История Полтавы

Полтавский украинский музыкально-драматический кружок и культурная и творческую жизнь города нач. ХХ ст.

• 

Подробности

Просмотров: 16896

Стороха Євгенія, провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського
Полтавський український музично-драматичний гурток і культурно-мистецьке життя міста поч. ХХ ст.

На початку ХХ ст. Полтава справді була духовною столицею, якщо й не усієї України, то принаймні її Лівобережжя. Які тут тільки не видавались газети ("Полтавская земская газета", "Полтавская мысль", "Полтавская народная газета", "Полтавская почта", "Полтавская речь", "Полтавские думки", "Полтавский вестник", "Полтавский день", "Полтавский голос", "Полтавский край"), які тільки не засновувались творчі аматорські колективи: від музично-хорового "Бояна" під керівництвом Г.А.Данковського та Ф.М.Попадича, Українського драматичного товариства, високопрофесійних хорових колективів кадетського корпусу та духовної семінарії до гуртка любителів фізико-математичних наук тощо.

Розвитку культурно-мистецького життя міста сприяло спорудження 1901 р. Полтавського просвітницького будинку імені М.В.Гоголя, активна діяльність Полтавського відділення Російського музичного товариства під проводом Д.В.Ахшарумова та відкриття музичного училища у 1902 р. Діяльність земського музею з його видатними фахівцями-подвижниками додавало значимості гуманітарній атмосфері міста.

Протягом 1900-1917 рр. у Полтаві гастролювали С.Рахманінов, О.Скрябін, М.Ерденко, Я.Тартаков, Московський театр В.Комісаржевської, брати Адельгейми, трупи Басманова, Карамзіна; особливо часто і надовго навідувалась до Полтави українські театральні трупи Л.Сабініна, М.Кропивницького, М.К.Садовського та П.К.Саксаганського. Успіх українських та російських труп був великий, полтавці радо їх приймали, бо вміли цінувати хороші театри та акторів. Водночас власної театральної трупи у місті досить довгий час не було.

У мемуарах нар. арт. України К.О.Осмяловської (1904-1997), уроджениці нашого міста, котра у фільмі І.П.Кавалерідзе "Наталка Полтавка" (1936 р.) зіграла головну роль, є спомин про Полтаву початку ХХ ст.: "Згадуючи своє життя, я прийшла до висновку, що велику роль в тому, що я захопилась театром, віддала йому все своє життя, відіграло місто мого дитинства – Полтава. Прекрасне співуче місто. Затишні зелені вулиці з красивими будинками. Хоча б такі як колишній будинок Земства, прекрасний будинок театру та й ще багато інших… Згадую прекрасні завіси на сцені театру. На одній – пам'ятник Ів.Котляревському, а на другій видно далеке село, край шляху на передньому плані сидить кобзар і грає на кобзі, а осторонь стоїть маленька сирітка і слухає кобзаря. Коли засвічувались вогні рампи, все це оживало. Здавалось, грає кобзар, гірко зітхає сирітка. Все хвилювало і зачаровувало. Враження від цієї завіси залишились на все життя…

У Полтаву час від часу приїздили з виставами різні театральні трупи. Своєї театральної трупи не було, але був сильний музично-драматичний аматорський гурток, в якому брали участь інтелігенція, робітники ( чомусь найбільше – залізничники), шевці та інші"[4, с.18].

На початку минулого століття освічені полтавці вживали діяльних заходів також для розвитку народної освіти: організовувались недільні школи, влаштовувались народні читання. У 1916 р. у місті налічувалось 9 бібліотек з правом загального користування. Започатковувались різні театральні гуртки. Переважно вони існували недовго, оскільки для існування сильної аматорської творчої одиниці необхідна потужна консолідуюча сила. Нечасті вистави аматорів відбувались у міському театрі – тодішньому "Просвітницькому будинку імені М.В.Гоголя".

При всьому розмаїтті культурного життя міста прагнення, настрої та думки свідомої української інтелігенції виголошував єдиний орган – журнал "Рідний край", заснований 1905 року М.Дмитрієвим та Г.Коваленком. Журнал підтримував національно-визвольний рух, публікуючи твори Лесі Українки, Панаса Мирного, Олени Пчілки, Івана Нечуя-Левицького, Миколи Філянського.

У фондах Полтавського літературно-меморіального музею І.П.Котляревського зберігається рукописний зошит – "Спогади про діяльність театрального товариства "Полтавський український музично-драматичний гурток" (К.в.№4077, інв.№434-рукоп.), – написаних у 60-х рр. ХХст. подружжям Дудниченків – Марією Дмитрівною та Дмитром Аркадійовичем. Вони були упродовж майже восьми літ постійними членами Гуртка.

За цим рукописним документом можна досить вірогідно реконструювати головні напрямки діяльності та творчі зацікавлення "гуртян", як вони самі себе називали.

