История Полтавы

Рецензия на работу И. Стешенка "И. П. Котляревский и Осипов в их взаимоотношении"

Подробности

Просмотров: 771

Іван Франко. Рецензія на працю І. Стешенка "И. П. Котляревский и Осипов в их взаимоотношении".

Подається за виданням: Іван Франко. Рецензія на працю І. Стешенка "И. П. Котляревский и Осипов в их взаимоотношении" // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1898. - Том XXVI. - [3] + 204 с. Розділ "Бібліографія", стор. 36-38.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

— 36 —

И. Стешенко — И. П. Котляревскій и Осиповъ и ихъ взаимноотношения (Кіевская Старина, 1898, іюль-августъ, стор. 1—82).

Соті роковини, виданя першої української книжки — Енеіди Котляревського, вшанувала редакция "Киевской Старины" опублїкованєм трьох важних причинків для оцінки дїяльности і таланту сего батька нашої нової літератури. Перший із сих причинків, котрого титул ми виписали висше, має на меті порівнанє тексту української Енеїди з великоруською Енеідою Осипова, що у-перве вийшла ще 1791 р. Доси критики Котляревського всіляко міркували про те, чи Котляревський писав під впливом Осипова, чи ні; д. Стешенко, трохи серіознїйше навіть нїж би було треба, наводить і розбирає ті ріжнородні здогади і в кінцї переводить порівнанє текстів обох творів. З того порівнаня виходить ясно по над усякий сумнїв, що Котляревський користував ся Енеідою Осипова, що богато віршів Осипова майже живцем або в вільнім перекладї війшло до твору Котляревського, що загальний плян Енеіди взятий також у Осипова, хоча декуди повкоручуваний, що навіть деякі руссизми в мові укр. Енеіди треба покласти на карб росийського взірця. Ще одну до-

— 37 —

сить важну обставину проминув д. Стешенко, а власне ритм і будову строфи, котру Котляревський також запозичив від Осипова; строфа обох Енеід (10 рядків римованих по схемі a b a b cc d ее d, при чім b i d — рими мужеські) є типова для росийських епічних поем старшої доби з гумористичною закраскою; нею написані Пушкінів "Евгеній Онѣгинъ" і Лєрмонтова "Капитанша"; в українській літературі сею строфою написана тілько Енеіда Котляревського, єгож Ода до кн. Куракина і ще дві безіменні оди (також гумористичні) на війни з Французами 1807 і 1812, зложені коли не самим Котляревським, то кимсь таким, що знав не тілько Енеіду, але й Оду до Куракина, з котрої в одї на вигнанє Наполеона перенято живцем деякі рядки (див. Кіевская Старина 1886, І, стор. 190-195).

Аби доказати, що Енеіда Осипова справдї була взірцем для Котляревського, д. Стешенко зводячи до купи скупі біоґрафічні сліди (нераз тілько фрази біоґрафів) береть ся доказувати, що Котляревський не міг написати перших частин Енеіди анї 1791 анї 1792 p., а писав її десь аж 1795-96 p., маючи вже під руками всю Енеіду Осипова, котрої конець видано 1795 р. Менї здаєть ся, що д. Стешенко був би ліпше зробив, як би не силкував ся бути надто докладним там, де єго жерела зовсім недокладні, бо нпр. головний біоґраф Котляревського, Стеблїн-Каменський, говорить, що Енеіду писав Котляревський аж вступивши до військової служби, а се, мовляв, було 1803 р. "Сей додаток неважний — міркує д. Стешенко, — бо С. Камінський по просту не знав, коли Котляревський вступив до військової служби". Еге-ж — можна-б на се сказати словами народньої анекдоти — верби не занюхав, а ковбасу в борщі занюхав! коли Котл. вступив до війська — сего не знав, хоч на се міг мати офіцияльні документи, а коли писав Енеіду, се він знав.

Пускаючи ся на такі тонкости дуже легко з критика зробити ся адвокатом, і д. Стешенко в своїх статях про Котляревського робить ся ним дуже часто. І без потреби. Чи не лїпше-б було д. Стешенкови замісць вдавати ся в широкі міркуваня — пошукати нових материялів до відповіди на те і деякі иньші питаня?

Далї показує д. Стешенко, що Осипов у своїй Енеідї ішов за німецьким пародистом Блюмауером, котрого травестована Енеіда вийшла в Відні у-перве 1784 р. Та тілько коли Блюмауер вістрє своєї сатири в дусі Йосифінської тенденциї обернув проти монахів і клерикалізму, Осипов написав свою Енеіду без ніякої тенденциї, бажаючи тілько потішити, насьмішити читачів та приймаючи все грубіянське за сьмішне. От тим то його пародія тепер не так сьмішна як нудна, а декуди збуджує чутї обридженя. Котляревський вітхнув у ту декольороваву паро-

— 38 —

дию нового духа, забажав у рамках Енеіди змалювати сучасну Україну з її хибами і написав твір високої стійности, живий і сьвіжий. Наслідуванє Осипова не пошкодило йому, а показало тілько контраст: що може з теми, попсованої вже нетямущим віршоплетом, зробити правдивий талант.

За переведенє детального порівнаня Енеіди Котляревського з твором Осипова, сего остатнього з Блюмауером, з оглядом також на латинський твір Верґілїя належить ся д. Стешенкови подяка як за сповнене одного з desiderat-ів критики в справі творчости Котляревського.

Ів. Франко.