История Полтавы

Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського

• 

Подробности

Просмотров: 959

Кирило Студинський. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського.

Подається за виданням: Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського. — У кн.: Студинський К. Літературні замітки. Львів, Накладом А. Хойнацького, 1901, с. 3—32.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 3

 

КОЗАЦТВО і ГАЙДАМАЧЧИНА

в «Енеїдї» Котляревского.

 

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 4

Пуста сторінка

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 5

I.

В р. 1764. знесла цариця Катерина II. Гетьманщину, а в p. I775. довершено послїдного насилля на україньскім козацтві, — зруйновано Запорожску Сїч.

Не однаково віднїс ся до тих обох подїй україньский нарід. Проф. Драгоманов замічає, що про знесенє Гетьманщини не засталось на Українї нї одної піснї, з чого видно, що ніхто з простих людий не подумав за нею жалувати. Причиною сеї байдужности до знесеня Гетьманщини було те, що в Гетьманщинї "поспільство" або "чернь" вже давно стратило прихильність до козацкої старшини, що з першу позахоплювала собі землю, а опісля стала повертатись в панів, а простих людий обертати в підданих. Між україньскою "чернию" а старшиною почала ся вже борба в р. 1663., про яку згадує одна з найлїпших україньских пісень, розказуючи, як Запорожець Андибер побив в шинку "дуків-срібляників", старшину, полковників і наказував їм:

Ей, ви дуки, ви дуки!
За вами всї луги і луки,
Нїгде нашому брату, козаку-нетязї стати
І коня попасти.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 6

В XVIII. віцї Гетьманщина з козацкою службою стала вже повертатись в панщину. В одній піснї з часів кінця Гетьманщини козак, післаний на службу, так жалить ся:

Ой горе, біда, — не Гетьманщина!
Надокучила вже вража панщина. ¹⁾

Зовсїм инакше згадує україньский нарід про зруйнованє Запорожскої Сїчи. Жаль про руїну Сїчи розійшовсь по всій Україні, так широко, що про неї маємо більше сїмдесяти пісень, записаних в ріжних країнах від Дунаю до Дону. Навіть в Галичинї, що вже сто лїт перед тим відорвана була від Сїчи і котра в часи єї руїни була вже під Австриєю, сьпівають пісню, в якій видно, хоч глуху, чутку про руїну милого всьому україньскому народови вільного гнїзда славних Запорожцїв. Вольности Запорожскої Сїчи були місцем, куди втїкав нарід від кріпацтва, що заводилось вже на Гетьманщинї руками козацкої старшини і царского уряду. Заведенє кріпацтва в Гетьманщинї в р. 1783-6 було би річию неможливою, коли-б на Запорожских землях лишила ся хрестяньска воля під захистом Січи. ²⁾ Тим то висьпівав нарід свій тяжкий жаль за Сїчию в людових піснях.

Як віднїс ся Котляревский до Гетьманщини і Запорожя та о скілько замітний тут вплив людових пісень? Се питанє хочемо розсьвітлити.

¹⁾ M. Драгоманов: Нові україньскі піснї про громадскі справи (1764-1880). Genéve. 1881. стр. 14-15.

²⁾ Тамже. стр. 19-20.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 7

На перший погляд видає ся, що творець "Енеїди", іменно що-до Гетьманщини, відступив значно від народних пісень. Котляревский обняв однаковою симпатиєю Гетьманщину і Запорожску Сїч. Коли однак приглянемо ся близше "Енеїдї" Котляревского, то пересьвідчимо ся, що ріжницї тут ніякої нема. Україньский нарід не жалував за Гетьманщиною, а мимо сего осьпівував славу і подвиги поодиноких гетьманів, чи їх подвижників. Сей самий мотив: апотеоза слави Гетьманщини — виступає різко в "Енеїдї" Котляревского. У поета козацтво гетьманске і запорожске становить немов-би одну цїлість, бо він сьпіває нам про єго лицарскі подвиги, в яких одна і друга сторона протягом віків брала однакову участь.

Описуючи приготованя Латинцїв, що задумали розбити Троянцїв, поет дає нам образ війск козацких. Котляревский розказує, що бояри розіслали манїфест по всїх повітах:

Щоб війско йшло під хоругов;
Щоб голови всї обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлокоть би тирчав.

Зібране війско розділяють Латинцї по козацкому звичаю на сотні ¹⁾ і полки:

¹⁾ Козацкі сотнї бачимо також в Аркадских полках:

Тут скілько сотень одлїчили
Аркадских жвавих парубків
І в ратники їх назначили;
Дали їм в сотники панів,
Дали значки їм з хоругвою,
Бунчук і бубни з булавою,
Списів, мушкетів, палашів...

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 8

Полковників понаставляли,
Дали патенти сотникам,
По городам всяк полк назвав ся,
По шапцї всякий розличав ся,
Вписали війско під ранжир;
Пошили сині всїм жупани,
На спід же білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир.

Не бояри Латинцїв, а козацка старшина веде латиньскі полки до присяги:

На конях сотники финтили,
Хорунжі усики крутили,
Кабаку нюхав асаул;
Урядники з атаманами
Новими чванились шапками
І ратник всякий губу дув.

Латиньскі війска нагадують поетови на недавну ще минувшину україньского козацтва, на стрійні козацкі полки, що вибирались в похід на їх славні бої. Поет величає їх:

Так вічной памяти бувало
У нас в Гетьманщинї колись,
Так просто війско шиковалось,
Не знавши, стій, не шевелись;
Так славнії полки козацкі,
Лубеньский, Гадяцкий, Полтавский
В шапках, було, як мак цьвітуть,
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все метуть.

И. Онишкевич: "Руска біблїотека" Т. І. Львів 1877. пісня V. стр. 47. — Трояньскі війска називає пост "козацтвом-лицарями", то знов прирівнує їх з Запорожским "кошем". В полках війск, осьпівуваних Котляревским, бачимо "осаулів", "атаманів", "обозних ґенеральних" (Порівнай: Тамже стр. 65, 45, 42, 57).

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 9

Коли зруйновано Запорожску Сїч, Котляревський був тодї вже семилїтним хлопцем. Можна догадуватись, що поет в своїх дитячих лїтах бачив Запорожцїв, чи то в більших чи в меньших віддїлах. До народних оповідань про гетьманів і козаків, до людових пісень, що славили козацких гетьманів і ватажків, до численних хронїк про козацкі війни XVII. і XVIII в., до рукописних віршів і драматичних творів, в яких величано гетьманів і козацтво, Котляревскому в більшій або меньшій мірі звісних, так як звісні они були всїм більше просьвіченим Українцям XVIII. віку, — могли прибути ще і вражіня з дитячих лїт і додати красок до загального образу козацтва в "Енеїдї". Між війском Латинцїв бачив Котляревский не лише полки, що нагадують єму гетьманцїв. Він видить тут також чубатих Запорожцїв:

Було тут війско волонтирі,
То всяких юрбиця людий,
Мов Запорожцї, чуприндирі,
Що їх не втне і Асмодей...

Се запорожске війско, хоть може не так правильне, як гетьманскі полки, хоч

................... і не гарне,
Як кажуть то, нереґулярне
Та до війни самий злий гад. ¹⁾

Запорожцїв з'ображає поет так, як про них розказують народні піснї та оповіданя. Останні бачуть в Запорожцях великих силачів, так що від

¹⁾ Тамже. стр. 39. пісня IV.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 10

їх віддиху ворог утїкає, або падає на землю ¹⁾, то знов людий, що знають випити ²⁾, або яких обо-вязком є, уміти красти, розуміє ся, не в дома ³⁾. Погляд сей на Запорожцїв, як вже замітив Драгоманов, невірний, хоть переняли єго також деякі "прихильні начальству та панству письменні люди" ⁴⁾. Сей погляд на Запорожців і Запорожє бачимо також в "Енеїдї" Котляревского, Віддаючи похвалу хоробрости Запорожців (они "до війни самий злий гад"), рівночасно пише про них поет:

Чи вкрасти що, язик достати,
Кого живцем, чи обідрати,
Нї сто не вздержить їх армат. ⁵⁾

¹⁾ Кулишъ: "Записки о южной Руси", Т. І. стр. 141 і 163.

²⁾ Тамже: стр. 165.

³⁾ Тамже: стр. 159. "Такий то народ був! як не краде Запорожець, то й кажуть йому: "Доки, ти вражий сину, будеш лежати? І чарки горілки нї-за-що випить!" Наш родич, Яцько був у Запорожцях; то було розказує: "Пішли ми, каже, аж за Бог-ріку, над Тилигул, коний красти. Глянем, аж такий табун копий ходить! От я прилїз, аж Нагаєць вартовий ходить! Я як сунув його списом! а він був у панцирі, то спис так і закорчив ся. Він як схопитця та до мене! то якби не було ножа, зарізав би вражий син. А то як я черкну його ножем по горлу то він так і поваливсь".

⁴⁾ Драгоманов: Op. cit стр. 19. характеризує в сей спосіб Запорожє: "Запорожя було для Українцїв зовсїм не тим місцем, де-б можна було лежати боком, пити горілку та драпіжничати, але місцем, де люди жили на своїй волї і господарювали вільно, на громадскій землї і водї, ловлячи рибу, а також пасучи скот, а в останні часи і хлїб орючи".

⁵⁾ Онишкевич: "Руска біблїотека" Т. І, стр. 40. пісня IV.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 11

В иньшім місци Юпітер кличе в гнїві до богинь:

Пішлю вас в Запорожску Сїч!
Там ваших каверз не вважають,
Жінок там на тютюн міняють,
В день пяні сплять, а крадуть в ніч. ¹⁾.

З гетьманів згадує нам поет одного з найбільших козацких вождів, Сагайдачного. По при гетьмана величає поет Сїч і єї кошового, Дорошенка. Так каже Котляревский, що Троянцї, пливучи на морю, сьпівали пісеньок:

Козацких, гарних, запорожских,
А які звали, то й московских,
Вигадували бріденьок,
Про Сагайдачного сьпівали
Либонь сьпівали і про Сїч... ²⁾

В иньшім місци "Енеїди" читаємо, як на поміч Турнови спішать королї з князями, а поміж ними:

Цекул, Пренестский коваленко,
В Латію з військом также пхавсь.
Так Сагайдачний з Дорошенком
Козацким військом величавсь.
Один з бунчуком перед ратго,
Позадї другий пяну братю
Доньским пагаєм підганяв.
Рядочком їхали гарненько,
З люльок тютюн тягли смачненько,
А хто на конику куняв... ³⁾

Нема найменьшого сумнїву, що і сей послїдний образ є відгомоном україньскої, народної піснї. Нарід сьпіває про Сагайдачного:

¹⁾ Тамже, стр. 58. пісня VI.

²⁾ Тамже, стр. 16. пісня III.

³⁾ Тамже, стр. 42. пісня IV.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 12

Ой на горі та женцї жнуть,
А попід горою,
Попід зеленою
     Козаки йдуть.

Попереду Дорошенко
Веде свое військо,
Веде Запорожске
     Хорошенько.

По серединї пан Хорунжий,
Під ним кониченько,
Під ним вороненький
     Сильний і дужий.

А по заду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн і люльку
     Необачний. ¹⁾

Образ, осьпіваний в народній піснї, послужив Котляревскому темою до пародиї, коли поет додав, що один з вождів козацтва їхав тому по заду, щоби підганяти пяну братию доньским нагаєм.

Троянцї, пливучи по морю, сьпівають не лише про сьвітлі часи з житя козацтва, але і про нещасну для Мазепи битву під Полтавою, а вкінци і про події, що довершувались в рік знесена Гетьманщини, або й по зруйнованю Запорожскої Сїчи. Троянцї "кургикали пісеньок:

Як в пікінєри набірали ²⁾,
Як мандровав козак всю ніч;

¹⁾ Измаилъ Срезневскій: "Запорожская Старина". Ч. І. Харків 1833. стр. 58-9.

²⁾ Завдяки проєктови ґен. Мельгунова, рішено дня 20. марта 1764. р. утворити на полудневій границі Геть-

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 13

Полтавску славили Шведчину
І неня як свою дитину
З двора провадила в поход;
Як під Бендерю воювали,
Без галушок, як помірали,
Колись, як був голодний год. ¹⁾

Послїдні верші, як каже проф. Дашкевич, вказують, правдоподібно, на козацкі оповіданя про невигоди, які доводилось переносити козацтву, коли оно бороло ся на боєвищах враз з росийскою армією. Одно з таких оповідань про "Очаківску біду" записав Кулїш в на пів розваленім Мотрениньскім монастири від бідного єго настоятеля в р. 1843 зі слів якогось полковника, Перепелицї. ²⁾ До тих послїдних часів, як сира-

манщини з областий Нової Сербиї окрему "новоросийску" ґубернїю, що мала бути охороною росийского царства против Криму. Населеню нової ґубернїї обіцяно широкі полекші і вольности, а для охорони краю від неспокійних сусїдів поручено Мельгунови з'орґанїзувати два гузарскі і три пікінєрскі полки. В пікінєрів набирано козацтво без відомости гетьмана. Репрезентантів висшого козацтва іменовано ротмістрами, поручниками і т. п. часто против їх волі, дорогою погроз і насилля. Так само вербовано в пікінєрів низше козацтво, як про се сьвідчать численні акти. Д. Миллеръ: "Пикинерія". Кіевск. Старина 1899. р. том 67. стр. 301-322. В пікінєрів набирано також козаків в р 1775., коли царицї треба їх було для війни з Турками. Драгоманов: Нові україньскі піснї... стр. 17.

¹⁾ Онишкевич: "Руска біблїотека*. Ч. І. стр. 16. пісня III.

²⁾ Дашкевичъ: "Отзывъ о сочиненіи Петрова..." СПБ. 1888. стр. 64 і Кулишъ: "Записки о южной Руси". Т. I. стр. 289.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 14

ведливо зазначує проф. Дашкевич, поет немовби переносить Енея. Еней і єго дружина — се не тілько "ватага пройдисьвіта", як висказав ся Шевченко; але се немовби козацтво, що бродило по сьвітї, по зруйнованю Сїчи. ¹⁾

Доси бачили ми, що в апотеозї слави Гетьманщини і в з'ображеню Запорожцїв поет не ріжнить ся зовсїм від народних пісень. Розходить ся однак ще о се, чи поет не бачив, яку тяжку кривду заподїяла Гетьманщина україньскому козацтву і "черни", коли загарбала в свої руки землю і вводила панщину?

По моїй гадці, поет, що з горячим співчутєм обіймав простий, покривджений народ, дав нам при величаню Гетьманщини також легкий натяк на кривди, які висша, козацка старшина нанесла народови. Коли мати Енея, Венера, пішла жалитись Юпітрови, що Юнона єї синови, якого поет величає "хлопцем, хоч куди козаком" ²⁾, то знов "кошовим" ³⁾, то "гетьманом" ⁴⁾, не дає жити на сьвітї, Юпітер з відтїнию нїжної сатири відповідає:

¹⁾ Дашкевичъ: Малорусскія и другія бурлескныя Энеиды". Кіевск. Старина р. 1898. том 62. стр. 182.

²⁾ Онишкевич: "Руска библїотека" Т. І. стр. 1.

³⁾ Тамже. стр. 45. пісня V. Еней говорить про себе Евандрови:

"Я кошовий Еней Троянець,
Скитаюсь по миру мов ланець,
По всїм товчу ся берегам".

⁴⁾ Там же. стр. 47. пісня V. Евандр каже до свої війск:

"За його бийтесь, умирайте,
Енеэвих врагів карайте,
Еней мій сват, — а ваш гетьман."

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 15

Ох доню, ти моя голубка!
Я вправдї твердий так, як дуб.
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство;
Нe малим буде він панок.
На панщину ввесь сьвіт погонить...

В послїдних словах находимо відповідь на поставлене в горі питанэ. Еней, "козак", "кошовий", "гетьман" буде не малим паном, таким, якими були україньскі гетьмани, хоть се "панство" поведе за собою панщину.

На вступі згадали ми, що україньский люд віднїс ся з великим жалем до зруйнована Запорожскої Сїчи. Тут додамо, що в україньских піснях пробиває ся не лишень жаль, але видний також протест против насилля росийскої царицї", а побіч того вказане значінє козацтва для самої Росиї. Так читаємо в україиьскій піснї:

Ой підемо на столицю,
Прохати царицю;
Отдай землі заворожскі
По прежню границю".
А цариця, вража мати
Напуст напустила,
Вона в Сїчи Запорожця
Та й занапастила.
Ой Боже-ж наш, Боже,
Поможи нам з неба!
Колись буде Запорожця
І царицї треба. ¹⁾

¹⁾ Драгоманов: Op. cit. стр. 18. Пісня не помилилась в віщованю. По зруйнованю Запорожскої Сїчи звелено козакам повернутись в селян, або вийти в ті місця, звідки хто був. Майже пять тисяч козаків успіло

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 16

Чи не найдемо чогось подібного в "Енеїдї" Котляревского?

Жаль за Сїчию висловлює поет у всїх тих уступах, де сьпіває про Запороже і єго славу.

На протест против царицї Котляревского не стати. Україньскі осьвічені верстви скоро помирились з тим положенєм, в якім найшлась Україна при кінци XVIII. віку. У Котляревского не викликує нїяких сумних споминів бій під Полтавою, де рішилась остаточно доля козацтва і України. Котляревский бере навіть сторону сеї частини козацтва, що виступала з росийскими війсками против Мазепи, а союзників Мазепи, Шведів, зове "прочварами":

Було полковник так Лубенский,
Колись к Полтаві полк веде

втечи на човнах вниз по Днїпру до землї, підданої турецкому султанови, а сей дозволив їм оселитись на Дунаю. Кілько разів цариця викликала їх звідси, они не слухали і зіставались там аж до 1828 року. Тимчасом для війни з Турками треба було козаків, і Грицько Потьомкін враз з царицею стали набирати козаків в пікінєрскі полки (1776), а опісля скликати Запорожцїв у нове війско (1785-7). Се війско назвали скоро Черноморским (1789) і назначили єму землю між Богом, Днїстром і Чорним морем (1790). Отаманами сего нового війска настановлено старих запорожских старшин і між ними Захарія (Харка) Чепігу (1788), а Потьомкін назвавсь гетьманом козаків катеринославских і черноморских. В 1791. р. Потьомкін умер, — цариця помирилась з Туреччиною, а в октябрі 1792 р. Харко Чепіга привів їх на Кубань, де війско чорноморске сидить і доси і де єго недавно перемішано з московскими козаками і обернено на війско кубаньске. Тамже стр. 17.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 17

Під земляні Полтавскі вали
(Де Шведи голови поклали)
Полтаву матушку спасать...
Пропали Шведи тут прочвари,
Пропав і вал... ¹⁾

Поета не стати на протест, бо він з пересьвідченя монархіст, коли кличе до Латинцїв, що не хотять послухати свого короля:

Вельможі! хто царя не слуха,
Таким обрізать ніс і уха
І в руки всіх отдать катам. ³⁾

Однак так само, як народна пісня, розуміє Котляревский значінє козацтва для росийскої держави. Він вказує, які користи могла-б мати Росия з гетьманьских і запорожских полків. Тим то у Котляревского гетьманскі полки:

Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все метуть. ³⁾

Тому також у поета війско Запорожске:

Воно так бачиш, хоч негарне,
Як кажуть то нереґулярне,
Та до війни самий злий гад. ⁴⁾

Що так, а не инакше треба розуміти сї уступи, на се вказують поміж иньшим прихильні

¹⁾ Онишкевич: "Руска біблїотека". Ч. І. стр. 42. пісня IV.

²⁾ Тамже. стр. 39. пісня IV. Порівнай також Дашкевича: "Малорусскія и другія бурлескныя Энеиды" стр. 183.

³⁾ Онишкевич: "Руска біблїотека". Ч. 1. стр. 40. пісня IV.

⁴⁾ Тамже. стр. 40. пісня IV.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 18

відносини до козацтва воєнного ґубернатора України в поч. 30-лїт, князя Репнїна, котрого Котляревский був любимцем. ¹⁾ Можна також догадуватись, що самим добором теми до "Енеїди" хотїв Котляревский звернути увагу Росиї на значінє україньского козацтва, що по зруйнованю україньскої Трої, Запорожскої Сїчи, немов ті Троянцї, блукало по чужих землях.

 

II.

"Сцени убийства і нелюдскости, де-б они не з'являлись, викликують завсїгди відразу в усякій хоч трохи цивілїзованій і гуманній людинї. Тому й винищенє селянами множества шляхтичів і жидів та нелюдскі кари над селянами з сторони шляхотских судів, що не меньше немилосердно буяли протягом 4 років (після колїївщини) і винищили тисячки жертв, се факти сумні, над якими треба болїти".

Так пише про найчорнїйші картини з нашої істориї, про гайдамаччину, один з сучасних київских істориків, причім висьвітлює нам причини, які довели до сих тяжких подїй, що жевріли в р. 1734, роз'ярювали ся в р. 1750, а спалахкотїли страшним, крівавим, відражаючим огнем в р. 1768: Селяньску масу, не вважаючи на довге і сильне противленє, закріпощено, позбавлено землї і всяких, навіть найелєментарнїйших горожаньских прав; крім того дражнено

¹⁾ Гляди Н. С. "Къ исторіи малороссійскихъ козаковъ, в концѣ XVIII. и въ началѣ XIX. вѣковъ. Кіевск. Стар. 1897 p. і Дашкевича: Op. cit. стр. 182.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 19

єї релїґійною нетолєранциєю. Брак осьвіти довершив решти. При першій лїпшій нагодї вибухає роздражнена маса, а вибух сей задля повного браку горожаньского розвою і гуманної осьвіти виявляє ся в формах дуже нелюдских і крівавих. ¹⁾

Одна з висше поданих причин, закріпощенє народа, була приводом, що україньскі народні піснї і оповіданя віднесли ся до гайдамаччини і до єї ватажків з великою прихильностию. ²⁾

Ся причина, (більше чим другі), а побіч неї народні піснї та оповіданя викликали, здаєсь, і те, що в україньскім письменьстві деякі письменники взяли сторону гайдамаччини.

Так прим. Метлиньский жалить ся, що гинуть піснї бандуриста, що

Про гетьмана, чи про гайдамаку
Дїд засьпіває, в бандуру заграє,
Плаче бандура, мов оживає:
Жаль візьме дитину, візьме і бурлаку. ³⁾

¹⁾ Порівнай: Кіевская Старина за р. 1893. кн. І. стр. 103-164. і передмову Грушевского до перекладу студиї Якова Шульгіна "Начерк Коліївщини", напечатаного в XX. томі "Рускої історичної біблїотеки", Львів 1898. Читай також: Антоновича: "Розвідку про Гайдамаччину", якої переклад поміщено в XIX. томі "Рускої історичної біблїотеки", Львів 1897.

²⁾ Гляди Кулишъ; "Записки о южної Руси", де зібрано оповідана про ватажків гайдамаччини, Желїзняка, Неживого, Швачку і т. п., а також Драгоманова: Нові україньскі пїснї... стр. 32 і дальші.

³⁾ Амврозий Метлиньский: Думки і піснї. Видав Кирило Студиньский. Львів 1897. в верші "Бандура" стр. 35.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 20

В верші п. з. "Козак, гайдамак, чумак" начеркує нам Метлиньский постать гайдамаки:

На своїх двох лїсом йшов гайдамак
     Проміж лїщиною
     Йшов він з дубиною
З лїсом гукав — з своєю родиною.

Дубино, махай!
Шукай, добувай менї долю!
Кого хоч, моя дубино зачіпай:
В лїсї — в пущах маємо ми свою волю! ¹⁾

Свою прихильність до гайдамаччини виявляє поет в верші "Підземна церква":

Вже стерпів і козак чимало муки,
Вмірав на палях він і в кайданах...
И попанував в лїсах і по степах... ²⁾

Шевченко, найбільший поет України, в своїх "Гайдамаках", в артистичних картинах осьпівує нам кріваві події; однак по при симпатиї для темних і покривджених мас відзиває ся в него гуманне чувство, коли пише в передмові: "Серце болить, а розказувать треба; нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братають ся знову з своїми ворогами, нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, нерозмежованою останеть ся на віки од моря і до моря славянская земля".

Безоглядною симпатиєю обіймає Кулїш "колїївщину" в "україньскій драмі з останнього

¹⁾ Тамже. стр. 41.

²⁾ Тамже. стр. 44.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 21

польского пануваня на Вкраїнї" п. зв. "Колїї", ¹⁾ а Марко Вовчок зображує романтичним героєм одного з ватажків гайдамаччини, Кармелюка. ²⁾

З україньских письменників, що осудили гайдамаччину, назвемо Стороженка. В драмі "Гаркуша", що носить імя одного з провідників гайдамаччини, жінка сотника, влюблена в Гаркушу, дізнавшись, що він не козаком, а гайдамакою, каже до него: "Слухай, що я тобі казати му: Я заприсягалась кохать чесного лицаря, а не розбишаку, харциза. Цураюсь твого коханя, козаче! — я тебе зневажаю!" І зірвавши з шиї намисто, кинула на долївку, почім знов озвалась до Гаркуші: "Покинь твоє харцизтво, покай ся в твоїх тяжких гріхах перед Богом і людьми і будь чесним козаком, лицарем, яким ти менї здавав ся і яким тебе Господь создав; тоді я твоя на віки вічні!... Молю-ж тебе, мій голубе, зроби ся, як був, честним козаком-Січовиком! Теперечки війна: йди битьця з невірними, ратуй своїх братів, а не губи!..." ³⁾

¹⁾ Она напечатана в альманаху "Хата" за р. 1860. стр. 113-133. Меньче прихильними чертами характеризує Кулїш: "Потомків україньского гайдамацтва".

