История Полтавы

Кондратюк, Николай Кондратьевич

• 

Подробности

Просмотров: 33487

Напрочуд красивий за тембром голос Миколи Кіндратовича Кондратюка - українського співака, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії України імені Т.Г.Шевченка не можна сплутати з будь-яким іншим: дуже теплий, якийсь "шовковий", видобутий ніби з глибини, з ледь-ледь сталевим відтінком у верхах, рівний в усьому баритоновому діапазоні, він підкорює музикальністю, насиченістю й політністю звука, виразною дикцією, бездоганними інтонуванням, фразуванням, кантиленою.

Мистецтво співака демократичне, завжди одухотворене, доступне широким масам. Та й сам артист вийшов із отих народних мас, які і на радощі, і на горе виповідають піснею.

Народився М.К.Кондратюк 5 травня 1931 у м. Старокостянтинові (тепер Хмельницької області) в сім'ї військовослужбовця. Дитинство і юність його пройшли в Полтаві, куди переїхали батьки. Було важке воєнне лихоліття і не менш тяжкі повоєнні роки, коли по закінченні семирічки Микола подався до ФЗУ при Полтавському паровозоремонтному заводі. Учнів там годували безплатно, а ще - давали хліб, який він майже увесь приносив меншеньким братикам і сестричкам. Була й праця монтажником на будівництві Кременчуцького машинобудівного заводу. Тут на нього, активного учасника художньої самодіяльності, звернули увагу фахівці співу й направили вчитись до Полтавського музичного училища. Пізніше, в армії, в талант Миколи Кондратюка повірив Маршал Радянського Союзу А.А.Гречко. За його наказом юнака з Ворошиловграда перевели до Київського військового округу й зарахували солістом Ансамблю пісні й танцю. З батьківською турботою Андрій Антонович клопотався про підготовку й вступ військовослужбовця М.Кондратюка до Київської державної консерваторії.

Пізніше на шляху здібного юнака зустрічалися композитори, режисери, співаки, які допомагали йому знайти себе у мистецтві. Микола Кондратюк був учнем досвідченого педагога Олександра Олександровича Гродзинського, заслуженого діяча мистецтв України, в минулому соліста столичної опери, який прищепив йому любов до класичної спадщини й сучасної музики, навчив витонченій манері співу, близької до італійської школи бельканто. Будучи студентом четвертого курсу, М.Кондратюк прийняв запрошення Г.Г.Верьовки до славнозвісного Українського народного хору, де працював солістом упродовж трьох років. З хором об'їздив увесь Радянський Союз, побував у багатьох зарубіжних країнах, здобув популярність й визнання в слухачів.

До Миколи Кондратюка приходить справжній великий успіх.

1959 р. його делегують на Всесвітній Віденський фестиваль молоді і студентів, де він бере участь у конкурсі вокалістів. Прекрасним виконанням "Оди Сапфо" Й.Брамса, арій Остапа з "Тараса Бульби" М.Ли-сенка, князя Ігоря з однойменної опери О.Бородіна, Ренато з "Бал-маскараду" Дж.Верді, каватини Фігаро з "Севільського цирульника" Дж.Россіні він схвилював не тільки численних слухачів, а й членів авторитетного жюрі на чолі із всесвітньовідомим співаком Тіто Скіпа. До Києва Микола Кондратюк повернувся золотим лауреатом.

Удома переможця чекала велика радість - його запросили солістом Державного академічного театру опери та балету України ім.Т.Г.Шевченка. Благословляючи Кондратюка на велику оперну сцену, Григорій Гурійович Верьовка наставляв його: "Не женися за метеликом легкої слави... Тільки віднайдене в скарбниці народної творчості й відгранене талантом справжнього художника - безсмертне".1 Микола Кіндратович запам'ятав напуття свого старшого друга й вчителя: народна пісня стала його вірним супутником і невичерпним джерелом натхнення для творчості. Але запам'ятав Кондратюк й інші слова видатного співака Тійта Куузіка: "Слухайте... всіх, щоб знайти себе. Шукайте себе!"2 І він шукав себе. Оперний театр став для нього практичною школою вокальної й сценічної майстерності. Вчитися йому було в кого. На той час тут працювали диригенти: К.Сімеонов, В.Тольба, режисери Д.Смолич, В.Скляренко, співаки Б.Гмиря, М.Гриш-ко, Є.Чавдар, Б.Руденко, Є.Мірошниченко, Д.Гнатюк - яскраве сузір'я майстрів вокалу. Артист швидко ввійшов у репертуар, створивши хвилюючі образи романтичного Алеко в однойменній опері С.Рах-манінова, палко закоханого Роберта в "Іоланті" П.Чайковського, погордливого Жермона в "Травіаті" Дж.Верді та ін. Шанувальники опери звідували велику естетичну насолоду, коли в останній партнерами йому були Б.Руденко чи Є.Мірошниченко. А Жермона тоді співали і М.Гриш-ко, і М.Ворвулєв, і Ю.Гулясв, і М.Шевченко. І все ж, пальму першості відвідувачі опери віддавали Миколі Кондратюкові, який свого героя трактував у стриманій манері, зачаровував шляхетним вокалізуванням, що так нагадувало манеру виконання цієї партії кращими італійськими баритонами - Етторе Бастьяніні, Пьєро Каппуччіллі і, особливо, прекрасного баритона, соліста "Метрополітен - Опера" Роберта Мерілла.

