История Полтавы

Киров, Сергей Миронович

• 

Подробности

Просмотров: 17946

Кіров (Костриков), Сергій Миронович (1886—1934) — радянський партійний і державний діяч. Народився у м. Уржумі (тепер Кіровської обл.). Член КПРС з 1904 р. Учасник Жовтневого повстання у Петрограді. У 1921—1925 рр. секретар ЦК КП(б) Азербайджану. З 1926 р. — секретар Ленінградського губкому і Північно-Західного бюро ЦК ВКП(б). З 1926 р. — кандидат у члени Політбюро, з 1930 р. — член Політбюро ЦК ВКП(б). Вбитий у 1934 р.

Іменем С. М. Кірова названо вулицю у Полтаві.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 344

Дивись: http://www.day.kiev.ua/147803/

Портрет: ЦГАКФФД Санкт-Петербурга

 

Кіров, Сергій Миронович (справжнє прізв. Костріков; 27(15).03. 1886 — 01.12.1934) — парт. і держ. діяч СРСР.

Н. в м. Уржум (нині місто Кіровської обл., РФ). Закінчив церковнопарафіяльну школу, міське уч-ще і Казанське механіко-пром. уч-ще. З 18 років брав участь у революц. діяльності в Сибіру, чотири рази піддавався арештам. Чл. РСДРП—ВКП(б) від 1904. 1905—07 керував нелегальною друкарнею в Томську (нині місто в РФ), був одним з організаторів страйку залізничників. Від 1909 мешкав у Владикавказі (нині столиця Республіки Пн. Осетія—Аланія, РФ), працював журналістом у газ. "Терек", 1916 очолив місц. більшовицьку орг-цію. Після Лютневої революції 1917 — депутат Владикавказької ради, обраний делегатом 2-го Всерос. з’їзду Рад. Під час громадян. війни 1918—20 сприяв становленню більшовицької влади на Пн. Кавказі, був головою Військ.-революц. к-ту Астраханського краю. 1918 познайомився із Й.Сталіним і від того часу незмінно його підтримував. 1920 — повноважний представник РСФРР у Грузії, де готував повалення місц. уряду. Згодом очолював рад. делегацію на попередніх мирних переговорах з Польщею у Ризі (нині столиця Латвії). 1921—25 — секретар ЦК КП(б) Азербайджану. Від лют. 1926 — 1-й секретар Ленінгр. губкому (обкому) партії і пн.-зх. бюро ЦК ВКП(б).

Розгорнув репресивну політику проти парт.-госп. кадрів, спрямовану насамперед проти колиш. учасників антисталінської опозиції, ініціював виселення "непролетарських елементів" з міста. 1929 групою ленінгр. комуністів було ініційовано скандал з обвинуваченнями К. у "білогвардійщині", а також у тому, що до революції він не відразу перейшов на бік більшовиків. Питання розглядалось у Москві на засіданні Центр. контрольної комісії і на пропозицію Й.Сталіна було закрите. Кандидат у члени політбюро від 1930, від лют. 1934 — секретар ЦК ВКП(б). 1 груд. 1934 був убитий Л.Ніколаєвим у Смольному біля свого робочого кабінету. 6 груд. похований у Москві біля Кремлівської стіни. Версія Й.Сталіна щодо цього вбивства полягала в тому, що Л.Ніколаєву за наказом Л. Троцького і Г.Зінов’єва допомагали керівники ленінгр. НКВС. Вбивство К. було використане для розгортання широкомасштабних репресивних акцій проти колиш. учасників опозиції (див. "Кіровський набір"). Для УРСР це принесло новий тур "чисток" прибічників політики "українізації", управлінців, діячів культури. 1961 для розслідування вбивства К. Президія ЦК КПРС створила спец. комісію. Тоді набула поширення версія, ніби під час виборів ЦК на ХVII з’їзді ВКП(б) бл. 300 делегатів проголосували проти Й.Сталіна, а проти К. — три. У такий спосіб делегати підтвердили, що вони вбачали в останньому альтернативу Й.Сталіну. Стверджувалось, що за вказівкою Й.Сталіна і за участі Л.Кагановича, який спостерігав за роботою лічильної комісії, підсумки голосування було сфальсифіковано. За версією О.Яковлева, К. на з’їзді просто розповів про антисталінські і критичні настрої частини делегатів. Це нібито й стало підставою для помсти: спочатку вбили К., а потім знищили й більшу частину делегатів з’їзду. Насправді не існує жодних документальних підтверджень цих версій. Разом з тим встановлено, що справу Л.Ніколаєва було свідомо заплутано, а його самого, його родичів та ін. свідків знищено.

Тв.: Избранные статьи и речи. (1912—1934). М., 1957.

Лiт.: Красников С.В. Сергей Миронович Киров. М., 1964; Cинeльникoв С.С. Кіров. К., 1975; Красников С.В. С.М. Киров в Ленинграде. Л., 1966; Коренев Д.З. Революция на Тереке. 1917—1918 гг. Орджоникидзе, 1967; [Шатуновская О.] Фальсификация. Воспоминания ветерана партии. "Аргументы и факты", 1990, 2—8 июня; Росляков М.В. Убийство Кирова. Политические и уголовные преступления в 1930-х годах: Свидетельства очевидца. Л., 1991; Кирилина А. Рикошет, или сколько человек было убито выстрелом в Смольном. СПб., 1993; Судоплатов П. Разведка и Кремль: Записки нежелательного свидетеля. М., 1994; Ефимов Н.А. Киров. "Вопросы истории", 1995, № 11—12; Шикман А.П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. М., 1997; Торчинов В.А., Леонтюк А.М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. СПб., 2000; Шаповал Ю. "Сталин Кирова убил в коридорчике…": 70 лет назад было совершено самое резонансное политическое убийство в советской истории. "Зеркало недели", 2004, 27 ноября — 3 декабря, № 48.

 Ю.І. Шаповал.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України