Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Национальная книга памяти жертв Голодомора 1932-1933 годов в Украине. Полтавская область. Ч. 8

Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область (Розділ 3. Свідчення очевидців. Лубенський, Машівський, Миргородський, Новосанжарський, Оржицький, Пирятинський, Полтавський, Решетилівський, Семенівський, Хорольський, Чорнухинський, Чутівський та Шишацький райони, стор. 914-1055)

Публікується за виданням: Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область / Упоряд. О.А. Білоусько, Ю.М. Варченко, В.О. Мокляк, Т.П. Пустовіт. - Полтава: Оріяна, 2008. - 1200 с, іл.

Опубліковано у форматі .pdf на сайті Національного музею "Меморіал жертв Голодомору".

Переведення в html-формат і складання іменного покажчика — Борис Тристанов. Нумерація сторінок перенесена на початок сторінки.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1056

ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ВАСИЛЕНКО Марія Федорівна, ГРИНЬ Марія Олексіївна, ДЕНИСЕНКО Марія Сидорівна, КВАША Андрій Ількович, КОДІН Іван Левкович, КОЧЕРГА Ганна Михайлівна, ПОЖАР Тетяна Якимівна, СЕРДЮК (Домбровська) Марія Василівна, СКЛЯР Парасковія Олексіївна, ТРОХИМЕНКО Ганна Федорівна.

 

ВАСИЛЕНКО
Марія Федорівна,
1925 р. н., жителька с. Висачки
(раніше проживала у с. Броварки Снітинської
сільської ради) Лубенського району
Полтавської області

(запис 18.04.2008 р.,
Бучака Любов Олександрівна)

4. Пам'ятаю, бо були голодні.

5. Того, що зробили штучно. І ворочки повитрушували, де було щось заховане.

6. Свої активісти.

7. Хто б же на сусіда казав.

8. А хто їх питав, як боялися.

9. Не було такого, бо всі були пухлі.

10. А хто ж тобі скаже. Ніхто не знав.

11. А що ж ти оборонятимешся?

12. Можна було. Так де ж сховать? Всі равно знайдуть. Зимою у сніг на полі кидали мішок із зерном. А весною, як сніг розтавав, забирали і їли, бо знали місце, де заховали.

13. Активісти шукали продукти. Активістами їх називали.

14. Ходило по два, потри чоловіки.

15. Зимою у снігу. А в основному в землю по грядках.

16. Давали. Варили побовтюху. Заманювали у колгосп.

17. Продукти. А де були жадні активісти, то забирали одяг, спідниці. Худобу не забирали, а свиней ніхто не держав. Основне було унічтожить продукти.

18. Це коли з поля діти збирали колоски. Запасалися хлібом. А об'єждчики ганяли.

19. Не дозволяли, ганялися конями за той колосок, що візьмуть.

20. Комори - сторожі, а на полі об'єждчики з батогами.

21. Ішли під батогом, а були ті, що і добровільно йшли. Хто пішов добровільно, а вночі пішли забрали те, що віддали.

22. Змушували. Ходили по хатах, хоч не хоч, а записуйся і здавай реманент і худобу.

23. Ховали в кущах, хто де змог, а вночі виводили пасти.

24. Круглі сутки.

25. Можуть на тиждень і три, і чотири рази. Їх було не одна партія. Ходили із шомполами і по городі, і по хаті клюцали, шукали заховане.

26. Найбільше по весні. Ніде нічого не стало.

27. Хто б їми опікувався. Діти вмирали першими від батьків.

28. Не голодували активісти, а всі голодували.

29. Зумів, хто держав корову, або вдалось щось приховати.

30. У кого було чим ділитись, то ділилися. Були рушники, то міняли на молоко.

31. Здавали золото у Торгсін.

32. Мати віддала Наталці Давиденко заколот, щоб нагодувати малого брата, а Палажці Бойковій віддала вишиті сорочки. За одну сорочку давали 4 стакани молока.

33. Акацію, щавель, лободу, кропиву їли.

34. З цвіту липи варили чай.

35. Яйця граків, сорок, кібців. І граченят із гнізда забирали. Відривали голови і лапи, а те їли.

36. У Торгсіні міняли, а купить можна було, так не було за віщо.

37. У містах був тоже, ну менше. Люди робили на фабриках і заводах, їм давали по карточках.

38. Багато.

39. У нашому селі не знаю. Та чула, що одні люди малу дитину задавили і з'їли, а їй не було і року.

40. Хоронили в общу яму. А звозили люди із колгоспу. Сьогодні назбирали, трохи прикидають землею, а завтра знову. Або ховали вдома. У сусідів Василенків померла баба, то її загорнули у рядно, викопали невелику ямку між берестками і туди її положили. А в Величка Івана померли діти, то їх у садку поховали, і матір теж.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1057

41. Хто його платив? А від колгоспу, як їздили, то писали трудодні і більше давали побовтюхи в колгоспі.

42. Відомі. На кладовищі була велика яма.

43. Зараз стали поминать, а раніше їх ніхто не згадував. Може згадував хто, тільки із рідні.

44. Зараз згадують, а раніше не пам'ятаю. А люди між собою згадували.

45. Є. Відноситься до Київського патріархату

46. Встановлені на кладовищі.

47. Знає частково. Розповідала плименникам, внукам.

48. Винна влада.

51. Знаю, бо відносили туди мама серги, хрестики, а звідти приносили їжу.

 

ГРИНЬ
Марія Олексіївна,
04.09.1911 р. н., жителька с. Мгар
Лубенського району Полтавської області

(запис 15.03. 2008 р.,
Шабля Наталя Григорівна)

1. Пам'ятаю голод і 1932-33 і 1946-1947 років. Цей голодомор страшніший чуми, косив людей, як траву. Пухлі ноги, роздуті животи... Іде не то людина, не то привид... А з неї ллється вода. Скляні напівбожевільні пусті очі, байдужі до всього. Як же село наше співало до голодовки! З роботи йдуть - співають, дівки до ранку на досвітках співають. Також до ранку. А які то були голоси! Після голоду вмерла і пісня. Вже ніколи не співали так у селі. Боязно ще й згадувати пережите та й розповідати. Самій моторошно стає. Страх душу гнітить. Не доводь Господи, ще отакого лиха...

2. Врожай 1932-1933 років був на диво хороший. Все, щоб заставити українських селян працювати на державу за трудодень, застосували терор голодом. А що то трудодень? Палочка... Рабство. За тяжку працю і не думав ніхто відшкодовувати. Щоб якось вижити, селянин мусив зосередитися на своїй ділянці землі, це сприймалось, як саботаж. Потрібна була державі суцільна колективізація. Ні, не неврожай і засуха стали причиною голоду в 1932-33 роках. Божевільні плани хлібозаготівлі, конфіскація урожаю владою - це причина голоду. Пам'ятаю, в 1932 році сажали лушпайки картоплі, а урожай таки Бог дав хороший. Та не довелося їсти тієї картоплі.

3. План хлібозаготівлі дали тобі. Не виконав - збільшили в три - п'яти кратному розмірі.

Для вишукування зерна була в селі створена бригада активістів - "буксир", яку очолював перший голова колгоспу Білий Іван Титович. Обов'язково був присутній уповноважений з району єврей Мастославський, він робив в редакції лубенської газети. У бригаді був спеціаліст по пошуку зерна. Він був озброєний штирем та крючком. Нишпорили скрізь: і по мисках, і по відрах, і по казанах, зривали долівки, копали під коморою, лазили.

4. Я такого не пам'ятаю.

8. Було по-різному, родину Гринь Павла Дмитровича 12 березня 1933 року розкуркулювали. Родина - звичайні середняки - трудяги. Зайшла у двір бригада активістів. Павло Дмитрович обурювався, що це беззаконня. Побили. Зв'язали Павла, до клубу. Судили там же як саботажника. Загинув десь на Соловках. Реабілітований посмертно в 1986 році. Забрали всю худобу, все майно. Дружина хотіла якусь копійчину сховати за пазухою сорочки. Побили по-звірячому чобітьми в живіт. Вона, нещасна, померла через тиждень. Дітей по світу пустили з торбами. Така доля спіткала родину Ємченко Федори Андріївни, Кучеренка Данила Івановича (братів Кучеренків Івана, Захарія та Данила), Креця Василя, В.М.Білого, М. Креця. На цьому дворищі, де я щас живу, жив колись лубенський казначей Панченко Федосій. У нього теж усе забрали. І хату, і майно... Якраз на Різдво, повідав мені колись житель села Мгар Мазур Михайло Олексійович, прийшли виконавці розкуркулювати його матір Мазур Надію Василівну. Ростила вона сама 4-х дітей. Не виконала плану хлібозаготівки. Залили в печі вогонь і вигнали матір з дітьми на мороз. Забрали родину в Ромодан рідні. До 1939 року діти просили на станції Ромодан милостиню. Зброї у активістів не було. Хіба що залізні ціпи. Документів ніхто не показував. Забирали все...Матері плакали. А урядник Грицай сміявся: "Гарбузиками, гарбузиками". Гарбузів не забирали. Важкий груз і швидко псується.

9. Було все. Бойко Йосип житель Мгар був злидень із злиднів. Не мав ні корів, ні землі. Дуже був обурений діями активістів. Йому тоже дали план хлібозаготівлі, купляв хліб на базарі і здавав, доки не надоїло знущання. За протест забрали його в НКВД. Як у воду канув чоловік.

10. Зброї не пам'ятаю. А от металеві ціпи запам'яталися.

11. Слова не можна було сказать, а ти говориш, боронилися. Вмирали мовчки, залякані та опустошені.

12. У садибі ні, землю перекопували у дворі, по деревах лазили... А в будинках - погром. У ліску хіба що... Та туди ж не находишся. Лісників

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1058

"мгарської дачі" і в лісі розкуркулювали. Вижила родина лісника Кучеренка Івана Олексійовича. Ніхто не помер з голоду. Десь у ярах ховали зерно. Ліс великий.

13. Шукали продукти не лише активісти... Шукали і селяни. Ходили на Лохвицьку дорогу. Повз монастир полями кружляв Лохвицький шлях. Страшна то була дорога... по дорозі чи обабіч неї лежали тіла, які розкладалися. Над ними літали ворони, дзвеніли роями мухи. Моторошно й згадувати. Іноді стогнали ще напівживі. Вони просили їсти, пити. Але ж самі ми були голодні і пухлі. Ішли шукати між мертвих, хто повертався з Лубен з Торгсіну. Знаю, родина Павленко Марії Михайлівни (з її спогадів) на пагорбі, що знаходиться обабіч нинішньої об'їздної дороги відшукали біля мертвого чоловіка вузлик з висівками. Дякуючи випадковості - родина змогла трохи прохарчуватися. Ховали мертвих у Холодному яру (підніжжя Зажур-гори). Хто ходив по селу? Бригада у складі Білий Дмитро Оксьонович, Білий Іван Титович, Гринь Дмитро Васильович, Кучеренко Іван Наумович, Кучеренко Олексій Іванович, Мандрила Іван Назарович, Крець Петро Максимович, Костиря Анатолій Калинович, Татарин Свирид Махтилович, Кучеренко Марії Марківни і ще стара баба Фролиха ( не знаю вже її прізвища). Бригада звірів. Не ходили по дорозі, а левадами до хат, щоб застати зненацька. Забирали все. Ми у 31 -му році жолудів назбирали 3 мішки для поросят, отак між жолудями і приховали мішок зерна. Мололи на жорнах жолуді, добавляли пшеницю. Забрали все і жорна побили. А в садку на груші прив'язали маленький вузлик з крупою, зняли й з дерева.

14. Прізвища, які пам'ятаю, я вже назвала тих, хто ходив. Це виконавці сільської ради, комуністи, комсомольці і колгоспники - активісти.

15. Забрали все до останнього, що ховати було. Забирали на елеватор. Він там гнив на току. А в селі люди дохли. Вивозили з села зерно під збройною охороною з лозунгами та прапорами до міста. Повідав колись Ємченко Іван Прокопович, що його батько заховав мішок зерна у городі активіста - закопав ноччю край левади у дворі і все. Не в когось, а в голови сільської ради. У нього ніхто обшуку не робив. І так ночами раз у два тижні відкопували і брали потрошку зерна, щоб вижити. Мололи жорнами, добавляли всяку траву. Вижили.

16. Напередодні посівної кампанії 1933-го року згадали про село врешті, вірніше про селян, які ще залишилися живі. Створили пункт громадського харчування у балці біля яру Велика жидівня. Без цієї допомоги селу - посівної не було б взагалі. У людей не було сили, щоб працювати. Ті, що ходили до колгоспу, тих годували. Діти колгоспників приходили з каструльками по юшку. Ніколи не забуду... на дрючку висить посудина з юшкою. Ідуть ці діти по селу. А за нами вовчі очі інших дітей...Згадується Кучеренко Василь Олексійович. Йому тоді було років з 10. Вийшов син активіста на вулицю і їв печений буряк, наче голодний вовк, вчепився Василько за буряк. Побив. Уммяв. З'їв і довго плакав, що буряк такий малий.

17. Майно тих людей, яких розкуркулювали, продавалось на майдані в центрі села як на аукціоні. Піднімають річ - і хто за неї більше заплатить, тому й дістається. А взагалі-то нажилися активісти на горі людському. Деякі з них в 1941 році за кулі золота викуповували своїх дітей від поїздок до Німеччини. Атак гребли і лопати, і граблі... Кому що треба. Про одяг і мови немає. Не лишили ні рушників, ні пучків зв'язаної калини, та живим уже було байдуже.

18. Це закон, який забороняв рвати колоски на колгоспному полі. Судили людей по цьому закону. У нашому селі не судили. Але кого впіймають - били нагайкою. Наглядач був над полями. Конем об'їжджав поля. Поля охоронялися.

19. Ні, не дозволено було.

20. Та свої ж сільські "активісти". Керував ними голова сільської ради Гордієнко Михайло Павлович та голова колгоспу Білий Іван Титович.

21. Та де там... Мгар - село малоземельне. Більшість землі належало Мгарському монастирю, березотіцькому поміщику Леонтовичу та лубенському казначею Кучеренко Феодосію. З встановленням радянської влади у селі збулася віковічна мрія мгарян - мати свою землю. Але землі громади було дуже мало. Аж під Ромоданом було Мгарське поле. Битим шляхом через Сулу їздили селяни обробляти свої десятини. Коли роздали людям землю, кожний господар відчув себе ніби окриленим. Працювали до сьомого поту. Хто не був ледачий - і будинок збудував, і худобу придбав, і інвентар. Окрім казначея лубенського, в селі багатих людей не було. Так собі середняки-трудяги. До колгоспу добровільно пішли лише ті, кому не було чого втрачати - бідняки. Сільськогосподарська артіль «Перемога» була створена в 1930 році. Хто не хотів іти до колгоспу, того вчили «уму-разуму» голодом. Вимирали цілі родини мгарян.

22. Безкінечні збори. Агітація. Налоги. Тих, хто не йшов до колгоспу, називали чомусь «індугани». А уповноважений від району Мастославський говорив, що «неколгосників» будуть «клеймить». Наша сім'я пішла до колгоспу. Записалися - так тоді треба було. Подавали заяву. Вибору у нас не було: або на кладовище, або

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1059

в колгосп. Після вступу в колгосп у людей забирали коней, в кого корів, сільськогосподарський реманент. Нам залишили корову. Дякуючи їй ми і вижили.

23. Худобу не заховаєш ніде. Вона ж голодна мовчки не стоятиме. І в ліс не поведеш - вовки загризуть.

24. Головне був не час, а те, щоб застати сім'ю зненацька. Приходили і вечером, і зранку...

25. До нас двічі... Раз коли й вступили вже до колгоспу. Все рівно робили обшук. Та брати вже в нас було нічого.

26. У кінці 1932 на початку 1933 року в селі почався голод. Та коли розтанув сніг, уже везли мерців на кладовище. Пухли ноги, обличчя, животи у людей. Не трималася сеча у них. Власті ніяких заходів не вживали аж до посівної.

27. Починаючи з травня 1933 року в селі працював патронат для дітей-сиріт. Опікувався ним колгосп. Бондаренко Василь Мефодійович вижив один у великій родині. В патронаті вижив. Давали трішечки хліба, юшку варили. За те, що вижив, дякував своїй хрещеній матері. Приходила в патронат і приносила щось поїсти із свого мізерного колгоспного пайка на виживання.

28. Мені здається, що голод пізнали усі. І активісти, і селяни. Не голодували у монастирі монахи. До них ще недібралася «чорна рука» смерті. Не голодували і бійці червоноармійської ескадрильї, яка стояла за селом, ними опікувалася держава.

29. Той, хто пішов до колгоспу першим. Хто скорився терору. А головне - у кого не забрали корову з садиби.

30. Ділитися-то особливо не було чим. Прийшла якось дівчинка Химка у подвір'я до Кочерги Марії. Вся пухла, ніби скелета. Сіла на крильці і помирає. Так дав старий Антон дитині молочка... Вона довго лежала. Відійшла. Виходили. І часто вже після голоду розповідала в селі, як від голодної смерті її спасла родина Кочерги. Самі були голодні і з нею ділилися.

31. Прагнули врятувати дітей від смерті. Матері відводили їх у місто і залишали під державними установами, лікарнями, а то й на базарі. Голод доводив людей до такого стану, що матері й дітей ненавиділи. Жили у селі Мазур Уляна і Мазур Марія. Прозивали їх по сільському «Гнатівські». Було в Уляни два сина. Чоловік хворий. Відвезла в Лубни і залишила дітей в місті. Повернулася додому. А коли усвідомила, що накоїла, кричала криком. Дикою стала якоюсь вона. Наче оніміла і все корила себе до смерті. Відвезла в надії на те, що добрі люди діток заберуть. Дивитися, як помирають не було сили. Голод розум затьмарював. Шукала все синів потім та дарма. А інша жінка Мазур Паша теж так вчинила з двома дівчатками. Та хвала Богу, старшенька Галя знала дорогу на Мгар і привела до неньки меншеньку Надійку. Як же кричала та голосила їхня мати! Навколішки прощення просила, коси на собі рвала. До чого голод доводив людей! Одведи й заступи, Боже! Бойко Улас теж відвів і покинув сина у місті. Щоб вижити, зверталися до рідних. Карпова Анастасія Іванівна розповідала, як рідні передавали з Ромодану їм харчі. У голодному 1933 році деякі селяни покинули село за контрактом - набором робочої сили для новобудов першої п'ятирічки, а молодь - для навчання. Але це були одиниці.

32. Так, рідні підтримували, чим могли.

33. Їли липу, кропиву, кульбабу, акацію, щавель. Смакували юшку з рогозу. А який то з цього наїдок!?

34. Липи та акації. Мені чогось найбільше запам'яталась кропива. II ніде не можна було знайти. Всю позривали люди, з'їли.

35. На Сулі рибу ловили. Приносили з річки черепашки, пуголовки... Їли все, що потрапляло в рот. Ловили пташок. З'їдали сирими. В селі собачого гавкоту не почули б. Не було ні котів, ні собак.

36. Якщо було за що. Наше село приміське. Люди жили без паспортів - не відпускали людей з колгоспу. Виїхати з села було неможливо. Поміняти одяг на продукти на ринку в Лубнах можливо було завжди. Ато ходили в Торгсін. Це була грабіжницька торгівля. Занижували проби золота, вагу. Давали чеки на хліб. Пам'ятаю, як розповідав односельчанин Білик Петро Сидорович, як до Торгсіну понесла його мати 4 Георгієвських хрести свого батька, героя російсько - турецької війни. За хрести дали 4 кілограми висівок. Як же дідусь фронтовик був пригнічений... Пройти отаку війну, отримати чотири Георгієвські хрести і ціна всьому чотири кілограми висівок. Він помер від серцевого нападу.

37. Якось не дуже мені місто пам'ятається, пухлими ходили лише селяни.

38. На початку сорокових років житель нашого села Кибкало Федір Панасович складав список померлих від голоду в 1932-1933 роках і передав його на збереження в район. Тоді називалася цифра 168 чоловік. Нині установлено імена 125 чоловік. Куди той список, складений Кибкало подівся, невідомо.

39. І таке було. На горі проживала родина Луцьких - Кортченків. 12 чоловік у сім'ї було. Не ледарі, не п'яниці. Забрали у них усе. Вимирали по черзі. Залишилося четверо. Лежала пухла

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1060

мати, помирав і менший хлопчик. Доведенні до божевілля хлопчик і дівчинка ( 9 і 11 років) з'їли матір і братика. До сусідів по сіль ходили. Коли приїхали з району, знайшли в погребі та печі лише кісточки. Казали діти, що так мати веліла, щоб з'їли, як помре. Хотіла, щоб вижили. Забрали тих дітей чи в інтернат, чи то до божевільні. Ніхто про їхню долю не знає.

40. Померлих відвозили підводою до цвинтаря. По 20 чоловік скидали до однієї ями. Мертвих замотували в рядна. Складали в яму, доки не наповниться. В селі від сільської ради був виділений чоловік на штатній посаді збирача трупів - це Давиденко Семен Павлович. Збирав і звозив трупи по вулицях і хатах, відвозив на кладовище і закопував. За це отримував 500 грам хліба. Рідні в яких ще були сили - хоронили у садках. У себе в дворі. Хто міг робив домовину. Панченко Настю відвезли на кладовище живою. Вважали що мертва. Там на підводі між мертвими вона прийшла до свідомості. Коли скидали в яму - попросила пити водички. Привіз її назад Семен в село, віддавши свої 500 грам хліба їй. Вижила. І жила ще років з 20.

41. 500 грам хліба збирачеві трупів. Оце така плата.

42. На старому цвинтарі, а по садках уже й хрести погнили і сліду не залишилося.

43. Поминають рідні.

44. Нині поминають. А раніше і монастир був закритий при радянській владі.

45. Мгарська Хресто-Воздвиженська церква була знищена у 80 роках двадцятого століття. В селі діє Мгарський Спасо-Преображенський монастир УПЦ.

46. За селом збудовано на Зажур-горі Курган скорботи - пам'ятник жертвам голодомору 1932-33 років.

47. Розповідаю.

48. Політичну систему в державі, яка була на той час.

51. Все, що можна продати зі скрині (святковий одяг, хустки, рушники, скатертини), виносили на базар. Це було джерело порятунку, до того ж останнє. Ці речі міняли на шматок хліба. Торгсін - це спеціальна контора для торгівлі. В обмін на обрядове золото (обручки, сережки, нагрудні хрести) , а також золоті монети можна було придбати борошно, хліб чи різні крупи. Знаю, що сережки 58 проби золота записували по акту прийоми 48 пробою. Це була цинічна форма золотозаготівлі, але вона врятувала життя багатьом людям.

 

ДЕНИСЕНКО
Марія Сидорівна,
1924 р. н., жителька с. Литвяки
Лубенського району Полтавської області

(запис 16.04.2008 р., Кіт Надія Михайлівна)

4. Я дійсно дуже добре знаю той страшний голод, хоч я була ще мала, мені було 9 років, всі в сім'ї пухли від голоду, мати лежала на полику і не могли встать, бо ноги були пухлі.

5. Причини голоду не дуже я знаю, але засухи не було, врожай був дуже гарний, але було якесь розпорядження тодішньої влади, забирали все з двору до зернини, а людей залишали без куска хліба.

6. Ви знаєте, що робила це тодішня влада, все було проти людей простих і бідних.

7. Мені відомо, що сусіди на нашій вулиці докладали у сільську раду, що сім'я Зайців викопали яму і заховали пшеницю на огороді.

8. Приходили по три чоловіки від влади, не мали ніяких документів, але були з револьверами і забирали всі продукти харчування, в нас у куточку стояли два глечики з квасолею і ті гади забрали, висипали в мішечок і понесли на віз. Коло двору стояла підвода і все сипали.

9. Ой, горе-горе, не хочеться і згадувать, дійсно могли і вдарить, але були такі випадки в нашому селі, що і вбивали.

10. Я дуже помню, що приходили до нас троє мужчин, і в них у кобурі було оружіє. Ним вони угрожали мойому батькові. Забрали все, що було в мішках - пшениця, жито, кукурудза.

11. Оборонятися не мали право, бо до тих людей, які чинили опір, застосовували зброю.

12. Могли, але це було дуже страшно, наші батьки вирили велику яму, обставили дошками і засипали на Плаксинцях (так звали місцеве болотце) 4 мішки кукурудзи, трохи картоплі.

13. Приїджала підвода, ставили коні біля двору, а потім перевертали все верх ногами, все-все, палицями ширяли і в сіно, і в солому, шукали і на горищі.

14. Ходили по троє, четверо.

15. Заховували люди, де хто міг, і за річкою Сулою копали ями, кидали туди буряки, картоплю, трохи зерна, а потім вночі, як ніхто не бачить, діставали потроху, але це було дуже ризикове діло.

16. Хто працював у созі, тому давали похльобку чи якийсь суп, а діти і старі люди пухли від голоду, бо вони не працювали.

17. Забирали і рушники, і сорочки полотняні.

18. Я знаю, що закон про «п'ять колосків» був, якщо людина вкрала в полі 3 чи 5 колосочків, засуджували людей у тюрму.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1061

19. Не можна було збирати ні колосків, ні гнилої картоплі, ні залишків городини, це каралося міліцією.

20. Були об'єжчики, які на конях сторожували поля. А був такий случай, йшов пішки хлопець років з 17 із Сенчі на Лубни, зайшов у поле і вирвав колосків і вкинув у рот, щоб з'їсти, литвяківський об'єжчик конем затоптав хлопця насмерть, там люди у ярку його і поховали.

21. Не дуже охоче йшли у колгоспи, ми були середняками, у нас було дві коняки, дві корови, працювали від зорі до зорі, а що таке колективна праця - ми не уявляли і батько не захотів іти в колгосп, то прийшли, все забрали силою і нас вигнали з хати, жили в сараї.

22. Змушували і заставляли, і угрожали, але де дуже бідні, що нічого не мали - йшли, а трішки зажиточні - не хотіли.

23. Багато литвяківців вели коней за Сулу, але були й негарні люди, які заявляли голові сільської ради Солодовнику, що коні заховані, і там знаходили в кущах і забирали.

24. Частіше вночі, всі спали, і точно були вдома.

25. До нас приходили разів три, а потім, як усе забрали, більше не приходили, бо нічого було брать.

26. Взимку 33-го почали люди пухнуть з голоду, і дуже багато до весни померло. Я була мала, але пам'ятаю - лежали люди на дорозі: і чоловіки, і малі діти, і старі жінки мертві. Їх підводами звозили в яр.

27. В нашому селі багато залишилося дітей, батьки яких померли. Вони ходили попід хатами, просили шматочка хліба, а тоді мати розказувала, що цих дітей забирали в патронату Гадяч.

28. Не голодували на селі голова колгоспу і сільради та їхні підлабузники, які допомагали відбирать скотину, хліб, бо брали собі додому.

29. У кого була корівчина, чи зуміли сховать, чи держали десь у запущеному сараї і давали корові гнилу солому, той вижив, і хто вспів закопати трішки зерна, а ще ті, у кого було золото, вони міняли на продукти.

30. Не дуже ділилися, бо нічим було.

31. У кого було золото, або добре намисто, міняли у Ромодані на кукурудзу або ячмінь.

32. У нас на хуторі жила сестра, вона була замужем за багатеньким, а він був начальником на жилізнодорожній станції, от вона вкраде трошки борошенця вдома і передасть нам, а тоді їли і корінці рослин, і горобців, а брат Петро у річці Сулі ловив рибку, так і вижили.

33. Все, що їстівне, те і їли: і листя, і корінці, товкли в ступі кочережки з кукурудзи і їли. Ой, дітки, яке таки страшне слово - голод.

34. Липу, кукурудзу, подорожник весною їли, суп з щавлю, лободи. Варили дубову кору, а коли в полі знайшли гнилу картоплину, вона була дуже смачною.

35. Ми їли горобців, а так більше нічого. А знаю випадки, коли Кривенки (недалекі сусіди) вбили кота, зварили і їли.

36. Купить ні, а золото помінять можна було.

37. Я по розказках людей знаю, що в городі голодували, але той, хто робив, отримував пайок, того сім'я виживала.

38. Я не знаю, але дуже багато, може й 200.

39. Не можу сказати, але слухи ходили, що було.

40. Померлих від голоду хоронили і біля хати, і в березі, і на кладовищі, але ще знаю, там, де живе Мельник, там був яр і запущений сарай. Всі люди, які мерли, їх звозили в той яр і там скидали в одну яму, аж потім загорнули ту яму.

41. Мабуть, ніхто нікому не платив.

42. Я вже казала за яму біля Мельника, зараз там біля цієї ями побудований сарай.

43. У кого залишились родичі, того й поминають, а ті, хто невідомі, для тих у Литвяках побудували великий хрест. Туди всі кладуть на Проводи цукерки, печиво.

44. Мабуть, постійно згадують, ну нема церкви, і тому я не хожу.

45. Немає, колись була, та радянська влада розвалила.

46. Великий хрест, який видно на всі Литвяки, мені мовби збудували вже років десять, або й більше.

47. Знають, їм бабусі розказують, і в газетах, і в телевізорі.

48. Я думаю, що тодішня власть.

51. Торгсін - це, мабуть, щоб мінять золото на продукти харчування.

 

КВАША
Андрій Ількович,
22.08.1916 р .н., житель с. Мацківці
Лубенського району Полтавської області

(запис 1704.2008 р.,
Холодняк Тетяна Василівна)

4. Пам'ятаємо, та й дуже.

5. Урожай був, ніякої засухи не було, весна 1932 року була з дощами, причина одна - забрала влада урожай.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1062

6. Відбирала влада, я помню, головою колгоспу був руський Цибаньов, то він отримав приказ все забрать.

7. Були такі, що зерно приховували і доноси на сусідів були, а чи винагорода була, то не знаю.

8. Ніякого документа не було. Заходили і забирали все, що найдуть.

9. Побиття були, моя сестра була забита, від чого померла. Були і арешти, і висилання. Багатих селян висилали за межі України - в Сибір, а майно їх продавали.

10. Більшість були без оружія, у декого були нагани.

11. Люди, конешно, плакали, кричали, на колінах просили не забирати їду.

12. Кожен старався сховати щось, але не в дворі свойому, а на городі.

13. Активісти: комуністи, комсомольці, наші сільські, а також приїжджали з Лубен - Кириленко, який рився скрізь, зриють усю долівку, навіть в макітрах та каструлях шукали.

14. Приходило душ 5-7.

15. Люди закопували у городі, над яром рили ямки і приховували зерно в діжках. Де хто мог, то і ховав.

16. Давали їм їсти: уранці скибку хліба грам 200, а ввечері - 3-4 галушки.

17. Худобу, ту, що не здали в колгосп, забирали: і корову, і свині, і вівці. А ті, хто ходив на роботу в колгосп, тим можна було корівку держать. У одноосібників, багатих людей, забрали все і продали. А одяг іноді брали теж.

18. Знаю. Кого поймали з краденими пшеничними колосками об'єжчики, що охороняли поля, тих судили. А де вони дівалися - не знаю. Мою сусідку засудили, годів 2-3 дали.

19. Гонили людей, не можна було, об'єжчики слідкували. Але коє-хто таки вмудрявся набрати колосків.

20. Охороняли свої мацківські активісти, чи ті, кого в колгоспі назначили.

21. Деякі пішли добровільно, бо знали, що від цього не увільнеш, а деякі не хотіли, плакали. А всьож самі б, мабуть, ніхто не йшов.

22. Визивали у колгосп, чи в сільраду і там їм угрожали, примушували і мого батька визивали.

23. У лісі, на болоті. А у мене в сім'ї усі робили в колгоспі, то у нас корову не забрали.

24. З утра й до вечора тільки й ходили.

25. Бувало заходять і двічі, і тричі. Через недільку ходили ще.

26. Основне з весни 1933 року.

27. Ніхто, не допомагали.

28. Ті не голодували, що могли приховать їду, не голодували і ті, хто пішли в колгоспи, начальство і активісти не голодували.

29. Хто працював у колгоспі. Хто приховав запас якийсь, хто рибу ловив, а рибалок було мало, а може, який десяток і вижив із-за цього.

30. Ні, не допомагали, кожен спасав свою сім'ю.

31. У Софине носили рушники, полотно і поміняємо на їжу, от і є їжа на один місяць. Ми з матір'ю ходили два раза. У 1933 році, хто ходив на роботу в колгосп, дали по клуночку жита. (Софине - чи Оржицький, чи Хорольський район, не помню).

32. Не дуже помагали, але як було чим, то помагали. У мого батька було два брати, вони нам не допомагали, бо були на такому ж положенію, що й ми.

33. Качани з кукурудзи товкли, копали в лісі цибульку козисранки (прим, підсніжники), то груші дикі, то яблука, то вишні та шовковиці, але цих дерев в селі було мало. Їли паслін, шипшинові ягоди рвали на зиму, глід їли і красний, і чорний, шпичаки (прим, очерет).

34. Із береста насіння їли, молоді листочки липи. А то не пам'ятаю.

35. У кого ружжо було, били качок, граків. Рибалки ятірями горобців ловили, голубів ловили плиницею.

36. Не знаю, ми не ходили.

37. У містах якщо й був, то не такий як у селі, а точно не знаю.

38. Я точно не знаю, думаю душ 400-500, не менше.

39. Не буду брехати, що людину із'їли, такого не пам'ятаю.

40. Рідні ховали у дворі, бо сили не було нести на кладовище. А багацько возили на кладовище у братські могили, може сусіди, а іншого не знаю, не пам'ятаю.

41. Такого не пам'ятаю, ніколи і не чув, мабуть, не було.

42. Відомі, але не всі, бо вже багато могилок не доглядаються, бо родичів немає. У Лучці є братська могила, у Мацківцях на кладовищі аж дві.

43. Поминають.

44. Тепер згадують і поминають, а за радянської влади не згадували, бо їм забороняли.

45. Є церква. До московського патріархату, мабуть, точно не знаю, у церкву не хожу.

46. Встановлений на кладовищі хрест померлим від голоду.

47. Розказую і розказував своєму синові і онукам, а молодь села, думаю, знає, бо їм розказують їх родичі. А таке хай краще не вертається.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1063

48. Все зроблено спеціально, врожаю у селі було зібрано непогано. У всьому винна влада. Якби була стихія, то понятно, а то ж усе забрали і люди померли.

50. Знаю. Це магазин по закупівлі золота. Моя мати здала туди золоті серги, їй дали якусь квитанцію і вона пішла з нею і взяла мучки. Але ці магазини дуже за безцінь все брали.

 

КОДІН
Іван Левкович,
1924 р. н., житель с. Духове
Лубенського району Полтавської області

(запис 16.04. 2008 р.,
Яценко Вікторія Михайлівна)

4. Як був голод 1932-33 років, пам'ятаю. Мені було тоді 9 років. Було страшне.

5. Накладали налоги на хліб. По 200 кг треба було здавати у державу.

6. Були уполномочені з району, і ходили, і забирали. З своїх, сільських, були утворені бригади.

8. Чи ми провіряли у їх ті документи, люди були налякані. Прийшли, забрали і все.

9. Висилали людей на Колиму, чи на сєвєр. Вивозили цілі сім'ї. Вигонили людей з своїх хат, де вони жили, загонили в одну хату, а їхні хати пустували. Такі були дурацькі закони.

10. В уполномоченого був наган, а наші ходили без оружія.

11. Було, оце мати понадіває на нас одежі багато, по три сорочки і одправе. Ідіть гуляйте на річку, а зима була, і ми ото ходили цілий день голодні, холодні. Бо як прийдуть забирать статки, то заберуть усе.

12. Закопували у гної ноччю, мій батько так робив. Ну все одно находили і забирали.

13. Були бригади по викачці. Ходили по 6-7 чоловік, заходили у хату і скрізь шукали, і у печі, і у комені, і скрізь, страшне було.

14. 6-7 чоловік ходило. Бригада складалася зі своїх людей з села. І чужі були люди з інших сіл, активісти називалися.

15. Та де ти заховаєш? Було, мати у горщику муку присипле попелом і на горищі поставе, так вони поперевертають по горщику, все порозсипається, ховали, хто де зуміє.

16. Хто ходив до колгоспу на роботу, давали пайки: хліб, баланду. Було, мати і батько на роботі, а нам увечері додому принесуть по кусочку хліба.

17. Забирали все чисто, і продавали. У мого дядька було семеро дітей, а вони забрали корову. Забрали усе: і рушники, і одяг, і харчі.

18. Давали сім год тюрми. Ото поймали і посадили. Було трактор оре поле з-під хліба, а нам не дозволяли збирать.

19. Не дозволяли. Ще було й пику наб'ють.

20. Сторожі охороняли колгоспні комори, на полях були об'їждчики. На конях їздив. І не можна і скот було пасти даже на бур'янах, гонили.

21. Добровільно у колгосп іти не хотіли, опиралися. Не йшли, забирали худобу. Хто пішов у колгосп, той вижив, а хто не пішов, той помер з голоду.

22. Заставляли писать заяву до колгоспу, а не напишеш - розтягнуть весь інвентар з двору: і коня, і плуг, і віз, забирали усе в колгосп.

24. Мій батько записався у колгосп. Тоді не ховали нічого. Було трудніше тим, хто упирався, не йшов у колгосп.

25. Ходили, коли хочеш, і вдень і вночі. І не знають люди, коли вони прийдуть. У любий час. Прийшли і забирали усе, щоб ти здох. До нас не дуже ходили, бо батько зразу записався до колгоспу.

26. Помирали осінню 1932 року, а більше стали помирати навесні 1933 року.

27. Були приюти для сиріт, звозили туди дітей і чужих. Там вони жили. Їм їсти давали.

28. Хто зумів приховать, то й не голодував. А усі, в основному, усе поздавали у колгосп. А з колгоспу не дали ж нічого.

29. Ми вижили за счет того, що батько вимінював шмоття на харчі.

30. Ділилися люди продуктами. Хто мав, то ділився. Согласні були поділитися, та не було чим.

31. Їли лопухи, листя з дерева сушили, товкли у ступі і пекли галети.

32. У кого було чим, то піддержували. Ну таких, у кого було щось їсти, було мало, усі було бідні.

33. Товкли з кукурудзи качани, пекли хліб, собирали щавель, листя з усіх дерев сушили, товкли і пекли галети.

34. Листя з береста їли, воно гірке. А кору з липи їли. Мочили, сушили, товкли у ступах і пекли галети.

35. Таїли і хробаки, і жаби. Їли і птахів диких, так де ти їх піймаєш. Собак, котів їли, варили.

36. Міняли у радгоспах чи рядно на хліб, чи корсетку, так наш батько міняв. А хліб такий недобрий був з бавовни. Ну треба було їсти.

37. Я за міста, що голодували, не знаю, не знаю. Я тоді в город не їздив.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1064

38. Мій покійний батько у скрині, що зараз у мене стоїть у сараї викарбував: "З голоду у 1932-1933 роках померло 216 чоловік".

39. От про людоїдство у нашому селі я не чув.

40. Були спеціальні бригади утворені, які звозили у яму і скидали. А хто мав можливість, то для своїх померлих самі виривали яму.

41. Хто займався похованням, тим мабуть ніхто не платив, хто б їм платив.

42. Людей, померлих від голоду, хоронили на кладовищі.

43. Поминаємо померлих і на Гробки, і на Проводи. Та й удома згадуємо.

44. В церкві теж поминають померлих від голоду. Тепер поминаємо, а за часів радянської влади не дозволяли. А все одно кожен дома поминав.

45. Церква у нашому селі є. Православна.

46. Встановлено в селі хрест померлим від голоду.

47. Сучасна молодь чула про голод. І я своїм розповідав, хоч його згадувать таке страшне лишній раз не хочеться.

48. Винна власть тогочасна. Зроблено спеціально.

51. Торгсін - це здавали люди золоті речі, а за них давали муку, гроші платили. Ну я там не був, не бачив, як воно було.

 

КОЧЕРГА
Ганна Михайлівна,
1918 р. н., жителька с. Вищий Булатець
Лубенського району Полтавської області

(запис 17.04.2008 р.,
Левченко Галина Петрівна)

4. Пам'ятаю.

5. Тоді ніякої думки у мене не було, я не понімала.

6. Наші сільські й забирали, хто був головою сільради і були прислані представники.

8. За документи не знаю. Було зерна 2 мішки, заховали на печі, а в нас було 5 дітей. Нас мати посадила коло мішків, а вони поскидали нас на піл і забрали зерно.

10. Мали зброю, коневі стріляли в ногу.

11. Мати хотіла мішок сховать у колодязі, а вони забрали, а мати й кажуть: «Забирайте й дітей».

12. Не можна було нічого заховать.

13. Були ковіньки і штрикали скрізь: в сараї, в клуні. Як бідні жили, то ще нічого, а як заможніше, то шукали дуже. Називали їх представники.

14. Приходили по троє, по п'ять, шість і сім чоловік. Були сільські й представники з Лубен, Москви.

15. Окроме в ямі.

16. Варили й давали. Були ще радгоспи. У Іванівці й робили, й давали їсти , й вони виживали.

17. Забирали й скрині, особливо у тих, що були багатші, розкулачували.

18. Нечула.

19. Ні.

20. Наші сільські колгоспники.

21. Дехто йшов, не всі добровільно йшли.

22. Визивали в сільраду, пиши заяву, не пускали додому, пиши заяву і все. Коня, віз батько відвіз, а потім забрав все, а мене виключили з технікуму. А потім батько записався знову, щоб я вчилася.

23. Не знаю, у нас не брали, у нас було багато дітей, восьмеро, ми були бідні, а під 33-ій у нас було п'ятеро дітей, ті повмирали.

24. Ходили і дньом, і ноччю.

25. Приходили по зерно, потім ще скриню переглядали, у нас переглядали скриню, а в скрині були платки (сусідка принесла), а вони сказали, що то не материні і забрали.

26. Весною 33-го. Я ходила в 7 клас, навіть біля школи мерли, ми вийшли на перерву, йдем, а на дорозі лежить мертва.

27. Колгоспами були організовані патронати. Брали сиріт, виділяли хату, жінка варила їсти. В нас у селі був, трьох привезли з Харкова.

28. Всі голодували, я так думаю.

29. Виживали ті, що мали корову. Хто мав прикраси, ті, в кого була полотняна одежа. Хто робив у колгоспі.

30. Допомагали.

31. Міняли прикраси на продукти, золоті серги і хрестики міняли, міняли полотно на продукти, на базарі можна продать молоко, а макухи купить. Робили в радгоспі, колгоспі.

32. Нам тітка допомагала, бо дядько получав пайок.

33. Лопуцьки, калачики, лободу в хліб мішали.

34. Листя липи, трошки борошна і були галети. Листя з кропиви. З гілок вишні варили чай. Ми кору не їли.

35. Хто дуже голодував, драли яйця сороки.

36. Можна.

37. Да.

38. Є такі відомості, я була вчителька тоді, ходила по кутках і переписувала. Я не знаю скільки їх. Десь ці відомості повинні буть.

39. Не було.

40. З сільради посилали людей, вони забирали й ховали мертвих, ховали й дома, рядниною обгорнули і закопали в ямці. Були й по наряду

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1065

спеціальні виділені люди й ховали на кладовищі. Хоронили не одне в ямі, а скільки там було. Сусід сусіда ховав.

42. Відомі, по всьому кладбищі.

43. Ходять і поминають.

44. Я в церкву не ходила, не знаю. Але мабуть, хто є з рідних.

45. Немає.

46. Да, встановлені.

47. Аякже.

48. Не знаю. Я думаю, що влада, так було сказано.

51. Був біля площі Кірова (у м. Лубни) магазин Торгсін, люди туди йшли і міняли золото на білу-білу муку. Здавали люди золоті гроші, а получали борошно.

 

ПОЖАР
Тетяна Якимівна,
1918 р. н., жителька с. Новаки
Лубенського району Полтавської області

(запис 16.04.2008 р.,
Симоненко Олена Олексіївна)

4. Пам'ятаю обидва голоди, мені було тоді 15 год. А з 1943 р. я працювала в школі вчителем, так що голод і 1946-1947 років я пам'ятаю.

5. Конєшно, забирала влада, врожаї тоді були хороші. Спеціально все робили, щоб видушить українців.

6. Це робили свої сільські активісти, які ділилися на бригади і нишпорили по селу. З хат і дворів вимітали все до крихти.

7. За нагороди не чула. Але бачила, як вигонили заможненьких людей на слободи, вигонили світ за очі з села, а самі поселялися і жили в їхніх хатах, ото така була винагорода.

8. Документів не було. Село не город, всі знають один одного. Заходять було в хату і забирають все з хати - скриню, зерно, хороший одяг, все, що хотіли, те й брали і виїзд жали з двору з піснею і сміхом. Звозили все на колгоспний двір на торги, а що було краще, то забирали собі і рідним.

9. Було таке, і били, і саджали в тюрму, і висилали з села на Соловки, кулачили, вигонили людей з хат, з села.

10. Була і зброя.

11. Тоді не можна було нічого ні сказати, ні зробити.

12. Приховували, закопували в землю і картоплю, і зерно, але з жилізними ломаками находили все, нічого не можна було заховати, а в ночі крали худобу.

13. Вишукували свої сільські нелюди. Ходили з жилізною палкою на кінці з гостряком і в хаті, і надворі тикали нею скрізь, поки не знаходили. Викрикували: «Признавайтесь, ми віднаково найдем!».

14. Ділилися на групи по 5-6 чоловік, по менше не ходили, боялися. Ходили по різних кутках села і були це свої сильські активісти.

15. Ніде не можна було заховати. А ховали і під скринею - закопували, зерно і картоплю закопували в ямки, перепічки ховали і в попелі, і в печі. То в комірчині, але все знайдуть і заберуть, даже дітям і жменьки не оставляли, забирали все до останньої зернинки.

16. Давали, варили буряки мерзлі і картоплю мерзлу, затірку із борошенця, суп із зелені, кандьор пшоняний, хліб з букової полови, після якого люди дурманилися.

17. Забирали все, що можна було їсти, худобу забирали, із хати забирали все, що було хороше. Із скринь вигрібали все - і золото, і спідниці з овечого сукна, карсети, теплі свитки, кофти, лікнячки, овечі полушубки, не оставляли нічого.

18. Чула. Моя тітка пасла коров і насобирала жменьку колосків, тай не те, що б колосків, а стерні, де може по зернинці й осталось де-не-де, а голова колгоспу і посадив її за це на три года в тюрьму, а дома осталась мала дитинка. Так я їздила в Київ до начальства, аж до самого главного мене допустили, розказала я йому все, як було, а він і каже: "їдьте додому, а ваша тьотя через два дня буде дома". Так воно і случилося, і через два дня тітка була вже дома. Так що різні люди були. А судили багатьох, возьмеш було бурячок, щоб спекти ( ой які ж вони були тоді добрі), а тебе в тюрьму.

19. Нічого не можна було з поля взять, хай краще пропаде, а людям не давали.

20. Охороняли сторожі, комори - комірники. Тоді була артіль, куди звозили все забране в людей добро.

21. Багато не хотіли іти. Пробували загонити живосил, але метод цей не пішов.

22. Забирали в людей все: і коня, плуг, рало, воля-неволя, а прийдеш у колгосп, бо хоч якоїсь побовтюшки, а дадуть поїсти, то її самі й не їли, а несли додому діткам.

23. Де б не переховав, а все одно знайдуть, або викажуть. Багатші люди було приводили до бідніших і переховували, але як ти переховаєш ту корову, вона ж і мукає, і пасти треба, то знаходили все одно. Було й таке, що передавали в чужі села, але й там виказували.

24. Побільше вдень, ізрідка вночі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1066

25. Одного разу було мало, могли разів і три, чотири, думали, що застануть неожиданно.

26. З ранньої весни 1933 року мор був страшний. Урожай на полях був нечуваний. По радіо безперестанно попереджали, щоб здержувалися, не їли багато, а по-трішечку, але люду мерло дуже багато, багато мерло дітей. Люди валялися по дорогах, скрізь.

27. Тоді не було нічого, а вже як організували колгосп, то відкрили і патронат, в який звозили дітей звідусіль, а діти зі свого села блукали, та так і вмирали.

28. Активісти села, що ходили по хатах, та їхня рідня.

29. Яка кому доля була найменована.

30. І раді були б поділитися, та не було чим, бо в кожній хаті гуляла смерть.

31. Які там засоби, їли все, що було можна: і зелень, і гниль. Мій старший брат вчився в городі, так директор давав пуд борошна на місяць йому. Борошно те хранили в скрині, мати возьме, було, стаканчик і зваре затірку, а остачу в скриню заховає, ото отак і вижили, хоч і ноги попухли були у всих.

32. Не було чим допомагати.

33. Їли букову полову, соберем було з неї зерничко, таке маленьке чорненьке, потовчемо у ступці, туди гнилої картоплі і гнилого буряка добавим та й напечем перепічок і їмо. Їли акацію, лопуцьки, стегнячку, щавель, борщівник. Варили з гички і зелені різної борщ. А садів тоді і не було, які там сади.

34. Дубову кору їли.

35. Їли ящірок, жаб. Котів і собак не було ніде по селу.

36. Пізніше можна було. Був у городі Торгсін, де збирали золото, а взамін давали продукти. Пам'ятаю, як мати носила туди золоті серги, а взамін принесла в торбинці трохи борошна і пшона. А купувати не було за що, не було грошей.

37. Такого, як у селі, не було. Там були склади, і по талонах людям щось та й давали. Мій брат теж був студентом, то і йому кожного місяця давали невеликий пайок.

38. Багато, вимирали сім'ями. На моєму кутку вимерло 12 сімей, а сім'ї були багатодітні, по 7-8 чоловік в середньому, то хати так і стояли пустками. (Примітка: В 1995 році вчитель історії Пожар Тетяна Якимівна провела величезну роботу, зробила подвірний обхід села і склала списки померлих в 1932-1933 роках - це 375 чоловік. Ці списки зберігаються в Новаківській сільській раді).

39. Так, відомі. Не має страшнішого звіра, як ото голодна людина. Розповідали, як двох моїх ровесників з багатенької сім'ї порубали, наробили каклєт і повезли продавать на базар. Недаром батьки не випускали з хат малих дітей нікуди.

40. За кладвищем була вирита канава, ото туди і скидали всих на купу, а тоді загортали.

41. Чи платили, не знаю. Хто жив недалеко, то самі носили ряднами. А людей, які валялися по селу, собирали на підводу і вивозили.

42. Коло кладвища відоме, а скільки їх поховано і в садках, і дома, ніхто не знає.

43. Так, поминають.

44. При радянській владі ніхто не згадував і не поминав, а зараз, спасибі Богу, і згадують і поминають, бо про це забувать ніколи не можна.

45. Немає. Гарна була в селі колись церква. Та в 50-х роках її розибрали, а построїти нову так і не зуміли.

46. Так, встановлені. В селі є пам'ятний знак жертвам голодомору і на ньому викарбований запис: Подорожній, зупинись! / І вшануй 375 безневинно убієнних / Жертв голодомору 1932 -1933 років. / Смерть Вас безжально забрала, / В землі сховавши сирій. / Голови низько схиляєм / Пам'яті Вашій святій.

47. Авжеж, розповідала і дітям, і онукам. Слава Богу, і по телевізору часто про це балакають, так що і молодь знає про голод.

48. Влада, правітєльство зробило, щоб Україна вимерла.

51. Торгсін - це місце, де вимінювали за золото продукти.

 

СЕРДЮК
(Домбровська) Марія Василівна,
1923 р. н., жителька с. Новаки
Лубенського району Полтавської області

(запис 16.04. 2008 р.,
Симоненко Олена Олексіївна)

4. Дещо пам'ятаю, мені тоді було 10 років. У нашій родині було семеро дітей, п'ять хлопців і дві дівчини. Двоє старших вчилися в Глухові. Пригадуються і розповіді старших людей про той страшний час.

5. Забирала влада врожай, а він був тоді хороший.

6. В людей відбирали все, а робили це спеціальні сільські бригади. Мій батько був гарним сільським кузнецем, то щоб не кулачили, віддав і кузню, і молотарку, бо як не здаси нічого, забирали усе.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1067

7. Не знаю, чи були нагороди, але все найкраще вони залишали собі. Дньом ходили кулачили, а вечором гуляли, пили. Самі себе награждали.

8. Не було ніяких документів. Заходять було в хату і зразу до скрині. Брали все, що хотіли, хоч батько вже і робив в колгоспі.

9. І били, і судили, і в тюрьму садовили. Багатеньких селян виганяли з хат і з села, іди куди хочеш, а самі жили в їхніх хатах. Сім'ю Домницьких вирядили на Урал, там вони і померли.

11. А як люди могли боронитися від тих нелюдів. Пам'ятаю, розповідали, що коло нас жила баба Кудачка і з нею залишилося двоє діток. І коли зайшли до хати ті шукачі, дітки сиділи на печі і їли по кусочку хлібця, так вони його вирвали у них з рук, облили керосіном, кинули на долівку і спалили, а жінку побили, бо кинулася до того хліба. Як від таких нелюдів можна було боронитися.

12. Нічого не можна було приховати, вишукували скрізь.

13. Приходили з ковінькою, жилізною штрихалкою і шукали, тикали нею скрізь і в хаті і на дворі.

14. Це були свої сільські, ходили вони групами по 5-6 чоловік. Найстрашніше, що серед них були жінки, які забирали в дітей послєдній кусок хліба.

15. Ховали по грядках, рили ямки і ховали туди картопельку, зерно, під скриню, в грубки, так вони валяли в хатах і грубки. Ніде не спасешся.

16. Батько робив в колгоспі, то давали сурогат по жменьці, і перепічки з букової полови, понаїдаються, було, люди і одурманювалися.

17. Забирали все: і золото, і одежу, все цінне, а як скриня була добротна, то забирали і скриню з добром. Полотно, сорочки, рушники, спідниці, карсети, тулупи, одним словом, усе. Грузили добро на брички і звозили на колгоспний двір, але все найкраще забирали собі. Забирали й худобу, нічого не оставляли, залишали людей помирати з голоду.

18. Так, чула. Багатьох людей посажали тоді ще й в тюрьми. На полі не можна було взяти нічого, чи буряки, чи колоски, зразу в тюрьму. Дітей даже самих оставляли, а батьків саджали.

19. Не розрішали нічого збирать. Пам'ятаю був об'єздчик Якун, летить, було, на коні, аж уздела тріщать, а ми, дітвора, колоски на полі збираєм. Зажене, було, нас у провалля і держе там хто зна - скіко, не дає вийти, все кругом провалля ганяє. А колоски то збирали такі, що вже скоро приорються, на них і зерна считай не було.

20. Сторожі, комірники, об'єздчики, всі вони були односельці.

21. Заставляли людей іти в колгоспи, загонили, виганяли з сіл.

22. Все в людей забирали. Мій батько теж був в колгоспі, забрали в нас і плуг, і рало, і молотарку, куди дінешся, треба іти.

23. В нас дома була коровка, благодаря їй і вижили. За те, щоб оставили корову, батько оддав кузню і все, що хотіли, брали. А обще коров вночі крали. Було, люди приводили худобу до вже покулачених, то все одно найдуть і заберуть.

24. Дньом ходили, бо було розрішенія, рідко коли вночі.

25. Ні, не один раз, часто.

26. Вимирали вже й в 32-му, а весною і осінню 1933р. мор був настоящий.

27. Був патронат, але дітей туди звозили чужих, своїх не дуже брали.

28. А хто не голодував, ті що кулачили, ті і не голодували і їхні сім'ї, родичі. Був у селі проддвір, куди звозили все забране, а куди воно дівалося, хто його зна.

29. Ой, страшне то було виживання. Два моїх старших брати тоді вчилися, то пам'ятаю, як вони приносили по три хлібинки, давали їм на пайок. Так батько відріже всім по скибочці і в скриню заховає, а ми ходимо кругом скрині і нюхаємо, бо так же пахне. Так батько і держав той хліб неділь дві. А ноги все рівно пухли, і у мами ноги були дуже пухлі.

30. Не було чим ділитися, сім'ї тоді були великі, в нашій сім'ї було семеро дітей, а були і більші, чим ти поділишся, як скрізь пусто.

31. Які там засоби, їли все, що хто придумає, всяку зелень, мерзлу й гнилу картоплю.

32. Не було чим допомагати.

33. Їли лопуцьки, стегнячку, калачики, щавель, акацію, дзвоники, коріння з борщівника, всіляку зелень. З букової полови пекли перепічки, їли кінські кізячки, хто що придумає, те й їв.

34. В'язку пирію було висушим, потовчем в ступі, туди борошенця трохи і печем млинці.

35. В селі не було ні собак, ні котів, ні горобців. Пам'ятаю случай, коли ми пасли коров, надрали птичачих яєць і варим в казаночку, хтось із дітвори приніс жменьку пшонця і десь загаялися, як глянем, а хлопчик, сільський сирота Іванко, припав до котьолка, відірвать не можна і виїв все наше вариво. То він виліз трохи на горбок, та там і вмер.

36. Купити нічого не купиш, бо грошей не було, а виміняти, міняли. Був у городі такий Торгсін, де приймали тільки золото. Мама туди теж ходила, поздавала все - сережки, хрестики, а принесла лише торбинку пшона.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1068

37. Такого голоду, як у селі , в городі не було. З села вивозили все.

38. Дуже багато померло, хати стояли пустками. У сільській раді є списки, їх склала наша сільська вчителька Пожар Тетяна Якимівна.

39. Люди пропадали, а де вони дівалися, ніхто не знав.

40. За кладвищем був рів, туди всих і скидали. Всих в одну яму.

41. Не знаю, але підвода по селу їздила і собирала мерців, скидали на воза вилами і вивозили.

42. Деякі відомі, в більшість ні.

43. Да, поминають.

44. Січас згадують і поминають, дякувати Богу, а при радянській владі ніхто не згадував, було заборонено.

45. Не має в нашому селі церкви. А яка ж у нас церква була колись, вся дерев'яна, фігурки різні повирізувані, стояли ряди лип і кленів. Мій батько кував вікна в церкву, заборчик був кований, правилося гарно, людей було всігда повно. Гарно було, Боже, як. Пережила була церква і голод, і війну, а в 1948 році вернулись туди попи, правилося. Але знову за наказом влади почали валяти хрести, колокол як валяли, то аж село затряслось, а в 1950-х роках розібрали зовсім. Старі люди ще й досі переказують, що мов тоді попи десь на возвишенні закопали старовинну, чудодійну ікону, яка й зараз оберігає наше село від нещасть.

46. Так, встановлені. В селі є пам'ятний знак жертвам голодомору.

47. І досі розповідаю і дітям, і онукам, та зараз про це частенько і по радіо, і по телевізору балакають, так що знають.

48. Владу нашу, що таке робила з людьми, до скотини і то краще відносилися, чим до людей.

51. Там брали золото і міняли на продукти.

 

СКЛЯР
Парасковія Олексіївна,
1925 р. н., жителька с. Литвяки
Лубенського району Полтавської області

(запис 15.04. 2008 р., Якубенко Антоніна)

4. Пам'ятаю і той голод, і той. В 30-му нас розкуркулили, в 33-му й з хати вигнали.

5. Врожай був тоді; позабирала все влада, а було ж усе: і свині, і корови, і вівці.

6. Забирали Солодовник Федір Васильович, Терещенко Яків Максимович.

7. Винагорода була: ті, що забирали, несли все собі додому.

8. Ніяких документів не було. Витаскали за голову з хати, а все позабирали. Бабуся й вішатись хотіла.

9. Мене ніхто не бив, а батька били, а як вели в Лубни на суд, він усе оглядався на нас з матір'ю, і за це його били. А потім його вислали на каторгу у місто Магадан Хабаровського краю, на 15 років. Зразу присудили до рострелу, але дідусь визволив.

11. Ніяк не боронилися. Не віддавали харчів, то їх з хати виганяли і забирали все, навіть те, що у глечиках було, а горшки били.

12. Не можна. Перелазили, перещупали все, і з торбинок, і з усього забирали.

13. Ці ж самі, що загребуть, те і брали.

14. Приходило чимало - 4-5, всіх не пам'ятаю, а тих двох запам'ятала, бо то був голова зі своїм підлабузником.

15. Ніхто не ховав, хіба ж хто надіявся на таке?

16. Давали якусь похльобку в полі раз у день.

17. Забирали все: і вози, і плуги, і сівалки, вимітали все під заміть.

18. Це закон, що судили людей. Як жнива були, то і з кишень витрушували, не можна було і в пляшку насипати.

19. Не дозволяли, судили за п'ять колосків.

20. Охороняли об'єздчики на конях, щоб ніхто ні колоска, ні бурячка не брав, а щоб з голоду здихали.

21. Були такі, що йшли, бо їсти хотіли.

22. Примушували, бо як ти не підеш в колгосп, то не дадуть і похльобки тієї в полі.

23. Ніде. Раптово наскочили, позабирали, повигонили, що собі додому, що в колгосп.

24. Удень, ми ж жили на хуторі, у полі, хоч "Рятуй!" кричи, хоч що хочеш.

25. Приходили чи двічі, чи тричі, не помню, ну, не раз, поки все не позабирали.

26. У 30-х годах: в 30-му, 33-му і 47-му.

27. Іншими опікувались патронати, зо мною ж не опікувались. Год, щитай, попід тинами хліба просила. Ходила по селах ціле літечко 33-го, вдень - попід хатами, а вночі спала в полі, в лісі, бо як ходжу вночі в селі, то тільки собак чужих ґвалтую, людям спати не даю. За бур'яном жила, бур'ян їла. Аж поки люди попросили, щоб узяли мене в патронат. Атак не брали, бо я ж дочка розкуркуленого.

28. Не знаю, я ж мала була. Не голодували тіки ті, що оббирали.

29. Хто бур'яни їв, хто з бур'янів макорженики зліпе, чи з тої картоплі, що в кагатах погнила, картоплю заготовить, з бур'янами мішали і їли.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1069

30. Ніхто ні з ким не діливсь, бо голодні були.

31. Ото ж бур'яни, крохмаль той гнилий.

32. Ніхто нічого не давав, тітка рідна ще й платок шерстяний забрала, а з городу вигнала.

33. Зерно калачиків, свербичок, де хто найде, те і їли.

34. Усе підряд. Акації цвіт їли, аж давилися.

35. Галки ловили. А я мала була, а всі в мене вимерли, нікому було і ловить.

36. За що? Не знала, що таке й гроші.

40. Ми з матір'ю загребли руками брата і батька в канаві при дорозі, бабусю - в саду.

41. Хто б там платив. Пригрібали так, як могли.

42. Мені невідомі. Мої рідні померли на хуторі серед поля. Там і попригортали.

43. Які там Гробки! Кістки моїх рідних трактори порозорювали по полю, але я їх поминаю.

44. Мабуть, поминають, тільки й вони вже більшість повмирали.

45. Немає церкви. Розтаскали в лиху годину.

46. Є один великий хрест на кладовищі, що на горі.

47. Діти знають, не раз із школи приходили записувати спогади, сусіди і родичі також.

48. Ті, що грабили, тих і вважаю винними. У селі хватало всяких: і добровольців теж...

51. Це коли можна було золото обміняти на гроші і купити їжі. Але в мене нічого було міняти.

 

ТРОХИМЕНКО
Ганна Федорівна,
1924 р. н., жителька с. Березоточа
Лубенського району Полтавської області

(запис 18.04. 2008 р.,
Білик Наталя Степанівна)

4. Що був голод 1932-1933 роках, помню смутно, а голод 1946-47 років помню добре. Про голод 1932-33 років помню з розповідей батьків і бабусі.

5. А причина голоду яка - забирали все, що вродило.

6. Ходили по хатах групами, активісти і свої і чужі, Швидкий Микола ходив зі штрикачкою.

7. Які там винагороди, прийшли, забрали і все.

8. Не було документів, та й не питали в них.

9. Застосовували. Мого дідуся вигнали з хати. Назвали куркулем, бо знайшли квасолю.

10. Зброї я не бачила ніякої, і мама нічого не казала. І між ними були добрі. Ганненка Івана Андрійовича батько совісний був, пошлють на хату, а він хоч і найде заховане, а переховає, ще й шепне де. Ну не здавав нікого.

11. Люди боялися, то все віддавали, бо правди ніде було шукати. Маньки В'юн дід, за те що внього забрали коня і корову пішов жалітися в город.Там йому дали письмо запечатане і сказали, щоб передав в управу, що вернуть усе. Іде дід, радий, а дома сусід, як одкрив тихенько, а там написано, щоб діда убрали, то він і не одніс те письмо.

12. Хоч і ховали, ну все находили.

13. Та оці ж виконавці - активісти і ходили.

14. Приходили групами по 3 - 4 чоловіки, свої і чужі.

15. Де хто міг, там і ховали. І в грубі, і закопували, і де корова. Мої батьки заховали дрантя в грубу, а сусідка бачила. Батьки переховали, а прийшли виконавці і зразу грубу палить, а там уже не було нічого.

16. Тим, хто вступив в колгосп, то давали баланду.

17. Забирали все: і продукти, і одежу. У Гуслійші Бери платок з голови зняли.

18. Та чула. Не можна було збирать. Хай воно пропаде. Но гонили, а якщо впіймають, то судили.

19. Не розрішали і мерзлого буряка, було, взять.

20. Були сторожі в коморах. А поля об'їжджали об'єждчики.

21. В людей позабирали все: і коней, і коров, і реманент. То люди змушені були йти, бо пухли з голоду, а там варили заколоту.

22. В колгоспи заставляли іти, то хто йшов, а хто тікав. То їх ловили і судили.

23. Нікуди ту корову не заховаєш.

24. Ходили по хатах, в основному, як видно було. У Булатів Катя була маленька, лежала в запічку, то наступили і переламали позвонок, так і прожила калікою.

25. А ходили по хатах і через день, і кожен день, поки все не заберуть.

26. Все було забрано, люди спочатку пухли, а тоді почали вмирати.

27. Оце й не знаю, чи піклувалися за малих дітей. Сиріт було багато, а де вони дівались, не знаю.

28. Не голодували в селі тільки ті, чиї рідні ходили по хатах. Сім'ї Хоменко, Гуслій у нас по сусідству не бідували.

29. Вижило начальство.

30. Не ділилися, бо в кожного сім'ї, дітей багато, а виживать треба. Я пам'ятаю, як дідусь приніс мерзлих бурячків. Мама напекла кружечками і дала мені один, який же він був добрий.

31. Щоб вижить, їли все, що можна, було таке, що і травилися.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛУБЕНСЬКИЙ РАЙОН — 1070

32. Родичі трошки помагали, як могли, а більшість і самі голодували.

33. Та і ягоди, і коріння, і листя, і цвіт - все їли.

34. Їли з липи, окації.

35. Ловили голубів, воронів.

36. В городі можна було вимінять одежу, золото на їжу. Мама в городі здала в Торгсін серги і дали їй хлібчику і висівок. А щоб донести додому, щоб не забрали, то обмоталася кругом пояса.

37. За голод в городі нічого не знаю. Там же може по карточках щось давали.

38. Не знаю, скільки померло в селі, но багато лежало попід тинами.

40. Ховали вмерших на кладовищі, одне кончилось, то і на цьому, що зараз, ховали. Є могили тих, хто вмерли з голоду, скраю.

41. Ні, наверно, не платили. Якщо в роду були движимі, то викопували яму, і сторожували, щоб не кидали чужих. А так їздила конячина і забирали, звозили і вкидали в одну яму багатьох.

42. Місця поховання померших від голоду знаємо.

43. Ноги вже не ходять, сижу в хаті і не знаю, чи поминають.

44. Тепер всі повернулися до церкви, то я думаю, що згадують і поминають померлих в голод.

45. Церква в нашому селі є, давня. Красива і відноситься тепер до Кременчуцького і Хорольського патріархату.

46. Знаю, що є пам'ятник на діючому кладовищі померлим від голоду.

47. Знає молодь, тепер і в школі вчать, і по телевізорі розказують.

48. Начальство винувате.

51. Торгсин - це була така лавка в городі, де міняли золото на корма.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1071

МАШІВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БУГРІЙ Оксана Юхимівна, ГАЙДАРЕНКО Настя Панасівна, КАПЛУНОВСЬКА Уляна Іванівна, КРАВЕЦЬ Марина Єфремівна, КРАВЕЦЬ Павло Захарович, ЛОШАК Іван Семенович, РЕШІТНИК Настасія Павлівна, СИСА Параска Юхимівна, ШАШКО Марія Кирилівна, ШЕВЧЕНКО Олександра Яківна.

 

БУГРІЙ
Оксана Юхимівна,
1915 р. н., жителька с. Жирківка
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Це я пам'ятаю.

5. Була в 1932 засуха, а в 1933 голод. Все повикачували, відібрали.

