История Полтавы

Короленко, София Владимировна

Подробности

Просмотров: 43921

С. В. Короленко-гімназистка. Полтава. 1903 р.

Короленко, Софія Володимирівна [Короленко София Владимировна] (09.11(28.10).1886 - 16.07.1957), дочка В. Г. Короленка, засновниця і перший директор Літературно-меморіального музею В. Г. Короленка.

Цю жінку пам’ятають у Полтаві не тільки тому, що вона була дочкою письменника-гуманіста Володимира Короленка і його першою помічницею в творчій роботі. У неї були і власні заслуги перед полтавцями. Її знали як чуйну, співчутливу і благодійну людину. Як і батько, Софія Володимирівна не боялася виступати проти несправедливості.

Софія Володимирівна Короленко народилася в Нижньому Новгороді після повернення батька з сибірського заслання. Навчалася вона спершу в Петербурзі, а з 1900 року — в Полтавській Маріїнській гімназії, яку й закінчила. У Полтаві вона прожила за невеликим винятком 57 років. Дуже рано Софія Володимирівна стала допомагати батькові в його літературній та громадській роботі, а після його смерті присвячувала свої сили дослідженню і популяризації спадщини В. Г. Короленка. На цій ниві її можна порівняти хіба що з Марією Чеховою, яка так само самовіддано служила увічненню пам’яті брата Антона Павловича.

Від батька, відомого захисника покривджених людей і борця за правду, дівчина успадкувала гаряче бажання іти в народ і допомагати йому освітою. Ось чому своє трудове життя Софія Володимирівна розпочала одразу після закінчення гімназії вчителюванням у глухому селі Демки на Пирятинщині. Пізніше вона продовжила навчання на Бестужевських курсах у Петербурзі.

У бурхливі роки першої російської революції С. В. Короленко мужньо поділяє з батьком його громадську діяльність. Вона була поруч із ним у жовтневі дні 1905 року, коли над Полтавою збиралися чорні хмари чорносотенських погромів і Володимиру Галактіоновичу доводилося виступати перед натовпом на базарах і вулицях. 1913 року разом були вони і на відомому процесі Бейліса в Києві. "З зали київського суду в газети надходили його статті й кореспонденції, — писала у спогадах Софія Володимирівна. — За одну з них "Панове присяжні засідателі" батько був притягнутий до відповідальності, і тільки революція зупинила цю справу". Дочка була опорою для письменника.

В. Г. Короленко з дочками Софією і Наталією.
Полтава. 1911 р.

З 1913 року Володимир Галактіонович розпочав підготовку повного зібрання своїх творів, і тут допомога дочки стала найнеобхіднішою. В одному з листів хвалився: "Багато допомогла Соня. Не знаю, як би я без неї впорався". Вона переписувала батькові твори, вичитувала коректуру, листувалася з видавництвом. Саме за цією роботою під уважним наглядом батька формувався в ній громадянський світогляд і літературознавчі навички.

У 1918 — 25 роках Софія Володимирівна активно працювала в "Лізі порятунку дітей" при Полтавському губвідділі охорони здоров’я. В тяжкі роки громадянської війни і більшовицького терору вона особливо потрібна була батькові як порадниця і помічниця насамперед тим, що поділяла його гуманістичні погляди, його непримиренність до будь-якого насилля. В ці останні роки свого життя В. Г. Короленко працював над завершенням "Історії мого сучасника". Цю свою найвагомішу книгу, як відомо, письменник не довів до кінця. Останні її розділи він диктував, прикутий хворобою до ліжка. Він просив Софію завершити книгу і був упевнений, що це їй під силу.

"Думка про те, що книга, присвячена його життю, мусить бути дописана, оволоділа мною, коли ми почали роботу в архіві батька..." — розповідала Софія Володимирівна в передмові до своєї книги "Десять років в провінції", що вийшла після її смерті (Іжевськ, 1966). Отже робота над нею розпочалася ще в 20-і роки і продовжувалась до смерті авторки.

Згадана книга охоплює період життя письменника в Нижньому Новгороді (1885— 96). Для повноти біографії В. Г. Короленка ця праця має неабияке значення. Софія Володимирівна використала листи батька, його твори і документи з архіву. Від себе вона говорить дуже мало, хоча неш мало сторінок у книзі написано майстерно і викликають захоплення.

Через два роки, тобто в 1968-му, вийшла друга книга С. В. Короленко, як продовження першої, — "Книга про батька". В ній продовжується розповідь про діяльність Володимира Галактіоновича на посту редактора журналу "Русское богатство", про переїзд його до Полтави і літературно-громадську роботу в останній період його життям (1915 — 21). Софія Володимирівна наводить у своій книзі уривки з неопублікованих творів і листів батька, і це надає їй у багатьох випадках значення першоджерела.

Глибоку пошану заслужила С. В. Короленко своєю багаторічною працею по увічненню пам’яті і поширенню творчої спадщини батька. Вона організувала вивчення архіву Володимира Галактіоновича й очолила редакційну комісію. Загляньмо в усі основні видання творів В. Г. Короленка 20 – 50-х років, і там неодмінно побачимо її ім’я як редактора, упорядника і коментатора. Останні роки свого життя Софія Володимирівна присвятила роботі над 10-томним ювілейним виданням творів В. Г. Короленка (1953 — 1956).

У рік 60-річчя голодомору в Україні (1993) став відомий факт звернення С. В. Короленко до Н. К. Крупської з приводу масового вимирання людей, яке вона спостерігала у Полтаві, на Полтавщині. Вона сподівалась, що уряд зверне увагу на жахливе становище українських селян. Це був голос мужньої жінки, гідної великого батька дочки.

1928 року Софія Володимирівна організувала в Полтаві музей В. Г. Короленка, який очолювала до смерті. Під час війни найцінніші експонати з родинного архіву вона вивезла в тил і тим зберегла їх від знищення. їй належить авторство першого путівника по музею В. Г. Короленка (1953). Справедливо писав короленкознавець професор Г. Бялий, що музей став "завдяки любовним турботам Софії Володимирівни одним із найбільш цікавих меморіальних музеїв нашої країни".

Відданістю пам’яті свого батька, дослідницькою працею на ниві короленкознавства, милосердям, чуйністю до людей Софія Володимирівна заслужила собі довговічне пошанування.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua