Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Национальная книга памяти жертв Голодомора 1932-1933 годов в Украине. Полтавская область. Ч. 7

Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область (Розділ 3. Свідчення очевидців. Великобагачанський, Гадяцький, Глобинський, Гребінківський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кобеляцький, Козельщинський, Котелевський, Кременчуцький та Лохвицький райони, стор. 914-1055)

Публікується за виданням: Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область / Упоряд. О.А. Білоусько, Ю.М. Варченко, В.О. Мокляк, Т.П. Пустовіт. - Полтава: Оріяна, 2008. - 1200 с., іл.

Опубліковано у форматі .pdf на сайті Національного музею "Меморіал жертв Голодомору".

Переведення в html-формат і складання іменного покажчика — Борис Тристанов. Нумерація сторінок перенесена на початок сторінки.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ — 914

Документи, що їх повинен містити розділ «Свідчення очевидців», можуть скласти окрему книгу. Левину частку складають свідчення, зібрані на території області до початку роботи над даним томом. Після одержання Методичних рекомендацій Українського інституту національної пам'яті від 13.03.2008 р., згідно з пунктом 4.3 протягом весни-літа 2008 р. проведено збір нових свідчень за методикою, розробленою професором В.К. Борисенко (додаток 6, затверджений на засіданні кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 3 від 23.10.2002 р.).

Програма-запитальник для записування свідчень про голод 1932-1933 рр. та про голод 1946-1947 рр. в Україні, складена проф. В.К. Борисенко, включає 51 пункт:

50. Прізвище, імя, по-батькові оповідача, рік народження.

1. Місце запису.

2. Дата запису.

3. Ким записано.

ПИТАННЯ:

4. Чи пам'ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

5. Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

6. Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

7. Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

8. Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

9. Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

10. Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

11. Як люди боронилися?

12. Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

13. Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

14. Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

15. Де можна було заховати продукти харчування?

16. Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

17. Забирали лише продукти харчування чи й інші речі - одяг, рушники, худобу тощо?

18. Що таке закон про «п'ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

19. Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

20. Хто охороняв поля, колгоспні комори?

21. Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

22. Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

23. Де переховували худобу, щоб не забрали в колгоспи?

24. В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

25. Скільки разів приходили до хати?

26. Коли люди почали помирати з голоду?

27. Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

28. Хто не голодував у селі і чому?

29. Хто зумів вижити?

30. Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

31. Які засоби вживали до виживання?

32. Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

33. Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

34. З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

35. Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

36. Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

37. Чи був голод у містах?

38. Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

39. Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

40. Де і хто хоронив померлих від голоду?

41. Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

42. Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

43. Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

44. Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часи радянської влади?

45. Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

46. Чи встановлені в селі хрести, пам'ятники померлим від голоду?

47. Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

48. Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

49. Дозвольте зробити з Вас фото.

51. Чи Ви знаєте, що таке Торгсін?

Розповіді людей похилого віку, які самі пам'ятають про Голодомори 1932-1933, 1946-1947 рр., або знають про це від своїх батьків та родичів, записані у формі діалогу дослівно, без жодних виправлень розмовної мови на літературну, із повним збереженням діалекту та лексики. Відповіді на питання пронумеровані відповідно до пунктів програми-запитальника.

Свідчення, які не відповідають вимогам рекомендованої методики, винесено за рамки даного тому. Питання про їх публікацію буде вирішено додатково.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ — 915

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 916

ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БЕЗПАЛА Мотрона Якимівна, КУНАТЕНКО Марія Михайлівна, ЛУК'ЯНЕЦЬ Прокіп Іванович, НЕСТАРЕНКО Антоніна Анатоліївна, НИКОЛЕНКО Катерина Павлівна, ПРОСКУРА Петро Іванович, РУДАКОВА Євдокія Трохимівна, СІДЕЛЬНИК Ольга Федорівна, ТУР Тетяна Артемівна, ЯРЕМКО Віра Романівна.

 

БЕЗПАЛА
Мотрона Якимівна,
20.02.1918 р. н., жителька с. Корнієнки
Великобагачанського району Полтавської області

(запис 15.03.2008 р., Цикало Максим Миколайович,
учень 9 класу Попівської загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів Великобагачанського району
Полтавської області)

4. Да. Голод 1932-1933 років помню добре, хоч була ще малою.

5. Не було чого їсти, пухли. Неврожай був 2 рази.

6. Забирали пшеницю, квасолю.

8. Не мали. Вони не показували ніяких документів.

9. Може таке й було, ми усього не помнимо.

10. Оружія я в них не бачила, може й було та заховане.

11. Люди сиділи мовчки, плакали. Плаче, каже не займай квасолі.

12. Заховували.

13. Ходили миліцаї і штрикали довгими жилізними прутами по двору та в хаті. Фамилій тих людей не помню.

14. Їх привозили по два, три чоловіки на хутір.

15. У яму кидали мішки з зерном.

16. Давали.

17. Скидали з горіща одежу. Забирали все.

18. Ні. Не помню бо ми тих законів не знали.

19. Гнилу картоплю можна було брати.

20. Були построєні вишки. З них дивилися охранники, які були кріпшими. Вони були як із своїх так і з чужих.

21. Більше ішли самі, бо треба було шось їсти.

22. Такого не було, хоч голод заставляв іти туди, бо там давали хоч шо небудь їсти і можна було якось вижити.

23. Мов худоби не брали, самі здавали бо треба було її чимсь годувати.

24. Ходили дньом шоб було видно.

25. Часто не ходили. До нас приходили тіко раз.

26. Коли не було чого їсти почали пухнути і вмирати.

27. Якшо сім'я вся вимирала то дітей забирали в дітдом, які ще не померли. Траплялось, шо вимирали всі сім'ї.

28. Всі вмирали, тут такого не було.

29. У кого було кріпне тілосложеніє той і виживав.

30. Ділилися. Нарве листя берестини і один одному давали.

31. Листя їли, гнилу картоплю, драли крашанки гряків.

32. Ніхто нікого не обижав, ділились усі.

33. Листя, коріння, пусті качани з кукурудзи.

34. Листя їли з берестини, бузини, сухе листя з дуба, кору з клинків. Жолуді, виривали коріння лопухів.

35. Нічого такого не їли, бо не було сили ловити, а хто сильніший драв у гніздах граченят, а жаб не їли.

36. Не було на що міняти, бо все забрали. У 47 годі міняли платочки на пшеницю та міняли на пшоно, або продавали.

37. Не знаю чи був голод. На заводах давали пайки кажуть по 100 грам на душу.

38. Багато померло. Всі старі та малі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 917

39. Ні, такого я не чула шоб було.

40. Організовувались всі гуртом бо не було кому копати.

41. Не було чим платити.

42. Кладовища не було, ховали дома. А якшо не було де ховати дома, то ховали у сусідів.

43. Кажний своїх поминає. Бо немає таких людей у кого б не померли во время голоду.

44. Раніше боялися, бо запрещали поминати і дома і в церкві. Січас у церкві та на кладовищах відправляється панахида по померлих в голод. А я й дома січас поминаю.

45. У нас в Корнієнках немає, а є в Мостовівщині. Церква православна.

46. Немає. Бо раніше хрестів не ставили.

47. Своїм дітям, онукам Володі і Саші розказувала, шоб знали яка раніше була жизнь, а правнучата ще малі, вони ще не понімають.

48. Нікого не виню, бо був неврожай.

49. Я вже стара і погана. Ну якшо дітям для школи то знімайте.

Завірено: Директор школи П.Ф. Макойда

 

КУНАТЕНКО
Марія Михайлівна,
22.08.1924 р. н., жителька с. Радивонівка
Великобагачанського району Полтавської області,
в 1932-1933 рр. - Хорольського району Харківської області

(запис 15.04.2008 р., Кунатенко Іван Михайлович)

4. Так, пам'ятаю.

5. Забрала урожай влада.

6. Буксирні бригади (Сулименко М., Сулименко Г, Самченко І. (Коровник) ЯловенкоХ., Чорнуха М., Дернова О.).

7. Буксирні групи йшли у місця де знаходилося зерно, але хто вказував це місце не знаю.

8. Заходили в хату і металевими гострими стержнями ширяли в різні частини хати, даже, якщо на печі сиділи діти, то і під них ширяли.

9. Серед зими зайшли в хату, вибили вікна, розвалили піч, де знаходилося четверо дітей тільки за те, що хазяїн не признавався де в нього зерно.

10. Ключки і металеві стержні.

11. Супротиву не було, всі боялися.

12. Ховали різними способами: в коминах, у садку, в подушках, у карманах одежі.

13. Буксирні бригади (Сулименко М. , Сулименко Г, Самченко І. (Коровник) ЯловенкоХ., Чорнуха М., Дернова О.).

14. Коли чотири, а коли і до десятка.

15. У хаті практично їжі не було, тому й нічого й не ховали..

16. Давали їсти хто працював у полі в даний час.

17. Забирали одяг, який носили члени буксирних бригад.

18. Знала про цей закон, але люди все рівно ішли в поле по колоски, або там їх їли, або приносили дітям.

19. Забороняли.

20. Об'їзчики в полі і сторожі біля комір.

21. По різному.

22. Примушували накладаючи на їх налоги на землю.

23. Ми не переховували..

24. Вдень ходили.

25. Багато разів.

26. Весною 33 року.

27. Опікувалася держава у нас в селі був патронат.

28. Ті хто в кого була корова, і родичі членів буксирних бригад..

29. Пристосуванці, ні в якому разі не роботяги.

30. Були випадки коли від ями, в яку вкидали ще живих людей забирали і відгодовували. Кость Шаркий забрав біля ями чоловіка непритомного і відходив його. Чоловік чудом доповз до хати біля кладовища, де знайшла його хазяйка Яловенко і відходила його. Цей чоловік через 2 роки, будучи головою колгоспу у Ладарівці віддячив цій хазяйці кабаном у два центнери.

31. Їли все що можна .

32. Їздили на Кавказ до родичів, в Запорізьку область.

33. Листя з дерев сушили, качани з кукурудзи осередки (середина) добавляли картоплю і пекли оладки.

34. Берестки, вишні, а калачики прямо з двору. 36. Можна було виміняти, а купити нічого так, як грошей у нас не було.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 918

38. Наші померали, але дуже багато померло людей з інших сіл, які приходили шукати порятунку в церкві і на базарі.

39. Цівенки (Шайки) з'їли невістку (із розмов людей), але всі вони вимерли.

40. Хоронила бригада (3-4 чоловіки) в одному місці. Хоронили даже живих. Я жила біля кладовища, і одного разу мати послала мене в магазин по мило, і вертаючись бачила, з кущів, як похоронна бригада вкидала в яму ще живих, але немічних людей. При закиданні ями чути було стогін. На запитання прохожого: «Чому ти хорониш живих» вони відповіли: «Чого я буду їхати по нього ще раз, він все одно помре»

42. На кладовищі.

43. Так, поминаємо. Школа організовує панахиду.

44. Тепер батюшка править панахиду на кладовищі. За часів радянської влади ніхто і ніде про це не згадував.

45. Є, відноситься до Московського патріархату.

46. Да на кладовищі.

47. Розповідала племіннику, дітям.

48. Більшовицьку владу.

Завірено: Директор школи Кунатенко І.М.

 

ЛУК'ЯНЕЦЬ
Прокіп Іванович,
1925 р. н., житель с. Поділ
Великобагачанського району Полтавської області,
у 1932-1933 рр. проживав на хуторі Чугуї

(запис 21.04.2008 р., Педина Ніна Григорівна)

4. Да помню.

5. Під час голодомору я був малий, та вже тоді чув, що власті таке робили, щоб люди вмирали. Відбирали у нас все до останнього. Хліб забирали, зерно.

6. Назначали бригадирів і вони ходили по хатах. Забирали все, що находили. Помню мати понакладає на лавочку платки, костюми, накриє якимось дрантям, посадить нас з братами і сестрами на лавки, і ми сиділи до того времені,поки не йшли ті, що відбирали у нас. Бувало що промине, а бувало що знаходили одіж.

8. Які там документи. З них вимагали, якщо вони не назбирають певну кількість людського майна, то їх виганяли, звільняли. А жити хотіли всі.

9. Якщо не віддавали що є добро, то цих людей судили, деяких вбивали.

11. Та люди не сопротівлялись, а то хто зна що з ними було б, якщо не змирилися б.

12. Ми у 1932 дуже голодували. Помню жито намолочували і ховали, а зімою відкопували. Та цього харчу не хватало. У нас в сім'ї мати пухла. Вобщім, люди то ховали, але все одно находили і забирали.

13. Шукали обикновенні роди, такі як і ми. Вони мали такі желізні ціпки і ширяли ними скрізь, поки не знаходили потрібного.

14. До нас я помню приходила жінка і два чоловіки. Вона все випитувала у нас малих.

15. Ховали де хоч. Я помню у нас був такий столик, мама його перекидала і ховала в нього все, що можна. Під стіл ставила відра, щоб не видно було, їжу мама ховала в піч, щитай наповнювала глечики і ставила їх у піч.

16. Да дуже тоді боялися колгоспу. Але хто там робив, то давали кобилку і борону. Та і якась часточка їжі попадала тим, хто робив у колгоспі.

17. Да, забирали все...

18. Не знаю, може це і не закон про «п'ять колосків», та коли убирали з поля зерно, то ми ходили втихаря і збивали колоски. Накидали бистро у відра, в пазуху. Потім сушили в печі, виминали зернята і пекли такі-сякі блинчики.

19. Ні. Було так, що краще хай воно пропаде, а людям ні скибочки.

20. Були платили тим, хто охороняв комори. Один раз жінка десь на полі копала картошку, то охранніки забили її на смерть.

21. Може, були такі люди, що й хотіли, ну а більшість боялися, а потім пізніше один за одним і стали робити в колгоспі.

22. Змушували.

23. Оцього я й не знаю. Ну де ти худобину сховаєш?

24. Ходили кому коли схочеться. Було таке, що і вночі приходили.

25. Знаю, що приходили не раз.

26. У 32-му почали вмирати люди, ранньою весною, десь у лютому чи в березні.

27. Хто б за ними дивився? Кожен спасав себе сам. Держава про сиріт не згадувала.

28. Голодували всі. Хіба може одиниці. Може хто робив в конюшні, то трохи крали корму кінського додому. Так і жили.

29. Багато людей повмирало. Вижили ті, хто був здоров'ям сильніший, хоч трохи чимось живився.

30. Кожен сам за себе був. Чим же ти поможеш, як не було чим.

31. Люди крали все, що можна, брали з дому хустки, одежу і їздили далеко у міста, там вимінювали на що можна було, і хто як міг.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 919

32. В нас родичі були, але дуже далеко. Нам ніхто не помагав.

33. Збирали качани з кукурудзи, дуже гарно сушили, обчищали, осердя товкли і щось готовили. А також листя з берестка сушили, м'яли і робили такі галушки. Воно було на смак і на вид як кусок глини. Було мати обчистить картоплю і ото шкаралупу садили, а осердя їли.

34. Та їли хто що знайде. Всього і не вспомню.

35. У нас такого не було.

36. Можна було, якби було що міняти.

37. В містах вроді б і не було. Вони ж там на заводах робили, то може на кусок хліба і мали.

38. Не знаю. На моєму хуторі, в Чугуях, померли пошти всі.

39. Казали, що було таке, але я не бачив.

40. Хоронили ото так: викопали яму, вкинули мертвого та і усе.

41. Ні, не платили.

42. Хоч і були, то зараз вони уже розорені, там поле тепер.

43. Тепер уже поминають, а раніше ні.

44. Тепер поминають. А тоді в нас не було церкви.

45. Є. А який там патріархат, не знаю.

46. Хрест встановлений на кладовищі, а пам'ятників немає.

47. І я розказував, і в школі ж ви їм кажете. То, мабуть, же знають.

48. Ви цього й не пишіть, так казали, що Сталін хотів викоренити українців, щоб вони вимерли. І по його указці зробили цей голодомор.

Завірено: Директор школи Пилипенко Л.В.

 

НЕСТАРЕНКО
Антоніна Анатоліївна,
1928 р. н., жителька с. Стефанівщина
Великобагачанського району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р., Король Ігор Іванович)

4. Пам'ятаю. Мені було 5 років. Голод 1946-1947 років був зовсім не такий як у 1932-1933 роках.

5. Причиною є те, що забирала урожай влада. Пам'ятаю, що батька заставили привезти з дому зерно. Батько добрав останній мішок зерна і відвіз.

6. Була створена бригада 4-5 чоловік, які приходили і витрушували, що де було - по горищах, по закутках.

7. За доноси не пам'ятаю, але бувало, що батько приходив і говорив, що на когось донесли і бригада поїхала підчищати.

8. Які були документи не знаю, але ця бригада була як зараз міліція - мала повну владу.

9. Хто не віддавав добровільно, або не признавався, то били, а потім шукали самі. Якщо сам не признавався, а потім знаходили, то хазяїна забирали у волость і він вже не повертався.

10. Бригада була озброєна.

11. Супротивляться не було ні сили ні влади. Сиділи і чекали, що буде далі.

12. У нас на печі вибрали землю і заховали туди продукти і там знайшли. Заховували в діжках та іншій посуді.

13. Ходили Верищака Антон Маркович, Іленко Григорій Мартинович, Закоморний Микола Сидорович, його дружина Закоморна Мотря Федорівна.

14. Приходили 5-6 чоловік разом із підводою куди грузили забране.

15. Ховали і в погребах, клунях, сажах і сараях, навіть за межами свого господарства.

16. Колгоспників годували в бригаді. Була кухарка, яка давала пайок. Багатьох голод заставив іти в колгосп.

17. Забирали тільки продукти харчування і худобу. Але люди старалися самі зарізати свою худобу.

18. Якщо вловлять з вкраденим зерном, то все залежало від того, хто вловить. Могли тільки побити, а то і забрати в тюрму.

19. Не дозволяли збирати. Ганяли.

20. У колгоспі був сторож, або посилали по наряду-

21. До голодомору не всі хотіли в колгосп, а під час голодомору багатьох заставив сам голод, бо в колгоспі давали поїсти.

22. Насильно в колгосп не заганяли.

23. В більшості худобу вирізали. Сховати було ніде.

24. Починали з ранку і до самого вечора. Бувало що приїздили і двічі на день одні і ті ж самі.

25. Могли ходити і кожного дня, якщо були якісь підозри.

26. Почали помирати на весні 1933 року, коли вже закінчились запаси.

27. Був патронат, куди збирали дітей-сиріт. Там їх годували і одягали. Бувало діти мерли і в патронаті.

28. Не голодували тільки деякі з тих, хто був у бригаді, яка збирала харчі.

29. Вижили ті, хто зумів щось сховати або крали в інших.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 920

30. Ніхто не ділився бо не було чим, а в кожного була своя сім'я.

31. Весною їли кропиву, листя з берестка, свеклу, бур'яни. У ставку ловили черепах, деколи рибу.

32. Мало хто ділився харчами, адже дуже не було чим.

34. З берестка, липи, вишні.

35. Їли черепах, горобців, голубів, перепілок. Все що можна було вловити.

36. Їздили аж у Запоріжжя міняти одяг на продукти.

37. Голод був, але не такий як у селах. Робітникам давали пайки.

38. Майже не було такого двору, щоб там хтось не помер. Вимерло майже пів села. Найбільше вмерло старих.

39. У Стефанівщині випадків людоїдства не було, а в Степанівці слухи ходили, що зарізали когось у своїй сім'ї.

40. Вже було загальне кладовище і туди возили. Кладовище і досі діє. В яму клали і по четверо душ.

41. Кожний ховав свого. Якщо помирали чужі, то ховали всі гуртом. Притрушували соломою замість труни.

42. Загальне кладовище.

43. Поминають ті, хто пам'ятає.

44. Поминали і тоді і зараз.

45. Церква була до 1930 року. Зараз немає. Відносимося до Мостовівщини Київського патріархату.

46. Загального немає.

47. Розповідали і своїм і чужим. Наводжу приклади, коли онуки не хочуть їсти.

48. Владу, яка керувала державою.

Завірено: Директор школи Дубина В.Г.

 

НИКОЛЕНКО
Катерина Павлівна,
1924 р. н., жителька с. Бірки
Великобагачанського району
Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Слуковська
Наталія Олексіївна, Прокопчук Антоніна Олексіївна)

4. Пам'ятаю. Добре пам'ятаю, хоч і маленька була.

5. Вроді і врожай був. Та кудись забирали, а куди не знаю.

6. Я їх лічності не знаю. Мама розказували, що ходили комсомольці і забирали.

7. Не знаю. Не можу сказати.

8. Не було ніяких документів. Голова сільської ради все організовував.

9. Висилання було. Вивозили людей у Комі.

10. Зброї не мали. Я не бачила.

11. Ніхто не опирався. Люди були забиті і нічого не знали.

12. Овочів не ховали. Зерно закопували, ховали в сундуки, під піч. А ми нічого не ховали, бо наша сім'я була бідна.

13. У Стінках (хутір, де ми жили) їх ходило двоє: Срібний Іван Олександрович та Трипутень Ганна. Як заходили до хати, шукали кругом, штиркали штирями.

14. У нас ходило двоє. А могло бути, що й ціла підвода.

15. Ми не ховали. Були бідні, нас і з хати висилили.

16. Під голод не знаю, бо ми не були в колгоспі. А вже після 33-го давали.

17. Одівання не брали, його возили люди міняти на хліб. Худобу забирали у колгоспи.

18. Знаю. Це вже було після войни. За п'ять колосків могли посадити в тюрму. Було ідеш полем полоти буряки, то колоски рвати не можна. А одну жінку засудили за це , і діти осталися самі.

19. Де там, не дозволяли. Не можна було.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 921

20. Їздили об'їждчики на коніх. Охороняли, щоб не збирали.

21. Не всі хотіли йти. Бідні йшли, а багаті не хотіли. Моя мама хотіли йти, а дідусь - ні, бо мав землю.

22. Змушували йти. Людей заставляли всіх.

23. Не знаю. Худобу було важко заховати.

24. Ходили вдень. Вночі не було.

25. Не знаю. В нас не було чого забирати.

26. Почали помирати під весну 33-го. Вимирали цілими сім'ями.

27. В городах були патронати. Коли я шукала маму в Полтаві, то на вокзалі мене забрали і я дві ночі ночувала в тому патронаті. Там мені давали ще й їсти. А на хуторі ми жили з сестрою по чужих хатах.

28. Не голодували ті, хто був при начальстві. У них було що їсти.

29. Ой, багато дуже померло. Виживали ті, хто був у начальстві, в кого були старші діти. Мій батько, не знаю точно з ким, щоб було що їсти, вкрали у Муштах телицю, зарізали і поділилися тим м'ясом. Голова сільради взнав про це і батька забрали, посадили на машину і повезли. А по дорозі, коли тікав, його застрелили. На другий день матір забрали в тюрму. А ми з сестрою осталися вдвох.

30. У кого рідня була, ті ділилися. Нам ніхто не допомагав, бо ми з сестрою були самі.

31. Їли все. Ми ходили на луки, в болотах рвали осікняг і їли його, бо при корені він був солодкий.

32. Не знаю. В нас таких родичів не було.

33. На луках рвали щавель , козельки, лопуцьки. Моя бабуся із тіткою накопали коріння дикої ріпи, лопатою обчистили, мені не розрішили їсти , а самі наїлися. Тітку спасли, а бабуся померла.

34. Не знаю. Ми кору не їли. Їли щавель, полуниці.

35. Такого не їли. В нас батька не було, нікому було.

36. Можна було. Коли я їздила шукати маму в Полтаві, на базарі найшла три рублі і купила качан кукурудзи.

37. Я знаю, що тим, хто робив, давали пайки. Їм було легше.

38. Мені такого не відомо. Думаю, що в сільській раді знають.

39. Такого не чула. Не знаю, щоб їли люди людей.

40. Де люди мерли, там і ховали. Моя бабуся вмерли під грушею, і наш родич там її поховав.

41. Хто б їм платив. Таких людей не було.

42. Не знаю. Може, й були могилки , та не збереглися. Пройшло 80 років. Дерев'яні хрести погнили.

43. Усіх згадують на Гробики. Згадує рідня.

44. Я часто заказую панахиду. А за радянських часів все замовчувалось, було тихо.

45. Церкви в нас немає.

46. Є хрест на кладовищі. Поставили недавно.

47. Розказувала дітям, онукам, який страшний голод пережили. А сьогодні розказала й вам.

48. Власть винувата.

 

ПРОСКУРА
Петро Іванович,
1924 р. н., житель с. Довгалівка
Великобагачанського району
Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Пустовіт Надія Анатоліївна)

4. Помню добре. Цього не можна забути.

5. Урожай, конєшно, був нормальний. Все зібране зерно заставляли здавати у державу.

6. Буксирні бригади зі своїх людей.

8. Ніхто не питав про документи, бо боялися. І ніхто їх не показував. Буксири приходили із загостреними залізними прутами і штрикали скрізь. Так шукали по городу, лазили по горищах, сараях, погребах.

9. Приходили такі, що їм без спротиву віддавали.

10. Може, й мали: їх ніхто не провіряв, а вони її не показували.

11. Мовчали. Виконували все, що їм казали.

12. Можна. Ну, в основному знаходили і забирали.

13. Буксирні бригади з шестами. Приходили й казали: "Давайте зерно бігом! Хіба ви не знаєте, хто ми такі?"

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 922

14. Приходило від двох до п'яти чоловік. Це були свої. Односельці.

15. У пічурнах глибоких, в комині, у ямах закопували в дворі, на городі, в сараї. Ну вони шукали, знаходили і забирали до ґнота.

16. Хто пішов, тому давали один раз на день галушки з водою без засмажки.

17. Забирали в основному теплі речі. Помню, як один довго ходив у батьковому кожусі.

18. Чув про нього. За ним не можна було збирати колоски на колгоспному полі.

19. Ні в якому разі. Хай все пропаде, аби не людям.

20. Активісти, які хотіли вислужитися.

21. Були такі, що йшли добровільно. Но їх було небагато.

22. Змушували ще й як! Залякували їх тим, що посадять.

23. У нашому селі всі вели коров у колгосп. Переховувати боялися.

24. Зранку до пізнього вечора.

25. Декілька раз. Хотіли піймати на гарячому, то єсть перевірити, що їсть сім'я і чи все віддали.

26. Як усе повитрушували, не було чого їсти, тоді почали пухнуть і мерти.

27. У нашому селі був патронат, така собі хатка під соломою. Якраз на нашій вулиці туди збирали дітей, у яких померли рідні. Були в ньому не тільки наші довгалівські, а й другі, яких я помню. Це: Лінченко Олексій, Єременко Василь, Рубан, Зінов'єв, Походенко, Цимбал.

28. Буксирна бригада не голодувала, бо збирала у нас і собі оставляла.

29. Ті, у кого не забрали коров, то за щот молока і вижили. У комуні, де село Стефанівщина, гарно годували. Туди наші носили молочні продукти взамін на куски хліба.

30. Не було чим ділитися. Ну, ділилися останнім.

31. Намагалися хоть щось знайти поїсти.

32. Допомоги від родичів не мали, бо всі голодували.

33. Бур'яни варили, качани. У кагатах на колгоспному полі лежала мерзла картопля. Збирали її, мили, сушили, а тоді пекли блини.

34. З берестка, вишні. Рвали квасець почти з корінням. Збирали ягідки пошльопку їли їх.

35. Всю птицю, яка літала ловили такими сіточками, а особенно горобців.

36. Не їздили з села нікуди аж до 1938 року. А з 1938-го їздили у Запорізьку область, на Кубань.

37. Хтозна, бо не їздили. Мабуть, не було.

38. Скільки померло - ніхто точно не знає.

39. Відомі. На окраїні села жила жінка, яка пускала людей переночувати. Ну з хати вранці ніхто не виходив.

40. Хоронили односельці і своїх, і чужих. На нашій садибі є гріб, де схоронений чоловік і дитина -жертви голодовки.

41. Тахто б там платив? Ніхто....

42. Відомі. На нашому городі є могила. А через дорогу кладовище із померлими від голодовки, яке зорано колгоспом. Там тепер чисте поле.

43. Нема на чому поминати, бо все розорано.

44. Тепер згадують, а за часів радянської влади ніхто, бо й церкви не було і не розрішалося.

45. Немає.

46. Колишній голова колгоспу Шпирна Іван Костянтинович поставив хрести.

47. Знає. Розповідав і дітям, і онукам, і правнукам.

48. Винна тільки влада.

Завірено: Директор школи Фелоненко Раїса Григорівна.

 

РУДАКОВА
Євдокія Трохимівна,
1924 р. н., жителька с. Байрак
Великобагачанського району
Полтавської області

(запис 24.02.2008 р., Чумак Марія Володимирівна,
учениця Байрацької загальноосвітньої школи
І—III ступенів Великобагачанського району
Полтавської області)

4. Я пам'ятаю голод 1932-1933 років.

5. Причина голоду: урожай забирала влада.

6. Влада забирала у людей все, що вони виростили в полі.

7. Я не знаю таких випадків, коли б сусіди доносили владі про приховування зерна.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 923

8. Люди, які приїжджали забирати продукти, мали з собою машину.

9. До людей, які не віддавали зерно, застосовували арешти.

10. Влада, яка відбирала у людей хліб, зброї не мала.

11. Пригадую такий випадок. Батько в печі зробив схованку, заховав там три мішки зерна.

12. Зерно селяни ховали в снігу, в ямах.

13. Заховані продукти шукали комуністи. Вони заходили в хати, заглядали в піч, в усі куточки, простукували стіни.

14. До хати приходило 3-4 особи.

15. Продукти харчування ховали в печі.

16. Людям, які пішли в колгоспи, їжу давали.

17. У селян забирали одяг, а тоді його продавали в місті.

18. Закон про «п'ять колосків» означає, якщо на колгоспному полі збирали колоски без дозволу, то змушували все відносити до колгоспу.

19. У полі колоски не дозволяли збирати.

20. Поле охороняли більшовики, колгоспники.

21. Добровільно не хотіли йти до колгоспу.

22. Людей змушували іти до колгоспу.

23. Худобу переховували в сараях.

24. Зерно у людей ходили забирати вдень.

25. До хати представники влади приходили до тих пір, поки все зерно не вивезли.

26. Люди помирали з голоду найбільше в період з весни до літа 1933 року.

27. Дітей-сиріт забирали в патронат.

28. У селі голодували всі.

29. Вижити від голоду зуміли ті люди, які їздили в м. Дніпропетровськ. Там вони міняли полотно на борошно.

30. У виживанні від голоду люди допомагали один одному чим могли.

31. Засобом до виживання була корова в моїх батьків.

32. Допомоги від родичів наша сім'я не мала.

33. В їжу споживали листя в'яза, вишні, щавель кінський та кульбабу.

34. Листя із дерев в'яза та вишні.

35. Диких тварин та птахів у їжу не вживали.

36. У місті купували товари по необхідності

37. Я не знаю, чи був голод у місті.

38. Я точно не знаю, скільки людей померло у селі Байрак.

39. Мені нічого не відомо про випадки людоїдства у селі.

40. Померлих від голоду хоронили по дворах, на кладовищах. Ховали померлих людей рідні, а якщо не було родичів, то ховали сусіди.

41. Людям, які ховали померлих, ніхто не платив. Хто з людей був колгоспником, того ховав колгосп.

42. Мені відомі місця захоронения людей від голоду в селі Байрак. Такі могили є на кладовищі.

43. Людей, які померли в роки голодомору, поминають на «Гробиках».

44. Я не знаю, чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві.

45. У нашому селі церкви немає. А у 1932-1933 роках церква була.

46. У селі Байрак хрестів та пам'ятників померлим від голоду немає.

47. Я думаю, що сучасна молодь знає про голод 1932-1933 років

48. У загибелі багатьох людей я вважаю винною владу.

Завірено: Директор школи Н.Ф. Куліш.

 

СІДЕЛЬНИК
Ольга Федорівна,
23.04.1922 р. н., жителька с. Радивонівка
Великобагачанського району Полтавської
області, уродженка с. Володимирівка
Великобагачанського району
Полтавської області

(запис 15.04.2008 р., Олійник Валентина Іванівна)

4. Так, пам'ятаю. У 47-му голоду страшного не було. Був недорід, але можна було щось купити в магазині. В магазині давали по одній буханці хліба. А в 33 було дуже страшно.

5. Причина була така: урожай був, засухи не було. Тоді балакали що строїли Дніпрогес, а оборудування на неї закупали в Германії і платили зерном. Того все зерно забирали і в колгоспах,

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 924

і в людей. У нас був один мішок гороху і один квасолі, то й те буксирна бригада забрала. А все, що було їстівне, все і брали.

6. Бригади забирали, але складалося так, що наших людей посилали у другі села, а їхніх до нас. До нас додому приходили чужі. У них були списки у кого скільки брати хліба.

8. Крім списків ніяких документів у них не було, а може й було, так їх ніхто не питав.

9. Не пам'ятаю, більше самі тікали з села подалі від гріха. Мій сусід Мойса А.Г. разом із сім'єю утекли із села бо не хотіли йти в колгосп(Утекли на Кавказ)

10. У тих хто ходили зброї не було, тільки металеві ключки.

11. Я не помню, люди просто боялися.

12. Можна було заховати, та все одно найдуть, ми й не ховали.

13. Буксирні бригади. Хто це був не помню, були чужі.

14. Коли 4, а коли 5. Часто приходили, щось знаходили і наказували віднести до сільської ради. І ми відносили бо боялися. Уповноважений по збору зерна був Охріменко. Тато був на божій дорозі і попросив хоч малесенький кусочок хлібця, в хаті не було й крихти. І я пішла до Охріменка і попросила хліба в нього, але він сказав: «Я тобі дитино дав би і великий кусок хліба, але у мене вже чотири дні немає і крихти». Він би дав якби було. Він був хороший чоловік, на нього люди не обижалися. А перед ним був вредний. Ще ходив після бригад і якщо щось найде, то дуже кричав на буксирів.

15. Може десь і можна була, але ми не ховали.

17. У 32-33 забирали лише продукти харчування, а в 29-30 забирали все і одяг, і рушники, і скрині, і все це продавали на торгах біля сільради або в клубі.

18. Може й чула. Гончар Олена одсиділа 5 років за кілограм чи два зерна.

19. Ніхто не дозволяв, та й близько не було чого збирати..

20. Поля охороняли об'їждчики, а комора охоронялася вночі.

21. Добровільно в колгосп ішли ті хто нічого не мав: ні конячини, ні борони, ні плуга. А ті хто щось мав у колгоспи іти не хотіли.

22. Примушували йти у колгоспи: визивали у сільраду і держали їх там сутками, записався у колгосп - іди додому, ні - ще сиди.

23. У Володимирівці не було де ховати, лісів не було. Тому відводили у колгосп самі. І кожного вечора бігли тоді дивитися на худобу чи нагодована, чи ні. Коней поміщали у конюшнях багатих людей.

24. Ходили цілий день. Як почнуть утром, і аж до вечора.

25. Може у місяць один раз. Не нас обирали план ідуть іще.

26. У 32 році не мерли з голоду, а по весні 33 дуже стали мерти. Біля нас жила жінка, забула як її звали, була така слаба, що до неї заїхали і хотіли забрати, як мертву, але вона з трудом вилізла на вишню і її не найшли. Спомнила як її звати: Катерина Мойса. У нашій сім'ї Сінельників померли батько, Сінельник Федір Федорович і брат Сінельник Іван Федорович. Брат був на Кавказі, а тоді приїхав сюди. Приїхав із хліба у голодний край тому і помер. Тато помер у п'ятницю, а в суботу нам дали 5 кг муки.

28. Щоб не голодували - таких не було. Але в кого була корова, тим було трохи легше.

29. У 32 році вижили майже всі, тато їздив на Кавказ возив рушники, сорочки, простині вишиті, і з відтіля привіз 5 пудів крупчатки кукурудзяної. І так ми вижили у 32 році. У 33 році тато забрав мамині дукачі (більше нічого не було) і поїхав у Керч і з відтіля привіз на дукачі 14 кг. Гречаної крупи, але на 5 чоловік сім'ї це було дуже мало. Того тато і брат померли. У мами попухли і полопалися ноги і вона упала з ніг, злягла.

30. Як і чим допомагати, як нічого ні в кого не було.

31. Виживав хто як міг.

32. Таких не було, всі голодували. Допомагати не було чим.

33. Їли кропиву, молочак, листя з вишні, з берестка, сушили його, товкли в ступах і пекли з нього оладки.

34. Кору не помню. А листя їли з берестка, вишні. Листя з тих дерев які росли у дворі.

35. У нас ніхто не вживав, бо були неспосібні ганятися за цим усим. Бо треба було ще і на роботу йти. Мені помниться що ще і після Різдва молотили зерно.

36. Можна. Батько їздив на Кавказ і до Керчі.

38. Помер мій батько Сінельник Ф.Ф. і брат Сінельник І.Ф. Може ще хто вмирав, не знаю.

39. У нас у Володимирівці людоїдства не було, в усякому разі я не чула.

40. Тих хто померав хоронили на кладовищі. Були їздові з підводою, які збирали померлих не тільки по хатах, але й на дорогах. Труни ніхто не робив, завертали в рядно і ховали. Мої рідні поховані в окремих могилах.

42. На кладовищі.

43. Після 33 і до війни ніхто не згадував. Кожен згадував своїх сам.

44. Поминають.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 925

45. Є, відноситься до Московського патріархату.

46. Да на кладовищі.

47. Розповідала онукам і дітям.

48. Я не знаю, всі винні.

Завірено: Директор школи Кунатенко І.М.

 

ТУР
Тетяна Артемівна,
1928 р. н., пенсіонерка, вишивальниця
Решетилівської фабрики імені Клари
Цеткін, жителька с. Білоцерківка
Великобагачанського району Полтавської
області, в 1930-х рр. проживала на хуторі
Литвинівка Білоцерківської сільради,
нинішня назва - село Лугове

(запис 16.04.2008 р., Сизоненко Михайло
Олексійович, вчитель історії Білоцерківської
загальноосвітньої школи І—III ступенів
Великобагачанського району Полтавської області)

4. Пам'ятаю добре. Ми жили тоді на хуторі Литвинівка Білоцерківської сільради і наша сім'я ледве пережила голод 1932-1933рр.

5. Врожай (хліб) забрала влада. Врожаї тих років були хороші, а хліб у селян забрали, щоб викликати неприязнь до куркулів, одноосібного життя і цим залякати народ.

6. Хліб відбирали свої ж люди у своїх людей. Це активісти, такі наприклад як Петро Панасович Лобода, комсомольці та запрошені добровольці, які ходили по селу і забирали зерно. Старалися любим чином виконати план по хлібозаготівлі і відрапортувати на гору.

7. Ми цього не знаємо, а хліб прийшли і забрали.

8. Приходили раптово і забирали все, що хотіли. Вони були в активі і хто там питав у них документи. Приходили і забирали все підряд.

9. Такого не пам'ятаю. Може десь і було.

10. Може в когось із них і була зброя, але її не було видно (це було в секреті). Ніхто перед нами про це не відчитувався.

11. Старалися ховати хліб. Хто на що був гаразд те й робив. Спочатку люди віддавали якусь частину зерна в надії, що на цьому прихід за хлібом закінчиться. Але, коли ходили знову, намагалися зерно приховати чи закопати в землю. І ховали хліб, щоб захистити себе. А наш батько все «викачав» і віддав зерно добровільно. Мати плаче, каже йому «Що ти робиш?», а він у відповідь каже - «Державі хліб треба!».

12. Можна було, і ховали де хто як зуміє.

13. Активісти, приходили до хазяїна і питали чи віддаси зерно. А хто протирічив, тоді шукали, скрізь нишпорили по господарству.

14. Ходили групами по селу і з ними був голова сільради та два чи три односельці-помічники. Якщо господар не погоджувався віддавати хліб, а в сільраді добре знали в якого хазяїна повинен бути хліб, то приходили вже наступного дня і забирали все під чисту.

15. Де хоч, де хто міг придумати сховати: у землю, піч, під припічком...

16. Давали і годували. Дітям давали зубчасті пряники.

17. Були випадки, що окрім хліба забирали ще й одяг.

18. Якщо я пішла самоправно на колгоспне поле і нарізала колосків то за це судили. Скошено і зібрано було на полі все, а колосків взяти не можна, така була строгість.

19. Не дозволяли. Якщо впіймався то наказували. Говорили, що хай пропаде на полі, а не займи!

20. Були сторожі з колгоспників.

21. Тоді, коли організовувався у нас колгосп на чолі з Лободою Петром Панасовичем, в актив взяли і мого батька - Тура Артема Аркадійовича. В громадянську війну він воював у загоні червоних партизанів з біло-поляками і проти Денікіна, а повернувся з війни контуженим і деякий час був дома, не працював через інвалідність. Пам'ятаю, що в хаті на стіні висіла велика фотографія, на якій мій батько - красень в синьому мундирі і з шаблею на боці сидить на коні. Таким у військовому кашкеті, молодим він мені і запам'ятався. Перед самою війною батько помер. А коли ввійшли німці то мама - Марія Степанівна закопала батькову фотографію на городі. Боялася, щоб німці не розстріляли нашу сім'ю за те, що батько в громадянську війну був червоним партизаном, а під час колективізації - активістом. У війну згоріла наша хата і нічого не вціліло з нашого майна. В 1943-му, коли радянські війська визволили село від фашистів, мати розкопала схованку, а там від фотографії нічогісінько, все чисто зотліло. Жаль, що тепер на пам'ять від батька нічого не залишилося... Деякі хотіли вступати до колгоспу, а

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 926

деякі ні. Мої батьки зразу ж пішли добровільно. Кінь був у нас і плуг то забрали в колгосп. Мого батька взяли в актив. То його пізніше трохи не вбили за те, що він був в активі по викачці хлібу. А в людей були й воли, вози і всякий реманент. Колгоспи створювалися ще до голоду на всьому собственному від усіх селян. В ті часи майже в кожного селянина була земля, знаряддя праці, своя худоба. Той, хто добре господарював, неохоче йшов в колгосп. В першу чергу до нього вступали ті, кому було нічого втрачати, це - безземельні селяни і бідняки.

22. Змушували людей. Тих, хто не хотів вступати до колгоспу агітували, викликали в сільраду, а пізніше залякували, казали: "вступай бо однаково розкуркулимо і заберемо все." От і вибирай, що краще. У Литвинівці був такий сміливий селянин Халява Андрій Леонтійович, який ніяк не хотів вступати в колгосп. Так влада на нього так почала тиснути, виганяти з хати, що він не витримав і теж записався. Люди дуже боялися і тому рідко хто опирався. Були такі, які стояли на своєму, але не в нас, а на хут. Солонці, в яких там були більші земельні частки, чимало худоби, знарядь праці. А сім'ї які великі були! І тому вони не спішили розлучатися із своїм господарством. Та де там? Влада з ними повелася жорстко - і землю забрали, і їх арештували, живими не повернулися...

23. А де ти її сховаєш, це ж не голка в сіні?

24. Ходили і вдень і вночі.

25. Якщо людина не соглашалася віддати зерно чи продукти то приходили декілька разів і добивалися свого, щоб хліб забрати. В усіх тоді хліб був, бо мали все своє і свої земельні участки. Вже восени хліб у більшості селян був забраний. Однак активісти продовжували ходити по хатах. Посилались на те, що план хлібозаготівлі не виконаний, що з колгоспу вивезли все зерно і залишилося лише насіннєве на посів, що з нового врожаю селянам обов'язково повернуть забране. Та де там? Людей просто дурили. І вже восени 1932 року люди почали голодувати і були померлі з голоду.

26. Після того як все чисто поїли з своїх припасів. Цей жах - голодні смерті почались навесні 1933-го, коли в людей з їжі майже нічого не було. Той протягнув довше до літа, хто зумів якимось чином приховати хоч трохи зерна чи чогось їстівного, в кого ще були картопля, буряки...

27. Організовувалися доми-патронати, куди забирали дітей, в яких померли батьки. На Куті (де тепер живуть Олефіри і Нечаї) була хата, в якій жили діти-сироти. Їм варили їсти і вони ходили до школи.

28. Ті, що були в активі. В людей старалися забрати все, а себе обминали. А ще не голодувало начальство. А наш батько хоч і був в активі та за нас не подумав, все віддав. Нам дісталося сповна. Ми бідно до того жили і їсти було обмаль. Так і перебивалися сяким-таким. Було щось і принесе з колгоспу, трохи макухи чи відходів та й того нам не вистачало.

29. Виживали всі начальники, активісти та ті, хто зумів приховати продукти, хто зумів не весь хліб віддати.

30. Діло в совісті. Деякі сусіди ділилися між собою, але це була велика рідкість. Кожен спасався як тільки міг.

31. Влада не звертала уваги на те, що люди голодували, що в них не було чого їсти. Люди самі рятувалися від голоду, одні виїжджали до міста на заробітки, продавали своє майно, віддавали все, щоб не померти.

32. Моя мати ходила на х. Солонці до тітки, яка дала нам трохи в торбинці кукурудзи (її чоловік робив в сільраді секретарем). То з неї варили рідку мамалиґу. То це була капля в морі. Тоді навіть з рідними нічим було поділитися, щоб усім вистачило.

33. Ходили восени в ліс і збирали ожину, рвали калину, збирали груші-дички, листя з берестка. Викопували корінці з такої рослини як «починки». За їжу були козельки, дикий часник, щавель на луках і на полі. В їжу йшли всякі домішки. До перемелених кукурудзяних качанів добавляли листя берестка і жменю борошна і робили ліпеники. В народі їх називали «мандрики».

34. З берестка листя, з акації цвіт. В основному вживали листя.

35. Зараз це страшно навіть уявити, що ми тільки їли. Валяли воронячі гнізда, драли яйця і ловили ґавенят. Може хтось полював і за горобцями. На що хоч у відчаї здатна людина. Он в блокадному Ленінграді під війну люди їли навіть котів. А ще ловили в Пслі рибу і черепашки. Одного разу ми наїлися печериць, тоді було дощове літо і їх було багато на луках, то зовсім не померли всі. Троє нас сестер: Віра, Дуня і я проснулися, а сестричка Варя ні, вона померла... Отаким було наше дитинство. Щоб врятуватися від голоду, доводилося їсти що попало. Сьогодні згадувати те, ми пережили дуже боляче і страшно...

36. Можна було. В Білоцерківці були магазини та тільки ми там нічого не купували, не було грошей. А все, що там було, коштувало дорого. Часто ходили на базар, там тоді можна було щось виміняти-стакан чи баночку пшона чи квасолі. Моя мама (прожила 83 роки) продала шерстяну хустку за 5 стаканів кукурудзи чи

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 927

жита, вже й не пам'ятаю. Ми мали повну скриньку різного одягу, то скоро вона стала порожньою. Мати брала крадькома звідти все і несла на базар. Заради нас вона носила туди вишиті сорочки, спідниці, рушники, шматки полотна, все що можна аби нас порятувати від смерті. Коли вже були на межі загибелі, не витримав і батько, поїхав «зайчиком» (бо грошей не було) на Запоріжжя на заробітки, звідти привіз трохи зерна і борошна. Це була невеличка підтримка. А згодом, може через те, що батько був в активі, з колгоспу дали нам телицю. Це вже була надія нате, що, ми не пропадемо.

37. Мабуть був і в містах, бо місто без села не могло жити.

38. Дуже багато. Ніхто не підраховував тих померлих. А сиріт залишилося дуже багато. Кількість померлих від глоду не відома бо вже скільки з того часу пройшло років. Ніхто цим не займався.

39. Чули, що таке було. Говорили, що мати з'їла свою дочку (може років 6-ти). Про це стало відомо в сільраді і її згодом забрала міліція. Не відомо тільки де вони її поділи? Прізвище цієї жінки я знала та забула. В неї було двоє дівчат, менша померла, а старша потім виховувалася в патронаті для сиріт до повноліття.

40. Померлих від голоду звозили до однієї викопаної ями, яка була вирита на добре слово. Ніякої церемонії, ніяких трун, зверху присипали землею, - оце і все поховання! В Литвинівці і на Куті багато померлих ховали на кладовищах. А були випадки, що прикопували і біля хат чи в садках.

41. Та хто там щось платив.

42. Де кого застала смерть, там і вмирав. Люди усі немочні були, тому бувало, що померлих ховали біля хат чи в садках. Люди й самі своїх ховали біля своїх хат. А багато поховано й окремо. В основному ховали на кладовищах (на Куті, в Литвинівці, Білоцерківці, Коноплянці). На нашому Кутівському кладовищі і в Литвинівці є багато захоронень померлих від голоду.

43. Поминають, в кого є рідні, а в кого вже немає рідних, то ніхто не поминає. Ті могили вже позаростали, позападали безслідно.

44. За часів радянської влади і не згадували так само як і за тих, хто погиб і був розстріляний в 1937-у підчас репресій. Алюди самі збиралися на «Проводи» (Гробки) на кладовищі і поминали своїх померлих. А тепер в церквах відправляють панахиди по померлих від голоду.

45. Є Свято-Покровська. До християнської віри. Київського патріархату. В 30- роки у нас була велика церква, її називали Кладовищною -Покровською (її побудували пани Базилевські). Вона знаходилася там, де тепер Кутівське кладовище. Її розібрали після голоду. Ми ходили дивитися. В склепі під нею була похована бояриня Базилевська. Гарно була вдягнена. Як відкрили труну, то все і розсунулося. В центрі Білоцерківки була висока Архангело-Михайлівська церква (де тепер молокозавод). Так от комуністи і влада зруйнували ці церкви, розвалили (цеглу вивезли в Багачку), щоб відбити в людей віру в Бога, бо самі не визнавали релігію. Тоді для комуністів нічого не було святого. За що тепер страждаємо і ми. А люди всеодно вірили і вірять, бо так було здавна.

46. Є тепер Хрести померлим від голоду на нашому Кутівському і інших кладовищах. На нашому кладовищі навезли землі і насипали могилу, освятили цю землю і поставили великий Хрест. Це символічна могила померлим від голоду. Але тепер її ніхто не доглядає, заростає бур'янами.

47. Розповідали і будемо розказувати про те, як нам тяжко жилося. Сучасна молодь повинна знати правду про голод 1932-1933 років, який був найстрашнішим за голод 1946-1947р., який я також пережила, він був менший на жертви і горе.

48. Начальство, тодішні керівники. Голод 1932-1933 років створила влада, начальники і тодішні керівники. А місцева влада пошилася тоді в дурні і зробила голод для своїх же людей, забравши в них тоді весь хліб. Не дай Боже таке ще комусь пережити...

51. Ми цього не знаємо. В селі були магазини та тільки нічого було нам купувати, бо не було грошей. Було все таке дороге. Так, салотовка коштувала на ті часи страшні гроші. Був і крам, але ніхто нічого не брав.

Завірено: Директор школи Чепракова Людмила Іванівна.

 

ЯРЕМКО
Віра Романівна,
1927 р. н., жителька с. Лукаші Кротівщанської
селищної ради Великобагачанського району
Полтавської області

(запис 22.04.2008 р., учениця 10-Б класу
Великобагачанської загальноосвітньої школи
І—ІІІ ступенів Колісник Катерина, керівник -
учитель Косовський Юрій Васильович)

4. Ну, в 1932-1933 роках я всього не пам'ятаю, бо мені було тільки шість год, я ще мала була. А про голод у 1946-1947 роках вже пам'ятаю більше.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОН — 928

5. (Посміхається) Влада в той час така була.

6. На Лукашах, щоб з дворів забирали, то ні. Накладали продналоги великі на зерно і взагалі на продукти. З поля все забиралося і вивозилося.

9. Ні, такого не було.

11. Кожен старався, щоб хоть шось було для прожитку. Зерно ховали, у землю заривали. Бува десь вкраде хтось клуночок і вночі, поки ніхто не баче, в землю заривають.

12. Можна було. Люди ховали.

16. Ну тоді ж були трудодні, за них платили їжею. Раз в день кормили, з чого там було приготовлять харчі і дають людям.

18. Ой, то такий закон був. Не дозволялося на полях нічого збирати, навіть те, що залишилось на полі після жатки. А одного хлопця за те, що він украв 3 кілограми гречки на п'ять років посадили. Раніше таке робилося, якщо ти хоч жменьку зерна вкрав, то міг получити саме менше 5 год тюрми.

20. Об'їждчики, партійні робітники. Ганяли всіх, їздили на возах з батогами і ото ганяли.

26. Коли вже не було чого їсти, тоді з голоду почали пухнути і вмирали.

27. Так, були такі патронати при колгоспах, туди забирали тих, в кого батьки під час голодомору повмирали. Я пам'ятаю зі мною в школу ходили діти з патронату.

28. Так, щоб ніхто не голодував, всі голодували, може, десь там не голодували, не знаю. Но ми голодували.

29. Той, у кого були хоч якісь запаси, або городина. Наша сім'я виживала тільки завдяки грядок. Коли розкуркулювали, то розпродували землі і мій дідусь купили величезний участок землі, ото дякуючи тому і спаслись. А ще в мене дідусь були партійним і працювали на продовольчій базі в ларьку, звичайно, що й додому приносили.

30. Де там, кожен сам намагався вижити.

33. Листки з берестка, очистки з буряка і картошки. Пам'ятаю одна жінка мовчки ввійшла в нашу хату, а на долівці стояло відро з помиями поросяті приготовлене, вона як кинулась до того відра і почала їсти, до того вже була голодна. А ще їли залишки перегнившої картоплі. Як копали її восени, то робили здорові копанки і туди скидали картоплю, щоб просохла, часто забували її там. Все одно, хоч вона і жила в землі, а поля охоронялися, щоб ніде ніхто бува не вкрав. Пройде деякий час, картопля уже зовсім згніє, приходимо на поля, між сім'ями на частини ділимо ті копанки і вибираємо звідти крохмал, який залишився від картоплі, потім дома промивали і пекли коржі. Запах був страшний, а на смак гірке, все рівно їли, бо не було вибору.

36. Грошей тоді люди майже не бачили, тому, може, хто щось і купував, але наскільки я знаю, то майже ніхто. А вимінювать, вимінювали сукно, прикраси, чоботи - все на хліб та їжу.

38. Відомостів немає, але дуже багато мертвих було, прямо отак на дорозі лежали, дуже багато.

39. Ні, не відомі.

40. Хоронили в закинутих погребах, або просто нагортали землю. На Лукашах таких погребів було два. Я знаю, де один є, біля кладовища, коло Стороженківської хати, там і хрестик стояв, мабуть зараз уже немає. Хоронили звичайні люди, селяни, посилали підводу по вулицях, згружали на неї мертвих і ховали.

41. Хто б там платив, просто по-людськи хоронили, шкода було.

43. Раніше поминали, а зараз уже ні, бо всього шість хат лишилось на селі. А раніше 48 дворів було.

45. Немає. І на той час не було, бо її розібрали. І в Багачці на ті года тоже не було церкви. Всі ходили до Грушино. Релігійні свята заборонялися. Але все одно ходили всі до церкви і паску святити і на різдво. Якщо, не дай Боже, дізнаються в школі, що ти щедрувати чи колядувати ходила, лають страшне.

48. Владу.

Завірено: Директор Великобагачанської ЗОШ І-ІІІ ст. Марченко Л.М.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 929

ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БАРИЛЬЧЕНКО Ганна Семенівна, КОРНІЄНКО Ганна Іванівна, КРАСЮК Катерина Дмитрівна, НІМЧЕНКО Єфросинія Полікарпівна, ПЕРЕДРІЙ Анастасія Іванівна, ПРОТАС Уляна Петрівна, ЦИРКУЛЬ Яків Тимофійович.

 

БАРИЛЬЧЕНКО
Ганна Сєменівна,
за розповіддю її матері - Хоменко Параски,
1937 р. н., жительки Гадяцького району
Полтавської області

(запис 16.04.2008 р., Чайка Іван Федосійович,
вчитель історії)

4. Голод 1947 року пам'ятаю, як моя мати на коромислі від спиртзаводу через усю Лютеньку (7 км) носила барду додому на Орлики. І то, було каже, як хороший сторож, то випрошу. З барди ми пекли ліпники, бо їсти вдома було нічого. А за голодовку 1933 року мені багато розказувала мати.

5. Мати говорила їсти було нічого, бо все викачали буксири.

6. Буксирів направляла сільрада. Вони все забірали. У нас батько був заготовив дерево на хату, то й те забрали. Биків забрали і все, шо знайшли. Мати казала, шо люди не йшли в колгосп. І батько отказався, то його визначили вивозить у Сибір. Вже була й машина приїхала забірать. Вони вийшли до нас у двір, а хата в нас була страшна погана. Вони подивились і кажуть: "Хай сидять. Їх і так хата привали".

23. У нас нічого було переховувать, бо все забрали.

25. Ходили поки все забрали.

26. Ото, як усе забрали - стали з голоду пухнуть. Четверо дітей - Микола, Павло, Мишко і Галя зразу померли. Двох біля хати закопали, бо не було сили везти на кладовище, а двох не знали, де й ділись, як пішли просить та й не вернулись. Одного люди переказали, шоб забрали на Стовбунах, то мати поки дійшла, його десь закопали. П'ятий Іван дожив поки жито колоски викинуло і як молоде зерно стало, наївся і помер. Батько, Хоменко Семен Корнійович, був дуже заслаб і лежав пухлий на печі і мати ходила пухла. Казала я теж зляжу. То батько кидав на неї, шо в руки попало і кричав не лягай, бо ми помремо, іди проси в людей. І вона йшла, односила шось з одежі людям і вимінювала поїсти. І так вижили. А п'ятеро дітей померли. Дід Корній умер і баба Палажка і баба по матері теж умерла.

33. Мати казала і листя сушили, і козельки їли, і черепашки, що хто знайшов.

38. Казали, шо пошти в кожному дворі хтось умер. Аяк де і не вмирали, то рядом мерли по п'ятеро, яку нас.

39. Було. Про все не знаю. А мати розказувала. Зайшла вона до сусідки, а в неї макітра на долівці і з макітри ручка дитяча вигляда. Сусідка злякалась, шо мати побачила та як закричить: «А шо мені робить, умірать?»

40. Хоронили по городах, біля хат і на кладовищі. А як де хто помер серед поля, то може й там закопали.

44. Зараз батюшка буває читає за упокій і тих, хто помер з голоду.

48. Мати говорила, шо все це зробила власть, Сталін.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 930

КОРНІЄНКО
Ганна Іванівна,
10.07.1923 р. н., жителька м. Гадяч
Полтавської області, у 1933 р. проживала
у с. Хитці Гадяцького району
Харківської області

(запис 01.05.2008 р., Шаманська Руслана
Миколаївна, вчитель англійської мови Гадяцької
спеціалізованої школи І—III ступенів № 4)

4. Аякже... Я жила тоді у селі Хитці, і вчилася там сім класів. А потом почали вербувати на роботу. Ходили по хатах і забирали молодих дівчат на роботу. Я вже й по горищах ховалась і по яркам. Так уже мені надоїло ховатись, шо я сказала мамі шо ладно, поїду на роботи. Мені було 15 год, і мене завербували. Повезли нас із села у Гадяч, нас було 8 з села, а там уже вербовщик з Полтави, а там з Харькова. А у Харькові нам сказали, шо началася война. І от нас погрузили в шалони і везуть у Баку, а потом під персидську границю. Ми там робили путя. Дньом було дуже жарко, нам построїли палатки, і ми там жили. А ввечері привозили шалони з землею і ми її вигружали. Мене називали Галя маленька, бо я була маленька ростом. Ми нагрузимо тєлєжку і треба було її вести. Так мене одного разу покалічило, і мене начальник перевів на легшу роботу. Отак я робила з 41-ого по 45-ий. Потом нас повезли в Дніпропетровськ. А в 45том мене начальник посадив біля тілєфона, шоб я дежурила, коли война кончиться. От я сижу, почула по радіво, война кончилась і біжу до себе на третій строітельний участок. Кричу: «Кончилась война, война кончилась», а мене як обступлять усі, як схоплять на руки, та давай качать. А там мене одпустили додому. Я додому їхала на биках з Лохвиці, возили тоді кіросін у Гадяч. От я і приїхала додому в 46-тому. Мені ото й медаль дали, шо я працювала. А потом я робила у паспортном столу, потом у ЗАГСІ, потом у магазині.

5. Не було нічого їсти. Ну робили в колгоспі, було збирали якийсь врожай, я якось не помню... Я знаю, що мати робила і батько робив. Так мати значить у колгоспі, а батько на інкубаторній -зоотехніком. То й їздив по селу і собірав яйця. Мати в колгоспі робила на ланці, а ми дома сиділи. Нас було троє дітей, і баба й дід, а мати й батько робили.

6. Ходили, оце так значить, спимо, стукають у вікна, відкривають двері, де які сіточки все забирають, по коморах лазять, все беруть і ми остаємося без нічого. Приходили вони не з нашого села, стукають, гребуть і ото-таке.

7. Да-да, до нас найбільше разів ходили, бо думали, шо у нас батько на інкубаторі, шо він там везе все. Мати тільки на ланці робила. Ото через шо до нас ходили, бо думали шо у нас усе є.

8. Та хто там дивився? Приходив ото, давай откривай, веде ото матір, іди откривай сараї, ото все, а шо ж, не було нічого вже ж.

9. А шо робить, ото приходять все забирають.

10. Ви знаєте, ми ховалися та не бачили. Мені то було десять год, ми на печі сиділи, а вони то конєшно, мабуть з зброєю ходили. На нас вони не націлювали.

11. Вибігали, кричали, до сусідів, ой, беруть, ой, гребуть, ой, Боже. А ті кричать на нас: «Поховайтеся!»

12. А шо ховать, як у нас нічого не було. Нічого ми не ховали, бо у нас нічого не було. У нас тільки для своєї, ото ми корову держали, то коровка настільки і спасала.

13. Вони були дуже повдівані так, шо їх ніхто не взнавав нічого. Вони ж були не з нашого села, може хтось був і з села з нашого, та їх не впізнаєш. В шапкі, підійшов і каже: «Шо тобі треба?». Ми сидимо ж уже так, у мене брат був старший, він з двадцятого, я з двадцять третього, а брат з двадцять шостого. Ми сидимо ж уже так, тільки чуєм, шо ото балакають.

14. Ну скільки, по хатах отак штук два ходять, а тоді уже, як батько виходить на двір, там чи дедушка, то кричать не виходьте, і вони вже тоді розбігаються.

15. Нічого було ховать у нас. Було у нас тільки для себе, а шоб ми шось закопували, от когось ховалися, шоб шось комусь не давали. Ми ото таке - медяники крутили із щавлю там, медяники ліпили.

16. Яке там давали, нічого не давали. Ото поки прийде, то ми болтушку якусь зробимо, бабушка зробе нам і ото таке. А батькові давали на інкубаторній на сім'ю триста грам хліба. А такого нічого не давали, а тільки хліба.

17. Та як була яка одежа то й одежу брали, і продукти. Вони по скринях лазили.

18. А, як ото началися колоски, то мама збирала, а ми жорно зробили. Дід зробив жорно, шо ми

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 931

оладки пекли. Отуди кидали буряків та ото їли. Так, ото мати приносила, крала, бо їх тоже там стерегли. А я питаю: «Мамо, а як же ви ото принесли?», а вона: «Не питай!». Вони в сапоги насипали, і казали, шо ноги пухлі. Та ото принесуть, шоб на жорно було, хоч блинчиків чи шо.

19. Усе крали.

20. У колгоспі усі й голова ходять на роботу і кричать: «Не займайте нічого!». Хто його охраняти, як каждий йде і хоч жменьку собі на жорна. Брат ходив старший до матері, а вона йому колосків дасть, а ми тоді на жорна.

21. Аякже. Не хотіли йти, того шо їсти не дають нічого.

23. Да, у нас хотіли корову забрать, бо тоді приходили і забирали, но у нас якось не забрали.

24. Та часів у два - три ночі, шоб люди не бачили, шоб їх не повзнавали.

25. Знаєте шо, вони бачать до кого йти, а до кого не йти. Яку нас ото батько робив на інкубаторній , то вони до нас ото раз увійдуть, а потім до когось ще, а потом до нас знову йдуть.

26. Ну оце з 33-го году, як оце стало вже зелено, то не так, а так зімою, і холодно, й голодно.

27. То дітей малих, їх уже в такі гуртожитки забирали, ну то таке хто оддає, а хто й не отдає, а от сирот, то вже точно отдавали. Як ото помирають, шо нема кому за нею дивитися, то отдавали. Приют був для них такий. У нас у селі, хати такі були, то там дітей собирали, і ото там чимось годували з колгоспу. Ну на село їх там десь 30 душ було.

28. Були, а хтозна чого вони не голодували.

31. Ми ходили по колоски, збирали, крали, нас гонили.

33. Маторженики мати колотила.

34. Із липи колотили маторженики їли.

35. Та всього було, і котів, і собак, і мишей - їх повно бігало по хаті. Ото собак ловили, драли і їли.

36. Та за шо, за шо. Не було у нас нічого. А люди ходили, рушники, ото там брали, все вибирали. Міняли.

37. Та я не знаю, ми якось не дуже туди ходили.

38. Всього у селі було дворів сто може. Дуже багато померли, так їх ото собирали до кучі та ло-жили в одну могилу.

40. Оті шо були трошки здоровіші, ті й хоронили, і яму копали, і засипали. Ото яр був там великий - Гончарський яр.

41. Та хто там платив.

42. Та ото ж там у Гончарному яру. Там і камінь стоїть і поминають. Було мати каже: «І ота вмерла, і ота вмерла - та всіх до кучі із кидали, та й усе».

45. Ну церкви у нас зняли. Приходили познімали, хрести, усе чисто. У Хитцях церкву зняли. Їздили ото, як їх називали, партизани, чи шо, і познімали хрести, і у церкві у нас зерно хранили.

47. Та а як же.

48. Хто винуватий, а оті правителі, приходили, грабили нас, ну хто винуватий?

Завірено: Директор Гадяцької спеціалізованої школи І-III ступенів № 4 С.М. Бутенко.

 

КРАСЮК
Катерина Дмитрівна,
07.12.1911 р. н., жителька с. Красна Лука
Гадяцького району Полтавської області

(запис 24.03.2008 р., Кулик Катерина Панасівна,
вчитель)

4. Так, я дуже добре пам'ятаю ці роки, їх важко було не заповнити.

5. Урожаї в той час були непогані, але приїжджали якісь люди з пов'язками і забирали з хати все, що було: одяг, продукти харчування, худобу. А у 1946-1947 роках була велика засуха.

6. Це були комісари.

7. Так, звісно. В мене таке враження, що влада від того клятого покарання отримувала велике задоволення.

8. Та які там документи! Заходили, як до себе додому і вигрібали все, що бачили.

9. Ой, як спомню... Ті кляті комісари і били бідних людей, і навіть забирали з собою.

10. Не пам'ятаю. Та точно знаю, що вони ходили з великими палками з гострими залізними наконечниками, якими вони провіряли в сінові, в соломі, чи нема бува чого заховано там.

11. Оборонитися було неможливо, тих кого забирали, уже не поверталися.

12. Та яке там приховати! Вигрібали все...

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 932

13. Комісари та активісти шукали заховане. Найпоширенішим шукачем була палиця з гострим наконечником.

14. Їх було 4-5 чоловіки.

15. Бідні люди робили кагати, заривали в сіно, під солом'яні дахи, але все одно все відшукували.

16. Я пам'ятаю, ще будучи дитиною пішла до колгоспу, щоб заробити невеличкий пайок та отримати що небудь попоїсти.

18. Так, чула. Це закон, за яким судили навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

19. Ні, не дозволяли. Це було заборонено. Карали навіть за гнилу картоплю, яка лежала в кагатах.

20. Ті, хто підчинявся владі.

21. Добровільно ніхто іти не хотів, ішли тільки заради їжі.

22. Змушували, грозилися в'язницями та засланнями.

23. Виганяли на пасовища, та прив'язували, де небудь у не видних місцях.

24. Ходили цілий день і навіть вночі.

25. Один раз приходили і все вигрібали. Бувало так, що не встигали обійти кожну вулицю в селі, то люди переховували їжу до тих, де вже були ті комісари.

26. Через нестіко місяців після того, як забрали їжу.

27. Їх інколи забирали родичі, а взагалі віддавали до якохось будинків.

28. Не голодували комісари, заможні люди, ті, хто працювали в млинах. Вони могли хоть щось собі приховати.

29. Виживав сильніший.

30. Так, звичайно, люди допомагали одне одному. Допомагали хто чим міг: буряком, крихтою хліба, зерниною.

31. Їли все, що було під рукою. Перемелювали цвіт конюшини і пекли млинці, їли шкурки з картоплі, кору дерев, жолуді. У 1933 році помер мій братик.. Йому було лише три роки. Він не кричав, не бешкетничав, а тілько тихо просив їсти.

32. Родичі то в нас були, але вони голодували не менше і допомогти були б раді, та не було чим.

33. Влітку їли з лісу і ягоди, і рослини, і коріння. Жити хотілося..

34. З липи та дуба, а коли не було цього, то вже з чого при йдеться.

35. Їли і котів, і собак, і черви, а деякі сусіди їли навіть своїх мертвих дітей.

36. Тоді нічого ні продавалось, ні куплялось, лише можна було щось виміняти.

37. Голодували скрізь.

38. Точно сказати не можу, знаю лише, що кожного дня на селі помирало близько 15 чоловік.

39. Так, сусіди не витримуючи з'їли своє мертве дитя.

40. Трупи везли на кладовище і заривали, як худобу. А хто був не в змозі, то ховали біля хати.

41. Ніхто нічого не платив.

42. В декого збереглися могили біля дому.

43. Так, про них не забувають.

44. Тепер їх мало хто споминає, а раніше тим більше.

45. Церкви у нас немає.

46. Ні.

47. Так, дехто знає особинно рідні й близькі. 48. В цьому винувата тільки влада.

Завірено: Директор школи Сиротюк В.М.

 

НІМЧЕНКО
Єфросинія Полікарпівна,
1918 р. н., жителька с. Лютенька
Гадяцького району Полтавської області

(запис 18.04.2008 р.)

4. Пам'ятаю. Сама все пережила - і милостиню ходила просить і пухла ходила.

5. Ніякої засухи не було. Голодовку зробила власть. Нас вигнали з хати і все забрали. Ми десять год перебивалися по чужих хатах. Жили в Терьощихи, в Кравця, у Рябка, у Солодовнички, в Коровихи, на Усиковому, у Хилайки, у Пашка.

6. Буксири забірали. Батько записався в колгосп, а тоді пішов відписався, бо боялися комуни. Так на його почали такі налоги накладать, а хліба було в нас тіки собі, то все заставили здать. Раз прийшов маленький дядько міліціонер Дубовик, а ми братові Олексію купили ловкий

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 933

смушок, так він ухватив той смушок, а батько почав віднімать. Йому присудили за сопротівленіє властям два годи тюрми, а матері за те, що допомагала дали 5 місяців примусовки на ґуральні.

7. Не знаю, чи були награди, а буксири багато чого забірали собі. Голова колгоспу Передрій нас вигнав, а сам посів нашу хату і дворище, бо у нас хата була нова. І другі буксири хотіли зайнять її і Самійлик, і Кушнір та не вспіли. І Дубовик сіркався теж, шоб шось забрать собі. Всі вони на нашому хазяйстві руки нагріли.

8. Шо хотіли, те й робили.

11. Де там боронилися. Батька і брата в тюрму забрали і голодом поморили. Наших передач і тих не передали.

12. Як можна заховать, коли нас вигнали в чому стояли?

13. Назаров Сергій (Кислий), Данило Ляшко, Кушнір, Самійлик. Ми вже в Терьощихи жили, а з свого дворища тин розібрали, шоб топить, то вони і те забрали.

16. Ми з братом ходили в радгосп на роботу. Там ми тиждень садили картошку. Нам давали юшку їсти і трохи хліба, то я юшку їла, а хліб у торбу складала і понесла матері і брату Олексію, а його вже забрали в тюрму.

18. Я чула, шо таке було і шо Єдинку і ще когось, посадили в тюрму за те, шо зібрали колоски. Ну я там не була, бо робила в радгоспі.

19. Колоски я не збірала. Ми ходили рано весною у радгосп збірать мерзлу картошку. Було несеш, а воно з неї тече по спині вода. Мати її сушила, товкла і пекла мамоники, добавляли ще просяну шелуху, яку крали на ґуральні.

22. Як? Так змушували, як мого батька - в тюрму загнали і згноїли. А другі боялися і йшли в колгосп.

26. Як повиганяли з хат і хліб забрали, найбільш зімою і під весну.

27. Зразу їх брали в патронати, а як голод почався їх скільки було, хіба всіх забереш. Та і в патронаті мерли. Бродили селом і лежали під тинами. Моя сестра Маруся, 8 років їй було, теж була в патронаті. Мати піде до неї, а вона каже попросіть, шоб мені хлібця дали, а то саму водичку варять. Так там померла.

28. Начальство. Хто зумів шось заховати.

30. Помагали, у кого шось було. Я ходила просить милостині і в Перевіз, і в Обухів ку То в кого було - давали, а в Лютеньці дуже трудно було.

31. Хто просив, хто щось вимінював, хто заховав.

33. Їли спориш, козельки, листя, полову, качани, барду.

35. Драли яйця птичок, ловили ховрахів, пуголовків, черепашок.

38. Відомості я не знаю. Яку нас четверо в сім'ї померло, то в селі не менш як у три рази більше, чим у війну пропало.

39. Було таке. Я чула Ополонтій у Ковороті поїв дітей, Ивка, Мар'янинка брата задушила.

40. Хоронили родичі на кладовищах і по дворах було. А хто лежав на вулицях, тих колгоспна підвода забирала і відвозила в горби.

47. Батьки розказують дома і в школі вчителі.

48. Сталіна і наших, шо ходили по дворах.

 

ПЕРЕДРІЙ
Анастасія Іванівна,
1923 р. н., жителька с. Лютенька
Гадяцького району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р.)

4. Якже, добре пам'ятаю. Мені 9 год було.

5. Засухи не було. Голод зробили ті, хто зверху сидів. Все забрали — отой голод.

6. Потапенко Григорій, Зеленський, Кушнір — вони буксирували на нашому краю.

7. Не знаю. Видно ж були, раз так старались.

11. Куди там, і слова не можна було сказати накриво. Никоненко смушків не давав Дубовику, то його в тюрму посадили, там і пропав.

12. І ховали, і знаходили. Наша мати клуночок зерна заховала в стрісі в погрібнику, то ніхто не знайшов.

13. Вони ж і шукали. Потапенко, Зеленський.

17. Ой, брали все, шо попало. В мене Потапенко й іграшки мої на печі забрав і в пазуху заховав.

19. Хто там дозволяв. Гонили. Барди гнилої і то не давали.

22. Заставляли. З хат виганяли. На Соловки вивозили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 934

26. Зімою 1933-го.

27. Дітей-сиріт забирали в патронати.

28. Ті, хто в нас забірали. А як все кончилося, то й Потапенко буксір вмер.

33. Їли паслін, калачики, щавель, ракушки, крали барду на заводі.

35. Хом'ячків на полі виливали, яйця птичок, їжаків.

38. Багато померло. По вулицях валялися трупи. У нас Передрій Євлентій, Гринько Єремій, сім'я Ященків, Кривків померли. У Левицьких діти померли: Івер Яків; Гузь Макар, вимерли. Всіх і не помню.

39. Було. На нашому кутку Семен Тоненький вбив і з'їв свою жінку і за Ивку казали, шо дітей поїв.

40. На кладовищі і по дворищах.

48. Отих, шо забірали і тих, хто їх посилав.

 

ПРОТАС
Уляна Петрівна,
16.03.1927 р. н., жителька м. Гадяч
Полтавської області, у 1933 р. проживала
у с. Середняки Гадяцького району
Харківської області

(запис 01.05.2008 р., Вовк Катерина Миколаївна,
вчитель української мови та літератури)

4. Дуже добре пам'ятаю голод 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр., то були страшні роки для нашої сім'ї. В той час ми жили в чотирьох, батько

- Протас Петро Васильович (1908 р. н.), мати

- Софія Григорівна (1990 р. н.) та брат Василь (1930 р. н.), сестра Марія (1929 р. н.) і я. Батька у 1933 р. забрали невідомо куди, і повернувся він тільки через три роки, змучений і худий. Пізніше він розповідав, що був у м. Норільську (Красноярський край), де варили руду, нікель, мідь. Від цинги у нього випали усі зуби, підірвалося здоров'я. Мамі важко було з нами трьома. Під час голодомору брат Василь опух і помер.

Забрали батька і другий раз у 1940 р. і повернувся він у 1947 р. Через рік і помер.

5. Я думаю, що причина голодомору - це те, що урожай забирала влада.

6. Відбирали вирощене у полі і окремі люди села, були з ними і чужаки.

7. Не знає. Приходили у будь-який час дня і ночі, перевертали все верх дном.

8. Документів вони не показували.

9. Застосовували, забирали все, вигонили з хат, ми сім'єю ютилися в старій пустій хаті, батька забрали до Сибіру.

10. Зброї не бачила.

11. Здебільшого були покірні, боялися.

12. Приховати зерно і продукти було неможливо, правда, дехто закопував зерно у лісі, та й ті часто попадалися і були покарані.

13. Свої і чужі, але прізвищ не пам'ятаю.

15. Це було неможливо, але дехто закопував у лісі.

16. Хто працював у колгоспі, тим давали обіди.

17. Забирали все: і їжу, і одяг, і худобу.

19. Збирати колоски і залишки городини у полі не дозволяли. Поля охоронялися чужими людьми на конях. Навіть малим дітям не дозволялося приходити на поле, охоронник гнав нас батогами. Одного разу зі страху я забігла в чуже село і тоді довго поверталася додому.

20. Охороняли поля, колгоспні комори, як чужинці, так і найняті ними свої.

21. Було по-різному.

24. Могли приходити і вдень, і вночі.

25. По-різному, до кого один раз, до кого декілька.

27. Дітей, які залишалися сиротами забирали в свої сім'ї родичі.

28. Голодували майже всі. Не голодували у селі тільки ті, хто допомагав владі збирати продукти харчування, речі, одяг, худобу.

29. Ми вижили тільки тому, що мама, щоб врятувати нас від голоду, варила суп із кропиви.

30. Нам ніхто не допомагав, за інших не знаю.

31. Варили суп з кропиви.

32. Тітка, яка працювала в колгоспі, іноді приносила невеликий кусок хліба.

33. Споживали кропиву, листя з вишень.

34. В основному з фруктових дерев.

37. Особисто не знаю, а зі слів інших, нібито був.

38. Люди мерли, а скільки точно не знаю.

39. В селі говорили, що одна жінка з'їла свого сина, а кістки закопала у хліві.

40. Померлих від голоду хоронили тільки родичі, якщо ж не було родини, то їх збирала машина.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 935

41. Не платили.

42. У сусідньому селі є місце захоронения людей, що померли від голоду. Там встановлено хрест пам'яті.

43. Поминають.

44. Раніше не знаю, а останні роки згадують.

45. Раніше була велика церква, яку було видно з Гадяча, а зараз на тому місці побудований клуб.

47. Про голод 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. розповідаю часто своїм дітям, онукам, сусідам.

48. Люди страждали, мучилися, а хто в цьому винний не знаю.

 

ЦИРКУЛЬ
Яків Тимофійович,
1918 р. н., житель с. Рашівка
Гадяцького району Полтавської області

(запис 15.03.2008 р., Андрусенко Наталія
Миколаївна, педагог-організатор
Рашівської ЗОШ І-III ст.)

4. Такого не забудеш. Найстрашнішим був голод 1932-1933 років.

5. Неврожаю не було. Зима попереднього року була сніжною. Заганяли в колгоспи, а в тих, хто не хотів, забирали все дощенту. Влада винна.

6. Організатори колгоспу направляли по дворах буксирні бригади, в які входили члени комнезаму та комсомольці.

7. Із сусідами ми жили дружно. Не думаю, щоб хтось доносив.

8. А в них ніхто документів не питав. Люди були задавлені страхом. Заходять, було на подвір'я душ сім - вісім і, не привітавшись, відразу питали: "Де ховаєш хліб?" А тоді розлітались, як круки, по всьому двору. Штрикали щупами і в садку, і на городі, і в хліві, і в хаті. Шастали і в поребі, і на горищі...

9. Коли хтось чинив опір, нещадно били. Були випадки, що розстрілювали на місці. Заможних селян висилали. Якщо господар мав пару-дві коней, десяток овець, дві-три корови і хоч одного наймита, - таких оголошували куркулями і висилали. Худобу й реманент звозили до колгоспу.

10. Не всі. Але хоч один серед них був озброєний. Завжди ходив з пістолетом начальник міліції на прізвище Кинбур. Його всі боялися.

11. Таких сміливців було небагато. Жінки голосили, чоловіки іноді хапалися за вила.

12. Дуже важко, але декому вдавалося приховати якусь крихту.

13. Я казав, це були члени комнезаму, активісти, комсомольці. Один завжди був у формі, з міліції, напевно. Прізвища не пам'ятаю. Комсомольську бригаду очолював Могильник. Серед комсомольців були ще Рой Микита, Зімбалевська Надія.

14. Десь сім-вісім осіб. Іноді чоловік десять.

15. Закопували в хліві, під стійлом худоби, в ярках, у чагарниках (подалі від хати). Мати заховала торбу проса у піч. Так один із активістів ( Афанасьев, здається) завалив комини.

16. Давали. Пайок був мізерний, але вижити можна було.

17. Забирали все підряд.

18. Чув, що за п'ять колосків, зрізаних на колгоспному полі, давали п'ять років тюрми. Страшно було, але голод страшніший. Там, де зараз колгоспна майстерня, була посіяна пшениця. Колоски вже стали наливаться. Їсти хочеться ( мама померла в 1932 р.). Зірвав з десяток колосків, в долонях обім'яв їх - і в рот. А тут об'їждчик -І.С.Зінченко, на коні верхи. Прив'язав він мене до сідла - і в контору. Оперезав нагайкою, аж штани на мені тріснули, але в міліцію не здав.

19. Про що ви говорите? Дома з усіх закутків вигрібали до крихти, а щоб з поля що взяти про те й мови не могло бути.

20. Біля комір були сторожі. Поля охороняли об'їждчики. Іноді міліція або колгоспне начальство.

21. Добровільно ішли тільки ті, в кого нічого не було: ні землі, ні худоби. А господарі не хотіли.

22. Агітували. У контору викликали, по 6-8 годин проводили «агітацію», залякували. А як повигрібали всі продукти в людей, то вже агітувати не треба було. Доведені голодом до крайнього відчаю і до напівбожевілля, люди самі йшли.

23. Худобу ховали в хаті не лише від комнезамівців, а й від злодіїв, які розгулювали тоді в селі, їх було чоловік п'ять чи шість. Очолював банду П. Ковальов (на прізвисько Кливець). Крали

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОН — 936

ночами худобу, коней. Односельчани знали кожного, але видати боялися. Представники влади їх чомусь не чіпали.

24. В будь-який, навіть серед ночі.

25. Поки все не виберуть.

26. Почали помирати під Новий рік, десь у грудні 1932. А вимирати масово під кінець зими - на початку весни 1933 р.

27. Діти, як правило, помирали першими. Тих, хто залишався сиротою, забирали до патронату, організованому при колгоспі. Старшенькі залишалися напризволяще і виживали, як могли.

28. Активісти, начальство, члени колгоспу. Вони отримували пайок.

29. У кого було міцніше здоров'я, хто був хитріший, винахідливіший, і зумів приховати хоч трохи продуктів, хто записався в колгосп.

30. Не допомагали. Нічим було. Якщо вдавалось приховати якусь крихту, ділились із найближчими.

31. Споживали продукти з рослин, яких раніше в їжу не вживали: листя, кору, полову тощо.

32. Допомагала Пріська Цілуйко. Вона була комсомолкою і працювала в колгоспі. Отримувала пайок, яким ділилася й зі мною.

33. Взимку використовували кору з дуба, вишні, липи, клена. Сушили, терли, добавляли в лемішку або в ліпеники. А як появилась перша зелень, то вже був порятунок, для тих, хто вижив.

34. Про дерева я вже сказав. Кропиву їли, цвіт акації та глухої кропиви, щавель. Варили молоді гілочки вишні, малини, смородини.

35. Жаб їли, чорногузів. Витягали зі скотомогильника дохлих тварин, варили і їли.

36. Хто мав силу дійти до міста, міняли цінні речі на продукти. За золото можна було виміняти харчі. (У розмову вступає дружина Якова Тимофійовича - Циркуль Євдокія: «Мені було 11 років. Пішки пішла в Гадяч і за золотий хрестик виміняла 13 кілограмів борошна. Вузлик важкий, дорога далека, та ще треба було іти, ховаючись і від перехожих, і від проїжджаючих, щоб не відібрали. Цілий день додому добиралась»).

37. У великих містах на той час бувати не доводилось, а в Гадячі, може, й голодували, але не так, як на селі. Пухлих від голоду не було.

38. Точних відомостей нема. Хто їх записував? За більшовиків, мабуть, лише за збір таких відомостей враз опинився б на Соловках.

39. Живих не вбивали, щоб з'їсти. А з мертвих дітей обрізали шкіру і їли. М'яса на них не було.

40. Якщо були живі родичі, то везли покійника на возику на кладовище і там закопували, загорнувши в якесь лахміття, .ї без труни. Як не мали сил довезти до кладовища, закопували дома в садку. Якщо родичів у померлих не було, то складали трупи на підводу, вкидали в одну яму поблизу кладовища і загортали.

41. Напевно, давали пайок, як і іншим членам колгоспу.

42. Відомі деякі. На кладовищі, що розміщене біля ферми № 2 є такі місця. Там зараз великі кущі бузку ростуть.

43. Поминають в родинах, де залишилися живі нащадки.

44. За часів радянської влади тема голоду була заборонена взагалі, а зараз поминають. На Проводи наш священик о. Богдан під час загальної панахиди завжди згадує душі тих, кого виморили голодом.

45. Рашівська українська православна Свято-Успенська церква відноситься до Київського патріархату.

46. Нема. Але обіцяють.

47. Тепер про це багато говорять. І в школі дітям розказують. І в газетах пишуть, і по телевізору... А я своїм дітям розказував ще тоді, коли про це мовчали.

48. Влада винна. Більшовики. Особливо на місцях. Уякомуселібулобільшекомуністівікомсомольців, там і голод був більший.

Завірено: Сільський голова В.І. Омельченко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОН — 937

ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ПРОПОЙ Тетяна Миколаївна, СЬОМКА Олександр Васильович, ЦИВЕНКО Олександра Олександрівна, ШУЛІКА Надія Михайлівна.

 

ПРОПОЙ
Тетяна Миколаївна,
1929 р. н., жителька с. Гриньки
Глобинського району Полтавської області

(запис 22.05.2008 р., Курченко Галина Вікторівна,
заступник директора з виховної роботи
Гриньківської 30Ш)

4. Все, шо в моїй пам'яті осталося, то те я вам і розкажу.

5. Урожаї були, ну охороняли. Не давали, ловили і садили в тюрму. Хтось же орудував.

6. Сіромаха Афанасій, Пропой Микола, Ромашко Хведір, Антон Друзь, його мати Параска, самим главним - Ромашко Маня Андрієвна.

9. Ну били. Людей вивозили в Сибір і які ото були Соловки. Вивозили в Соловки. То й одна душа відтіля не вернулася.

11. Як можна було тоді борониться. Зброї ніякої не було.

12. Ну зерно то ховали, ну находили, забирали. Викопували ями. У діжки чи у мішки закопували, ховали. Ну находили.

13. Ходили. Отакі ключки, шо сіно смичуть тепер, піки. То ото штрикали. Шукали. Не давали й зернини.

14. По одному, і по дві душі було, і гуртом приходили.

15. Де його. Забирали. Де паслін сушений був, де кабак. Забирали. Самі стіни були. Оставалися.

16. Я вам за це не скажу. Пололи буряк. Хто виконав норму - дадуть кусочок хліба і стакан кисляка. А як ні, то нічого не дадуть.

17. Забирали.

18. П'ять колосків де хто вирве, то того піймають і в тюрму.

19. Не, не дозволяли.

20. Охороняли, ну хто, я не скажу.

21. Примушували. Примусово. Не хотіли.

22. Примушували, а як, я вам не скажу. Я невелика була.

23. Да, забирали. 25. По сто раз.

26. Як стали забирать усе, то люди почали пухнуть і мерти із голоду.

27. Та хто нами тоді опікувався. Люди добрі.

28. Хто заможніше жив.

30. Для себе люди крихітку держали. Хто б таки ділився.

31. В кого яка тряпка осталася. То отут недалеко за Кривою Рудою була Степанівна і Оболонь, то туди наші мамки возили туди. Виміняють чи стакан ячменю чи кукурузки.

32. Не мали ніякої. Ніякої допомоги не мали.

33. Зерно з калачиків, гірчаки, земляні горішки, свиріпу, цвіт з окації. В березі рогіз рвали та їли. Брат, де достане качанчика з-під кукурудзи та товкли і їли.

34. Кори ми не їли. Свеклу з буряків. Жаливу молоду.

35. Горобців.

36. Були магазини. Канафети були чи не були, а сахарю не було.

37. Брат середущий був сторожем на канафетній фабриці, та ходив у столову харчуватися. То де остануться які недоїдки од людей, то він позбирає, посуше і посилку нам висилає.

39. Жив чоловік з двома дочками. Закликали людей. Одно сидить на горіщі, а друге в сінях. Вірьовку скидали, на шию закидали. Витягували на горище. Там били, рубали, варили і їли.

40. Їздили підводою. Забирали, хто вмер. І кидали в яму. Ну ми туди не ходили. Нас батьки не пускали одно. А ми й сами боялися, бо й живих кидали в яму.

43. Та ну, згадували. За своїх рідних.

45. Гарна церква була, ну розбили. Мороз Олександр Олександрович. Та свої організували, розбили, розтрощили.

46. Нема ніде нічого. І гробики ті позарівнювалися, позаростали.

47. Своїм рідним. Щоб знали, розказувала.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОН — 938

СЬОМКА
Олександр Васильович,
1922 р. н., житель хут. Новий Висилок
Обознівської сільської ради
Глобинського району Полтавської області

(запис 26.05.2008 р., Шевченко Станіслав Вячеславович,
учитель Обізнівської ЗОШ І-III ступенів)

4. Пам'ятаю.

5. Забирала урожай влада.

6. Активісти, буксіри. По селу було 3 бригади.

7. Та не було в нас такого. Я не помню шоб сусід на сусіда заявляв.

8. Воно може й було , ну нам не показували нічого.

9. Бить не били. Забирали та й усе. А куркулів їх тоді називали, їх просто виганяли. Висилали. А куди їх висилали? Ми думали на Сибір.

10. Не мали.

11. Не боролися. Як же будеш борониться, як їх 10 душ у хаті?

12. Хоч де заховаєш, вони найдуть.

13. Буксіри. Такі активні, здорові хлопці. Лазили по городу з ключками. У землю штрикали. Шукали яму. В ямі у людей були закопано.

14. Душ 10, по 12.

15. Хоч де заховаєш, вони найдуть. І по горищах, і копичок сіна який, то вони його перекинуть. Шукають. Батько одніс клунок кукурудзи був. Там лодка була перекинута на зіму. Він туди поклав. Пішли туди, перекинули. Той клунок забрали і лодку. Посліднє шо було.

16. Давали ж якусь їжу. Чи я можу помнить оте все. Мені тоді тільки 10 год було. Якась пайка була. В радгоспі батько робив. Получав пайок.По 100 грам на себе і на сім'ю хліба.

17. Якшо чоловік і до його приходять іти в соз, а він не хоче. До його приходять і забирають все, шо в нього є хароше єсть. Конфіскують. Все шо їм понравилось. Скотину забирають.

18. Я про нього чув. Ну толком не можу сказать, шо воно таке. За колоски ганяли по степах.

19. Ганяли, не дозволяли. Це враг був.

20. Об'їзджчики були на конях. Комори, то були сторожі.

21. Люди не хотіли йти в колгосп. Їх силою заставляли. Іди, заяву здавай.

22. Не хочеш, у тебе забирають усі лишки. Усе. Тоді шо ж, треба йти в колгосп. Там хоч шонебутьта дадуть.

23. Та де ти її сховаєш. В повітці стоїть та й усе.

24. Дньом ходили. До кого з утра, до кого в обід, до кого і ввечері. Ноччю не ходили.

25. Три рази, а не раз. Приходять, шукають, шукають, не найдуть. В п'ять приходять.

26. Це вже кінець 32-го ї начало 33-го. Це той період, шо нічого вже в людей не оставалося.

27. Та якісь там приюти .

28. Начальство не голодувало. Кладовщики. Комірники. Ті, хто близько був коло керма, чи як. Бригадіри.

29. Оце вони й вижили.

30. Та як ти помагатимеш? Не можу сказать шоб хтось комусь поміг, як і в себе не було.

31. Обізнівка вижила тільки з-за ферми. Бо на фермі людей багато робило. І я там робив пастухом, свиней пас. Всьо равно вкраде хтось макухи. Макухи було там багато, стояла там. Дерть і макуха і молоко. Варилося там. Всьо равно вкраде хто кусок макухи в карман.

32. Які родичі? Як і родичі такі самі, як і ми. У плавних родичів не було.

33. Все шо виросло. Рогіз це найперше. А як підросла трава, то рвали на салат.Мишій, як поспівав, його молотили.Робили борошно. І потом сіяли і робили такі ліпендики.

34. Я такого не знаю.

35. Хто ти їх впіймаєш. Голубів диких ловили. Та шо з того голуба.

36. Може й можна було, якщо є шо мінять.А яку нас не було нічого мінять, то ми й города не знали.

37. Оце ми не знаємо. Ну я так думаю, шо там пайка була якась. Ну там не було буксирів.

39. Не чув ніколи. Небуло.

40. На кладовищі. Звозили отуди. Яма там була, її й не загортали. Ото вкинуть якусь людину, трошки присиплять і там вона жде другого. Поки ще когось. Воно не довго там.Уп'ять присиплють і оп'ять яма та стоїть. Поки наповниться. Було таке шо не було кому й ями копать.

41. Мабуть платили. Це я не можу сказати.

42. На кладовищі. Маненькове так називається кладовище.Отой гайок.

43. Поминають. Як ше осталися живі шо пам'ятають або рідні. То каждий год ходять.

44. Згадують.Кожну суботу батюшка поминає. Даєш записку йому він і твої пом'яне.

45. Є. Московського патріархату.

46. На кладовищі.

47. Не зна нічого вона. Слуха про цей голод, як якась казка. І не віре шо це колись так було.

48. Сталін. Сталін знищив Україну як хотів, так і знищив. Хоч вони тепер і доказують, шо голод був од неврожаю. Урожай страшний був в 33-м годі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОН — 939

51. Це скуповували золото, або дорогі такі вещі, золоте вообщето. Як по нашому, по селянському розшифрувать, так це так: «Товариші, оглянітесь, Росія гибнет, Сталін істрибляєт народ». Оце той Торгсін.

 

ЦИВЕНКО
Олександра Олександрівна,
1921 р. н., жителька с. Обізнівка
Глобинського району Полтавської області

(запис 26.05.2008 р., Шевченко Станіслав Вячеславович,
вчитель історії Обізнівської ЗОШ)

4. Пам'ятаю.

5. Забирали все. Вимітали до крихти, до зернини.

6. Робили свої. Свої хуторяни. Буксіри.

7. Недоносили.

8. Та хто зна. Хто в їх питав. Як вони прийдуть, желізними ціпками піч розвалюють, лежанку розвалюють. Казать не можна - турне так, шо й ноги задереш.

9. Висилали. Нас же висилали. І на Урал висилали. А тоді маму забрали на 10 год. Мама в колгоспі робила. Приїхали, маму взяли. А ми осталися. Год не знали, де мама. Мама прислали пісьмо, шо на Дальнім Востоці.

10. Нічого. Отожжелізні ціпки.

11. Та куди там борониться. Шотам казать. Сиділи мовчали, бо боялися.

12. А де ж заховаєш? Ніде. Воно нічого було й ховать. Воно позабирали, шо й не було нічого. І в погребі не було, і в хаті, і на горіщі позмітали.

13. Буксири. Заходили і мели все підряд, в кого шо єсть.

14. Багато, коли душ 10, коли може 7. Кол и хто прийде.

15. Батько робив у Семенівці коло машини, шо тюки сіна робе. Получав пайок. То мама поїхала. То вони дали вузлик борошна того, пшона дав кіло. То його мама вкинули туди, в комин. І один прийшов туди і витяг те борошно. Марко Авраменко взяв той вузлик.

16. Ніхто не давав.

17. У нас отак забирали.

18. Та хто його зна. Я його не знаю. Що судили за колоски.

19. Ніхто його не дозволяв, ну збирали. Ганяли. Кажде йшло з торбиною. Збирали. Мняли колоски на стерні.

20. Об'їзджчики.

21. А як же. Йшли всі. Хто хотів, хто не хотів.

24. Тільки розвидниться й жди.

25. Каждий день приходили.

26. У 33-м годі. У 32-м уже люди мерли. Такі як ми. А такі, шо ще, то жили колгоспники як-небудь. А тоді вже й колгоспники сім'ями вимирали.

27. Та в нас у хуторі не було. У селі.

28. Корова в кого була, и тоже й хліб був. Начальство не вмирало.

29. В кого була корова.

30. Ніхто нікому не помагав.

31. В ступі товчуть то полову. Шо хто не найде. Варять і їдять. Як його їсти, а їли.

32. І родичі не помагали.

33. Бур'яни оці. Всі бур'яни випробували люди.

34. Липу. З листя пекли лепедики.Такі добрі.

36. Та Торгсін той.

37. Був. Ну там таки давали людям хоть потроху.

38. Багато. Сім'ї - одна, друга, третя... Всі померли.

39. В нас у хуторі не було. А на Заліссі дві жінки дітей ловили, різали і їли. Голова сільради почув. Пішов з людьми. Стукають, а вони защипнулися і не відкривають. Хлопчика у них уже не було. А другий ще був. То вони оцього хлопчика тягнуть оці дві сестри. Кажуть, уже й ночви стояли. Воно плаче, не хоче. Вони вибили вікно. Влізли в хату. Забрали. В Глобино одвезли.

40. На кладовищі. Дуже його заклали в голодовку.

41. Та хто платив. Ніхто.

42. На кладовищі.

43. Поминають.

44. Євменеграматочка. Там же записані усі. А тоді не ходили в церкву.

45. Є. Московського патріархату. Відновлена з 80-х. Працювала з 90-х.

46. На кладовищі пам'ятник єсть.

47. Не зна нічого. Розказувала. «Бабушка, шо ви таке балакаєте? Шоб оце був такий голод, шо їсти нічого?»

48. Хто ж винуватий. Правітєльство. Сталін. А свої люди ходили і своїм людям отаке робили.

51. Те шо золото ото було. В нас один чоловік, так в армії він був служив ійого наградили хрестом якимсь там. То ото вони отим хрестом вижили. Ото його на кусочки били. Відіб'ють кусочок, відвезуть. Здадуть. А давали крупи які-небудь. То оце я знаю. Грошей ніхто не давав. А того таки дадуть.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОН — 940

ШУЛІКА
Надія Михайлівна,
1926 р. н., жителька с. Гриньки
Глобинського району Полтавської області

(запис 22.05.2008 р., Курченко Галина Вікторівна,
заступник директора з виховної роботи Гриньківської ЗОШ)

4. Пам'ятаю все.

5. Ну найбільше звинувачення - було правітєльство в Гринька. Так вони віднеслися до людей, так постановили.

6. Тоді звався комнезам. Там дівчатка зібралися такі, пожиленькі, красні косиночки надінуть. І лазять по хатах.

7. Їх же не обшукували. В їх же оставалося. Усякі були люди.

8. Які там документи...

9. Арештовували. Цілими ночами згонили і держали взаперті. Не пускали і «надвір» даже. І все допрашували: де, хто, шо.

10. Вони без зброї ходили. Вони й так харашо оббирали.

11. А як боронилися. У рукопашнужне йшли. Бо не мали права, бо заберуть. І не повернуть додому.

12. Хто як зумів. Так де його можна. І по городах, і по степах рили, ховали. А хто підгледів, то забрав. А ті, то освітили так, шо... не було людині ніде за шо зачепиться.

13. Комнезам тоді звалися.

14. Їх душ до десятка ходило. То збирались мужчини, женщини. Сами не робили, а оцим займалися.

15. І в пазухах ховали, і в попелі ховали...

16. Годували. Строїли бригади. Варили, кухня звалася. Натуральна заколота, як ми тепер поросятку заколочуєм. А то аби водичка. Уллють по черпачку та й усьо.

17. Брали. Де хароше - брали. Куди вивозили? Чи вони собі його брали? Багато було, шо пройшли годи і люди впізнавали свої рушники... Було, було.

18. За колосок сиділи в тюрмі, і за качан пшінки сиділи в тюрмі.

19. Збирать збирали, ну його здавали мішками в кладову.

20. Канєшно охоронялися. Були і наші охранніки. Були такі, шо я вкрала соломинку, несла, то так і запалили в мене на плечах.

21. Всяк було. Котрі бідні - самі йшли. Потому шо вже їх обідрали. А котрі багатші, то валандались, а потом тоже пішли.

24. І серед ночі вилітають і двері із крючків. Хоч пускай, хоч не пускай. В любе врем'я.

25. Пройдуть туда і назад вертаються і до нас знов заходять.

26. Мерли повністю, як мухи.

27. Коли вже трошки наладилося. Почали колгосп потрошку організовувать. Патронат був. Їм давали їсти потрошку.

28. Хто зумів. Хто був зажиточний. На хуторах люди, бог його зна, у степ від своєї хати рили ями і ховали. Ну дуже їх мало.

30. Мої й рідненькі! Як свій рот ближче. Тягнуть в свій рот, а...

31. В кого кофтина яка чи одежина, то везли в Білорусію. І там міняли чи на вусівки, чи сухарик який. Отак ми виживали.

32. Як були ж так, шо можна хоч крихіткою поділиться, точувственнітакі, то ділилисьпотрошку. Ділилися. А так же ж, то...

33. Будяки їли колючі, зрубували їх, читили. Середина остається, потом у солоку вмочаємо і їмо. Лопух, будяк, гірчаки. Всяку всячину. Рвали, а потом молоко виступа, а ти береш і їси. Окація цвіла, бурячки поросли.

35. Тахто шовпійма. І горобців ловили та їли. І їжаки.

36. Та... Мінять. От вам бачите у Степанівку (тут хоч десять кілометрів буде), ходили у те село і міняли. Таке міняли. Цілі сухарики було. Так почему там голова колгоспу мог людей спасать... А чого ж у нас так?

38. Приблизно я не знаю, ну дуже багато вимерло.

39. Були. Отам, як на Криву Руду їхати, там жили... Я їх не знаю. Її було звать Палашка. Низенька, товстенька жінка. А той дядько, шо їв, каже: «Прийдеш, я тобі меду дам». Вона согласилася. Пішла. А він, тільки вона в сінях стала, там із горіща вжарив її, добив, зжарив, і з'їли і не стало моєї Палашки.

40. Збирали їх, хто сильніший, і на підводу кидали, і в яму. А жінка одна вилізла - їх ще не закопа-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОН — 941

ли. Вона попала наверх, оддихалася і вилізла. То вона та жінка не дуже давно вмерла. Вона так довго жила. Її сестра вихватила в Москву, та оперіровали її. І вернулась вона в своє село. І жила. Аж недавно померла.

41. Просто їх заставляли, як по наряду.

42. Є, є. Он на тім кладбищі біля пам'ятника, де Ленін. Така яма запала. Це обща яма, де в 33-му скидали. А воно ж ні трун, нічого. То мої сини привезли землі машину та зрівняли. Та й стоїть.

43. А чогож, поминають, бо родичі, свої люди всі. Знакомі.

45. Була, де сільська рада. Така, шо її було видно за 25 кілометрів. От мішала. Не нада. Розбили.

46. Немає.

47. Чом я не розповідала? Розповідала, ежедневно, то те вспомню, розкажу, то те.

48. Правітєльство, а хто?

51. Де золото приймають. А ви думаєте, мало було колись. Багато було у людей: і дукачі, і серги, і цепочки. Все було. Тьотя кончила гімназію на золоту медаль. То на цю золоту медаль тато поміняв. То ми осталися живі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОН — 942

ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БИКОВЕЦЬ Ольга Іванівна, ГАВРИЛЕНКО Федір Федорович, ГРЕБЕЛЬНИК Катерина Кіндратівна, ХИЖНЯК Софія Василівна.

 

БИКОВЕЦЬ
Ольга Іванівна,
1921 р. н., жителька с. Лутайка
Гребінківського району Полтавської області

(запис 22.04.2008 р., Пісня Оксана)

4. Ловко пам'ятаю, навіки пам'ятаю. Мені було 9 год. Я з 24 году.

5. Це було потрібно владі.

6. Наші люди, ну, я їх тепер не пам'ятаю. З сільради присилали людей.

9. Мій брат взяв жменю чи дві насіннячка , взяв приніс додому зразу ж його засудили. Посадили в тюрму і він відсидів там. Він там умер.

15. У смітник кидали, соломою притрушували.

19. Я бачила сама. Женіна сестра, тут у нас у селі була, маленька Маня взяла мішечок і пішла назбирала той колосків тіх і забула, хто в нас був об'єзжиком. І вона той мішечок тягне по землі. І за нею женуться ... Якби поймали, засудили б, або її, або матір...

26. Я знаю те, що тоді давали ланки, і батько пішов картоплю полоть, а мати пошла на базар, весна була, купила хліба, поділила всім по шматку. Дала мені батькові однесеш, а я вийшла, що я там з'їла. А я вийшла на двір та з другого боку погризла його і поклала у сумку і несу його батькові, батько як глянув, а скоро обід буде. Мабуть каже, неси додому.

29. Совхоз був рядом, допомагало вижити. Голодували дуже.

30. У кого було, той допомагав.

31. Батько іздив у Лубни, ото міняв шось. Що було з одежі все проїли, остались без нічого, голі й босі. Батько поїде туди щось купить. Заробить десь. Отак і виживали.

33. Їли малясу, тоді капуста квашена, тоді картопелька де така мерзла осталась так добірали. Липу рвали на кладовищі, лазили, доставали, кульбабу. Суп варили з бурячків.

34. Яблучка рвали як весна була, як би тільки відцвілися, варимо ще й кричимо. Бур'ян рвали і їли.

36. Тут був совхоз недалеко, а в нас була корівка. Корівку видоїмо, віднесемо молочко, виміняємо шматочок хліба. Там люди заробляли, а до хліба хотілося ще й молочка. Так і жили.

37. Теж було голодно. Батько розказував, що городські ходять і просять: «Ти мені пусти дешевше трохи, бо у мене немає й копійки».

39. Ні, у нас такого в селі не було. Чуть чула, що мати з'їла дитину. А друге, що мати вмерла, а дитина грудна була, лазить і смокче. Таке від людей чула. А у нас в селі такого не було.

40. На кладбищі. Ще й копачів було трудно знайти, бо копачі тоже слабенькі, а людину ж не покинуть. Загорнуть трошки, що й одежу видно. Так що ото так. В нас ховали по одному. Чула, що в людей в ями вкидали. А в нас ні, ховали як треба.

41. Нічого, та нічого, давали поїсти, щоб не валилася людина від голоду. Хто платитиме, нічим, дітки, було платити. Лежить бідненьки, поки хтось одтягне. У нас, правда, дід Овсій захований на городі. Кого на кладбищі не заховали, то вдома десь у куточку. Ото таке.

43. Згадують, згадують. І голодомор згадують, і войну згадують люди і посилають усім царство небесне. Не має такого, щоб принципово. Поминають на кладовищі усі.

45. Церкви в нас не має, в Короваях хата поганенька. Люди не часто ходять, а чого я й сама не знаю.

46. Ні. Не має, нема.

47. Ні, оце ось була Тоня, вона в школу ходить, так та найбільше. Довго гуляла, про все розпитувала, пісні переписувала старинні. І в газету писала за мене.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОН — 943

48. Я таку брехню чула ще 9 років тому, що до нас сюди в Україну везли параход віз зерно, а Сталін приказав випустить у воду, ненужні були оці хахли. От хахлів вони здівалися. Сталінова робота така.

 

ГАВРИЛЕНКО
Федір Федорович,
1921 р. н., житель с. Короваї
Гребінківського району Полтавської області

(запис 22.04.2008 р., Пісня Оксана)

4. Пам'ятаю.

5. Причини? Зробили спеціяльно. Врожай вже був хороший вже після 33-го. Голова був Гребельник, хліба багато дав, так люди вже померли.

9. Як знаходили зерно, то забирали.

18. Ні, не чув.

19. Тоді ж за колоски, як назбираєш засуджували. Розказували, що судили за колоски, як назбираєш.

25. До нашої хати не приходили. Ну так знаю, казали, що ходили з такими шомполами і шукали зерно. Як знаходили, забірали.

28. Ну як вам сказать, ну тих, хто дуже заможній, таких заможніх, не помню таких, бо це ж воно давнє діло, і мені кажеться

31. Мати працювала в школі, получала пайок, то ми дуже не голодували. А люди пухли з голоду, в кого не було що їсти.

32. Ні, ніхто не допомагав. Мати получала пайок і корова була.

33. Траву разну, макуху. Свиріпу біля комори збирали, люцерну, мололи його та тоді добавляли та тоді у нас колись за хатою картопля була та погнила. Ми взяли откопали, не тільки ми, багато людей откопували оті ями з картоплею, картопля уже спресувалася, таке їли, воно тільки дуже вонюче, ну його мололи та мішали в той. Ото так вижили.

39. Ага. У нас у селі то такого не було, тут у Короваях, а у Наталівці, нє у Олексіївці, казали їли.

42. Дві могили. Дві ями.

44. Тих, що померли? Ті що ото померли і родичів не має.

46. На тих могилах не ставляли хреста. Не має.

47. Розказували, приходили учні на кладовище і мене туди, щоб показав, де ті могили. Так я ходив туди, ото ж розказував як воно було. Розказував і своїм як в 33-м году дохли од голоду.

 

ГРЕБЕЛЬНИК
Катерина Кіндратівна,
1921 р. н., жителька с. Короваї
Гребінківського району Полтавської області

(запис 22.04.2008 р., Пісня Оксана)

4. У 33-му голод був великий. У мене тут сусіди, дві сусідки, дочка й мати умерли. Ще були трошки не зовсім мертві, а раньше ж возили табаркою, це ж ви не знаєте, два старенькі чоловіки тоже єлі ходили, їздили забірали, та вони кажуть ще й дишать, нам сказали, що вони самі дойдуть. Яму, понятно, викопали, то скільки не мерло, всіх кидали в одну яму. Ага. Тоді з другого боку четверо вмерло. Тоді туди далі троє вмерло , а туди під Мар'янівку, хуторок був, точно не знаю, а четверо хлопців точно вмерло. Тут тоже ще жінка й дочка вмерла, тоді ще в одного чоловіка вмерло чи двоє чи троє... Я вже позабувала... Ото таке я знаю. А голод був великий, їли, хто шо попало. Хто бур'яни, хто з липи листки рвали. Пасльон, це ж ви не знаєте нічого, молоді... Ото так ми виживали.

5. У 33-му такий врожай був. У 32-му я не знаю, бо невелика була, тоді вони мені байдужки було. А

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОН — 944

в 33-му врожай великий був, у нас був голова, давали нам таке, то 300 грам на трудодень, то 200. А один став голова у нас так по три кіли дав, так його ще й тягали. Сталін же, а він дав людям по три кіли... Ото так жили. У 33-му був врожай, так ото в колгоспі, був колгосп, так ото голова всім людям на трудодні давав.

6. Я тобі точно не скажу, а тут сусідка в мене була, вона ще й сваха мені, а тут у нас двоє стареньких... та бабка вона помагала людям, тоді був голод, голод, так вона так, женщінам беременним помагала, спасала, і тут заробила десь золотий руб, а вони тоді ж актівісти були, та пошли двоє щось забирать хотіли, а баба не далась. І баба та на печі і вона полізла до баби, взнала, що є руб золотий у баби, і витягла в бабки з пазухи той руб. Ото таке було.

7. Ой, одна жінка, ага, один чоловік сховав зерна, жита, а вона, хазяйка, похвалилася сестрі, а сестра сказала чоловікові, а він й доніс. У того діда забрали зернятко і діда посадили, і по цей день нема. А чи була винагорода, не знаю, мені тоді байдужки було. Ні, мабіть, не було оді нічого. Він виїхав.

9. Арешти.

10. Ні, голубко, я нічого цього не знаю. Шо ж мені 13 год було та й голод, хіба ми замічали, ми ходили шукали, щоб щось з'їсти.

11. Майно ішло нате, на Росію. Їздили мінять. І мій батько, скільки було платки разні, тоді полотно в нас ткали, материні спідниці, все ото наберуть в мішок і везуть. Кусочки хліба міняли... Привезуть, що ж як нас дев'ятеро, що там того хліба... Батько вивозив все на світі з дому.

12. Отаке вже як пройшло то у нас вже ніхто нічого не ховав. Після 33-го ніхто нічого не ховав. Де ті овочі були в 33-му, не було тоді нічого, та воно ж навесні було, а под осінь... Ні, я тут своїх ні, а далі я не знаю.

13. Ні, ні, це ж вони були старші, ім по 40 років, я їх не знаю, люди із села. Свої були, свої.

16. Зразу, як пішли до колгоспу, як начинали, піде побуде трошки, а тоді забіра скот додому, все додому, приходять розкуркулюють. І наш батько пішов, а тоді не схотів, так прийшли, а нас дев'ятеро сидить на печі, забрали корову, ага. А самий старший каже: «А я тату буду писати в колгосп». Батько каже: пиши. Вони пішли вдвох. Так вони привели корову назад. І в сусіда ось так. Нас дітей по багато було. А так я дуже цього не знаю.

19. Ні, ні. Як підеш собирать, об'єжчик їздив так забирав колоски. Назбираєш так забере колоски. Скільки їх було лежить, а собирать не давали.

22. Змушували. Змушували, а не хотіли. Ну, знаєте, кажде своє знало, а тоді попривикали і вже не хотять нарізно, бо в колгоспі лучше стало, стали людям давать, заробітки то невеличкі були, бо нічим було платить, а робили. Як ото не було, а робили, ходили і робили. Ходили робили всі. Мені вже 14 стало, уже я в школу не пошла ,б оні за шо було. Я пошла в колгосп, мені 7 сотих буряків дали полоть, я ходила полола, бо дадуть просяної затірки.

25. Приходили, так у нас не було чого забирати. У нас сім'я. Я ж кажу, батько всі манатки пообирав та на Росію, на Брянське все їздили. Ото забрали корову, все позабирали і більше не приходили.

26. Як тобі сказать, ну я не знаю... Я знаю, що я встала, вийшла, а сусідка тут у нас, ще й дядькова дочка, каже підемо на радгосп, підемо... Це навесні було... Жду, жду її, не має. Я пішла кажу: Галько підемо на радгосп, підемо, а вона вже лежить ніяка. Я пішла кажу матері: Галька щось не хоче вставать і погано балакає. Мати пішла, а вона вже й вмерла.

27. Оце вже після голоду у нас тут хата така була, так оті дітки, що після голоду пооставалися, не померли, а батьки померли, так хата була, там жінка була, їх порала день і ніч, їм їсти варила, і топила, вообщем, все робила.. П'ятеро чи шестеро

28. Як тобі сказать... Як тут у нас одні колгоспники були, а як там ото були причетні, ті не голодували, в тих було все.

33. Пасльон збирали, тоді знаєте, калачики колись росли , так ото було чистимо сидимо і їмо. А навесні, болото ж у нас, спичаки, тоді рогоза, ото таким і жили поки батько привезе потрішечки хліба, а тоді як стало перед жнивами, батько у нас на городі насіяв жита, не косить, а наріже , в печі посушимо, намнемо у ступі і мати суп варила. Ото так ми виживали.

34. Пасльон, цвіт липи.

42. У нас в селі могила була, велика, як я кажу, всіх туди скидали, а тоді загортали. А тоді війна так їх, я не розберу вже. Раніше ходила, бо рідні там, а як дві стало не розберу.

43. Поминають, тільки як є рідні, а як не має, то ніхто нічого. Більше вже не має. Це тільки я на всі Короваї, ні ще одна є, на рік старша. Всі вже померли, ми вдвох залишилися. Іванченко Настя Саковна.

48. Не має.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОН — 945

ХИЖНЯК
Софія Василівна,
1925 р. н., жителька с. Короваї
Гребінківського району Полтавської області

(запис 22.04.2008 р., Пісня Оксана)

4. У 32-му почалася голодовка, ну, я не помню 32-й, не буду я казать, бо мені там шість чи сім год було. А восім в 33-му було я вже хорошо...

22. Змушували. А як не підеш у колгосп так усе беруть, що не буде в тебе нічого. Так ото й примушували у колгосп іти і люди йшли.

23. Не було таких випадків. Нікуди було ховать ту скотину, куди ти її ту скотину заховаєш. Жменю хліба заховаєш і то находили, а скотину куди ти будеш ховать, як нема куди її заховать. У кущі постав, однак її заберуть.

24. І вдень, і ноччю. Усяк було. І ноччю приходили.

25. До хати, як поховаємося ми, щоб не були вдома, так вони ноччю прийдуть. І раз, і два, і три прийдуть. Скільки хоч ідуть аби тільки в нас щось забрать

26. У 32-му почалася голодовка, ну, я не помню 32-й, не буду я казать, бо мені там шість чи сім год було. А восім в 33-му було я вже хорошо... як ми спориш різали та сушили та товкли його, тоді оце качани голі, облущені, зерна нема, а такі голі качани, ми їх сушили і товкли. І пекли такі ото деруни із нього. Тоді картопля була у траншеях така гнила, пооставалася її не вбрали, траншеї пооставалися, ями забиті, а там уже в тій картоплі і черви . А ми ходили, одривали ту картоплю, викопували ту картоплю і там же воно вже осталося таке шкурочка і крохмаль. І ото ми з тієї картоплі пекли, і це і в 47-му так, і в 33-му году. І пекли ото з тієї картоплі, з споришу, з качанів отих, що потовчимо, ступи раніше були, потовчемо тих качанів у ступі, оту муку просіємо і ото з нього пекли. Так воно дерево считайте,який той качан.

27. Ніхто не опікувався. Ото як хотіли вони, як вони вижили так і було. У мене сестра була Олена Хижнякова. Їх четверо у батька й матері було.

Батьки в 47-му з голоду повмирали, попухли, руки й ноги отакі були. І вони бідні лазили-лазили оце такі калачики їли. Отаким кормилися-кормилися, поки вони й померли ті батько й мати. А їх четверо дітей осталося, чотири дівчат осталося. І вони повиживали. Уже на городах хліб почав спіть, це в 47-му померли, так вони хоч колосочками жили. Якось вони ті дівчата всі чотири й вижили. А батько й мати померли.

28. Були такі, що не голодували. Ну, я не помню, які люди, шо, ну помню... Так як сій час є багаті і бідні, так же, і тоді так саме, були бідні, були й багаті, усякі.

29. В 33-му году мій батько вижив, а тоже був бідний ото їздив скрізь по всякі крупи, по всяку муку, міняв, щоб ми не померли. Ну вижив, вижив і батько. А як розстрілювали під війну, то і батька розстріляли. В Слободі. А були такі випадки, й багато, що були дуже пухли люди в 33-му году, так нами ж керував Сталін в 33-му году і оце при Сталіни ми їли одні качани ото так ми жили. А були люди пухли дуже і на ходу мерли. В 33-му году , я вам скажу, ми ото тільки того вижили, що в нас корівка була. На скотомогильник оттягали коней, а мій батько було піде да візьме плечко од коняки, принесе на плечах і мати було в чавун нарубає м'яса, отого м'яса наварять і ми його їмо, конину. Падалі, ті коні, що подохли. Мусили ми їсти.

30. Ніхто не ділився. У кого є воно їло саме, а в кого нема, хай вмірає з голоду. У 33-му багато померло, в 47-му менше. В 33-му пачками мерли. І одвозили не так як оце сій час і в труну, і в беруть, а тоді було одвезуть на кладбище, у якусь ряднину замотали, укинули в яму, прикидали землею, ото й конець.

31. Всі люди так виживали як ми. Ото і люди, які тряпки були, їздили скрізь, міняли, щоб вижить, щоб не вмерти. Тряпка мені не нужна

32. Родичів було багато, але вони теж голодували Не допомагали вони нам, бо тоже голодували.

33. Спориш різали, калачики їли, тоді качани голі, тоді полову їли гречану, висіювали і пекли, білу акацію варили, суп такий, або сушили, терли та дируни такі пекли з цвіту акації. Лободу рвали, звичайну оцю лободу, кришили, варили і їли. Бутвину з буряків тоже кришили і їли, усе їли

35. Не помню щоб таке їли, а птахи може б і їли, так ми ж їх не поймаємо, не вб'ємо. А конину ми дуже їли. І така смачна вона нам була.

36. Такого нічого, ото ще батько пряжі клубочки возив, тоді ткали полотно з тієї пряжі так полотно возили, рядна ткали так тоже возили, тоді ото крайки, корсети, юпки, вишиті сорочки з полотна були, платки такі чорні, білі, красні, всякі-всякі. Оце все возили і міняли. У місті ми

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОН — 946

нічого не купляли, не було у нас грошей, де ж ми їх візьмемо.

38. Ого. Випадків смерті дуже багато було. У 33-му дуже багато померло, і в 47-му. Людей вимерло багато. Мерли і діти, і старі, і молоді. Не помню скільки, але багато людей в нашому селі померло.

39. Не чула. Щоб було людоїдство, такого не чула.

40. На кладовищі хоронили. Рідні, уже, хто останеться, я вам розказувала про сестер, так дівчата хоронили батьків.

42. Масових не має. Кожного окремо ховали. Кажде собі хоронило, а масових не має.

43. Усіх вмісті. Йду на кладовище, то всіх разом, і тих, що померли, і ті що побиті, і ті що під голод, за всіх... Ми разом їх поминаємо.

46. Нема. Нема ні пам'ятників, ні хрестів, тоді нічого не ставили,захоронили,горбочок і все.

47. Розповідала сину, в газетах він вичитує про голодомор, все знає, як воно було.

48. Хто зна, кого його винуватить, хто зна кого. Одного Сталіна тільки винуватим, що він керував так нами і допустив, що нас погибло не сотні, міліарди погибло. Все время Сталіна винуватили, що він дозвів людей до такого горя. Витравив голодом все на світі.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 947

ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ГОРДІВСЬКА Варвара Василівна, ДЯДЮРА Мотрона Федорівна, ЗАВГОРОДНЯ Олександра Яківна, ІВАНЧЕНКО Антоніна, КРИВОНІС. Валентина Кирилівна та КРИВОНІС. Микола Петрович, ЛУЦЕНКО Євдокія Тимофіївна, НАЗАРЕНКО Віра Гнатівна, ПЕНКУС. Ганна Петрівна, СКОРИК Василь Петрович, ТЕРЕЩЕНКО Семен Петрович.

 

ГОРДІВСЬКА
Варвара Василівна,
1914 р. н., жителька с. Водяна Балка
Диканського району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р., Чайка Валентина Павлівна)

4. Та чого ж не пам'ятаю.

5. Та я цього не знаю нічого. А знаю, що голод був такий, що лазили бур'яни їли.

6. Та хто ж це робив, свої і робили, а хто.

7. Я ж не знаю. У людей було скрізь поховане, а де вони ходили теж не знаю, а ходили, шукали, кой-де находили, а у кого не забрали - осталося.

8. Та де вони їх мали, та так якби мені оце сказали - ходіть, та й пішли, і пішли по людях ходити. Хіба ж я знаю, я нічого не знаю.

9. Та я його не знаю нічого і людей не знаю, а шоб я оте знала.

10. Та приходили брали, та й усе.

11. Прийшло, забрало й пішло. Ну щоб я зробила, як воно прийшло й забрало. Вони свої й брали, так їх жеж не має тих людей.

12. Коли нема в горшках видирали, то забирали, а то б не забрали геть.

13. А січас я нічого не пам'ятаю. Їх уже немає тих людей, нема.

14. Та по три душі ходило.

15. А хто зна де ти їх заховаєш, як вони скрізь лазили.

17. А чого ж не брали.

19. Гонили, не давали, діти йшли то збирали, так їх же гонили, в сумочку назбира, дєтьська така, шо в школу ходе, то й ту однімуть.

21. Та йшли, а як вони йшли, я ж не знаю.

22. Ішли в колгосп і виписували відтіля оп'ять верталися.

24. Вдень, вдень, чого ж у вечері.

25. А хтозна. Як не найшли то чого ж вони йтимуть. Лазили то скрізь, ходили по горищах і скрізь ходили.

26. Питайте мене, як питаєте я ж кажу, що я не знаю, що за день. Питаю, а вони кажуть: а він вам нужен? Та мерли і в мене ж померли, були ж брати і сестри, з голоду померли.

28. Та не було таких, що не голодували, а може були такі, шо не голодували своїх дітей було, попробуй.

29. Поведу в степ, то вони отак падають, сусідські і мої троє. Те кричить шо мені, а те рве та впало то - мені. Там якийсь квасець був.

30. Де там вони ділилися. Вони раді шо їм хоч самим хватило. Мо і помагали я не знаю нічого. Те шо колись було вже я його не знаю. Знаю, що голодували так шо ...бачте, а таки троє дітей вигляділа.

32. Та від родичів шо, як вони всі голодували.

34. Шо б вони приходили як у мене нічого не було. Нічого не було. Я ж кажу ото троє дітей то лазили по кагатах, гнилу картошку збирали.

38. О. Боже, без щоту. Не можна пощитати скільки їх померло. Кидали в яму, а друга біжить: «О, підождіть! поки я вкину свого», живлом хотіла вкинути.

39. Та такого не знаю. В однім місці було шо кинула в піч, їсти просило, так вона шо робити, та в піч його і вкинула, а сусіда побачив: «Де твій хлопець?»... - Та, не знаю, десь грається. «Ану кажи - де?». Вона не каже. А він пішов, а він у пічі. «Нашо ти всунула?» - Та кричить, їсти проси, а шо я йому даватиму?»

40. Та де ж вони в садках ховали. Кладовище може й було та ми жили до того далеко. Наші туди не носили,по домах ховали.

41. Хто б їм платив, шо б я платила, як у мене нема нічого. Що б я платила. Ніхто їм не платив. А прийде, спасибі, поможе.

42. Та є мабуть, є.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 948

43. Та поминають.

46. Та хтозна чи вони є, отам у закутках, де ми жили, то там і є, там і є, біля хати ховали, прямо біля хати. Так... хтозна як... чи минали як волочили чи орали, а січас я не знаю.

47. Авжеж.

48. Шо ж я скажу, як я не знаю, хто там винуватий. Хто винуват - не знаю.

 

ДЯДЮРА
Мотрона Федорівна,
1938 р. н., жителька с. Балясне
Диканського району Полтавської області

(запис 07.04.2008 р., Троян Іванна Григорівна,
учениця 11 класу Балясненської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів)

4. 32-33-го років я не застала, так як сама народилася у 38-му році, а от 46-47-й помню, бо мені тоді було 9 років.

5. Повірте, що дуже не помню. Та знаю, шо так ждали того врожаю, тих перших колосочків. Це аби моя мама була жива, то вона б сказала, які були ті причини. У 32-33-х роках, хоч я їх і не застала, точно знаю, шо влада забирала врожай, бо мама казала. А от у 46-му не помню, через шо той голод був. Виживали, як могли. Як щас згадаю ту гнилу противну картонку. Все пам'ятаю. А от через шо, то Бог його зна.

6. Повірте, що не знаю. Тоді просто було багато бідних, їди не хватало. Хоча згадала. Тодішня влада навіть підтримувала нас у 46-му. Давала по тонюсенькому кусочку хліба, слабенький супчик, ми його називали болтушкой. Годували, бо всі почали пухнути. Було пошлють мене по ту болтушку, а я візьму її і поки дійду додому, то половину вип'ю. А у мене сестра пухла і брат з мамою. Ото як прийду додому, то брат Петро наб'є мене, шо по дорозі з'їла їх порцію. А я мала плачу, бо їстоньки хочеться.

7. Ні, такого не було у 46-47 рр. Не було такого, щоб сильніший у слабшого забирав кусок хліба.

9. Це про 32-33 роки. Хто як голодував. Кожен по-різному. Були бідні і бідні голодували. У багатих я ходила просити. Хто шо і давав, а хто виганяв, ще й набить угрожав.

12. Не було чого приховувати.

13. У нас не шукали.

14. Ні скільки, то було у 32-33 роках.

15. Не було чого ховати.

16. Ми у 46-47-х всі були у колгоспі.

18. Про нього я не чула. А от казали, шо за качан кукурудзи можна 5 років тюрми давали.

19. Не дозволяли. Об'їждчики спеціально їздили ганяли. Мене рідний дядько Сергій на коні гнав у потилицю з поля. Я в руках несла сумку з колосками.

20. Та оце ж такі дураки-об'їждчики і охороняли степ і днем і ноччю. А сторожі охраняли комори. Помню, як ми крали солому, шоб у хаті протопити. Було іду одна нога у валянку, а друга в калоші. А снігу то по пояс. Іду і так боюся, бо об'їждчики можуть побачити і набити. Ніч. Страшно. Там об'їждчиків бійся, а там - вовків. Та як не як, а солому несу, бо будемо у холодній хаті. Тоді ж газу як зараз не було.

21. Раніше заставляли. Та я не дуже помню. Наприклад, моя мама хоч хотіла, хоч не хотіла, була змушена робити в колгоспі. Хоч сама була і не грамотна.

23. Ніде, бо її не було.

25. Не приходили.

26. Після того, як пухли від голоду. Взимку з 46-го.

27. Помирали. Бо були нікому не потрібні. Наприклад, ми сестрою і братом були напівсиротами, без батька. То нам держава не дала і рубля. А брат казав, що в армію служити через це не піде. Та все одно забрали.

28. Багаті і ті, хто крав.

29. Я і моя сім'я точно. А про решту Бог його зна.

30. Не всі. Пам'ятаю одну добру жінку, яка мене протягом зими годувала буряками. Я нагла була: йду до неї і йду. А вона одного разу винесла мені останній бурячок, переділила навпіл і сказала, що це послідній, і щоб я більше не приходила.

32. Я сама була бідна, так як і мої родичі. Не було кому допомогти, бо всі були такі як я.

33. Свербигуз, стогнушка, листя з берестка, гнила картошка, паслися на траві. Копали солодку горішину.

34. От ніяке не йшло листя лише з берестка, а ще щавель. З берестка сушили листя потом перетирали на муку і робили блинчики, від яких аж вернуло.

35. Малих галченят видирали з гнізд і голопуцьок їли.

36. Тоді ж не було ні магазинів нічого. Та й не було за шо.

37. Нежила і не знаю.

38. 1/3 чи 1/4 села.

39. Ні, у 47 такого не було. Люди витримували голод .

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 949

40. Де приходилось. Частіше у себе на городах. Кожен сам своїх рідних, хто був сильніший.

41. Хто б там їм платив і чим.

42. Зараз вже не знаю, а тоді знала.

43. Як стали краще жити, то й стали поминати.

44. Думаю, що зараз так. Тоді було не до того. А як стало сильніше, то кожен своєї родини не забуло.

45. Не має. Тоді були, а зараз не має.

46. Аякже. Хоч поганенькі а встановлювали дерев'яні хрестики. А зараз залізні хрести і пам'ятники .

47. Не розповідаю про 32-33 роки, бо я їх не застали. А от про 46-47 роки я переповідала дуже багатьом.

48. Життя таке було та і все.

 

ЗАВГОРОДНЯ
Олександра Яківна,
1918 р. н., жителька с. Надежда
Диканського району Полтавської області.

(запис 11.04.2008р., Плужник Н.М.)

4. Пам'ятаю.

5. Врожай був гарний, засухи не було, влада забирала урожай.

6. Буксири.

7. Не знаю, по-моєму, не нагороджували.

8. Прийшли, обшукали скрізь, що найшли - все забрали. Ні яких документів не було.

9. Щоб били - не знаю, а висилали з села. У мого батька було 9 десятин землі, а в хаті нас 9 дітей. Батько день і ніч робив, а його назвали «куркулем». Батька судили на 5 років, та ще 5 років вигнання. Ці роки він жив в совхозі.

11. А ніяк не боронилися, буксири приходили щупами, штричками шукали збіжжя.

12. Ховали, закопували. У мами була торбинка з насінням кавунів і динь. Найшли, розсипали по землі. Ми довго збирали по насінинці бо хотілось їсти.

13. Буксири: Задорожня Варька, Сохань Феодосій, Грицай Петро, Кубрак Оришка, Озірна Меланка, Грицай Ганна, Озірний Іван.

14. До 10 душ. Як прийдуть було, ті на горищі, ті на піч. Було у нас проса десь 5 кг. В торбинці розстелили по печі, на неї лягла сестричка, прийшли буксири, знайшли, забрали. Рідні плачуть: «Не займайте дочку, вона хвора». Не послухали.

15. Зимою у снігу, а в інший час, де тільки можна. У нас була купа навозу, вставили в середину діжку, в неї насипали зерна і прикидали зверху навозом.

16. Давали. Кандьор. Дома у нас була конячина, батько давав її на роботи в колгосп. За це давали глечик кандьору.

17. Спочатку забирали худобу. А тоді все: одежу, полотно, рушники, рядна.