6. Були комсомольці - активісти які куткували, ото ходять і трусять. Висипали на печі клунок - все одно лізуть. Де глечик, горшок все перевіряли і забирали. Чи для того щоб колективізацію підняти?

7. Винагород не було

8. Вони були старші, бо комсомольці.

9. Цього не було.

10. Не було.

12. Нічого було ховати, тільки квасоля в глечику, а люди тоді вимирали.

13. Бондаренко Петро, Бондаренко Євлантій, Романенко Марія.

14. Душ 5.

15. Тоді спасались тільки ті у кого була корова, то коровою обгонилися.

16. В 33-му був сильний урожай. Варили в балці галушки, навесні люди вже падали.

17. Забрали корову у 1933 році бо добра була, густо молока, а нам дали стару, яка давала по одному літру молока а ми і тому були раді.

18. Нечула.

19. Не дозволяли. Тоді був голова колгоспу Литвин Денис Денисович і замісник Голуб Петро. В Перепила тоді була молотарка, він молотив, потім одолів, був негожий. Він пішов і різав колоски, так вони його вбили.

20. Був об'їждчик, сторожі.

21. Ні не хотіли. Це почалося в 29-му, куткували ту вулицю і держали в СОЗі чуть не до ранку. Ми не пішли в колгосп, бо у 29-му нас було четверо і п'ята невістка. Брат хотів купити косарку, бо у нас було 4 з половиною гектари землі, батько наскуповував. Не пішли у колгосп, бо посіяли і косаркою косили. Ми в'язали снопи. А ми пішли аж у 31-му, бо в нас забрали косарку, сіялки та плашки.

23. Куди ж їх сховаєш.

24. Удень.

26. У нас у 32-му навесні вулиця починаючи з балки: Кальченко дід і баба три сини і невістка, Штрикуль Грицько і дівчинка Галя. Два їх сини поїхали в Полтаву і там вижили, а дівчинку Галю з'їли. Сім'я Миколенко - син, невістка, батько і два хлопчики. Горобець Давид, Мірошниченко Олексій, дружина і дві дочки. Ще одна сім'я багатодітна забула прізвище не пам'ятаю.

29. Вижили ті в кого була дійна корова.

30. Не ділились бо не було чим.

32. Не ділились бо дуже бідно жили.

34. Ми наприклад рвали абрикоси зелені, варили з них борщ. Люди рвали листя та мішали, ходили де картопля була закопана у Сої, перетрушували та ото збирали і пекли блини.

35. Ні, не вживали.

36. Можна хліба, але не було за що. У кого була копійка проривались в город.

38. Знаю що в Жирківці померло 29 душ, але не всіх помню пофамильно.

39. З'їли дівчинку Галю.

40. Сусіди хоронили хто як зміг.

41. Ховали на кладовищі, не платили бо не було чим.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1072

42. Помню тут на вуглі.

43. Ніхто не поминає, бо вже тих людей не має.

45. Немає, розібрана. Розібрав голова колгоспу.

46. Немає.

47. Я розказувала всім бо я знаю, а так ніхто не казав бо тих людей вже немає.

48. Местних. Якби вони не качали хліба у людей би щось було.

51. Торгсін був і я одвезла в Полтаву хрестик золотий та виміняла на крупу.

 

ГАЙДАРЕНКО
Настя Панасівна,
1922 р. н., жителька с. Мала Нехвороща
Машівського району Полтавської області

(запис 23 квітня 2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Пам'ятаю добре.

5. Це був спланований голод, урожай був нормальний. Були безпреривні податки, якими всіх обкладали. Винувата влада. Мого батька розкуркулили, але потім повернули хату.

6. Документів ніхто не питав. Ми сиділи під вікном і сторожували - он пішли, як собака загавкав значить ідуть до нас. Забирали найбідніші з нашого хутора - буксирна бригада. У кожного був залізний ціпок. Заходили на подвір'я, штрикали ними по долівці, шукали чи нема закопаного хліба. Та буксирна бригада складалася: Шпак Іван Кузьмич - 18 років комсомольський ватажок, його мати Шпак Параска, Діхтяр Мотря, Нездійминога Марфа, Клименко Данило.

8. Вивезли все, хліба взагалі не залишилося. Здав один раз, обкладали податком знову. В Патоки знайшли ями мабуть хтось підказав.

9. Знаю що Петра Леонтійовича арештували і Свистуна Петра Свиридовича. В них було по десять десятин землі. Перший повісився у тюрмі в Полтаві, а іншого розстріляли в Харкові.

10. Не бачила.

11. Люди не боронилися, бо не мали права. Нас виселили, але ніхто проти них не виступав, боялися.

12. Нічого не можна приховати. Від горища до колодязя все було переколоте ціпками.

13. У нас лежали буряки скотські, ішов Скотаренко Данило і забрав.

14. Було разно, по 5-6 чоловік. Жінки не всігда, а ватажок Шпак Іван був головний за кожним разом, куди хотіли туди і лізли.

15. Ніде.

16. В 33 році літом мені було 14 років, нас ганяли на роботу полоти соняшник. Нас було 30 дівчат, то в обід давали черпак вареної макухи, а батько та мати пухли.

17. Нас розкуркулили на хуторі Свистунівка - 10 сімей. Забирали все до нитки, все взяли у колгосп і скотину, де що не є.

18. Такий закон був, знаю, коли стали дозрівати хліба, жито наливалося, ми ходили красти. Як тільки впіймають - дають 8 років. Зловили Свистун Оришку, яка одсиділа по цьому Закону. Зловив уповноважений Зірка.

20. Охороняв поля об'їждчик з райкому партії Зірка - комуніст, в нього був кінь з батогом.

21. Люди в колгоспи йти не хотіли, як наступав вечір, всіх зганяли в школу на сходку, і цілу ніч мордують - пишіть заяви в колгосп. Проводив збори Зірка - комуніст, колгоспи тоді називалися СОЗи (спільний обробіток землі).

22. Змушували писати заяви.

23. Ні, бо забирали й ніде сховати.

24. Бувало тільки ввечері, бувало й вночі колотили.

25. Безщотно.

26. Навесні в 33-му.

27. Ніхто не опікувався, де хто вмре то і вмре.

28. Таких не було. Люди бідні пухли.

29. Голодували менше в кого була коровка.

30. Допомагали, ми б не вижили якби не добрі люди.

31. Ми в степу рилися в соломі і вибирали необмежені колоски.

32. Люди мали допомогу від родичів у яких була коровка.

34. Найбільше вижили, що їли листя, сукали бересток. Розстеляли на печі на черені, тоді листя товкли в ступі, мішали з тертим буряком та пекли.

35. Марченко Євдокія Іванівна їла кінське копито, бо в глинище вивозили трупи коней, які померли з голоду, а люди брали і їли сирим. Драли яйця гороб'ячі і варили їх у казанку.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1073

36. Ні за що було купити, ми про гроші і мови не вели, їх і не бачили, заробити було ніяк. Був Гайдаренко Петро Микитович, в нього були вівці, він назбирав смужки. То його найшли мертвого, а смужки ограбили.

38. Дід Цьопкало його баба та троє дітей. Оксюта Микола, Санька його мати. Нездійминога Марфа і троє дітей: Архип, Марія, Марфа. Сім'я Янчурів( по вуличному) Марченко: батько, мати, двоє дівчат, син Андрій. Сімя Раків, Шпак Іван, його мати, тітка Лукія.

39. Такого не було.

40. Збирали і везли селом до кладовища. Збирали Марченко Іван Степанович, Клименко Трохим Андрійович.

41. Нічого не платили, це було добровільно. Нікому не було нужно, ніхто тут не вправляв. СОЗу це не потрібно.

42. Закопували в одному місці а може хто в бур'яні.

43. Ні, ніхто.

44. Рідних немає.

45. Церкви в селі немає.

46. Хрестів немає. Яма ця загорнута, це зараз на кладовищі. Я чула що збираються ставити пам'ятник.

47. Не раз розповідала, діти мої і внуки знають. Син, що в Москві живе, пише мемуарне дерево.

48. Місцева влада, був з райкому партії чоловік з батогом, ми його боялися, то значить йому ж спускали. Щитаю, що винна влада та Сталін.

51. Це магазин. Знаю що вони були в Полтаві на Жовтневій вулиці. Вистелені вітрини ширакними продуктами і там все давали за золоті речі.

 

КАПЛУНОВСЬКА
Уляна Іванівна,
17.09.1919 р. н., жителька с. Красногірка
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04. 2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Пам'ятаю. Нас у сім'ї було дев'ять, душ двоє батьків і п'ятеро дітей. З усих залишилося жити троє дітей. У 1932-1933 роках більшість голодувало, тих, хто не йшов у колгосп. Мій батько не хотів туди йти. І тому з нас стягувався великий податок зерна, який не реально віддати нікому взагалі. Батько не міг зібрати скільки зерна і тому забрали все до крихти і зернинки.

5. 1932-1933 - це штучний голод, а 1946-1947 причина - неврожай, але так масово після війни не вмирали і пухлі трупи по вулицях не лежали.

6. Дійсно все відбирали що було вирощено в полі, огороді. Все це відбирали буксирні бригади.

7. В нас у селі ніхто ні на кого не робив наклепів, всі один одного жаліли.

8. Все відбувалося насильно, документів вони не мали.

9. Застосовували до людей здебільшого виселення. Вивозили людей в балку села Красногірка, там копали землянки і люди там жили.

10. Так, мали гвинтівки.

11. Ніяк не боронилися, бо що ми могли голодні, холодні, охлялі зробити.

12. Ні не можна. Вони все обшукували і в хаті, і в сараї, і в дворі все обдивлялися. Шпигачем кругом штрикали, вусі шпаринки, вусі маленькі отвори і витягали усе до зернинки.

13. Їх звали буксирні бригади.

14. Представники влади з двох-п'ять чоловік.

15. Кругом знаходили, і в кожній шпаринці знайдуть заховане.

16. Так, давали. Видавали невеликі пайки.

17. У нас тільки продукти харчування.

18. У нас одна жінка взяла додому дві жмені зерна, так її на два роки посадили у в'язницю. Такий страшний цей закон «Про п'ять колосків».

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1074

19. Ні, не дозволяли.

20. Представники влади, колгоспники.

21. Ні, добровільне не йшли. Ішли бідняки та лацюги, у яких нічого було взяти, а ті, що трудилися, мали худобу, не хотіли нічого віддати, бо дбали все важкою працею.

22. Змушували силою, забирали всю худобу.

23. У лісах. Але все одно ліси прочісували і все знаходили.

24. У будь який час доби.

25. Стільки, скільки треба було забрати.

26. 1933 року навесні началося масове вимирання. А коли влітку з'явилися плоди, у лісах ягоди їх уже майже нікому було їсти.

27. Так, держава опікувалася. Коли моя сестра подалася до села Селещина на заробітки, а ми з братом Іванком залишилися самі в хаті, малі і голодні, то нас забрали до інтернату. Там нами та іншими дітьми займалась, як зараз пам'ятаю т. Наташа, так ми і вижили.

28. Хто йшов у колгоспи - не голодував, а інші вимирали з голоду.

29. Хто працював у колгоспах.

30. Ні не допомагали, бо нічим було.

31. З кори дерев м'яли муку та щось з неї готували.

32. Ми не мали, бо всі наші родичі були такі як ми, і не могли нам чимось допомогти.

33. З дерев обдирали кору та листя обривали, м'яли, робили муку та готували з неї.

34. З вишні та берестка, але бували випадки, коли після декількох днів голодування люди з'їдали такі жарені блини з листя і помирали.

35. Ніяких тварин ми не вживали, я маю на увазі котів, собак. Їли тих тварин, яких можна було приховати від влади, тобто свійських птахів та домашніх тварин - кіз, свиней. Але це були рідкісні випадки, коли від влади було можна щось приховати.

36. Так, можна. Особливо наживались люди при владі. За хлібину чи баночку консервів намінювали дорогі речі, які коштують тисячі.

37. Точно не пам'ятаю. Але думаю, що був. Городяни золоті прикраси обмінювали на шматочок хліба чи жменю цукру та інші продукти, щоб якось вижити.

38. Точних відомостей я не знаю. Але більшість вимирали цілими сім'ями.

39. У нашому селі я про таке не чула.

40. У нас є кладовище саме тих, хто помер під час голодомору, воно називається Гулаківське кладовище. Хоронили свої близькі люди. Але представники влади їздили з бугаєм великим запряженим у воза визбирували трупи і везли на Гулаківське кладовище і там хоронили у загальній ямі, усих.

41. Ні, бо нічим і нікому було платити.

42. У нас є Гулаківське кладовище, де і поховані жертви голодомору.

43. У останні часи почали і в церквах поминати, по телевізору бачила, а в ті часи влада забороняла поминати.

44. Зараз так, а за часів радянської влади не можна було.

45. Ні, на жаль, не має. Усі їздять до Машівської церкви.

46. На кладовищі стоять хрести, а пам'ятників не має.

47. Так, я думаю знає, бо у школі ж дітей навчають. Але, не дай Боже, щоб вони таке пережили.

48. Звичайно, у 1933 винна тільки влада бо все було зроблено штучно.

51. Торгсін - це чорний ринок, де можна обміняти щось, продукти харчування на інші речі (одяг, мило та ін.). Торгсіни були поширені під час голоду, люди мусили якось виживати тому і несли на ринок дорогі речі, щоб дітям принести хоч якусь їжу.

 

КРАВЕЦЬ
Марина Єфремівна,
1924 р. н., жителька с. Мала Нехвороща
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04. 2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Пам'ятаю.

5. Податки збирали, хліб збирали, в горшках зерно витягали з печі.

6. Місцеві, Савченко Мерін - активіст.

7. Не було таких хто виказував.

8. Ніяких документів, забирали і йшли.

9. Застосовували, пам'ятаю що Котенко Степан був арештований.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1075

10. Ні, не бачила.

11. Хто як зміг, люди плакали, кричали.

12. Ні, ціпкамиходили ширяли, собаку відв'язували і викачували.

13. Савченко Мерін, Орищенко Грицько.

14. По 2-4 чоловіки.

15. В землі у сундуках ховали.

16. Давали на полі галушки.

17. В нас харчі.

18. Чула, бо я їх збирала, це Сталінський закон, тоді за це судили.

19. Ні, не дозволяли. В колгоспі були яблука і один чоловік їх зірвав, так його засудили на 5 років.

21. Змушували, забирали інвентар у колгосп.

24. На печі ми сховали 2 лантухи зерна, я сиділа за ними і приховувала, то вони як прийшли то заглядали навіть в піч через віконце.

25. Раз.

26. В 32-му і 33-му.

27. Брали в інтернат.

29. Як хто зміг сходити у Полтаву, то купували хліба і пшона, а міліція вдома те все відбирала.

30. Ні в кого нічого не було.

31. Годував батько поки були харчі., а потім батько втік з дому у Красноград і звідти допомагав.

32. Навіть дід не допомагав.

33. Бересток, ягоди, померзлу картоплю збирали повесні.

34. Листя берестка.

35. Горобців драли.

36. За одежу можна було виміняти у Берестовеньках, Мерефі.

37. Був.

38. Їх померло чуть не півсела.

39. Помню одну жінку, що ловила дітей і їла їх.

42. На кладовищах, раніше були хрести, був учитель Білецький так він усі хрести попалив.

43. Хто їх згадує, як вони вже померлі.

45. Немає.

46. Хто там їх ставитиме.

47. Розповідала своїм, дітям, внукам. Они вірять.

48. Хто керував, той і винний.

 

КРАВЕЦЬ
Павло Захарович,
1921 р.н., житель с. Мала Нехвороща
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Звичайно пам'ятаю, в 32 його не було, десь у осінні місяці почали накладати податки на хліб, а хліба було не багато, то потом буксирні бригади заходили і збирали.

5. Врожай забирала влада.

6. Представник із району, буксирна бригада. В Андріївці Санжарського району був технікум, і хлопці з технікуму з пістолетами чоловік по 15 приходили, розбивались в групи, куди брали по 1-2-3 члену виконкому сільради і ходили по Свстунівці, Базарівці, Нехворощі.

7. Не було.

8. Документів не мали, шукали по закромах, ціпками проколювали.

10. Мали пістолети хлопці з технікуму.

11. Люди ховалися, приховували зерно, але приходили, з горщиків, навіть з печі витягували.

12. Ні, не можна.

13. Буксирні бригади.

14. По 5-6 чоловік.

15. Дехто придумував, як почали організовано забирати, дядьки копали ями на городі, в клуні, але все знаходили і забирали.

16. Зимою ніхто не годував, а на весні на польових роботах в кожній бригаді готували обід, один раз в день порцію, або галушки або затірка або більш нічого.

17. У моїх батьків забрали свитини, кожухи.

18. Та судили за ті колоски людей.

19. Я пацаном збирав ті колоски, ми приносили їх до скирд виставляли снопи у копи і потім копами виставляли через 50 метрів. Додому ні в якім разі брати не можна.

20. Виділяли в колгоспі степників а у дворах колгоспів сторожів.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1076

21. Заставляли хто не хотів, а були такі, що і до війни не вступали в колгосп. Їх називали одноосібники.

23. Ніде з нею ховатися, батько і мати самі здали пару коней, бо як не здаси утром самі, прийдуть і заберуть.

24. Ходили вдень бо тим хлопцям неприємно було ніч переводити.

26. З березня 1933 року багато людей було пухлих.

27. В колгоспі організували патронат, в кого батьки померли. В селі є і зараз ті, що вижили в патронаті Лошак Іван Семенович, Лошак Володимир Семенович.

28. Трудно сказати, різні, хто зумів вишукати гнилу картоплю в кагатах, листя.

30. Родичі, хоч і не було чим ділилися.

31. Сусіди не помагали, бо всі жили дуже голодно.

32. Рідні помагали чим могли.

33. В кожній сім'ї було насіння коноплі, його приховували і обмолочували, в ступках мати товкла, а тоді вкидала в кип'яток та так і жили. Я лазив по берестках листя рвав, бо дорослий не полізе, а малий полізе, потім сушили його і мололи у сусіда на жорнах. Про це нікому не казали, бо жорна відібрали б або вкрали. З листя берестка або акації робили перепічку.

35. Люди їли все підряд, ми не їли.

36. Возила мати батькові сорочки із полотна в Полтаву, там і продасть і стоїть ніч у очереді. Давали по дві хлібини, вона і привезе. А тут жив міліціонер, то зустріне і відніме вже тут дома.

37. Може пропадали вже ті немічні що добирались до міста, а так міські працювали і отримували гроші.

39. Один чоловік з'їв свого хлопчика, так його судили, потім він прийшов і працював у бригаді.

40. На кладовищах копали ями, їх від сільради піддержували. В чому людина померла, в тому привозять до ями. З півметра остається щоб прикидати землею, я малий бігав дивитися.

41. Із кріпких хлопців організовували підводи і збирали померлих. Їм давали якийсь пайок. А є такі, що ще не вмерли то і їх забирали.

42. Є, ховали по домах, в садку викопують ями і ховають.

43. Потім після того як це пройшло поминали.

44. Я не знаю, я в церкву не ходив.

45. Немає.

46. Немає.

47. Ми розповідали своїм дітям, а вони мабуть своїм не кажуть, бо це давно було.

48. Ми не знали кого нам тоді обвинити, а балакали чи знає про це Сталін, Косіор, Куйбишев. Так у кого ж це спитаєш? Про голод після цього ніхто не балакав, забороняли.

51. Знаю, в мене в Полтаві жила тьотя і її чоловік. Вони приходили в село та приносили муки і хліба та питали у людей чи є у вас золота пятьорка чи десятка. За золоту пятьорку давали 16 кілограм муки.

 

ЛОШАК
Іван Семенович,
1925 р. н., житель с. Мала Нехвороща
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Пам'ятаю добре. Тоді мені було 7 років.

5. Я це пережив і моя сім'я. Мій батько і середній брат померли, мати і старший брат вижили. Тоді забирали все. Державна продрозверстка. Як була пригоршня квасолі і те брали. Це був штучний голод - геноцид.

6. Наші люди, це ж не приїздили до нас з Києва.

8. Їх ніхто не провіряв, прийшли і забирали.

9. Були побиття, щоб на роботу йшли, мама лежали опухша, її били ногами - йди на роботу.

10. Зброї не було, були залізні шпички, ширяли в груди.

12. Дуже мало можна було врятуватися.

13. Ялини - місцевий.

14. 4-5 чоловік і жінки були, і чоловіки.

15. Дехто зумів під піччю, на городі закопували.

16. Було таке - хто працював, тому варили на полі. Але це пізніше. Коржі соєві і галушки. Зразу такого не було.

18. За п'ять колосків судили, я чув одного нашого чоловіка, Різніченко, засудили на п'ять років за в'язку соломи.

19. Нічого не дозволяли.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1077

20. Були такі об'їждчики верхи на конях.

22. Змушували насильно. Бо й мій батько відвів кобилу і збрую віддав. Ми до неї ходили і носили їй їсти.

23. Де ж її сховаєш.

24. Вдень, серед білого дня забирали.

26. Весною 1933, зиму ще держалися. Я очевидець як парою волів збирали людей, які прямо падали на вулицях. Був випадок, коли зерно вже наливалося, хлопець з'їв і помер.

27. Так я вижив.

30. Ділитись було нічим.

32. Як були родичі ділились чим могли.

33 Листя з берестків, цуцики солоденькі, лопухи, рачки товкли.

35. Ловили голубів, горобців.

36. Хто мав силу понести і поміняти то носили в Полтаву пішки одежу і так виживали.

37. Якщо і був то мабуть не такий, бо ж люди чогось в город їздили по продукти.

38. Я не знаю як їх пощитати село вимирало.

39. Жовницька мати поїла своїх двох дітей.

40. Ховали наші люди, які мали силу, в одну яму.

42. Я навіть своїх батьків не пам'ятаю де поховані, бо і хрести не збереглися.

43. Поминають.

45. В селі немає церкви.

47. Із школи приходили діти, я їм розказував.

48. Це штучний голод, а не недорід. Це зробило керівництво.

 

РЕШІТНИК
Настасія Павлівна,
1918 р. н., жителька с. Красногірка
(стара назва Гулаківка) Машівського району
Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Пам'ятаю.

5. Так влада.

7. Я не доносила ні на кого.

9. Побиття не пам'ятаю. Забирали все.

10. Зброї не було.

11. Ховали харчування.

12. Ні.

13. Я боюся. Той хто ходив уже помер, жива його внучка.

15. Ніде, все викачували.

16. Мама моя робила на різних, а папаша бухгалтером.

17. Забирали все, що попадало під руку.

20. Мабуть сторожі.

21. Воно неволя, треба було йти, ніде було дітися.

22. Змушували.

24. В день ходили.

26. В 33-му на весні.

29. Я і мама, і папаша вижили. Він приносив три галушки з роботи.

31. По садках збирали гриби, в річці ловили в'юни, а папаша приходив додому він кидав сіль у горщик і ми варили печериці і в'юни.

32. Я живу на дворищі маминого дядька. Його вигнали активісти, він нам допомогав.

33. Печериці, в'юни.

36. А ми його не знали де воно є.

37. А в селі голод був страшний.

38. Це село було як від балки. Там жили Терешко Пріська і Уляна, Остапченкової брат, його ховали в погребі.

39. У нашому не було, а у Гуляйполі з'їли хлопчика.

40. Померлих возив Бугай - лікар, безтаркою. Їх складали і возили як дрова, викопали на кладовищі братську могилу. А також по дворах.

41. Займався мій дядько Грицько, Парасочка Іван. Возили кожного дня, їм не платили.

42. На кладовищі.

43. Поминають ті що у братській могилі, а по дворах ні.

45. Раніше була церква і отець Никонор, а зараз немає.

46. Які хрести, як вони в погребі заховані?

47. Не знає, у яких немає роду. Війна забрала.

48. Кому це вигідно, мабуть колективізація була. Не дай Господи, вам дожити до такого.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1078

СИСА
Параска Юхимівна,
1924 р. н., жителька с. Кустолово-Суходілка
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Голод пам'ятаю добре, хоч була на той час мала. Сім'я у нас була така: батько, мати, дідусь дві сестри і брат. Числились як середняки. Коли вступали в колгосп відвели туди коня.

5. Це верхи зробили: Каганович, Ворошилов під керівництвом Сталіна. На Україну таке зробили.

6. Місцеві активісти, їх назначали як начальство, а також давили із району.

8. Це була сільрада під якимсь руководством.

9. Виселень не помню, арешти були, брали в холодну, допитували. Пішов в степ віяти полову Тищенко Микола але його вислідив голова колгоспу Семен Гордієнко і дуже побив. Незабаром Микола і помер від побоїв. Хто не виконував план заготівлі зерна того судили. Засудили Сису Федора. В одній сім'ї засудили чоловіка, залишились жінка і двоє дітей. Щоб хоч якось вижити жінка продала коня, закрила в хаті дітей і вирішила купити щось із продуктів у місті, але її по дорозі пограбували, вбили і вкинули в колодязь. А діти закриті в хаті померли з голоду.

11. Ховали, а комісія все одбирала.

12. Одного разу батько заробив трохи зерна нам, його поклали на печі під подушку і сказали, якщо прийдуть шукати щоб ми лежали і не вставали, мовби хворі. То якось пронесло, зерно не забрали.

13. Голова колгоспу Семен Гордієнко та його прибічник Мосієнко Тимоха ходили по хатах забирали останнє, ніякі умовляння і прохання не допомагали. Тимоха зайшов до сусідів, брати було уже нічого, але під припічком стояв надбитий глечик, в якому було трішки варення. Він ухопив той глечик і поки ішов до воза швидко усе з'їв.

14. Гордієнко Семен Васильович - голова колгоспу, жінка Наталка.

15. Закопували в землю в дворах, по погрібах і горищах, але все лазили і вимітали.

16. В колгоспі щось варили, а хто не вступав накладали велику продрозверстку, а ті потім вмирали. Недалеко від нас жили сусіди, які нікого не впускали в хату, але ми бачили як вони оберемками носили бугилу і лопуцьки, то і ми діти якось встигли заскочити за ними в хату, і побачили таку картину: на печі забиті дошками сиділи діти а вони їм кидали через щілину бугилу. Ми побігли додому і розповіли мамі, через деякий час вони дітей здали в садік.

17. Забирали все.

18. Це судили був врожай, а брати не можна. Був бригадир Чухліб Яків Володимирович, в нього було 4 дітей, він роздавав з сівалки зерно біднякам для посіву, його засудили він узяв усе на себе.

20. Активісти. Били дітей, не допускали щоб ми рились у ріллі, коли сіяли сою. Їздили об'їждчики і били батогами.

21. Люди в колгосп не хотіли йти їх змушували. 24. Ходили вдень і в ночі

26. Возами весною 1933 їздили понад дворами, збирали трупи і везли на кладовище.

27. Багато дітей померло. Наприкінці 1933-го організували патронат, тих дітей, батьки яких померли від голоду, забирали в патронат. Це багатьох врятувало. В патронаті була Сиволап Люба, Миланич Марія, сестра голови колгоспу.

29. Хто не голодував. Гордієнко Семен голова колгоспу його жінка. У голови колгоспу своїх дітей не було. Одного разу мама коли вже не було чого їсти пішла до них, щоб позичити блюдечко борошна для юшки, але його дружина Наталка не дала сказала, що немає. Та незабаром Наталка захворіла на тиф і померла. Голова дав ключ від хати і сказав щоб вона щось приготувала їсти тоді, мама побачила, що в хаті стояв повний сундук муки. Мама трішки принесла і додому та нагодувала нас.

30. Хто ж допоможе, як Україна вся голодувала. Хто був заможний тих назвали куркулями.

31. Батько наш був хороший портний. Однога разу він нашив картузів, пішов в Перещепину продавати. Продавши, купив висівок та по дорозі додому не щувся як і поїв, приніс лише один рубель. А ми його дома голодні так чекали. Тоді мама дала нам руб та й говорить: «Йдіть дітки до бабусі в Гриневщину, нехай вона купить вам стакан молока». Ми з братом взялись за руки та й пішли. По дорозі гроші загубили, але потім знову знайшли. Бабуся купила нам стакан молока, начухрала листя з берестка, накришила та ще й водички підлила, щоб було більше. Пам'ятаю, йде батько з роботи, ноги пухлі, а ми сидимо під хатою, батько нам говорить: «Іїжте дітки спориш, рвіть і отак як поро-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1079

сятка, їжте». Їли також лопуцьки, тушили кропиву, робили з неї блини. Одного разу мама навіяла гречаної полови запарила, ми понаїдалися, ледве не померли. Нас врятували, а дідусь помер. До цього часу я не можу їсти гречку і кропиву. 33. Їли бугилу, листя берестка, лопуцьки чистили і їли.

35. Ходили ми з братом, лазили по деревах, ловили гавинят вони були жирні як курчата. Мама їх патрала і варила. По селу не було видно жодної живності навіть котів. Одного разу мама десь знайшла маленьке кошеня і принесла нам гратись. Які ж ми були раді навіть цілували його.

36. Наші їздили в Росію і міняли барахло. В Росії були продукти, наших їздило туди багато.

37. Не знаю. Батько водив у Полтаву там давали на руки хлібину. Ми ходили пішки і під ларьком ночували.

39. Так, одна жінка, Лащенко, в неї було двоє дітей - хлопчик і дівчинка, вона їх з'їла. Кістки знайшли на горищі, вона потім зійшла з ума і зникла із села.

40. На кладбищах, а хто дома.

41. Писали трудодень, ото так і платили, чи юшки дали.

42. На кладовищі залишились тільки могилки.

43. Зараз на старому кладовищі скраю, де ховали під час голодомору 1932-1933 роках стоїть хрест. Службу по померлих відправляють як на кладовищі так і в церкві В кого є рідні поминають. Страшно і гірко згадувати ті часи, не дай Боже,щоб таке повернулося знову.

44. Зараз уже проводять молебень, а за Радянської влади розвалили церкву. В селі була велика дерев'яна церква обсажена ялинами і жасмином, регулярно проводилась служба. Наш дідусь був дуже набожний, водив нас до церкви. В церкві був строгий порядок - чоловіки стояли по правій стороні а жінки на лівій. Братика також ставили з права а я стояла зліва. Дома у нас була старовинна біблія 1908 року випуску. Коли почали знищувати церкву прийшли до нас щоб забрати біблію, але дідусь заховав і не віддав цю біблію. Я зберігаю її до цього часу. А пізніше із церкви зробили клуб. Пам'ятаю велике піаніно, яке стояло на сцені, а на тому святому місці, куди не можна було заходити жінкам, почали проводити концерти, вистави та збори.

45. Є.

46. Є на кладовищі.

47. Діти мої знають і онучата. Молодь - якби горілка, наркотики, не хочуть слухати цих казок.

48. Сталін, Каганович, Молотов - оце вони всі. Ми раніше на них молились, а вони кацапів не трогали, вони всі живі остались.

51. Це там де золото брали, там євреї сиділи. Я там золото теж міняла.

 

ШАШКО
Марія Кирилівна,
1910 р. н., жителька с. Первомайське
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04. 2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Я його щоночі вспоминаю, як мама і тато вмерли, а сестра вмерла біля кроваті. Я її сама віднесла на руках і поховала в садку.

5. І врожай був і зерно, але з хати вигнали і все забрали.

6. Красільний із сільради найдужче.

8. Та які там документи, забрали та й усе.

9. Брат ішов з колонії, назбирав колосків, так мене погнали на роботу в Нехворощу.

10. Без зброї.

12. Ми не ховали бо ми не надіялись що таке буде. Приїхав буксир, нас вигнав і забрав молотильну машину.

13. Сидоренко Санька - комсомолка.

14. Красільний з Михайлівки.

16. Тих годували, все їм варили, і борщі.

17. Познімали зі стін рушники, взяли воли, худобу, корову. Забрали все в колгосп.

19. Не дозволяли, але ми збирали колоски на полі.

20. Кулеба Іван, Тарасенко Грицько охороняли.

21. І добровільно і змушували. Тато не захотів у колгосп, нас було 8 душ у сім'ї. То мабуть того що ми не були в колгоспі з нас так із дівалися, з сім'ї, що померли всі.

23. Ні, не переховували.

24. Як машина молотила вдень вони все забрали і в хуторі не залишили ні зернинки.

26. В 33-му годі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МАШІВСЬКИЙ РАЙОН — 1080

27. Ніхто й копієчки не дав, я одна осталася. Хатинку зробила сама, глину з глинища місила сама, нічим не помогли мені.

28. Свистун Савка, Гапка, дочка їх Марія, сім'я Пугачів, де батько був трактористом у колгоспі.

30. Ніхто нічого не приносив, я наймалася за кусок хліба сама.

32. Тут не було ніяких родичів. Голова колгоспу з Михайлівки Рудяк Митрофан допоміг мені вижити.

33. Їли листя, товкли його, сушили. Соєву макуху їли і вмирали.

36. Не було і грошинки, нізащо.

37. Та був голод.

38. Вже й не пам'ятаю. Батьки - Шашко Кирило Васильович, дружина Оксана Василівна, дочки: Настя, Галька, Дунька, Тетянка - 5 років.

39. Такого не було в селі.

40. Тато і мама на кладовищі і сестри, а найменьшенька в садку.

41. Людей ховали на кладовищі. Копав Патик Радько. Кидали в яму як дрова. Нічого не платили, люди самі від совісті копали ями.

42. На кладовищі.

43. Поминаємо. І в церкву їдемо в Машівку.

46. Немає. А ті хрести вже попадали.

47. Розповідаю дітям.

48. Голова сільради Красільний найдужче нас нищив.

51. В нас такого в селі не було.

 

ШЕВЧЕНКО
Олександра Яківна,
1922 р. н., жителька с. Михайлівка
Машівського району Полтавської області

(запис 23.04. 2008 р., Скиртаченко Ольга)

4. Так, я знаю і пам'ятаю.

5. Наче все було, був урожай, люди жили одноосібно, а потім все здали в колгосп.

6. Забрали квасолю з горіща, все забрали, приходили місцеві буксири.

7. Ні.

8. Ніяких документів не показував.

9. В нашій сім'ї такого не було.

12. Як же його приховаєш. Ходили скрізь ширяли і забирали.

13. Свої. Я їх позабувала.

15. Де ж його сховаєш, в погребі на горищі?

16. Годували, в полі варили суп.

17. Брали в кого що було в колгоспну комору.

18. Я не чула.

19. У школу ходили і в патронаті на степу, їх збирали в колгосп. Додому брати не давали.

20. Комірник, на полі - об'їждчики.

21. Батькам сказали, вони і пішли в колгосп .

23. Дома корова була, теля як знайдеться забирали в колгосп.

25. Раз.

26. У 33 був найбільший голод. Тоді померли мої батьки Шевченко Яків Дем'янович, мама Ганна Пилипівна, брат Ванько - 7 років.

28. Начальники, хто жив лучше.

30. Хто б допомогав. Осталися самі бідні.

32. Сама зосталася і ходила поза Уманню. Мене забрала бабуся сусідка - Коваленко Христя вона мене і спасла.

33. Ходили рвали кряжовники, їли квасець, молочай, що знайдемо.

35. Не знаю. Батьки вмерли. Організували патронат я там жила.

36. Носили продавати рушники.

38. Я знаю лише за своїх. Тітка Шевченко Полька Федорівна.

39. Нечула.

40. Брат як умер, ми його обмотали в ряднину, одвезли на кладовище, мама вирила ямку неглибоку. Як присипали і ноги було видно.

42. Хто були дебеліші ті дома ховали, а в основному на кладовищі.

43. Поминають.

44. Згадують.

45. Є. Якого патріархату не знаю.

46. Може рідня своїм і поставила, а я тоді була мала.

47. Розказувала, воно таке дивне як їстоньки хочеться, а нема ніде нічого.

48. Було й зерно, а не давали, що аж люди померли.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1081

МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ГРИЦЕНКО Марія Андріївна, ІВАНЧЕНКО Петро Тихонович, КЛИМЕНКО Павло Макарович, МОВЧАН Анастасія Мусіївна, ОЛІЙНИК Марія Павлівна, СЛІПЧЕНКО (Якименко) Марія Дмитрівна, СТЕПАНЕНКО Іван Іванович, УСТИМЕНКО Ганна Олексіївна, ЧОРНЯК Марія Трохимівна, ШМИГОВСЬКИЙ Григорій Хомич.

 

ГРИЦЕНКО
Марія Андріївна, 1920 р. н.,
жителька с. Велика Обухівка
Миргородського району Полтавської області

(запис 18.04.2008 р., Мурашко Надія Іванівна,
секретар сільської ради)

4. Пам'ятаю, що був голод, я тоді вже ходила в школу.

5. Урожай в ті роки був добрий, уродило все, але коли зібрали урожай, почали його забірать, нас зробили куркулями. Ткаченко Михайло сказав, що у нас є 100 га землі і парова мельниця, нас почали розкуркулювать, хоч у нас нічого цього не було, крім 7 десятин землі.

6. Я пам'ятаю що до нас приходив Любич, та його жінка, вони були комуністами. Як забирали хліб приходило 5 чоловік, прізвища уже не пам'ятаю.

7. Доносили, але за винагороду не знаю.

8. Ніяких документів не показували, брали все підряд, даже з печі витягли борщ і вилили через поріг, а в хаті було п'ятеро дітей.

9. Батька хотіли засудить, то він утік в Харків на роботу, звали Андрій Андрійович. Втекли з села ще Іваненки, пам'ятаю, що людей виселяли з хат і вивозили на піски, це в лісі за Сакалівкою.

10. Зброї у них не було, були тільки металічні палки, якими вони проштрикували стіни, долівку по огородах землю. Ці палиці називали списами.

11. Люди боялися, ніхто не робив ніякого супротиву.

12. Якщо хто ховав, то приходили шукать не один раз. У нас в печі був схований горщик з насінням і його витягли, і забрали, хотіли щоб усі померли, а ми таки вижили.

13. Шукали самі сільські, самі свої. Ще пригадую, що в цій бригаді крім Любича був Ткаченко Михайло, ще, прізвища не пам'ятаю, а люди звали його Брехун.

14. По одному не ходили, приходили по нескілько чоловік. Одного разу прийшов сам Любич, щоб забрать порося. Батька заставив сукать верьовку, щоб було як його довести.

15. Заховать не можна було, шукали скрізь. Знаю, що сусіди викопали яму під скиртою соломи, то там не знайшли.

16. Хто пішов до колгоспу, то їсти давали. Варили один раз в день. Давали по галушці та юшку.

17. Забирали кожухи, сіряки, валянки, чоботи, полотно. В тих людей, що везли на піски, з хат забирали все що було. Забрали і в нас, а тоді вчителька, сама Савинська, пішла в сільраду і принесла нашу дитячу одежу, рубашку та хустку.

18. Чули, це було точно, не пам'ятаю тільки кого засудили, а судили точно, якщо зірвав у полі нескілько колосків.

19. Збирать не розрішали, хоч і було що.

20. Хтось охороняв, але тепер уже не пам'ятаю.

21. Бідніші люди йшли, а хто не хотів, то забрали все і заставили.

22. Заставляли. Жили люди одноосібно в кожного була земля, худоба, ліс. А тоді все забірали і зносили до колгоспу.

23. Худобу ми не переховували, боялися. Забірали її в усіх підряд. У нас забрали двоє коней, корову і порося.

24. Вдень.

25. До нас приходили не один раз, а двічі чи тричі.

26. Почали помирать весною 1933 року. Багато померло, пам'ятаю по-сусідству в Загоруя померло троє дітей. Пам'ятаю Гната, який помер з голоду, а його мати померла прямо на моїх очах, як я йшла в школу, прямо на дорозі -йшла на роботу.

27. Під голод ніхто їм не допомагав, а вже як організували колгосп то зробили інтернат, він був у центрі села де зараз баня. Мотря П'ятниця за ними доглядала і варила їм їсти.

28. Людей, які ходили на роботу у колгосп, весною вже почали годувать. Вони залишились живі, хоч і годували один раз в день. А в кого все забрали і не пішов у колгосп, то вмирали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1082

29. Хто зразу пішов у колгосп.

30. Пам'ятаю Ткачиху Настю, яка приносила нам крадькома від свого чоловіка картошку або трішки сала, а ми з матір'ю вишивали їй за це сорочки.

31. Ходили в города, вимінювали прядиво на продукти.

32. Наші родичі голодували всі.

33. Їли щавель, збирали гриби, листя їли.

34. Листя із слив, вишень, яблунь. Весною збирали по ріллі мерзлу картошку, мили, розминали з листям і пекли на капустяному сухому листі латеники - це було замість хліба. Їли перетерті голі качани.

35. У нашій сім'ї такого не їли. А в селі - вже не пам'ятаю, багато часу пройшло.

36. Батько, як утік в Харків на роботу, то забрав з собою трьох синів: Данила, Степана, Івана, щоб вони не померли з голоду. А нам вночі, як уже заробили грошей, то приніс матері гроші і знову вночі пішов з дому.

37. Мабуть не було, бо знаю, що люди їздили мінять в городу кого що було на продукти.

38. Знаю, що багато померло, багато померло дітей.

39. Пам'ятаю, що біля школи жили дві сестри, в однієї з них була дитина, десь 3 роки. Вони її зарізали і їли. Де вони потім поділися не пам'ятаю, чи померли, чи кудись пішли в друге село.

40. Знаю, що їздила підвода, собирали померлих людей, де ховали не пам'ятаю. Є могили по дворах, на городі тепер уже Кожари Петра, а хто там похований уже не знаю.

42. На кладовищі, не знаю де поховані.

43. Якщо залишилися їхні родичі, то поминають.

44. Немає церкви.

45. Ні.

46. Тільки там, де є ще родичі.

47. Мабуть не всі. Розповідаю, але дуже важко згадувать ті важкі часи, як і вижили - не знаю.

48. Сталіна та його владу, це він зробив голод.

 

ІВАНЧЕНКО
Петро Тихонович,
15.07.1919 р.н., житель с. Великі Сорочинці
Миргородського району Полтавської області

(запис 30.10.2007 р., Лях Олександр Михайлович,
с. Великі Сорочинці)

4. Пам'ятаю, мені було тоді 14 років.

5. Говорили, що була засуха, неврожай. Але насправді поля вродили добре. Врожай забирала влада, уряд все брехав, щоб прикрити себе.

6. Відбирали і хліб і зерно. Це робили і ті, яких називали комуністи, і свої приходили, які йшли у колгосп.

8. Які там документи, скажуть їм зібрати з села стільки то зерна, то перетрусять хату й не спитають.

9. Можливо когось і били, але в основному заарештовували, забирали в колгосп.

10. Як такої серйозної зброї не носили, бувало зайде один з автоматом або ще з чимось, щоб людей полякать.

11. Коли заходили по хліб, то всі сиділи тихо, бо могли не тільки хліб взяти, а й заарештувати. Сиділи тихо, дивилися, як забирають хліб, рідко хто як кажуть, учиняв бунт. Пам'ятаю був випадок, мій батько був у колгоспі, так зайдуть було в хату, а там стоїть діжка, велика така. Батько глянув у діжку - там була вода, і пішов далі, а другий, так прямо рукою до дна. Один чоловік, який там жив, то взяв, коли той нагнувся до діжки, та загнав йому ножа в спину. Ну тоді того чоловіка вбили, ото такі випадки були.

12. Так, ховали. Було всяке, і попадалися, тоді тих людей судили, а було й миналося.

13. Як звали тих людей не пам'ятаю. Шукали продукти по всій хаті і надворі. А в декого були палиці метрів зо два з шпичаками на кінці. Було штрикне, наколеться зернина, тоді розкопують те місце. По всьому двору ходять, шукають.

14. До хати приходили по різному - було й шестеро, було й десятеро. Ходили чоловіки, а з ними двоє чи троє колгоспників, які теж шукали зерно, хліб, остальне.

15. Ховали в ямах - зерно, картоплю, і в дуплах дерев, скрізь ховали. Зерно добре втрамбовують, щоб як ширне палицею, бува не достане, а картоплю теж в ямах ховали, тільки зверху ставили пучок очерету чи соняшничиння, щоб не спортилася. По різному ховали.

16. Можливо і давали якийсь кусок хліба, але рідко.

17. Брали деяку одежину, так люди інколи все виносили аж за огороди до ставків. Це було допомагало.

18. Щось таке чув, якщо не помиляюсь, то це, щось про те, що не можна було брати у полі, збирати залишки урожаю. І не тільки колоски, а й остальні харчі.

19. Хто би там дозволяв. Хіба що було ми малі побіжимо на окраїну, то тоді бувало повезе і щось знайдемо.

20. Стояв один біля комори з гвинтівкою. До колгоспу рідко хто прокрадався. У полі було більше людей, там можна було знайти картоплю й багато чого остального. Тому й охороняли.

21. Самі йти не хотіли, але як кажуть, життя заставляло. Ішли, щоб щось получить, думали, мож-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1083

ливо там з їжею не так скрутно. Мій батько, як ішов у колгосп, то казав: «Що буде, то й буде». Тоді багато людей ішло, і мати пішла, тільки її відіслали в село Підруду.

22. Ні, не хотіли. В основному йшли, щоб вижить, прогодувати дітей.

23. Робили по різному, більшість худоби різали на м'ясо, частину м'яса теж ховали. У нас були вівці, так нам трішки повезло, ми ганяли худобу далеко за село на деякий час, то так не забрали, а може тому, що мати і батько були в колгоспі і тому не забрали.

24. Заходили в різний час, до нас приходили з ранку і до обіду. Можливо думали, що зранку не сховають.

25. Не пам'ятаю точно, десь разів десять на місяць заходили.

26. Бідні люди почали вмирати відразу, а масово десь через рік.

27. Малих дітей собирали і відправляли у спеціальні будинки, можливо до інтернатів. Там їх, хоча і не дуже, але все ж підгодовували. Я туди не попав. Коли померли батьки, тоді вже й голодомор кінчався, нас в сім'ї було семеро дітей , то ми потроху жили, вже не такі й малі були. Не пам'ятаю, можливо когось із братів і забирали.

28. Не голодували ті, хто щось сховали, а також дуже багаті якісь люди і ті, що ходили збирали їжу, теж жили не погано, мабуть.

29. Виживали різні люди. Кому повезло, хтось мав хоча б щось їсти, так і доживали, тому, що ніхто не знав коли це закінчиться. Раділи коли кінчався ще один день. Виживали діти, які вже уявляли, що відбувається, які могли самі хоча б якось продержатись.

30. Бувало й таке. Але, кожен, кожна сім'я переживала за себе, хоча і помагали іншим чим могли.

31. Все робили. Ховали їжу, ішли в колгосп, переїздили в інші села, думали, що там легше. Голодомор простягнувся аж до Росії, скрізь було однаково. Все одно не втрачали надії, боролися, жили, добували право жить.

32. Так, у мене була тітка, жила у селі Портянки, то часто і хліб було привозила, і помагала ховати худобу, одяг.

33. Ми їли і щавель кінський, і суниці було находили, листя теж було їли, але не дуже пам'ятаю, були маленькі корінці.

34. Пам'ятаю, їли листочки щавлю, який навіть худоба не їла, листя з липи, хтось варив хвою. Багато чого їли, щось краще, ніж нічого.

35. Я з хлопцями ловив горобців. Була у нас клуня, так ми її закриємо, тільки дірочку залишимо і ятір підсунемо, а потім ганяємо горобців. Вони до дірки та в ятір. Їли горобців, тільки, що ж з того горобця.

36. Їздили у місто як були живі батьки, і тітка їздила, то купували в невеликих торбинках крупи якісь, бувало і хліб, але дуже мало.

37. Можливо і був, не знаю. Говорять, що голодомор був штучний, то можливо давили дужче на нас, на село.

39. Ні, такого не чув.

40. Кожного дня їздив якийсь чоловік на машині і скидав на кузов людей. Потім кудись віз і, кажуть, скидає всіх у яму, прикидає землею і все. Пам'ятаю був випадок на нашій вулиці, іде жінка, а потім покосилася і впала. А тут їде той дядько, зупинився і затягує її на кузов. А та жінка кричить, що куди ж ти мене тягнеш, я ж іще жива. А чоловік говорить, буде ото мені що робити за тобою завтра приїздить. Взяв поклав ту жінку на кузов і поїхав далі.

41. Хто б там платив. Давали шматок хліба і все.

42. Я вже старий, нікуди не ходжу, не знаю. За війну знаю, шо є братська могила. А за голодомор не знаю. Хоронили де попало, викопають яму скидають людей і все.

43. Так, поминають. Важко згадувати, але поминають.

44. Так, згадували і тоді і зараз, сподіваюся, що згадуватимуть і далі.

45. Є, Спасо-Преображенська церква. Православна, а до якого патріархату відноситься, я не знаю.

47. Мабуть молодь зараз це недуже цікавить. А дітям та онукам розповідав.

48. Думаю уряд, який створив голод. А інакше хтозна кого винить.

51. Знаю таке. Тоді ще на золоту п'ятьорку можна було поїхати у город і купить чи намінять три-чотири кілограми зерна, ну і остального. Тоді, коли у Підруді померла моя мати, то тітка в її кожушині чи в чомусь іншому найшла пару таких п'ятьорок. На ті п'ятьорки ми й пережили голод.

 

КЛИМЕНКО
Павло Макарович,
1919 р. н., житель с. Велика Обухівка
Миргородського району Полтавської області

(запис 18.04.2008 р., Скрипник Віталій Іванович,
вчитель історії Великообухівської ЗОШ І-ІІІ ст.)

4. Добре пам'ятаю, мені тоді було 14 років.

5. Врожай у нас був добрий, навіть порівняно з іншими роками. Не знаю, як в інших, але в селі хліба було багато, 100 тис. робітників послали забирать хліб в селян.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1084

6. Приїзджали бригади з райкомів, уповноважені. Уповноваженим від райкому у нас був Бойко. Голова сільради Середа Гнат, організували активістів своїх: Данильченко Яків, бідний був, Товстоп'ят, Вітренко Павло, Любич (замісник, кандидат в партію), його жінка Ганна з хутора Перевіз.

7. Було, що доносили, але за винагороду не знаю.

8. Ходили по хатах. Сусід заколов порося і в нас заховав ( ми з братом сироти - не дуже шукатимуть). Ми його заховали під припічок, накрили соломою. Прийшли шукать, та не знайшли. Викидали з будинків. Сусідів викинули, приходили ночувать (не вступив у колгосп), топродав все і виїхав на Донбас. Документів не показували, своїх і так знали, а чужі невідомі, нічого не пред'являли.

9. В основному висилали. Петрашевського Віктора матір з чотирма дітьми вивезли на пісок за Сакалівку. Мій хрещений батько Мартиненко Андрій мав лавку в центрі - заставили продать, виїхав з села.

10. Любич ходив з наганом в кобурі.

11. Особливо боронитись нікому було - голодні були, плакали, кричали. Іван Мартиненко звівся битись з Любичем, здоровий був, задушив би, якби жінка не розмирила. Шмиговські, брати, в город нікого не пускали з активу, з кілками здорові були хлопці. Їх потім відвели в садок і там розстріляли. Вони в садку просились, казали, що вступлять в колгосп, але розстріляли. Собки вирили тунель в Стінці (урочище), засипали зерна, квасолі. В них млин був, олійничка, їх хотілі заарештувать. Вони там переховувались, довго не знаходили. Один із них Степан пішов у колгосп. Мати померла. Потім їх виловили. Андрій, старший, коли вели, скочив з мосту і втопився. Павла і Івана забрали. Іван пізніше був мобілізований, помер в Германії.

12. Закопували в садках, піддеревом. Може в кого й не знайшли, але це рідко. Квасольку підтикали, під навоз продукти закопували - знаходили і там.

13. Активісти: Любич, Вітренко, Товстоп'ят, Середа Гнат. Комсомольці: Кулях Іван та інші. Данильченко Яків з жінкою ходили.

14. Чоловік по десять приходили. В хату заходили не всі - лише актив: Любич і Вітренко. Інші по городу все переривали.

15. На горищах, у садках закопували, під навозом, у погребах копали ями і закривали.

16. Де ларьок Степаненка, хата Ростовського стояла, якого розкуркулили і вивезли, в тій хаті варили баланду і давали по черпачку. Конон був головним поваром. Бригадир давав залізну мітку, хто на полі полов, не можна губити, бо на неї давали баланду. Я наївся одного разу гнилої картоплі на полі, ледве додому дотягли, не попав і на баланду, ледве очухався.

17. Забирали все. Худобу забрали раніше, коней, корів. В родичів залишили корівку, кізку - їм було добре. Одяг не забирали.

18. Що били об'їздчики за зрізані колоски, хліб взятий в колгоспі знаю, а щоб судили - ні.

19. Не можна й на поле заходить. Хоча вночі прокрадались, обрізали колоски недорідні частіше і під'їдались.

20. Об'іздчики охороняли колгоспні поля, хліба.

21. В 1928 році організували показовий колгосп «Червоний посьолок». Вступили активісти. А в 1929 році - колгосп «Незаможник», туди ввійшов і «Червоний посьолок». Та люди не хотіли йти в колгосп. Казали, що буде комуна, одна будівля, всі будуть в кучі жить, тому люди були проти.

22. Пишись в колгосп, або розкуркулимо. Бідняки писались - нічого було й відводить, а хто не йшов - розкуркулили.

23. Корови ховали і по Стінках (назва урочища), і в садках, очеретах, виганяли до озір. Коней брав колгосп, корів брала держава, не колгосп.

24. Почали ходить в лютому - березні 1932 року, але не дуже, а коли почали врожай збирать, частіше ходили.

26. В 1932 році мало померло, а в основному почали масово мерти з лютого 1933 року.

27. Наша мати померла 1920 року, батько помер в 1926 році. Ми остались з братом Михайлом. Де хата Ростовського була, там був інтернат, і ми були в ньому приписані. Ходили додому, бо поряд жили, а за баландою ходили.

28. Начальство не голодувало: Гаврилевські, Драгіни, Долуди - в активі були.

29. Хто зумів що закопать і не знайшли, хто дотяг до нового врожаю (давали борошно з нового, 1933 року врожаю).

30. Дуже рідко це було, бо мало в кого що було дать.

31. Голова колгоспу з нового врожаю ще сирувате зерно змолотив - трохи дав.

32. Сестра жила на хуторі й не голодувала. Як я приходив, якщо сиділи за столом, а в них все було, не запрошовували за стіл.

33. Все їли. Коні подохли, на скотомогильник вивезли, за кирпичний - все розпорили, нічого не осталось і гниле їли.

34. Кора з сосни, солодка, березова кора, трава, лопуцки по лугах збирали, кульбабу, пшінку їли.

35. Хто що вбив те і вживали. І лисиць і зайців ловили на петлі. Собак ловили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1085

36. В 1933 році я був у Гоголевому на станції, в буфеті бачив пряники, так за що б я їх купив?

37. Був, та не так мерли. Виробництво виживало, давали пайок по 400 грам хліба на норму, дві норми - двойний пайок.

38. Важко сказать. Я тиждень ховав людей, заховали чоловік 50.

39. Як ховали померлих, були порізані литки. Розмова була, що чоловік з жінкою дитину власну новонароджену з'їли.

40. Я вів воли з бричкою, а Гаврилевський Антон, Гриценко Андрій, Зайко Федір, Баків виносили і укладали померлих. Ми возили померлих в березні-квітні 1933 року. Трупи розкладались. Як їдеш, а вітерок подме - дихать нічим. З краю села, з вулиці Широкої починали. Чоловіки заходили в кожен двір, а мені гукали: «Проїжджай далі». Питали чи є померлі. Заглядали й по сараях, як шукали, на грядках, в сараях люди лежали. Чоловік по 10 укладали на підводу, коли по 7, і відвозили на кладовище. Копали неглибоку яму, бо сил не було, укладали і присипали землею не дуже. Інколи ховали людей, що ще дихали, казали, що завтра все-одно помруть. Возили, щоб баланду давали на обід. Часа два в черзі стояли за баландою. Швидко розливали в нашу посуду, так все село сходилось до однієї кухні. Залишали в котлах, хто ще на роботі.

41. Палички писали, трудодні. Мені 0,75 трудодня, дорослим по 1-1,5 трудодня.

42. Добре знаю. Від пам'ятника у краю кладовища. Під голод ніхто хрестів не ставив, а ті, що були поряд голова сільради Індиченко Гаврило на топливо наказав брать, сільраду топить.

43. Відвідую батька, він там поряд, але раніше помер в 1926 році. Не дуже люди ходять. Немає кому.

44. Ні.

45. Немає.

46. Під час голоду ніхто не ставив хрестів, а при радянські владі про це не говорили.

47. Мало хочуть знати, мало вірять. Дома розповідав. Та як не пережив - важко повірити.

48. Уряд винен, Сталін винен, Каганович.

 

МОВЧАН
Анастасія Мусіївна,
1919 р.н., жителька с. Остапівка
Миргородського району Полтавської області

(запис 17 квітня 2008 р.,
Василенко Алла Василівна)

4. Знаю і пам'ятаю , що був голодомор у 33 і 47 роках.

5. Ось слухай, ходила бригада, а тоді значить кажуть: «Давай зерно». Забирали зерно і в горшках, де хто сховав. Я тоді в школу ходила і нас забирали. Запрягали кобилу, ми ішли за возом і заставляли, щоб кричали:«Куркуль-глитай мішки хліба віддай» це я добре помню що кричали.

6. Члени сільради, самі старці.

7. Боже спаси, ми готові ходили.

8. Не було ніяких документів, прийдуть у хату і давай...

9. Нас не били, може хто супротививсь той били.

10. А хтозна, може й була ну вони не показували.

12. Може хто й ховав ну ми не ховали. Були люди, що закопували ну вони всьо равно забирали.

13. Я їх не знаю, з жінок Ганна Карпенкова. В нас, що було ми все оддавали.

15. Ахто зна, де у піч ховали квасолю, а вони з печі витягували.

17. У нас нічого не брали, сам хліб. Як основувався колгосп, тоді згонили все і придумали приказку «В 30 году заснували союзи, в яку хату не зайду в кожній хаті сльози».

18. Чула , як хто піде зріже колосок, то засудять. Одну засудили за три буряки.

19. Не давали, пропадало.

20. Не знаю. Мій батько охороняв комори.

21. Не хотіли.

22. Як змушували? Визивали в колгосп, чи в сільраду - пишись... Забирай борони, в кого що було.

23. Може хто й ховав. Ну ми нічого не ховали, де ти його сховаєш?

24. Мабуть перед весною.

26. Найдужче весною. Я знаю у нас мати вмерли весною.

27. Не знаю, нас ніхто не брав опікувать.

28. Той хто ходив по хатах той не голодував, ну їх таких мало було.

29. Члени сільради - у них нічого не забирали.

30. Не знаю. Хто б там ділився.

31. Які там засоби, жили поки не подохли.

32. Нам ніякої допомоги ніхто не давав.

33. В їжу споживали листя з липи, калачики, будяки - обчищали колючки і їли.

34. Свирбигуз, хто що зумів.

35. Всяких. Вживали і жаб, били та їли.

36. Були люди, що їздили у Білорусію, колись батько раз висівок купив.

39. Були. Один чоловік з'їв свою жінку.

40. Хто де попав. В нас троє дітей вкинули в погріб мертвих.

42. Відомі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1086

43. Оце стали поминать, то ніхто про них і не згадував.

44. За часів влади не поминали - їх і не згадували, вони замовчували.

45. Церкви немає.

47. Та, розказувала.

48. А Бог його знає... Власть уничтожила людей.

 

ОЛІЙНИК
Марія Павлівна,
1922 р. н., жителька с. Остапівка
Миргородського району Полтавської області

(запис 17.04.2008 р.,
Синящок Наталія Олексіївна)

4. Пам'ятаю. Дохли, пухли на дорогах. Лазили та паслись на траві.

5. Ходили з кочергою, забирали все, роздовбували димарі де горщик з зерном був - забирали.

6. Відбирали партійні, ну вони вже давно подохли.

8. Не давали ніяких документів. Партія якась ходила.

9. Було покарання, висилання.

10. Ходили з кочергами.

11. Боронитись не було чим, були одні тільки сльози.

12. Приховували, ну вони вишукували і забирали. І на степах люди закопували, ну забирали.

13. Онацький Іван, ну він уже давно вмер. Багато їх було. Називали їх партійними.

14. По п'ять душ ходило.

15. Виносили на двір, але кочергами видовбували.

16. Зерна давали не мало. Батько багато получав, бо пішов у колгосп. Одвів кобилу і лоша, а хто не хотів йти одправляли до Сибіру.

17. У куркулів забирали все і вивозили їх у передрік і викидали у ями. А коло клуба продавали те майно що забрали і кричали: «Хто больше».

18. Судили. Не можна було вийти у поле щоб колосок найти.

19. Гонили.

20. Об'єзчики їздили по степу гонили.

21. Не хотіли. Гонили добряче їх.

22. Лякали на Сибір вивозити хто не хотів.

23. Люди віддавали самі, а хто не оддавав силою забирали.

24. Ходили днями.

25. У нас були два рази. Як витягай горщики, то ще раз навідались.

26. Коли вже не було нічого, то пекли маторженики - качани обчищені товкли і пекли.

27. Кудись відвозили, ну я не знаю.

28. Партія не голодувала, а то весь мир голодував.

29. Ходили міняли, так і вижили. Граблене майно носили на зернину щоб вимінять.

30. Ділилися, хто чим міг.

31. Доставали де бурячок, їли все, що під руку попадалось.

32. Мами тітка нам добре помогла.

33. Все їли, паслися на траві.

34. Із липи листя вживали, сушили товкли в ступах. Ну потім і ступи побили, щоб не товкли і не драли.

35. Ми ніяких не вживали, а остальні - хто зна.

36. В нас не було нічого, а далеко було. Мама моя їздила.

37. В містах було всього більше. Там менше людей умирало.

38. Того я не знаю, а в мене 16 душ померло з роду, подохло, пухлі всі.

39. Їли, різали.

40. Де була в кого сила, то хоть яму виривав, там на місці і приховували. У мене у саду 5 душ зарито, а сестру вони зарізали та з'їли.

41. Ніде ніхто не платив нічого. Так заривали та й усе.

42. Відомо багато міст.

43. Роду не має в багатьох, то хто їх поминає.

44. Церкву у нас розвалили. Місто то є, ну я не знаю чи поминають чи ні.

45. Немає.

46. Немає.

47. Розповідала і розповідаю хто інтересується.

48. Партія винна.

 

СЛІПЧЕНКО
(Якименко) Марія Дмитрівна,
1922 р. н., жителька с. Гаркушинці
Миргородського району Полтавської області

(запис 16.04.2008 р.,
Сирбу Парасковія Григорівна)

4. А чого ж не пам'ятаю. Як би не крупзавод, то село так само страдало б, як і вся держава в ті часи. А так або хто робив там то й продавали відходи. Ото було провіємо на юшку, якась крупка є, а шелуху на жорна змелеш та щось добавиш та якась перепічка і виходить Та будь

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1087

вона не ладна отака їжа. Якби тепер кого нагодувати такою їжею. Як ми тоді місяцями не їли! Ми спасіння біля річки жили. Ото берегові сторожі ж бо не дають рибу ловити, а наш батько таки зловить і нам з братом вузлики нав'яжуть, то ми йдемо до Миргорода, де старий Коливний завод був і там ждемо доки наймичка директора крупзаводу принесе нам якоїсь крупи у торбинках, а рибу забере.

5. Та яка ж як не Сталін організував, а скрізь ходили та забирали хліб, а хто в колгосп не йшов то все тягли. До нас Гайдук зайшов, то вже в третє, чуть батька не вбив. Забрав кобилу, плуг, сівалку, общу, що з сусідами купували. Каже: «Оце тепер у колгосп підеш». А батько каже: «Хіба потягнеш». Ну він його й потяг у вухо, а тоді револьвером махав, хто й знає скільки. Яка там засуха. Ще хат як не було, ото було засіяне поле. Яке гарне збіжжя було, гарно глянути. Все вигребли до зернини. А тоді ще ходили по дворах хапали жорна, розбивали, щоб і ту шелуху люди не змололи. Було перетовчемо у ступі, так, що де достанеш та так і ліпиш, аби з голоду не пропасти. Пухлі всі були.

7. Та всякого було. Одні раділи, що інших розкуркулили. А було, що сусід один одному повідомляв про прихід комнезамівців. І жорна помагали ховати. Ото знають, що наші розбили, то ми Деркачів у сніг біля своєї хати зариваємо, а вночі тоді по очереді щось мелемо.

8. Та таке! Вони було хата засунена, двері одривали і заходили! Та й не раз.

13. Ото ходили до десятка із залізними прутами гострими і тикали по всьому огороді і в кого то і в хаті Горбатченко Григорій, Нечипоренко Іван, Сліпченко Петро, Бойко Мирон - був головою комнезаму, та й комсомольці - Петро Носенко, Петро Федоренко. Заберуть було на підводу. Бакало Альоша гра на гармошці, а комсомолка Шабатько Тетяна приспівує: «І туди наше, і сюди наше...» А тоді дивись розкуркуленого сорочка вже на комнезамівцеві.

15. Та де хто придумав. І на той бік річки перевозили, та ховали і в очеретах, і в ліску. У старій хаті зерна трохи розсипали під самісіньку стріху і половою старою присипали. Знайшли. Заставили пересіяти і забрали. В сорочки наші й нав'язали.

16. Варили якийсь суп з крупи, затірку, а тоді вже й макуху.

18. А ви спитайте хто не знає, у кого від батога на спині п'явки були? Об'їзчик бив і лозиною, і батогом малих, а посадили на чотири роки скільки Оксану Бойко, і Миколу Сліпченко, і Кулябець Івана, і Герасименко Павла, і Педорича Івана. Та вже й не доладую хто, бо і до війни, і після війни. При голові Опацькому багато загнали в тюрму за сухе кукурудзиння. То сторожі побачать, то об'їжчик, то донесе хто.

21. Та хто б там дуже кого питав. Більше силували, а були й добровольці.

27. Та отдавали в приюти.

28. Та хто ж не голодував? Комнезамівці, їхні родичі, та ті хто в городі на роботі був, пайок получав. Та тих мало було. Міняли що в кого було. Дуже допомагало те що поруч була залізниця. Та завод. І люди підтримували одне одного.

37. А чом би не було. Там моя двоюрідна сестра померла.

38. Та хто його знає. Я ближчих знаю, а далі забула. У Кабачкових (Кольва) дітей було більше десяти, то померло багато. У Краснюків Варочка вмерла і два хлопці, та ото утопилася небога Семена Кольви у колодязі. У Єрках сім'я вимерла, вона до дядька прийшла, а в нього ж нічогісінько їсти, ну вона й стрибнула у колодязь увечері. Вранці витягали за коси гаком. Це помню добре. Виборщик Іван Синельник вмер і Зоя його. Отой їв і котів і собак, чула, бо здоровий був, їсти хотілося, а гарний майстер - столяр який був. А ще Альоша та Єгор Правосуди біля нас померли.

40. Та зразу по-людськи, а тоді й батюшки не стало, та всяк було.

45. Так, є.

46. Ні, але чула від сусідів, що вже є хрест і його ставитимуть на старому кладовищі, де були поховання і в ті страшні роки.

48. Та комуністи й вині, хто ж іще.

51. А серги мамині там, а хрестики, а дукачі.

 

СТЕПАНЕНКО
Іван Іванович,
1922 р.н., житель с. Велика Обухівка
Миргородського району Полтавської області

(запис 18.04.2008 р., Скрипник Віталій Іванович,
вчитель історії Великообухівської ЗОШ І-ІІІ ст.)

4. А як же ж, мені вже 11 год було.

5. Нє, нє. Урожай був хороший, просто не схотіли люди йти в колективізацію. З району приїжджали, викачували хліб, спеціально забирали.

6. Ходили по хатах, з Миргорода ходили.

7. Може де й були. Ну в нас на вигоні сусід був, його розкуркулили, дворище продали за безценок. Може де й продав хто, нічого не знаю.

8. Може й було, та я в село не ходив, жив зкраю, на вигоні.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1088

9. Як розкуркулювали, батька на Сєвер правили, а хазяйство забирали. Дома жінка, діти. Мій сусіда, куркуль, заховався в печі - не топилася, став під комином, знали що в хаті - не знайшли. Втік і не явився.

10. Може і були пістолети, та я не бачив. А винтовок не було.

12. Ну як стали колгоспи, мій сусід, куркуль, викопав яму, соломою заклав, випалив, засипав пшеницю. Це він в полі зробив, не знайшли. Деревом переклав. Сам тоді втік, там зерно і пропало. Як провалилась та яма, пізніше, ми ходили дивиться - добре зроблено.

13. Никифор Ялисеєвич Шмиговський з Обухівки ходив, другі миргородські, їх не знаю. Женщина між ними була. Ковіньками шукали залізними.

14. Шість чоловік, або п'ять - ціла бригада ходила. Заходили в хати.

15. На полях копали ями, в городах.

16. У Ростовській хаті варили баланду. Йшли з котьолками, з своєю посудою. Варив Ступак Карпо Йосипович два казани і роздавав до вечора, поки все не роздасть. Діти з школи йшли всі підряд. Шматок хліба давали, не розрізняли ні куркульських дітей ні бідних. Не питав Ступак дітей, всім давав баланду.

17. Може в кого брали - не бачив.

18. Про закон не чув, а що не розрішали збирать, об'їздчики гонили, знаю.

19. Об'їздчики були, їздили кіньми, дітвора назбирала колосків - їде однімає, щоб ти не жив. Ганяли як картошку збирали. Як учистить батурою...

20. Об'їздчики колгоспне поле охороняли. До комір я не ходив.

21. Перші пописались по согласії, хто нічого не держав, ні скоту не було, а душ 5 наробив дітей. Мій сусіда Гнида мав 8 дітей, бідний був, самий перший записався.

22. Список був. До дуже бідного не заходили, не збирали податки. Хто не вступив в колгосп - хата була у Шмиговських ( де Оксана Шмиговська живе) - позбирають бабів 20 в 5 часів вечера і натоплять, і держуть в жарі до 4-х утра. Яка піддастя, запишеться в колгосп - відпускали.

23. Та забирали худобу, важко було заховать.

24. Весною ходили, ще було що забирать. Та забирали й осінню, й літом. Хто земельку сіяв був ярий хліб, озимого мало було, то було позабирають.

26. Весною. У нас багато померлих було. Як стало тепло, йдеш, а вони лежать по дорозі. Зимою може не видно було. В мене був друг Мишко, та пішов до сусіда і випив глечик молока. Тітка сказала Шмиговському Никифору Яковичу, так він прийшов, а Мишко дома лежав на полу. Шмиговський став йому на живіт, аж молоко з рота полилося, то він і вмер.

27. Рідні забирали. Або дядько, або тітка. Держава не забирала, нікому нічого не нужно було.

28. Багато не голодувало, хоч більша часть голодувала. На Кошовому хуторі в озері рибу ловили продавали, сіно косили та вивозили. В лузі колгосп сіно забрав, а там - було.

29. У мене сім'я хороша була. Батько був головою сільської ради. Голоду ми не бачили. А дедушка помер, хоч у нього було що їсти. Хтозна чого.

30. Може хто й ділився, не знаю. Були люди, в яких було багато продуктів.

31. Їли все що можна було.

32. Помогали. Чи квасолі, чи ріпи принесуть. Своїм в основному.

34. В першу очередь липове листя, калачики, щавель, стегнячку, Таке є - їси, а воно солодке. Як почали цвісти садки - цвіт мняли, з акації теж солодке.

35. Лелек били й їли, в кого ружжо було. Галок і горобців ловили саками. Палку під сак і їжі насипали. Назлітаються горобці й по десятку, парили й їли.

36. Міняли платки, хуски, одежу на їжу Міняли й крепко міняли, аби спасти сім'ю. Перші мерли діти. Все міняли.

37. Може й був, так ніде я не їздив, самокатки не було.

39. Такого я не чув.

40. Родичі ховали. Тоді пізніше, колгосп хоронив, як мерти багато стало. Хрестів ніхто не ставив, просто закопували на кладовищі.

42. Де канава викопана, від пам'ятника там поховані. Ні хреста нема, ямка та бугорчик.

43. Хто знає де дід, баба, діти - одвідують.

44. Як розрішили церкви зараз то де і моя жінка ходила своїх родичів поминать.

45. Немає.

46. Ні.

47. А як же ж, розказував дома.

48. Тільки винувате правітєльство. Аби неврожай, або яке лихо, а то спеціально все забирали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1089

УСТИМЕНКО
Ганна Олексіївна,
1915 р. н., жителька с. Гаркушинці
Миргородського району Полтавської області

(запис 16.04.2008 р.,
Сирбу Парасковія Григорівна)

4. Та хоч би й хотів, то не забудеться. Якби його хто тоді отак, як тепер, зняв на кіно, то й здуріти можна. А тоді - всі пухлі і сам пухлий, мов так і треба. А всеньке ж село пухле!

5. Та де там! Оце де тепер вулиця до Пенькозаводу, пшениці стояли, любо дивитися було. Ми ще там волошки рвали. А в отой мабуть год, там Котова Ганна ховалася. Зачинили в сільраді їх до двадцяти душ у холодну - вивозить кудись, а вона відпросилася, ніби дитину покормити, та й втекла. А тоді таки слідом за женихом і поїхала на Урал чи що. Там і доси син її живе. Врожай, гріх сказати, що поганий був. Хай не брешуть. Забрали все ж до зерня.

6. Забирали все, а тоді Петро Сліпченко на торгах продавав і нашу найкращу сорочку за 1 крб. 50 коп. А приходили до нас Бойко Олексій, Нечипоренко Іван, Костя Романівський. Забула як і фамілія його була. Комсомольці по хліб приходили! Знаю, що молоді штрикали скрізь залізяками, а ми добро наше закопали в чулані під поросям, думали туди не полізуть. А десятником тоді був Педорич Степан.

8. Та хто ж їх питав? Зайдуть і: «Де хліб?» А кого за куркулів щитали то заберуть, ще й стайню там, чи клуню розберуть. А реманент та коня зразу забирали.

11. Та хто там боронив! Може хто й пробував - не знаю. Боялися бо в Гайдука, Сліпченка Петра оружіє було. То комуністи завзяті були. Петро і після війни клятий був. Об'їжчиком і дітей бив за колоски, уже й в сорок шостому году. Його таки вбили. Застрелили.

12. Ховати скрізь, та почти скрізь і знаходили. Більше закопували, у воду он у березі, чи у верболіз ховали, на печі закопували та замазували.

14. По всякому було. І по 5, і по 10 чоловік.

16. Там затірку варили, куліш, аж синій, бо нічим не заправлений. Ото тоді Одарка Вовк померла, а тоді привів Стефан Вовк двох хлоп'ят своїх, то на нього кричали, що свою затірку їм віддав іще трохи просив. Отоді один таки зостався.

21. Більше заганяли, а були й добровольці. У тих, що нічого не було - йшли.

26. Осінню, ще не так чути було, щоб люди умирали, а на весну всі пухлі були, і вмирали, як зелені наїдяться. Бо їли білу акацію дуже, кульбабу, калачики, лопуцьки, люцерну, конюшину, спориш. Та як потепліло, то все їли. Равликів кажуть і жаб. Ну ми того не їли. А тоді вже почали очухуватися як на 1 трудодень (це три дні роботи) почали давать 300 гр. зерна. А наш сусіда і чоловіків родич, коли вмирав, каже Веклі (дружині): «Та вже не давай мені їсти, хіба води, а сама вже, щось їж, бо в нас четверо дітей - ти їм нужніша». А отам напроти кладбища жили Богині. То їх мертвими знайшли, в кодрю загорнули та й закопали. Не знаю чи хрест ставили чи ні.

27. Та отдавали в приюти, а Настя Семеренкова на вокзал своїх віднесла, щоб вижили. А де вони ділися - хтозна. Оті що розкуркулені, троє їх було менших і Андрій - найстарший, що у війну поліцаєм був, як їх фамілія забула. А Гаряжі то отдали в приют і пізніше одна втопилася, а батьки померли.

28. Та хто ж не голодував? Комнезамівці, їхні родичі, та ті хто в городі на роботі був, пайок получав. Та тих мало було.

36. Міняли що в кого було. Дуже допомагало те, що поруч була залізниця та завод. І люди підтримували одне одного.

38. А скільки всього померло по селі, то Бог його знає. Та й не багато. Гинули ті що прийдешні, більшість. А такого я навіть не скажу. У нас від голоду не пухли. Умирали, але причини смерті були різні. Так хто був слабий то може і помер, воно і хвороб було більше та й хто їх лікував.

40. Напевне вже ніхто не знає, де захоронения проведені. Могилки вже самі, від часу розрівнялися.

43. Ото на старому кладовищі, як поминальний понеділок, то хто з рідних живий, та знає де поховані, то й помяне, але хто знає.

44. Навряд чи за часів радянської влади хто згадував за голодомор, всі боялися. Це зараз почали розповідати що та як. Раньше між собою побалакаємо, то згадаємо своїх ровесників або сусідів.

45. Так є Варварівська, християнська церква, але вона відтворена вже за даних часів. Зробили її там, де була ото сільрада перша і холодна, і колбуд, ну а тепер церква.

46. Наданий час ні, але достовірних фактів про тих хто помер немає. Так є поодинокі випадки.

48. А хто як не власть? От скільки в людей було худоби, як і ми пасли і овець, і коней, а тоді прийшлося їсти горобців та граків.

51. А як же! Вони паразити, все золото та срібне, що було за жменю пшона забирали. Як розказували і хрестик мати однесла, і дукачі, і перстень...

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1090

ЧОРНЯК
Марія Трохимівна,
1923 р. н., жителька с. Велика Обухівка
Миргородського району Полтавської області

(запис 06.04.2008 р., Мурашко Надія Іванівна
секретар сільської ради)

4. Мені було 10 років, я пам'ятаю.

5. Урожай на хліб був, але зерно забрала влада.

6. В селі були організовані бригади з місцевих жителів, які ходили по дворах. У них були металічні ковіньки, якими вони проштрикували землю в дворах, долівку в хатах і навіть печі, шукаючи зерно, яке могли приховати.

8. Ніяких документів не показували, в двори заходили самовольно.

9. Бабусю, яка сиділа на печі і не віддала торбинку з цибулею, вдарили желізною ковінькою. До нашої хати пригнали три сім'ї, яких вигнали з своїх хат, пізніше дві дівчинки померли з голоду, а хлопчик як пішов у ліс - не вернувся.

10. В нашу хату по зерно приходили місцеві жителі, яких організували в бригади, а в других сім'ях позабирали чоловіків, які більше до села не повернулися, а залишилися самі жінки та діти.

12. Ми маленькі з сестрою сховали торбинку сої в сніг перед хатою, але і її знайшли і забрали -не залишили нічого.

13. Шукали продукти вдень і вночі, як їх звали не пам'ятаю, бо всі їх боялися.

14. Я пам'ятаю, що приходило двоє, знаю що жителі села. Один був Комишан Микола, другий Олексій Улізько.

15. Ховали скрізь, прикопували, але все вишукували і забирали.

16. Коли в нас забрали все, що було, вже в 1934 році батько пішов до колгоспу. Тоді нам дали тільну теличку. Хто працював, то давали їсти баланду, але люди йшли, бо були голодні і пухлі. Баланду варили з житнього та пшеничного зерна.

17. У нас забрали одну корову, куди брали - не пам'ятаю. Ще забрали дві коморі, два сундуки де були сорочки та полотно. Пам'ятаю, що на столі лежали валянки, то вибили шибку з вікна і забрали валянки.

19. Ніхто не ходив з сім'ї збирати ні колоски, ні огородину, бо боялися. Знали, що збирать не дозволяють.

20. Знаю, що охоронялися, але ким не пам'ятаю.

21. Добровільно іти ніхто не хотів через це забирали чоловіків. Жінок і дітей виганяли з хат.

22. Змушували, люди не хотіли йти і через це зробили голод в селі.

23. Де її заховаєш? Стояла в сараї - прийшли самоправно забрали.

25. Пам'ятаю, що зерно батько здав, але до хати приходили ще не раз, шукали може, що залишилось.

26. Пам'ятаю, що багато людей почало помирати весною 1933 року. Люди були пухлі, помирали не тільки дома, а й на вулиці. Іде людина по селу впала і нежива.

27. Уже в 1934 році діти, які залишилися без батьків, забрали в колгоспний інтернат. Там була кухарка, їх годували і ходили вони в школу. Були діти не тільки з нашого села, а ще й чужі, не знаю звідки їх привозили.

28. Знаю що були такі, що не голодували, але не знаю чому, може краще заховали зерно чи пішли зразу в колгосп.

29. Ті люди, що пішли в колгосп добровільно, то залишились живі, а хто не хотів іти, то покарали голодом.

30. Щоб допомагали - не пам'ятаю, ділитися не було чим, а мати ходила в село Сакалівка вимінювати продукти на рушники, платки. Віддала свій кожух.

32. Допомоги від родичів не одержували, вони тоже голодували, в тітки померло дві дочки.

33. Їли листя з дерева, товкли в ступі голі качани з кукурудзи.

34. Листя сушили, перемішували з потертими качанами, випікали замість хліба.

35. Наша сім'я такого не їла, в других сім'ях, якщо були не забрані корови, то їх вирізали і їли.

36. Я не пам'ятаю. Мати в місто не їздила, ходила пішки в Сакалівку. Приносила стакан пшона, картошку.

37. Не пам'ятаю, ну мабуть було краще, бо на роботу в город з села не випускали.

38. Людей помирало багато, але була мала - не знаю скільки.

39. Такого не чули.

40. Пам'ятаю що звозили і хоронили на кладовищі, але місця не пам'ятаю.

42. Не пам'ятаю. На кладовищі, а де точно не знаю.

43. Хто остався з живих з сім'ї, то поминають.

44. Немає церкви.

45. Немає.

46. Ні, не встановлені.

47. Мало знають. Розповідаєм, з сусідами згадуєм.

48. Думаю, що влада, вони померли не своєю смертю, мабуть через те, що не хотіли йти в колгосп.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1091

ШМИГОВСЬКИЙ
Григорій Хомич
1913 р. н., житель с. Велика Обухівка
Миргородського району Полтавської області

(запис 18.04.2008 р., Мурашко Надія Іванівна,
секретар сільської ради)

4. Дуже добре пам'ятаю, мені було тоді 19 років.

5. Врожай був того року дуже добрий, хліба хороші були, ми зібрали 31 копу самого жита, а ще була пшениця, землі було 8 гектарів.

6. Ми зібрали всей урожай, на поле приїхали сільські комуністи - Любич Михайло, Середа Гнат, Яків Данильченко, Ємець Дмитро, Заболотько Петро, Шмиговський Никифор, погрузили снопи і повезли на вигін на тік, там молотили зерно.

8. Ніяких документів ніхто не показував, забирали все. Були вповноважені з району. Головою сільської ради тоді був Середа Гнат.

9. Якщо людина не виконувала доведеного плану на зерно, вже не було чого здати, то забирали з сім'ї чоловіків. Пам'ятаю Грищенко Єлизавету, яку засудили. Вернулась додому під війну.

10. Зброя була тільки в голови сільської ради, був наган. А в тих, що ходили по хатах зброї не було. Люди дуже боялися, нічого казать не можна було. Розповідали, що в Сорочинцях один хазяїн зарубав одного активіста, то його забрали і більше не вертався.

12. Нас у батька було 5 синів, як почали забирать хліб, то батько придумав викопать яму в сараї на глибину, щоб не проштрикнули ковінькою, більше метра насипали землі. Поставили плетений засік і засипали його зерном. Викопали ще яму під навозом, поставили бочку з пшеницею.

13. Любич Михайло, Шмиговський Никифор Єлисеєвич, Улізько Олексій, Долуда Юхим - це були сільські комуністи.

14. Ходили чоловік по п'ять, по шість.

15. Ми закопали глибоко в землю, ще сховали в Петра Комишана, він був бездітний до нього не ходили, в Шмиговського Ладимира, він був сільський активіст - до нього не ходили.

16. В зимовий час не годували, а весною вже почали щось варить, люди не наїдались. Бачили як померла Загоруєва дівчина біля малого озера, яка поїла комахів.

17. У нас були забрали одяг і обув, відвезли в сільську кооперацію, ми з хлопцями побігли забирать в магазин, вскочили все своє забрали, але не вспіли прийти додому, прийшло до нас чоловік 20 - все забрали і нас забрали в Сорочинці в міліцію.

18. При Шмиговському Никифорі, він був головою колгоспу, який організували, то на поле не пускав нікого.

19. Не можна було нічого брать, якщо застануть, то ще й судитимуть.

20. Сільські активісти, об'їжджали на підводах поля.

21. Люди не соглашалися іти в колгосп, мене обрали виконавцем, щоб згонив людей на збори. На зборах активісти заставляли записуватись в колгосп.

22. Хто не записувався, то закривали двері на крючок, і тримали людину сутками, не відпускали додому, поки та не записувалась. Як тільки підпишеться, то зразу відпускали додому.

23. Худобу не переховували, її зараз позабирали в колгосп.

24. Зерно шукали вдень, штрикали ковіньками і все вибирали.

25. Приходили не один раз.

26. Дуже почали мерти весною 1933 року, люди були пухлі і помирали. У нас померли дядьки: Харитон, Пантимон, Йосип. В Харитона ще померла дитина, невелика.

27. Держава не допомогала, мого дядька сина одвели до других людей, бо батьки померли, але і він не виживу другій сім'ї, також помер.

28. Хто зумів, щось приховать від влади, той і вижив. Шмиговський Панас нічого не приховав, казав батькові - влада забере - влада і дасть, та й вимерла вся сім'я.

30. Давать не можна було нічого, бо зараз приїдуть і будуть шукать, що в тебе залишилось.

32. Ніхто нікому не допомагав, бо боялися. Ми допомагали тільки своїй сестрі, нікому не довіряли, то вона врятувалась від голоду.

33. Їли щавель, як зійшов щавель на лузі, то люди паслись там, як вівці, повно людей було. Тимошиків Михайло, наївся щавлю і помер, знайшли тільки по одягові. Товкли в ступі голі качани і їли.

34. Їли кропиву, спориш, листя липи, та вишні, стегнячку.

35. Рибу ловили, хто був здоровіший, їли ворон. В Тарасів з'їли домашню собаку. В селі зовсім не чуть було собак, мабуть їх їли, не було ніякої птиці, по селу і півні не кричали.

36. Городяни не голодували, а мінять не ходили нічого.

38. Люди казали, що десь до 300 чоловік, але точно не знаю. І ніколи за це ніхто не балакав, бо це був позор для влади.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. МИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН — 1092

39. Пам'ятаю, що в хаті Марченкового Кузьми зарізали якусь дитину. Діти ходили просить милостиню, і з'їли.

40. Хоронили без трун, хто був кріпший з сусідів, звозили бричкою. Кущієва Уляна померла, лежала в дворі, почали її гризти собаки, тоді вже підібрали і поховали.

41. Ніхто не платив, люди нікому були не потрібні.

42. Людей ховали на кладовищі, без трун, клали в могилу по нескілько чоловік.

43. Якщо є рідня. 45. Немає церкви.

46. Немає хрестів і пам'ятників.

47. Мабуть не всі. Дітям розповідав і онукам.

48. Винувата влада, а в селі - сільські активісти, які вибирали в людей все до зернини: Любич Михайло, Шмиговський Никифор, Данильченко Яків - комсомолець. Не залишали і пилі з борошна.

51. Це магазини, в яких міняли продукти і одяг на золото. Знаю, що Андрій Жалдак, поміняв собі за золото червоні чоботи, він був багатший , а біднота туди не ходила. Під голод він виїхав з села, вигнали його з своєї хати.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1093

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БАБЕНКО Олександра Пилипівна, ГОЛУБ Варвара Савівна, ДАВИДЕНКО Мотрона Григорівна, КИРИЧОК Дарія Дмитрівна, МАРУСИЧ Анастасія Федорівна, ПИСАРЕНКО Олександр Петрович, ШИНКАРЕНКО Ганна Микитівна, ШИНКАРЕНКО Феодосія Степанівна.

 

БАБЕНКО
Олександра Пилипівна,
1920 р. н., жителька с. Малий Кобелячок
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 28.04.2008 р.,
Піскова Валентина Василівна)

4. Про голодомор 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. пам'ятаю сама, знаю від батьків і предків.

5. Причини голодомору 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. - неврожай, засуха.

6. Цю роботу проводили куркулі, підопічні керівництва, в яких було всього по горло, а вони служили за винагороду тудішній владі, а бідняків робили великими жебраками. Васюта Панас Кресантійович, Мих Федір Павлович.

7. Окремі випадки були, що владі доносили, слідкували де хто заховає, видивлялись за цим, і тоді приходили.

8. Робили обшук, криком брались за хазаєна, щоб признавався де сховано, як не казав тоді вигонили з хати і самі що хотіли те й робили. Забирали знайдене до зернини та порошини, документів ніяких не пред'являли, та їх у селі нелюдів всі знали.

9. Нещасних виснажених штовхали в спину, прикладали до обличчя кулаки, якщо не віддаси останню зернину, а було так, що нічого уже було віддавати, діти перелякані опухлі лежали, то батьків насильно забирали і вивозили ніхто не знав куди. Це пережито страшні роки, щоб ніхто не знав такого горя як голод.

10. Зброї ті що ходили і забарили все що було у дворі не мали, приймали лише фізичну силу.

11. За тими людьми що погрожували забрати на висилку вони тікали з хат особливо мужики і ховалися де хто міг, поки пройде облава.

12. Звичайно, люди приховували зерно у кого було, закопували у садках, сараях, погребах. Це робили дуже секретно, ноччю, бо ті що підказували, слудкували по селу, а за знайдене зерно получали для себе зерно, забране у бідних.

13. Шукали старости управи, заходили без дозволу в господарство, все перекидали, з собою носили желізні штики і кожне м'яке місто, де находили копались. Знайшовши забирали продукти і що де хто сховав. Діти, старенкі плакали, просили залишити хоч трохи, а вони заберали ще й висказувались: «Здохните і так». Називали їх старостами.

14. Приходили по два і більше, найдужче заповнилось душугуба Васюта Панас Крисантійович, Мих Федір Павлович, а то не помню. Це підлети тодішньому керівництву, вони самовправно працювали в дворах, обшукували кожен куточок, кожну дірку, піч, грозили де сховано зерно і все що було з продуктів забирали. Люди з голоду почали опухати, теряти сили. Допомоги ніде було просити.

15. Продукти харчування, із слів наших тоді батьків розказували, тай старожили, у кого що було ховали. Більшість десь на дворі, шукали виходу хто де зміг.

16. Тим, що пішли в колгоспи на кожного давали по 100 грам макухи.

17. Забирали не лише продукти харчування, а й одяг, убувачку, рушники, худобу, все, що було у господарстві на свою користь. Тоді вже були колгоспи і звали ще й артіль.

19. Не дозволяли у полі збирати колосків, нічого знайти не можна, відбирали, сторожували. Люди були слабі, елі ноги пересували, то ще й штовхали і притоптували ногами. Страшно це розказувати, а його треба було пережити.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1094

20. Поля охоронялися визначеними людьми, називали їх об'їжчик, їх міняли часто, прізвища не знаю.

21. Був такий контингент людей, які добровільно записувались в колгосп, їх поощряли, наділяли землею.

22. Примусово змушували іти в колгосп хто не хотів, забирали землю. Я помню як в мого дідуся був коник, дід не хотів записуватись в колгосп, так вони вивели коня з конюшні і повели. Ми дуже плакали з братиками і сестричками. Один братик уже з голоду опух, не піднімався, він в скорості і помер, то нам не жалко його було як коника, і ми сами були уже пухлі. На другий день вони знову прийшли, примушувати вступати в колгосп. Дідусь відказав, вони зняли на хаті кришу і жили ми під відкритим небом з мамою, а дідуся забрали і повезли, то він із заслання повернувся в 1934 році.

23. Переховували односібні господарства у кого була худоба, ночами виводили до лісу, но однак і там сховати не приходилось, бо об'їжчики слідкували. Були такі що доносили, находили і забирали в колгоспи, що були організовані.

24. Вдиралися в господарства і дньом і ноччю, для них обмежень не було. З розказів старіших, бо ми всього не помнимо, це був жахливий період, страшно згадувати. Було, кажуть, вложать спати голодних, холодних дітей, як страшний гуркіт у вікна, двері. Пробуджує, кричать відкривайте, бо рубатимемо двері, заходять, все перекидають і все, що було заберають.

25. Ходили поки все, що було не заберуть, обмежень не було.

26. Почали люди помирати в основному в кінці 1932 року, а поголовно мерли у 1933 році. Смертність велика, жорстока, бідніші вимирали даже сім'ями. Хоронили в своїх садках, дворах без трун, обгортали тряпкою і на вічний спокій без ніякої почесті.

28. Не голодували багаті, ті які забирали у бідних. Самі себе забезпечували, своїх рідних, даже рушники розвісювали в своїх хатах те, що забрали.

29. Виживали сильніші, які зуміли сховати продукти, а з настанням весни товкли листя, кору дерев, пекли блини, з вишні варили чай без сахарю, де були ставки ловили ситами в'юнів, і таким шляхом до врожаю вижили. Багато пішло в колгосп, наділяли землі, а тих одноосібників, як тоді звали, обрізали землю, залишили до 5 соток.

30. Були даже з багатших, які потроху ділились. Сосіди у Бабенко Олександри Пилипівни були багаті, пекли пироги, то їхня старенька бабуся вийде за сарай і нишком мені дасть піріжків, щоб я поділилась з братиками і сестрами і попросить щоб нікому не казала. А родичі ділились, но далеко не всі, це залежало від совісті.

31. Засоби виживання: збирали трави, листя перетовкували, їздили на заробітки, наймалися в найми на всі роботи, хто що зміг робити і так прокормлювали сім'ї.

33. Ягоди, коріння, подорожник, шпориш, стебла кукурудзи - все це було продуктами споживання.

34. З берези, вишні, шовковиці, верби, бузини.

35. Голуби, зайці.

36. Так.

38. Дуже багато, але відомості відсутні.

39. Так, на жаль, страшно говорити, були сім'ї, їх називали Зубашичі. Батьки поїли своїх дітей і даже сосіда одинокого з'їли.

40. Хоронили померлих від голоду де прийшлось, більшість на своїх садибах, заривали рідні, скидали в яму і так прикидали землею.

42. Визначених місць захоронения не було.

43. Так, хто залишився з рідних приходять на Проводи, на громадському кладовищі відбуваються поминки.

45. На території села Малий Кобелячок церкви немає.

46. Так. На громадському кладовищі встановлено хрест померлим від голодомору. Знаходиться в хорошому стані.

47. Про голодомор 1932-1933 років доведено до молоді шляхом масової інформації, педагогічним колективом школи, бесідами, лекціями, а пам'ять зберігають діти, онуки з розповідей своїх родичів, які це пережили страшне горе.

Завірено: Сільський голова: М.П.Підопригора

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1095

ГОЛУБ
Варвара Савівна,
1918 р. н., жителька с. Стовбина Долина
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 07.05.2008 р.,
Река Галина Володимирівна)

4. Голод 1932-1933 та 1946-1947 років пам'ятаю добре.

5. На мою думку причиною голоду було те, що забирала урожай влада.

6. Не хочу називати цих людей, щоб не наробити зла їх онукам.

7. Не було.

8. Не мали, приходили вночі два чоловіки і дві жінки. У нас взагалі забрали 10 підвід зерна, дві корови, коні з реманентом, троє свиней, шестеро овець. В дворі зробили колгоспний двір, а з хати зробили контору і кухню. Вижили ми завдяки тому, що жили поруч з цією кухнею.

9. Хотіли висилати, але не вислали, не били.

10. Не мали.

11. Якщо ховали десь в одязі гроші чи речі, то брали на руки дітей і плакали, кричали всі.

12. Ми зуміли сховати частину муки в колодязі -впустили на вірьовці.

13. Не скажу, щоб не робити зла дітям і онукам, адже це все були свої люди з бідноти.

14. Ходили групами чоловік по 4 у нічний час.

15. Ми ховали в колодязі.

16. Брат Федір ходив до колгоспу, то його годували за роботу.

17. Забирали і інші речі. Вивозили сундуки з одягом. Нам залишили те, що було на нас одягнене.

18. Нечула.

19. Не дозволяли. Був один хороший сторож, який дозволяв дітям збирати, то його розстріляли за це.

20. Сторожі були найняті з чужого села.

21. Бідняки хотіли, багатодітні.

22. Змушували розкуркулюючи. Забрали все і сказали, що ми тепер у колгоспі.

23. Ми заховати не вспіли.

24. У нічний час.

25. Один раз, забрали все зразу.

26. На початку весни 1933 року.

27. Відвозили в город і залишали. Дуже багато вмирало.

29. Не знаю, мабуть здоровіші.

30. Родичі допомагали по можливості. Мені допоміг батьків брат.

31. Їли траву.

32. Батьків рідний брат допомагав.

33. Споживали листя берестка, товкли, замішували, пекли на голій сковороді.

34. З берестка.

35. Не їли.

36. Можна. У 1947 році у кого були велосипеди їздили в Полтаву по продукти. А були що ходили і пішки.

37. Не було.

38. На нашім хуторі Голуби померло 4 Гуньків, була Наталка з сином, померла, Хоменки померли, Старшиненки, Горобець Василь, Ганна, Яків і дитина.

39. На хуторі Сліпки чула, що жінка їла дітей. Не знаю чи правда.

40. Або родичі хоронили, або в одній ямі або в колодязях.

42. Хутір Барнаші весь вимер, всі поховані в одній ямі.

43. Поминають.

44. За часів радянської влади не згадували навіть, тепер поминають в церкві і біля пам'ятника «Жертвам голодомору».

45. Є церква Покрови Пресвятої Богородиці. Відноситься до Київського патріархату.

46. В с. Стовбина Долина встановлено пам'ятник «Жертвам голодомору 1932-1933 рр.»

47. Сучасна молодь багато знає про ті події. Звичайно розповідала і дітям і онукам і сусідам.

48. Хіба я знаю хто винен, були чужі люди, їх заставляли ходити збирати, трусити. Вони і бідних трусили.

51. Такий магазин був у Полтаві, ми поміняли перстень на борошно, крупи, сіль.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1096

ДАВИДЕНКО
Мотрона Григорівна,
1910 р. н., жителька с. Давидівка
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 06.05 2008 р.,
Галунова Марія Леонідівна)

4. Голод 1932-1933 та 1946-1947 років пам'ятаю добре.

5. На мою думку причиною голоду було те, що забирали урожай. Нас розкуркулили, забрали 10 га землі. Організували колгосп. Людей висилали, були такі що самі тікали. В колгосп не схотіли, так забрали кобилу, телицю, одна курка залишилася.

6. Активісти. Була Надя Бровко - активістка, комсомолка.

7. Не було.

8. Документів не було .Сундук з хати забрали, курку, ринку з борошном. Під керівництвом голови сільської ради. Сестра менша плакала дуже.

9. Виселяли страшне багато. Баба Оксана Карличка, вдова, в них забрали все. Скриню на воза скинули, ганчір'я. Відвезли на Голуби, там кілька сімей в одній хаті жили. Собаку обідрали живцем, з'їли.

10. Не пам'ятаю. Садковий (куркуль) падав навколішки щоб узяли в колгосп, не взяли, бо був багатий. Забрали землю і все - помер від голоду.

11. Не опиралися.

12. Якщо і ховали, Надя штричкою залізною штрикала, по садку, по двору, шукала.

13. Гунько Семен Іванович - взяв корову, а вона вирвалась, утекла, вскочила в двір, реве і головою двері в сарай держить.

14. По одному не ходили - по 6-10 чоловік.

15. Ніде.

16. В перші місяці давали похльобку.

17. Забирали і інші речі.

18. Нечула.

19. Не можна. Гриша Китайгора пучок колосків назбирав, бригадир гнав до контори і відібрав.

20. Свої охороняли,колгоспники.

21. Були що ішли активні, з бідних.

22. Не змушували.

24. Вдень забирали, як у себе вдома.

25. Один раз.

26. На початку весни 1933 року, коли ще не було зелені.

27. Держава не опікувалася. Був радгосп, головою був Бажан. Старші діти були на буряках - пололи, а менші були біля них і їли буряки.

28. Підлизуни, відбирали у інших.

29. У кого яка судьба. Мама умерла бо було хворе серце, сестра померла в 4 роки від запалення шлунку. Ми з батьком залишилися живі.

30. Може десь хтось кому і давав, а в основному ні.

31. Товкли кукурудзяні качани без зерна в ступі, сіяли, додавали листя дубка, берестка або кропиви, заливали гарячою водою і парили в печі. З нього пекли блини. Їли корінь лопуха.

32. Ні.

33. Споживали листя берестка, дубка, кропиву, листя буряка, корінь лопуха.

34. Листя берестка, дубка.

35. Дрібна рибка, жаби, горобців виловили усіх, їжаків.

36. Ходили в Полтаву пішки на товкучку, міняли одяг на продукти.

37. Ті хто працював, по карточках получав продукти.

39. Був Нехтодій і жінка його Марія, мали двох дітей. Говорили що вони їх з'їли. Говорили, що Гунько Семен з сестрою з'їїли брата Грицька.

40. Самотужки ховали в ямах і погребах.

41. Ні.

42. Ні, ховали в колодязях, погребах.

43. Поминають своїх рідних.

44. За часів радянської влади не згадували навіть, тепер поминають в церкві.

45. Є церква Покрови Пресвятої Богородиці. Відноситься до Київського патріархату в с. Стовбина Долина.

46. В с. Стовбина Долина встановлено пам'ятник «Жертвам голодомору 1932-1933 рр.»

47. Сучасна молодь багато знає по ті події, а ми дуже не розповідаєм, раніше не можна було, а зараз ніхто не питає.

48. Бог його зна, може комуністи.

51. Знаю. Носила своє золоте кольцо з камінчиком і батькові золоті наручні часи, які привіз з Германії в 1914 році. Купила крупу і клунок борошна.

Завірено: Сільський голова: Л.О.Нестор

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1097

КИРИЧОК
Дарія Дмитрівна,
1920 р. н., жителька с. Малий Кобелячок
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 28.04. 2008 р.,
Піскова Валентина Василівна)

4. Про голодомор 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. пам'ятаю сама, від батьків.

5. Причини голодомору 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. - неврожай, засуха.

6. Цю роботу проводили куркулі, підопічні керівництва, в яких було всього по горло, а вони служили за винагороду тудішній владі, а бідняків робили великими жебраками. Це Мих Федір Павлович, Васюта Панас Кресантійович.

7. Були випадки, що владі доносили, слідкували де хто заховає продукти, видивлялись за цим, і тоді приходили до хати.

8. Робили обшук, криком брались за хазаєна, щоб признавався де сховано, як не казав тоді вигонили з хати і самі що хотіли тей робили, забирали знайдене до зернини, документів ніяких не пред'являли, та їх у селі безсовісних нелюдів знали всі.

9. Нещасних виснажених штовхали в спину, прикладали до обличчя кулаки, якщо не віддаси останню зернину, а було так, що нічого уже було віддавати, то батьків насильно забирали і вивозили ніхто не знав куди.

10. Зброї ті що ходили і забарили все що було у дворі немали, приймали лише фізичну силу.

11. За тими людьми що погрожували забрати на висилку вони тікали з хат особливо мужики і ховалися де хто міг, поки пройде облава.

12. Звичайно, люди приховували зерно у кого було, закопували у садках, сараях, погребах, це робили дуже секретно, ноччю, бо ті що підказували слудкували по селу, а за знайдене зерно получали для себе зерно, забране у бідних.

13. Шукали старости управи, заходили без дозволу в господарство, все перекидали, з собою носили желізні штики і кожне м'яке місто де находили копались, знайшовши забирали продукти і що де хто сховав, діти плакали просили залишити хоч трохи, а вони заберали ще й висказувались «здохните і так». Називали їх старостами.

14. Приходили по два і більше, найдужче заповнилось душугуба Васюта Панас Крисантійович, Мих Федір Павлович а то не помню. Це підлети тодішньому керівництву, вони самовправно працювали в дворах, обшукували кожен куточок, кожну дірку, і все що було з продуктів забирали, люди з голоду почали опухати, теряти сили, допомоги ніде було просити.

15. Продукти харчування із слів наших тоді батьків розказували, тай старожили у кого що було ховали більшість десь надворі, шукали виходу хто де зміг.

16. Тим, що пішли в колгоспи на кожного давали по 100 грам макухи.

17. Забирали не лише продукти харчування, а й одяг, убувачку, рушники, худобу все, що було у господарстві на свою користь, тоді вже були колгоспи і звали ще й артіль.

19. Не дозволяли у полі збирати колосків, нічого знайти не можна, відбирали, сторожували. Люди були слабі єлі ноги пересували то ще й штовхали і притоптували ногами, страшно це розказувати, а його треба було пережити.

20. Поля охоронялися визначеними людьми, називали їх об'їжчик, їх міняли часто, прізвища не знаю.

21. Був такий контингент людей, які добровільно записувались в колгосп, їх поощряли, наділяли землею.

22. Примусово змушували іти в колгосп хто не хотів, забирали землю, я помню як в мого дідуся був коник він не хотів записуватись в колгосп.

23. Переховували односібні господарства у кого була худоба, ночами виводили до лісу, но однак і там сховати не приходилось, бо об'їжчики слідкували, були такі що доносили, находили і забирали в колгоспи, що були організовані.

24. Вдиралися в господарства і дньом і ноччю, для них обмежень не було з розказів старіших, бо ми всього непомнимо, це був жахливий період страшно згадувати. Було, кажуть, вложать спати голодних, холодних дітей, як страшний гуркіт у вікна, двері, пробуджує, кричать відкривайте, бо рубатимемо двері, заходять все перекидають і все, що було забирають.

25. Ходили поки все, що було не заберуть, обмежень не було.

26. Почали люди помирати в основному в кінці 1932 року, а поголовне мерли у 1933 році, смертність велика, жорстока, бідніші вими-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1098

рали даже сім'ями, хоронили в своїх садках, дворах без трун, обгортали тряпкою і на вічний спокій без ніякої почесті.

28. Не голодували багаті, ті які забирали у бідних все, вони себе забезпечували, своїх рідних, рушники вішали в своїх хатах що забрали.

29. Виживали сильніші, які зуміли сховати продукти, а з настанням весни товкли листя, кору дерев, пекли блини, з вишні варили чай без сахарю, де були ставки ловили ситами тай руками в'юнів, і таким шляхом до врожаю вижили. Багато пішло в колгосп, наділяли землі, а тих одноосібників як тоді звали обрізали землю, залишили до 5 соток.

30. Були даже з багатших, які потроху ділились.

31. Засоби виживання, збирали трави, листя перетовкували, їздили на заробітки, наймалися в найми на всі роботи, хто що зміг робити і так прокормлювали сім'ї.

33. Ягоди, коріння, подорожник, шпориш, стебла кукурудзи - все це було продуктами споживання.

34. З берези, вишні, шовковиці, верби, бузини.

35. Голуби, зайці.

36. Так.

38. Дуже багато, але відомості відсутні.

39. Так, на жаль страшно говорити були сім'ї називали Матвієнків зарубала і з'їла свою дитину, тоді цих людей забрали і вивезли кудись.

40. Хоронили померлих від голоду де прийшлось, більшість на своїхадибах, заривали рідні, скадали в яму і так прикидали землею.

42. Визначених місць захороненя не було.

43. Так, хто залишився з рідних приходять на проводи, на громадському кладовищі відбуваються поминки.

45. На території села Малий Кобелячок церкви немає.

46. На громадському кладовищі встановлено хрест померлим від голодомору .

47. Про голодомор 1932-1933 роки доведено до молоді шляхом масової інформації, педагогічним колективом школи, бесідами, лекціями, а пам'ять зберігають діти, онуки з розповідей своїх родичів, які це пережили страшне горе.

Завірено: Сільський голова: М.П.ПІдопригора

 

МАРУСИЧ
Анастасія Федорівна,
1914 р. н., жителька с. Дмитренки
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 30.04.2008 р.,
Лобода Юлія Станіславівна)

4. І в 33-му був, і в 47 був, тож листя їли.

5. Забирали хліб, в 1933-у забирали хліб, у 47-у не давали з колгоспу те, що заробляли в колгоспі, давали потроху, по 300 грам хліба, а тоді грядки ж садили і все повертали на контрактацію, налоги. Якщо посіяне було, то накладали налог, вівця є - шкуру дай, забирали те, що заробив, а як не заробив, то неси з хати.

6. Свої відбирали, односельці, одні були хароші, а другі злі. Я вже величенька була, до нас приходили забирали зерно.

8. Не було документів, приходили і брали.

9. Не били, тільки забирали. Один у Полузір'ї був, Новодворський Серафим у 47-у лазив, забирав у людей усе і одежу. Було скрізь лазе, шукає та забирає. Я в 47 році була виконавцем у сільській раді в Марусичів, а мій брат Оборожний у Шевченках жив. То цей Новодворський вихвалявся, що забирав у людей, нахвалявся в мого брата забрати вівці, а овець не було, один баран. Брат каже: «Забирай». А він і забрав.

10. Ходили без зброї.

12. Люди ховали, щоб хоч щось залишилось їсти.

13. Односельці шукали, хто при власті був.

16. У 33-у варили сою та похльобку, хто слабий був тому голова не давав їсти. Люди поприходять до клуні, а він їсти не дає, там і помирали. Голова казав: «Як полотимите у полі, то дам їсти». Потом його викушкали, поставили нового голову, той трохи люд нагодував, давав їсти.

17. Усе забирали, і вдяганку, худобу в колгосп забирали. У 47-у все налогами обкладали. Корову держиш - молоко здай, вівцю держиш - бринзу, кожу здай, яблуні рубали, бо налог був.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1099

19. Нічого не дозволяли. Дівчини одна назбирила корзину колосків, такії забрали, сміялись, корзину відібрали. Що з нею сталось не помню, може вмерла, а може вислали.

20. Охороняли такі де живіші люди, колгоспники, об'їзчики.

21. Хто добровільно йшов, яких заставляли, а яких в колгосп не брали, з хат вигонили і вивозили, хто заможніший.

22. Хто не в колгоспі - їсти не давали.

25. І не раз приходили, шукали чи нічого не заховано.

26. Взимку 33-го вмирали, в 47-у вмирали.

27. Діти перші вмирали.

29. Хто робити міг, той хоч щось получав, так і виживав.

30. Ні, кожен собі був, хто як міг виживав. Усім нічого було їсти.

36. У місто ми не ходили, що в колгоспі давали те й було.

33. Багато померло. Позабувала фамілії. Ото пам'ятаю, сусіди були, один хлопчик остався, з'їв куті і помер. Сім'ями вмирали. У моїй сім'ї всі вижили. Брат на конюшні робив, я тоже робила, другий брат коні пас, двічі приносили його з поля та не вмер. Вижив.

39. Було, що їли, дітей своїх їли. У сім'ї Гетів мати та дочка Наташа зарізали молодшу дочку. Зарізали і з'їли, а сказали, що умерла. Сусіди рядом жили, побачили у ямі голову, кишки, розказали голові колгоспу. Гетів забрали і в тюрму засудили. Мати вмерла, а дочка вернулася, тільки її не прийняли, вигнали.

40. Хто живіший був у дворі закопували померлих та й кончилось.

42. У дворах закопували.

44. Це січас балакати можна що хочеш, а тоді не можна було. Боже сохрани, щоб хто що сказав, то зразу судили.

45. Немає.

47. Дочці розповідала, але вже січас.

48. По-моєму, це Сталін винуват, власть. Сталін налоги накладав великі, і молоко здай, і бринзу здай, м'ясо здай. Деревина є родюча - налог на неї накладав.

Завірено: Сільський голова Л.М. Шерстюк

 

ПИСАРЕНКО
Олександр Петрович,
1915 р. н., житель с. Коби
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 08.05.2008 р.,
Кушніренко Світлана Іванівна)

4. А як же, я ж його переживав, якби не переживав, то не знав би нічого.

5. Забирали хліб, даже забирали квасолю, дурні. Була така комсомолка дурна - Попова Надежда, з Малої Давидівки, сами в своїх відбирали. В'язовська ще була.

6. Представителі з району, Кочерга ще.

8. Не мали ніяких документів, так приїжджали, без документів, рилися кругом, штрикали шпичаками.

9. Був у нас голова колгоспу, роздав нам зароблені 2 центнери пшениці, так його і завхоза засудили, так вони і не вернулися. В одного знайшли, хтось підказало, закопане зерно, то прийшли й забрали і зерно і його й невідомо де його й діли. Забирали людей.

10. Не було ніякої зброї, вони з тими ходили, з піками.

11. Люди боялися як Бога, труситься кожен.

12. Та отож у мене були штрикали та не попали.

13. Вже розказав.

14. По 2 чоловіка, двоє-троє, коли п'ятеро, по одному не ходили.

15. Та отож брат приїхав, привіз зерно, то й заховали.

16. Тоді не годували нічого, не давали, ні. Уже коли зібрали в 33-му урожай, тоді давали галушки нормові, зробив норму - получиш три галушки.

17. Та отож рушники, Миколка отой Техтило, Омелянович , як шукає хліб, як рушники є замотає і забрав. Худобу не брали, його поїли самі.

18. Судили ж і по три годи давали. За те шо назбирає дітвора колосків, відберуть ще й батьків посадять.

19. Ні, не давали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1100

20. З жителів, колгоспники самі й сторожували, ставили сторожувати.

21. Хто хотів, а хто й не хотів а треба було, бо забирали все.

22. Змушували.

23. Та де ж, в загородці стояла, взяли й повели.

24. Більшість дном, а ноччю як хто прийде, то додому його заберуть.

25. Приїхав полномочений з району і визиває людей по 3-4 рази на сутки: «Давай хліб». «Та де ж я його візьму». Відпустять, тоді знову визивають. Спати не давали. Государству нужен хліб; а на великих складах обливали зерно й палили.

26. В 33-му, цілий год.

27. Та садіки були вже в 34-му. А так помирали. В одних батьки померли, двоє діток залишилось, такхлопчик помер на присбі, пообгризав пальці, опух та все хоч водички просив.

28. Один дядько заховав куху за клунею та так і спасся ще й братам давав. Мій батько з Донбасу сухарів привіз, пшона десь купив, канхветів. А ті шо відбирали, ті не голодували.

29. Хто де шо зумів приховати. А вимерло багато, в самих Приморозьках 97 чоловік.

30. Ті шо орали , коня зарізали та й мені дали кілограм 5, я їв а мама ні, бо дуже рвала.

31. Хто як зміг, так і виживали.

32. Та оце ж Іван приніс ноччю клуночок борошна, кілограм так 8-9.

33. Грицики, бересток, кукурудза, листя з вишні, бурячок.

34. Та отож я вже казав.

35. Я нічого, ото траву. А Трохим Слюсар, пацюків ловив і їв. Вижив.

36. Ходили люди поки була возможность. Хто й дасть півхлібини.

37. Там пайок якось давали в городах. А в селі іздівались над селянами, тими шо хліб виробляли.

38. Там де я жив, 92 чоловіки, десь третина від всієї кількості.

39. Та Костя, казали там одна дівка вмерла, так він її з'їв, казали. А в Приморозьках мати свого сина з'їла.

40. Бригадір заставляв людей. Зберуть чоловік три, положуть на підводу і вивозять. В колодязі та в погреба вкидали. Ми в дворі хоронили діда і сестру.

41. Хто там платив, чим би вони платили?

42. Уже тепер там поле, поорано.

43. Та на Гробики поминають і так же часто згадують. Щогоду.

44. Та на поминальний понеділок обязательно згадували.

45. Є, у Стовбиній Долині.

46. Є, у Стовбиній, ми з Володькою начали організовувати, я дав труби і 150 гривень.

47. Розказуємо дітворі, а як же.

48. Ті вже подохли, хто винен.

51. В городах було. Туди несли золото, а вони гроші давали, хліб, продукти. Я ходив, виміняв чотирі хлібини за 3 золотих рублі.

 

ШИНКАРЕНКО
Ганна Микитівна,
1927 р. н., жителька с. Малий Кобелячок
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 28.04.2008 р.,
Піскова Валентина Василівна)

4. Про голодомор 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. пам'ятаю дещо туманно. Пригадую як ми діти лазили біля померлого татка, як дідусь і бабуся приїхали з сусіднього села Великий Кобелячок на похорон мами і привезли дещо із харчів, а сусід зразу усе вкрав і з'їв, але і це йому не помогло врятуватись від голодної смерті. Пам'ятаю як ми з старшим братом чіплялись на від'їджаючого воза, щоб поїхати з бабусею. Та милість бабусі випала лише на мою долю, вона взяла мене до себе. Може це і врятувало мене від голодної смерті.

5. Причини голодомору 1932-1933рр, 1946-1947 рр. - велика засуха і неврожай.

6. Цю роботу проводили куркулі, підопічні керівництва, в яких було всього по горло, а вони служили за винагороду тудішній владі, а бідняків робили великими жебраками. Васюта Панас Кресантійович.

7. Були випадки, що владі доносили, слідкували де хто заховає, видивлялись за цим, і тоді приходили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1101

8. Робили обшук, кричали на господаря двору, щоб признавався де сховані продукти. Як не казав, тоді вигонили з хати і самі що хотіли те й робили, забирали знайдене до зернини та порошини, документів ніяких не пред'являли.

9. Нещасних виснажених штовхали в спину, прикладали до обличчя кулаки, якщо не віддаси останню зернину. А було так, що нічого уже було віддавати. Діти перелякані опухлі лежали, то батьків насильно забирали і вивозили ніхто не знав куди.

10. Ті що ходили і забарили все що було у дворі ніякої зброї не мали, силу приймали.

11. Чоловіки ховалися де хто міг, аби не забрали на висилку.

12. Люди приховували зерно у кого воно було, закопували у садках, сараях, погребах. Це робили дуже секретно, ноччю, бо ті що підказували слідкували за людьми.

13. Шукали старости. Заходили без дозволу в господарство, все перекидали, з собою носили желізні штики і кожне м'яке місто, де находили копали, знайшовши забирали продукти.

14. Приходили по два і більше, а хто був не помню. Це підлегли тодішньому керівництву, вони самовправно працювали в дворах, обшукували кожен куточок, все що було з продуктів забирали, допомоги ніде було просити.

15. Продукти харчування ховали більшість десь на дворі, та ховали хто де зміг.

16. Тим, що пішли в колгоспи щось давали, не знаю що.

17. Забирали продукти харчування, одяг, худобу -все, що було у господарстві, на свою користь.

19. Не дозволяли у полі збирати колосків, нічого знайти не можна, відбирали, сторожували. Люди були слабі елі ноги пересували то ще й штовхали і притоптували ногами, страшно це розказувати, а його треба було пережити.

20. Поля охоронялися визначеними людьми, називали їх об'їжчик, їх міняли часто, прізвища не знаю.

21. Був такий контингент людей, які добровільно записувались в колгосп, їх поощряли, наділяли землею.

22. Примусово змушували іти в колгосп, хто не хотів.

23. Переховували худобу в лісах, а як находили і забирали в колгоспи, що були організовані.

24. Вдиралися в господарства і дньом і ноччю, всього не помнимо, це був жахливий період страшно згадувати, що було.

25. Ходили поки все, що було не заберуть, обмежень не було.

26. Почали люди помирати в основному в кінці 1932 року, а поголовно мерли у 1933 році, смертність велика, жорстока, бідніші вимирали даже сім'ями. Хоронили в своїх садках, дворах без трун, обгортали тряпкою і на вічний спокій без ніякої почесті.

28. Не голодували багаті.

29. Виживали сильніші, які зуміли сховати продукти, а з настанням весни товкли листя, кору дерев, пекли блини, з вишні варили чай.

30. Ділились но далеко не всі, це залежало від совісті.

31. Засоби виживання: збирали трави, листя з берези сушили і товкли в ступах, а потім пекли коржі, наймалися в найми на всі роботи.

32. Ні.

33. Ягоди, листя берези, бузини, шпориш, стебла кукурудзи.

34. З берези, вишні, шовковиці, верби, бузини.

35. Голуби, зайці.

36. Так.

38. Багато, не знаю.

40. Хоронили померлих від голоду де прийшлось, більшість на своїх садибах. Викопували яму, без труни прикидали землею.

42. Визначених місць захоронения не було.

43. Так, хто залишився з рідних приходять на Проводи, на громадському кладовищі відбуваються поминки.

45. На території села Малий Кобелячок церкви немає.

46. На громадському кладовищі встановлено хрест померлим від голодомору. Знаходиться в хорошому стані.

47. Про голодомор 1932-1933 роки доведено до молодді шляхом масової інформації, педагогічним колективом школи, бесідами.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН — 1102

ШИНКАРЕНКО
Феодосія Степанівна,
1920 р. н., жителька с. Малий Кобелячок
Новосанжарського району Полтавської області

(запис 29.04.2008 р.,
Піскова Валентина Василівна)

4. Про голодомор 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. пам'ятаю сама, та чула від батьків.

5. Причини голодомору 1932-1933 рр. - неврожай, засуха.

6. Відбирали у людей куркулі, робили нещасними людей.

7. Були випадки що доносили владі про приховане зерно, слідкували хто де заховує і тоді приходили.

8. Приходили робили обшук, кричали на господаря, щоб той признавався де заховав зерно, а як не казав тоді самі що хотіли те й робили, якщо найшли то все забирали, документів ніяких не пред'являли, їх безсовісних і так знали.

9. Було всього, штовхали кулаками, грозилися виселенням.

10. Зброї ті що ходили не мали, а забирали з двору що було. Все.

11. Тим людям що погрожували на висилку вони ховалися.

12. Ну аякже, хто щось мав закопували в себе дома, у садках, сараях.

13. Сховані продукти шукали старости, приходили до хати без дозволу і скрізь лазили і шукали, перекидали кожен куточок, знайдене все забирали.

15. Помню що ховали у дворах, садках, якщо було що ховати.

16. Давали якусь бурду.

17. Брали все і продукти і одежу.

19. Не дозволяли, сторожували і відбирали.

20. Охороняли, не знаю хто.

21. Та ішли.

22. Змушували примусово хто не хотів.

23. У нас корова здохла, нічого було ховати.

24. Забирали і ноччю і дньом.

25. До нас не приходили.

26. Почали помирати більшість у 1933 році.

28. Не голодували багаті і ті що хтось кому щось присилав посилкою.

29. Виживали ті у кого було щось з'їсти, нам брати у 1932 році прислали дві посилки з продуктами, а потім приїхав з Москви брат і привіз пуд муки, так ми і вижили.

30. Допомагали у кого було чим поділитись.

31. Збирали листя, трави. Товкли і пекли блини.

32. Залежало від їх совісті, одні ділились, другі ні.

33. Стебла кукурудзи, шпориш, ягоди, бузину.

34. З вишні, шовковиці, бузини, берези.

35. Голуби.

36. Не знаю. Мабуть можна.

38. Багато дуже, але відомості відсутні.

40. Хоронили більшість дома, на своїх садибах.

42. Визначених місць не було.

43. Хто залишився з рідних живий приходять на поминки.

45. Церкви в селі немає.

46. На кладовищі встановлено хрест померлим від голодомору.

47. Молодь знає хіба з телевізора, або з прочитаної статті чи газети.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОН — 1103

ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ВАНЦАК Микола Тихонович, КАНІВЕЦЬ Микола Юхимович, ШЕВЧЕНКО Євдокія Луківна.

 

ВАНЦАК
Микола Тихонович,
1926 р. н., житель с. Онішки
Оржицького району Полтавської області

(запис 07.05.2008 р., Василькова Г.М.)

4. Добре пам'ятаю.

5. Забирала все влада.

6. Буксирна бригада.

9. Били, якщо не віддавали.

10. Пістолети, резинові палиці.

12. Ховали все, але вони знаходили.

13. Молоді чоловіки і жінки в кожанках з пістолетами і залізними шомполами.

14. 4-5 осіб, односельці і уповноважений з району.

15. У димарях печей, закопували на городі, в лісі, у корівнику.

16. Давали баланду, галушки по три штуки.

17. У нас лише продукти харчування.

18. Чув, судили за зірвані колоски.

19. Ні.

20. Активісти.

21. Злидота йшла, а багаті господарі - ні.

22. Так, матір визвали в сільраду, сутки держали поки заяву не написала.

23. У землянці була корова і кури.

24. Будь-коли могли прийти.

25. Багато.

26. Зимою і ранньою весною.

27. Ні, брат уже опух і лежав під хатою на призьбі.

28. Сім'ї активу колгоспного.

29. Той, хто мав корову, в кого був батько активіст.

30. Ділилися продуктами родичі.

31. Сушили листя липи, терли на борошно і пекли млинці.

32. Дядько з колгоспу вкраде в карман зерна, бо возив хуру і занесе.

34. Листя липи.

35. Яйця сороки.

36. Можна було виміняти.

38. Знаю тільки за сусідів.

39. Ні.

40. У садку під вишнею поховали сусіда.

43. Згадують.

44. За радянської влади не згадували.

45. Немає.

46. Ні.

47. Розповідав.

48. Владу.

 

КАНІВЕЦЬ
Микола Юхимович,
1920 р. н. житель с. Воронинці
Оржицького району Полтавської області

(запис 20.06.2008 р.,
Максименко Марта Миколаївна)

4. Пам'ятаю і дуже добре, бо таке не забувається. Хай цей страшний голод ніколи не вернеться.

5. Став руководить Сталін і почали накладать на селян великі податки, особенно в кого була земля, худоба. Забирали все, а хто не віддавав, того забирали в допер, отак почалась голодовка.

6. Молодих хлопців і дівчат - актівістів направляли ходить по дворах і забирать зерно, всі продукти. Заглядали в кожній хаті по горшках, що варили, що їли - все забирали.

7. Були як собаки. В селі багатьох людей боялися, бо ходили, нишпорили та видивлялися, а тоді доносили, що в кого є. Мабуть їм якось платили. Точно не знаю.

8. Які там документи. Нічого в них не було, нічого вони не показували. До кожного села були прикріплені уповноважені по заготівлі. Він ішов з активістами по селу, заходив у кожну хату і вишукував «лишки» хліба. Все забиралось під мітлу, а ще хуже було тим, у кого була задолженность по податках. Не помагало нічого

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОН — 1104

- ні сльози дітей і жінок. Шукали лишки в найбільших бідняків. Вивозилось все з села, не оставалось нічого. Особенно мені заповнився Скиба Кіндрат, який забирав останні пожитки у людей, які ховали в торбинках, глечиках. Була холодна зима. Все було забрано, не осталось нічого їсти. Люди почали пухнуть з голоду.

9. Забирали в допер.

10. Зброї ми не бачили.

12. Ховали в погребі, копали ями вночі на порозі і туди ховали продукти, впускали зерно в колодязь. Все бузувіри знаходили. Вночі мати з тих ям потроху витягувала картоплю, кукурудзу, молола її на крупи. Вночі варили куліш і зараз його їли, щоб ніхто не бачив. Запас кожної ночі меншав, а була зима і до весни ще було далеко.

13. Все йшло по указу голови колгоспу Климента Якова. Заходили в двір, в хату і штрикалками штрикали скрізь: в сіні, в погребі, в стрісі, де б не лежали продукти, кругом найдуть і забирають.

16. Хто пішов спочатку в колгосп, тим було легше. Там давали їсти, додому давали за роботу копами, зерном.

17. Ми були дуже бідними, то в нас і одежі як такої не було. Штани, сорочки полотняні покрасимо, ото і вся одежа. Так на неї ніхто не зарився.

19. Розрішали збирать в колгосп, а додому - ні. Ну вмудрялися ми і крали і колоски, і буряки та соняшники. Приносили додому і мати варила їжу. Особенно почали охотится на колоски, коли він почав набирать зерно. Пробиралися тихенько в пшеницю, обтерблювали колоски і їли зерно з пшениці. Тоді почали їздити по полях об'їждчики, які охороняли поля і не пускали в пшеницю. Тих кого зловили в полі, приводили в контору, били, а декого одправляли в допру.

21. Не дуже хотіли, ну їх агітували. Казали, що хто запишеться в колгосп, буде ходить в шовках, прядки позакидає, почнеться у вас краще життя.

23. Одні оддавали в колгосп, а другі вирізали на м'ясо.

24. Більшість приходили вдень.

25. Я не знаю, ну часто.

26. В кінці зими на початку весни 1933 року. За зиму все повибирали, а нового врожаю ще не було. Люди почали пухнуть з голоду, ноги наливались водою, лопались. Прямо по дорозі і вмирали.

27. Здавали в ясла, там їх годували. Багато жінок, в яких не було чим годувать своїх дітей відвозили в Лубни в приют. Там оставляли. І сусідка, Крутій Маруся, тоже відвезла туди своїх дітей, а сама вмерла.

28. Всі голодували: і сусіди, і родичі, знайомі.

30. Ділилися, ну мало бо не було чим ділитися. У кого осталася корова, то давали по стакану молока маленьким дітям.

33. Все що можна: різну траву, акацію, бадилля, драли липове листя і в ступах товкли. В сім'ї їжу ділили порівну.

35. Їли собак, котів. А ще їли дохлих коней, яких одвозили в скотомогильники. Голодували не тільки люди, а й худоба. Від голоду коні дохли. Вночі ходили до скотомогильників з мішками і брали здохлятину. Приносили додому і варили їжу. Хоч їж, хоч вмирай. І їли, правда багато людей боліло животами.

36. Багато людей їздили в Київ і міняли одежу на харчі. В нас не було чого мінять.

38. Точно не знаю, багато. В Шкіля Онисія вмерло 6 дітей і жінка, у Скрипникової Федоски, Холодняка Павла Яковича вмерла вся сім'я.

39. Шевченко Михайло пообкушував собі пальці на руці, бо був голодний. В нас про людоїдство не чув, а в Черевках, казали, що було. Чоловік по фамілії Коломієць поїв своїх дітей.

40. Хоронили в себе в дворі. А багато не було де ховать, прикидали бур'янами. Холодняк Павло робив в агробазі, возив туди воду, а назад до ями мертвих.

42. На старому кладовищі ховали в ями, але місця вже не помню.

43. Поминають всіх рідних на «Проводи».

46. На новому кладовищі поставили хрест.

47. Розповідав дітям і онукам.

48. Власть. Сталін.

 

ШЕВЧЕНКО
Євдокія Луківна,
1916 р. н. жителька с. Воронинці
Оржицького району Полтавської області

(запис 20.06.2008 р.,
Савлучинська Наталія Юріївна)

4. Та вже ж що був.

5. Був і врожай, і засухи не було, а де в кого який клуночок зерна був, то іде бригада та все й забирає. Одбували навіть коноплями. Ото батько нав'яжуть конопель та й однесуть, а тут і знову обложили.

6. Приходила ціла бригада на чолі з головою сільської ради і все, що мали, одбирали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОН — 1105

8. Не було ніяких в них документів. Іде було шайка з ковіньками від двору до двору і шукають по хатах, на городах. Скрізь нишпорили.

9. Де кулачений - з хати виганяли.

10. Не знаю. Хтозна. У нас начебто не було, лише з ковіньками ходили. А розказували, що в Несунів ці голова сільської ради мав пістолет, який підкинув під час обиску батюшці. Так після цього батюшку і вислали. А одну жінку, через те, що заховала від бригади зерно, то взимку вивели роздягнену на двір, посадили на колодязь та облили холодною колодязною водою. То та так там і обмерла.

11. Проти них нічого не зробиш.

12. Ховали люди, хто як міг. Та більше знаходили.

13. Бригада на чолі з головою сільської ради Гребішем, а других не помню.

14. Приходило душ по шість.

15. Ховали скрізь, хто де міг. І закопували в землю, під полом, ховали в сіно, під дрова. Та тільки скрізь знаходили.

16. Не давали нічого, хоч був і в колгоспі. А коли врожай був, то нараховували по 300 г. ячменю на трудодень, та й на те налоги накладали.

17. Усе брали, бо кулачили. І корову, і вівці, і коня -все заберуть було, нічого не залишать сім'ї.

19. Збирали на полі колоски і здавали в колгосп, щоб не пропало. А хто додому брав, то оддавали під суд. Таку нас Христю засудили на 8 год за те, що збирала колоски, щоб дітей нагодувати.

20. Біля комори стояли сторожі, вони охороняли. А на полях були об'єжчики.

21. Ніхто добровільно не йшов, а заставляли. Тільки зразу не в колгосп, а в СОЗ, потім уже пізніше він став називаться колгоспом.

22. Хто сам оддав худобу, землю та реманент, то й не кулачили. Інших розкулачували.

24. Бувало всяк, а побільш удень.

25. Ходили по декілька разів, доки все не заберуть.

26. У 1933 році люди масово пухли од голоду і мерли прямо на дорозі, під тином.

27. Сиріт було багато. У нас, де зараз живе Царин ний, то там їм створили патронат. Збирали діток сирот і туди відправляли. А як підросли, то йшли вони хто куди. Та й померло тоді багато дітей. У нас тітка з трьома дітьми опухла від голоду і померли всі, нікого не зосталося.

28. Не голодували мало хто, якщо тільки зміг добре десь зерна приховати. Якшо вище середняка, то всіх кулачили.

30. Хтозна. Картоплю під полом ховали, та й ту знаходили і одбирали.

31. У нас теличка була, то її зарізали і так вижили. У нас ніхто не помер.

32. Рідні помагали, хто як міг. Чи платок, чи полотно мали, то намагались виміняти хоч на пригорщу зерна.

33. Ягоди збирали та їли, а так не знаю.

36. Мій брат в 33-му виміняв платки, сорочки, полотно в городі на пуд борошна. Коли йшов додому, то зайшов до тітки в гості, а там бала бригада з обтиском, то ото в нього той пуд відібрали. Так він з нічим і повернувся.

37. Скрізь був голод.

38. Точно не знаю, багато.

39. Було говорили люди, а сама не бачила.

40. Люди хоронили померлих самі. Підбирали на дорогах, одвозили на кладовище. Жінки навіть ями рили, а покійників хоронили без труни. Як було яке рядно, то в нього загортали, а той без нічого.

41. Ніхто нічого не платив.

42. На старому кладовищі, та й на новому є могили померлих від голоду.

43. Та ніхто тепер уже не поминає. 46. Немає.

47. Розповідала дітям і онукам. 48. Хтозна. Це від Сталіна почалось.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОН — 1106

ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БЕЗСМЕРТНА Ольга Трохимівна, КОРЖ Олексій Євдокимович, КУЗЬМЕНКО Микола Павлович, МАТВІЄНКО Олексій Іванович.

 

БЕЗСМЕРТНА
Ольга Трохимівна,
1924 р. н., жителька с. Теплівка
Пирятинського району Полтавської області

(запис 10.06.2008 р., завідувач сектору з питань
внутрішньої політики Пирятинської
райдержадміністрації)

4. Урожай в 1932 році був непоганим. Ми жили без батька у діда. Він відмовився записатися до колгоспу. Тоді активісти приїхали до нас, вигнали з хати, змусили маму і діда взяти якісь речі і вивезти з села заборонивши вертатись. Пізніше діда, коли він спробував повернутись до села, щоб забрати якісь речі піймали і вивезли до Сибіру.

5. Мені, дитині, причини того голоду були незрозумілі. Урожай того року, казали люди був не гіршим, ніж в попередньому. Просто влада вирішила знищити українське село та й годі.

6. Відбирали й свої, вони весь час засідали в сільській раді, приїжджали й чужі дядьки в шкірянках з гвинтівками.

7. Цього не знаю, я ж була дитиною

8. Хто там які документи показував. Тих людей боялись як вогню. Заходили все перевертали, могли ще й побити або забрати в буцегарню.

9. Я вже казала били, й з хат виганяли. Робили все що їм заманеться. А кому ж пожалієшся. Хто тоді бачив наші сльози, чув як ми кричимо.

10. Мали і зброю і з дроту піки якими штрикали землю в дворі в клуні, хаті шукаючи сховане зерно, їжу.

11. Яке там боронитися. Мабуть вбити могли. У них тоді ж всі права були. Їх тіні боялися. Круками називали.

12. Мабуть кому вдавалось. Адже не всі померли з голоду.

13. Та перевертали все в хаті, на горищі, в клуні. В хаті їх трусу живого місця було.

14. Я вже й не пам'ятаю. Але вони завжди приїжджали возом.

15. Ховав де хто міг. Навіть в криниці муку ховали. Зверху вона від води тверділа, а в середині залишалась сухою.

16. Ті хто працював у колгоспі отримували продукти, їх кормили раз в день.

17. У нас забрали майже все. Ми повернулися у пусту хату. Як було в інших людей не скажу.

18. Не знаю цього закону. Але нас дітей сторожі з полів колгоспних ганяли. Можна було й по спині канчуком отримати.

19. Не дозволяли. Та й боялися, щоб не відправили в Сибір.

20. Всі вони для мене були на одне лице - злі, страшні як вовки.

21. За всіх не скажу, але думаю що таких як мій дід було багато.

22. Змушували. Залякували. Життя не давали. Я ж казала, що з нами за дідову непокору зробили.

23. Яка там худоба. У нас навіть курки не було.

24. У нас пам'ятаю село трусили з ранку.

25. До нас три чи чотири рази заїжджали. Потім обминали, бо знали, що ми ходили побиратись по людях.

26. Початок весни був дуже тяжким. Першими померли сусіди Литвинови дід і баба.

