История Полтавы

Передмова і пояснення до "Енеїди"

• 

Подробности

Просмотров: 370

Богдан Лепкий. Передмова і пояснення до "Енеїди".

Подається за виданням: Іван Котляревський. Твори. Том І. Енеїда. Зі вступом і поясненнями Богдана Лепкого. Видавництво "Українське Слово". Берлін, 1922.

Джерело: бібліотека "Діаспоріана".

Богдан Лепкий

ПЕРЕДМОВА

Батько відродженої української літератури, автор знаменитої "Енеїди", Іван Котляревський, родився 29. серпня ст. ст. 1769. р. в Полтаві. Дід його був діяконом, батько Петро (дворянин), служив при полтавському маґістраті канцеляристом.

Читати й писати вчився Іван Котляревський у дяка. Десятилітним хлопцем поступив на цивільну службу "въ штатѣ бывшей новороссійской канцеляріи". Прослуживши там літ чотирі, поступив 1783. року в полтавську духовну семінарію, котру й скінчив року 1789.

По скінченню семінарії не пішов слідами ані діда, ні батька, лиш став учителем панських дітей. Перебуваючи по панських дворах на Полтавщині пізнав гаразд панське і селянське життя, зрозумів цей контраст, який був тоді між паном а селянином, навчився, як не можна краще, народньої мови, бував на досвідках і вечерницях, втягнув, так сказати, в себе арому народнього життя. Що душа потягла його не в сторону помосковщеного панства, лиш на бік української народньої стихії, на це дають нам докази його щире народні твори. Мабуть не мало до цеї націоналізації Котляревського причинився Сковорода, філософ-мораліст і великий народовець, котрий заєдно ставав на бік покривдженого українського простолюдина, як це колись давніше робив Іван Вишенський.

І часи, в котрих Іван Котляревський проживав свої дитячі та молодечі літа, були такі, що талановитий і вражливий хлопець мусів політично освідомлюватися, розуміючи тую велику кривду, яка діялася його рідній країні і його рідному народові.

Скасовання гетьманщини (1764) було ще цілком свіжою, великою подією, раною не загоєною, котра хоч-не-хоч боліла кожню вражливу українську душу.

А руїна Запорожської Січи (1775) відбувалася тоді, як Іванові Петровичеві минуло шість років. Він уже гаразд розбирався у тому історичному факті і певно, що не тільки слухав, але й плакав, слухаючи пісень про те, як Москалі підступом увійшли на Січ, як понищили гніздо козацької слави і як вивезли останнього кошового далеко на північ.

Саме тоді (1783. р.) як Котляревський вступав до семінарії знесено козацькі полки, а заведено російський мілітарний устрій. В два роки пізніще появилася "жалованная грамота дворянству", котра була нічим иншим, як лиш масовою зрадою козацької старшини та закріпощенням міліонів вольного, українського народу.

Поневолення України було довершеним фактом і з факту цього здавав собі справу такий тямущий хлопець, яким був Котляревський, тим більше, що по панських дворах, у яких він проживав, певно не про що друге й балакали, як про ці великі політичні переміни, а й Полтава теж не затулювала уший на ці вісти, що мов громи настигали далекої столиці.

Тут і лежить основа того політичного світогляду, який золотою ниткою тягнеться крізь усі твори Котляревського, тут і криється секрет тої великої ролі, яку він відіграв в історії нашого народнього відродження.

Року 1796. поступив Іван Котляревський на військову службу як кадет. 1799. р. іменований підпоручником і тогож року став поручником (5. лютого). Року 1806—1807 брав участь у поході на Молдаву й за Дунай, де визначився хоробростю, а на другий рік кидає військову службу в ранзі капітана і 1810. р. стає "смотрителем" інституту для бідних дворянських дітей у Полтаві. Великого 1812. року прийшлося йому ще раз мати діло з військовими справами. Йому доручено скласти козацький полк для боротьби з Наполєоном. Сповняючи це доручення їздив він до Петербурга і за кордон.

Року 1817. дістав чин майора, а 1822. обрано його членом петербурзького товариства "любителей россійской словесности" (членом такогож самого харківського товариства був він уже перше). Тут не від речі згадати, що був він членом полтавської масонської льожі (до р. 1825.), а також членом "біблейського товариства" та бібліотекарем його філії у Полтаві. Коли заходом ґенерал-ґубернатора кн. Лобанова-Ростовського заведено в Полтаві аматорський театр, Котляревський приймав у йому живу участь. Бував також частим гостем у кн. Рєпніна і для його театру написав свою оперету "Наталка Полтавка", яка появилася на сцені полтавського театру 1819. року.

Опісля появився там також і його "Москаль Чарівник".

В товариствах був Котляревськии бажаним і дуже любленим гостем, як образована і багата в досвід людина, як знаменитий оповідач, як чоловік із щирим, правдиво українським гумором.

Цей гумор не опускав його до смерти. Видно його скрізь у творах і в життю, хоч бували в йому й доволі важкі моменти.

Року 1829. став Іван Котляревський нездужати, 1835. пішов у відставку і доживав віку в своїм батьківськім домику біля полтавського собору, який так гарно змалював Тарас Шевченко.

Умер 29. листопада 1838. р. в тому самому домику, відпустивши перед смертю на волю своїх кріпаків-прислугу. На його могилі стояв зразу дуже характеристичний для цього часу нагробник. (Колюмна з двораменним хрестом і точена з дерева огорожа). Тепер там стоїть марморовий нагробник з погруддям поета, увінчаним вінком та з однораменним хрестом.

Кругом могили гарна огорожа з заліза й високі тополі та буйні цвіти.

Крім цього в Полтаві збудовано батькові відродженої української літератури величавий памятник з погруддям і чотирма барелєфами із його творів. Відслонення цього памятника в великі роковини стало загальноукраїнським національним святом і найкращим доказом, як високо наш народ цінить заслуги Котляревського.

Писати став Котляревський ще в семінарії. За те його й прозвали "рифмачем".

Та з цих його перших писань нічого не осталося, бо, як знаємо, він і з "Енеїдою" не спішився до друку і колиб не видрукував її був без дозволу автора український дідич Парпура, то Бог вість, що булоб сталося з цим знаменитим твором. "Енеїду" став він писати мабуть за часів свого учителювання по селах, продовжував на військовій службі і три части цеї травестії появилися 1798. р. п. з. "Енеида на малороссійскій языкъ перелицїованная. И.Котляревскимъ. Часть І. Съ дозволенія Санктпетербургской Цензуры. Иждивенїемъ М. Парпуры. Въ Санктпетербургѣ 1798 года." Після заголовного листка йде чиста сторінка, а на ній написано: "Любителямъ малороссійскаго слова усереднѣйше посвящается." (Ця посвята мабуть додана Парпурою.)

Цей Парпура був багатим, конотопським шляхтичем, з козацького роду. Був це чоловік освічений, який брав участь в тодішньому літературному життю. Помер 1828. року, оставляючи щедрі записи на просвітні й гуманітарні ціли. На університет в Харкові дав 16.000 карб., а на конотопський шпиталь 40.000,—на тодішні часи великі гроші! Про охоту заробити на виданню "Енеїди" не може бути й мови, радше треба гадати, що Парпура пізнав велику вартість твору і поспішився видати його друком, боючись, щоб не запропастився він мандруючи з рук до рук.

Що Парпура зробив це без дозволу автора, треба толкувати вісткою, немов то Котляревський запропастився. (Він служив тоді прапорщиком в сіверськім драгунськім полку, об чім міг Парпура й не знати.)

На всякий спосіб нам треба дякувати Парпурі за отеє перше його видання, бо воно стало угольним камінем нашого відродження, здобуло Котляревському славу і мабуть заохотило його до дальшої літературної праці. Друге видання "Енеїди" вийшло в Петербурзі з друкарні Ґлазунова і мабуть йогож таки накладом.

Сам автор видав її уперве року 1809 в Петербурзі п. з. "Вергиліева Энеида на малороcсійскій языкъ переложенная И. Котляревскимъ. Вновь и исправленная и дополненная противу прежнихъ изданій. Часть первая. Санктпетербургъ, въ медицинской типографіи 1809 года". До цього видання додана четверта частина і пороблено справді багато відмін. На прикінці додано 18 сторінок словника.

Це було перше й останнє видання за життя автора. Ѵ. і ѴІ. пісня появилися в періодичних виданнях у 20 до 30 років. Цілу "Енеїду" приладив Котляревський до друку, але вона появилася що лиш 1842. року в Харкові, накладом книгаря Волохинова.

