Батурин, Виктор Николаевич

Highslide JS

Батурін, Віктор Миколайович (03.06.1937, Полтава – 16.11.1993, там само) – графік, оформлювач. Чл. НСХУ (1984). Засл. художник УРСР (1984), гол. художник Полтави (1992). Навч. у Моск. полігр. ін-ті (1962–68). Працював художником-декоратором Полтав. укр. муз.-драм. театру (1960–63), викл. дит. худож. шк. (1963–65), художником Полтав. худож.-вироб. комбінату (1965-93). Учасник всеукр. і зарубіж. (м. Велико-Тирново, Болгарія, 1975) виставок. Виконав худож. оформлення Літ.-мемор. музеїв-садиб І. Котляревського (1969), Очаків. військ.-істор. музею ім. О. Суворова (1970–72) та Панаса Мирного (1973–74; обидва – Полтава), ДМТМК у Києві (1973– 82, співавт.), Музею-заповідника М. Гоголя у смт Гоголеве Полтав. обл. (1984). Брав участь у створенні композиції укр. садиби на Міжнар. виставці садівництва «ЕКСПО–93» у м. Штуттґарт (Німеччина). Автор монум. творів, мемор. дошок, присвяч. славет. землякам. Співавтор пам’ятника укр. загиблим козакам (Полтава, 1994). У Полтаві на будинку по вул. Пушкіна, № 41 встановлено мемор. дошку Б. Твори зберігаються в Музеї-заповіднику укр. гончарства в смт Опішня Полтав. обл., Музеї образотвор. мист-ва (Бішкек), Музеї декор.-ужитк. мист-ва (Москва) та ін.

К. Б. Фесик

Джерело:

Енциклопедія сучасної України - http://esu.com.ua

 

Батурин, Віктор Миколайович (3.VI.1937, Полтава — 16.ХІ.1993, там само), мистець, оформлювач, музейний експозиціонер, графік, член СХУ, заслужений художник України з 1984. Навчався в Московському поліграфічному інституті (не закінчив). Художнє оформлення музейних комплексів — літературних: Котляревського (1969), в т. ч. садиби поета, Панаса Мирного (1974) у Полтаві, Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва у Києві (1982), музеїв-заповідників М. Гоголя у с. Гоголеве (1984) і А. Макаренка в с. Ковалівці (1988, усі — у співавторстві) на Полтавщині.

Літ.: Батурин В. М. // Мистецтво України. Біографічний довідник. — К., 1997, с. 166.

Джерело:

Ханко В. Словник мистців Полтавщини. — Полтава: ВАТ «Видавництво «Полтава», 2002. — 232 с.

 

ГОЛОВНИЙ ХУДОЖНИК ПОЛТАВИ
ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ БАТУРІН

Я познайомилася з Віктором Миколайовичем заочно, на початку 90-х років, нажаль, в кінці його життя, коли я, пораючись у вихідний день на кухні біля радіоприймача, що тоді цілодобово віщав нам міські новини, раптом прислухалася й захопилася радіопередачею про Віру Холодну (нашу Віру Левченко з Полтави).

Ця розповідь була підготовлена полтавським художником В. Батуріним за допомогою журналістки Али Бескровної (потім – Батуріної).

Це була не просто розповідь, це була "сповідь першого кохання" полтавського хлопчика до чарівної, неповторної жінки, що мала красиву, чутливу душу, божественні очі і надзвичайний акторський талант, за що була визнана всім світом зіркою німого кіно, і за що була безжально знищена більшовицькими карателями.

Все це відчув цей незвичний хлопчик. І про це так надзвичайно блискуче, захоплююче розповів тепер, що ця розповідь про сказане й недосказане не просто вразила, вона приголомшила. День за днем все думалося й думалося про почуте.

І так склалося, що невдовзі я з ним познайомилася реально, коли 22 листопада 1991 року до нас в управління архітектури Полтави були запрошені О.Ротманський  - як головний архітектор міста, і В.Батурін – на посаду головного художника Полтави.

Вони прийшли разом і працювали разом пліч-о-пліч, самонатхненно і успішно.

Я на той час працювала переважно над питаннями відновлення та збереження історичної забудови, монастиря та полтавських церков, з поверненням їх статусу і узаконенням земельних ділянок. Тому було логічним призначення мене головним спеціалістом з питань історії, культури, архітектури, а також – помічником головного художника міста.