27. Всі ми були покинуті на призволяще. Трохи рятувались у сільській лікарні. Лікар був добрим чоловіком. Бачив, що людина обезсилена, клав до лікарні і натрохи піднімав на ноги. Матері в 1933 році нас чотирьох дітей забрали в інтернат. Його організували у нашому селі. От так ми і вижили.

28. Голодували усі. Хто більше, хто менше

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОН — 1107

29. Ті хто мав можливість виїхати із села, або щось продавати чи міняти на продукти. Були такі що їли дітей і своїх і чужих.

30. Нам допомагали. Як би не добрі люди ми б не пережили зиму 1933 року. Згадую добрим словом наших сусідів родини Коржів та Литвинів.

31. Робили все що могли. Весною збирали якісь трави, ягоди, працювали за «похльобку» в колгоспі.

32. Ніякої допомоги від родини не мали, томуй потрапили як сироти до інтернату.

33. Та все весною пробували їсти. Якщо зелень була не гіркою то її і їли.

34. Пам'ятаю як їли клей з вишні, варили молоді нагінці.

35. Хлопці й дядьки в селі всіх горобців переловили, а ми дітлахи в ставках виловили всіх пуголовків жаб'ячих і теж їли сирими. Краще й не згадувати.

36. Та мабуть було можна. Люди з села їздили. Як живими поверталися то щось привозити родині.

37. Старші у розповідях розказували, що місто не так бідує. Тому туди й тікали як була можливість.

38. Не скажу точно. Але багато.

39. Були такі випадки. Особливо на хуторах. Ловили чужих дітей або заманювали та й з'їдали.

40. Ховали на цвинтарі. Їздили по селу возом збирали покійників та й ховали. Спочатку окремо, а потім у великих ямах.

42. Так, відомі.

43. Поминаємо померлих.

44. За радянської влади всі про це мовчали. Тепер про це говоримо голосно.

45. Церкви у нас не побудували, а зараз вже й поготів. Людей стає в селі менше й менше.

46. Так. Кілька років назад поставили скорботний хрест. Є тепер місцина, де можна помолитись за душі тих нещасних людей.

47. Молодь про це знає. Знають і мої діти та внуки. Я їм розповідала. Вони читали про це і вже переповідали мені.

48. Та ж не самі себе люди мордували голодом! Владі ми чимось завинили. Та й взагалі влада завжди і зараз жорстока до людини.

51. Тоді й не знали та звідки. Це вже тепер в наші часи розповіли як обдирали до нитки заможних. Знали що за хліб голодна людина все віддасть.

 

КОРЖ
Олексій Євдокимович,
1925 р.н., житель с. Теплівка
Пирятинського району Полтавської області

(запис 10.06.2008 р., Квач Валерій
Володимирович, член Пирятинського
історико-краєзнавчого товариства)

4. Так, добре пам'ятаю. В травні 1932 році померла моя мама, мабуть Бог забрав її щоб вона не бачила нашу родину та й усе село. Взимку 1933 від голоду померли мій рідний брат та сестра, пізніше двоюрідний брат. Діти найбільше страждали від недоїдання.

5. Ніхто не чикав, що буде такий страшний голод. Жили як звичайно. Хліб, і до хлібу завжди було. Працювали, чекали на новий урожай. Але ніхто не думав, що у людей заберуть все. Та в кого з нормальних людей могла виникнути думка, що народна влада буде вбивати трударя.

6. Забирали ті хто кликав до нового життя. Комуністи та комсомольці. Пояснювали, що потрібно допомогти державі. А пізніше, коли вигрібали все з хат, вже й не пояснювали. Як бандити налітали й вигрібали все під чисту.

7. Цього не знаю, але скажу точно - вітер ними так як людьми не хитав.

8. Господи, хто кому що тоді показував. Заскакують у двір люди в кожанках зі зброєю і починають вимагати продукти, ото й усі документи.

9. Та все було. Й в сільраді дядьків і били і з села виганяли. А деякі сім'ї і відправляли на Сибір, не дивлячись на те, що була зима.

10. Казав же вам, майже усі були зі зброєю. Боялись людей, які з відчаю що завгодно могли зробити.

11. А як вони боронились? Спочатку умовляли щось їм залишити, а потім з відчаю чи плакали чи кричали.

12. Та вдавалось найспритнішим. В ліси вивозили пшеницю, закопували в землю. На деревах в мішках розвішували, хто як міг так і ховав.

13. Не пам'ятаю як їх звали. Більше чужі приїжджали. А шукали просто - все перевертали. Землю в дворі шпичками кололи - шукали закопаний харч.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОН — 1108

14. Вже й не пам'ятаю. Коли як. Десь по 4-5 чоловік.

15. Ховали хто де міг. Ми під стріхою розтискували, під долівці розсипали, а потім глиною замазували. В дуплах старих дерев ховали торбини з якимись крупами, картоплею

16. Тим хто працював в колгоспі, аби хоч щось робили давали трохи пшениці, варили на бригадах якусь юшку та виділяли по тарільці.

17. Та ні з речей у нас нічого не брали. А от кого з села виганяли то у тих все під чисту забирали.

18. Чув, та то вже пізніше було.

19. Яке там дозволяли. Всі знали, як піймають, що крадена і забити на смерть можуть. Але люди крали. Вони від голоду вже нічого не боялись.

20. Та свої охороняли, начальство, сільське колгоспне їхні родичі.

21. Та хіба хто кого питав хочеш не хочеш. Силоміць зачиняли, а потім люди за шматок хліба самі змушені були йти та й записуватись.

22. Так змушували, я б сказав як худобу до хліву заганяли.

23. Та дякувати богу худобу у людей не забирали. Це й багатих рятувало від смерті.

25. Разів зо три трусили нашу хату, а може й більше. Ходили по селу комсомольці почують десь запах випічки от і влаштовують облаву.

26. В нашій родині діти повмирали зимою 1933 року. Вона мабуть була найстрашнішою.

27. У нас у Теплівці на три колгоспи був інтернат, то дітей батьки яких повмирали туди завозили, це й рятувало їх життя.

28. Не знаю хто тоді не голодував. Хіба ті, що грабували людей.

29. Вижили все таки заможніші, ті хто мав корову, ті хто працював в колгоспі або втік з села до міста, не боявся красти.

31. Рятували рибалки.

32. Скажу правду: люди до кінця не озвірили. Допомагали одне одному, особливо сусіди. Добрим словом згадую лікаря Теплівської лікарні Хоменка Петра Івановича. Він врятував від наглої смерті багатьох людей і в тому числі мого батька.

33. Їли все, що бачили очі. Смак каші з акації й зараз пам'ятаю. Йшли в ліс збирали різні ягоди.

34. Липовий цвіт збирали і їли. Скільки я перетер качанів кукурудзи на муку вже й не пам'ятаю. В червні 1933 року ми вже копали картоплю бо було не в терпець. Якими смачними були ті картопляні пуп'янки.

35. Дорослі полювали на собак, котів. Ставили силки на птахів. Горобців мабуть в той рік всіх виловили й поїли.

36. Місто допомагало вижити. Обдирали спекулянти селянина, але що було робити. Голод не тітка не приголубить. Батько за харчами їздив в Росію, а наші люди частіше їздили міняти крам на їжу в село Шримківку де був базар.

38. Мабуть тої страшної цифри не знає ніхто. Але село в 1933 році стало страшною пусткою. То вже в пізніші роки воно знову почало оживати.

39. Так у нас про це говорили. Таке траплялось в основному на висілках у віддалених від села хутірках.

40. Ховали на цвинтарі. В ями закопували по декілька людей. Цим займалися люди від сільради.

41. Їм як і колгоспникам давали якісь пайки, щоб хоч тримались на ногах.

42. Так, відомі.

43. За часів незалежності України померлих від голоду почали поминати.

44. Так поминають. Батюшка хрест в пам'ять про померлих від голоду на цвинтарі освятив.

45. Так є. Наша громада відноситься до Української Автокефальної православної церкви Московського Патріархату.

46. Я вже казав, що пам'ятний хрест у нас встановлено років 7 тому.

47. Знає. В газетах багато пишуть. І наша газета надрукувала списки жертв Голодомору по Пирятинському району.

48. Народ сам себе мордувати не буде то справа рук комуністичної системи.

51. Знаю. Читав про це в газетах і вірю, що таке було.

 

КУЗЬМЕНКО Микола Павлович, 1925 р.н., житель с. Теплівка Пирятинського району Полтавської області

(запис 10.06.2008 р., Квач Валерій Володимирович, член Пирятинського історико-краєзнавчого товариства)

4. Як не пам'ятати адже мені тоді було майже вісім років. Я не все міг зрозуміти з розмов дорослих, але бачив що в село прийшла біда.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОН — 1109

5. Урожай був. І в нашій коморі було не пусто. Біди почались з того, що батько відмовився працювати в колгоспі. Він втік з під арешту і рік майже переховувся. Тому нас обібрали до нитки. Тільки через рік голова колгоспу рятуючи батька від тюрми прийняв на роботу, а весь той час ми страшенно бідували.

6. Робили це й свої і чужі. Товкли нас як бур'ян при дорозі. Хто хотів і коли хотів.

7. Може й когось і винагороджували... Знаю тільки те, що селяни навіть боялись відкрито допомагати рідним, які не працювали в колгоспі.

8. Влада і ті буксири ні перед ким з селян не звітувались і нічого їм не пояснювали. Сказали державі треба хліб і кришка.

9. Та всього вистачало. Звісно забирали все силою. Ніхто нічого не вмовляв віддавати зерно.

10. Ті здирники мали зброю та часто брали з собою і міліцію, щоб одразу і заарештувати за спротив.

11. А як ти від озброєних людей, що мають про і вбити будем боронитися. Хіба що втекти з села.

12. Та ховали як могли. Але частіше всього майже все знаходили.

13. Як шукали. Нишпорили по всіх закутках в кожну щілину заглядали. Не встигли випекти хлібину, як на запах вже збігались. То наша старенька бабуся зовала хліб під спідницю. Це нас рятувала від грабунку

14. Завжди приходили зграєю, як вовки 4-6 чоловік.

15. Ми ховали хліб під підлогою в хаті або в стрісі.

16. Тих хто пішов до колгоспу трохи підкормлювали.

17. Та ні до прямого грабунку майна не вдавались. А от з хат в яких всі повмирали, все до щенту забирали.

18. А хто ті закони знав. Люди були попереджені владою що колгоспний хліб ніхто не мав права брати бо за це буде тюрма

19. До колгоспного поля навіть підходити заборонялось не те щоб щось взяти.

20. Та свої сторожили. Переважно начальство сільське, колгоспне.

21. Найбідніші то йшли. А що їм було втрачати. Заможніші добровільно до колгоспу не йшли, поки їх не змушували силою.

22. Змушували. Не йдеш в колгосп - життя спокійного не буде.

23. З худобою було простіше. Майже ні в кого не забирали. Хіба що в тих кого ворогами об'явили.

24. Та коли завгодно. Здається що вони й не спали аби тільки все у людей вигрібати.

25. От цього не скажу просто уже не пам'ятаю. Але повірте то було не один раз.

26. Коли люди почали помирати з голоду точно не скажу, але найбільше померло на нашому кутку ранньою весною 1933 року

27. Та нас бог милував. Якась частина рятувалась у місцевому інтернаті.

28. Та мабуть таких не було. Начальство сільське ясно з голоду не мерло, але й не розкошувало.

29. Молодші, сильніші виживали. Вони працювали та й що гріх ховати де могли крали. А що залишалось робити.

30. Та допомагали. Не всі ми стали вовкулаками і нелюдами.

31. Виживали хто як міг як в народі кажуть - вовків ноги кормлять. Хто шукав, десь їздив, підзаробляв у місті тому жилось легше.

32. Ми то не мали підтримки не від кого. Але люди залишались людьми. Щось разом робили щось один одному робили.

33. Та весною їли все що зеленіло. Але найбільше ми діти їли цвіт акації, збирали пізніше у лісі цвіт глоду. Порятунком була картопля.

34. З листя їли кропиву, щавель, жували зелень з фруктових дерев.

35. В справі полювання маю певний досвід. Ловив ятером горобців, ще обдирав грачині гнізда, ловив тільки в ставках та калубнях, іноді й вужів ловили та їли.

36. Так у місті, завжди можна було купити. Наші люди міняли свої пожитки на базарі в Шрамківці - то не далеко від нас.

37. Там теж була своя біда, але як не така нагла як в селі.

38. Не знаю скільки померло в селі, а на нашому кутку в кожній з 24 хат покійники були.

39. Діти зникали і не один раз казали що їх хтось ловить, вбиває та їсть. Щось конкретніше не скажу.

40. Ховали на сільському цвинтарі. Це й похованням не назвати. Закопували в ями та й годі.

41. Та мусили давати якусь пайку. Хто б обезсилений до краю те робив.

42. Знаємо ми ці місця.

43. Поминаємо особливо в останні роки. Раніше боялись це робити. Боялись навіть це онукам розказувати.

44. Хто ж їх бідолах згадував за радянської влади. Не було в нас ніякого голоду казали комуністи, то вигадки ворогів.

45. Правляться панахиди у нашій церкві за тих хто помер з голоду. Наш батюшка з Московського патріархату, але українець. Добрий чоловік.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОН — 1110

46. Так маємо пам'ятний хрест на цвинтарі про ті сумні роки.

47. Діти знають про це. І дай боже щоб такого лиха не пережили.

48. Хто винний, хто винний? Мене аж тіпає від цього питання. Та чи не мій батько чи сусід. Звісно ж влада нас хотіла задушити.

51. Про ці Торсінги дізнався вже пізніше як став парубком.

 

МАТВІЄНКО
Олексій Іванович,
1927 р. н., житель м. Пирятин
Полтавської області

(запис 10.06.2008 р., Квач Валерій Володимирович,
член історико-краєзнавчого товариства)

4. Так пам'ятаю. Хоч і був дитиною, але все пам'ятаю як ніби це було вчора. Згадую і завжди плачу. Ця біль і страх живе в мені і по сьогодні.

5. Урожай в 1933 році в с. Дейманівка, де я проживав з батьками був непоганий. Але наша сім'я бідувала від того, що батько не записався в колгосп. Родина за походженням від козаків. В революцію 1917 року більшовики вирізали нашу родину і батько ненавидів комуністів.

6. Відібрали збіжжя у всіх. Робили це і свої, так звані активісти і команди, що приїжджали із Пирятина, то були злі і знавіснілі люди. Вони били жінок і дітей коли ті чіплялись за останній мішечок муки, навіть виливали на землю їжу із горщиків та каструль.

7. Про це нічого не знаю. Я ж був малим і голод мене так мучив, що я думав тільки про хліб.

8. Пам'ятаю що завжди погрожували зброєю.

9. Пам'ятаю що мама плакала і всі боялись влади. А сусіди десь зникали. Хтось кудись тікав, від'їжджали у великі міста. Люди ходили на покорм у Пирятин. Дехто вже ніколи і не повертався.

10. Так і обов'язково металеві штики, якими шукали закопане зерно.

11. Та ніяк, плакали та проклинали.

12. Комусь вдавалось, а у нас знайшли і забрали все до тріски.

13. В народі їх називали «буксирами». Наїжджала і міліція на конях. Вимахували шаблюками, залякували людей.

14. Ходили зграями по 4-5 чоловік. За ними завжди їхав віз на який складали все забране у людей.

15. Не знаю навіть, що вам сказати. Мабуть ніде.

16. Щось давали. Якісь пайки, чи кормили якоюсь «похльобкою» на бригадах в полі.

17. От про це сказати нічого не можу.

18. Так чув, але то вже було пізніше.

19. Пам'ятаю, що на полях не давали нічого збирати.

20. Поля охороняли свої, переважно колгоспне начальство. На конях. Комори, куди збирали урожай збирали озброєні люди.

21. Багато людей як і мій батько не хотіли записуватись до колгоспів.

22. Їх залякували, забирали у них реманент, насильно записували.

23. У нас не було корови, та й не було ніякого цінного майна.

24. Серед божого дня. Робили це мабуть коли їм заманеться.

25. Вже й не пам'ятаю. Після того як померла старша за мене на півтори роки сестра Саша, вже й не приходили.

26. Зимою мабуть найбільше. І від голоду і від холоду.

27. Казали що в Пирятині був інтернат і там дають дітям їсти. А сільські були нікому не потрібні. Після смерті батьки, коли мама поїхала до Харкова. Я блукав по селу як сновида і ніхто мене ні про що не питав.

28. Мабуть влада. Один раз заходив у сільраду, сказав що померла сестра. Чув там запах хлібу. Ледве не вдавився слиною

29. Мабуть ті хто тікав у міста і привозив їжу в село.

30. З ними не ділився ніхто.

31. Батько один раз їздив в Харків, в Торгсін, бо мав схованих декілька срібних карбованців. На тому з місяць протримались. Я жебракував на базарі у Пирятині, ходив по смітниках.

32. У нас не було родини, тому й допомагати було нікому.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОН — 1111

33. Їли все, що зеленіло. Щавель, перетирали в муку качани кукурудзи, жували лепеху.

34. Цвіт липи, глід, яблуко, вишню.

35. Їли горобців, котів, собак.

36. Так. Батько, я казав, їздив до Торгсіну, міняв у жидів срібло на їжу. В Пирятині теж можна було щось виміняти на їжу.

37. Було сутужно, але люди там не мерли так як в селі.

38. Що я міг знати хлопчиком. Пізніше коли в 50-ті повернувся у село побачив, що там живуть люди яких не знаю. Згадую як тоді валялись померлі на вулицях то думаю, що померло багато.

39. Такого не чув. А те, що сходили люди з розуму від голоду то знаю.

40. Ховали на цвинтарі. Без домовин, як худобу.

42. Так.

43. Раніше цього не робили, а останні роки вшановують їх пам'ять.

44. Зараз так, а раніше про Голодомор мовчали. Я в 1944 році в армії розповів про голод на Україні, то відсидів за це 10 років у Гулазі. Пізніше у 80-х роках був амністований.

45. Церкви не має.

46. Так.

47. Так розповідав і писав у місцевій пресі.

48. Комуністичну владу, Сталіна та його посіпак.

51. Знаю. Це влаштована владою обдиралівка людей, які здавали цінні речі, а в обмін отримували по завищеній ціні продукти.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1112

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БІЛИК Марія Панасівна, ГАВРИЛКО Марія Андріївна, ГОРДА Ганна Федорівна, КАЛАГА Анна Олександрівна, КОЛЬБАХ Любов Степанівна, ПОЦІКАЙЛО (Бородай) Наталія Іванівна, ПУДЕНКО Євдокія Іванівна, РУДЬ Ольга Павлівна, ТОКАР Іван Григорович, ЧЕПІГА Катерина Тарасівна, ШКВИРЯ Софія Микитівна, ЯКУБОВИЧ Марія Федосіївна.

 

БІЛИК
Марія Панасівна,
12.02.1920 р. н., жителька с. Ковалівка
Полтавського району Полтавської області

(запис 04.2008 р.,
Березній Вікторія Миколаївна)

4. Пам'ятаю, пам'ятаю, як було. Був великий голод у 33-му році, він був зроблений. Уже в 47-му році, в мене вже двоє діток було, то це дійсно був неврожай. Це було після війни, обробляли землю, копали лопатами, тоді посіяли погано, літо було тоже погане. І це був неврожай. І я за це нічого не кажу. Ну, що в 33-му був хороший урожай, було все у нас, ну це зробили штучно.

5. У нас був урожай хороший і це не правда, що був просто голодомор. Він був зроблений штучно. Тоді я не понімала, а щас вже понімаю, що то був указ Москви у Київ. Всьо. В нас забрали все: і кукурудзу, і квасолю, і в нас даже батько закопав у яму буряків, та й те забрали.

6. Був у нас актив у селі.

7. Може, й було. Не знаю. Нам нічого, ніколи не доносили.

8. Може, батькові пред'являли щось. Та я не помню, я ж маленька тоді була - 13 років. Помоєму, не було ніяких документів.

9. Вони були неозброєні. Нічим. Приїжали і оце забирали все, де таке їстівне було.

10. Зброї при них не було.

11. Як можна було боронитися? Протів багатьох боронитися. Батько був брегадіром, на четвертій бригаді.

12. Ніде було, ніде. Нічого не можна було приховати. Не приховали ми ніде. Нічого. Отак і шукали. Лізли на горіще, на хату і там і шукали. Ходили кругом хати, стукали.

13. Родік Степан, Бабанський Олександр, Турпіпко Ганна, Ревенко Одарка, Капустяр Мотря, Клочко Оксана - були активістами. Вони були місцеві, наші рідні. Їх обирали чи в сільсоветі, чи я не знаю. А я знаю їх усіх.

14. П'ятеро чоловік. Приходили, ті лізли на горіще, собирали на горіщі щось, ті яму одкопували. Одне тільки нас спасло, що нас предупредили. Батька ноччю відвів корову у Крутий Берег, у друге село, до родичів.

16. Хто робив у колгоспі, тим давали по 200 грам хліба. Квасоля, макуха і буряк - оце такі 200 грам хліба давали. У мене було два брати і батько й мати. Батько й мати робили при колгоспі, а брат, самий менший, 25-го року народження, був у яслах. У яслах забирали також сиріт, ото там. А ми ото ж, з середнім братом, тут були. Брат піде у озері наловить пуголовок, в чавунчику зваримо, та ото й сьорбаємо. А батько приносив ото кусочок хлібця.

17. Ні, тільки продукти. Ще забирали худобу.

18. Був такий закон. Я вам скажу, який це закон. Я у 43-му році була нарзасідательом. І судила жінку, вона сама із Ковалівки. Вона назбирала колосків, скільки тамечко, чи два з половиною кілограми, чи три кілограми, то її судили і дали 5 років. І осталося двоє діток дома, без нікого, бо чоловік же з фронту не вернувся. А її ото судили, за оті колоски, я знаю. Було таке, було... Що судили, та й дуже строго судили.

21. Визивали в сільраду і писали заяву. У нас батько був такий, не опирався нащот цього. Здав землю, здав коня, інвентар відвіз увесь у колгосп і здав. Це було у началі 29 року. А такі, що не хотіли до колгоспу йти, або не хоті-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1113

ли писати заяву, тих отправляли на Север. Тут жила сім'я Голиків: батько, мати й два сини, вони не схотіли до колгоспу, то їх отправили на Север.

26. Із 32 до 33-ого року. А вже у 34-му році був урожай великий. І вже дали людям хліба. Укосили і зразу, ще він не дуже достиг. А ми у 33-му році ходили ще у школу і нам давали кукурудзяної баланди по мисочці у школі. А я дружила із тією дівчинкою, що мама її давала їсти, то щоб дала нам котьол вишкребти, ми їй посуду всю помиємо. Шоколад зараз не такий добрий, як нам давали тоді кусочок макухи. Мерти люди почали у 33-му році.

27. Чамари Костя й Марія, батьки в них померли, а їх у ясла здали. Миря Чигир тоже там була.

28. Я ось, що вам скажу - не голодували люди, які працювали на проізводствах, на залізній дорозі, їм давали пайки, понімаєте? їм платили гроші, вони могли десь, щось, якийсь стаканчик пшона купити. А в колгоспі грошей же не давали. Тоді ж трудодні були. А що ж на трудодень? На трудодень було в кінці року відчитні збори і тоді постановляли, по скільки на трудодень дати грам зерна. О. Оце таке було по колгоспові. Це коли та грошова система вийшла?! У мене в матері у 67-му році тільки дали 12 карбованців пенсії. А то ж нічого не давали: ні пенсії, ні грошей. Жили з огороду, держали коровку. Понесе мама, продасть молока, купе пшінця.

30. Нам ніхто, нічого не допомагав. Може, хто, комусь і допомагав.

31. Їли очерет молодий, рогіз рвали, молочай.

35. І собак їли, і кішок. Не було нікого у селі. Сумно було. Тож було весною, півні співають, собака десь гавкає. Сумно було. Тишина була, ніде, нікого не було. Все, що було - все повирізали, повиїдали.

37. У місті, звичайно ж, голодували.

38. Я не знаю. Багато. Була сім'я Буденків. Буденко Павло, у нього було четверо дітей, усі померли.

39. Такого я не чула. Не було такого.

40. Звозили на кладовище. Сільська рада визначала тих мущин, які більш-менш здоровіші. Вони копали ями.

42. Ні, ні. Не відомо.

48. Я вважаю, що у всьому винувата влада.

51. Бабуся подарувала мені сережки золоті і хрестик. Мама однесла туди, в Торгсін. А там давали муки кілограм, чи пшона. Торгсін - це пункт, де збирали золото. У Полтаві він був. В кого були прикраси, ті жили лучшенько.

Завірено: Ковалівський сільський голова Н.М. Чуб

 

ГАВРИЛКО
Марія Андріївна,
30.12.1929 р. н., жителька с. Сердюки
Полтавського району Полтавської області

(запис 07.04.2008 р., Зоря Ольга Іванівна)

4. Пам'ятаю я все. І той, і той. Я жила за Гадячем, у Ціпках. Нас двоє дітей було, третя народилася у 1940 році. Брат родився в 1927 році, а я в 1929 році. Були батько й мати, батько в мене був інвалідом.

5. Я точно не знаю. Мені було 3 роки. А шо було? Викачували. Свекруха, як я заміж вийшла, каже мені: «Розіслала трошки зерничка на комині, щоб заховать. І там найшли й забрали». А в батька, так з крючками ходили, у сундучку сорочка материні були там трохи і те витягла та й забрали. Викачували - все забирали.

6. Якби мені годів десять було я б сказала. А так мені було всього три годи. Не знаю, хто ж це зробив. Воно ж у газетах є.

9. А як же! Застосовували. Мого діда й бабу, батькового батька й матір, ну я не знаю, я іще їх не застала, ще як батько не жинивсь діда вбили і бабу вбили.

10. Авжеж. Чим же ж то вбивали.

12. Еге, вони з крючками жилізними ходили. І ото ж свекруха каже, на комині тонісінько розіслала, думала, що хлопцям буде (а у неї було три хлопці). І там поліз і знайшов, потім взяв і забрав.

13. Оце я не знаю. Батько ж то знав. Може, він і розказував нам, але я ж то забула.

14. Та мені, мов казали, три чоловіки. Вони недалекі, вони й свої. Батько й знав їх. Дід у мене був багатий, лісу у нього багато було. Батькові хату зробили з осики, а з дубів пожалів. Хай же дуби, дороще буде, продати. А лісу багато у них було.

17. В матері моєї сундучок стояв, а мати була бідненькою, і там сорочок штук двадцять було полотняних. То й те все забрали.

18. Не знаю. В газеті хіба що читала. Ото ж, може, по щавель ходили, а мати вже ходила в 46-му... Ну я не знаю. Може, воно засуха. Кончилась война і я пішла в 14 годах годувать телят, в школу не пішла,

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1114

бо батько інвалід був, а третя - Катька, була маленька. Мати піде снопи в'яже, а потягне ж таки сніп у ліс, за косарем і обід. Та обід вкине за пазуху. Принесе того зерничка, а я піду - це в 46-му році, до одного діда. В нього на полу було невеличке таке жорно, накручу зерничка, та оладки зроблю. Ходили з братом щавель рвати. В мене старший брат був. У нас коровка була у 46-му - 47-му так ми, а мати вже пішла буряки повірять, так, може, сніп коли обіб'є. Та буряки повіряла, а воно ж де густо, та вона й вирве. Може, трошки товщий з пальця. Та тоді ж принесе, помиє, надрізає, потім поставе на обід. Бурячок відтушиться з молочком. Ото так й вижили у 47-му. Троє нас і вижило. 23. В нас кози були. Все позабирали.

28. У 46-му - то знаю. Де такі мужики, що не дома були, щось хватне, то так і проживуть. А в мене батько дома був.

30. По-всякому було. Прийшов один дід здоровий такий, а мати моя сміттячка позмітала біля порога в купку, а він прийшов такий на ньому плащ був, здоровий дідуган був. А він гребеться в тій купі сміття. Я в матері й питаю: «Що це він там робить». А він їсти шукає. Як в них самих тільки щавель. Ото ходили по ярах, та щавель рвали.

39. Було таке. Свекруха вже розказувала, що її родичка якась досиділа, що дитину свою зарізала, малесеньку. Узнали, чи її засудили, чи що. Я вже не знаю.

42. Та була ж у нас братська могила.

45. Була і зараз є. Оце після війни обновили її. Побула тоді трохи, та й тоді ж закрили. До войни була. Водила мати нас у церкву паску святить.

Завірено: Калашниківський сільський голова І.А. Бедей

 

ГОРДА
Ганна Федорівна,
1922 р. н., жителька с. Сердюки
Полтавського району Полтавської області

(запис 07.04.2008 р., Зоря Ольга Іванівна)

4. Пам'ятаю, детка, пам'ятаю. У мене вмер батько, три сестри і три брати.

5. Та де там та засуха, позабирали все, не було нічого. Та де там та засуха.

6. Ну, я знаю хто? Тоді, воно знаєте, я ще мала була. Хто його забирав? Ходили і наші, такі були добровольці, шо скрізь лазили, штовхали в піч і де хочеш. Були і з наших такі. А батька були забрали туди, на Підлепичі, там був стаціонар. Забирали, вроді, хто слабий, а тоді побули вони там місяць і потруїли їх. Багато тоді мужиків померло у ту ніч. Шось укинули за отраву, поїли її, то не вернулись батько відтіля. А тоді вже ми ходили і щавлі рвали, туди, в долину. Було мати прив'яжуть мені торбиночку на плечі, я ціпочок візьму, пухла. Іду рвати щавлі. Принесу той щавлі, мама зварять таке ото, як корова оправиться. Ото таке зелене. Ото те й їли. А тоді вже менші діти, щитай, померли. Три брати, три сестри вмерло. І тато вмер. А ми остались із братом вдвох. Брата забирали тоді на Клименки, там садік був. То він там і оставсь. А мене мати відвезли в город, кажуть, до тьоті. А тьотя сердиться: «Нашо ти привезла? Вона вмре». А тоді дядя купили конячку там, та вбили. Та ото конячину їли, то так я й вижила.

9. Та чого ж. Були такі, що позабирали їх, то не поверталися, їх чи куркулями називали, чи я не знаю. Шо там за куркулі були? Були реприсірувані. Хата була, я знаю, у подруги моєї. Хата була така - під соломою і стрішок не підрізаний. Кажуть куркуль, як забрили батька подруги, то він і не вернувся. А сім'я, я не знаю, мала була тоже, повимирало дуже багато.

12. Його не було й близько, я не знаю. Де воно було там те зерно? Якби зерно було, то не померли б. Ато за щавльом ходили, гнилу картошку вибирали. Ту , що вже давно погнила, сам крохмаль зостався.

13. У нас Лисенко був, Митрофан, такий, шо шукав. Ну його ж нема, він умер. Вся сім'я померла.

15. Не знаю, детка, не знаю. Як мені десять год було. Бог його зна, де його ховали. Я не знаю. Мало хто повиживало. У кого ружжо було, той вбивав птицю або лелеку, або ворону. Та й їли.

18. Був, а як же?! Був такий закон, шо колоски збирали, штрафували й били, й шо хоч.

19. Ні. Не дозволяли.

21. Ні, детка, цього я не знаю. Померли вже люди, ті шо знали. Дуже пізно начали оце збирати. Вже ж померли старші, це вже такі остались, люди младшого віку. А як був малий, хіба його знав? Та ще такі були діти тоді забиті, це щас діти розвинені. Як я ходила один клас, та й то, не доходила, бо голодовка началась.

28. Не було таких людей. Всі голодували.

29. Хто зумів вижити?! От так і вижили, як оце я. (Посміхається). Я не знаю, як я вижила.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1115

30. Нічим було ділитись. Ніхто нікому не помагав. Казали, шо не випускали нікуди, щоб їхати міняти, отаке десь в другу державу. То казали, шо не пускали. Нікуди. Паспортів не давали, щоб ніхто нікуди не виїжджав.

37. У городі? Да, а як же. Був, був. Бо я ж була ото у тьоті, то і їх же ж не було нічого.

38. Не знаю, тоді, бачте, сім'ї були великі. Такі по 10, по 15 душ. Хтозна?

39. Та чула я, отутечки, вроді дочка матір зарізала та продавала в Мачухах. Таке чула. Її забрали та уже більш не знаю, де вона.

40. Як умре отам де-небудь, шо таке, може, і не відійшло, то забирали, звозила та й у яму укидали загальну.

42. Немає. Тоді кожен біля свого двору хоронив. Нема кладовища. Дома знаю, ми жили не тут, ми жили там, у вибалку. То знаю, тата як привезли. Хто його привіз? І тато мій же рідний. Я не знаю, коли його привезли. Знаю, як хоронили. Викопали яму. Хто її копав? Я й сама не знаю. Труни робити ні з чого і нікому. То викопали так яму і в ямку, положили туди соломи. Тата тоді положили туди. А тоді дверима накрили, ото так і закидали. А дітей не помню, як ховали.

45. Церква на Михайликах була. Я туди ходила, маленькою як була, а як велика стала, то тоді й не розрішали ж ходить.

Завірено: Калашниківський сільський голова І. А. Бедей

 

КАЛАГА
Анна Олександрівна,
27.08.1911 р. н., жителька с. Калашники
Полтавського району Полтавської області,
у 1933 р. жила у с. Великі Козуби
(Кисла Балка) Полтавського району
Полтавської області

(запис 07.04.2008 р., Зоря Ольга Іванівна)

4. Та 47-ий я знаю краще, ніж 33-ий. Раньше садік звали яслами. Сестра в мене була з 25-ого году і брат з 30-ого, ото ми ходили утрьох у яслі, та там нас і кормили. Варили ракушки нам, ото таке. А додому ми йдімо, коли мама забирала, а коли самі йдемо. Бувало за руки возьмимось і йдемо. У 33-му році в нас корова була, то ми з корови, считай, жили. Якби корови не було, то ми б не вижили. А корова у нас була, то ми пили молоко.

5. Ні, урожай був. Дощі йшли. Врожай великий був. Голова колгоспу сказав жінкам, які ходили на роботу: «Хто виживе, будете паляниці пекти». І так і було. Все забирали. Ми получали тоді хліба багато.

6. Як би я вам сказала. Я тоді мала була. Це мені вже моя свекруха розказувала, що це розкуркулювали раньше. Це, по-моєму, під голодовку 33-го. То ходили, в нас, де я жила, на Козубах, ніде не находили. Пшениці чи жита, ніде не находили.

19. Ні, не дозволяли. Ходили люди, ну їх ганяли. Тоді об'єжчики були. Зараз іначе вони якось називаються, а раньше - об'єжчики.

23. В череді, а на ніч забирали її додому. У нас хата була длинна, в одній ми жили, а в другій корова була, щоб її не забирали. Бо в нас по-сусідству, в одного дядька, я знаю, забрали корову. Так ми тоді стали ховати свою корову, щоб не забрали, у другу хату.

28. Ні, не було. Всі голодували тоді. Всі. Багато повмирало тоді, ну не знає скільки, ну багато. Ми вижили. Я знаю, що у нас ніхто не помер. В нас, мати й батько спасали нас.

39. Було, моя тітка вбила свого сина. Батько йшов мій до колодязя, води набрати. Вона гукає: «Зайди до мене м'яса купи». А батько й каже: «Де це ти його взяла?». Вона збрехала, чи ягня, чи козеня вбила. Батько каже: «Яке це ти козеня вбила, в тебе ж його немає». Ми ж з нею по-сусідству жили, считай, брат з братом. Мій батько та його брат, а то його жінка. А дитині не знаю скільки год було, воно тоже у яслах було. А це вже старший брат розказував, її син старший. Вона привила його, вмила, скупала, на печі воно спало, раньше ж печі були і вона ото до нього полізла. А я ж книжки читав, каже. А мати йому сказала, щоб він нікому не казав, бо йому таке буде. Ото вона його кончила і чуть ми не наїлись того м'яса. Ну батько й не схотів.

40. Та дома ховали. Там, де я жила раньше, в Козубах, в нас по-сусідству жила тоже жінка, в неї дітей було чи дванадцятеро, казали, чи що. То могилки всі в садочку були. Дома ховали, ніде не звозили.

45. Була ж у Михайликах. Я все врем'я ходила.

48. Бог його зна, я не знаю. Хто зна, від кіля та голодовка взялася.

Завірено: Калашниківський сільський голова І.А. Бедей

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1116

КОЛЬБАХ
Любов Степанівна,
28.04.1926 р. н., жителька с. Великий Тростянець
Полтавського району Полтавської області

(запис 11.04.2008 р.,
Хоменко Тетяна Павлівна)

4. І той пам'ятаю, і той пам'ятаю.

5. Тільки все зробила влада, зробили ті отак. Отакий був страх шо у 47-м так вопще. Тільки просто примерно шо ми жили. Тато вмер в мене в 29-м годі, а нас шестеро осталося. У нас був хліб, усе було, бо в нас було землі два гектари, пахали, в комори засипали. Мама їхала в город в цей день, а вони приїхали підводами, і забрали, вибрали все, до зернини. Ми малі були, оставили на печі, і туди насипали так, а ми сиділи там і кричали. А нас стягли звідти, згорнули. Та воно все було зроблено.

6. А Бог його зна хто воно таке робив? Ну хто робив не могу вам сказати. Щоб сказати комуністи, ті заставляли, вони приїздили і забирали підводами. На підводу в нас хліб забирали. Ну а хто робив? А було ж так, не можна було шоб тільки хтось словечко сказав, шо хана. Страшна була дуже жизня.

7. Сусіди. З людей наших. Ніхто не міг сказати. У сусідів тоже забирали. Коровки і все до крихітки забирали.

8. Ніхто нічого не показував. Нічого не показували, бо як вибрали все, а тоді ж мама пішли ще подали у суд, і тут присудили щоб годували дітей до врожаю. То хто його робив, ніхто цього не робив, ніяких судів не було. І ніхто не годував.

9. У 33-м ще не так а у 47-м так це страшний суд був. Так пішли шоб зірвати колосочки, бо бур'ян їли. Підем було, ну ми ще коровку держали, то підем на базар купим на стакан зерничка, та тоді щавлю зеленого нарвем. І кришили його і мололи і такі блинчики пекли. А як люди і цього не бачили.

10. Не було. Відбирали свої люди.

11. Нічого не боронилися. До кого приходили, сиділи, а вони забирали.

12. Можна, ми уже знали, що прийдуть, вони в обід зайшли продивились. То поховали, понасипали під кроваті у діжечки. Та вибрали, вишукали, ну я вам кажу до зерниночки.

13. Активістами їх називали.

14. Підводи приїхали, тоді як забирали хліб. Багато їх приїжджало, може душ десять. Усі вони наші із села.

15. Ніде не можна було заховати, де ховали, як вони так зненацька. Ніде не ховали, ховали все в хаті.

16. Варили їсти і давали.

17. Ні нічого, в нас була й корова. І телята, і все. Нічого цього не брали. Одежі тоже не брали.

18. Чули. Ото був страшний закон.

19. Та куди. Женщина пішла ото Воскобойничка, дочка її жива. Жінка, прімерно їй годів було ну 50, ні більше, десь 55-ть отак. Пішла вона собирати колосочки. Ну обєзчик там їздив, якраз у неї був пучечок, пучечок тих колосків. Забрали в неї ті колоски, повезли її сюди до контори, оце була там контора, оце де Шквиря живе, контора там була. І дали їй сходу сім год Севера. На Севері вона була. Ну вона бідолашка отбула. Приїхала додому, девочка більша осталась, вона жила в нас.

20. Колгосп.

21. Йшли.

22. Мама моя довго не хотіла йти в колгосп, бо держали й коняку. Тато вмер. А мама держала коняку, то не йшла. То тоді голова колгоспу прийде, давай коняку, а брат мій самий старший, уже робив у колгоспі бухгалтером. Забрали його, то грамотний був, і требували з нього. А тоді забули заховати, то приїхав той голова, забрав коняку.

23. Ніде не переховували, так в сараях. А коняка була - ховали.

24. Ходили дивились дньом, а ноччю забирали. Вечером приїхали по темну вже підводами.

25. Двічі. В обід пройшли продивились примерно так, а вечером приїхали і забрали все.

26. Оце і почали в 33-м, як забирали хліб усей. І начали, люди людей їли, різали.

27. Держава ну потом уже опікувалась, а зразу поки голод такий страшний був ніхто ніким не опікувався. Я ото знаю, вийшла на двір сіла на призьбі, бо хати воно тоді ще не було, і сидю. А там гора, а попід горою, насіяна пшениця, вже доспівала. А це біжить хлопчик, та кричить: «Мамо, мамо!». Манюнький біжить оцим житом, а я тоді схватилась та: «Хлопчику», тожеж маленьк,: «Чого ти кричиш? Йди сюди до мене. Не кричи.» Забрала я цього хлопчика. Каже, вона привела мене сюди поставила і каже жди, а я піду нарву, там таке зілля є шо їсти. Молочай - колись обчи-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1117

щали його і їли. Я стояв, стояв її не має, і кричав і гукав, а тоді став бігти. Ну я забрала. Він пожив у нас. Ну може з тиждень, а тоді ж своя сім'я. А брат же робив. Я думаю, чого я адреса його не спитала, може він живий де. І ото забрали його у той, отут був садік, в колгоспі.

28. В самого голови колгоспу дочки пухли від голоду. Голодували страшно. Не було таких.

29. Ті хто хоч як держалися. Ну примерно, як оце нас шестеро в мами було, ну ми держали коровку. Ноччю гляділи, то ми сидимо, мама сплять, по очереді щоб не витягло.

30. Не ділились, ну може хтось там, рідня якато може ділилася, а так ніхто ні з ким не ділилося.

32. Ну то родич родичу як дасть, значить допоміг, а так не було чим.

33. Ми в 47-м рвали щавель. Урожай такий уродив, за 33-й, а в 47-му уже врожай був і не можна, і вивозили, і колгосп. І робили ми вже в колгоспі, і вивозили увесь той хліб, так вивозили кудись. Казали ж шо вагони перекидали десь.

34. З яких могли. Щавіль, це така трава росла. Листя з липи.

35. Може й були, нам не приходилось, я не знаю.

36. Можна було. Ми оце під 47-й у Полтаві, коровка в нас доїлась, купували зерно на стакан.

37. Був голод у 33-му і в Полтаві, голодували отак само як і в селі.

38. Багато дуже, но шоб сказати число я не можу.

39. О Боже. Були дві женщини які організовували. І ходили милостини просили, і вони їх забирали мов би переночувати і тоді ноччю убивали і носили. І хто то зайшов, дядько попросився переночувати. Вони пустили, він знакомий їм був. Вони пустили його, він ліг спати (в нього обув була - чоботи), а женщина вже лежала на дивані. Ну він тоді лежав, значить, і каже щось мені так страшно. А ті підійшли до печі, бо він на печі спав і каже, що він вже спить. А тоді, каже, відійшли і тоді тільки ба-бах, уже вбили цю жінку, шо лежала на дивані. І тоді до утра тут, гупіт, стукіт і поїхали в Полтаву. Ну а цей дядько встав, його чоботи вони вбули, він тоді таки підождав, забоявся і пішов заявив. Тоді з сільради виїхали люди і брат мій. То каже, значить, як приїхали стали робити опісь. Десять голов найшли у погрібі одрізаних людських. Багато вони людей порізали, прямо багато. Більшість такого, що мати як діти вимерли, варять і їдять.

40. То ото хто був здоровіший, шо могло викопати яму, загорнуть.

41. Ніхто, нікому не платив.

42. Нема. Каждий окремо, а такого спільного немає.

43. Ті в кого померли, то канешно поминають, в кого померла рідня, шо осталось живе.

44. Ні.

45. В селі у нас не було, а в Булановій була церква.

46. Нема, бо їх каждий де загорнуло, і так воно засипалось, затопталось, отак воно й усе.

47. Де вони бідняжки знають, не знають вони нічого. Я своїм і не кажу, бо як начну казати їм - воно таке страшне. А как же як зійдемось усі, то споминаєм, балакаєм жили як, усе.

48. Бандіти, главні які, главарі отакі, не оці шо оце. Приїдуть було із Полтави, оце хтось шось на нього сказав, оце ось дядько, оце де Шквиря живе, то його було, то він був куркуль. Як вроді, фамілія його Репецький. Які вони вже були багачі, вони такі трудяки були роботящі, а шо їм зробили.

51. Знаю, золото здавали туди, бо в мами моєї було. Так віддавали, на пшоно поміняли. Міняли на хліб на кусочок, на все міняли

Завірено: Тростянецький сільський голова М.І. Матьоха

 

 

ПОЦІКАЙЛО
(Бородай) Наталія Іванівна,
28.08.1919 р. н., жителька м. Полтава,
(у 1933 р. проживала в с. Василівка
Полтавського району Полтавської області)

(запис 22.04.2008 р., Калюжний Валерій Васильович,
Тягнирядно Леонід Антонович)

4. Це 32-33 пам'ятаю, а в 46 вже чоловік робив такого вже голоду не було, получав він, в обкомі партії робив, мобілізувався з армії, пайок хліба получали. Так шо такого голоду як 32-33 такого не відчували вже.

5. Ну ви знаєте мені 13 років було, мало що я там помню дуже. Помню шо плохий був огород, позасихала картошка, вродила дуже маленька і, так шо ж я там в полі не була, а люди розказували шо посіви дуже малі були. Така засуха, вопще сухе літо було 32 року, так шо була засу-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1118

ха. Що на огороді, то ми те їли тільки, колгоспи не давали нічого.

6. У нас дуже маленький огород, нічого такого в нас не було. А в 32 році давали на трудодні, в колгоспі робив батько і старша сестра. Мама в мене вмерла в 30 году, не було. То ми получили шось муки, ну отакий оклуночок принесли. І ми ото з його, і сказав що більше нічого давати не будуть, то ми його берегли. Робили галушки собі. А тоді значить пішов такий слух, що колгоспну заготівку, яку положено по плану, і пішли значить собирать у людей. То прийшли були до нас і той оклуночок забрали, так шо ми осталися вопше. Відбирали сільські активісти якісь, може члени даже, вони члени колгоспу. Я січас уже не помню хто вони були. Но в каждий дом заходили, у кого шо находили. Просто ми його не ховали, на кухні він стояв цей оклуночок і вони його забрали. З батьком приступ сердешний був, усе було, остались фактічески без нічого. То тільшо шо огородина була та й усе.

7. Ні, такого не пам'ятаю.

8. Ой я не знаю, хто його питав ті документи. Чи треба були оті документи? Вони як представітілі власті були, то було дуже давня такшо я не помню...

9. В нас село невелике, не було такого. Знаю раз забрали предсідатіля колхозу і його потом посадили, но в скорості випустили, за те що він план не виконав. Атак шоб, такі, не було в нас. Село невеличке було.

10. Я не помню такого, я не бачила.

11. Що захищались, може недавав хтось. Вони сказали: «Ми забираєм». Дівчата начали плакать, батько возражав: «Що ж ви забираєте в нас», та ніхто не став слухать забрав той оклуночок і все.

12. Ми даже не думали за це, шо його прийдуть забирать, скільки ж його там, вони ж сами дали на трудодні, за літо заробили скіки, то ми його й не ховали.

16. Ну яку їжу. Уже в 33 году, в березні, люди вже не могли виходить на роботу, то открили кухню, вроді таку там варили, пшоняний суп. Не картошка, пшоно тільки й вода. І ото каждому давали по черпаку. Ну його конечно, шо там...

17. Нічого такого не брали в нас, нічого було дуже й брати.

18. Та закон цей я вже потом почула. У нас я не помню такого шоб у нас було, шоб там забирали.

19. Знаю, шо не розрішали ходить збирать, хоть воно й пропадало все, но ходить на поле ми не ходили, не розрішали.

20. Комори. То там сторож був, а поля може й об'їжджали, хто зна я цього не помню, аби може старша, а то 13 год - дитина ще. Вже такі мелочі...

21. Ну а шо їм оставалось, вже 33 год кроме колгоспу вже нічого не було. Вже лошаді поздавали в колгосп, так шо уже одноосібників не було.

22. Ні.

24. Ну до нас приходили дном.

25. Ну раз приходили, забрали і все.

26. Ну на моїх же глазах батько вмер, в 33 годі, в травні місяц.і в первих числах.

27. Та про шо ви балакаєте, каждий ходив і молив шось з'їсти.

28. Я таких і не помню, дуже багато людей вмирало.

29. Я не могу цього сказать, я не вникала. Ну хто зумів вижити: в кого корова була, може шось в городі більші. А в нас, понімаєте, при хаті огород невеликий був. А в нас було одельно, а як стали колгоспи, то той огород забрали, то в нас не дуже великий огород був. То нам тільки хватило на 32 рік поїсти з огороду, а на 33 рік у нас остались тільки кормові буряки. Оце ми їх їли, притом їли їх акуратно по бурячку, поки начали варити отой суп у колгоспі.

30. Я такого не замічала, шоб хтось помагав. Каждий хотів їсти, так шо куди вже про другого. Чим же помагать як ніхто нічого не получив з колгоспу, так шо чим помагать можна.

32. Дві сестри батьковихжили туту селі. Вони тоже були у такому які ми. Такшо нічим їм було тоже. Вони тоже колгоспники, нічим було помагать.

33. Це вже в 33 році, вже в нас свій сад був, хороший сад у нас був, так шо ми вже тоді ожили. І ягоди їли, і крижовнік у нас був, яблука ранні були. Ну це вже в 33 році.

36. А за шо купить, грошей не давали. А помінять, нічого було у нас мінять. То в селі я не знаю чи їздив хтось мінять, а у нас нічого було мінять.

37. А я була в цьому місті? Не була в місті, так шо я не заю. Но, наверно, був, середня сестра вона вчилась. Тут у Полтаві якийсь дорожній технікум був і вона якраз кончила його в 33 году. І кончила то вона прийшла додому вже страшна, і худа така і оборвана, то вже тут і осталася в нас, нікуди не пішла ні робити.

40. Ну кладбище в нас було. Хоронили, наверно, люди самі. Я знаю одно, як помер батько, то я до цього вроді як прихворіла таким чимсь простудним, то мене тільки вивели до його попрощатись. А на кладбищі я не була. Як ви здоровіла я пішла, найти могилку могла найти. Площадь така була збоку кладбища де хоронили, а це такий пустир був і там сполошне месево засохше вже було, як наче там трактор поїздив і найти могилку там невозможно було, ото там хоронили. Я сама так собі думаю, що у людей

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1119

уже не було сили нагорнути холмік якийсь, понімаєте, і ото так воно було, потом пішли дощі, потому шо воно сплошне месиво. І могилку батька я не могла найти. Тоїсть я знала місце де його похоронили, а могилку конкретно я не знаю. А січас уже те кладбище закрилось. Якраз там де батько був похоронений там вирівнювали дорогу, і воно якраз там балочка була, і вирівнювали дорогу, то цей грунт увесь шо знімали, засипали землі якраз там де батько був похоронений. Мати знаю де, трохи в сторонці вона була похована. Вона в 30 году від зараженія крові вмерла. В'язали ячмінь і вона побила собі вище п'ятки, знаєте ж як в селі, вона нарвала та ранка, а вона ходила, а вона ходила. Так ходила поки не стала ступать на ногу покликали врача, а він сказав: «Немедленно везіть в Полтаву». Її в четвер привезли, а в суботу вона вмерла від зараженія крові, це в 30 году було.

45. По моєму січасє. Я давнотам не була, по-моєму открили щас. Ту шо була церква знесли, шо ще за моєї пам'яті була. А потом казали шо там вроді построяли другу церкву, но я не знаю.

46. Які хрести, нема нічого, воно бур'яном вже все заросло. І хто там хрести ті робив? Були не в состоянії люди шось робити, сил не було. Зараз нема вже і тих людей шо помнять. Я ото була, мені 13 було, а якті люди в годах були то шо вони помнять. А ті шо мого возраста були, то я задержалася, а так багато вже живих нема, то хто там шо помне, ніхто нічого не помне. Нічого там не ставилося. Кладбище закрите, нове вже відкрилося.

47. Знають все, і внукам і дітям обізательно розказувала все. Внукові розказала, то він, наверно, оце і направив вас.

48. Власть, ну хто ж.

51. Чула, як не знаю, чула, що там золото здавали. В нас його нічого не було. Ми після голоду, батько ж помер, ми зостались сиротами. Хотілось вчитись, я ще поступила і в інститут, сестра поступила, то ми жили на пенсію, на стипендію. Помагать нам нікому було. Получали по 28 рублів, так і покончали інститут.

Завірено: Голова районної державної адміністрації С.І. Антонюк

 

ПУДЕНКО
Євдокія Іванівна,
жителька с. Ковалівка Полтавського
району Полтавської області

(запис квітень 2008 р.,
Березній Вікторія Миколаївна)

4. Та Боже, зараз вам на перший счот розкажу. У 32-му, у 33-му році мені, можна сказати, голодовки не було. Як я перейшла у п'ятий клас, мені купили сережки. Так купили тоді, коли ще голодовки не було. Покойні батько й мати кажуть: «На, придінь оці сережки, посидь у них, бо ноччю їдем у Ленінград». Мама каже: « Я повезу свій хрестик, кольцо і здам. Виміняю крупи якоїсь». Ото я посиділа в тих сережках, вони в мене витягли їх та й поїхали. А баб ушка прийшла до нас ночувати, нас три дівчинки було. А корову взяли ми в сіни, щоб не вкрали. А баб ушка сидить і дивиться, дивиться у вікно. А я кажу: «Бабушка, та чого ви дивитесь. Ляжте, полежте. Мені спати не хочеться, я подивлюсь». А вона каже мені: «Ти знаєш, мабуть, ото вори лазять. Он подивись у вікно. Фонарі горять. Це там вори». Ну, ми посиділи, посиділи, посиділи. Горять ті фонарі. Вийшла бабушка на двір, а там кажуть, що, мабуть, обібрали сім'ю, бо голос та крик. Розвиднилось, коли чоловік прийшов із другої зміни і його вбили.

14. Вони вже всі померли. Це наші жителі.

16. Давали. Казали мені, що у колгоспі щось варять. Пішла я, взяла такий котелочок, мені зробили.

18. О, Боже! Та чула ж, та знаю. Було за два колосочки, як підеш збирати, і за те і судили.

26. Та восени. Ми йшли з школи. Там була каршошка посаджена з осені і буряки. Так ми ото зайдем і почнем шукати.

29. Наша сім'я вижила, бо крупи привезли трошки, а тоді корова отелилась, а тоді батя ловили рибку, рогозу їли.

30. Та де там допомагали. Куди там допомагати!

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1120

31. Як там виживали?! Людей померла більша половина з голоду. Хто, що, де знайде, той те і їв.

35. Де там ті тварини були?! Ніяких тварин не було.

40. Викопували ями і звозили туди померлих. Діти приходили туди дивитись. Казали, що там коржики роздавали. Так нашу слабеньку подружку вкинули в яму, а ми сильніші були, повтікали.

42. Померлих звозили на кладовище. Дома, на огородах ховали.

46. Я тільки те місце знаю, де яма викопана була, що людей в неї вкидали. Приблизно оте місце знаю.

48. Ну кого? Як же вам сказать, партизанів, я думаю.

Завірено: Ковалівський сільський голова Н.М. Чуб

 

РУДЬ
Ольга Павлівна,
14.08.1924 р.н., жителька с. Великий Тростянець
Полтавського району Полтавської області

(запис 11.04.2008 р.,
Хоменко Тетяна Павлівна)

4. Пам'ятаю, у 46-му голодовка менша була. В цю голодовку у нас ніхто не вмерло, а в ту голодовку бабуся вмерла, батько вмер. А нас з мамою троє осталося.

5. Того я не заповню а заповню як маму забирали кудись. Мама їздили, а батько сховався в ліс. Бо ми під лісом жили у полі, то батько сховавсь у ліс. А маму забрали, то мама приїхала на другий день. То казали десь завели в ліс, очі зав'язали, там вони розгрузилися, тоді випустили з лісу і вони поїхали. Це я помню. А голодовка була. В нас було троє малих. На печі лежали, в нас з-під голов забрали просо. Ми лежали на печі, а вони просо забрали. Була Гудзиха, Володьки Коновала того мати і була, ще одна жінка, економістка. То вони забирали хліб, забрали просо.

6. Ахіба я помню, я не помню цього. Оце знаю що оці дві жінки ходили. Оце вони в нас забирали Серафима Гудзиха, я знаю харашо, і Раїна мати. В нас там була ще одна жінка в Тростянці. Забула, як її фамілія, тоже ж воно давно було.

7. Заховували, батько в лісі ховав, ну пішов шукати то не найшов. Хтось найшов та забрало.

8. Нічого вини не мали, забирали тай усе.

9. Цього я не помню, бо ми ж малі були. Знаю, що батько в ліс тікав, знаю, що маму забирали, ото мама їздили кудись. А отакого, воно тоді ви знаєте як ото в селі, то знаєш, а як тоді там хатка була, там хатка, хутори ж були.

10. Цього не помню, в дружинників нічого не було.

12. Не було, бо шукали. Я кажу ж, шо на печі нас троє лежало і з-під головами витягли.

13. Ну оце Серафима Гудзиха, а другу забула як її, совсім забула.

14. Двоє. Дві жінки, ото ж ці приходили, а підвода на дорозі стояла.

15. Ну кроме у ліс носили ховали тоді.

16. Це вже як пішли до колгоспу мама моя робити, тим їсти варила. То суп давали у колгоспі, бо й нас троє було. Брат був - 3 годи було, сестра -6 год, а мені - сім. Ото такі ми були троє.

17. Того не брали в нас, чого не брали, то не брали. Тіки їжу забирали.

18. Нечула.

19. Це збирали вже у 47-годі, то тоді судили, як піймають з колосками, то тоді судили. Мого чоловіка брата засудили на сім год. За те шо збирав колоски.

20. Тоді охороняв, я забула як, голова сільради в нас був Майко забула звати як його.

21. Хтозна як воно було, мама пішли. Бо осталися самі з нами трьома малими дітками, то ото пішли мама. Поставили кухаркою, то вона варила їсти.

22. Записувалися, йшли та й усе. Шо у нас в дворі було - забирали.

23. В нас ото украли корову. Не забрали, а вкрало корову.

24. В обід, після обіду в отаке время воно ходилося.

25. В нас ото три прийшли, забрали з-під голов, тай усе. Скіки не приходили, не брали нічого.

26. У 33-му отож почали вмирати. Батько вмер, воно було отаке время, він мабуть з неділю пожив, запікся шо корову вкрали, а нас троє малих. Ото батько вмер і бабуся вмерла, на печі лежачи з голоду, бо не було чого дати.

27. Ніхто.

28. Та які багачі були, то не голодували ж канешно.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1121

29. Хто був до власті ближчий, так і жити харашо.

30. Ні, такого не було.

32. Родичів в нас таких не було. Знаю, шо садили картошку, ми ходили малі, ходили рили картошку, оту шо посадили та й їли.

31. Листя їли знаю, вже не було чого.

33. Батько вмер, а в нас в 33-му корову вкрало. Якраз в нас така хата була, то корова в комірчинці була, і батько вивів рано ту корову, бо дуже жарко. В отаке время як оцеж, вивів в чуланчик поставив її загородив, а двері одкрив хатні, а ліг на дивані на лаві спати, шо б як буде розгорожувати шо б він почув. А він не почув. Може Бог так дав, устав корови немає. Як пішов шукати, то корову найшли на Пригарщині, де оне вистроївся дом дев'ятиетажний, на Боженка, отам найшли корову зарізану уже. То ото привезли корову і батько, через тиждень умер.

34. З липи.

35. Такого не було. То на Козубах, казали, їли жаб.

36. Було, носили, мама сережки однесли, ікону золоту однесли, і дукачі. І мама однесли в торсінг, і ото виміняли муки.

37. Ну як же, Полтавська область у нас вся була голодовка.

38. Цього не можу сказати, бо мала була. Де ми були, на тім краю шість душ вмерло. Я знаю тільки своїх, бо так же воно в нас розкидано було. Там, татам.

39. Були на Козубах.

40. Це вже я вам не скажу. Батька і бабушку сховали у нас у дворі.

41. Ніхто не платило.

42. Немає. Бо були всі розкидані по хатках, а тепер хат немає, порозривали, там самі поля. Немає нічого де хати були.

43. Хтоб їх поминало, ніхто не поминає.

44. Це все тепер робиться, бо церква стала.

45. Тепер є, тільки я туди не ходю.

46. Немає нічого.

47. Тепер же воно і по радіву читається, вспоминається. А поки ж раньше його не вспоминами совсім. А зараз споминають і все скрізь. І голодомор, і 47-й, і 48-й, і 33-й, і 32-й. тепер вспоминають. А раньше ж то не вспоминали, до цього время не споминали ніколи.

51. Це ж туди носили золото. Мама туди віднесла ікону, дукачі, сережки, усе поодносили за муку. А тоді поїли все і нас відвели мама в дітдом в Полтаві.

Завірено: Тростянєцький сільський голова М.І. Матьоха

 

ТОКАР
Іван Григорович,
01.09.1927 р. н., житель с. Цибулі
Полтавського району Полтавської області

(запис 04.04.2008 р., Лукашова Любов Василівна,
секретар Микільської сільської ради)

4. Да, я його іспитав, а в 1946-47 роках не помню, я в армії сім год служив з 44-го і у 51-му аж кончив.

5. Казали тоді, що замокло, що сильні дощі і позамокало, не засуха.

6. Так нічого не давали, нічого не забирали.

16. Так ото ж давали макуху, хто робить дають тож макуху давали.

18. Аякже, був тоді за колосок, упіймають і тоді...

19. Та нічого не розрішали, у мене брат Яків пішов та украв з комори сечевиці, так батько його поров так що...

21. В мене бабушка була називали куркулькою, но вона, осталося три дочки і син. В 1909 році дід умер і вона пахала. Кінь був у неї, но все поодводили в колгосп.

27. Ну, примерно у нас в колгоспі приют був, ото собирали їх там і годували. Так я бачив, що батько й мати. Оце де Денисівна жила, а то на низ, батьки лежать мертві, а їй 12-ть год, но вона жива була ще. В Копилах жила по-моєму. Жила жінка, їй було тоді 12-ть год, но вона лежала вже не двигалась, ми в вікно заглядаєм, а вона просить їсти, шоб шось дали. Но вижила, забрали вже, тоді патронати називались при колгоспі, собирали їх там.

30. Якими продуктами? Кажен жив як міг.

33. Я знаю що ми їли соняшник ото, стовбури зелені їли, козельки їли викопували, потом рогіз отой молодий витягали їли. Кропиву варили.

35. Горобців ловили.

36. Та що там, в місті тоже ж голодували.

38. Та їх закопували, привозили в яму закопували, без труни без нічого, закопали тай усе.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1122

43. Хто там поминав, ніхто нікого не поминав, закопували та й усе.

45. В Цибулях не було, а на Ватажковом була, щас там ліс і на Вацях. Дві церкви було.

48. Та кого, влада ж наверно, хто ж там, як мені п'ять год було, ото таке.

51. В матері моєї був золотий хрестик, батько їздив в Торгсін дали 20-ть буханок хліба, за сережки золоті. Там євреї командували в тих Торгсінах, чи я не знаю, то відвіз так його чуть не ограбили. Там з Харькова, тут не було, аж у Харьков їздив. Ото 20-ть буханок під замком було у матері, по кусочку давала. І рахфінад - сахарь такий.

Завірено: Микільський сільський голова М.Є. Лихошвай

 

ЧЕПІГА
Катерина Тарасівна,
07.12.1914 р. н., жителька с. Клюшники
Полтавського району Полтавської області

(запис 04.04.2008 р.,
Лукашова Любов Василівна)

4. Я народилася в Микільському в 7.12.1914 року. 33-го я знаю, а то може й було я малою була не можу я вам сказати як це голодомор був, чути чула що голод, а який голод то я не можу сказати а це вже 33-й то вже пам'ятаю, 47-й вже пам'ятала добре. А втім бодай не дожидати, щоб не бачити того, що я бачила.

5. Не неврожай, а як засновувався цей колгосп і тоді вибирали значить, приходили шукали і стакан квасолі забирали. Хоч і діти плакали, все равно забирали.

6. Сільська рада. А хто ж і ще. Хто ж забирало?

7. Та все равно б знайшли, такі шпички залізні, ходили штрикали. Картошку так уже було закопають, батя і мама закопають картошку, затрусять, найдуть шпичкою все равно. Повибирають не зоставлять і картошини. Плачуть діти, а вони і вніманія не беруть.

8. Та хто там їх питав документи, я не знаю чи питали їх за документи чи не питали, як то сільрада там.

9. Воно мені не доходило тоді, чи арештовували. А як засновувався колгосп, оцей колгосп як засновувався, то вже було таке і орестовували, поки з'єднали таки у 33-му годі.

12. Та, прийшли ну шо ти зробиш. Оце б ви домене ввійшли, шукали, обшукали, я ж сидітиму та й усе. Так чи ні? Налог належували, належували, однесуть було, вп'ят наложат, вп'ят наложать. А тоді приходять у двір, як ти мов не виконала, і розпродували людей і все чисто.

13. Та куди там приховаєш, повитягають, повидирають усе, плачуть діти, а вони все равно беруть, стакан квасолі і той забирають.

14. Два і три прийдуть.

15. Ну що ти будеш казати, мама було плачуть, ну все равно.

16. Ну, давали вже тим. Норму як виробив, тоді і дадуть, а як не виробив то не дадуть нічого. А яка допомога? Ото той, макуха розварена та соли вкинут і все. Ото твоя їжа вся, та ще як би ж хоч густеньке, а то ріденьке. Та то було як насиплять, ти думаєш в отаких мисках їли? Караватки з заліза накував кузнець, наробив з всякого заліза, ото тобі й їли. Ідуть плачуть, пухли.

17. Та такого не брали, такого вони не брали. Не помню шоб брали.

18. Канешно, це ж воно вже в голодовку, як колоски збираєш, колоски збираєш і той все равно попадеш, то засуд жали.

19. Збирали, ото зіжнут, а потом колоски збирали, після того.

20. Ніхто не охороняв, хто ж тобі охоронятиме, збирали ото там таж начальство було на степу, я там більше на шішнадцятій була, ото там я.

21. Заставляли, ти думаєш так?

22. Як тільки не виробиш ти норми не дадуть отих і макухи, тобі не дадуть, не дадуть нічого. Як хоч живи, ногами вже не підеш, пухли люди, рани откривалися, на ногах рани от голодовки. Впаде і лежить, а заставляли робити. То десь долізиш до того, що полоти тай лежить. Ну шо ти, як ти голодний.

23. Да, зводили корови це вже в колгосп, мама до того, значить, з батьою не дали корови. Одвели коня у колгосп, а корови мама не дали з боєм, не дам і кончено кажуть. А то зводили корови у колгосп, ну мало звело, а багато не повіддавало коров. А коні всі чисто поздавали, коні ото там все сіялки, сікарки і воза, все чисто у колгосп позвозили. Нема нічого. Мама кажуть, оце ти надбав і шо тепер нема нічого.

24. В який час? Ну як я тобі скажу в який час? Удень, удень.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1123

25. Я ж не щитала скільки вони до нас приходили до хати, я ж не щитала.

26. У 33-м. Навесні.

27. Двоє зосталося батіних брата, та велика сім'я вимерли вони, Марія була там, що за Кирилом за тим, і хлопець, то сільрада вже його стало воно вже трошки не так. Сільрада їх, за те, охороняла. То хлопець цей як пішов на війну то не вернувся, а Марія оце померла. Оце двоє їх, а їх 10-ть чи 12-ть душ було.

28. Та всі підряд голодували, всі підряд голодували, всі. Не було такого, що той харашо живе і той тоже харашо, не було такого, а всі чисто. Ходять, аби ви побачили, то страшне діло.

30. Якими продуктами? Як у мене немає нічого, прийди дай, шо я тобі дам, ото таке. Шо ти, які продукти. Отак ходили, йде-йде, впало, а ти переступив тай пішов.

31. В нас оце, у нас у сім'ї вже забрали брата в армію, а потом воно вже при конці таке вийшло що у кого син у армії допомогу сільрада давала. Пуд висівок і пуд муки на місяць. Оце так вийшло, оце така допомога була нам. Ато робиш, не виробив ти норми не дадуть нічого.

32. Тоді не понімали шо це родичі, чи шо небуть, хати бур'янами позаростали, тільки віконечка та доріжечка, якщо хтось живим зостався. А то в хаті лежать, оце помрут, всі чисто вимруть, а тоді ж що треба - закопувати. То ото може як небуть та на те, на рогожу, поскладають та одну яму викопають, та згорнуть, та накриють, тай усе. Щоб не лежали, тай отак було.

33. Щавіль рвали.

34. Липа, саме липа розвивалася, листя таке широченьке з липи було. І ото було в ліс як війдеш, липи як наїсися, листячка того, воно слизьке ще, таке слизьке.

35. Вживали, ходили на Ворсклу там оті черепашечки.

36. Оце в городі у Подолі, це з в нас пішоходами дома, в город було як ідеш приказують нікуди не заходь. Зазивали в мене крупа, в мене те, ведуть вони, тільки ти війшов то там не випустять уже. Яз козиряли, як воно вже стало леше, то стояла довго нога мала й велика на вікнові над пішоходами, в ямі скільки там всього, голів і скіки всього.

37. Був.

38. Питай мене. Не одно, не двоє, а так восьмеро, дев'ятеро, дітей було той помирали. Та шо я їх щитала, ото куток весь вимер.

39. А вже як схопилося у 33-му голодовка то Боже, люди людей їли, це я на своїх очах, посусідськи там ото, п'ятеро дітей поїла, ну це так сказати... То мама було каже: «Як же ти починала його їсти?» Каже: «Вперед старше, потім друге, а потім і саме менше з'їла». Ну й сами попропадали. То шо харашо було?

40. Оце де трасою йдете ото там. Там під Значківкою велику яму видвигали і зібрали ступи, звезли. Був сарай такий длинний, ото ті ступи звезли і коняку держали. Виконавчі були ж ото. Ото яктіки одчинили сарай, а їх там п'ять, шість душ тоді складаєш і везеш. Я сама возила туди на Значківку. Ну питай мене де та яма. Воно не захолоняє, воно як вірьовка. Я плачу, що я їм зроблю, на віз ісклали. Каже під'їдеш, заїдеш за ноги. Я як повезла та на силу їх поскидала п'ять душ туди в яму, а там в ямі вже їх ой-йо- йой.

41. Та хто б там платило, ніхто і копійки.

42. Та ото під Значківкою я лічно возила, і оце отут закопували, а як воно, то воно мені ж не доходило.

43. Та хто б їх поминав, бо роду нема ніякого, вимерли. Було як їдеш конякою та лежать посеред дороги та відтягаєш, щоб колесом не переїхати.

44. Та хто б їх поминало, рідня вся вимерла, ніхто не поминало.

45. Була тільки отуди далі і ото на Вацях церква, а отут не було, ото на Ватажковому і на Вацях.

48. Я не знаю, воно мені не доходило. Як мені було годів 15-ть, 16-ть, шо я запомню? Помню як я страдала, а так більше нічого не можу сказати.

Завірено: Микільський сільський голова М.Є. Лихошвай

 

ШКВИРЯ
Софія Микитівна,
13.09.1913 р. н., жителька с. Малий Тростянець
Полтавського району Полтавської області

(запис 11.04.2008 р., Хоменко Тетяна Павлівна,
вчителька Тростянецької школи)

4. Це була голодовка, це після войни було, в 47-му -це був неврожай великий, була тоже голодовка, їли люди й ракушки, їли все, а за 33-й - це була сключітельна, спеціальна була голо-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1124

довка, викачано все в людей. Був врожай, був у мого батька і хліб, і картошка була, все було - його викачали. Дуже пам'ятаю, я його все пережила на своїй шкурі.

5. Слухайте, урожай був, усе було. Це було пов'язано з колективізацією, заставляли людей йти в колгосп. Люди йти не хотіли і їх тоді принуждали, забирали хліб у їх, забирали все. Отак вузолочки забирали, на сімена, де шо було, усе забирали і викачували - це викачка була. Пишись у колгосп в тебе не братимуть. Не хочеш писатись, прийшли, активісти приїхали гарбою - безсаркою, і забрали все до сіменини.

6. Актівісти.

7. Були, були. Розвалювали й комини, і копали, і стіни валили, і долівки копали, скрізь. Бо люди ховали: і в піч замазували і в під, і скрізь і відкопували, їздили і відкопували. Шукали такі були палки, отак штрикає скрізь. Я не знаю отримували вони нагороду чи ні. А вони були у передових рядах активістів.

8. А хто їх провіряло, ніхто їх не провіряло. Сільрада посилала, у нас був голова сільради Португалов, ото посилав яврей і вони активісти оці їздили і забирали.

9. Да, обязательно застосовували, обязательно. І до моїх батьків застосовували покарання, і до матері і до батька. Я не бачила чи били, чи ні, а запирали їху холодну хату і держали там сутками цілими голодних і холодних, у холодній хаті, шоб вони писалися у колгосп і давали хліб. А люди не віддавали. Було хтось шось заховало трошки, приходили відкопували і забирали все равно.

10. Мали, мали.

11. Ну, люди ніяк не боронилися. Приходе міліція ж, міліція вооружонна, з представниками, арештовують батька, сажають і везуть. Шо ви, як там одніматиме нічого там не зробіте. Мого батька приїхали забрали, повезли прямо на суд і матір. І шо нічого я не зробила.

12. Можна, ну відкопували ж. Були люди приховували і в полях приховували, і ями копали, і в діжку ссипали там зерно. І ми приховували.

13. Ну це Португалова я пам'ятаю харашо. А тоді, ну хто тоді і ще було? Ще був один завзятий яврей, забула як його фамілія.

14. По три, по чотирі. По два. Коли скіки як. Були кой які і жінки.

15. Та ніде не заховаєш. Де хто могло ховали. Ми напрімер ховали, в нас ставок зімою замерз і в очереті, ми на саночки положили лантух пшениці. І відвезли туди, в очереті, і там сховали. То тії вони не найшли, не забрали. Ми її поїли ще сами.

16. Давали. Спільне харчування було раз у день. Затірку або лемішку давали, як вийшов на роботу, робиш, тобі дадуть мисочку. У мисочку таку залізненьку сипали ото, каждому раз у день давали, хто виходив на роботу.

17. Ні, якшо продавали хату, якшо розкуркулювали цього дядька, то забирали усе. Все забирали: і рушники, і подушки, і посуду, все забирали. І виставляли і хату, значить, з торгів продавали, і тоді люди купували, в кого було за шо, чи нужно комусь було.

18. Знаю, шо як підеш ти на поле і назбираєш торбинку колосків, то тебе піймають і два годи тобі дадуть тюрми.

19. В мене сусідка пішла і назбирала в торбинку колосочків, її дочка сійчас жива, і її піймали там з тими колосками, забрали, засудили, дали їй два годи. Ця дитина осталася. І пішла дитина по миру, просити скрізь. І вона й сійчас жива в нас в Козубах. Вона знає як її матір судили, вона зна. До городини вони не дуже касалися, ну всьо равно забирали. Картошку забирали, буряки забирали везли в колгосп. Вже кого розкуркулюють, то в того все забирали.

20. Були обїзчики.

21. Були такі шо й хотіли. Мій батько не куркуль був. П'ять десятин землі в нас було усього. І жив обикновенно, скотину держав, хазяйствечко, а в колгосп не хотів іти. Хотів жити одноосібно, було такий закон шо хочеш іди, хочеш не йди. А потом визивають і отак беруть за шию прямо, за петельки і пишися, пишися і всьо. І прижимають так, хто тоді злякався, чи може й хотів, записався. А хто не хотів - пострадав.

22. Змушували, визивали у хату і там сиділа оця комісія, оці ж активісти і заставляли. Пишися, то житимеш.

23. Ну вони в тих, хто пішов у колгосп не брали. А у тих хто не пішов, так знав, шо заберуть, то продавали. Було таке шо й забирали, було таке шо продавали.

24. І в день, і ввечері ходили , і дньом і ноччю. Ходили в любий час, но большинство вночі.

25. Раз у день могли, може й двічі на день: утром прийшли, вечером прийшли.

26. У 32-м году.

27. До, оці сироти малі в кого померли батьки, а дитина осталася. У оце де живе, Толя в оцій хаті організували приют і я там, я комсомолка, я була, я там робила, мене поставили там у приюті, оцей робити до отих діток. Ну вони все равно померли, їх забрали. Кой які померли, а кой які осталися, то їх забрали в город.

28. Хто в колгосп пішов, той не голодував.

29. Ті хто пішов у колгосп, ходило на роботу. Раз у день давали їсти, та дома кой шо: то бурячки, то шо небудь. Бурячки сахарні і кормові пекли і

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1125

їли, й варили. І були такі шо й собаки їли і кішки їли, і людей даже їли. У нас у селі нашому і людей їли даже.

30. Ну родичі ділилися, но не було чим ділитися. Як у мене нема і в моєї сестри нема, то чим я поділюся?

31. Траву їли, листя їли. Липове листя, я знаю добре, шо різали, і ото квасець і листя наваримо, а тоді там де в кого бурячок достанеш то потреш на тертушечку то вкинеш і ото такий борщ варили.

32. В кого було, то мали.

33. Усе споживали, все що тільки можна було їсти, все споживали.

34. Найбільше з липи їли, горішину їли, листя горіхове, липове, квасець, жолуді їли.

35. Ракушки їли, кішок, собак їли.

36. Можна було, в кого було за шо. Були такі люди шо виносили, пекли то пиріжок, то хліба кусочок, то десь шось, були такі шо й продавали.

37. Був голод, но всьо равно робочому давали 200 грам на день хліба і було таке шо й столова яка там небудь була в якім небудь проізводстві, то городських більше виживало, чим сільських.

38. Та хіба б пощитати. Та усе село померло багато, мало дуже осталося. В каждій родині помирали, були такі, шо я ж кажу хто пішов в колгосп, батько пішов із дітьми, то ті вижили. А хто не пішло, то ті не вижили ніхто.

39. Відомі. Я даже присутствовала в цьому. Жила в нас одна жінка з двома дочками, і вони вже дожилися до того шо вже не знаю як, з чого вони начали і вони почали людей ловити й їсти. Тоді одну з Головача жінку з'їли, тоді дівчину з'їли з Лукіщини, тоді сусіда Піддубного Мишка з'їли. А тоді я ішла селом, а вони на мене нагукали: «Ось зайди, зайди. Ти в нас давно не була, ми так скучили за тобою, зайди». А я була вдіта харашо в пальті, чоботи були на мені хромові, платок харош був, красівий і я зайшла до їх. Я не знала шо вони їдять, я не знала що вони там роблять. Я зайшла і вони мене в другу хату провели і посадили, посідали дівчата обидві коло мене, а мати ходе то суди, то туди. З хати, в хату, з комнати, в комнату. Я дивлюся шо вона защипнула двері одні, защипнула другі, пішла позакривала ставні, де вона жила нема вже тієї хати. А я думаю, шо таке, це вони мене роздінуть думаю, це вони мене надушать і роздінуть, а я тоді схватилася та до дверей. Вода стояла у передній хаті, а стоїть праник під дверима і двері защепнуті. Я вже поняла, шо це шось не те, а я тоді до тії води бігом. Вони мене за плечі ухватили обидві, а я тоді до тії кружки води, та води тії набрала, та тільки раз отак, двері защипку тільки раз, двері ногою як дам, а вони мене за комір і назад туди турнули. А я як закричу, ратуйте, і ногою в двері вдарила. А з вулиці обзивається мужик: «Шо там таке?» А я тоді ще, значить, кричу. Він підбіга сюди (його нема, він з війни не вернувся, а сім'я в нього є). Він підбіга: «Шо таке?» А я отак трусюся вся, і схватилася, і кажу мене хотіли роздіти, дівчата мене... А вони защипнулися, а мене він потяг туди на двір. Я схватилась і пішла додому. Він мене провів, і я пішла додому. Проходить днів два, чи три, а мене поставили виконавцем у сельраду. І я пішла у сільраду, бо визвали мене. Приходю в сільраду, дивлюся шо таке міліція, машини стоять, мотоцикли, народу повен двір, шо таке нічого не пойму. Приходю в кантору зразу, в канторі сидить (його нема тоже щас) бугалтер, сидить голова колгоспу, сидить голова сільради оцей і міліція. А передні сінці такі, калідорчик, там мати стоїть ця і її дочки. А я до них так хотіла крикнути: «Чого ви там?» А потом якось здержалася. Заходю сюди, лежить м'ясо, колбаси лежать, груди отак стоять жіночі, дві груді, істина правда, це не брехня якась, не анекдот. І шо ще там, а казаночок стоїть і мисочка, і три ложки там. А я увійшла як глянула і впала в обморок, я поняла шо це вони, поняла все. А я тоді впала в обморок, вони вхватили мене підвели. Боже, кажу, дайте мені до них забалакати. А вони кажуть балакайте. Я тоді їй кажу: «Шо ви зі мною зробили, шо ви запирали вікна і двері зачиняли все». А ця мати каже: «Шо з усіма, те б з тобою зробили». Ну їх тоді забрали, повели в міліцію, а я тоді, всі розійшлись люди, і пішли додому. І так вони не вернулися, ніхто не зна де вони ділися, коли їх судили, як їх судили, ніхто не зна.

40. Ну оце ж їздили люди, безтаркою, кіньми, собирали їх у безтарку. Привозили на могильник сюди і тут яма була викопана трактиром. Кидали в яму і загортали трактором. Ото так хоронили.

41. Ні, ніхто не платило. Ну може оцим і платили, що їздили собирали, їм трудодні писали. А з людей і я хоронила отаких. Прийшла сусідка і каже, що, а батько ще дома був, це ще батька не судили, та й каже, що вмер Андрій, Василь і Оля Гудзь. Троє чоловік лежить у сіньох мертвих. Ходімо, мені хоч яку небуть ямку викопайте, та похоронемо його. Ми пішли з батьком. Викопали ямку, простелили рогожку у ямки. Тоді їх поприносили, туди повкидали у чому вони були, тоді закрили ряденцем зверху і закидали земльою. Ну ті де хоронили ми, де мої тітка поховані, то в усадьбі хоронили. Хто осталося з живих, то хоронили в дворах. У нас на Козубах. Де ми жили, стоїть хата січас і там стоїть дуб, великий, великий дуб, посажений серед усадьби. То там похована хазяйка і

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОН — 1126

синок. І ото під тим дубом посадили дубочок, щоб знати де вона, посадили дубок. І там січас такий дуб великий, в однім дворі і там де Толя жив. А там три душі поховано під цим дубом.

42. Це в Великому Тростянці. Не можу я показати.

43. Ну хто живий то поминають, ну не там де вони померли, там де схочеться. На кладовищі, чи де.

44. Поминають. Збиралися на Проводи, то й тоді поминали.

45. Була.

46. Дерев'яний ставили, уже коли пройшла голодовка.

47. Своїм я розповідала, а чужим, то я їх не знаю. Не собирала до кучі ніколи, не розповідала ніколи нічого. А хто питало отак, при розговорах всігда згадувала.

48. Ну кого? Правління, воно розпоряджалося усім. Правління колгоспу. Вони давали списки, вони розпоряджалися всим.

51. Знаю. Це з Америки приїхали у Полтаву і открили тут магазин - прийом золота. І ото люди несли і здавали в кого є що золоте. Вони здавали, у мене сережки були дуже красіві золоті, медальйон був. Моя мати ще була дома, пішла і здала. Дали квасолі і щось там ще, якихсь крупів дали. І сережки. І медальйон здала.

Завірено: Тростянецький сільський голова М.І. Матьоха

 

ЯКУБОВИЧ
Марія Федосіївна,
1922 р. н., жителька с. Ковалівка
Полтавського району Полтавської області

(запис квітень 2008 р.,
Березній Вікторія Миколаївна)

4. Я пам'ятаю, мені було 10 років у 1932 році. Я пам'ятаю цей голод.

5. Що був неврожай, не можна сказати. Просто забирали у людей усі продукти: зерно, картошку, все, що було. Це був штучний голод.

6. Були такі активісти у селі. Їх було груп п'ять, чи шість.

9. Я не бачила, щоб били насильно. А сила була яка? Як не їдеш в колгосп, то відправляли в Соловки, це так звали колись Сибір. Виженуть з хати, викидають.

10. Не бачила, не буду казати.

11. Як же тоді боронилися, як люди боялися всього.

12. Ховали, ну, находили все.

14. Крайник був, Мирошниченко Галина, Підваренко Кузьма - голова сільської ради.

16. Да, варили на бригадах. І ото давали по скількись. По долонечку, мабуть. Суп варили, чи якийсь борщ.

17. Забирали й одяг.

18. Чула. Я ще сиділа у тюрмі. І зі мною в Полтаві сиділа жінка, в якої семеро дітей залишились вдома. Вона казала, що вкинула за пазуху п'ять колосків кукурудзи. Об'їждчик догнав, забрав і ото її вже додому не пустили.

20. Об'їждчики були. Не можна було нічого взяти.

26. 3 32-ого на 33-ий рік.

27. Яслі зробили. Ними опікувався колгосп.

28. У нас багато працювало чоловіків на залізній дорозі. Там їм давали продуктові карточки. На робочого давали 800 грамів хліба, а на члена сім'ї - по 400 грам.

29. Бог його знає. Мало хто вижив.

30. Один одному помагали. Нам одна жінка дуже помагала молочком, давала в кредит. А тоді, як батько получав гроші - віддавав. Друга - давала бурячки.

33. Та що ж споживали? Молочай, кропиву, минулорічні ягоди. На річку ходили, рвали шпичаки.

35. Котів і собак не було.

37. Такий же, які в селі.

39. В Ковалівці я не чула такого.

40. Ідеш вулицею, там лежить, і там лежить померлий. Пройдеш, подивишся та й ідеш собі далі. Був виділений колгоспом чоловік із підводою. Іще ходили з ним чоловіки, які могли ще щось піднімати.

41. На кладовищі були викопані ями. Клали до них по 60-70 чоловік. Кидали, навіть, живих.

46. Ніхто нічого не ставив.

48. Тоді казали, що у всьому винна місцева влада.

51. Це був такий у городі магазин. Люди туди здавали кольца, серги. Туди відносили, а їм давали муку, пшоно.

Завірено: Ковалівський сільський голова Н.М. Чуб

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1127

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БУТЕНКО Марія Петрівна, ВОВК Ольга Василівна, ГИРКА Євдокія Тихонівна, ДМИТРЕНКО Василь Юхимович, 30ЗУЛЯ (Литвин) Анастасія Омелянівна, ЮЩЕНКО Віра Кузьмівна, МИКОЛАЄНКО Петро Микитович, СЛАВКО (Драна) Тетяна Іванівна, СЛІПКО Марія Андріївна, ЧЕРЕВИЧНА Ганна Іванівна.

 

БУТЕНКО
Марія Петрівна,
14.09.1924 р.н., жителька с. Каленики
Решетилівського району Полтавської області

(запис 02.03.2008 р., Тищенко Людмила
Миколаївна, вчитель Калениківської
спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів;
Тищенко Володимир Валерійович, учень 6 класу)

4. Так.

5. Урожай забирала влада.

6. Районна влада примусово відбирала кількох чоловік з числа комуністів і заставляла їх відбирати урожай у людей.

8. Ніяких документів не мали.

9. Ні, під час забирання продуктів люди були дуже налякані, щоб опиратися.

10. Не бачила.

11. Ніяк.

12. Були такі, що ховали.

13. Шукали довгими гострими ціпками. Палієнко Петро, Зоря Іван.

14. Декілька чоловік, обов'язково представники місцевої влади.

15. Вивозили в ліс і ховали в болотах.

16. Так, трохи підгодовували.

17. Могли забрати все.

18. Чула, навіть дітям після збору урожаю з поля заборонено було збирати залишки колосків.

19. Ні. не дозволяли.

20. Звичайні сільські люди.

21. Пішли добровільно.

23. Ніде не переховували.

24. Взимку і навесні.

25. Один раз.

26. Весною.

27. Для сиріт у селі, був організований патронат, де дітей доглядали і годували.

28. Не знаю, як голова колгоспу і голова сільської ради, а всі решта голодували.

29. Ті люди, які не впали у розпач, а вишукували гнилу картоплю, листя з дерев і т. д.

30. Ні, не ділилися.

31. Ус. Поди за декілька км від Калеників були катати з гнилою картоплею, ходили туди, видовбували з картоплі крохмаль І пекли оладки з нього.

32. Ні, бо голодували всі.

33. Рано навесні шпильки, калитки, листя з усіх дерев, кору дерев.

34. Листя з усіх дерев, а кору з берестка.

35. Черепашки ловили у Пслі, яйця та пташенят з пташиних гнізд.

38. Дуже багато. Точних відомостей не маю.

39. Ні.

40. Кого на кладовищі, кого вдома.

41. Ні.

42. Ховали людей, де прийдеться.

43. Так.

45. За часів радянської влади не поминали, а зараз поминають.

46. Церкви нема у селі.

47. Так.

48. Так.

49. Винними вважаю тодішню владу.

Завірено: Сільський голова /7.О. Вовк

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1128

ВОВК
Ольга Василівна,
14.07.1922 р. н., жителька с. Мирне
Решетилівського району Полтавської області

(запис 05.03.2008 р., Зімовець Людмила Юріївна,
Єрмаков Сергій Валерійович, Шинкаренко
Сергій Володимирович)

4. Помню, помню, страшні часи були...

5. У 1932-1933 роках хліб забирала та вивозила влада, а у 1946-1947 роках були засуха та неврожай.

6. Тодішня влада.

7. Ні, ні. Такого в нас не було.

8. Та не мали вони ніяких документів.

9. Били, але рідко.

10. Великі ціпки у них були.

11. Ніяк, бо їх могли жорстоко побити.

12. Та ні, Ви шо. Ходили скрізь штрикали ціпками.

13. Шукали молоді люди. Вони ніяк не представлялися.

14. Приходило 2-3 молодих чоловіків.

15. Ховали де тільки можна. І в землю закопували, і в стелі робили дірки, ложили туди якісь харчі і замазували глиною.

16. У колгоспах варили поганеньку кашу, яку получали в котелках, але з неї ніякого толку не було, люди все одно вмирали.

17. Забирали все, що було: і хліб, і худобу. А одягу та рушників тоді дуже не було.

18. Не знаю. Не чула я такого.

19. Та де там дозволяли. Та ми ходили по ночах, крали ті колоски.

20. Поля охоронялися. А охороняли їх люди, які ходили забирали хліб.

21. Та де там хотіли.

22. Змушували. Палицями гнали.

23. Худобу переховували хто як міг. І в степ виганяли, і в озера загонили, а бувало і в сараях стіни розбивали, ставили туди худобу, і знову закладали, а як доїти йти, то ховали ті бутилочки за пазуху і йшли.

24. Та коли попадало. Найчастіше по обіді.

25. Три рази.

26. Навесні. Стояли ото над озером, ловили рибу, їли сиру, і отак і падали.

27. Та де там опікувалася. Ото хто багатший, може дасть кусок хліба.

28. Не голодували молоді та зажиті, начальство, яке мало доступ до комори.

29. Люди, які були ближче до начальства.

30. Не допомагали, бо нічим було допомагати.

31. Хто як міг, так і виживав.

32. Та мали, але невелику.

33. Їли все, що попадалося, ну а з рослин: шпориш, траву різну, і ягоди їли всі що були і які знаходили, і корінчики ото зшукували, рвали і їли.

34. Та з дерев, шо ото бересток, липа, акація.

35. Та мишей та різну дрібноту.

38. Більше 50 чоловік. Ну ось такі, що я помню: Бойко Григорій Йосипович, Бабир Андріян Петрович, Медяник Дмитро, Медяник Григорій, Бабир Микита, Бабир Терешко, Вовк Петро, Маменко Никонор, Бабир Юхим, Кущинський Яків, Кущинський Федір, Кущинська Палажка, В'язовський Володимир, В'язовська Оксана, Зуб Максим Якович, Овсяник Мусій, Овсяник Марфа, Ляшенко Ганна, В'язовський Зінець, В'язовський Юхим, В'язовський Костянтин, В'язовська Наталя, Пурик Василь, Пурик Катря, Писаренко Юлія, Писаренко Оксана, Куцевол Симіон, Куцевол Дмитро, Куцевол Михайло, Ляшенко Олексій Васильович, Ніколенко Марія, Ніколенко Клим Корнілович.

39. Ні, ні такого не було. А от у сусідньому селі - Ісичках, то там розповідали, що були.

40. Родичі. А хоронили прямо у своїх дворах.

41. Ні, не платили.

42. Ні, не відомі.

43. Хто поминає, а хто й ні.

44. Тепер і за часів радянської влади? Ні, не згадують.

45. В нашому селі немає церкви.

46. Ні, не встановлені.

47. Звичайно, знає.

48. Та Сталіна, а кого іще ж.

Завірено: Першолиманський сільський голова В.О.Колінько

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1129

ГИРКА
Євдокія Тихонівна,
14.01.1920 р .н., жителька с. Хрещате
Решетилівського району Полтавської області

(запис 21.02.2008 р., Приходько Людмила Іванівна, вчитель
Калениківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів;
Миколаєнко Альона Миколаївна, учениця 11 класу)

4. Пам'ятаю, мені тоді було 12 років, а післявоєнний голод пам'ятаю дуже добре. Тоді я вже була заміжня.

5. Спеціально був зроблений. Урожай був того року великий. Хлібу було багато.

6. Активісти вибирали, з ціпками жилізними ходили по хатах і збирали все шо можна. Переважно це були люди з села, ну приїжали і з Михнівки, Шрамків.

7. Може й було, я не знаю. У нас багато забрали, може й люди підказали.

8. Ніхто в їх документів не питав, тоді ми про ті документи нічого не знали, але знали що комсомольці і партійні ходили.

9. Такого не було, людям казали, що так сказав Сталін, Косіор і все забирали.

10. Хтозна, ніхто не бачив. До нас зброї не приміняли. Били тільки нас маленьких батогом і нагайками коли бачили шо ми колоски збирали на полі.

11. Як тут боронитися? Все одно найдуть і заберуть.

12. Ховали люди, в землю закопували, але находили, ходили жилізними ціпками ширяли в усі кутки і забирали з собою все шо находили їстівне.

13. Ходили, ширяли ціпками Кропива Максим Левкович, Панасенко Яків Петрович. Обидва комсомольці. Жили в Хрещаті, а остальних я не помню.

14. Приходили і по одному і по двоє і по троє. Люди казали, якщо приходили по одному, то все шо знаходили забирали собі додому.

15. У нас тато під вікном надворі викопав ямку, наклав туди бурячків, заклав дошками, землею, сміттячком притрусив. Прийшли, палицею поштрикали найшли і забрали. У піч ховали чавуни з їжею, подивишся - вроді й немає нічого, так вони і туди лізли забирали. У хаті під лавами яму зробили, поставили туди ящик з зерном, прикрили і невидно. Все одно знайшли. Все забирали.

16. Всі ми тоді були у колгоспі. Наш колгосп заснувався у 1929 році. У селі була лише одна жінка яка не була в колгоспі. Але померла не від голоду.

17. Цього не брали.

18. Ото ж ті «п'ять колосків», де люди найдуть, або назбирають та за них і судили.

19. І не дозволяли і не поймеш шо вони хотіли. Максим Кропива дозволяв нам збирати, а казав якщо хтось інший побаче, щоб тікали. Бо ті батогами били і ганяли нас з полів.

20. Колгоспники, хто ж їх охороняв.

21. Були такі шо добровільно йшли. Мій тато перший записався у колгосп. Були бідні люди, середняки і куркулі. Так куркулі і середняки не хотіли іти в колгосп, в них насильно забирали землю, худобу. Вийдемо маленькі на двір, чуємо десь люди кричать, значить по скот уже прийшли. Коли йшли у колгосп у нас була одна десятина землі, а після нам дали півтори десятин. В одних забирали а іншим давали.

22. Забирали насильно худобу і все остальне.

23. Ніде не переховували стояли собі в сараї.

24. Навесні.

25. Як заберуть усе то більше й не приходять. А якщо думають що щось залишилося, то ходили. Шукали поки все не позабирають.

26. Та вони почали помирати уже зима почала наступати, холодно було і так аж до самого літа.

27. Був у колгоспі патронат. Хата де щас живе Василь Столбцовий. Там було дві кімнати. В одній жили хлопчики, а в другій дівчатка. Їх було набагато більше. Наталка Калинчук варила їм їсти, доглядала. Їм. давали їсти, одяг. Потім як підросли, сказали шоб ішли та шукали роботу.

28. Голодували всі, не так тільки ті , в кого корови були, бо пили молоко і виживали. А інші вимирали сім'ями. Не голодували активісти з сім'ями.

30. Ні. Ніхто ні з ким не ділився. Бо кожний хотів їсти і думав за себе і за своїх дітей.

31. Ніяких засобів не приміняли, кожен був сам за себе, щоб своїй сім'ї хоть вижити.

32. Ніхто нікому не допомагав.

33. Їли, рвали бур'ян: стегенці, козельки, щавель, шукали в траві, їли все, що можна було їсти. Також полуниці збирали на кладовищі. Свеклу з буряків рвали і варили. Поріжемо свеклу, заллємо водою, варимо і їмо.

34. Дуже їли листя з вишень. Акацію коли цвіла, а так більше нічого.

35. Я такого не їла нічого. А то було чоловіки скидалися десь у трьох, купляли коня, забивали, ділили на рівні частини і якийсь час сім'я виживала. Люди стріляли з рогатки горобців і їли. Ну я такого не пробувала.

36. А де ж ти його купиш? Городяни їздили по селах і продавали одяг, за харчі та у їх ніхто нічого не купляв.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1130

37. Як сказати, люди тікали у міста. На Донбас То там казали, шо хліб давали по 200 грам на день і заколотку варили. Мати відправила на Донбас, щоб хоть він вижив, ну і залишився живий.

38. Я не знаю, точніше вже не пам'ятаю. Колись ще як Олексій Олефір був, то ми з ним записували хто помер. Ну я вже забула скільки ми їх понаписували. Багато. Дуже багато їх померло. На низу 11 хат підряд вимерло.

39. У нашому селі жінка жила, там де щас Шохвирки живуть, так вона свого сина, йому було два роки, зарізала і з'їла. А на Кошкалдах дві дочки убили і з'їли свою матір. Гукнули її, щоб вона помогла їм черепицю з хати знімати. Поставили їй драбину, вона полізла, а вони її ззаду топором по голові. Вона впала, вони її добили і з'їли.

40. Хоронили тільки рідні рідних якщо взмозі були. А так ніхто їх ніде не хоронив. Їздив дядько на гарбі і збирав по дворах мертвих і живих - ті що скоро помруть.. Відвозив і скидав у погреба і колодязі у тих садибах де люди повмирали.

41. Ніхто їх не ховав і нікому не платили. Хоронили хто де. Хто в змозі був то рідних у могилах біля дому. А то закопували на «низу» біля долини, там де щас Олефірка живе і Блохів городи. Гирка казав іду на роботу, як в день то нічого, а як у вечері то аж моторошно стає, із колодязів то руки то ноги стирчать. Так він узяв та хоч землею колодязі позасипав.

43. У кого у родині померлі є то й поминають. У мене 2 сестри померли. Вони були менші за мене і мене оставили за ними доглядати. Мені треба було сходити до мами на роботу, я ж ім кажу: «Не виходьте з хати, і не йдіть на поле колоски збирати, а то вас там поб'ють, сидіть дома я зараз повернуся». Вони мене не послухали і побігли, назбирали на полі житніх колосків і бігом поїли їх. А в них кишки ще були тоненькі і житом їх порозривало, так вони уночі пошти в одне время і померли. В них усе шо було в жилудку пішло через ніс, рот, вуха.

44. Хто ж їзде в церкву то й поминає, а я як батюшка приїжає то даю книжечку з іменами моїх рідних, він їх зачитує ото так поминаю. А ще свічечку ставлю, милостиню як коли роздаю.

45. Немає. І не було ніколи ми на Варвянські ходили.

46. На кладовищі є пам'ятник жертв голодомору.

47. Знають. Усі знають. Я своїм онукам розказую, вони мене і самі просять щоб я розказала, і дітям розказувала.

48. Сталіна і Молотова. Бо спеціально все підстроювали.

Завірено: Сільський голова Вовк

 

ДМИТРЕНКО
Василь Юхимович,
Свідчення про голодомор 1932-1933 років в
Решетилівці та Кукобівці Решетилівського
району Полтавської області

(запис 28.03.2008 р.,
Дмитренко Віталій Сергійович,
учень 9-Г класу Решетилівської гімназії)

4. Так, звичайно пам'ятаю. Це були найстрашніші роки. На той час я працював у Кукобівці вчителем географії та історії.

5. Держава забирала. Активісти ходили по хатах і забирали все. Трусили, провіряли, заглядали в пічки, шукали зерно.

6. Активісти з сільради.

7. Такого я не пам'ятаю, але хвалили на зборах, відмічали роботу.

8. Ні, не мали абсолютно ніяких.

9. Було і дуже багато. За нездачу хліба. Була продразвьорстка, давався план на здачу хліба. Треба здати хліб - треба і все. Коли не здавали - до суда.

10. За зброю я не пам'ятаю, але зброю шукали теж.

12. Так, ховали люди, але більшість находили.

13. Імен я вже не помню, а називали їх уповноваженими. Вони мали право шукати хліб.

14. Приходило по одному, інколи по двоє, троє. Це були активісти з сільради.

15. Ой (сміється), ховали де могли. Люди ховали у пічку, де хліб пекли; кругом: у шкафах, подвалі. Старались ховати, щоб не найшли.

16. Такого не помню, колгосп тоже був бідний.

17. Забирали тільки хліб. Одежу, обув люди збирали і їхали в Росію міняти на хліб. Ходили по хатах, предлагали піджаки, черевики, а взамін просили хліба. У Росії ж голоду не було. Помню як сусідка, вже опухша, назбирала одежі і поїхала в Росію. Але додому не вернулася, померла десь у дорозі.

19. Ні, ні. Скрізь була виставлена охрана. Але люди ходили з ножницями по полю і зрізали колоски. Був закон - давали по 10 і більше років тюрми.

20. Самі колгоспники і охороняли, були поставлені сторожа, які були там і дном і ноччю. Мій батько сам їздив по полю на коні і охороняв поля.

21. Ой дуже не хотіли. Хто не йшов був ворогом народу. Називали їх підлабузниками, куркулями, кулаками.

22. Як змушували? Живьом! Собирали людей і хоче нехочеш, азаписуйся, не добровільно, а примусово. Казали, що будеш краще жити в колгоспі. Хто не йшов, їх всього лишали. Ті, які не йшли

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1131

платили великі податки, за сади, за кущі. Приходили і считали дерева в саду. Сталін сказав: українці посадять другий сад, а налоги платити треба. Помню, що від 7 серпня 1932 року вийшов закон про утворення колгоспів.

23. Переставляли з одного сарая в другий. Та находили це ж не голка. А іноді й самі люди здавали, бо треба було платити налог, а налог був на корову великий.

24. Особинно приходили рано утром або під обід, коли люди приходили з роботи. Щоб вночі приходили, то я не помню.

25. Безчьотно разів. Раз прийшли забрали, другий, третій. Коли за першим разом не знаходили, то приходили другий, поки не знаходили хліба чи зерна.

26. Почали вмирати весною 1933 року. Трудна була весна, не було посівного матеріалу, нічим було засівати поля. Це був дуже трудний момент. Вимирали люди сім ями. Активісти приходили і забивали хати досками, де всі повмирали. У Кукобівці, як тільки заїдеш у село, то зліва всі на вулиці повмирали.

27. Не помню, мабуть давали по 200 гр хліба.

28. Ой, голодували всі, і руководство голодувало. Голодували і ті, хто ходив забирав хліб.

29. Вижили ті, хто їздив у Росію і міняли одежу на хліб. Сам я вижив завдяки конячому м ясу. Діти йшли до школи і побачили біля річки зарізаного коня. Хтось вкрав вночі і не встиг забрати, м ясо примерзло. Діти прийшли і мені сказали. Я та ще декілька вчителів притягли тушу і поділили її на частини. Мені дісталася задня нога. Коли я віз її до Решетилівка, то дуже боявся щоб ніхто не провірив. Бо коли б провірили, то розстріл зразу ж.

30. Так, звичайно. Родичі допомагали, сусіди хороші, але та допомога була незначна, бо в самих нічого не було.

33. Моя мати варила похльобку із абрикосового листя і кидала м'ясо того ж таки коня, що я привіз.

36. Можна було. Люди теж збирали різні речі і везли їх на базар продавати. Але на базарі було все дуже дорого.

37. Був і у містах голод.

38. Скільки точно я не знаю, але дуже багато, вимирали селами.

39. Відомі, але я не знаю як про це і казати. Одна жінка зарубала своїх дітей і зварила. Люди знайшли у печі в горщику м'ясо.

40. Хоронили людей за новоселівським кладовищем, тоді це було центральне. Досі можна побачити горбики, це ї є поховання людей. Їздила підвода і забирали померлих, щоб другий раз не їхати забирали ще живих людей. Займалась цим спеціальна бригада.

41. Ні, не платили. Був приказ і все.

42. За кладовищем на Новоселівці та за конторою Енгельса, видно горбочки, то і є захоронения.

43. Мабуть вони залишились лише в спогадах. Тай нема вже кому їх поминати.

44. За часів радянської влади в церкві не поминали, та я й особливо не знаю, я туди не ходив. А оце в січні поминали недавно.

45. Та є, мабуть і не одна. А про патріархат я не знаю.

46. Та мабуть є десь, але я вже не помню й де.

47. Звичайно знає. У школі проводять роботу, на уроках учать. Я розповідав про голод своїм дітям і внукам і вже тепер правнукам.

48. Сталіна і тільки його. Він ненавидів Україну, українців. Він Хрущову сказав, що і сади посадять все зроблять. Тільки він винуватий у всьому.

Завірено: Решетилівський селищний голова В.В.Кузьменко

 

ЗОЗУЛЯ
(Литвин) Анастасія Омелянівна,
21.12.1918 р. н., жителька с. Литвинівка
Решетилівського району Полтавської області
(проживала в с. Пустовари Решетилівського
району Полтавської області)

(запис 13.03.2008 р.,
Рябушиць Анастасія Василівна)

4. Звичайно, що пам'ятаю, я тоді робила в колгоспі.

5. Я точно не знаю, але ходили чутки, що це влада у всьому була винна.

6. Ніхто ні в кого нічого не брав, навпаки, люди шукали хліб.

7. Цього я сказати не можу, я кажу за свій двір, в мене ніхто не забирав, тому що нічого не було, ми все з'їли. Хоча ходили банди людей, які шукали чи то зерно, чи то інші продукти.

8. О, Боже, та які там документи, нічого вони не мали, прийшов, відобрав і пішов.

9. Разньо було, деякі відчули покарання, їх били, але мене ні.

10. Я зброї не бачила, я занила у них такі ціпки, що можна було всовувати в землю і шукати хліб, наверно, їх називали штихи.

11. Люди не боронилися, вони ховалися. Ми з сестрою було заховаємся малі десь у хаті, той сидимо плачемо, а мама десь підуть, тай шукають харчі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1132

12. Так де ж ти заховаєш, як скрізь шукали. Тамичко було заховаємо у горщечок якусь крихітку зерничка, то й те заберуть. Все находили, а в дворі ми не ховали.

13. Я не помню, знаю, що вони давали собі якусь назву, але яку я забула, це ж було дуже давно, тільки пам'ятаю, що одного звали Антон.

14. Це були мужики, вони ходили групами по 5 чоловік.

15. А які в нас мали бути продукти, в нас нічого не було, хіба десь в горщику мама заховали зернинку, та й те відбирали. Ми їли все швиденько, щоб не забрали.

16. Є, давали їсти. Нам там було варили і дають, але небагато, трішечки. І пайочок було до хати давали борошенця.

17. Ні такого не забирали. Оце одне, що брали, так це зерно.

19. Конешно, дозволяли, це ж ми у себе у колгоспі собирали.

20. Та геть, про що ти кажеш, звичайно охороняли, тільки я не знаю хто, куди. Куди ж старим людім іти красти чи що. Ми було усі так боємося, що це невозможно, а коли підеш до комори чи на поле, щоб тебе там убили чи що. Люди були больні та пухлі і вкрасти вони хотіли, але не могли.

21. Ну хто хотів, той ішов, а хто не хотів, той не йшов.

22. Змушували, але люди не хотіли йти, і я теж не хотіла, просто ми не знали як там, але коли я попробувала, мені сподобалося. Якщо ти там робиш, то ти привикнеш.

23. Я не знаю. В мене була кобила і ту забрали, напевно в колгосп.

24. Ходили кожен день. Більшість до нас приходили вдень.

25. Ми їх чекали щодня, а боялися як, страшне! Було як не прийдуть - так ждали. Приходили вони до нас один раз на день.

26. Ну це було в кінці 32 і у 33-му роках.

27. Ними опікувалася влада, було організовували різні притулки, інтернати.

28. Я цього не знаю, може хтось, хто був головним, той не відчув це страхіття на своїй шкурі.

29. Зуміли вижити ті, в кого була їжа, наприклад, ми з сестрами пішли в радгосп, що був в Абазівці, а мама осталась дома. В радгоспі ми пололи, нам давали їсти.

30. Ніхто ні з ким не ділився, відповідав кожен за себе. Навколо нічого не було. Люди поздихали б з голоду, якби не пішли в радгосп.

32. Ніхто не мав ніякої допомоги. Усі перед державою були рівні.

33. Усе їли, їй-Богу! І листя сушили, м'яли та пекли. А як жито поспіло - варили кутю. Акацію, ту що пахне, сушили і їли.

34. Я не їла, ну знаю, що їли мої сусіди кору з липи, кленка.

35. Їли все, що могли піймати.

36. Та де там, в нас даже не було грошей. В Западну їздили ті, в кого була хоч якась кофтинка, щоб виміняти на борошно чи щось інше.

37. І в містах, а як же.

38. А хіба я їх щитала. Ми самі раді були, що нам вдалося вижити.

39. Я такого не бачила, але ходили чутки, що були такі випадки.

40. Ото вивозили возами у провалля і скидали на кучу, а потім закидали землею, щоб не воняло.

41. Конечно платили, їм записували трудодні, чим більше людина вивезе померлих, тим більше їй заплатять. Вивозили навіть живих заради грошей.

42. Я не знаю де, мабуть десь і є. Там, де були провалля, але зараз ці місця заросли хащами.

43. Хто б їх поминав, кому вони були нужні, як вони купами валялися. Закидані землею та й годі. Ні хрестів, нічого немає.

44. Якщо записана людина, що померла від голоду, то її якось поминають, а якщо без припису - то кому ти нужен.

45. Церкви немає.

46. Ні, немає.

47. Звичайно розповідала, таке не забути.

48. Бог його зна, хто цей голод сутворив. Кажуть, що власть винна. Люди не хотіли помирати, але нічого не могли зробити.

 

КІЩЕНКО
Віра Кузьмівна,
22.03.1927 р. н., жителька с. Демидівка
Решетилівського району Полтавської області

(запис 30.03.2008 р.,
Шкурупій Євгеній Михайлович)

4. Пам'ятаю і той, і той.

5. Урожай був, але його позабирали у людей комуністи.

6. Були спеціально організовані бригади.

10. Не бачила.

11. Майже не оборонялися, бо боялись власті.

12. Майже не можна було, бо все знаходили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1133

13. Комуністи. Імен не пам'ятаю.

14. Їздили підводою. 2-3 чоловіки заходило в хату, а інші шукали на подвір'ї.

15. Ховали в погребах, копали ями.

16. Давали, половинку буряка і житньої муки, по два кілограми на 10 днів на сім'ю.

17. Продукти харчування забирали, а худобу не брали.

18. Чула. Мишко Головатий пішов збирати колоски після косіння, то його там і вбили.

19. Ні, можна було хіба вкрасти.

20. Були об'їждчики.

21. Більша частина йшла.

24. Серед білого дня.

25. Було й по тричі на день.

26. У 1933 р. навесні.

27. Дітей забирали в патронати. Такий патронат був і в нас у колгоспному дворі.

28. Біля нас жили Юрченки. Вони були багаті, тому і не голодували. Дід Лимар Марко був одноосібником, то теж не голодував.

29. Вижили ті, в кого корівка була.

30. Не було чим ділитися.

31. Листя з берестків сушили, перетирали. Квасець кінський варили як бульйон.

32. В нас родичів не було.

33. Їли все, що можна.

34. Найбільше бересток, бо він не гіркий.

35. Не вживали.

36. Мама їздила в Миргород, де поміняла свої дівочі платки на шелеху з проса.

37. Не такий, як у селі. Моя сестра Галина в городі мила посуду, а Оришка їздила і привозила недоїдки.

38. Не пам'ятаю. А в нашій сім'ї померло троє дітей - Іван, Петро, Марія.

39. Помню. Ганна Голубенчиха з'їла своїх двох хлопців. А жила вона там, де зараз пилорама. Там де живуть Куяни жила Марфа. Вона посадила двох своїх дітей на поїзд щоб вижили , а двох десь діла. А як розгортали на тому місці стару хату, то в пічурці знайшли дитячі кісточки.

40. Скидали в загальні ями. А хто міг, то в дворі хоронив.

42. Хоронили на горі, де зараз кладовище.

43. Поминають, хто пам'ятає.

44. За часів радянської влади ніхто не поминав, а зараз поминають.

45. Немає.

46. В даний час немає.

47. Молодь знає. Дітям і онукам своїм розповідала.

48. Радянську владу.

 

МИКОЛАЄНКО
Петро Микитович,
18.04.1914 р. н., житель с. Каленики
Решетилівського району Полтавської області

(запис 04.03.2008 р., Тищенко Людмила
Миколаївна, вчитель Калениківської
спеціалізованої школи І—111 ступенів;
Тищенко Володимир Валерійович, учень 6 класу)

4. Так.

5. Урожай забирала влада.

6. Приїжджали уповноважені від області і району, підходили до голови колгоспу, який визначав людей з числа комуністів чи комсомольців, і ходили відбирали урожай.

7. Ні.

8. Ніяких документів не мали.

9. Ні, під час забирання продуктів люди були дуже налякані, щоб опиратися.

10. Не мали.

11. Ніяк.

12. Були такі, що ховали.

13. Шукали довгими гострими ціпками.

14. Кількість було неоднакова. Уповноважені з району та області, представники місцевої влади.

15. У лісі і в болотах.

16. Так, підгодовували. Завдяки уповноваженому з району Бардаку Луці Самсоновичу, який тайком дозволяв обминати пшеничні колоски і добавляти їх у лемішку, яку варили колгоспникам.

17. Могли забрати все.

18. Чув, після збору урожаю з поля заборонено було збирати залишки колосків.

19. Ні, не дозволяли.

20. Звичайні сільські люди.

21. Так.

22. Заставляли йти в колгосп.

23. У лісі та болотах.

24. Найбільше навесні.

25. Один раз.

26. Весною.

27. Для сиріт у селі, був організований патронат, де дітей доглядали і годували.

28. Всі голодували.

29. Ті люди, які не впали у розпач, а вишукували гнилу картоплю, листя з дерев і т. д.

30. Ні, не ділилися.

31. Ловили рибу, збирали листя з дерев, козельці, калитки, черепашки, яйця і пташенят птахів.

32. Ні, бо голодували всі.

33. Рано навесні шпильки, калитки, листя з усіх дерев, кору дерев.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1134

34. Листя з усіх дерев, а кору з берестка.

35. Черепашки, ловили у Пслі, яйця та пташенят з пташиних гнізд. Собаче м'ясо їли сусіди, але вся сім'я померла з голоду.

36. За прядиво міняли зерно пшениці і кукурудзи.

38. Дуже багато. Точних відомостей не маю.

39. Ні.

40. Кого на кладовищі, кого вдома.

41. Ні.

42. Ховали людей, де прийдеться. Після розкуркулення старих і немічних людей вивезли у Паненківську долину і залишили напризволяще. Вивезені люди невдовзі померли.

43. Так.

44. Зеї часів радянської влади не поминали, а зараз поминають.

45. Церкви нема у селі.

46. Так.

47. Так.

48. Владу.

 

СЛАВКО
(Драна) Тетяна Іванівна,
18.01.1922 р. н., жителька с. Демидівка
Решетилівського району Полтавської області

(запис 11.05.2008 р.,
Ковальчук Євгенія Петрівна)

4. Так.

5. Урожай був, але у людей його забирала влада. Саме влада була винна у тому, що був голод.

6. Була спеціально організована бригада з кінним підвозом, котра їздила по дворах і відбирала у селян харчі. Цих людей призначала сільська рада.

8. Документи були, але ці люди селянам їх не показували.

9. Було все: били і старих і дітей, ні на кого не зважали. За непокору арештовували.

10. Зброя була. В основному, гвинтівки.

11. Боронилися хто як міг. Хто бився, хто стріляв з самопалу.

12. Люди ховали, але, як правило, все знаходили. Часто перекопували у дворі всю землю, перевертали весь дім, горище, погріб.

14. До хати приходило чоловік п'ять-шість. Один був головний.

15. Закопували в землю, ховали на горищах, в печі.

17. Забирали все, що бачили. Це були не тільки продукти харчування, а й одяг, побутові речі.

18. Чула. Охорона на конях батогами били людей, забороняли зривати колоски, а били до того, що виступала кров на шкірі.

19. Нічого не дозволяли, за збирання жорстоко карали.

20. Охорона.

21. Частина йшла. Наприклад, мій дід, Драний Єгор Андрійович, батько, Драний Іван Єгорович, одні з перших пішли в колгосп. Але були й одноосібники, котрі не бажали йти до колгоспу.

22. Змушували, забираючи у людей худобу, землю.

23. У болотах, ховали в очерети. А дехто і різав свою худобу.

24. Могли прийти будь-коли.

25. Приходили дуже часто.

26. Весною 1933 року.

27. Сироти, котрі залишились в живих, потрапляли до патронатів.

28. Не голодували ті, хто працював на владу. Це були місцеві і районні представники, які відбирали у людей продукти, охороняли поля.

29. Ті, хто зумів заховати харчі, і, звісно, ті, хто допомагав владі.

30. Ділилися, але рідко. В основному родичі.

31. Пусті качани кукурудзи сушили, різали, товкли в ступі. Очисти картоплі варили. Зривали листя з дерев, сушили. Потім все це змішували і пекли млинці. Тварин їли всіх, яких могли піймати. Також вимінювали свої речі на їжу.

32. Інколи.

34. В їжу споживали листки з акації, берестка, калини, липи, дуба.

35. Жаб, рибу, молюски, лисиць, їжаків.

36. Хіба виміняти.

37. Я думаю? що ні.

38. Дуже багато, люди вимирали цілими сім'ями. Але точних даних не маю.

39. Був випадок, коли мати їла свою дочку. Інколи на вулицях нападали на безсилих людей.

40. Людей скидали в яму по 5-6 чоловік без трун.

43. Хто має рідних, тих поминають.

44. Згадують. За часів радянської влади це було заборонено. А тепер поминають.

45. Немає.

46. На даний час ні.

47. Молодь знає. Діти мої і онуки мої також знають. Я їм розповідала.

48. Владу. Сталіна та його помічників.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1135

СЛІПКО
Марія Андріївна,
1922 р.н., жителька смт Решетилівка
Полтавської області

(запис 23.032008 р., Рафалович Анна та Тринчук
Ксенія, учні Решетилівської гімназії)

4. Голод у 1932-33 пам'ятаю не дуже добре, адже було мені лише 10 років, а от голод у 1946-1947 добре пам'ятаю.

5. У 1932-33 роках був добрий врожай, але всі запаси влада забирала, а у 1946-47 ніхто не забирав їжу, бо не було врожаю.

6. Активісти.

7. Таких випадків не пам'ятаю

8. Не було ніяких документів

9. Я добре пам'ятаю випадок з чоловіком, якого розстріляли за те, що він вкрав колосок з поля. А донесла на нього його ж дружина.

11. Хто як міг так і боронився.

12. Це було дуже складно, адже активісти-собаки все знаходили.

13. Для пошуку зерна вони використовували спеціально виготовлені для них знаряддя - сталеві прути товщиною в 1,5-2 см і довжиною 1,5-3 м, з ручкою в одному кінці та гострим наконечником, або чимось на зразок свердла, на другому В народі називали просто «ключки».

14. Приходили по двоє (возний та управляючий).

15. У погрібах, горіщах, під землею, в пічках.

16. Так? давали і найкраще жили.

17. Ні, лише продукти.

18. Так, звичайно. Згідно цього закону за зірвані п'ять колосків саджали до в'язниці, а подекуди й страчували.

19. Ні, це було заборонено, але люди це робили, щоб вижити.

20. Активісти та їхні прихвосні.

21. Ні! їх змушували.

23. У лісі, у полі.

24. Вдень, можливо по обіді.

25. На той час ми жили в Житомирі, а в містах не було великого голоду, і тому я не пам'ятаю випадків коли до нас приходили.

26. Навесні.

27. Ніхто нічого не робив, про них навіть не йшлося мови.

28. Активісти, їхні прихвосні, возні та ті, що копали могили і звозили трупи. Адже їм за це давали їжу та гроші.

30. Так, в кого що було. Ділилися продуктами.

32. В кого була рідня то допомагала.

33. Липу, бузину, з акації робили млинці, молочай, кислиш, сушили кору берези, колокольчики, козельки, гриби.

35. Горобців, жаб, котів, собак, граків, мишей, зайців.

36. Міняли одяг на продукти.

37. У містах голоду не було.

38. 380-400 чоловік.

39. Так, відомі. Мені відомий випадок, як дівчинку Оленку схопили на вулиці та зварили.

40. Повозом збирали померлих і хоронили в загальну яму на кладовищі.

41. Так, платили.

42. Так, відомі.

43. Так, поминають померлих на Проводи, Гробки, Зелені свята.

44. За часів радянської влади не поминали, а зараз згадують.

45. Так, у нас є християнська церква.

46. Так, у нас в селі є хрест на місці поховання померлих від голоду.

47. Так, звичайно.

48. Місцеву владу, адже Сталін не давав такого наказу збирати їжу.

Завірено: Решетилівський селищний голова В. В. Кузьменко

 

ЧЕРЕВИЧНА
Ганна Іванівна,
1929 р. н., жителька Решетилівського
р-ну Полтавської обл.

(запис 18.04.2008 р., Черевична Марина Андріївна,
учениця 8-Г класу Решетилівської гімназії)

4. Що був голоду 1932-1933 я не пам'ятаю, тільки чула від батьків, а от дитинство захопив голод 1946-1947 років.

5. На мою думку однією з причин голоду була відправка великої кількості зерна для підтримки комуністичних режимів у країнах Центральної і Східної Європи. Урожай забирала влада.

6. Комуністи, або як їх називали представники від селищної ради - активісти. Активіст, сам виходець із села, знав дуже добре, де приховані ями з зерном. Приїжджали перевіряти з чого живуть ті що залишились живі. Шукали залишки їжі та перевіряли з чого зварене.

7. Так, були винагороди у вигляді пайки.

8. Ті що відбирали продукти та зерно мали правові санкції, що передбачали конфіскацію селянського зерна.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 1136

9. Вся колгоспна власність, наприклад велика рогата худоба та зерно, проголошувалися державною власністю. Винні в учиненні злочину проти неї вважалися «ворогами народу» і підлягали розстрілу. За пом'якшуючих обставин подібні «антидержавні злочини» каралися ув'язненням строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Селянам, які зібрали кілька колосків пшениці на колгоспному полі, давали трохи менші строки.

10. Так, активісти мали зброю для погрози і залякування.

11. Збиралися гурти людей, в кого була рушниця, у кого вила чи коса, приправлена до рожна. Перехоплювали валку й усе відбирали. Роздягали кривдників, перебивали пальці на руках, щоб більше ні в кого не стріляли. На другий день приїжджала міліція, шукали винуватців.

12. Як по протоколу зерно приховувати не можна, але ж люди хотіли вижити і тому й ховали.

13. Активісти шукали заховані продукти, викликали до сільради. Вимагали здавання хліба. Били, арештовували.

14. До хати ходили і по троє і більше. Всі були з нашого села сусіди, але ж - активісти «комунари».

15. Зерно та інші продукти ховали в землю, в ями. Мій батько ховав маторженики в стріху.

16. Ті, хто пішов до колгоспу одержували мізерний хлібний пайок, та мали можливість трохи «підгодуватись» колгоспними овочами.

17. Забирали все: і продукти харчування і інші речі - одяг, рушники, худобу, навіть розбирали конюшні та сараї.

18. Чули ми і про закон "п'ять колосків". Придумали, щоб з колгоспного поля не крали колоски. Якщо ловили, то ув'язнювали і надовго.

19. Та де там. Гнило все на полях: зерно, городина, а люди пухли від голоду.

20. Все ті ж активісти заради перемоги комунізму: їм можна було брехати, красти, нищити сотні тисяч і навіть мільйони людей.

21. Звісно, що ні. У кожного було своє господарство, своя худоба і люди не хотіли віддавати це у колективні загони, тобто колгоспи.

22. Змушували насильно, та заохочували наділами землі, видачею зерна.

23. Худобу переховували у лісах, ярах, на болотах.

24. В любий час: і вночі, і ввечері, і серед білого дня.

25. До тих сімей, де ледве доживали та багато померло, заходили рідше, а де сім'ї як-небудь держались, виживали, то дуже часто і декілька раз надень.

26. Здебільшого на весні, та взимку, коли запасів харчу зовсім не стало.

27. Сиріток, що залишались після голодомору забирали в дитячі будинки, або й зовсім залишали напризволяще.

28. Влада у селищній раді та активісти не голодували, бо мали прямий доступ до провізії.

29. Виживали люди здебільшого ті, в яких було закопане, приховане, або ті кому допомагали родичі.

30. Люди боялися одне одного, що хтось на когось донесе за приховане тому не дуже допомагали, були випадки, коли батьки відмовлялись від рідних дітей, щоб вижити.

31. Люди тікали з хуторів, з села. Просили милостиню на вокзалах.

32. Допомоги ми не мали, та наша мама, як не тяжко було, а сусідських дітлахів взяли до себе, бо їхні батьки померли.

33. Їли «хліб», зроблений з кропиви, «оладки», зроблені з одного виду бур'яну, «кашу» - з іншого.

34. Мати брала кору з явора та листя з дерев розмелювали на муку і пекли млинці.

35. На початку зими поїли всіх курей та іншу живність, яка ще залишилася. Тоді перейшли на собак, а пізніше на котів. Здичавілі тварини почали боятися людей. Люди варили їх. Видовбували з під снігу жолуді і пекли з них щось подібне до хліба, іноді додаючи трохи висівок чи картопляних лушпайок.

36. Так. Мама виміняла білину та кварту олії за ремені наритника зі срібними заклепками, які тато беріг на горищі під кроквами.

37. Такого, як на селі не було, тому селяни і втікали у міста.

38. Не знаю, але дуже багато людей заморили голодом.

39. Ні, але з ближніх сіл розказували що з померлих селяни «випарювали в казанах старі кістки, розмелювали та з'їдали».

40. Односельчани і хоронили. На місцевому кладовищі.

41. Ні.

42. Так.

43. Звісно поминають і не дай Бог таке пережити.

44. За часів радянської влади померлих від голоду не поминали, а зараз, звісно, поминають.

45. У нашому містечку є дві церкві. Одна Московського, а інша Київського патріархату.

46. Так, звісно.

47. Неодноразово і розповідала і кіно разом дивилися.

48. Радянську владу і віру у комуністичне майбутнє.

Завірено: Решетилівський селищний голова В. В. Кузьменко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН — 1137

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ЗУБКО Настя Михайлівна, КАРПОВА Параска Василівна, КРУПЧЕНКО (Феруль) Катерина Олексіївна, ПАТАЛАХ Марфа Назарівна, РОМА Марфа Петрівна, СТОВБА Марія Михайлівна, ЯРОВА Марія Овсіївна.

 

ЗУБКО
Настя Михайлівна,
1925 р. н., жителька с. Василівка
Семенівського району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р., Шматко Ніна Андріївна)

4. Пам'ятаю. Під час голоду в нашій родині помер дідусь Оглобля СМ. (1870). Дядини Оглобля Н.І. (1904) і мої двоюрідний брат і сестра.

5. Влада встановила непомірні податки на все.

6. Буксирні бригади , до яких входили два активісти і два комсомольці.

8. Приходили і забирали все. Хата була пуста. У нас з сестрою була одна спідниця в якій ми по черзі ходили до школи.

9. Забирали силою, а якщо щось не віддавали, то закривали в приміщенні сільської ради на день чи на два.

11. Аніяк.

12. Ми не ховали.

13. Отож шукали скрізь і під мертвими дивились, і в печі, і штрикали довгою прутиною в землі. Як звали, не помню.

14. Приходило і по четверо, п'ятеро. Розпитували де, що заховано і в малих дітей.

15. Ніде не можна було заховати.

16. Мій батько пішов у колгосп. Давали пайки зерном. Один пайок тато і мама приносили додому. Мама з зерна варила затірку

17. Усе забирали. У нас забрали спочатку двох коней, а потім корову. Мама пішла до контори, щоб забрати корову назад і її там закрили, а потім випустили. Забирали рушники і одяг.

18. Не чула про таке.

19. Не дозволяли.

23. Ми не переховували.

24. Вдень приходили, а могли прийти і пізно ввечері.

25. Не щитали.

26. Взимку у 1933 р., а потім і влітку.

27. Забирали в патронат.

29. Наша сім'я вижила , бо батьки не витримали і пішли до колгоспу.

30. Нам ніхто не допомагав.

31. Хто як міг, так і виживав.

32. Родичі нам не допомагали.

33. Їли квіти з акації, калачики, листя з вишень, потім ягоди. Варили заколоту з води, споришу і борошна. Молоде проросле жито.

35. У селі поїли всіх котів і собак. Поїли птахів і лелек. Якщо у колгоспі пропадала коняка чи корова, то вночі забирали і те.

36. Можна. Тато брав рушники, одяг, килимки і віз продавати у Гомель. Відтіля привозив трохи жита, пшениці, кукурудзи, сухарів. Коли нічого було продавати , то тато вирішив продати гармошку. Став серед порожньої хати , заграв, заплакав і повіз на базар до Гомеля. Там продав і набрав продуктів. Та коли їхав назад , то в Кременчуці його обікрали. Привіз одну хлібину, яка була за пазухою.

38. Багато померло, точно не знаю скільки. У сусіда Литовки Харитона помер син. Наївся молодих колосків і помер. Ще помню, що взимку помирали сім'я Зубків: батько, мати і троє їхніх дітей.

40. На старому кладовищі. Якраз навпроти нашого двору.

41. Їсти давали. Забирали одяг померлих.

42. Ще пам'ятаю, що ховали в братській могилі біля лікарні.

43. Поминають.

44. Тепер батюшка згадує.

45. Є.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН — 1138

46. Не встановлювали.

47. Мої діти і внуки знають.

 

КАРПОВА
Параска Василівна,
1916 р .н., жителька смт Семенівка
Полтавської області

(запис 10.04.2008 р.,
Федоренко Алла Григорівна)

4. І 33-ій, і 47-ий. Туго було. 33-ій - найхужий. Скільки людей пропало! Мені був 17-ий год. Жили тоді в Калинівці Семенівського району: батько, мати і нас четверо дітей. Вижили всі. В 47-му великого голоду не було, люди перебивалися, по харчі не їздили нікуди. Люди не мерли.

5. Врожай був, засухи не було, дощі йшли, лили. Як підемо на жнива, а він як лине, не вспівали снопи ставлять. Намочить - розбираємо, сушимо і знову ставимо. Зробили голод спеціально.

6. Люди з колгоспу під'їжджали машинами, а большинство підводами, машин же мало було.

7. Не віддячували. А люди всякі були.

8. Не бачила документів ніколи. Цих людей знали, вони були з колгоспу.

9. Куркулів же висилали. Дідуся мого на 10 годів вислали. Ніхто нікого не бив, були такі, шо не віддавали. Арештовували, засудили і вислали на Соловки.

10. Зброї не бачила, цього не було.

11. Ну як же боронилися? Плакали, просилися... ну все одно забирали.

12. Є приховували, закопували в землю (в ящики насипали і закопували), в припічки замазували.

13. Люди були чужі, а водили свої.

16. Хто не пішов - посажали на 10 годів, куркулів. Під голодовку - годували, один раз в день - затірку. Мати і я пололи в ланці, батько сапи клепав. По три черпаки нам давали, несли додому. А там було наріжемо, насушимо гарбуз, паслін, товкли качани з кукурудзи обдерті, шморгали акацію - цвітки. Була коровка в нас добряча, ото ми і вижили. Діти віддавали їжу батькові, свій пайок. Боялися, щоб він не захворів.

17. І худобу брали, аякже. У багатших відбирали одяг комуністи, комсомольці. Скатерті, рушники складали на підводи в сундуки і везли до сільради продавать. А біля сільради продають, регочуть, розпинають скатерті, рушники, одіж, щоб обідить їх. В багатших брали, а таких, як я, бідних, не брали. Чоб у мене брали, злиднів?

18. О, за п'ять колосків судили! За один буряк судили. Як несеш у пазусі!.. То було крадешсякрадешся, як його той буряк пронести? Ото спеціально зробили голод той. 48-ий - не страшний був, в Кременчук їздили, в кого корови були хароші - виживали. А зіми були такі, що той мішок не дотягнеш, сніг у чоботи набирався.

19. Гонили, а люди збирали. Ну гонили комсомольці, об'їждчики були. Наріжу було колосків, на печі насушила і є... А трусилася! Не дай Бог упіймають! Ну не ловилась ніде. Крала все... І колоски, і пшінку зімою в полі... Ой, було-було... З пазухи дітей повигодовували.

20. Старики були сторожами. Ідуть, сторожують. Надівають шинелі, сіряки і йдуть дідусі сторожувать комори. Сусід наш сторожував, поки не побили та й умер. Хтось приходив красти, а він накричав, і дали йому мемелю. Накрали та й пішли. Знали, хто це й зробив, і жінки там були. А він прийшов додому, ліг на кровать та й умер.

21. Пошти не було, заставляли. Зберуть збори -йди, не хочеш - на Соловки. Ідіть в колгосп! Сутки мозолили, збори днями були. Пішли, тоді назад вертаються, а по них знову ідуть. Як основався колгосп пішли зразу вдови, бо дітей багато було. Йдуть з піснями. Дали по тонні пшениці на душу сім'ї, які бідненькі були. А тоді давили других, не йдеш - на Соловки. Зразу в колгоспі хліба давали, колгоспи маленькі були.

23. В очереті, прив'язували за селом, а тоді забирали.

24. В любе время, коли зберуться комсомольці, партійці.

25. Приходили не раз, бо не давали. Як забрали, то не йшли. В багатих брали, а таких, як я бідних, не брали.

26. Навесні 33-го і пізніше. Абрикоси були отакі вже зелені, а тоді в жнива. А їх везуть... Накладуть на гарбу 5-7 чоловік, як снопи. Закопували так, без труни, закидають всіх разом і порядок.

27. Ні, такички жили, то рідні розібрали, то тітки, а то і так жили.

29. У кого не відбирали, хто робив у колгоспі, у кого коровка була - вижили. Сімей 20 було, шо не вмирали. Є сім'ї, шо зовсім повимирали. Ледачі та ті, хто в колгосп не пішов, ті вимерли. Хай йому морока! Повиживали.

30. Ніхто, Боже сохрани. Раді були своїм діткам дать. Сам хто як зумів виживали. А колоски почали поспівать - серп у руки і хода... Сама, ні з ким не йшла. Восени 34-го вийшла заміж, 5

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН — 1139

листопада. Оклигали після голодовки і поженилися. Три годи до цього ходили.

33. Цвіти з акації, качани голі товчем та ліпошечки робим. Як корова була, масла добавляли, то їсти можна було. Батько заставляв це робить, ну ми мало, а люди більше. В нас батько часто їздив на Гомель, міняв харчі. А то тому чоботи полатає, комусь змайструє.

34. Ні, з дерева не товкли.

35. Боже сохрани, ніхто в селі не їв. Ми такого не споживали. Кури держали і під голодовку, гарбуза багато насушили. А я так пиріжки з пасльоном любила! В ланці було десять чоловік, я - ланкова. Копали вручну заступами буряк, возили на Семенівку. Одвезем, в канторі колгоспу давали пайок, це вже голод кінчився. Ми з дівчатами варили буряк у чавуні. Так ми такі порозросталися! Робила кругом: і дояркою, і біля коней, і нетелі порала. Тільки біля свиней не була. Боялась, як піднімуть крик! А в'язали ячмінь вночі, душ п'ятнадцять. А вдень - дома. Шось зробить, так заморився, спать хочеться.

37. Балачок про голод не було.

38. Боже! Дуже багато померло. Є сім'ями.

39. Не було, почули б... Я з чоловіком у 38-39-ому построїлась у Бадьорівці. Там давали землю строїться після голодовки. Удовам особенно, біднячкам. То розказували, шо один чоловік жив за селом у степу, так казали, шо порізав своїх дітей і поїв.

40. На сільському кладовищі в одну яму. Самі най-бідніші йшли ями копати. Мололи овес, по сто грамів давали, хто закопував. Боже, пережито багато, дуже багато...

