История Полтавы

Полтавская епархия

• 

Подробности

Просмотров: 76847

Полтавська єпархія. У 1799 р. указом Синоду була утворена Малоросійсько-переяславська єпархія. Правлячий архієрей носив титул Малоросійський і Переяславський. Указом Синоду від 17 грудня 1803 р. Малоросійсько-Переяславська єпархія перейменована на Полтавсько-Переяславську єпархію. З її утворенням полтавські ієрархи перебували в м. Переяславі, у приміській дачі Андруші, а з 1847 р. — у Полтаві. З того часу єпархія носить назву Полтавська. Правлячі архієреї (єпископи, архієпископи, митрополити) носили титул: Полтавський і Переяславський (1803—1937), Полтавський і Лубенський (1942—1943), Полтавський і Кременчуцький (з 1944). На допомогу по управлінню Полтавською єпархією у 1884 р. відкрито вікаріатство. Всі вікарні єпископи носили титул "Прилуцького", кафедра їх знаходилася при Полтавському Хрестовоздвиженському монастиреві. Вікаріатство припинило своє існування у 1937 р. Вікарні єпископи були постійними членами Полтавської духовної консисторії. У 1937 р. правлячий єпископат разом з духовенством був репресований, а всі парафії закриті. У кінці 1941 р., в період німецько-фашистської окупації, з ініціативи віруючих частина церков була відкрита, а в зв'язку з цим відновила свою діяльність і Полтавська єпархія. Очолив її протоієрей Володимир Біневський, при єпархіальному управлінні були відкриті річні курси для підготовки церковнослужителів (діяли до 1943 р.). З 1942 р. Полтавська єпархія очолюється правлячим архієреєм, який канонічно керує нею при соборному співдіянні кліру і мирян. Вищим органом управління єпархії є єпархіальні збори, які скликаються правлячим архієреєм не рідше одного разу на рік з однакового числа представників кліру і мирян (чоловіків, жінок, молоді). При Полтавській єпархії діє єпархіальна рада, яка скликається архієреєм і складається не менше як з чотирьох осіб у пресвітерському сані, половина з яких призначається архієреєм, а решта обираються єпархіальними зборами на один рік. При єпархіальному управлінні є архів.

За даними клірової книги на 1912 р. у Полтавській єпархії було 1250 церков, 7 монастирів, з них 3 чоловічі та 4 жіночі, 4 повітових духовних училища (у Полтаві, Лубнах, Переяславі та Ромнах), Полтавська духовна семінарія, жіноче єпархіальне училище, при кожній церкві — церковнопарафіяльні школи або школи грамоти, 10 духовних правлінь, братств і комітетів, інші єпархіальні установи. У 1906 р. при архієрейській кафедрі був відкритий Полтавський історико-археологічний комітет.

На 1990 р. у Полтавській єпархії, яка обіймає територію Полтавської області, знаходилося 70 діючих парафій, об'єднаних у 5 благочинницьких округів: 1-й Полтавський, 2-й Лубенський, 3-й Кременчуцький, 4-й Гадяцький, 5-й Миргородський, два монастирі — Мгарський і Полтавський Хрестовоздвиженський. Рішенням виконкому Полтавської обласної Ради народних депутатів від 19 лютого 1990 р. споруди Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря передано у відання церкви та правлячого єпархіального архієрея Полтавського і Кременчуцького Сави для відкриття в ньому жіночої общини черниць. У 1989—1990 рр. Полтавській єпархії повернуто 18 церковних приміщень, у т. ч. Різдвяно-Богородицький собор колишнього Козельщинського монастиря.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 717-718

 

 

Iсторія Полтавської єпархії починається з 1054 року, коли за святительства Константинопольського патріарха Михайла Керуларія при Київському митрополиті Iларіоні була створена Переяславська кафедра. Першим єпископом Переяславським був Преосвященний Миколай (1054-1072 рр.).

Переяславська кафедра проіснувала до 1279 року. Після скасування самостійної кафедри територія сучасної Полтавщини перебувала, ймовірно, під безпосереднім управлінням Київського Першосвятителя.