Ми так і працювали "в парі" – він мав безмежну кількість ідей, намірів, просто мрій, а я намагалася їх втілювати через постанови чи затвердження міськвиконкому, міської Ради.

На посаді головного художника Віктор Миколайович був всього  два роки, але скільки за цей час він встиг зробити для міста і людей! Він і до цього часу активно захищав і відроджував історичні цінності Полтави – садиба Котляревського та його музей, садиби Гоголя, Панаса Мирного. Як свого часу Л.С.Вайнгорт (який, до речі, 34 роки був  головним архітектором Полтави, а це, враховуючи його неоціненний внесок щодо збереження історичного обличчя міста, варто книги Гіннеса) фактично "зупинив" знесення колокольні Свято-Успенського Собору біля Білої Альтанки, коли "совєтські партійці" хотіли на тому місці побудувати обкомівський гараж. Вдалися до хитрощів – впевнили "високоосвідчених хлопців", що колокольня є важливим "геодезичним репером" у загальносоюзних масштабах.

Нажаль, в багатьох випадках зупинити вандалізм не вдалося, як от Преображенський Собор на Новому Базарі (в архіві управління архітектури лежить довідка Л.Вайнгорта до партійних органів, що Собор можна використати в будь-яких цілях, навіть, як конюшню, та не вийшло зберегти, "знайшли холєрну палочку на ручці дверей" і зірвали).

У червні 1992 року, в узгодженні з дорученням Президента та на підставі листа Кабінету Міністрів "Про проблеми відродження Полтави як центра української культури" Полтавським міськвиконкомом була створена громадська організація "Фонд відродження Полтави", яку очолив Віктор Миколайович. Завданням Фонду була реалізація комплексної програми по культурно-історичному відродженню нашого міста та благодійна діяльність по збереженню та зростанню національно-культурної спадщини. З натхненням та великою надією ми долучилися до роботи з агітації та конкретного оновлення Полтави. За підприємствами міста були закріплені ділянки благоустрою чи реставрації, шляхи вирішення питань жваво обговорювалися на численних зборах громадськості та в ЗМІ.

Маючи енциклопедичну пам'ять величезного шару знань з історії та культури, Батурін магічно впливав на оточуючих, поширюючи свої знання і впевнюючи у правоті своїх думок.

Пам'ятаю, як ми вдвох прийшли на засідання Міської Ради з метою інформації про відродження історичного герба Полтави. Нам відвели для доповіді 10 хвилин. А в результаті Віктор Миколайович говорив 2 години поспіль – про історію Полтави, її видатних людей, трагічні втрати, а в кінці про "танки, які в 34-му році давили архангелів" на могилах кращих полтавців, за багато років похованих на історичному кладовищі, що було по вул. Фрунзе (тоді – Кобиляцькій). При цьому підкреслив цинічність злочину – "необхідність влаштування полігону Ворошилівських стрілків на цьому місці".

Закінчив він під суцільні овації та обійми, включаючи Кукобу, для якого він взагалі був чи не єдиним авторитетом.

До речі, за весь час я ні разу не чула від Віктора Миколайовича дурних слів на адресу будь-кого, і того ж Кукоби, хоча він мав достатньо реальну про нього уяву. Після "чергових обіймів" посеред коридору, він якось висловився: "В принципе он не такой уж "потерянный", просто с ним надо "ежедневно работать".

У мене дома лежить перший ескіз відродженого Полтавського герба, акуратно і точно викреслений Віктором Миколайовичем.

Оригінальну печатку цього герба, що був за часів Полтавського магістрату (ще у першій половині 17-го століття Полтаві, у числі 25 міст Лівобережної України, було надане Магдебурзьке право) Батурін знайшов десь у підвалах музею Котляревського і приніс нам показати.

Цей старий козацький герб став основою нашого сучасного герба Полтави, що зараз є найкрасивішим серед інших. Пам'ятаю, як він радів і пишався своєю знахідкою, що так унікально слово "Полтава" на гербі має центральну "Т" у вигляді хреста. Це його винахід.

До ескізу герба Батуріним був доданий "Опис відновленого герба", тож він є автором нашого сучасного Полтавського герба міста.

На цій основі мною були підготовлені відповідні документи і герб був затверджений Сесією Міської ради 24 лютого 1993 року.

До речі, у процесі підготовки, я їздила порадитися до Львова, де  поважні керівники Геральдичного товариства мені казали таке: "Бережіть, плекайте вашу Полтаву, це -  сакральний центр нашої України!"

Тоді ж були затверджені підготовлені мною "Історико-культурна заповідна територія Полтави" і "Перелік пам'ятників Історії, культури, архітектури м.Полтави", а  також  "Правила забудови та благоустрою центру та пам'ятників".

В цей же час, з ініціативи Віктора Миколайовича, на місці розтрощеного історичного кладовища була встановлена каплиця Святого Пантелеймона, замість знищеної Всіхсвятської церкви, по суті, кладовищенської, де колись відспівували померлих полтавців (на її підвалинах зараз Вічний вогонь). Ми удвох визначили ділянку під каплицю поряд з могилою Івана Котляревського, що єдина була збережена на своєму місці. Могилу В.Короленка погодилися перенести в парк Перемоги, поряд з його садибою, а нашого "полтавського Чехова" – Панаса Мирного – в Зелений гай на вул. К.Лібкнехта (тепер це вул. Патріарха Мстислава). Всі інші могили було знищено вщент.

Дуже опікувався Віктор  Миколайович долею Соборного майдану і відродженням Свято-Успенського Собору.

Три рази, на протязі двох років,я готувала документи по відбудові Собору, з усіма підписами й погодженнями, але Кукоба відмовлявся підписувати рішення. Тільки на третій раз, за підказкою, що це може бути "бонусом" на вибори, він підписав, через 2 місяці після смерті Батуріна, в кінці грудня 1993 року.

Та й з відбудовою взяв на себе гріх – як тільки вибори пройшли, сказав: "Хватить, накривайте банями", не добудувавши його. Тож Собор зараз нижчий, ніж був, майже на 8 метрів і не має центрального куполу, що особливо відчувається зсередини.

Мріяв Віктор Миколайович прибрати з Соборного майдану ресторан, і, мабуть, якби живий був, здійснилося б. А зараз навпаки, здоровенний якийсь караван-сарай спорудили на святому місці, нехристі.

Віктор Миколайович займався великою просвітницькою діяльністю. Збереглися його історичні довідки про гімназії міста, пам'ятники, видатних людей Полтави. Він керував відтворенням музеїв-заповідників І.Котляревського, В.Короленка, Панаса Мирного в Полтаві, А.Макаренка у Ковалівці. Дуже цікавою стала чергова радіопередача, присвячена В.Г.Короленку, життя і праведну діяльність якого з великою повагою і любов'ю були розкриті для сучасних полтавців.

По закінченню будівництва обласної бібліотеки, Кукоба дав доручення Батуріну скласти перелік найвидатніших історичних особистостей Полтавського краю, щоб прикрасити їх портретами зали, і він надав такий список в кілька сотень прізвищ (як не помиляюся, до шести сотень), наголосивши при цьому, що нікого не може виключити з нього.

У Віктора Миколайовича було багато друзів по всьому світу. При мені спілкувався телефоном з Марком Захаровим, Романом Віктюком. Розповідав про дружбу з Андрієм Тарковським, з яким познайомився в Києві у 70-ті роки під час презентації "Андрія Рубльова". До речі, під час створення "Соляриса", той радився з Батуріним щодо деяких ефектів показу космічного простору, і це було здійснено в кінофільмі.

З найближчих друзів, яким він був вірний до останнього – це Анатолій Щербак, якого він трепетно  й ніжно поважав. Якось, пам'ятаю, зустріли його на вул. Фрунзе, біля гастроному. Щербак йому так по-дитячому: "Ты видишь, что это вокруг творится, какой ужас?" А той виймає з кишені "бичок" (вони в нього завжди там "жили") і з іронією: "А что? А я вроде бы ничего такого не замечаю...", сміється.

Частіше бачилися з Женєю Путрею, з Віктором Цимбалістом. Вони різні, але однаково шановані, талановиті, цікаві. Співали під гітару. Віктор Миколайович співав дуже приємно Окуджаву, Висоцького, романси – "... Не обещайте деве юной любови вечной на земле..."

Встиг здійснити мрію – пам'ятник полеглим українським козакам. Це його ідея, його проект.

Я дуже люблю цей пам'ятник і місце, де він знаходиться.

Це святе місце. Колись тут був головний в'їзд у Полтавську фортецю – знизу через так звані Гарди, наверх по Панянці і вліво через головні ворота.

... Питаю: "А яким це козакам пам'ятник, Віктор Миколайович, Полтавського полку?" – "Усім, усім – каже, – які полягли за Україну!"...

І – "завершальний життєвий акорд В.Батуріна – ЕКСПО-93, 5-та Всесвітня виставка садівництва в м. Штутгарті, за участю 75 країн, включно з Америкою та Канадою, та більше 7 мільйонів відвідувачів.

Не знаю, це волею долі чи Божим промислом співпало в часі, але якби Ротманський і Батурін не заступили до керівництва управлінням архітектури восени 1991 р., ця надважливіша подія участі України в цьому загальносвітовому заході не відбулася б 100 відсотків. Адже саме вони, разом із Б.М.Петтером (директором "Міськбудпроекту"), який мав тісні стосунки з німецькою громадою, у вересні 1991 р. В Штутгарті одержали пропозицію від офіційної німецької влади щодо участі Полтави від імені України у цій виставці-конкурсі.

Ідея виставки – кожній країні відводиться площа 1000 кв.м для влаштування характерного національного саду. Так на нашій ділянці мали бути розташовані: українська селянська хата, колодязь (журавель), паркан у вигляді тину, ворота, сад та город з характерним українським насадженням.

З пропозиції Батуріна, за прототип такої хати взяли невеличку допоміжну хатину з садиби Миколи Гоголя (до речі, його улюблене місце перебування і творчості), а садок, звичайно, вишневий.

Наші хлопці відчували важливість своєї місії. Адже новоявлену нашу незалежну країну ніхто в світі не знав – ні яка вона, така Україна, ні де вона знаходиться. Тому це для неї був "перший вихід в світ"!

І вони не тільки змогли впевнити у необхідності участі Полтавську владу, а й, відповідним зверненням – Президента Л.Кравчука (я сама готувала один з таких листів за підписом А.Кукоби), на що було одержане "благословіння" від 31.03.92 р. – "Прошу вирішити".

Почалася велика, наполеглива, але така цікава, робота.

За ескізом Батуріна і Ротманського був розроблений проект (ескіз ось переді мною). Розробка проекту, а потім будівництво на місці було доручено архітектурній групі "Естет" під керівництвом А.Чорнощокова, дендрологічною частиною проекту і її реалізацією опікувався В.М.Самородов (Полтавський педуніверситет).

За час підготовки і проведення виставки була дуже тісна і приємна співпраця з німецькою стороною. Особливо часто тут бував генеральний уповноважений Клаус Дітер Пантке. Влітку 1992 р. він навіть своє срібне весілля відсвяткував у Полтаві, коли був тут з дружиною і сином. Ох і красиве ми влаштували їм свято – катання в кінному ошатному екіпажі центром міста, в Спаській церкві отець Іоан відтворив з ними канонічний обряд вінчання, на завершення святковий обід просто у Корпусному саду.

Дітер дуже любив українські пісні у виконанні "Калини", а надто й сам співав, особливо – "Ой чий там кінь стоїть, що сива гривонька"...

Виставка відкрилася 23.04.199 3р. і функціонувала півроку, аж до 17.10.1993 р.

За цей час вона мала шалений успіх серед відвідувачів і преси.

І не тільки експозиція. Там були дні української культури з "Калиною", "Краянами" і іншими ансамблями, презентація-продаж творів українського мистецтва, кераміки та й, звісно, української кухні. Дуже полюбили німці Раїсу Кириченко (потім вони її намагалися вилікувати).

В.Батурін і Б.Петтер були офіційно запрошені до роботи в міжнародному журі виставки-конкурсу.

На церемонії відкриття, де зібралися понад 3000 представників усіх делегацій, Президент ФРН  Вайцзеккер наголосив, що вперше у світовому заході бере участь нова молода незалежна держава Україна. Була овація і сльози... До речі, Вайцзеккер, за браком часу, вибрав для огляду 3 країни – італійську, китайську і українську.

