і похований у Темір-Хан-Шурі (тепер місто Буйнакськ, Дагестан). Перші вірші він надрукував у 1861 р. Зробив близько 140 перекладів творів класиків світової літератури — Байрона, Міцкевича, Шіллера, Гейне, Пушкіна, Лєрмонтова, Беранже, Жуковського та ін. Переклав "Одіссею" та "Іліаду" Гомера, частину поеми Руставелі під назвою "Одягнений у барсове хутро" (за 20 р. до появи перекладу на російській і англійській мовах).

Іменем О. О. Навроцького названо вулицю у Полтаві.

Источник:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 572

 

Навроцький, Олександр Олександрович — Навроцкий Александр Александрович — (28.07/9.08.1823, с. Антипівка Золотоніського повіту — 10/22.10.1892, Темір-Хан-Шура, Дагестан) — громадсько-політичний і культурний діяч, поет і перекладач, член Кирило-Мефодіївського братства.

Народився в сім'ї безмаєтних дворян. Навчався в Золотоніському повітовому училищі і Полтавській гімназії. У 1847 p. закінчив філософський факультет Київського університету. Під впливом свого двоюрідного брата М. Гулака став кирило-мефодіївцем. Належав до радикального крила братства. Після закінчення університету в 1847 p. приїхав до Полтави шукати служби. Під час відвідин батьків у рідному селі був заарештований і відправлений до Петербурга. Відбувши піврічне ув'язнення у В'ятській тюрмі, був висланий до Єлабуги, працював писарем у земському суді. Після зняття поліційного нагляду з 1853 p. служив у державних установах у різних містах Російської імперії. Перекладав українською мовою світову класику. Писав поетичні твори, переважно на історичну тематику. Публікувався в журналах "Основа", "Зоря", "Киевская старина", альманасі "Складка".

Джерело:

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 93-94

 

Навроцький, Олександр Олександрович (09.08(28.07).1823 — 22.10.1892)

Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства однодумці Тараса Шевченка Микола Гулак і Олександр Навроцький згодом опинилися на Кавказі. Вони вивчили тут грузинську мову і літературу і зацікавилися поемою Руставелі "Витязь у тигровій шкурі". Навроцький перший переклав цю поему на українську мову. "Ми з пошаною згадуємо сьогодні цей благородний порив, продиктований братньою солідарністю й почуттям захоплення поемою", — так писав Олесь Гончар. До цих слів доречно додати ще й слова Бажана, які влучно визначають суть безкорисливої праці Навроцького: "Ми, українці, пишаємося тим, що український переклад "Витязя..." був зроблений Навроцьким ще тоді, коли російські й польські літератори тільки ще бралися до роботи, а перекладачі на інші мови з’явилися значно пізніше".

Цим, одначе, не вичерпується перекладацтво Навроцького.

Він цікавився й світовою класикою, брався за твори Гюго, Шіллера, Беранже, Лєрмонтова, Лонгфелло, Міцке-вича, Байрона та інших письменників, яких прагнув дати українському читачеві рідною мовою. На жаль, у той час вони не могли дійти до нього, бо то був час заборон і утисків українського слова. Найбільше зусиль поклав Навроцький над перекладами Гомерових творів — "Одіссеї" та "Іліади". В рукописах після його смерті було виявлено близько 40 перекладів лише одного Гете.

Поряд із перекладами Олександр Навроцький відомий і як оригінальний поет. Серед поетів, сучасників та однодумців Тараса Шевченка, його вважали одним із найцікавіших. Відданий патріотичним ідеям Шевченка, Навроцький цю тему розвив у віршах "На смерть Шевченка" та "Сумує і плаче". У цих творах він високо підносить суспільне значення Тараса Шевченка як поета, який "піднімав нас всіх угору, привертав до хати, єднав слов’ян всіх докупи, у сім’ю велику, благав Бога, щоб злилися слов’янськії ріки, щоб братами люди стали вовіки і віки". Звичайно, "благав Бога" ,— це лише словесний зворот, бо Навроцькому, колишньому братчикові, що розповсюджував революційні твори Шевченка "Сон", "Кавказ" та інші, було відомо, чого і кого "благав" Шевченко. Як і М. Гулак та І. Посяда, Олександр Навроцький у своїй діяльності керувався безмежною любов’ю до України, рідного народу, і хоч долею був відірваний від них, все ж, як міг, служив їм.

Навроцький народився 9 серпня 1823 року в Золотоніському повіті на Полтавщині в поміщицькій сім’ї. З рідної Антипівки одвезли його спершу до повітового училища, а звідти — до Полтавської гімназії. Навчаючись в середині 40-х років у Київському університеті, юнак під впливом свого двоюрідного брата Микола Гулака став членом таємного Кирило-Мефодіївського товариства, познайомився з Т. Г. Шевченком і гаряче пропагував його твори.

Ранньої весни 1847 року Навроцький закінчив Київський університет і приїхав до Полтави шукати службу. Наприкінці березня він відвідав батьків у рідному селі, де й був взятий під варту ад’ютантом Полтавського генерал-губернатора поручиком Паліциним. З Полтави його негайно повезли прямо в Петербург.

Півроку Навроцький сидів у В’ятській тюрмі, потім його вислали в глухий Єлабузький повіт писарювати в земському суді. Після зняття в 1853 році поліційного нагляду він переїздить до Петербурга, а в 1858 році вирушив у довгу дорогу на Кавказ. Там — найдовше у Темір-Хан-Шурі та в Єревані — Навроцький прожив близько трьох десятиріч. В цей час там жив і Микола Ґулак.

На Кавказі Олександр Навроцький багато перекладав, вивчав літературу і фольклор кавказьких народів. Його приятель С. Єгіазаров робив для нього підрядники вірменських, татарських і курдських пісень. При цьому Навроцький просив, щоб вони були зроблені "якнайлітературніше, з дотриманням всіх особливостей фрази і мови". Гадають, що подібним чином він перекладав і поему Руставелі.

С. Єгіазаров, між іншим, залишив цінні спогади про життя Навроцького і Гулака на Кавказі. З його оцінки випливає висновок: обидва ці українські діячі проводили на Кавказі справу виключної ваги, досліджуючи місцеву культуру і популяризуючи свою рідну. "Обидва вони вселили в мене пошану й любов до України", — писав той же Єгіазаров. За його словами, про Олександра Навроцького "вся вірменська інтелігенція трималась високої думки, і він користувався великою пошаною...".

Свої вірші Олександр Навроцький вміщував у журналі "Основа" (1861), в альманасі "Складка" за 1887 рік. Частину його поезій опублікував професор М. Петров у книзі "Очерки истории украинской литературы XIX ст." (1884). Друкувався Навроцький також у львівському журналі "Зоря". Сучасний читач може познайомитися з поетичними творами цього поета в "Антології української поезії", збірнику "Поети пошевченківської доби" та інших виданнях.

Помер і похований Навроцький у місті Темір-Хан-Шурі.

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua