Город Полтава в Румянцевской описи Малороссии 1765-1769 гг.
- Подробности
- Просмотров: 4607
Юрій Волошин. Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії 1765-1769 pp.
Публікується за виданням: Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії 1765-1769 pp. / упоряд., вступ, ст. і ком. Ю. Волошина. — К.: Наш час, 2012. — 576 с.
ISBN 978-966-1530-92-7
Переведення в html-формат — Борис Тристанов. Нумерація сторінок перенесена на початок сторінки. Примітки продубльовані на відповідних сторінках.
Публікується з дозволу упорядника Ю. Волошина і видавництва "Наш час", посилання на яких при частковому чи повному використанні є обов'язковим.
© Ю. Волошин, упоряд., вступ. ст. і ком., 2012
© «Наш час», оригінал-макет, оформлення, 2012
— 3 —
ЗМІСТ
Від упорядника |
|
Проведення Румянцевського опису в полковому місті Полтава |
|
Документ |
|
Коментарі |
|
Список умовних скорочень |
|
Словник архаїзмів і термінів |
|
Іменний покажчик |
|
Географічний покажчик |
— 4 —
Полтава, маленьке містечко, погано укріплене, вельми мало заселене, яке не може запропонувати ані будівлі, ані пам'ятника, гідних, аби на них спиняти зір...
Записки графа Сегюра про перебування його в Росії
за царювання Катерини ІІ (1785-1789)
— 5 —
ВІД УПОРЯДНИКА
Серед джерел з історії козацького Гетьманату XVIII ст. Румянцевський опис є одним з найбільш масштабних як за географією охоплення, так і за обсягом вміщеної в ньому інформації. На потенціал цього опису як історичного джерела українські дослідники звернули увагу ще в середині XIX ст. Зауважуючи його важливість, видатний український історик Дмитро Багалій писав 1883 р. у журналі «Киевская старина»: «Такой памятник не может быть под спудом, он должен быть издан, и чем скорее, тем лучше »a. На жаль, його заклик з різних причин так і залишився нереалізованим. Перспектива повної публікації цього джерела й зараз навряд чи можлива, адже опис його фонду, що зберігається в Центральному державному історичному архіві України (м. Київ), налічує 969 одиниць. У них містяться свідчення про 3,5 тис. населених пунктівb. Однак актуальність видання його не лише не зменшилася, а навпаки зросла. Особливо цьому сприяє зацікавленість сучасних українських істориків проблемами історичної антропології й соціальної історії: демографічною історією, мікроісторією, історією повсякдення, історією сім'ї, домогосподарства й родинних зв'язків тощо.
Виходом із такої ситуації може бути, за прикладом видання Литовської Метрики, публікація окремих книг опису, які цікавлять конкретних учених. Власне, ідея цього видання зародилася під час роботи над поки що не завершеним проектом з робочою назвою «Полтава: полкове місто Гетьманщини XVIII ст.», підтриманим Канадським інститутом українських
a Багалей Д.И. Генеральная опись Малороссии //КС. 1883. № 11. — С. 432.
b Генеральний опис Лівобережної України: покажчик населених пунктів. К., 1959. - С 11.
— 6 —
студій (СІUS) Альбертського університету в 2006 р. Він передбачає дослідження феномену полкового міста козацької України: вивчення його демографічних характеристик, соціальної й економічної структури населення, типології й структури міських родин, функціонування органів міського управління, рівня освіти міських жителів, їхніх соціальних практик і стратегій, рівня злочинності, девіантної поведінки тощо. Одним з головних джерел, що уможливлює з'ясування цих питань, є переписна книга міста Полтава, створена у 1765-1769 pp. під час проведення в Полтавському полкові Румянцевського опису.
Зрозуміло, що вміщена у ній інформація не є об'єктивним відображенням того, якою насправді була Полтава 60-х років XVIII ст. Місто в тексті пам'ятки радше постає таким, яким його побачили й намагалися показати іншим творці цієї книги: російські офіцери, представники козацької старшини, канцеляристи та полкові й магістратські писарі. А вони, хоча й жили на тій само території, що й ми, але в іншому, традиційному світі козацької України, по-іншому на нього дивилися. Тому не викликає сумніву факт, що публікація книги допоможе зрозуміти не лише те, що являло собою полкове місто Гетьманщини, але й, хоча б і частково, людей, які в ньому жили.
Як уже зазначалося, книга зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (Ф. 57, оп. 2, спр. 1). Це доволі товстий том, що складається з 390 аркушів, формату in folio. До 388 сторінки більшість з них з обох сторін заповнені скорописом XVIII ст.
На першій сторінці рукопису зазначено, що книжка має складатися з 397 аркушівa, але вона, як виявилося, на сім аркушів менша. Чи не є це свідченням того, що кілька сторінок перепису втрачено? Звісно, такого не можна виключати, але, на мою думку, це малоймовірно, бо останній, 388 аркуш книги заповнений лише на чверть. На ньому завершується опис підварка, що належав купцеві Стефанові Ніжинцю, підписаний господарем. Це вказує на те, що останні сторінки не були вирвані з книги. Одним із пояснень
a Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАК України). Ф. 57, оп. 2, спр 1, арк. 1.
— 7 —
розбіжності між задекларованою й реальною кількістю аркушів може бути припущення про те, що в чорновому варіанті, який писався поспіхом, з численними помилками й виправленнями, було справді 397 аркушів, а після його переписування начисто лишилося 388. Як би там не було, це суттєво не впливає на цінність джерела, адже кращого просто не існує.
Текст написано різними почерками, характерними для другої половини XVIII ст., що вказує на участь у його створенні кількох осіб. Найвірогідніше, це були: Василь Бойко, Іван Дротенко, Іван Штепенко та Артем Тетервак — канцеляристи, яких для цієї справи відрядив магістратa. Розбірливість почерку, незначна кількість виправлень, помилок і маргінальних записів свідчить про те, що перед нами, скоріше за все, один із чистових варіантів перепису міста. Імовірно, що він був серед тих матеріалів опису Полтавського полку, які здав у Малоросійську колегію в червні 1770 р. військовий канцелярист Василь Марченкоb.
Особливості передачі тексту документа
У передачі тексту документа максимально дотримано методичні рекомендації та правила публікації історичних документів, а також враховано напрацювання сучасної української едиційної археографії. Дотримано принцип збереження цілісності документа. Видання складається зі вступу від упорядника, статті про обставини проведення Румянцевського опису в Полтаві, тексту переписної книги міста, ілюстрацій і науково-довідкового апарату: коментарів, словника термінів і застарілих слів, іменного й географічного покажчиків, переліку скорочень.
У відтворенні оригінального тексту XVIII ст. збережено відсутні в сучасній кириличній абетці літери Твердий та м'який знаки передано згідно з їхнім розташуванням у джерелі. Виносні літери внесено в рядок і виділено курсивом. Збережено латинські літери (N, G, Z).
a Там само. Спр. 8, арк. 209, 220, 274.
b Максимович Г. А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. - Т.1. - Нежин, 1913. - С. 247.
— 8 —
Вживання розділових знаків, поділ на абзаци в текстах наближено до сучасних правил правопису. Згідно з сучасними вимогами орфографії розставляються велика й мала літери та розбиваються слова. Відмінкові закінчення, що додаються до чисел у верхньому регістрі, вносяться в рядок і пишуться через дефіс.
Про особливості написання оригіналу — дописки, правки, заміни почерків та чорнила, помилки писарів — зазначається в підрядкових примітках. Повтори одних і тих самих слів оговорено в підрядкових примітках. Помітки передаються після опису кожного домогосподарства.
Початок аркушів тексту оригіналу позначається цифрами, взятими в квадратні дужки, й жирним виділенням — [2], [2зв.], а завершення аркушів — знаком «//». Втрачені фрагменти (текст, що згас, фізичні пошкодження носія тощо) не відновлюються й позначаються трикрапкою в квадратних дужках — [...].
Імена та географічні назви передаються з усіма різночитаннями згідно з оригіналом. Титули монархів, написані в оригіналі великими літерами, не вирізняються. Назви вулиць виділені жирним шрифтом.
* * *
Упорядник висловлює подяку всім, хто підтримав реалізацію цієї ідеї. Передусім директорові Канадського інституту українських студій Альбертського університету доктору Зенону Когуту, а також професорам Наталі Яковенко та Володимиру Кравченку, без допомоги яких це видання навряд чи було б можливим. Особливу вдячність хочеться висловити заступнику директора Полтавського краєзнавчого музею Володимиру Мокляку, з яким неодноразово обговорювалися різні аспекти публікації джерела і який надав чимало цінних порад та допоміг з підбором ілюстрацій. Колега по кафедрі, Оксана Коваленко, першою звернула мою увагу на це джерело, а також усіляко допомагала й залюбки консультувала з питань локалізації окремих об'єктів старої Полтави. Щиро дякую Наталії Старченко, Ігорю Сердюку, Олексію Сокирку та Максиму Яременку за цінні поради й підказки відносно упорядкування тексту, а також Юрію Пуголовку за надання власних напрацювань для ілюстрацій.
Полтава, 16 січня 2010 р.
— 9 —
ПРОВЕДЕННЯ РУМЯНЦЕВСЬКОГО ОПИСУ
В ПОЛКОВОМУ МІСТІ ПОЛТАВА
Румянцевський (Генеральний) опис був проведений на території Гетьманщини1 за правління II Малоросійської колегії2 в 1765-1769 pp. Він став наймасштабнішою ревізією серед значної кількості переписів, проведених у XVIII ст. Опис містить детальну інформацію про міста, містечка, села й хутори; їхнє населення із зазначенням віку, статі, стану здоров'я й розмірами сплачуваних податків; старшинські, церковні, козацькі, ремісничі й селянські двори й бездвірні хати, підварки; приналежні до них орні землі, ліси, сіножаті, пасовиська, млини, винокурні, солодовні й худобу. Спершу передбачалося описати навіть птицю: «чаяли по множеству оной, а особо гусей, Малороссии пользу знаменитую в торгу доставить»a.
Задум його проведення тісно пов'язаний з ідеями камералізму, Просвітництва та концепцією добре впорядкованої держави, які намагалася втілити в життя Катерина ІІ3. Їх реалізація передбачала інтеграцію Гетьманщини та інших самоврядних регіонів у політичну й адміністративну структуру імперії. У зв'язку з цим самодержиця у лютому 1764 р. в інструкції новопризначеному генерал-прокурору князю А. А. Вяземському писала: «Малороссия, Лифляндия и Финляндия суть провинции, которые правятся конфирмованными им привилегиями, нарушить оныя отрешением всех вдруг весьма непристойно б было, однакож и называть их чужестранными и обходиться с ними на таком
a Цит. за: Багалей Д. И. Указ. соч. — С. 409.
1 Гетьманщина — територія Право- і Лівобережної України, яка перебувала під управлінням гетьманського уряду з 1648 до 1780-х pp. З 1686 р. цей термін вживали лише відносно Лівобережжя. У другій половині XVIІ—XVIII ст. цей регіон називався ще й «Малоросією», «Малою Руссю», «Малоросійським краєм». У зв'язку з остаточним скасуванням у 1764 р. посади гетьмана, а на початку 1780-х років — адміністративно-територіального полкового устрою, назва «Гетьманщина» втратила своє попереднє значення й стала вживатися лише як спеціальний термін в історіографії й історичній літературі.
2 Малоросійська колегія — центральна установа Російської імперії, вперше утворена в 1722 р. для контролю за діяльністю українського гетьмана й генеральної старшини. Складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих у Гетьманщині. У цивільних справах підлягала Сенату, а у військових — головнокомандуючому військами в Україні. Територіально розташовувалася в м. Глухів. У 1727 p., після відновлення влади гетьмана, Малоросійську колегію ліквідували. У 1764 p., після того, як Катерина II змусила гетьмана К. Розумовського зректися влади, Малоросійську колегію знову відновили. Інтеграція Гетьманщини до складу Російської імперії, що виразилася у поширенні на її територію імперського адміністративного устрою й законів, призвела до остаточної ліквідації Малоросійської колегії у 1786 р.
3 Катерина II (02.05(21.04).1729-17(06).11.1796) — російська імператриця (1762-1796). Була прихильницею просвіченого абсолютизму й перетворення Російської імперії на регульовану універсальну державу, а тому послідовно проводила політику ліквідації автономії Гетьманщини та інкорпорації її території до складу Російської імперії.
— 10 —
Портрет імператриці Катерини II. 1794 р.
Художник Дмитро Левицький
— 11 —
же основании есть больше, нежели ошибка, а можно назвать с достоверностию глупостию. Сии провинции, также и Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб оне обрусели и перестали бы глядеть как волки к лесу»a. Зрозуміло, що успішне здійснення цих планів потребувало якомога більших знань про названі території. Ще раніше, 3 листопада 1763 p., імператриця видала указ Сенатові4 про проведення в Гетьманщині ревізіїb. Щоправда, через зречення гетьмана Кирила Розумовського5 й скасування в 1764 р. інституту гетьманства він не відбувся. Однак незабаром за реалізацію цього задуму взявся президент II Малоросійської колегії граф Петро Румянцев6 (звідси й назва опису — Румянцевський), який вважав, що без перепису не можливе проведення в Гетьманщині військової та фінансової реформи.
9 вересня 1765 р. граф вніс на розгляд Малоросійської колегії відповідну пропозицію. Необхідність проведення перепису граф аргументував тим, що: а) свідчення попередніх переписів про маєтки були поверховими й недостовірними; б) набула поширення практика приписування міщан до козацького стану, що негативно відбивалося на торгівлі й промисловому розвитку міст; в) доволі часто відбувався самовільний перехід посполитих у козаки й козаків у посполиті. Перші в такий спосіб намагалися уникнути підданства своїм власникам, а другі ухилялися від військової козацької служби, незважаючи на те, що втрачали права вільної людини; г) «нова шляхта» (козацька старшина) практикувала закріпачення — перетворення на посполитих тих козаків, які здавна належали до козацького стану; д) наслідком цих утисків були втечі й зростання кількості бездомних бурлаків, які залишили свої земліc. Отже, перепис, за твердженням графа, мав слугувати благородній меті — запровадженню кращого й правильнішого порядку, ніж той, який існував у Гетьманщині. Він навіть наказав роз'яснювати населенню, що все це робиться для того, щоб захистити його від сваволі старшини й несправедливих законів.
a Сборник императорского Российского исторического общества. - 1871.- Т. 7. - С. 348.
b Максимович Г. А. Указ. соч. - С. 190.
c Багалей Д. И. Указ. соч. - С. 405.
4 Сенат — один з найвищих державних органів Російської імперії. Створений у 1711 р. за указом Петра І замість Боярської думи, Сонат став головним знаряддям його реформ. Деякий час Сенат був найвищим органом Російської імперії з адміністративними, судовими й контролюючими функціями. Йому були підпорядковані колегії й органи місцевого управління, очолювані губернаторами. За Катерини II компетенцію Сонату дещо обмежили, зокрема на чолі губерній було поставлено генерал-губернаторів, підпорядкованих безпосередньо імператриці.
5 Розумовський Кирило (18.03.1728-9.01.1803) — останній гетьман Лівобережної України (1750-1764), граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук. За гетьманування К. Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, гродських і підкоморських (1760-1763), війтівські посади у великих містах передано козацькій старшині. Політичні права старшини суттєво розширилися.
6 Румянцев Петро (1725- 1796) — граф, російський державний діяч, полководець, генерал-фельдмаршал. У 1764-1789 pp. був президентом Малоросійської колегії та генерал-губернатором Малоросії. За його правління в Гетьманщині було проведено реформи козацької служби, податкової системи, поштової справи, а головне — генеральну ревізію економічного стану населення Гетьманщини. Саме тоді ліквідували залишки козацької автономії: скасовано Малоросійську колегію й полковий устрій в 1781-1782 pp., ліквідовано козацьке військо, поширено дію на територію Малоросійської губернії «Жалуваної грамоти» дворянству 1785 р. і городового «Уложенія» 1775 p., проведено закріпачення селянства 1783 р. й секуляризацію монастирських маєтків 1786 р.
— 12 —
|
За особистої участі Румянцева розробили плани, форми та інструкції проведення опису. Переписних форм було чотири — для міст і містечок, для коронних, урядових і монастирських володінь, для приватних помість і для козацької власності. Форма опису міст, яка, з позиції заявленої теми, становить найбільший інтерес, складалася з 13 пунктів, кожен з яких передбачав надання конкретної інформації. Перший пункт, який називався «положение их по урочищах», повинен був містити дані про місцезнаходження, ландшафт, річки, стан фортеці, кількість воріт, мостів, найважливіші шляхи тощо. Другий містив свідчення про громадські споруди — церкви, ратуші, магістрати, шпиталі й таке інше. Третій — про кількість приватних дворів і бездвірних хат та їхніх мешканців, за винятком козацької старшини й духовенства, із зазначенням статі, віку та стану здоров'я. Там само потрібно було вказати, яку службу виконують їхні господарі, які промисли, торги чи ремесла вони мають і які повинності ратушам і магістратам відбувають. До четвертого заносилася інформація про міських урядовців — хто яку посаду обіймає, про функціонування поліції й пожежної охорони, про утримання жебраків та інших маргіналів. У п'ятому вміщувалися дані про ярмарки (скільки разів на рік, як називаються, як довго тривають, звідкіля й з якими товарами приїздять купці) та недільні торги (в які дні тижня відбуваються і які товари на них привозять із навколишніх сіл і містечок). Шостий пункт передбачав зняття копій з усіх міських привілеїв. До сьомого потрібно було внести дані про землі й угіддя, які належали місту, із зазначенням їхніх розмірів та місцезнаходження. Восьмий визначав подання відомостей про всі колишні громадські ґрунти та угіддя, що на момент перепису перебували у володінні різних урядовців, з відібранням від власників копій документів, які давали
— 13 —
їм право на ці володіння. Потрібно було також повідомити, чи стягуються з цих ґрунтів відповідні плати й повинності. У дев'ятому мали міститися дані про прибутки й витрати магістратів і ратуш, а в десятому — про магістратські й ратушні села, кількість у них дворів і бездвірних хат, кількість їхніх мешканців тощо. В одинадцятий пункт слід було включити відомості про сплату тими селами податків і виконання повинностей. Дванадцятий наголошував на необхідності подання документів на право володіння міщанами хуторами, млинами, заводами тощо. Тринадцятим пунктом призначалося взяття від полкової канцелярії і від магістрату довідки про кількість найманих робітників обох статей, які бувають у місті, та про рівень їхньої заробітної платиa. Як бачимо, запропонована форма передбачала зібрання доволі повної інформації про місто.
Для проведення опису в кожному полкові створили спеціальну комісію, яку очолював офіцер із розквартированих тоді в Гетьманщині російських полків. Для допомоги йому призначався представник козацької старшини. Сама ж комісія складалася з нижніх чинів російського офіцерства та місцевих українських урядовців.
Комісія з проведення перепису в Полтавському полку була створена в середині вересня 1765 p., очолив її секунд-майор Козловського піхотного полку Василь Путімцев. З українських старшин йому в помічники спершу призначили бунчукового товариша Федора Столповського та переяславського полкового осавула Михайла Лукашевича, але жоден з них у комісію не з'явився. Тоді покликали бунчукового товариша Григорія Борозну, але й він відмовився, посилаючись на хворобу. Лише на початку листопада до комісії прибув бунчуковий товариш Василь Родзянкоb.
Штат комісії сформували з унтер-офіцерів Козловського й Курського полків, представників козацької старшини, канцеляристів і писарів полкової канцелярії й магістрату. Загалом понад 20 осіб. Місцева влада мала надавати приміщення для комісії й квартири для її членів, а також різноманітне, необхідне для роботи приладдя — папір, чорнило, сургуч тощо.
a ЦДІАК України. - Ф. 57, оп. 2, спр. 8, арк. 18зв., 19зв.
b Максимович Г.А. Указ. соч. - С. 228.
— 14 —
Полтавський полковник Андрій Горленко.
Полотно. Олія. Невідомий художник. Друга половина XVIII cm.
Крім цього, полкова канцелярія мала виділити для комісії ще й 20 караульних і посильних козаківa.
Свою діяльність вона розпочала в жовтні 1765 р. Комісія розмістилася у самому центрі міста на Київській вулиці в збудованих поруч з магістратом
a Максимович Г. А. Указ. соч. — С. 229.
— 15 —
приміщеннях, які спеціально призначалися для «канцєляріи прієжающихъ генералэтєтовъ»a. Перед цим там розташовувався зі своїм штабом командир Валашського корпусу генерал П. І. Оліцb. Голова комісії — секунд-майор Василь Путімцев зупинився на постій у будинку заможного полтавського міщанина, купця Павла Руденка, який був розташований неподалік — поблизу Воскресенської церкви на однойменній вулиці.
Очевидно, деякий час велися підготовчі роботи — формування штату та збір необхідних матеріалів. Так, 26 жовтня полтавський полковник Андрій Горленко повідомляв комісію про висилку до неї паперу (півстопи першого сорту та стопа другого), півфунта сургучу, двадцяти свічок, ниток і чорнил. Разом з цими матеріалами до комісії «для письма» направлялися значковий товариш Петро Мороз, козак першої полкової сотні Михайло Пісоцький та писар полкової канцелярії Григорій Домарацький. При них ще й десятеро караульних і посильних козаків — по п'ять від першої та другої сотень. Полковник також пропонував голові комісії дрова й свічки вимагати від міського магістратуc. Того ж дня Путімцев видав відповідне розпорядження, зажадавши, щоб магістрат виділив ще й «для сохранения письменних дел сундука с замком и со обрезывания оних, ножниц oдnux»d, а для вимірювання площ сажень і мотузкиc. Крім цього, магістрат мав направити до комісії ще й кількох писарів для опису міста, а для показання в місті Полтаві «публичных строєний, дворов и прочего по урочищах» знаючих людей зі старожилівf.
Уже на першому етапі роботи комісії вдалося зібрати значну частину з тих свідчень, які передбачалися вищенаведеною формою для опису міст і стосувалися полкового центру. Ще до початку перепису, в жовтні 1765 р.,
a ЦДІАК України. — Ф.57, оп.2, спр. 1, арк. 1a.зв.
b Там само. — Спр. 8, арк. 220в.
c Там само. — Арк. 39.
d Там само. — Спр. 31, арк. 22.
e Там само. — Арк. 23.
f Там само. — Арк. 7.
— 16 —
Автограф секунд-майора В. Путімцева (1765-1766).
ЦДІАК України, ф.57,оп. 2, спр. 1,арк. 4зв.
було отримано дані за першим, четвертим, п'ятим і шостим пунктами. Більшість з них надав магістрат, а частину — полкова канцелярія.
Так, за першим пунктом канцелярія повідомляла, що в Полтаві було п'ятеро воріт: Київські, Мазурівські, Спаські, Криловські та Подільські. Єдина головна вулиця вела від Київських воріт до полкової канцелярії, розташованої неподалік головного храму міста — Успенського собору. Решта були провулками, які не мали назв. Вони зазвичай вели до інших брам і призначалися «для хождения к церквям, по воду и для выезду из дворов». Подібна картина спостерігалася й в іншій частині міста — на форштадті. Головні вулиці там розташовувалися вздовж шляхів, які починалися біля тих же Київських воріт і вели на Великі Будища, Решетилівку, село Мачухи й до Переволочної. Провулки там також не мали офіційних назв.
З публічних споруд, які розташовувалися в центральній частині Полтави — фортеці, у віданні полкової канцелярії був будинок, у якому розміщувалися полкова й судова канцелярії, двір полкової артилерії, пороховий погріб і полкова в'язниця (секвестр).
Там само подавалася інформація про те, що поблизу міста тече ріка Ворскла. Раніше через неї було збудовано коштом міської ратуші «что ныне магистрат» Жадківський і Грабинівський мости. Але після того як вони зносилися, через Ворсклу та її притоки (Коломак і Рогізну) полковим коштом було збудовано мости на палях, а між ними влаштовано гаті. Нагляд за цими мостами й проведення необхідних ремонтних робіт доручили магістратові. У середині міста річок не було, а лише невеликий струмок, який називався Полтавка7.
7 Полтавка — невелика річка, пізніше струмок у межах полтавські)! фортеці, протікала вздовж т. зв. Мазурівського яру, на поч. 50-х pp. XX ст. була взята у труби, тепер тече під землею.
— 17 —
Канцелярія повідомляла також, що населення форштадту становили малоросіяни (українці) — козаки й посполитіa. У місті було три козацькі сотні — городова, перша та друга полковіb.
Інформацію за четвертим пунктом надав магістрат. У надісланій ним у комісію доповідній записці (промеморії) повідомлялося, що магістрат очолює війт — військовий товариш Петро Черниш. Крім нього, містом управляло ще дванадцять урядовців: чотири бурмістри (Василь Демченко, Федір Чупруновський, Павло Маркевич, Олексій Лук'янович), чотири райці (Яків Пащенко, Григорій Паскевич, Павло Висоцький, Омелян Малиховський), три лавникис (Григорій Новомлинський, Семен Биковський, Семен Воскобойник) і один писар — Григорій Рогуля. Свої обов'язки міські чиновники, за винятком війта й писаря, виконували по черзі: двоє служило, а двоє відпочивалоd. На момент перепису в магістраті трудилися бурмістри Федір Чупруновський й Олексій Лук'янович, райці Павло Висоцький й Омелян Малиховський і лавник Семен Воскобійникe.
Відносно поліції повідомлялося, що «полиции в городе Полтаве издревле никогда не было и ныне не имеется, яко ж об оном и указу и доходу никакова нет»f. Очевидно, що й великої потреби в цьому не було, адже норми поведінки в домодерному суспільстві регулювалися традицією. Незначні випадки відхилення від неї громада могла подолати за допомогою вже існуючих інститутів: магістрату, сотенних та полкової канцелярій, судових установg.
Натомість протипожежній охороні приділялася значна увага. Загальновідомо, що пожежі завдавали чимало клопоту середньовічним і ранньо-
a ЦДІАК України. — Спр. 8, арк. 57-57зв.
b Там само. — Арк. 62.
c Лавників також мало бути четверо, але на момент перепису один з них помер, а нового на його місце ще не вибрали (Там само. — Арк.42зв.).
d Там само. — Арк. 41 -42.
e Там само. — Арк. 46.
f Там само. — Арк. 55зв.
g Див.: Берк П. Популярна культура в ранньомодерній Європі. — К.. 2001. — 376 с.
— 18 —
модерним містам Європи. Полтава в цьому відношенні теж не була винятком. Упродовж XVIII ст. місто пережило щонайменше чотири великі пожежі — у 1705, 1709, 1758 та 1771 pp.a. У зв'язку з цим магістрат і полкова адміністрація приділяли проблемі чимало уваги. Як видно з доповідних записок магістрату, в місті була налагоджена своєрідна система пожежної охорони. Відав нею городовий отаман, обов'язки якого тоді виконував бунчуковий товариш Федір Білушенкоb. Нагляд за дотриманням протипожежної безпеки серед ремісничого населення здійснювали цехмістри, а серед посполитих — десятники. Особливо ретельно протипожежних заходів дотримувалися влітку. Полтавцям навіть не рекомендували в цю пору року готувати їжу в хатніх печахc. Щоночі спеціально виділені люди (20 осіб) під керівництвом призначеного урядника здійснювали обхід містаd.
На випадок пожежі були приготовані запаси води. Крім того, що по дві бочки з водою мали стояти в кожному дворі, 20 бочок стояло біля магістрату, 10 на Мостовій вулиці біля торговельних рядів, 10 — поблизу Воскресенської церкви, 40 — за Київською брамою й в інших місцях, перш за все в церковних дворах. Восени, зазвичай після першого жовтня, з огляду на початок морозів, бочки розбиралися до весниe.
Окрім цього, на випадок пожежі від кожного двору призначалася одна особа з відповідним інструментом: залізним крюком, вилами або відром. Набір таких само інструментів (шість крюків, двоє вил, двадцять п'ять відер та два щити) був і в полковій канцелярії.
Жебраки в Полтаві жили у шпиталях, які були при всіх церквах. Утримувалися церковним коштом та за рахунок «доброхотных дателей»f.
Тоді ж були зібрані дані й за п'ятим пунктом, які повідомляли про розвиток у місті торгівлі й ремесел. Як з'ясувалося, щорічно в Полтаві проходило
a Державний архів Полтавської області. — Ф. 8831, оп. 9, спр. 1, арк. 91.
b ЦДІАК України. — Ф. 57, оп. 2, спр. 8, арк. 135.
c Там само. — Арк. 43.
d Тa.м caмо. — Арк. 41зв.
e Там само. — Арк. 46.
f Там само. — Арк. 43.
— 19 —
|
чотири великі ярмарки. Перший — на Всеїдному тижні8, який, як відомо, не мав сталої дати і припадав то на січень, то на лютий. Другий відбувався в травні, на Миколая, третій у липні, на Іллю — Іллінський, а четвертий — Воздвиженський у вересні. На них збиралися купці з різних міст як Гетьманщини, так і Росії. Тривали ярмарки до двох тижнів, а торгували на них шовковими й шерстяними тканинами та різноманітним дрібним крамом. Окрім ярмарків, щопонеділка та щоп'ятниці в Полтаві відбувалися торги (базари), на які з навколишніх сіл і хуторів привозили збіжжя, овочі, фрукти, інші продукти харчування та дрібні ремісничі виробиa.
Набір ремесел у Полтаві був традиційним, орієнтованим здебільшого на потреби міста й регіону. Ще в XVII ст. міське ремесло об'єдналося в цехи, яких на той час було 9: бондарський, гончарський, ковальський, колісницький, кравецький, музикантський, різницький, ткацький і шевський. Цехи володіли певним набором прав і привілеїв, підтверджених відповідними грамотами правителів. Останні, згідно з твердженням магістрату, були втрачені під час Шведської (Північної) війни та міських пожеж. За тими ж привілеями будь-яке позацехове ремесло було забороненим: «никаких ремесников ни за ким не было, но все состояли и послушны были во всякой повинности в цехах»b.
До другої половини XVIII ст. ситуація суттєво змінилася. У місті з'явилося чимало позацехових ремісників (т. зв. «партачів»), підданих різних власників — здебільшого представників козацької старшини. Як результат — занепад цехового виробництва й скорочення цехів. У 1765 р. їх залишилося 7: бондарський, гончарський, ковальський, кравецький, різницький, ткацький та шевський, «да сверх оних повелено устроить теперь от
a Там само. — Арк. 40-40зв.
b Там само. — Арк. 63зв.
8 Всеїдний тиждень — період церковною року, на який Церква звільняє вірних від одноденного посту середи і п'ятниці.
— 20 —
магистрата вновь три цехи діогтярский, соляницкій и калачницкий, а колесницкого и музыкантского не имеется»a.
Шостий пункт переписної форми передбачав збір свідчень про те, які привілеї й від кого з правителів місто отримало. Інформація, подана магістратом за підписом писаря Григорія Рогулі, вказує на те, що Полтава мала шість привілеїв. Усі вони були надані в XVIII ст. українськими гетьманами Іваном Скоропадським і Кирилом Розумовським та імператором Петром І. Імператор височайшою грамотою від 12 серпня 1718 р. жалував полтавській ратуші села Івашки, Івонченці, Грабинівку та частину села Осьмачки. Чотири привілеї надав гетьман Іван Скоропадський. Своїми універсалами він жалував місту млини на р. Ворскла (25.01.1710), села: Мачухи, Супрунівка, Шостаки, половину Гужулів і Павленки (24.05.1710), сіножаті на урочищі Соколині Байраки й на р. Кагамлик (9.11.1711), підтверджував надання сіл, пожалуваних Петром І (15.10.1718).
Найважливішим був, очевидно, універсал гетьмана Кирила Розумовського про надання Полтаві магдебурзького права від 25 серпня 1752 р.b Щоправда, ця магдебургія була радше декларативною, адже полтавські міщани так ніколи й не користувалися нею в повному обсязі. Принаймні в 1767 р. вони скаржилися імператриці Катерині II, що «...Полковник, старшина, владельцы и козаки до сего, не сохраняя установлений в Правах Магдебурских узаконенных, во всем генерално Магистрат здешний к соблюдению по тем правам принадлежащей должности не допускали, утесняли, помешательство, обиды и отягощения делали...»c.
Відомості за другим і третім пунктами отримували, безпосередньо описуючи громадські споруди і двори. Решта інформації про місто надходила в комісію вже під час самого перепису та після його завершення. Так, наприклад, наприкінці березня 1766 р. магістрат подав до комісії інформацію за дев'ятим пунктом — про свої прибутки й видатки. Як повідомлялося,
a ЦДІАК України. — Арк. 63зв.
b Там само. — Арк. 64.
c Наказы Малороссийским депутатам 1767 года и акты о выборах депутатов в Комиссию сочинения Уложения. — К, 1890. — С. 144.
— 21 —
Інструкція графа П. Румянцева секунд-майору В. Путімцеву
про проведення перепису в Полтавському полку.
ЦДІАК України, ф. 57, on. 2, спр. 8, арк. 18
— 22 —
річний прибуток магістрату від різних податків і зборів становив 483 руб. 60 коп. Зібрані кошти витрачалися на виплату заробітної плати міському лікареві, магістратському писареві, канцеляристам, городничому й іншим міським урядовцям. З них же закуповували для магістрату папір, сургуч, ґаляс і дрова, а також ремонтували печі й вікна в полковій канцелярії та магістраті. За ці ж кошти втримувався й протипожежний інструментa.
В останній день жовтня секунд-майор В. Путімцев наказав розпочати опис міста, суворо дотримуючись інструкції графа П. Румянцева й доданих до неї форм. У своєму розпорядженні голова комісії детально роз'яснив, як саме належало його проводити. Спершу потрібно було описати громадські споруди — церкви, шпиталі тощо. Розпочинати слід було з головної вулиці міста. Для внесення даних наказувалося завести спеціальний зошит, куди необхідно було записувати все по порядку, указуючи рік, місяць і число. Опис кожного об'єкта мали підписувати або відповідальні за них урядовці, або їхні власники, «дабы впред какова спору не было». Наприкінці кожного дня опис мали підписувати члени комісії. Безіменні міські вулиці пропонувалося назвати «по пристойності». При переписувачах мали постійно перебувати особи, які знають «дворы, места и урочища»b, для того, «дабы они о всем показывать могли и тем бы описи какой либо остановки не учинили». Для підписування дворів замість неграмотних господарів наказувалося залучати місцевих священиків або представників кліру. Щоправда, на практиці цього реалізувати, очевидно, не вдалося, бо в тексті зустрічається чимало підписів сторонніх людей замість неграмотних власників. У зошиті потрібно було також фіксувати, в які саме дні й з якої причини опис не проводилиc.
Місто переписали доволі швидко: розпочали 1 листопада 1765 p., а завершили 3 лютого 1766 р. Для порівняння зауважимо, що перепис Переяс-
a ЦДІАК України. — Ф. 57, оп. 2, спр. 8, арк. 125.
b Від сотенної полтавської канцелярії з цією метою до комісії були прислані значкові товариші: Іван Буцький, Йосип Висоцький, Федір Бойко та Остап Кононович, а від магістрату райця Омелян Маліховський (Там само. — Спр. 31, арк. 7; спр. 8, арк. 44).
c Там само. — Арк. 34-35.
— 23 —
План м. Полтава Івана Бішева. 1722 р.
лава завершили на місяць пізніше — у березні 1766 р.a Усього описали 1167 об'єктів — громадських споруд, дворів, бездвірних хат, підварків, пивоварень, солодовень, винниць, кузень, садів, городів тощо. Частина з них (256) були розташовані на території центральної частини Полтави — фортеці (середмістя), а більшість (911) — на форштадті. У місті тоді проживало понад 7000 осіб. На жаль, точну цифру за даними перепису установити неможливо, бо під нього не підпала козацька старшина та духовенство, які теж проживали в місті. Згідно з нашими підрахунками, зробленими на основі
a Ковальський І. С. Проведення Генерального опису в Переяславському полку // Український історичний журнал — 1960. — № 6. — С. 135.
— 24 —
даних перепису, в Полтаві, без урахування вищеназваних категорій, мешкало 6913 осіб — 3576 жінок і 3337 чоловіків. У середмісті проживало 1555 осіб (679 чоловіків і 876 жінок), а решта населяла форштадт — 5358 осіб (2658 чоловіків і 2700 жінок)a. За населеністю Полтава не відрізнялася від інших полкових міст Гетьманщини. Так, у Ніжині, згідно з цим самим джерелом, тоді проживало 5469 осібb, у Стародубі — 4286c, а в Києві, за підрахунками І. Лучицького, — 2600d.
Під час опису переписувачі в основному дотримувалися інструкції голови комісії. Щоправда, інколи траплялися й відступи. Так, наприклад, описуючи перший приватний двір, який належав полковому цирульникові Василеві Беті й був розташований у самому центрі міста на Успенській вулиці, у характеристиці господаря збиралися вказати ще й зріст. На жаль, цей задум не реалізували, але в переписній книзі залишилися пропуски для даних про те, скільки аршин і вершків мав цирульникe. Слід зауважити, що це єдина спроба зафіксувати зріст, можливо, це була особиста ініціатива когось з укладачів.
Другою особливістю було те, що спершу до опису дворів долучалися свідчення не лише про їхніх мешканців, а й про угіддя, що перебували у їхній власності, характер торгівлі, розміри капіталу тощо. Згодом, від 26 листопада, починаючи з опису двору священика Преображенської церкви Івана Світайла, який зафіксований під № 102, можливо, через тривалість процедури, можливо, з якоїсь іншої причини, описи дворів обмежили лише даними про їхніх мешканців. Відтоді власники дворів мали особисто нада-
a ЦДІАК України. — Ф.57,оп. 2, спр. 1, арк. 1-388.
b Кулаковський В. М. Класове розшарування міського населення у XVIII ст. // Український історичний журнал. — 1980. — №9. — С.93.
c Сердюк І. О. Демографічні характеристики дитячого населення Стародуба за даними Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 рр. // Наукові записки: збірник праць молодих вчених та аспіратів. Вип. 17. — Київ; Хмельницький, 2008. — С. 86.
d Лучицкий И. Киев в 1766 голу // КС. — 1888.— № 1. — С. 67. Тут потрібно пам'ятати, що під опис потрапило не все населення Києва через те, що місто не входило до складу Гетьманщини, а перебувало під безпосереднім управлінням київського генерал-губернатора.
e ЦДІАК України. — Ф. 57, оп. 2, спр. 1, арк. 2.
— 25 —
вати в комісію решту інформації: «а о протчем имеет показать в комиссию» стали писати наприкінці опису кожного дворуa. Імовірно, це було зроблено для прискорення опису. Принаймні у ті дні, коли переписувачі записували ще й майно, вони встигали описати значно менше дворів, ніж після скорочення опису. Так, наприклад, за старою формою 22 листопада вони описали 5 дворів, 23-го — 6, 25-го — 5, за скороченою формою 28 листопада було описано 20 дворів, 29-го — аж 28, а 1 грудня — 24 двори.
Попри доволі швидкі темпи проведення опису, його організатори зіштовхнулися з цілою купою проблем і перешкод. Першою був пасивний опір населення, яке було не в захваті від самої ідеї перепису. Незважаючи на те, що на другу половину XVIII ст. описи стали доволі звичним явищем для мешканців Гетьманщини (останній проводили за правління гетьмана Кирила Розумовського у 1763-1764 pp.), більшість із них перепису побоювалися. Козаки боялися збільшення податкових і військових повинностей, землевласники — відбирання маєткових прав, а селяни — прикріплення до землі та зростання податків. За твердженням одного з найбільших спеціалістів у цій галузі, історика Зенона Когута, єдиною соціальною групою, яка поставилася до перепису спокійно, були міщаниb, яким від влади приховувати було нічого.
Необхідно зауважити, що ранньомодерне суспільство взагалі, й українське зокрема, в силу своєї специфіки, досить легко піддавалося колективним страхам і фобіям. Однією з головних причин страху перед переписом дослідники називають поширення чуток про підвищення податків і запровадження нових бюрократичних правилc. А це мав бути надзвичайно детальний перепис, яких ніколи раніше в Гетьманщині не проводили. Ймовірно, до цього додавалися ще й всілякі інші різновиди колективного страху, як то релігійний, політичний чи страх перед пригнобленнямd.
a Там само. — Арк.62зв., 63.
b Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760-1830 — К.: Основи, 1996. — С 108.
c Делюмо Ж. Ужасы на Западе. — М.: Іолос, 1994 // http://psylib.org.ua/books/delum01/txt05.htm.
d Історія європейської ментальності. — Львів:Літопис,2004, — С. 342.
— 26 —
В «історичній пам'яті» тогочасних полтавців перепис закарбувався в недоброму образі «трусу». Згадка про нього викликає досить неприємні відчуття однієї з героїнь «Енеїди» — Сивіли: «Коли ж був трус, як ізгадаю, то вся здригнусь, мовби мала»a. На думку О. Ставицького, зміст цієї строфи вказує на те, що І. П. Котляревський вжив слово «трус» у значенні: «Ретельний огляд офіційними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук», маючи на увазі саме Румянцевський описb.
Неприйняття перепису відображено в політичному трактаті кінця XVIII — початку XIX ст. «Історії Русів», автор якого із сарказмом змалював його перебіг: «В каждом селении выгоняли народ из жилищ его на улицы, не обходя никого, и даже самых ссущих младенцев, строили их шеренгами и держали так их на всяких погодах, в ожидании прохода по улицам главных Коммисионеров, кои, делая им перекличку, замечали каждого на грудях крейдою и угольями, чтобы с другими не замешался. Скот обывательский, держаный вместе при своих хозяевах, также пересмотрен и переписан, яко значущий имение, хозяев. Рев скотский и плач младенцев издали возвещали о приближении к ним Коммисионеров со многочисленною ассистенциею»c.
Друга проблема, з якою зіткнулися організатори перепису, — небажання козацьких урядовців брати участь у роботі комісій. Маємо чимало прикладів того, як представники полкової та міської адміністрацій намагалися цього уникнути або й відкрито ухилялися від виконання покладених на них обов'язків.
Так, у травні 1766 р. секунд-майор Путімцев вимагав від магістрату розшукати писаря Василя Бойка, який «не здав порученных ему дел прошедшего марта последних чисел бежал и поныне не явился»d. У вересні того ж року він скаржився до Малоросійської колегії на самочинний вихід з комісії пол-
a Котляревський І. П. Енеїда. — К.: Рад. школа, 1989. — С. 240-241.
b Там само.
c История Русов или Малой России. — М., 1846. — С. 256-257.
d ЦДІАК України. — Оп 2, спр. 8, арк. 146.
— 27 —
кового полтавського хорунжого Григорія Старицькогоa, а в грудні повідомляв її про втечу з комісії трьох присланих від магістрату писарів: Василя Бойка, Івана Дротенка та Семена Гурбиb.
Причини цього явища слід шукати, перш за все, в тому, що всі «малоросійські чини» перебували на власному втриманні, а якщо в окремих випадках і отримували платню, то зазвичай мізернуc. Тривала відірваність від дому призводила до занепаду їхніх господарств і спонукала до залишення обтяжливих обов'язків. З іншого боку, його корені були значно глибшими. Урядовці полку й магістрату, на відміну від російських офіцерів, дивилися на свою участь у комісії як на відбування важкої додаткової повинності, а не як на виконання обов'язку. В їхньому ставленні до перепису проявився прихований конфлікт двох відмінних політичних організмів — Російської імперії, яку Катерина II розбудовувала за просвітницькою моделлю, й Гетьманщини, взірцем для якої залишалися шляхетські ідеали старої Речі Посполитої.
Відмінність політичної антропології провокувала й численні сутички між російськими офіцерами та українськими співробітниками, які супроводжували комісію впродовж усього періоду її роботи. Одна з них сталася у травні 1766 р. між значковим товаришем Петром Морозом, якого полкова канцелярія відрядила до комісії «для письма», та секунд-майором Василем Путімцевим. Його спричинила затримка значкового товариша в наданій йому відпустці. Як пояснював П. Мороз у поданій до Малоросійської колегії у червні того ж року скарзі, його затримали невідкладні господарські справи, що накопичилися за період перебування в комісії. Проте ці аргументи не вплинули на голову комісії, тому він «учинил определение о наказании его Мороза нещадно палками». Наказ виконали негайно два унтер-офіцери, які, вивівши значкового товариша перед членами комісії, «били его без пощады и дали ударов до четырехсот, чем его Мороза так изувечили, что не токмо
a Там само. — Арк. 181.
b Там само. — Арк. 209.
c Ковальський I. С. Названа праця. — С. 134.
— 28 —
текущих по той комиссии дел, по его Мороза должности исправлять, но и в платье одется не может и состоит в крайней слабости здоровья»a.
Малоросійська колегія постановила звільнити значкового товариша з роботи в комісії, а секунд-майору наказали, «дабы он над определенными в ту коммисию от полковой полтавской канцелярии нижними чиновниками таковой строгости впред делать не дерзил, но поступал бы в случае какова от них преступления по законам, требуя штрафования их по команде малороссийской»b. Це розпорядження, очевидно, подіяло, бо коли в останній день червня того ж року в приміщенні комісії побилися між собою писці: присланий від полкової канцелярії Іван Супруненко та присланий від магістрату Семен Гурба «и из оных Супруненко Гурбе прошиб кирпичом до крови голову», Путімцев їх не покарав, а звернувся з відповідним запитом до Малоросійської колегії. Остання розпорядилася відіслати бешкетників у полкову канцелярію, де мали розслідувати їхню сварку й покарати винного. Секунд-майору ще раз пояснили: «и впред в таковых преступлениях оказующихся в оную же полковую канцелярию, а магистратского ведомства в магистрат полтавский отправлять»c. Так само вчинив голова комісії й у грудні того ж року, коли підданого магістрату писаря Артема Тетервака звинуватили в «крайней его лености и нерадении, и что он переписывая из черна на бело опись оного ж магистрата маетностям во многих местах пропустил»,— він відіслав його «для оштрафованbя» в магістратd.
Щоправда, винні, судячи з усього, так і лишилися непокараними. У першому випадку це пояснювалося втечею Семена Гурби, через що розслідування конфлікту, отже, і покарання його зачинщика стало неможливимe. У випадку Артема Тетервака, на вимогу оштрафувати його війт Петро Черниш нібито відповів унтер-офіцерові, який привів писаря в магістрат,
a ЦДІАК України. — Ф.57, оп. 2, спр.8, арк. 155 -155зв.
b Там само. — Арк. 156.
c Там само. — Арк. 193.
d Тaм caмо. — Арк. 209зв.
e Там само. — Арк. 194.
— 29 —
що: «в них де за писания в писмах ошибки не штрафуют, а бранят и с тем отослал обратно»a.
Сутички були не лише «виробничі». Наприклад, 17 січня 1766 р. каптенармус Козловського піхотного полку Григорій Іноземцев у стані сильного алкогольного оп'яніння, «будучи безчувственно пьян», прийшов у приміщення комісії, де зустрів підканцеляриста полкової канцелярії Федора Кошмановського. За твердженням підканцеляриста, каптенармус без видимої причини двічі вдарив його палкою, а потім, схопивши за грудки, намагався витягти з приміщення, запрошуючи пити вино. Коли ж Кошмановський рішуче відмовився від пропозиції, Іноземцев знову став бити його палкою по руках і голові, «которую палку на ему и поломал, и от того битья знаки на голове были». Після цього, вихопивши шпагу, каптенармус наказав караульним козакам заарештувати підканцеляриста. Однак Кошмановський встиг вискочити на вулицю і «в самом кафтане и без шапки» втік до приміщення полкової канцелярії. Іноземцев намагався його догнати із криком: «я тебя шпагою заколю»b.
Ще один конфлікт стався в серпні 1768 р. між членом комісії прапорщиком Дмитром Цуріковим та присланим допомагати йому описувати приміські села значковим товаришем Кіндратом Петрашем у селі Куклинці. Що стало його причиною — не відомо. Можливо, Петраш не проявляв належної активності в описуванні сіл, можливо, через якісь особисті антипатії. Як би там не було, але 10 серпня Цуріков, напившись, став лаяти значкового товариша «всякими мерзкими словами», а потім наказав одному з капралів схопити його. Капрал наказ виконав і «вхватя за волоса таскал, а потом и бил»c.
З точки зору сучасної людини все це виглядає звичайним самодурством начальства або просто п'яними бійками. Однак у другій половині XVIII ст.
a Там само. — Арк. 209зв.
b Там само. — Арк. 213-213зв.
c Там само. — Арк. 355зв.
— 30 —
Обкладинка архівної справи про проведення перепису в Полтавському полку 1765-1767 pp.
ЦДІАК України, ф. 57, on. 2, спр. 8
— 31 —
на це дивилися дещо інакше. Хоча рукоприкладство и тілесні покарання в той час і були доволі поширеним явищем, у козацькому суспільстві Гетьманщини вони мали ще й символічне значення. Вдаючись до такого способу вирішення проблем, російські офіцери свідомо чи несвідомо порушували й інше питання, важливе для шляхетської самосвідомості козацької старшини, — питання честі.
Якщо уважно проаналізуємо тексти повідомлень про конфлікти, то побачимо, що в двох з них фігурує таке знаряддя бійки, як палка. Побиття нею, згідно з Литовським статутом, який діяв тоді на території Гетьманщини, символізувало образу шляхетської честіa. Таким чином, значковий товариш Петро Мороз та підканцелярист Федір Кошмановський, які належали до середовища козацької старшини, ідентифікували себе зі шляхтою, бачили в цьому не просто побиття, а зневагу їхньої шляхетської честі. Так само мав почуватися й Кіндрат Петраш, честь якого образили тим, що рвали йому на голові волосся. Усі ці дії урядовців комісії підпадали під 27 артикул XI розділу Литовського статуту 1588 р.: «А хто бы теж кого умысльне на зелживость стану шляхетского киемъ, кестенемъ, булавою альбо пугами, дубцы и иншими якими приправами билъ альбо бити казалъ, за таковый кождый бой и зелживость мает быти навезки плачено сорокъ копъ грошей. <...> А хто бы поличокъ кому далъ або бороду, або волосы рвал, таковый за то дванадцать рублей грошей платити и у везенью три недели седети маеть»b.
Такі конфлікти, безумовно, не сприяли формуванню атмосфери взаємоповаги між російськими та українськими співробітниками комісії, а лише провокували недовіру, підозри та взаємні претензії. Судячи зі змісту документів, пов'язаних з роботою комісії, які дійшли до нашого часу, упродовж усього періоду роботи відносини між її головою, секунд-майором Василем Путімцевим, та полтавським магістратом залишалися доволі напруженими. Секунд-майора, людину військову й рішуче налаштовану на виконання поставленого перед ним завдання, явно не задовольняла ефективність роботи
a ЦДІАК України. — Ф. І726, оп. 1, спр. 15, арк.77зв.
b История Беларуси IX-XVIII веков. Первоисточники // http://starbel.narod.ru/statut1588_11.htm.
— 32 —
представників української сторони. З іншого боку, козацьким урядникам багато вимог голови комісії були не зрозумілими або й такими, які не можна було виконати.
Одну з головних проблем для Путімцева становило, очевидно, забезпечення комісії необхідною кількістю компетентних писарів. Як видно з вищенаведених прикладів, прислані в комісію з магістрату не зовсім його задовольняли. Троє з них — Василь Бойко, Іван Дротенко та Семен Гурбаa — через деякий час утекли з комісії, а Артем Тетервак, як знаємо, на думку секунд-майора, виявився лінивим і неуважним.
Показовою в цьому плані виглядає присилка магістратом у комісію у вересні 1766 р. замість писців-втікачів коваля Івана Юрачковського. Доповідаючи про цей випадок у Малоросійську колегію, Путімцев характеризував його як «насмешку» над ним полтавського війта, військового товариша Петра Черниша, бо присланий на перевірку виявився «не токмо писать и читать совсем не умеючий, но и складу мало маючий»b. Війт, зі свого боку, вважав таке твердження наклепом і доводив, що Юрачковський не коваль, «но обретаючойсь в цеху ковалском за писара». Він стверджував, що Юрачковський вміє писати, і як доказ представив написаного ним листаc. Окрім цього, Петро Черниш пояснював Малоросійській колегії, що він не покарав присланого «к оштрафовани.» Артема Тетервака, бо той наробив помилок «не с умыслу но в скорой переписки к которой его понуждено». Магістрат також узяв до уваги, « что он от его промислу взят и без жалованья определен и отца честного сын»d. Аргументи війта, очевидно, переконали Малоросійську колегію, оскільки наприкінці березня 1767 р. вона постановила визнати Юрачковського здатним до участі в роботі комісії, а секунд-майору Путімцеву наказала: «излишними требованиями писцов магистрата полтавского не отягощать»e.
a ЦДІАК України. — Ф. 57, оп. 2, cпp 8, арк. 209.
b Там само.
c Там само. — Арк. 220.
d Там само. — Арк.220зв.
e Там само. — Арк. 221.
— 33 —
Однак справа на цьому не закінчилася. У квітні 1767 р. Путімцев знову звернувся до Малоросійської колегії з проханням дозволити звільнити Юрачковського через його невідповідність займаній посадіa. До свого рапорту він додавав ще й лист самого коваля, в якому говорилося: «Магистрата полтавского войт Чарныш затаил на меня злобу и гонение, по требованию оной комиссии определил меня в оную комиссию для письма, которого письма я совершенно не обучался и писать скоро по старости лет моих не умею более как написанный моею собственною рукою в малороссийскую коллегию рапорт писать не могу, да и в делах письменных я силы не маю и складу не умею и от их дел исправлять не могу и никогда не исправлял»b. Після цього Юрачковського нарешті звільнили з комісіїc.
Однак сумнівно, щоб війт і урядовці магістрату свідомо направляли в комісію некомпетентних писарів. Принаймні бажання «насолити» так несимпатичному голові комісії навряд чи було вирішальним. Вірогідно, магістрат у цьому питанні мав доволі обмежені можливості. У його розпорядженні був лише незначний штат канцеляристів і писців. На початку листопада 1765 р. магістрат відправив до комісії двох писців, а в середині січня 1766 р. — ще трьохd. Зрозуміло, що всіх відправити не могли. Отже, доводилося залучати грамотних людей з полтавських міщан. Один з них — уже згадуваний Семен Гурба. Малоймовірно, щоб їх набирали з представників купецтва, які були більш впливовою й заможнішою групою магістратських підданих. Та й рід занять вимагав від купців частих і тривалих відлучок, що унеможливлювало участь у переписі. Тому розраховувати, очевидно, доводилося лише на дві інші категорії — посполитих і ремісників. Та рівень грамотності серед них, згідно з нашими підрахунками, був дуже низьким. Зі 100 посполитих — власників міських дворів під описами власноручно змогли підписатися лише семеро, а зі 196 ремісників — шестероe. Отже, магістрат просто не міг задовольнити потреби комісії.
a Там само. — Ф. 54, оп. 3, спр. 2183, арк. 3.
b Там само. — Арк. 2.
c Там само. — Арк. 3.
d Там само. — Ф. 57, оп. 2, спр. 8, арк. 220.
e Волошин Ю. Письменність серед мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) // Київська Академія. — 2008. — Вип. 5. — С. 150.
— 34 —
Іншим приводом для суперечок між комісією та Полтавським міським урядом були приміщення для комісії та квартира самого В. Путімцева. Рапортуючи до Малоросійської колегії у грудні 1766 p., секунд-майор скаржився, що магістрат відвів під комісію дві старі хати, в яких «в нынешнее зимне время за ветхостью от холоду и угару письменных дел призводить не можно»a. Як бачимо, скарга була подана після того, як комісія пропрацювала в цих хатах більше року. У рапорті повідомлялося, що від магістрату неодноразово вимагалося зробити в цих хатах ремонт або відвести інші, але полтавський війт на це ніяк не реагував, через що «в оних пустых и угарных хатах коммисия с крайней трудностию и поныне находится»b.
Незважаючи на те, що Малоросійська колегія постановила: «велеть требуемую для комиссии квартиру отвесть от магистрата полтавского способную немедленно»c, міські урядовці не поспішали виконувати цей наказ. У відповідь вони надіслали власний рапорт, у якому повідомляли, що відразу після прибуття комісії до міста в жовтні 1765 р. їй відвели «состроенный в764 году в ново общим подведомых магистратовых коштов для походной генералитетской канцелярии во облегчение тамошних обывателей о четырех комнатах дом»d. Раніше, як вище зазначалося, у ньому розміщувалася лише канцелярія генерал-аншефа Оліца П. І., яка залишила будинок у прекрасному стані, а «малые в окнах и печах порчи починены».
Вимога про надання нових приміщень, на думку магістрату, висувалася комісією «для едного тамошних мещан утеснения постоем вздумано показывая новие избы обветшалыми просит отводу другой квартеры». У рапорті наголошувалося, що задоволення претензій комісії «могут оны (полтавські міщани. — Ю. В.) признать себе за правную обиду». Аргументи магістрату, очевидно, подіяли на членів Малоросійської колегії, й у березні 1767 р. вони
a ЦДІАК України — Ф. 57, оп. 2, спр. 8,арк.209.
b Там само. — Арк. 209-2о9зв.
c Там само — Арк. 209зв.
d Там само — Арк. 220зв.
— 35 —
постановили: «велеть не требуя отводу другой обывателской квартеры к отягощению их призводить оную коммисию в прежде отведеном доме»a.
Продовженням цього була, очевидно, й суперечка між секунд-майором В. Путімцевим і магістратом, що спалахнула влітку 1767 р. щодо відведення йому для постою квартири. Як уже повідомлялося, прибувши до Полтави восени 1765 p., голова комісії сам обрав собі місце проживання — будинок полтавського купця Павла Руденка, що стояв на Воскресенській вулиці.
У другій половині XVIII ст. Павло Якович Руденко був доволі помітною постаттю в житті міста. Змолоду він 13 років перебував на Запорозькій Січі в Корсунському курені. Через кілька років після завершення перепису його обрали бурмістром (ймовірно 1771 p.), згодом він став бунчуковим товаришем (1774), а пізніше надвірним радником (1784)b. Руденко був заможним купцем, про що свідчить опис його двору під № 110 в описі міської фортеціc. З роками його статки значно зрослиd, що, очевидно, й дозволило збудувати в останній чверті XVIII ст. кам'яний двоповерховий будинок. Це само по собі було унікальним явищем, адже кам'яних житлових будинків у місті тоді майже не булое. У 1773 р. своїм коштом Руденко замість дерев'яної церкви збудував муровану Воскресенську, прихожанином якої він бувf. Він же ініціював створення у 1778 р. першого пам'ятника на честь Полтавської битви 1709 р.
Невідомо, що спонукало голову комісії вибрати для постою саме будинок Руденка, але зробив він це без відома магістратуg й, очевидно, без згоди господаря. Двір, у якому тоді жив Павло Руденко, мало чим виділявся
a Там само. — Арк. 221.
b Абросимова С. В., Мицик Ю. А. Документи з особового архіву полтавського бурмистра Павла Руденка в зібранні Дніпропетровського історичного музею // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. Дніпропетровськ, 2001. — Вип. 2. — С. 601.
c ЦДІАК України. — Ф.57, оп. 2, спр 1, арк. 64зв.-65.
d Абросимова С. В., Мицик Ю.А. Названа праця. — С. 606-624.
е Коваленко О. Будинок Павла Руденка в Полтаві // Полтавський краєзнавчий музей: Збір. наук. ст. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток. — Полтава, 2008. — Вип. IV, кн І. — С. 467.
f Полтавщина: енцикл. довід. — К., 1992. — С. 148.
g ЦДІАК України. — Ф. 57, оп. 2, спр. 8, арк. 243.
— 36 —
Полтавський купець, пізніше бурмістр Павло Руденко.
Художник В. Боровиковський. 1784 р. Дніпропетровський художній музей.
— 37 —
з-поміж решти міських дворів на тій вулиці. Як видно з його опису, «в немъ жилихъ покоев для хозяевъ пять, людских одинъ, анбаровъ два, конюшня одна». Населення двору складалося з 14 осіб. Крім самого господаря, якому на той час було 40 років, його дружини Уляни (20 років) та двох малолітніх дітей: сина Луки (7 років) та доньки Уляни (3 роки), у родині проживало ще й двоє неодружених Павлових братів — Михайло (45 років) та Іван (25 років). До того ж у дворі мешкало ще чотири наймити (работника) та чотири наймички (работницы)a. Отже, на п'ять кімнат у будинку господаря припадало шестеро мешканців. Можна припустити, що діти в той час ще не мали окремих кімнат і спали або разом, або в одній кімнаті з батьками. Брати теж могли проживати разом. Враховуючи перенаселеність приміщення для наймитів, імовірно, що хтось із них мешкав у будинку господарів. Таким чином, будинок Руденка був доволі населеним. У зв'язку з цим можемо припустити, що поява постояльця, вірогідно зі слугою, не викликала великого захвату в господаря двору, якщо тільки не він сам його запросив.
Зауважимо, що постійна повинність вважалася в XVIII ст. найбільш обтяжливою й соціально травматичною зі всіх повинностей, які тоді несло населення. За твердженням дослідників, відносини між домовласником і постояльцем часто нагадували відносини окупантів і переможенихb. Генерал О. Ф. Ланжерон так характеризував постій російських військ у Гетьманщині: «в Малороссии, в завоеванных областях, русский солдат является бичом своего хозяина: он распутствует с его женой, бесчестит его дочь, выгоняет хозяина из его постели и иногда даже дома, ест его цыплят, его скотину, отнимает у него деньги и бьет его непрестанно...»c. Полтавські міщани мали відчувати всі «принади» постою регулярних військ, адже в той період південь України був для російської армії одним з основних театрів бойових дійd. У результаті цього війська проходили через місто доволі часто. Як
a ЦДІАК України. — Спр. 1. арк. 64зв.-65.
b Лапин В. В. Постойная повинность в России // Английская набережная, 4: Ежегодник С.-Петербургского общества историков и архивистов, 2000 г. — СП6.2000. — С. 145.
c Ланжерон Л. Ф. Русская армия в год смерти Екатерины // Русская старина. — 1895. — Т. 83. — С. 151-152.
d Див.: Склокін В. В. Військові обивателі Слобідської України: інтеграція до імперського суспільства (1765-1798). — Дис. канд. іст. наук. — Харків, 2009. — С.56-57.
— 38 —
уже зазначалося, саме для того, щоб зменшити тягар постою: «во облегчение тамошних обывателей», й було збудовано поблизу магістрату спеціальний будинок «для канцелярии приежжающихъ генералететовъ».
Зрозуміло, що постій секунд-майора Путімцева і його команди не можна порівняти з постоєм військової частини, однак проблеми були й тут. Як приклад можна навести конфлікт між вищезгаданим прапорщиком Дмитром Цуріковим та його квартирною хазяйкою, полтавською міщанкою Бідухою в жовтні 1768 р. Причиною його були дрова, які господиня не давала для опалення квартири, у результаті чого прапорщик вимушений був купувати їх власним коштом. Дров він начебто витратив аж 28 возів, кожен з яких коштував 25 копійок. Прапорщик вимагав від полкової канцелярії «за те издержанные им дрова кому надлежит его Цурикова удоволствовать». Господиня ж, зі свого боку, стверджувала, що відтоді як у липні 1767 р. Цуріков став до неї на постій, він жодного возу дров не купував, а використовував лише її дрова. Якщо ж дров не було, «то он, прапорщик, приказывал своєму денщику состоящие на еи дворе <...> и лежащое для строения годные деревия рубать и палить...»a. Як бачимо, в результаті постою міщанка не лише зазнала збитків, купуючи дрова для опалення помешкання, а ще й втратила приготований для будівництва ліс. До цього потрібно, очевидно, додати ще й моральний стрес, отриманий господинею внаслідок конфлікту.
На жаль, достеменно не відомо, як складалися відносини між Павлом Руденком та секунд-майором Василем Путімцевим. Імовірно, що спершу великих проблем не виникало, адже до того як його виселили, секунд-майор прожив на квартирі в купця майже рік і дев'ять місяців. Хоча, згідно із законом, постій міг тривати не більше одного рокуb, на практиці цього правила майже не дотримувалися. Імовірно, що постоялець серйозно набрид Руденкові, і той натиснув якісь відомі лише йому важелі впливу в магістраті, полковій канцелярії й, очевидно, у Малоросійській колегії.
a ЦДІАК України. — Ф. 57, оп. 2, спр. 8, арк. 364-364зв.
b Каменский А. Б. Повседневность русских городских обывателей: Исторические анекдоты из провинциальной жизни XVIII века. — М.,2006. — С. 292.
— 39 —
Принаймні подальше кар'єрне зростання цього полтавця вказує на те, що він досить добре вмів вирішувати свої проблеми.
Як би там не було, але в червні 1767 р. Полтавський магістрат надіслав голові комісії «известие», в якому повідомляв, що, згідно з наказом президента Малоросійської колегії графа П. Румянцева, він має виселитися з будинку Руденка й обрати собі квартиру з тих, які надасть йому на вибір магістрат. Підставою для такого рішення Малоросійської колегії нібито було те, що секунд-майор порушив процедуру вибору місця постою і вселився в будинок Руденка «без отводу магистрата»a. Йому запропонували «с оного Руденкового дому сойтит туда, где от магистрата показано будет».
Магістрат, в особі спеціально призначеного квартирмейстера, запропонував Путімцеву на вибір кілька квартир, і той обрав будинок «вдови Маркевичевой». Оскільки вдова з таким прізвищем у переписі не зафіксована, то, імовірно, це була заможна купецька вдова Євдокія Марченкова, двір якої був неподалік приміщення, де працювала комісія, — на Успенській вулиці. Однак згодом з'ясувалося, що жодних переваг, окрім близькості розташування, нова квартира не має — «печи совсем разломаны и в покоях имеется великая течь и в стенах щели...»b. Обурений секунд-майор став вимагати від магістрату відремонтувати будинок. На цю вимогу члени магістрату відповіли: «по определению магистрата полтавского велено послать к Вашему Высокоблагородию сие известие, в котором написать, что понеже Ваше Высокоблагородие означенную квартеру пред всеми домами избрали себе сами, то на оной и стоять соизволте»c.
Така відповідь зовсім не задовольнила В. Путімцева, і він знову став вимагати від магістрату «изделки оних печей и поправки криши»d. Магістрат, зі свого боку явно не поспішав виконувати цю вимогу, повідомивши го-
a ЦДІАК України. — Ф. 57, оп. 2, спр. 8, арк. 243.
b Там само. — Арк. 243зв.
c Там само. — Арк. 243зв.-244.
d Тaм caмo. — Арк. 244.
— 40 —
лову комісії, що всі ремонтні роботи має здійснювати господар будинку. До речі, це твердження міських урядовців не було голослівним, а повністю відповідало іменному указові імператриці Анни Іоанівни від 11 листопада 1738 р., яким на той час регулювалася постійна повинністьa. Проте у цьому відношенні секунд-майору відверто не щастило, бо за наступні півроку будинок двічі змінив власника. Спершу він перейшов до рук аудитора Слобідсько-Української губернії Григорія Мосцевола, а потім його купив полтавський купець Петро Макуха. Однак останній не міг вступити у володіння двором, а відповідно, й розпочати його ремонт через те, що, як пояснили міські чиновники, «оной весь занят Вашим Высокоблагородием и сверх того требует починки и перестройки, которой при бытности в нем Вашего Высокоблагородия сделать не можно»b. Нарешті в квітні 1768 р. магістрат запропонував Путімцеву вирішити цю проблему радикально — попрохавши квартиру в полковій канцелярії, «в которой доволное число и более магистратских и к постою лучших домов... и не соблаговолите ль Ваше благородие потребовать в полковой канцелярии отводу в ведомстве оной Вам достойной квартери по чину Вашему... »c.
Проте всі ці проблеми не заважали секунд-майору Василю Путімцеву належно виконувати поставлене перед ним завдання. Перепис міста, як уже зазначалося, здійснили доволі швидко — за три місяці, а полк закінчили описувати в 1768 р. Важко сказати, наскільки цей опис допоміг в інтеграції Гетьманщини до складу Російської імперії. Тут, очевидно, слід погодитися з Д. Багалієм, який уважав, що для свого часу Румянцевський опис був джерелом різного роду свідчень для проведення різноманітних адміністративних заходівd. Більш непересічне значення він, мабуть, має для сучасних дослідників історії Гетьманщини XVIII ст., бо є для них надзвичайно цінним джерелом для вивчення демографічної, соціальної та економічної історії як всього регіону, так і окремих населених пунктів.
a Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. — Т.X. — СП6., 1830. — С. 652.
b ЦДІАК України. — Ф.57, оп. 2, спр.8, арк. 328.
c Там само. — Арк.328зв.
d Багалей Д. Указ. соч. — С. 431.
— 41 —
Примітки
1 Гетьманщина — територія Право- і Лівобережної України, яка перебувала під управлінням гетьманського уряду з 1648 до 1780-х pp. З 1686 р. цей термін вживали лише відносно Лівобережжя. У другій половині XVIІ—XVIII ст. цей регіон називався ще й «Малоросією», «Малою Руссю», «Малоросійським краєм». У зв'язку з остаточним скасуванням у 1764 р. посади гетьмана, а на початку 1780-х років — адміністративно-територіального полкового устрою, назва «Гетьманщина» втратила своє попереднє значення й стала вживатися лише як спеціальний термін в історіографії й історичній літературі.
2 Малоросійська колегія — центральна установа Російської імперії, вперше утворена в 1722 р. для контролю за діяльністю українського гетьмана й генеральної старшини. Складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих у Гетьманщині. У цивільних справах підлягала Сенату, а у військових — головнокомандуючому військами в Україні. Територіально розташовувалася в м. Глухів. У 1727 p., після відновлення влади гетьмана, Малоросійську колегію ліквідували. У 1764 p., після того, як Катерина II змусила гетьмана К. Розумовського зректися влади, Малоросійську колегію знову відновили. Інтеграція Гетьманщини до складу Російської імперії, що виразилася у поширенні на її територію імперського адміністративного устрою й законів, призвела до остаточної ліквідації Малоросійської колегії у 1786 р.
3 Катерина II (02.05(21.04).1729-17(06).11.1796) — російська імператриця (1762-1796). Була прихильницею просвіченого абсолютизму й перетворення Російської імперії на регульовану універсальну державу, а тому послідовно проводила політику ліквідації автономії Гетьманщини та інкорпорації її території до складу Російської імперії.
4 Сенат — один з найвищих державних органів Російської імперії. Створений у 1711 р. за указом Петра І замість Боярської думи, Сонат став головним знаряддям його реформ. Деякий час Сенат був найвищим органом Російської імперії з адміністративними, судовими й контролюючими функціями. Йому були підпорядковані колегії й органи місцевого управління, очолювані губернаторами. За Катерини II компетенцію Сонату дещо обмежили, зокрема на чолі губерній було поставлено генерал-губернаторів, підпорядкованих безпосередньо імператриці.
— 42 —
5 Розумовський Кирило (18.03.1728-9.01.1803) — останній гетьман Лівобережної України (1750-1764), граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук. За гетьманування К. Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, гродських і підкоморських (1760-1763), війтівські посади у великих містах передано козацькій старшині. Політичні права старшини суттєво розширилися.
6 Румянцев Петро (1725- 1796) — граф, російський державний діяч, полководець, генерал-фельдмаршал. У 1764-1789 pp. був президентом Малоросійської колегії та генерал-губернатором Малоросії. За його правління в Гетьманщині було проведено реформи козацької служби, податкової системи, поштової справи, а головне — генеральну ревізію економічного стану населення Гетьманщини. Саме тоді ліквідували залишки козацької автономії: скасовано Малоросійську колегію й полковий устрій в 1781-1782 pp., ліквідовано козацьке військо, поширено дію на територію Малоросійської губернії «Жалуваної грамоти» дворянству 1785 р. і городового «Уложенія» 1775 p., проведено закріпачення селянства 1783 р. й секуляризацію монастирських маєтків 1786 р.
7 Полтавка — невелика річка, пізніше струмок у межах полтавські)! фортеці, протікала вздовж т. зв. Мазурівського яру, на поч. 50-х pp. XX ст. була взята у труби, тепер тече під землею.
8 Всеїдний тиждень — період церковною року, на який Церква звільняє вірних від одноденного посту середи і п'ятниці.
— 43 —
ДОКУМЕНТ
— 44 —
[1]
Показания
жительствующих в городе Полтаве разного
звания людей
ревизорам поданные о их
владениях на трехстах девяти десяти семи
листах.
//
[1a] 1765 году ноября 1 дня.
На Успенской улице.
1. Соборная Церковь во имя Успения пресвятой Богородицы1 деревянная, старая без пределов, вместо которой подле строится каменная церковь во имя же Успения Пресвятой Богородицы с двумя пределами. С правой стороны во имя святых первоверховных Апостолов Петра и Павла, а с левой святого пророка Илии. На коште доброхотных подателей.
Той Церкви настоятель протопоп полтавский Иоаким Яновский.
2. Близ оной Церкви порожнее казенное место отгорожено ветхим забором, на котором лежат ядра и бомбы артиллерийского ведомства. Да близ оного пороховой погреб один.
Артиллерии сержант Иван Щепетирников.
3. Секвестр для содержания колодников отгороженный ветхим тыном, внутри коего имеется ветхих деревянных жилых хат две, да для содержания важных колодников, землянка одна.
Полкового суда писарь Михайло Магденко.
4. Полковой Артиллерийский двор. В нейa жилой деревянный новый покой один, амбар один, сараев один, да близ оного пороховой погреб один.
Полковой канцелярии писец Трофим Гаварецкий вместо артиллерийского атамана Ониска Жушмана по его прошению руку приложил.
a Так в оригінали.
1 Успенський собор збудовано ще в XVII ст. Принаймні на перших планах фортеці, датованих початком XVIII ст., він уже є. Спершу храм був дерев'яний і відносно невеликий. В описі Полтави за 1765 р. він характеризується так: «Соборная Церковь во имя Успения Пресвятия Богородицы деревянная старая без пределов» (див. арк. 1а). Очевидно, що такий стан уже не задовольняв потреби полтавців. Тому в 1749 р. розпочали будівництво нового храму — кам'яного. Фундаторами стали представники полкової старшини на чолі з полковником Андрієм Горленком та адміністрація міста, очолювана війтом Йосипом Кириловим. Будував собор київський архітектор Стефан Стобанський. Будівництво було тривалим, тому освятили храм лише у 1770 р. Успенський собор був одним з пізніх зразків особливого архітектурного стилю доби Гетьманщини, який виник у результаті поєднання елементів бароко та обємно-просторових структур храмів княжої доби. В інтер'єрі собору був великий різьблений іконостас, виконаний у стилі класицизму. Після спорудження перед західним фасадом храму дзвіниці, собор набув довершеності і став відігравати значну роль у силуеті міста. Щоправда, дзвіницю зводили ще довше — з 1774 до 1801 р. Вона чотириярусна, збудована також у стилі класицизму, увінчана банею з високим шпилем. Справжньою її окрасою став дзвін «Казикермен», відлитий з турецьких трофейних гармат, узятих козаками Полтавського полку під час захоплення фортеці Казикермен. Упродовж XIX ст. собор кілька разів перебудовували — двоярусні барокові бані замінили куполами спокійнішої форми, змінили ризницю, паламарню, сходи на хори тощо. Храм обнесли огорожею з двома невеликими купольними капличками із західної сторони. У 1934 р., у розпал антирелігійної кампанії, собор зруйнували. Вціліла лише дзвіниця, у якій деякий час розміщувалася виставка «Архітектура і містобудування Полтави». З 1992 р. дзвіницю передали громаді віруючих УПЦ (КП) і перетворили на Успенську церкву. У 1999 р. розпочалася відбудова храму, яка в основному завершилася до кінця 2004 р.
— 45 —
На Киевской улице.
5. Полковая канцелярия деревянная старая. В ней жилых покоев пять, да для караульных хата ветхая одна.
Полковой писарь Григорий Багинский2. //
[1азв.] 6. Магистрат деревянный старый. В нем покоев жилых пять, да близ оного для канцелярии приезжающих генералитетов жилых покоев новых четыре, да для их караулен старых покоев два. Да две старые для поклажи каморки.
Писарь магистратский Григорий Рогуля.
7. На Криловской улице шпиталь для нищих старый, деревянный. В нем два покоя. Построен от соборной Успенской Церкви коштом доброхотных подателей. Свт. Успенской соборной полтавской церкви дьякон Николай Симонтовский.
На Воскресенской улице.
8. Церковь во имя Воскресения Хрестова деревянная3, старая с пределом во имя великого святителя Василия. Да близ оной имеется шпиталь для нищих старый деревянный, а в нем покоев жилых два, и содержится на кошт доброхотных дателей. Той церкви настоятель иерей Матвей Колосовский.
9. Церковь Преображения Господня4, деревянная старая с пределом во имя нерукотворного образа Господа нашего Иисуса Христа. Да близ оной имеется шпиталь старый деревянный, в нем покоев жилых два. Той церкви иерей Яков Светайло.
На Никольской улице.
10. Церковь во имя Святителя Николая5 деревянная старая, близ которой строится каменная новая во имя того же Святителя Николая, на кошт доброхотных дателей. Близ которой // [2] имеется шпиталь старый деревянный. В нем покоев жилых один. Той церкви иерей Василий Дионисиев.
2 Багинський Григорій — полтавський полковий писар у 1749-1767 pp.
3 Воскресенська церква — відома з кінця XVII ст. Спершу була дерев'яною, але в 1773 р. коштом полтавського бурмістра й бунчукового товариша П. Руденка збудували муровану. Церква була кубічною чотиристопною п'ятибанною із заокругленими зовнішніми кутами, мала приділи в ім'я Св. Василя Великого та Св. Сампсонія. У стіну останнього було вмуровано мідну гравіровану дошку з першого пам'ятника на честь Полтавської битви, збудованого тим же П. Руденком. У першій половині XIX ст. біля церкви збудували муровану дзвіницю, а наприкінці століття її обнесли огорожею. У 1936 р. церкву й дзвіницю розібрали, а в 1971 р. на її місці збудували музичне училище ім. М. Лисенка.
4 Преображенська церква — побудована у XVII ст. поблизу Курилівської брами Полтавської фортеці. У 1704 р. згоріла. Настоятель церкви, священик І. Світайло, вирішив її відновити. За допомогою колишнього полтавського полковника І. Іскри він у 1706 р. спорудив на тому самому місці невелику тимчасову дерев'яну Спаську церкву. Очевидно, він планував продовжити відбудову, але незабаром був засуджений у справі В. Кочубея та І. Іскри й засланий на Соловки, звідки повернувся лише 1710 р. У 1709 p., після завершення Полтавської битви, саме в цій церкві відбувся молебень за участю Петра І, а на площі біля неї поховали загиблих захисників фортеці. Поряд згодом спорудили нову Преображенську церкву, але в 1811 р. її розібрали.
5 Миколаївська церква — спершу дерев'яна, побудована на початку XVIII ст. на території Полтавської фортеці з правого боку Мазурівського яру. При церкві були шинок і шпиталь. Згоріла у 1758 р. Кам'яний однобанний храм звели в 1774 р., за десять років (1784) поряд збудували двоповерхову дзвіницю. Добудована в середині XIX ст. Церкву й частину дзвіниці було зруйновано в 1930-х pp.
— 46 —
Перша сторінка переписної книги м. Полтава, створеної
під час проведення Румянцевського опису. 1766 р.
ЦДІАК України, ф. 57, on. 2, спр. 1, арк. 1а
— 47 —
На Безымянной улице.
11. Артиллерийский цейхауз. В нем три амбара старіх деревянніх для поклажи разніх артиллерийских припасов. Артиллерии сержант Иван Щепетирников.
На Успенской улице на правой стороне.
12. Двор Полтавского полка6 полкового цирюльника Василия Бета. В нем жилых покоев для хозяев два, людских один. Ему отроду лет тридцать деветь, ростом ... аршин ...a вершков, здоров. Его жена Ефросиния Григорьева дочь тридцати двух лет, здорова. У него свояк Игнат Степанов, который о себе объявил, что он Полтавской сотни казак, отроду тридцать два года, здоров. Его жена Ульяна Григорьева дочь отроду двадцать шесть лет, здорова. У них сын Василий пяти лет. У него служанок и работниц: вдова Агафия Парфентьева дочь тридцати лет, левая рука в локте совсем не сгибается, девка Марва Семенова дочь отроду тринадцати лет. Нанимаются, а именно: вдова погодно за рубль в год, а сверх того платье и пища хозяйские, а девка взята на пропитание без оплаты. Живет издревле на казачьем месте, которое ему досталось по приданому за женой его от тещиb, а крепостей никаких на оное место не имеет. Также и других принадлежностей торга и промысла, кроме цирюльничества, как он, так и свояк, его не имеет же. От чего также и от получаемого из Полтавской полковой канцелярии7 жалования по пятнадцати рублей в год пропитание имеет и впредь никакого промысла, и торга, кроме цирюльничества, иметь не желает. В чем и дал подписку. Василь Бетаc.//
[2зв.] 13. Двор купца Ивана Кисломеда, которого при описи в доме не было за отлучкой в Нежин, а объявила жена его. В нем покоев жилых для хозяев один, людских один, амбар для поклажи один. Ему отроду лет двадцать восемь, здоров. У него жена Мелания Васильева дочь отроду восемнадцать лет, здорова. У него служанок и работниц: вдова Любовь
a Параметри зросту пропущено в оригіналі.
b Далі, до кінця опису двору, написано іншим чорнилом.
c Пілпис власний.
6 Полтавський полк — один із 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений 1648 року. Полковий центр — м. Полтава. Першим полковником був Іван Іскра (1648-1649). Найвідоміші полковники: Мартин Пушкар, Федір Жученко, Павло Герцик, Іван Черняк, Василь Кочубей, Андрій Горленко. Територія полку не була сталою, за увесь час існування полку до його складу входили сотні: Полтавська городова (1648-1782), Перша полкова (1648-1782), Друга полкова (1648-1782), Балаклійська (1661-1663), Білицька (1660-1764), Бірківська (Борківська) — сотенний центр с. Бірки, тепер Зінківського району Полтавської області (1648-1661), Бірківська (Борківська) — сотенний центр с. Бірки, тепер Великобагачанського району Полтавської області (1649-1662), Богацька (Великобагачанська) (1648-1661, 1665-1672, 1681-1687), Великобудищанська (Будиська) (1660-1782), Веприцька (1649-1662), Гадяцька (1649-1658, 1660-1662), Говтвянська (1667, 1676-1687), Грунська (1652-1662), Зінківська (1649-1662), Келебердянська (1660-1782), Китайгородська (1674-1764), Кишенська (1657-1661, 1663-1763), Книшівська (1649-1651), Кобеляцька (1648-1661, 1663-1765), Ковалівська (1649-1662), Котелевська (1654-1662), Куземинська (1649-1662), Лукімська (1649-1658), Лютенська (1649-1662), Маяцька (1674-1764), Нехворощанська (1674-1764), Новосанжарська (1654-1661, 1663-1764), Опішнянська (1649-1662, 1672-1687), Орлицька (1674-1764), Переволочанська (1660-1764), Подільська (1649), Рашівська (1649-1662), Решетилівська (1684-1782), Сокільська (1600-1764), Старосамарська (1744-1751), Старосанжарська (1654-1764), Царичанська (1674-1764), Шишацька (1660-1663, 1665-1686), Яреськівська (1660-1665). У 1764 р. значну частину полку приєднано до Новоросійської губернії. У 1775 р. полк ліквідовано, а решта його території ввійшла до складу Полтавського повіту Новоросійської губернії.
7 Полкова канцелярія — адміністративний орган управління полком на території Гетьманщини в другій половині XVII-XVIII ст. Безпосередньо підпорядковувалася полковникові, який за її допомогою керував військовими та цивільними справами полку. Очолював полкову канцелярію полковий писар, якому підлягали канцеляристи, зазвичай 10-16 осіб. У канцелярії зосереджувалося все полкове діловодство: сюди надходили гетьманські універсали и царські укази, звідси велося листування з сотенними урядами тощо. Полкова канцелярія брала безпосередню участь в організації та проведенні переписів і ревізій на території полку, укладала й зберігала полковий архів.
— 48 —
Якимова дочь отроду двадцати пяти лет здорова, девка Варвара Федорова дочь отроду пятнадцать лет. Нанимаются погодно, а именно: вдова за рубль пятьдесят копеек да сверх того на одну рубашку холстина, а девка на полгода один рубль, а сверх того, как вдова, так и девка, пищу имеют хозяйскую. Оный Кисломед из малороссиян, уроженец полтавского полка из села Мачух, откуда вышел еще с малолетства в Полтаву, а в котором году не упомнит, где и женился на природной полтавского купца Василия Бондаренка дочери. Дом его собственный, который он купил в 761-м году, а которого месяца числа объявила не упомнит, у мещенина Емельяна Киценка за шестьдесят за два рубля, а купчей на оный двор муж ее имеет или нет, о том она не знает. С которого он со времени покупки магистрату никаких повинностей и градской службы не отправляет и в магистрат на расход ничего не платит с дозволения Полтавского магистрата для того, что он в прежнюю ревизию записан не был. Торгует в городе Полтаве разными мелочными товарами, покупая тут же на ярмарках, то ж за границу отпускает рогатый скот. Посредственно достаточен, а сколько в капитале объявила без мужа не знает, а какую данную или жалованную или универсал о вольной торговле муж ее имеет или нет, о том объявила не знает. В городе имеет с разными мелочными товарами одну лавку, принадлежащую к церкви Воскресения Господнего, которую он нанимает и платит в год по четыре рубля. Райца Емельян Малиховский вместо купеческой Меланки Кислемедовой, по ее прошению, руку приложил.
Помітка на арк. 2зв. у правому верхньому полі: «а сего ноября 22-д объявленный Кисломед в комиссии объявил, что у него имеется еще работник Петр Греченко, уроженец Миргородского полка8 из местечка Шишака из посполитых, двадцати лет, здоров. Нанимается в год за четыре рубля, да сверх того платье и пища хозяйские. И о дворе показал, что оный купил у показанного Киценка в 762 году сентября 4 за шестьдесят рублей с которой купчей и копия под литерой прилагается, а магистрату повинностей так как жена его объявила не отправляет, а в капитале объявил имеет до ста рублей, а о вольной торговле никаких грамот и универсалов не имеет, а в прочем показала жена его во всем согласен. Полтавский купец Иван Кисломед подписалсяa». //
a Підпис власний.
8 Миргородський полк — один із 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений 1625 р. Полковий центр — м. Миргород. Серед відомих полковників: Матвій Гладкий (1649-1652), Григорій Лісницький (1653-1654, 1657-1658, 1660), Данило Апостол (1683-1727), Василь Капніст (1737-1750). Територія полку розміщувалася в районі басейнів річок Хорол і Псел, але неодноразово змінювалася. Починаючи з 1676 р. поступово усталилися його зовнішні кордони: на північному сході він межував з Гадяцьким, а на південному сході — з Полтавським, на північному заході — з Лубенським полками, а на південному заході — з «Вольностями Війська запорозького низового». Згідно з компутом 1723 р., полк складався з 15 сотень, 454 піших і 4386 кінних козаків, 3250 заможних і середняків й 1527 убогих та злиденних. Найбільшими сотнями були Миргородська (18 населених пунктів) та Хорольська (17 населених пунктів), найменшою — Багацька. У 1745 р. до його складу увійшла частина Правобережжя, де були сформовані Крилівська, Власівська, Кременчуцька й Потоцька сотні. На початку 1750-х pp. зі складу Крилівської сотні виділили ще й Цибулівську сотню. У 1752 р. у зв'язку зі створенням Нової Сербії Архангелогородську, Крилівську та Цибулівську сотні передали до її складу разом з правобережними селами Власівської, Кременчуцької і Потоцької сотень. У 1764 p., після утворення з Новосербської провінції Новоросійської губернії, до неї повністю включили Власівську і Кременчуцьку сотні. При цьому Кременчук став губернським містом. У зв'язку з цим в 1764 р. у його складі створили Хомутецьку сотню. 1775 р. російський уряд знову урізав адміністративну територію полку: до складу Новоросійської губернії включили Омельницьку та Потоцьку сотні. У 1774-1775 pp. до складу полку входили сотні: дві Миргородські, Хорольська, Сорочинська, Богацька, Устивицька, Яреська, Шишацька, Білоцерківська, Остапівська, Говтвянська, Городиська, Кременчуцька, Власівська, Омельницька, Потоцька. На 1782 р. у Миргородському полку нараховувалося 12 містечок і 1271 село. В тому ж році полк ліквідували за указом Катерини II від 16 вересня 1781 р. Територія полку увійшла до Київського намісництва.
— 49 —
[3] 14. Двор вдовы дьяконицы Агафьи Яковлевой дочери Котляревской. В нем покоев жилых для хозяев два, людских два, амбар один, сарай один. У нее дети: Петр Іванов отроду шестнадцати лет и Яков одиннадцати лет, кои еще никуда не определены, здоровы. У нее в услужении работница одна, девка Афимка Иванова дочь отроду пятнадцать лет, здорова. Нанимается погодно в год за два рубля, да холстины на одну рубашку в год, да сверх всего того платья и пища хозяйские. Жительство имеет издавна на церковном месте, которое умершиa муж ее в 751-м году июля 26-го дня купил у зятя умершего полтавского протопопа Данилы за двадцать за семь рублей за пятьдесят копеек. О чем с купчей подлинная поb копия при сем сообщается. Промысла и торга никакого не имеет. Принадлежности имеет купленные умершим ее мужем в 749-м году сентября 6 дня у брата его родного Василия Котляревского иерея Ярославского двор и лужок сенокосный с лозами да поля за урочищем Татаркой в расстоянии от города Полтавы за рекой Ворсклой верстах в четырех Из коих оным умершим мужем моим продано показанное поле за Татаркой полтавскому сотнику Семену Кулику, а в котором году, того не упомню. Подканцелярист Петр Котляревский вместо матери своей, по ее велению, руку приложил.
Помітка на арк. 3 з правої сторони біля запису про сина Петра: «и который находится в Полтавском магистрате подканцеляристом». //
[3зв.] 15. Дворс вдовы попадьи Марьи Ивановой дочери Рубчановской. В нем покоев жилых для хозяев три, людских два, амбар один, сарай один. В услужении работницы: вдова Ефимия Федорова дочь отроду пятидесяти лет, здорова, девка Любовь Амельянова дочь отроду семнадцати лет, здорова. Из каторых вдава взята на пропитание без платы, а девка нанимается погодно за два рубля в год, да сверх того платье и пища хозяйские. Жительство имеет на купленном в 759-м году февраля 15-д у полтавского мещанина Василия Мартоса месте за двести рублей. О чем
a Іак в оригинали. Можливо, пропущена буква «и».
b Далі пропуск.
c В оригіналі написано "Дров".
— 50 —
от купчей под литеройa ... копия при сем сообщается. С оного места она, со времени покупки, магистрату никаких повинностей и плат не отправляет и консистенции ничего не дают и оная никакая не сложена. В городе торгует разными мелочными товарами, для чего имеет одну лавку, которую нанимает у полтавского мещанина Семена Быковского за четыре рубля в год. Принадлежности имеет: хутор, по сию сторону реки Ворскла, на расстоянии от города верстах в трех, купленный отцом ее полтавским попом Иваном Величковским9 в 725-м году января 29 дня за двадцать рублей у тетки его Марьи Юсифовой Родзянчихи. С которой купчей подлиннуюb ... при сем копия прилагается, и какому принадлежит пахатная земля. Подканцелярист Петр Котляревский вместо попадьи Марии Рубчановской, по ее прошению, руку приложил. //
[4] 16. Двор магистратского писаря Григория Рогули. В нем жилых покоев для хозяев три, людских один, амбар один, сарай один. Ему отроду тридцать лет, здоров. Его жена Катерина Алексеева дочь отроду семнадцать лет, здорова. У него же мать Федосия Яковлева дочь отроду шестьдесят лет, здорова. Да его же сестра, вдова Мария умершего полтавского мещанина Григория Гавриленка жена отроду тридцать пять лет, здорова. Работники: Гаврила Сираченко уроженец гадячский, казачий сын, отроду тридцать лет, здоров. Девка Епистимия Григорьева дочь отроду двадцати пяти лет, здорова, девка Катерина Сидорова дочь отроду двадцати лет, здорова. Оные нанимаются, а именно: Сираченко в год за семь рублей, пища хозяйская, девки Єпистимия в год за три рубля, а Катерина за один рубль и двадцать копеек. Да сверх того, оніе девки получают платье и пищу хозяйские. Оный Рогуля из полтавских мещан. Дом имеет собственный купленный в 761-м году, августа 26 дня, Великобудиского монастыря у монахини Марфы Лапенской за сто пятьдесят рублей, о чем с купчей под литерой ... копия при сем сообщается. Торгу и промысла никакого не имеет, а имеет пропитание от получаемого из магистрата пол-
a Тут і далі в оригіналі не вказано жодної літери, натомість залишені пусті місця. Очевидно, укладачі мали намір вписати їх пізнише.
b Так в оригіналі. Очевидно, описка. Потрібно «под литерою».
9 Величковський Іван — священик. Імовірно, онук українського поета Івана Величковського, учня Варлама Ясинського і Лазаря Барановича, яскравого представника стилю бароко в українській поезії, автора віршованих збірок «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко от овці пастиру надежное» (1691), а також панегіриків, епіграм, курйозних і ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладача, теоретика фігурного віршування. Батько Паїсія Величковського, українського церковного діяча, богослова, філософа й письменника XVIII ст.
— 51 —
тавского денежного жалованья. Достаточен, а о вольной торговле никаких данных, также грамот и универсалов не имеет. Принадлежности имеет: 1. Подварок в Полтаве на форштадте купленный отцом его полтавским МЕщанином Василием Рогулею в 733-м году января 24 дня у попа Константина Власова за двадцать пять рублей, в чем и дал ему купчую с которой // [4зв.] при сем под литерой ... копия прилагается. 2. Подварок же в селе Гужулах, расстоянием от Полтавы верстах в семи, купленный им в 760-м года сентября 2 дня у казака сотни второй полковой полка Полтавского Василия Вакуленка за двадцать пять рублей. С которой купчей при сем под литерой ... копия прилагается, к которому принадлежит и пахатная земля, но токмо в оной купчей о ней не упомянуто. 3. Лес близ села Булановой расстоянием от Полтавы в пятнадцяти верстах, который ныне в силу указа отошела в Екатерининскую провинцию10, на который имеет и купчую, но токмо оной ныне в доме за отлучкой брата его не имеется, которую сею подпиской вскорости в комиссию генеральной ревизии представить обязался. 4. Лес при урочище Тростянце, расстоянием от Полтавы в десяти верстах, купленный в давних годах отцом его, у кого именно и за сколько не знает, ибо на оный лес купчей объявил в давних годах еще при жизни отца его незнаемо каким случаем утрачен. Писарь магистратовый Григорий Рогуляb.
Секунд майор Вас. Путимцовc.
Помітка на арк. 4зв. посередині правого поля: «А сего ноября 27-д оный Рогуля явившись в комиссию вышепоказанную купчую запись, данный отцу его в 727-м году апреля 15-д от полтавского жителя Василия Гавриленка на проданный ему Рогуле за семь рублей лес представил. С которого при сем под литерой ... и копия прилагается». //
[5] 1765-го года ноября 2-го дня.
17. Двор полтавского соборной церкви Успения Пресвятой Богородицы протопопа Иоякима Яновского. В нем жилих покоев для хозяев пять, людских один, да еще два покоя ветхих не жилых, сараев один. У него
a Так в оригіналі.
b Підпис власний.
c Підпис власний.
10 Катериненська провінція — частина Новоросійської губернії, що була утворена в 1764 р. До її складу увійшли Українська лінія і Слов'яносербія. Провінціальний центр — Бельовська (Белівська) фортеця (сучасне м. Красноград Харківської області). У 1765 р. до складу провінції входили Донецький і Дніпровський пікінерні полки, державні слободи Нова Водолага і Мала Водолага й Українська лінія. У 1776 р. Катерининська провінція увійшла до складу Азовської губернії. У 1778-1780 pp. значно зменшена провінція називалася Натальїнський повіт. 1782 р. її перейменували на Костянтинівський повіт, а 1783 р. — на Костянтиноградський повіт.
— 52 —
служителей и работников: Марко Перехристенко уроженец из Борисполя из посполитых отроду тридцать лет, здоров, девка Ульяна Федорова дочь отроду сорока четырех лет, здорова, Татьяна Осипова дочь отроду семнадцать лет, здорова, Любовь Евстафеева дочь от роду шесть лет, здарова, Анна Богданова дочь от роду четырех лет, здорова, Варвара Иванова дочь отроду одного года. Из которых нанимаются погодно, а именно: Перехрестенко в год за четыре рубля, Ульяна и Татьяна в год каждая за два рубля, да сверх того получают одежду и пищу хозяйскую, а Любовь, Анна и Варвара взяты на еео, по сиротству, пропитание. Жительство имеет на двух издревле поповских дворовых местах, кои ныне приняты в один двор. А из оных, первое уступлено ему безденежно в 762-м году августа в 10 день от полтавского значкового товарища Семена Максимовича, с которой уступной при сем под летерой ... копия прилагается, а другое купленное им в 761-м году сентября 15-д от полтавского значкового товарища Михайлы Шумлянского, с которой купчей при сем под литерой ... копия прилагается. От оных мест магистрату никаких повинностей и плат, и консистенций не дает, и не давал. Промысла и торга никакого не имеет. Во владении имеет // [5зв.] доставшийся по приданному за женой его Ириной Ивановой дочерью подварок в селе Яковцах, расстоянием от Полтавы верстах в четырех. Который достался ей от дяди ее родного бывшего полтавского протопопа Евстафия Могилянского, что ныне Нежинского Благовещенского монастыря11 архимандрит Епифан. Но токмо и на оный подварок и ныне крепости при себе не имеет, а обязуется впредь оную в комиссию генеральной ревизии представить в скорости. Протопоп Полтавский Иоаким Яновскийa.
18. Двор вдовы Авдотьи Семеновой дочери умершего полтавского купца Петра Марченка жены. В нем жилых покоев для хозяев четыре, людских один, амбаров три, канюшен две, сарай один. Ей отроду пятьдесяг пять лет, здорова. У нее дети: сын Иван тридцати лет, здоров, у него жена Аграфена Герасимова дочь от роду двадцать лет, здорова. Сын
a Підпис власний.
11 Ніжинський Благовіщенський монастир — заснований з ініціативи митрополита Київського і Галицького Стефана Яворського на початку XVIII ст. Центральною спорудою монастиря є Благовіщенський собор (1702-1716), збудований митрополитом на честь перемоги Петра І під Полтавою. С. Яворський заповідав монастирю власну величезну бібліотеку рідкісних книг і чималу суму грошей. Однак у 1723 р. гроші були конфісковані Священним Синодом, а через деякий час вивезли й бібліотеку, передавши її до Харківського колегіуму. У 1797 р. собор сильно постраждав під час пожежі, яка тоді знищила половину міста. На початку XIX ст. його відновили й значно розбудували.
— 505 —
дочь двадцяти пяти лет. У него мать Настасия Иванова дочь шестидесяти лет, от старости дряхла. В другой Игнат Браславченко уроженец местечка [...]// [388] тридцяти пяти лет, у него жена Васса Григориева дочь тридцати лет. У них сын Сафроній семи лет, здоровы. А о протчем покажет в комисии. Купец Стефан Нежинец саморучно подписалсяa.
Коментарі
1 Успенський собор збудовано ще в XVII ст. Принаймні на перших планах фортеці, датованих початком XVIII ст., він уже є. Спершу храм був дерев'яний і відносно невеликий. В описі Полтави за 1765 р. він характеризується так: «Соборная Церковь во имя Успения Пресвятия Богородицы деревянная старая без пределов» (див. арк. 1а). Очевидно, що такий стан уже не задовольняв потреби полтавців. Тому в 1749 р. розпочали будівництво нового храму — кам'яного. Фундаторами стали представники полкової старшини на чолі з полковником Андрієм Горленком та адміністрація міста, очолювана війтом Йосипом Кириловим. Будував собор київський архітектор Стефан Стобанський. Будівництво було тривалим, тому освятили храм лише у 1770 р. Успенський собор був одним з пізніх зразків особливого архітектурного стилю доби Гетьманщини, який виник у результаті поєднання елементів бароко та об'ємно-просторових структур храмів княжої доби. В інтер'єрі собору був великий різьблений іконостас, виконаний у стилі класицизму. Після спорудження перед західним фасадом храму дзвіниці, собор набув довершеності і став відігравати значну роль у силуеті міста. Щоправда, дзвіницю зводили ще довше — з 1774 до 1801 р. Вона чотириярусна, збудована також у стилі класицизму, увінчана банею з високим шпилем. Справжньою її окрасою став дзвін «Казикермен», відлитий з турецьких трофейних гармат, узятих
a Підпис власний.
— 506 —
козаками Полтавського полку під час захоплення фортеці Казикермен. Упродовж XIX ст. собор кілька разів перебудовували — двоярусні барокові бані замінили куполами спокійнішої форми, змінили ризницю, паламарню, сходи на хори тощо. Храм обнесли огорожею з двома невеликими купольними капличками із західної сторони. У 1934 р., у розпал антирелігійної кампанії, собор зруйнували. Вціліла лише дзвіниця, у якій деякий час розміщувалася виставка «Архітектура і містобудування Полтави». З 1992 р. дзвіницю передали громаді віруючих УПЦ (КП) і перетворили на Успенську церкву. У 1999 р. розпочалася відбудова храму, яка в основному завершилася до кінця 2004 р.
2 Багинський Григорій — полтавський полковий писар у 1749-1767 pp.
3 Воскресенська церква — відома з кінця XVII ст. Спершу була дерев'яною, але в 1773 р. коштом полтавського бурмістра й бунчукового товариша П. Руденка збудували муровану. Церква була кубічною чотиристопною п'ятибанною із заокругленими зовнішніми кутами, мала приділи в ім'я Св. Василя Великого та Св. Сампсонія. У стіну останнього було вмуровано мідну гравіровану дошку з першого пам'ятника на честь Полтавської битви, збудованого тим же П. Руденком. У першій половині XIX ст. біля церкви збудували муровану дзвіницю, а наприкінці століття її обнесли огорожею. У 1936 р. церкву й дзвіницю розібрали, а в 1971 р. на її місці збудували музичне училище ім. М. Лисенка.
4 Преображенська церква — побудована у XVII ст. поблизу Курилівської брами Полтавської фортеці. У 1704 р. згоріла. Настоятель церкви, священик І. Світайло, вирішив її відновити. За допомогою колишнього полтавського полковника І. Іскри він у 1706 р. спорудив на тому самому місці невелику тимчасову дерев'яну Спаську церкву. Очевидно, він планував продовжити відбудову, але незабаром був засуджений у справі В. Кочубея та І. Іскри й засланий на Соловки, звідки повернувся лише 1710 р. У 1709 p., після завершення Полтавської битви, саме в цій церкві відбувся молебень за участю Петра І, а на площі біля неї поховали загиблих захисників фортеці. Поряд згодом спорудили нову Преображенську церкву, але в 1811 р. її розібрали.
5 Миколаївська церква — спершу дерев'яна, побудована на початку XVIII ст. на території Полтавської фортеці з правого боку Мазурівського яру. При церкві були шинок і шпиталь. Згоріла у 1758 р. Кам'яний однобанний храм звели
— 507 —
в 1774 р., за десять років (1784) поряд збудували двоповерхову дзвіницю. Добудована в середині XIX ст. Церкву й частину дзвіниці було зруйновано в 1930-х pp.
6 Полтавський полк — один із 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений 1648 року. Полковий центр — м. Полтава. Першим полковником був Іван Іскра (1648-1649). Найвідоміші полковники: Мартин Пушкар, Федір Жученко, Павло Герцик, Іван Черняк, Василь Кочубей, Андрій Горленко. Територія полку не була сталою, за увесь час існування полку до його складу входили сотні: Полтавська городова (1648-1782), Перша полкова (1648-1782), Друга полкова (1648-1782), Балаклійська (1661-1663), Білицька (1660-1764), Бірківська (Борківська) — сотенний центр с. Бірки, тепер Зінківського району Полтавської області (1648-1661), Бірківська (Борківська) — сотенний центр с. Бірки, тепер Великобагачанського району Полтавської області (1649-1662), Богацька (Великобагачанська) (1648-1661, 1665-1672, 1681-1687), Великобудищанська (Будиська) (1660-1782), Веприцька (1649-1662), Гадяцька (1649-1658, 1660-1662), Говтвянська (1667, 1676-1687), Грунська (1652-1662), Зінківська (1649-1662), Келебердянська (1660-1782), Китайгородська (1674-1764), Кишенська (1657-1661, 1663-1763), Книшівська (1649-1651), Кобеляцька (1648-1661, 1663-1765), Ковалівська (1649-1662), Котелевська (1654-1662), Куземинська (1649-1662), Лукімська (1649-1658), Лютенська (1649-1662), Маяцька (1674-1764), Нехворощанська (1674-1764), Новосанжарська (1654-1661, 1663-1764), Опішнянська (1649-1662, 1672-1687), Орлицька (1674-1764), Переволочанська (1660-1764), Подільська (1649), Рашівська (1649-1662), Решетилівська (1684-1782), Сокільська (1600-1764), Старосамарська (1744-1751), Старосанжарська (1654-1764), Царичанська (1674-1764), Шишацька (1660-1663, 1665-1686), Яреськівська (1660-1665). У 1764 р. значну частину полку приєднано до Новоросійської губернії. У 1775 р. полк ліквідовано, а решта його території ввійшла до складу Полтавського повіту Новоросійської губернії.
7 Полкова канцелярія — адміністративний орган управління полком на території Гетьманщини в другій половині XVII-XVIII ст. Безпосередньо підпорядковувалася полковникові, який за її допомогою керував військовими та цивільними справами полку. Очолював полкову канцелярію полковий писар, якому підлягали канцеляристи, зазвичай 10-16 осіб. У канцелярії зосереджувалося все
— 508 —
полкове діловодство: сюди надходили гетьманські універсали и царські укази, звідси велося листування з сотенними урядами тощо. Полкова канцелярія брала безпосередню участь в організації та проведенні переписів і ревізій на території полку, укладала й зберігала полковий архів.
8 Миргородський полк — один із 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений 1625 р. Полковий центр — м. Миргород. Серед відомих полковників: Матвій Гладкий (1649-1652), Григорій Лісницький (1653-1654, 1657-1658, 1660), Данило Апостол (1683-1727), Василь Капніст (1737-1750). Територія полку розміщувалася в районі басейнів річок Хорол і Псел, але неодноразово змінювалася. Починаючи з 1676 р. поступово усталилися його зовнішні кордони: на північному сході він межував з Гадяцьким, а на південному сході — з Полтавським, на північному заході — з Лубенським полками, а на південному заході — з «Вольностями Війська запорозького низового». Згідно з компутом 1723 р., полк складався з 15 сотень, 454 піших і 4386 кінних козаків, 3250 заможних і середняків й 1527 убогих та злиденних. Найбільшими сотнями були Миргородська (18 населених пунктів) та Хорольська (17 населених пунктів), найменшою — Багацька. У 1745 р. до його складу увійшла частина Правобережжя, де були сформовані Крилівська, Власівська, Кременчуцька й Потоцька сотні. На початку 1750-х pp. зі складу Крилівської сотні виділили ще й Цибулівську сотню. У 1752 р. у зв'язку зі створенням Нової Сербії Архангелогородську, Крилівську та Цибулівську сотні передали до її складу разом з правобережними селами Власівської, Кременчуцької і Потоцької сотень. У 1764 p., після утворення з Новосербської провінції Новоросійської губернії, до неї повністю включили Власівську і Кременчуцьку сотні. При цьому Кременчук став губернським містом. У зв'язку з цим в 1764 р. у його складі створили Хомутецьку сотню. 1775 р. російський уряд знову урізав адміністративну територію полку: до складу Новоросійської губернії включили Омельницьку та Потоцьку сотні. У 1774-1775 pp. до складу полку входили сотні: дві Миргородські, Хорольська, Сорочинська, Богацька, Устивицька, Яреська, Шишацька, Білоцерківська, Остапівська, Говтвянська, Городиська, Кременчуцька, Власівська, Омельницька, Потоцька. На 1782 р. у Миргородському полку нараховувалося 12 містечок і 1271 село. В тому ж році полк ліквідували за указом Катерини II від 16 вересня 1781 р. Територія полку увійшла до Київського намісництва.
— 509 —
9 Величковський Іван — священик. Імовірно, онук українського поета Івана Величковського, учня Варлама Ясинського і Лазаря Барановича, яскравого представника стилю бароко в українській поезії, автора віршованих збірок «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко от овці пастиру надежное» (1691), а також панегіриків, епіграм, курйозних і ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладача, теоретика фігурного віршування. Батько Паїсія Величковського, українського церковного діяча, богослова, філософа й письменника XVIII ст.
10 Катериненська провінція — частина Новоросійської губернії, що була утворена в 1764 р. До її складу увійшли Українська лінія і Слов'яносербія. Провінціальний центр — Бельовська (Белівська) фортеця (сучасне м. Красноград Харківської області). У 1765 р. до складу провінції входили Донецький і Дніпровський пікінерні полки, державні слободи Нова Водолага і Мала Водолага й Українська лінія. У 1776 р. Катерининська провінція увійшла до складу Азовської губернії. У 1778-1780 pp. значно зменшена провінція називалася Натальїнський повіт. 1782 р. її перейменували на Костянтинівський повіт, а 1783 р. — на Костянтиноградський повіт.
11 Ніжинський Благовіщенський монастир — заснований з ініціативи митрополита Київського і Галицького Стефана Яворського на початку XVIII ст. Центральною спорудою монастиря є Благовіщенський собор (1702-1716), збудований митрополитом на честь перемоги Петра І під Полтавою. С. Яворський заповідав монастирю власну величезну бібліотеку рідкісних книг і чималу суму грошей. Однак у 1723 р. гроші були конфісковані Священним Синодом, а через деякий час вивезли й бібліотеку, передавши її до Харківського колегіуму. У 1797 р. собор сильно постраждав під час пожежі, яка тоді знищила половину міста. На початку XIX ст. його відновили й значно розбудували.
12 Кочубей Семен Васильович (1729-1779) — бунчуковий товариш у Полтавському полку, ніжинський полковник (1746-1751), генеральний обозний, член Малоросійської колегії, після ліквідації козацької автономії — генерал-майор, а після звільнення з військової служби — таємний радник.
13 Імовірно, йдеться про Туркестанова (Туркистанішвілі) Бориса (Баадура) Панкратовича (Багратовича) (бл. 1690-1738) — підполковника, грузинського князя на російській службі. Приїхав до Росії за правління Петра І. Учасник Персидського походу російської армії (1722-1723).
— 510 —
14 Ємність відра у XVIII ст. не була сталою: київське відро вміщувало 8570 г води, а російське «государеве» — 12 420 г. (Див.: Сидоренко Г. Ф. Історична метрологія Лівобережної України XVIII ст. — К.: Наук. думка, 1975. — С. 158.)
15 Великобудищанський Преображенський жіночий монастир — заснований у XVII ст. як Спаський дівочий скит на правому березі Ворскли біля с. Чернечий Яр. У 1672 p., після того як гетьман Іван Самойлович наділив його землею, перетворений на монастир. Було збудовано дві дерев'яні церкви: Преображенську і трапезну Благовіщенську. У 1689 р. генеральний суддя В. Кочубей переніс монастирські споруди ближче до містечка Великі Будища, від якого монастир і одержав свою назву. У 1782 р. у монастирі збудували мурований Преображенський собор. 1887 р. монастир черговий раз перенесли, тепер до с. Писарівщина. Головним храмом була мурована Троїцька церква, через що монастир став називатися Великобудищанським Троїцьким. У 1891 р. споруджено муровану Успенську церкву. Припинив своє існування у 20-х pp. XX ст.
16 Руновський Андрій Гаврилович — полтавський полковий обозний у 1747-1774 рр.
17 Лубенський полк — один з 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений у 1648 р. Полковий центр — м. Лубни. Після Зборівського договору 1649 р. територію полку розділили між Миргородським і Кропивненським. Відновлений у 1658 р. Територія полку неодноразово змінювалася. Згідно з ревізією 1764 р. чисельність населення становила 146 931 особу, яка проживала в 21 містечку, 1609 селах і хуторах. Полковники — Павло Швець-Омелянович (1657-1659), Яків Засядько (1659-1660), Степан Шамрицький (1660-1661, 1663), Григорій Гамалія (1664-1666, 1668-1670, 1687-1688), Іван Сербин (1672-1675), Леонтій Свічка (1685-1692), Семен Зеленський (1702-1708), Василь Савич (1708-1714), Андрій Маркевич (1714-1727), Петро Апостол (1728-1757). Станом на 1781 р. до полку входило 23 сотні: дві полкові Лубенські, дві Пирятинські, дві Лохвицькі, дві Сенчанські, Чорнуська, Яншипольська, Глинська, Роменська, Хмелевська, Смілянська, Костянтинівська, Курінська, Городиська, Снітинська, Лукомська, Горошинська, Жовнинська, Чигирин-Дубровська, Яблунівська. У 1781 p., після ліквідації полкового устрою Гетьманщини, територію полку розділили між Київським та Чернігівським намісництвами.
— 511 —
18 Полтавський Хрестовоздвиженський монастир — збудований у 1650 р. на високій горі на березі р. Ворскла біля місця, де впадає в неї одна з правих приток— невелика річечка, звана в Полтаві Тарапунькою. З дозволу митрополита Сильвестра Косова його організував ігумен Лубенського Мгарського Преображенського монастиря Калістрат. Фундаторами святої обителі стали тодішній полтавський полковник Мартин Пушкар, представники козацької старшини та верхівка міщанства. Перші споруди монастиря були дерев'яними. За правління гетьмана Івана Самойловича його коштом розпочалося спорудження мурованого Хрестовоздвиженського храму, зразком для якого був Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря. Згодом опікуватися будівництвом собору став гетьман І. Мазепа. У 1695 p., під час набігу татарської орди, монастир було пограбовано і спалено. За відбудову монастиря взявся генеральний писар, а пізніше — суддя В. Л. Кочубей. Однак після арешту Кочубея будівельні роботи припинилися. У 1709 р. монастир захопила шведська армія, яка використовувала його для обстрілу Полтавської фортеці. Після Полтавської битви будівництво собору завершив полтавський полковник В. В. Кочубей. Урочисте освячення собору, який вважають одним з найкращих зразків українського бароко, відбулося у лютому 1756 р. Окрасою собору став різьблений чотириярусний бароковий іконостас, виконаний у 1772 р. знаменитим майстром Сисоєм Шалматовим. У 1750 р. за 50 кроків від соборної церкви спорудили муровану, однокупольну й одноярусну Троїцьку трапезну церкву. У 1864 р. її перебудували, додавши ще два придільних престоли: з правого боку — Великомучениці Варвари, а з лівого — Архістратига Михаїла. Крім того, з південного боку добудували трапезну, кухню та келію ченця, який завідував трапезною. У 1770 р. звели будинок ігумена, а у 1786 р. побудували триярусну муровану дзвіницю (висота 47 м) у стилі пізнього бароко. На дзвіниці розмістили 10 дзвонів, маса найбільшого з яких, відлитого у 1797 p., була 400 пудів (6400 кг). У 1787 p., з нагоди приїзду імператриці Катерини II, до будинку ігумена прибудували т. зв. «Катерининську залу», стіни якої були прикрашені живописом на біблійну й історичну тематику. Третю монастирську церкву — Семиона Богоприїмця — було збудовано у 1887 р. коштом багатого іркутського купця І. С Котельникова на честь померлого сина, похованого в монастирі.
19 Чарка — одиниця об'єму, яка дорівнювала 0,12299 л.
— 512 —
20 Ідеться, очевидно, про Адама Ненаденка, який був полковим обозним у 1693-1694 pp.
21 Уряд підкоморія було запроваджено в Гетьманщині у результаті судової реформи 1763 р.
22 Кочубей Павло Васильович (1736-1786) — бунчуковий товариш полтавського полку, підкоморій Полтавського повіту.
23 Охтирський слобідський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України. Полковий центр — м. Охтирка (нині райцентр Сумської області). Сформований у 1655-1658 pp. на території Слобожанщини переселенцями з Правобережної України. У 1732 р. полк поділявся на 20 сотень, адміністративними центрами яких були міста: Охтирка, Богодухів, Боромля, Гайворон, Коломак, Колонтаїв, Котельва, Краснокутськ, Мурафа, Рублівка, Хухра та ін. На той час на території полку існувало 13 міст, 63 села і слободи, 11 хуторів. Полковники: Іван Гладкий (1658-1660), Дем'ян Зінов'єв (1667-1675), Микола Матвеев (1677-1678), Семен Ружинський (1679), Іван Перехрест (1679-1704, з перервами), Федір Сагун (1680), Сидір Каменєв (1681-1682), Андрій Прокоф'єв (Несвятипаска) (1689-1690), Михайло Васильович (1690), Микита Сененко (1690), Роман Кондратьєв (1691-1693), Данило Перехрест (1702-1704), Федір Осипов (1694, 1704-1711), Максим Осипов (1711-1724), Олексій Лесевицький (1724-1734), Іван Лесевицький (1735-1751), Костянтин Лесевицький (1751-1756), Юрій Лесевицький (1756-1758), Михайло Боярський (1759-1764). У 1765 р. полк реорганізували в регулярний гусарський російської армії, а його територія увійшла до складу новоутвореної Слобідсько-української губернії.
24 Ніжинський полк — один з 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений у 1648 р. Полковий центр — м. Ніжин. Займав лівий берег р. Десна, починаючи від м. Салтикова Дівиця до впадання в Десну р. Івотка, обидва береги р. Сейм, з її витоку і до впадіння р. Клевень, яка слугувала східним кордоном полку, а також обидва береги р. Остер (притока Десни). Територія полку змінювалася. Так, у 1648 р. до його складу входило 10 сотень, а в 1781 р. — 22. Це чотири полкові Ніжинські, Батуринська, Бахмацька, дві Борзнянські, Вертіївська, Воронізька, Глухівська, Дівицька, Заньківська, Івангородська, Конотопська, Коропська, Кролевецька, Новомлинська, Прохорська, Попівська,
— 513 —
Шаповалівська, Ямпільська. На території полку розташовувалися дві гетьманські столиці — Батурин і Глухів. Найвідоміші полковники: Іван Золотаренко (1653-1655), Василь Золотаренко (1655-1656, 1659-1661), Григорій Гуляницький (1656-1659). Після ліквідації 1782 р. територія полку увійшла до Чернігівського намісництва.
25 У XVIII ст. відомі дві ємності кварти: «кварта київська» — 857 г і «кварта» — 1242 г.
26 У той час існувала т. зв. Нова, або Підпільненська Січ, яка розташовувалася на великому півострові, що омивався р. Підпільна (притокою Дніпра).
27 Терміном «польська нація» позначалися, як правило, вихідці з Правобережної України.
28 Святої Єлизавети фортеця — адміністративний центр Новосербського поселення (Нової Сербії та Новослобідського козацького полку). Збудована в 1754-1757 pp. і названа на честь імператриці Єлизавети Петрівни. Мала форму правильного шестикутника, до 6 верст у периметрі. Єлизаветинська фортеця була штаб-квартирою Новослобідського козацького (згодом Єлисаветградського пікінерного) полку й протягом 1753-1764 pp. — місцем перебування вищого російського командування на півдні України.
29 Грузинський гусарський полк — сформований у 1741 р. на основі грузинської гусарської роти, організованої в 1738 р. з числа осіб, які виїхали до Росії з царем Вахтангом IV. Із 1742 р. брав участь у російсько-шведській війні 1741-1743 pp. Після її завершення полк розмістили на території Гетьманщини, де гусарам надали села й землі у спадкове володіння. Офіцери отримали по 30 дворів, а солдати — по 10. Згодом полк брав участь у Семирічній війні 1756-1763 pp., а також у російсько-турецькій війні 1768-1774 pp.
30 Новоросійська губернська канцелярія — орган адміністративного управління Новоросійської губернії, спочатку розміщувалася у фортеці Святої Єлизавети (див. Святої Єлизавети фортеця), а з березня 1765 р. — у м. Кременчук.
31 Гадяцький полк — один з 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений у 1648 р. Полковий центр — м. Гадяч. У 1649 р. приєднаний до Полтавського, оскільки територія полку стала ранговою Гетьманською маєтністю під назвою Гадяцьке староство. У 1661-1662 pp. староство ліквідували й замість нього створили Зіньківський полк, який у 1671 р. перетво-
— 514 —
рили на Гадяцький. Кількість сотень коливалася від 12 до 15. Згідно з ревізією 1764 p., у полку налічувалося 11 міст і містечок, 982 села й хутори, де проживало 21986 виборних козаків, 18002 підпомічники і близько 30000 посполитих. У 1782 р. у ньому було три сотні Гадяцькі, три Опошанські, три Зіньківські, дві Комишанські, дві Ковалівські, Веприцька, Грунська, Куземинська, Рашівська і Лютенська. Полковники: Ярема Хмеленко (1648), Кіндрат Бурлій (1648- 1649), Василь Шиман (1662-1663), Семен Остренко (1666-1668, 1672), Яків Тищенко (1670-1672), Федір Криницький (1672-1678), Михайло Самойлович (1678-1687), Михайло Борохович (1687-1704), Степан Трощинський (1705-1709), Іван Чарниш (1709-1714), Михайло (1715-1726) та Гаврило (1727-1729) Милорадовичі, Григорій Граб'янка (1730-1738), Петро Галецький (1738-1754), Василь Розумовський (1755-1762), Антін Крижанівський (1762-1772), Семен Милорадович (1778), Родіон Пламенець (1790). Після ліквідації у 1782 р. територія полку відійшла до Чернігівського намісництва.
32 Путивльський повіт — адміністративно-територіальна одиниця у складі Білгородської губернії Російської імперії.
33 Угорський гусарський полк — сформований згідно з імператорським указом від 14 жовтня 1741 р. й укомплектований переважно з вихідців з Угорщини. Озброєння гусара складалося з палаша, або довгої шаблі, карабіна та пари пістолетів. Полк був поселенським, кожному гусару було відведено землю і призначено річну платню 38 крб 94 коп.
34 Ідеться про полтавського полковника (1676-1677, 1683-1686, 1687, 1691-1695) Павла Семеновича Герцика (р. н. невід. — бл. 1700). Уславився як меценат, коштом якого збудовано Хрестовоздвиженську церкву Києво-Печерської лаври (1700).
35 Пушкарівський Вознесенський жіночий монастир — заснований у Полтаві в 1676 р. як Покровський монастир. У 1721 р. перенесений до с. Пушкарівка. У 1762 р. полтавський полковник Іван Черняк своїм коштом збудував Вознесенську церкву, після чого монастир став називатися Пушкарівським Вознесенським. У 1786 р. монастир перевели на своє утримання, а згодом ліквідували. За переказами, саме в цьому монастирі доживала черницею Мотря Кочубеївна.
— 515 —
36 Левенець Федір Іванович (1717—1788(?)) — бунчуковий товариш, підкоморій Полтавського повіту.
37 Курський повіт — адміністративно-територіальна одиниця у складі Білгородської губернії Російської імперії.
38 Чернігівський полк — один із 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений у 1648 р. Полковий центр — м. Чернігів. Територія полку постійно змінювалася. У 1748 р. було 7 сотень, а в 1764 р. — 18. У 1782 р. до його складу входили сотні: полкова Чернігівська, Вибельська, Слабинська, Білоуська, Роїська, Любецька, Городницька, Седнівська, Березнинська, Столинська, Синявська, Киселівська, Менська, Волинська, Сосницька та Понурницька. На той час у полку було одне місто, 9 містечок і 719 сіл. Полковники: Мартин Небаба (1648-1651), Степан Пободайло (1651-1653), Іван Вибельський (1653-1657, 1661), Оникій Силич (1657-1663), Дем'ян Многогрішний (1665-1669), Іван Лисенко (1669-1671), Василь Многогрішний (1671-1672), Іван Самойлович (1685-1687), Яків Лизогуб (1687-1698), Юхим Лизогуб (1698-1704), Павло Полуботок (1706-1722), Михайло Богданов (1723-1735), Володимир Ізмайлов (1736-1749), Іван Божин (1749-1762), Петро Милорадович (1762-1782). Полк ліквідовано у 1781 p., а його територію включено до Чернігівського намісництва.
39 Французька хвороба — сифіліс.
40 Бахмутська провінція — адміністративно-територіальна одиниця, створена у складі Азовської губернії в 1719 р.
41 Прилуцький полк — один з 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений у 1648 р. Полковий центр — м. Прилуки. У 1649 р. територія полку збільшилася за рахунок приєднання до нього Ічнянського полку. Тоді до нього входила 21 сотня: три полкові Прилуцькі, дві Варвицькі, дві Ічнянські, Шкуратова, Срібнянська, Дівицька, Галицька, Переволочанська, Городнянська, Іваницька, Монастирська, Кариботівська, Краснянська, Горлянська, Гужівська, Кропивненська і Липовчанська. Пізніше кількість сотень знову зменшилася. За реєстром 1723 р. налічувалося 8 сотень, а за ревізією 1764 р. їх було вже 11. У полку існувало 556 поселень — 9 містечок, 547 сіл і хуторів. Полковники: Іван Мельниченко (1648), Филон Джалалій (1649), Пилип Носач (1649-1651), Іван
— 516 —
Шкурат (1651), Яким Сомко (1652), Яків Воронченко (1652-1654, 1656-1659), Петро Дорошенко (1657-1659), Лазар Горленко (1659-1687, з перервами), Іван Стороженко (1687-1692), Дмитро Горленко (1693-1708), Іван Ніс (1708-1717), Гнат Ґалаґан (1714-1739), Григорій Ґалаґан (1739-1763). У 1782 р. полк ліквідували, а територію включили до Чернігівського намісництва.
42 Розумовський Олексій Григорович (1709-1779) — брат гетьмана Кирила Григоровича Розумовського. Народився в с. Лемеші Чернігівського полку в родині реєстрового козака. Граф (з 1744), генерал-фельдмаршал (з 1756). Фаворит і, можливо, морганатичний чоловік імператриці Єлизавети Петрівни.
43 Єлизавета І Петрівна (1709-1762) — російська імператриця, дочка Петра І і Катерини І.
44 Петро І Олексійович (1672-1725) — цар Великої, Малої і Білої Русі (1682-1725), з 1721 р. імператор Російської імперії.
45 Харківський слобідський полк — адміністративно-територіальна одиниця Слобідської України. Полковий центр — м. Харків. Створений у 1659-1660 pp. переселенцями з Наддніпрянщини. У 1677 р. до нього було приєднано Балаклійський полк. Тоді у складі полку було 15 сотень. У 1685 p., після створення Ізюмського полку, від нього відійшли 13 містечок. Згідно з переписом 1732 р., до його складу входили сотні: Валківська, Дергачівська, Золочівська, Липецька, Люботинська, Мереф'янська, Вільшанська, Перекопська, Пересічнянська, Салтівська, Соколовська, Таранівська, Угольчанська, Тишківська, дві Харківські, Хорошівська, Циркунівська. На території полку було тоді 2 міста, 11 містечок, 52 села, 6 слобідок і 45 хуторів, населення яких становило 37 363 особи чоловічої статі. Полковники: Остап Воропай (1660), Іван Сірко (1665-1668), Федір Ріпка (1668), Григорій Донець (1668-1690), Федір Донець-Захаржевський (1691-1706), Федір Шидловський (1706-1709), Лаврентій Шидловський (1709-1712), Петро Куликовський (1712-1713), Григорій Квітка (1713-1734), Степан Тевяшов (1734-1757), Матвій Куликовський (1757-1764). Після ліквідації полкового устрою на Слобожанщині полк перетворили на гусарський, а його територія увійшла до Слобідсько-української губернії.
46 Українська лінія — система укріплень, що існувала у 1731 -1764 pp. для оборони від татарських нападів. Її довжина становила близько 285 км від Дніп-
— 517 —
pa по p. Орель та її притоці Берестовій до р. Берека й злиття її з Донцем. Ідея спорудження виникла наприкінці 20-х pp. XVIII ст. в умовах підготовки Росії до війни з Туреччиною. Для посилення обороноздатності південних кордонів, а також наближення військових баз до Кримського півострова і було вирішено спорудити Українську лінію. Згідно з проектом генерала фон Вейсбаха, під її прикриттям передбачалося поселити 20 ландміліцьких полків. Будівництво лінії почалося в 1731 р. і найбільш інтенсивно провадилося до 1733 p., але не було закінчено навіть у 1740-х роках. На будівництві Української лінії працювало щороку 20000 лівобережних і 2000 слобідських козаків та близько 10000 посполитих. Українська лінія складалася з 16 фортець і 49 редутів, з'єднаних між собою високим земляним валом і глибоким ровом.
47 Смоленський піхотний полк — сформований у 1700 р. у Москві. Брав участь у Полтавській битві (27.06.1709), Семилітній війні (1756-1763), російсько-турецьких війнах (1768-1774 і 1787-1791), Італійському та Швейцарському походах 1791 р.
48 Київський полк — один з 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений у 1648 р. Полковий центр — м. Київ, з 1708 р. — м. Козелець. Утворений 1625 р. як полк реєстрових козаків згідно з Куруківською угодою. Як і в решти полків, його територія постійно змінювалася: у 1649 р. полк складався з 17 сотень, у 1654 р. — з 22. Після Андрусівського перемир'я 1667 р. виникло два Київські полки — Лівобережний і Правобережний (1667-1672). Згідно з ревізією 1764 p., Лівобережний Київський полк мав 11 сотень: Бобровицьку, Бориспільську, Гоголівську, Київську, Кобижчанську, Козелецьку, Мринську, Морівську, Олишівську, Остерську й Носівську. На його території було 3 міста, 14 містечок і 448 сіл. Полковники: Олексій Теплуцький (1648), Станіслав-Михайло Кричевський (1648-1649), Антін Жданович (1649-1653, 1656-1657), Євтух Пещенко (1653-1654), Павло Яненко-Хмельницький (1654-1656, 1657-1659), Василь Дворецький (1659-1660, 1662, 1663-1668), Семен Третяк (1662-1663), Костянтин Солонина (1669-1682, 1687-1689), Григорій Карпович (Коровка-Вольський) (1682-1687), Костянтин Мокієвський (1691-1708), Федір Коровка-Вольський (1708-1712), Антін Танський (1712-1731), Михайло Антонович Танський (1732-1747), Михайло Михайлович Танський (1747-1751), Юхим Дараган (1751-1766), Олександр Безбородько (1774-1775), Лука Лукашевич
— 518 —
(1779-1781). Полк ліквідований 1781 р. у зв'язку з ліквідацією полково-сотенного устрою Гетьманщини.
49 Острогозький слобідський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України. Полковий центр — м. Острогозьк (нині територія Воронезької області Російської Федерації). Перший слобідський полк, сформований на Слобожанщині у 1652-1658 pp. із переселенців з Лівобережної та Правобережної України. У 1652 р. Іван Дзиковський очолив переселенців — козаків Чернігівського й Ніжинського полків у кількості 2000 осіб з родинами та майном, які заснували місто Острогозьк. Дзиковський згодом і став острогозьким полковником. Спершу полк складався із 7 сотень, які називалися за прізвищами своїх сотників чи від тих місцевостей, звідки прибули: Остапова, Дубовика, Іванова, Батуринська, Конотопська, Карабутинська, Бутурлинська. Сотенні містечка — Білолуцьк, Ольшанськ, Старобільськ, Євдаківка, Усерд та ін. З часом територія полку розширилася за рахунок переселенців з Гетьманщини та інших частин України. У 1670 р. Острогозький полк приєднався до повстання Степана Разіна. На другу половину XVIII ст. територія полку зросла. У ньому на той час було вже 14 сотень: перша Острогозька, друга Острогозька, третя Острогозька, Ливенська, Уривська, Корочанська, Закотна, Білолуцька, Біловодська, Калитвинська, Богучарська, Толучіївська, Міловська, Калачіївська. Полковники: Іван Дзиковський (1652-1670), Герасим Карабут (1670-1674), Кіндрат Гаврилов (1675-1678), Федір Сербин (1679-1680), Іван Сас (1680-1693), Петро Бурлат (1693-1698), Федір Куколь (1698-1704). У XVIII ст. полк очолювали вихідці із роду Тевяшових (Іван (1704-1725), Іван Іванович (1725-1757), Степан Іванович (1757-1773)). Після ліквідації козацького самоврядування на Слобідській Україні в 1765 р. полк розформували, його козаки склали основу Острогозького гусарського полку російської армії, а територія увійшла до складу Острогозької провінції Слобідсько-української губернії.
50 Скельський Преображенський монастир — заснований у 1660 р. ченцями Корсунського чоловічого монастиря поблизу містечка Грунь на правому березі р. Ворскла з дозволу зінківського полковника В. Шимана. Назву отримав від скель, які його оточували. Спочатку існував як община Корсунського, але в 1675 р. до нього призначили власного ігумена. У монастирі було три дерев'яних храми — Преображенський, Введенський та Івана Предтечі. Монастир мав значні земельні
— 519 —
угіддя, надані універсалами гетьманів І. Мазепи, І. Скоропадського та інших. Ліквідований у 1786 р.
51 Ізюмський слобідський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України. У 1685 р. виділився з Харківського полку. Полковий центр — м. Ізюм. До його складу відійшли 25 міст і містечок та 54 села, зокрема: Ізюм, Ольховатка, Дворіччя, Новий Перекоп, Балаклія, Андрієві Лози, Бишкін, Лиман, Савинці, Царевоборисів, Сеньків, Купецький, Кам'янка, Переніги, Махнач, Зміїв, Співаківка, Тор та ін. Згідно з переписом 1732 р., до складу полку входило 17 сотень, в яких налічувалося 99 населених пунктів, де проживало 30458 осіб. Полковники: Костянтин Донець (1685-1693), Федір Шидловський (1693-1711), Данило Бистрицький (наказний, 1711, 1719-1720), Михайло Захаржевський (1707-1723), Тимофій Ґоряїстов (1723-1725), Лаврентій Шидловський (1725-1735), Михайло Донець-Захаржевський (1736), Євстафій Данилевський (1736-1743), Іван Квітка (1743-1751), Федір Краснокутський (1751-1756, 1757, 60-ті pp. XVIII ст.), Михайло Милорадович (1759-1761), Олексій Черкасов (1764). Після ліквідації в 1765 р. полкового устрою на Слобідській Україні реорганізований у регулярний Ізюмський гусарський полк російської армії, а його територія увійшла до складу Ізюмської провінції Слобідсько-української губернії.
52 Білгородська губернія — губернія Російської імперії у 1727-1779 pp. Створена в 1727 р. у результаті виділення Білгородської, Орловської та Севської провінцій зі складу Київської губернії. У 1745 р. до складу губернії входило 3 провінції (Білгородська, Орловська, Севська) і 4 міста (Ізюм, Охтирка, Суми, Харків). 28 липня (8 серпня) 1765 р. з південної частини Білгородської і Воронезької губерній була сформована нова Слобідсько-українська губернія з центром у м. Харків.
53 Терміном «литовської нації» називали вихідців з території Білорусі.
54 Сахновський Григорій — полковий суддя Полтавського полку (1747-1768).
55 Різдва Богородиці Церква — точна дата побудови не відома. Джерела фіксують існування у 1692 р. дерев'яного храму, який згорів під час великої міської пожежі у 1771 р. Церкву відбудовано в 1775 р. коштом полкового хорунжого Лаврентієва та знатного міщанина Луценка. У 1896 р. її розібрали й перенесли до
— 520 —
с. Новопарафіївка Костянтиноградського повіту. У 1896-1899 pp. на Подолі звели муровану церкву Різдва Богородиці в псевдовізантійському стилі. У 1931 р. церква була закрита й пізніше розібрана.
56 Стародубський полк — один з 10 адміністративно-територіальних козацьких полків Гетьманщини. Створений у 1654 р. Полковий центр — м. Стародуб. До 1663 р. перебував у підпорядкуванні Ніжинського полку й управлявся наказним полковником. До складу полку входили сотні: дві полкові Стародубські, дві Почепські, Новоміська, Топальська, Мглинська, Бакланська, Погарська, Новгородська і Шептаківська. На території Стародубського полку були 4 міста, 3 містечка і 1118 сіл. Після церковної реформи патріарха Никона у Московській державі наприкінці 1660-х pp. на території Стародубського та сусіднього Чернігівського полків виникло 16 слобід переселенців-старообрядців (розкольників). Полковники: Петро Рославець (1663, 1668-1676), Григорій Коровка-Вольський (1678-1680), Семен Самойлович (1680-1685), Яків Самойлович (1685-1687), Михайло Миклашевський (1689-1706), Іван Скоропадський (1706-1708), Лук'ян Жоравка (1709-1719) та інші. У XVIII ст. призначалися полковники з росіян — Іван Кокошкін (1723-1724), Ілля Пашков (1724-1728), Олександр Дуров (1730-1734), Афанасій Радіщев (1734-1741). У 1783 р. на основі Стародубського козацького полку сформовано Стародубський 34-й драгунський полк.
57 Польська область — очевидно, йдеться про українські території, які входили до складу Речі Посполитої.
58 Донецький пікінерський полк (1764-1783) — поселенський кінний полк російської армії, озброєний списами (рос. піка), сформований переважно з українських козаків. Названий за місцем розселення — р. Сіверський Донець. Пікінери повинні були нести військову службу і забезпечувати себе. До складу полку ввійшли 5 замків колишньої Української лінії: Білевська, Прасковійська, Петрівська, Козловська й Ряжена, а також 5 сотень, приєднаних з Малоросійської губернії: Нехворощанська, Маяцька, Царичанська, Китайгородська й Орільська. Адміністративно, разом з Дніпровським пікінерним полком, Донецький полк входив до складу Катерининської провінції Новоросійської губернії.
59 Стрітенська церква — відома з кінця XVII ст. Спочатку була дерев'яною, у 1782-1787 pp. спорудили муровану в стилі пізнього бароко. Церква мала три престоли з приділами Іоанна Богослова і Св. Стефана, а також округлені зовнішні
— 521 —
кути. У 1853 p. із заходу до неї прибудували мурований двоповерховий притвор і триярусну чотиригранну дзвіницю з восьмигранним куполом і шпилем. Зруйнована у 1937-1938 pp.
60 Дніпровський пікінерський полк (1764-1783) — такий само, як і Донецький. Був сформований 9 червня 1764 р. переважно з українських козаків. До його складу ввійшли колишні сотні Полтавського та Миргородського полків: Старосанжарська, Новосанжарська, Білицька, Кобеляцька, Сокольська, Кишенська, Переволочна, Келебердянська, Кременчуцька і Власівська. Поділявся на 20 рот (сотні). Чверть роти складали піші стрільці, озброєні фузеями. Решта кінних пікінерів були озброєні списами, шаблями, карабінами. Форма пікінера нагадувала одяг українського козака й спрощену гусарську форму. Пікінери носили високі шапки, куртки-угорки, чакчіри, прикрашені шнуром. Полк розселили від витоків р. Самара до лівого берега Дніпра навпроти Новосербії. Адміністративно Дніпровський полк входив до складу Катерининської провінції Новоросійської губернії разом з Донецьким пікінерським полком.
61 Лейб-гвардії Семенівський полк — один із двох найстарших піхотних полків гвардії в російській армії (разом з Преображенським лейб-гвардії полком), сформований у 1683 р. (входив до складу «потішних військ» царя Петра І), у 1700 р. перейменований у лейб-гвардії Семенівський полк (названий за підмосковним с. Семенівське, де він спочатку дислокувався). Під час Північної війни 1700-1721 pp. полк брав участь у битві під Нарвою (1700), облозі Нієншанця (1703), Полтавській битві (1709) та Прутському поході (1711). Пізніше — у війнах з Туреччиною (1735-1739) та Швецією (1741 -1743 і 1788-1790).
62 Ідеться про Лаврона Микитовича Глобу, який був полковим обозним у 1723-1735 pp.
— 522 —
Список скорочень
Список скорочень у тексті документа
Бгцы — Богородицы
Бгци — Богородицы
Вас. Путимцов — Василий Путимцов
Гспда — Господа
Гспдня, гпдня — Господня
гпдна — господина
д — дня
дн — день, дня
к — копеек
мнстира — монастыря
мце — месяце
Хрста — Христа
Хрства — Христова
Список умовних скорочень
арк. — аркуш
Вип. — випуск
д. — деревня
Дис. канд. іст. наук — дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
енцикл. довід. — енциклопедичний довідник
зв. — зворот
КС. — Киевская Старина
М. — Москва
м. — місто
м-ко — містечко
оп. — опис
р. — рік, році, річка
pp. — роках
С. — сторінка
с. — село
сл. — слобода
С.-Петербург — Санкт-Петербург
спр. — справа
ст. — століття
стр. — струмок
т. — том
Указ. соч. — указанное сочинение
Укр. іст. журн. — Український історичний журнал
уроч. — урочище
ф. — фонд
ЦДІАК України — Центральний державний історичний архів України в м. Києві
цит. за — цитовано за
— 523 —
Словник архаїзмів і термінів
Абшит — звільнення.
Бунчукові товариші — представники козацької старшини, які підпорядковувалися гетьману й перебували під його знаком — бунчуком. Чин бунчукових товаришів запровадив гетьман Іван Мазепа.
Бурмистер — посадова особа в міському самоврядуванні, яке ґрунтувалося на магдебурзькому праві.
Верста — стародавня російська міра довжини, дорівнювала 500 сажням, або 1,6 кілометра.
Військові товариші — привілейована частина козацтва в Гетьманщині другої половини XVII-XVIII ст., яка за соціальним статусом наближалася до полкової старшини.
Вікарій — заступник парафіяльного священика.
Гармаші — артилеристи, пушкарі. Спеціально підготовлені козаки, які опанували артилерійську справу.
Гривня — мідна монета в 3 або 2,5 копійки.
Ґаляс — чорнильний горішок.
Ґард — 1) місце на річці, влаштоване для риболовлі або полегшення переправи; 2) складена з каменю перегородка поперек річки.
Доброхотный — добровільний.
Драгуни (фр. dragon — «драгун», букв. «дракон») — вид кавалерії; назва, присвоєна кінноті, яка здатна діяти в бою і в пішому строю.
Дяк — назва церковного читця і співця.
— 524 —
Значкові товариші — полкова старшина в Гетьманщині наприкінці XVII-XVIII ст., яка об'єднувалася під малим полковим прапором — значком і не займала постійних урядів.
Золотар — ювелір.
Золотий — срібна монета масою 6,73 г.
Ієрей — те саме, що священик.
Канонір — гармаш.
Канцелярист — молодший службовець однієї з канцелярій Гетьманщини: Генеральної військової, Генеральної скарбової, Генеральної військової артилерії, малоросійського генерал-губернатора, полкової або сотенної.
Каптенармус — посадова особа в армії, відповідальна за зберігання і видачу харчів, одягу та зброї.
Караульня — приміщення для сторожа або військових вартових.
Кварта — міра рідини ємністю 1242 г.
Колодник — арештант, в'язень у колодках або інших кайданах.
Консистенція (Консистентна дача) — грошовий податок на утримання російських військ, розквартированих у Малоросії, який сплачували всі господарства Гетьманщини.
Копа — у XIV-XVIII ст. на українських землях — назва певної кількості грошей, зокрема, у XVII ст. копа становила 75 польських або 60 литовських грошей чи 50 російських копійок, а у другій половині XVIII ст. — 1 рубль 20 коп.
Крепость (Купчая крепость) — документ про купівлю або продаж нерухомого майна.
Куфа — велика бочка на 40 відер.
Лавник — член міського суду.
Ленбик (Лембик) — перегінний куб.
Литаври — ударний музичний інструмент з визначеною частотою звуку. Має азійське походження, в Європі відомий з XV ст.
Магістрат — судово-адміністративний орган міського самоврядування.
Обозний генеральний — вищий за рангом член генеральної старшини; начальник артилерії у козацькому війську.
Однодворці — категорія сільських жителів у Росії (із нащадків колишніх служилих людей, зубожілих дворян тощо), які фактично перебували у становищі державних селян і володіли невеликою (в один двір) земельною ділянкою.
Осавул — виборна службова особа, яка обіймала одну з військово-адміністративних посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. Поділялися на генеральних, полкових
— 525 —
і сотенних. Полкові (по два в кожному полку) і сотенні відали військовою підготовкою козаків, забезпеченням полку чи сотні озброєнням і боєприпасами (крім артилерії), складали козацькі реєстри, статути тощо.
Паламар (рос. пономарь) — церковнослужительський чин, у якому посвячений має право й обов'язок допомагати під час підготовки до богослужіння: запалювати свічки у храмі, подавати кадильницю, прибирати вівтар, храм тощо.
Писець — людина, яка професійно займається переписуванням документів або книг від руки.
Підварок — миза, маєток, фільварок, ферма.
Підкоморій — суддя, який займався питаннями розмежування земельних володінь.
Подвойський — посадова особа, яка повідомляла населенню розпорядження властей.
Покій — житлове приміщення, кімната.
Посполиті — у XVIII ст. це слово вживали у двох значеннях: 1) селяни; 2) населення, яке не належало до «політичного народу» — шляхти, козаків, духовенства й міщан на магдебурзькому праві.
Постава — пара жорен (каменів) на млині.
Прем'єр-майор — штаб-офіцерський чин у російській імператорській армії XVIII ст. Згідно зі статутом 1716 p., майори розділялися на премєр-майорів і секунд-майорів. Прем'єр-майор завідував у полку стройовою й інспекторською частинами. Командував 1-м батальйоном, а під час відсутності командира полку — полком. Поділ на прем'єр- і секунд-майорів було скасовано у 1797 р.
Пресвітер — другий, середній, ступінь церковної ієрархії; ієрей.
Пробивати (рос. пребывать) — жити.
Провінція — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії XVIII ст., частина губернії.
Промеморія — доповідна записка, яку подавали нижчі посадові особи вищим.
Протопіп — священик, який очолює протопопію.
Пушкар — те саме, що гармаш.
Райця — виборний член магістрату, що виконував поліцейсько-адміністративні функції.
Ротмістр (нім. Rittmeister — майстер їзди) — старший обер-офіцерський чин у кавалерії російської армії. За табелем про ранги відповідав чину капітана.
Сага (з тюрк.) — болотисте, поросле очеретом місце у плавнях.
— 526 —
Сажень — спеціально виготовлена мірка, що дорівнювала 3 аршинам, або 2,134 м і використовувалася для різних вимірів.
Секвестр — в'язниця.
Секунд-майор — молодший офіцерський чин, що існував у російській армії XVIII ст. до встановлення чину підполковника, замість прем'єр-майора.
Стінка — лісок над кручею.
Стопа — стара (до запровадження метричної системи мір) російська міра кількості паперу, яка дорівнювала 480 аркушам.
Таляр — старовинна срібна монета в 75 коп.
Тин — огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт.
Форштат — передмістя.
Фунт — міра ваги; на території Гетьманщини XVIII ст. дорівнювала 393,13 г.
Хорунжий (від «хоругва» — стяг, прапор) — особа, яка зберігала й носила прапор, що називався хоругвою. Урядовець у козацькому війську XVII-XVIII ст. При кожному полку і сотні були полкові й сотенні хорунжі, а при генеральній старшині — генеральний хорунжий.
Цейхгауз — військовий склад зброї та обмундирування.
Цирульник — перукар, який також виконував деякі обов'язки лікаря (пускав кров, ставив п'явки і т.ін.).
Шваґер — 1) брат дружини; 2) сестрин чоловік; зять; 3) брат чоловіка.
Шинок — будівля або заїзд, де продавали спиртні напої.
Шпиталь — лікарня, богадільня.
— 527 —
Іменний покажчик
Абросимова Світлана 35
Авраменко Микита, наймит 107, 108
Адаменко Лук'ян, полтавський житель 62
Акимов Степан, наймит 331
Аландаренко Семен, наймит 109
Алісов Михайло, купець 207
Алфетович Леонтій, наймит 200, 201
Альохіна Агафія, вдова 372
Андрейченко Іван, наймит 278
Андреєв Гаврило, попович 87
Андреєв Гнат, учень шевця 233
Андреєв Дем'ян, посполитий 301
Андреєв Федір, наймит 479
Андрієнко Іван, наймит 100
Андрієнко Опанас, наймит 147
Андрієнко Федір, слободи Триби житель 96
Андрієнко Федір, ткач 367
Андрійченко Мусій, підданий 357
Андрущенко Антон, козак 492
Андрущенко Микола, козак 197
Андрущенко Трохим, посполитий 472
Андрущенко Яким, підданий 305
Анна Іоанівна, російська імператриця 40
Антоненко Василь, підданий 425
Антоненко Петро, підданий 232
Антоненко Степан, посполитий 57
Антонов Іван, римар 308
Артеменко Логін, наймит 132
Артеменко Михайло, наймит 451
Артеменко Яким, козак 214
Артемов Сава, учень шевця 235
Артюх Яким, козак 217
Артюшенко Іван, козак 217
Артюшенко Яким, козак 220, 470
Арчичар Леонтій, циган 165
Аршинов Кіндрат, купець 87
Аршинов Степан, купець 365
Аршинова Федора, вдова 87
Афанасієв Іван, канцелярист 381, 398
Афанасієв Матвій, учень шевця 249
Афанасієв (Котляренко, Котляр) Мусій, котляр 309, 310
— 528 —
Афанасієва Степанида, вдова 286, 397, 398
Ахтирський Клим, наймит 146
Ахтирський Петро, дячок 158
Бабанський Влас, підданий 263
Бабанський Григорій, кравець 286, 287
Бабанський Іван, підданий 442
Бабанський Федір, полтавський житель 76
Бабенко Віктор 19
Бабиченко Демид, наймит 297
Багалієв Андрій, кріпосний 114
Багалій Дмитро 5, 9, 11, 40
Багданович Андрій, військовий товариш 119, 120
Багінський Григорій, полтавський полковий писар 45, 104, 107, 176, 180, 199, 230, 233, 374, 423, 424, 506
Багрій Ілля, наймит 157
Багрій Кирило, кравець 460, 461
Багрій (Багрієнко) Онисим, козак 213-217
Багрій Сава, козак 217
Бадай Данило, підданий 122, 123
Бадай Степан, канонір 177
Бадаква Данило, посполитий 178
Бадаква Самійло, посполитий 178
Бадарєва Ганна, вдова 205
Бажан Михайло, козачий син 292
Бакаєнко Тимофій, козачий син 163, 164
Балясна Анастасія, вдова 134
Балясний Василь, сотник Царичанської сотні 61, 117
Бандуристий Клим, ткач 417
Бандурка Іван, підданий 183
Бандурченко Петро, учень кравця 276
Барвінченко Денис, наймит 136, 137
Бардак Карпо, підданий 484
Бариловський Федір, козак 303
Барченко Іван, наймит 249
Басанець Григорій, посполитий 365, 366
Басараб Антон, підданий 406
Басиха Наталія, вдова 187, 396
Батуринець Дмитро, купець 294
Баценко Григорій, посполитий 253
Башкир Микола, підданий 286
Беденко Данило, підданий 256
Безбатченко Василь, наймит 282
Безкровний Антон, посполитий 426
Безпаленко Гаврило, підданий 429
Безпалий Андрій, міщанин 89
Безпалий Омелян, козак 383
Безпечальний Сидір, слуга 58, 64, 172, 280, 313, 371, 373
Безпечний Андрій, підданий 254
Бекетов Семен, наймит 148
Беньковський Дем'ян, полтавський полковий осавул 199, 200
Бердник Назар, скрипаль 310
Бердник Прокоп, підданий 280, 281
Бережненко Олексій, підданий 182
Бережненко Степан, наймит 142
Бережний Андрій, наймит 122
Берк Пітер 17
Бета Василь, цирульник 24, 47, 95
Бибіков Тимофій, полтавський житель 316, 319, 386, 390, 433
Биковський Семен, лавник полтавського магістрату 17, 50, 88, 133, 381
— 529 —
Бистрановський Самійло, циган 165
Бичков Мирон, солдат 276
Бібік Семен, козак 222
Бігун Йосип, козак 472
Біда Іван, пікінер 310
Бідуха, полтавська міщанка 38
Бідяченко Мартин, наймит 175
Біланенко Степан, підданий 232
Білецький Григорій, пушкар 502
Білецький Іван, пушкар 216
Білецький Леонтій, підданий 247, 248
Білецький Павло, підданий 314
Білий Петро, пушкар 449
Білика Гнат, учень ткача 367
Білицький Никифор, посполитий 102
Біліченко Тарас, козак 450
Білобровенко Дем'ян, наймит 472
Білогриценко Сава, учень коваля 378
Білоусенко Петро, ткач 207
Білоусько Іван 412
Білоусько Омелян, підданий 505
Білушенко Андрій, військовий товариш 121, 122, 449
Білушенко (Білуха) Дмитро, бунчуковий товариш 114-116, 118, 122, 123, 176,182, 222, 232, 305, 429, 442, 458
Білушенко Олена, вдова 121, 122, 449
Білушенко Федір, бунчуковий товариш, городовий отаман 18, 120, 122
Білчанський Василь, купець 130, 131
Більченко Павло, швець 241, 242
Більченко Яків, ткач 485
Бірюк Микита, наймит 295
Бішев Іван 23
Блажевич Федір 245
Близнюченко Данило, козак 380
Бобер Леонтій, наймит 173
Бобонець Антон, наймит 467
Бобонець Федір, козак 464
Бобр Леонтій, наймит 173
Бобров Петро, купець 72, 74, 498
Бобущенко Григорій, наймит 162
Бобущенко Родіон, посполитий 162
Бовкун Андрій, наймит 122
Богданович Андрій, військовий товариш 119, 120, 446
Богданович Григорій, військовий товариш 107, 108
Богданович Іван, військовий товариш 99, 101, 156, 159, 169, 170, 185, 433
Богданович Іван, значковий товариш 405
Богданович Михайло, син військового товариша 169
Богданович Петро, військовий товариш 114
Богданович Стефан, міщанин 99
Богданович Тимофій 126
Боговенко Михайло, козак 327, 328
Боговченко Сава, підданий 164
Богомаз Данило, козак 390
Богомаз Кіндрат, посполитий 486
Богомаз Павло, козак 437, 438
Богомаз Семен, козак 436-438, 441, 443, 463-469, 472, 474, 485
Богомазенко Григорій, козак 321, 322
Богомазенко Корній, посполитий 486
Богомазенко Степан, посполитий 379
Богословський Василь, наймит 204
Бодаква Данило, наймит 177
Боженко Яків, козак 474
— 530 —
Бойко Василь, канцелярист першої полкової сотні 7, 26, 27, 32, 198, 199, 206, 207, 210, 323, 328
Бойко Никифор, підданий 384
Бойко Опанас, учень 149
Бойко Федір, значковий товариш 22, 106, 340, 353, 354, 424
Бойченко Андрій, наймит 150
Бойченко Григорій, підданий 461
Бойченко Карпо, посполитий 386, 387
Бойченко Сава, підданий 291
Бойченко Трохим 160
Бондар Артем, бондар 382
Бондар Григорій, наймит 122
Бондар Йосип, козак 458
Бондар Йосип, учень кравця 232
Бондар Петро, підданий 230
Бондар Федір, наймит 104
Бондарев Кирило, кравець 311
Бондаревський Федір, підканцелярист полкової канцелярії 184, 187, 230, 232, 233
Бондаренко Василь, купець 48
Бондаренко Василь, учень кравця 264
Бондаренко Дем'ян, кравець 188
Бондаренко Єлисей, полтавський житель 311
Бондаренко Іван, бондар 483
Бондаренко Іван, наймит 254
Бондаренко Корній, коваль 345
Бондаренко Марко, наймит 170
Бондаренко Остап, наймит 409
Бондаренко Сава, посполитий 174
Бондаренко Самійло, наймит 407, 408
Бондаренко Самійло, підданий 417
Бондаренко Степан, посполитий 477
Бондаренко Федір, козак 228
Бондаренко Федір, підданий 385
Бондаренко Юхим, учень кравця 264
Борисенко Федір 133
Борисенко Харитон, наймит 206
Боровиковський Володимир, художник 36
Боровченко Никифор, козак 459
Борозна Василь, значковий товариш 487
Борозна Григорій, бунчуковий товариш 13
Борохович Михайло, гадяцький полковник 86
Борщенко Панько, житель с. Грабинівка 76
Борщенко Яків, наймит 333
Босенко Олексій, козак 455
Брага Андрій 103
Брага Гаврило, козак 103
Брага Лаврентій, посполитий 103
Брага Федір 103
Бражник Василь, полтавський житель 90
Бражник Пантелеймон, посполитий 398
Бражниченко Мусій, підданий 358
Бражниченко Яцько, козак 140
Бражничка Євдокія, вдова 374
Браїлко Микита, учень шевця 251, 252
Браїлко Федір, підданий 342
Браславченко Гнат, підданий 505
Брехунченко Дмитро, наймит 412
Брижак Калина 176
Брижак Мусій, козак 228
Брижак Яків, козак 228
— 531 —
Брижаків зять Данило, посполитий 176
Бринцов Онисим, посполитий 372, 373
Броварець Іван, наймит 185
Броденко Павло, учень шевця 327
Брусик Микита, кравець 56
Бубиренко Яків, наймит 402
Бублей Лука, подвойський полтавського магістрату 187, 191, 207, 227, 231, 235, 237, 241, 251, 277, 288, 313, 317, 319, 384, 388, 399, 405, 406
Бублейник (Бублей) Семен, підданий 271, 272
Бублейниця Меланія, вдова 392, 393
Бублик Дмитро, наймит 232
Бубличенко Андрій, учень кравця 405
Бубличенко Дорофій, учень шевця 247
Бужинський Данило, полтавський міщанин 77
Бужинський Іван, купець 126, 195
Бузаненко Наум, учень кравця 264
Бузановський Семен, решетилівський сотник 59
Бузовський Іван, полтавський міщанин 90
Буй Остап, купець 298
Булавченко Іван, наймит 107, 108
Буланенко Іван, наймит 122
Булун Гаврило, підданий 421
Бундусенко Василь, підданий 332
Бундусенко Федір, швець 315
Бундусь Федір, швець 401
Бунчученко Прокоп, наймит 224
Бурда Олексій, м'ясник 226
Бурда Петро, м'ясник 240, 250, 251
Бурда Степан, наймит 206
Бурда Трохим, м'ясник 226
Бурда Федір, наймит 260
Бурдюг Данило, козак 482
Бурдюговна Марія, вдова 185
Бурдюженко Костянтин 184
Бурдюженко Михайло, кравець 183, 184
Бурдюженко Федір, учень кравця 175
Бурикенко Яків, наймит 254
Бурименко Микола, кравець 459, 460
Бурлай Дмитро, підданий 357
Бурляй Терентій, підданий 264
Бурмистренко Остап, посполитий 372
Буровський Кузьма, паламар 192, 197
Буруженкова Єфимія, вдова 396
Бутенко Леонтій, козак 477
Бутенко Никифор, підданий 312
Бутенко Онисим, підданий 421
Бутенко Опанас, наймит 160
Буценко Никон, швець 209
Буценко Родіон, козак 441
Буцька Ірина, вдова 106
Буцька Марія, вдова 143, 315, 400
Буцький Василь, син полкового хорунжого 143, 315, 400
Буцький Дмитро, полковий хорунжий 143
Буцький Іван, військовий товариш 22, 61, 142, 143, 243, 257, 381
Буцький Іван, значковий товариш 60, 61, 191
Буцький Йосип, значковий товариш 60
Буцький Матвій, значковий товариш 106
Буцький Федір, значковий товариш 60
— 532 —
Вайло Григорій, козак 323
Вайло Іван, козак 457, 458
Вайло Іван, наймит 197
Вакуленко Василь, козак 51
Вакуленко Григорій, швець 504
Вакуленко Іван, полтавський житель 402, 459
Вакуленко Іван, швець 187, 458, 460
Вакуленко Йосип, швець 272, 273
Вакуленко Калина, швець 188, 189
Вакуленко Конон, швець 198
Вакуленко Петро, швець 402
Вакуленко Степан, підданий 184, 185
Варава Іван, козак 383, 404
Варава Матвій, козак 383, 384
Варвінський Павло, наймит 136, 137
Варченко Василь, дячок 194
Василенко Данило, підданий 490
Василенко Іван 424
Василенко Іван, наймит 200
Василенко Іван, полтавський житель 90
Василенко Петро, бондар 480
Василенко Прокіп, козак 409
Василенко Тихон, козак 465
Василенко Яків, підданий 384
Васильєва Ірина, вдова 90
Васильченко Адам, посполитий 238
Вахній Захар 385
Ваценко Григорій, козак 503
Ваценко Микита, житель с. Стасі 100
Ващенко Микита, підданий 304
Векулярній Іван, наймит 403
Велика Марія, вдова 260
Велитонович Хома, підданий 310
Величковська Ірина, полтавська жителька 65
Величковський Іван, протоієрей 50, 509
Величковський Іван, укр. поет XVII ст., протоієрей 509
Величковський Паїсій, укр. церковний діяч XVIII ст., філософ, письменник, архімандрит 509
Венцар Петро, посполитий 412
Верещака Василь, підданий 396
Верченко Ілля, наймит 162
Верчик Іван, коваль 368, 369
Верчик Конон, коваль 98, 319, 376
Вершенко Матвій, козак 263
Веценко Андрій, полтавський житель 91
Веценко Панас, полтавський житель 91
Вибиваний Роман, наймит 122
Виниченко Павло, учень кравця 328
Виниченко Яків, наймит 74
Винниченко Олексій, учень кравця 217
Винограденко Семен, пікінер 273
Вирловченкова Марія, полтавська жителька 62
Вискварко Кирило, козак 107
Висоцький Іван, військовий товариш 155, 156, 164, 298, 340, 342, 421
Висоцький Іван, козак 298
Висоцький Йосип, військовий товариш 22, 71, 152, 165, 169, 171
Висоцький Павло, полтавський міщанин 152
Висоцький Павло, райця полтавського магістрату 17, 69, 71, 144
— 533 —
Висоцький Степан, військовий товариш 71
Вишневецький Ілля, підканцелярист полтавського магістрату 193
Візорка Агафія, полтавська жителька 86
Вітренко Онуфрій, козак 385
Власенков Матвій, дячок 349
Власов Констянтин, священик 51
Вовк Олексій, козак 164
Вовнянко Іван, швець 343
Вовнянко Роман, підданий 202
Вовнянський Федір, швець 188
Воєводенко Григорій, швець 281, 282
Войтик Сергій, наймит 328
Войтович Онисим, підданий 490
Волосенко Лук'ян, наймит 138
Волошин Андрій, посполитий 406
Волошин Василь, козак 383
Волошин Василь, посполитий 54, 317
Волошин Герасим, посполитий 352, 353
Волошин Іван, учень кравця 230
Волошин Корній, посполитий 358
Волошин Степан, підданий 497
Волошин Юрій 33
Волошинова Ганна, вдова 383
Волошка Мусій, козак 324
Волховська (Ольховська) Любов, дружина новосанжарського сотника 147, 402
Волховський (Ольховський) Ілля, новосанжарський сотник 147
Волховський Ілля, полтавський отаман 75
Волховський Семен, син новосанжарського сотника 402
Вороненко Григорій, учень шевця 262
Воскобойник Іван, купець 185, 186, 298, 348, 349
Воскобойник Йосип, козак 294
Воскобойник Лука, козак 468
Воскобойник Роман, купець 133
Воскобойник Семен, лавник полтавського магістрату 17, 194, 392, 425
Воскобойничка Ганна, вдова 386
Воскобойничка Меланія, вдова 351
Воскобойниченко Федір, козачий син 222
Вяземський Олександр, генерал-прокурор Сенату 9
Вязовський Михайло, посполитий 67
Гавриленко Василь, полтавський житель 51
Гавриленко Григорій, полтавський житель 50
Гавриленко Іван, полтавський житель 68
Гавриленко Олексій, купець 112, 113, 501
Гавриленко Петро, бондар 482
Гаврилов (Штепа) Василь, сотник маяцький 69
Гаврилов Григорій, підданий 480
Гаврилов Максим, отаман Маяцької сотні 395
Гаврилов Федір, значковий товариш 127
Гаврилова Тетяна, дружина значкового товариша 127
— 534 —
Гавришевський Йосип, підканцелярист полкового суду 162, 163, 175, 222, 233, 238, 242, 245, 246, 249, 251, 253, 255, 259, 260, 262-265, 272, 281, 289, 291-293, 296, 302, 303, 306, 323, 324, 326, 367
Гавришенко Харитон, козак 291
Гайдабура Олексій, наймит 156
Гайдамаченко Герасим, наймит 239
Гайдамаченко Матвей, посполитий 206
Гайдар Дмитро, підданий 279
Гайдар Мирон, посполитий 303
Галабурда Герасим, козак 421
Галабурда Герасим, підданий 498
Галабурда Кирило, підданий 203
Галабурда Самійло, підданий 284
Галабурденко Нестор, козак 359
Галабурденко Федір, кравець 225
Галай Павло, наймит 368
Галичій Степан, підданий 303
Галушка Йосип, козак 451, 452
Галушка Мартин, наймит 261
Ганенко Хома, учень маляра 309
Ганненко Василь, козак 325, 333, 341
Ганненко Кирило, козак 325
Ганненко Самійло, козак 436, 503
Гапоненко Петро, підданий 371, 491
Гаптаренко Василь, швець 239
Гарасименко Іван, козак 494, 495
Гарасименко Василь, кравець 242
Гарасименко Федір, козак 457
Гарасимов Яків, полтавський житель 255
Гаращенко Василь, підданий 242
Гаращенко Олексій, підданий 471
Гаращенко Опанас, підданий 248
Гаращенко Трофим, швець 374
Гаращенко Яків, козак 452
Гармаш Денис, козачий син 200
Гасаненко Хома, учень шевця 303
Гасенко Дмитро, наймит 262
Гаченко Федір, підданий 395
Герасименко Федір, наймит 425
Герасимиха Тетяна, вдова 249
Гербут Іван, швець 415
Гербут Йосип, посполитий 414, 415
(Герцик) Павло Семенович, полтавський полковник 100, 507, 514
Гирчич Михайло, козак 351
Глининський Семен, солдат 205
Глиняник Леонтій, підданий 357
Глиняник Петро, купець 76, 295
Глоба Лаврін, обозний полтавського полку 360, 521
Глоба Федір, козак 340
Глобенко Іван, посполитий 465
Глобченко Василь, підданий 203
Глупенко Григорій, учень гончаря 325
Глухий Яків, наймит 153, 154
Гнітко Іван, козак 337
Годованець Петро, посполитий 396
Голенко Андрій, наймит 208
Голик Іван, підданий 264
Голіченко Олексій, м'ясник 365
Голобородько Василь, кравець 391
Голобородько Карпо, кравець 198, 199
Голованенко Герасим, наймит 293
Головко Степан, наймит 55
Головченко Василь, наймит 352
Головченко Данило, наймит 109
Голуб Григорій, козак 175
— 535 —
Голубенко Федір, наймит 289
Гончар Іван, козак 488, 489
Гончар Павло, козак 486, 487
Гончар Семен, наймит 228
Гончар Тимофій, наймит 190
Гончаренко Антон, наймит 289
Гончаренко Василь, наймит 417, 418
Гончаренко Павло 129
Гончаренко Петро, учень гончаря 289
Горбань Корній, учень шевця 316
Горбаренко Григорій, швець 327
Горбатенко Андрій, козак 497
Горбатенко Петро, козак 220
Горбатенко Семен, козак 497, 498
Горбенко Онисим, швець 261
Горгопенко Петро, наймит 275, 276
Гордеев Тарас, козачий син 353
Гордієнко Андрій, наймит 350
Гордієнко Іван, підданий 307
Гордієнко Павло, купець 95, 97
Гордієнкова Євдокія, вдова 77
Горездра Василь, диякон 313
Горкуша Іван, козачий син 387
Горленко Андрій, полтавський полковник 14, 15, 144, 208, 320, 376, 380, 392, 398, 433, 490, 494, 505, 507
Городецькийй Павло, наймит 95
Горун Данило, значковий товариш 210
Горун Данило, козак 65
Горун Іван, козак 65
Горун Кирик, козак 65
Горун Павло, козак 65
Горун Прокоп, козак 493
Грабовенко Остап, козак 499
Гребенник Василь, козак 487
Гребенник Назар, підданий 416
Гребенниченко Конон, козак 468, 469
Гребиниченко Петро, козак 447
Грек Дмитро, підданий 391
Грек Опанас, 402, 444
Греченко Петро, наймит 48
Греченко Опанас, купець 149
Григорієв Іван, посполитий 124
Григорієв Микита, наймит 299
Григоренко Андрій, наймит 200
Григоренко Олексій, учень кравця 185
Григоренченко Хома, учень шевця 273
Григорієвич Семен, козак 383, 388, 391
Григорович Федір, козак 69
Гриненко Пилип, підданий 77
Грицаєнко Яків, козак 452
Гриценко Матвій, козак 231
Гриценко Роман, козак 238
Грищенко Кіндрат, наймит 120
Грищенко Никифор, кравець 364, 365
Грінченко Максим, музикант 226
Грушка Остап, козак 355
Грушка Юхим, наймит 206
Грущенко Федір, посполитий 397
Грущенко (Грушка) Юхим, посполитий 347
Губерщенко Гаврило, учень золотаря 182
Гудим Іван, козак 390
Гук Іван, посполитий 335
Гук Максим, полтавський житель 333-335
Гук Семен, козак 231
Гуниха Марина, вдова 221
Гурба Сава, підданий 90
Гурба Семен, писець 27, 28, 32, 33
— 536 —
Гурбенко Михайло, полтавський житель 292
Гурбенко Семен, полтавський житель 292, 319, 363, 427, 456, 457, 459, 460, 464, 481, 482, 497, 498, 500, 504
Гурбиха Меланія, вдова 291, 292
Гурін Петро, полтавський житель 204, 279, 281, 285, 353
Гусенко Михайло, наймит 397
Гутиря Лука, посполитий 252
Ґаварецький Дорофій, писар 393, 394, 422, 423
Ґаварецький Трофим, писець полкової канцелярії 44, 240, 241, 260-262, 265, 267, 268, 272, 282, 304, 305, 308, 445-447, 450-453
Ґаджей Григорій, козак 208
Ґаджейка Єфросинія, вдова 487, 488
Ґаєвський Іван, решетилівський сотник 97
Ґаєвський Петро, купець 79, 80
Ґаєвський Петро, слуга 233
Ґалаґаненко Йосип, наймит 224
Ґалаґаненко Федір, наймит 224
Ґанжиха Дарія, вдова 353
Гарда Іван, наймит 378
Ґатченко Омелян, наймит 271
Ґелетенко (Ґелеменко) Герасим, підданий 164, 165
Ґерґеленко Григорій, коваль 310, 311
Ґерґель Василь, посполитий 311
Ґрек Дмитро, наймит 204
Ґуджуленко (Ґуджул) Корній, козак 389, 390
Ґудзенко Іван, купець 74, 421
Ґудзенко Іван 78, 171, 258
Ґудзенкова Марина, вдова 74, 78, 171, 420, 421, 446
Ґудзенкова Марія, вдова 258
Ґуженко Сидір, наймит 314
Ґужул Іван, козак 434, 435
Ґузенко Федір, полтавський житель 75
Ґузиха Марина, полтавська міщанка 142
Давидович Гнат, військовий товариш 95, 141, 142, 145, 173, 184, 200, 220, 242, 256, 420, 421, 491
Давидович Марина, дружина військового товариша 95
Дагонтенова Ганна, полтавська жителька 62
Даниленко Герасим, посполитий 214
Даниленко Павло, козак 340
Данченко Іван, козак 456
Даценко Дмитрій, підданий 357
Двигубська Олена, вдова 158
Дворніченко Іван, підданий 327
Дегтяр Роман, підданий 242
Дегтяренко Василь, пушкар 477
Дегтяренко Гнат, козак 454, 455
Дегтяренко Григорій, козак 454
Дегтяренко Кузьма, козак 473
Дегтяренко Яків, посполитий 389
Дедиченко Адам, кравець 255
Деєнко Йосип, посполитий 464, 465
Дейнека Федір, канцелярист полкового суду 193
Дейненко Трохим, наймит 353
Делюмо Жан 25
— 537 —
Демченко Василь, бурмистер полтавського магістрату 17, 71, 72, 88
Демченко Василь, полтавський житель 62
Демченко Василь, посполитий 307, 308
Демченко Павло 307
Дем'яненко Петро, житель с. Рибці 135
Дем'яниха Анастасія, вдова 321
Дем'янченко Дмитро, козак 494
Денисенко Леонтій, підданий 359
Денисенко Микита, наймит 133, 134
Денисенко Павло, козак 456
Денисенко Степан, козак 428
Денисенко Федір, посполитий 367
Денисов Павло, учень кравця 178
Дерев'янченко Гордій, наймит 107, 108
Дериведмеденко Дем'ян, наймит 236
Дериведмеденко Онуфрій, наймит 497
Дериведмідь Федір, підданий 490
Дериведмідь Сава, підданий 499
Дериненко Степан, козак 337
Дерипаска Йосип, козак 255
Деркач Семен, наймит 224
Десятник Опанас, посполитий 287
Детманенко Павло, наймит 71
Дехно Іван, підданий 248, 249
Джулаєнко Петро, наймит 155
Джуненко Семен, підданий 233
Дзвонник Григорій, козак 328
Дзевиха Наталія, вдова 360
Дзюбан Кирило, писар гродського суду 54
Дзюбаненко Іван, підданий 358
Дибин Мусій, наймит 349
Динник Йосип, наймит 312
Дігтяренко Павло, наймит 299
Дігтярка Ганна, вдова 97
Діденко Дем'ян, наймит 151
Діденко Іван, кравець 231
Діденко Самійло, наймит 92
Діликваша Яків, підданий 501
Діликвашенко Григорій, козак 493
Діликвашка Параска, вдова 493
Діонісієв Василь, священик 45, 194, 197
Дмитренко Григорій, козак 443
Дмитренко Опанас, підданий 301
Дмитренко Пилип, посполитий 271
Дмитриченко Іван, коваль 365, 376
Добридіна Катерина, вдова 283
Добронецківна Єфимія, полтавська жителька 132
Добрословенко Василь, підданий 386
Довбенко Семен, швець 412
Довбиш Іван, значковий товариш 149, 470, 471
Довгань Сава, учень кравця 234, 235
Довгополий Мусій, кравець 380
Довгуша Антон, коваль 376
Довгушенко Антон, коваль 366
Домарацький Григорій, писець полкової канцелярії 15, 181
Домарацький Іван, купець 309, 310
Домарацький Яків, козак 180, 181
Домненко (Домнич) Олексій, кравець 283, 284
Донченко Іван, козачий син 292
Дорошиха Меланія, вдова 315
Дощечка Петро, козак 492
Дощиченко Павло, козак 495
Дощиченкова Парасковія, вдова 492
Дрежча Семен, козак 485
Дриґа Петро, підканцелярист 239
— 538 —
Дриженко Павло, наймит 370
Дробенко Михайло, підданий 305
Дробиш Іван, підданий 461
Дротенко Іван, швець 32, 312
Дротовський (Дротенко) Іван, писець полтавського магістрату 7, 27, 205, 207, 209, 210, 254, 258, 281, 301, 312, 315, 317, 319, 398
Дубина Андрій, коваль 334
Дубина Марко, коваль 375
Дублянський Андрій, гармаш 311, 323, 328, 331
Дудниченко Андрій, учень кравця 223
Дудниченко Данило, посполитий 397
Думнич Василь, житель с. Куклинці 91
Дядченко Сава, м'ясник 252, 253
Дяченко Дорофій, наймит 118
Дячиха Тетяна, вдова 395
Єлизавета Петрівна, російська імператриця 124, 513, 516
Емельянов Павло, наймит 117
Ємець Іван, козак 432
Ємець Іван, пушкар 449
Ємченко Іван, наймит 293
Ємченко Матвій, козак 338, 339
Єременко Володимир, козак 454
Єфименко (Юхименко) Дмитро, козак 266, 267
Єфремов Іван, учень шевця 399
Жадан Петро, посполитий 241
Жаданенко Никифор, посполитий 288
Жалинський Максим, козак 410
Желіба Федір, кравець 405
Жидко Іван, наймит 102
Житель Григорій, козак 470
Жмуденко Степан, кравець 442
Жолобков Іван, посполитий 414
Жорній Степан, козак 480
Жорняченко Лука, наймит 249
Жук Сергій, учень 158
Жукова Феодосія, вдова 178
Журавель Андрій, наймит 147
Журавель Гнат, козак 477, 478
Журавленко Грицько, наймит 497
Журбенко Максим, наймит 357
Жученко Ганна, дружина полтавського полковника 130
Жученко Данило, наймит 183
Жученко Федір, полтавський полковник 130, 507
Жучиха Параска, вдова 462
Жушман Онисим, отаман полтавської полкової артилерії 44, 450
Заболотко Гнат, козак 426
Заболотко Іван, козак 430
Заболотченко Тимофій, підданий 460
Задніпрянський Дмитро, наймит 196
Заєць Семен, козак 106
Заїченко Пилип 292
Зайцева Дарія, вдова 249
Зайчиха Наталія, вдова 490
Закаблук Сава, козак 476
Закладаєва Параска, солдатка 198
Залатайко Юхим, козак 500
Залатайченко Герасим, підданий 499
Залевадненко Федір, наймит 383
Заливака Дем'ян, купець 95, 274, 277
Замковенко Хома, підданий 58, 240
— 539 —
Занковська Марія, дружина старосанжарського сотника 71
Занковський (Зенковський) Іван, старосанжарський сотник 101, 296
Занковський Григорій, старосанжарський сотник 101
Занковський (Зенковський) Федір, бунчуковий товариш 66, 71, 155, 167, 181, 209, 237, 247, 287, 288, 311, 313, 379
Запаренко Герасим, учень кравця 184
Запарівна Катря, козачка 126
Запорожець Данило, підданий 215
Запорожець Дем'ян, козак 204
Запорожець Микита, учень шевця 177
Запорожець Олексій, наймит 389
Зарубіна Євдокія, вдова 180
Засядько Петро, козак 433
Засядько Яким, козак 347
Затіоса Григорій, значковий товариш 205
Затьоса Григорій, канцелярист 205
Захар, син полтавського протопопа 100
Захарко Іван, учень шерстобита 331
Захарченко Михайло, наймит 85
Захарченко Степан, посполитий 187
Зачепило Федір, посполитий 363
Збавченко Микита, наймит 297
Звірко Охрім, житель с. Шостаки 91
Звонник Андрій, козак 440, 473
Звонник Іоанн, священик 324
Зелененський Григорій, козак 292
Зеленський Ілля, козак 385, 393
Зенченко Дем'ян, підданий 202
Зенченко Кирило, учень гончаря 280
Зенченко Тимофій, наймит 224
Знак Степан, козак 113
Золотар Іван, козак 222
Золотар Родіон, посполитий 489
Золотаренко Опанас, підданий 230
Зорченко Герасим, гончар 282
Зубенко Іван, козак 492
Зубенко Степан, наймит 293
Зубенко Тимофій, козак 341
Зубченко Іван, наймит 271
Зубченко Онуфрій, посполитий 286
Зуєнко Микита, наймит 402
Зуйок Степан, наймит 234
Зулідов Опанас, наймит 348
Іваненко Йосип, козак 443
Іваненко Конон, учень шевця 247
Іваниненко Павло, учень кравця 182
Іваниха Марія, мешканка с. Ведмежий Яр 91
Іванов Андрій, учень кравця 177
Іванов Василь, попівський син 492
Іванов Григорій, дяк 86
Іванов Григорій, житель с. Нижні Млини 68
Іванов Григорій, значковий товариш 77
Іванов Григорій, священик 172
Іванов Іван, наймит 102
Іванов Ілля, наймит 88
Іванов Кіндрат, наймит 176
Іванов Корній, учень гончаря 326
Іванов Костянтин, запорозький козак 192
Іванов Наум, кравець 198
Іванов Омелян, наймит 200
— 540 —
Іванов Семен, купець 193, 194
Іванов Степан 194
Іванов Федір, наймит 150
Іванов Яків, полтавський житель 369
Іванова Єфросинія, вдова 253
Іванченко Йосип, пушкар 450
Іскра Іван, полтавський полковник 506, 507
Івахін Йосип, підданий 262
Івашиненко Дорофій, козак 453, 454
Івашиненко Марко, козак 466
Іващенко Іван 459
Іващенко Іван, козак 306
Іващенко Іван, наймит 115
Іващенко Іван, наймит 150
Іващенко Кирило, козак 489
Іващенко Яким, полтавський житель 75
Іващенкова Марія, вдова 191
Івчиха Килина, вдова 192, 193
Ігнатенко Омелян, наймит 407
Ігнатенко Родіон, наймит 299
Ігнатченко Михайло, козак 269, 270
Ізюмець Данило, наймит 217
Ілчиха Феодосія, вдова 201
Індик Андрій, учень 158
Індик Іван, наймит 141
Індутненко Федір, підданий 184
Іноземцев Григорій, каптенармус 29
Іова Омелян, посполитий 333
Іовенко Федір, кравець 323
Іотик Василь, козак 222
Іотик Опанас, підданий 181
Іршин Андрій, козак 442, 443
Ісаев Дем'ян, учень кравця 181
Ївченко Павло, посполитий 323
Їжаченко Гаврило, наймит 254
Їсипенко Матвій, м'ясник 277
Їщенко Зеновій, козак 466, 467
Їщенко Іван, козак 388
Їщенко Йосип, ткач 464
Їщенко Марко, підданий 181
Їщенко Мирон, ткач 481
Їщенко Федір, козак 388
Кабак Василь, козак 474, 475
Кабак Данило, козак 487
Кабаков Михайло, козак 441
Кабаченко Сидір, козак 441, 442
Кадурін Василь, купець 206, 207
Казнодей Іван, козак 276
Калениченко Іван, козак 236
Калениченко Мирон, коваль 369, 377
Калениченко Михайло, козак 177, 178
Калениченко Михайло, наймит 175
Калениченко Опанас, наймит 146
Калиновський Омелян, козак 297
Калита Василь, козак 488
Камєнський Олександр 38
Каневський Іван, лікар 145
Канюка Карпо, козак 384
Капустян Іван, підданий 216
Капустяненко Омелян, наймит 55
Капченко Антон, наймит 185
Капченко Федір, козак 484
Караваєнко Василь, козак 411
Карась Григорій, посполитий 346
Карпенко Іван, козак 386
Карпенко Кузьма, підданий 498
Карпов Яків, солдат 198
Карпусенко Семен, козак 475, 476
— 541 —
Касяненкова Марія, вдова 340
Катерина І, російська імператриця 516
Катерина II, російська імператриця 4, 9, 10, 20, 27, 41, 508, 511
Катеринич Степан, канцелярист полкового суду 120
Кацюба Андрій, підданий 384
Кацяка Степан, наймит 116
Качкалденко Андрій, підданий 284
Каша Григорій, підданий 387
Каша Михайло, підданий 387
Кашенко Григорій, наймит 140, 141
Квітка Семен, підданий 300
Квітницький Степан, дячок 192, 194
Квітчина Катерина, полтавська жителька 143
Келеберда Іван, учень гончаря 325
Келеберда Йосип, військовий товариш 337, 421
Келеберда Яків, козак 466
Кибальник Іван, коваль 399
Кимяненко Федір, наймит 67
Кирилов Артем, учень шевця 244
Кирилов Василь, учень шерстобита 331
Кирилов Йосип, війт 505
Кирилов Яків, наймит 401
Кириченко Опанас, козак 432
Кириченко Федір, швець 496
Кирноска Ганна, міщанка 141
Кисиленко Василь, посполитий 418
Кисиленко Іван, козак 434, 435
Кисилененко Трохим, козак 469
Кисилишенко Федір, посполитий 214
Кисіль Яків, посполитий 388
Кисломедова Маланка, купчиха 48
Киценко Василь 87
Киценко Матвій, купець 66, 87, 88, 166, 489
Киценко Матвій, міщанин 66
Киценко Омелян, купець 48, 85, 87
Киценкова Дарія, вдова 166
Кияниця Іван, кравець 405, 461
Кияниия Федір, кравець 177, 178
Кияшко Роман, козак 244, 245
Кияшко Тимофій, пушкар 212
Киященко Олексій, пушкар 213
Клеветських Петро, писар 321
Клетній Мирон, наймит 435
Клименко Гаврило, козак 117
Клименко Іван, підданий 260, 261
Клименко Ілля, козак 248
Клименко Максим, наймит 251
Клименко Матвій, швець 241, 251, 252
Клименко Семен, козак 315
Клименко Федір, підданий 214
Климентієв Ілля, посполитий 245
Климов Мусій, наймит 152
Климченко Василь, козак 451
Клітний Микола, пушкар 467
Клітний Никифор, козак 473
Клітний Олексій, пушкар 467
Клітний Петро, козак 473
Клітний Прокоп, пушкар 467
Ключник Степан, кравець 207, 208
Кобзарь Іван, наймит 74
Кобижчанівна Єфимія, жителька с. Петрівка 121
Кобижчанка Параска, вдова 395
Кобильченко Опанас, козак 272
Коблик Іван, посполитий 334, 335
— 542 —
Кобличенко Григорій, посполитий 333, 334
Кобличенко Лука, учень шевця 303
Коваленко Василь, козак 440, 441
Коваленко Василь, кравець 274, 275
Коваленко Іван, швець 56
Коваленко Клим, наймит 313
Коваленко Максим 449
Коваль Назар, підданий 281
Ковальов Федір, посполитий 191
Кованько Іван, військовий товариш 125
Кованько Матвій, значковий товариш 123, 125-127
Кованько Петро, значковий товариш 106
Кованькова Катерина, козачка 126
Ковганенко Данило, посполитий 60
Ковгул Матвій, підданий 258, 259
Ковшиченко Іван, посполитий 174
Когут Лука, підданий 260
Кодацький Іван, наймит 99
Козаков Іван, дячок 158, 161
Козатченко Матвій, житель с. Шостаки 101
Козаченко Іван, козак 248
Козаченко Іван, козак 420
Козаченко Семен, підданий 216
Козаченков (Козаченко) Григорій, підданий 256
Козачка Параска, вдова 189
Козельський Яків, відставний суддя полтавського полку 252
Козельський Яків, прем'єр-майор 301, 304, 350, 358, 361-363, 369
Козина (Козиненко) Андрій, коваль 371
Козиненко Пантелеймон, коваль 376-378
Козиренко Леонтій, козак 472
Колвах Никифор, посполитий 456, 457
Колвах Трохим, посполитий 456
Колесник Антон, підданий 500
Колесник Мартин, посполитий 226
Колесник Улас, підданий 423
Колибаба Іван, пушкар 215
Колибаба Яків, наймит 485
Колиушко Яків, купець 247, 296, 469
Колодієнко Хома, підданий 359
Колодницев Василь, козак 251
Колодченко Федір, козак 502
Колодченко Федір, наймит 67
Колодяжненко Данило, козачий син 406
Коломачка Фенька, полтавська жителька 96
Коломойський Пантелеймон, посполитий 399, 400
Колосовський Матвій, священик 45, 102, 150, 151, 418
Колотиленко Леонтій, наймит 485
Колпаков Семен, купець 351
Коляда Назар, наймит 206
Котлярка Марія, вдова 100
Комишанський Іван, посполитий 180
Комісаренко Роман, швець 188, 189
Комлик Іван, пікінер 292
Компанейчиха Настасія, вдова 334
Кондак Михайло, козак 468
Кондиченко Петро, наймит 401
— 543 —
Кондратенко Григорій, підданий 385
Кондратович (Бузовський зять) Іван, полтавський житель 90
Кондратовичева Ганна, полтавська жителька 141
Коновал Іван, підданий 363
Кононенко Андрій, підданий 491
Кононенко Олексій, козак 494
Кононенко Омелян, козак 467, 468
Кононенко Прокопій, підданий 428
Кононович Остап, значковий товариш 22, 194
Конопля Андрій, посполитий 288
Конопля Федір, козак 244
Констянтинович Костянтин, військовий товариш 93
Копилченко Степан, наймит 273
Копитаненко Михайло, коваль 369, 377
Копитаненко Олексій, купець 289, 291
Коптева Євдокія, вдова 185
Корженко Юхим, підданий 270, 271
Корнієнко Іван, посполитий 499
Корніенко Тимофій, ткач 414
Коробченко Михайло, наймит 119
Коровка Омелян, козак 269
Коропець Семен, кравець 406
Коротович Григорій, дячок 145
Корсуненко Федір, коваль 306
Косенко Василь, учень кравця 275, 276
Косий Грицько, наймит 151
Костенко Гаврило, учень шевця 210
Костирченко Іван, наймит 261
Костіна Євдокія, вдова 490
Косюченко Павло, наймит 175
Котельников І. С, купець 512
Котигорошко Андрій, наймит 167
Котко Семен, козак 478, 479
Котко Тарас, пушкар 479
Котлярев Микола, швець 398, 399
Котляревська Агафія, вдова 49
Котляревський Василь, священик 49
Котляревський Іван 26
Котляревський Петро, підканцелярист полтавського магістрату 49, 50, 177, 268
Котляревський Яків, полтавський житель 49, 363, 365-373, 397, 411, 412, 453-458, 461
Котляренко Яків, підданий 406
Котлярка Марія, вдова 100
Котман Степан, козак 478
Котолупенко Харитон, учень кравця 269
Котченко Трофим, наймит 407, 408
Кохан Степан, козак 306, 307
Коцаренко Йосип, посполитий 494
Кочерга Іван, підданий 180
Кочерга Іван, підданий 180
Кочерга Іван, підданий 234, 235
Кочубеївна Мотря 515
Кочубей Василь, генеральний суддя 290, 415, 506, 510, 511
Кочубей Василь, полтавський полковник 243, 507, 511
Кочубей Павло, підкоморій 64, 231, 391, 512
Кочубей Семен, генеральний обозний 53, 63, 173, 184, 200, 214, 220, 224, 258, 259, 276, 277, 284, 291, 371, 421, 491, 509
Кошельник Григорій, син козака 448
— 544 —
Кошельник Іван, козак 448
Кошляк Іван, козак 98, 420
Кошляченко Микита, учень кравця 255
Кошман Юхим, підданий 278
Кошмановський Федір, підканцелярист полкової канцелярії 29, 31, 122, 155, 177, 178, 180-185, 193, 199, 213, 239, 249, 258, 267-277, 291, 316, 318, 324, 349, 356, 418, 419
Кошовенко Василь, козак 354
Кравець Василь, посполитий 239, 240
Кравець Данило, наймит 114
Кравець Данило, підданий 279
Кравець Іван, козак 316
Кравець Кіндрат, підданий 418
Кравець Никифор, підданий 426
Кравець Опанас, підданий 200
Кравець Семен, підданий 214
Кравець Семен, підданий 403
Кравець Семен, полтавський житель 139
Кравець Тихон, підданий 427
Кравченко Володимир 8
Кравченко Григорій, наймит 79, 80
Кравченко Іван, кравець 488
Кравченко Кіндрат, наймит 156
Кравченко Лаврентій, підданий 444
Кравченко Мусій, наймит 116, 117
Кравченко Павло, учень шевця 497
Кравченко Пилип, кравець 381
Кравчуненко Кирило, наймит 344
Кравчиха Уляна, вдова 116
Крамаренко Семен, учень шевця 183
Крамаренко Федір, козак 469
Красельник Аврам, посполитий 314
Красельник Яків, підданий 428
Краснокутський Іван, козак 421, 422
Краснокутський Кирило, козак 419, 420
Краснокутський Сава, козак 422, 423
Краснокутський Семен, підданий 333
Красотенко Степан, учень шевця 262
Кратенко Іван, підданий 268
Кривець Василь, наймит 307
Кривець Федір, полтавський житель 135
Кривий Григорій, швець 417, 418
Кривоносое Григорій, канцелярист 389, 436, 445
Криворотенко Федір, козак 177
Криворотенко Яким, козак 445, 446
Криворучко Іван, підданий 287
Кривошапка Сава, житель с. Нижні Млини 129
Кривошапка Семен, козак 437, 438, 440, 442
Кривошия Данило, наймит 392
Кривошия Федір, отаман с. Шостаки 101
Кривченко Гаврило, підданий 267
Крикуха Олексій, підданий 364
Крикушенко Степан, посполитий 362
Криса Василь, козак 403
Крисенко Василь, диякон 165, 166
Крисенко Іван, підданий 381
Крупенко Кіндрат, підданий 129
Круподеренко Іван, наймит 64
Крупченко Микита, наймит 364
Крутко Василь, підданий 491
Куберська Ірина, вдова 332
Кудріченко Іван, наймит 92
Кужель Мусій, наймит 99
— 545 —
Кузка Микита, наймит 317
Кузубенко Терентій, наймит 451
Кузьменко Андрій, м'ясник 76, 277, 405, 426
Кузьменко Клим, наймит 169
Кузьменко Сава, м'ясник 76, 405
Кузьмин Кіндрат, дячок 212
Кукобенко Тимофій, наймит 125
Кукол Данило, швець 414
Кулаковський Віталій 24
Кулик Василь, наймит 224
Кулик Іван, підданий 287
Кулик Опанас, значковий товариш 190, 418
Кулик Опанас, литаврщик 273, 274
Кулик Семен, сотник полтавської городової сотні 49, 184, 189, 190, 233, 316, 384, 385, 395, 500
Кулинич Федір, козак 265
Куліченко Іван, учень шевця 180
Куліченко Михайло, підданий 162, 163
Кулішенко Данило, наймит 67
Кулішенко Никифор, підданий 214
Кульченко Данило, кравець 496
Кульченко Данило, полтавський житель 105
Кунтуш Харко, полтавський житель 77
Курган Іван, козак 97
Кургун Петро, підданий 449
Куриленко Гаврило, козак 476
Куриленко Олексій 448
Курилех Прокоп, наймит 297
Курилех, козак 82
Курилець Григорій, козак 409
Курилець Данило, козак 434, 459
Курилець Дем'ян, козак 404
Курилець Йосип, підданий 448
Курилчиха Мотрона, вдова 408
Курочка Степан, швець 281
Кутицький Василь, козак 246
Кутицький Павло, козак 332
Кутицький Семен, осавул 57-60, 64, 81, 82, 84, 87, 88, 93, 97, 102, 104, 108, 123, 167, 177, 200, 205, 223, 226, 231, 237, 238, 245, 248, 286, 287, 294, 297, 302, 321, 322, 324, 331, 332, 334, 336, 351-355, 364, 378, 379, 386, 393, 396, 399, 403, 407-411, 413-415, 420, 476
Кутовий Григорій, козак 480
Кутовий Федір, козак 438
Кутузов Василь 329, 330
Кутурленко Гаврило, учень кравця 321
Куценко Іван, підданий 384
Кучер Опанас, наймит 200
Кучер Роман, козак 117
Кучеренко Григорій, наймит 74
Кучеров Ілля 496
Кучерявий Іван, підданий 484
Кучуйна Отар, грузин 177
Кушнір Кирило, підданий 232
Кушнір Микола, козак 413
Кушнір Павло, наймит 350
Кушніренко Гнат, син шевця 400
Кушніренко Павло, швець 400
Кушніренко Федір, наймит 115
Кущ Григорій, козак 340
Лаврененко Василь, козак 237
Лаврененко Дем'ян, пушкар 435
Лаврененко Максим, пушкар 435, 436
Лаврененко Михайло, наймит 100
Лаврентенко Максим, наймит 185
— 546 —
Лаврентієв Григорій, козак 175
Лаврентієв Максим, полтавський полковий хорунжий 215, 520
Лаврентієв Петро, військовий товариш 359, 360
Лаврентієв Семен, полтавський полковий хорунжий 212
Лаврентієв Федір, дячок 171
Лавринович Яків, житель м-ка Старі Санжари 90
Ланжерон Олександр, російський генерал 37
Лапашенко Яків, підданий 409
Лапинська Марфа, черниця 50
Лапін Володимир 37
Латиш Наум, пушкар 449, 450
Латиш Петро, козак 336
Латишенко Василь, підданий 408
Лебедева Явдоха, вдова 193
Лебенко Кузьма, козак 140
Лебідь Григорій, козак 113, 433
Лебідь Кузьма, козак 113
Левенець Агафія, дружина бунчукового товариша 77
Левенець Федір, бунчуковий товариш, підкоморій полтавського повіту 76, 104, 356, 515
Левенець Федір, військовий канцелярист 77, 84, 85, 105, 115, 358
Левусенко Іван, козак 315
Левченко Антон, козак 484
Левченко Дорофій, козак 469
Левченко Іван, козак 467
Левченко Іван, підданий 471
Левченко Йосип, козак 493, 494
Левченко Олексій, козак 113
Левченко Хома, наймит 275, 276
Лелеяцька Марія, вдова 145
Лелеяцький Іван, значковий товариш 145
Леонтієв Йосип, священик 198, 317, 347
Леонтієва Агафія, вдова 197
Леонтович Семен, коваль 504
Лесенко Іван, наймит 192
Лещенко Трохим, козак 437
Лимар Антон, пушкар 262, 268
Лимар Зеновій 263
Лимар (Римар) Максим, підданий 280
Лимар (Римар) Микола, підданий 64, 172, 279, 280, 313, 371, 373
Лимар Семен, полтавський житель 105
Линник Андрій, козак 477
Линник Федір, підданий 422
Линниченко Максим, підданий 491
Лисенко Василь, наймит 62
Лисенко Іван, козак 78
Лисенко Іван, наймит 192
Лисенко Йосип, козак 471
Лисенко Макар, наймит 62
Лисенко Остап, козак 135
Лисенко Прокіп, козак 373
Лисенко Прокіп, підданий 384
Лисенко Федір, козак 436
Лисий Федір, підданий 403, 404
Лисяченко Андрій, підданий 235
Лисяченко Семен, наймит 225
Литвин Артем, підданий 422
Литвин Гаврило, наймит 427
Литвин Дорофій, підданий 423
Литвин Констянтин, підданий 381
Литвин Лаврентій, козак 272
— 547 —
Литвин Михайло, козак 245
Литвин Петро, наймит 189
Литвин Петро, полтавський житель 385
Литвин Степан, учень шевця 271
Литвин Трохим, підданий 444
Литвин Федір, козак 426, 427
Литвин Федір, наймит 139
Литвин Хома, козачий син 420
Литвин Яків, посполитий 410
Литвиненко Василь, підданий 427
Литвиненко Іван, наймит 410
Литвиненко Іван, наймит 466
Литвиненко Кіндрат, наймит 112
Литвиненко Кузьма, посполитий 344
Литвиненко Семен, козак 494
Литвиненко Семен, наймит 100
Литвиненко Семен, наймит 408
Литвиненко Созон, коваль 376
Литвиненко Степан, наймит 131
Лихацький Іван, козак 423
Лихвин Іван, полтавський житель 195
Лихий Іван, житель с. Нижні Млини 135
Лихошерстій Григорій, наймит 224
Лісконог Пилип, ткач 368
Лісконоженко Олексій, підсусідок 98
Ліскотенко Іван, наймит 236
Лобусенко Пилип, полтавський житель 233, 242, 285, 399, 412
Лобусь Андрій, підданий 233
Лобченко Яків, посполитий 84
Логвенко Петро, підданий 231
Логвинов Данило, кравець 168
Локощенко Ілля, купець 300, 301
Локощенко Михайло, козак 349
Лопушанський Семен, священик 160, 161, 304
Лосов Яків, підданий 358
Лохвар Микола, м'ясник 227
Лубенський Гнат, наймит 206
Лубенський Григорій, наймит 143
Лубенський Григорій, підданий 313
Лубенський Пилип, посполитий 317, 318
Лубенський Роман, наймит 350
Лубенський Семен, швець 317
Лубенський Федір, підданий 312
Лубенський Харитон, посполитий 346
Луговий Григорій, підданий 257
Лукашевич Михайло, осавул Переяславського полку 13
Лукашенко Павло, наймит 394
Лукощенко Василь, купець 93
Лук'яниха Марина, вдова 353
Лук'янов Касян, учень гончаря 326
Лук'янов Тимофій, наймит 121
Лук'янович Олексій, бурмистер полтавського магістрату 17, 153, 154, 500
Луценко Андрій, підданий 395
Луценко Григорій, козак 272
Луценко Лука, м'ясник 223, 226, 277
Луценко Онисим, козак 437
Луценко Трохим, м'ясник 277, 341, 497
Лучицький Іван 24
Любич Микола, священик 212, 213, 221
Любомирський Олексій, підданий 423
Лях Дмитро, наймит 251
Ляхів зять Трохим, козак 223
Ляшенко Василь, наймит 223
Ляшенко Костянтин, козак 321, 364
Мавр Мартин, пушкар 74
— 548 —
Магденко Василь, полтавський полковий осавул 81, 144, 145, 221
Магденко Михайло, писар полкового суду 44, 80, 81
Мазеєнко Михайло, наймит 370
Мазепа Іван, гетьман 511, 519
Мазковенко Гаврило, наймит 413
Мазуренко Василь, підданий 316
Мазуренко Іван, козак 106
Мазуренко Федір, значковий товариш 87
Майбороденко Марко, наймит 149
Макаренко Іван, полтавський житель 370, 374-378
Макаренко Йосип, посполитий 360
Макаренко Йосип, учень маляра 309
Макаренко Пантелеймон, посполитий 374
Макаренко Федір, посполитий 373
Макаренко Яків, підданий 214
Макаров Калина, учень кравця 187
Макаров Харламп, канонір 159
Македонський Григорій, підданий 363, 364
Максименко Клим, швець 268
Максименко Марія, вдова 142, 143
Максименко Семен, військовий товариш 64, 66, 72, 83, 142, 302, 314
Максименко Семен, полтавський міщанин 72
Максимов Василь, священик 195
Максимов Костянтин, підданий 424
Максимович Семен, значковий товариш 52
Макуха Петро, купець 40, 67, 68
Мала Тетяна, козачка 69
Маленький Михайло, м'ясник 239
Малий Іван, козак 69
Малиновський Олексій, наймит 328, 329
Малиховський Омелян, райця полтавського магістрату 17, 22, 48, 59, 60, 64, 66, 81, 82, 84, 87, 88, 93-95, 97, 102, 104, 108, 131, 167, 195, 200, 205, 216, 217, 221
