История Полтавы

Дмитренко-Думич, Юрий Михайлович

Подробности

Просмотров: 5992

Дмитренко, Юрій Михайлович (Максим Думич) (Нар. 4.05.1951)

21 червня 1995 року в Полтавській обласній науковій бібліотеці ім. І. П. Котляревського відбулася зустріч читачів і колег з письменником Юрієм Михайловичем Дмитренком з нагоди 20-річчя його творчої діяльності. В дружньому колі шанувальників письменника мова йшла про його численні повісті і романи захоплюючого детективно-пригодницького жанру, що вийшли в останнє десятиріччя у Києві, Харкові та Полтаві, а також і про громадсько-культурну працю ювіляра. В одному з виступів було сказано про Ю. Дмитренка як "державну людину", що невтомно працює для розвитку культури Української держави. Ніхто не сприйняв ці слова як перебільшення. У Полтаві кожний знає, що Юрій Михайлович не тільки письменник, майстер своєрідного жанру, але й ініціативний діяч в галузі книговидання. Нікому іншому, як йому, належить пальма першості відновити і продовжити видавничу справу в Полтаві в такому масштабі, як це було започатковано ще в роки української революції 1917 — 20, але, на жаль, припинено в зв’язку з розгромом Української Народної Республіки. Крім того, з ініціативи Ю. Дмитренка була утворена Полтавська Спілка літераторів, яка об’єднала в своїх рядах десятки талановитих авторів, котрим була надана — ним же — можливість вийти до читачів з першою книгою, а декому потім і стати членами Спілки письменників України, тобто зійти на вищий щабель творчості.

Всі ці факти і є тим матеріалом, що творить історію культури, передовсім регіональної, що вливається в загальноукраїнську. Поза сумнівом, можливість такої плідної, широкомасштабної культурницької праці надала Ю. М. Дмитренкові нова доба, що прийшла разом з проголошенням незалежної Української Держави. Майбутні дослідники, можливо, будуть подивовані, вивчаючи стан культури нашого часу, тим, як цій людині в умовах неймовірно тяжкої матеріальної скрути, коли не вистачало ні коштів, ні паперу, вдавалося випускати сотні назв книжок, кілька журналів, літературну газету, довідники, книжки для дітей і т. д. Ось у цьому плані Юрій Дмитренко є, як було сказано, державною людиною.

Та насамперед він письменник.

Юрій Дмитренко народився в перший рік другої половини XX століття, і тому він є сином цього складного, періодами трагічного, але знаменного часу, що приніс великі історичні зрушення. Батьківщина письменника — Кіровоградщина, село Глодоси. Після закінчення Хмелівської середньої школи юнак навчався в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. Закінчивши його в 1973 році, деякий час працював інженером-конструктором у місті Хмільнику, а з 1975 — у Вінниці. Успішний вихід на сторінки преси в 1975 році з літературними творами (етюд "На рушникові хліб-сіль", образок "Гніздо" та ін.) круто змінив подальший життєвий шлях Ю. Дмитренка. Спершу він стає журналістом, працює в газетах, а потім "одважується" взятись за літературні твори, як висловився сам, "дещо несподівано навіть для самого себе". Стрімке входження письменника в літературу відбулося вже в Полтаві, де він замешкав у 1980 році (насправді у селі Розсошенцях поблизу Полтави — цей топонім можна бачити на останній сторінці багатьох його творів). У Полтаві Юрій Михайлович працював спершу в газеті Полтавського райну та "Комсомольці Полтавщини", а ще пізніше — на межі 90-х років — стає засновником і головним редактором інформаційно-видавничого агентства (ІВА) правоохоронних органів Полтавщини з поетичною назвою "Астрея", яке випускало газети, пригодницькі і фантастичні повісті та оповідання, збірники анекдотів, казки, журнали, прес-бюлетень "Цілком відверто" тощо.

За 15 років Юрій Дмитренко написав і видав 15 повістей і романів пригодницько-детективного жанру для дітей і дорослих. 1994 року його прийнято до Спілки письменників України. З жовтня 1992 року працює начальником обласного управління в справах преси, видавництва, поліграфії та книгорозповсюдження (нині — комітет інформації облдержадміністрації).

