Кирило-Мефодиевское общество

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні 1845 р. — січні 1846 р. в Києві й існувала до кінця березня 1847. Засновниками товариства були М. І. Гулак (1822—1899; уродженець Полтавської губернії), М. І. Костомаров (1817—1885), В. М. Білозерський (1825—1899; у 1846—1847 вчителював у Полтавському кадетському корпусі). До них приєдналися О. В. Маркович (1822—1867; уродженець с. Кулажинців, тепер Гребінківського р-ну Полтавської області), О. О. Навроцький (1823—1992; уродженець с. Антипівки Золотоніського повіту, тепер Золотоніського р-ну Черкаської області), Г. (Ю.) Л. Андрузький (1827 — після 1864; уродженець с. Вечірок Пирятинського повіту, тепер Пирятинського р-ну), I. Я. Пасяда (1823—1894; уродженець м. Зінькова Полтавської області), М. I. Савич (1808—1892; уродженець м. Зінькова), П. О. Куліш (1819—1897), Т. Г. Шевченко.

У Полтаві ідеї кирило-мефодіївців разом з В. М. Білозерським пропагував Д. П. Пильчиков (1821— 1893), який у 1846—1864 рр. вчителював у Полтавському кадетському корпусі.

Політичну програму Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в "Книзі буття українського народу", "Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Ме-фодія" і Записці, складеній В. М. Білозерським. Програмні положення містили й записки про освіту народу (В. М. Білозерського), про емансипацію жінок (М. І. Савича), про об'єднання слов'янських народів (М. І. Костомарова), а також літературні твори Т. Г. Шевченка, М. І. Костомарова, П. О. Куліша, листування членів товариства.

Головним своїм завданням товариство вважало знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії. У березні 1847 р. за доносом провокатора студента Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите й розгромлене. Слідство тривало до 30 травня. Членів товариства покарали ув'язненням і засланням у віддалені губернії.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 343

 

Кирило-Мефодіївське товариство, Україно-слов’янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство — таємна орг-ція, що виникла в Києві наприкінці 1845. Спиралася на традиції укр. визвол. й автономістського руху, представленого, зокрема, «Малороссийским тайным товариществом», «Харківським гуртком української молоді», гуртком «Київська молодь». Було одним з проявів піднесення нац. руху в усіх укр. землях, (у ці ж роки в Східній Галичині почала діяти «Руська трійця») та активізації загальнослов’ян. руху (його осн. нац. течій — чеської і польс.) під впливом визвол. ідей Заходу періоду назрівання загальноєвроп. революц. кризи — «весни народів» (див. Революції 1848—1849 в Європі).

Членами т-ва, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київ. та Харків. ун-тів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш.

Впродовж існування т-ва його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об’єднання слов’ян, що стало підставою виникнення таємної орг-ції, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов’ян. народів та відродження України. Велику підготовчу роботу із заснування т-ва здійснив М.Костомаров, усі чл. т-ва перебували під могутнім впливом революц.-нац. творчості й ідеології Т.Шевченка.

М.Костомаров, В.Білозерський і М.Гулак підготували Кирило-Мефодіївського товариства статут. У ньому наголошувалося на цілковитій самостійності кожного слов’ян. «племені» при існуванні заг. Слов’ян. собору майбутньої співдружності. Ці принципові положення засвідчили докорінну відмінність програми кирило-мефодіївців від позиції офіц. кіл царської Росії, що претендувала на роль покровительки слов’ян. Йшлося про демократ. слов’ян. федерацію, в якій кожний народ мав би широкі й рівні права. В усіх її частинах, пояснював М.Костомаров, мали існувати однакові осн. закони й права, передбачалися заг. знищення кріпацтва й рабства у будь-якому вигляді, єдина центр. влада, що відала б міжнар. справами, військом і флотом, ліквідація митниць, свобода торгівлі за цілковитої автономії кожної ч. щодо внутр. установ та управління, судочинства й нар. освіти.

М.Костомаров був також автором програмного маніфесту т-ва — «Книги буття українського народу» («Закону Божого»). «Книга...» була історико-політ. твором, в якому висвітлювалися істотні події укр. історії, накреслювалося вирішення кардинальних сусп.-політ. проблем.

Гол. перешкода на шляху України до свободи й незалежності вбачалася автором «Книги…» в соціальному розшаруванні українців, знищенні козацтва — оплоту її вільнолюбства й сили, здатної самовіддано відстоювати свободу. Перспективи дальшого розвитку України розглядалися невіддільно від перспектив поліпшення взаємин трьох слов’ян. країн — України, Росії та Польщі.

