История Полтавы

Юрий Кондратюк (Александр Шаргей) в воспоминаниях современников

Подробности

Просмотров: 8140

Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) у спогадах сучасників / [укл. А.В. Даценко, І.П. Книш, Н.К. Кочерга, Г.Є. Аляєв; відп. ред. – д.е.н., проф. В.О. Онищенко]. Вид. 3-тє, випр. і дооп. – Полтава: ПолтНТУ, 2017. – 145 с.

УДК 608(477.53)

ISBN 978-966-616-170-6

Це видання стало можливим завдяки унікальним матеріалам, які зібрав у своєму архіві Анатолій Володимирович Даценко, перший біограф і двоюрідний брат Ю. Кондратюка (О. Шаргея). У книзі подані спогади людей, які знали Юрія Кондратюка на різних етапах його короткого, але яскравого життя.

Сподіваємося, що книга буде корисною для широкого кола читачів, котрих глибоко хвилює особистість Юрія Кондратюка як теоретика космонавтики.

Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) у спогадах сучасників у форматі PDF.

Слово від укладачів

Ім’я Юрія Кондратюка стало відомим широкому загалові порівняно недавно, коли з’явилися перші публікації в пресі і почали виходити монографії, присвячені цьому видатному вченому. Мабуть, важко знайти людину, в біографії якої перші її дослідники знаходили б стільки білих плям, як у життєписі Кондратюка. А вся справа в тому, що в їх розпорядженні виявилося зовсім мало свідчень людей, котрі особисто знали Юрія Кондратюка. Ще гіршими були справи з документальними джерелами. I як наслідок – деякі періоди життєвого шляху цієї незвичайної людини взагалі виявились оповиті таємницею. Втім, ще й до цього часу чимало запитань із його минулого залишаються відкритими.

Деякі спогади про Ю. Кондратюка друкувались раніше, починаючи з 1960-х років, у нині малодоступних виданнях, деякі залишались в архівах. Ця збірка стала першою спробою зібрати та опублікувати разом найцікавіші та найцінніші з доступних свідчень про Юрія Кондратюка. Перше видання цієї збірки українською мовою вийшло у 2001 році, російською мовою – у 2007 р.; у 2011 р. український та російській тексти спогадів видані однією книжкою. У цьому, третьому, виданні тексти заново відредаговані.

У книгах та статтях про Ю. Кондратюка зазвичай відображені
науково-технічні аспекти роботи вченого, тому в даній збірці зроблений акцент на спогади, які описують зовнішність і риси характеру Юрія Васильовича, свідчать про його звички та захоплення, за можливістю розкривають внутрішній світ цієї талановитої людини. Свідчення людей, котрі особисто знали вченого, допоможуть читачеві скласти власне уявлення про нього.

Звичайно, ці спогади глибоко суб’єктивні. Кожен бачив і описував Шаргея (Кондратюка) по-своєму. Нерідко виявлялося, що спогади різних людей мали протиріччя, що й не дивно, адже все залежало від сприйняття і точки зору автора. Відігравала свою роль і пам’ять, а вона з плином часу ставала небездоганною: щось забувалось, іноді пам’ять заміняла одні деталі іншими, і автор спогадів був уже переконаний, що саме так і було. Час вносив корективи в людську пам’ять, впливав i на погляди.

Подані в збірці спогади відрізняються один від одного як за змістом, так і формою викладу. Одні нагадують суху характеристику, автори інших зводять свої спогади до перерахування фактів, а третім надано літературно-художньої форми. Звичайно, при останньому можливі, а скоріше наявні, елементи домислу. А тому не можна вважати дослівно точними вирази, наведені прямою мовою: вони передають лише загальний зміст сказаного.

Коротко скажемо про історію сім’ї Шаргей-Даценко для тих читачів, які вперше знайомляться з особистістю Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея). Його бабуся (1846–1917 рр.) по батьківській лінії походила із заможної єврейської сім’ї. Від свого першого шлюбу з Бенедиктом Шаргеєм мала двох синів – Олександра (1870 р.н.) та Гната (1873 р.н.). Бенедикт Шаргей помер молодим, і вдова оселилася з синами у Зінькові Полтавської губернії, де працювала акушеркою. Тут вона познайомилась і покохала молодого земського лікаря Якима Даценка (1856–1921 рр.) (за походженням із сім’ї незаможних селян-козаків), котрий завдяки своїм здібностям одержав вищу освіту. Після того, як удова Шаргей у 1882 році офіційно прийняла православну віру і християнське ім’я Катерина Кирилівна, вона взяла шлюб із Якимом Даценком. Утворилася міцна сім’я, де у 1883 році народився син Володимир. Старший син Катерини Кирилівни, який разом із молодшим братом навчався в Полтавській гімназії, раптово помер у 1886 році. У 1895 році сім’я переїхала до Полтави, де Яким Микитович дістав посаду керівника одного з відділів казенної палати, а його дружина продовжувала працювати акушеркою.

У 1891 році Гнат Шаргей закінчив полтавську гімназію, а в 1892 році вступив до Київського університету Св. Володимира. На початку 1897 року він прийняв православну віру й одружився з Людмилою Львівною Шліппенбах (1875–1912 рр.), що походила з шляхетної дворянської сім’ї, але назавжди розірвала зв’язки з родиною через свої революційні погляди. Людмила Львівна працювала вчителькою географії і французької мови Києво-Подільської жіночої гімназії. Але сімейне щастя було недовгим. У тому ж 1897 році за участь у студентській демонстрації, активним учасником, а можливо, одним із організаторів якої була Людмила Львівна, її заарештовано. Перебування у в’язниці, допити сильно вплинули на вразливу натуру жінки, вона захворіла й оправитись від удару так і не змогла. Гнат Шаргей залишив університет.

На початку літа 1897 року він перевозить дружину до Полтави. Тут 9 (21) червня 1897 року в них народився хлопчик, якого назвали Олександром i якому в майбутньому судилося стати одним із геніїв світової космонавтики.

Із метою продовження навчання в 1898 році Гнат Шаргей став
слухачем вищої технічної школи в Дармштадті (Німеччина). В 1902 році він, не закінчивши освіти, залишив Дармштадт і повернувся до Полтави, де перебував, правда, зовсім недовго і незабаром уже працював статистиком у Петербурзі. В1907 році Шаргей був зарахований на 1 курс юридичного факультету Петербурзького університету, де через рік переводиться на фізико-математичне відділення.

У 1909 році склався громадянський шлюб Гната Шаргея з Оленою Петрівною Гіберман (1887–1959 рр.), у якої народилася донька Ніна Гнатівна Шаргей (1910–1978 рр.). Сам Гнат Бенедиктович захворів і незабаром помер від зараження крові.

А через декілька років у полтавській лікарні померла і його перша дружина Людмила Львівна…

Що ж стосується інших членів сім’ї Дaценко, то, мабуть, слід згадати про долю Володимира Якимовича Даценка. Він став юристом, одружився і виховав двох синів: Олександра, який разом із дружиною Л.І. Спригіною є авторами «Хроніки сім’ї Шаргей», спогадами з якої відкривається ця збірка, і Анатолія, який у майбутньому стане першим біографом Ю. Кондратюка (О. Шаргeя).