История Полтавы

Леонтович, Владимир Николаевич

• 

Подробности

Просмотров: 64652

Леонтович, Володимир Миколайович — Леонтович Владимир Николаевич — (псевд.: В. Левенко, Давній; 05.08. 1866, хут. Оріхівщина Лубенського пов. — 10.12.1933, Прага) — громадсько-політичний діяч, письменник.

Народився в українській шляхетській сім'ї. Мати походила із французького роду Альбрандів, який оселився в Україні за часів Великої французької революції. Навчався в Лубенській і Прилуцькій гімназіях. Закінчив юридичний факультет Московського університету, кандидат прав. Повернувшись у 1888 р. на батьківщину, брав активну участь у земському та українському національному русі. Обирався радником Лубенського повітового та Полтавського губернського земств, а також почесним мировим суддею. Був членом Київської старої Громади та Київського осередку ТУП. Меценат щоденника "Рада".

У 1915—1917 рр. працював у комітеті Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. На реорганізаційному з'їзді ТУП у березні 1917 р. обраний до Тимчасового ЦК Союзу українських автономістів-федералістів (СУАФ). Виступав на підтримку української преси і школи. На Всеукраїнському національному конгресі делегований у члени УЦР від СУАФ. Як поміщик і власник цукроварні відчував певну недовіру з боку соціалістів, але політичну діяльність не припиняв. За доби Української Держави був міністром земельних справ у кабінеті Ф. Лизогуба. Розроблений В. Леонтовичем земельний закон оцінювався економістами як один із найдемократичніших у світі.

Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Болгарії, згодом мешкав у ЧСР, очолював Товариство ім. Св. Володимира, співробітничав у часописі "Тризуб".

Як письменник став відомий на поч. 1890-х рр. Друкувався у львівських та київських українських періодичних виданнях: "Зоря", "Киевская старина", "Літературно-науковий вісник", "Громадська думка", "Рада", "Українське слово" та ін. Автор побутово-реалістичних повістей: "Пани і люди" (1892 p.), "Per pedes apostolorum" (1897 p.), "Старе і нове" (1913 p.), "Спомини утікача" (1922 p.), "Хроніка родини Гречок" (1922 р.). У 1959 р. в газеті "Америка" видруковані автобіографічні "Дитячі й юнацькі роки Володі Ганкевича".

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.72

 

Леонтович, Володимир Миколайович (Псевд. В.Левенко; 24.07(6.08).1866, хутір Оріховщина, с.Матяшівка Лубенського пов. Полтавської губ. – 10.12.1933, м. Прага, Чехо-Словаччина) – дослідник проблем археології, історії козацько-старшинських родів, землеволодіння в Україні, укр. гром.-пол. діяч, письменник. Походив з давнього козацького, згодом дворянського роду на Полтавщині. Син поміщика, штаб-ротмистра Охтирського гусарського полку.

Навчався в Лубенській та Прилуцькій гімназіях, а потім – на юр. ф-ті Московського ун-ту, який закінчив у 1888. Ще в студентські роки, захопившись археологією, разом із своїм старшим братом 1887-1889 здійснив розкопки трьох курганів у Старобільському повіті на Харківщині. Колекцію знахідок доби бронзи, здобутих під час цих робіт, брати подарували Лубенському музею К. М. Скаржинської. Пізніше (в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.) В. М. Леонтович ще не раз поповнював експозицію цього музею рідкісними археологічними знахідками й унікальними документами. Том у К. М. Скаржинська вважала його повноправним "співробітником музею". У 1906 колекція старожитностей братів Леонтовичів була передана Полтавському губернському земству (нині вона зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї). Успішно захистивши (на початку 90-х ХІХ ст.) дисертацію на іст.-юр. тему "Історія землеволодіння в Україні від повстання Богдана Хмельницького до введення кріпацтва царицею Катериною ІІ", дістав науковий ступінь кандидата права.

З 1891 і до першої світової війни – активний діяч земських установ на Полтавщині. Меценат укр. науки і культури, зокрема, матеріально забезпечував видання газ. "Громадська думка" (1906), яка згодом прибрала назву "Рада". Співробітничав у ж. "Киевская старина" і "Літературно-науковий вісник", фінансував і редагував часопис "Нова громада" (1906). З 1915 брав участь у роботі Комітету Союзу міст Південно-Західного фронту. Активний учасник національно-державного відродження України (1917 – 1919). З 1919 – в еміграції у Болгарії, Сербії, Німеччині, згодом у Чехії (Празі).

Автор багатьох маловідомих нині літературних, публіцистичних, наук.-іст. та мемуарних творів ("Солдатський розрух" (1891), "Пани і люди" (1893, 1929), "Старе і нове" (1900, 1913, 1914), "Хроніка Гречок" (1931, 1994), "Спомини утікача" (1922) й ін.).

Тв.: Спогади про мої зустрічі з українськими діячами старшого покоління // З минулого. Збірник. – Варшава, 1938. – Т.1. – С.71-99; Хроніка Гречок. Історія козацько-старшинського роду. – Львів, 1994.

Літ.: Ванцак Б. "Немає на землі кращого куточка..." До 60-річчя від дня смерті В.М.Леонтовича // Лубенщина. – 1993. – 26 серп.; Єременко Л. Повертаються вигнанці в Україну // Леонтович В. Хроніка Гречок. – Львів, 1994. – С.3-4; Нестуля О. Біля витоків державної системи охорони пам’яток культури в Україні. – К.; Полтава, 1994. – С.150; Довідник з історії України. Т.2. – К., 1995. – С.152; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. – К., 1998. – С.115-116; Супруненко О.Б. Археологічні дослід-ження братів Леонтовичів // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. Вип.6. – К., 1999. – С.293-297; Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917-1920 рр.) / / Історія в школі. – 2000. – № 4. – С.32-33;

Іконогр.: Е У. – Т.4. – К., 1996. – С.1285.

Геннадій Стрельський

Джерело:

Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Серія "Українські історики". — Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. — Випуск 2, частина 2. — 382 с. Стор.231-232 - Інститут історії України НАН України