В жовтні 1993 р. на закритті виставки журі присудило українській  експозиції срібну медаль. Ось вона лежить переді мною – копія цієї медалі.

Це була велика перемога України і наших хлопців, що її представляли. Президент Кравчук на цю церемонію не приїхав, тож нагороди вручалися їм як представникам усієї України. Це була велика честь!

Безумовно велике емоційне і фізичне перенапруження наблизило кінець життєвого шляху і Батуріна, і Ротманського. У Віктора Миколайовича останнього року тиск не спадав нижче 200, що й спричинило інсульт майже через 3 тижні після повернення зі Штутгарту. Ротманський спізнився з операцією, не захотів відмовлятися від додаткового навчання в Гарвардському університеті в 1995р. Тепер диплом Гарварду ось лежить, а власник –"згорів", і було йому 53 роки...

Та вони були справжніми патріотами України й Полтави і насамперед мріяли про відродження й розквіт рідного міста.

... Крововилив відбувся раптово, в неділю вранці, 14 листопада, коли він, сидячи за столом, тільки-но закінчив портрет художника Мясоєдова на першій сторінці зошиту, в якому збирався розпочати нову історичну розповідь про непересічного полтавця.

Нам подзвонила його жінка, Ала, і ми тут же побігли до нього. Визвали "швидку", у ковдрі знесли  по сходах і відвезли до реанімації.

Наступного ранку, в понеділок, у відчаї я кинулася в монастир, до отця Германа. Він саме проводив якусь господарчу нараду, яку одразу звернули, і всією монастирською "сім'єю" молилися за спасіння Віктора Миколайовича. Мені так хотілося, щоб вони йому допомогли!

А вже у вівторок, 16 листопада, вони всі молилися за упокой душі...

Ховали його наступного дня на кладовищі, що вище Єврейського, за вул. Фабриканською (Балакіна). Було дуже холодно, як для листопада, десь мінус 15 градусів. А людей було дуже багато.

Відспівали й тут.

Як поховали, додала на його могилу купку землі, що взяла з могили-пам'ятника козакам.

Адже він саме й був з того славетного роду полеглих українських козаків – Батурін Віктор Миколайович.

І. Рощинська,
архітектор

17.02.17

 

Ссылки на эту страницу


1 Homo economicus в русскую литературу ввёл Гоголь
[Homo economicus в російську літературу ввів Гоголь] - Владимир Леонтьевич Вайнгорт
2 Вайнгортовские чтения - 2002
[Вайнгортівські читання] - материалы первой научной конференции
3 Вайнгортовские чтения - 2003
[Вайнгортівські читання] - материалы второй научной конференции "Вайнгортовские чтения"
4 Виктор Батурин: художник и его музеи
[Віктор Батурін: художник і його музеї] Вайнгорт В.Л., Волков Г.П., Пащенко В.В. и др.; авт.-сост. С.Ф. Пичугин. - Полтава: 000 «АСМИ», 2017. - 305, [2] с: ил., портр., [16] с. ил.
5 Выдающиеся личности изобразительного искусства Полтавского края периода ХIIIV-ХХ столетий
[Видатні постаті образотворчого життя Полтавського краю періоду ХVІІІ-ХХ сторіч] - Курчакова Ольга, Бочарова Светлана
6 Гоголевские ночи: диалог южной живописи и северной графики
[Гоголівські ночі: діалог південного живопису і північної графіки] - Владимир Леонтьевич Вайнгорт
7 Личности - Б
[Особистості - Б] - пункт меню
8 Музейные деятели. Архивисты. Коллекционеры
[Музейні діячі. Архівісти. Колекціонери] - пункт меню
9 Научная, педагогическая и творческая деятельность Л. Вайнгорта в контексте культурного развития Полтавщины
[Наукова, педагогічна та творча діяльність Л. Вайнгорта в контексті культурного розвитку Полтавщини] - Трегубов Валерий Александрович
10 Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка
11 Родились в Полтаве
[Народилися у Полтаві] - пункт меню
12 Художники
[Художники] - пункт меню
13 Чорнощоков, Анатолий Евгениевич
[Чорнощоков, Анатолій Євгенович] (р.1949,Полтава), архитектор, народный художник Украины

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235