Биляшивский, Николай Федотович

Highslide JS

Біляшівський, Микола Федотович (1867-1926) – історик, музеєзнавець, почесний член Полтавського церковного історико-археологічного комітету.

Народився 12 жовтня 1867 р. в м. Умань Київської губернії в сім'ї вчителя Уманського повітового духовного училища. Середню освіту здобув у Києві — в 1885 р. закінчив одну з київських гімназій. У 1887—1891 pp. навчався на юридичному факультеті Університету св. Володимира у Києві. Одночасно був вільним слухачем історико-філологічного факультету, де на становлення його як історика і археолога великий вплив справив В. Б. Антонович. У 1891 р. М. Біляшівський склав випускні іспити в Новоросійському університеті в Одесі і отримав місце "кандидата на судові посади". Пропрацювавши у судовому відомстві півроку, він покинув службу і поринув в археологію і первісну культуру, інтерес до яких відчував ще із студентських років.

Восени 1892 р. Микола Біляшівський виїхав до Москви, де поєднував службу в Архіві Міністерства юстиції під керівництвом відомого історика права, археолога та архівіста Д. Я. Самоквасова з вільним відвідуванням природничого факультету Московського університету, де слухав лекції з остеології та геології і співробітничав з відомим фахівцем з проблем антропології Д. М. Анучіним.

Під час перебування в Москві М. Біляшівський познайомився з управителем Варшавської казенної палати І. Рудченком, відомим українським фольклористом та літературним критиком, і на його пропозицію зголосився очолити архів цієї установи і так званий Архів колишнього фінансового управління Царства Польського. Основу фондів цього архіву складали документи XVI— XVIII ст. з архіву Коронного Скарбу Речі Посполитої. Серед них чималий відсоток становили документи із соціально-економічної історії українських земель, що входили до складу польської держави.

М. Біляшівський, який мав хист і смак до історичних досліджень, був захоплений документальними скарбами підпорядкованого йому архіву і не міг обмежуватись лише виконанням своїх службових обов'язків. Прагнучи донести історичні відомості до української громадськості, він почав виступати з публікаціями джерел у часописах "Киевская старина" та "Записки НТШ", робив повідомлення про документи архіву на X археологічному з'їзді у Ризі, підтримував тісні контакти з Науковим товариством у Львові, співробітничав з М. Грушевським у підготовці до друку перших томів люстраційних описів королівщин в Україні в історичній серії "Джерела до історії України-Руси".

М. Біляшівський виношував широкі творчі плани щодо заснування архівного видання. Планував укласти фундаментальний покажчик підпорядкованого йому архіву, здійснити за сприяння Київської комісії розгляд давніх актів, видати друком значні масиви історичних документів про королівські маєтності на Волині та Поділлі в XVII ст., проте у зв'язку з фінансовими проблемами та низкою різних обставин його археографічні наміри не мали реального втілення.

Під тиском обставин М. Біляшівський покинув службу у Варшаві і повернувся до Києва у 1998 р. Невдовзі після повернення він розпочав активну роботу щодо організації Київського музею старожитностей та мистецтв. Загалом коло наукових інтересів Миколи Федотовича було досить широким, але головними напрямами його діяльності залишались археологія і музейна справа. Він проводив археологічні розкопки на Княжій Горі поблизу Києва, на Волині, досліджував пам'ятки трипільської культури в с. Борисівка на Київщині. Він започаткував і незмінно редагував науково-популярний часопис "Археологическая летопись Южной России", що виходив як додаток до журналу "Киевская старина" у 1899—1901 pp., а згодом як самостійне видання у 1903—1905 pp.

М. Біляшівський був організатором, а потім директором з 1902 по 1923 р. Київського художньо-промислового та наукового музею (до 1904 р. Київський музей старожитностей та мистецтв), колекції якого стали основою фондів Історичного музею України та Музею українського образотворчого мистецтва.

М. Біляшівський був визнаним авторитетом у різних колах суспільства. Він багато і активно співпрацював з українськими меценатами Терещенками та Ханенками. Беззаперечний його авторитет у політичних колах, про що свідчать висування його до складу І Державної Думи від Демократично-радикальної партії у 1906 р. та членство в Українському Клюбі. Незмінний член багатьох громадських комітетів, зокрема дійсний член Об'єднаного Комітету зі спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку. Царський уряд також залучав М. Біляшівського до виконання відповідальних завдань. Під час Першої світової війни він був уповноваженим від Російської Академії наук для охорони пам'яток культури в Галичині та Буковині. При Українській Центральній Раді — голова Центрального комітету охорони пам'яток старовини й мистецтва в Україні. За Радянської влади вчений незмінно (до 1923 р.) очолює створений ним музей. Веде активну та плідну роботу щодо розвитку музейної справи в Україні та у структурах Академії наук, дійсним членом якої він був з 1919 р. Автор численних наукових публікацій.

Микола Федотович Біляшівський пішов з життя 21 квітня 1926 р. в Києві, похований у Каневі на Черкащині.

Джерело:

Электронная библиотека Князева - http://ebk.net.ua

Фото: http://www.histans.com

 

Биляшивский, Николай Федотович — украинский археолог, этнограф, искусствовед, общественный деятель. Один из основателей и действительный член Украинской Академии Наук (с 1919 года).

