История Полтавы

Капустянский, Иван Назарович

Подробности

Просмотров: 31500

Капустянський, Іван Назарович — Капустянский Иван Назарович — (18.ІХ.1894, с. Рокити Хорольського пов., тепер с. Жовтневе Семенівського р-ну — 14.ХІ.1937, м. Чиб'ю Комі АРСР) — літературознавець, бібліограф, педагог.

Народився в сім'ї дяка. Одержав різнобічну освіту: навчався в Лубенській і Полтавській (1909—1912 рр.) духовних семінаріях, Ніжинському історико-філологічному інституті (1912—1916 pp.). У серпні 1916 р. призваний до армії і направлений до Київського військового училища, а звідти в званні прапорщика — на Південно-Західний фронт. Після демобілізації у 1918 р. закінчив лекторські курси при Міністерстві народної освіти, став професорським стипендіатом при Київському університеті. Проте розгорнути наукову роботу в умовах громадянської війни не вдалося. Тому в квітні 1919 р. переїхав до Прилук, викладав історію української літератури в місцевому народному університеті, очолював повітовий комітет охорони пам'яток мистецтва та старовини, виступив ініціатором заснування повітового музею в колишньому маєтку Ґалаґанів у Сокиринцях. Влітку 1921 р. призначений до Полтави головою губернського комітету охорони пам'яток мистецтва, старовини і природи. Пам'яткоохоронну роботу поєднував із викладанням на історико-філологічному факультеті Полтавського ІНО, численних курсах і семінарах. Заснував і очолив кабінет фольклору і мови при Центральному Пролетарському музеї Полтавщини. Невтомний організатор, став одним із засновників Полтавської спілки селянських письменників "Плуг". Видрукував на сторінках місцевих газет ряд фольклорних розробок, статей, присвячених діячам української культури. У липні 1923 р. переїхав до Харкова, закінчив аспірантуру при кафедрі мовознавства. Написав літературознавчі праці: "Нова українська революційна проза", "Поет життєвої динаміки В. Поліщук" (обидві — 1924 p.), "Учительство в українській літературі" (1925 p.). Наприкінці 1920-х рр. був затверджений науковим співробітником Інституту імені Т. Шевченка, доклав зусиль для становлення музею-заповідника на могилі Кобзаря. Оформлення експозиції музею компартійними цензорами було визнане націоналістичним, вченого відлучили від наукової роботи, перевівши на скромну посаду екскурсовода, а в 1933 р. зовсім звільнили з роботи. Коротко працював у школах Харкова. У грудні 1934 р. був заарештований за контрреволюційну діяльність: "підтримував ідеї М. Хвильового, часто виступав за чистоту української мови, вільний розвиток української культури". У 1935 р. засуджений до 5 років ВТТ. В ув'язненні захворів і помер на 44-му році життя.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.199

Дивись - http://poltava-repres.narod.ru/statti/reab_ist/jittia.htm