18. Та чого б не чула. Бурмака Настя збирала на колгоспному полі колоски, то їй 5 років дали.

19. Ні. А якщо дозволяли збирати, то тільки в колгосп. Додому ні.

20. Сторожі. Одним з них був батько Миколи Убийсобаки.

21. Хотіли. Нас школярів заставляли ходити по селу і агітувати, щоб люди йшли в колгосп.

22. Ні, не наказували.

23. Я не знаю. Її забирали в колгосп.

24. І дньом, і ноччю.

25. Багато разів. Раз прийдуть опишуть. Влаштують торги і продадуть. Другий раз і так багато раз.

26. 32-33 роках.

27. Ні, не опікувалася. Нашоготатазасудили, мама (мачуха) пішла до своїх синів в Очкані, ми залишилися сиротами. Виживали, як могли. А там, де зараз живе Марія Вишкварок, жила сім'я. Батько й мати померли з голоду, залишилось 2 дівчаток. Раз пішла до них, постукала - не відкривають, заглянула в вікно, а вони на полику мертві.

28. Хто пішов у колгосп, та таких було мало.

29. Хто був у колгоспі.

30. Допомагали. Та в основному кожний спасав свою душу.

31. Сушили листя, збирали гнилу картоплю, буряки, перетирали качани.

32. Ні.

33. Листя з берестка, спичаки з очерету, свербигуз, клівер, щавель, стручки акації.

34. З берестка, акації.

35. Горобців, собак, ворон. Один чоловік ловив черепах і їв. Я не їла.

36. Можна було виміняти. Міняли золото, дорогі речі на борошно.

38. Дуже багато. Школярі відновили більше 60 померлих від голоду.

39. Були. На Селі жив циган Пилип, він їв мертвих дітей з приюту, який був у хаті розкуркуленого Гутника.

40. Дома хоронили, відведеного місця не було.

41. Ні, дітки, ніхто не платив.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 950

42. Хтозна. Ховали там, де зараз старе кладовище.

43. Поминають.

44. Церкви ж у Надежді не має.

45. Не має.

46. В центрі села встановлений хрест жертвам Голодомору.

47. Знає. Кожного року школярі з працівниками сільської ради проводять вечори-реквієми, беруть участь у акції «Запали свічку».

48. Владу.

51. Знаю. У моєї мами було 2 золоті хрести, дукачі, намиста багато, то вона ходила у Полтаву на торгсін, міняла їх на борошно.

 

ІВАНЧЕНКО Антоніна,
1916 р. н., жителька смт Диканька
Полтавської області

(запис 11.04.2008 р.,
Кутовий Євген Володимирович)

4. Так пам'ятаю.

5. Забирала урожай влада.

6. Це робили об'їждчики.

9. Так, застосовували арешти.

10. Не мали.

11. Намагалися ховати продукти.

12. Ні, не можна.

13. Кухар Григорій Андрійович.

14. Приходили по три-чотири чоловіки.

15. Ховали в сараї, кладовці, горищах.

16. Так, давали.

17. Так, й інші речі забирали також.

18. За цим законом судили й за п'ять колосків

19. Не дозволяли.

20. Сторожі.

21. Бідні йшли добровільно.

22. Встановлювали великі налоги.

24. Ходили вдень.

25. Багато разів.

26. Весною 1933 року.

27. Забирали до дитбудинків.

28. Кому видавали продукти чи зерно.

29. Багато кому.

30. Так.

31. Різні.

32. Допомагали хто міг.

33. Яблука, лободу, кропиву.

34. Калина, липа.

35. Їли все, що могли.

36. Міняли на прикраси та дорогоцінності. 40. Гуртом.

42. Ні.

43. Так, поминають.

44. Згадують.

45. Є дві церкви.

46. Так.

47. Я розповідала про голод.

48. Не знаю хто винен.

51. Торгсін - пункт, де приймали золото.

 

КРИВОНІС Микола Петрович,
КРИВОНІС Валентина Кирилівна,
1939 р. н., жителі смт Диканька
Полтавської області

(запис 11.04.2008 р.,
Кутовий Євген Володимирович)

4. Так пам'ятаю 1946-1947 роки.

5. Були великі податки.

6. Це робили агенти. 8. Описували майно.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 951

10. Ні.

11. Ніяк.

12. Нічого було ховати.

14. Був один агент який збирав податки.

15. Нічого було ховати.

16. Так, давали.

17. Ні.

19. Не дозволяли.

20. Сторожі, об'їждчики. 22. Всі були в колгоспі. 27. Опікувалася.

29. Сильні люди.

30. Ні.

31. Різні.

32. Ні.

33. Горшки, стогнушки, козельки.

34. Дуб, берест, щавель.

36. Так.

37. У Полтаві був.

38. Ні.

39. Не знаю.

40. Хоронили на кладовищах.

42. Ні.

43. Так, поминають.

44. Згадують.

45. Була, але її спалили.

47. Так розповідали.

48. Владу.

 

ЛУЦЕНКО
Євдокія Тимофіївна,
1919 р. н., жителька с. Стасі
Диканського району Полтавської області

(запис 09.04.2008 р., Кавеленова Олеся,
Дмітрієв Руслан, учні Стасівської гімназії
імені М. Башкирцевої)

4. Знаю як. Була панщина. Як ото прогнали панів, людям роздавали землю. Ото як бідний був, то немає в нього нічого. Так як і сійчас так і тоді було. Потім почалася колективізація. Я знаю, батько мій не хотів писатися в колгосп, він був портним - шив сіряки. А брат каже: «Як запишешся - будеш кріпаком, а як не запишешся - будеш вільним». Батько не записався, у нього все забрали: і сіялку і коня. Почався голодомор, батько був майстер, то діжку стяпає, то щось заробе. У нас клубника була, багато. В кого молоко було. То ми ще жили. А інші, бідні, вмирали. По нашій вулиці багато вмерло.

5. Забирали, на горищах забирали і горошок на горищі, то позмітали квасолю, все. Була буксирна бригада, яка забирала.

6. Це робила влада.

7. Ні, не були. В нас зерна не було ніякого. Все згрібали, забирали.

8. Та були ті з Диканьки, була Коломійцева, така як змія змітала все. Комсомольці ходили збирати по горищах все, що було.

9. Такого не було.

10. Ні, не мали. Буксирна бригада була, та й усе.

11. Ніхто нічого не зробе проти власті. Людина нічого не може зробити.

12. Хто може і ховав, хтозна. Я знаю моя сестра та замужем була і вони заховали в ямі коло плити: напхали туди кукурудзи і замаскували, щоб не видно було. А одного діда питали, облазили все і клуню, комору, доки й замучили діда.

13. Це були буксирні бригади.

14. Душ по п'ять, бригада 5 чоловік.

15. Та де ж ти їх заховаєш? Хіба закопати. Ніде не заховати.

16. Котли були і варили макуху, якусь крупу і люди стояли з глечиками, тарілками і їм давали цю кашу.

17. Ні, ні, не забирали нічого, тіки хліб забирали.

18. Не можна було колосків збирати людям. Як почалися жнива люди збирали колосочки і терли їх. А людей за це судили.

19. Збирали, люди ходили і збирали.

20. Об'їждчики були, надзирателі чи як.

21. Ні, добровільно ніхто не йшов.

22. Позабирають усе, що не є і людина ще.

23. Та дома ж, як у кого застав корову, то застав, щоб у колгоспі зводили корів людських - то ні.

24. Вдень.

25. Да раз як прийдуть то заберуть все, більш не приходять.

26. Вже в 33-му році. Іде, впаде і немає людиночки.

27. Ні, хто вмерло, а хто виживало бур'яном.

28. Та не було таких, щоб не голодували. У нас по вулиці ситих не було. Хто багатіший був, то позабирали все, що є. А в бідного не було нічого, іти бур'яни. Полтава ж не голодувала, так як села, давали 400 г. хліба робочим.

30. Тоді не було ні в кого нічого. Ніхто нікому не допомагав.

31. Та шо робити? На другий год, як уродив хліб у колгоспі шось як 200-300 г хліба на день. А на роботу встаєш кожен день, і орали, і садили,

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 952

і пололи. Зразу ж і колгосп був бідний, бо не було нічого.

32. У нас і не було таких.

33. Клубники було багато посаджено, а потім сестра робила в столовій, щось принесе і ми не пухли.

34. Щавель, шпориш, а з дерева нічого. Молочаї були. Я вже позабувала, як його було звати. Воно було як помнеш, гіркість зійде і вкусніший наче був.

35. Не було нічого, може де по селах були ліси, а у нас не було.

36. У місто як їздиш, продасть молоко, то куплять чогось.

37. У містах було легше вижити, брат мій жив у місті, то було легше.

38. Ну хтозна, я знаю скільки у нас на вулиці вмерло, а в селі я сказати не можу. Раніше не ходили по селі, ото знали тільки свою вулицю.

39. Ні у нас не було такого. Матері дітей їли, а де, ми не чули.

40. Дехто вмерло. Там і хоронили, викопають яму та й пригорнуть. Оце і все.

41. Та ніхто не платив, не знаю. Не було так як сійчас, похорони справляти.

42. На горі там де Тая живе поховали сім'ю, а вже й построились на місці.

43. Ні ніхто їх не знає, де ті могили, і ніхто крім рідних не знає.

44. Я в церкву не ходю, то не знаю.

45. Та ось построяли, а як вона називається не знаю.

47. Конечно, що розповідала. Я розповідала, а дочка записувала, чи Лені чи Насті.

48. Государство таке, більш ніхто люди садили, вирощували, а потом позабирали. Це ж влада, а ніхто другий.

51. Здавали туди золото, а відтіля давали торбочку зерна. Здавали туди сережки, кольца.

 

НАЗАРЕНКО
Віра Гнатівна,
1923 р. н., жителька с. Надежда
Диканського району Полтавської області

(запис 11.04.2008 р., Плужник Н.М.)

4. Як би я не пам'ятала, як я все те пережила. Мені було тоді 10 років.

5. Урожай забирала влада. Врожай був дуже добрий. Були рясні дощі.

6. Буксири, відбирали все, навіть з жменьки висипали все.

7. Нагороджували і хлібом, і межисідкою.

8. Документів нам ніхто не показував.

9. Було, дітки, було всього. Мого чоловіка 2 дядьків вислали на Урал. Там один із них переправляв дерево по річці. Там і загинув.

10. Місцеві не мали, а у представника району, області нагани були.

11. А ніяк не боронилися. Боялися.

12. Ховали де тільки могли. Але часто знаходили заховане.

13. Буксири. Грицай Ганна, Грицай Петро, Задорожня Варька, Кубрак Оришка.

14. Коли-як. Коли 3-4 чоловіки, а коли й 6-8 чоловік.

15. Не можна було ніде, жменьку зерна ложили на печі в торбинці, зверху на неї лягали діти. Та коли приходили буксири, то скидали з плачем дітей, а з торбинки все висипали.

16. Потрішку, але давали.

17. Все, що бачили - все забирали, не геньбували нічим.

18. Як же не чула. Стокоза Офанасія застали з колосками, то засудили на 5 років. Ото такий закон.

19. Ніхто не дозволяв, проганяли з поля.

20. Сторожі, їх дуже було багато у селі.

21. Ні.

22. Заставляли, мій тато напише вдень заяву в колгосп, а вночі споряться з мамою, то на утро піде і забере ту заяву. І так декілька раз.

23. Всю забирали.

24. І вдень, і вночі. II всю забирали.

25. Скільки хотіли, то й приходили.

26. 32-33 рр.

27. На селі жив куркуль Гутник, його засудили на 5 років, а жінку з 2 синами вигнали з хати. Ось там і зробили приют для сиріт. Начальником його була Довгопол Настя.

28. Хто був у колгоспі, бо давали хоч яку-небудь баланду.

29. Хто робив у колгоспі.

30. Допомагали. Ми осталися живі бо нас корова спасла. Із іншими ділилися молочком.

31. Кожний як міг старався вижити.

32. Допомагали один-одному, як могли.

33. Люцерну, лободу, клєвер, кульбабу, молочай.

34. З берестка, акації.

35. Гав, горобців.

36. Можна. Міняли одежу, подушки .золото на борошно.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 953

37. Та де його не було.

38. Багато. Точно сказати не можу.

39. Були. Раз ми пасли коров і бачили як циган Пилип через плече ніс мертву дитину. А коли про це узнали в селі, то пішли до нього з обшуком. Знайшли 2 бочки нарубаного м'яса. Після того Пилип виїхав у Совхоз.

40. На огородах, за дворами. А ховали рідні.

41. Ніхто нікому не платив.

42. Ото, де зараз старе кладовище, туди і звозили мертвих. А було таке що й хоронили і живих, бо на день був план заховати 5 чоловік.

43. Аякже.

45. Не має.

46. В центрі села в минулому році встановили пам'ятний хрест.

47. Знає, знає, бо щороку в нашій школі дітки проводять свято, де розповідають про Голодомор, та і часто ходять до нас старих розпитують, записують, вітають.

48. Владу, голод був спеціально зроблений.

51. Знаю, моя мама поздавала все золото щоб виміняти на борошно. Це місце, де міняли товар на продукти.

 

ПЕНКУС
Ганна Петрівна,
жителька смт Диканька
Полтавської області

(запис 11.04.2008 р.,
Кутовий Євген Володимирович)

4. Так пам'ятаю.

6. Активісти.

10. Ні.

11. Ніяк.

12. Не можна.

14. Активісти.

15. В печі.

16. Давали кукурудзу, сою і макуху.

18. Так, чула.

19. Не дозволяли.

21. Не хотіли.

22. Змушували.

25. Поки не заберуть харчі.

27. Не опікувалась.

29. Багаті.

30. Хто як.

32. Хто міг, допомагав.

33. Свеклу, кропиву. 36. Можна.

39. Не було.

40. Хоронили коло церкви.

41. Не платили.

42. Біля церкви.

43. Так, поминають.

45. Є дві.

46. Так, встановлені.

47. Ні.

 

СКОРИК
Василь Петрович,
1938 р. н., житель смт Диканька
Полтавської області

(запис 14.04.2008 р., загін «Пошук»
Диканської гімназії імені Миколи Васильовича
Гоголя; керівник - Гмирь Ірина Миколаївна)

4. Пам'ятаю, дуже часто батьки згадували в кругу сім'ї, родичів, друзів, знайомих про голод 1932-1933 років.

5. Як розповідали батьки, у 1932 році була засуха, але влада не думала про те, як людей прокорми™, викачувала побільше зерна. Наша країна жила в оточенні капіталістичних країн, село не могло само вижити, у місті все було добре, а у селі люди мерли від голоду.

6. Спеціальні команди організовували із активістів, які були вороже настроєні.

9. Не чув.

10. Мали, брали участь і міліціонери, і сільські голови.

11. Старалися не показувати, не просити, вимолювати у тих, що забирали, але не завжди це допомагало.

12. Старалися люди приховати і в погребах, і на горищі, під підлогою, на вулиці під грушею,

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 954

яблунею, кому як вдавалося, але активісти могли все подвір'я перекопати.

14. Двоє-троє, п'ятеро чоловік. Залежно від того, до кого йшли. Якщо до дуже вороже настроєних проти влади, то багато, а якщо людина тиха-мирна, то й двоє чоловік.

15. Старалися і в печах замуровувати, і в сінях, але в основному в землю заривали.

16. Давали, в Диканьці було три колгоспи. Люди пам'ятають Івана Гордієвича Маяра, який організовував для людей гарячі сніданки, обіди для тих, хто працював у колгоспі.

17. Тільки продукти харчування.

18. Чув про нього. Три колоски, п'ять колосків. Не можна було людям на полі збирати колоски, за це судили чи на п'ять чи на сім років.

19. Не дозволяли.

20. У колгоспі назначали відповідального на конях, щоб ніхто не зайшов на це поле.

21. Особливо бідні і неграмотні у Кочубеївські часи.

22. Проводили агітацію, збирали у клубі людей і говорили: «Треба йти, треба записуватись.» Були такі, що категорично відмовлялися - куркулі. Їх силою примушували, але вони не йшли.

23. У лісах, ярах, балках, подалі від місця проживання.

25. Кілька разів, якщо не було хазяїна, то взагалі без хазяїна.

26. Весною 1933 року.

27. Точно не пам'ятаю, здається опікували через школу, освіту, відправляли в дитячі будинки.

28. У Диканьці не голодували службовці, всі ті робітники, які були задіяні на державних підприємствах і ті, що працювали у колгоспах.

29. Ті, хто не голодували.

30. В залежності від характеру. Якщо людина по-людяному настроєна, допомагала родичам, друзям. Якщо думала про себе, то не допомагала.

31. В основному на рослинний світ надіялися. Збирали мерзлі буряки, картоплю з колгоспного поля.

32. Так.

33. Зимою їли зібрані восени жолуді.

34. Не чув такого.

35. Деякі їли котів, собак, птицю.

36. Можна було, їздили в міста.

37. Не було.

38. Не має таких відомостей, не більше сотні. На Воронянці, Личаківці, козаки, які не пішли в колгосп.

39. Ні, не відомі.

40. Сім'я або сільська рада.

42. Найбільші поховання біля теперішнього ринку, навпроти харчосмакової фабрики.

43. Поминають.

44. Згадують.

45. Звичайно є.

46. Біля Миколаївської церкви.

47. Так, цікавляться, розповідав.

48. Мені здається, влада на місцях отримала вказівку викачати все з людей.

51. В перекладі з російської «торгівля з іноземцями». Це спеціальні комерційні служби, які на гроші, на продукти, предмети харчування вимінювали золото, срібло, інші коштовні речі, сімейні реліквії за безцінь.

 

ТЕРЕЩЕНКО
Семен Петрович,
1924 р. н., житель с. Балясне
Диканського району Полтавської області

(запис 08.04.2008 р., Балог Оксана Василівна,
учениця 11 класу Балясненської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів)

4. Авжеж, пам'ятаю.

5. Влада вьому причина. Зерновий податок був дуже великий.

6. Активісти, серед них Задорожня Галина. 9. В нашому селі не помню такого.

11. Ні від кого було боронитися.

12. Так. Старалися як могли. Батько заховав навіть кобилу.

13. Буксири забирали все в людей, вимітали горища, ходили з ключками і скрізь шукали.

14. Один два активісти, вихідці з села.

15. На горищі, сіні, ямах, копали рівчаки, в соломі.

16. Так. По чотири галушки давали, варили їху котлі.

17. Забрали в нас коня, віз, збрую.

18. Так, чув. У нас одну засудили. Ходили збирали, а за нами наглядають щоб нічого не взяли, потім ходили і здавали.

19. Борони, Боже, для себе, Боже сохрани! Ніколи!

20. Активісти.

21. Були різні, одні зразу йшли, а інші не хотіли.

22. Сама нужда заставляла.

23. Ми не ховали, бо зразу пішли до колгоспу.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ДИКАНСЬКИЙ РАЙОН — 955

24. Круглосуточно.

26. Найбільше в 1933 році. Тільки на третій вулиці померло 75 чоловік.

27. Дітей брали до патронату. Колгосп забезпечував їх продуктами, що були в коморі.

28. Той хто мав корову, кобилу і найбільше крутився.

29. Найспритніші.

30. Не всі.

31. Їхали в город, в Донбас на заробітки.

32. Так.

33. Кульбабу, листки буряка, листя берестка, гречану полову.

34. Найбільше з берестка.

35. Собак, котів, коней, ловили черепашок, петриків у ставку, жаб, ошпарювали їх кип'ятком і їли.

36. Так.

38. 252 душі, з них 109 дітей і 143 дорослих.

39. В нашому селі не пам'ятаю, а в Пустовідці один чоловік з'їв дівчинку.

40. Де завгодно: на городах, дворах, садках, виділяли людей з колгоспу.

41. Давали по 10 копійок і годували.

42. Так.

43. Так, поминають.

44. Так. А за часів радянської влади таємно.

45. Так. До Московського Патріархату.

46. Встановлений хрест. На тому місці, де найбільше захоронено померлих від голоду.

47. Так. Адже пам'ятний знак знаходиться біля школи.

48. Тогочасна влада, яка наклала великі податки, а крім того, ще здавали яйця, м'ясо, шкуру з кабана обов'язково.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 956

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ЗАМОЖНЯ Єлизавета Іванівна, ЗАПОРОЖЕЦЬ Наталія Сергіївна, КЛИМЕНКО Андрій Іванович, ЛЕЛЮК Марія Іванівна, НЕРОЗЯ Явдоха Прокопівна, ХОМИЧЕНКО Ганна Іванівна, ХРАПАЧ Микола Костянтинович, ХРАПАЧ Оксана Сергіївна, ЯРЕСЬКО Євдокія Данилівна.

 

ЗАМОЖНЯ
Єлизавета Іванівна,
1922 р. н., жителька с. Шевченки
Зіньківського району Полтавської області

(запис 19.04. 2008 р., Салай Олена Юріївна)

4. Пам'ятаю.

5. Влада, забирала врожай влада, де і капустина, де і квасоля була - все забирала влада.

6. Та хто? Комсомольці були та партійці.

8. А я їх не питалася, це ж, може, батьки то питалися, то знали, та не було. Так ото ружжя. А що у тебе є, чим ти защітишся?

9. У нас не було, а на Яцинах казали, шо свічками п'яти смалили, шоб оддавали.

10. І цього не знаю. Не буду казати, бо не доходило тоді.

11. Та так, ховали потрошку..

12. Моя мати заховала у печі два клунки пшениці і замазала. То отого не найшли, а то квасолі була миска, то й ту забрали.

13. Не хочу казати.

14. Три-чотири. Мужчини, були й женщини.

15. Оце в печі.

16. Да.

17. Забирали.

18. Ну тоді ходили красти, колоски різати і за те людей судили.

19. А ти знаєш, шо ще при Суденкові не можна було кукурудзу збирати, а тоді хто б його дав?

20. Сторожі були, та я їх не пам'ятаю, бо я хоть і більшою була, та воно мені не доходило.

21. Не всі, були такі, шо й добровільно йшли, а ми - дураки, якби, щоб покійний мій батько та не побив матері, то ми б усі виздихали. Тоді мати здалася таки їм і батько одвів в колгосп і коняку, і ход, і плуг, і борону. Та отож і став батько у колгоспі робити, то йому баланду давали, то ото ми й не виздихали.

22. Да. Змушували.

23. По-моєму, ніде ніхто не ховав, бо де ти її заховаєш. Крім у хліві вона стояла та й усе. У нас коняка була, ну її не брали, поки батько сам не одвів у колгосп.

24. Десь в обідню пору. У нас приходили вдень забирати, не ноччю.

25. Не знаю, раз я їх пам'ятаю, а чи поверталися -хтозна.

26. У 33-му.

27. У нас патронат був на Педьках. То там Груня була, Галя, вся Жиденківська сім'я.

28. Таких не було. Всі голодували.

29. Хто перший пішов у колгосп - той не був дурним.

30. Ну хто ж поможить, як у тебе нема нічого і у мене нема.

31. Батько мій аж на Дон їздив, щоб заміняти щось, щоб ми вижили. У матері хрест був золотий.

32. Ні.

33. Усе на світі: і стогнійку, й молочай, і свиріпу, й коріння лопухів копали та коріння їли.

34. Із липи та берестка.

35. Не знаю, в нас такого не було.

36. У Полтаву можна було поїхати й виміняти шо-небудь.

38. Багато вмерло. І я їх знаю, ну Бог з ними.

39. Були.

40. Де хто вмер, тамички й заховають.

41. У нас у хуторі ніхто нікому не платив.

42. По-моєму, групових місць не має.

43. В кого рідні є, то хоч підуть та крашанку покладуть, а в кого немає рідних (а де там вони уже візьмуться)...

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 957

44. А я в неї не хожу.

46. Ні

47. Я своїм то розказувала. А всі ж знають, що там було. Вони ж не знають діти, так батьки ж їм розказували: на Масліях була церква, туди повно хліба навозили, а люди голодували.

48. Владу.

51. А шо це? А! Прикраси. У Полтаві.

 

ЗАПОРОЖЕЦЬ
Наталія Сергіївна,
1914 р. н., жителька с. Батьки
Зіньківського району Полтавської області

(запис 19.04.2008 р.,
Корсун Ірина Олексіївна)

4. Так, пам'ятаю.

5. Та хто ж, влада забирала.

6. Приходили бригадою прокляті поводатори. Забирали усе що можна.

7. Про доноси не пам'ятаю, але заохочували начебто кілом зерна.

8. Які там документи! Не було ніяких документів. Приходили і забирали усе, що можна. Мали ружжя. А що у тебе є, чим ти защітишся?

9. А як же. Натягували шкуру на животі і били палицею. Могли забити на смерть.

10. Ружжя, ружжя у них були.

11. А як ти оборонишся? У них ружжя, а що у тебе є? Але дехто чатував з вилами. По смінно.

12. Ховали по коминах, так їх потом розбивали. Поштрикають, поштрикають. Людей вигонять з хати. Серед зими. Мерзнуть, ніяк топить. Комини то порозвалюють. Я як почула шо йдуть, вістка йде швидко. То заховала у гної пів мішка квасолі. Гірка тоді була, ну ми потом поїли.

13. Активісти.

14. 15-20. Ато і по 3-4. По разьньому.

15. Ага. Отож кажу по коминах. А тоді приходили шукать то розбивали.

16. Та хто б їм давав.

17. Забирали усе шо тіке можна. Рушники такі хороші у мене були вишивані. Сорочку берегла, вдягала тіке на празники. Усе забрали і на торг. По 10 копійок можна було купить нову, не ношену.

18. Так. Ото як піймаєшся судять. А наглядач міг засікти на смерть.

19. Не можна було собирать колоски у полі.

20. Наглядачі.

21. Ні.

22. Та хто ж туди хотів іти? Заставляли живосилом!

23. В лісах, серед поля.

24. Вдень.

25. Як тобі сказать. Ходили доти доки можна було що-небудь забрать. А переставали тоді як люди повмирають.

26. Кінці 1932. А в 1933 поголовно.

27. Помирали з голоду. Державі було байдуже до них.

28. Ті що дружніші та заможніші.

29. Кому яке щастя випало.

30. Було всякого. В основному ділитися було нічим.

31. Крали.

32. Допомагати було нічим.

33. Щавель, стегнійка.

34. Робили з листя коржики. І із липи.

35. Хто що упійма. Їжаки, борсуки.

36. Якщо є на що міняти. Брали серги, хрестики золоті.

38. Дуже багато.

39. Відомі.

40. Померлі родини вкидали в погреби.

41. Ні.

42. Майже скрізь.

43. Іноді.

45. Ні, не має.

46. Ні, але планують ставити.

47. Щодо молоді не знаю. Ну а дітям розказувала.

48. Сталіна, Берію.

51. Обмін дорогоцінних речей на їжу.

 

КЛИМЕНКО
Андрій Іванович,
1925 р. н., житель с. Шевченки
Зіньківського району Полтавської області

(запис 19.04.2008 р., Салай Олена Юріївна)

4. Так.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 958

5. Урожай тоже був поганим, ну діло втім, шо біднота пішла в колгосп, а де середнячки мали земельку й не хотіли йти, на них накладали податки, примерно з 30-го году, і все більші - нічим було їх конати. Це було, шо заставило горе йти в колгосп.

7. Може й винагороджували, ну в нас у селі не було такого, шоб хтось когось продавав. Могло буть, шо були. Конєшно було, ну не в нас.

8. Та які там документи давали! Забрали й повезли. Ну наверно ж були якісь, а може й не було.

9. У нас було: Каленечів вислали. Як амністія була, то згадували їх. А Мільки були тож такі багатенькі, то повтікали в город.

10. Ні, хто ходив у нас у хуторі, то в них були самі шпички, а є в селах, що й зі зброєю. Чув, що в Лютенці і таке було.

11. Тут ніяк не боронилися. Як ти будеш боронитися, коли прийшло п'ять-шість мужиків в хазяйство - як боронитися?

12. Можна. Так отож шукали, розвалювали груби у людей.

13. Опергрупа, бригада по викачкі всієї продукції, яка могла бути в хазяйстві.

14. П'ять-шість мужиків.

15. Закопати на городі, у дворі.

16. Давали.

17. І худобу забирали, й коней.

18. Ну це було. Було, що койде у колгоспах і судили. А ми збирали потай. Було назбираєм, на піч, то мати й звари тоді кіліш.

19. Ні.

20. Тоді сторожі були. Ну й у коморах хліба не було, хіба на посів. Одправляли все в Росію.

21. Ну хто хотів - добровільно пішли, а нас, десять чоловік, по неволі пішли: або виздихаємо, або нада йти.

23. Ну де в нас заховаєш? Не закопаєш же. Де лісно, то, може, там і можна заховати, а у нас -куда?

24. З утра, по схід сонця.

25. Ну до нас раз приходили, по двору поштрикали, у піч подивилися, під припічок заглянули, на гору полазили, у погріб пішли подивилися.

26. Найдужче у 33-м році. Хто пішов у колгосп - ні один не вмер.

27. Зробили патронат, то там вони і жили.

28. Ті, хто пішов у колгосп.

30. Чим? Яку мене нема нічого і у вас.

32. У нас тут у селі родичів хвактично не було - всі повмирали.

33. Та шо попало. Такі козельки по дорозі росли, таке зелене велике, стогнійка, молочай.

34. Варили з липи листя, то якусь перепічку з листям (в кого осталось хоч трохи муки).

35. Я точно не можу сказати, бо малим був.

36. Можна було. Батько наш їздив тоді в Катеринослав, то возив туди рядна, полотно. А привіз відтіля кукургузи і пшона клуночок.

37. По-моєму і в містах, я не знав тоді даже Опішнього, ну мабуть шось і там було.

38. У нашім померло може чоловік 12 чи й більше.

39. У нас не було. А по розповідях чув, що було.

40. Селяни на своїх усадьбах. На кладовищі не мали права. Закон був: у кого земелька була -хоронити дома.

41. Та хто там платив, Боже тебе сохрани.

42. Масових місць захоронения не було, як я читав, що в людей. Скрізь по садибах.

43. Та я не знаю, чим там їх поминали?

44. Та я в церкві не буваю.

46. Та хто там, де там!

47. Розказував. Те, що я розказував, то знають. Вони ж можуть почути від своїх матерів, братів, але ж уявити як воно було... це страшне діло.

48. Винна то конєшно влада. Хай би ж не давали людям умирати.

51. Був такий магазін, куди можна здавати великі ценності.

 

ЛЕЛЮК
Марія Іванівна,
1928 р. н., жителька с. Шевченки
Зіньківського району Полтавської області

(запис 1704.2008 р., Салай Олена Юріївна)

4. Ну невелика була, ну була.

5. А Господь його зна. Я тоді совсім мала була і причини, хто мог його создать... хто зна? Я в цьому не в курсі діла.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 959

6. Такі як оце тепер: налаштували паличку і йди тикай...

7. Я в цьому не розуміюсь...

9. Все було, і серги з вух витягали...

10. Брали ж ото паличками шелюхали, то, може, і потягли хто кого паличкою.

11. Як боронилися? Ніяк, бо не в правах були.

12. Може де в кого й було, де ж хто як жив: хто ж багатше, а хто бідніше.

13. Як їх звали? Комсомольці ж тоді були.

14. Приходили групами. Скіко там, чи п'ять, чи шість чоловік, де скіко назбирається.

15. Ховай де хоч, ото тобі в горщечках піде витягне та й забира.

16. Було таке шо й давали якої-небудь затірки.

17. Брали все, шо хто придумав, те й тягли. Як тіко понаравилось, то й...

18. Було таке. У мене був дядько, машина молотила, а він змів тік, так його судили, був указ. Не те що за колоски: було колоски збираєш, так об'їждчик об'їжджає та так було нарепа, тікали ми, як хто зна шо.

19. Ні-ні-ні.

20. Усякі були.

21. Та воно ж люди попривикали, то не дуже хотілось.

22. Забирали коні і все на світі. То хоть мусило - не мусило, а з хати викинуть, то де ж ти дінеся? Ні паспорта не було, нічого.

23. Де ж ти її сховаєш, прийдуть, з хліва витягнуть і поведуть. Коняка була, ну її не брали, поки батько сам не одвів у колгосп.

24. Зранку було йдуть такими зграями, шо собак колотять.

25. Всякого бувало коли багато, коли не дуже, воно ж село у нас велике було, триста з чимсь хат було.

26. Питай мене, я ж до того, як кажуть, « не доходило».

27. Вивозили десь.

28. Всяко люди жили. Там були такі багаті, ну скрізь же не ходив.

29. Та хто зна, як кому везе.

30. Може ж хто рідня, то допомагали. Всяк було, тоді і тепер як є рідня, то більше вніманія.

31. Які засоби? Бувало шо їздили по других селах.

32. Ні.

33. Щавель, оті красненькі шо цвітуть, все підряд, шо падалося: шо собирав, те й їв.

34. Я тобі й не скажу, якесь листя чухрали, й м'яли, і сушили, всякого було.

35. Та може хто й їв, ну мені не приходилось. Не зуміли піймати.

36. Їздили і картошку міняли. Отуди по селах ходили, де яка лахманина осталась...

37. Та мабуть воно поголовно, тіки там можна було шо купить, там же магазини були.

38. Та не знаю. Сила-силенна...

39. Було, мабуть, і такого.

40. То сусіди, то в погріб укинуть та й усе.

41. Хто й чим?

42. Як у кого возможность була, далеко не понесеш, було таке, шо й в огородах ховали.

43. Так же як свій, то помина, а як так, то хто його зна.

44. Не можу сказати, бо я в ній не буваю.

45. Господь її зна, начитані може й знають, як я не грамотна.

46. Мабуть ні.

47. Може хто кому й розказує, ну їм січас і казати не можна. У мене ото два племінники, то я як коли розказую, а вони: «то тоді таке время було».

48. А я не знаю, може свої, шо у бригадах ходили, ще дужче у людей цупили, чім чужі.

 

НЕРОЗЯ
Явдоха Прокопівна,
1920 р. н., жителька с. Комсомольське
Зіньківського району Полтавської області,
у 1933 р. - с. Пірки Грунського району
Сумської області

(запис 22.04.2008 р., Храпач Ніна Василівна)

4. Пам'ятаю.

5. Да. Бригада «конателів» по хатах ходили і забирали. Влада.

6. Ну хто ж - «конателі», бригада. Все вимітали.

7. Не було. Я не знаю такого.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 960

8. Документів не було ніяких, ходили та й усе.

9. Та не били нікого наче ж. Визивали, питали чи є в тебе хліб чи нема.

10. Не було ніякої зброї.

11. Та то ж увійде, позабира все та й ніхто нічого не робив.

12. Приховували, та однак находили, одкопає і забере.

13. Мастей, Заєць Павло - «конателі» звали.

14. І по шість, і по п'ять. І ноччю ходили не тільки вдень. І з нашого села, а з города - найбільше.

15. Ніде. Хоть де заховаєш, то знайдуть.

16. Та давали ж ото побовтюху. Мій син Ванько ходив по неї.

17. Одягу не брали, тільки саму їжу. Худоби у нас нічого не брали.

19. Не давали, а як збирали, то батюри давали.

20. Вимічали таких начальників, шо були.

21. Змушували. Визивали у штаб і примушували йти. Деякі добровільно.

23. Хіба в лісі.

24. Удень ходили і вечором пізно. Бува спиш, а воно підійде під вікно, постука, відкриєш йому. Позабирає все, шо не є і муку. Та все забирали під мітьолку.

25. Ну як не забрали всього, то приходили і на другий день добирать.

26. Ну як усе ж позабирали, почали пухнуть, вимирати, цілі сім'ї вмирали. У 1933 найбільше.

27. Їх забирали в інтернат. Батьки померли, а дітей забирали в інтернат. Був і у нашому селі. Там перебували Кулічік Грицько, Уляша (покойна), Санька, ще жива, тоже була в інтернаті.

28. Хто багатий був, той не голодував, а бідні вимирали бо нічого було їсти.

29. Я ж кажу, хто за чим очепилося, те й вижило.

30. Ніхто не помагав нічого, бо ні в кого нічого не було.

33. Та ото ж листя, а галети пекли з липи.

34. З липи.

35. Та хто ж їх? Нічим було ловити.

36. Ну ото ж понесе мати одежі, а відтіль принесе то хлібину, то зерна трохи або мукички. Моя мати їздила і в Челябінськ. Возила, наволочку набере сорочок, а назад привезе муки клунок. Та так і жили. Вона в заготзерні робила.

37. Був.

38. Дуже багато померли. Сім'ями вимирали.

39. Ну я такого не знаю, шоб хто кого їв із людей.

40. На кладовищі на старому. Батько в мене один умер. Ми робили йому і труну. А тоді на нього ще привезли 12 душ, перекинули, як скотину. Ото й усе. Рядниною заклали і закидали землею.

41. Чим? Не платили нічого.

42. Та ото ж на старому кладовищі, де Петро Тихонович. Ото ж оградка, а на канаві їх заховано 13 душ.

43. Раніше поминали, а якже, поки ходили, а тепер на нове ходять.

44. Тепер поминають, а раніше не поминали.

45. Є. Тройця. Нуда, православна.

46. Були хрести дерев'яні, а так нічого нема.

47. Розповідала, а якже.

48. Ну це влада робила все. 51. Це те, шо міняли.

 

ХОМИЧЕНКО
Ганна Іванівна,
1908 р. н., жителька с. Покровське
Зіньківського району Полтавської області,
у 1933 р. с. Баличовка Зіньківського району
Харківської області

(запис 11.09.2007 р., Скрипник Оксана Тарасівна -
педагог-організатор Покровської загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів, керівник пошукового загону)

4. Пам'ятаю, я вже була замужем. І в мене у 1933 народилася третя дитина - Олена, перед нею були Таня і Катя.

5. Урожай був непоганий, а все, шо люди надбали, то забирали.

6. Збирали бригаду, хто хотів і записувався до бригади. Ходили і збирали всі продукти. Говорили: «Закон такий». І шо ти їм зробиш? Свої ж, сільські і забирали. Не любила їх.

7. Кажеться ні, а точно і не знаю.

8. Нишпорили кругом - по хлівах, на печі, на городі, на гору лазили. А хто їх питав за ті бомаги? Приходять і забирають. Кажуть: "Закон такий".

9. Не бачила, не били. Не арештовували. Якшо знайшли зернину чи картошку, то просто забирали, а бить - не били.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 961

10. Лиха його година знає. За це не скажу.

11. Не боронилися. Просились, плакали, але забирали. Прийшли до сусідки. Одна на піч лізла шукать, а там клунок зерна був. А з-під неї вибили лаву, то й вона більше не лізла.

12. В нас хлібець (зерно) був. Ми в сніг заховали, а, як розтало - до корови в ясла. Один побачив зерно, але сказав, як вийшов, шо немає нічого. Не знаю чого, а пожалів нас. Ото й вижили.

13. Комсомольці ходили. Ходили з щупами, і в печі, і в плиті шукали. На горищі мички забирали. Страшне время було. Померли вже ті, шо ходили.

14. Бригадами по три-чотири чоловіки ходили. Свої сільські і ходили. Чужих не було.

15. Хто закопував, то в хаті ховали, під стріху в маленькі клуночки. В печі глиною замазували.

16. Хто в колгоспі був, їсти давали. Варили в дворі, туди ходили і брали.

17. Забирали полотно, де луччя одежа, рушники.

19. Не можна, борони Боже. Мої діти пішли збирать в поле, їх нагнали, привели аж у двір. А я вночі літру горілки віднесла їм, шоб дітей не займали, але не давали збирать ні старим, ні малим.

20. Федір Ромашко охороняв поля. Був об'єщиком. Мене жалів, шо дітей стільки було. Кажу: "Федько, в мене ж діти, коровка". Комірник був Василь Чоботар.

21. Хто хотів, хто - ні. Сусіди були трудящі, їх вигнали з хати в садок Лихопоя, вони десь там і померли, бо не хотіли йти в колгосп.

22. Змушували. Хто не хотів - з хат виганяли. Заставляли йти. Мій чоловік перший пішов у колгосп, я зразу не хотіла йти.

23. Не ховали. Ми тоже корову здали. А другі: і коней, і рала, і плуг. Весь реманент.

24. Вдень ходили, тільки вдень.

25. До нас два рази приходили. До кого як.

26. Тепло вже було. Люди пухли, мерли, бо їсти немає чого. Жила одинока жінка Оксана. Пішла я її провідать, а вона мертва лежить з ложкою старою в руках.

27. Десь дітей забирали, а куди - не знаю.

28. Хто зумів сховати, то хоч трохи спасало. Ми ж заховали. Люди старались шось приховать. Зернину чи картошку.

29. Хто тримав корову, той вижив. А може шо заховав. Бублик Федір - голова сільради сказав: "Заріж манюнє телятко і дітей спасай".

30. Та де там? Кожен про себе та дітей думав.

31. Їли шо могли: листя, конюшину. Одежу чи полотно міняли.

32. Брат Василь був у мене, та в нього своє лихо, в мене - своє.

33. Листя вишні, акації їли. Ягоди збирали, в кого були.

34. Листя вишні, кропиву, акацію. Листя сушили. Де були кагати картопляні - збирали недогнившу картоплю, перетерали з листям і пекли галети.

35. Цього не знаю. Ми не їли. Може в других сім'ях, не знаю. Кажуть, голубів їли.

36. Я ткала, чоловік шевцював. Ото так трохи підзаробляли, міняли. Я дві свої спідниці виміняла на їжу.

38. Багато. Було вся сім'я вимре.

39. Цього не бачили. В сусідніх селах побалакували, шо було. В нас Бог сохранив від такого.

40. Давали підводу, двох крепших мужчинів. Всіх зразу на підводу по дворах збирали. І в одну яму на кладбіщах закопували.

41. Хто там платив?

42. На кладбище вивозили .

43. Зараз поминають, та й тоді по сім'ям поминали. А при совєцькій власті ніхто не говорив про це.

44. Зараз да, а за радянської влади церкву розвалили. Гарна, велика була. А розвалили.

45. Є церква, куди відноситься не знаю. Батюшки чогось в нашій церкві не задержуються.

46. Ні, немає.

47. Знає, але не вірять, шо таке лихо пережили. Я голод, війну пережила, і скоро сто років мені буде

48. Хто їх знає. Наверно власті такі робили.

 

ХРАПАЧ
Микола Костянтинович,
1938 р. н., житель с. Комсомольське
Зіньківського району Полтавської області,
у 1933 р. с. Пірки Грунського району
Сумської області

(запис 20.04.2008 р., Храпач Ніна Василівна)

4. Ну, за 1946 пам'ятаю, а за 1933 з розповіді матері знаю.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 962

5. Причини були різні. Забирали, накладали план на заможних і не тільки на заможних, а і на колгоспи план був. Вивозили все зерно.

6. У людей ходили спеціальні бригади, приходили, забирали.

7. Не знаю такого я. Не розказувала мати.

8. Не знаю. Не було, а може і були документи, та вони нікому не показували.

9. Були і арешти, і висилання були.

10. Ні, цього не було.

11. Та по-різному ховалися, закопували і ховали десь у лісах, у лугах, свій хліб і продукти ховали. Це ті, що заможні були, щиталися середняками.

12. Були случаї, шо закопували на чужім городі, ну шукали дуже тщательно, шукали і щупами, скрізь переколювали, де нарушена земля, і забирали.

13. «Продразвьорстка», так називали. Бригади називали по-різному: «конателі» і по-всякому.

14. По-всякому було, по п'ять і по три чоловіки, і були свої мєсні комсомольці, так називалися комсомольські бригади.

15. Та ніде. Де ж ти їх заховаєш, находили скрізь. У нас, казала мати, шо на горищі була захована квасоля на підшиві і закладена кирпичем, по кирпичині замазана, прийшли і забрали.

16. Давали. Ну раз у день якийсь варили, харчувалися хто ходив на роботу.

17. Забирали худобу і продукти і все, шо було.

18. Закон цей був у дії. Хто на колгоспному полі, якщо впіймають, хто нарвав колосків, то могли засудить і давали срок.

19. Якби дозволяли, то не судили б.

20. Ну охрана була спеціальна.

21. Були, шо і хотіли, були безземельні, в яких не було статків, ішли добровільно. А ті, що заможніше жили, заставляли принудітєльно, не хотіли добровільно, заставляли насильно. Накладали, як на нашого діда, план. Раз виконав дід, удруге виконав, а на третій раз наклали, то нічим було виконувать. А так як дід і баба були старі, засудили батька і відправили. Він там ото був два роки на принудітєльних роботах, а далі прийшла бригада і все забрали з дому. Дід з бабою померли з голоду, а мати пішла десь у якийсь совхоз чи колгосп на хутір «Рижий». Перебула там зіму і одно літо, поки батько прийшов із заслання, а тоді вже вони вступили в колгосп.