Це видання взяв за основу Єфремов, видаючи твори Івана Котляревського в Київі 1909. року. Видання Єфремова, тепер фундамент видань Котляревського, бо воно зладжене дуже старанно й осмотрене науково-популярним апаратом та ще прикрашене гарними ілюстраціями Василя Корнієнка. Всіх видань "Енеїди" маємо доси поверх 30.

Були такі, що гадали її вартість обнизити тим, що немов то вона написана під впливом російської травестії Осіпова. Алеж травестії тої ніхто нині не знає, не друкує і її навіть дуже тяжко добути, а між тим "Енеїда" Котляревського, це поруч "Кобзаря" мабуть найпопулярніща книжка в українській літературі, вона доволі добре звісна і в російськім суспільстві, а не зашкодить пригадати, що вже 1812. року мала вона такий розголос, що Наполєон, утікаючи з Москви, забрав її з собою, як одну з замітніщих появ.

"Енеїда" — це не тільки і гумористична травестія звісного Верґілієвого ориґіналу, це великий образ політично-суспільного і культурного побуту на Україні на переломі ХѴІІІ. і ХІХ. століття.

В образі тім, повнім руху, темпераменту, повнім гумору і правдиво козацької широкої вдачі, в образі на диво гармонійнім і колоритнім, відбилася вдача нашого народу, його звичаї й обичаї, його одяг, їжа, забави, товариські форми, його охота до своєріднього, а нехіть до імпортованої чужини, відбилася незлобива критика накиненого чужого хламу і туга за своїм власним добром. Це не травестія, а скорше національна епопея в жартовливій українській формі.

Багацтво детайлів, слів, зворотів, зближає "Енеїду" до барокового стилю, алеж це такий чудовий український барок, як ті архітектурні барокові зразки, що остали в нас на Україні. Годі сказати, чи Котляревський як раз таку форму вибрав по зрілій розвазі, чи інстинктово, але "Енеїдою" він зробив справжнє чудо. Показав своїм і чужим, що українською мовою можна написати не лиш журливу пісоньку про нещасливу любов козака і дівчини, але й великий, епохальний твір, привчив і своїх і чужих читати по українськи й любуватися запашними чарами приниженої "хахлацької" мови і приневолив наших і чужих панів та достойників, мов у дзеркалі побачити свої обличчя, почути великі гріхи супроти українського народу. В I. і II. частині змалював пригоди троянських бурлаків, (а властиво козаків по збуренню Січи); в III. описуючи пекло висказав не одно гірке слове правди на адресу панства й урядництва; в IV. згадав кращі часи (гетьманщину), а в V. і VI. дав доволі гостру сатиру тодішного свіжо спеченого на московський лад українського панства.

"Енеїда" має таким чином велике не тільки літературне, але й політичне значіння. На ній виховалися цілі покоління свідомого не українофільства а українства, а найкращим доказом її вартости може послужити це велике поважання, з яким до неї і до Котляревського ставився найбільший український поет Тарас Шевченко, котрий у своїй оді сказав:

 

Пояснення до "Енеїди".

A.

Ад фінем беллюм провести (лат. — довести війну до кінця.

Агрус — аґрест, крижівник.

Амата — жінка короля Латина.

Анхиз — батько Енея, котрий виратував його з горючої Трої.

Ардея — столичний город у Рутульців (примітка Котляревського з видання 1842. р.).

Асмодей — злий дух (особливе в подружньому життю).

Ассафет — отверділий сік з коріння однієї рослини.

Астрея — дочка Зевеса і Теміс, перемінена в зорю.

Б.

Бабак — звірюк, що на зиму засипляє.

Бабинець — ця частина церкви, де стоять жінки (притвір).

Багач — в перен. значінню огонь.

Баглай — лінтяй.

Баєвий — байковий.

Базаринка — хабар, дарунок (Гуцульщина).

Байбарак — критий тулуп.

Байстрюк Авентій попадич — бо родився од жриці Реї та Геркулєса (примітка Котляревського).

Баляндраси — теревені.

Баляси — в перен. знач, балакати Бог зна що.

Баня — купол на церкві.