Малиш Федір, козак 383, 401, 404, 405, 411, 414, 415, 427, 428, 435, 440-443, 447-450, 462, 464-467, 469, 471, 472
Малохитченко Григорій, підданий 385
Маляр Мартин 149
Маляр Семен, підданий 401
Малярка Олена, вдова 288
Малярчиха Євдокія, полтавська жителька 109
Мамченко Федір, наймит 219
Мануйленко Опанас, козак 101
Манченко Сава, посполитий 306
Манько Михайло, козак 410
Маньковський Михайло, козак 375
Марія, черниця 55
Маркевич Павло, бурмистер полтавського магістрату 17, 89, 91, 304, 313, 359, 448, 482
Маркевич Семен, купець 89
Маркова Марія, вдова 324
Мартинов Василь, муляр 124
Мартинова Васса, вдова 53
Мартос Василь, міщанин 49
Мартос Лука, священик 81
Мартосиха Тетяна 100
— 549 —
Марченко Василь, сотник Маяцької сотні 153
Марченко Василь, старший полковий канцелярист 7, 54, 55, 150, 174, 240, 277, 427, 462
Марченко Гаврило, син бондаря 396
Марченко Іван, купець 91, 93, 234
Марченко Іван, купець 151, 153
Марченко Ілля, син купця 133
Марченко Карпо, пушкар 438
Марченко Михайло, купець 132, 133
Марченко Михайло, підданий 424
Марченко Михайло, полтавський міщанин 92
Марченко Петро, значковий товариш 140, 214
Марченко Петро, міщанин полтавський 52, 152
Марченко Сава, значковий товариш 139, 140, 498
Марченко Семен, бондар 396
Марченко Степан, посполитий 172
Марченкова Євдокія, вдова 39, 52, 55, 244, 356, 426
Марченкова Тетяна, полтавська жителька 75
Марчиха Ганна, вдова 400, 401
Масич Пантелеймон, наймит 219
Маслівець Семен, посполитий 419
Масліченко Микита, наймит 394
Матвеев Михайло, наймит 144
Матвіенко Андрій, козак 455, 456
Матвієнко Гнат, підданий 230
Матейченко Тимофій, ткач 362, 363
Матяш Андрій, пушкар 225
Матяшенко Антон, підданий 203
Матяшенко (Матяш) Петро, козак 475
Мацибрус Дем'ян, ткач 362
Мацюценко Петро, козак 236
Мацюцький Кирило, козак 495, 496
Мацько Михайло, учень 158
Машталяренко Василь, наймит 346
Медведенко Корній, підданий 386
Медведищенко Сава, наймит 121
Медвідь Клим, швець 199
Медвідь Федір, швець 205, 206
Мезін Зиновій, козак 498, 499
Мельник Василь, козак 379
Мельников Прокіп, коновал 150
Мельниченко Микита, козак 441
Микитенко Федір, цегельний майстер 464
Миколаенко Василь 256
Миколенко Іван, посполит 186, 187
Миргородський Іван, писець 384
Миргородський Іван, син маяцького сотника 251
Мироненко Герасим, учень шаповала 261
Миронов Омелян, козак 101
Мироновський Степан, козак 240
Мисниченко Іван, козак 445
Михайленко Григорій, козак 352
Михайленко Іван, підданий 490
Михайличенко Андрій, наймит 150
Михайлов Федір, бандурист 173
Михайловський Степан, посполит 74
Мицик Юрій 35
Міненко Іван, полтавський сотенний отаман 98, 247, 394
Міняйло Данило, купець 73
— 550 —
Мірошниченко Іван, наймит 279
Мірошниченко Трохим, наймит 59
Мішурненко Роман, підданий 216
Міщенків зять Павло, кравець 268, 269
Міщенко Василь, козак 275, 276
Міщенко Григорій, козак 267
Міщенко Іван, полтавський житель 98
Міщенко Яків, козак 268
Мовчан Іван, козак 106
Мовчан Семен, козак 106
Мовченко Олексій, гончар 419
Могила Кузьма, наймит 355
Могилат Микита, посполитий 501
Могилевиць Андрій, наймит 201
Могилевиць Антон, посполитий 181
Могилевський Антон, полтавський житель 189
Могиленко Степан, учитель 114, 115
Могилка Григорій, підданий 322
Могилянський Василь, військовий товариш 177, 180, 183, 282, 284, 372
Могилянський Євстафій, протопіп 52, 108
Мойсеенко Максим, підданий 260
Моисеев Гнат, наймит 166
Моисеев Іван, наймит 296
Моковозенко Григорій, козак 483, 484
Мокрицький Іван, студент київської академії 334
Молодика Данило, козак 297, 403
Молодика Іван, козак 142, 296, 331
Молодика Пилип, козак 331
Молодиченко Іван, підданий 202
Момонтов Степан, купець 347, 365
Моментов Хома 365
Момот Пархом, писець полкової канцелярії 263
Момотченко Яків, підданий 417
Мораховченко Матвій, підданий 409
Моргуленко Карпо, козачий син 455
Моргуль Артем, козак 464
Моргуль Іван, козак 462, 463
Моргуль Тимофій, козак 462
Моргоус Григорій, наймит 275, 276
Моренко Павло, наймит 389
Мороз Василь, полтавський житель 17
Мороз Михайло, наймит 175
Мороз Петро, значковий товариш 15, 27, 28, 31
Мороховець Лука, козак 354
Мороховець Лук'ян, козак 356
Москаленко Іван, наймит 140
Москаленко Сидір, учень шевця 213
Москаленко Трохим, наймит 219
Москит Максим, підданий 500
Моспаненко Марко, підданий 332
Мосцевол Григорій, аудитор 40
Мосьпан Іван, купець 97, 99, 247, 270, 276
Мохонко Дмитро, підданий 244
Моцаковський Павло, наймит 187
Мощенко Кирило, купець 161
Муравщиха Пелагія, вдова 68, 69
Мусієнко Прокіп, житель с. Івашки 101
Мягкохліб Семен, кравець 413
Мякохліб Іван, козак 66, 174, 185, 208, 222, 224, 225, 227, 236, 265, 269, 282-284, 286, 287, 292, 306, 348, 354, 356, 362, 364-366, 372, 373, 375, 381, 387, 392, 433, 437
— 551 —
Набока Гаврило, підданий 395
Нагній Іван, житель с. Федорівка 91
Назаренко Леонтій, підданий 357
Назаренко Мусій, козак 426
Найда Кузьма, учень шевця 242
Найдьон Федір, швець 382
Наливайко Андрій, козак 320, 447
Напросник Василь, наймит 348
Науменко Іван, полтавський житель 66
Науменко Павло, м'ясник 257
Науменков Павло, козак 97
Находенко Петро, наймит 206
Нащинська Горпина, донька значкового товариша 87
Нащинська Стефанида, вдова 190
Нащинський Іван, значковий товариш 87
Недодой Федір, учень кравця 182
Недоречко Яків, підданий 421
Недоходенко Карпо, посполитий 307, 308
Нелепинський Яків, козачий син 211, 212
Ненаденко Адам, обозний полтавського полку 62, 512
Непутенко Григорій, козак 83
Непутиха Марина, козачка 84
Нерода Юхим, підданий 278
Нероденко Григорій, підданий 303
Нероденко Хома, учень шевця 271
Несват Семен, підданий 361
Несвіт Микита, священик 110, 112, 181
Несвятипаска Омелько, житель с. Павленки 106
Нестеров Степан, козак 351, 359
Нестолюєнко Василь, наймит 299, 300
Нефорощиха Марфа, вдова 395
Нефорощиха Олена, вдова 380
Нечвела Данило, козак 411
Николаєнко Федір, козачий син 394
Никоненко Яким, учень шевця 241
Никониха Параска, вдова 475
Ниц Василь, отаман двору графа Олексія Розумовського 279
Ничипоренко Клим, наймит 97
Ничипоренко Трохим, кравець 258
Ніжинець Василь, полтавський житель 231, 232, 236, 256, 266, 274
Ніжинець Іван, значковий товариш 110
Ніжинець Ілля, купець 127
Ніжинець Кузьма, полтавський житель 315
Ніжинець Стефан (Степан), купець 6, 115, 116, 504, 505
Ніжинський Пантелеймон 192
Ніжинський Сава, купець 192
Нікітін Павло, наймит 312
Нікітін Сергій, диякон 145
Ніколаєнко Василь, полтавський житель 256
Новицька Марія, попадя 396
Новомлинський Григорій, лавник полтавського магістрату 17, 55, 57, 242
Новомлинський Іван, купець 56, 294, 298, 320, 341, 342, 346-348
Новомлинський Степан, купецький син 295
Нога Максим, козак 383
Нориченко Гаврило, наймит 219, 220
Hoc Данило, значковий товариш 484
— 552 —
Носенко Григорій, козак 484
Носенко Іван, козак 443, 444
Носенко Костянтин, син значкового товариша 247, 270, 276
Носенко Олександр, син значкового товариша 139
Носенко Петро, козак 484
Носенко Пилип, наймит 328, 329
Носенко Семен, наймит 400
Носов Павло, син значкового товариша 484
Ночовний Яків, підданий 203
Нужа Герасим, наймит 405
Обідаленко Карпо, наймит 206
Обіденко Іван, козак 227, 228
Обіденко Федір, козак 227, 228
Обозненко Микита, підданий 385
Оверченко Григорій, учень шевця 180
Овчаренко Лука, наймит 262
Одинець Денис, козачий син 496
Оздоба Федір, наймит 147
Окань Матвій, наймит 89
Околацький Іван, підданий 494
Оксентій Матвій, підданий 304, 305
Окуниха Пелагея, вдова 324
Окунь Василь, наймит 275, 276
Окунь Леонтій, купець 75, 258, 293, 294, 320, 324
Олійник Трохим, кравець 319
Олійник Федір, посполитий 360
Оліц Петро, російський генерал 15, 34
Ольховська Любов, вдова 267, 277
Ольховський Федір, протопопів син 191, 418, 475
Омелай Федір, козачий син 295
Омельченко Гнат, полтавський житель 175, 304, 308
Омельченко Іван, козак 106
Омельченко Іван, козацький син 136, 137
Омельченко Левко, полтавський житель 245-247, 281, 282, 284, 287, 288, 302, 303, 305-307, 311, 312, 314, 315, 325, 372-375
Омельченко І Іавло, полтавський житель 247
Омелфненко Леонтій, підданий 491
Онищенко Іван, підданий 215
Онищенко Семен, наймит 239
Онищенко Степан, підданий 280
Онищенкова Євдокія, вдова 369
Онищенкова Єфросинія, вдова 287
Онупченко Йосип, козак 338
Опіенко Філон, підданий 385
Опошнян Антон, підданий 265
Опошнян Сидір, підданий 264
Опошнян Яків, підсусідок 265
Опошняненко Степан, козак 337
Оранський Василь, син священика 165, 166
Орачиненко Опанас, підданий 280
Орел Іван, підданий 202
Оржицький Іван, купець 167
Оржицький Іван, підданий 182, 183
Оржицький Мартин, підданий 316, 317
Орловський Микита, значковий товариш 289
Орляка Корнило, наймит 259
Оробей Йосип, наймит 177, 178
Оробінкіна Феодосія, вдова 379
— 553 —
Ортинський Микола, священик 349
Остапенко Семен, м'ясник 496
Отливайленко Іван, наймит 412
Отливаний Григорій, козак 503
Отченашенко Петро, підданий 159, 160
Оховертенко Василь, гончар 325, 326
Охріменко Тимофій, наймит 299
Павленко Андрій, купець 68, 103
Павленко Василь, купець 73, 133
Павленко Йосип, полтавський міщанин 83, 84
Павленкова Ганна, жителька с. Івашки 91
Павлівна Єфимія, мешканка м. Полтава 75
Павлов Іван, наймит 99
Павлова Уляна, вдова 379
Павлович Кирило, посполитий 399
Павловський Нестор, слуга 355
Павлюченко Герасим, м'ясник 253
Павлюченко Іван, коваль 368, 369, 374
Павлюченко Пилип, підданий 434
Павлюченко Юхим, підданий 279
Павлюченко Яків, полтавський житель 243, 244, 246, 248, 249, 253-255, 257, 307, 325-327
Пайченко Герасим, наймит 482
Паламаренко Андрій, наймит 156
Паламаренко Кіндрат, козак 375, 408, 410
Паламаренко Павло, дячок 212
Паламаренко Сидір, наймит 161
Палешевський Дем'ян, підданий 491
Палієнко Антон, підданий 500
Палієнко Михайло, посполитий 325
Палієнко Сидір, учень 130
Палієнко Трохим, полтавський житель 241, 242, 248, 252
Панасенко Григорій, підданий 357
Панасенко Іван, учень шевця 327
Панасенко Олексій, швець 352
Панасенко Федір, купець 170, 171
Панасиниха Євдокія, вдова 322
Паниченко Йосип, козак 401
Панченко Василь, купець 160
Панченко Йосип, козак 471, 472
Панченко Матвій, купець 389
Панченко Олексій, наймит 386
Парапостол Остап, козак 239
Паскевич Григорій, райця полтавського магістрату 17, 137
Паскевич Павло, значковий товариш 129, 150, 157, 429, 497
Паскевич Петро, військовий товариш 129, 151
Пасотченко Дмитро, козак 310
Пасотченко Іван, швець 158, 159
Пасотченко Павло, полтавський житель 78
Пасотченко (Коваленко) Трофим, швець 158, 159, 285
Патика Федір, наймит 168
Патіоменко Микола, наймит 312
Патіоменко Михайло, наймит 206
Пащенко Василь, купець 85, 157
Пащенко Василь, наймит 210
Пащенко Григорій, купець 146, 147
Пащенко Іван, наймит 219
Пащенко Омелян, наймит 136
Пащенко Опанас, підданий 276
— 554 —
Пащенко Опанас, полтавський житель 98
Пащенко Павло, значковий товариш 165
Пащенко Семен, купець 138, 139
Пащенко Яків, райця полтавського магістрату 17, 136, 167, 430, 457
Пащенкова Ганна, вдова 149
Певненко Онуфрій, наймит 219
Педаренко Трофим, наймит 413
ПеЗенко Йосип, козак 135
Педерченко Дмитро, наймит 350
Педченко Олексій, козак 213
Пенчук Давид, підданий 485
Пенчученко Терентій, наймит 393
Пергат Петро, пушкар 436, 437
Пергатенко Іван, козак 447
Пергатенко Михайло, козак 466
Переверзєв Гордій, наймит 111
Передерій Семен, наймит 151
Перепелиця Григорій, підданий 425
Перепелиця Микола, підданий 303
Перехрестенко Марко, наймит 52
Перцевий Гаврило, козак 423
Перцевий Іван, козак 453
Перцевий Петро, коваль 337
Пестун Йосип, полтавський житель 113
Пестуненко Василь, козак 465
Петлюренко Григорій, підданий 302
Петраш Кіндрат, значковий товариш 29, 31
Петраш Семен, козак 163, 164
Петрашевич Никифор, купець 178, 180, 185, 186
Петрашевич Хома, козак 140
Петрашенко Микола, циган 311
Петренко Григорій, кишенківський отаман 85
Петренко Матвій, наймит 359
Петренко Михайло, купець 348
Петренко Тимофій, наймит 350
Петренко Яків, підданий 215
Петрицький Іван, наймит 67
Петриченко Федір, підданий 278, 302
Петро І, російський імператор 20, 41, 125, 509, 516
Петров Карпо, купець 277
Петров Михайло, посполитий 377
Петров Петро, посполитий 148
Петров Степан, учень кравця 185
Петров Терентій, посполитий 193
Петров Трохим, учень 129
Петрунь Хома, підданий 395
Пех Федір, підданий 311
Печерсъкий Іван, посполитий 335
Печерський Федір, підданий 335
Печиненко Григорій (15 років), учень кравця 284
Печиненко Григорій (14 років), учень кравця 284
Печкур Василь, учень шаповала 261
Пивовар Михайло, посполитий 449
Пивовар Терентій, наймит 426
Пивоваренко Павло, козак 476
Пивоваров зять Павло, козак 98
Пивоваров Павло, козак 391
Пилипенко Андрій, швець 237
Пилипенко Іван, швець 235
Пилипенко Кіндрат, наймит 249
Пилипенко Остап, підданий 237
Пилипов Іван, наймит 249
— 555 —
Пиловитий Яків, козак 297, 337-340, 342-346
Пиндрус Гаврило, м'ясник 210
Пиндрус Кирило, м'ясник 277
Пиріг Мирон, наймит 438
Пиріг Олексій, коваль 344, 345
Пиріг Яків, коваль 374
Писаревський Данило, військовий канцелярист 344
Писаревський Іван, козак 119, 344
Писаревська Марія, вдова 344
Писарєв Михайло, дячок 109
Письменний Йосип, наймит 157
Пишний Павло, підданий 501
Пишній Павло, наймит 112
Пищалка Семен, козак 189, 411
Півень Федір, наймит 210
Підкаленко Леонтій, підданий 326
Підопригора Кондрат, козак 454
Піка Федір, наймит 67
Пірненко Конон, посполитий 280
Пірченко Терентій, підданий 289
Піскун Гаврило, наймит 413
Піскун Іван, кравець 235
Піскунов Трохим, підданий 234, 235
Пісоцький Михайло, козак 15
Плаксієнко Сидір, учень 130
Плахотниченко Іван, підданий 490
Плахотя Іван, посполитий 366
Плосконос Опанас, наймит 394
Плохутенко (Плохута) Дем'ян, підданий 243
Плохутенко Іван, підданий 284
Пнюк Іван, наймит 104
Погорілий Степан, наймит 352
Погребній Йосип, підданий 209
Погрібненко Йосип, посполитий 174, 175
Погрібненко Олексій, підданий 159, 160
Покровський Петро, купець 85
Полазюченко Тихон, посполитий 246
Полененко Йосип, козак 436
Полнецький Микола, син священика 138
Половинченко Василь, посполитий 171
Полонський Дмитро, м'ясник 254
Полонський Іван, м'ясник 257, 258
Полонський Олексій, м'ясник 250
Полтавський Микита, житель с. Валок 129
Полторатченко Степан, наймит 269
Поляченко Назар, підданий 305
Пономар Федір, козак 237
Пономаренко Антон, посполитий 327
Пономаренко Терентій, посполитий 360
Попенко Григорій, наймит 417, 418
Попенко Микола, син купця 197
Попенко Прокіп, купець 183, 196, 302
Попенко Сила, посполитий 84
Попович Василь, посполитий 274
Попович Герасим, бондар 318, 319
Попович Іван, посполитий 305
Попович Лук'ян, козак 262
Попович Тимофій, учень кравця 175
Попраничник Денис, козак 415
Пороховник Онуфрій, полтавський житель 60
Пороховниковна Агафія 111
Пороховничка Параска, вдова 293
— 556 —
Портний Прокоп, посполитий 267, 268
Поставний Іван, козак 492, 493
Посунченко Пилип, наймит 350
Посунчиха Марія, вдова 428
Потапов Мирон, козак 236
Потоцъкий Василь, ротмістр 403
Походненко Тимофій, наймит 294
Починальний Трохим, підданий 469, 470
Пратчиха Марія, жителька с. Рогізна 111
Прибєга Яків, наймит 295
Привиденко Іван, наймит 116, 117
Пригоденко (Пригода) Лука, м'ясник 256
Приказний Остап, значковий товариш 299, 302
Приказний Пантелеймон, значковий товариш 148, 299, 300, 302, 429
Прихода Гнат, учень шевця 328
Прихода Яків, наймит 74
Приходко Семен, наймит 401
Приходько Антон, учень шевця 332
Приходько Василь, підданий 418
Приходько (Переходько) Гнат, козак 161
Приходько Григорій, наймит 467
Приходько Денис, наймит 208
Приходько Кіндрат, наймит 451
Приходько Матвій, наймит 190
Приходько Прокоп, наймит 424
Прокопенко Омелян, учень кравця 321
Прокопов Іван, наймит 347
Прокопович Данило, гончар 326
Прокофієв Лук'ян, наймит 65
Протопопов Іван, учень 158
Прохоренко Степан, наймит 405
Прядка Йосип, наймит 88
Псіол Іван, учень гончаря 326
Псіоліна Федосія, вдова 204, 387
Пуголовок Юрій 352, 361, 370, 375, 391, 422
Пугненко Григорій, наймит 491
Пустовойт Кіндрат, козак 77, 127
Пустовойт Парфен, козак 445
Пустовойт Федір, козак 444, 445
Пустовойтиха Марія, вдова 315
Путімцев Василь, секунд-майор 13, 15, 16, 21, 22, 26-28, 31-34, 38-40, 51, 66
Пушкар Мартин, полтавський полковник 507, 511
Пушкаренко Герасим, козак 474
Пушкарьов Сергій, наймит 80, 81
Пхаснко Іван, швець 324, 325
Пхаенко Микита, коваль 337
Пхаснко Петро, наймит 317
Пхаснко Терентій, коваль 375
Пхай Іван, коваль 397
Пшеничка Роман, посполитий 174
Пшон Василь, наймит 177, 178
Радченко Василь, наймит 64
Радченко Іван, коваль 370, 427
Радченко Степан, полтавський житель 135
Разінкін Трохим, наймит 193, 194
Рак Григорій, наймит 200, 201
Рачковський Герасим, гончар 325
Рашевський Федір, наймит 426
Рашполка Афімія, вдова 411
Резанова Пелагія, вдова 251
— 557 —
Рекленський Василь, військовий товариш 121
Рекленський Іван, син військового товариша 121
Рекун Іван, підданий 444
Репаленко Йосип, учень кравця 163
Репало Павло, козак 436
Репало Федір, козак 479
Репало Яким, козак 474
Репченко Дорофій, наймит 264
Репченко Олексій, наймит 273
Решетник Федір, наймит 403
Решетниченко Антон, полтавський житель 332, 333, 335, 341
Решетниченко Іван, посполитий 174
Різниченко Григорій, полтавський житель 76
Рогачевський Григорій, козак 196
Рогова Дарія, вдова 371
Роговий Андрій, козачий син 394
Роговий Тимофій, учень кравця 328
Рогулівна Марія, купецька донька 148
Рогуля Аврам, син значкового товариша 428
Рогуля Василь, міщанин 51
Рогуля Григорій, писар полтавського магістрату 17, 20, 45, 50, 51, 55, 84, 144, 499
Рогуля Семен, козак 154, 155
Родзянко Василь, бунчуковий товариш 13
Родзянчиха Марія, полтавська жителька 50
Родіонова Наталія, вдова 82
Рожок Петро, наймит 151
Розмазен Михайло, квартирмейстер 296
Розумовський Кирило, граф, гетьман 11, 20, 25, 41, 42, 516
Розумовський Олексій, граф, генерал-фельдмаршал 123, 129, 164, 243, 245, 248, 253, 255, 256, 260, 270, 277, 281, 285, 300, 303, 316, 322, 334, 336, 342, 353, 355, 356, 361, 363, 364, 516
Рокитний Василь, слуга 380
Романенко Матвій, козак 461
Романов Андрій, наймит 144
Романов Гаврило, півчий 133, 135, 425
Романов Логвин 303
Роменська Марія, полтавська міщанка 98
Роменський Андрій, полтавський міщанин 91
Роменський Артем, козак 356
Роменський Василь, наймит 130
Роменський Влас, підданий 457
Роменський Іван, наймит 146
Роменський Михайло, підданий 247, 248
Роменський Петро, канцелярист полкової канцелярії 107
Роменський Трохим, козачий син 318
Рубан Семен, козак 410, 411
Рубчановська Марія, вдова-попадя 49, 50
Рудаченков Гаврило, придворний слуга 59
Руденко Данило, наймит 104, 105
Руденко Опанас, козак 236
Руденко Павло, купець 15, 35-39, 146, 218, 219, 506
— 558 —
Руденко Тимофій, козак 458
Руденко Тихон, посполитий 174
Руденко Яків, м'ясник 241
Руденкова Євдокія, дружина військового товариша 498
Рудий Тарас, посполитий 175, 176
Рудій Микита, наймит 155
Рудницький Федір, козак 196
Румянцев Петро, граф, президент II Малоросійської колегії 11, 12, 21, 22, 39, 42
Руновський Андрій, полковий обозний 58, 61, 64, 66, 97, 102, 105, 109, 172, 184, 209, 240, 254, 262, 270, 277, 279, 280, 289, 301, 313, 326, 331, 371, 373, 471, 510
Руценко Михайло, учень 130
Рябоконенко Онисим, наймит 307
Савельева Горпина, вдова 196
Савельева Ірина, вдова 400
Савченко Іван, козак 354
Савченко Іван, наймит 136, 137
Савченко Іван, наймит 453
Савченко Леонтій, паламар 191
Савченко Сава, гончар 327
Савченко Юхим, козак 496, 497
Сагайдачний Олексій, підданий 453
Салієнко Петро, наймит 359
Салимон Дмитро, козак 349
Салимонов Микола, наймит 124
Салогубенко Опанас, наймит 227
Самарський Андрій, значковий товариш 482
Самарський Яків, кравець 372
Самойленко Іван, наймит 190
Самойленко Семен, підданий 282
Самойлович Іван, гетьман 510, 511
Санжариха Марія, полтавська жителька 111
Санжаровський Андрій, козак 297, 298
Санжаровський Андрій, прикажчик 63
Сарайнин Іван, підданий 333
Сахно Михайло, купець 81, 118, 119
Сахновський Григорій, полковий суддя 84, 141, 171, 174, 200, 203, 205, 206, 280, 335, 376, 386, 409, 424, 460, 480, 520
Свердличенко Гаврило, підданий 335
Свердляков Григорій, канцелярист полтавського магістрату 197, 198, 223, 226-228, 301, 320, 356, 360-364, 379, 380, 382, 387-390, 396, 447
Свидиненко Степан, підданий 381
Світайло Іван, священик, засуджений у справі В. Л. Кочубея 506
Світайло Іван, священик 24, 130, 142, 158, 161, 305
Світайло Яків, священик 45, 142, 305
Северин Іван, учень шевця 245
Северин Сава, м'ясник 241
Северин Федір, підданий 278
Севериненко Логвин, наймит 252
Сегюр Луї, граф, французький дипломат 4
Сеґеденко Степан, наймит 417, 418
Семененко Іван 101
Семененко Федір, козак 106
Семеніотенко Пимон, посполитий 374
Семенко Лука, учень шевця 355
Семенов Гаврило, підданий 491
Семенов Іван, учень шевця 249
Семенов Йосип, посполитий 194
— 559 —
Семенов Опанас 148
Семенович Федір, бондар 504
Сененко Іван, значковий товариш 358
Сенник Андрій, посполитий 393
Сенник Іван, підданий 245, 246
Сенник Йосип, посполитий 378
Сенниченко Гнат, посполитий 391
Сенниченко Федір, козак 378
Сергеев Кузьма, однодворець 324
Сергеева Дарія, вдова 205
Сергієнко Андрій, наймит 168
Сергіенко Григорій, наймит 156
Сергієнко Степан, полтавський житель 55
Сергієнко Федір, наймит 208
Сердюк Ігор 24
Середа (Цьомкалів зять) Григорій, козак 67, 216, 221
Середа (Середенко) Омелян, паламар 109
Середенко Костянтин, наймит 208
Сиволап Наум, учень шевця 399
Сидоренко Андрій, козак 232
Сидоренко Г. Ф. 510
Сидоренко Карпо, наймит 119
Сидоренко Олексій, підданий 357
Сидоренко Павло, капрал 120
Сидоренко Петро, наймит 162
Сидоренко Степан, козак 450
Сидоренкова Тетяна, вдова 487
Сидоров Василь, наймит 117
Сидоров Михайло, наймит 64
Сизарев Олександр, наймит 348
Сильченко Омелян, підданий 288
Симонтовський Микола, диякон 45, 102, 104
Синегуб Іван, наймит 257
Синьощок Михайло, сурмач 286
Сирота Дем'ян, наймит 292
Сирота Іван, наймит 275
Сирота Пилип, наймит 482
Сиротинець Степан, наймит 204
Сисенко Іван, наймит 316
Сисенко Михайло, підданий 429
Ситниченко Федір, учень шаповала 261
Сідаков Василь, писар другої полкової сотні 188
Сіраченко Гаврило, наймит 50
Сіриченко Григорій, підданий 434
Сірковський Герасим, ткач 346
Сірковський Аеонтт, ткач 343, 344
Сірковський Никифор, ткач 342
Скачков Овсій, підданий 230
Склокін Володимир 37
Скляр Герасим, козак 413
Скляр Леонтій, підданий 357
Скляр Петро, козак 172
Скляр Петро, посполитий 176
Скляр Семен, підданий 184
Скляренко Федір, швець 460
Скорик Дем'ян, підданий 501
Скороденко Никифор, посполитий 306
Скоропадський Іван, гетьман 20, 519
Скороход Григорій, козак 304, 339, 340
Скороход Данило, козак 341
Скороход Петро, козак 435
Скороход Трохим, козак 435, 450
Скрипник Кирило, козак 489
Скрипник Степан, козак 493
Скрипниченко (Скрипник) Іван, посполитий 363
— 560 —
Скрипченко Василь, наймит 369
Скрипченко Ілля, наймит 285
Сліпченко Василь, наймит 275, 276
Слюсар Іван, козак 344
Слюсар Микола, наймит 200, 201
Слюсар Тимофій, козак 164
Слюсаренко Сава, підданий 355
Смальченко Калина, підданий 303, 304
Смачненко Конон, наймит 224
Сметаниха Ганна 111
Смирний Василь, паламар 109
Смілянський Ілля, посполитий 326
Смілянський Микита, м'ясник 285
Сморжев Терентій, посполитий 309
Собакаренко Василь, учень кравця 159
Собакаренко Степан, козак 127
Собакаренко Федір, козак 127
Собаченко Яків, підданий 446
Собко Семен, кравець 173
Собко Яків, швець 213
Соболенке Павло, житель с. Петрівка 89
Совенко Тимофій, учень шевця 271
Созіоненко Ілля, підданий 159, 160
Созіоненко Ілля, полтавський житель 105
Созіоненко Степан, підданий 201
Созіоненко Федір, наймит 285
Созоненко Ілля, полтавський житель, 159
Созонт, ієромонах 60, 130, 244, 267, 331
Сокирко Олексій 8
Соколовський Аврам, наймит 293
Соколовський Аврам, церковний служка 191
Соколовський Олексій, наймит 149
Соколовський Федір, наймит 65
Соленик Іван, учень шевця 241
Соленик Федір, наймит 241, 242
Солоденко Федір, козак 434
Солодовник Никифор, підданий 285
Солодовник Семен, підданий 260
Солодовник Степан, ткач 246
Солодовниченко Василь, підданий 258
Соломон Дмитро, наймит 153, 154
Солонський Петро, учень шевця 355
Солопенко Герасим, полтавський житель 343
Солопенко Григорій, м'ясник 342, 343
Солопенко Макар, швець 382
Солопенко Микита, м'ясник 343
Солопенко Яцько, підданий 356
Соляник Андрій, підданий 278
Соляник Іван, козак 481
Соляник Кіндрат, козак 483
Соляник Федір, козак 83, 447, 448
Соляник Яків, козак 388
Соменко Іван, наймит 377, 378
Сорока Опанас, наймит 143
Сорокова Єфимія, вдова 479
Сороковенко Федір, підданий 278
Сороковий Яким, козак 440
Сосна Степан, писар полтавської городової сотні 415-417, 437, 453, 461, 462
Сочавець Гнат, козак 172, 173
Сочавець Григорій, козак 172
Спиченко Іван, учень кравця 185
Ставицька Марія, вдова 105
Ставицький Кирило, значковий товариш 105
— 561 —
Ставицький Кирило, полтавський житель 135
Ставицький Олексій 26
Стадлер Георгій, художник 63, 119, 154, 382, 478
Стадниченко Гаврило, козак 220
Стадниченко Григорій, козак 220
Стадниченко Тимко, козак 107
Стадніченко Роман, наймит 208
Станіславський Іван, священик 297, 300
Старик Іван, наймит 145
Старицький Василь, син бунчукового товариша 59
Старицький Григорій, хорунжий Полтавського полку 27
Старицький Іван, військовий товариш 76, 78, 80
Старицький Михайло, бунчуковий товариш 59, 60, 271, 381
Старицький Михайло, військовий товариш 93
Стародубець Тарас, козачий син 392
Старченко Наталя 8
Старченко Яків, козак 406, 407
Стеблієвець Яків, підданий 230
Стельмах Омелян, учень шевця 316
Стельмах Павло, козачий син 293
Стельмашенко Герасим, козак 228
Степаненко Іван, козак 338
Степаненко Максим, козак 338
Степаненко Федір, козак 337, 338
Степаниха Мотрона, вдова 207
Степанов Гнат, козак 47
Степанов Григорій, учень ткача 367
Степанов Дмитро, посполитий 197
Степанов Іван, наймит 206
Степанов Клим, посполитий 312, 313
Степикін Алімпій, солдат 111
Степикін Савелій, солдат 209
Стеценко Іван, полтавський міщанин 80, 93, 135
Стеценко Петро, полтавський житель 162, 418
Стеценкова Ірина, вдова 162, 418
Стециха Ганна, полтавська жителька 55
Стешенко Влас, наймит 104
Степикін Алімпій, солдат 111
Степикін Савелій, солдат 209
Стобанський Стафан, архітектор 505
Стовпець Григорій, наймит 328, 329
Столповський Федір, бунчуковий товариш 13
Столяр Григорій, посполитий 176
Столяр Кирило, підданий 462
Столяр Пантелеймон, підданий 351
Столяренко Роман 90
Столяриха Параска, вдова 287, 288
Стрижаченко Левко, житель с. Рогізна 111
Стринженко Дмитро, підданий 358
Стринжина Тетяна, полтавська жителька 117
Строґанка Настасія, вдова 477
Струченко Юско, мешканець с. Івашки 91
Субота Корній, підданий 422
Судейко Трофим, полтавський житель 92
Сула Данило, наймит 89
— 562 —
Сулима Андрій, великобудиський сотник 57, 58
Сулима Василь, син військового товариша 239, 240
Сулима Григорій, полтавський житель 133
Сулима Іван, купець 151, 152, 153
Сулима Кирило, військовий товариш 239
Сулима Нестор, сільський отаман 481
Сулима Пилип, козак 437