1700 року Переяславська кафедра була відновлена як вікаріатство Київської Митрополії. З 1733 по 1785 рік існувала самостійна Малоросійсько-Бориспільська єпархія, яка в 1785 році знову стала вікаріатством Київської Митрополії. У 1799 році її перейменували в Малоросійську і Переяславську.

В 1775 році була створена Словено-Херсонська єпархія (з 1786 року - Катеринославсько-Херсонська), до складу якої ввійшла частина території нинішньої Полтавщини. До 1799 року Преосвященні Словено-Херсонські і Катеринославські мали резиденцію в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі.

Після ліквідації запорізьких полків на Лівобережній Україні з початку 1782 року територія сучасної Полтавщини входила до складу Київського й Чернігівського намісництв та Новоросійської губернії, а після розформування останньої, з 1783 року - до Катеринославського намісництва. В 1796 році намісництва на Лівобережжі були скасовані, а натомість була створена Малоросійська губернія з центром у Чернігові. До її складу увійшли райони, що утворили згодом Чернігівську та Полтавську губернії.

1799 року була створена Малоросійсько-Переяславська єпархія з центром у Переяславі, якій підпорядковувалися церкви й монастирі Малоросійської губернії. Правлячий архієрей носив титул "Малоросійський і Переяславський".

На початку 1802 року імператорським указом Малоросійська губернія була ліквідована, а замість неї створено дві: Полтавську та Чернігівську. Незабаром указом Святійшого Синоду від 17 грудня 1803 року Малоросійсько-Переяславська єпархія була реорганізована й перейменована в Полтавсько-Переяславську.

Тільки в 1847 році центр єпархії (резиденція єпархіальних Преосвященних) переноситься в Полтаву, а єпархія почала називатися Полтавською з титулом правлячого архієрея "Полтавський і Переяславський".

Для допомоги в управлінні єпархією в 1884 році було відкрито (проіснувало до 1937 року) Прилуцьке вікаріатство, а Преосвященні Прилуцькі перебували при Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. У 1920-1928 роках також існувало Лубенське вікаріатство.

При єпархіальному архієреї діяла Полтавська духовна консисторія - колегіальна організація, що виконувала церковно-адміністративну й судову функції; вона була вищим єпархіальним органом управління Православної Церкви. Консисторія була ліквідована 1919 року постановою Всеросійського Церковного Собору про реорганізацію консисторій у єпархіальні ради.

З 1863 року єпархія мала свій друкований орган - журнал "Полтавські єпархіальні відомості". Крім офіційної інформації, він містив і неофіційну частину, де друкувалися численні статті з історії єпархії, монастирів, храмів, церковнопарафіяльних шкіл та біографічні нариси про видатних церковнослужителів. У 1919 році, після встановлення радянської влади, журнал був закритий.

Iсторично склалося так, що в різний час у Полтавську єпархію входили, крім сучасної Полтавської області, також Переяславський, Золотоніський, Прилуцький і Роменський повіти (зараз - Київська, Черкаська, Сумська й Чернігівська області). За даними клірової книги Полтавської єпархії, на 1912 рік тут було 2 606 899 осіб православного віросповідання, 1250 храмів, 7 монастирів (3 чоловічих і 4 жіночих) з майже 500 ченцями і черницями зі стількома ж послушниками й послушницями, чотири духовних училища (у Полтаві, Лубнах, Переяславі та Ромнах), духовна семінарія й жіноче єпархіальне училище в Полтаві. На той час майже при кожній церкві існувала церковнопарафіяльна школа або школа грамоти, де навчалося понад 54 000 учнів і учениць. У 17 соборах, 1124 парафіяльних храмах, 29 приписних, 22 домових і 40 цвинтарних церквах несли послух 51 протоієрей, 1262 священики й 1386 псаломщиків.