Барило (французьке слово baril) — мала бочка (I. вид.).

Баскаличитися — заниматись, відставати.

Басовать — гордо виступати.

Батіг Петрів — цикорія.

Бахур — волокита (в пер. знач, незаконна дитина).

Бахуровать — волочитися.

Бахус — бог вина і веселости, син Зевеса.

Бедренець — рід трави.

Берлин — карета.

Бешиха — рожа.

Биндюга — ломака, бендюги такий візок, простий (роспуски).

Бичня — обора.

Блейвайс (нім. сл. Bleiweiss) — білило.

Блеклий — зівялий.

Бовдур — болван.

Бовкун — віл-одинець.

Борей — північно східний вітер, син Астрея.

Бриль — капелюх.

Бровар (нім. сл. Brauer) — пивовар.

Бровко — імя собаки.

Бугай — бик.

Бунчужний — той, що носив і зберігав бунчук за гетьманів.

Бунчукові товариші — титул при гетьманськім дворі.

Бурдюг — шалаш для пастухів.

Бурхать — сильно кидати.

Бухинка — буханець (бохонець), хліб.

Бучний — пишний.

В.

Вагани — деревляна подовгаста посуда (нецки), коритця, з яких їли козаки.

Ватага — гурт (шайка).

Ватажок — провідник ватаги.

Веґеря — такий танець.

Вель (лат. слово) — або.

Верґілій, Публій, Маро, ур. 70. р. пер. Хр. в Андах, коло Мантуї, ум. 19. р. пер. Хр. Написав: "Georgica", 4 книги, "Bucolica" 10 екльоґ і "Енеїду", 12 книг, в яких описав пригоди Троянця, Енея, котрий після упадку Трої довго блукався по морях і суші, аж прибув до Ляціюм і дав тут початок пізніщій великій римській державі. Він хотів між иншим вивести рід Юліїв, з котрого походив цісар Авґуст від Енея. Верґілієву "Енеїду" травестував Блюмауер на німецьке, Осипов на російське, а Котляревський на українське.

Венера — богиня краси й любови. У Греків Афродита, донька Зевеса й Діоне. Родилася з морської піни. Була жінкою Гефайста (Вулькана), матірю Марса і Енея (з Анхізом).

Верзун — постіл.

Верлянь — крикун, горлай.

Виделки — вилки.

Винник — винокур.

Вирій — місце, куди відлітають птахи на зиму.

Висікака — нахаба, задирака.

Виступці — пантофлі; попросить на виступці, показати кому двері.

Витерти ворсу — нашкодити, датися в знаки (збити пику).

Вишкварки — вишкварки, то, то остається, коли стопити сало.

Візок — гра в карти.

Волоки — обвязки до постолів.

Вомпити — вагатися, непевним бути (польське wątpié).

Волосожар — констеляція плєяд.

Г.

Галанці — вузенькі штани.

Галити — підганяти когось, наглити.

Ганнімед — син Троса й Калірої. Орел Зевеса пірвав його на Олімп, де він був підчашим.

Ганус — анис, аниж.

Ганусна (горілка) — настояна на анисі.

Гардувати — гуляти, десь бути.

Гарячий — напій з гарячої води, меду й коріння.

Геба — богиня молодости, донька Зевеса й Гери.

Геваль — простий мужик.

Геркулес (Геракль) — син Зевеса і Алькмени, грецький герой.

Гиря — чоловік з остриженим, або осмаленим волоссям.

Голінний — вдатний.

Голопуцьок — не оперена пташка.

"Горлиця" — танень.

"Горю дуб" — гулянка, короводна ігра.

"Гоцак і гайдук" — танець.

Грати під ніжку — догожати.

Грати в паці — грати в бабки.

Грінку вбити — виграти.

Ґ.

Ґлядіюс (лат. слово) — меч.

Ґоль-ґоль-ґоль — ЯК з пляшки пити, то "ґольґав".

Д.

Дамки — шашки, шахи.

Дати швабу — чосу дати, прочуханки.

Дебет (лат. слово) — повинен.

"Дей ще його кату" — примівка, інакше: хай його лихо візьме!

Джереґелі — коси на голові, вінком зложені.

"Джут" (або фітіль) — скручена хустка чи рушник, що ним в гулянці бються, рід ігри в карти.

Дзига — вертка, непосидюча дівчина (жінка), фуркальце.

Дзаґармистер — годинникар.

Дзіндзівер — зух, меткий чоловік.

Дзюбаний — рябий.

Дидона (Елісса) — основала город Картаґо.

"Ділись дружно тютюном" — найвища міра приязнії.

Діптянка — повія, проститутка.

Дойда — ловча собака.

Драгоман — товмач.

Дубівка — порода динь.

"Дудочка" — танець.

Дуель — двобій.

Дулєт — одежа жіноча, ніби свита, або капота.

Дуля — рід груші.

Дундук — глузливе слово, — стара собака.

Дурман — белена (зілля).

Дутель — порожній оріх.

Дутеся з'їсти — вмерти.

Е.

Евандр — цар Аркадський (примітка Котляревського).

Евр — бог вітру.

Еней — син Анхїза і богині Венери (Афродити). Вирятував свого батька з горючої Трої і по довгім блуканню приплив до Ляціюм, оженився з Лявінією і дав почин пізнішій римській державі. Це і єсть основою Верґілієвої "Енеїди".

"Енеус ностер" і т. и. — зразок бурсацького жаргону.

"Енею хукнула в кабак" — кабак означає тут голову.

Еол — бог вітру у Римлян і Греків.

Ерґо (лат. слово) — отже, так.

Є.

Єдамашковий — адамашковий; адамашок — шовкова матерія.

Єзуїти (Товариство Ісуса) — заложено 1534. р. у Парижі — Ігнатом Лойолою для оборони католицтва.

Ж.

Жеретія — змія, що на дерева лазить.

Жлукто — кадка, в котрій парять плаття.

Жупан — кафтан.

"Журавель" — танець.

З.

З плигу збитись — не знати, що робити; збитись з пантелику.

Закамешитись — поспішатись.

Закарват — відворот рукава.

Закоморки — закаулки.

Засталитися — забезпечуватися, ласки запобігати, підлещуватись.

Затемперовать — загострити олівець, застругати перо.

Затьору дать — одразу вбити.

Заушниця — сережка, опух за ухом.

Зашморг — петля.

Зевес (Юпітер) — найвищий бог у Греків і Римлян.

Зефир — син Астрея і Еос, лагідний вітер.

Зикратий — кінь з очима не до масти (зиркатий).

Зовиця — золівка.

"3уб" — танець.

Зубці — страва з ячмінного зерна, каша.

Заюрити — розпустуватися, вигадки, вигадувати.

И, І, Й.

Индик — домашня птиця.

Интеллиґатор (нім. Introligator) — переплетчик.

Івашки, Мильці, Пушкарівка, Будища, Горбанівка — все села навкруги Полтави (прим. Котляревського).

Іда — гора у Західній Малій Азії.

Ізконебе — іскони бо, тоб-то здавна.

Ійон — бач.

Іноси — добре, згода.

Ірис — богиня веселки, її посилали боги з усякими припорученнями.

Італія — півостров в Европі, зі сходу море Адрійське, з південного сходу море Йонське, а на заході море Тіренське і Ліґурійське.

Йовиш (польське) — Юпитер, Зевес.

К.

Кабица — піч в сінях.

Кагал — жидівська школа, шум.

Кажан — лелик.

Калитка — гаманець.

Калос (грецьке) — хороший, добрий.

Кальний — брудний.

Канчук — нагайка.

Капама (грецьке) — печеня.

Каплиця (нім. Kapelle) — мала церковця.

Карвасар — словесний суд, що в старину бував на ярмарках по українських городах (примітка Котляревського з видання 1842. року).

Карбіж, жа́ — нарізки на дереві, для рахунку тощо.

Кари — водовозка.

Картуш — французький розбишака славний тоді своїми пригодами.

Карук — клей.

Карунка — брузумент (позумент).

Карфаген — город і держава на західно-північнім побережжу Африки, з котрим воювали Римляне.

Каюк — лодочка.

Квадранец — 1/4 години.

Кваре (лат. слово: qua-re) — з якої речі.

Кебаб (грецьке) — ласощі.

Кеп (польське дурак) — грати в кепа, грати в дурака.

Кибалка — убрання жіноче на голову.

Кибета — талант, хист.

Кизяк — висушений навіз для топлива.

Кинді — валянки, валяні ґальоши.

Клесачка — шевське знаряддя.

Кобенити — собачитися, лаяться.

Кобець — яструб.

"Кобиляча мов голова" — це порівнання взято з народньої приказки.

Ковдра — одіяло.

Коверза — думки, роздумування.

Козельци — рід трави.

Компанійці — колишня легка кавалерія на Україні.

Кораблик — жіноче убрання на голову.

"Корам" вас (лат.) — супроти вас.

Корж — сухар.

Кульбака — сідло.

Кунтуш — верхній одяг.

Кунштики (нім.) — визерунки, вінєтки, малюнки.

Купидон (Ерос) — бог любови.

Курдимон — кардамон, коріння, що додають для духу до горілки або тіста.

Кучма — шапка, патлате волосся — лихо.

Л.

Лавися — королівна, донька короля Латина.

Ланець — гольтіпака, обірванець.

Лапки мостити — підлащуватись, підлабузнюватись.

Ласощохлист — ласун.

Либерія — одяг для служби, однострій.

Либонь — мабуть.

Лиґоминець — ласун.

Лизень — язик коровячий.

Липське — з нім. городу Ляйпціґ.

Лихтар (нім. слово: Leuchter) — підсвічник.

Ліжник — шерстяне покривало на ліжко, одіяло, коврик.

Лунь тебе вхопить — околієш.

Лях — Поляк.

М.

Мандриґа — такий сирник, з сира, муки і яєць.

Мандріоха — бурлака.

Марс — син Юнони, пізніше бог опікун Римлян, спеціяльно бог війни — то саме що Арес.

Матропляс — фіґляр.

Маслак — кістка.

Мекум (лат.) — зі мною.

Меньок — риба налим.

Меркурій (Гермес) — сип Зевеса і Маї, уживали його боги як посла.

Меус (лат.) — мій.

Мичка — моток прядива, або волосся жмуток.

Мідень — мідяний казан.

Морея — грецький півостров (у старині Пельопонез).

Мосця (польське слово) — їй мосці, їй милости.

Мужчир — ступка (моздір, мерзер).

Мусиндзіовий (нім. слово від Messing) — з міди.

Мусувати — міркувати, роздумувати.

Мчалка — вістиця.

Н.

Набалдашник — накриття на балдахин.

Навісна — дівка, яку багатьом женихам навязують (прим. Котляревського).

Накарпас — прочухан, бійка.

"Наш статут" — Литовський Статут, то за часів Котляревського був ще законом на Україні; скасовано його 1840. р.

Нептун (Позейдон) — син Кроноса і Реї, у Римлян і Греків бог моря.

Не ґречі — не до речі?

Нечеса Князь — Князь Потемкин-Тавричеський; він писався в реєтрі війська запорожського Грицьком Нечосою.

Нешпетний — без хиби, гарний собою.

"Ні гіч, ні гаріля пилинки" — не було ані порошинки; ані гіч — нічого, гаріль-порошинка.

Носатка — глечик з носиком, чайник.

Носок — гра в карти.

Нот — бог вітру.

О.

Оберемок — вязка (дров, сіна).

Обтекар — аптекар.

Огер — жеребець.

Олимп — гора в північній Греції, на котрій мешкали боги.

Онагр — дикий осел.

Оправа — переплет.

Опрічний — окремий, визначний, виборний.

Опрягтися — померти.

Опуцьки — ростина, Forilis, Antigneus, Gaert.

Орфей — старогрецький співець.

Отора — закваска.

Отрібка — січена печінка.

Оскілками дивитися — дивитись ворожо.

Ослін — лавка.

Охвота — верхня, ніби свитка, одежа жіноча.

Оцупок — відрубок, грубе поліно.

П.

Павидло — вивар зі сливок.

Паливода — пройдоха.

Паллантей — столиця царя Евандра (прим. Котляревського).

Пані стара — задня частина тіла.

Панталик — глуза.

Пантровать — пильнувати, наглядати.

"Парі" — гра в карти.

Парис — син троянського короля Пріяма, пірвав Гелєну, жінку короля Спирти, Менеляя. Через те і прийшло до Троянської війни, у якій Парис убив Ахілля, а Парис упав у бою з Філоктетом.