Родился 24 октября 1867 года в Умани в семье священника.

Детство Николая Биляшивского прошло преимущественно в селе Острийки Белоцерковского уезда. Вскоре семья переехала к родственникам в Киев. Учился во 2-й Киевской гимназии. Историю в его классе преподавал В.П. Науменко, в будущем редактор ежемесячного исторического журнала «Киевская старина». Всячески поощрял Биляшивского к изучению и сбору местной старины директор церковно-археологического музея на Подоле Н.И. Петров. Еще гимназистом Николай Биляшивский стал «своим» в кругу киевских нумизматов. Во время учебы в Киевском университете Св. Владимира учился у профессоров В. Антоновича и А. Прахова.

Посвятил свою жизнь исследованию археологических памятников на территории Украины от каменного века до раннего средневековья. Был участником многих археологических съездов, членом редакции журнала «Киевская старина». В 1902-1923 годах — организатор и директор Киевского городского художественно-промышленного и научного музея (ныне Национальный художественный музей Украины). В 1906 г. избран членом российской Первой Государственной Думы, где принадлежал к украинской фракции.

В годы Первой мировой войны — уполномоченный Российской академии наук для охраны памятников культуры в Галиции и Буковине, с 1917 года — председатель Центрального комитета охраны памятников старины и искусства в Украине. Был редактором журнала «Археологическая летопись Южной России». Во времена Украинской Народной Республики был среди членов Украинской Центральной Рады 2-го состава.

Проводил археологические исследования памятников Волыни и Киевщины, автор многочисленных трудов по музееведению, археологии, нумизматики, много сделал для развития музейного дела в Украине. Труды по археологии увидели свет в «Киевской Старине», «Трудах», археологических съездов, Сообщениях ВУАН.

Научные работы: 1889 — Монетный клады Киевской губернии; 1890 — Следы первобытного человека на берегах р. Днепра вблизи Киева; 1890-1891 — Княжа гора; 1900 — Раскопки могильника у деревни Богданово Глуховский уезда Черниговской губернии // АЛЛЮР (археологическая летопись Южной России). - М., 1900. - Т.2.

Умер 21 апреля 1926 года в Киеве, похоронен в Каневе.

В 1988 году в Киеве возле входа в Национальный художественный музей Украины в честь многолетнего директора музея Николая Биляшивского установлен памятник (скульптор Анатолий Кущ, архитектор Олег Стукалов).

[Биляшивский Н. Ф. был избран почетным членом Полтавского историко-археологического комитета - Т.Б.]

Источник:

Киевский календарь

 

Беляшевский, Николай Федорович. Член I Государственной Думы России от Киевской губернии. Родился в 1867 г. Конституционный демократ.

Дворянин. Директор музея древностей и искусств. Окончил университет св. Владимира по юридическому факультету. Был вольнослушателем Московского университета, где занимался антропологией. Член редакции журнала "Киевская старина". Редактор-издатель журнала "Археологическая летопись южной России". Член многих ученых обществ.

Источник:

Члены Государственной Думы (портреты и биографии). Первый созыв 1906-1911 г. Составил М. М. Боиович. Издание Т-ва И. Д. Сытина. Москва - 1906. Стр.123.

 

Ссылки на эту страницу


1 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
2 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
3 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
4 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
5 Искусствоведы
[Мистецтвознавці] - пункт меню
6 Историки, краеведы и археологи
[Історики, краєзнавці та археологи] - пункт меню
7 История Украины, 1917-1923 гг. Т. 1 : Время Центральной Рады
Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. 1 : Доба Центральної Ради / Дмитро Дорошенко. – Ужгород. Накладом О. Цюпки : б. в., 1932. — 437 + XXI.
8 История Украины, 1917-1923 гг. Т. 2. Украинская Гетманская Держава 1918. года
Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. 2 : Українська Гетьманська Держава 1918. року / Дмитро Дорошенко. – Ужгород. Накладом О.Цюпки : б. в., 1930. — 423 + LXXXVI.
9 Личности - Б
[Особистості - Б] - пункт меню
10 Маловідомі сторінки з життєпису Олени Пчілки
Михайло Гуць. Маловідомі сторінки з життєпису Олени Пчілки (Деякі архівні матеріали, пов'язані з відкриттям пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві 1903 року) // Слово і час. Науковий журнал Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та національної спілки письменників України. Київ, 2005, № 10. Стор. 58-66.
11 Мельник-Антонович, Екатерина Николаевна
[Мельник-Антонович (Антонович-Мельник), Катерина Миколаївна] (1859-1942), археолог, историк и общественная деятельница
12 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
13 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
14 Религиозные деятели
[Релігійні діячі] - пункт меню
15 Труды Полтавского церковного историко-археологического комитета. Выпуск первый
[Праці Полтавського церковного історико-археологічного комітету. Випуск перший] / Полтава. 1908
16 Церковный историко-археологический комитет
Полтавский церковный историко-археологический комитет
17 Этнографы и фольклористы
[Етнографи і фольклористи] - пункт меню