История Полтавы

Народное ополчение в Отечественной войне 1812 г.

Подробности

Просмотров: 21414

Полтавське народне ополчення у Вітчизняній війні 1812 р. Сформоване (козацьке і земське) згідно з урядовими маніфестами від 6 та 16 липня 1812 р. До його складу увійшло 9 кінних полків — 11383 козаки й 16 тис. ратників. Більшість ополченців були селянами та козаками. Для екіпіровки й постачання ополчення населення Полтавщини пожертвувало 3 млн. крб., З0 тис. чвертей борошна, 2812 тис. чвертей різних круп, 25 тис. чвертей вівса, 21 тис. чвертей сухарів. У формуванні 5-го козацького полку в містечку Горошиному брав активну участь І. П. Котляревський, нагороджений за це пам'ятною срібною медаллю. На чолі Полтавського народного ополчення став генерал П. С. Жевахов, що мав значний військовий досвід, брав раніше участь у двох російсько-турецьких війнах кінця 18 ст. Після битви під Бородіно Полтавське народне ополчення з Чернігівським прикривало північні кордони Чернігівщини і частково Київщини, стримувало наполеонівські війська, які неодноразово намагалися просунутись із південної Білорусії на Україну. Під час контрнаступу російської армії Полтавське народне ополчення звільнило від наполеонівських військ південну Білорусію, зайняло Могильов, з'єдналося з 3-ю армією генерала П. В. Чичагова, щоб прикрити Волинь з північного сходу. Після поразки Наполеона ополчення брало участь у закордонному поході російської армії, в блокуванні й здобутті фортець у Польщі — Нового Замостя, Модлина, Торна та ін. Кілька місяців ополченці несли гарнізонну службу на території Польщі, Німеччини, Франції. У серпні 1814 р. ополчення було розформоване й повернулося на Полтавщину.

Генерал П. С. Жевахов останні роки свого життя після повернення з походу мешкав у м. Біликах (тепер Кобеляцького р-ну). Дванадцять бойових знамен Полтавського народного ополчення 1812 р. зберігалися потім в Успенському кафедральному соборі м. Полтави. Будівля собору, за винятком мурованої дзвіниці, не збереглася.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 746