²⁾ Про Кармелюка гляди: Dr. Antonil. (Роллє) статию п. з. "Opryszek". Opowieść zdarzeń prawdziwych. (Gawędy z przposzłości. T. I, 133-238). Сю статию, у якій Кармелюк являєсь звичайним розбишакою, перекладено на росийску мову в "Кіевск. Старин-ї" Т. XIV. 1886., март. стр. 495-560. У вступних замітках до перекладу додано деякі подробицї і справлено в дечім погляди автора.

³⁾ "Основа" СПБ. 1862. октябр. стр. 26-9. Порівнай: Огоновского: "Исторія литературы рускои". Ч.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 22

Як дивив ся Котляревский на гайдамаччину? Відповідь на се можемо дати цілком ясну на основі "Енеїди".

В четвертій піснї "Енеїди" читаємо, що цар Латин, на вістку, що Еней прибув до єго краю і хоче єму зложити поклін, велить готовити пир і прибирати комнаты в різні образи:

Ось привезли і мальованя,
Роботи первійших майстрів
Царя Гороха панованя,
Патрети всіх багатирів:
Як Александр цареві Пору
Давав із війском добру хльору;
Чернець Мамая як побив;
Як Муромець Іля гуляє,
Як бє Половцїв проганяє —
Як Переяслав боронив.

В дальшім ряді на стінах поміщено також портрет Гаркуші і картину, що зображала нам, "як в Польщі Желїзняк ходив". ¹⁾

Коли-б ми в "Енеїдї" мали лише се одно місце, в якім находить ся згадка про гайдамаччину, то могли би ми прийти до пересьвідченя, що поет симпатизував, чи одушевляв ся нею, коли портрети єї ватажків велить містити побіч портретів Александра Великого та билинного богатиря Володимирскої епохи, Ілиї Муромця.

III. (1) стр. 471-2. Про історичного Гаркушу гляди статию К. Кошовика: "Семенъ Гаркуша", Кіевск. Старина, Т. V. 1883. стр. 528-554.

¹⁾ Онишкевич: "Руска библїотека" Т. І, стр, 34. пісня IV.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 23

Та як-раз сей наш погляд був би хибним. Кілька иньших уступів "Енеїди" противить ся єму рішучо. Котляревский не лише не симпатизував з гайдамаччиною, але осудив єї.

Попробуємо доказати!

В пятій піснї "Енеїди" розказує нам Котляревский, що в таборі Енея стоять на сторожі у головної башти два сердечні товариші, хоробр. та сильні, Низ і Евріяль. Низ шепче в ухо Евріялеви:

А що, як викравшись помалу,
Забрати ся в Рутульский стан?
...............................
То каші наварилиб там;
Тепер вони сплять з перепою,
Ні дригне нї один ногою,
Хоть всім їм горла переріж.
Я думаю туди пустить ся,
Перед Енеєм заслужить ся
І сотню посадить на ніж.

Та Евріяль товариша не пустить самого, хоть Низ толкує єму, що у него жива ще старенька мати "без сил і в бідности, слабая", для якої він "повинен жити", бо

Одна оставшись без пріюту
Яку потерпить муку люту,
Таскавшись між чужих людий!...

Про властиву цїль, для якої Низ і Евріяль вибирають ся до табору Рутулцїв, дізнаємо ся доперва в дальшім уступі. Они хотять передерти ся через ворожий табор, щоби Енея, що перебував в дали від свого війска, звістити про не-

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 24

безпечність, яка грозить его дружинї від Турна. Низ і Евріяль йдуть до Юля, просити о дозвіл на довершенє наміру. Перший з них промовляє:

Був на часах я з Евріялом,
Ми пильновали супостат,
Вони вже тепер сплять повалом,
Уже їх огнї не горять,
Дорожку знаю я окромну,
В нічну добу, в годину сонну
Прокрастись можна поуз стан
І донести пану Єнею
Як Тури злий з челядю своєю
На нас налазить мов шайтан.
Коли зволяєтесь, — велїте
Нам з Евріялом попитать,
Чкурнем — і поки сонце зійде,
Енея мусим повидать....

Відвага двох молодців викликує подив у Юля і зібраних на нічну нараду війскових старшин. Они обнимають Низа і Евріяля, радіють, бо

Якаж одвага в смутне время!
Таж не пропало наше племя!...

Юль годить ся на намір молодцїв, а в нагороду за відвагу Евріяля обіцює взяти під свій покров єго матїр, коли-б єму не довело ся вернути з табору Рутулцїв.

Оба молодці перебирають ся до табору Рутулцїв, перебивають сторожу і мордують спячих лицарів. Наситившись видом крови, Низ каже до Евріяля:

Покиньмо кров врагам пускати,
Пора нам відсіль уплітати!...

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 25

Ся страшна картина викликує у поета відразу. Подвиги Низа і Евріяля осьпівує нам поет тими слонами:

Як вовк овець смиренних душить,
Коли в кошару завіта,
Курчатам тхір головки сушить,
Без крику мозок висмокта;
Як добре время угодивши
І сіркою хліб накуривши,
Без крику крадуть слимаки
Гусий, качок, курий, індиків
У Гевалів і Амаликів,
Що роблять часто і дяки,
Так наші сьмілії вояки,
Тут мовча проливали кров.

