История Полтавы

Фотография со многими неизвестными

• 

Подробности

Просмотров: 54185

Юрій П'ядик. Фотографія з багатьма невідомими

Публікується за виданням: Юрій П'ядик. Фотографія з багатьма невідомими. Вітчизна. 1989, № 2. Стор. 194-205.

Стаття опублікована на сайті: http://www.ursr.org/vitchyzna/89/02/html/195.html

Переведення в html-формат — Борис Тристанов.

Фотографію надав Олексій Миколайович Петренко.

— 194 —

ЮРІЙ П'ЯДИК

ФОТОГРАФІЯ

з багатьма невідомими

Фотографія, яку ми пропонуємо, була зроблена
1 вересня 1903 р. (за ст. стилем) у Полтаві — на святі з нагоди
відкриття пам'ятника Іванові Котляревському.

— 195 —

Ця важлива подія назавжди увійшла в нашу історію як вияв громадянської зрілості не лише української інтелігенції, а й усього народу, розмежованого кордоном двох імперій. Тож не випадково, що вона привернула увагу культурної громадськості Росії, стала відомою і в інших країнах. Хвилю обурення викликала скандальна поведінка царського уряду, який заборонив проголошувати промови й зачитувати адреси і телеграми українською мовою. Виняток було зроблено тільки для закордонних українців... Яка нісенітниця — заборонити мову, що нею творив письменник, на вшануванні його ж пам'яті! І хоч згодом сенат скасував заборону, цей факт, набувши розголосу, став викривальним актом щодо самого ж самодержавства і його злочинної політики. Адже в особі учасників свята було ще раз зневажено весь український народ... Але повернімося до фотографії.

Вона дуже поширена: є в багатьох музеях, зустрічається і по архівах та інститутах, зберігається і в приватних збірках та колекціях. У літературі, присвяченій цьому святу і вшануванню пам'яті І. П. Котляревського, також трапляються згадки про неї. Але, на жаль, у нашій пресі вона майже не друкувалася. Нам відомий лише один випадок — у книжці Л. Кауфмана "Микола Аркас", але й там без називання сфотографованих осіб. Чому? Причин кілька. По-перше, багатьох потрібно було "впізнати", ретельно перевіривши висновки, яких дійшли О. Лотоцький ("Сторінки минулого", 1933 р., ч. II) та В. Сімович ("Тридцять років відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві").

По-друге, присутність "небажаних", на довго закреслених в історії осіб. І справді, на цьому фото, наче у своєрідному ракурсі,— культурне та громадське життя тогочасної України, представлене людьми славетними і маловідомими, друзями й недругами, однодумцями й дискутантами, шляхи яких у майбутньому то перетиналися, то розбігалися (у декого назавжди). Отож ця фотографія може правити нам за зразок тої толерантності та поваги до чужої думки, яких так бракує нашим сучасникам.

Докладне вивчення фотографії допоможе прочитати не одну цікаву сторінку з історії культурного та громадського життя на Україні. Але поки що ми обмежимося лише проблемою розшифрування складу сфотографованої групи.

Відомо кілька спроб з'ясувати, хто є хто на цьому фото. А запитання залишаються... І залишаються більші чи менші сумніви: а чи та це людина? Адже в одних випадках маємо лише прізвище, іноді ще й ім'я чи ініціали, а цього замало — знаємо-бо, як часто трапляються збіги. В інших взагалі називаються особи, які й на святі не були. Якщо ж і були, то не фотографувалися... Одне слово, автору цих рядків довелося, поринаючи в пошук, зіставити силу-силенну документальних відомостей, гіпотез і навіть аж надто довільних припущень, щоби потвердити чи заперечити висновки своїх попередників. То була дуже цікава, але й копітка робота. Прагнув дізнатися про кожного, хто є на цьому фото, якомога більше, а ще — розшукати інші фотографії, які б засвідчили, що ідентифікація точна. Потрібно було не тільки назвати (в ряді випадків встановити) прізвище, ім'я та по батькові сфотографованого та його рік народження, фах чи коло інтересів, а й перевірити, чи був він на святі, якщо ж і був, то чи фотографувався. Брати на віру висновки попередників не можна, тому довелося шукати додаткових доказів на користь висловлених досі припущень і тверджень. Зрозуміло, що найбільше сумнівів довелося переборювати щодо осіб маловідомих чи й зовсім забутих... Ось лише кілька найскладніших випадків.

Один із 68-ми сфотографованих — Коваленко. Але який? Дехто уточнював: О. Коваленко. Але хіба ж це уточнення? Адже то міг бути і Олексій Васильович, і Олексій Кузьмич, і, нарешті, Олександр Михайлович. То котрий з них? Виявилося, що жоден. Таки ж був Коваленко, але з іншими ініціалами і стояв на іншому місці. Багатьох дослідників підвела зовнішня подібність двох осіб, сфотографованих у різний час. Так, наприклад, особу 12 вважали за А. Ю. Кримського, а виявилося, що він не був на святі. Особу 19 вважали за Панаса Мирного, а з'ясувалося, що це був Степан Іванович Ерастов...

Складність ідентифікації та перевірки виявилась тим більшою, що "служба інформації" та зберігання документів у наших архівах і наукових установах вкрай незадовільна. Тому доводилося відволікатись і на спеціальні пошуки. Деякі з них не справдили сподівань і не допомогли встановити ймовірного кандидата, але, гадаю, мали цілком самостійне значення.

При уважному вивченні фотографії можна помітити, що на ній чимало осіб, присутність яких несподівана. Про намір сфотографуватися знало небагато людей — він тримався в таємниці. Отож то мали бути люди, зв'язані спільними інтересами та довір'ям. Чого ж тоді ми бачимо на фотографії Левка Мацієвича (49). Володислава Козиненка (58), Юрія Колларда (27), Аркадія Слатова (17), Степана Ерастова (19), Пилькевича (13)? Відомо, що дехто з названих і неназваних осіб був близький до РУПу (Революційної української партії) чи навіть організовував її (як, наприклад, Левко Мацієвич). Природно, що в дослідника виникла думка про можливість організації з'їзду партії під прикриттям свята. Невдовзі з'ясувалося, що й жандармерія припускала таку можливість. Маємо її розпорядження, в якому попереджається про можливість з'їзду або здійснення рупівцями небажаних для уряду акцій. Дано розпорядження про негласний нагляд за деякими учасниками свята, в тому числі С. І. Ерастовим. Але жандармерія ще не знала членів партії, тому нагляд не дав наслідків — жодний з членів партії не був заарештований.

Отож на місці 49 — Левко Мацієвич. Але на це місце пропонувалися й інші кандидатури, зокрема котрийсь із трьох О. Коваленків. Наявність фотографій Олексія Кузьмовича і Олексія Васильовича, а також їхніх біографій дала можливість нам заперечити присутність їх на святі, а отже, й на фотографії. Складніше було з Олександром Михайловичем. Теж, як і Л. Мацієвич, морський офіцер, інженер-механік панцерника "Потьомкін", він приєднався до повстанців, жив деякий

— 196 —

час у Женеві, а згодом у Парижі. Викладав у російському ліцеї та був вихователем сина Максима Горького. Він, як і Л. Мацієвич,був одним із організаторів РУПу. Обидва були однодумцями в багатьох громадських та політичних справах. І — обидва були на святі! Тут, звичайно, вирішальне значення мусили б мати фотографії, але... Фотографії Л. Мацієвича пощастило знайти досить швидко — у виданій 1912 року збірці матеріалів, присвячених його пам'яті. Хоч подібність незаперечна, але ми не наважувалися все-таки дати перевагу Л. Мацієвичу перед О. Коваленком. На жаль, індивідуальну фотографію останнього вдалося дістати лише після того, як іншими фактами було доведено, що на груповому фото саме Лев Мацієвич. Які ж то факти? Л. Мацієвич був старший за О. Коваленка. На нашій фотографії він у військовій формі, а О. Коваленко у своїх спогадах пише, що, закінчивши Харківський технологічний інститут, одержав призначення на Чорноморський флот, заїхав додому на Полтавщину, побував на святі І. Котляревського і тоді вже поїхав за призначенням. Отже, він не міг бути у військовій формі. Формальне посилання на свідчення О. Лотоцького та В. Сімовича не давало нам права вважати ймовірність розшифровки за стовідсоткову. Адже при всій досконалості розшифровка О. Лотоцького також не безпомильна.

До речі, в сучасній літературі Л. Мацієвич якщо й згадується, то тільки як технік-інженер-суднобудівник, винахідник в царині підводних човнів, а ще організатор військової авіації. Важко цим пояснити його присутність на фотографії та участь у святі. Але відомо, що він, крім організації РУПу, листувався з М. М. Коцюбинським і постачав його літературою з історії та життя Криму. Перебуваючи в Криму, Л. Мацієвич намагався організувати видання українського журналу.

Крім згаданих фотографій із збірки "Памяти Л. М. Мациевича", є надзвичайно цікава групова фотографія, зроблена біля бюста Т. Г. Шевченка роботи В. Беклемішева. Цей бюст стояв на подвір'ї Алчевських у Харкові. (Тепер це власність Київського музею Т. Г. Шевченка). На цьому знімку є ще два учасники нашої фотографії — С. Паньківський та М. Міхновський. Всі троє і на нашій фотографії поруч, що, звичайно ж, не було випадковим. На місці 19-му нашої фотографії — Степан Іванович Ерастов. Але, як згадувалося, переважна більшість дослідників твердили, що то Панас Мирний. Полтавські краєзнавці, посилаючись на незафіксовані свідчення сина Панаса Мирного — Михайла Рудченка, заперечували присутність Панаса Мирного на фотографії. Водночас подібність відомих фотографій Панаса Мирного з особою 19 на нашім фото велика. Тобто свідчень О. Лотоцького та В. Сімовича не досить. Про те, що С. І. Ерастов був на святі, свідчень багато — і учасників свята, і жандармерії, яка організувала за ним "негласний" нагляд. В. Кравченко у своєму щоденнику пише, що розмовляв із Ерастовим у день фотографування в приміщенні фотосалону. Вже це робить припущення, що на місці 19 був С. Ерастов, досить імовірним. Для остаточного ствердження потрібна фотографія С. Ерастова. Наші пошуки цієї фотографії були марні. Кілька групових фотографій у приватних колекціях та репродукованих у збірці творів М. Лисенка у 30-х роках були такі неякісні (та й виконані задовго до свята), що аж ніяк не могли правити за доказ позитивний чи негативний. Нічим не зміг допомогти і Краснодарський архів, у якому зберігаються матеріали С. Ерастова, звідти надіслали деякі цікаві матеріали і навіть фотопортрет його батька, але портрета С. Ерастова не було. Наше листування з архівом, врешті-решт, таки дало наслідки. Минуло якихось п'ять років, і рідна внучка С. Ерастова, звернувшись з якогось приводу до Краснодарського архіву, довідалася, що я також збираю матеріали про її діда. Внаслідок нашого листування я одержав фотознімок С. І. Ерастова, який остаточно усунув будь-який сумнів у тому, що на фотографії саме він, Степан Іванович Ерастов. До речі, ті, хто цікавиться цією особою, мусять знати, що внучка передала архів свого діда (власне україніку) до Краснодарського архіву.

Однією з найбільш загадкових була особа на місці 5. На це місце претендувало аж чотири кандидати: Долгополов Нифонт Іванович, Кононенко Мусій Степанович, Демченко Іван Олександрович і Ганько Михайло Петрович.

Наявність фотографій Н. Долгополова та М. Кононенка дали підставу відхилити обох. Треба сказати, що обидва претенденти мали всі шанси бути на цьому місці. М. Кононенко — український письменник, а Н. Долгополов — лікар за фахом — виявився надзвичайно щирим прихильником українського руху (будучи послом Державної думи, він очолював там українську делегацію). Щодо двох інших — Демченка Івана та Ганька Михайла — ми не мали в своєму розпорядженні ані фотографій, ані будь-яких відомостей (крім того, що М. Ганько був на святі). Незважаючи на це, ми свої пошуки спрямували на Івана Демченка,оскільки його кандидатуру висунув О. Лотоцький, якому ми більше довіряли. Але що це за Іван Демченко? Крім імені та прізвища, О. Лотоцький не подав нічого. Демченко та Іван — це такі прізвище та ім'я, що їм "несть числа". Ми знали Івана Демченка, який року 1905 видав книжку "Українське весілля з голосами", яка ще згодом перевидавалася неодноразово. Це свідчило, що І. Демченко справді міг бути на святі, хочу 1903 році він не був ще відомий як автор "Українського весілля з голосами". Запис "Весілля" був виконаний в м. Монастирищі Липовецького повіту, а підписаний уже в м. Лінцях того ж повіту Київської губернії. Щоб довести, що на місці 5 Іван Демченко, треба було знайти біографічні відомості та фотографію. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії таких матеріалів немає. Це при тому, що запис весілля І. Демченка вважається класичним і ним користуються як еталоном, порівнюючи з іншими записами, що він був перевиданий і в радянський час! Жодна людина не змогла дати хоч би якоїсь інформації про автора. Цей убивчий факт — ілюстрація до висловленої нами думки про вкрай незадовільне становище інформаційної служби або, може, й байдужість до нашого минулого, про неповагу до культурної спадщини.

— 197 —

 

— 198 —

Врешті у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР було знайдено два листи Івана Демченка з Монастирищ до П. Стебницького про стан просвітянської справи в Липовецькому повіті. З листа ми довідуємося, що його автор-лікар був у Петербурзі, де зустрічався з П. Я. Стебницьким. Адреса: Монастирищі, Іван Олександрович Демченко. Малоймовірно, щоб у Монастирищах було два Івани Демченки, обидва досить культурні люди: один — лікар, а другий здатний виконати досить кваліфікований запис весілля з нотами. Найімовірніше це була одна людина. Цілком можливо, що О. Лотоцький, який тоді був у Петербурзі, познайомився з І. Демченком у П. Стебницького. Другий лист адресовано до Б. Грінченка — це переказ на висилку книжок Б. Грінченка. Ці листи свідчать про такі інтереси Івана Олександровича Демченка, які могли привести його на свято І. Котляревського в Полтаву. Згодом ми знайшли лист І. Демченка в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка. Лист адресований до Олени Пчілки — він просить порадити йому, де можна надрукувати його збірку "Українське весілля з голосами". Отож не викликає сумніву, що автор цієї збірки — Іван Олександрович Демченко. Вірогідно, що І. Демченко вчився у Київському університеті на медичному факультеті. Ця версія потвердилась, але, на жаль, якихось нових докладніших відомостей виявити не пощастило. Залишилося ще пошукати відомостей в "Российском медицинском списке" та в "Памятной книге Киевской губернии". Як не дивно, але київські бібліотеки не мають повного комплекту "Российского медицинского списка", більше того — вони не мають і повного комплекту "Памятной книги Киевской губернии"...

Довелося їхати в Ленінград і попрацювати в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Треба сказати, що "Российский медицинский список", який видавався з 1836 по 1917 рік, подавав таку докладну інформацію про кожного лікаря, що за ним можна скласти "трудову книжку". Якщо згадати, що до революції багато українських письменників, музик та й інших діячів культури були лікарі, то переоцінити довідкову вагомість цього довідника неможливо. У ньому ми й дізналися про трудову діяльність І. О. Демченка до 1910 року. Далі сліди перебування його губляться. У 1910—1911 роках у Київській губернії лютували холера й тиф, тож цілком можливо, що І. Демченко, перебуваючи у центрі цієї епідемії, сам загинув. М. Биковець у своєму "Словнику діячів української культури", неповний машинопис якого зберігається в ЦНБ АН УРСР, подає рік смерті І. Демченка — 1923, але це дуже сумнівно. 13 років десь працював і жив він, — і жодних слідів не залишив? "Памятная книга Киевской губернии" в основних рисах повторює відомості "Списка", але в ній є відомості про священика Олександра Іоановича Демченка з м. Россоші Липовецького повіту Київської губернії, тобто у тому повіті, де працював І. Демченко. Виникає, природно, думка, що це батько І. О. Демченка. Знаючи рік народження І. Демченка, можна було б спробувати знайти його в метричних книгах м. Россоші. Метричні книги дуже постраждали, але, на наше щастя, метричні книги за цей рік по м. Россоші збереглися в Центральному державному історичному архіві УРСР. Тут знайдено запис про народження І. Демченка. З "Памятной книги Киевской епархии" за 1910 рік ми дізнаємось, що в О. І. був єдиний син "устроенный", тобто мав засоби до існування.

Тільки таким довгим і складним шляхом пощастило виявити основні біографічні відомості про забутого українського етнографа. Але цього було ще не досить для ідентифікації його особи з особою на нашій фотографії. Потрібна фотографія І. Демченка, а її нема... Відомо, що М. А.[Ф.] Сумцов у свій час заснував при Харківському університеті етнографічний музей. Для цього музею він збирав портрети українських етнографів та фольклористів. Там, цілком природно, мав бути й портрет І. Демченка. Досі, проте, ми не знайшли слідів ні цієї колекції портретів, ні всього музею.

Отож у нас нема абсолютної певності, що на місці 5 нашої фотографії саме Демченко Іван Олександрович — етнограф, автор "Українського весілля з голосами". Але ми знаємо, хто він був, і незалежно від того, він це чи ні, ще одна біла пляма в історії нашої культури зникла.

Чимало клопоту завдала автору Олександра Іванівна Коханівська. Річ у тім, що свого часу на аркуші Михайло Панасович Рудченко написав російською мовою: "А. И. Кохановская". І от майже всі дослідники (за винятком О. Лотоцького та В. Сімовича) на цім місці називали Коханівську Августу Йосипівну — художницю з Західної України. Коли я починав пошуки, то мені ще не були відомі розшифровки Лотоцького та Сімовича. Але з тогочасної преси про це свято я знав, що серед делегації на святі від Західної України художниці Августи Йосипівни не було. Її фотокартка, яку ми знайшли в музеї-архіві літератури та мистецтва, цілком заперечила цю версію, бо надто не подібна вона була до особи на місці 32. З "Памятной книги Полтавской губернии", комплектність якої у бібліотеках міста Києва ще гірша, ніж Київської губернії, нам пощастило довідатися, що справді в Полтаві працювала в земстві Олександра Іванівна Коханівська. Але, звичайно, цього було замало. Біографічних даних не знали, як не знали і того, чим її привабило свято. Не було й фотографії. Шукаючи матеріали про іншого учасника — Осмяловського Олександра Матвійовича (33), я знайшов його дочок. Вони показали мені групове фото полтавського "Бояна" і назвали декого, зокрема й Коханівську, але не пам'ятали її імені та по-батькові. Можна було думати, що це наша О. І. Коханівська. На жаль, я не зумів налагодити контакт з Осмяловськими — вони одмовили дати мені цей знімок навіть для того, щоб зробити копію, а на свою пам'ять я не мав права покладатись. Але головне — я знаю, що існує така фотокартка і що на ній є Коханівська Олександра Іванівна. Згодом у Полтаві я зміг зробити копію з оригіналу, який зберігався у М. Фісуна — організатора музичного музею при Полтавському музичному технікумі. Подібність особи на фотографії "Бояна" до тієї, що на нашій фотографії, незаперечна. Проте й досі ми не знайшли якихось докладніших відомостей про неї, крім того,

— 199 —

Родина М. Н. Мороза. Зліва направо: М. Н. Мороз, Т. М. Мороз-Стрілець,
М. Н. Мороз, Улита — няня, О. М. Мороз, О. Мороз

С. I. Ерастов

— 200 —

що вона працювала в Полтавському земстві, мала гарний голос і співала у полтавському "Бояні". Згодом, познайомившись із розшифровками О. Лотоцького та В. Сімовича, автор дізнався, що, можливо, її дівоче прізвище було Яновська (або це її прізвище по чоловікові).

Ще одна з багатьох загадкових постатейна нашій фотографії — це Козиненко Володислав Олексійович. Власне, основні біографічні відомості були виявлені до нас. Проте залишалося й чимало нез'ясованих. Ця особа згодом уже після свята виконала перший переклад російською мовою оповідання Василя Стефаника. Але не тільки цей факт нас цікавив. Чого він був на святі? Як перекладач української літератури він тоді був зовсім не відомий. Ми знали, що якийсь Володимир Козиненко деякий час був на чолі РУПу. Але не Володислав, а Володимир. Я познайомився з його небожем, від якого дістав родинну фотографію. Порівняння цієї фотографії з нашою не залишало якихось сумнівів — це був він. Небіж В. Козиненка не пригадував, щоб він провадив якусь політичну діяльність. Я особисто трохи знав В. Козиненка, знав про його переклади зі шведської мови на російську, й він на мене теж не справив враження політичного діяча. Але... Д. Дорошенко у своїх спогадах про це свято згадує виступ Козиненка на Ворсклі. Цю сходку на Ворсклі влаштували рупівці. Очевидно, версія про те, що рупівцем був не Володимир, а Володислав, вірогідна.