Парнас — гори в північній Греції присвячені Аполонові, Діонізові і Музам.

Пасощохлист — сластолюбець.

Пахолок — хлопчина, парібчак.

Пацем дати (лат. слово) — дати мир, замиритися.

Пацюк — вепр; в перен. знач. щур.

Пашкет — паштет.

Перебієць — боєць.

Пекарня — кухня.

Перелицювать — вивернути на другий бік.

Пессімус (лат. слово) — найгірший.

Пилипони — розкольники.

Піддать тичка — вдарити, штурханця дати.

Підборний — фальшивий.

Пікінєри — так звалась на Україні реґулярна кавалерія, узброєна піками.

Підкоморий — урядник при королевому дворі в Польщі.

Підпінок — проста горілка.

Підтіпанка — хльорка, повія.

Підтруняти — підганяти.

Підтяга — злодій.

Пінна — горілка з хліба.

Пірник — пряник.

Піярська граматка — граматика початків латинської мови, яку видали Піяристи.

Плец — місце (нім. Platz).

Плутон — бог підземелля, брат Зевеса, муж Перзефони.

"По балках" — танець.

Подуть тичок або тичка — сили спробувати.

Полуставець — молитовник із святцями.

Порекенький — жвавенький.

Посилок — силкування?

Поступки — піст, говіння.

Потанці — страва: сухарики до горячої юшки, або медяної сити.

Потебенька (од Потебня) — прилад до сідла.

Потилишник — удар по потилиці.

Починок — повне веретено напрядених ниток.

Прасунок лихий — лиха година (фрасунок).

Пріям — король Трої, батько Париса і Гектора.

Придзиґльованка — вертка жінка (кокетка).

Притаманний — справжній, дійсний.

Прозерпина (Перзефона) — донька Зевеса, котру Плютон пірвав. Була його жінкою в підземному світі.

Прометей — син Япета, вкрав богам огонь, за те був прикутий до скали і кождого дня виривав йому орел печінку, яка за ніч знова відростала. Геракль його освободив.

Прочане — ті, що йдуть на прощу.

Прочвара — почвара, страхіття, мара.

Прочуняться — просвіжитись.

Прудитися — нужу бити.

Прудко (prędko) — скоро.

Пудофет — нескорий, важкий на роботу.

Пуздерок — дорогий погребень.

Путивочка — яблуко. Парис, син троянського царя Пріяма, дав Венері, як найкращій між богинями, яблуко, і тим призвів до грецько-троянської війни.

Путо (лат.) — думаю.

Путра — страва, з ячменю з солодом.

Р.

Ралець — дарунок; ходити на ралець — ходити з поклоном.

Рачки — на чотирьох, себ-то лазити на руках й ногах.

Рекс (лат.) — король.

Рим — над рікою Тибер, столиця колишньої римської держави і теперішнього королівства Італії.

Римар (стар. нім. сл. Riemer) — сідельник.

Ринва (нім Rinne) — жолобець.

Ричка — наймичка, що корів доглядає.

Роздяковаться — розпрощатися.

Розлічиться — розрахуватися.

Рощина — роствір.

Рубанець — поліно.

Рунди — сторожа, вартові.

Руччий — справний.

С.

Садити гайдука — навприсядки танцювати.

Сажівка — басейн, копанка.

"Санжарівка" — танець.

Санґвіс (лат.) — кров.

Сеньорес (есп.) — панове.

Сердюк — козак з гетьманської ґвардії.

Сицилія — найбільший остров Італії на Середземному морі.

Скиксувати — прогавити, не влучити в ціль.

Слимак — послушник у монастирі.

Софорок — фарш.

Спермацет — китове сало; уживалось як ліки.

Старець — бідний, дід.

Стехівка — сільце коло Полтави (прим. Котляревського).

Стикс — ріка в підземному світі, через котру Харон перевозив душі.

Субітка — колись по школах карали в суботу за всі провини поповнені протягом цілого тижня. Це й були субітки.

Суплікати (латинське) — прохати.

Т.

Тарань — рід риби.

Тезифона — богиня помсти.

Телешик — узято з відомої народньої казки про Івасика Телесика.

Тельбухи — кишки і т. д. із звірят.

Тертиця — груба дошка.

Тетеря — страва, хліб з квасом.

Тибр — ріка в середній Італії, випливає з Апенинів і пливе до Тирґенського моря.

Тимфа — инакше тинфа — так зветься жартовлива бурсацька штука, коли сонному закладають у ніс трубку з запаленою бавовною (puszczać finfy).

Тімаха — шибеник, гульвіса.

Тімениця — струп на тілі.

Тму, мну, здо, тло — зразок складів з граматик та букварів, що були вживані колись по наших школах.

Товченики — страва із щупака.

Третяк — фігура в танці.

"Три ґури" — взято польську форму слова "гора" (góra) задля рифми.

Троки — тороки, ремені до сідла.

Троя (Іліон) — город в Малій Азії, там де нині горбок Гіссарлік, славний війною Троянців з Греками (1193—1184. перед Хр.) зза троянського королевича Париса, котрий пірвав був Гелєну, жінку грецького короля Менеляя. Це і єсть основою великого епосу Гомера "Іліяда".

Турн — король Рутулів.

Тьху дати — побити дуже, знищити.

У.

"У панаса грати" — в піжмурки бавитися.

Уси — нашивки на вхрест на контуші.

Ф.

Фавн — римський бог, опікун рільництва і скотарства, батько фавнів-лісовиків.

Фата (лат. слово) — доля.

Феб (Фебус Аполло) — один з 12 богів на Олімпі. Бог сонця і краси, опікун мистецтва.

Фриги-миги — гокус покус.

Фиглі — штуки.

Филіжанка — чашка на каву або чай.

Фільтіфікетний — розпещений, мазаний.

Фіндюрка — повія, проститутка.

Фузія, булдимка, флинта — назви рушниць.

Фурія (Евменіди) — грецькі богині помсти. Алєкто, Тезифона, Меґера.

Фурцювати — гасати.

Х.

Халазія — прочухан.

Халяндра — циганський танець.

Харон — той що перевозив душі через Ахерон.

Хвисткий — оружинистий, елястичний.

"Хлюст" — гра в карти.

Хляки — рубці.

"Хрещик" — гулянка.

Хутко — скоро.

Ц.

Цвяшки — гвіздки.

Цекул, Пренестський Коваленко — син Вулкана (примітка Котляревського), що був богом вогня і ковальства та осадчним міста Пренести.

Цекус (лат. слово) — тупиця.

Цирцея (Пірце) — чарівниця на острові Еа, котра перемінила товаришів Одисея в свиней.

Цьохля — на лихе проворна.

Ч.

Чвир — остаток після перегінки спірту.

Черкать — пуститися.

Чикилдиха — горілка.

Чортопхайка — візок на двох колесах.

Чутриндир — так на Україні козаків звали за те, що носили довгі чуприни, чуби.

Чухрай — собаче ймення.

Ш.

Шавлія, шалфей — шалвія (Salbei) зілля.

Шведська могила — під Полтавою, поховано там тих Шведів, що полягли в баталії р. 1709.

Шарпанина — приправлена сушена риба.

Шафувати — витрачати.

Шепшина — шиповник.

Шикувати — вистроювати.

Шльонське — з Силезії (з Шлеська).

Шлюндра — неопритна, шлюха.

Шпигон — шпиг.

Шпонька — запинка.

Шпувати — блювати; тут мова про хвилю на морі.

Шпундер — поребрина, мясо від ребер.

Шугалія — лодка.

Шулик — ласощі з меду й маку.

Шульга — ліва рука чи нога; лівшун (манькут).

Шушон — жіноча одежа.

Щ.

Що тьху (що тху) — що духу, з усієї сили.

Ю.

Юнона (Гера) — богиня у Греків і Римлян (В Арґос величава статуя). Була вона донькою Сатурна і Реї, жінкою Зевеса, мала доньку Гебу і синів Марса й Вулкана.

Юпитер (Зевес) — найвищий бог у Греків і Римлян.

Юрливий — швидкий, вюнкий.

Ютурна — русалка, сестра Турна.

Я.

Ягни — страва.

Яломок — шапка з коровячої шерсти.

Яндола — велика глиняна миска.

Янус — бог року у Римлян, з двома обличчами.

Ярижниця — потіпаха, ледащиця.

Ярмис — спосіб; учинити ярмис — дібрати спосіб.

Ярун — лютий.