42. Аякже. Тіки позаростало все, не видно, осіло. Хто з рідних остався, могилки наносили, нагортали.

43. На Гробки поминали родичі, на Вознесения можуть крашаночки чи гостинці покласти, хай пташки поклюють.

45. Красні спалили церкву, як виганяли німців.

47. Розказувала і дітям, і внукам, і сусідам. Навіть правнукам. А правнук питає, як же я вночі снопи в'язала, чи бачила шо-небудь?

48. Так зробили вони, государство тоді ж було, якийсь правитель був, шо так зробив. Спеціально, хліб був, а зробили голод.

 

КРУПЧЕНКО
(Феруль) Катерина Олексіївна,
1927 р. н., жителька с. Василівка
Семенівського району Полтавської області

(запис 10.04. 2008 р.,
Кадук Юлія, Оглобля Катерина)

4. У 47-у ловко понімаю, тоді ми робили і були голодні.

5. У 47-у була засуха, ну тоже люди разні були і вивертали, і їсти не давали нам.

6. Все, що придбали люди, забирали в них і оставляли їх голими і голодними.

8. Щоб вони мали. Забирали все, що було.

9. Застосовували. Батька Довгаленко Марії застрелили.

11. Так і боролися, хто як міг.

12. Не можна було приховати. Із закрамів все забирали.

13. Якісь «квартирними» були у нас.

14. Приходило і по двоє, і по троє, і по п'ятеро.

15. Ніде не можна було заховати.

16. Мій батько пішов у колгосп, але його розкуркулили і послали в Сибір, і все наше майно забрали, з хати вигнали і не пускали дітей на ніч.

17. Усе забирали: і худобу, і рушники.

18. Судили всіх, хто ходив збирати колоски. Судили на п'ять років.

19. Не давали. Хто назбирав колосків і його замітили, то судили.

20. Охороняли старі люди.

21. Хотіли, але не всі.

22. Змушували, а люди боялися.

23. Ми не ховали.

24. Взимку 1932-1933 рр.

25. Хто скільки міг, стільки й приходив.

26. У 1933 р.-сім'ями.

27. Ото забирали у патронат.

28. Хтозна, хто тут не голодував.

29. Хто як міг, так і виживав.

30. Були такі, що й ділилися.

31. Ніхто нічого не вживав до виживання.

32. Мали. Сухарі присилали, що мали те і присилали.

33. Спориш, грицики.

34. З вишні, берестка.

35. Може, хто і вживав, та я не знаю.

36. Можна. Їздили у Гомель, возили платочки, спіднички, міняли на кукурудзу.

38. Казали, що 300 душ.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН — 1140

40. На кладовище везли возами.

41. Казали, що платили їм, давали їсти.

42. На старому кладовищі.

43. Хто знає своїх рідних , той і поминає.

44. За радянської влади церкви не було. А тепер на богослужіннях батюшка поминає

45. Є. Відноситься до Київського патріархату.

46. Немає.

47. Не знаю, чи знає молодь, а я онукам розповідаю.

48. Та тих, що куркулили.

51. Знаю, що були торги. Що забрали у людей, те і продають. А люди своє купують.

 

ПАТАЛАХ
Марфа Назарівна,
03.01.1912 р.н., жителька с. Заїчинці
Семенівського району Полтавської області

(запис 09.04.2008 р., Гриценко Т.)

4. Пам'ятаю голод 1932-1933 і 1946-47 рр.

5. Забирали комуністи все на світі, нічого не оставляли. Комуністи, а хто ж його робив.

7. Усякого ж було.

8. Ні, не було нічого. З штричками ходять і забирають, де шо натраплять.

9. Та і виселяли на заслання і скрізь.

10. Всякого ж було.

11. Зайшли, забрали і шо ти скажеш?

12. Та хоч і приховаєш, то шукають і забирають.

14. І по 5, і по 7 душ було.

15. Та і закопували, то вони шукали.

16. Давали буряки і кусочок хліба.

17. Забирали все.

18. Судили за ті 5 колосків.

19. Та, Боже, ганяли, як побачить охраннік, то він дожене і одбере.

20. Свої, охранніки, наші були.

21. Бідні хотіли, а багаті ж ні.

22. Забирали все, то треба було йти. А хто не давав, отправляли на Соловки.

23. Де ж ти її приховаєш?

24. В любе время суток.

25. Бувало і по 10 раз і сутками не давали спать.

26. Весною.

27. Та ніхто ж ними не опікувався. 29. Хто поїхав із села, той і вижив.

30. Помагали б, так не було чим. Ділилися гнилою картоплею.

31. Їли листя, рогіз, траву.

32. А які ж родичі, як вони теж голодували. В кого корови були, то помагали.

33. Бересток, ріжки, рогіз, цвіт акації.

34. Бересток же ж і акація.

35. Рибу дохлу, мерли од неї, горобці, граки.

36. У 47-то їздили міняти, а у 33-тьому ні. 37 Та у містах не такий може великий і був.

38. Та багато.

39. Може й було у 33-тьому.

40. І дома, і на кладовище, як сила була, то оттягнуть, або у канавку.

41. Та ніхто, хто б їм платив.

42. На кладовищі; дома.

43. А у нас оце ще не поминали їх.

44. Оце ж уже начали.

45. Християнська.

46. На кладовищі.

47. Да, розповідали.

48. Комуністів.

 

РОМА
Марфа Петрівна,
1913 р.н., жителька с. Очеретувате
Семенівського району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р.,
Дерієнко Галина Анатоліївна)

4. Я пам'ятаю. У 1932 році та на початку 1933 року, особливо зимою та на початку весни, був страшний голод. У 1946-1947 роках був менший голод, але однак було туго хоч перший раз, хоч другий.

5. Не було ніякого неврожаю. Був великий план по здачі зерна державі і коли в колгоспі зерна не

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН — 1141

вистачало для виконання плану, то почали те зерно і інші харчі забирати насильно у людей.

6. В людей забирали все: і зерно, і муку, і квасолю, і курей... Забирали комсомольці і активісти, які жили в селі. То були начальники. Їх боялися люди.

7. Мабуть, була винагорода, бо коли шукали харчі у людей, то знаходили і те, що було далеко заховано. Туго було, мої дітки.

8. Приходили з шаблюками або зброєю і казали, шо забирають для плану. Ніякого документа не показували. По них було видно, хто це прийшов!

9. Били людей, особенно тих, у кого нічогісінько не було що дати. Казали, шо посадять у тюрму. Грозилися, шо зашлють далеко.

10. Да, була, я ж казала.

11. А ніяк не боронилися. Всі боялися за себе і дітей, це ж була влада!

12. Ховали харчі і на огороді, і у огороді, і у посадках. Та шо там казать! Але всьо равно активісти находили практично все, бо багато раз шукали. Мало було того, шо не знайшли.

13. Я вже не пам'ятаю. Тільки Кравченка із шаблюкою помню. Ізвіргбув, саме нахальний гад.

14. Приходило душ 5, а коли 7, а коли і більше.

15. Хто ховав як: хто в сараї, хто на горіщі, даже за стінами хати: виколупували дірки і прикривали.

16. Давали пайки з поганого зерна тим, шо копали ями для мертвих, хто собирав по хатах і по селу мертвяків. Давали і тим, хто забирав усе в людей, бо вони були неголодні і в них ніхто не вмирав.

17. Худобу забирали майже всю. А одяг і якісь там вещі ми міняли на харчі: чи крупу якусь, чи картоплю.

18. Чули. Як вкрадеш на полі ці колоски, то могли посадить, а могли і вбить.

19. Як підеш собирать шось у поле, то піймають. Можуть побить крепко або посадить, а могли і вбить. Ніхто не розбирався ні з ким.

20. На коморах висіли великі замки. Та там і не було нічого. Все вивезли. А на полі охранники з ружами на конях.

21. Ішли б куди небуть, і в колгосп, аби дали дітям трохи їсти. А й там не давали.

22. Люди ішли і самі, бо хотіли їсти. Весною ті хто остався живим, йшли - треба було сіять хліб.

23. Худобу забрали ше раніше. Яка там худоба!

24. Забирали і вдень, і ноччю. Постійно.

25. Приходили, поки все не найдуть.

26. Як зіма началась, в основному. А хто і раніше. Холодно і голодно було.

27. Не знаю. Яка там держава опікувалась. Мерли.

28. Активісти не голодували, бо мабуть те, шо забирали у людей і собі додому несли. І ті, хто сторожував поля од нас.

29. Ті хто шось зумів вимінять на крупу чи картошку. Хто на район їздив робить, чи в місто, бо там давали пайки. Їли все, шо було можна їсти: і кору, і траву, і бур'яни.

30. Чим ділиться! Самі за себе, треба було виживать.

31. Міняли все шо можна було на харчі, їли все підряд.

32. Не було кому помагать.

33. Їли все. Весною цвітки акації, солодкі були!

34. З усіх.

35. І птахів, і жаб. Котів і собак в селі не було.

36. Можна було, так за речі мало що давали.

37. Не знаю. Знаю, шо там давали на заводах пайок.

38. Мабуть пів села померло.

39. Було і таке. Було. Але точно не знаю.

40. Їздила бригада на підводі, збирали мертвих і ховали у яму чоловік на 50. Потім копали ще велику, накривали досками, шоб ніхто не впав туди. На кладовищі ховали.

41. Їм давали якийсь пайок, шоб вони не були слабими.

42. На кладовищі ховали , там січас пам'ятник.

43. Ходимо, споминаєм. Всігда. Але щас неходимо, нема сили, діти.

44. В церкві січас поминають. А в ті часи ніхто і не говорив про це.

45. Церква є. Православная.

46. В селі пам'ятник є. І хрест один на всіх.

47. Знають, аякже. Школа є. Сама розказувала і дітям, і онукам. Вони не понімають цього. Щас ж є все!

48. Це все у Москві наказали. Казали, шо заберуть, а дадуть трактор і машину на колгосп. Одурили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН — 1142

СТОВБА
Марія Михайлівна,
10.04.1926 р. н., жителька с. Василівка
Семенівського району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р., Вакуленко Олександр)

4. Пам'ятаю. У радгоспі стоять люди і їдять буряки, як скот, бо не було чого їсти.

5. Ото казали, що вивезли хліб за границю та ото і голод зробили.

6. Бог його знає. Ходили і забирали, розкуркулювали.

11. Ніяк не боронилися.

12. Може люди і ховали. Ми були дітворою, нам ховати було нічого.

15. Ми не ховали.

16. Давали. Батько й мати померли, то давали й нам їсти.

17. Голова сільської ради хотів забрати у нас корову, за несплачені податки, та ми не дали. Потім прийшла повістка в суд.

19. Та нам дозволяли. Ішли і збирали.

21. Та конечно шо ішли ж, а як же.

23. Не переховували.

24. Під голодовку.

25. Приходили, щоб і м'ясом платили і крашанками. Старшу сестру забирали до суду. А суддя як трахнув по столу на тих хто подав. Каже: «Що ви в самім ділі із дітей так іздіваєтесь!» Після цього нам почали давати продукти.

26. У 1933 році.

27. Давали ото ж з кантори.

28. Були такі, що не голодували. Не голодували і не вимерли.

29. Щербини всі вижили.

30. Як дурні ходили. Ніхто не допомагав. Трьохгодичну картоплю одкопували і їли. Хто б там допомагав?

32. Ніхто нам допомагав.

33. Все їли: і акацію їли, буряки їли, картоплю відкопували стару і їли.

34. З окації, з вишень. З окації кидали в молоко, то запакуємо і молоко - таке гидке.

36. Ми нічого не купували. Хто б нам продавав?

37. Не знаю. Знаю, що був тут голод. По шість душ вимерали, по п'ять. Останеться хата, а вони вимерли.

38. Багато померло.

39. Та ні, хай Бог милує.

40. На старім кладовищі.

41. Хто б платив.

42. Багато померло.

43. Ми поминаємо і батька, і матір, і брата. Тоді не в трунах ховали. Вириють яму здорову і по вісімнадцять душ клали, і по сімнадцять. І ще з нашої матері і платочок зняли.

44. Да поминають.

45. Та є ж ото церква.

47. Розповідаю всім: і дітям, і онукам.

48. Хіба я знаю хто винуватий. Влада, оті що керували. Повивозили хліб, а людей оставили голодними.

 

ЯРОВА
Марія Овсіївна,
1922 р. н., жителька с. Заїчинці
Семенівського району Полтавської області

(запис 09.04.2008 р., Гриценко Т)

4. Пам'ятаю голод 1932-1933, пухлі, голодні, драні і голі були.

5. Сталін з України іздівався. Їздили у Гомель, то там було усе, а у нас нічого. Ми збирали гнилу картоплю, ще зварили з жовтої макухи баланду, з табаку і чуть не подуріли.

6. Свої ж. Сталін же нам нічого не давав. Міняли на клуночок пшениці одежу.

8. Нічого вони не показували, прийшли, забрали.

9. Руки люди казали причиняли, ото так жили.

11. А як, їх половина вимерла.

12. Та яке там, і торбинки не можна.

13. Наші ж і ходили, їх посилали.

14. У нас чоловік 10 було і кішку даже убили.

15. Ніде, вони найдуть.

16. Давали баланду.

17. По-всякому було.

18. Збирали колоски, а їх отнімали.

19. Не давали.

20. Свої.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОН — 1143

21. Хто як.

22. Або забирали усе і не було виходу, або сажали.

24. Вдень.

25. Багато раз.

26. Весною.

27. Не опікувалася.

28. Всі почти голодували.

29. Я вижила.

30. Хто міг.

31. Їли листя, рогіз, траву.

32. Не мали.

33. Сухі берестки, акацію крутили, на степ ходили маленькі бурячки рили, а молоко і м'ясо забирали.

34. Акація та шо цвіте, сушили із берестків лист, ловко міситься, як із пшениці.

35. Ну хто зна, ми такого не їли.

36. Ото в Гомель їздили, там все було.

38. А хто зна, та півсела.

39. Е ні, не було такого.

40. Он на кладовищі багато. І по три кидали, ще живе воно укинуть туди, як собаку.

41. Та хто б там платив, як і сам голодний, як вовк.

42. На кладовищі.

43. Хто б їх поминав, як сім'ями погибли.

44. Хто ж остався, то і поминають.

45. Да.

46. Да.

47. Да, розповідали.

48. Сталіна.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1144

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БЕЗНОСИК Євгенія Миколаївна, БОНДАР Марія Павлівна, БОНЬ Антонина Василівна, КОЗАЧОК (Заїченко) Катерина Іванівна, ЛОБАНЕНКО Євдокія Іванівна, ЛОЗА Андрій Омелянович, НЕСТИФОРЕНКО (Веремієнко) Ніна Йосипівна, ОЛІЙНИК Парасковія Олександрівна, ПОКОЄНКО Ганна Максимівна, ПРИТУЛА (Коваленко) Мотрона Степанівна та ВОВК (Коваленко) Любов Степанівна, СТУСОВА (Леміщенко) Надія Дмитрівна, ШЕВЧЕНКО Ольга Григорівна, ШИШКА Семен Семенович.

 

БЕЗНОСИК
Євгенія Миколаївна,
1923 р. н., жителька м. Хорол
Полтавської області

(запис 12.04.2008 р.,
Горбатюк Ольга Петрівна)

4. Так. Мені було вже 10 років.

5. Був і неврожай, але влада забирала всі рештки зерна.

6. Уповноважені радянської влади приїздили з району, їх так і називали «уповноважені».

8. Не знаю, бо у нас не забирали зерна, так як у мене була учительська родина. Не бачила, думаю, що ніяких документів у них не було.

9. Не пам'ятаю, бо була ще дитиною і ми боялися виходити з хати, коли по селу ходили уповноважені.

11. Намагалися сховатися, щоб не попасти на очі «збирачам».

12. Люди ховали скрізь: в печах, в стінах, по клунях, закопували в землю.

13. Ці «шукачі» мали спеціальні металеві загострені прути, якими ширяли скрізь: в землю, в копиці соломи, а печі прострілювали з пістолетів. І якщо після удару посипалось зернечко, то ці «сатрапи» розносили, розкидали всю піч. Інструмент цей звали «щуп», а шукачів люди називали недобрими словами.

14. Це були чоловіки молоді - комсомольці та члени партії. Чоловік 2-3 з району, а також сільські активісти.

15. Дехто міг.

16. Так, нам варили якусь затірку з чого могли: горошок, інші відходи. Але в 1933 році вже не було кому виходити на роботу в колгоспи, бо люди або померли, або були дуже слабі.

17. Брали тільки зерно, а як розкуркулювали багатих, то брали все: і продукти, і сундуки з майном.

18. Ні, нечула.

19. Не дозволяли. Бо їздили верхи на конях об'їждчики з батогами і виганяли людей з поля.

20. Комори охороняли сторожі, а поля - об'їждчики; вони були з активістів рад.

21. Охочих було мало, йшли тільки бідняки до колгоспу.

22. Так, хто не хотів іти до колгоспу, їх виселяли з хат, забирали в заможних худобу, майно.

23. Не знаю такого випадку, мабуть, заховати корову не можна було.

24. Цілодобово, з ранку до ночі.

25. Не знайшли перший раз, приходили вдруге.

26. Взимку 1933 року, особливо ранньою весною -почалося масове вимирання.

27. Під час голоду ніхто сиротами не опікувався, а після голоду 1933 року стали створювати патронати в кожному селі і місті Хоролі.

28. Актив села, голова сільради, а також вчителі, бо їм давали пайки продуктів (наприклад, пам'ятаю соєве масло).

29. Той, хто зумів як-небудь заощадити щось із продуктів, в кого була корова.

30. Не пам'ятаю таких випадків.

31. Їли, що можна було їсти. Весною листя берестків, квіти акації, кульбаби, щавель, а взимку із кукурудзиння та соняшничиння виймали серединку, сушили й товкли, робили масу і пекли оладки.

32. Ні, навпаки, ми допомагали своїм родичам дрібною картоплею, молоком іншим.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1145

33. Практично всяку зелень: кульбабу, акацію.

34. Їстівним було листя берестка, шовковиці.

35. Не чула таких випадків.

36. Можна, але дуже дорого все там коштувало.

37. Був, але менший, бо там робочим давали продукти по пайках. Там люди не доїдали.

38. Не знаю. Раніше ці відомості були в секреті.

39. Не чула таких випадків.

40. Спеціально в селі була підвода і люди, які збирали по хатах та вулицях мертвих і везли їх до глибокої ями, чи то з заваленого погреба, чи заваленої криниці і скидали туди та присипали землею.

41. Не знаю, думаю, що не платили.

42. Ні, їх в селі немає.

43. Ні.

44. Ні, за радянської влади церкви не діяли, а тепер хто їх буде поминати?

45. Церкви в селі немає.

46. Ні, наших знаків в селі немає. У м. Хоролі є таке місце, де стоїть хрест.

47. Розповідала про ці події своїм дітям, внукам, учням школи.

48. Важко звинувачувати когось, такою була тоді політика.

51. Знаю що це був магазин, в якому можна було обміняти дорогоцінності на борошно, рис та крупи. Моя бабуся обміняла там свої дукачі, сережки, перстень і, може, цим допомогла нам вижити в голод.

 

БОНДАР
Марія Павлівна,
жителька с. Березняки Хорольського
району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р.,
Семенюта Людмила Іванівна)

4. Пам'ятаю добре, особливо голод 46-47 рр.

5. Врожай забирала влада.

6. Сільська бригада, яку збирав начальник.

7. Винагород не було, доносили через заздрість на багатих сусідів.

8. Ті, хто забирав продукти, не мали на це ніяких документів.

9. Застосовували і покарання, побиття застосовували, арешти. Був доніс на чоловіка, який імитував посвячение яблук, обманувши дітей і з'ївши їх яблука. Його засудили на 10 років.

10. Зброї не було, ходили з штирями.

11. Люди не чинили супротиву, ніяк не боронилися, бо боялися тюрми.

12. Можна було приховати.

13. Люди ходили «бригадою», штирем обкопуючи землю, перевіряючи всі закутки в хаті.

14. Приходило і 5, і 7, і навіть 10. Це були в основному бідні люди ті що йшли на співробітництво з владою.

15. Ховали продукти під сажем, на огороді.

16. Варили галушки (жінки самі ж не їли, а відносили голодним дітям).

17. У багатих людей забирали все: і худобу, і реманент, одяг, рушники. Дітей вивозили за село в Хоменки, Мусіївку, а коли вони поверталися додому, то в хаті вже жили інші бідні люди.

18. Пам'ятаю про це закон. Сама на поле не ходила, але мій чоловік ходив по колоски, йому на той час було 7 років.

19. Не дозволяли збирати.

20. Люди, які були уже не здатні працювати, люди похилого віку.

21. Не хотіли, бо треба було віддавати свою власність, своє нажите добро.

22. Так, змушували входити в колгоспи примусово. Відбувалися збори на яких змушували це робити.

23. Ніде не переховували, але на ніч заводили корову в хату, щоб не вкрали.

24. Не було визначено чітко час. Могли прийти коли самі хотіли.

25. В хату не приходили, бо ми були бідні, обшукували в основному огород. Це було безперечно.

27. Було два патронати, куди здавали дітей. Дітям було набагато краще ніж з батьками, вони були одягнені в однаковий одяг і не годні.

28. Бідні менш голодували ніж багаті, бо їх не обшукували. Вони їли не смажену їжу, але їжа була.

29. Хто зумів сховати врожай.

30. Не допомагали бо було нічим допомагать і самі голодували.

31. Намагалися приховати врожай, іти в поля збирати колоски. Один чоловік навіть зробив дірку в колгоспній коморі, щоб з полу випадало зерно, за що був покараний.

32. Не мали допомоги бо всі голодували однаково, а якщо щось і було то, вони думали як в майбутньому вижити.

33. Їли рогіз, різноманітні корінці.

34. Їли листя з берестка, цвіт з акацій.

35. Їли не тільки плазунів, але й траплялися випадки людоїдства.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1146

36. У містах не міняли, в селі був свій базар, де продавали все, що в кого було.

37. Був.

38. Померло приблизно 300 чоловік.

39. Були випадки. Одна жінка дуже хотіла їсти, спіймала сусідського хлопчика, зарізала його, а потім зварила.

40. Ховали в великій ямі на кладовищі. Звозила людина, яку призначали.

41. Не платили нічого, давали продукти.

42. Відомі на кладовищі є велика могила з дерев'яним хрестом.

43. Поминають рідні люди, в школі проводяться заходи.

44. Згадують рідні.

45. Є церква.

46. Є дерев'яний хрест на кладовищі.

47. Так, знає, я сама розповідала про це і дітям, і внукам, і сусідам.

48. Й. Сталіна.

 

БОНЬ
Антонина Василівна,
1933 р. н., жителька с. Ковалі
Хорольського району Полтавської області

(запис 1104.2008 р., Санетелло Богдан)

4. Пам'ятаю.

5. На мою думку причини голоду: податки, забирала врожай влада.

6. Це робили солдати, вони забирали все, що бачили, в людей зерно забирали.

7. Ні, не було. Як доносили, то і їх копали і не давали винагороди, було страшно. Люди вмирали на очах.

8. Вони не мали ніяких документів. Вони просто приходили і забирали усе.

9. Заарештовували всіх і малих і старих, і били їх жорстоко і розстрілювали, і їм ніхто нічого не міг зробити.

10. Вони мали зброю. Одного разу ми пішли додому, то там уже стояли люди і забирали хліб, зерно шукали скрізь.

11. Вони ніяк не боролися. Ховали зерно у клунках, і в печах, і закопували в землю.

12. Неможна було, тай не заховаєш, усе забирали.

13. Як звали не знаю. Але вони приходили нізвідки і завжди знали, коли сусіди приховували зерно.

14. Приходило штук десять, не більше. Вони провіряли все.

15. Ніде, вони скрізь знаходили, вижити було невозможно.

16. Нічого не давали. Люди йшли в колгоспи не по своїй волі, їх мучили роботою і вони там помирали.

17. Забирали все: одяг, рушники, худобу. Люди помирали, як мухи. Їх складали на вози і відвозили кудись.

19. Люди збирали згнивши картоплю й колоски, рвали бур'ян і варили його і якось виживали.

21. Люди не хотіли йти в колгосп, їх примушували.

23. В сараях, де ніхто не жив. Там і держали тварин і худобу.

24. Приходили забирати тоді, коли було тепло, і люди збирали хоч якийсь урожай.

25. Приходили багато разів, поки не забрали все.

26. Люди помирали прямо на очах. Ішла людина по дорозі і падала просто від голоду.

27. Малих сиріт не брала держава, вони просто вмирали і це був просто жах.

28. У селі не голодували жиди, вони робили бункери та землянки і сховували там запаси.

29. Вижили одиниці. Люди вимирали селами.

30. Люди ділилися продуктами, вони давали їх дітям, хоч і самі вмруть, то може діти виживуть.

31. Усі люди виживали як могли.

32. В ті часи ніхто з родичів не допомагав. Всі чудом виживали поодинці.

33. Їли коріння всякі, збирали кукурудзу на полях.

34. Вживали в їжу листя липи та малини, їх варили таїли.

35. Їли все, що попадало під руку.

36. Міняли, що в кого було.

37. Голод у містах теж був, але не такий великий як у селах.

38. Багато помирало людей. А скільки не знаю цифр.

39. Ні, людоїдства, на славу Богу, не було.

40. Померлих не ховали, їх просто скидали в одну яму і все.

41. Ні, їм не платили.

42. Є могила впавших від голоду.

43. Їх поминають, але не так багато людей.

44. Деякі люди плачуть за померлими від голоду і ставлять свічки.

45. Так, у нашому селі є церква.

46. У нас на кладовищі встановлений хрест на могилі.

47. Я розповідала багатьом людям, своїм дітям та онукам.

48. Владу, влада була винна в цьому.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1147

КОЗАЧОК
(Заїченко) Катерина Іванівна,
1923 р. н., жителька с. Бовбасівка
Хорольського району Полтавської області

(запис 04.01.2008 р., Проскурня Дмитро
Олександрович, учень 11 класу Хорольської
спеціалізованої школи № 1, І-ІІІ ступенів)

4. Так, пам'ятаю. Був дуже великий голод: люди пухли з голоду, помирали.

5. Урожай був, але влада забирала у людей все добро. Їздили і забирали все у тих, хто не пішов у колгоспи.

6. Оті активісти, комуністи, комсомольці оті.

7. Я не знаю, чи були якісь донесення, але у багатьохлюдей шукали і щосьзнаходили.навітьякщо було закопане в землі. У нашій сім'ї були заховані буряки в ямі, то знайшли і засудили тата.

8. А хто їх питав? Ніхто тих документів не питав, тоді люди не такі розумні були. Приїхали, ходять, забирають усе на світі, тягнуть і ніхто нікому нічого.

9. Висилали. Із Єньок наслали до нас на хутір цілу хату людей. А в нас хата здорова була, надвоє переділена, то до нас наслали повну хату «куркулів» - їх так тоді називали. А мого тата заарештували і засудили за те, що він приховав ямку буряків. В Хорольській тюрмі він захворів. Мама забирала його зимою возом додому, то привезла вже мертвого. Пам'ятаю, як мого покійного брата Григорія побили, стягли з нього чоботи, одяг і забрали.

10. Мали зброю, бачила, як убили кота і собаку на порозі.

11. А ніяк. Ото як приїхали, то ми як миші. Вони брали, що хотіли, ніхто нічого не смів і сказать.

12. Ховали люди. Знаю, одні сховали на печі під дітьми трохи зерна, то забрали. А у нас якимось чином залишилося дві курочки. То, щоб їх не забрали, ми з сестрою Ялосоветою, як тільки побачимо, що їдуть, серед зими ховали їх під одяг і тікали в степ.

13. Оце, основний, Павло Вареник. А інших я не пам'ятаю.

14. Душ три-чотири. З Єньок компартійці й активісти.

15. В основному закопували в землю, також ховали на печі, під піл.

16. Уже як пішли в колгосп, то тоді вже ж трошки полегшало, а як не шли в колгосп, то було страшне. Отож якби мама й тато пішли були зразу в колгосп, то вони б нас і не розкулачували. Нас то з хати не вигонили, але ж забирали все і наслали повну хату людей. Може б тоді йз голоду не пухли і вижили б усі.

17. Та забрали все: і худобу забрали, і рушники, і одяг. Все забрали.

19. Ні, не дозволяли.

20. Були такі карначі, чи охоронники, вони на конях їздили. І якщо хтось підходив до поля, то їхав конякою прямо на нього і давив.

21. Були такі, що пішли зразу. А ті, хто щось мали, не хотіли і їх розтягли, вважали куркулями.

22. Заставляли. Робили так, як з нами. Не давали другого виходу: або вмерти, або в колгосп. Якби наші були пішли в колгосп, то всі б вижили.

23. Ніяк було заховать. Забрали зразу.

24. В будь-яке время їдуть із Єньок, хоч і серед ночі, і оббирають.

25. Ну що я тобі скажу: приїздили, а скільки разів хто його знає. Не раз і не двічі безконечно. Як тільки вийдеш (ми жили на степу Хорол, Петрівка, і за Петрівкою отут хутір ще був Бабичі, і ми там жили), вже й їдуть.

26. Під голод 1933 року в нашій сім'ї померло п'ятеро дітей: три брати і дві сестри. А ми всі остались живі, хоч і пухлі були (всього було 14 дітей і мати). В других дворах теж багато мерло з голоду.

27. Та хто тоді, та таке ти придумав. Хто тоді ними опікувався? Кому вони нужні були ті діти під голод? Мерли та й усе.

28. Хутір був невеликий і думаю, що голодували всі.

29. Оце ж я, бач, вижила. І ще ж вижила Настя, Поля, Микола й Семен, Іван і мама. А вижили мабуть тільки того, що після смерті тата мама разом з вижившими дітьми пішли в колгосп. Ми збирали колоски. На полі нас годували кашею, яку готували з зібраної нами пшениці. А на полі було багато блекоти, то і каша була з блекотою. Я і досі пам'ятаю її смак і як нам після неї було погано і хотілося пити.

30. Та хто там ділився? Хіба в сім'ї. Я була найменша, та не пухла з голоду, хоча всі інші пухли.

31. А хто його знає. Я ж дитиною була. Вижила та і все.

32. Дядько Микола був жонатий на той час і працював на станції. То йому давали пайки там, на залізній дорозі. То він було вкраде од Насті, од жінки, і винесе, отам десь під залізною дорогою покладе вузли ті і мамі напише, то мама йдуть і беруть оті вузли, що він для нас готовить.

33. Було всього. Їли все, що можна було їсти. Відшукували залишки і мерзлої, і гнилої, і трухлої картоплі, пекли моторженики. Я не дуже знаю що точно туди ще добавляли, сяке-таке, може з травою якоюсь чи сіном, всякою всячиною. То пекли та їли, а що ж робить?

36. Може й можна було, так де ж ті гроші? І мінять не було ні на що, все забрано.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1148

37. Та раз по селах був, то мабуть же ж і в містах, я так думаю. Ну, може не так дуже голодували.

39. Ні, не знаю про таке.

40. Як ми, то ми ж самі хоронили на своєму кладовищі. І інші в хуторі мабуть так.

42. У хуторі Бабичі хоронили людей, що померли від голоду, на кладовищі. А у 1938-39 році наш хутір Бабичі і багато інших хуторів було знесено, а згодом, після 50 років з дня закриття кладовища і його розрівняли.

43. Так, ми поминаємо їх, хоча і не можемо прийти на могилу. А якби кладовище стояло, як зараз бачу у вуглі татову могилку, і братів, і сестер. Я б підійшла до них.

44. Та хто туди ходить? А за часів радянської влади де та церква була? Порозкидали й порозтягали все.

45. Була у Єньках церква. І всі прилеглі села відносилися до неї. А за часів радянської влади її знищили.

46. Як ховали на хуторі, то на могилах встановлювали хрести як і завжди. А зараз ні хрестів, ні могил немає, бо нема й кладовища. А про Єньки й Бовбасівку я не знаю.

47. У селі школярі знають і розпитували мене про голодомор. Я їм розказала, що знала. Знають усі рідні: і діти, й онуки.

48. Оце ж оті комсомольці, партійці, усе вони робили, активісти.

 

ЛОБАНЕНКО
Євдокія Іванівна,
1930 р. н., жителька с. Ковалі
Хорольського району Полтавської області

(запис 12.04.2008 р., Домненко Мирослава)

4. Я пам'ятаю, що був голод у 32-33 роках.

5. Причиною голоду було те, що забирала урожай влада.

6. Актив села відбирав у людей вирощене в полі, городі.

8. Активісти ходили до тих, хто приховував зерно і перевіряли весь дім і подвір'я. Ніхто не мав документів на збирання продуктів, їм давали наказ, вони приходили і знаходили зерно.

9. До людей використовували невеликі покарання. Це було побиття або просто на людей кричали і вимагали, щоб віддавали все, що мають.

10. Зброю, ті що ходили відбирати хліб не мали, або просто не застосовували, то ми й не бачили її.

11. Люди ніяк не боронилися від активістів, а лише кричали на них. Був один випадок, що селянин Сопільник Карпо Устимович, Кичигин Іван Миколайович та Голя Іван Григорович побилися з активістами і їх забрали, що й досі ніхто не знає що з ними сталося, можливо їх розстріляли.

12. Люди ховали якусь частину зерна, продуктів, овочів у печі, закопували в землю чи в сніг, коли була зима, або відносили зерно до ярів, подалі від хати. Дехто міг приховати трохи зерна, але в більшості випадків актив села знаходив сховане.

13. Вони ходили з шпилями і штрикали в землю, так і знаходили те, що ховали. Хто це був точно не пам'ятаю. Я була малою.

14. Приходило до хати десь чоловік п'ять, це був актив села.

15. Продукти можна було сховати в якомусь глечику у печі, у землі чи в снігу, а також у ярах.

16. Ті, хто йшов до колгоспу і працював там отримував якусь їжу, її варили, там же у колгоспі і роздавали.

17. Забирали не лише продукти, а й інші речі. Але забирали їх у тих, хто був багатший, хто мав худобу чи машину для молова, віялки, гарби.

18. Закон про «п'ять колосків», це те, щоб люди не збирали колоски. Хто збирав, той отримував п'ять років тюрми.

19. Було заборонено збирати у полі колоски чи залишки городини.

20. Охранники і карначі.

21. Люди добровільно йшли в колгосп, бо там давали їжу.

22. Людей змушували іти до колгоспів. Їм казали, що там добре, там дають їжу. В людей забирали всю худобу, деякі речі, виганяли їх із хат.

23. Худобу люди переховували у сусідів, доки активісти були у інших хатах, також худобу виводили як найдалі від двору у ліс або в болото.

24. Збирали продукти вдень.

25. До хати приходили активісти один раз, але могли приходити декілька разів.

26. Як тільки у людей не було що їсти взимку вони і помирали.

27. Малих сирот забирали у патронати. Ними опікувалася держава. Їх годували, вдягали.

28. Не так голодували в селі ті, хто працював у колгоспах. Також не голодували активісти, бо їм за те, що вони відбирали зерно у людей давали їжу.

29. Вижити після голоду змогло не так і багато людей. Але в нашому селі загинуло дуже багато людей.

30. Люди допомагали одне одному, хоч і нічим було дуже ділитися.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1149

31. Вживали різні засоби.

32. Деяка допомога була. Дадуть там якусь балабушку, але якщо активісти дізнавалися про це, то в них все відбирали.

33. В їжу споживали ягоди з рослин, викопували арахіс, їли коріння з рослин. Росли спичаки -очерет, то було накопаємо коріння, воно було солодке.

34. В їжу вживали листя з берестка, цвіт акації, їли кору з верби або дуба.

35. Їли лелек, граків, сорок, жаб.

36. Можна було дещо виміняти у місті, або купити мисочку пшениці, жита чи кукургузи.

37. Голод був скрізь і в селах, і в містах.

38. У нашому селі в голод померло багато людей, але точної цифри ніхто не знає.

39. У нашому селі відомий один випадок людоїдства. Одна жінка не мала чого їсти, а в неї була дитина років 3-х, вона її порубала і зїла.

40. Хоронили людей хто де вмре, часто ховали на кладовищі рідні тих, хто помер.

41. Ті, хто займався похованням за це нічого не отримували.

42. У нашому селі відомі місця захоронения людей.

43. Поминають рідні і знайомі тих померлих людей.

44. В церкві згадують і поминають. За часів радянської влади ніхто не поминав, тому що тоді церков не було.

45. У селі є церква. Вона відноситься до київського патріархату.

46. У нашому селі є встановлений хрест померлим від голоду.

47. Сучасна молодь знає про голод, але дехто в це не вірить. Я розповідала про голодомор своїм дітям і онукам.

48. Я вважаю винним у загибелі багатьох людей Иосифа Віссаріоновича Сталіна.

51. Це були торги. Для цього активісти забирали у людей все майно, а інші люди купляли.

 

ЛОЗА
Андрій Омелянович,
1926 р. н., житель м. Хорол
Полтавської області

(запис 11.04.2008 р., Садомака Віталій)

4. Пам'ятаю, був голод зроблений іскуствено, їздили забирали, витрушували з торбинок, шо оставалось на насіння і те забирали.

5. Причина була та, шо іскуственно голод зробили, спеціально забирали все вирощене, а людей оставляли собствено на проізвол.

6. Це робив мєсная власть, одбирали й робила мєсная власть.

9. Арешти були тоді, було постоєно так, шо як хто де шо сказав протів власті, той донос пише. Приїздять, забирають і везуть їх десь розстрілювали.

10. За зброю я не знаю, ну як збирали то приїждяли з піками жилізними довгими, ходили скрізь ширяли. В сараях, там де в кого солома де лежала чи сіно то ото ширяли, шукали, у землю заганяли.

11. Люди плакали та умоляли, шоб оставили хоч дітім поїсти. А як вони могли боротися протів влади?

12. Ховали, но дуже трудно було заховать, находили.

13. Приїждяли з района, і не з нашого допустім района, а з другого района. Приїждяли міліція чи НКВД і нас оббирали, а наше НКВД, нашого района, їхало у другий район, шоб не получилось так шо у своїх приходили збирать.

14. Ну хто це бувтохтознаякхто це був. Потри, по п'ять чоловік приходили.

15. Я знаю шо мій батько ховав зерно в колодязі біля самої води, унизу заховав там, то ото там уціліло мішок чи пів мішка зерна на весну.

18. Та не давали збирать. Жнива як косять, убрали поле, а там колоски остаються. А ми було пасемо корови на полі, то вже не давали збирать колосків.

19. Не дозволяли.

20. Так називався карнач, у колгоспі спеціально була людина, яка їздила на коні і охраняла.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1150

21. Ні, не хотіли.

22. Заставляли йти в колгосп силою, насильно заганяли.

23. Як же її заховаєш? У сараї ховали або десь перевозили.

24. Та зранку і цілий день.

25. Я знаю раз з утра прийшли, а потом...

26. Люди помирали находу.

27. Умирали.

30. Не ділилися, бо тому шо в усіх нічого не було.

31. Сушили траву. Я сам лазив на акацію, рвав білий цвіт, мішали, сушили і пекли ліпьйошки от і виживали цим.

32. Я не знаю такой допомоги, бо я кажу шо родичі так же голодували як і остальні всі.

33. Я то кажу шо шпориш, акацію сушили, терли і ото робили ліпьйошки і пекли.

35. Животних їли: коней, корови... А птахів я знаю. І диких не їли, бо ні ружья нічого не було, де візьмеш його?

36. Не можна було, нічого не продавали, ніде не було нічого.

38. Людей дуже багато, а скіки їх, хтозна. Багато людей вмерло. І везли їх просто на повозках, як дрова.

40. На кладовищі хоронили, хоронила сім'я. Я помню хто з родичів чи сосідів на похорон не приходив, отак ото сама сім'я. Умерла, одвезли, закопали і всьо.

41. Ні.

42. Ну на кладовищі, відомі, канєшно.

43. Канєшно, поминають.

44. За радянської влади то церкви не було, а щас то поминають. Тоді церкви не було і не ходили в церкву.

45. Єсть, до Київського патріархату.

46. Ні.

47. Ну знає молодь, канєшно знає, каждий у сім'ї балакав і вже розказували їм батьки. Да, розповідав.

48. Комуністичну партію.

 

НЕСТИФОРЕНКО
(Веремієнко) Ніна Йосипівна,
1928 р. н., жителька с. Мелюшки
Хорольського району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р., Чех Яна)

4. Пам'ятаю голодомор 1932-1933 рр., було мені років чотири.

5. Забирала врожай влада.

6. Хто зна, хто забрав, яке тоді було, таке саме й щас.

7. Були.

8. Почалося грабування. Мати навіть ще не чули, що таке в селі твориться. Непрохані гості зразу кинулися хто куди. Вже один несе боденьку з салом, з сараю забирають поросятко в мішку і кидають його до воза. Навіть сушені груші, з яких варили узвар, качани кукурудзи на насіння, вузлик цибулі на висадку, з печі вигребли все.

10. Мали зброю. Одного разу коли прийшли до нас забирати, мама дуже голосила і не хотіла віддавати їжу. А один уповноважений до неї підійшов, витяг нагана й каже: «Стоять і не сопротівляться, іначє стрілять буду!»

11. Ми сиділи в болоті, ховались. А люди виносили зерно.

12. Перед тим як іти в болото, ми з скринь повиносили все в погріб. Поклали все в дірку і закрили дошками, і землею закидали. Коли ми повернулися, то нічого не знайшли, все забрали. Ми навіть у земельку ховали, але все й там знаходили.

13. Приходили і шукали продукти. Вони ходили з гострою палицею і нею стукали по землі, де м'якше, там вони і викопували, що люди заховали. А як їх звати не пам'ятаю.

14. Приходило чотири чоловіки. Був уповноважений, сільський дядько.

15. Було на горищі трохи кукурузки, ми її зібрали і закопали в землю.

16. Допомогу давали.

17. Забирали все, що було: ліжник, ковдру, подушки, рядно, продукти. Нічим було і вкритися. Мало було й те забирали.

18. Я чула про цей закон. Було строго-настрого, не можна й трохи взяти колосків на полі.

19. Збирати не можна було. Могли навіть оштрахувать.

20. Охороняли карначі.

21. Йшли добровільно. А де ж дінешся.

22. Змушували. Добра не було. Давали пайки картоплі, пайки кукурузки, щоб ми обробляли, і все те, що виростили ми перевозили в ангар.

23. Переховували худобу в болотах.

24. Забирали часа в десять.

25. Чотири рази на день вони приходили.

26. Померло багато людей навесні.

27. Сиротами держава опікувалася.

28. Ті люди, що з ангара понаносили зерна, ті й не голодували.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1151

29. Якби всі були з хазяйнами, то не голодували б і вижили.

30. Допомагали, як тільки могли. Продуктами ділилися. Навіть був випадок, коли прийшли забирать картоплю, той сільський дядько, що забирав, підійшов до мами та так тихесенько їй сказав: «Я залишив дрібної картоплі. Вони не побачать». Була й така поміч.

31. Тоді бедность була велика. В пічі топили очеретом, осічнягом. З осічнягу робили лебедів і пускали на воду.

32. Не мали допомогу ми від родичів, хоч вони і менше голодували.

33. Вишні, буряк, брукву.

34. Із брукви листя вживали, з акації, з вишні, щавель терли. Горище у мами було встелене гречаною й просяною лускою, щоб не холодно було. Брали ступу й товкли у ній луску, роблячи таке борошно. На весні 33-го залишились без картоплі. В цей час з'явились перші бур'яни, їли ми всякі з них. Щастя велике було, коли зацвіла жовта акація. Тоді це були такі ласощі. А як розпустилися вишні, ми ті листочки обривали і зкручували. До мене приходила подружка, ми з нею нарвемо тих листочків, складемо один на другий, скрутимо трубкою і їмо. На смак вони трохи слизькуваті. А тоді молочай пішов. Ми з подружкою обриваємо з нього шкурку, а стрижень катаємо у долонях й співаємо: «Качаю, качаю, У мед умочаю. Як не в мед, то в вино, Щоб солодке було!» А тоді їмо, і ця гіркота вже кудись дівається. Потім почала з'являтись дика морква - біленький корінчик з запахом цього овоча. Але ж його знайти було тяжко. Весь люд, який ще був живий, шукав всяке коріннячко та бур'янинку. Це була наша щоденна їжа. Ми, мов ті кролі, гризли бур'яни.

35. Ми мали з десяток курей та вутят, а потім котів ловили і їли.

36. Можна було виміняти.

37. Не такий, яку селах.

38. Дуже багато померло людей.

39. Було, неодноразово.

40. Хазяїни ховали.

41. Платили.

43. Поминають.

44. Поминають і в церкві.

45. Немає.

46. Немає.

47. Розповідала. Думаю, що знає.

48. Державу, тільки вона винувата в цьому.

 

ОЛІЙНИК
Парасковія Олександрівна,
1923 р. н., жителька с. Ковалі
Хорольського району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р.,
Дмитренко Лариса Василівна)

4. Помню все. Мені на той час, коли був голодомор 32-33 рр. було 10 років.

5. Забірала дуще влада, витрушували все, що було.

6. Робилабригадасільськихкомуністів. Пам'ятаю, навіть наші родичі, мачухи моєї мами сини - Микола і Олексій Максименки були комсомольцями і приходили до нас забирать, що в нас було.

8. Ніхто документів не показував, знали тільки, що комсомольці, та й хто б посмів вимагати ті документи.

9. Прості люди не сопротівлялись, коли до них приходили, боялись. Хоча моя мама, як приходили до нас забирати зерно, не мовчала, то батько було просе щоб нічого не говорила. А так людей могли були висилити в Сибір. Оце й було покарання.

10. Зброї я не бачила, а були такі залізні ключки.

11. Та як вони могли боротись. Лаялись, кричали, а «вручки» ніхто не брався, бо виселять в Сибір, виженуть з хати. Мою тітку були вигнали з хати, так вона прийшла до нас жить.

12. Ховали хто де міг. У нас був дерев'яний саж, то батько зірвали поміст і сховали там мішок ячменю. Не знайшли.

13. Шукали комсомольці, була бригада. А шукали за допомогою залізних ключок, скрізь тикали -в сараї, по надвір'ю, в гної.

14. Чи чотири чи п'ять чоловік приходило, не пам'ятаю, але по одному чи два не ходили.

15. Хто де міг там і ховав. Хто в гноєві, хто під поміст, хто в печі.

16. Щось давали. Варили баланду якусь і давали. Але наших виключили з колгоспу, ми не ходили, то точно не можу сказати.

17. В нас нічого такого не брали, крім зерна. А в інших забирали й одежу, особливо в куркулів.

18. Судили, хто збирав колоски, ну ми не ходили збирати.

19. Не дозволяли, але йшли, ухитрялися.

20. В 33-му не знаю, бо що там було охороняти, а в 47-му об'єжчики були, поля охороняли, а в коморі був карнач.

21. І хотіли й не хотіли. Деякі йшли, а деяких умовляли дуже.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1152

22. Лякали, хто багачче - розкуркулювали. Відня ки швидше йшли. Збори часто собірали і одно виступали: «Йдіть у колгосп!»

23. Де ж її ховать. Лісу поряд не було. У сараї ховали.

24. У день ходили. Коли дійдуть куди, бо село велике. Може до кого й ноччю приходили, а до нас всигда в день приходили.

25. Та ми не щитали. Не один раз приходили це точно.

26. Найдужче навесні 33-го. І на дорогах лежали мертві, і в хатах.

27. Десь підбирали, хто живий ще був. Ми нікуди не їздили, тому не знаю. Але коли була вже доросла то знаю, розказували, що багато в інтернаті було.

28. Коло нас жила баба Олена, то в неї було щось їсти. Вона жила сама, дітей в неї не було, та щось сховала. А так щоб хтось не голодував, то і не знаю.

29. Люди, в яких було якесь барахло, зачіпок, щоб щось продати то ті і виживали.

30. Були такі, що й давали. Менша сестра Маруся було піде по кутку, дивись хтось і дасть що небудь, але не кожен день давали.

31. Збирали речі, їхали мінять. Не було вже чого їсти, то мама зібрала кращі речі (батькови штани, хустка найбільшої руки, й досі пам'ятаю її, та ще дещо), склали в мішок, пішли в конюшню, відв'язали коня, якого здали в колгосп, та й пішов мій батько з двома братами до Лубен, щоб щось виміняти. Брали з собою сокиру, бо на дорозі могли перестріть і забрать все, що було. В Лубнах продали коня. Один з братів повернувся, а тато й ще один його брат поїхали в Росію. Тижнів два їх не було. Тоді приїхали. Обмін був вдалий. Речі поміняли на зерно, картоплю.

32. Ніхто не допомагав. Ото хіба як ходив дядько Дмитро у Лубни з моїм татом, то він на Росію не поїхав, повернувсь назад, та приніс нам хлібину та звістку, що тато поїхали далі. Ото і вся поміч.

33. З окації білої цвітки їли, траву красноголовчик, спориш, спичаки з очерету.

34. Листя з липи і окації, а кору не знаю ми її не їли.

35. Ми нічого такого не їли.

36. Можна було і купити, і виміняти. Хтось хлібинку винесе на продаж. Той купували.

37. Були і в городі такі, що страдали. Не всі у городі, не всі і в селі голодували.

38. Багато мерло в 33-му, в 47-му менше. Точної цифри я не знаю, бо живу зараз в іншому селі, а не там де народилася і пережила голод.

39. В 33-му не знаю, не чула. А в 47-му, жила на той час в с.Хитці Лубенського району, був випадок. В одної жінки померли два сини, так жінка ця переховувала їх, відрізала м'ясо та їла.

40. Були підводи якими збирали людей по селу. А раз з мамою пішли до родичів. Мама спекли паляничок і картопельки трошки взяли. Приходимо, а вони мертві. То мама мене залишила тут, а сама пішла знайшла двох чоловіків, викопали в садочку яму і сховали їх.

41. Я не знаю чи платили чи ні. А як ото ми ходили до родичів, що померли, то мама тим чоловікам, що викопали яму, розломила хліб пополам і картопельку віддала.

42. У Покровій Багачці де я жила не знаю, а коли жила в Хитцях, то бачила такі місця біля церкви і на горбі де була похована одна сім'я.

43. Яке родичі, то може й поминають, а як вимирали сім'ї, то хто їх поминатиме, як всі померли.

44. За часів радянської влади і не правилось в церквах, церкви розкидали, клуби поробили. А зараз може коли й поминають, бо більше зараз про цей голод говорять.

45. Є церква. Відноситься до Київського патріархату.

46. В Багачці не знаю, а зараз живу в Ковалях то тут є хрест на кладовищі, нібито на тій могилі що ховали тут людей у 33-му.

47. Та щось знає. Своїм дітям щоб дуже, той не розповідала, а онука часто питає про це, то коли розказую і дочка слухає.

48. Державу, кого ж іще можна винуватить. Вони все це робили.

51. Чула. Це міняли сережки, персні, хрестики, золото тільки на якісні продукти, і було це в городі. Міняли на пшоно, зерно. У моєї мами вже не було ні сережок нічого, щоб поміняти.

 

ПОКОЄНКО
Ганна Максимівна,
1912 р. н., жителька с. Куторжиха
Хорольського району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р.,
Стовба Лариса Федорівна)

4. Голод був великий, багато людей померло в наших селах: Куторжиха, Петракіївка, Хвощівка.

5. Причиною голоду були непосильні податки і влада забирала все до зернини.

6. Відбирали у людей вирощене представники влади. Ми ходили на станцію, збирали зер-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1153

новідходи кукурудзи, то по нас стріляли, вбивали, ранили уповноважені від влади. Сама я тікала два рази, переховувалась у ярку.

8. Ніяких документів ніхто не показував.

9. Приходили до хати представники від влади, якщо хата була на замку, відкривали, заходили і все, що хотіли забирали, виносили, і більше не повертали. За несплату податків висиляли з хати, били і все забирали.

10. Мали зброю.

12. Люди зерно ховали у ями, які викопували на городі, в сараях, у сінях. Мій батько викопав яму у сараї, туди поклав два мішки зерна, засипали землею, а мама замазала те місце глиною, щоб не видно було. То воно задержалося і на весні посіяли. Практично дуже важко було приховати зерно, продукти, овочі. Бо весною ходили і все відбирали, люди були приречені на вимирання.

14. Ходили із зброєю по декілька чоловік, це були односельчани і шукали заховані продукти. Серед них пам'ятаю Трохима Стеценка із села Куторжиха, але він скоро втік із села, його вже немає в живих.

15. Заривали у землю.

16. Давали баланду-затірка, яку варили у колгоспі жінки.

17. Крім продуктів харчування забирали одяг, рушники, худобу.

18. Про «п'ять колосків» чула. Мішок на плечі чіпляли і ножицями зрізали молоденькі колоски, за які давали десять років тюрми.

19. Не давали. Били, стріляли, заарештовували.

20. Поля і комори охороняли сторожі. Та все одно крали, бо їсти хотілося. Свердлили у стіні комори дірку, туди вставляли паличку, щоб сипалось зерно, а потім замітали сліди.

21. Не всі, але мої батьки і я з чоловіком вступили до колгоспу добровільно.

22. Щоб люди вступали до колгоспів представники влади багато обіцяли. В колгоспі було непогано. Давали хліб, гроші. Я 17 років працювала ланковою по вирощуванні буряків, а мій батько був конюхом у колгоспі.

23. Дорізали.

24. Приходили в день.

25. По декілька раз.

26. Помирали здебільшого навесні 1933 року.

27. Сиріт годували, я варила їм їсти три рази на день. Пам'ятаю чотирьох дівчаток які жили в хаті, з якої вигнали людей за несплату податків. В одній половині жили сироти, а в другій половині хати була контора. Сиріт забирали у патронат до міста Хорол.

28. Хто зумів зберегти урожай, заховавши його.

30. Ділилися, але так щоб ніхто не бачив.

31. Хто як міг так і виживав.

32. Ніякої допомоги від родичів не мали.

33. Їли молоденькі буряки, що проривали у полі, які теж ховали, гнилу картоплю. Її сушили, м'яли, робили борошно, з якого пекли хліб. В болоті рвали рогіз, їли квіти акації, насіння бур'янів.

36. Можна, я їздила у Білорусію, Росію, там міняла одяг на продукти харчування.

37. Був.

38. Люди помирали прямо на вулиці від голоду та виснаження. Скіки померло, я не знаю.

39. Людоїдства не було.

40. На кладовищах.

41. Не платили.

42. Відомі.

43. Поминають.

44. Поминають і згадують.

45. Церква є у селі Хвощівка, відноситься вона до Київського патріархату.

46. Встановлені хрести, але не на всіх могилах.

47. Сучасна молодь знає. Про це я розповідала своїм дітям, онукам, правнукам і сусідам.

48. Я вважаю винною у загибелі людей владу.

 

ПРИТУЛА (Коваленко)
Мотрона Степанівна (1926 р.н.),
ВОВК (Коваленко)
Любов Степанівна (1923 р. н.),
жителі с. Орликівщина Хорольського
району Полтавської області

(запис 14.02.2008 р., Проскурня Дмитро
Олександрович, учень 11 класу Хорольської
спеціалізованої школи № 1, І—III ступенів)

4. Пам'ятаю.

5. Був створений владою. В селян забирали продукцію.

6. Була створена бригада активістів, які ходили і забирали хліб по хатах.

7. Мабуть, були, бо дехто з селян пішов у такі сищики, які наводить, до кого йти. (Згадали Вовк Мотрю Григорівну і Барило Ларіона).

8. Про документи не знаю, але пам'ятаю, як прийшли в нашу хату до Коваленка Степана Савостіяновича (батька) й із-закрома вибрали все зерно, а перед тим мама мішок пшениці поста-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1154

вила під стіною, і на нього впали дерев яні ночви, то він так нам і залишився. Пшеницю дерли на жорнах і їли.

9. Люди збиралися групами, наприклад, Карась Матвій Романович, його дружина Ярина Герасимівна, моя мати, Коваленко Тетяна Герасимівна; які не пустили активістів у хати, то їх арештували і відправили вХорол. Пам'ятаю, мати розповідала, що її посадили в камеру, визвали на допрос. Слідчий: Ну розказуйте, за що сидите? Мама: Не знаю. Слідчий: Як не знаєте? Мама: Прийшли забирать хліб, а я сказала, що в нас немає і хати не відкрила. Слідчий: Ви сидите за політику. Мама: Я не знаю політики. В нас в селі не живе політика. Живуть Мирон, Арсен, Левко, а політика не живе. Слідчий: А ви грамотна? Мама: Та ні. Слідчий подивився на маму, засміявся, написав записку й каже: Зайдіть у кабінет навпроти. Мама розповідали, що ішли, ноги тремтіли, думали що кинуть у в'язницю, а може розстріляють, бо було й таке. Зайшла в кабінет, дала записку, а тітка (вроді мама казала Снігурша, але не точно) каже: «Вас відпускають додому, їдьте до дітей».

10. У главного був пістолет. Пам'ятаю, як він його виймав і погрожував мамі, що вб'є, як не скаже де батько.

11. Щоб боронився, проти них виступав, то такого не було. Хто як міг, так і виживав. Хто приєднувався до карначів, хто вступав у колгосп, щоб вижить. Деякі одноосібники повтікали, залишили свої будови, що вспіли продали. А оце років 10 тому приїжджали внуки багача Лікторського, розпитували про свій дім (тепер контора): чи двері змінювали, перебудовували. Питали у розсильної Гаркуші Раїси. Вона спитала, для чого це треба, то відповіли, що під якимись дверима дорогоцінності сховані.

12. Приховать можна було, але якби знайшли, то арештували б.

13. Головним був активіст-комуніст Гаркуша Іван Іванович. З ним ходили його помічники селянисищики: Вовк Мотря Григорівна, Барило Ларіон. З району приїжджав міліціонер Педина наводити порядок та допомагати активістам. Був ще карнач Гаркуша Мефодій.

14. Не знаю скільки, багато. Як зайдуть, то повна хата.

15. Хто ховав у ямах, хто в повітці, на горищах. Знаю, у сусідів насіння для посіву у припічок вмурували, то знайшли й спалили серед двору: і огірки, й гарбузи.

16. Хто пішов у колгосп, тим давали якісь посади, поблажки, давали землю, допомагали в обробітку.

17. Та активісти забирали не тільки продукти, а й речі: і одяг, і що побачать.

18. Про закон не чули, але коли почали зріти хліба в полі, то люди рискуючи рвали колоски, їли і варили. В основному ходили по колоски діти, бо дорослого могли до смерті забить, а дітей тільки ганяли і одбирали, те що вони назбирали. Карнач на коні нажене, відбере торбу, приходимо додому без колосків. А, бувало, принесемо по торбі колосків, то в хаті свято.

19. Не дозволяли. Карнач на коні всіх прогонив.

20. Закріплені були активісти і карначі.

21. Люди не хотіли йти, так голод змушував. В колгоспі варили кандьор з пшона, роздавали глечиками людям для виживання, того й ішли.

22. Забирали все, щоб не було чого їсти. Тоді хочеш-не хочеш підеш, або з голоду помреш.

24. Хоч і серед ночі.

25. Не пам'ятаю, скільки разів точно. Багато.

26. Помирали, бувало, прямо на ходу. Коли точно це було, я не пам'ятаю. Мабуть весна була. 32-33 рр.

27. У селі створений був патронат сиріт для дітей, у яких померли батьки. Готувала їжу їм Бабак Галька. Сюди звозили дітей і з других місць.

28. Голодували люди всі, тільки хто більше, хто менше. Одні тільки пухли з голоду, інші мерли, а хто може й не пух. Активісти і їх прибічники точно не голодували.

29. У кого було, що мінять: дорогоцінні речі; або кому вдалося приховать продукти. А вже як пішли в колгосп, то хоть пухнуть перестали.

30. Рідні помагали. Але нам ніхто не помагав, бо всі родичі були бідні.

31. Перемелювали на жорнах все, що стосувалося якогось зерна, пекли оладки. Нам давали по дві оладки, а решту ховали на високій грубі, то ми щось попідставляємо, аби долізти. Кругом оладки понадкушуємо, аби кількість була і покладемо на місце. Що нам за це було, вже і не пам'ятається. Для їжі використовували серцевину стебла кукурудзи, траву, кору, добавляли в оладки. У кого було чим, ловили рибу. Пам'ятаю, у діда був очеретяний пліт, навесні рвали молоді шпичаки, рогозу і їли. А ще люди, хто міг, міняли речі на харчі. Найкраще міняти було дорогоцінні речі. Пам'ятаю, тато їздив, мені мов, в Катеринослав. Повіз мамині срібні дукати, намисто і, мабуть, посуд був дорогий чи то золоті ложки, я вже не знаю. І привіз борошно, і як було досадно, що в нього був намішаний пісок. Наказали бідного батька.

32. Мабуть, ми з родичів найменше й голодували. Ні про яку допомогу, поки не ввійшли в колгосп, не пам'ятаю.

33. Все, що тільки можна було їсти. Збиранням займалися діти.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1155

34. Серцевину кукурудзи, листя люцерни, колоски пирію, може ще щось.

36. Далеко треба було йти і лише за хороші речі можна було вимінять, дорогі.

37. Та як у селі голодували, то мабуть і в місті таке ж саме було.

39. Думаю, що не було, хоча хтозна.

40. Люди мерли від голоду, нікому було ховати. У нашій сім'ї ніхто не помер від голоду, дякуючи батькові та тому, що до голоду жили не бідно, мали дорогоцінності, які зуміли сховать і які батько не раз ходив мінять. Та й продукти якісь, мабуть, були заховані, хоча ми про це не знали, нам не казали, мабуть, щоб не пробалакались. Але по сусідству приїхала в село сім'я Палія, вимерли всі, остався батька й син. Бачила, коли батько помер, син викопав яму прямо в дворі, обгорнув мертвого рядном і захоронив.

41. Мабуть їх хоронили родичі, а коли не було родичів, то хто ж і платитиме?

42. Хоронили на кладбищі, а бувало в полі або на подвір'ї. Зараз у селі не збереглися місця захоронения людей. Старе кладовище заросло кущами, немає ні хреста, ні пам'ятника.

43. У селі немає церкви.

44. За часів радянської влади була вчителькою і в церкву не ходила, то й не знаю, а тепер в церквах згадують священики померлих від голодомору, посилають їм вічну пам'ять.

45. Немає церкви.

46. Ні, не встановлені.

47. Я часто розповідала своїм дітям про голодомор, про масове знищення безневинних людей.

48. Сталіна.

 

СТУСОВА
(Леміщенко) Надія Дмитрівна,
1925 р. н., жителька с. Штомпелівка
Хорольського району Полтавської області

(запис 06.04.2008 р., Звірко Лариса Миколаївна,
учитель історії Новоаврамівської гімназії
Хорольського району)

4. Пам'ятаю. У 32-му менше, бо була ще мала, а після войни вже робила у заготзерні, то голод був.

5. У 32-му голод був, бо все забирали у тих, хто не хотів у колгосп писаться.

6. Відбирала бригада, уже ми знали, шо оце бригада пішла, та, шо затяга усіх у колгосп.

7. Ні, про винагороди за донесення не чула, якби було - знали б, це ж село, всі про всіх знають.

8. Які там документи, всі знали й так.

9. Не було, не били.

10. Не бачила, мов не було.

12. Та ні. Ото було, шо землю рили, прикопували. А вони ото ходили, в них був щуп, так вони ним увесь двір штрикали, а де земля скопана - легко й найти було. Колись у 32-му сидимо на печі з бабусею. Мами й тата не було, мабуть, на збори пішли, де в колгосп заставляли записуватися. Коли заходять два - один через вигін жив. Хто, не скажу, у його ж діти, онуки, як їм буде? Звали його Гаврило Савич, а фамилію не пиши. У сундуці на дні було насіння, а він: «О, тут є шо, нухарашо». А тоді бере кочергу, одкрива піч, а там з ячменю макорженики печуться. Та бабуся з печі як скочила, та до його. А ми малі, - та до неї за спідницю. А другий каже: «Не займай, он же діти». І взяв ту кочергу, та одкинув і не забрали. А Варка (старша сестра, нині покійна) потом казала: «Та то ж Яків був!» (майбутнього чоловіка Надії Дмитрівни батько). Тоді прийшли тато й мама, та вже подали в колгосп заяву.

15. Та ніде. У нас були такі діжки - шапники їх називали, туди хліб засипали. Вимели все.

16. У 33-му більше люди пішли в колгосп, то пайок давали. Тато в 33-му заболіли малярією. Не дай Бог. А були вже в колгоспі завгоспом. А їсти ж нічого було - позабирали, повигрібали. То із колгоспу (а головою був Феденко) ото татові приносили одну чи дві хлібини. А в колгоспі варили общий обід - юшку з 2-3 галушками. А галушки не такі маленькі, а як яблуко, дуже не наїсишся на цілий день, ну й з голоду не помреш. І в садку колгосп годував. Уже ж мені таки було 7 год, у садік не положено - переросток, ну голова сказав приймать, то ото й ходила: Маню (молодшу сестру, нині покійну) несу на руках, Володька (молодший брат, нині живе у с. Кузубівка Хорольського району Полтавської області) держиться за мою спідницю - так ото і йдемо.

17. Забирали все, й горшки (як хороший, не засмалений), й одежу - все продавали. Мама колись хотіли піти на село, шось купить у хазяйство. А тато кажуть: «Не йди, шоб не було отак, як ото в Марії платок з голови стягали». А воно в одної жінки в голодовку забрали одежу, та й продали потом. Марія купила той платок, а та жінка побачила, та давай кричать та стягать той платок з Марії. А Марія ж не винувата, вона ж не знала.

18. Чула. В нас після войни (вже у Штомпелівці) одну жінку, Володьки Ярошенка матір, бабу Гальку, на 7 год посадили. Кажуть, шо сніп узяла, у неї троє дітей було, а чоловіка убито на

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1156

фронті. То карнач її зловив, та й посадили, хоч і троє дітей самі остались. Старша, Люба, їй год 19 було, робила, а хлопці, менші, ото на неї й остались.

19. Збирали, у колгосп оддавали.

20. Ніхто дуже не охраняв, запирали та й усе. А карначі на полях ганяли. Ото свої дураки й ганяли.

22. Заставляли, збирали збори, вимітали усе з двору в того, хто не хотів у колгосп писаться.

23. Ми не ховали, як тато записались у колгосп, коней забрали. Ото ідеш у колгосп - здавай увесь інвентар. А в нас були плуг, жачка, гребки, пара коней була. Кінь вороний такий був, здоровий, ми малі у нього під пузом пролазили, а кобилка менша - прийшлось віддать. А коров не забирали, оставляли.

25. Я оце тільки раз помню, коли ми були з бабусею. Може, ще коли приходили, то нас ото заженуть на піч: «Сидіть мовчки», - та й усе.

26. Вмирали - у сусідів парубок, і дальше по вулиці. А мама була пухла. Ну, в нас усі вижили. Гаврило Савич, той шо з бригади, казав: «Дивись, он у Дмитра Васильовича п'ятеро дітей і всі вижили» - ото такий був. У нього син один - шо йому.

27. Та по-разному було - то люди, то колгосп. Після войни у нас головою колгоспу був Одинець. У нас сусідка через хату, чоловік не вернувся з фронту, двоє дітей, так дуже голодувала. Так вона трохи головою тронулась. Прийшла колись до нас. Я тоді вже робила на заготзерні, то йду додому, жменю отходів у кармані й принесу. Мама пекли з них перепічки. Дала вона цій сусідці, Якилині, пів перепічки, а вона сидить. Мама ще спекла, поклала вичахать, а сусідка як схватить - і тікать. Мама: «О Боже, Якилино!». А тато: «Не займай!".

28. Таті ж, з бригад і не голодували.

30. Аякже, помагали. Раніше хіба як тепер було? Ото знають, шо в отієї корови немає, а діти голодують, то здоїли корову та й кажуть: «Понесу, бо голодні сидять».

34. З акації цвіток отой сушили, пучку муки, замішували та їли.

35. Котів, собак - не чула, шоб їли, не було.

37. Про город не чула, у 32-му мала була, а після войни не було.

39. Ні, людоїдства не було.

40. Хоронили родичі біля своїх, на кладовищі.

41. Ні, бо свої хоронили.

42. Місця є, поминають.

44. Тепер згадують, тоді не дуже, хоч всі знали, шо була голодовка.

45. Та є дві в хатах людських, одна, кажуть секта якась.

46. Хрести поставили, і в Штомпелівці, і в Кузубівці.

47. Знають, я онукам давно розказувала, тепер вже правнуки ходять в школу, то як коли прийдуть навідать, то й розказую.

48. Люди й винуваті. Тоді, як і тепер - як голова колгоспу був хазяїн, то й люди не мерли, всім помагав. До войни в нас був Феденко, а після войни Одинець. Колись з'єднали після войни багато сіл, Одинець остався в Кузубівці, це був його участок. Тоді на трудодень давали по півкілограма зерна. А він сказав: «На своєму участку дам по півтора!». Скандал був, а таки вийшло по його.

 

ШЕВЧЕНКО
Ольга Григорівна,
1921 р. н., жителька м. Хорол
Полтавської області

(запис 12.04.2008 р.,
Горбатюк Ольга Петрівна)

4. Так, пам'ятаю, мені було 12 років.

5. Забирала влада все в державу, в «поставку», як тоді казали.

6. Главарі, великі начальники з райвиконкому.

7. Не знаю таких випадків.

8. Ніхто нічого не пред'являв, приходили і починали шукати.

9. На нашому кутку такого не було.

10. Так, вони були з наганами.

11. Ніяк не боронилися, люди боялися вступати в суперечку з активістами.

12. Можна, але його знаходили ті ж активісти.

13. Шукали активісти з міста з райвиконком.

14. 3-4 чоловіки, молоді завзяті комсомольці.

15. В печі, під піччю, в землю закопати.

16. Так, давали тим, хто робив у колгоспах.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1157

17. Забирали все, не тільки хліб, а й рушники, одяг, худобу забирали в колгоспи.

18. Так чула про цей закон, по ньому, якщо людину знайшли в полі, яка зрізала колоски засуджували до розстрілу.

19. Ганяли з полів батогами чи нагайками активісти села.

20. Поля охороняли карначі, комори - сторожі. Це були нечесні люди, які самі могли вкрасти, п'яниці, в яких не було совісті перед односельцями.

21. Ні? недобровільно. Забирали в людей коні, корови. Треба було йти в колгоспи або тебе будуть переслідувати, ганятися. Мого батька в колгосп не взяли, бо не було чого нести.

22. Змушували. Бідні пішли зразу, а середняки не хотіли, то їх висиляли з села, лишали всяких прав, могли й арештувати і хтозна де й та людина ділася.

23. Не було таких випадків, щоб хтось ховав худобу.

24. З ранку до вечора, а якщо арештовували? то у вечері або вночі, щоб і сліду не було.

25. До нас приходили два рази і за кожним разом забирали хліб і що було в хаті.

26. В 1932-1933 роках, особливо весною 1933 р.

27. В нашому колгоспі ім. Куйбишева був патрона, де сиріт-чоловіків 6-7 годувала одна жінка -колгоспниця Угніч Олександра Силовна.

28. Ті, хто сторожували амбари із зерном.

29. Хто як міг.

30. Майже не допомагали, бо кожен думав сам про себе і свою сім'ю.

31. Хто як міг, так і виживав.

32. Родичі теж голодували, ніхто не допомагав. Правда, дядько проміняв кровать на мішок картоплі.

33. Весною 1933 року ходили на болота і рвали спичаки, їли всякі дикі ягоди, всі дерева були голі з об'їденим листям.

34. Їли листя шовковиці.

35. Не чула, щоб хтось із наших людей їв це.

36. Ми нічого не міняли, бо не мали що міняти.

37. В маленьких як наш Хорол - був.

39. Ні, таких випадків не було.

40. Бачила, як везли на підводі померлих людей, біля кладовища була канава, туди їх і скидали.

41. Ні, не платили.

42. Мабуть таких міст, щоб значилось як могила не було.

43. Ні.

44. Ні.

45. В місті Хорол є 3 церкви, але я в них не ходжу.

47. Так, розповідала дітям і онукам, а також учням яких я навчала протягом 40 років.

48. Владу, правительство.

51. Знаю, мої батьки здавали дорогоцінності в обмін на борошно.

 

ШИШКА
Семен Семенович,
1920 р. н., житель м. Хорол
Полтавської області

(запис 12.04.2008 р.,
Горбатюк Ольга Петрівна)

4. Так пам'ятаю, мені було 13 років.

5. Забирала врожай влада, бо треба було поставити українського селянина на коліна.

6. Це робили свої активісти, а їх уповноважувало районне керівництво.

7. Не знаю таких випадків.

8. Ніколи не пред'являли, а як тільки приїздили в село, то всі люди про це знали.

9. Висилали в основному заможних, яких називали куркулями. Ніхто з них не повернувся назад. Бідні і так все віддавали останнє зерно.

10. Представники з району були озброєні, а сільські ні.

11. Просили та плакали, а боронитись ніхто не посмів.

12. Ховали люди, але «шукачі» завжди його знаходили.

13. Представники влади з щупами протикали весь огород, копиці соломи, грубу.

14. По одному не ходили. Був представник з району, а то місцеві активісти нишпорили по селянських дворах.

15. Замазували в грубах, на припічках, ховали в колодязях, закопували в землю. Хто де придумував, але ті «іщєйки» завжди знаходили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН — 1158

16. Так, колгоспникам давали, а сім'ї - ні.

17. Брали все, що було нужно їм: кожухи, ліжники, інвентар, навіть худобу.

18. Так, я й сам збирав колоски, хоча ми знали, що за це посадять в тюрму.

19. Категорично ні! їздили на конях верхом спеціально поставлені люди з батогами і гнали людей з поля.

20. Сторожі з місцевого населення.

21. 1-2% і то бідняки.

22. Змушували різними способами: визивали в сільську раду і тримали до тих пір, поки не запишеться в колгосп; переконували, що в колгоспі буде краще, а інколи забирали насильно худобу та інше.

23. Не знаю таких випадків. Напевно заховати корову не можна було.

24. Брали продовольство і зерно - вдень, а арештовували - вночі.

25. Безліч, поки не заберуть геть все.

26. Масово-з початку 1933 року.

27. Якщо вижили діти в голод, то в колгоспі створювали патронати, де спеціально призначена жінка вірила їм їсти з колгоспних продуктів і виховувала їх як могла. Дуже часто в голод батьки спеціально відвозили дітей в город, на вокзал і кидали там, сподіваючись, що їх хтось забере.

28. Таких не знаю. Голодували всі.

29. Вижили ті, в кого була корова, хто приховав щось.

30. Ділились, доки було чим, але це було не масове явище, бо ні в кого не було нічого.

31. Хто як міг, такі виживали.

32. Ні, родичі голодували так, як і я.

33. Їли все, з чого текла якась юшечка.

34. З кори не знаю щоб щось варили, а листя всих дерев весною 1933 року об'їли скрізь.

35. У нас цього не їли.

36. Так, якщо було що міняти.

37. Практично ні.

38. В селі не знаю скільки померло, а в моїй родині померло 30 осіб.

39. Ні.

40. Виділяли двох осіб, давали їм підводу і вони збирали по дворах трупи та везли на кладовище, де була вирита велика яма, або були рови, куди й скидали. Ніхто їх не обліковував, хто похований. Часто траплялося, що туди вкидали й живих, але дуже слабих.

41. Хіба що давали їжу - якусь баланду.

42. Де-не-де на кладовищі, але могили немає.

43. Ні, бо не залишилося потомства, хто ж буде їх поминать.

44. Не знаю, як люди, а я записую своїх померлих від голоду дідуся і бабусю в поминальну книгу.

45. В Хоролі є три церкви, я ходжу в ту, яка підпорядкована Київському патріархату.

46. Ні.

47. Розповідав дітям, онукам, але нинішнє покоління не сприймає його як трагедію. 48. Весь комуністичний режим.

51. Це державний торговий синдикат, де з бідних збирали дорогі речі і обмінювали на продукти, крупи, борошно.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1159

ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ЗАГРЕБА Василь Степанович, ЗОЗУЛЯ Григорій Максимович, ЗУБ Марія Антипівна, КАЛЮЖНА Анастасія Прокопівна, КРАВЧЕНКО Галина Гнатівна, САГАНЬ Григорій Помпійович, СОЛЯНИК Євдокія Павлівна, СТЄБЄЛЯЄВА Марія Данилівна, ТРОХИМЕНКО Катерина Денисівна.

 

ЗАГРЕБА
Василь Степанович,
1922 р. н., житель с. Сухоносівка
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 05.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Пам'ятаю, бо я був малим.

5. Забірали. Хліб був так забрали. Батька забрали в тюрму щоб хліба не виконав, а ми малі були.

6. А я цього не знаю, це ж там начальство якесь було.

7. Не бачив.

8. Не було ніяких документів. Приїхали, забрали де що було і в горшках позабирали, і поїхали.

12. Було де приховають так найдуть і те. І по горшках дивилися і скрізь. У нас на городі була закопана бочка із зерном так приїхали, відкопали і те забрали.

14. Хтозна скільки, і в хаті були, і поза хатою.

16. Давали.

19. Не давали.

20. З колгоспу сторож.

23. Дома в людей була худоба.

24. Не знаю. Коли до кого прийдуть. До нас вдень приходили.

25. До нас раз прийшли, забрали все і більше не приходили.

26. Коли в кого настало.

29. В кого були корови та листя їли, то так і вижили.

30. Не знаю. Може, родичі помагали одне одному.

31. Хто як умів той так і виживав.

32. Да, мали.

33. Хто шо де дістав.

36. У кого щось було той і виміняв.

38. Не знаю скільки, але багато. Багато.

40. На кладовищі той, хто був здоровіший.

42. На кладовищі.

43. Та вже ж, що поминають.

46. Встановили хто подужав, а хто не подужав то не встановили.

47. Приходили і розпитували. Онуки знають про це.

48. Начальство держави. Той, хто командував той і винуватий.

51. Що було таке знаю, а хто шо там міняв я не знаю.

 

ЗОЗУЛЯ
Григорій Максимович,
1919 р. н., житель с. Харсіки
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 05.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Був я ще малий ну трохи пам'ятаю.

5. Тоді такі часи були трудні. Тоді була колективізація, розкуркулювання, оцього всього. Нехо-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1160

тіли йти в колгосп, вони були куркулями. Урожай був тоді.

6. Якщо були такі люди, що не підчинялися власті, їх забирали. Оставались вони без нічого. А робила це власть, хто керував.

7. Такого я не помню, може щось і було.

8. Мені кажеться, ніяких документів не було.

9. Такого я не помню. Може.

12. Та отож ховали люди. І все одно находили. В кого находили, в кого ні, по-різному.

13. Буксирні бригади.

14. Та чі я знаю. Багато було, цілі бригади.

15. Хто де як міг. Хто в хаті, на горі, то ще десь. Порізному.

16. Ті хто пішов до колгоспу ото ті й спасалися.

18. Та законів я не чув. Я знаю, що люди... Коли вже забрали урожай, і після збирання остаються колоски, і люди ходили збирали. І спеціально забороняли збирать. І тих хто збирав наказували і забирали колоски.

19. Ото ж я кажу, що не дозволяли.

20. Та були ж охоронці.

21. Добровільно йшли в колгосп ті, хто був бідний. А ті которі жили більш менш так нічого, не дуже хотіли йти в колгосп, бо це ж забирали їхню робочу худобу, землі...

22. Та оце ж так і робили, забирали землі і ті були змушені йти в колгосп.

23. Як же ти можеш його заховать? Не заховаєш же корову.

24. Днем їздили бригади.

25. В нас вони не забирали. В мене батько був інвалід війни, тому нас вони минали. Те, що положено було, налог же був, те ми здавали, а так не забирали більш нічого.

26. Та отож у 33, 34, можливо в 32 роках.

27. Ну сиріт, я знаю, в нас одна сім'я була. Ото мати й батько померли, так дітей забрали в Лубни в дитячий будинок.

28. Хто був у власті і мав можливість продукти брать у коморі, то оце ті не голодували, а то більшість людей голодували. У нас тоже багато людей померло. Я ото помню йшли ми з товаришем десь у 44 році після закінчення школи, у червні місяці, ідемо селом, а вулиця заросла повністю бур'яном, поголовно, немає ніде нікого. Йшли ми тією вулицею ні кота, ні собачини. А на окраїні жінка тягла воду, та ото й каже, що люди масово погибли від голоду.

30. Та чого ж допомагали.

31. Та ото листя сушили. Та і в нас тоже мати носила листя та мішали все і варили якісь вариводи, та так і виживали.

32. Мали. Друг другу постоянно помагали.

33. Та отож я кажу, з листя акації, цвіт акації сушили і ото товкли у нас на штупорі, мішали рукою і таким путьом пекли всякі балябохи, чи як вони тоді називалися. І таким путьом люди виживали.

36. Ото ж міняли в місті. В Лубни носили золоті, серебряні прикраси і міняли їх за безцінь.

37. Я ж кажу оце Лубни в нас, то там, як такого голоду не було.

38. Та багато. Трудно сказать скільки. Там кладбище спеціальне було. Там до сіх пор без хрестів стоять могилки.

39. Такого нас не було.

40. Хоронили на кладбищі. Даже спеціально були з сільської ради. В них була спеціальна підвода, якою вони їздили і собирали мертвих. І там ото копали ями і кидали їх без ніякого ото.

42. Є міста захоронених на кладбищі.

43. Так, частенько поминаємо.

44. Та тоді ж в радянські часи не признавали голоду. Та і зараз кажуть, що не признають. Кажуть, що не було голодомору, проста смертність, а тоді тим більше не признавали голоду.

45. Була церква в нас, зараз немає, розібрали.

46. Встановлені, єсть на кладбищі в нас.

47. Знають, а як же. В радянські часи старалися не вспоминать, оце вже згадують. А тоді ніхто не згадував про нього, а тоді воно ще щиталося воєнною тайною.

48. Винна та власть, що із-за них погибло скільки людей, бо такого неврожаю, як такого не було.

51. Оце ж в Торгсін носила моя мати, золоті сережки і міняла. А міняла тому хто завозник був, в кого було щось на обмін.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1161

ЗУБ
Марія Антипівна,
1921 р. н., жителька с. Ковалі
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 06.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Знаю, бо в нас самих було мати узяла горщик десятилітровий і під кроваттю перевернула, щоб нічого не висипалось, думала хоч там не найдуть, а голова сільської ради, побачив той горщик та перевернув його все звідти й висипалось. Все зерно висипали у мішок, а я невелика була, та схватилася за той горщик. А той голова як штурхоне мене й каже: «Не була б ти малою, не то Ковалів, світа білого більше б не побачила».

5. У колгоспах були повні комори хліба, а начальство було таке «хороше», що людям не давали нічого, люди йшли, і мерли находу.

6. Були бригади. В нас і коні, і корова були. А тоді одного разу прихожу з колгоспу, а вони мені сарай розбирають. Я їм кажу, щоб не трогали, а вони мені отвічають, щоб одійшла, а то унічтожать.

8. Які документи? Боже сохрани. Йде й просто, я даже не знаю від кіля було таке здіватільство. Оце у ночі лежиш, б'ють в двері, в вікна і кажуть щоб йшли в сільраду платили облігації. Накинуть на тебе облігації більше 1000, від кіля.

9. Було. І висилали, ось і той, шо по вух держав ту Антоновну. Багато і з Ковалів позабирали, хтозна де подівали.

12. Ми з матір'ю взяли клуночки, та там на горі в нас грядка, а біля неї провалля. Та ми взяли ті клуночки та в провалля, глиною прикидали, та хтось побачив, та забрали. Так мати плакала, як не своя.

13. Приходили і з горища забирали. Вилазять скрізь. Де мишача нірка і туди заглянуть.

14. Другий раз прийде багато, а другий раз менше.

15. Хто де міг.

16. Ми не ходили у колгосп, я не знаю.

17. У нас даже рушники ціпком познімали.

18. Були ми коло косарки, як отдихає той що біля косарки, ми рішили з дівчатами позбирать колосочки. Поназбирували у мішечки колоски і не бачили від кіля той голова колгоспу і взявся. І тіки той тай позабирав усе. Та було таке, що й судили і по п'ять год сиділи люди, і по сім.

20. Іван Потапович

21. Та де там добровільно. Все на світі забрали: клуні, корову, плуг, сараї, кабана кобилу, борону, забрали все на світі, шо ми в колгосп не йшли.

22. Та змушували.

23. Ніде не переховували. Забирали все.

24. Цілий день ходять.

25. Часто ходили.

26. Я вам точно й не скажу. Ну 33 году падали, я ж вам що кажу, прийшла до нас велика дівчина і просе милостині, а мати отвічає: «О, моя дитино, я вже додавалася, що й сама вже пухла». Так мати дала їй не знаю скільки картоплин. А та пішла в гної руками шукала якість стовбчки, десь попалася куряча кісточка, та та в гної до рота пхає. Та тоді вийшла з двору пройшла метрів 5 та вмерла. На ходу падали.

27. Тоді ніхто не обращав ніякого вніманія, ото таке.

28. Може й були, я не знаю.

29. Той хто корову мав.

30. Мати моя харсічанам дуже допомагала. В нас картопелька була, бурячки. Ото бувало набере та й повезе. У брата жінка вмерла, 4 дітей осталось, ото тим картопельку давали.

31. Ми ото дуже листя ...Попрали, посушили, перетовкли, та мати оладочки робила.

32. Ми самі родичам допомагали.

33. Все, що можна було їсти.

34. З різних.

36. Та не було за віщо, може дещо було й в Чорнухах так не було за віщо. Можливо хтось багатший хіба що, а так...

38. Та було. Багато померло. Та я точно не скажу, бо тоді я ще ж невеличка була.

39. Не було в нас.

43. Поминають. Всігда поминали.

44. І церква тоже поминала.

45. Була, та розібрали. Били ті дзвони, та так гули, що не можна було у хаті терпіть.

46. Та хто там їх встановлював.

47. А чоб же я не розказувала. Ніхто не віре, що ми в такій жизні провели.

48. Винне начальство. Як були повні комори хліба, а люди з голоду помирали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1162

51. Не знаю. Я знаю, що я у 1947 приїхала з Донба су, так нема ніде нічого, так я забрала манаття та поїхала аж на Западну. Та звідти привезла 6,5 пудов хліба. Та мати бурячка втре та трохи мукички, та ото такий хліб пекли.

 

КАЛЮЖНА
Анастасія Прокопівна,
1919 р. н., жителька с. Ковалі
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 06.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Великий був голод. Нічого не було, голодували. Качани їли, товкли.

5. Забирали.

6. Люди відбирали, буксіри.

8. Та хто там, нічого вони не мали.

9. Людей висилали.

11. Так, боронилися.

12. Ховали у землю.

13. Буксіри.

14. Нещотно.

15. Не було чого ховати.

16. Давали по-трошку.

17. Забирали одяг, рушники та й худобу брали.

18. Навіть коли дитина собирала хоть 5 колосків то висилали в Сибір.

19. Не дозволяли, не можна було такого робити.

20. Охоронялись, та я не знаю ким.

21. Хто хотів той і йшов, а хто не хотів то заставляли.

22. Заставляли. Забирали.

24. Коли хочуть тоді й приходили.

25. Часто.

26. По весні.

28. Того шо вони зуміли заховати продукти.

30. Не давали. Ніхто не давав.

32. Ні, не мали.

33. Так, споживали.

34. Листя, лободу.

36. Ходили люди на другі села вимінювали.

38. Я не знаю, але багато.

39. Ні, я цього не знаю.

40. Їздили і мертвих людей собирали биссаркою.

42. Немає уже й пам'яті, а хоронили їх на кладовищі.

43. Так.

44. Зараз поминають. А раніше я й не скажу.

45. У селі немає.

46. Немає, де вони тут.

47. Аякже, розповідала.

48. Влада.

51. Була моя мати серги і хрестик продавала аж у Пирятині.

 

КРАВЧЕНКО
Галина Гнатівна,
12.01.1919 р. н., жителька с. Харсіки
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 06.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Пам'ятаю великий голод.

5. Ні, засухи не було, врожай був хороший. Але з биссаркою їздили і до нас приїжджали. Бачу на дворі один чоловік сидить, з биссаркою, я й кажу татові: «Тату, вийдіть, приїхав якийсь чоловік». Вийшов батько на двір, а там не один чоловік, а чоловіків 5-6, може й більше. І кажуть давай хліб, всі свої мужчини сільські, даже й одна женщина, приїхали й кажуть: «Давай хліб, давай хліб». А який же хліб? Ну вони давай самі шукать, давай шукать, давай забирать. Все, геть усе, забирали. А по сусідські багаті жили, та хоча яке на те время багатство, два млини і все. Жито було на печі, і баба стара, така як оце я зараз, лежала на печі. Так вони ту бабу як кинули додолу, так я з хати вискочила, а я ще тоді не великою була. Так ті чоловіки забрали у них той хліб як і у нас усе, до грами. Позабирали все. Це харашо що в ЗЗроці у нас сім я

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1163

велика була: нас семеро було - п'ять братів, і дві дівчат. Два брати вивчилися на портних, портними були, а я на медсестру. А один брат був директором школи, у нас у Чорнухах. А тоді на Западну його послали. Він був там замісником, а тоді приїхав назад і був директором школи в селі Бесали Лохвицького району. А ще один брат був льотчиком, у войну погиб.

6. Та начальство, начальство якесь. Точно не знаю.

8. А ми й не питали, вони приїхали, як начальство, й відбирали, все в кого, шо єсть.

9. Було не в нас, а в селі, було. Куркулями називали, в Сибір висилали, на каторгу.

10. Та не бачила. Але їх боялися.

11. Та ми не дуже, забирають - забирайте.

12. Можна було заховать, так ніхто ж не думав, що вони прийдуть.

13. Та люди, наші, з села. Чужих не було.

14. Чоловік 5-6. Казали «буксирна бригада».

15. Ну закопували, ховали, але вони ходили з списами та в кого закопане находили.

16. Так ото хто йшов до колгоспу, тим давали по 400 г якогось отходу.

17. Не брали, такого не брали. Брали тільки продукти.

18. Такого не чула, а мій батько, пішов, назбирав колосків клунок і приніс додому. Він не боявся, всі люди збирали, і він збирав. А один колгоспник з нашого села заявив у міліцію і забрав ті колоски. Визивають батька на суд, война йшла. А война кончилась додому прийшли брати. Один без руки, один без ока і без ноги. А я кончила 8 класів, та медичний технікум, і відіслали мене на роботу.

19. Ні не дозволяли, все охоронялося.

20. Охороняли чоловіки, на конях. Та нагайкою як дадуть.

21. Заставляли, тіки заставляли. Не хотіли туди йти.

22. Змушували.

23. Хтозна де вони її переховували.

24. І у день, і вечором, коли тіки не ходили.

25. Та по 6 чоловік та й більше.

26. В 33 році. Люди почали пухнуть дуже.

27. Ніхто тоді, нічого.

28. Та не було таких, напевно.

29. Та всі хотіли вижити.

30. Та ділилися, ділились. Я ж кажу, ото баба лежала, так все время ми їй помагали.

33. Так, допомагали.

33. Клівер жували, варили. Спориш.. Ходили ще збирать гнилу картоплю.

34. Та траву всяку, липу. Шо попадалось.

35. Та ні, нічого такого я не їла, тільки чула що з гнізд, хлопці яйця пташині тягали. А так нічого.

37. Та хто зна шо там у городі робилося, а у селах дуже голодували.

38. Та багато, а точних чисел я ж не знаю.

39. Ну в нас такого не було. Але ж чули таке.

40. Хто дужий, той і хоронив.

41. Та хто шо б там платив.

42. Та хто зна, тепер і своє похорониш так не знаєш де.

43. Ну в кого ж погибли, в тих поминають, плачуть.

44. Церква в нас є, то ходять, чи поминають не знаю. А коли я ще ногами ходила, то поминала, а щас уже не дійду.

45. Та у Харсіках немає, а у Чорнухах є. То туди ходила, поки могла. А до якого патріархату відноситься й не знаю.

46. Не знаю, напевное, повинні бути.

47. А як же, онукам і я, і дідусь розповідав. Який був голод. Розповідає про те як брати його в голодомор померли від холоду і голоду.

48. Та тих комуністів, кого ж винуватить як не їх.

51. Та нам не прийшлось нічого міняти, а от інші люди міняли, все, хто шо міг.

 

САГАНЬ
Григорій Помпійович,
1924 р. н., житель с. Загребелля
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 0705.2008 р., Огар Юлія)

4. Пам'ятаю. І можна сказать харашо пам'ятаю. Бо я вже ходив у 3 клас.

5. Урожай був хороший. І на огороді було багато чого, і на полі. Ну забрали, все чисто забрали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1164

6. Самі такі активісти, то п'яниці, то шибеники, про яких і доброго слова сказать не можна було.

8. Приходила бригада, чоловік 6-7 і забирала все, що можна було забрать.

9. З нашого села 5 чоловік були репресовані. То вернувся тільки один, а 4 там остались.

11. Хто, як міг.

12. Можна було. Ось мій батько, під столом підбив ряднину і ховали туди багато чого. А на горищі було купка полови, так батько заховав туди коробочку зерна, а один з бригади поліз на горище (наш сусід) та найшов ту коробочку та не видав батька, пожалів. А на другий день хвастався: «Я ж бачив у тебе там приховане зерно».

13. Люди з сільради. У нас голова сільради була жінка - Мотря Борисівна Охріменко, така заядла жінка, була погана. І були такі, що то ледащо, то п'яниця. На нашому кутку оце де я живу померло 22 душі. Оце сусіди по одній стороні померло 4 дітей, а по іншій 6-ро душ.

14. 6-7 душ, коли як.

15. Ховали скрізь, де могли, тільки ізверги находили.

16. Давали, як оце йдеш на роботу, то давали 200 грам хліба і варили там якусь баланду.

17. По нашому кутку рушників не брали. А худоби й так не було. Ото тільки риби забороняли ловить.

18. Закон був - хто піде збирать колоски ото, так судили. Були вишки, стояли на полі, а там активісти слідили, щоб ніхто нічого не збирав.

19. Боже сохрани, не дозволяли.

20. І мій батько охороняв. Та було миша наточе зерна, та батько з землею назбирає, принесе додому. У мене сестри переберуть його та й мати їсти робила.

21. Ніхто не хотів іти, ну ніде було діться.

22. Змушували. Ото тоді було розкуркулювання. Не хочеш іти значить примусово забрали, вигнали з хати.

23. Худоба була. Так було строго заборонено різати худобу.

24. Коли як. По-різному.

25. 3 раза.

26. Десь в 33 році. У 32 ще не мерли. Особино весною 33, перед тим , як виросла трава, посипалися люди, дуже посипалися. Я знаю бувало візьму ножик та піду отуди де бригада, там будяки росли, та вже було ножиком настружу поїм, та таке добрезне було.

27. Були такі у нас, що батьки померли, так по черзі підгодовували. І в школі, то рису, то якоїсь каші насиплять трошки. Та так ото й жили.

28. А не голодували ті, що забирали.

30. Та ніхто. Хіба, що якась тітка, чи дядько своїм дітям, а так ніхто нікому.

31. Тварин ловили й сусліків їли, і їжаків. На дереві оце їли листя особинно липу, акацію, цвіт із гречки і крали зерно у леваді. Ну в нашій сім'ї пухлих не було. А в інших і дохлину їли і взагалі...

32. Та яке там.

33. Оце в сусіда був ряд вишень, так я ото піду картуз листя нарву, та й наїмся.

34. Спичаки із очерету їв.

35. Оце в мене сусіди були так і дохлу конятину їли. А я равлики їв.

37. Я у місті не жив, но все одно у містах не мерли так, яку селах.

38. У нас умерло 121 душа. Це кажуть. Що ще й не багато, могло буть і більше. Найменше пострадало Городище, там же і ліс, і річка недалечко. Хоч і стрьомно було ловити рибу, але все одно ловили.

39. Я не бачив, а значить таке, моя теща покійна, Миколи Портяника мати, так в неї була сусідка яка при смерті призналась, що з'їли свою Палашку. А Палашка була дівка, яка безвісти пропала. Це мені теща казала.

40. Хоронила спеціальна бригада. Ото їздили по селу і скидали на воза, а їм за кожного покійника давали по 200 грам хліба. Так був такий випадок, що живого уже везли на кладбищу, та той отпросився, та ще й жив довго, оце 15 років тому помер.

41. 200 грам хліба за душу.

42. Ну в основному хоронили на кладбищі. Але було таке, що й в канавах ховали. Оце тут 2 сусідських дітей в канаві поховано.

43. Та поминають же.

44. Тоді коли було ССР, то заборонено було поминать.

45. Церква в нас була до 35 року, а потом розібрали і построїли там клуб. Вона була Київського патріархату.

46. Поставили оце прошлу осінь хрест.

47. Конєшно, що своїм розказую.

48. Комуністичну партію і його голову - Сталіна. Вони всі винуваті.

51. Знаю. У мого батька була золота 50-ка. І він її поніс у Торгсін і приніс пуд крупчьонки. І я помню ото варили в чавуні ту крупчинку, та ще й мені осталось вишкребти з чавунчика кашу, так я довольний був...

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1165

СОЛЯНИК
Євдокія Павлівна,
1924 р. н., жителька с. Сухоносівка
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 05.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Пам'ятаю, харашо, все як бачу.

5. Податки це було страшне, бувало, як хто не здавали податки, загукували в кабінет і давили дверима пальці. Отдай, отдай... А шо віддавити, дітей купа (раніше дітей було багато). Та хай його, краще і не згадувать таке.

6. Та хто ж! Власть, тамошня власть.

7. Ні! Такого не було, ніхто не награждав.

8. Та хто там їх мав. Ми не могли їм і слова сказати.

9. Отож як податки не заплачено і ще ж лотереї оті. Знаю Катюху Левченко сільський голова до себе гукнув і я ж там у коридорі стою, так закривали двері і пальці прижимали, щоб віддавала.

10. Та звичайно ж мали, з оружжям всі були.

11. Та, хто ж там боронився, ховалися від них як від чортів.

12. Так, але шоб багато не знаю, а знаю в людей в горшку, не в мішках, а в горшку, то ховали.

13. Та вже й не згадаю як їх звали, приходили бригади, і свої, і з району були частенько.

14. Та багато приходило, душ і по 6. Команда така, як завалить...

15. Та, де ж, як молоко видоїли, так і випили, як листя напекли тай поїли. Ото і вся їжа. А картопля хоть і була так трішки, та така погана, бо літом засуха була, не вродила, а в 1934 р. дощове дуже літо було, отоді картопля була велика.

16. Оце в 33 р. не давали, а в 47, я вже з Германії прийшла, варили на полі, то хто робив того годували. А в 33 р. ніхто не давав, ніхто.

17. Та рушники брали, і скатертини.

18. Ось коло мене живе жінка Гриші Левченка, то пішла вона на поле, в неї двоє дітей, а чоловік помер. Вирізала колосків тих, і засадили її на п'ять год, а вона і так не молода вже була, то ото так.

19. Не давали, зовсім не давали. Помню раз пішла на поле та як перестріли мене, були чють не розтоптали. Хай пропада, а вони не дають нікому, нічого.

20. Пам'ятаю, тих уже немає нікого, всі свої з села. Шаповалів Михайло, Макаренко.

21. Не хотіли добровільно, ніхто не хотів. Змушували.

22. Змушували, змушували. Ну наш батько не отказувався як уже прийшли, бо все ж забирали, всю худобу, все туди ж.

23. Не давали щоб ходила по двору худоба.

24. Вночі ходять, лякають людей щоб віддавали все. А ще перед зімою ходили.

25. Та 6 разів мабуть і приходили.

26. Та десь у 33 р. навесні, люди знесилені вже були. У моєї свекрухи п'ятеро дітей було, так вони зарізали були корову та посолили її, почали їсти солоне м'ясо. Так на другий день попухли всі тай померли. А ми корови не різали, мати кожний день доїла та прокип'ячувала нам молока, так ото і вижили.

27. Тоді? Тоді ніхто і вніманія не обращав на сиріт.

28. Ото дід Шаповал був комірником, він тільки й не голодував.

29. Хто хитріший. Та й у кого може родня яка була, тай коровка.

30. Ділилися. В селі в нас люди були добрі, то ділилися чим могли.

31. Та що ж ото листя печем, та трави над річкою бувало нарвем, а мати супу зваре.

32. В 33 р. ні, а в 47 р. материна тітка була у Одесі, то знаю їздили туди наші, то ото рису дала.

33. Та липу, всякий бур'ян. Ранше не дивились, чі отравишся ним, чі ні. Яктіки наріс, так...

34. Та отож липу, та все інше.

35. Та ото ж коров різали, а як здохне шось, то дорізали і їли. З пташиних гнізд яйця тягали.

36. Шо можна було купити, за що? А вимінять тоже не було що міняти.

37. Та скрізь голод був, скрізь. Я оце читаю книжки, дуже читаю, то пишуть шо на Западі голод був, а це ж брехня.

38. Я точно не скажу, ну багато людей. Оце на нашому кутку троє знаю померло.

39. Ну мов не було такого, шо прям людей їли. Я знаю, що є таке, оце ж читаю книжок багато.

40. На кладбищі хоронили ті хто дужіший, тоді не дуже було дужащих багато. Слабі люди, виснажені. Підвода їздила по селу і збирала померлих.

41. Тим не платили, а давали якийсь пайок.

42. Та оце ж на кладбищі я знаю поховані.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1166

44. Церкви у нас немає в селі. Раніше церква була там де зараз клуб. Вона тоді була друга по Полтавській області. Архітектор такий хороший був.

45. Київського. Ми ж які православні.

46. Да є хрести, на кладбищі ж.

47. Як Вадім прийде з друзями заводяться, граються, бушують, так я їм говорю, щоб подождали хвилинку і починаю розказувать за голодомор. Так ті тоді втихомирюються, слухають і уші наставляють.

48. Та... Міністерство винувате, а хто ж іще!

 

СТЄБЄЛЯЄВА
Марія Данилівна,
13.06.1915 р. н., жителька смт Чорнухи
Полтавської області

(запис 05.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Голод пам'ятаю і дуже памятаю.

5. Урожай хороший був. А шо тільки здівалися, не так якщо свої, у вікно влізуть і на горищі повисипають і квасолі і все чисто.

6. Свої робили. Не те шоб з Москви приїжджали, а чого не знаю, може їм яке заданіє було.

8. Ніяких ні документів, а просто так нахально брали і все.

9. Знаєте, що було? Було тоді так. Бачуть отака як я не годна так вони шо. Комсомольці, писали газету, таку змалюють бабу шо не можна вам і передать і в Чорнухах там під стеклом повісять.

10. Я вам і не скажу, що вони були озброєні, а просто їх боялися.

11. Та вони мерли на ходу та при чому такі хлопчики маленькі.

12. Ховали, ми лічно ховали і закопували якраз під клунею, а потом доставали, товкли в суді зерно і так видержали голод.. Ще і людям давали.

13. Я скажу хфамилію: Бурим Мусій і Очередько був.

14. Три душі приходили і по дві.

15. Ховали, ми лічно по-трошку у клуночках і по сусідах, у яслах ховали,там де корова.

16. Давали вже впослі, а тоді не дуже давали. А впослі було. Там мамалиґу якусь робили, не куліш, а мамалиґу.

17. Усе забирали.

18. О Боже, судили. За 5 колосків судили. Страх божий. Моя сестра їще з однією вчителькою ходили збирали колоски, та як нагонили їх. Вони і колоски покидали, бо за ними на коняці Овсій Чорнуський гнався.

19. Не дай Бог. Не дозволяли.

20. Та багато хто охороняв і Овсій і Бурим Мусій.

21. Не дуже добровільно, заставляли.

22. Приходили три або чотири душі і заставляли записуватися. Ну мати моя не записувалася тому, що в нас батько умер. Так ото ж тоді здівання були.

23. У таких всих забрали, а колгоспники мали все.

24. Коли прийшлось.

25. Безщотно. Каждий день приходили. Це було не виносімо, так ми ховалися.

26. В 33-му і 32-му, а тоді вже трошки не так було. Земля ж родила, що там балакать.

27. Ні. Та Боже сохрани. Того не понімали.

28. Ті, що ходи, ті і не голодували. Журавель із Синяківщини і другий звідти грабували оце.

29. Вижили ті, в кого було щось їсти, а в кого не було той і не вижив.

30. Ні, не дуже допомагали, не дуже й ділилися.

31. Та всякі. Про одних говорили, що вони дітей малих викрадали і каклєти з них робили.

32. Заможніші потікали, а такі осталися. Так вони й не визнавали родичів.

33. Я уже й не перекажу.

34. Кору тільки з дуба, так це ми їли.

35. Та їли. І гусей і утят диких, а хто дуже отощонний був то нічого не міг зробить.

36. Ну ото так продавали каклєти.

37. А як же, був і там. Сильний був голод.

38. Це сільраді ізвєсно, там все є.

39. Та я не знаю. Це щоб людину з'їсти. Мертві лежали, а щоб їли їх того я не знаю.

40. На кладовищі, де без хрестів ото там вони всі поховані.

41. Та ні, хто б там кому платив.

42. На кладовищі, а більше я вам сказати не можу.

43. Хто знає той і поминає.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОН — 1167

44. Січас поминають у поминальну суботу. А тоді була церква поминали, але боялися.

45. Я не знаю. У мене лічно дядько, мій рідний батьків брат, був у Прилуках. Він содержував 9 монахів, чи 12, і ще трошки перед колективізацією брата і сусіда отдали туди. Там дядько найняв учителя і підучував мого батька. І там у нього була каплиця. І нам додому привіз, цілих 2 сундука, а там Євангелії, Біблії. А тоді взнали, приїхали і все забрали. Був начальнік міліції Сушко.

46. Пам'ятників немає, а могилки без хрестів.

47. До мене колись приходив онук, так я йому розказувала. У школі ж видно питали.

48. Комуністична держава була і оце робила отак.

51. Я знаю. Я ходила. Ходила в Лубни навпростець, серебро й золото міняла.

 

ТРОХИМЕНКО
Катерина Денисівна,
1924 р. н., жителька с. Харсіки
Чорнухинського району Полтавської області

(запис 05.05.2008 р., Огар Юлія)

4. Пам'ятаю дуже, бо мені тоді 9 год було.

5. Забирали. У каждий двір заїжджали і забирали. Може хто успів закопати чи ще щось то може і не найшли. І з лопатками ходили, і копали скрізь. А як бачили, що піч замазана то розбивають і все забирають.

6. Була якась там організація із начальства, а як їх там обирали то я не знаю.

8. Ніяких документів. Їх із сільради посилали і вони ото забирали. Підвода під'їжджає і вони заходять у хату і не питаються де шо, а лазять скрізь. Де знайшли, забрали і повезли.

9. Це було таке тому хто у колгосп не йшов. Їх висилали далеко, шо вони не поверталися, або вернеться і ногами не ходе.

11. Ховаться не ховалися бо все одно найдуть, а зерно ховали.

12. Бог його зна, як можна було. Не знаю, не можна було ховати.

14. Не знаю. Підвода і їх там троє, четверо.

15. Не знаю, де можна було заховати щоб не найшли.

16. Хто пішов до колгоспу і ходив на роботу то давали, а хто не ходив то тому і не давали.

17. У голод цього не забирали. Але ходила така братія, що забирала таке. Ми бідні були то у нас не дуже було що брати, так вони намисто забрали талєнти.

18. Судили за те, що збирали колоски.

19. Не дозволяли. Ми колись із братом пішли так за нами як учепився сторож на коняці, так ми так кричали... А йому все одно було, він на тій коняці перед нами на диби ставав.

20. Сторожі ж там були.

21. Не всі.

22. Були такі, що добровільно йшли, а хто не хотів то тих із хат вигонили і де хоч там і живи.

23. Забирали все, так мати із батьком, мене разом із коровою в провалля відвеземо, і там кажуть пересидиш. А мені страшно стало, так я за ту корову і додому. Кажу, що мені страшно, хай її заберуть. Ну вони до нас не доїхали, бо дощ великий начався і канави великі повимивав. А так кожне утро ходили солдати.

24. Вдень приїжджали підводою.

25. Разів три на день.

26. Як не було чого їсти так і помирали.

27. Ой, що було. Їхні батьки померли з голоду, а діти остались. Так вони тоді організували щоб хлопчиків забрати.

28. Та хто зна чи були такі.

29. В кого було, що їсти.

30. Не дуже ділилися тому, що сьогодні поділися, а завтра і самому не буде, що їсти. Ідемо в ліс, отам де які тільки пагорочки маленькі, особинно із липи, ото відриваємо і їмо, бо воно таке м'якеньке. Так ми ж не одні, а силою ідуть так пообривали, що не можна і того найти.

31. Всякі.

32. Ніхто ні з ким не ділився.

33. Та, що споживали... Як оце ж, підемо в ліс та начухраєм листя, шо таке м'якеньке на піч його, посушимо, помнемо його помнемо, а потім мати із нього нам щось пече. Такі кранзолі, чи яке воно, шо воно. А тоді піде по одній стеблинці цибульки вирве нам і до отого оладка, шоб як небудь. А ту цибульку накрила таким глодом, щоб туди не долізли, бо й ми могли. А так шоб ділився хто - то ні. Як прийдуть десь діти, а ми на окраїні жили, шо вже померли й батьки, а воно йде бо їсточки ж хочеться, то мати дасть по оладкові і отій стеблині. Воно й завтра ідуть.

34. Пагонки їз липи.

Важкий емоційний стан оповідача не дозволив закінчити бесіду.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1168

ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БРОВКО Євгенія Григорівна, ГЕЗЕЙ Яків Якович, ЄМЕЦЬ (Мирось) Дар'я Григорівна, ЖИВОТЧЕНКО Петро Кузьмич, ЛОЗА Тетяна Сергіївна, ОНИЩЕНКО Григорій Єгорович, СВИСТУЛА Меланія Костянтинівна, ШТОФЕЛЬ Степан Панасович.

 

БРОВКО
Євгенія Григорівна,
1925 р. н., жителька с. Филенкове
Чутівського району Полтавської області

(запис 16.04.2008 р., Заєць Надія Вікторівна,
директор Будинку культури с. Филенкове)

4. В ті страшні роки мені було 7 років. Сама я дуже не пам'ятаю, але про цей час більше знаю з розповідей матері та своїх родичів. Так, в селі був голод, але наша сім'я не дуже бідувала. В пас була корова, птиця, вродила добре картопля, буряки і вся городина. Хліба було обмаль. Батько працював машиністом, брат - на тракторі, невістка - в полі. А тому ми отримували пайок. Я забирала пайок. Це входило в мої обов'язки. Пам'ятаю, як одного разу несла хліб, а ця «маленька грудочка» була така запашна і свіжа. Згадалось мені, як мама нам випікала вдома хліб, і я не втрималась і над'їла його. Зараз же отямилась, але надкушене було видно. Я розплакалась, мені було соромно іти додому. Я стала рівняти цей буханчик і зубами, і пальцями рук, а воно все ніяк не виходило. Було соромно і страшно перед рідними. Але ж дуже хотілося хліба. Зерна в нас не було, не було з чого випікати вдома хліб. Та ще ж ходили по селі збирали урожай.

6. Приходили незнайомі люди з металевими щупами і робили обшук, чи не заховали бува жменьку зерна, але в нас не знаходили нічого, бо зерна в господарстві не було.

10. Ці люди були без зброї, нікому нічого не угрожали. Але зерно в людей позабирали все.

11. Опору ніхто не чинив. Селяни лише плакали і голосили приречено, дивлячись, як їх обрікають на вірну смерть.

12. Люди ховали збіжжя. Але в більшості випадків його знаходили. Палицями із металевими наконечниками прощупували дахи, долівку, городи і діставали звідти все, що можна було їсти. Часто люди ховали вузлики з зерном у колиски для діток. Але активісти спочатку діставали із люльок немовлят, а потім продукти. Тоді почали заставляти селян вступати в колгоспи.

18. Так.

19. З поля неможливо було щось взяти, бо було дуже строго. Поля охороняли об'їздчики, та й діяв указ «П'яти колосків». Люди боялися, бо говорили, що будуть розстрілювати.

20. Об'їждчики.

21. Люди не хотіли спочатку іти, пручалися, протестували проти колективної праці на землі. Але згодом звикли. І вже з піснями, веселим сміхом та жартом ходили на роботу. А вона, та робота, була тяжою. В жнива практично не доводилося спати. Адже робили все вручну.

22. Для тих, хто був у колгоспі, виділявся пайок (хліб), у поле вивозили поїсти. Мама говорила, що в нас птицю і худобу не забирали, то нам легше було пережити ці голодні роки. Хто вступав до колгоспу, то здавав весь реманент, який був у господарстві та коней і биків. Корів залишали, вони були за годувальницю для сім'ї.

24. Урожай ходили забирати здебільшого вдень.

25. Декілька разів, говорила мама, приходили і до нас.

27. Осиротілих дітей забирали в інтернат, який був у селі.

28. По селах голодували всі, бо зерно забрали, майже на початку збору урожаю, а потім забирали все, що було в людей пригодне до їжі. Продуктів харчування було дуже обмаль, і то це в тих, хто працював у колгоспі.

30. Поділитися ними могли лише близькі родичі, та й, практично, не було і чим.

33. Картопля і буряк на той час були великою розкішшю, їли тоді все, що можна було жувати, і що приймав шлунок. Їли кукурудзяні почагки, виймали осереддя із стебел, калачики, спориш. Варили густий борщ, бо хліба не було, супи з половою. Якщо цю їжу можна було назвати супом або борщем.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1169

35. Коли вилуплювались в стріхах гороб'ята, то їх драли і з'їдали живими. Грошей в нас тоді не було, купляти нічого їстівного не могли.

36. Була можливість їздити в місто міняти одяг на хліб. А інколи вдавалося продати і на ці гроші купити хліба. В наше село також люди приходили вимінювати щось із одягу на картоплю, буряк.

38. Я не пам'ятаю, ну мені здається, що пухлих людей від голоду в нас на вулиці не було. Але в кінці зими, коли закінчилися всі заготовки на зиму, та й позабирали активісти, стало жити скрутно. Подекуди доходили слухи, що вмерла то та, то інша людина. Але нашу родину це лихо минуло. Родичів у нас було багато, але ніхто з них від голоду не помер. Лише оті дві сім'ї, про яких я знаю, в колгосп не вступили - Яковенко Семен Михайлович та Филенко Тимофій Олексійович, їх обкладали великими податками. В той час працював «громадський двір», в якому стали працювати. То вони дуже жалкували, що не вступили вчасно, як усі. В колгоспі люди навчилися працювати. Почали збирати хороші врожаї городини та зернових. Було сім десятин землі і до Нового року не вистачало прогодувати сім'ю. Їздили в сусіднє село - Рублівку по вівсюгу. Багато повмирали по селах: і дорослих, і дітей.

40. Мертвих з голоду людей, я пам'ятаю, хоронили на кладовищі. Якщо в кого були якісь дошки, то робили ящик, а якщо ні, то замотували в рядно.

48. Часто чую запитання: «Хто винен у масовому голодоморі людей?». Я жінка не дуже грамотна, а тому робити такі висновки не можу. Зараз є час дивитись телевізор, читати газети і робити висновки за той час. Хто ж відповість за теперішні руїни, розібрані ферми, закриті лікарні...

 

ГЕЗЕЙ
Яків Якович,
14.11.1918 р. н., житель смт Чутове
Полтавської області

(запис 14.05.2008 р., Бафталовська Галина
Степанівна, завідуюча Чутівським районним
краєзнавчим музеєм)

4. Пам'ятаю, бо було мені тоді 15 років.

5. Я думаю, що це напевно робилось все спеціально, а кому вигідно було це не знали тоді, а зараз думаю, що владі.

6. За дорученням влади, все робилось, все відбиралось. Куркулів розкуркулили, то вони пішли працювати на владу, бо були злі, що у них забрали все, то і вони забирали. Це були активи. Пам'ятаю одного Гусаря.

7. Не пам'ятаю такого, щоб хтось на когось доносили. Всі бідували.

8. Ні. Документів не було. Коли приходили забирати, то ми вже знали, що це люди від власті уповноважені. У нас була велика хата, то часто активісти у хаті проводили агітацію людей.

9. Хто не хотів віддавати, то забирали силоміць, бувало били.

10. Ні, зброї не бачив. Правда інколи була у них охотнічья зброя.

11. А як вони могли боротися, боялися супротив, щось сказати.

12. Правду кажу, ховали, а як же інакше. Батько також ховав.

13. Шукали всюди, навіть піч колупали, люди робили двійні стіни і туди засипали зерно. Пам'ятаю, в одній сім'ї забирали кукурудзу, то господарі заховали на печі кукурудзу і положили на піч стареньку бабусю, щоб не було видно зерна. Так активісти стягли бабу, а вона ховала зерно, одна зернина попала у вухо і там проросла.

14. Бувало приходило чоловік 5. Ахто ті люди? Вони жили в нас у селі, уповноважені від влади.

15. Ховали де хто міг, в основному закопували на городах. Ховали на горищах, в колодязях.

16. Так давали їсти, хто був у колгоспі варили баланду. Мій батько не пішов у колгосп. Він працював у Тавровці, своєю конячкою привозив у відгодівельний радгосп комбікорм, то трішки міг украсти, а на те місце підсипали пісок.

17. Забирали і худобу. У нас був кінь і корова. Ми були середняками, то у нас не забрали, бо у нас було багато дітей. Три брати і сестра, всі вижили.

18. Закон про «п'ять колосків» знали усі.

19. Ні, не дозволяли брати з поля нічого. Люди старалися ховати, щоб щось принести до дому.

20. Охороняли об'їзчики.

21. Люди привикли жити для себе, працювати для сім'ї. Тож іти в колгосп не хотіли. Зразу якось пішли і корів з собою у колгосп вели, а пізніше почали виходити з колгоспу, забирати назад корів.

22. Так, людей заставляли писати заяви і йти у колгосп.

23. Ми не ховали, бо у нас було багато дітей, то корову у нас ніхто не забирав.

24. Могли і вночі прийти, щоб більше переполоху наробити. А в основному ходили вдень.

25. Шукали, приходили, а вже скільки раз не пам'ятаю.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1170

26. Весною 1933 року дуже мерли люди. За зиму всі продукти вийшли, а весною ще не вродив урожай. Тож у почався падьож. Людей спасало те, що у Таверівці був радгосп, то і митам годувалися.

27. Забирали їх, вивозили, а куди не знаю.

28. Хто зміг щось заховати. Начальство не голодувало. У нас заберуть, а самі їдять.

29. Вижили ті хто мав корову, люди, які щось зуміли приховати. Хто пішов до колгоспу, то там давали баланду. Вижили ті, хто мав родичів не на Україні, вони привозили зерно.

30. Допомагали, у нас була коняка ми її зарізали і поділили між родичами. Я правда не хотів їсти конину, мати заставляла і казала помреш.

31. У кого було весною хоч трохи яких-небудь запасів ті і вижили.

32. Ми допомагали родичам. У нас у селі жив старший брат, так він нам також допомагав весною.

33. Їли все: листочки, козельки, очерет - він знизу, як вирвати його солодкий. Мама готувала їжу з усього.

34. Їли білу акацію, ми її називали «кашка», рогіз, перій. Всю зелень їли.

35. Люди їли горобчиків, граків. Та все, що було їстівне.

36. Ми в місто не їздили. Наші родичі їздили на Западну Україну то привозили сухарі, зерно. Вимінювали на одежу. Разів три їздив, було і пограбували, їхали на вагонах зверху.

38. Вимирало цілими сім'ями. Померли наші сусіди. Сильний голод людей замучив весною 1933 року.

39. Не чув про таке.

40. Хоронили дома у садках. На кладовищах.

41. Ні, не знаю чи платили, та чим було платити? Знаю, що було скотське кладовище, і якщо здохла яка скотина то вже і черга стояла, щоб забрати падаль.

42. Так. На старому кладовищі багато поховано.

43. Хто ще залишився живий, то обов'язково ідуть поминати.

44. Поминають у церкві. За часів радянської влади ніхто і не згадував про голодомор.

45. Церква у селищі є, бо я як ще міг далеко ходити був у ній. А зараз ноги болять, далеко не можу ходити.

46. Є пам'ятний знак на старому кладовищі, проходив мимо і бачив.

47. Дітям і онукам розказував і про голодомор і про Велику Вітчизняну війну. Діти просили щоб я все написав книгу, я збирався та так і не написав.

48. Владу.

51. Чув, те що люди золото здавали на продукти.

 

ЄМЕЦЬ
(Мирось) Дар'я Григорівна
1919 р. н., жителька с. Нова Кочубеївка
Чутівського району Полтавської області

(запис 10.05.2008 р., Заєць Тетяна Миколаївна,
вчитель історії Новокочубеївської ЗОШ)

4. Пам'ятаю дуже добре.

5. Вважаю, що влада все забрала.

6. Жителі села, активісти (Токар Марія, Токар Левко, Святенко Ганна).

8. Приходять Федір Уласенко та інші з залізними піками. Штрикали ними, шукали всюди, даже з печі забирали, що було їсти наварено. Забирали де послідня квасолина Токар Левко і Марія. Вони потім теж померли з голоду, так їх на кладовищі і хоронили не глибоко - так вони людям надоїли. Документів не питали і ніхто нічого не показував.

9. Не знаю, мабуть не було. Тоді ще не доходило.

10. Зброї не було.

11. Ніхто не боронився.

12. Декому вдавалося. Так мій батько працював біля коней і тайком навозив в яму (завалений погріб Балковівських - наших сусідів) на город, недалеко від конюшні, цукрових буряків. То ми було тих буряків наріжемо, напечемо або наваримо солодухи і таке їли, буряки як хліб їли.

13. Вибирали активістів, які і шукали. Прізвища вже називала. Токарі та Святенко. Шукали по всіх закутках. На горіщах, лазили в піч, навіть під немовлятами в ліжку.

14. 4-5 чоловік, в основному, свої ж.

15. В хаті. Закопували невеликими клунками. В городі. Де тільки могли придумати.

16. Так, давали колотушку.

17. Забирали тільки продукти.

18. Чула. Судили людей за те, що ті зрізували колоски на полі. Гребінника Івана посадили на 5 років.

19. Не дозволяли. Все що було на полі збирали і здавали в колгосп.

20. Об'їзчики, прізвищ не помню. А в коморах нічого не було, навіщо було їх охороняти.

21. Не хотіли. Тоді почали розкуркулювати. Реманент і коні суспільнили. А коли почали суспільнити корів і птицю - люди цього не хотіли. І коли вийшла стаття «Запамороченення від успіху» то багато вийшли з колгоспів.

22. Якщо не йшли до колгоспу, людей тримали в так званих десятихатках поки не записувалися. Називали куркулями, забирали все і продавали з торгів. Людей виганяли з хати або виселяли з села.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1171

23. Не ховали. Не було лісу де можна сховати.

24. В будь-який час.

25. 2-3 рази.

26. Мабуть в 33-му навесні.

27. Школа була там, де й зараз. У ту школу навезли дітей із Сторожового, Вогнівки, може деяких інших хуторів, я не знаю. Повну школу і там їх підкормлювали. У школі варили колотушку: така вода, заправлена мукою і цибулі багато. Цибуля така, Бог його зна, мерзла, чи що. Ну, воно ж, кажуть, полезна дуже. Збирали сиріт і вони жили в патронаті. Вони були дуже слабі і багато помирало. Циган (Юрченко Архип), який жив у селі, забирав їх померлих у лантух і носив на кладовище, де закопував.

28. Начальники не голодували.

29. Як здихав кінь, то люди розбирали куски і несли додому, варили і їли. В нашому селі не так люди помирали, як у Сторожевому. Бо на станції Кочубеївка в заготзерні працювали наші люди. А техніком там працював Фисун Данило Петрович, дуже добра людина. Коли люди йшли з роботи додому то ховали зерно хто куди міг, а він не ловив. Завдяки йому багато залишилось живими.

30. Я вже говорила про яму, в яку батько навіз буряків. От сусіди це бачили і самі брали буряки. Нас не видали.

31. Нас врятували буряки та весною ходили на поле збирати мерзлі буряки, а також сою, яку не убрали. Ми її жарили і їли, хоча вона була й гнила. Коней дохлих їли так і вижили. З пшона, яке шеретував, їли шелеху. Як почалися жнива, мама пішла на поле, нарвала цвіточків з кліверу і пекли з нього млинці. Де, що було, їли все, аби вижити.

32. Від родичів допомоги не було.

33. Соя, бугела, молочай, ріпа, хрін, хоч він і гіркий. Корінь лопуха.

34. Листя вишень, а більше не знаю. Кори не їли.

35. Галки їли. Кішок і собак.

36. Можна. Мама їздила в Полтаву на базар міняла речі на продукти.

37. Не було. У Харкові, казали, мішки були повні з сухарями а нікому не давали.

38. Багато. Ніхто не вів записи. У селі були такі сім'ї, що вимирали. Ідеш було, людина лежить мертва. І в тебе немає ніякого жалю, ні чувства - безразлічно. Батьків брат двоюрідний прийшов із Сторожового, так багато чогось поїв і зразу вмер.

39. Були, може і не один. А пам'ятаю, як пішли до одних сусідів, а там з чавуна виглядає дитяча ручка. Вони дітей поїли і самі теж померли.

40. Циган дітей ховав. Ховали на кладовищі. Там сільська рада поставила хрест.

41. Не знаю, може за це годували.

42. Відомо. Дуже добре пам'ятаю. Там де старе кладовище. Біля могил МироненківтаСкирдів.

43. Зараз ніхто не помина.

44. За радянських часів і церкви не було. А зараз згадують в церкві.

45. Недалеко від села на станції Кочубеївка є. Не знаю.

46. Хрест на старому кладовищі.

47. Розказувала дітям і онукам вже після 54 року.

48. Наші правителі сільські. Каганович, що був на Україні.

51. Їздили в Торгсін. Що було золотого приймали за безцінь і давали хліб.

 

ЖИВОТЧЕНКО
Петро Кузьмич,
1924 р. н., житель смт Чутове
Полтавської області

(запис 06.04.2008 р., Бафталовська Галина
Степанівна, завідуюча Чутівським районним
краєзнавчим музеєм)

4. Добре пам'ятаю голод 1932-33 років, бо було мені 9років. Голодомор 1946-1947 роківтеж пам'ятаю. На своїй шкурі випробував що це таке.

5. Та хто його знає кому це було вигідно, щоб люди мерли. Засухи , в 1931-33 роках не було, бо казала мама що добрий був урожай та весь забрали.

6. Урожай забирала влада. Був такий випадок: ми, хлопці, гуляли серед вулиці, наша сусідка тітка Наталка несла у макітрі пшоно. Під'їхали верхові та почали забирати у неї макітру, жінка не давала, вони її тягали ту макітру, поки розірвали навпіл, пшоно розсипалось додолу , їздові ударили тітку в лице кулаком і поїхали. Жінка заплакала, зібрала з землі те пшоно разом з травою та сміття і гірко плакала.

7. Ми були малі тай давно це було то фамілій не пам'ятаю. Правда згадав - один Овод, інший Цяцька Іван. Ходили по огородах, штрикали ковіньком шукали зерно. Нам дітям давали цу-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1172

керки і випитували де батьки зерно сховали. А щоб сусід на сусіда робив донесення такого не пам'ятаю. Може десь і було ми такого не чули.

8. Коли забирали зерно, ніхто ніяких документів не показував. Налітали як коршуни і забирали. Люди називали їх «красна мітла».

9. Забирали у людей насильно зерно, добровільно ніхто не давав. Але люди боялися навіть їм возражати, руки опускали і чекали поки підуть геть. Хто возражав того били, могли і арештувати. Мого батька забрали в камеру енкаведе. І дуже били, так били, що аж водою відливали, так били що аж сознаніє тіряє. Потім направили собаку, яка вирвала кусок м'яса з тіла. Заставляли підписати документи, що він зв'язаний з англійською контррозвідкою. Батько навіть не чув про таке, так його потім так відлупцювали - ледь вижив. Арештували на п'ять років тюрми в Сибір. Коли відбув строк в 1942 році, Україна була під німцями, то батька не випустили, а заставили працювати на шахті аж до 1946 року. Потім селищна рада походотойствувала, так як у мами було 5 дітей, після того батька відпустили до дому.

10. Зброїнебачивутиххтовідберавхліб. Пам'ятаю, що приїжали на підводах заходили в хату і шукали.

11. А як вони могли боронитися. Плакали, хто дуже протистував, того арештовували за непокірність владі.

12. Люди ховали, але боялися, що за приховане будуть відповідати перед владою.

13. Шукали на горищах, по огородах, в ямах. У нас було 81 сотка землі, тож у нас шукали декілька днів. Ходили по огороду, штрикали ковіньками - чи не закопали ми бува що. Як фамілії були тих хто приходив уже і не пам'ятаю, а взагалі їх називали «красна мітла».

14. Під'їхали підводою до хат, у хату заходили по 2-3 чоловіки і шукали. Як знайшли то зразу і грузили на підводу. Питаєте хто це був? Та представники влади. Їх усі боялися.

15. Люди та і ми в основному закопували в землю зерно, продукти харчування.

16. Так, давали їсти тим хто пішов до колгоспу робити. Варили баланду та люди були і тому раді.

17. В основному брали зерно. Але якщо щось сподобалось то забирали. Потім на торгах продавали, кожуха можна було купити за 3 рублі.

18. Всі чули про цей закон. Не можна було нічого брати з поля, бо судили. На полі гнило, переорювали, а додому брати не смій.

19. Нічого не дозволяли, жінки було старалися десь під спідницю приховати для дітей та й то трусили. Тітку Катерину, нашу знайому, яка заховала пару картошин у відрі заарештували на 3 роки.

20. Охороняли поля і комори об'їзчики.

21. Добровільно люди не хотіли іти в колгосп, але діватися було нікуди, заставляли їх писати заяви і вступати до колгоспу.

22. Так, людей змушували (хто не хотів іти в колгосп), щоб вони добровільно писали заяви.

23. А де ж ту худобу заховаєш, приходили та й забирали. Навіть собак забирали. Пам'ятаю приїхала повозка на ній штук п'ятдесят собак застрелених, які ще й скавучали, ранені. Питають: «Де ваша собака?». А батько заховав її у погріб. Знайшли, убили і забрали, мабуть на унти.

24. Ходили в основному дном. В хату заходили навіть коли не було хазяїнів, шукали і забирали продукти.

25. Бувало одна бригада приїде, а за нею ще одна іде на другий день. Батько з мамою вночі на огороді копали яму, обставляли снопами, потім засипали зерном і закопували яму, маскували, щоб не було видно. Якщо знаходили заховане, то слідуючий раз шукали дуже ретельно, не вірячи, що вже немає нічого.

26. Дуже великий падьож був весною. Нового урожаю ще не було, а старий вже увесь вибрали. Люди мерли, як мухи. На кладовищах були не закопані ями, а в них було повно людей. У материною сестри було двоє дівчат, вона розуміла, що двох не прогодує, тому їсти давала старшій (пирій, корінці, бур'яни різні ), а меншій не вистачало. Дитина питала: «Мамо, чого Ви Гальці даєте їсти, а мені ні?» На другий день дитина тільки дивилася, вже не могла говорити, а на третій день померла. Дуже страшно, коли мати хоронила свою 10-річну донечку, яку так любила. Катерина Рублиха, так голосила за дитиною, та вдіяти нічого не могла.

27. Дітей, в яких повмирали батьки, і дітей, що не могли прогодувати батьки саджали на поїзд і вивозили, а куди не знаю.

28. В селі не голодували середняки і ті хто зумів заховати зерно.

29. Хто зумів приховати, у кого не все зерно забрали.

30. Ми не ділилися продуктами, бо боялися, що самим не вистачить їжі.

31. Батько приносив пару жмень пшениці, молов на ручних жорновах і мама зразу варила кандьор, ми його швиденько з'їдали, бо як прийдуть у хату комуняки, побачуть, що у нас є їжа, то почнуть шукати, де ми закопали зерно.

32. У маминої сестри не було чоловіка, а дітей було у неї двійко. Так мама щоб не бачив батько відривала від себе і ділилася з сестрою.

33. Їли все підряд. Дуже смачний був рогіз, козельки, калачики.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1173

34. Їли клей з вишень, пирій, молочай.

35. Їли горобців. Було вночі полізеш у скирду де дірочки були пташині, руками збирали горобців, патрали, не розчиняючи варили їх і їли, як галушки.

36. В нас грошей не було. Можливо в місті було щось купити, но ми не купували.

38. Вмерало дуже багато. Села були майже пусті, вулиці були зарослі бур'янами.

39. Випадки людоїдства не пам'ятаю.

40. Звозили на кладовище, як було кому то закопували, а як не було родичів то скидали у ями. Собаки бродячі лазили по кладовищу, тягали трупи. Ми пасли корову, бачимо лежить наш знайомий сусід мертвий. Потім мама казала, що він раптово наївся зеленого жита і помер. Ще бачили, коли бігали на цвинтар, як у роті мертвих людей повзали черв'яки, приходили додому, розповідали мамі.

41. Чи платили не знаю, но думаю; хто там платив. Підвезуть до ями скинуть з підводи ногою турнуть, вони і полетіли в яму, хіба це поховали?

42. Де люди жили, там і хоронили.

43. Конешно, як є рідні то і поминають. Ложать пасочку і кажуть: «На цьому світі не поїли білого хліба, то ми вам на той світ передаємо».

44. За часів радянської влади ніхто про голодомор і говорити не міг. Навіть зараз Симоненко каже що то був не голод, а не урожай. Тепер згадали про голод, та скільки люду безвинного зійшло у могили.

45. Церква є Андріївська, наче так її назвали на честь Андрія Первозданного.

46. Так є пам'ятний знак на старому кладовищі.

47. Хіба сучасну молодь цікавить таке, їм би тільки танцювати.

48. Думаю винувата в усьому влада, хто ж заставляв людей забирати хліб у людей, начальство.

51. Що таке Торгсін, точно не знаю, може воно ще якось називається? Думаю, коли люди віддавали золото за кусок хліба. Точно не знаю.

 

ЛОЗА
Тетяна Сергіївна,
1924 р. н., жителька с. Никонорівка
Чутівського району Полтавської області

(запис 12.04.2008 р., Прокопенко О.М.)

4. Так, голод у нашому селі був. Моя сім'я дуже бідувала.

5. Приходили забирали весь урожай. У нас вибрали все до краплі, не залишили нічого.

6. Забирати приходили два чоловіки - Боцвін, Карпенко та жінка Марія.

7. Випадків донесення сусіда на сусіда я не знаю.

8. Пам'ятаю такий випадок, коли із однієї хати вигнали жінку із малими дітьми і сказали їй щоб вона йшла куди хоче, а її хату взяли під контору. У ту хату викликали людей і заставляли віддавати урожай. Заставляли підписувати листа, у якому зазначалося, що вони віддають весь урожай, тільки після цього відпускали їх додому. А тих людей, які не хотіли віддавати урожай, тримали у конторі. Забирати урожай та харчі ходило три чоловіки. Чи показували документи ті люди, які приходили до нас забирати урожай, я не пам'ятаю. Вони представлялися комуністами.

11. Люди опір чинили, але все рівно продукти віддавали.

12. Дехто продукти ховав: закопував під землю і притоптував.

16. А людям, які вступали до колгоспу продукти видавали. Видавали продуктів по багато: і на дітей давали, і на курей.

17. Якщо приходили до селян забирати, то забирали все: одежу, продукти харчування, урожай.

18. Про указ «П'яти колосків» я нічого не чула.

19. Ідучи із поля не можна було брати нічого навіть у кишеню, так як із цим було дуже строго.

21. У колгосп йшли одні добровільно, а інших примушували туди йти.

23. У своєму господарстві люди тримали худобу, але приходили і забирали її.

24. Урожай ходили забирати вночі і в день.

26. Найбільше люди почали гинути від голоду навесні 1933 року.

27. Старших дітей, у яких від голоду повмирали батьки відвозили па желізподорожну станцію і там покидали, а грудних дітей вкидали на підводу між мертвих людей, відвозили їх у яр і там викидали. Вони говорили, що все одно грудні діти без матерів помруть.

28. Але також були і зажиточні люди, які не голодували. Серед них Чаленко Горпина тримала три корови, Мирошник Михайло мав також корів та курей. Не голодував також і Артеменко Єлисей.

30. Деякі люди які мали продукти харчування ділилися із іншими людьми, але не дуже.

31. У нас був золотий хрестик, за який ми купили пів пуда пшона.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1174

33. Під час голодовки люди їли річковий рогіз, калачі, дохлеє м'ясо, гнилу картоплю із поля, патоку, дерть. Ніяких страв ми не готували, що знаходили, те і їли. Їжу готували із листя та дерті, так як грошей щоб купити поїсти у нас не було.

36. У нашій сім'ї грошей не було. Гроші були тільки у зажиточних людей. Для того, щоб купити хліба люди продавали одяг та свої хати.

38. У той час дуже багато людей повмирало із голоду. Наприклад, у сім'ї Артеменко померло дві дочки Саша та Марія, у сім'ї Солодовників померли брат Афанас та сестра Марія, Чорнобривець Макар та дочка Оля, Артеменко Семен, Федоська , дочка Катя та син Гриша.

39. Були і випадки людоїдства - їли своїх дітей.

40. Людей померлих від голоду хоронили кого на кладовищі, кого у погребі, кого у колодязі, а кого закопували у яму.

41. Тим людям, які збирали по селу померлих добре платили. Чи померли під час голоду мої родичі, я не знаю.

48. На мою думку, винною у масовому голодоморі людей була Радянська влада.

 

ОНИЩЕНКО
Григорій Єгорович
1924 р. н., житель смт Чутове
Полтавської області

(запис 14.05.2008 р., Бафталовська Галина
Степанівна, завідуюча Чутівським районним
краєзнавчим музеєм)

4. Так, пам'ятаю мені було 9 років на той час.

5. Зроблено було спеціально , щоб унічтожити український народ. Недорід був, але ж не наскільки щоб люди мерли від голоду. В Україні треба було зменшити кількість людей, тож голод був плановий.

6. Були роздані комбіди. Вони ходили по дорогах і забирали. Мій батько був у колгоспі бригадиром, його обвинили у поганому керівництві, що його бригада не виконує план, так його вигнали з колгоспу і дали 10 років тюрми.

8. У комбедах були ліниві люди , які не робили, а в людей забирали і самі їли.

9. Мого батька засудили на 10 років.

10. Зброї не бачив.

11. Хто як міг так і боронився. Ховали хто де придумає.

12. Так люди ховали, і повезло тим у кого не знаходили.

13. У нас була корова. Так ми її заховали у людей в дворі, бо хотіли забрати, батько найшов покупця і сказав, що продав. Якби не корова ми б не вижили. Хоч і були ми середняки, але і нас дістав голод. Як звали тих, хто приходив, не пам'ятаю. Ходили свої місцеві.

14. Приходило чоловік по 5 .

15. Ховали в огородах, горищах.

16. Давали, варили баланду і працюючим давали. І я ходив по супчик, було пшоняний давали.

17. Ми все поховали, то ж у нас не забрали. У собаки було двойне кубло то і туди ховали.

18. Забороняли після жнив збирати колоски і коли люди збирали, то судили їх.

19. Ні, не дозволяли.

20. Охороняли обїзчики. Весною в агробазі посіяли горох, так ми діти ходили і з поля з землі відривали горох.

21. Не дуже хотіли йти у колгоспи. Для людей це було щось нове, боялися. У 1929 році був колгосп «Червоне поле», то люди туди ішли, бо колгосп був маленький і дружній.

22. Так, коли з малих колгоспів зробили один великий ім. Сталіна, то люди без охоти ішли, а котрі не хотіли, то заставляли.

23. Ми свою корову повели до чужих людей, там заховали в сараї.

24. Ходили вдень.

26. Весною 1933 року почався масовий падьож людей.

27. Та була одна жінка, яка забирала дітей і кудись одвозила. Фисунка казала, що відвозила у Харків, а там хто його знає куди возила.

28. Хто був при владі, то не голодували.

29. Хто способний був робити, не ослаб від голоду, йшов в колгосп. Там давали їсти.

30. Родичі ділилися якщо було чим. Наш родич був військовий, йому давали пайок, то і нам перепадало.

31. Люди ішли в колгосп, там давали суп. І я ходив. Був у мене битончик, до нього прив'язана вірьовочка замість ручки і я приносив додому суп.

32. У нас допомагали, бо мали родича військового, а він отримував пайок.

33. Їли все підряд, рогіз, калачики.

34. Їли також пирій, акацію, коли цвіла. А одного разу мій однокласник наївся рижієвої макухи. Рижієва рослина така, вона технічна з неї робили олію, їсти не годилась, бо технічна. Так мій однокласник у класі почав лізти на стіни таке наче здурів від тієї макухи, пізніше все пройшло.

35. Їли горобчиків, граків.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1175

36. Аза що купиш, працювали за палички в колгоспі. Грошей не було у людей. Ми продали корову, то ж мати їздила у Харків і купувала сухарі, так нас виручили гроші за корову. А продали, щоб не забрали.

38. Багато вмирало, мій дід помер, бо жив у старшого брата і невістка не давала йому їсти, а він їв з корита, де вона кидала варені шкаралупи картоплі курям.

39. Ні, такого не пам'ятаю.

40. Хто там їх хоронив , кидали на гарбу і звозили на кладовище. Дітьми бігали і дивились, як собаки тягали то руку, то ногу людську. Мати лаяла, щоб не ходили на кладовище.

42. Аякже, на старому кладовищі хоронили.

43. Хто ще є живий з родичів, то поминають.

45. Церква є.

46. Є пам'ятний знак на старому кладовищі.

47. Багато і по телевізору показують про голодомор. Я розповідав і дітям і онукам.

48. Моя думка така: винувата влада.

51. Знаю, ми з сестрою виміняли самовар на пшоно.

 

СВИСТУЛА
Меланія Костянтинівна,
1924 р.н., жителька с. Филенкове
Чутівського району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р., Прокопенко О.М.)

4. В ті часи всі дуже бідували і наша сім'я не була винятком, бо сім'я була багатодітна.

6. Приходили забирали все, що було. Скільки їх приходило і хто вони були я вже не пам'ятаю, але точно, що з нашого села передовики і люди з району.

8. Забирали все підряд, і квасолю, і картоплю, і зерно, ну все чисто, що було в хаті, в погребі, на горищі.

11. Ні хто їм... Були дуже залякані і боялися.

12. Ховати було нічого, бо була велика бідність, але пам'ятаю, як шукали..

13. Кругом ширяли ключкою, і в солому, і в стелю, в землю, де тільки можна було. Весь урожай, що тільки був зібраний з городів, миттєво вивозили на машинах. Ото все переважували па вагах і вивозили

18. Чула я і про указ «П'яти колосків». З поля нічого на можна було взяти, тому, що поля охоронялися об'їждчиками.

21. Добровільно в колгосп не йшли. Забирали все, що було в господарстві: корову, коня, заставляли йти в колгосп. Коли створювали колгоспи забирали коней, плуги, весь інвентар, а взамін - нічого.

24. Могли прийти не тільки вдень, а вночі і хазяйнувати по хаті, таке траплялося доволі часто.

26. Найбільше люди почали мерти в 32-му, а в 33-му ще більше.

27. Дітей, які залишилися без батьків відвозили на станцію і покидали, а міліція забирала і відвозила кудись, а куди, ніхто не знав.

28. Не голодувало на селі тільки начальство.

31. Їли під час голодомору все, що було їстівним і недуже. Пекли із трави млинці, їли якісь квіточки.

32. Ділитися дуже було нічим, якщо в когось, що було з продуктів, то ділилися.

36. Грошей в сім'ї не було, щоб щось купити поїсти, їздили в Бєлгород міняти намиста, корсети за кусок хліба.

40. З голоду померли мій батько і батьків брат та вся його сім'я. Хоронили, як хто міг. На скільки хватало сил. Хоронили на кладовищі. Більше нічого не можу згадати.

 

ШТОФЕЛЬ
Степан Панасович,
1921 р. н., житель с. Войнівка
Чутівського району Полтавської області

(запис 13.05.2008 р., Мілана Павленко,
Наталія Полтавець, Анатолій Бугай)

4. Пам'ятаю і той, і той, обидва пережив.

5. На моє мнєніє - помста. Багаті мстились бідним. Куркульські синочки грамотніші, повстроювались на гарну роботу, то й керували.

6. Ті активісти в лапках і робили, куркульські синочки.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОН — 1176

7. Були. Приходили по вулицях, доносили на сусідів, доносили на сусідів, ламали комини. Той на того, а той на того доносили.

8. Були здоровили, ходили без документів. Які там документи. «Лизуни» були.

9. Так, мене ловили під коморою. Дідусь мій столяр був. Я свердлом робив дирку, наточив зерна... А як піймали, дали так, що лежав 3-4 дні в лопухах. Було самочинство.

10. Не мали, не бачив. Якщо діло доходило до міліції, в них було шашка, пістолет.

11. Та ніяк, не було можливості. Вони здорові зайдуть. Хто сопротивлявсь - не вертався додому. Свої все це і робили.

12. Можна, лише дуже тайком. Ходили із залізними штричками, шукали приховане.

13. Олексій, Грицьки ходили, Михайло, Андрій. Прізвищ не пам'ятаю.

14. По 6-7 чоловік, здорові мужики. До Герасима Омеляновича звозили продукти, їх пропивали. Все, що забирали, возили до станції Кочубеївка, до поїзда.

15. У кого де. В землі, у лежнях, у димарях плетених з лози.

16. Давали, варили двічі в день. Де Петро Гармаш живе, була кухня колгоспна.

17. Забирали, де хороше. Полушубки, чоботи хромові хороші. Возили в Кочубеївку на станцію.

18. Ні.

19. Ні.

20. Сторожа.

21. Є такі що ішли, землю понаділяли, а обробляти нічим. От люди і йшли, щоб з голоду не вмерти.

22. Так, сім'я здорова. Їсти нічого, тож і шли до колгоспів.

23. Так, переховували. Відводили у ліса хтось із сім'ї, сохраняли длітельний період. А як приведеш - заберуть.

24. У любий. Як поснідають, вип'ють, так і шли.

25. Поки не вигребуть усе. Навіть посуду забирали.

26. У 1929, 1930 не помирали, а з 1931 - почали.

27. Опікувалася. Крім мене було 6 братів. Забрали в дитячий будинок. Я виховувався в колонії Макаренка в Требках.

28. Хто був сильніший, здоровіший, за счот меншого не голодував.

29. Якби не поїхав до брата у Воронеж, то не вижив би. Це після 1933 року.

30. Ділилися, якщо лежить при смерті. Набирали картоплі і дітям несли.

31. Їли все. Що можна і ні.

32. Ні.

33. Листя з дерев. Липа, з неї багато їли листя, кору, насіння.

34. З липи.

35. Як упіймаємо - собак, котів. Люди людей їли.

36. Можна, аби гроші. На базарі, що хоч. Або було, що виміняв кольцо за їжу.

37. Недуже.

38. Немає в мене. В сільській раді є.

39. У нашому - ні, а в Кантамирівці було. Запрошували до хати, особливо дітей їли.

40. Кладовище коло тракторної бригади. Був спеціальний чоловік, кидав у гарбу і возив.

42. Так, є.

43. Так, хто вижив, і поминають з рідними.

44. Мабуть, так.

45. Ні.

46. Так. У минулому році добротний пам'ятник збудували на місці, де скидали в яму людей.

47. Я колись розказував ученикам, дітям. Фотографували.

48. Ну я так думаю, ті хто був при владі. А по-моєму - багатих синків. Їх розорили, і вони почали мстити.

51. Знаю. Бо ми найшли монахів і золото (1934-35 рр.). Всю нашу колонію послали в Артек, бо ми віддали государству.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1177

ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ЖЕЛЄЗНА Явдокія Іванівна, ЗЛЕНЬКА Настя Ільковна, КАЛЮЖНА Настя Василівна, КОРЕЦЬКИЙ Володимир Семенович, КРАСНОПІЛЬСЬКА Марія Гордіївна та КРАСНОПІЛЬСЬКИЙ Павло Миколайович, ЛОГВИН Микола Матвійович.

 

ЖЕЛЄЗНА
Явдокія Іванівна,
16.08.1924 р. н., жителька с. Пришиб
Шишацького району Полтавської області

(запис 17.04.2008 р., Книш Світлана
Олександрівна, Вибиванець Ольга Анатоліївна,
Прасольченко Наталія Олексіївна)

4. Пам'ятаю як сьогодні. Усе пам'ятаю.

5. Влада забирала більш, у кого було й по десять душ у сім'ї, всі погибали.

6. Буксіри якісь ходили, забирали все. Буксири такі ходили, що й наші були, й батько мій хрещений ходив, а ще Єфремов якийсь А куди брали - хтозна, чи й для себе може.

7. Цього не знаю. Мабуть не було, я й не бачила, не знаю.

8. Хто їх мав, заходили і брали. Та нічого просто заходять. А було таке, що малі в люльках, під них мішечок зернечка розсиплють по люльці та й дитя лежить, на печі дітвора, накладуть у маленькі подушечки. Ото заходять всіх дітей вибросають, а то все позабирають. Ото таке страхіття було. А скільки людей... оце і в нас брат помер, шо в мене був, і я така, пухлі ноги, шо ми аж падали, були, пухлі ходили. Бо ж самі бур'яни, більш нічого не було. Та ото батько у Петренки (Пришибська сільська рада) піде, там сестра його, в неї корова була, дасть глечечок кислянки трохи, хлібинку маленьку так і виживали. А одна сестричка померла, Булана Андріївна покойна. А мама тіфом дуже перехворіла, не понімала нічого, елі живі остались. А ми ж ото було дадуть потроху ото так (показує)хліба, а мама й каже, я помню: «Ви помрете рано, а я найдовше житиму». Як померла, а ми сунули в сундучок, а там повно шматочків, вона закидала, а ніхто ж не дивився, закидала туди, шматочки позацвітали. А так же люди мерли. По 10 душ у хаті жили, то всі як дрова. Знаю і у нас мерли. І у моєї хрещеної матері вмерла дівчинка й хлопчик, то вмерли і батько засуджений був. Судили тоді хто брав, то було ряднинку двоє отак візьмуть (показує) обмотають, ямку оце поки на Веселому прориють отак (показує), отак і ховали.

9. Щось воно було, но вже после. Не любили отих людей, казали, що куркулі були, висилали отуди на Скобиху(?). Ну я до цього не дуже. У нас у сім'ї такого не було.

10. Я за це вам того не скажу. Ідуть нахалом, ідуть і беруть. В нас було, називалось, ну таке чорне, дрібненьке, звалося сечавиця. Та закопали бочку сечавиці у садку за хатою. Ходили ширяли прутами та не попали туди в кущі, то ото бочка була сечавиці. Наварять, поїмо, ото й остались живі, тільки одно вмерло. А то було таке шо в тюрмах, ну наші сусіди сиділи, мужчини. Один прийшов якраз на Паску та й каже на батька мого: «Слухай, Іване, ти отпусти мені собачку». А батько й питає: «Нашо тобі?» - «Ну, прийшов, а дві дочки вмерли, два сини й жінка, я сам, прийшов, немає нічого їсти, не хочеться вмирать». - «Ну якшо таке, так лучче іди вмирай, бо собачки як їсти, лучче вмирай». Ну мама дала йому кусочок хліба, дві крашанки, бо якраз же на Паску прийшов, ну помер він. Просто страхіття одна пустка у селі.

11. Ой ніхто, нічого. Шо робили, сили не було. Боялися люди. Вони може з оружієм ходили. Після того шо голодовка була, то поліцаями були. Цур їм пек.

12. Може де хто, ну мало, бо не було в людей.

13. Та буксири ходили. Напрімєр, мій батько хрещений був Виливанець, була фамілія, Василь, ходила Молька Марія, Женина. Ну й хвате. Ну

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1178

ще Гаврило ходив не помню фамілію, він потом поліцаєм був, ходив буксіром. Виряжав в Германію, ще мені в спину і прикладом дав.

14. Та бува по всякому приходили і по два, і по чотири, не всігда однаково, ходили постійно. Шоб додихали, ото таке було. Ходили через день, два.

15. Закопували в землю, я знаю шо тато закопав діжку сачовиці. Під дітей ховали у колиски. Пів мішечка розтрусять, а ті як зайдуть перекидають і дітей, і люльки, і на печі. Я помню на той лежак мішечок не повен розсунуть і подушечки зверху такі були. Хлопчики не великі тоді були, менші ж, то їх покладуть. То хлопчиків за виворот скинуть з печі, самі шарудять, намацали і витягають, і на двір, а тоді забирали. Я оце когось питала: «Де вони оце його забирали?», а хтось і каже: «Та який там чорт, вони собі, собаки, брали та повиживали».

16. Ото ж і в колгосп не всі йшли, хто йшов, а хто ні. Ну хто пішов раньше, кажуть, мов лучче було, а хто ні, тим хуже було. А я помню, шо, не знаю скільки мені год було, зразу хто йшов на роботу, варять там суп в якімсь котлі, галушки, то люди й йшли.

17. За це я не знаю. Де в кого гарненьке шо було, то могли й тьопнуть. Я знаю шо по повітках шукали хліб. Були залізні ціпки, там де на дворі, по-під хатами, було де в людей шо де, вистукали, той забирали.

18. Кричали. Колоски заставляли в'язать, я ще тоже не вміла. То жінки по багато копнів в'язали, копи називались, ну а я було три, чотири, бо я не здатна була, шоб його в'язать. То були кричали ті, шо жнуть на жатках, там ланкові казали, то ото кричали, шо якшо там в'яжеш, бери граблі шоб з дому і колосочки отак визбирували. Бачуть шо колосок один обімнявся, беруть колоски до кіп сюди, шоб молотили. Ото ж так, хто пішов сюди, я ото ще мала була, не дуже шоб ще дуже робила, а піду до них, ті шо дужче робили, трудніше, то їм галушки, я вже прийду, то мені сама юшка попаде, думаю, хоч юшки поп'ю і то ж таки не здохну, так і вижила.

19. Боялись люди, а були такі шо ходили зрізати колосочки. Вершків та надеруть кукурудзи, цвіточки якісь, а ще рвали листки з того, забула як називається, наминали, качани з кукурудзи. А то ходили картопля в колгоспі загнивалась та підем як назбираєм відер по двоє та тоді в піч нанаосим та зжариться та така добра як масло, так уже їли всі.

20. Та були ж якісь, комори й поля були об'їжчики. Я пішла на роботу рано в 14 год. То пристане десь качанчик та в пазуху заховає, то витрушували. «Викинь, викинь!» - кричать, жінки викидають.

21. Ну та хтозна, може хто й хотів. А то не хотіли довго йти.

22. Змушували йти. Хто ж ішов у колгосп, то давали чи хліба, чи шо. А багато ж не йшло ото вам і погибли.

23. Не можна ніде заховати худобу, бо її ж не закопаєш в землю.

24. В любе врем'я. Ноччю не помню, а вдень. Ноччю видно й самі боялись, бо могли б і наші в кого беруть, то дать.

25. Не раз, бо десь, хтось розживеться. Умови такі створять шоб погибали.

26. Та в 32-му голод почався так і держалося, а зима і на весні 33-го вже нічого не було, у людей. Бур'яни їли хто оставався. Брат було мій сяде, а сестра, старша була від мене, 20-го чи з 18-го, та й пече бур'ян, а він сяде проти печі й просить: «Явдохо, дай мені блинчика», - так тіки-тіки не вмер. Ожило ж. Осталось живе, як тато став їздить до сестри, то глечичок кислячку, то хлібинку маленьку, і так же ото вижили. А людей так багато, кажу вам, пропадало. Це я там близько жила, була моя мати хрещена, та тоді ж те двоє осталось, вона вмерли. Ходили наші, шо там оділи, витягли та закопали та дома не на кладовищі, а двоє ото остались, Уляна третя.. То Уляна піде до тітки, то вона їй дасть шо-небудь, зваре, то іде назад, сяде та жменьками вилове, старша була, поїсть, а їм там трошки водички саме понесе, то ті двоє вмерли. Були це Пугачі, батько Семен, Соня й Мишко - двоє дітей.

27. Сиротами ніхто майже не опікувався. Це вже пізніше патронати були.

28. Ну ото ті шо забирали не голодували, помоєму. А то голодували всі поголовно.

29. Хто як зміг. В кого корова була, може де хто свої допомагали.

30. Хто там помогав. Кожний думав собі, шоб було. Як помагать, як нема чим.

31. Та й листя, й картопля, в кагатах була, отриємо, а там така шо й загнила, ходили люди. А пізніше там один чоловік на п'ятій бригаді почав хліб пекти, давали йому муку, ногами замісить, люди йшли, давали хліб, ще й питали чи одну чи дві давать. Як сім'я велика, то дві давали.

32. Ну я скажу про себе. Помогали, считай тітка моя, батькова сестра була, то як піде хлібинку маленьку спече та глечичок кислянки дасть чи банку нал'є, то помагало добре. Усі були б виздихали. А то ж таки вижили.

33. З берестка, тоді забула як назвать. Сушили те листя, м'яли, тоді цвіточки такі червоненькі.

34. Ото ті цвіточки рвали, тоді качани кукурудзи без зерна стругали, в ступі м'яли. Воно то й не ліпилося. Ой дуже трудне було.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1179

35. Їх видно поїли раньше. Та такого при мені, у нас не було.

36. Було й таке трохи. Були у нас люди зажиті, багатенькі були, то якшо в нас було два платки, шерстяні гарні, сестрі і мені були, мати склала, то ото однесе, то як не буряк дасть, або стаканчик-два якоїсь побовтюхи. Носили люди багато і сорочки, і матерію, носили, міняли, на те не дивилися, спасали свою душу.

37. Я думаю, шо должен бути, я не була в городі не знаю.

38. Я ж кажу, шо в хатах по 6-7 душ, а той по десять - усі полягли. Багато такого шо й хати пусті, люди мерли.

39. Чула й це. Йшли вроді з Пришиба дві дівчаток, дівки вже, гарні дівчатка. То кажуть не стало й не стало, хто-зна де. А потом у нас де Веселе, якісь там полізли в погріб і найшли дві голови цих дівчат.

40. Де хто загребе, свої вдома, кладовища не було, десь в садочку. А валялися всяк

41. Нікому, нічого не платили, бо людей мерло дуже багато.

42. То хто де жив, а ні хрестиків путніх не ставили, то зараз і сліду немає.

43. Тоді коли був голодомор, не поминали, а зараз дехто поминає.

44. Не згадують.

45. У нашому селі немає церкви, бо в 30-ті її розібрали.

46. Встановлений металевий хрест в центрі с. Пришиба в 2007 році.

47. Шо та молодь, вони нічого не знають. Вони не уявляють, який то був жах. Онучці розказую Альоні, школярам, що питають.

48. Государство, влада довела до такого.

51. Це палатки, в яких міняли одяг, посуд на продукти харчування.

 

ЗЛЕНЬКА
Настя Ільковна,
07.02.1925 р. н., жителька с. Баранівка
Шишацького району Полтавської області

(запис 21.04.2008 р.,
Руденко Таміла Григорівна)

4. Пам'ятаю і багато людей вимерло під голодомор, ну забирали в людей, шо було забирали.

5. Не великий урожай був, ну був, а не знаю хто там керував, у нас був голова Новак, от, но всіх дітей з 28-го року, усі були в садку, ото так.

6. Ну робили, приїзжали якісь, ну я не знаю як їх можна назвать, приїзжали, усе, що було замазане у людей, де було закопане забирали, оце так.

7. У нас батько й мати були бідняки, а то ще були люди багатші, середняки називалися, ну в середняків було зерна багато, і забирали, і викопували, і де тільки не було шукали.

8. Я ж не буду казать, вони може й пред'являли, ну я ще була мала, ну дуже плакали, а вони все чисто вимітали під мітлу, забирали все.

9. Та й били людей, всього було, через те шо люди не давали, а вони...У Лозах була земля, людська земля, і вони там строїли куріні і там жили, понятно, у Лозах і вбивали там, і кричали люди, ну таке було як війна ,ото так...

11. Ну ні нічим, не боронилися, бо в них не було нічого, одні вила. Не считають дядько чи шо били й його, ото так.

12. Ой, ну ховали, оце моя мама і батько, трохи було кукурудзи в нас і пшениці у когось заробили, понятно. Так у нас була повітка і там вівця, і вони ноччю закопали там, і воно там збереглося ,ото ми тільки пожили на тому зерні ну так, два місяця, а так не було нічого. А сестра умерла, попухли ножки і умерла.

13. Не знаю, дочечко, такий крик був, такий крик був, а ми ховалися. У нас за хатою був ліс, ото тікаємо в ліс і ховаємось.

14. Ото як те шукали хліб у нас , копали отам, і під яблунями скрізь ну ями повиривали, шукали хліб, то приходило їх п'ять душ, були не місцеві.

15. Скрізь, так находили.

16. Давали, бо мама та батько зразу записались і пішли.

17. Було багато рушників, мама, ну вона у куркулів робила, як пішла з шести год, то багато у неї було рушників та великих платків, то не зосталось нічого.

18. То те, як поспіли колоски, той ходили різали ноччю, того шо не можна було показуватися оцим, шо оббирали людей. Оце батько й мати роблять у колгоспі, а нам не можна вийти нікуди, ото сиди в хаті і все.

19. Дозволяли, хто пішов у колгосп, а хто не пішов не дозволяли.

20. Комори? От забула, хто ж був комірником... Клименко був тоді комірником, та фамілія Клименко, ну він не вредний був.

21. Багато пішло в колгосп, оце мій дід, ну батьків дід, я вже каже не піду в колгосп, бо ноги вже попухли. Як же я піду, я ж не зможу нічого там буду робити.

22. Ну приглашали. Шо товаріщі давайте будемо робить, ну просто пішли всі, от дитино, пішли всі в нашому селі, а в других не знаю.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1180

23. У лісах, у горах і скрізь переховували.

24. Оце після обіду прийдуть і колотяться цілу ніч, а відкіль їздили я не знаю, ото так.

25. До нашої та бесчьотно раз, ми біля лісу живемо нас так обкопали, думали що ми в лісі поховали хліб і все чисто, шо самі ями були.

26. Найбільше у 33-му був голодомор, ну у 33 дуже вмирали люди і ще 34-му, поки вродило. Поки дали зерна.

27. Сироти малі були в оцій хаті де Поліна живе. Ти знаєш, тут у Порфунська, хата на оцім місці і були там сироти, которих не були ні батька, ні матері. Забула як дівчат звать, а вони приїзжали вже після голодомору провідувать свою хату, ото й кажуть: «Ця хата є?». Кажемо: «Є». Поплакали біля хати та й поїхали.

28. Були ж такі, шо не голодували, хто в начальстві був не так вже голодував, ну й тим і попадало шо збирали, били їх, батько мені розказував.

29. Оце і ця у нас у сім'ї дідусь і бауся, той дядько Андрій опух і вмер, а ті вижили заради корови. Значить таке було провалля, шо не видно було нічого, і в проваллі була коровка. Ото накосять, їй дадуть, підуть здоять, ото тамечки вона жила.

30. Помагали, ділилися в кого була коровка, ділилися в кого було хліба, ну не хліба, а зернечко. Бо я знаю шо нам та ну баба Хомиха давала зерна. А ми й питаєм: «Чи можна нести додому?» А вона каже: «Несіть, тільки нікому не кажіть». Ну шоб ніхто не знав у кого є зерно, понімаєш, ото так.

31. Ну, у кого було шо порізали чи вівці чи шо, отож їли. То щавель кінський їли, а в кого нічого не було їли листя берестове, сушили, терли і їли.

32. Ну, у кого ж були родичі десь тамечко в городі. Приїзжали тож помагали.

33. Із кленка ми їли листя. Із того як його, берестка, ато кінський щавель мати зваре, зціде, піде вівцю здоє по полустаканчику молока туди віллє, отак ми жили.

34. Із клена, щавлю, берестка.

35. Ну я не чула , щоб хтось із диких вживали, як боялись люди виходити, ніякого оружія не було, ну дома. Ну оце мій батько, він боявся дуже, каже, піду, мене не стане, а ви помрете.

36. Ой не було копійки грошей, то були гроші ні за що було купувати.

37. У городі, отож хто заробляв гроші, купували. Дуже дорого усе було, ну виживали.

38. Ну оце в селі в нас сильно багато померло. Оце по шість, сім душ. Оце у Фирсунів було 8 душ, дівчат мабуть були чотири та хлопці. Хлопці всі ляснули. Осталась Марія і та Марфа і ще забула, три дівчат усього зостались. Дід помер, а баба осталась, і ото нікому яму було копать. Як почнуть просить сусіда: «Вирийте ямку, яку небудь, щоб було заховать».

39. Ото раз тільки почула, ну по трасі котрась із жінок зарізала свою дитину та забула як її звать, і вообще дитина чи двохмісячна, ну мала дитинка. Ото чула, що зарізала. То мама мені було каже отак і отак, а я було плачу дуже.

40. Хто хоронив їх? Оце ж якщо батько близько живе, ну сусіди, ото сосід сусіда і загортає. Оце у нас кладовищі біля ліскому, отутечки їх і загортали. Їх не виносили, шоб виносили,а возили возиком. Ото вивозили возиком, ні в кого сили не було. Ото прийшли, а батько каже та в мене сили нема, та в нас є возик та возиком.

41. Тахто платив? Ніхто нікому не платив, бо нічим платить було.

42. Масово не було шоб одна яма, те там, те самичко, ну як у нас невеличке кладовище .У нас у дворі не було, а так може хто хоронив.

43. Поминаємо усігда, я як оце яке свято ну шо, всігда купляю канфет, роздам. Та кажу Василеві купи півлітри вина я кому дам.

44. Згадували за радянську владу видавили, скільки померло людей, оце і все просто знищили.

45. Була в селі церква і дід мій ходив, а я ще не велика була, як нападуся щоб і мене взяв. Дід у півчій співав, все бабуся його лаяла що нічого не робить, саме співа. Як умер дід, баба ходила на гробик та все плакала. Зараз церкви немає, розкидали її, розібрали та клуб поставили, після голодомору десь років через три - чотири.

46. Ні, не знаю, чесно.

47. У нас тільки Валєра любе розпитувать, а Владік каже: «Не хочу балакать».

48. Хто керував вообще Союзом, я ж не знаю. Влада винувата. А хто ж винуват. Як Новак був головою то старався все чисто чоловік, щоб діти не померли, патронат влаштували. Хліба не було. Манька Малафейка ходила в патронат з моєю сестрою. Хліба там не було, а суп давали, ото так.

51. Не знаю, у нас золота не було, скриня була повна, то забрали.

 

КАЛЮЖНА
Настя Василівна,
1925 р. н., жителька с. Жоржівка
Шишацького району Полтавської області

(запис 12.03.2003 р.,
Дацька Анжела Володимирівна)

4. Пам'ятаю і все розкажу.

5. Забирали представники влади. Забирали не тільки врожай.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1181

6. Восени 1932 року з'явились «буксири». Казали, шо ці бригади поприїзжали десь із Харькова.

7. Та то ж ті шо ходили з наших і без донесень знали куди йти.

8. За документи не знаю, вони ж була власть. Ходили «буксірщики». Серед них були і наші люди, щас то понімаєш, шо куди вони дінуться, а тоді не розуміли тих активістів, бо разом із зерном забирали хустки, теплі ковдри, одяг, а тоді усе продавали на базарі, або ж вимінювали одяг забраний.

9. У нас була, молода, дружня сім'я. Жили дружньо. Сім'я з шести чоловік. Бабуся, мама, тато і нас три сестри - дев'ять, другій - сім і п'ять - третій, років. Всі чисто працювали і мали якийсь прибуток із своєї праці. В хазяйстві у нас було дві корови, кілька бичків та кінь. Але ж тоді для влади це було таке велике багатство. А батько не хотів те все віддавать до колгоспу, хоть і заставляли. За це й попав до списку «шкідників-куркулів». І в 1931 році був заарештований і осуждьонний на 7 год за супротив радянській владі. Працював батько мій, Переяслівський Василь Петрович, на побудові каналу Москва-Волга. У 32-му годі прислав нам карточку із Москви, шоб знали, шо він живий.

10. Ні, зброї я в них не бачили, саме довгі дрючки. Хоча як кого арештовували, то вели під конвоєм з оружієм.

11. Як там боронилися. Вони вже поламані були. От ми. Коли тата арештували, нас виселили з хати проти морозу. Зіма була. Старенька бабуся, накинула на плечі кохту, обперлась на костур, і ми сиділи просто в снігу, дивилися , як оті, шо загянали в колгоспи, витягували все наше нажите добро. А мама в це время бігала від хати до хати, шоб хтось впустив на ніч. Тахто ж упустить, всі боялись. Тільки через нескілько часов знайшлись добрі люди та впустили нас аж до весни. А весною мама купила на торгах хату, у балці, Красне називалась та місцина, за 100 рублів. Мама добре шила. В Жоржівці був кустар, ним завідувала Волощенко Явдоха, то мама брала вишивати там скатерті і маленькі такі серветки. Так ото ноччю до хати заліз злодій. Добра у нас ніякого не було, саме кустарне. Злодій мов тільки за тим і заліз, бо не взяв більш нічого, тіки поперекидав усе, посуду побив, а ми лежали нищечком на печі. Утром мама пішла в сільраду у Жоржівку, написала заяву про кражу, а голова Красняк, сказав шоб та не видумувала, шо мабуть сама продала державне, звертає на злодіїв. Маму засудили на шість місяців виправних робіт у селі Божкове. І з тієї хати знову виселили та дали якусь малу, бідняцьку.

12. То як були «буксири» з людяним серцем. Один день знову почалась зачистка. Ходили по дворах забирали шо в кого найдуть. Уже ж ішли не перший раз, а все ж треба було когось знайти, хто ховав. У нас не було ніде нічого, тільки на горищі лежала купка зерна, десь з мішечок, і це припас на цілу зіму. Харченко Денис Петрович, із наших, один із «буксірщиків», поліз на горіще. Ми всі притихли, ждемо. Коли побачив він те зерно, то голосно присвиснув і голосно так каже: «Та тут хоч качайся - пусто!». Так ото й залишилося те зерно у нас, хоть від голоду нас не врятувало.

13. Ото так і шукали як я кажу. І в хаті, і в димарі, і на горіщі, і в дворі. Все залежало від самого того, хто шукав.

14. Та всяк було і по троє, і по четверо. Казали, шо вони приїхали десь із Харькова, жили у «Прогресі» десь, чи то під Ковалівкою. Та й ходили з нашими.

15. Як його нічого дуже було ховати, ні в нас, ні в сусідів, ні в кого. Дуже шоб так не ховалися, бо не було з чим. У нас хутір складавсь з одноосібників, то при організації колгоспу й так усе повитягали, хати повіддавали біднякам, а нас переселяли у бідняцькі.

16. Давали. Чула , шо у Жоржівці варили юшку з конини та давали їсти.

17. Я вже говорила із зерном забирали хустки, теплі ковдри, одяг, а тоді усе воно й нужне було, бо могли поміняти плахту, чи ще шо на хліб у «Прогресі». А так позабирають і дивишся то на тому твоє, то на тому.

18. Та чула, но шоб хто постраждав у нас не чула такого. У Жоржівці у 1932 році урожай був хароший, комори були повні зерна, олійниця була, млин свій. То ото там можна було чим розжитися, макухою, чи ще чим. Комірник був, казали харош, діти по жмені висівок могли наточить.

19. Та ганяли не розрішали, знаю хотіли картоплі назбирати. Не дають. В кагати складають, а на весні її розкрили, вона гнила вся, краще б людям дали.

20. Ну в коморі був комірник. У церкві хрести позносили, у Жоржівці, і зробили комору, до верху була повна, то її озброєні охороняли, а так більш не знаю.

21. Таті, шо бідні мабуть хотіли, ну в нас таких мало було.

22. Ото з початком колективізації, коли хотіли утворювати колгосп, почалися масові виселення з села тих, хто не хотів вступати в колгосп. Все добро, худобу, реманент і скрині з одягом забирали й звозили до сільради. Жінок роздягали до пояса і виганяли на сніг. Шоб ті охочіші були вступати в колгосп. Зганяли всіх на збори, вони проходили кілька днів підряд, тих хто не писав заяв не випускали й на ніч. Убого жили , а той ще й голод почався.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1182

23. Та вже як вичистять все, то нічого в нас було ховати. І так в каждого.

24. Я бачила їх вдень.

25. До нас то майже кожного дня. Дивимося вже їде підвода.

26. Та ото на весні 33-го. Навесні голодували всі. Ми збирали торішнє берестяне листя, кінський щавель, перетирали і пекли берестяники та мантачі. Навесні дуже були слабі. Ноги пухлі, сил не ставало. Один раз прийшов до нас лікар, шоб зробити прививку од віспи. Побачив які ми слабі, сказав мамі, шоб та покинула дітей, шоб нас забрали в притулок, бо так помремо, не виживемо.

27. Шо ж моя мама, Явдоха Іванівна, вранці взяла мене за руку і разом з тіткою Уляною і пішла на Пришиб. Мене залишили біля церкви, і зараз перед очима такі високі сходи до церкви. Оглянулася, а вже, ні тітки, ні мами. Я вже така слаба, насилу на чотирьох видерлася по східцях до церкви. Людей там було багато, чи празник який. Пам'ятаю, шо вже надвечір вийшла відтіля з торбинкою хліба. Тут була базарна площа, під церквою, сіла на колоду, достала хліб, жую. Надворі вже почало вечеріти. До мене підійшли дві жінки з мелясою, і давай у мене вимінювати хліб на солодку мелясу. Увечері базарну площу обходила жінка-прибиральниця. Ото вона мене знайшла і відвела до сільради. Там я сказала як мене звать, не справжнім ім'ям, як мене дома навчили. Фанасій Конончук, голова колгоспу у Пришибі, так здається його звали, розпорядився відправити мене у патронат у с. Вовки. Потом мама, бабуся й тітка три дні ходили по під церквою, мо шо почують, чи не вмерла од слабкості, чи од малярії, шо ходила по селах. На третій день та сама обходчиця розказала, шо знайшла під церквою дівчинку. «То наша» - каже мама. У патронаті нас кормили добре, чотири рази. Я швидко почала отходити і поправлятися. Та якось узнали, шо в мене є сім'я, то відправили мене з патронату. Завела мене дядина до хати, а бабуся в білій хустці шось товче у ступі. Поговорили з дядиною, а тоді питає, шо то за дівчина, шо не заходить. А дядина каже: «Та то ж ваша Настя». Бабуся так як закам'яніла, а тоді обняла мене та як заплаче.

28. Та це були страшні дні, голодували всі у нашому селі, тіки де які сусіди, хто може успів порізати овець, наробити солонини, натопив лою, прикопав в огороді картоплі. З хлібом було сутужно, але його міняли на різні речі.

29. Ото ж такі вижили. І в основному у кого були дома чоловіки, а таким як ми важко було.

30. Я ж попала в патронат, то не знаю, а як мої вижили, один Бог відає. Мабуть хтось помагав.

31. Та їли все, шо можна було, паслися на весні на траві, були такі, шо залазили в чужі хати та де шо було їстівне на місці з'їдали.

32. Ото дядина до нас приходила, десь могла роздобути молока, а так більш ніхто.

33. Найбільш вживаною їжею багатьох сімей був щавель.

34. Ото щавель сушили, терли, мололи, змішували з кукурудзяним борошном, можна було його виміняти у «Прогресі» за килими, за плахти. Та пекли мантачі, або варили галушки. Також їли лободу, молоді будяки.

35. Та ото хлопці було в пилюці бігали за горобцями, так хіба їх зловиш. А так нікому було їх ловить.

36. Ну в місто не ходили, а ото все в «Прогрес», десь під Ковалівкою, чи то село Загрунівка казали, туди під Зіньків.

37. Оце цього не знаю, мабуть шо був.

38. Померло в нашому селі Киселиха дуже багато, шоб нікого не пропустить, буду казать по дворах.Педченко Максим і Педченко Палажка, Трутень Максим, Мала Пріська, Дем'яненко Сергій, Кульбака Лаврентій, Кульбака Марфа, Білокіз Мусій, Курочка Григорій, Курочка Василь - чотири особи; Двойченко Максим, Пархоменко Степан, Пархоменко Олена, Пархоменко Ганна, Двойченко Наум, Двойченко Катерина, Двойченко Захарко, Пасько Серафина - дві особи; Григоренко Степан - дві особи; Григоренко Мишко, Дем'ненко - п'ять осіб; Педченко Кость, Педченко Параска, Дем'яненко Павло, Баленко Іван, Курочка Артем, Курочка Федосія, Курочка Іван, Двойченко Трохим і мати, Двойченко Клавдія, Білокіз Іван, Білокіз Олена - дві особи; Зливко Сидір, Зливко Марія, Зливко Мотря, Коробка - п'ять осіб. Ростовський - чотири особи, Каністрат -чотири особи, Голубицькі - шість осіб, Зливко Сидір, Зеленець Василь, Малюга - дві особи.

39. Одна жінка, Малюга фамилія, звати Параска, після ув'язнення Заріцька, там чи заміж вона вийшла. Так от вона зарізала двох своїх дочок. Мимо її хати проходив хлопчик, Васько, мабуть Зеленець. Вона запросила його у хату, шоб дочок пом'янути, пообіцявши дати йому їсти. Так більше того хлопчика ніхто не бачив. А вона ходила по вулиці роздавала м'ясо за упокій. Не знаю як там вже вийшло, її розкрили. Приїхала міліція, взяли понятих, була Ольга Кульбака. Пішли в хату, там був погріб, а в погребі були горщики з дитячим м'ясом та залишками дітей. Засудили ту жінку на 10 років. Повернулася в село вже після війни, та потом поїхала кудись.

40. Ховали людей по-різному. Хто як міг. На сільському кладовищі, в основному без трун. Іноді сім'ю клали в одну яму.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1183

41. Та хто там? В цей час людей мерло багато, прямо й на вулицях. Родичів, які не ховали рідню, штрахували, а за шо, як ні в кого не було сил важку лопату підняти.

42. Да, відомі, воно там в одному місці на кладовищі.

43. З'їзжаються на Гробики, то поминають, та вже скоро нікому буде з'їзжатися.

44. Так церкви ж немає, шо тоді не було, шо зараз.

45. Ні, немає. Ото була у Жоржівці, гарна, велика, біля неї ярмарки проходили. Тоді з неї зробили комору, тоді сільбуд, клуб, а тоді й зовсім розібрали.

46. Та в Киселисі вже майже немає людей, і кому поминати немає. А ото не знаю хто, невеличким хрестом відмічене місце, баби там прибирають.

47. Немає вже там молоді, та й села вже нема.

48. Та вже говорили про це, влада тодішня. 51. Шось таке знайоме, та забула.

 

КОРЕЦЬКИЙ
Володимир Семенович,
1925 р. н., житель с. Яреськи
Шишацького району Полтавської області

(запис 13.04.2008р., Корецька Оксана Миколаївна,
Нестеренко Валентина Григорівна)

4. Добре пам'ятаю, особливо тих людей, які приходили забирати продукти.

5. Влада забирала урожай. Віднімали все з - під голов. Було мати нас положе на піл. Піл дощаний. Ото мати нас положе, каже лежіть отам, бо прийдуть «бурси», вже й іде бригада. Ходили чотири, п'ять чоловік, п'яниці, і під подушки... Покладе клунок жита, багато не покладеш, мішок не влізе. Нас малих з печі не займали. А то полізли раз на горіще. Вони в нас завжди їли та пили. Нажаре мати яєць та сала, все заказували яєшеньку в три поверхи. Ага то ото полізли на горіще, а там стояла, ну таке як сулія з салом засоленим, а один взяв ногою та й пхнув її, то вона покотилася, з неї шапка впала, а там сало. То вони те сало за пазуху заховали. А мати каже: «Шо, шо ти робиш, у мене ж діти!» І відбира те сало. А ми ж на печі кричимо. Батько схопив качалку та кричить: «Я вас повбиваю». А такий сильний був. Мати впала йому в ноги та почала просить, шо тебе на Сахалін заберуть. Ото він тоді трохи успокоївся.

6. Односельці, які були більшовиками. Буксирні бригади, ще називались КНС, комуністичне незалежне селянство, ото скорочено їх називали КНС.

7. Не знаю. Не чув такого. Хоча доносили.

8. Приходили до хати і робили обшук, чи мав на це хтось, якісь документи не знаю.

9. Були випадки побиття людей, які не хотіли здавати продукти.

10. Мали гвинтівки, але до хати не заносили. На 4-5 чоловік один обріз.

11. Боялись казати щось проти. Батько хотів вигнати із хати буксирну бригаду, мати впала на коліна і просила не займати, бо будуть вбивати.

12. Батько закопував у лісі, у ямі, усадку. А вони як прийдуть шукати, ото ключки такі желізні. Ото такі ключки, де м'яко було, туди ключки пролазять. Ото такий спосіб шукання.

13. Біднина, Семиволос, Дворник - вони були із Федунської сільської ради. Левенець Степан Якович 1894 - главний водій цього діла. На даний час всі померли.

14. Із Жабокриків та Федунської сільської ради -більшовики. Приходили по 3-4 душі.

15. Під головами у дітей, під помостом де стояла корова. У нас була корова в сараї стояла, ото батько зірвав поміст і ото під отим помостом закопував пшеницю. А бо ще в нас оце було, в батька, то там закопано, то там. Батько й в поле носив, закопував в лунки. А як хто цього не зумів зробить, то ото було капут.

16. Варили у великому казані буряки і роздавали людям. Ото десь знайшли котьол, чи в свинарнику. Вирили яму велику як окоп, поставили туди котьол відер на двадцять, і ото почали варити. Буряки ріжуть як вареники. І ото люди стоять в очереді.

17. Ліжники овечі забирали із хати. У нас були, та такі теплі...

18. Чув. Оце Кравченко Володимир, комуніст був об'їзчиком, зловив двох хлопчиків, як оце в мене правнуча, маленьких, головами вдарив одне об одного, убив на смерть. Вони йшли з поля, назбирали, а може нарізали колосків.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1184

19. Та де там. Не дозволяли.

20. Спеціальні бригади, буксирні бригади. Й дружинники по полю ходили.

21. Примушували силою.

22. Ото ж ми тоді були Диканського району. Де Диканька, а де Жабокрики. Визивали тоді, як мете на дворі, поки дійдеш туди через Яновщину. Натопляли там хату велику, як паровик топлять, локомотив, натоплять піч. А люди ж поприходили зимою здалеку в кожухах, шапках, натягнуть по вуха, і ото їх так заставляють сидіти, і пишись у колгосп. А в хаті жарко, немає чим дихати, пишись у колгосп. Ото ж хто дурний, той писався. А оті, шо боялись, шо заберуть кобилу, чи ще шо, не писали й попропадали. А хлопчина один ходив та співав: «Шо робили куркулям, те буде й голоті». То точно -голодні всі.

23. Та ні де.

24. Ходили вдень. Зранку як почнуть і цілий день.

25. Приходили по декілька раз.

26. Воно в 32-му році не дуже, ще ж не вийшли запаси, то бурячок був. А тоді вже ходили люди пізніше, то хліба не просили, а казали: «Дайте бурячка на поживу», бо знали, шо хліба ні в кого нема.

27. Були патронати куди збирали сиріт. І звозили їх туди. Бачив з поїзда знімали трьох і туди відправляли. Та й було тікали з того патронату, знаю три дівчини втекли, вже дівки.

28. Не знаю. Ми зразу не голодували, вже ото під кінець на ісході були, то ходили брали рогіз та витягували солодку середину.

29. Ті сім'ї у кого лишилась корова, або були овочі.

30. Родичі допомагали одне одному. Ото ж в моєї матері була там цибуля, а одна баба Марфа багатодітна, прийшла на роботу, вирвала кущ цибулі. А Стороженко Пантелейович, комсомолець, преданий владі такий був, веде бабу цю, та каже: «Та мені Домаха (мати моя) дала». «Брешеш» - каже той. Мати смекнула шо до чого та божиться шо сама дала ту цибулю, а той - брешеш і все. Ото таке було.

31. Їли шо прийдиться, буряки, рогіз, їздили на Донбас, шотам мінять.

32. Наша сім'я допомогала родичам. Мали багато буряків та й корову.

33. Траву, кропиву за первий сорт жували, липове листя, салат всякий, одуванчики.

34. Найчастіше їли листя із липи.

35. Хто способен був, полізуть у гніздо лелеки, то було шо їли лелечат.

36. Батько їздив на Донбас по сухарі. Ото ж батькові родичі, дядьки, були багаті, їх розкуркулили, і вони повтікали на Донбас, там тоді заселявся хто хотів. Ото вже батько їздив до них по сухарі, я вже не знаю як він туди добравсь, но привіз торбинку.

38. Батькова сестра Ганна Григорівна Шепітько і троє дітей Іван, Олена, третього не пам'ятаю...

39. Не було.

40. Отак підуть до кого-небудь по наряду. Запрягали воли або корови, якшо вони є, і їхали по хуторах, по садках. Збирали померлих і на гарбу грузили, привозили й скидали в одну яму, в братську могилу. Так ото розказують старики, шо їдуть збирати вмерлих, а воно ще живе, поніма шо їде гарба, то воно хоче по пластунськи якось втекти, шоб не забрали, ще пожити. То забирали зразу, бо й в тих сил дуже не було, то забирали, однак поки вертатимуться , то помре. Ото так було.

41. Та ні не платили, по наряду.

42. На кладовищі, тіки його вже немає, ні хутора.

43. Поминають на проводи.

44. Поминають у церкві тепер, за часів радянської влади мовчали.

45. Церква є відноситься до Московського патріархату.

46. Є хрест на кладовищі.

47. Молодь знає про голод.

48. Винувата влада того періоду. Більшовики, комуністи.

51. Знаю. Це таке було учрєждєніє от, шо туди звозили, отдавали хліб за золото, за серебро, за хрестики, за ювелірні, чи як їх називали, вещі. Оце багато людей повиживало за счьот цього. Воно ж і там обдурили, отнімали. Тут ті прийшли міняти, а тут вже стоять, поб'ють та заберуть. По всякому попадало.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1185

 

КРАСНОПІЛЬСЬКА
Марія Гордіївна (21.04.1926 р. н.),
КРАСНОПІЛЬСЬКИЙ
Павло Миколайович (27.02.1923 р. н.),
жителі смт Шишаки Полтавської області

(запис 23.04.2008 р.,
Прасольченко Наталія Олексіївна)

4. Так. Дуже пам'ятаю. Пам'ятаю як мій батько ловив рибу і ото тим ми й жили, відваримо й їмо. Мама чистила рибу, як батько впіймав, та ще маленька й небагатечко піймав, і зайшла якась жінка з маленьким хлопчиком, годів може чотири, або п'ять, то вони прогнали кота, щоб не їв кишечок отих із риби, хватає їх і давай пхати їх до рота, сама їх їсть, то собі, то хлопчику. «Боже, Боже» - каже мама, дала їм по рибинці, вони її прямо з кістками з'їли. Коли на другий день кажуть що та бабка вмерла під сусідською повіткою. Я бігала дивиться - лежать обоє скарлючені і бабка і дитинка коло неї. Ето ужас один був!

5. Влада забирала весь врожай.Влада, кому його хотілося?Хтозна кому його таке хотілося?Ну ходили буксири, в них такі ціпки довгі - довгі держаки, а в тих держаках чи дріт такий гострий, шо вони ширяли кругом палицею тією і шукали де клуночок, де який вузлик, скрізь ширяли, шукали. Навіть квасолю забирали, чи сушені абрикоси шо-небудь, чи груші: все чисто забирали, викачували. Хтозна, що то були за люди, та якісь нахаби. Та коли прийшли справжні комуністи до влади, то вони визбирали сиріт, дали їм дітдом, корову їм туди дали, щоб діткам молочко було, годували їх. Стали їх одівать, обувать, в школу ходить. Моя мати їсти їм готовила, доглядала їх. Там мені мати й чоловіка вигляділа.

6. Спеціальні буксири. Яких ходило по п'ять-сім чоловік, з ключками. В кожен двір заходять і перевертають все. Забирали, ну забирали все с'їстне. У торбинці квасоля була, чи груша сушена, чи яблуко, значить спеціально.

8. А хто їх питав?! їх ніхто не питав! До нас ото приходило, троє стояло на дворі, а один ввійшов до хати й давай палицею шукати, все перекидать, та в нас землі не було, вже нічого не було. Батько бочки людям робив, заробляв гроші, та коли рибку піймали, ото так і виживали. Хто тоді питав який документ. В мене у дворі були тільки мати й тітка рідна-дві жінки, шо вони знали, всього в хазяйстві дві жінки були, шо могли питати. І хто давав ті документи. Одні й ті самі йдуть і все перевертають у дворі. І це ж не те шо раз зайшли у двір, а через день, а нескілько днів, і йдуть, і йдуть, лазять скрізь, перевертають у дворі.

9. Ну я знаю, шо сусіда Зінченка Арона забрали, бо він дуже сопротивлявся владі. Казав їм, шо думав, казав шо хоч проти тії влади. Вони ж гнали в колгосп, страшне. Він супротівлявся, його забрали, заарештували. Так він і не повернувся з тюрми, а четверо дітей у нього було. Чотири хлопчиків, то вижила жінка та один хлопець, а троє хлопчиків померло з голоду. А той він виріс, пішов на війну, з войни вже не вернувся четвертий хлопчик.

10. Ми не бачили. Ми їм нічим не противились і вони не показували зброю.

11. Були такі що й лаялись і виганяли їх. Так шо ж, вони ж буксири. Та буксири ті людей відпихали й робили своє діло, обшук робили і все. Це ж була власть, закон, від кого боронитися.

12. Ну де ти його приховаєш, люди ж не надіялися такого, не ждали, і де б же його ховали, як скрізь і на дворі ширяли, де побачать, де побачать нарита земля, там і штрикали. Трохи ховали. І мої ж ховали трохи, пару відер, троє відер, але більше ніде ж не сховаєш, пам'ятаю шось таки було, у нас була бочечка залізна, в ній була заложена солома і вони довгий рубель такий, ну дрючок здоровий, заложили в середину, звалили, воно й розсипалась, і та бочечка покотилась, заховане забрали. Ото так ховали, а треба ж було ховать, бо забирали все підряд, не сховаєш, значить всьо.

13. Буксірами звали, буксири. Шукали довгою палицею і шпичка така здорова з чого?Дротина така товстенька і тією дротиною скрізь проштрикували, шукали.

14. Та приходило по три, чотири, п'ть буксирів. Я не знаю хто то був. Я ще мала була. Один стояв надворі, а три заходило. Перекидали все.

15. Як би ж знав що таке буде, то може десь би й закопав щось. Люди в землю закопували, по горіщах ховали, так буксири шукали й находили. Де свіжа покопана земля то й там шукали.

16. Да. Давали. І мій же чоловік остався сиротою, і як забрали в дітдом, то там і доглядали, і годували, і все робили. Мабуть давали, хто в кол-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1186

госп записався. Раніше жили одноосібно. У кого кінь, корова, земля була, то вже в колгосп записався, то все в колгосп віддав. Спитавсь колгоспник то там їх піддержували.

17. Я не знаю. У нас ніяких розкошів не було, то я й не знаю чи забирали в кого шо-небудь чи ні. Може в кого шо забирали та в основному харчі. То вже по балачках чули, шо коли заможніх (куркулів) висилали, то їх майно забирали і реалізовували. Забирали не в усих підряд.

18. То вже тоді як колоски стали, судили за п'ять колосків. Провіряли коли йдеш з колгоспу додому чи не сховав де-небудь.

20. Об'їждчики охороняли.

21. Були такі що хотіли, а були такі що й насильно, їх викликали на збори й говорили: «Ідіть у колгосп і вам все буде». Забирали в колгосп худобу.

22. Мало хто хотів, майже кожен день ганяли, збори й збори, заставляли записуватисьу колгосп. Той подав заяву, дивись другі, треті збори, забрав заяву. Коли балакають і наші, що ж робить чи забирать заяву чи не забирать. Ну наверно забрали, бо померли.

23. Та ніде її не сховаєш. У нас корова була, її в нас не забирали, ми не вважалися багатими, землі не було. А бідняками считалися, то корови не забирали. Саме недоїлася весняний період був.

24. До нас вони приходили вдень.

25. До нас приходили один раз. У нас землі не було, то вони на нас не дуже нажимали. А до сім'ї чоловіка часто. Да часто. Через день, через два, а бува й три дні підряд, вчора були і сьогодні тут. Із двору в двір оті буксири, підряд і перевертають все на світі. На хаті трохи вітер розкрив на причіпку солому, і хтось прикрив свіжою соломою, а таж почорніла. І поліз буксір на хату - ширяв ключкою по хаті, по криші. Це ходили шишацькі люди. Хто б там приїзжав сюди.

26. У 1932-ЗЗрр. багато сусідів померло. І в основному весна-літо 33-го року.

27. Да. А малі сироти пооставались, як мій чоловік, осталось 10 год було, ні батька, ні матері, як кажуть, ходило скрізь, а тоді забрали таки в дітдом. Оце у Барабашчиному домі був патронат, були там, і харківські, і полтавські діти. По 3, 4, і по 14 років. Шо там шишацьких, я чи сам був. Жили в основному ще й у центрі де Горбатько Петро жив, десь у тому районі. А тоді десь вже там під осінь, десь багато порозбирало, чи де вони тих городських подівали. Шишацьких наших звезли, оце тут садок був де лікарня, і тут було два панських доми і ото всих туди звезли. Понападала короста, всі голі були, після дезінфекції, ота одежа спарилась, погоріла. Потім Шишаки розділили на три колгоспи: ім. Фурманова, 17 Партз'ду, Політвідділу. І тоді нас знову розділили по тому де жили наші батьки. Я знову попав на Ракосіч - там було 14 душ. Годували тричі на день і дуже добре. Я не знаю де тоді продукти були, ну давали густий куліш з маслом, хліб білий, чай з сахарем. Ото батьки почали кидати своїх дітей, шоб вони в патронат потрапили, так їх рятували. А вже пізніше, коли розділили колгосп, то нас почав колгосп одівать, обувать. Була в нас швачка, десь матерії набере, і шила нам рубашки, і штани.

28. Може й були, та і в тих в кого й земля була все викачали. Голодували всі. По-сосідськи Василь та його батько Юхим, як то їх фамілія... Сайки, то ті не голодували, чи то начальниками якимись у колгоспі були. Ті хто був при владі, то ті не голодували.

29. Хто пішов у колгосп той вижив, хто в патронат потрапили, може де хто сховав.

30. Чим би ділилися як ні в кого нічого не було. Все повикачували.

31. І лободу їли, і всякі бур'яни. Їли все підряд, і акацію сушили та мололи, шелеху просяну, і качани з кукурудзи голі товкли, може шо з ними мішали, ото таке виживання було.

32. В нас не було таких родичів, шоб багаті були, нічого було їсти.

33. Акацію, лободу їли, кропиву парили та їли. Страшне було та й годі.

34. Бересток, листя з берестка було найїстівніше.

35. Найдужче їли, ті, черепашки. Ото ловили і багато їли, парили, шоб розчипить. А батько піде спіймає хоч з десяток рибинок. Отак ми і жили. Атак нічого, ружа не було, нічого шоб били, ні.

36. Аби гроші були. Ага ще шо, мене мати послала, було 10 рублів золотих. Був у Миргороді Торгсін - туди як посипались і сережки, і кольца, і цепочки, і золоті гроші, то там було все. Туди государство золото погребло. Ми двічі туди їздили. Раз на пятьорку взяли муку, в основному брали муку, трохи більше пів мішка муки, і другий раз. Там які тільки продукти на землі.

38. Не знаю скільки, але багато. Саме по нашій вулиці померли: Барабаш Грицько, Зінченко Юхим, Барабаш Катерина. Та дуже багато померло, майже в кожному дворі і не було ні душі, помирали. Може й половина вулиці.

39. Я таке чула, але з знайомих ні.

40. Де вмерло, загребли на садибі, там і хоронили, без труни, вкутають в лахміттячко, й хоронили і все.

41. Чим би їм платили, тоді люди були совісні, не так як зараз, безплатно ями копали, хоронили. І за шоб там платили. Отам В'юн Семен, ото

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1187

зразу до нього йдуть, то він організував бабів, мужиків, вмотали там в ганчір'я, труни не було, поклали загорнули...і хвате.

42. Хто й на кладовищі ховав, а то всі по дворах. Де вмер там і поховали.

43. Обов'язково поминають.

44. За радянської влади ніхто не поминав, а зараз поминають, ставлять свічки.

45. Церква є, а до якого патріархату відноситься не знаю. Церква тільки строїться, а стару поваляли. Один казав розоряйте, ви їх ще строїтимите. Звідки він тоді знав?

46. На кладовищі стоїть пам'ятник Жертвам від Голодомору.

47. Розповідали дітям своїм, так шо ж, не вірять, діти дивуються. Як шоб прийти з поля нічого їсти, їли бур'яни. Ноги пухлі були, Боже, Боже, та й годі.

48. Про це я багато читав і пишуть, але конкретно - хто знає хто винний. Щоб конкретно сказати що це Сталін, чи комуністи - то ні. Справжні комуністи ні. Троцькісти, Каменев, Зіновьєв - то все їх робота. Вообще винувата хата, шо впустила Гната, ні Гнат не винуват, ні Килина.

51. Був у Миргороді Торгсін - туди як посипались і сережки, і кольца, і цепочки, і золоті гроші, то там було все. Там усе було, і борошно, і печене, і варене, все там було, аби тілько золото, золото.

 

ЛОГВИН
Микола Матвійович,
1921 р. н., житель с. Ковалівка
Шишацького району Полтавської області

(запис 13.04. 2008 р., Маслівець Андрій)

4. Ну чого б же я не пам'ятав, як я уже підлітком був.

5. Врожай був хороший. Ну воно може зв'язане з колективізацією. Шо вони надумали колгоспи організувать отаким порядком. У людей земля була, у кого більше, в кого менше.

6. Ну в основному місцева влада це робила. Плани то були, так як вообще. Но воно ж було так розчитано, шоб собі осталось, і шо лишнє здав. Перегиби були на місцях.

7. Ну такого я не пам'ятаю. Може воно й робилося таємно.

8. Їх ніхто не провіряв. Потому шо воно все свої були: голова сільради, директор школи, отакі були, це ж основне, кістяк.

9. Такого не помню. А чого, поїхали ми з батьком в поле, жито вже було таке, ну налилось зерно, конєшно молоде, їсти його не можна, можна отруїтись, ну батько рішив укосить. Поїхали, укосили жита, снопів 20 із свого поля. Ідемо назад, їде протів нас підвода, і видно, шо хтось із начальства, «лінійка». Доїзжаєм, голова сільської ради Городницький: «Хто вам розрішав?» - «Та хто нам розрішав? їсти хочеться, треба шось робить». - «Ото їзжайте до сільської ради». І мені значить, так обідно стало, так я в батька батіг вихватив, та ним два раза як урізав, куди попало бив. Ну нічого не було, ні мене, ні батька не визивали.

10. Не замічали, щоб із зброєю. Ото із щупами, щоб щукать хліб. Може вона та зброя й була в кармані, шо ж ти будеш лазить.

11. Ну та що ж люди. Жінки плачуть, дітвора, а що ти будеш казать. Прийшли й шукають без дозволу.

12. Можна ж конечно якщо не знайдуть. Закапували і серед грядки і на воротях, там де ходять. Воно втрамбується і, думають, що там не будуть шукать. Ну знаходили, були такі випадки, забирали все до дна. Не нащупають, то приховаєш. Я пам'ятаю батько значить закопав діжку, у діжку насипав жита і закопав на грядці, а дядько, це вже моя тітка за ним була замужем, взнав це діло, ну він був такий, любив був украсти, і шо ви думаєте, у нього своя група була, скотину тягали, шо попало, і пішов та викопав. Ото й родич. Як ми вижили. Ну корова - це ж, конєшно, основа.

13. Ну загальну назву я вже не помню. А так уповноважений Гусак, голова сільради Городницький, директор школи Андрущенко, Штихов, у прийми пристав.

14. Та чоловік десять, не менше, великою бригадою. Циганок, Сорока, Балій Параска, Николенко, Фесун Платон Іванович, Воскобійник Явдоха.

15. В сніг зімою заривали, а тоді поналивають разне, наливали відходи, таке ж вроді я б і не подумав, шо там заховане. Ну находили, бувало шо находили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ШИШАЦЬКИЙ РАЙОН — 1188

16. Там давали їм їсти. Що давали то хтозна. Щось варили їсти.

17. Такого не брали, тільки харчі. Ну був один випадок: Циганок вкрав шкурки з кролів у Борисенка. Прийшли до Борисенка Грицька, їх двоє осталось, ато померли всі. Прийшли пошукали, не знайшли нічого. Гриша забив двоє кролів та й положив на комин шкурки сушить. І Циганок побачив, взяв ті шкурки, а ті пішли дальше, взяв під руку, вибіг із хати. А він ходив на ступі, одна нога до коліна на ступі. Гриша як розсердився: «Ану хлопці, беріть дрова». Дрова під руку та по тому Циганкові, загнали аж у болото, у воду забрів, ну ні туди, ні сюди. А шкурки оддав.

18. Ходили дітвора, збирали колоски. А в них відбирали, звозили до комір. Все від об'їждчика залежало. Це ж залежало від своїх. Один об'їждчик подивиться, махнув рукою та й пішов, а другий витрушує ж з торби в купочку, а тоді його підбирають, везуть на тік.

19. Зразу не дозволяли. А потім дозволяли. Можна було ходить.

20. Об'їждчики і сторожі.

21. Ну було по-разному. Були такі що не хотіли.

22. Оце у нас у хаті було, хата була велика, на вечір собірають тих, шо в колгосп не йдуть. Собірають, матері кажуть добре хату натопити. Привезуть дров, мати натопе. Тоді сходяться люди. Вони на долівку відра два-три води виллють, шоб не сів і мозолять до 12, до 2 часов ночі. Тільки пишись у колгосп, а люди ж ті жарко, мокрі, ото таке приглашеніє було.

23. Худобу в колгосп не забирали. Забирали реманент: віз, борону, сівалку, плуг. Коні здавали як колгосп організувався. Єсть кінь - здавай, плуг, сівалку. Ферми зразу в колгоспі не було, а потом через рік було 15 коров. Ну то вже було після голодомору.

24. Та прямо з утра йдуть і збирають.

25. Не рахували. Але часто.

26. Ну в основному в 33-му весною. В 32-му був урожай, щось приховали. А в 33-му те ще не поспіло, а те вже поїли.

27. Забирали в інтернат. Вороненко Настя, Дубовик Ганна, Зуб Ольга, Зуб Ілько, то вони були в інтернаті,ащебули привозні діти. Девониїхбрали?

28. Начальство як начальство. Чогось він ходить. Уже для себе він надбає.

29. Но головне, шо його трудно було й понять. Оце Башлій Параска. Ходила, з бригадою, остався чоловік її і дочка, а хлопці померли з голоду.

30. Це було. І сам не доїв а, другому даси, багато руських було. Де ти дінешся. Каждий поніма й сочуствує. Де ти дінешся.

31. Та різні. Виживали хто як міг. Зімою трудно було. Кукурузу товчемо. Голі качани без зерна. Добавимо туди жменю муки, листя якого. В кожному дворі ступа. Корова як була, то велика піддержка була. Листя собирали, пересушували, м'яли. Ну в кого корова була, то ясне діло.

32. Ділилися хто як міг.

33. Та все їли, що можна що й не можна: акація, козельки, щавель і інше.

34. Глодове листя, акацію і інше.

35. Його ж треба вловить.

36. Можна. Гроші в людей були. І по городах було шо їсти.

37. Я б не сказав шо там голодали. Голод був у селі і то не в кожному.

38. Хтозна. Воно тоді не до того було. Багато людей померло. Оце в мене тут єсть по нашій вулиці: Барієво Василь, Тихно Наталка, Тихно Андрій, Башлій Максим, Башлій Іван, Табачник Дорофей, Юшко Олександра, Ситенький Іван, Сітько Ганна. Зоровчиха баба, Пізики дід та баба. Багато померло, то хай від старості, а то таки ж з голоду.

39. Такого не чув я.

40. Хоронили в основному на кладовищі. Було в трунах, було без труни. Ото тільки Лисиця своїх хлопців дома заховав. Обмотували по можливості.

41. Ніхто не платив. Все було безплатно.

42. Такого не бачив я. Всіх окремо ховали.

43. Якщо є рідня, то поминають.

44. При радянській владі воно і служба така була. А тепер згадують.

45. Єсть. Православна російського патріархату.

46. Хрести на кладбищах установлені.

47. Ну та про нього, конєшно, трудно розказувать. Ну як запитають, то розказую.

48. Робила місцева влада. Ніякого приказу не було, щоб таке придумать. Оце вже після голоду шо робили. Живе на вулиці баба одноосібниця, була в неї земелька батьківська, вона паха, платить податки. Шо придумали. Виводка коней, ветеринари своє роблять, коні стоять там цілий день, конім їсти треба. Приїздить голова колгоспу, оце отак. «Коні їли шо небудь?» -«Так ніде косить». - «Ото їдьте до одноосібниці, викосіть жито і траву, підгодуйте коней». Хто йому давав такий указ, це ж він сам придумав. Косарі поїхали, викосили, ще й літру горілки випили. І ходять регочуться.

51. Ну це де приймали ценні вєщі. Ну в нас його не було. Це треба було їхати в Миргород, Полтаву, а тут не було.

 

Ссылки на эту страницу


1 Национальная книга памяти жертв Голодомора 1932-1933 годов в Украине. Полтавская область
Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область - меню

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654