Цей пошук сприяв ще одній знахідці, яка, щоправда, не мала стосунку до нашої фотографії. Виявилося, що небіж В. О. Козиненка був пасинком В. Г. Ярошенка — відомого в свій час філолога, несправедливо забутого нашими сучасниками. За допомогою його пасинка пощастило скласти біографію В. Г. Ярошенка та визначити його творчий доробок. Ще одну людину пощастило вернути з небуття. Коротку довідку про нього можна тепер знайти у другому виданні УРЕ.

На 29-му місці фотографії — Мороз Михайло Наумович. Багато дослідників, як і я, вважали, що це М. Ф. Чернявський. Переглядаючи розшифровку фотографії, що зберігається в рукописному відділі ЦНБ АН УРСР, я побачив, що проти особи на цьому місці закреслено "Чернявський" і написано "Мороз". Співробітники рукописного відділу розповіли, що цю помітку зробила дочка М. Н. Мороза, дружина Григорія Косинки — Т. М. Мороз-Стрілець. Знайомство з нею було надзвичайно плідним. Одержана від неї родинна фотографія Морозів не залишала жодних сумнівів у тому, що на нашій фотографії саме Н. М. Мороз, а не М. Ф. Чернявський. На інших групових фотографіях Полтавського земства також був М. Н. Мороз і, крім того, ще кілька учасників фотографування на святі І. П. Котляревського, а саме — О. Осмяловський, Г. Ротмистров, В. Кошовий, М. Коханівський. Як з'ясувалося згодом, це єдина відома нам фотографія, на якій є В. Кошовий та М. Коханівський.

Випадок з Мартином Івановичем Корчинським застеріг мене від того, щоби беззастережно приставати до думки навіть таких обізнаних авторів, якими були і О. Лотоцький і В. Сімович.

Василь Кравченко в своєму щоденнику, який зберігається у відділі рукописів ІМФЕ ім. М. Рильського, пише, що він їхав на свято в Полтаву разом з Мартином Корчинським та Віталієм Боровиком (відповідні — 67 та 8). Мартин Іванович Корчинський,

— 201 —

Музично-драматичний гурток "Боян" у Полтаві.
У другому ряду знизу: перший О. М. Осмяловський, шостий Г. Маркевич, восьма О. Герцик;
у третьому ряду знизу: п'ятий Г. Коваленко; у четвертому ряду знизу: третя О. Коханівська

адвокат із Житомира, трохи причетний до літератури, писав у житомирській газеті "Волынь" про свято в Полтаві (підписи Корчинскій, М. Кор-скій). У Житомирі 1902 року була видана його книжка "Богдан Залесский. К столетней годовщине рождения". Поляк за національністю, він співчутливо ставився до українського руху, що й привело його на свято І. Котляревського у Полтаві. Деякі біографічні відомості про нього можна було одержати в архіві Київського університету та в "Памятной книге Волынской губернии". О. Лотоцький вважає, що на місці 67 був Корчинський, але Михайло Агафонович, теж адвокат, з Москви. Згодом він брав активну участь у революції 1917 року на боці Центральної ради. Проте наявність його індивідуальної фотографії, запозиченої зі спогадів О. Лотоцького, та вік (Мартинові було тоді 44 роки, а Михайлові всього 18) спростовують версію О. Лотоцького. Однак це ще не доводило того, що це був Мартин Іванович. Знову допомогла фотографія. 13 вересня (за старим стилем) того ж року Василь Стефаник, повертаючись додому на Буковину, заїхав до своїх житомирських друзів. Тут вони всі і сфотографувалися з родинами Боровика та Кравченка. Подібність М. І. Корчинського до особи 67 на нашій фотографії не залишає жодних сумнівів.

Українські письменників у Полтаві на відкритті пам'ятника І. П. Котляревському.
У нижньому ряду: М. Коцюбинський, Леся Українка, Г. Хоткевич, В. Самійленко.
У верхньому ряду: В. Стефаник, Олена Пчілка, М. Старицький
[Світлина з сайту: https://bestin.ua, додана мною - Т.Б.].

Дуже допомогла автору і відома фотографія, на якій група українських письменників: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко і Гнат Хоткевич. Усі вони були й на нашій фотографії, і там теж не викликали якихось заперечень. І все-таки ця фотографія стала нам у великій пригоді — допомогла заперечити присутність деяких осіб на нашій фотографії.

Адже виникає природне запитання: якщо це фотографія українських письменників, то чому на ній нема таких письменників, як Борис Грінченко, Микола Вороний, Спиридон Черкасенко, Наталя Кобринська і, нарешті. Дніпрова Чайка та Ганна Барвінок? Адже деякі дослідники нашої фотографії вважали, що ці особи були на ній (виняток можна зробити для Ганни Барвінок, а решта?). Обидві фотографії виконувались майже одночасно і в тому ж фотосалоні. У спогадах про Коцюбинського В. Сімович пише, що письменники фотографувалися до загальної фотографії, а в листуванні Лесі Українки з Й. Маковеєм твердиться, що після. Як же було насправді? В. Кравченко у своєму "Щоденнику" пише, що Ганна Барвінок та Пилип Немоловський запізнилися на загальне фотографування. Через це довелося пересідати, щоб дати місце Ганні Барвінок, і, зрештою, Віталій Боровик завалив лаву, на якій стояли учасники. Чи ж імовірно, щоб М. Старицький та й інші не запросили до свого гурту Ганну Барвінок? Ні! Отож фото письменників виконувалося до загальної фотографії. Але з письменників запізнилася лише Ганна Барвінок — так свідчить В. Кравченко. Виходить, що вони вже були в приміщенні фотосалону. Але невже ж Вороного, Грінченка чи Дніпрову Чайку не запросили? Неймовірно. Висновок один: їх не було в залі, отже, нема їх і на нашій фотографії. Але ми дотримуємося такої думки, що один доказ чи факт, яким би він не був переконливим, не може бути достатнім — треба неодмінно мати принаймні ще один і незалежний від першого. Такі факти ми маємо. Так, наприклад,

— 202 —

галицька преса ніде не свідчить про перебування на святі Н. Кобринської та Й. Маковея. А. Кримський у цей час відпочивав на Кавказі, Черкасенко Спиридон не подібний до жодної особи на нашій фотографії, проти присутності П. Мирного на фотографії заперечував його син. І. Коцюбинська категорично заперечувала присутність М. Чернявського, В. Винниченко сидів у цей часу в'язниці. І так далі...

Всього про цю роботу, яка дала можливість з'ясувати цілу низку фактів про український культурний та громадський рух і про окремих діячів, маловідомих і зовсім невідомих нашим сучасникам, не розповіси. Серед цих діячів — Г. Г. Ротмистров, А. В. Верзилов, О. М. Пилькевич, З. І. Краковецький, О. М. Осмяловський, М. Ф. Федоровський, П. І. Немоловський, І. Л. Шраг, А. П. Шелухін та ін. Плідними виявилися і пошуки тих осіб, яких, як з'ясувалося, на фотографії нема. Це і Н. І. Долгополов, і І. П. Немоловський, і О. М. Коваленко, і багато інших. Різна в них доля, життєва і політична, але був у їхньому житті день, коли пам'ять про І. Котляревського звела всіх до тісного гурту, що й засвідчила фотографія. Об'єктив — він об'єктивний. Він робить об'єктивнішою навіть історію. Пам'ятаймо про це, вдивляючись у добре знані, забуті і зовсім невідомі обличчя.

1. ЦИМБАЛ Василь Павлович, рік народження невідомий, імовірний автор поетичної збірки "Квіточка", виданої 1893 року в Лубнах,— його особу додатково потверджує індивідуальне фото 1893 року.

2. ЄФРЕМОВ Сергій Олександрович, 1876 р. н., літературознавець,— потверджується груповими фотографіями редакції "Ради" й видавництва "Вік".

— 203 —

3. КОШОВИЙ Василь Петрович, 1870 р. н., статистик і громадський діяч, — груповою фотографією Полтавського земства.

4. КОХАНІВСЬКИЙ Микола, рік народження невідомий, громадський діяч, —фотографією Полтавського земства.

5. ДЕМЧЕНКО Іван Олександрович, 1856 р. н., лікар, етнограф.

6. ЛИПА Іван Львович, 1865 р. н., лікар, письменник, — фотографією Наукових курсів у Львові.

7. СТЕШЕНКО Іван Матвійович, 1873 р. н., письменник.

8. БОРОВИК Віталій Гаврилович, 1864 р.н., хімік, письменник.

9. КОРДУБА Мирон Михайлович, 1876 р.н., історик, — фотографією делегації галичан на святі.

10. ЛУЦЕНКО Іван Митрофанович, 1863 р. н., лікар, громадський діяч.

11. ВЕРЗИЛОВ Аркадій Васильович, 1867 р. н., службовець, історик.

12. НЕВІДОМА ОСОБА.

13. ПИЛЬКЕВИЧ Олександр Меркурійович, 1877 р. н., військовий.

14. ЛОПАТИНСЬКИЙ Лев Васильович, 1868 р. н., актор, — фотографією делегації галичан на святі.

15. ЛЕОНТОВИЧ Володимир Миколайович, 1866 р. н., письменник.

16. АРКАС Микола Миколайович, 1853 р. н., композитор, історик, військовий.

17. СЛАТОВ Аркадій Григорович, рік народження невідомий, військовий.

18. ЛЕВИТСЬКИЙ Микола Васильович, 1859 р. н., кооператор, письменник,— фотографією Московської студентської громади.

19. ЕРАСТОВ Степан Іванович, 1857 р. н., громадський діяч.

20. НЕВІДОМА ОСОБА.

— 204 —

21. АЛЧЕВСЬКА Христина Олексіївна, 1882 р. н., поетеса.

22. КРАВЧЕНКО Василь Григорович, 1862 р. н., письменник, етнограф, — фотографією групи в Житомирі.

23. ЖЕБУНЬОВ Леонід Миколайович, 1851 р. н., літератор, громадський діяч.

24. РОТМИСТРОВ Григорій Григорович, 1864 р. н., статистик, громадський діяч, —фотографією Полтавського земства.

25. КОЦЮБИНСЬКА Віра Устимівна, 1863 р. н., дружина М. М. Коцюбинського, — фотографією Чернігівської громади.

26. КРАКОВЕЦЬКИЙ Захар Іванович, рік народження невідомий, нотар, громадський діяч.

27. КОЛЛАРД Юрій (Георгій) Жерардович, 1875 р. н., студент, згодом інженер, громадський діяч.

28. ВОРОНА Віра Миколаївна, 1882 р. н., дружина М. Вороного.

29. МОРОЗ Михайло Наумович, 1876 р. н., статистик, громадський діяч, — фотографією родини, Полтавського земства.

30. ШЕМЕТ Сергій Михайлович, 1878 р. н., інженер, громадський діяч.

31. САХАРІВ Микола Матвійович, 1881 р. н., тоді студент, громадський діяч.

32. КОХАНІВСЬКА (Яновська) Олександра Іванівна, рік народження невідомий, службовець, учасниця хору "Боян", — фотографією полтавського "Бояна".

33. ОСМЯЛОВСЬКИЙ Олександр Матвійович, 1873 р. н., статистик, актор, —фотографією полтавського "Бояна".

34. ДМИТРІЇВ Микола Андрійович, 1867 р. н., правник, громадський діяч, —фотографією редакції "Рідного краю".

— 205 —

35. ГУБЧАК Михайло, 1866 р. н., актор, — фотографією делегації галичан.

36. СТАРИЦЬКИЙ Михайло Петрович, 1840 р. н., письменник, — фотографією письменників на святі.

37. ФЕДОРОВСЬКИЙ Микола Федорович, 1838 р. н., генерал, громадський діяч.

38. БАРВІНОК Ганна, 1828 р. н., письменниця.

39. РОМАНЧУК Юліан Семенович,1842 р. н., громадський діяч, — фотографією делегації галичан.

40. ОЛЕНА ПЧІЛКА, 1849 р. н., письменниця, — фотографією письменників на святі.

41. СТУДИНСЬКИЙ Кирило Йосипович,1868 р. н., літературознавець, — фотографією делегації галичан.

42. ЛЕСЯ УКРАЇНКА, 1871 р. н., поетеса, — фотографією письменників на святі.

43. СТЕФАНИК Василь Семенович, 1871 р. н., письменник, — фотографією делегації галичан.

44. КОМАРОВ Михайло Федорович, 1844 р. н., бібліограф.

45. КУЛЬЧИЦЬКИЙ Лесь Григорович, 1859 р. н., літератор, — фотографією делегації галичан.

46. НЕМОЛОВСЬКИЙ Пилип Іринейович, 1857 р. н., лікар.

47. ЧИКАЛЕНКО Євген Харламович, 1861 р. н., поміщик-меценат, — фотографією редакції "Ради".

48. МІХНОВСЬКИЙ Микола Іванович, 1873 р. н., правник, громадський діяч, —фотографією коло пам'ятника Т. Г. Шевченкові.

49. МАЦІЄВИЧ Левко Макарович, 1877 р. н., інженер, громадський діяч, —фотографією коло пам'ятника Т. Г. Шевченкові.

50. ПАНЬКІВСЬКИЙ Северин Макарович Федорович, 1872 р. н., актор, — фотографією коло пам'ятника Т. Г. Шевченкові.

51. ГРУШКЕВИЧ Ярослав Теофілович, 1874 р. н., лікар, — фотографією делегації галичан.

52. РОЗТОРГУЄВ Володимир Андрійович, рік народження невідомий, правник, громадський діяч.

53. КОВАЛЕНКО Григорій Олексійович, 1868 р. н., фельдшер, письменник, — фотографією полтавського "Бояна".

54. РОЗТОРГУЄВА (Шавернівна) Настя.

55. СТЕШЕНКО Оксана Михайлівна, 1875 р. н., письменниця.

56. СУЛИМОВСЬКА Катря, 1878 р. н.

57. КИБАЛЬЧИЧ Надія Костівна, 1878 р.н., поетеса, — фотографією родини.

58. КОЗИНЕНКО Володислав Олексійович, 1881 р. н., громадський діяч, хімік, перекладач, — фотографією родини.

59. ХОТКЕВИЧ Гнат Мартинович, 1877 р. н., письменник, музика, — фотографією письменників на святі.

60. КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович, 1864 р. н., письменник, — фотографією письменників на святі.

61. ЛЕВИЦЬКИЙ Євген, 1870 р. н., — фотографією делегації галичан.

62. САМІЙЛЕНКО Володимир Іванович, 1864 р. н., поет, — фотографією письменників на святі.

63. РОЗОВ Петро.

64. СОКОЛЬСЬКИЙ (Калістрат) Іван.

65. ШРАГ Ілля Людвигович, 1847 р. н., правник, громадський діяч, — фотографією делегації до Вітте.

66. ШЕЛУХІН Андрій Павлович, 1871 р. н., музейний працівник.

67. КОРЧИНСЬКИЙ Мартин Іванович, 1859 р. н., правник, журналіст, — фотографією групи в Житомирі.

68. СІМОВИЧ Василь Іванович, 1880 р. н., мовознавець, тоді студент, — фотографією з'їзду граматиків.

Крім того, більшість осіб потверджуються індивідуальними картками.

Отже, на давній фотографії майже не лишається таємниць...

Список Юрія П'ядика повністю повторює список, наведений Дмитром Дорошенком у його "Споминах про давнє минуле. 1901-1914 роки" (Вінніпег, Манітоба. 1949) на стор. 42-43. Відрізняється лише нумерація, яка у Дорошенка, на мій погляд, більш логічна. На зворотному боці фотографії, наданої Олексієм Петренко, також наведено список осіб, присутніх на фото, але він менш повний.

Група учасників свята Котляревського 1903 р. в Полтаві
(Список Дмитра Дорошенка)

Стоять: 1 ряд: 1. Ол. Пилькевич, 2. Арк. Верзилів, 3. Ів. Луценко, 4. Мир. Кордуба, 5. Ів. Демченко, 6. Мих. Кохановський, 7. В. Кошовий, 8. Вас. Цимбал. 2. ряд: 9. Вол. Леонтович, 10. Лев Лопатинський, 11. (не усталено), 12. Юрій Колярд, 13. Віра Коцюбинська, 14. Вит. Боровик, 15. Ів. Липа, 16. Вас. Кравченко, [17. (не усталено)], 18. С. Єфремов, 19. Арк. Слатов. 3 ряд: 20. Мик. Аркас, 21. Віра Вербицька, 22. Зах. Краковецький, 23. Гр. Ротмистров, 24. Ів. Стешенко, 25 Леонид Жебуньов, 26. Христя Алчевська, 27. Ст. Єрастов, 28. Мик. Левитський, 29. Мих. Губчак, 30. Мих. Дмитрієв, 31. Олекс. Осмяловський, 32. Ол. Яновська (Кохановська), 33. Мик. Сахаров, 34. Сергій Шемет.

Сидять: 1. ряд: 35. Фед. Немоловський, 36. Лесь Кульчицький, 37. Мих. Комаров, 38. Леся Українка, 39. Кир. Студинський, 40. Олена Пчілка, 41. Юл. Романчук, 42. Ганна Барвінок, 43. Мик. Федоровський, 44. Мих. Старицький, 45. Мих. Коцюбинський [Мик. Міхновський], 46. Евг. Чикаленко. 2. ряд: 47. Вас. Стефаник, 48. Мих. Коцюбинський, 49. Гн. Хоткевич, 50. Надія Кибальчич, 51. Оксана Стешенкова, 52. Настя Шавернівна, 53. Гр. Коваленко, 54. Сев. Паньківський, 55. Левко Мацієвич. 3. ряд: 56. Вол. Самійленко, 57. Евг. Левицький, 58. Володислав Козиненко, 59. Кат. Сулимовська, 60. Волод. Розторгуїв, 61. Т. Грушкевич, 62. Андрій Шелухин, 63. Ілля Шраг. 4. ряд: 64. Петро Розов, 65. Мих. Мороз, 66. Вас. Сімович, 67. Корчинський;

стоїть окремо збоку 68. Іван Сокальський.

Список на зворотному боці фотографії

Група діячів галицьких, буковинських і придніпрянських
(на обороті фотографії)

1. Пилькевич Олександр, підпор. 2. Верзилів А. 3. Луценко Іван др. 4. Кордуба Мирон др. з Черновець 5. Липа Іван др. 6. Галько Михайло (?) 7. Кохановський Миколаа 8. Кошовий Василь 9. Цимбал Василь 10. Аркас Микола, полк. 11. Леонтович Володимир 12. Лопатинський Лев 13. Ворона з Вербицьких, дружина Миколи Вороного 14. ................. 15. Колард Юрко 16. ................. 17. Коцюбинська Віра 18. Ротмистров Григорій

19. Боровик Віталій з Житомира 20. Стешенко Іван 21. Жебуньов Леонід 22. Кравченко Василь з Житомира 23. Алчевська Христя 24. ................. 25. Ерастов 26. Єфремов Сергій 27. Левицький Микола, арт. 28. Слатов Аркадій, штабс-кап. 29. Губчак Михайло 30. Дмитріїв Микола, адвокат, видавець "Рідного краю" 31. Осмяловський, статистик 32. Кохановська 33. Сахаров Микола, студ. унів. 34. Шемет Сергій з Олександрівки 35. Немоловський Ф. з Хотина 36. Кульчицький Лесь 37. Комаров Михайло 38. Українка Леся

39. Студинський Кирило 40. Косачева Ольга (Пчілка Олена) 41. Ромачук Юліан, проф. 42. Кулішева Олександра (Барвінок) 43. Федоровський, генерал 44. Старицький Михайло 45. Міхновський Микола 46. Чикаленко Євген 47. ................. 48. Самійленко Володимир (Сивенький) 49. Стефаник Василь 50. Коцюбинський Михайло 51. Хоткевич Гнат 52. Кибальчич Надія 53. Стешенкова зі Старицьких Оксана, жена Івана М. 54. ................. 55. Коваленко Гриць, фершал 56. Панківський Северин, арт. театр. 57. Мацієвич Левко 58. .................

59. Шраг Ілля 60. ................. 61. Левицький Євген, др. 62. Мороз, статистик 63. Козиненко Володислав із Сорочинців, укінч. студ. 64. Сімович Василь, студ. IV р. фільос. у Чернівцях 65. Сулімовська з Лубен 66. Корчинський, поляк, адвокат з Житомира 67. Кузеля (?) 68. Грушкевич Ярослав др.

  

Алфавітний покажчик імен з позначенням номерів у списках

  

/12125/1156/12131/3849/1519/12130/12120/1753/12124/1829/1881/2238/2065/3619/2239/12121/12127/2036/12126/12123/12135/2311/2324/12122/2326/12138/2428/12128/12133/2662/12137/4786/2692/12132/2922/3010/3148/2981/3040/3017/12136/3149/3272/5151/3347/12072/12134/12129/12069/980/2035/2397/710/1565/2299/1611/3137/3303/12118/3599/12140/12141/12142/