Первая партийная конференция Р.У.П.
- Подробности
- Просмотров: 3069
Андрій Жук. Перша партійна конференція Р.У.П.
Публікується за виданням: Андрій Жук. Перша партійна конференція Р.У.П. // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1936. Річник XIII. Львів. 1936. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 96-101.
Переведення в html-формат — Борис Тристанов. Особливості авторської мови і правопису збережено.
Висловлюю подяку Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника за надані матеріали.
— 96 —
АНДРІЙ ЖУК.
Перша партійна конференція Р.У.П.
В 1901 р. майже всі вищі школи в Росії були замкнені з причини студентських заворушень, а заанґажовані в тих заворушеннях студенти були вислані в ріжні надійні під політичним оглядом міста під догляд поліції. Місцем заслання неспокійних студентів зробилась між иншим і Полтава, невелике, тихе ґуберніяльне місто над тихою рікою Ворсклою, яке в Петербурзі вважали, видно, за цілком надійне, хоч у місцевій духовній семинарії також були заворушення, внаслідок чого кількох семинаристів звільнено із школи. Ото через те в Полтаві зібралося досить велике студентське товариство, переважно уроженці ріжних місцевостей України, що студіювали на високих школах Петербургу, Москви, Харкова, Києва та инших університетських міст. Серед них були, очевидно, й уроженці самої Полтави.
Мабуть тому, що в Полтаві примусово зібралося багато студентства, а скорше з мотивів, про які поясню далі, Полтава була вибрана на місце українського студентського з'їзду, що відбувся в червні 1901 р. А що орґанізаторами студентського
— 97 —
з'їзду були ті одиниці зпоміж українського студентства, які рік перед тим були основниками Революційної Української Партії (Р.У.П.), то підчас з'їзду відбулося кілька нарад також у справах Р.У.П., при участи вужчого круга осіб як зпоміж студентства, так і зпоза студентських кругів.
Властиво важко було тоді відмежувати Р.У.П. від національно активної частини українського студентства, зорґанізованого в студентських громадах, бо Р.У.П. складалася напочатку майже виключно з студентів, а, не маючи викристалізованого політичного обличчя, настроями і громадськими інтересами своїх членів покривалася зі студентськими орґанізаціями. Тому важко мені тепер, на великій віддалі часу, точно визначити, які саме сходини були засіданнями студентського з'їзду, як рівнож важко пригадати всіх осіб, що брали участь в одних і других засіданнях. Все-ж є одна обставина, яка дає підставу з численних сходин студентського товариства виділити дві збірки, що були нарадами членів Р.У.П., бо серед учасників цих нарад були й не студенти (між инш. автор цих рядків, що був також і на кількох засіданнях студентського з'їзду), а знову не було на цих засіданнях таких студентів, як Василь Павленко, що неґативно ставився до Р.У.П.
Провідну ролю в житті українського студентства відогравали тоді Дмитро Антонович і Михайло Русів, обидва студенти харківського університету. Вони ж були основниками Р.У.П. при співучасти ще кількох студентів харківських вищих шкіл. Скликаючи до Полтави студентський з'їзд, вони мали на увазі не так студентські справи, як справи Р.У.П., себто поширення ідеї Р.У.П. серед загалу студентства та поладнання партійної справи у вужчому колі вже здеклярованих ерупістів.
Пригадую собі одно засідання студентського з'їзду десь недалеко Сінної Площі, на якому велися розмови про політичне становище в Росії й говорилося, що українське студентство не повинно особливо анґажуватися в загальних студентських виступах, а думати про українські виступи. А що в містах це справа безвиглядна, то треба шукати иншого терену, напр. село, а для цього взятися за революційну пропаґанду серед селянства. Не такими може словами, але в такому дусі промовляли власне ерупісти. І мусіли рівночасно аґітувати за приступленням до Р.У.П., за приєднанням членів для партії, але з конспіративних причин вони одначе цього не робили, щоб не зраджувати своєї приналежности до партії; до цього кожний, хто захотів би занятися революційною діяльністю, мусів би сам додумуватись і пошукати звязків із Р.У.П.
Взагалі Р.У.П. була тоді для багатьох таємничою незнайомою, а люди, що ближче стояли до партії, вступали в отверті, більше-менше, розмови на партійні теми лише з тими
— 98 —
одиницями, які викликували повне довіря й видавалися підхожими та корисними для якоїсь практичної роботи.