22. Да.

23. Такого я не знаю, де переховували. У нас забрали биків, пару коней, а комору і хліви забрали на пікарню в Зіньків.

24. Ходили, в любе время суток могли прийти.

25. Ніхто нікому не об'являв, коли хотіли, тоді і нагрянули. Могли й по-двічі, могли і по-тричі. Раз зроблять заход, через тиждень ще зроблять.

26. У 1932 почали мерти, а в 1933 - цілими сім'ями вимирали.

27. З тими дітьми, шо пооставались від тих, шо порозкуркулювали і тих, хто остався живий без батька і матері відправляли в притулок, «патронат» називався. Там їх держали до совершенноліття, тоді на роботи в Ф30 забирали, у Донбас роз'їхалися. У селі був патронат, там тітка моя кухаркою була.

28. Хто на роботу ходив. Були всякі родини. Хто ходили в колгосп, то в них щось оставалося, то того не вимітали. Була там мо де картошка, зерна якогось трохи було, то ті пооставалися.

29. Ну більша була опора в кого було за ким.

30. Та трудно було з цим, кажуть, шо не дуже ділились, потому шо те, шо було, то хоч і було, то могли ноччю вкрасти, ходили злодії, лазили, забирали, то ділиться нічим.

32. Було таке. Хто заможніший був, той допомагав.

33. Їли все, шо росло. Гнилу картошку і рослини всякі, які були в лісі там.

34. Було таке. Дуже виручала сушка дички груш, липа, молоді пагони, щавель, є така там кашка. Крім липи, з акації їли цвіт.

35. Та усе, шо можна було достать. Горобці і граки.

36. У1933 можна було. Були обмінні пункти, де приймалися цінні вєщі, хрести, золоті кольца, всякі украшенія. Можна було мінять на продукти.

37. Був. Там давали більш-менш стабільно пайок по карточках.

38. Конкретно ніхто не знає. Дуже багато того, шо цілими родинами вимирали.

39. Були такі розмови. Мати вспоминає, шо були такі случаї, та конкретно не хотіли називать, то шо вони пооставалися живими і тепер у них є діти і правнуки.

40. Померлих від голоду хоронили, де тільки могли. В основному хоронили бригади спеціально створені. Об'їжджали по дворах через день чи два, забирали і ховали на кладовищі не в трунах, а хто в чому прийдеться. Хоронили в одній ямі, скільки вимерло і поховали. Ховали по огородах, хто далеко від кладовища, в кого було ще кому захоронить, ховали й дома. І на місцях, де вмер, і хоронили.

41. Ну ті, шо спеціально була у них підвода, людей двоє чи троє. То їмдавали продукти і вони хоронили.

42. На подвір'ях. Мало сохранилися у кого хрести. Чотири кладовища було.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 963

43. Обов'язково.

44. В кого осталися рідні в церкві подають ґраматки. Батюшка зачитує за упокой. А за часів Радянської влади тільки у церкві по ґраматках, шоб ніхто не знав від чого помер.

45. Є. Православно-християнська церква.

46. На кладовищі хрести є, а пам'ятників і стел немає ніяких.

47. Конєшно. В кажній рідні дід і баба онукам розказують. Атак, кому ти розкажеш?

48. Тодішня влада винна була.

51. Торгсін. Його пізніше називали «ламбард», де міняли золото.

 

ХРАПАЧ
Оксана Сергіївна,
1923 р. н., жителька с. Комсомольське
Зіньківського району Полтавської області,
у 1933 р. с. Пірки Грунського району
Сумської області

(запис 23.04.2008 р., Храпач Ніна Василівна,
Храпач Володимир Миколайович)

4. Пам'ятаю.

5. Влада забирала все.

6. Влада, бригади.

7. Не було ніяких донесень.

8. Та не було нічого. Не показували ніяких документів. Заходять і лазять, де шо не є вимітають.

9. Та люди й плакали, просили. Вони когось штовхали, та не арештовували.

10. Та не було такого.

11. Плакали тайпросили.

12. Та вони так лазили, до мишачої дірки долазили. Все вимітали.

13. Ну, бригада прийде і лазять. Їх звали «конателями».

14. В нас у селі ходив і Сухиня, Пацагиря, Прядко. Багато їх ходило, по шість, може п'ять. Скільки хоч ходило.

15. Та де ж ти їх заховаєш? Вони вилазять, ніде не заховаєш.

16. Оцього я й не помню. Вже як там ходили, то якусь баланду давали. Я ходила на буряки, то півлітровий черпак побовтюк і сухарик давали.

17. Та ні. Та худобу мо й забирали, а тряп'я їм не нужне. Вони тільки оте, шо людям їсти, оте забирали.

18. Та чула, шо судять. Колоски не давали збирать.

19. Не давали, та ходили. А охраннік на коні наганяв нас, бив нас батогом, торбинки однімав. Не дозволяли збирати залишки городини.

20. Та намічали ж людей, яких там намітили, то охороняй там комори, то сторожів якихось.

21. Та мо дехто і йшов, та більшість заставляли. Не хотіли йти в колгоспи.

22. Ну змушували. Давали червоні квітчасті ложки по п'ять штук. Шо ж, заставляли, пишись і все. Визивали у штаб. Ходили в штаб туди. Сутками людей держали. А діти в кого вдома були, як зимою топилося у хаті, на хату лізли, бовдурі затикали, шоб дим у хату йшов, а діти ним подавились, бо батько й мати в колгосп не пишуться, а дітей димом подавить.

23. А де ж би то заховаєш? Поки ж ти в лісі там держатимеш?

24. Коли їм придумається. І вдень і вночі йдуть.

25. Ну хтозна ж скільки разів? Може й тричі. Думають, шо хтось приховав, та й найдуть ще. Підмітали чуть не кожний день.

26. Ну 1932, а 1933 - найбільше. Мертві й на вулицях лежали. Дохлі, не мертві, а дохлі.

27. Та був якийсь патронат. У нас у селі був патронат.

28. Та начальство, ті шо конали, не голодували.

29. Ну хтозна ж хто. Так виживали, ну хтозна ж, як могли, літом паслися. Виживали по-собачому.

30. Та ніхто нічим не ділився. Ні в кого нічого й не було.

32. Воно ж таких і родичів не було, шоб не голодували. Це хіба шо начальники, а то всі голодували.

33. Ну хтозна як, хто як міг, хто чим.

34. У ліс ходили, груші носили, варили та їли, ягоди там у лісі які собирали. Коріння ніякого не їли. Калачики. Та більш липу. Липа така і галушки варили. З липи найлуччя мука, вона купи держиться. Липове листя харашо місити.

35. Та й горобців люди їли, а з тварин шо ти вловиш, як нема ніде нічого.

36. Та в кого було. Так воно ні за шо. Моя мати їздила десь, не знаю куди, полотно міняла, сорочки такі пошиті, такі готові бабські. Ото за полотно привезе там якийсь кілограм тії мукички, хлібину.

37. Ну я за міста не знаю, а села повимирали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 964

38. А хтозна. Дуже багато їх вимерло. Не повмирали, а подохли.

39. Та хтозна. Казали там на одну бабу, хлопця з'їла, а хтозна.

40. Та на кладовище возили. Яму викопають, як для скотиняки, і туди не по одному вкидали. Загорнули та й усе.

42. Ну, на кладовищі. Були люди такі, шо і дома яму викопають. Коли хтось є в сім'ї живий, то хоч у шось загорнуть та закопають.

44. Та в кого рідня осталась, то хоч ґраматку в церкві подають, а там батюшка читає про дохлих. Ну за Радянської влади церкви не було, забороняли молитися.

45. Ну в нашому селі є церква православна.

46. Нема нічого там, і гробки там порозсувалися, ніхто за ними не вхажує, рідня повмирала, а так вже, де молоді, вони вже і не згадають.

47. Ну, должно, всі знають, хто тепер живе. Рідня. Розказую всім за голодомор.

48. Начальство, влада чи комуністи.

51. Торгсін. У Охтирці був Торгсін. У нас був золотий хрест у матері. Ми з батьком їздили в Охтирку. Він мене взяв. І там виміняли клуночок муки.

 

ЯРЕСЬКО
Євдокія Данилівна,
1914 р. н., жителька с. Покровське
Зіньківського району Полтавської області,
у 1933 р. с. Баличовка Зіньківського району
Харківської області

(запис 23.09.2007 р., Скрипник Оксана Тарасівна -
педагог-організатор Покровської загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів, керівник пошукового загону)

4. У 1933 був голод і в 1947 році був голод, ну вже не такий. В 1947 році вже так від голоду не страждали. У 1947 році збирали минулорічну картоплю, вона була мерзла. З картоплі пекли галети з конюшиною.

5. У 1933 році урожай був, усе вродило і хліб, і овочі. У 1947 році урожай був, та його не давали людям. Причина голоду була та, шо все забирали по приказу властей. В нас було в сім'ї 6 дітей, батько і мати. В 1933 батько і брат померли.

6. В людей все забирали, просто приходили додому і все. В колгоспі давали по 100 грам хліба і ріденьку кашу. Комсомольці все забирали і десь відправляли.

7. Було таке, шо заявляли на сусідів в кого десь було закопано зерно. Доносили із-за обіди, шо в того є, а в того немає. Винагороди тим, шо доносили, не давали.

8. Просто відбувалось. Прийшли, знайшли щось і забрали. Хоч плач, хоч рятуй кричи. Документів утих, хто ходив, не було. А може й були, ну їх не показували.

9. Не били тих, до кого приходили, не карали, а все - продукти, зерно забирали насильно. Даже в колодязь опускали у кусках полотна зерно - і там находили.

10. Ні, зброї не було. Так відбирали хліб. Не дивились на просьби та сльози.

11. Люди не могли оборонитися, шо вони могли зробити проти власті. Боялися і корилися.

12. Люди ховали і в землю, даже закопували. Та знаходили, одкопували, і в полі знаходили. Як найдуть, то кажуть: "Товариші, знайшли!"

13. Шукали комсомольці, активісти. Шукали щупом. Ті, хто шукав, уже дехто і помер давно. Наприклад, Вечеря Олена.

14. Ходило їх по три-п'ять чоловік.

15. В погрібі закопували, на городі, в ямах. В хаті ховали в припічку ячмінь і замазували глиною, шоб не видно було. Однак шукали.

16. У1929 році в колгоспі їсти давали, а в 1933 році їсти давали тим, хто ходив на роботу. Давали баланду. Врожай кажеться тоді добрий був, та повигрібали все на світі.

17. В сільраді була архива, я там прибирала, то бачила, шо там було все: полотно, рядна, рушники. Худобу в дворах в людей не трогали.

18. Не пам'ятаю. А збирати колоски в полі не можна було, не дай Боже.

19. Був сторож колгоспний і об'єщик. Він гонив усіх, кого побачить. Як біля поля побачив, так і гонить. Коли, було, несеш солому, то він під'їде на коні і підпалить.

20. Були сторожі, охороняли і поля, і колгоспне добро. Людям збирати нічого не дозволяли, хоч воно і пропадало.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОН — 965

21. Хто і добровільно йшов, а хто не хотів, то їх виганяли з хати. Жив Отченко Юхим, построїли вони нову хату, в колгосп іти не хотіли, їх вигнали. Вони пішли до Лихопоїв, жили в землянках, там і погибли.

22. Тих, хто не хотів, заставляли йти в колгосп. Залякували, шо виселять і вивезуть.

23. Не ховали. Та не хотіли віддавати, як ішли в колгосп. Здавали все, шо було в хазяйстві: кінь чи збруя, плуг, рало, борону.

24. Вдень в основному ходили, бо лучче було шукать.

25. Приходили, та шо тоді було брати. Раз, два прийшли, забрали, а потім, шо вже забереш? Та й голодовка була.

26. В 1933 найдужче мерли. Весна підходе, нема чого їсти. З голоду пухли люди. Бувало, шо вимирали цілими сім'ями.

27. За це не знаю. А діти в 1933 році мерли страшне.

28. Були такі, шо не голодували, ну мало. Хто корови держав, той вижив.

29. Багато вижило ті, хто ходив на роботу. А як дітей багато, то дітям зароблене віддаси. Та хіба всіх спасеш, як спасати немає чим?

30. Та ні, Боже сохрани, не ділилися. Отам може хто коли, хоч каплю молока якій дитині виділив.

31. Ходили на роботу, шось міняли на їжу. Їли то вже шо попало: конюшину, трави.

32. Та не було такого, шо давали. А шо давать? Самі спасалися.

33. Копали у 1933 році в їжу корінці, та я уже забула з чого. Їли конюшину і ягоди.

34. З дерев їли листя, з акації їли, ну вона недобра була. З вишень їли листя. З клеверу були пахучі галети схожі на оладки.

35. Було таке, шо їли тварин. Із дичи шось траплялось. Навіть людей ловили, але ті втікали.

36. Та ж не було за шо купувати. Ніде нічого не купували. Рось можна було поміняти за одяг, молоко, якісь старі домашні речі.

38. Багато. А шо там, скільки їх - хто знає. Стільки часу пройшло, хіба згадаєш усе. Умирали і молоді, і старики, а дітей скільки. Царство їм усім небесне!

39. Ні, не було. В сусідніх селах так говорили, шо було таке. Але чи точно, чи придумали, не знаю.

40. На кладбіще возили в яму, вкидали без труни. Ото так хоронили. Їздили підводою по під хатами, збирали мертвих. Був дядько виділений, назначала сільська рада.

41. Ніхто не платив нікому нічого.

42. На кладбищі.

43. Зараз поминають, а тоді ніхто не поминав.

44. Тепер згадують і поминають.

45. Давня церква була построена, гарна, з колонами, її совєцькі власті розвалили.

46. На кладбіщі хоронили. Пам'ятників немає.

47. Розказувала і діти з школи приходили. І дітям своїм розказувала, і внукові. Та й правнук у мене вже великий. Розказувала, і самій не віриться, шо таке пережили. Зберемось та й з сусідами балакаємо.

48. Важко сказати. Хтось же це робив, голодом людей зі світу зводили.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 966

КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БЕЗСМЕРТНА Любов Михайлівна, БІЛИК Євдокія Дмитрівна, ДЗЬОХ Марія Євменівна, КАЛЕНІЧЕНКО Ганна Сидорівна, КАЛЕНІЧЕНКО Марія Несторівна, КОЛІСНИК Параска Тимофіївна, ЛЯПОТА Оксана Онисівна, ТАРАСОВСЬКА Марія Данилівна, ТОВСТЯК Ганна Леонтіївна.

 

БЕЗСМЕРТНА
Любов Михайлівна,
1923 р. н., жителька с. Білухівка
Карлівського району Полтавської області

(запис 15.09.2007 р., Якименко Наталія Вікторівна,
Семеренко Аліна Леонідівна - члени експедиційного
загону «Калинонька» Білухівської ЗОШ)

4. О Боже, пам'ятаю. Сильний у 33 був, сильний голодомор був.

5. Ти знаєш, оцього я даже не могу помнити. Голод був сильним.

6. Хто його зна. Я даже не знаю хто тоді ходив. Люди, а хто був. Чужі ходили.

7. Ні, цього я не могу знати. Ми сиділи, прищулились. Шо там батьки наші казали. Сиділи позгинались у полотняних сорочечках. Боялись.

8. О, ні, я не знаю. Не буду казати. З батьками балакали, нам це зовсім не касалося. Мені було 12 год, хто його зна, з якими даними хто ходив.

9. Хтозна, у нас в сім'ї такого не було. Боялись, думали, шо й батьків наших заберуть. Ми були зовсім дітьми.

10. Ні, я не бачила.

11. Та ніяк.

12. Та ховали. Квасоля була, знаю, шо оставляли. Мама наче казали, шо на насіння оставляла торбиночку і те взяли.

14. Хтозна, хто це був. Їх було двоє в нас, два дядьки, гомонущі, цікаві. Чи батьки знали, ну ми не знали.

15. У комин ховали, на горище.

16. Та в колгоспі давали. Була ж кухня колгоспна. Як підеш на роботу, дадуть. Батькові пайок давали. Я ходила з глечиком, давали затірку. Я руками пірнала і їла, як ішла. Столова колгоспна була, де живе Іван Козьора. А хто не був на роботі, тому не давали.

17. Не взяли в нас нічого. В нас і корова була. Барахло було, носили, міняли на макуху. Полазили, пошукали, ну не взяли.

18. Закон? Чула, шо як візьмеш, то судитимуть. Бувало, хто возьме, то нізащо судили. Так і не верталися. М'яли колоски, бо голод заставляв все робити.

19. Заставляли збирати у колгосп. Шо обімнеш, укинеш у рот, то твоє. Ходили збирали колоски, а так шоб додому - ні.

21. Це тоже проблема. Хто його хотів. Воно зробилося усе, як із-за вугла. Все оформилось і кончилось. Народ бідний, йому однаково.

22. Нута, якжежвоно, хто його зна. Пішли. Сказали: уже ми в колгоспі. А хто був багатий, зсилали, розпродували їх.

23. Де її сховаєш? Возьмут, возьмут. У нас була корова, так вона й осталась.

24. Та удень, та бувало - дивишся. Якшо шось не оддавав, то ноччу приходили.

25. Як було за чим ходити, то багато раз приходили, шоб забрати.

26. Та коли ж - як обезсилилися. Особенно 33 год був страшенний пад.

27. Хто його зна. Та таке воно, не буду й видумувати. Сироти були, так поміж людьми й повиживали.

28. Хто був такий ближчий. Например, у столовій робив.

29. Хто його зна. Я про себе скажу. То міняли коймо. То батько решетував зерно. У чобіт упаде, принесе. Коровка була, з покрівлі годували її. Заколотиш молочка - так і виживали, не пухлі були - так і вижили.

30. Боже, та чим же ділитись, яку каждого нема нічого. Як одніс якийсь платок за рижієву макуху, то хто ж кому дасть.

31. Корова доїлася, качани мололи, бересток. Побризкаєш молочком, та отож так і помагали. Сусідка Наталка Конониха прийде до нас, то їй такої заколоти дадуть, то й їли. Ладніший помогти, так не було нічого.

32. Хто його зна. У нас такого роду не було. А то були двоє-троє, так голодували, як і ми.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 967

33. Бересток, качани з кукурудзи. Мололи, сушили, терли.

34. Бересток найдужче, все його люди мололи. Бур'яни всякі рвали. Булиголови понаїдаємося, та ходимо, блудимо.

35. Такого в нас наче не було. Коні дохли, так туди не всякий потовпиться.

36. Купити грошей не було, міняли за тряпки. Ходили по радгоспах.

38. Тоже я не знаю. Багато. Померло дуже багато, по багато, по хатах, по дорогах лежали. Ідеш -дивись зігнувсь.

39. Так не чути. Хто його зна. Коні пропадали, та вивозили. То їх розбирали, хто ближчий до них був. А про людей не чула.

40. Ой, Боже. Де попало. Вириють руками пригорнуть. А тоді вже як понаїдались, шукали ті місця, переносили на кладбище.

42. На кладбищі ховали. Шукали, викопували ямку, невродь переносили. Хто такий здоровіший - в садках ховали, в оселі.

43. Ну аякже.

44. Ну аякже.

45. Є церква. Не знаю.

46. Є. Хресту центрі села поставили.

47. Аякже, розповідали, конечно розказувала, шо таке страшне голод. Аякже.

48. Влада тодішня.

 

БІЛИК
Євдокія Дмитрівна,
1922 р. н., жителька с. Білухівка
Карлівського району Полтавської області

(запис 07.07.2007 р., Якименко Наталія Вікторівна,
Семеренко Аліна Леонідівна - члени експедиційного
загону «Калинонька» Білухівської ЗОШ)

4. Та, а чого. Я сама перенесла його. Рвали молочай з корінцями та їла на призьбі, сиділа.

5. Ні, було спеціально зроблено голод. На Берестовій та на Власівні поїзди топили в річці із зерном. У глечиках все забирали. У баби Феньки за столом сиділи з наганом. Мого брата Гаврила визивали, хоч один качан кукурудзи є, неси й той. Їздили наші на Донбас і доставали, купували хліб. Селам дуже, дуже трудно було.

6. Полномочених заставляли. Не давали зовсім дома, все забирали. А те, шо в полі, звозили.

7. Та я такого не помню. Не доносив ніхто ні на кого. Сусіди страдали, піддержували один одного. Присилались сюди люди, лазили по горіщах, усе насіння забирали. На другий год шоб нічого не посадили. У мене умерло два брата - Гаврило і Лука.

8. Ну, аякже. Їх присилали, вони приходили вооружонні. Собраніє було, заставляли всіх іти. Аякже, були в них документи. Це ж не свої робили. Посіви всі витруювали, це ж приїжжали, ким вони привозились - ніхто нічого не знає.

9. Такого я не буду казати. Мого брата визивали до баби Феньки. У неї у хаті стояв стіл, а за ним сиділи уполномочені із наганами. Брат був ще неповнолітній. Ширяв братові нагайом у пику: неси шо небудь.

10. Мали зброю. На стіл положив наган і визивав мою маму. Їх називали агентами по заготовці зерна. Дуже страшно було, дуже.

11. Ти не маєш ніякого права, як би ти боронився. Як у кого шо було, то люди в глечиках чи горщиках, чи цеберках виносили і ховали, а дома все одно б вони позабирали. Люди були настрахані, налякані.

12. Та можна було, та це рідкі случаї. Приловчались, замазували у коминах, всьоравно шукали.

13. Уполномочені, агенти.

14. До нас не приходили вони, до сусіда три душі сиділо - один з нашого сельсовету і два приїжджих.

15. Закопували в землю, на городах хто ховав, в коминах, хто де. Даже в верхах підвішували, та це рідко проходив такий номер. Вони знали, вони забирали.

16. Та отож давали. Столова була, де Маша зараз живе. Раз у сутки то галушки, то локшу, то затірку варили. Ще не розвидниться, очерідь до кладбища. Я ходила по мамин пайок, а для дітей давали ополоничок варива. Кашубівський батько був зав столової, сердився, хто рано приходив. Люди обурились, його вигнали. Він і помер. Підліткам коло річки в конторі давали вариво. Діти йшли із села туди, брали герунчики і йдемо по кандьор. А старшим столова була.

17. Ні, ні. Такого нічого не було. Одне найдужче терзали за посів, шоб не було насіння в тебе посіяти.

18. А, та шо там за закон. Як назбираєш, засудять та усе. За колоски сиділи наші люди.

19. Ні, не розрішали.

20. Це охоронялося колгоспниками. Сторожі, а поле степники, об'їжчики. Туди ніхто не ходив, бо знали шо такий закон.

21. Та йшли багато, йшли всі. Рідкі сім'ї такі, шо не йшли. Ті повиїдали чи повисилали. Йшли. Бо бачили шо система така - не підеш, жити ніяк.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 968

22. Аякже. Мій батько не собирався йти. Коні були, машина була конна, плуг, віялка. Позабирали все. Хлів розібрали. Шість поросят, все забрали, сарай для коней розібрали. Як тільки пішли в колгосп - батько заліг і вмер у 32 годі.

23. Та цього я не знаю. У сараї пара конів і лошак були, прийшли забрали і все. По первах люди протестували, а потом поняли, шо безсильні. Хто бідний, сам ішов зразу, а заможні опирались, а потом йшли, бо все забирали.

24. Вдень ходили, де ноччу.

25. Як замічали, могли ще прийти. Були такі двори, що ні разу не були. В кого нічого не було. У діда Антона покійного хата здорова була, і ото як наззивають, а вони за столом сидять і книжки лежать. Як прижмуть - хоч один качан принеси.

26. Коли? Та ото так - весною почали вони вмирати, як стали ходити, як стали робити. Ми йдемо з герунчиками по той кандьор, а трупи лежали. Були підводи, які викопували ями на кладовищі, туди скидали і заривали. Найбільш вмирали здорові чоловіки, яким треба було багато харчів.

27. Опікувались колгоспом. Їх забирали в яслі. В яслах надівали квітчастенькія пляттячка. Там були няньки, там були і діти.

28. Та мало зовсім. Були якісь може канали доходні. Ну мало совсім було таких людей. Як воно в Клімовни було - батько робив ветврачом, то вона каже, шо голоду не було.

29. Вижили люди, хоть і голодні й пухлі. В нашім селі не так то багато померло. Годували кандьорами, підгодовували людей, оце ж таки хоч шось було в колгоспі.

30. Да, було таке. Люди дружні були, помогали одне одному. Особенно у кого корови, то ділились молоком. У нас корова пропала. До Секретарів понесемо накидку та на молочко поміняємо, замісимо із листками і їмо.

31. Рвали бур'ян у болоті, шпичаки, булиголову. Зелень всяку їли люди. На вгород піду, молочаю нарву і як здім з корінцем, то наїмся. З мамою вижили зараді того, шо голова на кватирі жив. Мамка дуже пухла була.

32. Ділилися, родичі помагали одне одному. Надоїла глечик молока, однесла сусідам, а тій людині була велика поміч.

33. Булиголову, різні лопуцки, мишій обшмульгували, перетокмачували калачі, забудьки. Це вже як стало рости. Мені інтересно, шо оце ж після голоду були всі пухлі, а город посажений був. У жнива кукурудзу варили і стали люди поправлятися.

34. Булиголову, різні лопуцки, мишій обшмульгували, перетокмачували калачі, забудьки.

35. Коні дохли. Везли коняку на кладбище. А люди з мішками і сокирами бігли. М'яса я не їла, а печінку і досі помню, мама приносила.

36. Обязательно. Їздили люди хто міг, в кого було за шо - на Донбас і в Білорусію. Хто сильніші мужчини. Бувало, шоодбирали.

37. Не знаю, але наче не було.

38. В нашім селі не багато померло. В других селах, кажуть, багато. Вообще повмирали сильні мужчини, яким треба було багато їсти.

39. Чула, шо Прохорова Галька - Махота - вона народила дитину і отож спожила. Її засудили.

40. На кладовищі. Колгосп виділяв людей, спеціальні підводи були, забирали, копали ями, складали і хоронили.

41. Та колгосп трудодні писав.

42. На кладовищі тіки ховали.

43. Рідні поминають.

44. Як молебень читає піп, то згадують.

45. Є церква. Не знаю.

46. Є. Хрест у центрі села поставили. І рідні на гробиках поставили.

47. Аякже, розповідала.

48. Влада тодішня.

 

ДЗЬОХ
Марія Євменівна,
1911 р. н., жителька с. Варварівка
Карлівського району Полтавської області

(запис 21.04.2008 р., Голуб Тетяна Іванівна,
директор Карлівського історико-краєзнавчого музею)

4. Помню. Помню голод. Люди просили, ходили. А в мене батько добрий був. Каже: «Одломи й дай від кусочка». Батько такий був подільчивий і нас так учив.

5. Чому голод? Як вам сказати. Люди трудились, все було. Аде воно ділося все, що люди заголодали, онищіли. Все було і засуха була і неврожай був і забирали, як клали ми, то ми його не брали вже.

6. Щоб вам сказати правду не могу сказати, свої - не свої, чужих ніби не було, но забирали. Бувало, щось приховаєш, вернувсь - уже нема.

7. Я такого не помню.

8. Так а хто їх провіряло? Ми були сліпі і неграмотні.

9. Було й таке. Було й таке. Я ховала недалеко, то скоро находили й забирали. У версі приховаю, у лежанці приховаю, замажу - забирали.

10. А Бог їх знав. Чи та була в них зброя, чи може оця була зброя (показує на ціпок).

11. А Бог зна, може сильніші. Приховували. Може сильніші й боронились. Може й де й давали

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 969

кому, а були й приховували. Все забирали, нічого не оставалось. Помню лежать на горіщі, там поклала отож і примазала, забрали, понаходили - де шо приховаєш. Усе забирали.

12. Не було возможності. Не було де заховати. Їх таких було, що вони збирали, одбирали. Від них не заховаєш ніде.

13. Шоб вам сказати правду, я і не помню як їх називали та тоді воно не держалось нічого. Була обіда, плакав, стогнав, а проситься - не просивсь, бо вони ж нахально поступали, яка ж до них буде просьба.

14. А Бог його зна. Хто вони були, бо за горем нашим землю не бачив, не пізнавав ніхто. Може свої, може чужі, Бог їх зна.

15. Кроме у роті.

16. Бог зна, чи давали їм і як. Було поганенька хазяйка своїм трудом заробляла і вік проживала.

17. Ну хто шо охоту мав, те і брав. Нічого не бросали все забирали.

19. Як сказати - не дозволяли. Не дозволяли.

20. Ну як називались, хто вони були, як їх назвать. Хто хорошо з сторожами, то може й проходило, а як я ні з ким ніякої дружби не мала, то я нічого не мала.

22. Батько був трудяга. Що він мав - забрали, його й не перелічу вже. Сівалка була, жачка була, хліб обробляти - все в батька, реманент був. Забрали оті - ну як сказати - торбохвати, які не робили, а хватали, шоб мати. З батьком шо трапилось - тронувсь ума.

23. Мені чогось не діходило. В мене була й корівонька, була й птиця, гуси, все було, усе пішло марно. Я не знаю, де воно ділось. Ніхто не клав, а брали - хто приходив - забирали.

24. Бог його зна, воно всігда ніч була. І день, і ніч, не бачили, шо роблять, обижали, кругом обижали. Не давали жити, жити не давали. Так це було.

25. Уже забулось те. Це невчора було, це давно. Усе підряд ішло. В мене все було, а потім, як стали обижати - не стало нічого.

26. Умирали й умирали. В мене бабушка. А шо в мене було, я кажу: "Я понесу, трішки дам йому". Чесно кажу, не забула. А мати (дитини) хватає, хватає. А воно ручки простягує: "Мамо! Мамо!". Хоч би я - каже (мати) - не пропала! Ще й такі були матері. Це було таке. Я помню.

28. Чому? Трудилися. Значить трудилися. Я, напрі-мер, трудилася і шось таке й споживу. Хорош чоловік у мене був. Приносив 9 пайок, ділив усім потрішечку. Ми всі потрішкуїли пайку ту.

29. Як сказать - кому як повезло, а кому так Бог дав. З чого я вижила? Греблась, робила, старалася.

30. Такого не помню. Як в мене було шо, батько каже: «Є в тебе, а ти трошки зніми - товаришеві дай» . Батько вчив, оце я помню.

31. Було - позабувалося. Давня річ.

33. То шо змогла найти. Хто шо мог находив і проривав.

34. Та Бог його зна, не помню. І тоді зубів уже не було, бо висипалися. І наче не жила, но вижила.

36. Так як гроші є, а як нема грошей, то не купиш, а те шо виміняєш, якшо виміняєш. Трудно було дуже, трудно.

37. Та куди там чути, в нас в себе хватало.

38. Ні, я була не вчена, в школу не ходила, я дати не знаю - як, шо. Було люди кажуть, шо до школи її. «Нам учителями - батько каже - не бути».

39. Чути - не чула, но так не помню.

42. Не знаю. Хоронили. А де саме? Вже пройшли годи.

43. Поминають. І я було, десь, щось, та й доберусь до кладовища, було кого поминати.

45. До якого не знаю, но до церкви я ходила. При-їжжали, забирали мене до церкви.

47. Не розказувала. Як хароше - розказала б, а плохого я не розказувала.

48. Як сказати. То голод. Не могу сказати, хто вже винуват. Той винуват, шо забрав продукти, він не погибав.

 

КАЛЕНІЧЕНКО
Ганна Сидорівна,
1926 р. н., жителька с. Федорівка
Карлівського району Полтавської області

(запис 0712.2005 р., пошуковий загін «Пошук»
Федорівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, керівник
Ракосій Оксана Сергіївна)

4. В 33 році був плохий голод.

5. Забирала влада.

6. Комуністична партія.

7. Нічого не давали, була одна історія, шо молода комсомолка забрала в бабусі квасолю, а бабуся питає, хто ж ти є, я з Карлівки і случилось так шо вона стала її невісткою.

8. Ніхто їх не перевіряв.

9. Да, застосовували.

10. Вони мали гвинтівки.

11. Стояли, нічого не робили. Боялися.

12. Не можна, бо все забирали.

13. Обшуки створювали облавою.

14. По 10 чоловік.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 970

15. Ніде не закопаєш, ні заховаєш.

16. Давали.

17. Самі продукти і коні.

18. Як уже зерно наливалося, наріжуть їх, то за це дуже карали.

19. Не дозволяли, садили за це.

20. Комсомол.

21. Кой які хотіли, а деяких заставляли.

22. Змушували.

23. Ніде, стояла в сараї.

24. Дньом.

25. Один раз, бо не було шо брати.

26. Взимку 1933 року.

27. Опікувалися, забирали в дитсадки.

28. Всі голодували.

29. Вижили в кого були корови.

30. Допомагали.

31. Продавали речі, їздили на базар у Карлівку купували крупу, блини.

32. Допомагали.

33. Споживали найбільше берестового листя.

34. Бересток.

35. Зайців і ховрашків ловили.

36. Можна було.

37. Яку селі в городі такого не було.

39. Шось чула.

40. Звозили в одну яму і приривали.

41. Чим же платити, ховали від жалості.

42. Там колись колгосп садок посадив.

43. Ні, тільки рідні.

45. Так.

46. Ні немає нічого.

47. Знають, я тоже розповідала.

48. Владу.

 

КАЛЕНІЧЕНКО
Марія Несторівна,
1921 р. н., жителька с. Лип'янка
Карлівського району Полтавської області

(запис 08.12.2005 р., Аніпір Євгенія,
Раєнко Вікторія - учні 7 класу Лип'янської ЗОШ)

4. Пам'ятаю. Наче то вчора було.

5. Забирала влада. Був і неврожай, була і засуха, але вижити можна було.

6. Злидота така. Їх називали "викачувальники". Із сільради приходили люди, яких визначали, і забирали все.

7. Вообще-то видавали один одного. А чи винагороди були не знаю.

8. Нічого не мали. Їх просто заставляли і вони йшли. Свої люди були.

9. Я не знаю у нас на вулиці такого не було. Вони забирали, а люди мовчали.

10. Не знаю я. У нас у селі не застосовували. Вони так лякали.

11. Ніяк не боронилися. Люди мовчали, бо були налякані.

12. Вони все рівно вишукували, і на горищі, і на городі.

13. Полтавець. Приходять, лазять на горищах, огородах, сараях, у соломі, кругом.

14. По три, по два чоловіка. Підводою під'їжджали до двору і все що знайшли забирали.

15. Ніде не можна було, бо все одно найдуть. І нічого було й ховати, продуктів було мало.

16. Пізніше вже почали варити їсти. Варили галушки у полі. Тим, хто робив, давали їсти раз надень.

17. А нічого було забирати. В нас одні чоботи були на всіх.

18. Чула. Моя мати хрещена, Плотнік Наталія, пішла збирати колоски, бо в неї троє було. Її посадили на 8 років за жменю колосків.

19. Ні. Отож люди збирали і їх судили. Били їх батогами, їздив степник і бив. Бив і дорослих, і дітей.

20. Посилали людей - колгоспників.

21. Ні. Дуже не хотіли.

22. Дуже змушували. Накладали дуже великі штрафи, а платити нічим було, лякали. А люди не грамотні були, вірили всьому. Садили в тюрми, висилали на Соловки.

23. Не було де переховувати. Забирали і все.

24. Коли вгодно. І вночі, і вдень. А більше вночі.

25. Як забрали, то більше не йдуть. Вони вже бачать, що нічого взять.

26. У 1932 р., але мало. А в 1933 р., особливо весною, дуже багато.

27. Да. У нас забирали. Були дітяслі "патронат". Моя мама варила там їсти, ото того ми й вижили.

29. Хто зумів, той і вижив.

30. Нікому було допомагати. Ні в кого нічого не було.

31. Їли траву, шукали качани з кукурудзи.

32. Ми не мали, бо в нас всі голодували тоді.

33. Їли очерет "шпичаки", кропиву, берестки, листя, щариця. Із листя, яке давали, м'яли, варили моторженики.

34. Квіточки з акації, а найбільше з берестка.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 971

35. Їли гави, хом'яки, їли й собак. Ми не їли, а люди їли.

36. А за шо ви купите, чи виміняєте - як нічого ні в кого не було.

37. Конечно був. Може там і не так, а чула шо голодували і в городах.

38. Я точних даних не знаю. А вообще-то багато. В нашому селі була вчителька, Кацович Олександра Іванівна, то вона писала, регістрірували всих, хто помер. Померло в нашому селі більше людей, ніж осталося.

39. Ні, не чула.

40. Була підвода, на яку собирали людей. Хто ще й живий, а вже ніякий, й того забирали. Викопували на кладбищі яму і скидали туди. А як була вже повна, тоді закопували.

41. Ні.

42. Крім кладбища ніяких місць мені не відомо. Та й там вже зрівнялося все і заросло чагарником.

43. Як хто є рідний, то згадують.

44. Я не знаю. Думаю, що поминають.

45. Зараз у Білухівці є церква. До якого патріархату вона відноситься, не знаю.

47. Конечно знають. Всі кругом знають. Я розповідала і дітям і онукам.

48. Правітельство. Вони приказали, а ці підхльобники вже зробили. Вони ж самі не придумали б.

51. Чула таке слово, а не знаю, шо це.

 

КОЛІСНИК
Параска Тимофіївна,
1918 р. н., жителька с. Білухівка
Карлівського району Полтавської області

(запис 0712.2007 р., Якименко Наталія Вікторівна,
Семеренко Аліна Леонідівна - члени експедиційного
загону «Калинонька» Білухівської ЗОШ)

4. Та пам'ятаю, ті й годи. Мені було більше десяти год.

5. Забирала влада, по хатах ходили, в кого кукурудза була забирали. Даже те, що на насіння було брали, і били, лякали нас, що засудим.

6. Управа була, волость чи шо воно було. Заставляли, підкупляли таку, як Мелашку, а вона все докладала, помогала.

7. Не нагорода, шось давали - п'ятьорку чи руб якийсь.

8. Оддай і все. Оддай де торбиночки і все оддай. Лякали, а ми шо, пооставались з дітьми. Мама від голоду вмерла, а батько наш - була качка і селезень, пішов у Чутово, чи продав, чи не продав, убили його. Антон - брат, тільки чоботи знайшов.

9. Та чого - тоді ж і висилали. Знали, що багаті, люди, не такі, як ми.

10. Ні, не ходили шоб, просто лякали і все. Шукайте у торбиночках. І по жмені квасольки відбирали.

11. Ну і ховали, і вони сами забирали, шукай і все. Іноччуходили,лякали, давай і все.

12. Таки як у моїх годах, тоя не могла приховати, бо була мала. Курячка віддала корову за три цеберки кукурудзи.

13. Сліпий був на одне око. На Сахронів усе казали, на Шалів, Порфирій усе ходив.

14. І по чотири душі приходило, і де, може й три. Зайдуть, а тоді у другий край.

15. Лазили скрізь вони, трусили. Де сильніші діди та баби, то прикопували. А почули, шо є, то признавайся.

16. Варили. В мене сестра Катерина була. Їй треба було бути дома, так вона мене послала. В очерідь ставали і давали суп. З очеріді могли викинути. А у конторі був Пилип Омелянович, то сказав, випиши цим дітям мучки. Як викидали з очеріді то бувало оступиться хтось.

17. Ні, не брали того, бо в нас не було, корови забирали, у колгосп зводили. Забувся вже, яке воно було.

18. Чули, давали й по году. Тетянку судили, ще б жила, була засуджена за колоски.

19. Збирали ж, так у колгосп віддавали. Додому нічого не давали. В бутилочки намнемо та в пазуху колосочки несли додому.

20. Ну хто ж там, вони ж там вибирали -бригадири були, голова сільради, голова колгоспу - шайка їх.

21. Та заставляли, одбирали корови, а наш батько у яслах продукти получав. А він іде та пальцем маха мамі: одведи, бо біда буде. Мама взяла та й одвела корову.

22. Заставляли, не давали нічого їсти, то хоч шо небудь тикнуть, вони хоч заколоту зварять та й давали людям.

23. Ховали, шоб не оддати? Та такого я не чула. Усі поодводили, бо лякали, боялись.

24. Утром заходять, всі дома, бо вдень те туди піде, те туди. Може, і ввечері.

25. Прийшли ж, вони знають, що в мене нема. А коли є, то приходили і десять раз, і визивали по сільрадах, і скрізь.

26. В тридцять третьому найбільший голод був. Тоді вже жито уродило, то варили. Діти малі були у мого брата Грицька, повмирали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 972

27. Помагало ж, в колгоспі шо-небудь давали потрошку, а тоді нічого не давали, бо мерли. Все на світі повивозили, шо ж вони дадуть.

28. Да, всі голодували. Хіба то не голод, як молочка вип'ю. Дітей багато, де його набереш.

29. Якось і я, шо мені не голод, а вижила. Катерина була у Вакулисі, бурячки принесе. А те шо слабе, ніде не зароби, ні випросе, не вкраде нічого, то вмирали.

30. Ні, своїй рідній дитині нема дати.

31. Їли сирі буряки, картошку прошлогодню викопували та мундири пекли, листки товкли.

32. Брат Антон помогав. Як украде то й нам принесе.

33. Буряки, картошки й не було, видовбували прошлогодню, сам крохмаль, та й їли.

34. З берестку найдужче. Я помню, шо й ми товкли. Найбільш з берестку.

35. Хто їх ловив. Ловили горобців люди сітками -так це якийсь один дядько чи два.

36. У Чутове ходили, батько носив селезня і качку, та його вбили. Антон самі чоботи найшов. Можна було, можна.

37. Воно скрізь було. Не я ж не знаю. Скрізь повимітали і в колгоспі, і в городі.

38. Та багато померло.

39. Е, я не чула.

40. Ховали в ряднинках, вмісто труни. У нас мама вмерла, то ми жтутховали на кладбищі. А може хто заривав у своїм садочку.

41. Не було бригади. Виривали так ото ямку і все.

42. На кладбищі ховали, може де хто і дома зарило, воно вже сил не хватало.

43. Аякже, я по мамі, не там, де вони, бо не помним, то ми з Петром Радіоновичом нагорнули горбик і поминаємо.

44. Кажне в кого вмерло, той помина. Я свою маму, те своїх дітей чи шо.

45. Є церква. Не знаю.

46. Є. Хресту центрі села поставили.

47. Згадуєм і кажем, а тепер не вірят.

48. Та управа ж була. Може, ці й не винні, а їм приказували - давай, викачуй і все.

 

ЛЯПОТА
Оксана Онисівна,
1915 р. н., жителька с. Федорівка
Карлівського району Полтавської області

(запис 07.12. 2005 р., пошуковий загін «Пошук»
Федорівської ЗОШ І-ІІІ ступенів)

4. Так, пам'ятаю.

5. Я думаю, що Сталін, але не пам'ятаю точно. У нас було 4 мішки пшениці закопані, одкопали все. Бувало приходжу з роботи, а в домі одна свячена вода. Мої сестри вже пухли від голоду.

6. Був приказ від нього (Сталіна) і наші односельчани були вимушені вимітати все з горища, а ми їх і прозвали «красна мітка».

7. І свої люди були як собаки, чи голодні були і не розуміли , що робили. Коли тато прийшов додому і дізнався що все вичистили з хати, розлютився, взяв сокиру сказав піду рубати за своє нажите зерно. А сторожі таких людей записували під куркульних. І мого тата. Тоді цих людей виганяли з села або судили. То мій тато й утік.

8. Зайде, полізе саме на горище, грабили, а хто не давав били. Не було документів. Приказ прийшов ото й усе.

9. Було, мого батька якби він не утік тоді б судили.

10. Не мали зброї, але люди були налякані. Ті люди які забирали все були мої знакомі, були такі як мої батьки.

11. Ніяк наче не боронилися, лаялись тай усе.

12. Оце я й не помню, бо люди боялися і не ховали, а коли й було заховане то все гади відбирали все одно.

13. Шукали односельчани за приказом присланого з далекого краю. Шукали навіть під ногами у корови у сараї, ото догуркаються бо звук був не такий, зривали доски й копали. «Красна мітка».

14. Душ три-чотири. Односельчани.

15. Ніде було сховати, як одні поїдуть, а другі приїдуть шукати.

16. Боже, я ходила на буряки галушки варила, ну були величенькі. Ото дадуть одну галушку та юшкою поллють і дають. А після буряків давали торбинку муки, сахарю і оселедець. Мені ж треба іти на роботу, а голодний влізе у вікно і забере все.

17. Ну я знаю того не брали нічого, а навіть вузольчик квасолі забирали.

18. За допомогою цих колосків люди виживали. Чула бо і моя сім'я це пережила.

19. Ні, ганяли навіть зі своїх огородів, а ми крадькома крали з братом коли не видно нікого було.

