История Полтавы

Кошевой, Олег Васильевич

• 

Подробности

Просмотров: 62222

Кошовий, Олег Васильович [Кошевой, Олег Васильевич] (1926—1943) — Герой Радянського Союзу (1943 р., посмертно), комісар підпільної комсомольської організації "Молода гвардія". Народився у м. Прилуках (тепер Чернігівської обл.). Родина Кошових у 1932—1933 рр. жила у Полтаві на вул. К. Лібкнехта № 28. В 1933 р. Олег Кошовий навчався в СШ № 8 ім. Панаса Мирного по вул. К. Лібкнехта, 6в. 3 1940 р. О. В. Кошовий жив і навчався у Краснодоні, де під час німецько-фашистської окупації став одним з керівників молодіжної підпільної організації. Розстріляний гітлерівцями. Ім'ям Кошового названо вулицю. На будинку СШ № 8 йому встановлено меморіальну дошку.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 396

 

Олег Кошовий і його мати Олена Миколаївна
Фото - http://www.persons.com.ua

Кошовий, Олег Васильович (підпільний псевдонім «Кашук»; 08.06.1926—29.01.1943) — член штабу комсомольсько-молодіжного підпілля «Молода гвардія» в м. Краснодон, що діяло там у роки окупації УРСР військами вермахту 1941—43. Герой Рад. Союзу (13 верес. 1943, посмертно).

Н. в м. Прилуки. Полтав. обл. У різні роки жив і навчався в Полтаві, Ржищеві, Каневі, Антрациті. Переїхавши до м. Краснодон, став учнем середньої шк. № 1 ім. Максима Горького. Від початку війни разом з однокласниками працював на с.-г. роботах, допомагав доглядати за пораненими в шпиталях, брав участь у випуску «Блискавок» зі зведеннями Радінформбюро. З наближенням до міста ворожих військ спробував евакуюватися, однак на території сусідньої Ростовської обл. РРФСР потрапив в оточення, після чого повернувся в уже окупований Краснодон. Через радіоприймач слухав зведення Радінформбюро і розповсюджував їх серед населення міста. У берез. 1942 став членом Ленінської комуністичної спілки молоді України, 7 листопада (за ін. даними, — у серед. листоп.) — членом підпільної орг-ції «Молода гвардія», створеної та очолюваної В.Третякевичем.

Уведений до штабу підпільної орг-ції. Одразу після перших арештів керівного ядра «Молодої гвардії» К. разом із членами своєї групи — Валерією Борц, зведеними сестрами Ніною («Донська») й Ольгою («Оксана») Іванцовими та Сергієм Тюленіним — намагався перейти лінію фронту, однак йому не вдалося це зробити. Повернувшись до Краснодона, К. пересвідчився, що його розшукують окупаційні власті, і за порадою матері 12 січ. 1943 вирушив до Антрацита, де проживали його родичі. Через кілька днів, у дорозі, за нез’ясованих обставин був затриманий каральними органами і, вже побитим, доставлений до Ровеньківського районного відділу поліції. Після попереднього допиту був перепроваджений до Ровеньківського окружного відділення нім. польової жандармерії. Після нових допитів його розстріляли. Коли Луганщина була визволена військами Червоної армії (див. Радянська армія), тіло К. було поховане 20 берез. 1943 у братській могилі в м. Ровеньки Ворошиловградської (нині Луган.) обл.

13 верес. 1943 К. як один з керівників підпілля був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

У повоєнні десятиліття розгорнулася масштабна героїзація молодогвардійців. Художньо-публіцистичний образ Олега Кошового став символом радянського патріотизму, відданості ідеям партії. Після виходу у світ роману О.Фадєєва «Молодая гвардия» (1945; 2-ге видання — 1948 — становило собою переробку 1-го, до нього були внесені кон’юнктурні зміни, пов’язані з урахуванням зауваження Й.Сталіна, що в романі не відображено провідної ролі парт. кер-ва в діяльності комсомольського підпілля) та однойменного кінофільму, знятого режисером С.Герасимовим за цим романом (вийшов на екрани 1948 і цього ж року був відзначений Сталінською премією 1-го ст.), Олег Кошовий став кумиром рад. молоді. У цьому ж дусі була створена й книга матері К. — Олени Кошової — «Повесть о сыне» (1947, кілька разів перевидавалася масовими тиражами центр. дитячими вид-вами).

