Кое что о рождественских обычаях на Надднепрянщине

Віктор Андрієвський. "Дещо про різдвяні звичаї на Наддніпрянщині".

Публікується за виданням: Віктор Андрієвський. "Дещо про різдвяні звичаї на Наддніпрянщині" // "Свобода". Український щоденник. Рік LI. Ч. 3. Джерзі Ситі, Н.-Дж., середа, 6-го січня 1943. Стор. 5.

Джерело: http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1943/Svoboda-1943-003.pdf

Переведення в html-формат — Борис Тристанов. Текст подається без будь-яких виправлень.

Віктор Андрієвський

ДЕЩО ПРО РІЗДВЯНІ ЗВИЧАЇ НА НАДДНІПРЯНЩИНІ

..."Та будуть до тебе три
    празники в гості:
Що перший же празник
    — святеє Рождество,
А другий же празник —
    святого Василя,
А третій же празник —
    святе Водохреща:
Радуйся, земле — Син
    Божий народився"...

З української коляди.

Про народні різдвяні звичаї в Україні зібрано багаті матеріяли. Але мені досі не доводилося зустрічати згадки про ті звичаї серед української інтеліґенції. Думаю, що не від речи буде тепер згадати про них, тим більше, що стару інтеліґенцію на Наддніпрянщині сучасні її володарі остаточно донищують.

Найважнішими в ряді різдвяних свят є Свят-Вечір, або "Багата Кутя" — 24-го грудня старого стилю. Це є чисто і строго родинне свято, котре кожному годиться святкувати в родині. Колиж хто власної родини не має, то звичай велить його знайомим запросити самітнього до себе на вечерю. Відмовитися від того запрошення не вільно — це булаб велика зневага для тих, що запрошують. Рівнож осуду гідне, колиб хто не запросив до себе на кутю самітнього, самітню, знаючи, що вони ще не мають від кого запрошення. До нас напр. на той день приїзджали знайомі навіть із другого міста за шістьдесять кільометрів від Полтави.

В той день урядування й усяка служба кінчається зараз пополудні. Перед вечором замикаються всі крамниці, ресторани, цукорні — всякі видовища заборонені в той день і на перший день Різдва, так що з вечора 24-го грудня аж до ранку 26-го грудня місто наче вимерло: з хати можна вийти хіба до знайомих.

В церквах 24-го грудня вечірня кінчиться раніше, як звичайно, — десь в годині пятій пополудні і хоч офіціяльне духовенство, згідно з російськими церковними приписами, і не визнає того звичаю, щоб їсти святу вечерю, одначе "неофіціяльно" всі тримаються того звичаю. В Полтаві, наприклад, поскільки мені відомо, не було христіянської родини, котраб у цей вечір не мала на вечерю куті й узвару. Того звичаю свято держалися мої знайомі зросійщені німці, чехи і навіть найчистішої крови москаль-старообрядовець, багатий купець — наш сусід.

До вечері сідають раніше чи пізніше, але вже як добре смеркне — як зійде різдвяна зоря. Ця дата є останнім днем різдвяного посту, отже ніяких скоромних страв (в тім числі й молочних та яєць) уживати не можна — гріх. Вечеря, хоча і обильна, але строго пісна. Улюблених у галичан голубців я ніколи не бачив і не чув про них на цій вечері. З риб, крім наших звичайних прісноводних: коропа, щуки (славні "товченики"), окунів, карасів, лина, судака, ляща, при столі багатших звичайно вживалася осятрина (знаменита юшка з осетрової голови!) в гарячім і зимнім приготуванні. В останні часи перед війною поширене було вживання біломорської, дуже смачної риби (дещо нагадує пстругів) наваги, що в замороженім виді приходила до нас із Арханґельщини. Пісні (в тісті ні масла, ні молока, ні яєць) пиріжки (печені) з капустою, рижем із грибами та осятриною інколи — картоплею, дуже рідко — з кашею. Солодкі пиріжки, начинювані калиною із сливками й медом, неодмінно мають бути при "Багатій" куті.

Кута — пшенична, чи рижова. До неї подається окремо розведений у воді мед, як конечна приправа, часто крім того макове або міґдалове молоко. В узварі дехто, як спроможеться, варить двадцять овочів, а як ні — скільки зможе. Звичайно — сушені яблука, грушки, вишні, слитки, фіґи, ріжки, родзинки. Кутя і узвар конче стоять на сіні, на столі, при котрім вечеряють, або на окремім столику під іконою. Коли подається кутю, батько, чи старший у сімї з повною чаркою згадує близьких небіжчиків, щоб успокої спочивали. В той же час кличе мороза:

— "Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!" — звичай, котрого довго держалися по наших родинах і якого, напр., ніколи не забував мій батько. По хуторах, селах і малих містечках при тім часто стріляли з рушниць, пістолів, револьверів — "зустрічали кутю". В більших містах поліція це забороняла.

Коли при куті з дітей хто чхне, батько мусить за те заплатити, бо то щастя для родини.

В один із пиріжків з калиною господиня, коли його ліпить, кладе монету, так, щоб ніхто того не бачив. Кому припаде той пиріжок, то він матиме щастя цілий рік.

Перед вечерою часто під серветки кладеться дарунки, якими присутні обдаровують себе взаїмно.

По вечері, той із дітей, що має близько хрещеного батька, несе до нього трохи своєї куті та узвару та вітає його з Різдвом. Хрещений батько віддячується йому подарунком. Цей народній звичай в мої часи широко задержався навіть серед інтелігенції, уже зросійщеної.