20. Свої люди, ну не знаю хто, голодували, а вони таке творили.

21. Хотіли, щоб вижити, але й ганяли.

22. Не змушували, ну скажуть іти тоді ідуть за однією галушкою.

23. Тоді самі здавали, а як не здавали той худоба вимирала.

24. І дном і ноччу.

25. Ходили роками все на світі не загрибуть. А приходили бо не вірили, що в людей більше нічого немає.

26. Коли пили саму воду, довго лежали в кроватях поки не помруть.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 973

27. Боже! Умирала вся сім'я, коли не коли родичі забирали до себе. А були такі не хотіли брати бо самим нічого було їсти.

28. Були видно ховали так, що не найшла «красна мітка». Мої сусіди ніколи не голодували, було що їсти.

29. Ті, хто зуміли сховати перед грабуванням.

30. Ні, хіба що родичі, а так сусіди ні.

31. Були такі, що крали, а потім коли почали давати пайки тоді почали виживати.

32. Ми не мали, а були такі люди, що допомагали.

33. Їли все, із очерету шпичаки, кадиш.

34. Листя рвали знаю з окації оте біле, мили мішали в муці і пекли, називали не оладки а бламанці.

35. Може хто і їв ну ми ні.

36. Ніде було міняти чи купувати.

37. Я і не знаю мабуть скрізь.

38. Більша половина села. Та де там вони взялися ті відомості.

39. У нас отам де ми жили Теревечиха жила. На їхньому городі вони й були поховані. Була сім'я чоловік, жінка і троє малих дітей. Діти почали вмирати втрьох, так батьки робилися від голоду скажені той поїли дітей, варили й їли.

40. Люди самі хоронили, накидають, засипав яму і все.

41. Ніхто нічого, а самі виривають міленьке, покладуть присиплять, а було що купами кидають в яму і засипали.

42. Дома на городах ховали, ото родичі довезуть на підводах, родичі поплачуть тай усе.

43. Я все время вспоминаю свою сестричку Галю.

44. Сій час поминають, а тоді батюшок закривали в церквах за те що вони вели службу.

45. Поламали, а деж ні щас хата. До християнського патріархату відноситься.

46. Немає.

47. Знає молодь, бо усім хто інтересується, особенно сусідським дівчаткам.

48. Ну начальство, отих старших, а тоді і наших бо наші слухали і розпоряджались.

 

ТАРАСОВСЬКА
Марія Данилівна,
1923 р. н., жителька с. Лип'янка
Карлівського району Полтавської області

(запис 05.12.2005 р., Аніпір Євгенія,
Посканна Катерина - учні 7 класу Лип'янської ЗОШ)

4. Да.

5. Уродило все, було все. Забрали все. Влада забрала.

6. Буксирна бригада, яку визначали.

7. Люди один на одного не доносили.

8. Не можу сказати, чі були якісь документи. А відбирали так: приходили до хати і лазили, де хотіли. І на горищі, і в сараї. Забирали все.

9. Не били. Ніхто нікого. А людей забирали, але ніхто не знав куди, вони потім не верталися.

10. Не було зброї ніякої в них. Ходила підвода і вони збирали туди. А куди везли не знаю.

11. Ніяк.

12. Хто зумів - сховав продукти. А більше людей боялися ховати. Ніхто не хотів іти в тюрму.

13. Люди з буксирної бригади. Ходили Буря Федір і Свищ Федір. Лазили кругом, вишукували все, щоб нічого не залишилось.

14. До нас приходило троє, перетрусили, позамітали все на горищах, витрушували все чисто.

15. У нас батько боявся ховати. Нічого не заховав. А дід Федір (Голубченко Федір Тихонович) викопав яму під сундуком і заховав туди зерно. То вони вижили всі.

16. Давали. Варили їсти, давали по галушці і щерби насипали. Почали давати весною. Давали тільки тим, хто працював у колгоспі. А дітям, що були вдома не давали.

17. Одяг та рушники не брали. Та їх почти не було. А коров, худобу в кой - кого забирали. Не в усіх, а виборно.

19. Ні, ні, Боже, сохрани.

20. Поставали сторожі, свої люди.

21. Кой-хто не хотів, а в основному йшли.

22. Понятно, що примушували. Довго не вступали в колгосп Святенко Федір, Тищенко Олексій. Їм ніде нічого не давали. Притягували, щоб йшли в колгосп. Тоді вони і вступали у колгосп. Їх ніхто не бив самі пішли.

23. Ні, такого не було. Не знаю я такого.

24. Ходили у день.

25. Раз приходили. Але забирали все.

26. Перед весною. До весни дотягли. А весною люди, як ото мухи травили, падали і помирали. Саме трудне время було, поки жито спіти почало.

27. Нічого не було. Самі, що знайдуть те й їли. Як трохи встановилося, десь у 1934 році їх збирали в патронат.

28. У кого зберігалося колгоспне зерно. Оце у нас у Глуховері Михайла Панасовича і в Голубенка Тихона була пшениця, то вони не знали голоду.

28. Хто зумів заховати, приховати, ті й вижили, а хто поступив по-чесному, ті в більшості й повмирали.

30. Помагали. Як де що таке, то поможуть.

31. Ходили по степах, розривали мишачі нори. А там кучі, що наносили миші. В тих кучах був ми-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОН — 974

шій. Його перетовкували й варили. Ходили в совхоз (зараз село Іванівка Карлівського району) по висівки буряка. Там охороняв степник (охоронник) Орел, то він давив людей конякою.

32. Ніхто нікому не поділявся. В наших родичів тоже все забрали.

33. Як весна настала, їли акації кадиш (молочай), у ставку рвали шпичаки з очерету, полову просяну парили і мішали з листям вишні.

34. Найдужче їли листя з вишні, (воно найдобріше).

35. Такого в нас не було. Не було чим вбивати. Та й не було сили. Насилу ноги волочили.

36. Їздили в Закладну. Міняли і привозили, як довезе. Багато було такого, що туди поїде, а назад не вертається. І продукти пропали і сам не вернувся.

37. Раз у селах не було нічого, той у городах не було. Бо город живе із села.

38. Їх багато-багато померло. Той Бурій, що забирав у людей, то в нього вся сім'я померла.

39. Ой, такого не знаю.

40. Бригада колгоспна їздила підводою, збирала людей і на кладбищі копали яму і складали людей один на одного і прикопували.

41. Ніхто нічого не платив.

42. Оце ж на кладовищі. Так ніде не ховали, тільки на кладовищі. Моїх брата і сестру ми поховали самі.

43. Своїх поминаєм. А государство, що воно.

44. А хто зна. Чи вони поминають їх чи ні.

45. Немає.

46. Немає. На кладовищі, як копають яму під могилу, то бува викопують череп'я, їх кладуть назад і закопують. Яму тоді копають в іншому місці.

47. Знають. Розказую дітям і онукам.

48. Государство було винне.

 

ТОВСТЯК
Ганна Леонтіївна,
1925 р. н., жителька с. Федорівка
Карлівського району Полтавської області

(запис 07.12.2005 р., пошуковий загін «Пошук»
Федорівської ЗОШ І—III ступенів, керівник
Ракосій Оксана Сергіївна)

4. Пам'ятаю. Але я була мала.

5. Забирала влада. Навіть на горищі у мисках.

6. Посилали з району людей.

7. Такого не було.

8. Ні вони не мали, а може мали але нам не показували.

9. Було таке, шо люди не давали і їх за це вбивали.

10. Не було. Так ходили.

11. Не давали, а їх били.

12. Не можна, бо кругом лазили.

13. Це були поняті.

14. Іде підвода і їх чотири мужики.

15. Ніде. Бо кругом лазили.

17. Тільки продукти забирали.

18. Чула, якщо найдуть 5 колосків, то садять в тюрму на 3 года.

19. Ні, не дозволяли.

20. Об'єзщики.

21. Да, заставляли.

22. Змушували, а хто не хотів того вивозили в Сибір.

23. Ніде не переховували. Бо находили.

24. З утра і вночі.

25. Ходили поки щось не найдуть.

26. Коли все позабирали.

27. Помирали.

28. Хто забирав зерно той і не голодував.

29. Хто хоч щось находив для їжі.

30. Да, ділилися.

31. У кого було барахло красиве, ті їздили продавати.

32. Допомагали.

33. Листя рвали.

34. Листя з вишень і яблунь.

35. Тоді і котів їли і собак, ловили горобців і дітей своїх їли.

36. Можна було.

37. Я не знаю, не чула.

38. Багато померло, не знаю скільки точно.

39. Ні, не чула.

40. На кладбищі, родичі.

41. Ні.

42. Та десь є.

43. Конешно.

44. Тепер згадують, а за радянські часи не можна було.

45. Так, Християнська.

46. Були.

47. Вони не вірили в те, шо я розповідала.

48. Правітєльство.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 975

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ГАЛЬ Олександра Олексіївна, ГОРБАНЬ Олексій Никифорович, ІВАНІЧЕНКО (Мартиненко) Таїса Іванівна, ІВАШКО Павло Семенович, КІПТІЛА (Брейко) Катерина Корніївна, САВЧЕНКО Юрій Никифорович, ТЕРЕЩЕНКО Ірина Юхимівна, ФЕЩЕНКО Марія Степанівна, ЧЕРЕВКО Михайло Іванович, ЧИНІНА Раїса Іванівна.

 

ГАЛЬ
Олександра Олексіївна,
1919 р. н., жителька с. Кірово
Кобеляцького району Полтавської області,
у 1933 р. мешкала на хут. Галі Таранушицької
сільради Кобеляцького району

(запис 17.04.2008 р., Ніна Кононенко,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Ми жили у хуторі Галі, а вобще село, сельсовет наш - Таранушичі були, а січас Кірово село. А раньше Таранушичі. А ми жили там по балці, як ви місток переїдете ото, як їдете сюди. Так у лєву руку там по балці, як сюди на село їдете, так ото ми там жили. Село звалося наше, чи хоч хутір, воно там же раньше були хутора: Галі, потом Колодочки, потом там Погрібняки, Хвещенки оце були, Прокопенки. Це те шо я о крупних, це те, шо я знаю. Песиголовці. А осюди далі Паліївці були. Це вже осюди у селі. Ми жили осюди, хоч мої батьки, я мало там зазнала, бо. Казати все? Бо в батька було 6 гектарів землі, а хоч тоді десятини звались. Десятина - це більше, чи це не нужне, може, казати?. Десятина - там на 10 сотих було більше. Це шість. І батько трудяга був. Ходив у латаних штанях зрання допізна, государствові хліб здавав, усе. І признали батька куркулем. Батько попав аж на Урал. 32 -й і 33-й я зазнала, діти, шо я його пережила. Я вам розкажу. У 32-м годі ми начали з осени брат і бабушка і я, троє нас там. Нас упустив сельсовет. Ми зосталися та жили в бабки там у городі, тоді ж дожилися, шо нічим те, упустив сельсовет, там на нашій території, там, де ми колись жили, була пуста хата і там пустили. І ми там ото начали жити з осени 32-й год. Там була кукургуза, ми ходили кукургузу збирати на степу - там де качанчики. А потом ми дожилися, що до нового году у нас не було нічого. Брат ходив просити хліба, ну а його вже ні в кого, ну може, там у кого й було для своєї сім'ї. (Підожди, я докажу, дєтка). І ми ж ото тоді вже в 33-м годі, як зімою качани оті шо з кукургузи товкли і ото тим пользувались. Брат ішов качани молоти ніс. На дорозі пухлий умер. Бабушка вмерла ввечері, просила, це вже в 33-му, якби ти мені дала хоч крихітку хліба, я б і не вмерла. А де ж я, як я її сама півгоду ніде не бачила. Ото ті двоє померли, а я зосталася. Зосталася, та мене ото тьотя... й у тьоті діти пухлі були. А так як бур'ян начався перший, як ото бугела, жалива, хоч кропива, тоді кінський квасець. По балці там ходили рвали і ото їли його. Багато дуже померло. Оце де була яма, отам на горі, ото ми туди брата погріб підкопали. Нам жінка сказала, що там хлопець лежить на горі, й ото привезли його, як собача вкинули, а він з 14-го году був, в самім розквіті. В 46-м годі тоже голод був, ну, ми в 46-м не так. Їли з гичкою блинчики пекли тоже, Мало, ну, якось воно трошки було в нас хоть жменьку, коровка була в нас. Я в 37-м годі вийшла заміж, коровка була в нас, і ото ми тим, шо коровка була, нас вона годувала, ми захватили так само й 7-й.

5. Яка моя думка, шо за причини були. В 32-м і 33-м врожай можна сказати був нічого, середній. А було ж страшне. Ходили оце в 32-м годі, спеціально, я думаю, голод зроблений був у 2-м і 3-м годах.. Ходили де там у кого, люди вже почали то закопувати, тошо. і отакі жилізні піки і ходили ото вишукували де-небудь і забирали. І забирали й де вони його вези, Бог його знає, я вам не скажу. Спеціально в отих годах, я думаю, спеціально голод ізроблений.

6. Мєстні наші ходили. Звались активісти. І ходили ж оце бригада. Собираються вечером: підем

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 976

туди, туди, туди. На другий день. Були такі случаї, ви, може, не знаєте, шо буряки були поквасені для борщу, і ті буряки забирали, і де вони їх, чи вони їх виливали, чи Бог його зна. У печі квасолину. Були такі случаї, шо дитинка маненька і під дитинкою там у колисочку прісця кілограм п'ять. Ну, кажне ж хотіло житии. І з-під дитинки витягали ту жменьку проса. У печі у горщок, було, печі ж раньше були, насипеш у горщок, у піч засунеш, вони по печах заглядали. Де яка крихта, де квасолина, де бурячок. У 32-м і 33-м годі страшне. У нас я знаю так окружность, то ото більше ста душ, оце отак отам хуторець померли. Сім'ями вимирали, багато пусток. А то було таке, шо яке зостається. Оце я сама собі не можу повірити, шо оце не вірять про голодомор. Я сама собі не можу повірити, шо ті двоє померли, а я могла зостатися жива.

7. Може, й були такі, ну, я за оце не знаю, шо на сусідів. Ну, в нас там сусідів не було. Ми... отож у степу там хатка була.

8. Ніяких документів не було, ніяких посвідчень. Я ж оце розказую, там вечером актив, називався актив, собираєця ввечері, і оце йдіть туди, на той вугол, на той вугол. І ходили, й забирали, й де вони його дівали - Бог його зна. Воно тоді мені не доходило, бо ми... Чи вони відвозили в государство, чи вони для себе. Ну, з тих ніхто не вмерло, шо ходили ото.

9. Ну, такого я не знаю, шоб били, шоб там карали оце. Може, воно й було, ну, я не можу сказати. Представники влади, таких основних їх не було, а актив оце. А такі, щоб там чи голова сельради, чи там ше які, то таких я не знаю. А таких побоїв я не можу сказати. Може і були вони де...

10. По-моєму, не було в них ніякої зброї. Ото тільки шпички оті, шо шукали, де, може, картоплина закопана або хліб. А от я г не знаю, шоб зброя була. А зброї, по-моєму, не було тоді в руках.

11. Оце ж, дєтка, так і боронилися. Якщо способні там закопати, може, заховати. А боронитися - не боронилися, бо права не було, боялися. Може, якби боронився, то може б і в тюрми брали і все чисто.

12. Можна, якшо можна зуміти, так вони ж ходили вишукували все. Оце на печі там грубка і грубку розвалювали і шукали. Можна, так дуже за це було, шо вони находили. Де люди не ховали. Оце ж я розказую, шо у печі горщечок і там находили. Ходили оце скрізь: по двору, поза двором вишукували.

13. Їх немає вже ж багато, тих, шо звали. Прізвища їхні я вже не згадаю. Ми їх називали актив. Оце ж комуністи і оце ж, Бог їх знає, як їх.

14. Душ по п'ять ходило. Жінка одна ходила, а то чотири мужики ходили.

15. Ну, Бог його знає, де. Хіба, може, отак, як у півкілометра в степу, то, може б їх не найшли, а як отак окружность двору, то находили.

16. Ну, воно ж тоді колгосп у нас засновувався ше в 29-30-х годах, то ше в людей ніяких пайків не було. Тіки оце якшо не погожувався в колгосп. Це називалися середняки, так у них оце забирали. Там коняка була чи корова була. Раньше отакі ткали кудрі називалися мішки. Все своїми руками робили: пряли, коноплі були. Льони пряли й виробляли, ткали. То оце забирали отам отаке: коняку, корову, рядна на коні накривати, конім шили такі шаньки, звались торбочки, на степ як їхали. Оце забирали. Ну, а тоді хліба викачки не було, оце як в колгосп згонили ото. Ну а заставляли йти. Ні, в 32-м ніякого пайка не було, яку колгосп пішли, як уже начали робити, оце у 34-м годі оце начали варити там на степу як робимо на буряках чи там на полі де, то ото варили в бригаді супи такі і давали ото по 200 грам хліба раз у день. Це вже пізніше, а тоді я не знаю, шоб які пайки. Не було ніяких пайків.

17. Ну, такого я не знаю. По-моєму, тільки оце продукти харчування. У нас то й не було ніяких, ні вбувачки, нічого не було там ото дві миски та отам казаночки та горшки раньше були. А я не знаю, може, й забирали, на нашій окружності там не знаю, не було такого, шоб одяг.

18. Та чули, чули... Це було, як я в тьоті прийшла, так було таке, що оце на своїм огороді посіяне жити, раньше жито сіяли. Посіяли жито, ну, уже як начало зернечко в йому з'являтися, ше воно ж не поспіло, ну а голодні ж люди. І ми не мали права піти вирізати на своїм огороді там колосочків. Так ми ходили ж уночі. На своєму огороді, навіть на своєму, це я точно кажу, не мали права, вирізати колосочків, шоб висушити там у печі та стовкти в ступі, там воно й половка й вже зернечко слабеньке було. Не мали права на своєму огороді. За це дуже строго було. Єслі впіймали там, а ми ноччю було з тьотьою підем та наріжем у відеречко. То судили за це. За п'ять колосків судили. Були такі случаї. На своїм, не іменно на колгоспнім, а на своїм. А на колгоспнім, Боже сохрани, куди там до колгоспного.

19. Ні, не дозволяли.

20. Виділяли сторожів, мужики, ну, не такі, шо ото там голодне лежало, а такі ж трошки, з активу

21. Ні, багато не хотіло. Може, які й ішли, ну, багато не хотіло йти у колгосп.

22. Змушували.

23. Та де ж ви її переховаєте, ну, постое ж вона, а уже ж її треба чи пригнати додому, чи як коровка - подоїти чи погодувати. Ніде дуже не переховували. В кого було, то в дяді корову, я знаю, забрали. Негарне діло було. Оце ж корова, кровать і раньше сундуки були - забрали тоже, це

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 977

як ото ше, воно получилось так: прийняли в колгосп, вже я ото доживала у тьоті поки не вийшла заміж. Прийняли в колгосп, потом викинули з колгоспу, признали, шоти, значит, середняк, ти там не нужен у колгоспі середняк. Тоді дядя ж пожалівся пішов у район, ну, як січас оце район. Йому дали бумажку, ну, а забрали корову, тепер же шкафи, а раньше сундучки такі, ящики були. В бригаді стояло довго і сундук той і дяді дали бумажку, шоб повернули йому те. Ну а вже порозтягали там і те, й те, і все. Корову, ну, значит, пішов він до того мужика, шо взяв в них корову, те з отих активістів, як ото викинули з колгоспу, а він каже: «Я корови тобі не віддам». Ну, якби ж у суд подавав. А дядя сказав: «Ну, бери ото двоє овець і теля, а корови я не віддам». То так дядя не схотів з ним ото скандал заводити і сказав, шо вона й тобі в руки не піде. І так вона в нього й зосталася. І це ж мєстні. Знаєм. Свої, свої.

24. Коли хочеш. Начинають із утра і поки й видно ходили. Підряд ходили, я не знаю, де вони обідали й шо вони обідали, а начинають із утра й так і йшло аж до вечера.

25. До нас два рази приходили. Більше не приходили. Приходили до нас перший раз, ото грубку розвалили. Бачуть, шо пухлі ми, ноги пухлі. І в нас нема нічого, кроме ото тирса. Ну, вже, правда, бугела началася, саме раньший бур'ян. А потом ше через тиждень приходили провірити, може, там де закопане, чи як було. Ото два рази в нас були, більше не були.

26. У 32-м мало було, а в 33-м годі оце вже під весну отак, оце начали після нового года отак ото начали в 33-м. Може, і в 32-м, ну, я от не знаю там на нашій території. А оце з нового году у третім на весні, та воно ше й зіму захватило, лежали вже по дорогах. Іде людина, впало - собирали. У гарбу, коні ж отож, ті актівісти звозили ото в ями, оце, де брат мій похований. Там ми повозкою як привезли його, вкинули й при нас привезли повну гарбу людей по дорозі. І так ото за руки беруть та за ноги, як ото тепер собачатку, і в яму. Яма вже отак, це на моїх очах, я бачила, яма вже отак не повна була вже землі, ніяк їх дуже прикидати було.

27. Пізніше малолітніми уже в 34-м годі ото, вже деякі діти зосталися. Це мій двоюрідний брат. Батьки ж ото тоже те. На Урал як виряжали, малолітніх нетрудоспособних не брали, а оце нас двоє зосталось і бабушка зосталась, а то двоюрідний брат. Ну, ті померли бабушка й брат, а мене тьотя забрала, каже: будем вмирати, та разом, ато організували патронат звався. Це пізніше, а в 32-м і 33-м - не було. Це вже у 34-м годі після голоду, які діти позоставались, це шо повимирали там сім'ї, а вони позоставалися, бродили ото, так у 34-м годі, 33-м годі уже був урожай уже гарний на 34-й уже у колгоспі дали ото борошна, таке простий помол змололи 20 кілограм зразу. То ото в 34-м годі організували патронат, де оце діти оці, шо остались сироти, то ото собирали їх і уже там були вони до свого розросту.

29. Ой, Боже мій. Ну, оце з оцих активістів були такі, шо не повмирали. Вижили й ті, у кого корова була. Ну, які пішли в колгосп зразу, не противилися, то в тих не забирали. А які ж оце такі, шо огиналися то в тих ото забирали.

30. Нічим було ділитися. В тих, шо, може, були продукти в актівістів, то ті не ділилися ні з ким. Нічим було ділитися: як і те пухле ходе, й те пухле.

31. Ну, шо ж робили. Ніяких засобів не вживали. Ходе людина, йшла - вмерла і їй ніякої помочі не давали, шо воно там голодне, шо.

32. Не мала я ніякої допомоги, бо в мене таких родичів не було. Була батіна сестра у тому, у Харькові. Ніякої допомоги ми не мали.

33. Споживали ми із рослин зразу первій бур'ян, він то й вюнючий м'який - бугела., я казала. Потом за бугелою ішла жалива. Жаливу ви то знаєте всі, а потом кінський квасець. Хочете подивитись, у мене три кущі отакі он росте. Й бугела в мене була для пам'яті - те, шо я їла. І ото ж із рослин.

34. А дерева ми... Це вже як акація зацвіла, то ото акацію рвали цвіточки та їли.

35. Не тільки плазунів, а діти свої, в нас на нашім хуторі було дві дівчат. Батько й мати померли. І одна дочка, такі - вісімнадцять, за двадцять -і брат був такий годів десять. А одна заміж не ходила, і в неї був хлопчик годів три - її дитина - і вони ото би їх. брата і ото оту дитинку. Не було тих ні горобців, ніби їх... І кішки, й собаки. Не було ніде. Ні собаки не побачиш, ні кішки в те время. А то ж своїх дітей. То вже таке...

37. У містах голоду, по-моєму, не було такого. Там давали по карточках там хліб. У містах, бог його зна, чи воно таке, чи ні, були балачки, шо оце гноїли оцей хліб, шо оце забирали у людей, вивозили та гноївся він там. Лежав, поки погніє.

38. Ну, я їх щитала, щитала.. В нашім селі отам у хутірцеві. Там було 16 хат, так там померло 32 душі у тих 16-ти хатах. Сім'ями вимирали. А рядом там уже мого чоловіка брат двоюрідний, їх було п'ятеро, то ото один хлопець зостався.

39. Бог його зна, шо сказати, як його назвати. Ну оце я тіки знаю за отих, шо оце дитину і братіка з'їли дівчата. Це точно. Це через балку в нас було. Це й фамілія Григоренки я знаю їх. Їх не було покарано, бо вони померли з голоду всі. Ото діток поїли і померли. Одна на дорозі вмерла, а одна в хаті вмерла ото ходять же - в хаті лежить там, там під хатою, то ото забирали, в ями звозили, бо воно ж весна йшла.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 978

40. Отож хоронили, де погріб, де підкопували погреба, ями, і ото так хоронили. Я ж казала, шо їздили ж оце оці актівісти кіньми, гарбою. Ідуть оце дорогою, по хутору їдуть лежить там чи в хаті, і ото забирают і ото , де яма вкидают, ото звозили.

42. Є, відомі. Отож я розказувала, ми сей год їздили. Там поставили хрестик, ото там посвятили це місто - де ото більше сорока душ, а то оце як їхатимете із села, отам зїжжяєте з гори, там є два хрестики, там ото дуже велике кладовище було. А нижче отам стоїть хрест, це ось сусід поставив Чернов, там тоже в тій ямі багато оце їхніх оце. Щитай, уже оцього Чернова дедушка, бабушка, два дядьки і тітка - п'ять душ ото їхніх, а то вобше чужі там хуторець же був і ото туди. І ото, де оце ж в праву руку, як туди їдете, там велике кладовище було. Воно січас уже і порозорюване є, багато вже пороззорюваних кладовищів.

43. Поминають, як є рідні оце, поминають кажного году на Проводи, потом отак, як года виходять, ну, например, там те похоронене в січні, в лютім. Рідні поминають, які позоставались, або хоч не іменно з цієї сім'ї: або брат, або сестра, то ходять у нас, визивают батюшку на проводи оце.

44. Поминают. За радянських часів презирали. Церкви ж розбивали. Куди ж там поминати. В 35 -м годі там уже й хлібець слабенький був, а святили отам у городі. А зараз поминають. Зразу начали й в газетах писати, а то таке похристиш дитину ноччю десь, як узнают то... Я знаю, в мене хлопець з 56-году саме менший та в школі у нас учитель Паліївець та побачив, шо хрестик він носив. Та як визвав перед учнями начав його страмити, а я ж думаю, ну, ти педагог, ви не обидьтеся, шо ви педагоги, ну, це я кажу по правді. Думаю, ти ж ітимеш, я ось... Дивлюся, шо вже з школи йдут учителі. Поздоровкалась до його, культурно, кажу: «Семен Сергійович, ну, хай я людина темна, хай я півтора году в школу ходила сама, трошки сама з себе, пам'ять була, ну, не так було возможності вчитися. А ви ж таки ж грамотний. Ну, визвали б у кабінет, ну, нашо ви так дитину травмуєте, прийшла дитина в сльозах, і презираете: он шо ти за мотузки носиш. А січас якось аж обидно, шо стали писати, обдумалися, шо несправедливо, я людина темна, я, а Бог його знає...

45. Є. Тільки не в нашому, а ось Суха. Відноситься до київського, мабуть же, до Київського патріархату. У нас же батюшка рядом живе, так оце на цей приход, потом Перегонівка і ше й Красна. Три приходи в його. Ось на вуглі живе оце.

46. Встановлені.

47. Своїм дітям розповідаю, і діти мої знають усе. Бедность була, ну, мені хотілось дітей учити. Троє. Ну, важко було, ну, вже стали трохи в колгоспі лучче платити. Хотілось дітей учити. Мої знають діти. Саме старша з 38-го году, та ото в 46-м годі каже: «Буду вмирати, ну, з гички оладків не буду їсти, то було ж там трошки вже луччий їй оладочок іспечеш. То знають і онуки коли посідаємо, там раньше було приїжжаяют. Воно ж тепер і приїхати, як воно дорого. Оце приїжжало двоє, трошки мені порядки понаводили. Двоє в Павлограді, а одна в Дніпропетровському, то знают, мої діти знают про це.

48. Я вважаю, як воно це, оце робилося ж воно при Сталінові. Я вважаю, шо це його вина. А чия? Це ж він главний був. Це ж він під 33-й був.

51. Торгсін? Пам'ятаю. Це було у городі Тогсін. Як у кого зберігся там або хрестичок золотий, а може обручка, то ото носили в цей Тогсін здавали, а там два кілограми або кукургузяної муки давали за оту золотеньку вещину. Ну, ото я пам'ятаю, ну, в нас золота не було. У кого ото, там сусідка жила, так у неї хрестик, ну, вже вушко відломилося, зашитий у пояскові був у спідниці. Так ото вона понесла, два кіли кукургузяної муки ото дали.

Завірено: Кіровський сільський голова П.А. Каблучка

 

ГОРБАНЬ
Олексій Никифорович,
1924 р. н., житель с. Красне Кобеляцького
району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р., Таміла Шевченко,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Пам'ятаю трицять другий, трицять третій. Я був уже на Уралі. З Германії мене везли на Японську війну. Мене викинули в Уфі. У 1946-1947 роках хліба не було, картопелька була як бібряшки і хліба не було. Мені карточку дали железнодорожника і на кожній станції можна було шось купити. Був голод.

5. Вибирали. Стакани по пічах люди ховали і закопували, тоді долівка була. Викопаєм ямку, схо-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 979

ваємо, десь горбинку. Найдут, шпички були, і забирали усе, забирали і відправляли бог його зна куди.

6. Та хто ж робив - Совєцька власть.

7. Трястя їх знає. Може й нагорожували. Я цим не інтересувався.

8. Аякже, їх награждали. Чотирі чоловіка з штрипками ходили. По городах, де отак люди ховали, штричками штрикали і находили. «Ми заготовачі». Вони заготовляли для держави хліб.

9. Наказували. Практикувалося побиття.

10. Не мали зброю. У них штрички. Щупи такі, заганяє у землю, там приварена така чарочка, заганяли дальше штрикнув. Витяг немає, дальше пішов. Як у чарочці є шось, розкопує і забирає.

11. Плакали, кричали як забирали. Дітей троє і більше оставалося та ніхто на те вніманіє не брав.

12. Ховали. Ховали.

13. Моя теща сховала в столі, підбили дощечки і насипала в столі. Він глянув, стіл, а не сундук, отак і спаслися. Сховали два мішки зерна. Звали їх - Пивовар Грицько я знаю був, Лоїк Антон та Бугай Василь. Вони дядьки старші мене, в одному селі проживали.

14. І по троє і по четверо приходили.

15. Тоді ж не було оцих, а була піч куди дрова кидали. Кирпичу накладут і в печі ховали, і в лежанці ховали, і де тіки хто як придума.

16. Ганяли на роботу. Стаканчик комбікорму давали. Отаке - там і жито й пшениця, й кукуруза помелена. Як підеш на буряк, скіки там прорвеш, стіл отакий і ото дают стаканчик, висипали, воно згортає у платочок шоб суп зварити дітім і собі.

17. Брали тіки продукти. Чи квасолю, чи кукургузу, чи жито.

18. Я сам його крав. На коневі об'їжали, піймає і так батурою відчеше шо і кров. Мене ловили, бо якраз біля нас поле було.

19. Не дай Бог.

20. По наряду, бригадир дає завдання: «Сідай, об'їжджай поле». А дітвора і люди, стареча хоч колосків пять аби вирвати та пом'яти та вкинути в рот, то піймають б'ють всіх.

21. Не хотіли. Заберут усе чисто.

22. Так приміром. Батько мій конячку держав, бричка була. І сказали якшо не віддасиш конячку і брички то завтра отуди поїдеш, на Урал. Зразу виселят.

23. Ховали і в клунях, і в сараї. Нам не вдалося заховати.

24. Зрання й до вечора. Підут по селу - у мене по-шукают, підут дальше і все і в других, в третіх, а там підійдут вже лежат мертві.

25. Раз у тиждень.

26. Посіви були ще зелені. У трицять третьому навесні.

27. Був дєтсадік, вопшим у того, як його - Татарко Іллі. У них була корова, двоє дітей. Корову зарізати Боже сохрани. Вона ще не отелена була. Батьки померли, корову забрали в колгосп, а в хаті зробили патронат. Тих дітей годували - то галушечок наварять, то локшину. Отаке було.

28. Та Бог його знає. Не голодували заготовачі. Тоді риби було багато в болотах - карасі і по луках ловили таку тульку так ті видержували. А в кого не було то вимирали.

29. Хто як зумів вижити тай усе.

30. Шо ж я буду давати як я сам голодний. У мене батько рибалкою був. Ніхто не давав.

31. Із клівера цвіточки рвав, з акації цвіточки мати сушила, тоді в ступі товкли на муку, вкочували рибку і ліпили блинці, їли - воно солодке.

32. Не мали.

33. Із клівера, жаливу.

34. Кори я не їв.

35. Їжаки ловили, обдиралі і їли.

36. Я ж малий був. Мати відкладала, де карасі здорові , а в неділю з матір'ю босі несемо на Кобеляки. Там «Зоря», там ходи робили воєнні, багато, а мати договориться з продавщицею. Та каже: «Як загуде гудок, всі підут, а ви тьотю приходьте я дам дві хлібини на відро риби».

37. А Бог його зна. Я ж у місті не жив. З города приносили продукти, а ми давали речі. У місті хліб був.

38. Та багато їх померло. І на печі у дядька умерло два сини і дядько.

39. Не було. А у Сухинівці були. Мати поїла двох своїх дітей. Оце тітка розказувала, сусідка в мене жила спереді. Сестра розказувала. Отакі ноги завтовшки (показує), діти чотирі і шість год плачуть: «Ой, мамочко, ой, мамочко та їсти» (вона ума тронулася) так вона скрутила одному голову, другому. Порубала, ножем порізала, назбирала кізяків поставила в дворі казан і варе. Сусіди побачили, шо дітей немає, прийшли, а вона каже шо вони все одно померли б, а я хоч наїлася. Міліцінєр прийшов: «Шо ви робите, тьотю?». «М'ясо варю». «Шо за м'ясо?». «Та дітей подавили та хоч наїмся». То на другий день і вона вмерла.

40. На кладовищі. Була хата, як у мене здорова, туди звозили. По дорогах як снопи лежали. В кюветі сидять, сидять та померли і попадали.

41. Та ото два чоловіка - Левко Андрій і кум Степан з наряду. За те шо закопає стакан комбікорму і за те шо підберут. Бо вони ж в селі завоняються.

42. На кладовище везут, ямку вирили малу, бо нема сили глибшої копати та й усе.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 980

43. Може й поминають, ну не багато, бо ті люди старі повимирали і їх батьки.

44. Де там за Радянських часів, тоді не було церков. Тоді дитину не перехрестиш. Возили в город, там був батюшка, так куди там, не дай Бог.

45. Ось церква стоїть. Була кочегарка, а тепер продали на церкву.

46. Один хрест здоровий закопав та землі насипали, а то вони на старому кладовищі, а воно заросло, шо туди не долізеш.

47. Та хто його знає. Діти і внуки не вірят. Приходили оце із школи, я розказував.

48. Росія. Росія хотіла видавити українців і всьо. Оце так я щитаю.

51. Перший раз чую. А, а, а було таке в Кобеляці. Ну у нас золота не було.

Завірено: Красненський сільський голова Г.І. Зайченко

 

ІВАНІЧЕНКО
(Мартиненко) Таїса Іванівна,
1927 р. н., жителька с. Лівобережна Сокілка
Кобеляцького (у 1933 р. Кишеньківського)
району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р., Таміла Шевченко,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Да, я уже у швейній працювала в сорок сьомому, а в тридцять третьому ще ж я дівчинятко було. Ну забрали в нас усе: де хліб, де шо не було. Я все це помню. Мені було шість років. Я пам'ятаю усе як і до парахода йшли пішки з мамою, усе пам'ятаю. От тепер я швидше забуду чим тоді. У 1933 годі от я помню дужче. Папа поїхав у Дніпро, бо вже в нас забрали усе, а ми осталися. Ну вже не було чого їсти і папа поїхав у Дніпро і ото поступив на роботу і ото нам привозив продукти, канхветів. Знаю як ми з сестрою обліпили на пічі з отих канхветів стіни. Ше ж малі були. Мама зваре куліш шо доганя пшонина пшонинуа ми ж ото насьорбаємося і сидимо ж голодні. Папа отож привозив нам, коли прорвеця приїде й привезе нам то крупи якої. Ну в нас там три чоловіки ходило і дві баби. Ходили з отакими штричками, то шукали. У 1946-1947 роках конєшно був голод, бо я жила це щитайте стіки міні років було. В сорок третьому папу забрали. Це мені було п'ятнадцять, шіснацять. Красні вернулись і забрали папу. Він і не вернувся - погиб на фронті. Я робила у швейній майстерській то тоже був неврожай.

5. Влада забирала шо в нас було, те в нас забирали. У папи було - ну скотина була, корова там отаке. Ну забрали оце все у нас, а тоді ходили хліба шукали. Отам з отими штричками ходили - де й в пічурці, і де піч, де шо. Так як я бачу ті шпички желізні. Малі було посідаємо на печі, позгинаємося, сестра в мене двадцять першого году була старшенька, то ото забирали, а папа тоді дивився та виїхав у город, устроївся на роботу і як коли проривався привозив нам їжу. Підтримував. Ну оце, причини я ж так не знаю мала була. А знаю, шо у нас і було, то приходили забирали. Якби не забирали то конєшно було б шо їсти.

6. Наші. Наші, жителі нашого села. Ну їх уже ж нема. Ну люди прості у такій одежі - наші жителі ходили. Женщина одна - Лях Єфросинія Василівна, а то Іваненко Мусій Пилипович. Працювали у колгоспі і приходили забирали.

7. Не пам'ятаю. Такого не пам'ятаю. Оце шо я пам'ятаю.

8. Ну вже ж їх посилали, ну наверно чи з сільради. Ніяких документів не придлагали. Приходили шукали, шо найшли те забрали. Я помню харашо оце. Як забирали, мама плакала: «В мене дітки попухнут і все». Ну ото тіки й того шо папа нам привозив. Було приїде, привезе покине, то мама й варити кралася, шоб і не диміло і шоб і диму не видно було. Ото ми так жили. А тоді в тридцять третьому навесні в марті місяці папа приїхав, а він ше й зайшов оцей Іваненко, а папа на печі лежит.Це я помню. А він зайшов: «Ну шо Семеновна», на маму - «Як тут той», а вона каже: «Ну шо ж». А він як гляне, коли папа лежит на печі та каже: «Шо кончаете дітей. Як вам не стидно, ми ж селяни. Ми ж знавці усього», а він - «Ну, та шо ж, Іван Іванович, - це таке, нас посилают ми і робимо оце». Оце я помню і тоді папа утром же поїхав і мамі сказав: «Знаєш шо собирай вузлики собирай дітей і приїжджай». Вийшли ми з утра. У мене були лаптики, тоді мода була і вони такі старі були, шо ми утром вийшли, а воно роса і ми поки до Кишеньки дійшли, я помню й ворота як ми до Кішіньки дійшли. А в мене ноги вже не потягну, вони накисли. Я знаю, як сьо-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 981

годні, я їх скинула зв'язала отак до кучі і повісила на сучечку на отих воротіх. Це ходьби й схвотографірували так я це помню. Ну тоді ми йшли Кишенькою. Мама достала мені тапочки чи то тухлики. Шо я трошки прійшла і помулила п'яти, та кажу: «Мамо я вже не можу йти далі». Ну вона скинула, тоді вже було тепло. Март місяць, теплота була шо я йшла босенька аж до самого парахода і ото ми в одинадцять ночі сіли на параход. Люди тоже зійшлися. Каже мама: «Он параход уже йде. Буде гукати шоб ви не боялися». Він як закричав і здоровий ми ж не бачили. Ми влізли у той параход. Воно ж палуба там, середина, а то трюм є. Вже кажут Верходніпровськ. Помню як із трюма повилазили люди, тікали. Кажут розірвали женщину. Ну чи вона вже готова була, чи то її їдять там. Мама тоді за нас та на палубу. Воно холодно. Тоді ми зайшли, там уже вспокоїли моряки усе. Успокоїли і ми тоді зайшли. Помню як ми вже на рассвете під'їхали до Дніпродзержинська. Під'їхали воно вже начало сіріти. А як вже їхав параход по під мостом уже видно було на дворі і ми приїхали до пристані, а мама каже: «Он батя нас вигляда» (плаче). І ото ми повставали, то нас папуня зустрів із вузличком. Ну ми ото вийшли, а він каже: «Діточки, ви їстки хочете». Знаю була широка добра тулька була. Ми сіли, трошки поїли. Папа не дав більше. Каже: «Хай діти, бо ви голодні.Нехай». І ото папа зняв квартиру в Шляховки і ми прийшли туди, до тії хазяєчки. Вона зварила супу ота жіночка і ми ото попоїли. Ми ж мабуть і місяця у неї не жили, як папі дали квартиру в якій ми жили поки й назад не вирнулися в сорок другому році.

9. Ну тоді воно чути було. Називалося шо позабирали людей так багато. Ну воно ж я тоді мала була. Це мені не діходило дуже. Нас шоб хто били я не скажу. Ото я помню, шо заходили з отими шпичками, оце дуже помню, шо було дядько як зайде так аж боялися його.

10. Не бачила цього я, не бачила шоб ще зброю. А знаю шо така гостра шпичка, ото де пічурка, воно ж піч і пічурки. Штрикали туди і вопшим шукали, а ми сиділи трусилися на печі.

11. Ну хто ж зна як. Люди виїжджали люди. Багато померло. Мама з нами була. Дома ми не ховалися, а папа виїхав у Дніпро. Мама їх не проганяла. Та-а-а, куди там їх проганяти. Були вони наші селяни. Даже оцей дід шо я кажу. Ми оце як переїхали сюди і нашу хату розбили та поставили там бригадню хату з нашої хати,то папі казали: «Ти вбирайсь, то твоя хата», а папа каже: «Не хочу я». А ми вже строїлися в городі. Уже стіни вибили. Отаке. У нас і матір"ял був і кришу поставили, то німці розібрали кришу. Все зняли. Тоді сестра продала оті стіни з дядьком пополам - папиним братом.

12. Ну хто зна, люди може й ховали, а ми ж не ховали дуже. Бо ходили ж з отими штричками шукали, то забирали все.

13. Не, ни пам'ятаю. Оцього як називали не пам'ятаю.

14. Ну дві душі женщини і мужчина наші. Да женщини. Одна, так я незнаю її хвамилії. Вона наша соколянська, так я її не знаю, вона виїхала отуди аж за Озера. Так я її і не помню і не знаю як її звати. А цю помню одну і робили ми вмісті як переїхали у сорок другім годі. Так я ходила вже на роботу. Так умісті і ходили і все. А з тим дідом ми через дорогу з мамою построїлись. Папу забрали, а де ж жити, так ми на плечіх носили сохи ото і строїлися. Оце ми в сорок п'ятому начали в сорок шостому убралися.

15. Ну бог його зна. Це мама дасть нам, а де вона їх діває. Я не пам'ятаю цього.

16. Кажиця давали. Були ясла і дітім давали, бо оце мого чоловіка бабуся робила в яслах так я ото помню. Давали пайки їм, а ми ж ото виїхали усі. У марті місяці тридцять третього ми вже виїхали.

17. Ну такого наче в нас я не помню шоб забирали. Оце скотину, отаке в баті забрали. Корова в нас була і я не знаю ше шось чи кінь був, то оте забрали в папи. А отакого шоб рушники, бо в мами й подушки були й кровать отаке було то ми його покинули оте все. Мама каже якби й не вертатися сюди, а воно прийшлось ше й строїтися на тому місті.

18. Ну хто ж зна тоді ж судили. Я не пам'ятаю, а чути чула. Я не ходила. Ми не ходили в степ. Нічого мама не брала. Було шо судили й за колосочки.

19. Ні. Ми малі ж були. А отим колгоспникам я не можу освітити давали шо чи не давали.

21. Та не дуже хотіли. Ото ж багато повиїжджали людей тоже із села. А тоді ж поприїжджали у сорок шостому. А хто остався в городі, ну, а ми вернулись назад і ше сімей скіко повертались.

22. Да, змушували. Отож іззивали на збори. Іззивали на збори кіньми, під вікно, чи дома і на збори загадували. Конем під вікно і стукают : «На збори. Колгоспні збори». Значить на збори ідіть.

23. Ну я цього не знаю. Ну знаю шо в нас забрали й коровку у баті. Ніде ми не ховали. А шо було в нього забрали. Знаю шо корова була забрали. Там чи плуг був, все забрали.

24. І ноччю приходили. І дньом приходили. Бо я знаю шо ото ноччю приходили.