Знаменним для Ю. Дмитренка став 1985 рік, коли в Києві вийшла перша серйозна книга пригодницького жанру "Скарби мовчать", присвячена працівникам міліції і прокуратури. У книзі показано складність боротьби слідчих із злочинністю. Тут уперше з’являється образ слідчого Максима Карого, який пройде як головний герой через цілу низку повістей і романів, написаних в останні десять років. Це смілива, розумна, в той же час скромна людина, для якої найвищими категоріями поведінки є обов’язок і честь.

До київських видань відноситься і книга "Слідчий експеримент" (1989), в якій розповідається про історію полтавської міліції, тобто сюжет тут спирається на документальну основу. Як і в цій повісті, в багатьох інших творах, присвячених міліції, автор показав добру обізнаність зі своїм предметом та архівними документами. Серед творів пригодницько-детективного жанру назвемо такі: "Розшук" (1988), "Смерть аноніма" (1991), "Гонорар за злочин" (1990, написаний 1982 р.), "Замах на слідчого", "Рекет", "Слідами Чорної відьми" (1992), "Ніхто нічого не бачив", "Розшук злочинця припинити". В той же час виходили книги пригодницького або фантастично-пригодницького жанру для дітей. Це — "Версія для комісара міліції" (1992; тут, між іншим, один із героїв носить ім’я Максима Думича, яке автор "запозичив" собі для псевдоніма), "Обшук без дозволу", "Тіньовий слідчий" (1991); повість вийшла під псевдонімом Чортомил Аднов і є іронічним наслідуванням творів "шпигунського циклу" болгарина Богомила Райнова), "Абсолютно секретний агент" (1992) та ін. Осібно стоїть книга іронічних казок для дорослих під назвою "Лісодубія" — розповідь про життя "лісодубівського народу" в ті часи, коли він "добровільно вирішив жити за чужими законами", тобто в часи "Великого Застою".

Написав письменник і кілька публіцистичних праць, серед яких читачі відзначили дві книги про "батька" Махна — "Я, батько Махно" та "...Я, комбриг, батько Махно..." (1992). Не важко здогадатись із заголовків, що це історична розвідка, до якої Ю. Дмитренко також схильний і не без успіху її виконав. Де, власне, спроба по-новому осмислити складну історичну постать Нестора Махна. Книга насичена густою інформацією, в ній подано немало нових матеріалів.
Загалом творам письменника властива гостра сюжетність, умотивованість найкарколомніших ходів, психологічна правдивість вчинків героїв. Таким же гостросюжетним є й останній роман "Убивця вбивць, або Операція "Рекет" (Полтава, 1995). Це захоплююча розповідь про те, як органи правосуддя спільно з приватним детективним агентством "Астрея" борються проти добре організованих злочинців, котрі, мов павутина, обснували всі ланки суспільного життя й загрожують процесу стабілізації в Україні. Для досягнення своєї чорної мети мафія використовує так зване Світле братство (пам’ятаєте — Біле братство?) і в такий спосіб прагне впливати на економічно-суспільні перетворення в державі.

У 1994 — 95 роках Ю. Дмитренко працював і завершив новий пригодницький роман з сучасного життя "Смерть можна обдурити, або Кримінальне лото". Як визначив сам автор, це роман-засторога, роман-попередження про те, як можуть розвиватися події в Україні, якщо за умов демократизації до вищих владних структур пройдуть злочинні групи. Такі твори не залишають нікого байдужим до суспільних проблем.

Сюжети творів Ю. Дмитренка динамічні, вони захоплюють с перших рядків. Дехто може дорікати автору, що в його книгах багато жахів, смертей, стресів — чи цього треба сьогодні читачеві? На це автор відповідає так: на жаль, це, наше життя, і книги мусять допомогти розібратися в ньому, щоб подолати зло й вийти до нормального людського становища...

Принаймні так пролунала його відповідь на подібне запитання на вечорі в обласній бібліотеці в червні 1995 року, коли Юрій Дмитренко підсумовував свій 20-річний творчий шлях. До цієї дати вийшла і підсумкова книжка творів письменника під назвою "Слідчий Карий проти лтавської мафії" (1995), де зібрано твори різних жанрів з перевагою гостросюжетної пригодницької прози.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua