История Полтавы

Дяченко, Дмитрий Николаевич

Подробности

Просмотров: 30135

Дяченко, Дмитро Миколайович — Дяченко Дмитрий Николаевич — (14/26.08.1887, с. Патлаївка Полтавського пов. — 21.05.1942) — архітектор, професор, член СА СРСР, член-кореспондент Академії архітектури СРСР.

Закінчив Таганрозьке технічне училище та інститут цивільних інженерів у Петербурзі (1914 р.). До 1918 р. жив у Полтаві, потім перебрався до Києва. Очолював товариство українських архітекторів (1918—1919 pp.), був першим ректором архітектурного інституту (1918—1921 pp.), працював професором сільськогосподарської академії та художнього інституту. Прихильність майстра до стилю українського бароко стала у 1930 p. підставою до широкої дискусії й офіційного засудження. В 1937 р. Д. Дяченко змушений був переїхати до Москви, а згодом — до Ташкента. Там 1 липня 1941 р. був заарештований і через кілька місяців розстріляний. Твори: будинок Климова у Круглику (1913 р.), лікарня в Лубнах (1914—1915 рр.), комплекс Української сільськогосподарської академії у Києві (1923—1930 pp.); теоретична розвідка "Будова села" (1924 p.).

Источник:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.207

Дяченко, Дмитро Михайлович (14.06.1887, за ін. даними, 14.08.1884–21.05.1942) – архітектор, громад. діяч. Проф., чл.-кор. Акад. арх-ри СРСР (1935).

Н. в м. Таганрог (нині місто Ростовської обл., РФ) у багатодітній сім’ї власника шевської майстерні, який походив з с. Патлаївка (нині село Полтав. р-ну Полтав. обл.). 1907 закінчив Таганрозьке 8-класне тех. уч-ще і вступив до Акад. художеств та Ін-ту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. Після успішного закінчення Ін-ту цивільних інженерів (1913) працював земським інженером спочатку Полтав., потім Київ. губ. 1918 став головою Т-ва укр. архітекторів (1918–19), фундатор і ректор Укр. архіт. ін-ту в Києві (1918–22). 1926, 1930 розробив і видав альбоми типових проектів колгоспного житла для УСРР.

Серед архіт. споруд Д. – комплекс будов ін-тів Укр. с-г. акад. (нині Нац. аграрний ун-т) у Голосієво (місцевість у Києві; 1926–29). Тут талант зодчого виявився в тонкому розумінні нац. особливостей суто укр. архітектури, дбайливому ставленні до природного оточення, рельєфу мальовничої місцевості.

Д. провадив велику громад. роботу. До 1937 займався пед. діяльністю: був проф. буд. і худ. ін-тів у Києві. Сміливі виступи та стійкість творчих переконань (різкої критики за використання істор. стилю укр. бароко зазнав комплекс споруд у Голосієво) зробили неможливим його перебування в Києві: під загрозою арешту 1937 Д. із сім’єю переїхав до Москви, де працював у різних проектних орг-ціях, але не уникнув репресії.

1 лип. 1941 Д. заарештований, а в трав. 1942 захворів і помер (як повідомили його рідним – в одному з таборів).

Літ.: Київ. Провідник. К., 1930; Словник художників України. К., 1973; Чепелик В.В. Триумф и трагедия зодчего. «Строительство и архитектура», 1987, № 11; Асеев Ю.С., Дяченко Б.М. Украинский зодчий Дмитро Дяченко. Там само, 1990, № 5.

Р.І. Бондаренко.

Источник:

e-Енциклопедія історії України