25. Ну хто зна. І вечорами приходили і дньом приходили. Не кожного дня, ні, не кожного дня. А я знаю як ішли до парахода, хтось дав дрібненьку картопельку і ми ото чистили і їли і хліб такий, не знаю з чого мама уже пекла. Не дай бог.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 982

26. Та в тридцять другому, тридцять третьому мерли. І ми ото виїхали в город, то люди приїжджали і хвалилися батькові й матері, шо ота умерла, отой. Звозили в оду яму. Була викопана яма і туди ховали.

27. Ну хто зна, цього я не можу сказати. Куди там до їх було. Ми сиділи як щур в горах.

28. Ну, хто зна, може ті шо пішли у колгосп.чи я вже не знаю. Були такі шо конєшно люди й зажиточніші, й керували колгоспом і пішли до колгоспу. Так може до їх не йшли забирати, як вони поступили в колгосп.

29. Атак Бог його зна. Це шо вже розказує мама. Я ж то ніде ж так не ходила. А це ж поміжду людьми.

30. Були такі, ділилися, бо оце і мамі дало хтось картопельки і ото ми їли поки до парахода дійшли. То знаю як бачу отака картопелька манюсінька, а ми чистили і їли.

31. Шо тіки. Трави разні товкли й пекли блини. Це все, ну ми ж ото виїхали а люди усе їли.

32. За це не знаю. Нам ніхто не допомагав.

33. І листя товкли раннє, і качани товкли голі. Качани товкли і блини пекли, і глодяники і це не тіки в тридцять третьому, а це і в сорок сьомому було.

34. От не помню. Я знаю шо полову їли. Товкли й пекли блини.Бо мені сусідка дала, це в сорок сьомому, то ми не голодували з мамою.

36. Виміняти можна, бо мама міняла. Мама вимінювала. У мами була одежа хароша і подушок багато було дома, то мама попромінювала таке - ліжники, рядна тоді були. То ото оте нас содержувало.

37. Конєшно шо в городі люди не мерли так. У містах не було. Потому шо тулька оця була біла. Я помню було принесе папа.Хліба йому давали на пайок. В селі такого не було, а в городі це таке давали на пайок.

40. Була спільна яма викопана і ото туди, в яму.

42. Ну кладовище в нас є, то ото казали в нас яма. Ото кажут одна яма де у нас кладовище старе. Та й мама моя там похована. Там уже кладовище на знос. Не згорнули його ще, ну як у людей чуєм його ліквідірували. Позгортали. Ну у нас іще стоят два кладовища, звалися Касківка і Геймарівка. Вони хоронили і на тому кладовищі і на тому. Воно ж і то село було і то село було.

43. Конєшно. Люди виходять і є там родня у кого хоть і далека і близька то споминаєм усіх. Оце напрімєр у папи дядько із жінкою померли, то і я роздаю за всіх своїх рідних.

44. Ну і тепер конєшно. Ми їздимо в церкву то спомина батюшка за цей голодомор. За радянських часів коли ми жили в городі були церкви, ну дуже не говорили. У селі була церква, так розібрали за радянських часів. Ми ліва Сокілка, а там права там тоже церква була то її спалили.

45. У нашому нема. Ми їздим у Кобеляки.

46. Нема такого. Село Сокілка Лівобережна, немає такого.

47. Конєшно шо розповідаєм і споминаєм, я часто й своїй дитині розповідаю.

48. Ну Бог його зна, я цього не можу освітити. Шо я соображала в шести годах. Хто так керував. Хто там був, Бог його зна.

Завірено: Вільховатський сільський голова В. М. Скляренко

 

ІВАШКО
Павло Семенович,
1920 р. н., житель м. Кобеляки
Полтавської області

(запис 23.04.2008 р., Володимир Яловега,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Той голодомор 32-33 рр. не то шо пам'ятаю, а переніс на собственній шкурі, як кажуть, я пережив його. Отам все було, викачка, ходили ударні бригади, це все помню як сьогодні, помню все. Колективізація як почалась, це вже помню, як розкуркулювали людей, помню все. А оце за 46 чи за 47 год, то це ж воно було такі неврожайні годи, так ніхто ж ні в кого не відбирав. У кого шо було, у кого було більше, то той не ощущав цього голоду вообще, у кого було там зерно чи хліб, а вже ж у кого не було, то тому було може хуже. Так все таки у 46 годі існувала карточна система, хоч півкілограма хліба давали на роботі. Це ж уже умерти не можна. А в 33-м годі позабирали так, шо крихти не було, не то шо, на показ не було. Бур'яном, качанами з кукурузи без зерна, оті серцевини товкли, пекли і бур'яни іше. То ото я щитаю шо страшне. А в 46-47-му кой-кому, кой-хто голодував, як не було запасу, а в кого був запас якийсь, то ніхто ж не відбирав нічого.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 983

5. Та причина яка була, причина була одна. Був урожай, ну не такий урожай, шо б сказати, шо це такий уже урожай, ну, нормальний урожай був. Не було такого. Там кой-де, кажуть, по селах, по району даже в нас літом там десь град побив, то деякі села постраждали, а так в основному, шоб така стихія була, шоб засуха, як ото розказують була в 22 році шо від Волги і аж до кінця заходу, засуха була така шо згоріло все. А тут було нормально. А ото осінню в 1932 році вийшла постанова про хлібозаготівлю, це зверху постанова ця прийшла, і начали, значить, спочатку накладають - здай державі лишки. Там було в постанові записано: лишки державі здати. Ну, мужики ж там: здав трохи. На другий день приходять - ще здай, тоді люди начали ховати - вже ж бачуть, шо таке діло. Так Вони ж ото організували бригади і давай шукати, в кого найшли сховане, то тому тюряга вже була гарантована. Тоді вже люди боялися і ховати його. Приходять - позабирали. І забирали все підряд. Там треба було брати тільки зерно по тій постанові. А вони в мене, в батька була мука, так вони муку оцю забрали, значить, забрали все: квасолю, де картопля була. І брали, хлопці робили свої. Ніхто з Москви не приїжав, ніхто з Полтави, та, мабуть, і з самого району, може, якийсь там був уповноважений, так він по хатах не ходив.

6. Та хто ж робив, свої, односельчани й робили.

7. Та такого я не чув. Я думаю, хто доносив, то того ж і підгодовували. Так я думаю. В такий спосіб і винагороджували. Бо оці , шо ходили шукати, то в їх сім'ї не повмирали, і в роду, і в сім'ях ніхто не помер. Значить, же якась підтримка була. Хіба ж я знаю, я не знаю, ну думаю, шо якась там підтримка була.

8. Та ніхто нічого. Прийшли і давай перекидати все. Ніхто не пред'являв ніяких посвідчень, нічого.

9. Побиття я не знаю, за побиття. Ну, я знаю, шо за те, що як знаходили захований хліб, то за це судили. Ховати не можна було. Потому шо, як заховав і найшли - то ти, значить, гноїв хліб, і починають.

10. Мали якусь. Не знаю, чи ці мали. Вообще тоді, в те время, були члени партії, деяким розрішалось носить лічне оружіє, так було, наган. То були такі. А оце ті шо ходили, помоєму, без зброї ходили.

11. Бог його зна як. Ну як боронилися? Я пам'ятаю, як до нас приходили декілька раз, то ми ж ніякого опору не робили. Як боронитися? Шо вони робили, ми тільки дивилися, та й усе. Потому шо протів влади не можна ж іти.

12. Та ховали. Так от я ж і кажу вам, шо ховали, а як находили, то туди попадали. Ховали, люди старалися, конєшнож, ховали.

13. Активістами їх називали. Кажуть активісти. То там ще ударна бригада. Отак воно тоді називалось.

14. І три, і чотири, і п'ять. Та були в нас оце, пам'ятаю. Бугай Іван Карпович, тоді іще ж хто? Лоїк Антон Самойлович був один раз у нас, а то ще і батьків родич тоже був, однохвамілець, Іван Івашко, ну так пам'ятаю, вони ж мінялися, їх було багато, ходили по всіх хатах.

15. Де хто зміг. Ми нікуди не ховали. Нас накрили та й на тому кончилось. Ми вижили тим, шо у мене мама була трошки із заможніх на той час. У неї були і рушники хороші, і платки були, та й пара коврів була. Це ж у бідних людей не було. То все це вона відносила, поміняла. І міняла не в нас, а в Царичанськім районі, Дніпропетровської області. То єсть такі Шаровські хутори називались, Орлівка, і, очевидно, міняла у тих, хто добрував, бо у кого не було, то той не мог поміняти. А в кого було? У тих було хто відбирав, в тих і було. У простих людей не було міняти на шо. Тому шо люди сами вмирали. А це ті міняли в кого було шо дати чи за ковер, чи за рушники, чи за простині, чи за одіяло, за шонебудь. То це у кого було, то той давав, а хто голодний був, то тому воно не нужне.

16. Це вже видавали, як почалась посівна, як весна пішла у 33 році.Тожі вже в колгоспі почали варити якісь там супи, аби-аби, понімаєте? Ну все, одно люди, хто був способний, хто мог ще вийти в поле, то всі рвались туди, шоб поїсти хоч трохи. А до посівної ніхто, ніде, нічого, ні грама.

17. Я не знаю як у других. У нас, у нашій сім'ї, тряпок ніхто не брав. А було таке, шо в нас були вівці, порізані тушки ягнячі, посушили, то значить шо зробили? На горіщі мати їх розвішала, а батько ж приробив до ляди на горіщі замок, шо б ми не лізли, дітвора, не поїли, бо ж голодні, як собаки. А вони виділяли нам по кусочку. То як прийшли оці хлопці, бойові: «Відкривай горище». Мати: «Та ви ж уже були, там же нема нічого». «Відкривай». Мати: «Та я не буду відкривати». Вони відірвали замок, полізли , а там тушки. Так вони почали ламати , їсти, ховати по карманах. Розумієш, аж страшно самому.

18. Ато чув. Піди на поле, вріжб колосків і получиш там 5 чи 7 год. Не 5, воно ж не 5, це так кажуть, шо 5. А може нарізав там, шо ж 5 колосків поможе. Ну жменю там нарізав. Ну та факт той, шо піймали там на полі, чи ти різав, чи не нарізав, а туди давай.

19. Та де там пооставалося, те шо перезимувалося, де може там картопля не чисто вибрана, то лазили люди весною вибирали, шо де було, а так ні. І солому перетрушували, може, де яка зернина витруситься. В общим, а де ж збирати? Вже як началися жнива, начали потроху

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 984

підгодовувати, а потом перший обмолот, то потроху дали колгоспникам, по трошку, а то тоді вже ніхто поті колоски не йшов. Тим більше, шо боялися тогож закону « 5 колосків», куди ж там уже йти?

20. Та хто ж? Місцеві жителі, колгоспники, воно як у колгоспі? Виділили - оце ти і ти будеш - вони і сторожували. Вони на роботі, це люди на роботі.

21. Не дуже. Де бідніші, то раніше. В нас воно там полупилося у 27-му році у селі організували СОЗ. Такий називався - спільний обробіток землі. Ну воно побуло там до 29 року, ну воно шось таке не практичне, а в 29 році уже колгосп організувався. Отой СОЗ - там було тільки суто добровільно, хочеш - іди, не хочеш... А як колективізація началася - тут уже було хочеш не хочеш.

22. Ну в який спосіб? Налогами обкладали. Обложили налог - заплатив, на другий день - налог - опять, зустрічний кажуть, тоді ще, і ще, і ще, і ще. Отаким способом. Визивали оце, значить, в сільраду вечером. Обачно, це робилось ночами. Оце визвали - подавай заявлєніє в колгосп. Та ні. Там начинають мужики - жінка не хоче, та те, та друге. - Ну ладно, іди додому. Тільки прийшов додому, бачать, шо світло потухло, тарабанять. - Іди в сільраду. Таким способом, разів 3 за ніч тебе пожинуть. Ну, любими способами заставляли.

23. Її як такої худоби... Як, допустім, шо була у бідного якась корівчина, то її не брали її, бо бідних не обкладали налогом. А от де середнячки були, то цих тянули добряче. Ну, де ж можна корову сховати, де її сховаєш? Прийшли та забрали та на тому й кончилось. Такі були люди, шо умудрялися , бідному там віддавав, так воно ж знають один одного, скажуть, он дивися, не було корови, появилась корова, де він її взяв? Донесуть, то і ту забрали пішли.

24. Та каждий день. Ходили цілий день. Як це так вранці? Нема такого. Ходили з хати в хату. За весь час у нас були із грудня 32-го до жнив 33-го разів 3 у нас були. Оце за той період.

25. А як по другим дворам, я не знаю, може, де більше, де менше. Оце я за себе знаю.

26. Та в кінці 32-го вже мерли. Де заскочили, забрали, шо не осталось нічого, людина хай вона 2 неділі пожила не ївши, а тоді ж вона...

27. От не помню, коли, ну був організований патранат. Патранат? В 33-му вже був, бо мого брата та жінка та брат, їх було четверо дітей. Батьки - двоє померло, а двоє осталось. Оце мого брата жінка і її брат, то вони в 33-м годі в цім патранаті були вже. Я там ще знаю: там Соня Івашко була, Федір Козіс, Микола Тараненко, оце такі - оцих я патранатовців я знаю. Ну, голодували ж, діти вижили всі. Їх там чи 23 було чи таке. Понімаєте? В селі, в колгоспі. Оце у нас в селі був. Я ж за свій. Я ж за чужі села не знаю. Я за своє село кажу. За чужі села я ж не знаю.

28. Не голодували ті хто відбирав, ті їли. Я ж вам кажу шо їхні сім'ї збереглися. А от допустім у моїй сім'ї по батьковій лінії 8 померло, а по материній - 17.

29. Ті, хто відбирав.

30. Чим же там ділитись? Господи милостивий, каждий голодував.

31. Та ну які? Поїли, де була кішка, де собака, де голуб, де горобець. Що можна було спіймати, це вже зділи. Хто шо. Яж вам кажу, і бур'ян їли, уже як листя появилось, так листя їли, як худоба, люди їли, акація як цвіла, то страшне.

32. Може десь і було, ну, в нас такого не було. Я ж вам кажу, шо сімнадцятеро умерло. 17 чоловік померли по материнській лінії і по батьковій -8. Хто ж кому міг допомогти?

33. Оце липове листя було, кажуть, було найсолодше. Цвіт акації, та хто шо міг. Траву обикновенну їли люди. Їсть, жує, уже не способне ні підвестись, нічого, а траву щипає та в рот кидає.

34. А з дерев то ж оце ж груші, яблуки, ягоди.

35. Та їх не було. Я ж вам кажу, шо не було ніде ні кішки, ні собаки, ні голуба не було. Одні пацюки були, бо пацюка піймати дуже трудно. А те шо можна було піймати, все те половили і поїли.

36. Були, появилися, от, не скажу точно, коли -торгсіни, так називаємі. Це воно чи торгівля з іностранцями чи шо. Воно якось було, шо за золото, за срібло там можна було шось дістати, так воно ж достав, а ті ж узнали шо достав, прийшли та забрали. І таке було.

37. По великих містах голоду не було, бо там карточна система існувала. Там таке ж хоч шось нібудь. Хто жив у городах, помагали даже сім'ям, отим, шо на селі жили. Оце у нас Дніпро-джержинськ, це ж воно тоді називалось Каменське, то оце хто в Каменському був, то Дніпро-петровськ, це був Єкатеринослав, то це з Дніпропетровська. Та й у мене там дядькова жінка була, сестра її у Миколаєві жила, то вона забрала дитину і сестру туди, то вони ж там вижили у городі Миколаєві. По городах там трошечки карточна система. Ви розумієте, шо це таке? Там півкілограма хліба, допустім, дають, скіки на місяць там 500 грам цукру, ну, там як у війну, у цю Вітчизняну - карточна система існувала і людей годували, хто на роботі був на сім'ю, допустім, там давали на дитину 300 грам, на робочого - 500 грам. Це вже не

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 985

можна сказати, шо це такий голод. Все ж таки шось єсть.

38. Так я чув шо около 300. Та бог його знає. Може, добра половина померло. Не менше як половина, не менше.

39. В нашім селі не було. А от в Сухинівці, наша краснянська жінка була замужем в Сухинівці. То вона, їхня сім'я, зділи своїх двох дітей і сусідську девочку. Ну їх як приїхали, вони піймались на сусідській цій дєвочці, то їх як забрали, то про них, як кажуть, ні слуху, ні духу, більше не чули, де вони і шо вони. А були ото, ну в нас в селі такого не було. А в ото сусіднім селі, ото чув я, бо це краснянська жінка, тут сестри її жили у нас у Красній. Оце таке було.

40. На кладовищі. Зимою звозили у клуню, там в колгоспі, лежали вони, а весною, як земля відтала, шо можна було яму копати, то воно ж там у Красній гора, під горою кладбище, то внизу там похоронено, там не одна яма і туди побагато викидали. Ото з тієї клуні вивозили, і так підбирали, багато померло. Як земля розтала і до врожаю ж люди мерли. Вже і листячко появилось, а вже не можна було спастися.

41. А Бог його знає? Посилали людей, наряд давали з колгоспу посилали. Як з ними розраховувались? Я ж не копав, не ходив, я не знаю.

42. Ну, примерно, я знаю, де захоронено. Ну, хрест поставили у Красній не там. Ну, відкіль же я знаю? Знаю, шо там їх хоронили, а скільки хоронили? Бог його знає, чи там 3 ями чи 5 було, хоронили. Це мій дід помер, материн батько. Його як хоронили, то сусідка прийшла, каже, у нас двоє дітей мертві он лежат. Можна, шоб похоронити туди до дєда? То дєда в гробу положили, а тих діток замотали в тряпки та положили туди до діда та й похоронили. Воно ж хутори були тоді, по хуторах, там де жили, там і хоронили. Ото там 5 хат чи скільки, хуторок. Там такий у нас в Красній був хуторок Гармаші. Тактам майже поголовно вимерли всі вони там. Там, може, осталось з того хуторка 5 чоловік, а 25 померло, чи скільки. То їх же ніхто не возив на кладбище, а там десь вони похоронені. А потом воно хутори знесли, заоралось, зарівнялось і найди тепер.

43. Хто ж остався живий, то поминають, родичі.

44. За радянських часів церкви не було, це раз, і я по церквах дуже не ходив, не знаю. Тепер я не хожу туди. Не того шо я атеїст якийсь, а просто не хожу та й усе. Я сам собі молюсь.

45. Є.

46. Ну єсть, я ж вам кажу. Стоїть хрест, написані прізвища не всіх їх. Та я ось трохи написав, я й бачу погано. Якшо воно нужне, я можу прочитати. Те, шо я знаю. Оце, значить, у нас померло хто. Івашко Тимофій Захарович і два сини його, одного знаю Гришою звали, цього меншого не знаю. Івашко Гаврило Трохимович і його жінка, дітей у них не було. Оце вони двоє померли. Івашко Андрій Карпович, і дружина Федора Іванівна, і сини: Семен і Дмитро. Івашко Митрофан Якович і дружина Катерина Василівна. Івашко Іван Йосипович і дружина Теслина Івановна, шо воно за ім'я. Мошенець Омелько і двоє дітей. Гармаш Григорій Оксентійович, дружина Марія і 4 дітей. Це ті шо померли. Гармаш Володимир Терентійович, Гармаш Петро Терентійович, Бутенко Афанасій і дружина Тетяна і 4 дітей. Ну, старших знаю, шо Оля і Маруся, а менших не знаю, як звати. Татарко Михайло Петрович, Татарко Андрій, Тетяна і Гриша. Це Якова Андрейовича, ну, батько остався живий і мати, а дітей оце троє померло. Татарко Нестір Петрович і дружина. В цих дітей не було. Так іще. Татарко Йосип Миронович, Татарко Пилип Іванович і дівчинка. Чернявський Степан Антонович, син і дочка померли, син, знаю, Іван був, а дочку не помню. Чернявський Гриша і сестричка, тоже не знаю як, померли значить. Тепер, Пархоменко Оксана і 5 синів, вдова була, 5 синів було: Грицько, Михайло, Іван, Прокіп і п'ятого не помню, чи Василь, чи не пам'ятаю. Ященко Афанасій і його дружина. Оце, значить, ці померли. Тепер моїх однокласників померло, це ті шо в класі ми були. Тоді я ж у школу ходив. Це: Шуліка Оксана, Гармаш Данило, Тараненко Яків, Зінченко Михайло, і ще другий Зінченко, от не помню як. Знаю, шо Зінченко, а забув. Горбань Терентій Єрмолайович, Носуля Гаврило і жінка, син Сашко, а дочка Валя. Оці , значить, померли. Мірошниченко Варька і двоє дітей. Валявські Наталка і Одарка і їх батько. Горбань Іван Григорович, Горбань Андрій Савович, та ще їх там, Гармашів, їх не перещитаєш. Там ще багато-багато.

47. А воно, мабуть, нікого не цікавить. Мені здається, шо молодьож на це не дуже...

48. Та тих, хто ж це організував. Я знаю, хто ж його організував? Це ж діло з верху, мабуть, началося, не знизу. Ну, було ж видно звідтіля. Раз хліб державі здавай, то це вже було державного значення, не місцевого.

51. Воно якось було, шо за золото, за срібло там можна було шось дістати.

Завірено: Міський голова м. Кобеляки О.М. Ісип

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 986

КІПТІЛА (Брейко)
Катерина Корніївна,
1914 р. н., жителька с. Шенгури
Кобеляцького району Полтавської області,
у 1933 р. проживала у с. Сокілка
Кобеляцького району

(запис 17.04.2008 р., Ніна Кононенко,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Раніше жила в Сокілці Кобеляцького району. А тоді ж, як ото почався 32-й рік, я поїхала в город, ну, стала служанкою служити, а тоді ж паспорти, документи. Я приїхала в Сокілку, шоб документи мені дали. А тоді ж, як ото почався, то я у радгосп «Сокільський». Тоді був радгосп. Ото мене туди забрали. Поштарка ходила воду пити, а я ж плачу, розказую, шо помру я. А вона каже: йди до нас у радгосп. З Сокілки пішла в радгосп. І ото 32-й і 33-й год у радгоспі, ото щитай, як пішла туди. Був голод у 33-м і 32-му.

5. Було, неврожай. Ну, забирали ж, щитай, у кого лишки були. Було таке, шо голодомор - то лишки в кого хліб був. Ну, в кого багато. Ну, звиняйте, шо скажу, то були комсомольці, тоді вже почалися ж комсомольці. Шукали ото комсомольці, актівісти на їх тоді казали. І прийшла до мого батька. В нас було, ну, вже не було, чого його, а два лантухи буряків було. І вона забрала ті два лантухи буряків. Єремієва її фамілія була. Так батько, як умирав, як він тільки плакав, казав, якби вона не забрала тих буряків, я б жив. А я ж ото осталася. Брат же в армії служив. А сестра поїхала. Поштарка забрала в радгосп. І ото я там вижила в 32-м-ЗЗ-м годі.

6. Активісти.

8. Ніяких документів не було. Було ж указаніє, у кого лишки забирати, а які ж лишки, як нема хліба й кусочка ні в кого. Міняли на кусочок хліба барахло. А вони просто приходили, оті, шо на них казали актівісти, комсомольці. Приходили, то ото ж два лантухи буряків забрали. Куди вона їх забрала, кому вона їх здала, ніякої розписки. Ну ото люди так же проживали. Тоді почали люди тікати з села, хто в Дніпропетровське, хто в Кам'янське (тоді Кам'янське казали на Дніпродзержинське). Ото ж кидали свої хати, кидали усе й тікали те туди. Ну, а мені нікуди дуже було. Я поїхала в город. Документів не давали тоді, паспорти. Я стала служити в хароших хазяїнів. Шо приїду в Сокілку, шоб дали мені документ на паспорт, а Левченко, там Левченко був у Кішіньці секретарьом райкома. Дарственні той Левченко, бумажку видав, документ. А я прийду тут у Сокілці Галушка фамілія був секретарьом. Та чита, та як кине мені межи очі, та каже: «Ач, який розумний, а хто в мене в колгоспі буде робити, він?». І не дає ж документів ніяких мені. Так я тоді, як мене та поштарка забрала в радгосп, у «Сокільський». Ото я там вижила, там добре годували. Уже платити -яка там плата була...

9. Було. Слухай, хто не ходив у колгосп на роботу, судили.

10. Ми ж думали, шо вони государству забирают. А чи давали вони государству. Ну, як у ото в мого батька забрали два лантухи буряків, шо вона їх віддавала госудаству? Вона їх забрала собі. А не отакими батько плакав та казав: «Я б буряками вижив». І помер. А ми осталися.

11. Ну як защишалися? Хто як мог. Воно ж отоді були й багаті, були ж і бідні. Хто багатший був жив багато, тоді називали ми їх куркулі, багачі То вони ж іще й міняли у бідних за хліб, барахло Тоді ж батьки, матері придане дбали, то виносила мати все за кусочок хліба на базар. А тоді як і до їх стали добиратися, то вони ж виїжджали в города: у Дніпропетровськ, Кам'янське. Оце я не знаю, їм ніякої кари не було, шо вибирали. Ну, вони все одно й померли. Єрємеєва була комсомолка і її брат був, то вони й померли. Не від голоду. Заболіли.

12. Голубко, ходили з пікою. Отаке, знаєте, штрикали, ходили шукали. Тоді було указаніє від Сталіна: забирати тільки лишки, а по скільки оставлять, я точно вам не скажу вже. Голубко, воно робилось на місці, хто як хотів. А оці ж, які багатші, і куркулів розкуркулювали. Та їх сини повтікали за кордон. Біля нас жили напротів нас мати і дочка, то зять помер, а батька застрелили. А хто застрелив, я не знаю, ніхто не знав, хто його застрелили. А вони ото дві тоже боліли після тіфу пішло осложнєніє на вуха, то тоже глухі були. Та померли з голоду. З голоду тоже померли. Біля нас цигани жили. Так як вони заїхали давно. Він спекулірував кіньми, старий ото. А потом його десь побили, та так він і вмер, а дочка і син у їх нерідні були. Вони взяли в своїх у циганів, та померли, і циганка померла, дарма, шо й золота в їх було дуже багато. Ну, померли з голоду.

13. У нас зерна не було, в нас зерна ніхто не брав. Єремєєва приходила і забирала. Забрала буряки.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 987

14. Я ж вам казала, Єремєєва фамілія. Вона була одна.

15. Можна, люди ховали. Ну, ніхто не думав за ті буряки, шо їх забере. Воно тоді ж ходили люди крали, звиняйте, то стояли вони в сінях у лантухах ті буряки.. Ніхто їх дуже не ховав. А так, я вам скажу по правді, у отих, шо куркулі були, у тих ховали. А тоді вони стали, знаєте, тікати по городах. Ото сини, допустім, казали, за границю, а куди за границю, я ще молода була. Не дуже воно мені діходило.

16. Е, тоді в голодовку не давали пайків ніяких. Уже як після голоду, щитай, в колгосп, хто ходив, то там видавали якісь грами. А в голодовку не давали ніяких пайків, бо ні в кого не було пайків, які ж пайки. А хто як мог жити сам виживали. Хто приховував, може, та було. А як уже ото колгоспи почали, то тоді видавали ото потроху муки.

17. Ви знаєте, уже потом, то брали. Так брали у багачів, так брали і продавали. Ото, було, виносять, ну, так це в багачів. А так в голодовку, хто такі бідні, то міняли за кусок хліба. Допустім, я вам проміняла рушник, то ви мені дали, або кусок хліба, або, може, жменю борошна, чи якої крупи. Ото так же виживали.

18. Я такого закону не чула, а тільки знаю, що й ми, хлопці як ходили, то було об'їздчик їзде, Боже сохрани. Аза хліб, цеязнаю, судилиу47-м годі. Недород був. Та це я вже отут у радгоспі була у 47-м годі. То судили за хліб. А за то, шо м'яли колоски, то було об'єздчик кричит, лає, шоб не м'яли колосків, а ми його, я вам скажу, нас і годували добре вже, но, ми ж витощені були, то ми отак обірвемо колосок, та в рот пшеницю. То було, об'єздчик ото кричит, лає.

19. Я в радгоспі ото робила в 32-м і 33-м, «Сокільський» радгосп, то я не знаю, нікого не судили за це. Людей годували добре, неначе не було такого, а в 33-м годі ото мене спас радгосп «Сокільський».

21. Отож, хто, не хотів, мені жінки розказували про одного дядька, шо він не хотів іти в колгосп, бо він багатий був, то в нього землю обрізали, позабирали. Тоді ж коні брали та воли, отаке позабирали. Та він отож сидів-сидів - не хотів іти в колгосп, тоді ото прийшов в радгосп «Сокільський». І ще якийсь чужий чоловік ото з ним.

22. Змушували.

24. Ну, тоді коли кому, чи здумається, я вам не скажу. Забирали ж продукти, слухайте, у людей. Послали людей, чи дньом, вони до мене пішли, до другої, до третьої. У мого дядька, ми жили рядом, щитай, брат жив, та вони двоє стариків були вже такі, годів по 80 було, а син і невістка й троє дітей було, ну, девочка була годів 13, а то такий старший хлопчик, а то зовсім таке три года було. Та в їх був сундук. Коли, знаєте, старорежимськії сундуки були. То сундук був у їх і ото хліба було в їх. То забрали хліб, ну, шось і оставили, не весь забрали хліб, а оставили, не скажу скільки. Батько ж і мати, щитай, померли. Воно ж недоїдання. Та ще, як людина слаба, й болізнь чіпляєця. Заболіли. А син, девочка отам заболіла дуже, саме старша, померла від хвороби. А хлопчик, отож в їх осталось того хліба, батьки померли, а оцей же син, щитай, ці два хлопчики маненькі, а девочка померла, ну, недоїдання. То цей син ходив у людей крав. А тоді помер, з голоду й помер. А жінка його й оте хлоп'ятко маненьке прийшла та й каже: « Я беру Ванька і їду до батька. Батько живе в Орлику. Може, я його спасу. Якшо я дійду до батька». То ото вона як забрала, як пішла, то більше я не бачила, не знаю, чи вона його найшла, чи ні. А там циган рядом, то в нього ще й золото було, обікрали їх, померли. Щитай, син, невістка і стара циганка.

25. Може, до кого й не раз приходили. Ну, до нас раз ото прийшли, забрали, бо в нас нічого було брати. А до людей, я вам не скажу, може, й багато раз приходили. А оце, шо я вам казала, жив отам через дорогу Наріжний. Він дуже багатий був, то ото його вбили, сини повтікали, а ото мати, то тих обкрадали й оббирали, шо страшно. Ноччю брали, ніхто не зна, хто. То ото бабка прийде та каже: понадівали маски, відбили двері ноччю, позабирали, уже нема в мене нічого.

26. Ото, допустім, за Сокілку я вам скажу, то почали люди помирати у 32-м. Шо, щитайте, недоїданіє сильне було, а шо воно як болізнь прямо підключалася: то грип, а тоді ще тіф тягався. То так боліли. А тоді найбільше ше шкарлатін, казали. Ото, ви знаєте, того шкарлатіну дуже багато. Воно обкладало горла і давило прямо. То ото дуже багато ше людей і помирало.

27. Моя голубко, ви якби бачили, скільки тих дітей. Отож, я вам кажу, де ото левада була, та викопали яму. Воно ж, люди слабі. Кладовище на горі отак високо. Нікому було туди, викопали, людей із сільради, видно, дали, викопали яму у садку. І ото хоть вірьте, хоть ні, з колгоспу ходочок. І ото привезе, з ходочка доски розсуне, в яму вкине. Голі. Пухлі. І ото хоть вірьте, хоть нє. Я один раз туди ходила. Через дорогу. То їх, мабуть, п'ятеро лежали голі голісінькі. А тоді ще, ви знаєте, там ото в Сокілці, в оцьому садкові, ще там і пам'ятник Леніну стояв.

28. Більше таких, шо повтікали із села. У Дніпропетровському, там спасалися вони. У городах же тоже пайки давали хліба. По 200 грам там пайки давали хліба тоже. У городах спасалися більше.

29. Ті, що виїхали.

30. Були, ну, дуже рідко. Були такі. Це якшо я з вами живу по-сусідству. Ви трошки лучче живете, то,

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 988

бува, принесе там кусочок хліба, картоплину. А дуже шоб - не помогали. Не було чим помагати. А так ото, як по сусідству, то було, я ж кажу, принесе чи кусочок хліба, чи картоплину.

31. Ну, ото шо робили, шоб вижити - втікали по городах. Втікали, село кидали. Тоді хоть вірьте - хоть ні, то оце зайдіть ряд, то ото штук п'ять хат пусті стоят. Нема нікого. В город. Атам же на роботу як устрояця, то там же давали хоть 200 грам хліба. У городах тоже пайки були. Ну, хоть по 200 грам хліба. А в селах не давали. У кого могли... А тоді вже, тато вже, мабуть, після 33-го, то колгосп виділяв. Як казали, у колгоспі за паличку роблят, у радгоспі - за харч. Ото так ми робили.

32. Ну, слухай. Оце, допустім, яку мене сестра, допустім, живе в городі, то так коли-небудь пришле хліба, дасть хлібинку. Уже, знаєте, брат як приїхав з армії, це вже в кінці пошти 33-го году Поїхав в Дніпропетровськ і став робити на заводі Ворошилова. А це воєнний завод, тоді казали, на гарячій роботі - то він гарний пайок получав. Ну, я в радгоспі робила, від них помочі не требувала тоді. Тоді вже в радгоспі годували в 33-м тоді добре. Які робили, то годували можна було прожить, а бувало, як коли гостинця, чи шотам, шо-небудь.

33. Слухайте, як починався голод, ще я з матір'ю жила, то, було, листячко натремо ото, та водою гарячою поллємо, і ото так їли.

34. Різне листя.

35. Ні, не знаю.

36. Можна.

37. Ну, голоду не було такого. Щитайте, шо недоїданіє таке було. Вони там на пайку всі жили. Хто його знає, ну, можна було купити, як є гроші. На базар піти й купити. І по городах давали продукти, ну, не те шо там, іди й бери, скільки хоч. А чи по кілу там, чи по два.

38. Е, цього я, голубко, не скажу. Тоді багато мерли. Ну, допустім, сто чоловік у Сокілці. Ну, я вже не помню.

39. Голубко, одну дитину з'їла одна. Оце, допустім, ми рядом жили з вами. І ви девочку випустили погуляти в двір. А я рядом жила, допустім, і я заманила до себе в двір. Позакривала вікна, це я добре знаю, чи її задавила, чи вбила дитину. А ця ж мати вискочила, гукає, гукає дитину, а нема її в дворі. Сюди-туди, та оце ж до неї, до сусідки стукає, а вона: «Я купаюся, я не бачила». Ну, як мати ж, побігла по селу шукати дитину. Бігала-бігала, ну, ніде ж не найде. Вона тоді в сільраду. Ну, якії фамілія... Ну, прийшли, тоді, казали, виконавці. Оце, діжурив в сільраді цей виконавець. Прийшли, давай до неї стукати, а вона не відкривала довго, а тоді відкрила, коли вона порубала ту дитину і поставила холодець варити. Ну, вони обшукали, а те остальне винесла - в погрібі в неї стоїт. Тій дитині було до трьох год. Ну, шо. Вона п'ятнадцять год відсиділа, та ще вийшла. Отут у Сокілці вона жила.

40. Хто їм платив ?! Ото, допустім, умерла я, ідут у сільраду, шо вмерла там чи мати, чи хто. Ото сільрада у колгосп. Запрягают конячку в ходок. І ото приїждяє, вкинули. Хто його ховав, голубко. Як я лежала, допустім, ото скинули на той ходок, ото повезли. А ями копали, копали ями. З колгоспу. Ото скинули, доски розсунули, в яму вкинули й поїхали.

41. З колгоспу.

42. Слухайте, хоронили, де прийдеця. Ото садок великий. І в садку вже хтось почав, може, хазяїн. То я ото, допустім, піду, попросюся. Можна ото в вас поховати, допустім, батька. Ну, пожалуста, ховайте. То ото ж викопают яму. Наймати ж, за шо ж, яку мене нема. Ну, ото з колгоспу яму викопают, загорнут. Як є у мене шо-небудь, допустім, то я дам, шоб загорнули хоть. А, допустім, я привезла, а нема нічого мені дати, то ото в цю яму ще когось вкинут.

43. Моя голубко, знаєте, як поминали? Як поминальна субота, як Проводи, то я ходила в церкву, свічку засвічу, спечу шо-небудь, орішок чи пиріжків спечу, то, було, роздам.

44. Слухайте, ото було в церкву як піду, там було, батюшка питає: хто за здравіє?. Це якшо жива людина, а боліє дуже. Було, пишут за здравіє ото. А як померша, пишут: за упокой. То ото ж я не помню тоді, по скільки платили. І свічку засвітю. На пахидку дам.

45. В Сокілці церква Святомиколаївська була отут нанизу. А дві церкви отут нагорі - Покрівська і Івана Богослова.

47. Моя голубко, згадувати, краще його не згадувати. Не желаю нікому в світі такого. Шо я його пережила.

48. Отож було старші люди балакают: хто винен? Винні отакі самі, як і ми. Дає указаніє, допустім, Сталін: забрать лишки. А ви, допустім, не тільки те забрали, шо лишнє, а забрали й посліднє. Це все залеже від людини. Це від людини залеже, яка людина. ( Далі випадок розказує ). Казав один, допустім, мені дали пенсію. Я робив головою колгоспу. Двадцять год. І мені 45 рублів пенсію дали. А мені пенсія должна бути там чи 140, чи шось отаке. Я їду в Київ до начальника. Сказав фамілію, все. А начальник каже: «А ти знаєш, аби оце не твій батько, ми б померли з голоду. Як прийшли хліб викачувати, забирати, а твій батько в отій же комісії. А мій батько ж, каже, висипав три мішки жита на піч та заслав ковдрою і нас посадив три хлопці. Ну, вони шукали, шукали, а тоді ж другий підняв ковдрину. Каже: ну, ось іще хліб. А твій батько:

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 989

не трож того хліба, то хліб дітський. I ото твій батько нас спас. Ми вижили тими трьома мішками хліба». Це все від людей залеже.

51. Золото пам'ятаю, шо міняли. Оце в оцих циганів золота було дуже багато, шо жили рядом, я знаю. Вона дуже багата була та міняла. У 33-м її задавили. Вона не померла. Син і невістка померли. А вона ішла там до знакомих і вона на золоті і вмерла. Казали, шо золота було прив'язано цілий вузол отут. А міняли золото, міняли. Ну, на продукти міняли.

Завірено: Шенгурівський сільський голова М.М. Чернишов

 

САВЧЕНКО
Юрій Никифорович,
1927 р. н., у 1933 р. мешкав у с. Розсипалівка
Кобеляцького району Харківської області

(запис 23.04.2008 р., Юлія Мирошниченко,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Був голод тоже. Був голод, да, ну і... Значить, так, я вам розкажу: значить, тут за річкою було село Розсипалівка, його вже немає, там тепер ростуть ліса, у сороковім році його, значить, знесли. Значить, ми жили в селянській сім'ї ходили ми сюди в школу, ну це тоді пацаном, мені було, значить, у 33 році сьомий рік. Я з 1927 року, 5 травня я родився. Ну, жило нас: значить, батько, мати, брат у мене і я , четверо нас було. Ну і батько робив, було тут таке ГОРПО називалось: городское потрєбітєльскоє общество. Ну і потом начинається голод. У нас було дві овечки. Начався цей голод, ну, вобщем, начали люди мерти. Мруть люди, не знають. Ніхто нічого не дає, хліба немає ніде Ну, вобщем, нема нічого. Значить, мама пішла на базарь продавати полотенце, її там піймали, отправили в якийсь совхоз буряки полоти. Ну там вони й мерли і то другое, понімаєте, до чого ми дійшли, шо немає матері, це вона, значить, десь умерла. Понімаєте - це вже у нас не було нічого такого понятія, шоб то другое. І мамина сестра вона їхала в Дніпропетровськ і оставила нам девочку, ну сестру нашу двоюрідну. І ця сестра, значить, батько робив в пекарні ото ж на хлєбзаводі, йому давали 500 грам хліба. І він, коли прийде, то зразу давав кусочок хліба їй, вона ж протів нас маленька була, їй три роки було, а нам ні. Ми на неї такі злі були, шо як ми її ше не задавили. Батько ж іде на роботу, мами немає. А потом мама якось утекла відтіля. Значить, у нас по сусідстві жила сусідка, значить Семенець її фамилія, у неї два сини і дочка, і вона розрішила зарізати дочку, вони, значить, зарізали дочку і з'їли! А потім вони взяли значить зарізали тоді матір і з'їли. А потом я пас вівці, а він все отак стоїть на вуглу і виглядає, каже: «Йди сюди», а я думаю, та чого я до нього йтиму. А потом він мене все одно чуть не заарканив, а тут батько якраз наявився та отуди в сільраду. А там в них там кісток, голови там, вобшем вони ловили людей і різали. А потім у нас вмер один сусід. Ну я не знаю, шо дядьків не було, й баби, вони його, значить, положили на таку тряпку, прив'язали вірьовками і потягли на кладбище. Вони викопали там таку яму, ну в коліно яму і зарили його. Потім в нас сидить, ми з братом і тягаєм козельки, є такі у нас, в Пісках, воно таке ето, ми тягаєм і все, коли їдуть на дрожках два актівіста, такі здорові дядьки. А бабка ця сидить під горбом та й каже: «Синочки, дайте мені хлібця», а вони подивились: «Вона п'яна.», від'їхали і та бабка померла. Потом у нас було, значить, дві овечки, і я не знаю батько чото не заплатив цей налог, вобшем не знаю. Ага. І, коли, значить, вони прийшли, а він їх узяв забив у сінях ці вівці, і ряднами там закрив, і то другое. Вони приходять: а я лежав на пічі з братом, ну брат на два роки менший, і він батько кида мені туди гроші, я тоді не понімав.які це гроші шо воно до чого. Вони питають, де вівці, а він каже: «Немає овець, я їх вже давно поїв ті вівці». А та вівця: «Бее.», то вони начали, значить, батька штурхати. Забрали ті вівці, і ми плакали за тими вівцями, ну шо ж вони начали молочкодавати.азабралив нас вівці. І тоді, значить, я не знаю, де він взяв цих грошей, і ото забрали ці вівці. Вони, коли пригнали ці вівці, то я не знаю, ми їх знаєш цілували їх, і так, ну плакали ми, понімаєте, та й січас я...

5. Понімаєте, я сам не бачив. Ну, я вам розкажу так, шо, коли мій батько, його забрали виконавцем у сільраду діжурити, і пішли вони трусити хліб, ага, з піками. З піками ото, і він батько отак пішов, ударив пікою і вона провалилася ця піка. І він відходить, вони питають, чи нічого, каже, шо немає нічого. І оцей мужчина Пищита, Панько його звати було, його син робив у воєнкоматі секретчиком, він ше живий, ну я його дуже давно бачив. Коли батько глянув на оцього хазяїна, він блєдний, як глина стояв. Він злякався,

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 990

шо найдуть хліб. І от цей мужчина приходить ноччю до батька, десь годин у двінадцять ночі і каже: «Ходім, Никифор», ну прийшли, він відкопав ось оцей значить цей зерно, там було пуд зерна, жита, І він дав батькові три кілограми, у його там веса, три кілограми жита і сказав: «Ти ж не вздумай кому сказати.», а він каже: « Я як кому скажу, то нас обох завтра могуть кончити за оце діло». І ото ми, значить, тоді варили це жито і ото їли. А хто його зробив, як його, для якої целі? Ну, люди, в мене 5 братів умерло двоюрідних і дядько вмер. Вони померли, ага: Савко, Грицько, Саша, Дмитро, Борис, ну вобшем... Померло, ось оце вмирали, їх ото, кого в труні ховали, а кого й без труни ховали, оце так таке було... Казали, шо беруть. Ну, а в нас нічого було брать. У нас з батьком не було нічого, от. А моя жінка, царство їй небесне, вона, її вже чотири роки, як нема, то вона казала, шо в їх приїхали додому й забрали квасолю.

6. Ну, були такі актівісти. Ну, вони, від сільської ради їх обирали і вони ото, значить, ходили, хліб шукали, і тамечко ж, ну, в кого, хто не заплатив... У моєї бабушки, значить, син совєцку власть завойовував, з шабльою ето, ну, махновці його зарубали під Чаричанкою. А в неї була овечка, одна, ну, в неї нічим було налог заплатити, і ото в 33-ім годі забрали в неї цю овечку, і так більше вона не вернулася. Ну оце те, шо я помню, те, шо я знаю. Пухлі ми були з братом, отакі ноги в нас... Ну, люди були безразлічні. Ну, вмерло лежить, ну, хай воно лежить... А були такі люди, значить, ето підвода, їздили, забирали цих людей і ото вкидали, і, значить, там ото общу копали, і заривали їх.