Супруненко (Супруненков) Василь, підданий 307, 470
Супруненко Іван, писець 28
Супруненков Іван, козак 426, 446, 471, 498
Супруновський Данило, канцелярист 404, 428, 429
Сушко Андрій, полтавський міщанин 84
Сушко Федір, купець 485
Табашник Прокоп, підданий 429
Тамм Георгій, лікар 99
Таран Григорій, пушкар 216
Таран Павло, козак 479
Таран Федір, наймит 153, 154
Таранченко Юхим, наймит 402
Таранушенко Павло, посполитий 347
Таранущенко Данило, посполитий 501
Тарнавський Василь, військовий товариш 156, 157
Тарнавський Іван, сотник першої полкової сотні 62
Татарин Микита, сурмач 269
Татарин Петро, купець 380
Теличка Іван, підданий 201
Телятник Іван, швець 379
Телятник Кирило, козачий син 420
Темников Корній, наймит 92
Терентенко Данило, військовий товариш 114
Терентенкова Ганна, полтавська жителька 78
Терещенко Клим, козак 454
Терещенко Ярема, полтавський житель 256
Терновий Степан, гончар 322
Тертичник Остап, козачий син 420
Тертниченко Олексій, посполитий 241
Тесленко Влас, наймит 150
Тесленко Кузьма, наймит 133, 134
Тесля Зиновій, наймит 302
Тесля Кирило, підданий 199
Тесля Кирило, підданий 286
Тесля Кирило, полтавський житель 105
Тесля Павло, наймит 159
Тесля Яків, підданий 386
Тесля (Литвин) Ярема, козак 105, 431, 432
Тетервак Артем, писець полтавського магістрату 7, 28, 32, 159, 160, 164, 165, 172-174, 176, 187, 189, 199, 208, 209, 222, 235, 240, 250, 285, 382, 407, 412, 432
Тетервак Григорій, козак 248
Тетервак Дмитро, наймит 254
Тетервак Петро, наймит 249
Тетервак Семен, швець 249, 250
Тетервак Степан 281
Тетерваченко Степан, наймит 244, 245
Тетеренко Матвій, наймит 136
— 563 —
Тетяниця Павло, козак 404
Тимофєєв Опанас, учень шевця 285
Тимофєєв Яким, учень кравця 270
Тимофій, священик с. Рибці 101
Тимошенко Андрій, пушкар 166
Тимошенко Роман, син пушкаря 166
Тимченко Андрій, наймит 189
Титаренко Трохим, наймит 157
Тихонов Хома, підданий 337
Тихонова Катерина, вдова 458
Тихонович Ілля, наймит 69
Тищенко Василь, підданий 373
Тищенко Гнат, козак 489
Тищенко Гнат, підданий 222
Тищенко Юхим, козачий син 334
Ткаленко Іван, наймит 175
Ткач Дмитро, підданий 433
Ткач Опанас, швець 302
Ткаченко Василь, підданий 361, 362
Ткаченко Іван, підданий 498
Ткаченко Кіндрат, наймит 212
Ткаченко Сава, посполитий 344
Ткаченко Яків, підданий 181
Токар Іван, хорунжий 481
Токар Павло, козак 336
Токаренко Олексій, наймит 307
Токаренко Петро, учень кравця 264
Токаренко Федір, учень кравця 284
Тополенко Василь, наймит 163
Топчієвський Іов, купець 187, 188
Топчіевський Олександр, полтавський житель 268, 401, 476, 477, 480-490, 492-497
Тощенко Роман, купець 166, 167
Тренбач Йосип, козак 432
Трикопченко Филон, супрунівський отаман 72
Тричигруб Василь, козак 472
Троковський (Кузьменко) Данило, посполит 128, 129, 334
Тронь Яків, пушкар 432
Трофименко Данило, пушкар 461
Трофименко (Трофенко) Іван, козак 460
Трофименко Іван, козак 468
Троян Оверкій, наймит 365
Трунов Іван, однодворець 193
Тур Федір, купець 416, 501-504
Туркестанов Борис, князь 54, 111, 509
Туркестанова Марія, вдова 409, 422
Турлович Данило, учень шевця 233
Тютюнник Яків, учень шаповала 261
Угрин Роман, козачий син 438
Угрин Яків, козак 435, 458, 459
Угриненко Оверкій, наймит 173
Удовиченко Іван, козачий син 376
Удод Клим, житель с. Івончинці 76
Узивохів зять Михайло, полтавський житель 135
Український Ярема, житель с. Рибці 125
Уманський Іван, купець 87, 167-169
Уродливець Леонтій, наймит 257
Уродливець Яків, учень шевця 257
Усенко Михайло, підданий 417
Усенко Петро, наймит 342
Устенко Філон, наймит 221
Устимів Йосип, наймит 347
Устимович Григорій, наймит 269
— 564 —
Федоренко Йосип, житель с. Жуки 98
Федоренко Никифор, підданий 470
Федоренко Павло, підданий 436
Федоров Мусій, козачий син 294
Федоров Юхим, посполитий 182
Федорова Ганна, вдова 500
Федорова Ірина, вдова 411
Федченко Василь, м'ясник 390
Федченко Семен, м'ясник 252
Фесенко Андрій, купець 126, 127, 500
Фесенко Максим, наймит 152
Фесенко Омелян, козак 272
Феско Кирило, учень кравця 182
Філіпенко Андрій, наймит 232
Філіпов Іван, священик 223, 237
Філіха Мотрона, вдова 480
Філоненко Степан, наймит 282
Фіренко Варвара, дружина значкового товариша 93
Фіренко Василь, значковий товариш 93
Фіренко Михайло, полтавський житель 105
Фіренко Степан, значковий товариш 295, 296, 344
Фіренко Степан, канцелярист генеральної артилерії 321
Фіренчиха Ганна, вдова-козачка 226
Флоринський Іван, сотник Келебердянської сотні 108
Фоменко Карпо, учень 130
Фостик Василь, козак 113, 485
Фостик Яків, козак 235
Фурман Йосип, наймит 316
Фурман Степан, наймит 201
Харківський Іван, підданий 206
Харулаїнський Іван, прикажчик 117
Харченко Василь, гончар 288, 289
Харченко Іван, гончар 319
Хижняк Данило, житель с. Пушкарівка 78
Хижняченко Іван, наймит 353
Хилименко Яків, підданий 418
Химиченко Михайло, посполитий 322
Холзін Яків, сержант 333
Холоденко Григорій, підданий 280
Холодненко Лука, козак 263
Холодний Матвій, коваль 370, 371
Хоменко Артем, учень шевця 498
Хоменко Іван, підданий 280
Хомич Григорій, швець 233, 237
Христенко Андрій, козак 387
Христенко Семен, козак 403
Христофоров Василь, військовий товариш 137, 173, 487
Христофорова Марія, дружина військового товариша 138
Хукало Данило, коваль 368, 370
Хупавенко Павло, учень гончаря 289
Хурманенко Дементій, посполитий 58
Цапенко Федір, учень шевця 242
Цвітенко Наум, наймит 401
Цегельниченко Яким, наймит 467
Церазовський Федір, козак 424-427, 430-432
Цибенков Никифор, писець полкової канцелярії 276, 321
Цибенкова Тетяна, вдова 320
Цибулко Лука, козак 445
Циганок Василь, сурмач 269
— 565 —
Цимбаліста Тетяна, піддана 202
Цуріков Дмитро, прапорщик 29, 38
Цьомкало Сидір, литаврщик 216, 220, 221
Чайка Андрій, житель с. Нижні Млини 77
Чайка Семен, житель с. Нижні Млини 77
Чайка Степан, учень кравця 187
Чайка Федір, полтавський житель 54
Чайковський Федір, полтавський житель 120
Чайненко Василь, наймит 259
Чамара Іван, козак 459
Чамара Іван, підданий 270
Чамара Михайло, козак 459
Чапіга, козак, художник 86, 137, 170, 202, 234, 266, 299, 318, 495
Чаплик Дмитро, прапорщик 73
Чардаков Кіндрат, наймит 136, 137
Чванка Антон, підданий 203
Чеберачка Яким, наймит 112
Чеверешняк Іван, наймит 402
Чемшит Дмитро, козак 457
Чемшит Іван, полтавський житель 83
Чеписенко Семен, наймит 414
Черкасненко Павло, підданий 423
Черкаська Марина, вдова 294, 295
Черкаський Григорій, підданий 331
Черкаський Лук'ян, кравець 238, 321
Черкаський Олександр 295
Чернець Іван, наймит 112
Черниш Петро, військовий товариш, війт полтавського магістрату 17, 28, 32, 33, 144, 293
Чернявський Іван, кріпосний 114
Чернявський Іван, учень кравця 173
Чернявський Яким, наймит 472
Чернявський Яків, наймит 73
Чернявський Яків, наймит 485, 486
Чернявський Яків, підданий 356
Черняк Іван, полтавський полковник 507, 514
Черняк Іван, сотник першої полкової сотні 162, 163
Черняк Семен, військовий товариш 160
Черняк Степан, значковий товариш 315
Черняк Уляна, вдова 160
Черняченко Михайло, підданий 216
Чесакова Марина, вдова 373
Чигринська Васса, вдова 77, 93, 123
Чигринський Олексій, купець 93
Човипилів зять Петро, підданий 481
Човпиленко Іван, посполитий 262
Човпиленко Федір, ткач 482
Човпило Федір, ткач 481
Чоканенко Григорій, наймит 264
Чорненький Іван, наймит 156
Чорний Олексій, наймит 133, 134
Чорний Петро, посполитий 58
Чорний Яків, підданий 270
Чорноволенко Василь, посполитий 322
Чорнок Мусій, посполитий 57, 58
Чорнопольський Андрій, козак 314, 323, 333
Чорнуха Максим, козак 416
Чубенко Артем, наймит 136, 137
Чувила Григорій, козак 440
— 566 —
Чуйкевич Олександр, військовий товариш 90, 277
Чуйко Микита, значковий товариш 326, 350
Чуйко Семен, козак 307, 349, 350
Чуприна Іван, наймит 401
Чуприна Іван, швець 404
Чуприна Кіндрат, посполитий 264
Чупруновський (Чупрун) Федір, бурмистер полтавського магістрату 17, 76, 82, 144, 499
Шабельник Федір, наймит 104
Шамраєнко Іван, підданий 384
Шаповал Василь, посполитий 261
Шаповал Григорій, козачий син 393
Шаповал Григорій, підданий 247
Шаповал Данило 235
Шаповал Лук'ян, полтавський житель 77
Шаповал Микита, посполитий 59
Шаповал Микита, посполитий 59, 60
Шаповал Павло, підданий 203
Шаповал Петро, посполитий 200
Шаповал Федір, козак 263
Шаповалка Єфросинія, посполита 503
Шапочник Іван, міщанин 77
Шарабара Кіндрат, наймит 350
Шаренко Гнат, наймит 261
Шарпилова Уляна, вдова 131
Шватченко Максим, наймит 313
Швачка Андрій, козачий син 355, 356
Швачка Семен, кравець 223, 224, 227
Швець Артем, козак 452
Швець Данило, житель с. Мачухи 55
Швець Данило, підданий 201
Швець Йосип, підданий 310
Швець Михайло, підданий 201
Швидка Марфа, посполита 419
Шевченко Іван, м'ясник 254, 255
Шевченко Михайло, наймит 182
Шевченко Мусій, наймит 204
Шевченко Степан, козак 441
Шевченко Федір, козак 452
Шепеленко Омелян, підданий 183
Шепеленко Павло, наймит 273
Шепетко Кирило, посполитий 366
Шепетко Петро, козак 341
Шепетковський Іван, священик 148
Шеретченко Макар, наймит 275
Шерстюк Кузьма, наймит 353
Шибецький Іван, учень 158
Шиленко Харитон, козак 432
Широкий Мирон, купець 168, 279
Широкий Петро, посполитий 282
Шишацький Іван, наймит 67
Шишка Григорій, козак 471
Шишка Григорій, козак 468
Шкарбета Остап, коваль 371
Шкриба Федір, козак 451
Шкрибенко Кіндрат, наймит 473
Шкурбенко Григорій, наймит 350
Шкурник Яким, наймит 212
Шлома Роман, швець 407, 408
Шломенкова Єфросинія, вдова 281
Шломиха Марія, козачка 428
Шляхетченко (Шляхта) Онисим, підданий 209
Шляхта Мусій, коваль 370
Шмаровоз Антон, наймит 146
Шмаровоз Василь, ткач 367
Шмаровоз Григорій, посполитий 317
— 567 —
Шмаровоз Іван, козак 260
Шмаровоз Микола, козак 443
Шмаровоз Олексій, посполитий 387, 388
Шмаровоз Опанас, посполитий 415
Шмаровоз Федір, козачий син 336
Шмаровоз Федір, наймит 377
Шмаровоз Юхим, козак 371
Шмаровоз Юхим, посполитий 366
Шмаровоз Яків, підданий 402
Шмаровозенко Дмитро, наймит 116, 117
Шмаровозка Марія, вдова 220
Шовковенко Іван, підданий 332
Шовковий Максим, швець 343
Шойба Іван, швець 238
Шолом Григорій, козак 482
Шостак Григорій, козак 265
Шостак Каленик, козак 265, 266
Шпилненко Григорій, наймит 399
Штепа Григорій, сотник другої полкової сотні 82
Штепа Леонтій, швець 430
Штепа Матвій, швець 411, 412
Штепенко (Штепенков) Іван, писець полтавського магістрату 7, 167, 168, 194, 298, 334, 369, 374, 430, 459, 472-480, 482, 485, 490, 499
Штепиха Агафія, посполита 407
Штонда Семен, учень кравця 302
Штонденко Іван, посполитий 235
Штонденко Онуфрій, підданий 446
Шулженко Іван, наймит 274
Шумлянський Михайло, значковий товариш 52
Шустваленко Леонтій, наймит 67
Щепетірніков Іван, сержант 44, 47
Щербачка Петро, наймит 62
Щербина Григорій, значковий товариш 203, 204, 297
Щербина Іван, наймит 378
Щербина Іван, син значкового товариша 204
Щербина Кондрат, наймит 131
Щербиненко Іван, наймит 134
Щербинова Горпина, вдова 272
Щетченко Конон, учень кравця 284
Щіточка Василь, наймит 111
Юрачковський Іван, коваль 32, 33, 366, 367
Юрієва (Гречка) Любов, вдова 148, 401, 402, 444
Юріїв Семен, полтавський житель 75, 78, 93
Юхименко Кость, посполитий 240, 241
Юхимець Василь, козак 335, 336
Юхимець Кирило, козак 335, 336
Юхимець Тимофій, козак 335, 336
Ющенко Пилип, полтавський житель 53
Яворський Стефан, митрополит 509
Ягодка Василь, посполитий 57
Ягодченко Олексій, посполитий 57
Яєчко Ілля, наймит 157
Якаленко Василь, швець 333, 412, 413
Якаленко Захар, купець 389
Якаленко Семен, швець 415
Якименко Степан, козак 431
Якименко Федір, козак 430, 431
Яків, пресвітер 91
— 568 —
Яковенко (Норманенко) Василь, посполитий 173, 174
Яковенко Зиновій, козак 446, 447
Яковенко Іван, посполитий 488
Яковенко Леонтій, наймит 199
Яковенко Наталя 8
Яковечко Яків, кравець 194
Яковлев Василь, коваль 377, 427
Яковлев Дмитро, учень кравця 284
Яковлев Іван, учень золотаря 182
Яковлев Максим, посполитий 245
Яковлев Петро, підданий 271, 272
Яковченко Павло, козак 306
Яковчик Остап, козак 78
Якубинський Павло 147
Якубович Сава, значковий товариш 124, 125
Янко Лука, наймит 239, 240
Яновський Яким, священик 44, 51, 52
Янушиха Агафія, полтавська жителька 100
Яременко Максим 8
Яременко Стефан, козак 465
Ярмоленко Яків, підданий 430
Яровенко Кіндрат, підданий 336, 337
Ярошенко Іван, писар 393
Ярошенко Павло, наймит 249
Ясенина Трохим, підданий 255
Ясинський Варлаам, митрополит 509
Яценко Іван, наймит 61
Яценко Леонтій, учень кравця 175
Ященко Хома, козачий син 420
Ященко Яким, наймит 234
— 569 —
Географічний покажчик
Абазівка, с. у Полтавській області 495
Азовська губернія 509
Альохи, уроч. 113
Архимовщина, с. у Лубенському полку 297
Архипівка, с. у Стародубському полку 410
Архипове, с. у Стародубському полку 384
Бабичева Балка, уроч. 140
Багачка (Велика Багачка), м-ко в Миргородському полку 299, 364, 472
Бакалівка, с. в Охтирському полку 158, 464
Бакумівка, с. у Переяславському полку 292
Балаклія, м-ко в Ізюмському полку 217
Балаклія, м-ко в Миргородському полку 79, 322, 387
Басань, м-ко в Переяславському полку 182
Батурин, м-ко в Ніжинському полку 116, 350
Бахмач, м-ко в Ніжинському полку 260
Бахмутська провінція Азовської губернії 114, 515
Безручки, с. у Полтавському полку 94
Безручки, уроч. 69, 76, 78, 84
Белки, с. в Охтирському полку 95, 130
Березівка, с. у Прилуцькому полку 307
Березна, м-ко в Чернігівському полку 124, 353
Білгород, м. 205
Білгородська губернія 193, 519
Білики, м-ко в Полтавському полку 67, 104, 124, 189, 231, 271, 284, 395, 444
Білорусь 31, 519
Білоцерківка, м-ко в Миргородському полку 406
Бірки (Борки), с. у Гадяцькому полку 202
Богодухів, м-ко в Харківському полку 153
Борисівка, сл. в Острогозькому полку 158
Бориспіль, м-ко в Київському полку 52
Брусі, с. у Полтавському полку 481
Бубни, с. у Лубенському полку 147
Буєвка, с. у Гадяцькому полку 119
Буланове, с. у Полтавському полку 51
Буланове, уроч. 80, 126, 129, 133, 135
Бурківка, с. у Чернігівському полку 317
Буцький Міст, уроч. 106
Вакулинці, с. у Полтавському полку 295, 402
Валки, м-ко в Харківському полку 378
Валок, с. у Полтавському полку 78, 129
Варва, м-ко в Прилуцькому полку 261
Варварівка, с. у Полтавському полку 295
Васильків, м-ко в Київському полку 157
Ватажкова, р. 74
Ватажкове, уроч. 74
— 570 —
Ведмежий Яр, с. у Полтавському полку 91, 121
Велике Болото, уроч. 78
Великі Будища, м-ко в Полтавському полку 16, 67, 104, 116, 173, 177, 275, 293, 295, 327, 368, 427, 510
Веприк, м-ко в Гадяцькому полку 210, 282
Вербівка, с. у Гадяцькому полку 386
Вільховий (Ольховий) Ріг, уроч. 87, 96
Вільшана (Ольшана), м. у Сумському полку 377
Вознесенське, с. у Переяславському полку 116
Володимирівка, с. у Чернігівському полку 149
Вороніж, м-ко в Ніжинському полку 176
Вороньки, м-ко в Переяславському полку 266
Ворскла, р. 16, 20, 49, 50, 54-57, 61, 65, 69, 74-78, 80, 81, 83, 84, 86, 87, 93, 96, 98, 101, 107, 110, 111, 113, 118, 121, 122, 124, 126, 127, 129, 135, 142, 152, 510, 511, 519
Вутковська Долина 90
Гавронці, с. у Полтавському полку 190
Гадяцький полк 333, 514
Гадяч, м. 62, 192, 357, 365, 396, 418, 420, 499, 514
Гетьманщина 5, 6, 9, 11, 13, 19, 24, 25, 27, 31, 37, 40-42, 505, 507, 508, 510, 512, 515, 518
Глибокий Яр 65
Глухів, м. 155, 158, 293
Гнила Вода, р. 98
Говтва (Голтва), м-ко в Миргородському полку 178, 215, 363
Говтва (Голтва), р. 61, 63, 71, 103, 106
Головач, р. 55, 80
Головач, с. у Полтавському полку 321
Горбанівка, с. у Полтавському полку 203, 425, 433
Городище (з 1789 р. Градизьк), м-ко в Миргородському полку 156
Горошине, м-ко в Лубенському полку 286
Грабинівка, с. у Полтавському полку 20, 76, 120
Греція 204
Грунь, м-ко в Гадяцькому полку 151, 519
Гужули, с. у Полтавськогому полку 20, 51, 133, 244, 262, 274, 337, 355
Демидівка, с. у Полтавському полку 279
Диканька, с. у Полтавському полку 64, 122, 158, 162, 169, 200, 249, 255, 263, 264, 288, 358
Дідова Долина, уроч. 152
Дніпро, р. 513
Дніпропетровськ, м. 35
Дунайці, с. у Ніжинському полку 349
Єлаківка, сл. у Сумському полку 352
Єрки, с. у Миргородському полку 249
Жадковий міст, уроч. 87
— 571 —
Житень (Житейська), сл. у Сумському полку 459
Жоравка, м-ко в Прилуцькому полку 164, 184
Жуки, с. у Полтавському полку 106, 159, 170, 328
Заготівка, с. у Ніжинському полку 224
Заруднівка, с. у Миргородському полку 286
Засулля, с. у Лубенському полку 136
Зачепилівка, уроч. 107
Здихальна Долина 90
Зіньків, м-ко в Гадяцькому полку 122, 206, 212, 256, 294, 299, 498
Золотоноша, м-ко в Переяславському полку 150
Зубівка, с. у Миргородському полку 136, 188
Івашки, с. у Полтавському полку 20, 72, 91, 101, 124, 158, 180, 184, 252, 274, 284, 384, 402, 421, 428
Івонченці, с. у Полтавському полку 20, 209, 216, 317, 466, 472, 490, 491
Ізюм, м. 145, 519
Ізюмський полк 519
Іржавець, с. Прилуцького полку 136
Іскрина, сл. 96
Іскрівка, с. Полтавського полку 96, 200, 219, 233
Кагамлик, р. 20
Казикермен, турецька фортеця 506
Кам'янка, с. у Полтавському полку 314
Канів, м-ко в Київському воєводстві 187
Капустинці, с. у Гадяцькому полку 228, 381
Карлівка, с. у Полтавському полку 206, 264, 273
Карповині, с. у Стародубському полку 230
Кастабобри, с. у Стародубському полку 423
Катерининська провінція Новоросійської губернії 51, 57, 61, 62, 84, 93, 101, 107, 113, 116, 121, 122, 153, 507, 509, 513, 521
Келеберда, м-ко в Полтавському полку 163, 284
Київ, м. 5, 6, 24, 138, 214, 324, 402, 416, 517
Київське намісництво 508
Київський полк 517
Кириківка, с. в Охтирському полку 80
Кишеньки, м-ко в Полтавському полку 293, 376, 423
Княжичі (Княжичин), с. у Ніжинському полку 285
Кобеляки, м-ко в Полтавському полку 59, 60, 67, 206, 224, 314, 332, 409, 484
Кобижчанський Яр 98
Ковалівка, м-ко в Гадяцькому полку 235, 296
Ковалівка, с. у Полтавському полку 124, 195, 275, 278, 449
Козелець, м. 517
Коломак, м-ко в Охтирському полку 183, 210, 219, 357
Коломак, р. 16, 61, 65, 76, 78, 81, 96, 101
— 572 —
Коломак, с. у Полтавському полку 55
Колонтаїв, м-ко в Охтирському полку 378
Комиші, м-ко в Гадяцькому полку 168, 434
Кононовсъкий ліс 86
Конопляна Могила, уроч. 111
Конотоп, м-ко в Ніжинському полку 395, 491
Константинів, м-ко в Лубенському полку 355, 418
Констянтиноградський повіт 509
Коровинці, с. у Лубенському полку 357
Короп, м-ко в Ніжинському полку 230, 328, 434
Котельва, м-ко в Охтирському полку 112, 149, 151, 421, 501
Красний Колядин, м-ко в Прилуцькому полку 304
Кременчук, м-ко в Миргородському полку 92, 513
Крива Руда, с. у Переяславському полку 422
Крим 57, 68, 73, 83, 92, 115, 125, 126, 132, 140
Кролевець, м-ко в Ніжинському полку 65, 358
Кропивна, м-ко в Переяславському полку 279
Крутий Берег, с. у Лубенському полку 104, 230
Крутий Берег, с. у Полтавському полку 101, 182
Куклинці, с. у Полтавському полку 29, 91, 124, 221
Кунашівка, с. у Лубенському полку 385
Купянськ, м-ко в Ізюмському полку 386
Курськ, м. 324
Курський повіт 514
Ладиженська Балка, уроч. 75-77, 98
Ладине, с. у Прилуцькому полку 161
Лебедин, м-ко в Сумському полку 417
Лівобережжя 41
Лівобережна Україна 5, 24, 41, 42
Ліфляндія 9
Липянка, р. 93
Лисецьке, с. у Київському полку 477
Личаківка, с. в Охтирському полку 99
Локощина, с. у Полтавському полку 72, 111, 118, 121, 133, 214, 254, 322
Лосівка (Лосьове), с. в Охтирському полку 74
Лохвиця, м-ко в Лубенському полку 166, 359
Лубенський полк 101, 152, 358, 510
Лубни, м. 136, 143, 202, 232, 249, 307, 312, 346, 510
Лютенька, м-ко в Гадяцькому полку 86, 132, 399
Львів, м. 25
Мазурівка, район у м. Полтава 104, 514
Малі Будища, с. у Полтавському полку 275
Малоросія 5, 7, 9, 37, 41, 42, 90, 92, 94, 95, 110, 113, 115, 116, 118, 125, 126, 130, 132, 134, 140, 152
Мальці, с. у Миргородському полку 462
— 573 —
Мартинівка, с. у Полтавському полку 61
Марчина (Марчихина) Буда, с. у Ніжинському полку 381, 393
Мачухи, с. у Полтавському полку 16, 20, 48, 55, 82, 90, 124, 203, 206, 271, 355, 384, 385, 400
Маячка, м-ко в Полтавському полку 197, 201
Маячка, уроч. 107
Межеріч, м-ко в Сумському полку 300, 389
Мена, м-ко в Чернігівському полку 112
Мерефа, м-ко у Харківському полку 353
Микільська, р. 78
Микільське, уроч. 86
Мильці (Милець), с. у Полтавському полку 104, 214, 219, 327
Миргород, м. 421, 508
Миргородський полк 48, 127, 508, 521
Михайлівка, с. у Сумському полку 74
Мороховцева Рудка, уроч. 87
Мурафа (Морафа), м-ко в Охтирському полку 119, 278, 424
Нежалка, с. в Ізюмському полку 170
Немирів, м-ко в Брацлавському воєводстві 121
Неплюєва, сл. в Охтирському полку 397
Нехаївка, с. у Ніжинському полку 306
Нехвороща, м-ко Полтавського полку 67, 84, 203, 211
Нижні Млини, с. у Полтавському полку 62, 69, 77, 104, 113, 206, 212, 312
Нижня Чернецька Вільшана, уроч. 98
Ніжин, м. 7, 24, 47, 102, 115, 125, 147, 173, 175, 234, 485, 512
Ніжинський полк 512, 518
Нова Водолага, м-ко в Харківському полку 171, 199, 438, 509
Новгород-Сіверський, м. у Стародубському полку 372, 395
Нові Санжари, м-ко Полтавського полку 162, 200, 208, 378
Новоросійська губернія 73, 509
Новотроїцьке, с. у Сумському полку 348
Обманів, с. у Ніжинському полку 400
Обухівка, с. у Миргородському полку 208
Олександрова Долина, уроч. 71, 90, 91
Ольшана (Вільшана), м-ко в Сумському полку 377
Омельник, м-ко в Миргородському полку 270
Опішне, м-ко в Гадяцькому полку 65, 87, 109, 121, 122, 136, 147, 175, 187, 199, 206, 208, 269, 275, 276, 304, 316, 352, 370, 409, 413, 429, 490
Оржиця, с. у Лубенському полку 316
Осначі, уроч. 113
Остапе, м-ко в Миргородському полку 177, 405
Остер, м-ко в Київському полку 465
Острогозьк, м. 518
Острогозький полк 518
Осьмачки, с. у Полтавському полку 20
Охтирка, м. 100, 146, 191, 512
Охтирський полк 512
— 574 —
Павленки, с. у Полтавському полку 20, 63, 82, 245, 362, 364
Павлівка, с. у Гадяцькому полку 493
Павлівка, с. у Полтавському полку 216
Патлаївка, с. у Полтавському полку 325
Перевєрзєва, д. Курського повіту 111
Переволочна, м-ко в Полтавському полку 16, 134, 281, 301
Переславль-Залєський, м. 73
Переяслав, м. 22, 136, 173, 175, 234, 318
Переяславський полк 23
Петрівка, с. у Полтавському полку 106, 107, 149, 165, 224
Пирятин, м-ко в Лубенському полку 414
Писарівка, с. в Ахтирському полку 414
Писарівка, с. у Полтавському полку 81, 130, 133
Пісочин, м-ко в Харківському полку 264
Піщанка, сл. на Українській лінії 193
Плотниці, с. у Прилуцькому полку 359, 366, 367
Повстин, с. у Лубенсько му полку 346
Поділки (Подолки), с. у Гадяцькому полку 299
Полтава, м. 4-9, 15-20, 23, 24, 33, 35, 44, 46, 48, 49, 51-57, 63, 65, 69, 72, 73, 75, 79-83, 85, 93, 96, 105-107, 117, 119, 124, 128, 132, 133, 139, 140, 152, 163, 170, 209, 259, 274, 299, 308, 329, 330, 339, 345, 352, 361, 370, 375, 381, 391, 422, 505, 506, 509, 514
Полтавка, стр. 16, 42, 100, 171, 182, 515
Полтавська губернія 137, 234, 266, 318
Полтавська область 18
Полтавський повіт 64, 231
Полтавський полк 13, 21, 30, 47, 55, 58, 59, 99, 123, 125, 507, 521
Полтавщина 35, 179
Полузір'я, р. 69, 91, 92, 98, 101, 118, 153
Польська область 245
Польща 73, 515
Понурівка, с. у Стародубському полку 420, 427
Попове, с. у Ніжинському полку 381
Потоки, м-ко в Миргородському полку 383
Прилуки, м. 124, 374, 491, 515
Прилуцький полк 150, 515
Притаїлове, с. у Сумському полку 359
Путивль, м. 85
Путивльський повіт 514
Пушкарівка, с. у Полтавському полку 55, 103, 114, 514
Рашівка, м-ко в Гадяцькому полку 333, 484
Решетилівка, м-ко в Полтавському полку 16, 62, 80, 109, 167, 200, 215, 251, 260, 299, 403, 413
Рибці, с. у Полтавському полку 106, 125, 143, 174, 180, 181, 230, 234, 246, 316, 325, 385, 422
Римарівка, с. у Гадяцькому полку 115
Річ Посполита 27, 520
Ровні, уроч. 61
— 575 —
Рогинець (Рогинці), с. у Лубенському полку 182, 185
Рогізна, район у м. Полтава 111
Розсошенці, с. у Полтавському полку 72
Роменська сотня Лубенського полку 358
Ромни, м-ко в Лубенському полку 89, 92, 130, 137, 143, 146, 148, 157, 204, 310, 318, 378, 387, 393, 457, 500
Роски, с. у Прилуцькому полку 120
Російська імперія 27, 40, 41, 514, 516, 519
Санкт-Петербург, м. 125
Сааром, с. у Київському полку 424
Свинківка, р. 65, 76, 98, 118, 122, 126, 152
Святої Єлизавети фортеця 72-74, 193, 513
Семенівка, с. у Ніжинському полку 386
Семенівка, с. у Полтавському полку 63
Серединна Балка, уроч. 142
Скельки, с. у Гадяцькому полку 160
Слобідська Україна 37, 512, 518, 519
Слобідсько-Українська губернія 40, 512, 517-519
Слов'яносербія 104, 509
Соколині Байраки, уроч. 20, 139
Соколки, м-ко 446
Соколове, м-ко в Харківському полку 258
Смоленська провінція 11
Сорочинці, м-ко в Миргородському полку 122, 136, 162, 342, 355
Сосниця, м-ко в Чернігівському полку 377
Соснова (Соснівка), с. у Переяславському полку 293
Срібне, м-ко в Чернігівському полку 118
Стара Басань, м-ко в Переяславському полку 350
Старі Санжари, м-ко в Полтавському полку 54, 61, 101, 152, 175, 190, 191, 197, 239, 258, 331, 420, 423, 481
Стародуб, м. 24, 328, 394, 520
Стародубський полк 520
Стасівці (Стасі), с. у Полтавському полку 85, 88, 174, 453
Суми, м. 359
Супрунівка, с. у Полтавському полку 20, 251, 280, 377, 451
Сухий Тагамлик, р. 54, 74, 127
Тарапунька, р. 511
Тарасівка, с. у Гадяцькому полку 399
Татарка, уроч. 49
Тахтаулове, с. у Полтавському полку 74, 156, 206, 346, 369
Терешки, уроч. 61
Терешківка, с. у Сумському полку 470
Терни, с. в Охтирському полку 461
Терни, с. у Путивльському повіті Курської губернії 99
Триби, сл. у Полтавському полку 96
Тросшянець, с. в Охтирському полку 64
— 576 —
Турбаї, с. у Миргородському полку 107, 334
Україна 6, 37, 186, 195, 211, 229, 283, 439, 513
Українська лінія 141, 193, 509, 517, 520
Федорівка, с. у Полтавському полку 91, 353
Федорки, с. у Полтавському полку 124, 384, 401
Федоски, с. у Полтавському полку 107
Федунка, с. у Миргородському полку 273
Фидрівка (Федорівка), с. у Миргородському полку 129, 210
Фінляндія 9
Форостовичі, с. у Стародубському полку 418
Харків, м. 37, 164, 335, 516, 519
Харківський полк 516, 519
Хмельницький, м. 24
Хозівка, с. у Ніжинському полку 464
Хорол, м-ко в Миргородському полку 249, 482
Хоружівка, сл. у Лубенському полку 59
Хотомля (Хотімля), м-ко в Харківському полку 138
Чернечий Яр, с. у Полтавському полку 423, 510
Чернещина, с. у Полтавському полку 226
Чернігів, м. 95, 515
Чернігівське намісництво 510, 513-516
Чернігівський полк 204, 515, 516, 518
Черняківка, с. у Полтавському полку 156, 254
Чигрин-Дуброва (Чигирин Діброва), м-ко в Лубенському полку 180, 235, 332
Чорна, р. 56
Шафоростівка, с. у Миргородському полку 55
Шишаки, м-ко в Миргородському полку 48, 216
Шлезія (Сілезія, нім. Schlesien, пол. Śląsk) 53, 72, 80, 90, 92, 100, 109, 110, 112, 120, 126, 130, 134, 152
Шостаки, с. у Полтавському полку 20, 97, 101, 142, 152, 268, 429
Штофелівка (Штомпелівка), сл. у Миргородському полку 402
Штурмова, сл. у Полтавському полку 100
Щербані, с. у Полтавському полку 78, 98, 111
Щука, р. 74
Яківці (Яковець), с. у Полтавському полку 52, 156, 230, 254, 357, 399
Ямпіль, м-ко в Ніжинському полку 279, 307, 350, 444
Яреськи, м-ко в Миргородському полку 182, 257, 259, 260, 278, 302, 303
Ссылки на эту страницу
1 | Волошин, Юрий Владимирович
[Волошин, Юрій Володимирович] (н. 1963) — доктор історичних наук, професор, науковець |