История Полтавы

Жученко, Федор Иванович

• 

Подробности

Просмотров: 49833

Жученко, Федір Іванович (рр.н. і см. невід.), полтавський полковник (1659-91, з перервами).

Прихильник гетьмана Ю. Хмельницького. В 1672 Ж. заарештував кошового отамана І. Сірка, який після скинення з гетьманства Д. Многогрішного став одним з небажаних для московського уряду кандидатів на гетьманську булаву. Ж. закував І. Сірка у кайдани і привіз до Батурина, звідки його було відправлено до Москви, а згодом до Сибіру. Противник політики гетьмана І. Мазепи, тесть В. Кочубея та І. Іскри.

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. http://history.franko.lviv.ua

 

Жученко (Жук), Федір Іванович — (р.н. невід. — 1709) — військовий і політичний діяч, полтавський полковник. Належав до козац.-старшинського роду Жученків (див. Жученки та Жуковські).

Перша документальна згадка про Ж. міститься у «Реєстрі всього Війська Запорозького» 1649, де він записаний козаком полтав. полкової сотні. 1658—59 брав активну участь в антигетьман. заколоті полтав. полк. М.Пушкаря. В лип. 1659 обраний полтав. козаками на полковництво. На чолі полку брав участь у воєн. кампанії Ю.Хмельницького 1660, підтримав дії останнього, спрямовані на замирення з польс. королем Яном II Казимиром Ваза (див. Чуднівський договір 1660). На відміну від решти лівобереж. полковників, Ж. восени 1660 — навесні 1661 не визнав влади рос. царя Олексія Михайловича, в квіт. 1661 відмовився від участі в обранні Я.Сомка гетьманом Лівобережної України й залишався надалі під зверхністю Ю.Хмельницького. Після того, як його наприкінці квіт. — поЧ. трав. 1661 усунули з полковництва, Ж. виклопотав у бєлгородського воєводи кн. Г.Ромодановського вибачення всіх своїх «провин» перед царем і повернувся до Полтави. В трав. 1670 знову обраний полтав. полковником. Улітку 1672 у м-ку Нові Санжари (нині с-ще місьК. типу Полтав. обл.) він заарештував і відправив до м. Батурин І.Сірка, який претендував на гетьман. булаву після повалення Д.Многогрішного. Як прибічник останнього, Ж. в 2-й пол. 1672 втратив полковництво. Брав участь в обороні Чигирина (див. Російсько-турецька війна 1676—1681), був поранений. Протягом 1679—81 кілька разів обирався ненадовго полтав. полковником. У черговий раз був обраний полковником на Коломацькій раді 1687 (див. Коломацькі статті 1687) і протримався на цій посаді до 1691 (за ін. даними — 1692). Відзначився під час Кримських походів 1687 і 1689. Супроводжував І.Мазепу в поїздці до Москви 1689. Після остаточного усунення з полковництва зберігав вплив на держ. життя Гетьманщини, в т. ч. через своїх зятів — генерального писаря, згодом — генерального суддю, В. Кочубея та полтав. полковника І. Іскру.

Дж.: Письмо Орлика к Стефану Яворскому. «Основа», 1862, № 10; Акты, относящиеся к истории Южно-Западной России, т. 4, 5, 7, 9. СПб., 1863—1877; Письма Лазаря Барановича. Чертков, 1865.

Літ.: Лазаревский А.М. Люди Старой Малороссии. «Киевская старина», 1886, № 7; Його ж. Полтавщина в XVII веке. «Киевская старина», 1891, № 9; Модзалевский В. Малороссийский родословник, т. 2. К., 1911; Сенютович-Бережний В. Полтавський полковник Федір Жученко. «ЗНТШ», 1962, т. 169.

В.М. Горобець.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

 

Жученко, Федір Іванович (р. н. невід. – бл. 1709) – благодійник.

Належав до старовинного полтавського козацького роду. 1649 – реєстровий козак Петрашової Полтавської сотні, потім сім разів обіймав полковий уряд: 1659–1661, 1670–1672, 1676, 1679–1680, 1687–1687, 1687–1689, 1689–1691, пізніше згадується 1692–1693 як «значний і заслужений войсковий товариш», 1708 – як «знаменитий в Войску Запорожском товариш». Мав тісні родинні зв’язки з козацькою верхівкою Гетьманської держави. Одна з дочок (Любка) була одружена з ген. суддею Василем Леонтійовичем Кочубеєм, друга (Параска) – з полтавським полковником Іваном Іскрою.

Серед володінь Ф. І. Жученка були: с. Жуки, право володіння яким закріплено за полковником універсалами гетьманів І. Самойловича (1680), І. Мазепи (1689), І. Скоропадського (05.12.1708), а також належна «здавна» «січ» на р. Оріль, на яку 1680 отримав підтверджувальний універсал. 1697 Ж. розширив свої земельні володіння купівлею сіножаті та лук на р. Тагамлик, де заснував слободи Федорівка, Тагамлик і Лукіщина.

1704 Ж. пожертвував для Покровської церкви с. Жуки дзвін. Голос цього дзвону тривалий час слухав відомий козацький літописець Самійло Величко, який прожив у Жуках останні роки свого життя. На сьогодні – це єдина річ, яку, окрім знаменитого Літопису, можна безпосередньо пов’язати з його ім’ям.

В. О. Мокляк