Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Произведения И. П. Котляревского в Галиции

Иван Франко. Произведения И. П. Котляревского в Галиции.

Подається за виданням: Іван Франко. Писання І. П. Котляревського в Галичині // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1898. - Том XXVI. - [3] + 204 с. Стор. 1-14.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 1

Писаня І. П. Котляревського в Галичині.

Подав Др. Іван Франко.

Писаня Котляревського задля їх глубокої національности, простоти і притім загально-людської доступности і зрозумілости не могли лишити ся без впливу на відродженє українсько-руського національного духа не тілько на Українї, але і в Галичинї. Правда, літературна продукция галицьких Русинів до 1848 року була занадто слаба, занадто стїснена тодїшнїми цензурними обставинами (десять раз гірше, нїж було стіснене українське письменство в тодїшнїй Росиї!), щоб ми могли бачити в нїй виразнї слїди і плоди впливу Котляревського, а глухий антракт 1850-1860 pp. заглушив і ті здорові зерна, які були посїяні давнїйше. Та проте від перших проблисків нашого відродженя аж до 1849 року ми раз у раз стрічаємо слїди впливу Котляревського на наших писателїв і на ширшу громаду. Задачею отсих рядків є зібрати ті слїди в одну мозаіку.

Коли і яким шляхом дістала ся Енеїда до Галичини? Докладно сего не можемо сказати. Виданє з 1809 р. було в біблїотецї Оссолїнських у Львові (утворенїй 1817 р.) і тут певно знайомили ся з ним деякі студенти-Русини; унїверситетська біблїотека має тілько виданє 1842 р., тай то справлене мабуть уже по 1848 роцї. Зрештою між Україною і Галичиною до 1848 р. від самого роздїлу Польщі були далеко частїйші звязки, нїж потім. Великі маґнати Потоцкі, Ржевускі і иньші мали маєтки по сей і по той бік кордону, їздили часто сюди й туди і тягали з собою численну двірню: слїди сих переїздів лишили ся в дворацьких піснях, складаних при дворах тих панів при кінцї

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 2

XVIII і в початку нашого віку. От якась служниця привезена з України до Галичини чує себе мов у иньшім сьвітї і промовляє :

З України тут приходжу в жалости бідненька,
Ах, щаслива-м, що знаходжу мого козаченька.
Не такії тут сторони, як у нас любії;
Тутка хлопцї як ворони, при тім невірнії.
І я родом з України, де доволї всього:
Дївки красні як калини, богаті до того,
І вірнії і хороші, дотримують слова, —
А тут хлопця за три гроші продати готова.
                                  (Waclaw z Oleska, 292).

В иньшій співанцї "Козак з України" малює своє двірське житє:

Гей я козак з України,
Козак з роду, козак з міни,
Нїгди в житю не заплачу:
Гучу, кричу, граю, скачу.
Бодай наше Поберіже!
Хоч нагайка плечі зріже,
Козак на то не заплаче,
Гукне, крикне, грає, скаче. (Тамже, 202).

Були крім того й ріжнородні иньші зносини Галичан з Україною. Руські міщане і селяне з Дрогобича, Калуша і иньших підгірських міст возили на Україну сіль; одну з найкращих памяток деревляного церковного будівництва в Галичинї, церков сьв. Юра в Дрогобичи, купили дрогобицькі солярі десь над Днїпром за сіль і на своїх возах привезли до Дрогобича. (Див. Przegląd archeologiczny, Lwów, 1882-83). Сам Котляревський у Енеїдї натякає на те, що навіть лївобережні богаті козаки гонили волів до Шльонська, се б то на славні ярмарки в Голомуцї (Див. "Перше виданнє Енеїди", Львів, 1898, стор. 45). Все те давало змогу Галичанам познайомитись з книжкою, що в Росиї зараз по своїм виходї зробила ся дуже популярною, коли на протягу 11 лїт видержала три виданя.

Та проте перші слїди знайомости Галичан з Енеїдою не старші 20-их років нашого віку, тай то коли зачислити до 20-их років той відривок рукописного відпису Енеїди, який описав д. Коцовський у "Зорі" (1886, стор. 416). Сей відривок, переписаний у Галичинї латинськими літерами, мабуть із виданя 1808 p., цїкавий тим, що переписаний не з друку, а з якогось иньшого рукопису. У мене в руках є иньший список Енеїди Котляревського,

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 3

зладжений на Українї, але давно принесений до Галичини; я одержав його від львівського антиквария Іґля, що закупив його разом з иньшими книжками і паперами, що лишили ся по якімсь старім руськім сьвященнику. Сей список — копія з виданя 1808 p., значить, містить у собі три перші піснї (без "особи мацапури"), зрештою без роздїлу на строфи і піснї, тілько з титулом "Енеида на Малороссійскій язык перелиціованная", а на обложцї є підпис "Мрилодскій священник".

Що Поляки в ту пору ще нерозбудженого национального польсько-руського антоґонїзму могли переписувати і перевозити українські твори, на се маємо не мало доказів. Українські вірші Гулака-Артемовського передруковувала "Biblioteka Warszawska" 1829 p. Поляк Васілєвский знайомив Шашкевича "з новійшими творами української, польської і сербської літератури" (Коцовський. Руська бібліот. III, стор. XX). З Енеїдою познайомив ся Шашкевич мабуть аж на фільософії (1830-32), правдоподібно з тим екземплярем, що є в бібліотецї Оссолїнських (пор. Коцовський, стор. XX). Той сам екземпляр читав мабуть і Головацький, знайомлячи ся ще ґімназиястом у львівських біблїотеках з першими творами української лїтератури (Коцовський, стор. XXII). В передмові до "Русалки Днїстрової" Шашкевич згадує про всї виданя Енеїди (Руска бібліотека III, 380), але з цитованя титулу "Енеида на малороссійскій язык переложенная" видно, що він мав під рукою тілько виданє 1809 р.; два перші мали в титулї слово "перелиціованная".

Иньше виданє, а власне в 1808 р. мав під руками Осип Левицький, автор звісної граматики 1838 р. В єго паперах, що знаходять ся в біблїотецї "Народного Дому", є між иньшим зшиток з 16 карток 8°, зладжений десь в початку 30-их років, що має титул "Опыт Рускои Библіографіи. Іосиф Левицкій". Очевидячки се не є оригінальна робота, а тілько виписка з росийської біблїоґрафії, може з "Опыта" Сопікова. Там між иньшим виписано титул Енеїди, виданя 1809 р. В своїй граматиці Левицький знає і цитує усе тілько виданє 1808 р. (стор. XVII сам титул, стор. 195 приведено 27 строфу першої піснї: "А сам вернувшись во будинки" — до "Аж вось Дидона за чуб хвать", і "Anhang" стор. 46-47, перша половина другої строфи першої піснї).

Д. Коцовському належить ся заслуга, що він і в власних віршових складанях Осипа Левицького відкрив деякий вплив Котляревського, головно-ж у віршику "Во честь Єго превосхо-

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 4

дительству преосвященнѣйшому Кир Михаилу Лѣвицкому" з 1838 р., де звичайний бомбаст подібних віршів підмішаний ультрапопулярними зворотами, як "Гатанас" зам. Атанасий і т. и.

Сліди того впливу можна віднайти і в вірші того-ж Левицького з 1837 р. пз. "Стих во честь его Преосвященьству Кvръ Іоанну Снѣгурскому, біскупови Перемыскому, Самбöрскому и Саноцкому и т. д. милостивіjшому добродѣjови..; Іосифом Лѣвицким, парохом Школьским у пöдножіjа Jего престола с найбöльшим ушанованьjом сложенный". В тій вірші, що відзначує ся й правописними інновациями (лат. j), чути подих тої самої весни, яка віє від "Русалки Дністрової":

Руссалочки, що в Карпатахъ
Всюды роjoм видно васъ;
Люди кажуть по всх хатах,
Же нöчный вам милый час.
Jа то часто визираjу
При луночцѣ над Днѣстромъ;
Но хотя вас не видаjу,
Прецѣ чуjу пѣсней гром.
Тіи пѣсни зъ пöдъ калины
Прериваjе соловій;
По надъ горы и долины
Полъно ваших мельодій.

Склад сеї вірші каже нам догадувати ся, що Левицький мав у руках крім Енеїди ще й Котляревського Оду до кн. Куракина. Що ся ода була у нас звісна в рукописї, на се маємо найлїпший доказ в тім, що в 1849 роцї її опублїкував у-перве Головацкий в львівській ґазетцї "Пчола".

Звісно, сей вплив був не великий і не тривкий. О. Левицький не мав ніякого поетичного таланту і до кінця своєї писательської дїяльности не зблизив ся рішучо до народнього ґрунту. Та про те Енеїда мала в Галичинї богато прихильників. Найлїпшим доказом на се є намір К. Блонського, посла на сойм віденьський 1848 р. — видати її у нас друком в 1848 роцї. Блонський опублїкував тодїж поклик до передплати на "Енеїду", але намір виданя якось не здїйснив ся.