Се не лицарі, що в боротьбі убивають противників. У Котляревского і Низ і Евріяль — вовки, що дусять смирних овець, тхорі, що висмоктують мозок курятам, злодїї, що накуривши хлїв сіркою, крадуть гусий, качок і т. п. Сими порівнанями Котляревский осуджує від себе Низа і Евріяля. Однак з другої сторони уміє поет війти в їх положенє. Він розуміє, що сих молодців привело сюда не лише самолюбне бажанє, заслужити собі на славу, але також жажда, прислужитись князеви і вітчинї. Коли Низ, перед виходом з табору Енея, толкує Евріялеви, що він матери ради не повинен виставляти свого житя на небезпечність, поет вкладає в уста Евріяля такий зворот:

Розумно, Низ, ти розсуждаєш,
А о повинности мовчиш,
Которую сам добре знаєш,
Менї-ж зовсім другу твердиш.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 26

Де общє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять;
Як ми Енею присягали,
Для його служби жизнь отдали,
Тепер не вільна в жизнї мать.

Так само й тепер, по страшній різнї, виправленій Низом і Евріялем в таборі ворогів, поет немовби в оправданє від них самих, немовби для висьвітленя цїли, яка завела їх на місце різні, додає:

Так наші сьмілії вояки,
Тут, мовча, проливали кров;
Од ней краснїли ся мов раки
За честь і к князю за любов
Любов к отчизнї де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильнїйша від гармат,
Там жизнь — алтин, а смерть копійка...

Низ і Евріяль бродять в крови, утїкаючи з табору Рутулцїв. Вже перебрались щасливо на рівнину, та тут зайшов їм дорогу Вольсент з полком рутульскої дружини. Низ і Евріяль "дали як раз до лїса тягу", бистрійше бігли від "хортів". В лїсї слїдять Рутулцї "одважних наших розбишак", прихоплюють одного "зарізу", Евріяля, а Низ криє ся тимчасом на дереві. Звідси шле він на ворога копіє і стрілу, убиває Сульмона і Тага. Розлючений за се Вольсент розмахуєсь шаблею на Евріяля, щоби зняти єму голову з плечий. Та

Тут храбрість Низова пропала,
І серце стало кулїшем.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 27

Біжить, летить, кричить що сили:
"Пеккатум робиш фратер милий,
Невинному морс задает:
Я стультус, лятро, розбишака,
Неквіссімус, гайдамака!
Постій, невинную кров лєш!"

Евріяль гине від шаблі Вольсента, а хоть Низ відомстив смерть свого друга, убиваючи Вольсента, то й сам "лишив ся живота" від мечів Рутулцїв. Поет кінчить:

Так кончили жизнь козарлюги,
Зробивши славнії услуги,
На вічность памяти своей? ¹⁾

В картині, яку начеркнув нам Котляревский, боре ся признанє поета для відважних

¹⁾ Онишкевич: "Руска біблїотека" Ч. І. стр. 50-54 (пісня V.). Ціла картина описана доволі точно за твором Вірґіля. У останнього Рутулцї також "somno vinoque soluti procubuere", в їх таборі „lumina rara micant, silent late loca". Мотив, що веде Низа і Евріяля до табору Рутулцїв, відзначений вже в перших стихах:

Aencan aeciri omnes, populusque patresque,
Exposcunt mittique viros, qui certa reportent.

В тім ріжнить ся від твору Вірґіля Котлярсвский, що з початку одній псотї, чи жаждї крови приписує намір молодцїв ("то каші наварилиб там") і доперва дальше висьвітлює властиву цїль. Через те виходить у Котляревского образ трохи замазаний.

Патріотичні відзиви Котляревского є відгомоном твору Вірґіля. Дізнавшись про намір молодців, Алєт так промавляє:

Di patrii, quorum semper sub numine Troia est,
Non tamen omnino Teucros delere paratis,
Cum tales animos iuvenum et tarn certa tulistis
Pectora,..

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 28

молодцїв, що хотіли заслужити собі на честь та віддати услуги вітчинї і князеви з гуманным чувством, що мерзить ся виправленою різнею і пролитою кровю. Я сказав би, що се друге чувство перемагає. Поет не щадить для Низа і Евріяля назв: в родї: "розбишака", "заріза", "лятро", "гайдамака". Послїдний епітет, поміщений поруч з иньшими, дає нам легкий натяк, як поет глядить на гайдамаччину. Чи описуючи сю картину, не мав поет на гадцї страшної уманьскої різнї, якої дрібним первообразом могла бути різня, справлена Низом і Евріялем?

Колиб хто замітив, що картина різні в таборі Рутулцїв не дає нам ще достаточної відповіди на виясненє погляду Котляревского на гай-

Quae vobis, quae digna, viri, pro laudibus istis
Praemia posse rear solvi?...

Смерть Низа і Евріяля оплакує Вірґіль:

Fortunati ambo! si quid mea carmina possunt,
Nulla dies umquam memori vos eximet aevo,
Dum domus Aeneae Capitoli immobile saxum
Aocolet imperiumque pater Romanus habebit.
(книга IX. верші 188-9, 191-2, 246-9, 251-2, 445-8).

Низ, видячи небезпечність, що грозить Евріялеви, кличе:

Me, me! adsum, qui feci, in me oonvertite ferrum,
О Rutuli! mea fraus оmnis; nihil iste nec ausus,
Nee potuit; coelum hoc et conscia sidera testor;
Tantum infelicem nimium dilexlt amicum. (верші 426-9).

З сего видимо, що слова, які Котляревский вкладає в уста Назови: "я стультус, лятро, розбишака, неквіссімус і т. п., а також порівнаня вчинку Низа і Евріяля з вчинком вовка, тхоря, злодіїв — ориґінальні. З них пробиває ся глубока гуманність Котляревского.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 29

дамаччину, то можемо взяти до помочи ще два иньші уступи "Енеїди".

В описї пекла подає нам Котляревский таке місце:

Паливоди і волоцюги,
Всї зводники і всі плути,
Ярижиики і всі пянюги,
Обманщики у всї моти,
Всі ворожбити, чародії,
Всї гайдамаки, всі злодії,
Шевцї, кравці і ковалі;
Цехи: різницкий, коновальский,
Кушнїрский, ткацкий, шаповальский,
Кипіли в пеклі всі в смолї. ¹⁾

Се місце по моїй гадцї рішає зовсїм ясно питанє, як глядів Котляревский на гайдамаччину. Гайдамаків вкидає поет до смоли на рівні з паливодами, волоцюгами, плутами, пяницями, обманцями, злодїями. Сей натяк в поемі Котляревского на гайдамаків впадає тим більше в очі, що для козацтва і єго старшин поет місця в пеклі не найшов. Козацтво уміщує поет в "elisium", місци призначенім для. праведних, між "бідними, безпомощними вдовами", "між честними, непорочними дівами".

Тут также старшина правдива,
Бувають всякії пани;
Но тілько трохи сього дива,
Не кваплють ся на се вони.
Бувають війскові, значкові,
І сотники і бунчукові,
Які правдиву жизнь вели... ²⁾

¹⁾ Онишкевич. "Руска біблїотека" Ч. І. стр. 23. пісня III.

²⁾ Тамже, стр. 28. пісня III.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 30

Видно з сего, що поет в рівній мірі симпатизував з козацтвом і осуджував гайдамаччину.

Наведемо ще один уступ, де Котляревский характеризує Желїзняка. Поет описує союзні війска Турна, що йдуть против Енея. Поміж провідниками поодиноких воєнних відділів спішить Мезап:

За сими плентавсь розбишака
Нептунів син, сподар Мезап,
До бою був самий собака
І лобом бив ся так, мов цап.
Боєць, ярун і задирака;
Стрілець, кулачник і рубака
І дужий був з його хлопак:
В виски, було, кому, як впнеть ся,
Той на сухо не отдереть ся;
Такий Ляхам був Желїзняк, ¹⁾

Порівнаня, яких ужив поет для характеристики Желїзняка, вказують також, що він для одного з провідників колїївщини не відчував великого поважаня. Се не лицар, що боресь з противником, що аж "шабельки засвистїли і іскри з них полетїли", ²⁾ але се "розбишака", "ярун", "задирака", "кулачник".

Сі невеличкі наші спостереженя вказують, що Котляревский гайдамаччину осуджував. При-

¹⁾ Тамже, стр. 42. пісня IV. У Вірґіля, Мезап — богатир-лицар, якого не йме ся нї зелїзо, нї огонь. (Кн. VII верші 691 і дальші). Котляревский характеризує нам єго самовільно, щоби тим яркійше відзначити постать Желїзняка.

²⁾ Онишкевич: "Руска біблїотека", стр. 70. пісня VI.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 31

чина, для якої се поет вчинив, легко зрозуміла. Є нею гуманність поета. Свою людяність зазначує поет в IV киижцї "Енеїди", де каже:

Коли я тїшив ся війной?
Не зьвір я людску кров пролити,
І не харциз, людий щоб бити,
Для мене гидкий всякий бой! ¹⁾

Се високе, гуманне чувство велїло поетови осудити гайдамаччину, що нелюдяностию і убийствами значила свій кровавий терен. В осудженю гайдамаччини і в неприхильній характеристиці провідника колїївщини, Желїзняка, поет пішов в розріз з народними піснями і оповіданями.

Осуджуючи гайдамаччину, посилаючи "всїх гайдамаків" до пекла, поет рівночасно стає по стороні бідних, закріпощених селян. Пани, що закріпощували народ, находять також в пеклі свою нагороду:

Панів за те там мордовали
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
За те вони дрова возили,
В болотах очерет косили,
Носили в пекло на підпал,
Чорти за ними приглядали,
Залїзним прутям підганяли,
Коли який з них приставав... ²⁾

*       *

*

¹⁾ Тамже, стр. 39. пісня IV.

²⁾ Тамже, стр. 22. пісня III.

Студинський К. Козацтво і гайдамаччина в «Енеїді» Котляревського — 32

На сім кінчимо наші замітки, а коли загально починаємо числити нову добу нашого письменьства від Котляревского, то тут ствердити мусимо, що всі дальші письменники, що осьпівували козацтво, або гайдамаччину, йшли вже слідом Котляревского, бо він перший ударив і в одну і другу струну.