В офіц. документах, наук. і довідкових виданнях, у матеріа-лах експозицій музеїв (у т. ч. держ. музею «Молода гвардія» в м. Краснодон) стверджувалося, що К. був комісаром і секретарем комсомольської орг-ції, яка діяла у складі «Молодої гвардії», що всі акції цієї орг-ції проводилися під його безпосереднім кер-вом і за його активної участі, більше того, що він мав вплив навіть на діяльність місцевої організації КП(б)У, а будинок, де мешкала його сім’я, був штаб-квартирою всього краснодонського підпілля і там він здійснював прийом до комсомолу нових членів, вручав їм тимчасові комсомольські посвідчення, керував засіданнями штабу.

Міфологізація імені Олега Кошового була пов’язана перед-усім із браком документів про діяльність краснодонського підпілля й, відповідно, про дійсний внесок К. в боротьбу «Молодої гвардії», а також з упередженим ставленням з боку парт. і держ. діячів СРСР, Луган. обкому КП(б)У/КПУ до деяких молодогвардійців.

Водночас над пошуком і аналізом документів та свідчень про діяльність «Молодої гвардії» у різні роки працювали кілька комісій. Зібрані ними матеріали дають змогу зробити висновок, що К. не був комісаром і не очолював комсомольський актив цієї підпільної орг-ції. Проте наприкінці 1942 він таємно від кер-ва підпілля під контролем невідомих осіб намагався створити партизан. загін «Молот», який, однак, декларованих завдань не виконав, як і не здійснив жодної бойової операції.

Чимало домислів пов’язано зі смертю К., оскільки його ім’я значилося в списках підпільників, похованих у братській могилі в м. Краснодон, а сам він був похований у братській могилі в м. Ровеньки.

З метою підтвердити чи спростувати чутки про те, що К. нібито залишився живим і після війни мешкав за кордоном (у США, Німеччині або країнах Лат. Америки), в серед. 1960-х рр. Управління КДБ при РМ УРСР по Луганській обл. провело оперативно-пошукову роботу і неспростовно довело, що К. був страчений нім. жандармами «як ворог Великонімеччини» у Гримучому лісі на околиці м. Ровеньки.

Проте ці висновки не були доведені до відома сусп-ва в повному обсязі. В історико-пропагандистській літературі так і залишилася незмінною теза про керівну роль комісара К. в молодіжному підпіллі та про те, що він був страчений разом із членом штабу орг-ції «Молода гвардія», військ. розвідницею Л.Шевцовою («Григор’євою») 9 лют. 1943.

Після розвалу СРСР традиційні художньо-публіцистичні уявлення про молодогвардійців зазнали істотної еволюції. Було оприлюднено невідомі документи, зокрема спеціальних комісій, що вивчали діяльність «Молодої гвардії». Вони дали можливість по-іншому поглянути на роль і місце К. в організації та обставини його загибелі.

У СРСР ім’я Олега Кошового було присвоєно багатьом пром. і с.-г. підпр-вам, річковим і морським суднам, навч. закладам, піонерським таборам, дружинам і загонам. Із пропагандистською метою це ім’я широко використовували під час проведення т. зв. комсомольсько-молодіжних трудових вахт і різноманітних змагань за дострокове виконання планів і завдань чергових п’ятирічок (див. П’ятирічні плани).

У Прилуках на честь К. встановлено пам’ятник (відзначений респ. молодіжною премією ім. М.Островського) і створено історико-меморіальний музей.

Літ.: Герои Краснодона (материалы и документы о работе в тылу врага подпольной комсомольской организации «Молодая гвардия»). М., 1943; Кошевая Е.Н. Повесть о сыне. М., 1958; Тронько П.Т. Бессмертие юных (Из истории борьбы комсомольського подполья Украины против гитлеровских захватчиков в годы Великой Отечественной войны). М., 1958; Олег Кошевой, Ульяна Громова, Иван Земнухов, Виктор Третьякевич: Свет пламенных сердец: Сборник. Донецк, 1969; Історико-меморіальний музей комісара «Молодої гвардії» Героя Радянського Союзу Олега Кошового: Путівник. Прилуки, 1983; Бессмертие юных: Сборник документов и воспоминаний о героической борьбе подпольщиков Краснодона в дни временной фашистской оккупации (июль 1942 — февраль 1943 гг.). Донецк, 1988; «Молодая гвардия» (г. Краснодон) — художественный образ и историческая реальность: Сборник документов и материалов. М., 2003; Стахів Є.П. Останній молодогвардієць. К., 2004.

В.Ф. Семистяга.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України