Я про існування Р.У.П. вперше почув під великим секретом рік перед тим у Лубнях від Сергія Андрієвського й Василя Кошового, що входили в склад статистичної експедиції Полтавського Ґуберніяльного Земства, яка в червні 1900 р. переводила статистичний обслід лубенського повіту. З їх слів виходило, що центром Р.У.П. була Полтава. Це до певної міри відповідало дійсності, як виявилось пізніше. Бо хоч оформлення партії наступило в Харкові в березні 1900 р., на сходинах ґрупи студентів харківських вищих шкіл, проте з Полтави вийшла ідея партії і тут же було найбільше її адептів та активних партійних діячів.
Кілька років перед тим дістав я від Аркадія Кучерявенка інформації, що в Полтаві серед статистиків Полтавського Ґуберніяльного Земства, де також і Кучерявенко працював, та серед учнів Полтавської Духовної Семинарії вже 1898 або 1899 р. вимовлялось таємниче слово "Ерупе", а по руках революційно настроєної молоді ходив навіть підписний лист для збірки грошей на революційні цілі з печаткою Р.У.П. Пустив цей підписний листок по руках Михайло Русів, а коли його запитували, що мають означати оті слова: Р.У.П., то він поясняв особам, перед якими не можна було розшифровувати дійсного значіння цих ініціялів: "Український Родильний Приют", а приходить він до цих справ тому, що його мама є дамою-патронесою того приюту, отже він з поручения мами збирає гроші на приют.
Здається ніякого українського родильного приюту в Полтаві взагалі не існувало, але пояснення М. Русовим початкових букв Революційної Української Партії не позбавлене певного гумору і навіть символіки. Р.У.П. дійсно стала родильним приютом, але в політичному значінні, — вона породила політичний рух на Україні, в її лоні мали зародок деякі инші українські політичні течії. А батько цього був власне сам Михайло Русів, бо від нього вийшла ідея утворення української політичної партії; він же придумав для неї назву. Сталося це в Полтаві, де жили тоді його батьки, визначні українські громадяни — Олександер і Софія Русови, і сталося значно раніш, ніж ідея й назва партії була занесена тим же М. Русовим до Харкова, де знайшла своє оформлення на згаданих сходинах ґрупи студентів харківських вищих шкіл.
Першими адептами Р.У.П. у Полтаві були деякі статистики, урядовці Статистичного Бюра Полтавського Ґуберніяльного Земства, на чолі якого стояв старий Русів, а саме: Микола Кохановський, Василь Кошовий, Аркадій Кучерявенко та деякі учні Полтавської Духовної Семинарії, як Симон Петлюра, Сергій Андрієвський, брати Олександер і Володимир Міхновські, Павло Комличенко й инші. І мабуть тому,
— 99 —
що Р.У.П. зародилася в Полтаві, що тут жив основник партії М. Русів і більша кількість його однодумців та приятелів, а студентський з'їзд мав бути використаний для партійних цілей, — скликано цей з'їзд до Полтави. Я також тоді жив у Полтаві й працював у Статистичному Бюрі Полтавського Ґуберніяльного Земства. Будучи вже перед тим членом гуртка революційно настроєної молоді в Лубнях, я ввійшов у ближчі товариські взаємини з полтавською академічною молоддю взагалі, а зокрема з ерупістами, через своїх товаришів по праці в Статистичному Бюрі, і був гостем на деяких засіданнях студентського з'їзду та учасником партійної конференції Р.У.П.
Перша нарада ерупістів, яку можна назвати вступною, відбулася на Ворсклі, на човнах. Пригадую, що в часі урядування зайшов до Статистичного Бюра Михайло Русів і сказав мені, щоб я попросив дозволу в референта відділу вийти на цілий день з бюра у важній особистій справі.
Коли я вийшов з Русовим на вулицю, він урочисто мені закомунікував, що в цих днях відбудеться в Полтаві український студентський з'їзд, на який мають приїхати з ріжних місцевостей делєґати студентських громад, а одночасно відбудуться наради визначніших членів Р.У.П. в чисто партійних справах. Щоб обміркувати, як використати студентський з'їзд для партійних цілей і як наладнати партійну орґанізацію та партійну роботу, він запросив кількох ерупістів, що перебували в Полтаві, й запрошує на цю нараду мене, як представника лубенського революційного гуртка. Для законспіровання наради — вона відбудеться на Ворсклі, на човнах.
Я, очевидно, нічого проти пропозиції Русова не мав, і ми пішли до Ворскли.
На Ворсклі, коло стоянки човнів, чекало вже на нас кілька товаришів, між ними пригадую Василя Мазуренка, родом із Донщини, студента петербурзької політехніки, й Миколу Кохановського, колись студента харківського університету, а тоді статистика в Статист. Бюрі Ґуб. Земства. Инших учасників цієї прогульки на човнах не пригадую. Сіли ми на два човни, від'їхали далеко від Полтави вниз по Ворсклі та в якомусь затоні серед очеретів і ситначів відбули нараду.
Про що там говорилось — не можу тепер пригадати, крім загального означення характеру і змісту розмов. Тут можу хіба подати кілька рисок до характеристики тих товаришів, що їх памятаю як учасників наради.
М. Русів — експанзивна, незвичайно рухлива людина, багата на помисли, весела, жартівлива, але хаотична, позбавлена діловитости й серіозного трактування важних справ.
М. Кохановський був його протилежністю: сухий фізично й сухий у розмовах, але поважний і діловитий. Був тим ориґінальний, що говорив по російськи й пізніше, скільки
— 100 —
його знав, не навчився по українськи говорити, хоч був українським патріотом.
Василь Мазуренко — страшний нудяр, з претензіями на елєґанта і штукаря, але ті штуки виходили в нього дуже слабо, а елєґанція занадто кантяста. Одначе він найбільше зраджував практичного підходу до справ.
З огляду на те, що на студентський з'їзд мав приїхати Дм. Антонович з Києва й ще кілька товаришів з ріжних місцевостей і взяти участь також у партійних нарадах, — наші наради в очеретах на Ворсклі мали, очевидно, характер інформативний, вступної виміни думок, а конкретні справи відкладалися на пізніше.
Друга партійна нарада відбулася кілька днів пізніше в помешканні Русова в якомусь переулку за будинком Ґуберніяльного Земства. З присутніх на цій нараді пригадую: М. Русова, Дм. Антоновича, В. Мазуренка, С. Петлюру, В. Козиненка, М. Кохановського. На цій нараді подано було до відома, що партія, себто Дм. Антонович і М. Русов, бо вони уважали себе за центр партії та її репрезентацію, рішила видавати партійний орґан у Львові або Чернівцях та, крім виданих уже брошур "Самостійна Україна" й "Дядько Дмитро", видати ряд инших популярних брошур для ширення серед селянства. Це рішення "партії" конференція одобрила. Чи були тоді які розмови про склад редакції видавництв — не пригадую. Виглядало так, що головним махером цих справ був Дм. Антонович і він добирав собі людей до співробітництва, відбуваючи відтак окремі конференції з поодинокими особами. Далі обговорювано справу творення партійної орґанізації, але нічого конкретного не придумали, бо ніхто не знав, як до цього братися, до кого звертатися й з чого починати. Стало на тому, що партія веде пропаґанду серед академічної молоді й уживає її для революційної аґітації серед селянства. Засобами пропаґанди серед молодіжі буде партійний періодичний орґан, а засобом аґітації серед селянства — популярні брошурки на соціяльно-економічні теми; в будуччині до цього послужить спеціяльний орґан для селянства. Про аґітацію серед міських робітників тоді ще не згадувалось, бо коли з селянством переважна частина ерупістів, будучи селянськими, попівськими або дрібно-поміщицькими синами, мала звязки, або легко могла ті звязки навязати, то з міським робітництвом ніхто звязків не мав. Взагалі ця суспільна верства виходила з поля нашого зору: всі ми були настроєні на селянський лад і за середовище, яке мали підняти на революційний виступ, уважали виключно селянство.
Потім відбувалися ще наради меншими гуртками в конкретних справах. Я тоді конферував із Борисом Мартосом і Мих. Русовим на тему роботи серед селянства, а результатами цих конференцій було те, що Б. Мартос тої ж осени осів
— 101 —
у моему рідному селі Вовчку, лубенського повіту й протягом майже двох років провадив там національно-освідомлюючу працю серед населення та революційну аґітацію серед молоді. Лишив він по собі там дуже великий слід.
Зі мною Д. Антонович вів розмови про потребу систематично збирати всякі факти про конфлікти між селянством і поміщиками та адміністрацією й подавати їх до партійних видавництв. Оттак я став постійним дописувачем "Гасла", що почало виходити в Чернівцях 9 березня 1902 р., а опісля "Селянина", що почав виходити там же від січня 1903 р. Майже всі дописи й хроніка революційної боротьби в обох орґанах за 1902-1903 рр. вийшла зпід мого пера. Це були початки моєї журналістичної діяльности, коли не рахувати допису з Лубень, який появився друком у ЛНВ за липень або серпень 1901 р.
Пригадую, що на студентському з'їзді і на нарадах ерупістів багато було розмов про першу брошуру Р.У.П. "Самостійна Україна". Загальна опінія була така, що дане в цій брошурі уґрунтування постуляту самостійности України не цілком добре, що брошура надихана крайнім шовінізмом і що її не слід би ширити. Справді, серед нас було багато таких, що вважали цю брошуру за шкідливу й не ширили її хоч на теперішній час є це може найкращий політичний твір за останніх 35 літ.