Успішно витримавши 1962 року відбірковий Всесоюзний конкурс молодих оперних співаків, Микола Кіндратович виїздить на дворічне стажування у всесвітньовідомий міланський театр "Ла-Скала". Знайомство з М.Гяуровим, Джузеппе ді Стефано та іншими музичними зірками, атмосфера творчості й доброзичливості сприяли неабияким успіхам стажиста. Співак підготував ряд класичних партій італійською мовою з опер Дж.Верді, Д.Россіні, Г.Доніцетті (1963-1964). "Голос його багатий, соковитий, пластичний, тембр благородний. З такою технічною школою цього баритона невдовзі почують кращі театри світу", - писала римська газета "Аванті".

Порівнюючи умови функціонування оперних театрів удома і за кордоном Микола Кіндратович по приїзді на батьківщину порушує серйозне питання щодо здійснення у своєму колективі семи-восьми прем'єр на рік (у Ла-Скала - 25-28!), що дало б змогу всім співакам рівномірно бути завантаженими в поточному репертуарі, а заодно й уникнути конкуренції на одну й ту саму партію. На жаль, у цьому напрямку він нічого не досягнув. А оскільки в театрі було багато виконавців партій Демона, Онєгіна, Ріголетто, Жермона, йому часто доводилося чекати своєї черги. Таке обмеження можливості співати не давало артистові спокою: адже він прийшов у театр, щоб створювати вокально-сценічні образи, хвилювати ними слухачів!... Лишалося єдине: взятися за драматичні баритонові партії, а це означало скоротити своє співуче довголіття.
Після тяжких роздумів Микола Кондратюк вирішив залишити оперну сцену й присвятити себе камерному виконавству. Процес творчості камерного співака надзвичайно складний, глибоко індивідуальний й психологічно-навантажений: тут сам на сам із аудиторією, не сховаєшся за партнером чи оркестром, тут усі вокальні й артистичні здібності як на долоні. Проте й перемоги солодші й дорожчі, бо дістаються важче.

У кожного виконавця є свої потаємні ключі до музичних творів, а отже, й до слухачів. Микола Кондратюк володіє ними й завдяки їм проклав дорогу до людських сердець.

Популярність співака в народі велика. Багато з українських композиторів писали свої пісні, розраховуючи саме на його голос, довіряючи саме йому перше виконання творів. Він дав путівку в життя таким пісням, як "На долині туман", "Батьківщині" Б.Буєвського, "Коли заснули сині гори" А.Кос-Анатоль-ського, "Ясени", "Два кольори" О.Білаша, "Дороги" К.М'яскова, "Песня о любви" О.Островського та ін.

У сорока зарубіжних країнах побував народний артист Микола Кондратюк, гідно репрезентуючи вокальне мистецтво України. Бачив він сльози на очах у слухачів під час виконання задушевних і зворушливих, широких і розлогих, мов степи українські, пісень: "Чуєш, брате мій", "Та не жур мене, моя мати", "Ой сам же я тай не знаю", "Летить галка через балку", "Стоїть явір над водою", "Гей, нуте, хлопці, славні молодці", в які вкладав своє серце, щедре на добро. Бурю оплесків викликали й романси М.Лисенка, Я.Степового, К.Стеценка, М.Глинки, Ф.Ліста, і арії з опер Дж.Россіні, Дж.Верді, В.-А.Моцарта, М.Лисенка, старовинні українські й російські романси.

Мистецька зірка Миколи Кіндратовича Кондратюка спалахнула новими гранями таланту й на ниві виховання творчої молоді. Близько 10 років був він ректором Київської державної консерваторії ім. П.І.Чай-ковського (нині - Національна музична академія України). Його талановиті учні успішно співають в оперних театрах країни, на концертній естраді. Микола Шопша - народний артист України, соліст Національної опери, Володимир Чорнодуб - заслужений артист України, соліст Черкаської філармонії, Микола Луговников - соліст Дніпропетровського театру опери та балету.

Готуючи молоду генерацію українських співаків до професійної праці в нових "ринково-контрактних" умовах, Микола Кіндратович орієнтується на найвищі вимоги оцінюючої шкали міжнародних конкурсів, головою чи членом жюрі яких буває й сам.

Національна музична академія України, успадкувавши кращі співацькі традиції своїх предтеч, продовжує генерувати потужну мистецьку еліту, знану далеку поза Батьківщиною. її вихованці нині співають у Віденській державній опері й "Метрополітен-Опера", "Ковент-Гардені" й "Ла-Скала", інших відомих театрах й концертних залах світу.

Авторитет кафедри вокального співу консерваторії, яку очолює сьогодні професор М.К.Кондратюк, зріс до рівня високого попиту на світовому вокальному ринку: серед її іноземних студентів - представники Італії, країни, вокальне мистецтво якої завжди вважалося еталоном.

Микола Кіндратович багато років (1973-1985) очолював Музичне товариство України. Він любив цю не вельми вдячну працю. І часто виступав у пресі зі статтями й роздумами про музичне виховання, особливо молоді. Сам був учасником багатьох заходів очолюваного ним Товариства.

Мріє професор про створення власної антрепризи вокальних талантів України.

Такий Кондратюк у всьому, що робить, і як митець, і як громадянин.

Помер М. К. Кондратюк 17 листопада 2006 р.

Джерело:

http://sofiynist.donntu.edu.ua/kalendar/2006/may/5.html

Фото: ЦГАКФФД Санкт-Петербурга