Научная, педагогическая и творческая деятельность Л. Вайнгорта в контексте культурного развития Полтавщины
- Подробности
- Просмотров: 10731
Наукова, педагогічна та творча діяльність Л. Вайнгорта
в контексті культурного розвитку Полтавщини
Валерій Трегубов,
кандидат-архітектури,
доцент Полтавського національного
технічного університету ім. Ю. Кондратюка,
член-кореспондент Української Академії архітектури
Культурно-історичний потенціал Полтавщини і, зокрема, Полтави складався впродовж багатьох сторіч. Істориками, мистецтвознавцями, дослідниками інших галузей науки висвітлені яскраві постаті творців цього потенціалу від найдавніших часів до ХХ сторіччя.
Сьогодні, на початку ХХI сторіччя ретельного вивчення потребують нові постаті. Із плином часу яскравіше вимальовується велич та масштабність особистостей, які своєю творчістю збагатили духовну спадщину Полтави і Полтавщини, внесли вагомий внесок у формування культурно-історичного середовища нашого краю.
Безперечно знаковою фігурою серед митців Полтави ХХ сторіччя є постать видатного архітектора Лева Вайнгорта, дев'яносторічний ювілей від дня народження якого сьогодні відзначає Полтава. Спільно зі своїми колегами-однодумцями протягом середини та кінця ХХ сторіччя він усвідомлено і активно працював над формуванням архітектурного середовища Полтави і Полтавщини.
Настав час системного вивчення та аналізу творчої спадщини полтавських архітекторів. Особлива актуальність наукового опрацювання досвіду полтавських архітекторів Л. Вайнгорта, О. Шуміліна, П. Черняхівця, З. Котлярової, В. Пасічного, В. Крачмера та багатьох їхніх колег підсилюється декількома факторами.
Першим є бурхливе зростання архітектурно-будівельної діяльності в Полтаві та на Полтавщині в останні роки, обумовлене суттєвою активізацією соціально-економічного життя. Застосування новітніх будівельних матеріалів, конструкцій та технологій в сучасній архітектурі, нові стилістико-композиційні та функціонально-технологічні вирішення архітектурних об'єктів часто вступають у серйозні протиріччя з існуючою міською забудовою, порушуючи її цілісність, системність та ансамблевість.
Другим фактором є регенерація класової диференціації суспільства, поява шарів заможних мешканців населених пунктів, яких не задовольняють житлові та виробничі умови в існуючому фонді. Результатом стають стихійні реконструкції приміщень у перших поверхах під нову виробничу функцію, а на вищих поверхах – під нове, комфортабельне житло. При цьому існуючі архітектурні об'єкти нерідко втрачають деталі, фрагменти, а інколи – невпізнанно спотворюються.
Нове покоління архітекторів, керуючись насамперед принципами творчої кон'юнктури, під час свого проектного втручання в історичну архітектурну тканину, здебільшого ігнорує спадщину своїх попередників, оскільки не має науково обґрунтованих, узагальнених матеріалів її дослідження.
Третій фактор полягає у зростанні часового розриву між поколіннями сучасних та минулих архітекторів. Досвід майстрів-архітекторів недавнього минулого, який за їх життя можна було б вивчити детально і глибоко, стає менш досяжним. Поступово втрачається сама можливість всебічного та об'єктивного аналізу величезного пласту архітектурної спадщини доби соціалізму.
Окреслене коло проблем не є вичерпним і покликане лише загострити увагу сучасних науковців та архітекторів-практиків на необхідності дослідження історичного архітектурного пласту соціалістичної доби та вироблення чітких, науково обґрунтованих методик збереження, реконструкції та розвитку існуючого архітектурного довкілля.
Саме з цих позицій вивчення спадщини архітектора Л. Вайнгорта повинне стати першим кроком до систематизації професійного творчого досвіду всієї плеяди полтавських зодчих радянського періоду.
|
|
Лев Вайнгорт народився у 1912 році у Варшаві. Через два роки, тікаючи від наближення фронту I Світової війни, його мати разом з дворічним сином переїжджає до Полтави. Від того часу і до самого кінця свого життя Лев Семенович жив у Полтаві, від'їжджаючи з неї лише на короткі терміни – на навчання до Харкова та в евакуацію під час окупації міста. У 1938 році він з відзнакою закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю архітектор-будівельник. У віці 26 років він був призначений головним архітектором Полтави, пропрацювавши на цій посаді до 1970 року. Із 1970 по 1981 рік Л. Вайнгорт працює доцентом кафедри архітектурного проектування Полтавського інженерно-будівельного інституту на викладацькій роботі. У вересні 1981 року стає директором заповідника-музею М. Гоголя в с. Гоголевому Полтавської області. Від 1986 року і до 18 квітня 1994 року Л. Вайнгорт працював старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею.
Аналізуючи професійний шлях Л. Вайнгорта, можна визначити наступні етапи його творчої, наукової та педагогічної діяльності.
Першим, коротким етапом професійного становлення та формування світоглядних позицій Вайнгорта був етап 1938-1941 років. За ці три роки молодий випускник архітектурного факультету набуває неабиякого практичного проектного та керівного досвіду. Зважаючи на загальну важку політичну атмосферу, що панувала в країні напередодні Великої Вітчизняної війни, можна визначити ці роки як добу фахового та громадянського гартування Л. Вайнгорта.
Однією з його перших самостійних творчих робіт довоєнної доби було проектування і спорудження вхідних пілонів до Жовтневого парку Полтави у стилістиці сталінського неокласицизму, яка повністю відповідала класичному характеру архітектури ансамблю будинків, що оточували Жовтневий парк. На початку 60-х років пілони були демонтовані.
Ще з довоєнних років у Л. Вайнгорта починає формуватися шанобливе ставлення до архітектурних пам'яток, історичної спадщини, існуючого культурного потенціалу Полтави.
Незважаючи на спроби довоєнного керівництва Полтави спорудити на місці зруйнованого Святоуспенського Собору гараж для облвиконкомівського транспорту, Л. Вайнгорту вдалося запобігти знищенню історичної площі та зберегти соборну ділянку вільною. Значення цього професійного і громадянського вчинку сьогодні важко переоцінити.
|
|
Історичне полтавське довкілля, в якому жив і працював архітектор Л. Вайнгорт, безперечно впливало на формування його творчих і наукових позицій. Вихований на зразках дожовтневої архітектури Полтави, він у своїй архітектурній діяльності завжди спирався на класичні традиції, творчо застосовуючи найкращі прийоми своїх попередників. Найголовнішою установкою для Л. Вайнгорта ще з довоєнних часів стало переконання, що без крайньої потреби архітектор не має права знищувати роботу попередника.
У вересні 1941 року Л. Вайнгорт евакуюється до м. Уральська. В евакуації працює спочатку старшим інженером на оборонному заводі, з 1942 року – начальником швидкісного будівництва ТЕЦ, згодом призначається головним інженером відділу капітального будівництва заводу.
Після визволення Полтави у 1944 році Л. Вайнгорт повертається до Полтави. Починається другий, найдовший за часом етап його діяльності – відбудова міста.
Відродження повоєнної Полтави, майже вщент зруйнованої німцями під час окупації, вироблення принципів та методики відбудови створили потужне підґрунтя для відтворення історичної забудови зі збереженням неповторності міста, головних композиційних домінант та акцентів. Переважна більшість будинків центральної частини міста, відбудована за концепцією Л. Вайнгорта, не тільки повернулася в контекст міста, але й була досконало і професійно реконструйована. Значна кількість історичних будинків центральної частини Полтави отримала надбудови поверхів, виконані у суворій стилістико-композиційній єдності з опорними будинками. Це суттєво збільшило містобудівний масштаб Полтави, надало її центру майже столичного звучання. Одним з найдосконаліших задумів, реалізованих Л. Вайнгортом під час відбудови міста, було відтворення зруйнованих історичних будинків ансамблю Круглої площі з його одночасним висококласним завершенням спорудами поштамту та адміністративного будинку (нині – будинку дитячої школи мистецтв). Внаслідок перемоги концепції Л. Вайнгорта Полтава отримала завершений і цілісний унікальний ансамбль центральної адміністративної площі. Необхідно зазначити, що ця перемога далася полтавським архітекторам нелегко – на конкурс по реконструкції площі було подано велику кількість проектів маститих авторів з різних міст СРСР, за якими передбачалося практично повне знищення історичного класицистичного ансамблю початку XIX сторіччя. Тільки завдяки наполегливості та професійній науковій аргументації Л. Вайнгорта до реалізації було прийнято саме його варіант.
Величезна робота з повоєнного відродження полтавської архітектури була виконана Л. Вайнгортом та його колегами за неймовірно стислі терміни – практично через 15 років у Полтаві не лишилося воєнних руїн.
У середині 1950-х – на початку 1960-х років під проводом головного архітектора міста у Полтаві споруджуються нові об'єкти – ротонда Дружби народів (Біла альтанка), музично-драматичний театр ім. М. Гоголя, пам'ятник Леніну, будинок міськвиконкому на вул. Жовтневій, будинок культури бавовнопрядильного комбінату, пожежне депо на розі вулиць Фрунзе та Шевченка, міст через Ворсклу, велика кількість багатоповерхових житлових будинків, побудованих за індивідуальними проектами.