Драматичним творам Котляревського пощастило лїпше в Галичинї. "Наталка Полтавка" і "Москаль Чарівник" дійшли до нас у виданях Срезневського (Украинскій сборник, Харьков, кн. 1, 1838 г. і кн. 2, Москва, 1841 г.). Виданя "Наталки" з 1819 р. Головацький не знає (Руска бібліот. III, 350). Ще в 30-тих роках

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 5

тему "Москаля чарівника" обробив о. Степан Петрушевич у Добрянах в оперетцї пз. "Первописна опера. Муж старій, жôнка молода, домовая забавка в єдномъ дѣйствіи, з громадских повѣсток уложена" (див. Житє і Слово, II, 442), та, здаєть ся, незалежно від Котляревського. Якась переробка "Москаля Чарівника" була виставлена на аматорських спектаклях у Львові і в Перемишлї в 1848 роцї (див. Руска бібл. III, 351) пз. "Жовнїр-чаровник". "Наталку Полтавку" переробив 1848 р. о. Іван Озаркевич, парох у Коломиї; єго заходом її виставлено кілька разів у Коломиї, пізнїйше много разів у Львові і в Перемишлї, все в тім самім памятнім роцї. В Коломиї перша вистава "Наталки Полтавки" викликала нечуваний ентузіазм. Загал зібраних у театрі не знав нічого доси про сей твір анї про єго автора. По скінченю акту роздали ся гучні оклики: автор! автор! Коли оклики не втихали, один із акторів виступив на сцену, щоби пояснити зібраним, що автор як раз перед 10 лїтами вмер, але розентузіазмовані Русини приняли його за автора і заглушили його слова довгими, бурливими оплесками; бідоласї не лишало ся нїщо, як тілько поклонити ся і піти зі сцени. Оттак повстала анекдота про те, що Котляревський в 1848 р. був у Коломиї.

Свою переробку "Наталки Полтавки" о. Озаркевич опублїкував друком у Чернівцях і то, задля браку руських букв у друкарнї — латинкою. Се виданє — велика бібліографічна рідкість, от тим то я подаю докладний єго опис, складаючи тут щиру подяку о. Іванови Озаркевичу (синови) за удїленє менї примірника сеї книжечки. Є се брошурка 8°, має 38 сторін і ще одну непаґіновану картку, де списано "Omyłki drukarski". Друковано на грубім, бібулястім папері. Перша картка — титулова, має напис. "Komedyo-opera. Diwka na widdaniu, abo: Na myłowanie nema syłowanie. Złoźena w Kołomyi". Місця друку, назви автора і переробника анї року не подано, — знак, що ся "Komedyo-opera" мала чинити одну цілість з иньшою переробкою о. Озаркевича, друкованою в такім самім форматї і в тім самім часї пз. "Komedyo opera. Wesilie abo Nad Cyhana Szmahayła nema rozumniszoho. W troch diystwijach z śpiewamy і tańciamy narodowymy — napysana w Kołomyi na wzor Stecka, izdał Joann Ozarkiewicz. W Czeraowcach napeczatano u Jana Eckharta і syna. 1849". (Є се драматична переробка поемки Петра Писаревського "Стецько", друкованої 1841 p. в Корсуновій збірцї "Сніп"). На оборотї першої картки "Дївки на відданню" є реєстр осіб: "Annyczka, diwka na wid-

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 6

daniu. Horpyna Terpełycha, jey maty. Petro kochanok Annyczky. Nykoła, dalekiy krewnyi Annyczki. Teterwakowski, woznyi, źenych Annyczki. Makohoneńko, silskyi Desietnyk". Вже з сего реєстрика видно, що І. Озаркевичови хотїло ся подати Котляревського Галичанам не в ориґіналї, а в підгірськім кіптарі. Він підгоняє мову ориґіналу до покутського диялєкту, скорочує дещо, пропускаючи деякі льокальні деталї (згадку про Шведчину і про московські пєси з української істориї в VI сценї другого акту і деякі піснї, як ось терцет в VI сцені першого акту, пісню Миколи в першій сценї другого акту і т. и.). Возний у него говорить як галицько-руський підпанок, отже чисто по руськи, домішуючи тілько "панє добродзєю". Загалом о. Озаркевич силкував ся надати пєсї льокальний коломийський кольорит і для того декуди замісць українських пісень повставляв галицькі. І так в "besidi II" звісна пісня Возного "От юних лїт" пропущена і замісь неї знаходимо один куплєт:

Abo pidu utopiusia,

Abo w kamiń rozibjusia

Aby toje uweś świt znaw,

Że tia woznyj szczyre kochaw.