На Багату Кутю ніколи не буває ялинки і ніколи не співають колядок, як то є звичаєм у галичан. Колядки співаються на перший день Різдва увечері і ніколи — в день. Рідко коли на другий день Різдва і потім в тому році вже не колядують. Духовенство на Вкраїні мало припис від вищої церковної влади боротися з тим звичаєм колядування. Отже, з церковного амвону воно проповідувало, що то є звичай поганський. В тім практично допомагала йому й царська поліція, але вивести колядування всеж не вдалося. Навпаки: по революції 1905 року той звичай з подвійною силою обновився навіть у більших містах, от як у Полтаві, де ходити з колядками стали ученики середніх шкіл. (До того часу за такий проступок могли чекати суворі кари). Мені відомо, що в ті часи, колядувати ходили навіть до полтавського ґубернатора і він приймав колядників та давав їм коляду.

Колядувати починають звичайно співом різдвяного тропаря: "Рождество Твоє, Христе, Боже наш", далі йдуть колядки, а на кінці кондак: "Діва десь" і побажання господарям. Колядники ходять "со звіздою", яку роблять із прутиків, обтягнутих різнобарвним папером. Звізда конче восьмикутна (подвійний хрест) — ніколи не шестиконечна. В середині звізди — паперовий прозорий образок Різдва Христового, через котрий просвічує вставлена горюча свічка. Звізду колядники крутять підчас співу.

Інтеліґентних колядників (шкільну молодь) принимається в хаті, частується ласощами, вином, наливками. Коляду вони жертвують на добродійні цілі.

Часто колядники натрапляють на ялинку у знайомих, лишаються в них і бавляться при ялинці.

Взагаліж ялинка є діточою розвагою, та й то не по всіх інтелігентських домах, де є діти. (Селяни тої забави не знають…). Але ніколи мені не доводилося бачити або чути, щоб ялинка була (та ще й маленька на столі) в кого, де дітей нема, як те мені доводилось бачити в Західній Европі.

Найбільш улюблений (і, мабуть, найпрактичніший) спосіб улаштування ялинок – це були спільні ялинки, головно по клюбах, а інколи й по школах. Клюби були дуже поширені: навіть по повітових містах — у кожнім був клюб. В Полтаві, наприклад, при її сорока тисячах мешканців в кінці 90-тих років було три клюби, а перед війною — аж пять. Кожний клюб улаштовував ялинку для дітей своїх членів та їх гостей. На такі багато і пишно впоряджені ялинки збиралося як коли по кілька сот дітей — танцювали при орхестрах військової музики, бавилися і діставали подарунки і солодощі.

Близькі знайомі запрошували до себе на ялинки дітей звичайно від першого дня Різдва до Водохрещі.

Так само й новий рік (1.І. ст. ст.) зустрічалося здебільшого по клюбах, де в той вечір відбувалися традиційні новорічні маскаради. Дехто святкував Меланки по старому звичаю й дома. В той вечір (31.XII. ст. ст.) їдять на вечерю традиційні вареники з сиром і сметаною, запиваючи горілкою, винами, наливками, а по такій вечері господарі разом із гостями часто вибираються до клюбу на маскараду.

По селах та хуторах на такі вечері приходили щедрівники. У нас співали традиційну щедрівку:

Меланка ходила
Василька водила,
Васильку, мій батьку,
Пусти мене в хатку,
Я жита не жала,
Чесний хрест держала...

Коли ми жили в хуторі і в повітовім місті Кобеляках (на Полтавщині), то на новий рік зраня, ще поки господарі не встали з ліжок, приходили посипальники, звичайно хлопчики, що обсипали господаря зерном і проговорювали:

Сійся — родися,
Жито, пшениця —
На новий рік,
На щастя, на здоровя.

І ще щедрували так:

Я маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Христа забавляю,
Вас з праздником поздоровляю...

За щедрівку дістають гроші, або якого "гостинця".

В самий день нового року зраня звичайно їздять чи ходять з візитами до начальників і до знайомих.

Напередодні Водохреща, то є 5.I. ст. ст. їсться "Голодна кутя". При тій куті мало страв, але — кутя й узвар неодмінно. Вечеря також строго пісна, бо в той день піст. Де можна стріляють — "проводжають кутю". Поза тим ніяких спеціальних ритуалів. В той день і вечір також заборонено всякі розваги, бо — піст.

На другий день Водохрещу святять воду по ріках, по ставах, по колодязях і по церквах. Як є мороз — вирубують з льоду хрест і вівтар, часто поливають буряковим квасом і ріжно прикрашують. Коли священик опустить хрест у полонку, дехто кидається, щоби скупатися у свяченій воді. Раніше був звичай у той час випускати голубів і стріляти їх. Потім влада заборонила і він став виводитися. Як люди потім верталися додому зі святою водою, то на одвірках і на вікнах пишуть крейдою хрести, вони мають хоронити хату від злих духів разом із тим хрестом, що його накопчують на покуті страстною свічкою, коли повернуться від дванадцяти євангелій у страстний четвер.

Ніяких хожденій "трьох царів" з вертепом та ще й удень я ніколи не бачив, як не бачив удень й колядників.

На Водохрещу увечірі часто по клюбах відбуваються "хрещенські" маскаради. По них різдвяні свята і святочні забави скінчені.

 

Ссылки на эту страницу


1 Андриевский, Виктор Никанорович
[Андрієвський Віктор Никанорович] - пункт меню
2 Революционные события
[Революційні події] - пункт меню
3 Указатель книг и статей по названиям
[Покажчик за назвами] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919