История Полтавы

Непокоренная полтавчанка

Подробности

Просмотров: 44871

"Нескорена полтавчанка" — підпільна комсомольська молодіжна організація. Створена у листопаді 1941 р. в Полтаві. До її складу входило 20 чоловік, у т. ч. один комуніст, 5 комсомольців і 14 чоловік позаспілкової молоді. Одним з керівників організації стала піонервожата полтавської с. ш. № 10 комсомолка О. К. Убийвовк. До "Нескореної полтавчанки" приєдналися також підпільні групи, що діяли в Мачухах, Абазівці, Мар'янівці, Шкурупіях. Організація мала два радіоприймачі, з допомогою яких приймалися, а також поширювалися серед населення зведення Радінформбюро. Крім того, члени групи виготовляли і поширювали антифашистські листівки. Всього було поширено різних назв листівок до 2 тис. примірників. Група патріотів також брала участь у визволенні радянських військовополонених, зірвала кілька відправлень молоді до Німеччини, готувала диверсійні акти. 6 травня 1942 р. гестапо заарештувало найактивніших учасників організації і серед них штаб "Нескореної полтавчанки". У їх числі була й Убийвовк. Усі вони були розстріляні; організація припинила свою діяльність. У 1965 р. Ляля Убийвовк посмертно удостоєна звання Героя Радянського Союзу. У 1967 р. у Полтаві встановлено пам'ятник Нескореним полтавчанам. Радянським патріотам присвятив свою повість Олесь Гончар, драматург Петро Лубенський написав п'єсу "Нескорена полтавчанка".

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 584

Восени 1941 року в Полтаві утворилася молодіжна підпільна організація, керівником якої Полтавський обком КП(б)У відразу після звільнення Полтави від німців вважав Сергія Сапіго, капітана Червоної армії. Пораненим у ногу він потрапив у полон під час загибелі Південно-Західного фронту, але зумів втекти (за іншою версією — був відпущений німцями) і, повернувшись до батьків у Полтаву, влаштувався на роботу завгоспом в Українському Червоному Хресті. Дещо пізніше керівником підпільної організації обком партії з невідомих причин почав вважати Лялю (Олену) Убийвовк — студентку Харківського державного університету, яка з початком війни також мешкала в батьків у Полтаві. До організації входило близько 20 чоловік молоді. Підпільники таємно слухали повідомлення Радінформбюро, писали від руки листівки і поширювали їх серед полтавців, а також готували диверсійні акти проти німців, але через зраду здійснити їх не встигли.

Одним з членів підпільної організації був Сергій Ільєвський. Його батько, другий секретар Полтавського міськкому КП(б)У, в 1937 році був заарештований і засуджений як "ворог народу". Квартира С. Ільєвського слугувала явкою, де збиралися підпільники.

Організація була викрита німцями у квітні 1942 року через зраду Валентини Терентьєвої. Валентина Іванівна Терентьєва — уродженка Білорусії. Закінчила фельдшерсько-акушерську школу в Черкасах. На початку радянсько-німецької війни була мобілізована до лав Червоної армії, але під Решетилівкою потрапила в полон і працювала медсестрою у таборі для радянських військовополонених. У березні 1942 року В. Терентьєва була звільнена з полону і через лікаря Бориса Григоровича Синельникова, який працював у концтабірному лазареті, вступила до підпільної молодіжної антифашистської організації у Полтаві. У квітні керівник організації Сергій Сапіго дав їй завдання: перейти лінію фронту, встановити зв'язок з радянським командуванням і повернутися назад. Проте за три кілометри від фронту В. Терентьєва була затримана румунською військовою жандармерією і на допиті видала 19 членів підпільної організації, які були негайно заарештовані. Шістьох з них (Сергія Сапіго, Лялю Убийвовк, Сергія Ільєвського, Бориса Сергу, Валентина Сороку і Леоніда Пузанова) 26 травня 1942 року німці розстріляли.

Після цього В. Терентьєву звільнили і вона працювала медсестрою в німецькому госпіталі, але напередодні повернення радянської влади у вересні 1943 року її заарештували і відправили до Німеччини. По дорозі В. Терентьєвій вдалося втекти і вона зупинилася в Києві, де була заарештована радянською контррозвідкою і віддана до військового трибуналу. На суді повністю визнала свою провину.

Джерело:

Віктор Ревегук. Полтавщина в роки другої світової війни (1939-1945). стор. 181-204