История Полтавы

Письмо из Чернигова

• 

Подробности

Просмотров: 634

Григорий Коваленко. Письмо из Чернигова.

Публікується за виданням: Коваленко Грицько. Лист з Чернігова. — «Літ.-наук. вісник», 1898, т. 4, кн. 10, с. 31—34. Друга пагінація.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Коваленко Грицько. Лист з Чернігова — 31

З культурного житя на Українї.

ЛИСТ З ЧЕРНИГОВА.

("Курси" для сїльських учителів. — Вечерницї і промова В. Науменка з нагоди столїтя нової української літератури. Теж питанє у Чернигівській радї міській).

З того часу, як я подав редакциї "Лїт.-наук. Вістника" свій перший лист,*) проминуло кілька місяцїв; але се був так званий у нас "мертвий сезон", — лїто, спека. Я-ж пишу про "культурне житє", а під такий час міські громадяне не хочуть дбати про "культуру": надопекла вона їм за зиму, вони спішать скинути з себе на час важкий тягар "культури", втекти кудись на "лоно природи", жити там житєм первісних людей... Правда, за сей час відбулись вибори радників до повітового земства, та се не торкаєть ся безпосередно нашої справи...

У серпнї с. р. були скликані в Чернигів місцеві учителї сїльських (земських) шкіл, — на педаґоґічні "курси". Вони тягли ся цїлий місяць. Хоч школа у нас і не народня, а через те й шкідлива, проте-ж та шкода може бути більшою або меншою, з огляду на те, о скільки осьвічені учителї і в яюму напрямі їх навчають проводирі "курсів". Року 1894 в Чернигові також були курси, і проводирем був Тихоміров з Москви. Він має свої заслуги, але його напрям, з нашого погляду, шкідливий для нашої школи. Сього року покликали вести "курси" і вчити учителїв — В. Науменка

*) Гляди книжки VIII і IX.

Коваленко Грицько. Лист з Чернігова — 32

з Київа (редактора "Київської Старини" і учителя ґімназиї). Сьому можна тільки радїти, бо д. Науменко, маючи добру ерудицию в педаґоґічних справах і вміючи дуже добре викладати, у всякому разї не поведе учителїв до побільшена того лиха, яке дїєть ся з нашою школою.

18 серпня відбули ся вечерницї; головну участь брали у їх ті-ж учителї та учительки. Сьпівали пісень московських і наших хтось грав на фортепянї, хтось дуже добре на скрипцї, один місцевий чоловік деклямував Некрасова (українських декламаций не було). В. Науменко сказав промову (чи то прочитав реферат, що був власне промовою) про Котляревського, з нагоди столїтя "Енеїди". Промова була коротенька, але жвава, і мусимо дякувати д. Науменкови, що нагадав ширшій громадї про сю справу (на вечерницях було щось до 500 душ людей).

Ось коротенький зміст сеї промови:

В деякі моменти громадського житя доводить ся оглянути ся назад, згадати минуле, щоб на підставі його красше бачити певний шлях на далї, черпати в минувшинї сили до дальшого поступованя. Такий момент настав саме тепер для українського слова, бо сього року закінчило ся перше столїтє української літератури.

Поява великого, справжнього поета взагалї є фактом великої ваги, великим придбанєм для громади. Бо, як казав один, —

каждый годъ
толпа поэтовъ въ міръ идётъ,

та рідко вибирають ся з них одиницї, котрих талант і слово хоч неясною зіркою блисне. А ми маємо в Котляревському не тільки гарного поета, а ще й творця нової народньої літератури. Уже се одно сьвідчить про велику вагу дїяльности Котляревського.

Торкаючись питаня, в якій мірі Котляревського можна вважати першим українським поетом, треба пригадати слова знаменитого нашого професора, Михайла Максимовича; він рівняв нашу лїтературу з нашими степовими річками: як наші ріки тихо, помалу, але невпинно течуть до моря, так наша лїтература хоч дуже тихенько, але невпинно розвивала ся від найдавнїйших часів. До сього треба додати, що як на річцї маємо мілкі, замулені місця, де течія спиняєть ся або затихає, так на протягу істориї української лїтератури маємо часи, коли розвій її спиняв ся, затихав, або й зовсїм переривав ся; а потім знов наставали часи більшого руху. Неспокійні часи боротьби старих руських князїв дали спро-

Коваленко Грицько. Лист з Чернігова — 33

можність розвити ся старій лїтературі, з котрої фраґмент маємо в "Слові о Полку Ігоревім". Після того настав час лихий, лїтературна течія спинила ся. Знов у 16-ім та 17-ім столїтю почало ся відродженє Руси-України, і активною її силою було козацтво. Лїтература знов розвиваєть ся в двох напрямах: виробляєть ся церковна, духовна лїтература, з мовою книжною, не зовсїм подібною до живої народньої; поруч зростає народня лїтература, вже цїлком з живою мовою, але вона не друкувала ся, а зберігала ся в памяти народу і в записях грамотїїв. Се — думи, піснї і т. и. у другій половинї 18-ого столїтя стало так, що духовна лїтература пішла по росийській течії; жива-ж народня словесність таїла ся по хатах, по закутках, — дожидала часу...

Які причини сприяли тому, що Котляревський почав писати по народньому? З кінця 18-ого столїтя в Европі та вже і в Росиї почав ся в лїтературі національний рух. Почали уважнїйше придивляти ся до народнього житя, знайшли ся і письменники, поети, що вже писали живою мовою. Треба було сподївати ся, що і на Українї поміж інтелїґенциєю почнеть ся такий самий рух. І він почав ся. Року 1798 вийшли три перші піснї "Енеїди", що звернули на себе увагу ширшої громади, не виключаючи й царя Миколи І, тодї ще (1816 р.) великого князя. Ся жартовлива поема з клясичною фабулою була наслїдуванєм Осипову. Але написана вона так добре, перетворена цїлком відповідно українському народньому духови, і в нїй ховаєть ся так богато розличного і доброго, що годї нам віднїмати у Котляревського його заслужену славу.

В початку 60-их років П. Кулїш силкував ся "розвінчати" Котляревського, довести, що то був чоловік хоч і талановитий, але на фальшивому ґрунті, і через те може більше нашкодив, нїж прислужив ся Україні. Кулїшеви не подобало ся, що перша українська книжка була жартовлива, повна "бурлацького юродства".

З таким острим осудом не можна погодити ся. Дякуючи Котляревському, скоро появили ся иньші письменники, і до 20 років 19-ого столїтя в публїцистицї росийській та польській уже розглядали питанє про українську лїтературу.

Заслуга Котляревського дуже велика. Тепер нам легко розуміти, через що і як треба було почати розвій народньої лїтератури; але трудно було тому, хто починав нове дїло. І сю заслугу

Коваленко Грицько. Лист з Чернігова — 34

признав наш великий поет Шевченко, що висьпівав вічну славу Котляревському.

19 серпня були звичайні збори міської ради; заступник голови нагадав радникам, що дня 29 сього місяця Полтавська рада міська сьвяткувати-ме память Котляревського, з нагоди столїтя "Енеїди", то треба було б у сей день привитати Полтаву телєграмою від Чернигівської мійської ради. Рада на те охоче пристала. Як звісно, памятник Котляревському сього року не буде збудований, — не впорали ся. Збирати гроші на памятпик дозволено було на один рік, і то тільки в Полтавщині, а, напр., на Чернигівську ґубернїю такого дозволу не дали, хоча жертви приватним способом посилали ся звідусїль.

Гр. Коваленко.