Наталчина пісня при кінцї другої сцени в переробцї виглядає ось як:

Wydno szlachy Kołomyiski, sławnu okołyciu,

Poszinuyte syrotoczku, bidnuju diwyciu.

Chot uboha і prostaczka, a czesnoho rodu,

Ne wstyd mini szyty, priesty і nosyty wodu.

Wy w żupanach і pysmenni, tak riwni z panamy,

I jak że wam riwnatysi z prostymy diwkamy.

Пісня Возного в III сценї першого акту "Всякому городу нрав і права" перероблена у о. Озаркевича ось як:

W kożdim misti inszi prawa, szczo czołowik to holowa.

Kożdoho zysk wede za nis, kożdoho kusyt własnyj bis.

Tam pes wowka rozdyraje, tam wowk wiweiu pożyraje.

Cap kapustu tne w horodi, aż ne znaje koły hodi.

Kożdyi bilszyi hne nyzkoho, kożdyi duższyi bie słabszoho.

Bidnyi bohaczewy słuha, a skorczywsi tak jak duha.

De ne smarujut, tam skrypyt, chto ide prawdow, z zadu sedyt.

Zawsze dre rot łyszka sucha, chtoż na świti jest bez hricha,

Mości Dobrodzieju?

Замісь піснї Возного при кінцї сеї сцени (Ой доля людськая) Озаркевич поклав куплет галицької піснї:

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 7

Ach ja neszczasływyi, szczo maju dijaty,

Lubiu diwczynu, ne mohu і wziaty.

Nemożu і vziaty, bo zaruczenaja.

Och dołeż moja, dołe neszczasnaja.

Як примір, як о. Озаркевич переробляв макаронїчну прозу Возного і нївечив при тім пишні цьвіти гумору та тонкої іронії, якими нераз блискотять єго кручені фрази, досить буде привести одну репліку з остатнього акту; приводжу її в оригіналі і в галицькій переробцї:

Размышлялъ я предовольно и нашелъ, що великодушный поступок всякіи страсти в нас пересилывает. Я Возный, и признаюсь, що от рожденія моего расположен к добрым дѣламъ; но за недосужностію по должности и за другими клопотами доселѣ ни одного не здѣлав. Поступок Петра, толико усердный и безъ примѣси ухищренія, подвигаетъ мене на нижеслѣдующее. (До Терпелихи). Ветха деньми, благословите-ли на блогое дѣло?

 

Ja uże dowho rozmyszlaju, ałe Mości Dobrodzieju, piznaju, szczo serce — bida. Ja Woznyi і maju z dytyństwa dobre wichowanie, — ałe postupok Petra prymuszuje mene znajete do czoho? (do Terpełychi) Stareńka! czy schoczesz na dobre diło pobłahosłowyty?

При кінцї замісць "Ой я дівчина Наталка" Анничка співає:

Chot ja diwka bidneńkaja, koło mene wjutsi,
I bohati і pysmenni czerez mene bjutsi.
Ja jednoho Petra lubju і szczyre і duże,
Nay ich bude razom trysta, to mini bayduże.
Ja na Petra oziedała, a Petro miy luby,
Wybawyw my duszu, tiło wid wicznoi zhuby.
             (Wsi razom spiwajut).

Treba si wraz wesełyty,
Slozy naszi osuszyty.
Treba sobi prypimnuty:
Ne do smerty w nużdi buty.
Nay si z nużdy rozpukajiit,
Kotri szczo złe zamyszlajut, —
A my hidno prożywaymo,
Prykład druhym z sebe daymo.
Chto chocze buty szcziesływyi,
Nayże bude і terpeływyi,
W Bohu ufnost pokładaje,
О bidnych ne zabuwaje.
W Bohu ufnost pokładaje,
Na bidnych si ohliedaje.

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 8

Що взагалї писаня Котляревського займали видне місце між чинниками галицько-руського відродженя, про се переконують нас промови деяких участників з'їзду руських учених 1848 р. Щоб удокументувати придатність українсько-руської народньої мови до мальованя всяких станів людської душі і явищ природи, говорить Микола Устиянович: "Аж хочем налюбовати ся єї принадами милости, пійдїм до Основяненка Марусї; аж желаєм надивнти ся ненаглядним єї барв красотам, вержмо око на єго схід сонця; аж хочем узброіти ся в кріпость, послухаймо громкого Шевченка; аж розвеселити ся і нонустовати, возмім Котляревского" (Головацкій, Историч. Очерк основанія Галицко-руской Матицѣ, стор. 9). В своїй "Росправѣ о языцѣ южнорускôм и єго нарѣчіяхъ", читаній на тім з'їздї д. 23 жовтня, згадує Головацький про Котляревського як про того, що "первый показавъ дорогу (до заведеня укр. руської мови в книжну літературу) перелицевавши Енеиду и написавши килька опер" (тамже стор. 55). І третїй член, руської трійцї, Іван Вагилевич, очевидячки знав і високо цїнив писаня Котляревського і сказав про них своє слово в тім самім 1848 роцї. Видаючи в тім роцї "Dnewnyk ruskij", орґан тодішньої "нової ери" або так званого "Ruskoho Soboru" Вагилевич надрукував в ч. 5, 6 і 8 тої часописї свої з многих поглядів цїнні "Замѣтки о руской литературѣ", де ось як відізвав ся про Котляревського: "При кôнци 18 вѣку виступил И. Котляревскій († 1839), творитель литературы рускои. Єго Ененда травестована (Петер. 1798, втор. изд. 1809, трет. изд. 1811, четв. изд. Харьк. 1842) в шести книгах, съ стремленіемъ представленія лихого въ звычаяхъ и обычаяхъ своихъ краянъ, для многихъ отличныхъ, наветь рѣдких красот будет всегда оздобою литературы, особенно, що ся залицаетъ невымушеным гумором и гладкою сплавностию. Окроме того писалъ он также комедіо-оперы: Наталка-Полтавка (Харьк. 1838), котра ся отзначает рѣзким зачеркомъ характеровъ, и Москаль Чаровник (Моск. 1842), котра ся залицаетъ меткостью в розвитью" (Руска Библіот. III, 153-154).

Пильнїйше заняв ся студіованєм житя і творів Котляревського Я. Головацький, іменований в початку 1849 р. професором руської мови і лїтератури на львівськім унїверситетї. Він присьвятив Котляревському горячу згадку в своїй третїй вступній лєкциї, виголошеній д. 5 лютого 1849 р. Згадавши про роздїл Польщі і панованє псевдоклясицизму в росийській і польській лїтературі кінця XVIII в. Головацький так говорить далї: "Тогди

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 9

то жив на Українї Іван Котляревский. В молодих лїтах займавши ся виучуванєм молодежи у можних панів на Українї, він прислухував ся пісням народним, учащав на забави, ігри народні, присмотрював ся забиткам народа, повірям, забобонам, приглядав ся хибам і недостаткам своїх родимцїв, іспитовав характер їх, так ізучовав властивим єму талантом свою родиму народність. Призберавши так собі материяли, на тій підставі зачав писати свою Енеїду на малоросийский язик перелицьованую.

"Було то тогди, коли ще Парнас со всїми богами в великій почести був у поетів. Котляревский перенїсши свого богатиря на Україну, перестроівшн 'го в козаки, поволїк цїлий давний Парнас за ним, оказав в посьмішних образах неприличніеть взиваня богів, котрі давно не суть в чести у жадного народа. Блюмауера травестирована Енеїда дала 'му запевне перву мисль, но Котляревский не послїдував Блюмауерови, котрий ся шамотав своїм дотепом найбільше на надужитя монашества і пр., а так мав свою часову важність. Котляревский виобразив цїлий свій нарід, цїлий бит єго описав. Досить перечитати містця, де описані поминки по Анхизови, хід до пекла або війну Турна з Енеєм і пр., аби ся о тім переконати. Все тоє позостане завсїгди в своєй красї, в своєй сьвіжости, бо є народне. Кромі того писав Котляревский опери малоросийскії, в котрих завсїгди старав ся народність малоруску піднести, язик малоруский підвисити, ставляючи 'го або в противоположности до книжного, або до росийского (великоруского)" 1).

1) Я. Головацкій, Три вступительніи преподавания о рускôй словесности, Львôв, 1849, пор. Руска библіотека, III, 346. Щоб показати повну неоріґінальність тих слів Головацкого, приводимо анальоґічні місця з єго росийських жерел: "По окончании курса... занимался в частных помещичьих домах обучением и воспитанием детей... бывал на сходьбищах и играх народных и сам переодетый участвовал в них, прилежно вслушивался в народный говор, записывал песни и слова, изучал язык, нравы, обычаи, обряды, поверья, и предания Украинцев, как бы подготовляя себя к предстоящему труду" (Воспоминания об И. П. Котляревском. Из записок старожила (Ст. Стеблина-Каминского). Полтава 1869 стор. 10. (Повисший виривок узятий із біоґрафії Котляревського надрукованої в "Северной Пчеле" в маю 1839 і передрукованої з додатками в отсїй брошурі). "Комизм его Энеиды неподражаем, — везде дышет самая непринужденная сатира, блестящая неподдельною веселостью и остротами наблюдательного ума. Вся Украина читала Энеиду с восхищением. Легкость рассказа, верность красок, тонкие шутки были в полной мере новы, очаровательны.