На початку 1911 р. ініціативна група у складі громадського діяча та видавця Г.І. Маркевича, М.Г.Орла-Степняка, службовця Державного банку, О.М.Осмяловського, А.К.Леверенка, службовців губернського земства, розпочали організацію аматорського театрального об'єднання і невдовзі затвердили статут товариства під назвою "Полтавський український музично-драматичний гурток". В основу діяльності гуртка покладено "...прагнення до широкого розвитку українського театрального мистецтва, постановки кращих творів класичної та сучасної літератури, нести в народ рідне слово, будити в ньому сили для боротьби за національну культуру" [1, с.3]. Саме про цей гурток, у якому, до речі, грав її батько Олександр Матвійович, згадує нар. арт. Катерина Олександрівна Осмяловська.

Одразу почали набирати охочих до драматичної групи та хору, котрий налічував близько 30 чоловік. До речі, змішаний хор гуртка на першопочатках мав більше досвіду, оскільки основну його частину складали співаки хорового товариства "Боян", яке і раніше брало участь у аматорських виставах.

Репетиції розпочались 25 вересня 1911 р. у приміщенні клубу "Общества приказчиков". До середини грудня того ж року була підготовлена перша театрально-музична програма, що складалась з двох частин: драма М.П.Старицького "Не так сталось, як гадалось" та концерт мішаного хору за творами М.В.Лисенка. Роль головної героїні мала грати Олександра Олексіївна Герцик, котра до цього тривалий час працювала у театрі М.К.Садовського (1906-1909 рр.), мала значний сценічний досвід та велику обдарованість. За спогадами подружжя Дудниченків "… перша вистава (10.12.1911р. – авт.) відбулася в міському театрі при переповненому залі з великим успіхом. Образ обманутої та обезчещеної паном селянської дівчини Катрі Дзвонарівни О.О.Герцик передала правдиво і натурально з такою силою, яка примусила глядачів сприймати з великим хвилюванням і сльозами , які дарували їй весь час бурхливі овації" [3, с.7].

Успіх прем'єрної програми згуртував товариство, зміцнивши бажання ще краще працювати надалі. Вивчення драматичних творів, репетиції не менше трьох разів на тиждень, вдумлива, копітка праця наслідком своїм мала неабияку театральну підготовку та виховання молоді, котра прийшла до колективу. Гуртківців найбільш цікавили соціально-побутові твори І.П.Котляревського, Т.Г.Шевченка, І.К.Тобілевича, М.П.Старицького, М.Л.Кропивницького. Хорова частина готувала співи до вистав: до репертуару входили народні пісні, веснянки, коломийки, музичні твори М.В.Лисенка, П.Ніщинського, М.Леонтовича.

Працюючи із великим натхненням, упродовж першого року існування (1911-1912 рр.) Гурток зміг поставити на сцені міського театру три драматичних вистави, виїхати на гастролі до повітового містечка Костянтинограда, селища Коломак Харківської губернії та влаштувати три "сімейні вечірки" у різних клубах Полтави.

Неодноразово у 1912-1913 рр. музично-драматичний Гурток та хорове товариство "Боян" об'єднували творчі сили для проведення вшанування значимих подій та Великих українців: влаштовувались вистави-концерти до дня народження Т.Г.Шевченка з відрахуванням всього грошового прибутку на спорудження пам'ятника поетові у Києві.

Із великим ентузіазмом актори-аматори та музиканти взялись і до підготовки вистави-концерта, присвяченого славетному землякові І.П.Котляревському. До участі у постановці "Наталки Полтавки" були закликано корифея українського театру П.К.Саксаганського на роль виборного та столичних акторів – у майбутньому нар. арт. України М.Литвиненко-Вольгемут (Наталка) та нар. арт. І.Мар'яненка (Микола). Роль возного виконував Г.І.Маркевич, Петра – Ф.Л.Мамчич. "Бажаючих бути присутніми театр не міг вмістити. Всі місця, проходи і куточки залу, відкіля можна було бачити спектакль і концерт були заповнені. Панував святковий настрій – у глядачів і на сцені. Вистави і концерти пройшли в урочистому і надзвичайному піднесенні з великим успіхом" [1, с.7], – відзначають гуртківці Дудниченки.