З 1890 по 1918 рік діяло Полтавське єпархіальне братство імені святого преподобномученика Макарія. Воно надавало матеріальну допомогу церковнопарафіяльним школам (ремонт, придбання літератури, допомога малозабезпеченим учням). Сприяло відкриттю нових шкіл, курсів із підготовки вчителів грамоти тощо. На 1896 рік братство нараховувало 1388 членів, у тому числі 35 почесних, 16 довічних і 844 дійсних. Братству були підпорядковані 1388 шкіл, у тому числі 476 церковнопарафіяльних і 547 шкіл грамот. Загалом у братських школах навчалося 29 428 учнів. Керівництво курсами й школами здійснювала Рада, яку очолював ректор Полтавської духовної семінарії.

Завдяки активній діяльності Преосвященного Iоанна (Смирнова) та інших відомих полтавських учених, при єпархіальному управлінні за указом Синоду в 1906 році був створений Полтавський археологічний комітет і Полтавське давньосховище (унікальний музей рідкісної церковної старовини, де зберігалося, наприклад, Пересопницьке Євангеліє). Музей діяв до 1919 року.

Iз встановленням радянської влади церковне майно, у тому числі священні предмети, було розграбовано або відібрано за постановами органів влади. Тоді ж були передані державним музеям і скарби Полтавського давньосховища. Після закриття в 1923 році Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря безслідно зникли нетлінні останки архієпископа Амвросія (Серебренникова), а також єпископа Афанасія (Вольховського) - єпископа Староруського, згодом Могилівського (уродженця Полтави, випускника Києво-Могилянської академії), який з 1798 року перебував у лубенському Мгарському монастирі й помер у 1801 році в Полтаві.

Після жовтневих подій 1917 року храми й монастирі на Полтавщині почали масово закривати; в 1937 році весь правлячий єпархіальний єпископат разом із духовенством було репресовано, парафії ліквідовано. В 1939 році, після смерті тимчасово керуючого єпархією Преосвященного Митрофана (Русинова), кафедра в Полтаві практично припинила своє існування.

У період німецько-фашистської окупації, в 1942-1943 роках, Полтавська єпархія на деякий час поновила свою діяльність, частина церков була відкрита. Управляв єпархією протоієрей Володимир Біневський, потім - єпископ Веніамін (Новицький) із титулом "Полтавський і Лубенський".

Після остаточного поновлення церковного життя на Полтавщині (з 1944 року) й понині Преосвященні Полтавські називаються "Полтавськими і Кременчуцькими".

В повоєнні роки Полтавська єпархія постраждала так само, як і вся Церква. Далася взнаки "боротьба з релігією". Як свідчать архівні дані, в 1945 році в єпархії було 346 церков і 376 священнослужителів (у тому числі 5 ченців). У 1948 році храмів стало 340, а священнослужителів - 325. Така ситуація зберігалася до 1961 року. На 1970 рік кількість храмів скоротилася до 52, а священнослужителів залишилось тільки 65. На початок 1988 р. ці числа майже не змінилися, лише дещо зросла кількість священнослужителів. До цього року в Полтавській єпархії було лише 52 діючі парафії, розділені на 5 благочинних округів, і жодного монастиря.

Зараз у Полтавській єпархії чимало оновлених (відновлених) і новоспоруджених храмів, чотири монастирі. При лікарнях, у виправно-трудових колоніях, в багатьох соціальних установах пристосовуються приміщення для звершення богослужінь. При храмах діють недільні та вечірні школи. Активно працюють паломницькі центри.

На сьогодні в Полтавській єпархії діють два братства: Горбаневської чудотворної ікони (м. Полтава) і Козельщанської ікони (молодіжне, смт Опішня).

Перша Духовна школа в єпархії з'явилась у 1738 році, коли Преосвященним Переяславським Арсенієм (Берло) був заснований Переяславський колегіум (Переяславська семінарія). З 1803 року вона була перейменована в Полтавську духовну семінарію, у 1862 році переведена в Полтаву. Закрита в 1918 році.

З Полтавською духовною семінарією пов'язані імена багатьох видатних церковних, а також світських діячів: тут був викладачем і наставником письменник Iван Семенович Нечуй-Левицький; викладав диригент, педагог і композитор Гордій Павлович Гладкий.

З 2001 року Полтавську єпархію очолює Високопреосвященніший Филип (Осадченко).

Джерело:

http://orthodox.org.ua/uk/istoriya_eparhiy/2007/08/24/1668.html#