История Полтавы

Туманский, Василий Иванович

Подробности

Просмотров: 29258

Туманський, Василь Іванович (28.02(11.03).1800 — 23.03(04.04).1860), російський поет

Василь Іванович Туманський — російський поет так званої "Пушкінської плеяди". Його предки належали до української козацької старшини, і народився він 11 березня 1800 року в Україні в селі Чарторигах Глухівського повіту Чернігівської губернії. Але дитинство майбутнього поета минуло в родовому маєтку батька в Панасівці Гадяцького повіту на Полтавщині. Навчався він спершу дома, потім у Харківській гімназії, звідки перевівся в 1816 році до Павловського училища в Петербурзі. Закінчивши училище, юнак їде до Франції, де продовжує освіту. В Парижі він близько зійшовся з Вільгельмом Ккйсельбекером. Влітку 1821 вони обидва повертаються в Росію.

Спершу В. Туманський хотів віддатись літературі. Писати вірші він почав ще в Павловському училищі. 1817 року в журналі "Сын отечества" було надруковано його вірш "Поле Бородинского сражения", а потім ще низка віршів у журналі "Благонамеренный" (1818).

Повернувшись із Парижу, Туманський близько зійшовся з декабристською молоддю. Його друзями стали К. Рилєєв, О. Бестужев та ін. Молодий поет стає членом Вільного товариства любителів російської словесності, бере активну участь в ньому і друкується в журналі "Соревнователь просвещения и благотворения".

1823 року Туманський вступив на службу до канцелярії гр. Воронцова і переселився до Одеси. Там він близько зійшовся з О. С. Пушкіним, який відбував заслання. Пушкін називав вірші Туманського "талановитими", "чарівними", "прекрасними", а їх автора "милим". Він присвятив В. І. Туманському кілька дружніх рядків у відомому романі "Евгений Онегин". Згодом, переїхавши до Михайловського, Пушкін писав своєму другові в Одесу: "Дуже рідко зустрічаються мені твої вірші. Будь ласка, не занехаюй свого таланту".

Якраз в цей час, напередодні грудневого повстання 1825 року, декабристи готували черговий номер свого альманаху "Полярная звезда". В ньому був й один із кращих віршів Туманського "Греческая ода".

Приняв булат на бранну жатву,
Отмстить брагам даем мы клятву, —

так вустами поета говорив грецький народ, що піднявся на визвольну війну. Та цей альманах не вийшов у світ: він був конфіскований.

Декабристи теж цінували обдарування В. Туманського. Іноді вони картали його за легковажне ставлення до літературної праці. "У тебе прекрасний талант: ти сам його не цінуєш", — писав Рилєєв. Та й коли було займатись творчістю: більшу частину життя Туманський віддавав службі у державних та дипломатичних установах. 1828 року він був дипломатичним чиновником у Молдавії і Валахії й брав участь у виробленні умов та тексту Адріанопольської мирної угоди. 1836-го займав пост секретаря російського посольства в Костянтинополі. 1846 року Туманський вийшов у відставку і назавжди поселився у селі Панасівці на Полтавщині, де й помер (тепер село знаходиться в Липово-Долинському районі Сумської області).

На світогляд В. Туманського мали позитивний вплив О. Пушкін, К. Рилєєв. Цікавий такий факт. У 1825 році в Одесу прибув Адам Міцкевич. Рекомендуючи відомого польського поета, Рилєєв писав Туманському: "Полюби Міцкевича і друзів його... Міцкевич — улюбленець нації своєї". Знайомство залишило глибоке враження.

Ще раніше, в 1821 році, їдучи до батьків у Панасівну, Василь Іванович привіз і передав Івану Котляревському диплом члена Вільного товариства любителів російської словесності. Автора "Енеїди" залучив до товариства Микола Гнідич, з яким Котляревський підтримував дружні стосунки.

Творчий доробок В. Туманського невеликий. Основні мотиви його поезії — любов до батьківщини, її народу, готовність на самопожертву заради її честі і свободи. Кращі вірші: "Видение" (1822), "Греция" (1825), "На кончину Ризнич" (1825, з посвятою О. Пушкіну), "Позту" (1834).

У віршах В. Туманського знаходимо багато прекрасних рядків про щире захоплення природою України, рідних місць. Наприкінці життя, сподіваючись оновлення батьківщини через урядові реформи, він, хоч і був хворий, бере участь в роботі створеного в Полтаві комітету для поліпшення побуту поміщицьких селян. Останнім твором Василя Івановича була написана ним і звернена до "нових громадян" промова, якою він збирався вітати селян своєї Панасівки після оголошення очікуваного в той час скасування кріпацтва. Цієї промови він так і не виголосив. Помираючи, Туманський міг сказати про себе словами власного вірша, написаного ще в молоді роки:

Блажен, кто утаил, как я, в душе своей,
Среди снегов, любовь высоких знаний,
Свободу пылкую и честь среди цепей,
И образ твой средь ветренных желаний.

Найбільш повне і наукове видання "Стихотворений и писем" В. І. Туманського вийшло 1912 року в Петербурзі. Раніше виходили "Стихотворения. 1817 — 1839" (СПб, 1881).

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua

Фото: ЦГАКФФД Санкт-Петербурга