Підтвердження того, що наведені спогади подружньої пари аматорів - не вияв самозамилування і деякого перебільшення реальної ситуації, є мемуарний нарис нар. арт. К.О.Осмяловської, опублікований її сином Костем Липківським у книзі "Тіні незабутих предків". Ось вона згадує: "Постановки гуртка готувались ретельно, були вони серйозними, з добрим художнім та музичним оформленням і користувались серед населення великим успіхом. Часто учасників вистав забирали у професійні театри і українські трупи Садовського, Кропивницького тощо. Так, до МХАТу було прийнято гуртківця Григорія Хмару, до трупи М.Садовського – О.Г.Певного (там же один час грала О.О.Герцик, тоді дружина співака Івана Козловського) і ще багато інших. Батько (О.М. Осмяловський) з охотою увійшов до гуртка, беручи участь спершу у виставах як виконавець різних ролей, а потім працюючи в керівництві гуртка, і режисерував, і – під псевдонімом Байда – грав як героїчні, так і характерні ролі… Ми, діти, часто бували на спектаклях. Для нас ставили чудові дитячі вистави – "Тома Сойєра", "Хатину дяді Тома", "Чарівну флейту" та інсценізації казок з різними вражаючими ефектами" [4, с.19].

Свято "Білої ромашки". 1912 рік.

Крім основного завдання – розвитку театрального мистецтва, – Гурток брав участь у заходах, спрямованих на допомогу громадським благодійним організаціям. 1912 р. Товариство приєдналось до проведення "Дня білої ромашки", котре влаштовувалось для збору коштів для підтримки хворих на туберкульоз. Штаб гуртка знаходився коло пам'ятника І.П.Котляревському. Художник, літературознавець та етнограф Грицько Коваленко намалював і виготовив декорацію "Мальовнича українська хата", біля якої і продавались штучні білі квіти. Всі зібрані кошти були передані на утримання лікарської амбулаторії для хворих на сухоти, де вони отримували безкоштовне лікування та допомогу.

Протягом 1912-1913рр. було поставлено 25 вистав. Серед них: "Наталка Полтавка" І.Котляревського, "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Тарас Бульба" М.Гоголя, "Мартин Боруля", "Безталанна", "Бурлака", "Суєта", "Наймичка", "Чумаки", "Душогуби" І.Тобілевича "Степовий гість" Б.Грінченка. Афішування вистав здійснював власним коштом Г.І.Маркевич.

Незважаючи на початок Першої Світової війни, Гурток не припинив своєї діяльності: аматори виступають не тільки в театрі, але й по лазаретах. Поступово навіть розширюється репертуар – ставлять "Лимерівну" Панаса Мирного, "Саву Чалого" Івана Тобілевича.

Часто до участі у театральних програмах Гуртка запрошували відомого полтавського громадського діяча, науковця, професора В.Щепотьєва, котрий виступав з лекціями на ювілейних святах та перед концертами для поранених. Його слово було вагомим і з вдячністю сприймалося слухачами.

У 1917-1918 рр. керівництво гуртка для участі в його роботі запрошує акторів Київського і Львівського українських театрів П.Саксаганського, Д.Романицького, М.Петлішенка, П.Нінківського, Горленка, Старостинецьку, Є.Хуторну, В.Верховинця, Петрицьку, І.Мар'яненка. Творча робота відбувалась у приміщенні театру, вистави відбувались майже щодня, аматорська частина гуртка брала участь переважно в масових сценах. Намітився перехід до суто професійної театральної діяльності. Проте актори-аматори вважали за велику честь працювати поруч із талановитими професіоналами. Такий стан діяльності музично-драматичного гуртка продовжувався недовго. Невдовзі П.Саксаганський та Д. Романицький покинули Полтаву.

1918 р. Полтавський український музично-драматичний гурток закінчив своє існування у зв'язку з громадянською війною. Його діяльність стала незабутньою сторінкою в історії культурно-мистецького життя нашого міста. Автори спогадів не розв'язують питання – у чому незаперечний успіх діяльності гуртка?

На нашу думку, його забезпечили далеко не лише натхненна праця і завзяття гуртян-однодумців, але, найголовніше, патріотичний вектор їх діяльності. Вони задовольняли вимоги часу та змушували громадськість замислюватись над тим, які шляхи обиратиме суспільство у майбутньому. У репертуарі Гуртка завжди були серйозні п'єси переважно тогочасних провідних драматургів, котрі були близькі настроям громадськості. Глибока розробка та усвідомлення соціальних проблем свого часу, послуговування виключно українською мовою додавало значимості їх діяльності. До цього слід додати винятково сумлінне ставлення гуртян до фахової сторони справи. Ці чинники сприяли тому діяльність театрального аматорського товариства користувалась гарячими симпатіями полтавців та жителів навколишніх губерній, робила їх справу морально авторитетною та закладала підвалини "театрального" майбутнього Полтави.

Джерела та література:

1. Рукопис. Д.А. та М.Д.Дудниченки. Спогади про діяльність театрального товариства "Полтавський український музично-драматичний гурток". Фондова збірка Полтавського літературно-меморіального музею І.П.Котляревського. К.в.№4077, інв.№434-рукоп. – c.3.

2. Там само. – с. 4.

3. Там само. – с. 7.

4. Липківський К.О. Тіні незабутих предків. – К., 2003. – С.18.

5. Там само.– С.19.

© Стороха Є.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.