Практична архітектурна діяльність Л. Вайнгорта постійно супроводжувалась ретельним вивченням історії архітектури міста, пошуками теоретичних підтверджень практики, науковими дослідженнями. У 1959 р. Л. Вайнгорт видає свою першу книжку "Монумент Слави в Полтаві", а в 1966 році у співавторстві з І. Ігнаткіним книгу "Полтава: історико-архітектурний нарис". Це було початком наступного, третього етапу його професійної діяльності. У тому ж 1966 році у Полтавському інженерно-будівельному інституті (нині Полтавський національний технічний університет імені Ю.Кондратюка) створюється архітектурний факультет. До викладання на ньому залучаються найдосвідченіші архітектори-практики Полтави: З. Котлярова, О. Шумілін, П. Черняхівець, Л. Вайнгорт. Досвід, набутий у практичній діяльності, починає працювати на навчальний процес. Безліч творчих планів і задумів, не реалізованих через брак можливостей, матеріалізуються у студентських проектах. Л. Вайнгорт фактично першим серед викладачів архітектурного факультету започатковував науково-дослідну роботу зі студентами. Курсові та дипломні проекти, виконані під керівництвом Л. Вайнгорта, завжди мали потужне наукове обґрунтування та відрізнялися високою реалістичністю.
|
|
У 1970 році Л. Вайнгорт повністю переходить на викладацьку роботу на архітектурному факультеті.
Працюючи зі студентами, Л. Вайнгорт розкрився не лише як архітектор-практик, науковець та дослідник, але й як талановитий педагог. Переважна більшість провідних архітекторів Полтави була його учнями. Багато із задумів, реалізованих Л. Вайнгортом разом з його учнями у студентських проектах, згодом отримували реальне втілення.
Із курсового проекту студентів В. Трегубова та О. Ротманського починався пам'ятник полеглим студентам та викладачам інженерно-будівельного інституту.
|
|
Із дипломного проекту Є. Сірої "Відтворення Гоголівської садиби", виконаного під керівництвом Л. Вайнгорта у 1973 році, почався шлях до відродження Гоголівського заповідника.
Дослідження Полтавської фортеці, історичного ядра Полтави, унікальних архітектурних споруд міста й області – це тільки схематичний перелік наукових робіт студентів, виконаних під керівництвом доцента Л. Вайнгорта.
Протягом всіх років роботи в інституті Л. Вайнгорт керував секцією архітектурного проектування науково-дослідного сектору, виконавши безліч проектних та дослідницьких робіт, в то му числі й "Концепцію розміщення та розвитку туристичної мережі Полтавської області "(1978-1979 рр.).
|
|
З кінця 1970-х років починається четвертий етап діяльності Л. Вайнгорта. Він узагальнює і систематизує зібрані протягом багатьох років матеріали по Гоголівській садибі, формує програму-концепцію її відтворення, яка знайшла підтримку у Раді Міністрів України. Л. Вайнгорт формує проектно-дослідницьку групу з числа своїх учнів, у стислі терміни виконує проект відтворення садиби і очолює дирекцію створюваного заповідника-музею М. Гоголя. Працюючи на цій посаді, він здійснює натурну реалізацію проекту відтворення заповідника. Разом з ним над натурним відтворенням працювали його однодумці і давні друзі – архітектори Т. Шевченко та О. Белецький, художники В. Батурін, А. Щербак, А. Бойко та інші. За відтворення заповідника-музею М. Гоголя Л. Вайнгорт був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України.
|
|
Від 1986 року починається п'ятий, і на жаль, останній етап творчої діяльності Л. Вайнгорта. Після завершення відтворення Гоголівського заповідника він стає науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею, очоливши програму комплексної реставрації будинку музею – унікальної пам'ятки українського модерну.
Саме завдяки наполегливій і активній діяльності Л. Вайнгорта було відтворено у первісному вигляді великий зал губернських зборів, розпочато реставрацію фасадів, відновлено історичні завершення музею: золочені шпилі башт, різнокольорова полив'яна черепиця дахів, здійснені першочергові роботи по ін'єкційному підсиленню фундаментів будинку тощо.
Л. Вайнгорт жодного дня не був на пенсії. Він активно і плідно працював до останнього дня свого буття на цій землі. Масштаб і обсяги його професійної діяльності вражали і продовжують вражати. Його приклад наслідують учні, колеги, послідовники, продовжуючи справи, незавершені Левом Семеновичем, втілюючи у життя нові творчі задуми, які є продовженням творчої, педагогічної та наукової вайнгортівської школи.
Джерело:
Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали I наукової конференції "Вайнгортівські читання", 27 листопада 2002 р. – Полтава. 2002. Стор. 4-10.
© Трегубов В. О.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.
Ссылки на эту страницу
| 1 | Трегубов Валерий Александрович
[Трегубов Валерій Олександрович] - пункт меню |
| 2 | Указатель книг и статей по названиям
[Покажчик за назвами] - пункт меню |