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 10

Ми подали дословно все, що тодї говорив Головацький про Котляревського (змінивши тілько правопись), бо ся промова видаєть ся нам характерною для галицького вченого і для цїлого єго поколїня. Ті слова переважно повиписувані з росийських критик і біоґрафій Стеблина-Камінського і инших; в тім немногім, що додав від себе Головацький, видно хиба одно: вміючи бодай відчути чисто національне значінє "Енеіди" він далеко не вмів відповідно оцїнити його. А надто погляд на социяльне, громадське значінє такого факту, як виданє книжки на мужицькій мові і осьміянє на тій мові псевдоклясичного Парнаса у нашого вченого зовсїм наівний і дитинячий. Тут виявила ся вся сила і вся слабість тодїшнього галицько-руського руху. Сила в тім, що тодїшні люде добре відчували свою руськість і любили її; слабість у тім, що вони бачили перед собою якусь абстрактну Русь, а не бачили живого, конкретного руського люду з його потребами, не розуміли того, що тілько з того селянства і для него може і мусить двигнути ся нова Русь, оживлена тим духом, що уперве могутним подихом повіяв із Енеїди Котляревського. І для того у самого Головацького і у цїлого єго поколїня був можливий такий швидкий і різкий поворот від формального націоналїзму малоруського до такого-ж формального і абстрактного націоналїзму "общерусского", а відси вже був тілько один малий крок до конкретного обмосковленя.

Як високо ставив Головацький Котляревського в початку 1848 року, доказують не тілько висше наведені слова, але також і дальші слова в тій самій лєкциї, де він називає Котляревського "незрівнаним в народній гумористицї" (Руска бібл. III, 347), а не менш того біоґрафія Котляревського, уміщена ним в ч. 3 львівської часописї "Пчола", видаваної Іваном Гушалевичем. Почавши коротенько житєпис поета Головацкий так пише про Енеїду: "В тім перекладї слабо держав ся чтенья латинскої Енеїди, але найбільше ізображав домашне житє Українців в свободних і оживлених строфах. Посьмішність Енеїди незрівнана: всюди оддихає невинуждена сатира, играюща невишуканою веселостію і остротами природженого остроумія. Легкость оповіданя,

Списывая с природы, автор нигде не погрешил против истины; народность отражается в поэме как в зеркале" (op. cit. стор. 22, 23, 25). "Энеида была принята в Малороссии с восторгом, все сословия читали ее, от грамотного крестьянина до богатого пана" (В. Пассек, биография Котляревського в "Москвитянине" 1841 р.), т. 2-3, стор. 567.

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 11

вірность барвитости, милиї жарти були истинно чим-тось новим, очаровательним. Описуючи природу нїколи не погрішив против правдї; народность отбиває ся в его поезиї як в зеркалї. Цїла Україна читає Енеїду з роскошю, от письменного селянина до богатого пана". (Руска библіот. III, 349).

В додатку до сеї статї Головацкого в "Пчолї" надруковано (ч. 3. стор. 42-44) сїм строф із пятої части Енеїди від слів "Як ніч покрила пеленою" до "Що сей для жінки все творить".

Не знаємо, відки і коли одержав Головацкий в рукописї Оду до князя Куракіна. Одержав її очевидно без підпису автора, бо згадуючи про неї в своїй етатейцї він тілько догадуєть ся, що вона "либонь також чи не пера Котляревського". В тій статї Головацкий подав для проби 20 перших рядків сеї вірші; пізнїйше в ч. 16 "Пчоли" він опублїкував її всю і се було перше виданє сеї вірші. Воно повне друкарських помилок, та є в ньому деякі відміни від того, виданя, яке зладив Кулїш, відміни певно не пороблені в Галичині. Ми зазначимо тут хоч важнїйші:

Стр. 1.

Орфею зам. Орфію; Що лиш забрязчиш зам. Що як забриньчиш; гопака зам. гоцака.

Стр. 2.

Пана любого зам. Пана милого; паном бути вміє зам. паном буть уміє.

Стр. 3.

Олексїю зам. Алексїю; річ начав зам. річ почав; Да боюсь зам. та боюсь; як слів зам. як слов; про їх зам. про них.

Стр. 4.

Що стьонжками зам. Що стрічками; Що од стьонжок зам. що од стрічок; ключ човпет ця зам. товчет ця.

Стр. 5.

Не за пічкою зам. не по запечку.

Стр. 6.

Робиш добре зам. Добре робиш; собой їх учив зам. учиш.

Стр. 7.

Як я раз зам. Як раз я; Нашего набиті зам. Нашого набита; пропхнуть ся зам. пропхнутись; да паньства зам. та паньства; сього плюгавства зам. того плюгавства; на ярманцї зам. на ярмарку.

Стр. 8.

Папіри зам. Панірки; ласкут зам. лоскут; да за гроші зам. та за гроші; разорив зам. розорив.

Стр. 9.

Що пани зо злої волї зам. по їх злій волі; орати зам. пахати; Сінокосами, землями зам. сінокосом і землями.

Стр. 10.

Алеж скільки там човпло ся зам. Алеж... товкло ся; тучу-тучу і кучу-кучу зам. тучі, кучі; Писарів там зам. Писарів же.

Стр. 11.

Щоб ти поглядїв, чи так зам. подививсь чи так; Привести як раз до шнуру зам. до шниру; ніколи борщу хльобнути зам. сербнути; Нїколи ж і в смак заснути зам. Нїколи у смак; Ти забув про хліб, про сон зам. за хліб, за сон.

Стр. 12.

Доч, же, син тобі забут зам. Дочки, син тобой забут; Пілтава зам. Полтава; Чернихів зам. Чернігів.

Стр. 13.

Да якой же, гай! гай! гай! зам. Та якої.

Стр. 14.

Здоровля зам. Здоровя; Попильнуй зам. Попилнуй; Там всї зам. Тут всї; Да й ще зам. Та ще.

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 12

Стр. 15.

Да біда моя, як бачу зам. Да біда моя! Я бачу; Ти таку свою удачу зам. Ти таки; потяжеш зам. потягнеш; Будеш хлопцем для других зам. на других; уродивсь ти на прояву зам. уродив ся ти на правду.

Стр. 16.

Ну, колиж ти такий зам. колиж такий ти; Хоть блеяти не захочуть зам. Хоть сьпівати; під самі неба зам. під саме небо.

Стр. 17.

И сребро зам. і срібло; Скільки зам. скілько ; слез зам. слїз.

Стр. 18.

Хоть зам. хоч; смерть к тобі прискаче зам. прискоче; Слави в землю не впиндраче зам. не спинточе; возьме зам. візьме; Дивноє зам. дивнеє.

Стр. 19.

Олексій зам. Алексій.

Стр. 20.

Покиж сіе зам. сеє; Скільки зам. скілько; I так нашим ще народом зам. I над нашим; І на більше не здивуй зам. А на більше.

Bсe те, певно, не більше, як докази живого зацікавленя досить широкого круга осьвічених Галичан Котляревським і єго писанями. Та на лихо, на 1849 роцї ся жива нитка рве ся. Надійшли важкі часи масового збоченя руської інтелїґенциї з простої, ясної национальної стежки. Се збоченє, умотивоване вбожеством культурних засобів, браком сьвідомости серед народнїх мас і браком зрозуміня социальних і економічних потреб народа, формальним националїзмом і некультурністю серед руської інтелїґенциї, було рівночасно великим, десятилїтнім антрактом в істориї нашого духового розвою. Те, що тодї занедбали і запропастили Русини, ще й доси путає наші ноги. В числї того занедбаного був і живий звязок з духовим житєм України, з розвоєм її літератури і ідеалів. Провідні думки Кирило-Методиєвого братства не дійшли до Галичини тай ледви чи були би дождали ся зрозуміня серед тої єрархічної і чинопоклонної громади, яка тодї верховодила руськими справами. Тілько в 60-их роках хвиля українського впливу знов набігла на Галичину, і знов у формі зверхнього україно- і козакофільства. Ся течїя найкраще характеризуєть ся відносинами її головного репрезентанта, Кулїша, до Котляревського. Кулїш (часів "Основи") не міг дарувати Котляревському двох річей: іронїчного погляда на козаків — і мови. В своїй звіснїй критиці [див. Кулиш П. Обзор украинской словесности. II. Котляревский - Т.Б.] Кулїш зробив Котляревського мало що не пасквілянтом за єго насьміхи над козаками а радше над Україною кінця XVIII в., а в своїм виданю творів Котляревського він силкував ся переправляти мову автора Енеїди і то — як бачимо хоч би з висше наведених вариянтів — переважно нещасливо. Доля судила, що власне Кулїш був головним двигачем українофільського руху в Галичинї в 60-их і майже до половини 70-их років, Котляревський в ту пору у нас був

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 13

хоч і не забутий, але цїлком відданий у архів; се був "шкільний автор", з котрого читало ся дещо в ґімназиї; в читанцї Торонського 1868 р. була "Наталка Полтавка", в читанцї Барвінського 1871 знов таж "Наталка", "Ода" і шматок Енеїди; дуже слабенький розбір "Наталки" пера Згарського був також у читанці; обі "комедіо-опери" виставляли ся нераз на сцені, але при слабій грі артистів не робили такого вражіня, як нпр. сфабрикована з Квітчиної повісти "Маруся". Правда, піснї з "Наталки" такі як "Видно шляхи", "Сонце низенько", "Де згода в семействі" зробили ся популярними серед галицько-руської інтелїґенциї, але не в них же головна сила таланту Котляревського.

Пок. проф. Онишкевичу належить ся признати заслугу, що поклав першу підвалину до ліпшого пізнаня Котляревського в Галичині. За єго почином і під його доглядом прилагодили деякі ґімназісти, ученики німецької ґімназиї у Львові, перше на галицькім ґрунті повне виданє творів Котляревського. Лишаючи на боцї виданє Кулїша о. Онишкевич обернув ся до повного виданя творів Котляревського з 1842 р., користуючи ся тілько "Одою" з Кулїшевого виданя. В працї над сим виданєм допомагали йому головно Ст. Смаль-Стоцкий, тодї ґімназіст і бурсак Ставропіґійської бурси і Вол. Коцовський, також ґімназіст. Виданє вийшло в 1877 році як перший том "Рускої бібліотеки І. Онишкевича". Сей том розійшов ся досить швидко і зробив ся тепер майже біблїоґрафічною рідкістю, хоча виданє, не вважаючи на старанність, вийшло непоказне (дешевенький папір, дрібний друк у дві шпальти, куценька передмова. Цікаво, що всї видавцї сего виданя в ту пору коли не обома, то бодай одною ногою стояли ще в москвофільськім таборі. І виданє само і передмова були досить різкою реакциєю проти впливу Кулїша. Про Кулїшеве виданє творів Котляревського говорить Онишкевич різко: "Єсть то найлихше выданье творôвъ Котляревского, якіи коли появили ся, повне перемѣнъ и новостей, о которыхъ авторови и не снило ся. Кулишъ поперероблявъ цѣліи уступы (!?) на свôй стрôй, а що му не подобало ся, то опустивъ. Здаэ ся, що ôнъ хотѣв зробити зъ творôв Котляревского якусь читанку для народа". І далі згадуючи про ті твори, котрі він мусить передруковувати з Кулїшевих видань, він говорить: "За вѣрнôсть не ручу, такъ якъ и при всѣх прочих писателях, котрых творы передрукованû з видань Кулиша" (Руска бібл. І, стор. X.).

Франко І. Писання І. П. Котляревського в Галичині — 14

Зерно кинене Онишкевичем не впало на камінь. Правда, сам він, перейшовши на унъверситетську катедру до Черновець, не справдив нїаких надъй, а виданий ним другий том "Рускої Біблїотеки" (писаня Квітки) доказав тілько, що таких видань не можна робити з таким скупим запасом материялу, який був у него під руками. Але третїй том тої біблїотеки, виданий і оброблений його учеником В. Коцовським, зробив ся вихідною точкою детальних студий над початком национального відродженя в Галичинї. Сї студиї кинули дещо сьвітла також на ту роль, яку грали в тім відродженю писаня Котляревського. Рівночасно критичні писаня Драгоманова дали молодій галицькій громадї ключ до ширшого погляду і глубшого розуміня також лїтературних появ таких як "Енеїда" і "Наталка Полтавка", а при тім показали й методу, ак належить студіювати такі появи — методу культурно-історичного дослїду і порівнаня.

 

Ссылки на эту страницу


1 К тексту "Энеиды"
Шамрай А. П. До тексту "Енеїди" // Котляревський, Іван Петрович. Повне зібрання творів [Текст]. Т. 1 / І. П. Котляревський. - К. : Вид-во АН УРСР, 1952. - 533 с. Стор. 321-364.
2 Поэтическое наследие Котляревского
П. К. Волинський. Поетична спадщина Котляревського. // Іван Котляревський. Енеїда, поезії. Серія "Бібліотека поета". — Упорядкування, вступна стаття та примітки П. К. Волинського. — К., Радянський письменник, 1962, 328 с. Стор. 3-46.
3 Про "Энеиду" и ее автора. Указатель по авторам
Про "Енеїду" та її автора. Покажчик за авторами
4 Про "Энеиду" и ее автора. Указатель по названиям
Про "Енеїду" та її автора. Покажчик за назвами
5 Про "Энеиду" и ее автора. Хронологический указатель
Про "Енеїду" та її автора. Хронологічний покажчик

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654