В берез. 1847 т-во було розгромлене жандармами. Поліції вдалося виявити 12 чл. законспірованої орг-ції. За свідченням самих чл. т-ва, в ньому було бл. 100 осіб. Царські власті розцінили програмні документи т-ва як серйозну загрозу підвалинам самодержавства, оскільки вони виразно суперечили офіц. ідеології панславізму, що приховувала експансіоністські плани царизму в Центр. і Сх. Європі та на Балканах. Разом з тим власті були зацікавлені представити т-во як вірнопідданську орг-цію та видати його демократ. ідеї об’єднання слов’ян за підтримку панславізму. Тому вони уникали оцінок т-ва як прояву нац. руху в Україні. У ході слідства жандарми вдавалися до брутального тиску й водночас застосовували витончені методи психологічної обробки до Г.Андрузького, В.Білозерського й, особливо, М.Костомарова, домагаючись зміни ними своїх попередніх свідчень щодо характеру і цілей т-ва. Зберігалася в таємниці первинна назва, яку політ. поліція дала заведеній на братчиків слідчій справі «Об Украино-Славянском Обществе». Щоб приховати суть ідеології й мету діяльності т-ва, Третій відділ почав представляти його як «Кирило-Мефодіївське», тобто під назвою, яку використовував М.Костомаров для того, «щоб перед кожним урядом покришка була».

Властями був розроблений комплекс заходів, який мав спрямувати наук.-істор. та слов’янознавчі дослідження на підтримку імперської політики царизму. Міністр нар. освіти вимагав від учених, зокрема, «аби вони розмірковували якомога обережніше там, де йдеться про народність чи мову Малоросії та інших підвладних Росії земель, не даючи любові до батьківщини переваги над любов’ю до вітчизни, імперії, позбавляючись усього, що може шкодити любові до останніх.., щоб усі висновки вчених і авторів схилялися не до піднесення окремо Малоросії, Польщі та інших країн, а Російської імперії в сукупності народів, що її складають».

Водночас влада виявила неабияку жорстокість у переслідуванні Т.Шевченка, творчість якого, як стверджував М.Драгоманов, виражала «гарячі думи київсько-українського гуртка».

К.-М.т. належить визначне місце в розвитку нац. політ. й істор. думки, становленні укр. ідеї.

Літ.: Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846—1847). М., 1959; Сергієнко Г.Я. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. К., 1983; Кирило-Мефодіївське товариство, т. 1—3. К., 1990; Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. К., 1990; Симоненко Р. «Кирило-Мефодіївське» чи «Україно-Слов’янське»? «Київ», 1996, № 3—4.

Р.Г. Симоненко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

 

Кирило-Мефодіївського товариства статут — один з осн. документів Кирило-Мефодіївського товариства. Його автор — М.Костомаров, співавтори — М.Гулак і В.Білозерський. Складається з двох частин, перша має назву «Головні ідеї», друга — «Головні правила Товариства». У 1-й частині викладено основні політ. ідеї т-ва. Попри відсутність у ній чіткого формулювання про створення слов’ян. федерації, саме про неї йдеться в 6 її пунктах, там мовиться про: 1) «духовне й політичне з’єднання слов’ян»; 2) «власну самостійність» кожного слов’ян. «племені»; 3) нар. правління й рівність громадян; 4) спільні християн. основи правління, законодавства, права власності й освіти; 5) освіченість і чисту моральність як умову участі у владі; 6) заг. слов’ян. собор з представників усіх «племен».

Друга частина більш детально розроблена і присвячена засадам діяльності самої таємної орг-ції. У ній ідеться про те, що: 1) метою т-ва є поширення ідей т-ва «шляхом виховання юнацтва», пропаганди й залучення до своїх лав нових чл.; у зв’язку з цим покровителями т-ва було обрано просвітителів слов’ян — святих Кирила і Мефодія (див. Кирило та Мефодій) і відповідну емблематику; 2) умовою вступу до т-ва є готовність віддати задля його цілей духовні здібності й майно; під жодними тортурами «не видати нікого з членів, своїх братів»; 3) т-во допомагає сім’ї свого переслідуваного чл.; 4) право чл. т-ва (очевидно, зважаючи на конспіративний характер діяльності т-ва) залучати нових побратимів, не повідомляючи імен ін. членів; 5) до т-ва приймаються «слов’яни всіх племен і усіх звань»; 6) у т-ві запроваджувалася цілковита рівність; 7) зважаючи на існування у слов’ян. світі різних християн. конфесій, т-во мало на меті викорінення «будь-якої племінної та релігійної ворожості» й пропаганду ідеї «можливості примирення розходжень у християнських церквах»; 8) програмна вимога т-ва — «викорінення рабства та будь-якого приниження низших класів» — вона стосувалася найбільш соціально та національно пригнічуваних верств слов’ян. народів; 9) т-во і кожний його чл. керуються євангельськими принципами, відкидаючи «правило… ціль освячує засіб»; 10) окремі члени або група чл. т-ва наділялися правом проводити власні зібрання й виробляти часткові правила для своїх дій, які б «не суперечили головним ідеям і правилам Товариства». Останній, 11 пункт статуту містив категоричну заборону розголошення відомостей про існування т-ва та його склад.

В.Білозерський написав «Пояснення до Статуту».

Літ.: Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество. М., 1959; Кирило-Мефодіївське Товариство, т. 1. К., 1990; Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. К., 1990.

Р.Г. Симоненко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

Ссылки на эту страницу


1 Академик Орест Иванович Левицкий
[Академік Орест Іванович Левицький († 9 травня (26 квітня) 1922 року) - Василенко М. П. // К. : Юридична думка. Т. 2 - 2006. - 560 с. Стор. 169-214.
2 Андрузский, Георгий/Юрий Львович
[Андрузський, Георгій/Юрій Львович] (1827—?), общественно-политический деятель, ученый-юрист, поэт
3 Барвинок, Ганна
[Барвінок, Ганна (Білозерська-Куліш Олександра Михайлівна] (1828–1911), писательница
4 Белозерский, Василий Михайлович
[Белозерський, Василь Михайлович] (1825—1899), общественный деятель, педагог, журналист, один из основателей Кирило-мефодиевского общества
5 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
6 Глебов, Леонид Иванович
[Глебов, Леонід Іванович] (1827-1893), украинский баснописец, поэт, журналист
7 Громады
[Громади] - полулегальные организации украинской демократической интеллигенции
8 Гулак, Николай Иванович
[Гулак, Микола Іванович] (1822—1899), общественно-политический деятель, педагог, ученый, один из организаторов Кирило-Мефодиевского братства
9 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
10 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
11 К истории Кирилло-Мефодиевского общества
[До історії Кирило-Мефодіївського товариства] - И. Ф. Павловский. // Русская старина. – 1911. – № 12 – С.697-699
12 Костомаров, Николай Иванович
[Костомаров, Микола Іванович] (1817—1885), историк, этнограф, писатель, критик
13 Кулиш, Пантелеймон Александрович
[Куліш, Пантелеймон Олександрович] (1819—1897), украинский писатель и ученый
14 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина IV: Про політику, як умілість вибору такого методу здобування та орґанізації влади і орґанізації громадянства, який-би уможливив будову і збереженя окремої Держави на Українській Землі і забезпечив істнування та розвиток Української Нації.
15 Маркович, Панас Васильевич
[Маркович, Опанас Васильович] (1822—1867), общественный деятель, фольклорист и этнограф
16 Навроцкий, Александр Александрович
[Навроцький, Олександр Олександрович] (1823—1892), украинский общественный и культурный деятель, поэт и переводчик
17 Независимая Украина
[Самостійна Україна] – Михновский Николай // На чужині. 1948. Видавництво "Український Патріот"
18 Николай І
[Микола І] (1796—1855), российский император (1825—1855)
19 Николай Михновский (Очерк общественно-политической биографии)
[Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії)] – Андриевский Виктор. // Визвольний шлях. Видає "Українська видавнича спілка" — 1974. — № 6 (315). Річник XXVII — С. 588-617
20 Партии и политические объединения
[Партії та політичні об'єднання] - пункт меню
21 Пасяда, Иван Яковлевич
[Пасяда, Іван Якович] (1823—1894), общественно-политический и культурный деятель, педагог
22 Пильчиков, Дмитрий Павлович
[Пильчиков, Дмитро Павлович] (1821—1893), украинский общественный и культурный деятель, педагог, преподаватель ППКК
23 Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка
24 Русь-Украина и Московщина-Россия
[Русь-Україна та Московщина-Россія] – Историко-политическое исследование Лонгина Цегельского. С картой Украины. Второе, переработанное издание. Царьград. Из типографии Союза освобождения Украины. 1916
25 Савич, Николай Иванович
[Савич, Микола Іванович] (1808—1892), общественно-политический деятель, член Кирило-Мефодиивского братства, единомышленник Т. Шевченко

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919