7. Ви знаєте, я не могу вам цього сказати, бо я, в нас там село таке бідне, не було в нас такого, шоб. Може, отам далі жили люди, то там може й було зерно. В нас, отутечки на Пісках, не було нічого. Ну, як розказує батько ж, покійний, він погиб у 45-ім году, то він каже, шо як такового, шоб неврожаю не було, було все каже ето, ну, тільки ж хлібозаготівля вимели все чисто не осталось ніде ні хліба, нічого забирали все понімаєте хлібозаготівля і все. А, хто, для чого? Це так я помню. Оце такі діла в нас були. Дай Бог, ви наші діти, шоб ви не дожили до цього і шоб ніколи воно вам не стрілось! Січас тоже життя важке, ну, шо зробиш це таке діло. А таке, як ми пережили, то не дай Бог, шоб ні діти ваші, ні правнуки, шоб ніхто його не доживало. Це страшно: люди вмирали, вмирали і ото, значить, як викопає яму, то він должен сидіти біля ями, поки ето, не принесуть його, значить, ето покойника, потому, шо поки принесуть, то там буде пів'ями, накидають. Мерли люди, дуже мерли, о-о.

8. А які, ніхто ніяких документів не мав! Приїхали, труснули, забрали, і поїхали, які там документи, ніхто не пред являв, шо я ось представник і то другое, такого не було. Ну, оце отакі жилізні, а на конці понімаєте така от виямка. І ото він як сунув, воно ж полностю не те, а зверху і от.значить, як тільки там зерно є, він його витягає. Ну, ото в цього мужчини, в його тільки було пуд зерна, ну вони, канєшно, забрали б і це зерно, ну він таке ето, ну, вобщем...

9. Ви, понімаєте,шо люди, люди друг до друга, вони їздили. Ну, оце в мене отам була бабушка одна, сусідка. Так до неї один ноччю прийшов з тупором, в неї там у хаті коровка була і він хотів її зарубати. Ну, вона сильна бабка ше була, то вона йому розрубала плече. І ото він уже на другий день, я не знаю чи забрали, чи не забрали. Ну, страшно було, страшно.

10. Ви знаєте я не скажу вам, бо я не бачив, чи вони може. Та, нє, звичайно, може й була вона, ну, я не бачив, шоб вони там з пістолетами. Ну, а бити били людей, якшо не признавався, шо в його хліба немає та то другое, це таке було.

11. А ніяк вони не боронилися, ніяк люди не боронились. Вони безсилі були, люди пухлі були, вони... Траву ми їли, ото щупали і варили, о-о. потом окація вже як начала цвісти то ото їли цю окацію, сушили і їли. Якось ми, ото в нас ті дві овечки, вони нас видержали. І батько каждий день получав 500 грам хліба, він робив на хлєбзаводі, не хлєбзавод, а ГОРПО таке було, і ото йому давали і ото ми, значить, розрізали цей хлібець, ну, де яка крихотка падала, то ніде вона не дівалася, ми її підбирали

12. Ну, як у кого й було, то люди, канєшно може й ховали його, понімаєте. Ну, а такечки, якшо найдуть. Вони в таких як оце, хто там ну трошки сіяло, вони до того йшли. А потом же ж всю хлібозаготівлю вони, ну, вобшем, вибрали все, ну, колхози були, ну, вони ше не такі сильні були, викачали все зерно. А куди вони його дівали, де вони його дівали? Ну, вобшем людям ніхто, отут ми в Кобеляках були, ніхто нічого не давав. Ну, хто десь робив, може ше давали якийсь кусочок хліба, а так шоб на кажду сім'ю двісті чи триста грам хліба, нікому нічого не давали. Ото такі діла, такшо...

13. Ну, був такий Окань, я забув як його звати, так він. Ага, Окань прізвище. Це був сатрап саме натуральний, він і бив і то другое. І ото, значить, він приходе, а бабка в колхоз, шоб ішла, а в неї отакі ноги вже не те, каже: «Дивись в мене ноги пухлі я не те.», а він: «А мені твої ноги не нужні, мені твоя робота нужна!». Барбос був, дуже великий барбос був. Ну, бачте його ні судили і так він своєю смертю і помер.

14. Людей, ну, 2-3 чоловіки, 2-3 чоловіки приходили, вони називались актівісти.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 991

15. Ну, де їх можна було ховати? Ну, понімаєте, шо де якби вони не ховали люди, ну, вони находили. Це вже треба його десь, ну, хтозна двір і за двором і то другое ну вони тоже таке обдивляться всю садибу, де воно може грунт нарушений, чи шо небудь, ну, вобшем. Ну, в нас таке може отамечко, де люди займалися, де яким хліборобством трошки, то вони канєшно ховали. Ну, мало було таких людей, шоб.. .Ну, ми отам жили у нас ні хліба не було, ми жили так ото, шо батько заробляв гроші, отак ото ми жили.

16. Вони, я не знаю, чи вони тим давали їсти. А, нічого пока не давали, а дітей які вже такі осталися без батьків, ну, діти оставалися без батьків, то ото їх забирали в колгосп, там називався патронат, і ото цих діток годували. В 33-ому, 33-ому році. А в моєї... І в 33-ому вони вже були, ага, ну були ото ж казали, шо забрали дітей у патронат. Так у моєї дружини, у неї брат, вони були, значить, отут за кременчуцьким мостом вони жили біля военкомата. То в неї, значить, у них сім'я була значить 10 чоловік і він, ага, значить, оце моєї жінки сестра, значить, покинула сина і поїхала в Харьков. А цей синок остався. І був моєї жінки брат Міша, то мати й каже, вже моя тьоща: «Ти забери оцю дитину і відвези», а оце січас, де січас аптека, де центральна аптека був дом, дітмістечко було, каже: «Ти його там остав, а так він у нас умре.». Ну, він його оставив, значить привів, а сам у МТСІ робив на роботі, він покинув цю дитину і пішов. І воно начало кричати: «Дядя Міша, нашо ж ти мене покинув?», ну, він балакав, ну, він уже вмер Толя, він не мог, він узяв, значить, і вернувся і каже, значить, матері, шо як те ми всі вмрем, ну не могу я його оставити, забрав, ну він таке вижив. А у моєї жінки та були брати, так вони, значить, були оце за кременчуцьким мостом, тут було колгосп, ото вони тоже забирали їх як дєтмайдан. Батько вже ж умер її, то вони, значить випустили цих дітей і вони наїлися споришу, то вона як глянула, братік її вмер, на 2 годи старший, отакий живіт. То вони не стали їх більше випускати надвір, шоб вони ж не їли цієї трави, вони ж, ну там шось їм давали, ну та... Ну, а ото таке.

17. Ну, ви знаєте я цього не пам'ятаю. Це канєшно як розкуркулювали людей то в них усе забирали, ну, я не помню, не пам'ятаю цього, шо як там було. Я знаю, шо не було в нас чого брати, не було нічого, ми бідно жили. Воно такі года були, ну, вобшем, в нас нічого не брали бо в нас нічого не було.

18. Шо-шо, ви знаєте, шо я не знаю.Розказували шо...Чув про нього, шо їздили на ето собирати колоски, а були об'єзчики, вони там ізбивали цих дітей чи дядьків за оті колоски, не можна було собирати. Не знаю.

19. Ні! Ні, ні, Боже упасі, цього не розрішали.

20. Були об'єзчики такі,називалися, шо вони об'єзчики такі, їздили по полях, дивилися, шоб ніхто нічого не брало, ну так же ж, ну та хтозна. Чи воно спеціально це було зроблено, я не могу вам цього сказати, шо до чого, ну, вобшем, люди мерли, дуже мерли. Оце в нашому селі, то так я не знаю, скільки там насєлєнія було, ну, хати остались пусті стояли, люди померли, їх ото так, бур'яни тоді були страшні в 33-ім годі, от...Ну, я кажу, шо не дай Бог його отаке переживати, як ми пережили, ну, ми наші годи дуже таке, ну, війна, як кажуть, ніхто не виновний. Ну приходилось людям іти з оружієм в руках, тоже несладко було: голод, холод, ну...І тепер, як кажуть тяжке життя, якшо людина получає 500 гривнів, то це тоже не гроші...

21. Ні, ні не хотіли. Значить, в мене дядько був, він уже вмер, він і тітка. От, значить, приходять ноччю: «Так, собирайся, пішли». Приходять у сільраду: «Пиши заяву у колгосп». - «Я не буду писати». Держать, держать, пішов він додому, пішов він додому, значить. Потом приходять уп'ять: «Ходім уп'ять». Сидів, сидів: «Так, ми тебе не випустим». Вобшем, доведуть до того, шо він уже пише заяву, да, пише заяву і значить він поступа в колгосп. А жінка? А жінка не хоче. Ніт і вона должна бути, шоб і вона йшла. Якшо не те, то приходилось і жінці йти в колгосп. Ну, а платили, канєшно, як там, дуже погано було.

23. Ну, я не знаю в нас ото ж так, якшо можна сказати, якшо може багато в людей було худоби. Ну, як була одна там корова, то її не забирали, не забирали там дві вівці. А за налог, єслі ви не заплатили, то заберуть обов'язково і не повернуть більше.

25. Ну, я не знаю скільки вони приходили, прийшли раз... А? Ну, якшо вони в вас оце були, якшо були, то вони знали, шо у вас більше нема нічого, то вони до вас більше не прийдуть. А як вони знали, шо чоловік займався хліборобством, ну, хоть те, вони все нишпорили, шоб його, значить ето все вибрати.

26. Ну, я 33 год я його не те, я його... а 33 харашо помню. В 33-ім вже дуже мерли. Навесні, да навесні. Зімою ще як небудь, і ще до мого батька прийшов його племенник, оце, шо я казав, шо ці хлопці всі померли, а він остався. Він уже вмер, немає його, він в армії, войну відбув. Ну, він у нас три дні був і ото ж зваримо із цієї бур'яни суп і йому ж даємо. Потом йому батько каже: «Знаєш, шо, Ваню, іди шукай куди небудь, бо ти у нас умреш». Він ото пішов, вобшем, де він те, ну він вижив, понімаєте, вижив. Ну, лєчєніє, яке тоді лєчєніє, в лікарню ніхто тоді не ходило. Ну, люди дуже мерли, дуже.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 992

27. Ні, я ж кажу сироти як були, їх забирали, їх забирали в дєт.., патронати, в дітмістечко забирали. Ну, вже, його ж багато було, були ж такі, оце двоє дітей узяли, ну, там сестричку й брата. Ну, брат там старший, а сестричка менша, ну їх не в одну групу, а потом розфасували їх так, шо сестра вже не знає, де брат дівся, а він не знає, де сестра ділася. І таке було.

28. Ви знаєте, як вам сказати голодували усі. Ну, всі голодували, всі голодували. Не голодували ті люди, які тільки були при сільській раді, були актівістами, їм давали, все чисто, вони, якшо вони набрали там, то, конєшно, він і собі його брав. А такечко люди всі бідували, нікого не... Всі мерли і страшно.

29. Ну, оце ж ми зуміли якось вижити, понімаєте. Ото ж їли оті дві вівці у нас осталися. Рвали траву отам, акацію і ото, значить, якось, шо не померли. Ну, ви знаєте, ше в 32 році може б ми і померли, ну ви знаєте у нас було: хліб ото батько заробляв і то другое, а потом не стало у нас нічого. Уже дуже строго стало, вже дуже нічого не мог принести, ні хлібину. Тож він всігда хлібину бере з пікарні, а потом все, 500 грамі більш нічого не давали. Ні на дітей не давали, тільки, шо він як робив і оце ділили ці 500 грам на чотири чоловіки.

30. Ні, ні. Нічим не було нічого понімаєте нічого вони не могли ділитися.

31. Ну, оце шо їздили на свалку тут ото у нас була свалка, коні дохли. Ну і шо я не знаю їх привозили туди. Ну, я ні разу не був з батьком, чи раз ходив, не помню. І там ото ж сидять ждуть чоловік двадцять з ножами, з тупорами ждуть, коли коняку привезуть. Ну, і батько, значить, привіз, йому тільки досталась голова коняча. І він цю голову дома рубав, і з неї аж іскри сипалися, а потом він наварив холодцю, ну, який там холодець. І він значить у другій хаті замкнув, ну ми з братом відомкнули, і добре шо він на те, і ми до того холодцю, і він нас побив іще батько за це, ми може й померли б, наїлися, ну пройшло благополучно. Ото оцю дохлу конину їли, от. Їли все люди, шо не попадалось живе. Я не помню, шоб собак їли, я не знаю може, хто і їло, не приходилось мені чути такого.

32. Ні, ви знаєте не було, родичів таких багатих не було. А в Харьков не пускали, шоб хтось поїхав, ну хтось проривався і то другое, а так, шоб масово йшли. Ні, ні. А в колхоз, раз ви живете на колхозному масіві ви должні бути тільки в колхозі. Якшо ви в колхозі робите, ви должні дати яйця і дати шерсть, і дати молоко, і м'ясо, хоть у вас нічого нема, ну ви живете на колхозному масіві ви должні зробить.

33. Акація, потом, значить таке, як мєтьолка ото просо його обдирали і так ото ето, потом на Пісках росли такі козельки, воно як солодкувате таке. Потом їли очерет молоденький, ото, значить в болота йшли і ото рвали цей очерет, воно солоденьке й їли. Ну, наїдалися так, шо, вобшем: один, він десь достав 2 кілограми муки, то вони з жінкою, ні пекли, наколотили отак, то вони поїли і одразу померли.

34. Листя їли, листя їли. Ну, з дерев, в основному, із акації, як цвіте, то рвали листочки і їли.

36. На базарі, ви понімаєте на базарі продавали, поріжуть кусочки хліба і його продавали, воно дуже дорого було. Ну, і на базарі були такі хлопці, ну, ето ця бабка продає цей хліб, ну, вони хватали цей хліб, ну бабка, канєшно, не нажене його і вони тікали. Було й таке, шо вони хватали на базарі. Мерли і на базарі, ну вобшем...

37. Ну, в Кобеляках? Ну, я ви знаєте... Кажуть, шо були і то другое, ну там якось, шо давали і хліб там поскіки, нуяжтоді пацан був, я не знаю, шо там у городах було. Прімєрно. возьми у Кобеляках, сильний голод був, дуже люди мерли.

38. В нашому селі, десь прімєрно, село Розсипалівка, там було десь наверно 120, так душ 60 померло. У мене 5 братів умерло, дядько вмер, ну там їх дуже багато померло, потом оці ж хлопці, шо з'їли матір і ото кинулись друг на друга, старший хотів зарізати меншого і ото батько туди вмішався.

39. Сусіди, да, сусіди. Недалеко вони жили, ну так як ось оце. І ото вони, вже понімаєте до того дійшло... Да, батька не було жила мати у неї було троє дітей, 2 сини і дочка. Ото ж я говорю, шо мати розрішила зарізати дочку. Да, найменша, років 13 було отак, а сини старші, ага. потом вона коли ето вони ж їли і мати їла, потом вони взяли зарізали матір, а потом мене ото чуть... Сестру з'їли й матір з'їли, а потом вони ж хотіли, я ж пас вівці, а батько замітив, шо таке, а потом каже, шо завтра в міліцію. То вони утром кинулись друг на друга, старший хотів зарізати меншого, ну приїхала міліція, там кісток було, а потом питав батько мій, яке ж людське м'ясо, каже, шо солодке. Ото так він сказав. Семенець, фамілія , Семенець. а як по батькові, звати я цього не пам'ятаю, не могу сказать. Їх забрали, а де їх діли хтозна. Нє. Нє, не вернулись.

40. Ну, від голоду якшо мерли і не в состоянії були рідні і те, то там були бригади такі, шо забирали, копали ями і, значить, хоронили їх.

41. Ну, люди не платили, а платили виші органи, які там це ето, скіки їм там платили, давали вроді їм по півкіла хліба каждий день і ото вони, значить, забирали і...

42. Ну, я ж кажу, шо там дуже багато їх похоронили, де ми жили, село Розсипалівка. Та ну я не знаю, чи вони спільні, ну там якшо вмре, то там двоє якшо вмерли, то там їх і закопають рідних, поні-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 993

маєте. Ну, ями тоді не такі глибокі копали, якшо, хто з рідних, вони і самі слабі були. Я ж вам казав, шо того діда чи дядька потягли на вірьовках, в коліно викопали яму, зарили його та і все.

43. Ну, та тоді ж після голоду, як ето, то люди ходили, поминали ж їх те після 33, 34, 35. Вже ж життя трошки почало налажуватися, вже ж почали хліб давати, вже люди робили. То тоді вже пішло життя трохи лучче. Ну, а тоді так страшно було, страшно.

44. Та ну за радянських часів церкви вони ж не правили. Ну, а люди все одно ж ходили на Проводи, на кладбище і то другое.

45. Ви знаєте я оце, як хожу, панахиду поставлю, молюся я, в мене от ікона єсть. Хтозна, я вам скажу, шо над нами сіла якась єсть. Я не знаю, оце ж у нас на горі церква, я не знаю, туди ходю.

46. Ну, оце ж де ми жили, там села немає, немає нічого. Там заросло лісом, там вони лежать всі чисто, мій дядько цей, шо строяв совєцку власть там тоже лежить, ну воно вже там ліс заріс.

47. Ви знаєте, шо я вам скажу, шо ну розказуєм ми, шо, от у мене внуки є: один в Кієвє, другий в Харькові живуть. Ну, понімаєте, їм воно молодьожі не дуже діходе, ось оце ти їм розказуєш і то другое. Понімаєте ми виросли при совєцкой власті, ми напитані тим духом, ми щитаєм, шо це все воно правильно було і то другое. Ну скільки життя було і голод, і то другое, і горе. Ну во время, коли став Брєжнєв на престол, то непогано жилось. Харашо, робота була все чисто, вобшем нормально і на курорти їздили, і платили. Я робив на автокрані, я десь 200 гривнів заробляв, діти в мене кончили, та старший кончив унівєрсітєт, фізмат у Харькові, менший закінчив Дніпропетровський металургічний, а потом кончав висшу школу міліції в Харькові і тут робив начальником уголовного розиска, щас на пенсії, з 55 року народження, так, шо тоді ми вже жили. Ну, а то, шо тоді ми пережили, то дуже страшно.

48. Січас, хто багатий, ну були? Ну я думаю, шо це... Ви знаєте, я так думаю, шо може і на містах це робилося, може і з Москви це була указка, може, не могу сказать. Воно ж в газетах не печатали, хтозна? Ну я так скажу, може воно, може не так ше, може мєсні люди, вони, шо хотіли те й робили, їх не наказували. Ото вам таке було шо...

51. Тургсін, да я його не бачив. Ну, значить, у кого було золото, там серги, то другое то значить тоді вони несли в Тургсін і давали їм там крупу, борошно, хліб, а скіки...Да, да золото, там серги, кольца, отаке, значить, а скіки його давали, в нас його не було, значить, ето не знаю, скіки воно, як воно там. Ну, тоже люди виживали, в кого ето було, то давали, віддавали в тургсіни ці.

Завірено: Міський голова м. Кобеляки О.М. Ісип

 

ТЕРЕЩЕНКО
Ірина Юхимівна,
1914 р. н., жителька с. Перегонівка
Кобеляцького району Полтавської області

(запис 16.04.2008 р., Таміла Шевченко,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Та з чого ж начинати. Трицять третій год і тридцять другий год я ще дівчина була. У цім селі жила, це вже я робила, тіки я бачите на роботі такій робила на пікарні, то я ж його не можу дуже розкритікувати який воно був голод.

5. Трудненько й казати чи забирала влада. Була тоді хлібовикачка, так це я не скажу в якому годі. В 34-у, 32-у, 33-у була, потому шо наша сім'я голодувала і з голоду померли шість душ. Та воно ж тоді комсомолія, це так не скажеш точно, комсомольці ходили з викачкою по селі. Де трошки було солі чи зернини. У нас нічого не найшли, бо нічого було шукати.

6. Це вже я й не знаю. Не скажу це я такого, ні. Воно було як сказати. Воно як буремньом проходило тоді. Ось як. Саме старший брат служив в армії, то воно в нас раньо весною вивозили нас, ми ще малі були. Вивозили нас на буряки в Шабельники. Ото там буряки були колгоспні. На буряках варили там затірку. Більш нічого. Затірку, а там уже дома добавляли таке: з трави, із листя. Було, така вона глибока весна. Я про 33-й.

7. Були.

8. Так ото служив в армії брат. Воно тоді чотирі годи служили, та я то писала туди і підказували люди: «Ти ото напиши». Тоді в школу не ходили люди і в голову не влазило писати, малювати. Написала братові шо їсти хочеця, бо не соображала дуже написать. Мама з голоду умерла. В оцей період голодовський, пухлих багато ходило. Соли дрібочок, крихітку попросиш, хліба вже не просиш, а солі хоть капельку. А отож дітки осталися сироти. Мати померла з голоду. Оце я помню шо тато умер з тіфу ще до тридцять третього.

9. Шось помню було. Багато розкуркулювали. Но в якому годі не скажу. Ні, приходили, ну нічого не находили - не було. Вони й шукати не шукали.

10. Оружжя бо. «Зброя»? А в мене оружіє, не знаю.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 994

11. Травяники такі пекли, а воно ж тоді як був малий ніде дуже не касалися.

12. Всьоравно найдут. Так як горілку шукали. Як не ховай, де не ховай. Скотину повирізали нема ніде нічого. Курки не побачиш, кішки не побачиш, собаки не побачиш. А своїми очима це вже я бачила як мати зарізала свого хлопчика.

14. Як же їх звали? По викачки, оце так. По викачки хліба. Не знаю, оце йдут всі комсомольці по викачки і ззаді, які діти способні ходити отож почули шо ті шо зерно викачуют даватимут цим шо зовсім нема нічого. Кажде біжить із дітей, дума ось я спереді побіжу мені первій дадуть, зразу як найдут зерно так і дадут. То ми шайкою ходили, а потом дедалі уже ніхто не ішов, не бігли, бо сили не було. По під заборами оце йдем дорогою до магазина, а там лежить, ноги пухлі, вже не ходе, просе бідне, руками отак, сили нема вже балакати. То боже сохрани.

15. Та хто де, і в загороді робили ями, і отож засипали туди зерно і заморовували гноякою, шо це ж скотина тут ходе. Та перегородка така зроблена шоб туди скотина не ходила. Оце таке а все в коморі указували одне на одного шо в отого. Доносили обізатєльно.

16. Не. Допомогу та кому ж давали, ну ми, як красноармєйська сім'я була то отож на місяць качана з кукурузи десяток а може й менше то ми ж ото товкли її, як було возьмиш ото так і грезеш надвоє натроє аби ковтнув. Боже сохрани. Не доведи господи, ой діти мої дорогенькі то страшне діло.

17. Оце вже я не знаю, може де воно й було таке: промінювали, продавали, вирізали як почули де, то значить підут найдут остальне.

18. Це мать різали колоски. Бо і ноччю ходили. Тіки чуть зернечко зав'язалось - різали. Патрулі сторожували ту площу. Отак кругом движеніє, обшим ноччю, було цілу ніч, шоб не різали колоски, бо як піймаєся то судитимут. І людей кой яких посудили. Прізвище хтось вам і скаже бо це отак. Перепитуйте. Ні в якому, і дивитися на ниву не розрішали.

20. Не знаю, сторожі, сторожі.

22. Було шо й не хотіли і дуже не хотіли, а більшість пішли бо немає чим обвернутися. Нема ж, скотину вирізали, ні орати, ні сіяти.

23. Не скажу, не було.

24. Не скажу, дньом , як до нас то дньом приходили.

25. Одного разу до нас приходиди. Отут нема нічого.

27. Оце ж я і хочу сказати опікувала ну і державі нічим було опікувати.

28. Хто в поварях був. Мене взяли ложки мити. Оце помню там і ночувала у садку, у тому доміку де лікаря, оце в оцьому доміку, були нас забрали туди як красноармійців шоб не оконфузитись. Оце отаке.

29. Бачите в кого корова була то молоко то сир та і то, як єсть за шо то змилується крихітку тобі дасть, а як хто забере то нагодує. Дома не в каждого голодовка пройшла, ну большінство.

30. Оце трудно сказати, трудно було ходила по селу, просила шо небудь хоть крихітку. Мене слідять, отут дали тіки крихітку з двору і вони за мною. Раньше ж дітей багато було. А шо дали хоть шо небудь нє є кричиш. Немовля і те вже вимовляє і мені хочеця. Ну отож, хто солі крихітку, розкусиш та воно тіки розкусиш а воно само... І всьо. Ой Боже ж, мої діти, такого страшно згадувати.

31. Та воно ж отаке знаєте до жнив. А тоді вже як начали косить у колгоспі та воно тоді вже колгосп був, то тоді ото у коморі у общій колгоспній остатки получали...

32. Та ото вам і родичі отакі шоб шо нібудь і зробив. Поки робиш у них і їсиш. Я була старшенька а то меншенькі. Меншенькі, а тих же треба годувати. Ну й шо тобі давати додому їсти та отим же малим шо дома. Чи сиру, картопляної лушпини чи буряк поріжут. Кажу отдайте бо в мене ж вітнімут малишня, ждут поки ж я з роботи прийду.

34. Лушпиння з картошки. Кори не їли, це ми, за других не знаю. Листя оце як було з оброкоси, воно кисло-горьке було. Сушиш, а там дрібненько подрібниш та ото у кого поробиш, чи вівці пасеш, воно скотини тоді не було і за однію коровою пів села дітей іде. Може шо й нам дадуть. Ой Господи, тай годі, дуже тяжело.

35. Хто лягушки їв, ну я не їла, бо я ж ото у садіку находилась і меншенькі тоже постійно там були.

36. Та за шо ж купити? Були такі люди шо вимінювали де такі вещі шо нужні.

37. У городі не було. Я в одних служила, просто мене взяли на сезон поки кончуться жнива тоді не було числа. Як кончутся жнива оце допоки в нас побудеш. І корову доїла. Та дійки тієї у жменю не візьмеш, бо руки трошки. І я ж таки у людей, то дали трохи й наїстися, а шоб полностю наїстися, ні.

38. Ой я не скажу не знаю, та багато померло багато, багато, багато.

39. То оце як і знаю у садку я ж була. Так нас водили дітей. Приводили оце, сусідська хата, оце построились люди а то там були ті шо підбирали тих шо на вулиці валялись, як і підбирали, та ото туди везут і ото там лежит поки ж кончеця. Оце ж і людей їли у цьому будинку. Жінка-мати зарізала свого синочка, такий був росту січас скажу такий годів дев'ять - десіть, до десяти, ну я не

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 995

утвердю точно чи він такий був, я переб'ю вас. А ви Черевка знаєте Михайла? Якби ото там його, він здравомислячий він багатенько кой чого розкаже. Нас вихователька таких немошних шо ходять. Нема сили ходити так як я оце болію. Ну привела нас вихователька сюди. Возиком під'їхали, брали на возик такі здоровші діти грузили оцих і бачите як воно шо не захолоняют. Так людина як умера вона захолоне, як дублена. А то куди хочеш туди той і очі дивляться не закриті, тоді п'ятачками закриваєш шоб закриті були. Страшно ж дивитись і ото там і ховали де отой Черевко живе. Його двір близько до кладовища. Там і пам'ятничок тепер поставили а то без пам'ятника було. Оце таке. Ага так нам ото й казали, шо із голоду умерло. І помойому отак не точно ну наче мені як у халаті був врач опреділяв стіки годів. Таке в голові не розвалиш тут думаєш шоб не забути а забуваєш все. І вона ж мати, ото стоїть мати така здорова дебеленька жінка така. Я помню як вона казала, просилося ж ну а шо ж виходити з положенія ми раді їсти своє тіло. Ну ми отож подивилися як дітвара зібрала повела ж нас вихователька. Я сіла та повезли на буряки проривати буряки тоді ціле літо буряки проривали. Ціле літо пололи бо полоти ж нікому було. Вопшим отаке. І у Гарбузівці там одна хатка була у степу, не у степу, а край села дві жінки жило ну хто каже сестри, а хто каже одна така а одна така жінка. Так ті у школу перестрічали дітей і різали і робили ковбаси і возили за Дніпро чи в Дніпро. Куди їм нада було то це біля сельради у казанку чавунчик такий там м'яса не в мою міру. Отак повідрізуване. Оці баранчики позакручувались чи припечені чи я не знаю як шо мені пригадалось. І туди нас водили (зітхає) і ото я таке бачила. Перестрічали вони ну я не бачила як перестрічали а як допрос робили це сільрада зна, бо я не знаю померли ці люди. У діжці дерев'яній у хаті яма викопана така ляда. І ото там у тій діжці посолене м'ясо і ото в казанку бачили. Оту жінку сюди ж до ції жінки. Там допроси які були не вкидалися ми в це. Тоді аби поїсти а не те про кого хто каже. Оце друге таке то це во время тоже такого ж вони возили продавали.

40. На кладвищі. Не знаю.

42. Та воно ж кладвище це ціле і на тому кладвищі їх хоронили.

43. Та кой хто ну не дуже. А то ні, я не знаю.

46. Установлені.

47. Та й не дуже вони добиваються, бо воно не дошкуляє і нічого я не розповідаю. Згадую як запитают о отож і скажеш а шоб спеціально - ні. Ну це найдужче релігіозне. Ми понімаємо шо уже всі понімают закон божий. Годі вам про голодомор.

48. Кого ж ти обвинуватиш як у каждім дворі таке недостаток і всьо.

Завірено: Кіровський сільський голова ПА. Каблучка

 

ФЕЩЕНКО
Марія Степанівна,
1925 р. н., жителька с. Кірово
Кобеляцького району Полтавської області,
у 1933 р. мешкала на хут. Фещенки
Кобеляцького району

(запис 18.04.2008 р., Юлія Мирошниченко,
Тетяна Коломієць, Олексій Василенко)

4. Пам'ятаю, да пам... Були, той, тоді був голод, знаю... І цей, цей я дужче цей вже запомнила, а тоді ж я мала була, 8 год було, ну все равно я помню. Як ішли ми, закидали в яму, ні загортали їх, повну яму не загортали. Так вона й осталася яма, незагорнена, нічого, і полозками... Хто тяг, хто віз. Таке я зазнала.

5. Де ж неврожай?! Забрали ж хліб! Забрали хліб у людей. Даже по хатах ходили, забирали! Удітей забирали: дітім підмощали матері, щоб не забирали. І квасолю вибирали, все вибирали, не оставляли нічого. Діти мерли з голоду, вони де ж... Тоді врожай був. Його ж вивезли!.. Тридцять третій. Ну, тридцять другий ше не такий був голод був, а тридцять третій окончатєльний голод був. Не було, нічого, не було. Тоді не вродило, і не вродило трохи і вродило. Вивезли, оте, шо вродило. І, вобше, тоді здівались із людей та і все!.. Та забирали, вивозили, заставляли, вивозили і кіньми везли на станцію, казали зсипали і так воно пропадало там. А тіки вивозили, шоб люди вимерли. Спеціально зробили таке.

6. Були такі люди в селі. Були такі спеціальні партійні люди. Хто ж робив!.. А які ж і наші люди, та ймо другі були, чи й наші були, чого ж не було. Були наші.

7. Бог його зна, може в кого й було. Я тоді його не знаю за це, цього я не знаю. Я не знаю, може

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 996

кому й було. Конєшно, може й було таке, ну я не знаю. В нас мама сама жила з дідусем, то ми нікому не вказували нічого. І нам дуже... До нас не приходили дуже трусити, бо в нас не було дуже нічого, а те шо купили сьодня, те сьодня купили - з'їли, було чого. А в людей було. Оце у нас, Погрібняки сімейство, коло нас, близько коло нас село: хат 5 було, дітей по семеро було, по сім душ у хатах - і всі вимерли не осталось нічого, пустий хутір остався... Тітка моя оце в Ситниках була рідна, патронат був там, тоже дітей позабирали. Батьки померли, коли яких повигонили, які померли. Дітей туди зігнали. Тітка пішла кухарити. Тітка вмерла і діти ті померли. Осталися душ 5 там, осталися там: Килинка ось осталася, Ситник Данило, брати її осталися, там оце такі... Так у ями, де вмерли, там і загортали, та не загортали, там вони їй лежали.

8. А хто зна яке в їх? Хто зна? Ходили, шо хотіли те й робили, шо там. Хто їх питав про ті документи, чи... Їхнє право було тоді!

9. Ну чого ж. Конєшно ж висилали! Багато людей вислали, людей, багато... За те, шо на світі жили. За шо їх вислали? Казали куркулі, в їх не було нічого. Де в їх тих куркулів було шо... Не було в їх у хатах, не було нічого... Тепер уже більші куркулі як тоді були...

10. Да Бог його зна?.. До мене, до нас не приходили в хату. Я не знаю, чим вони... Та вже ж шо лякали. Конєшно лякали людей, а якже, чимсь лякали.

11. А шо, чим вони боронились? Сиділи так, як оце я сижу. Шо можна? Чим вони боронились? Беруть забирають і все! І шо ти докажеш! Бере і все...

12. Та де вже? Та хто зумів закопати, якшо не найшли, в землю, то може хто приховав. Я ж кажу, як ховали: дітей на піч загонили, вкидали дітім якісь вузлики і там позабирали у всіх тих дітей... Де вони... Ото таке.

13. А Бог знає? Та їх вже немає, вони вже на тім світі, всі ті люди... Як в їх були шпички були такі, штрикали, ходили, шукали, викопували, шукали, вони знали як шукать. Шукали скрізь, аякже. Люди були закопували в хатах на долівках, то викопували находили. В їх були спеціальні такі були запонки, шо вони находили...

14. Душ три ось я таких я отут в селі знаю наших а то ж я шо, мала ше була... Оце ж Аномалик, Погрібняк, да, Костя Лещенко був да, Макар Пальчик. Я тільки оцих трьох знаю, а то більше я не знаю. Я ж тоді яка ше була.

15. А де вони були ці продукти? А де ми ховали? Я ж кажу: шо зуміли, те й їли. Ховання тоді дуже не було. Його не було ні борошна, ні зерна не було, не було нічого.

16. Давали. Пайок давали, там поскілечки хлібця давали. Да-да отакий кусочок. Як уже пішли в колгосп робити тим, шо робили, тим давали. То кажна мати дитині несла той крихту хліба і, шо ж вони варили тоді... Моя мама варила у триддцять сьомім чи в сорок сьомім годі. Да. Макуху варили, пойло таке варили, ото сипали по полоничку, ото таким годували. Нічим було годувати, не було нічого.

17. Забирали те, шо ценне, таке, шо хароше. Да забирали, куди вони його брали, то хто зна? А, шо тоді дуже й не було в людей нічого.

18. Ой шо ж тоді... 5 колосків: отам була вишка за селом і сидів там охранник. Тоді не було, де 5 колосків судили так, шо ніхто його не брав. Як, шо взяв то і пропав... Да -да то засудять так, шо віддтіль й не вернишся! Ото таке було. Не було колосків. Тоді колосок стояв дорого, хіба так. Як би той колосок, як лежить десь, куди там, не лежав ніде той колосок. Та не дозволяли, боже... Бували такі люди, казали, шо їм негодящі, ходили. Колоски... Тоді же ловили їх закидали, пухлі люди. Якась вже не видержує, полізе десь у хліб, то його ж спіймають, охранники були тоді і вишки були.

19. Ой, де тоді городина?!... Його все поїдали, його не оставалось нічого. І траву оту рвали, салату оту їли, все чисто. Садки цвіли, оті цвіточки та їли. Голодовка така була, хай бог милує.

20. А тоді ж були, тоді були охранники, аякже були й сторожі. Ну я їх уже не помню, хто сторожував. А вишка, знаю, шо помню довго стояла, отам була, отам був охранник. І отам була вишка, і отам, високо вилазять, шоб видно було. Да-да. Тільки я ж не помню, я мала дуже була, шо ж мені 8 років. Це я помню ті, шо близько було коло мене, а далеко, шо ж...

21. Та казали було всього. Ну хто зна, як воно було: добровільно, не добровільно, привикли в колгоспі, то харашо було. Не йшли. Хто йшов, хто не йшов, всяко було.

22. Конєшно примушували, а якже. Живосилом заставляли якже, примушували. Хто зна як вони уговарювали, строжили, разне було, разними способами, ну конєшно, разними способами.

23. Її ж поздавали, шо ж. Поздавали в колгосп ту худобу. Де переховали, може хто й зховало. Ну поздавали. Я знаю в мене дідусь здав коняку в колгосп. А, де хто? Може, хто й сховало, а то поздавало. Де її заховаєш? А де її сховаєш скотину? Де можна заховати, ну це таке, на час десь сховаєш, а зовсім її не сховаєш скотинину. Де її сховаєш? Поздавали в колгосп цей.

24. Вони й цілими днями ходили, шо їм. Вони й ноччю ходили, й у день ходили, ходили цілими днями.

25. Та кажний день не ходили, де бо їх. Промижуток великий був, шо ж вони. Це я знаю, шо рядом було, може й далі ходили. Це може матері наші

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 997

дужче знають, а я шо, як мені 8 год, було шо я дуже знаю. Я те знаю, шо близько було коло мене, а так, шо я дуже... А матері наші кажуть, так їх вже немає, шоб їх спитався. А діло тоді не доходило спитати матері, розпитати, шо як воно було, шо це те, шо я запомнила, ото таке.

26. Коли кому прийшлось швидше, в кого чого не стало. В тридцять третім найдужче. В тридцять другім в мене батя вмер, то ше голоду такого не було. В тридцять другім. А в тридцять третім шалений голод був уже.

27. Вже ж хтось ними опікувався, так я ж вам не скажу, хто ними оце опікувався. Ну хтось же їм, то їстки давав. Ну як їм давали? Давали аби, ну вони все одно померли, я ж кажу. Тітка моя була кухарька і то померла. Ну могла ж вона вижити, сама кухарька була і сама вмерла.

28. Мать не було таких людей шо... Це тільки може ті, хто хліб викачував, ті не голодували. Да-да. То ті хліб був у руках, то ті не голодували, а то ж всі голодували.

29. Да. Конєшно вони вижили.

30. Та де, тоді люди ходили, як сонні. Хто там кому допомагав? Вони люди ходили, ходили тільки плутали по світові, та і все. І хто кому поміг, і чим поможе. Хто кому чим, як ні в кого не було нічого.

31. Ну чим ми? Ми я ж розказую, чим ото, отим вижили, шо ми, шо в мене батько ото був заштрахований, була копійка ото в нас. Ото дідусь нам принесе на день, піде в Кобеляк, купе принесе на один день, поїли. На другий день встає опять, іде і ото так ми тим вижили, нас було 4 душі.

32. Ми мали допомогу від батька, від, щитай, від рідного, шо в нас ото осталися. Оце ми так, а то родичі. Тоді не було ні родичів, ніхто нікого не понімав. Жили люди, доживали, і все щитай.

33. Ой шо попали, те й люди їли, рвали коріння, їли разні отам, тепер, бур'яни отам разні рвали. Як поросли оце бур'яни... Да -да, салата там, ой , та то квасець. Оце таке їли, все-все їли підряд, траву їли.

34. Он окації цвіли, цвіточки оті обривали, сушили, оладки пекли з них, ото таке. Хто шо змог, те і робив тоді.

35. Та того, я , того не було... Хто його, тоді вони, тоді єлі плутали, куди там до тих диких.

36. Де в місті, тут у селі ? А в городі то койшо було, я ж, я ж кажу, шо дідусь то ходив, то було ж. Хто же то продавав його, я того ж не знаю. Да. Койшо ж було в нас же. Було піде, на стакан зерничка якогось купе. Дома таке було жорно, дома перекрутим, ступа була, натовчем качанів і ото оладки такі.

37. Де його в бога? Де ж він, кругом мабуть голод був. Де його не було голоду, був він.

38. Ой боже, я не знаю, вимерли, більша половина мабуть вимерла людей. Я знаю, скільки їх вимерло, бог його, може десь воно і єсть... Та наше трохи осталося, так шо ж осталося, я ж кажу. Є такі хутори, шо вимерли зовсім є такі, шо осталися. Хто як зумів, так і вижив.

39. В нас нєтакого, таке... Таму нас ,ухуторі через балку жили люди, то там і коні їли, і собаки їли, й усе їли. А у нашім отут ні не було такого.

40. Ой та їх, де попали, де ж там... Пасла корови, це ж мені 8 год було, наткнулась на пальці, там погріб десь якийсь, хай хутор розвалений, там погріб був, там тоже найшлась повна яма була закидана... Де яке село було, там де була яма - там і кидали. Ну оце у нас, оце у селі у нас , у хуторі нашім... Ні не закопували. Це вже як уже, як пішло, вже трохи наладилось, тоді вже позагортали, вже як колгосп став, стали трохи ворушитись, тоді загорнули. А то так воно. Звідки ти, воно без кінця ж їх несли. Це сьодня скікись вкинуть, то завтра, то кажин же день, поки повну яму накидали. Вигорнули там яму і накидали повну яму. Їх тоді ні гортав, ні загортав, так вони й валялись.

41. А хто там їм платив? Кажне свого несло, там рідного чи знакомого, чи як би. Хто їм платив би тоді. Ніхто їх не платив. Ніхто їх ... Хто їм там платитиме. Ні.

43. Поминають тепер і рідні. Поминають тепер, і поминають усі. Поминають. Цей год шукали там, де в кого було поховане, там поставили хрест, там поминали. Цей год ходили душ десяток там. А тож кажне своє рідного помина, в кого ж є рідне, то кажне ось помина, шо було рідне той помина тепер.

45. Є церква в нашім, воно й не в нашім селі, в Сухій єсть, воно ж наша окружність, ми тоді до Сухої. Бог його знає, до якої, хто зна до якого, хто молодший з вас дівчата? Та бог його.

46. Постановлені, я ж кажу. Оце цей год постановили скрізь пам'ятники де, де, де кажне своє зна, де хуторище своє там кажне розвезли і поставили цей год хрести, ото такі пам'ятники.

47. Вони знають... Мої то знають, а сусіди чи знають? Воно їм не діходе ж молодим. В мене ось внука розпитує, прийде і вчора прийшла, сіла коло мене: «Розказуй мені». - «Шо я розкажу тобі дитино. Я не дуже грамотна, я вже стара». -«А ти мені колись розказувала, розкажи мені те, шо розказувала». В мене то інтересується таким, я розказую своїм, шо було, яке горе було.

48. Ой божечку хто зна хто їм винен я знаю хто їх винен... Того, хто керував цим ділом того й винуватю хто ж хто зкерував таке шо люди вимерли шо хліб вивезли хто же то керував ну а якже конєшно ті шо керували ті й зробили шоб люди вимерли.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 998

51. Я не знаю. Не носила, в мене тоді того не було, де в мене. Не знаю дитино, тоді того золота в нас, де воно те золото, не було.

Завірено: Кіровський сільський голова П.А. Каблучка

 

ЧЕРЕВКО
Михайло Іванович,
1918 р. н., житель с. Перегонівка
Кобеляцького району Полтавської області

(запис 16.04.2008 р., Шевченко Таміла,
Коломієць Тетяна, Василенко Олексій)

4. І те помню, і те. Дану, тут менший, у сорок шостому один чоловік тіки умер. Я ж оце живу біля кладовища, один умер приїхав відкілясь чи з Харкова проживати у селі, а тут з голоду умер. А знаю, шо це воно Ленін спас людей ну ото був такий голод в 21 му годі.

5. Влада забирала, момент вибрала. Якраз такий град пройшов. Град вибив, саму солому скосили і вибрали, цей штучно голод зробили це в 32 начало, а на 33-й уже голод настояний, уже були такі в 33-м, шо своїх діток їли, заманювали дітей, діти гуляют ідіт ми гостинець дамо поки в хату заведуть і їдять.

6. Хто робив та це ж активісти були у районі їх посилали в села. Отам на столі стакан стоїть. Отакий стакан був і мама моя вечерю кулішок там пшоно не догоне пшона, так, аби чуть а трохи осталось там пів стакана і менше там. Помню ноччю вриваюця в хату находять таких, шо на це способні по людях забирати, це ж з шпичками ходили і одна активістка. Я хотів її з ружа хлопнути, шоб боялась десятих а мама не дала. Синок, не бери гріха на душу. В нас ружжо, батько старий охотник, і я тепер охотник. Да стоїт закопаний мішечок пшениці і вона стала стоїть, а я висипав сміття, ловив птичок вони там гребуця а я ловив. Так дедушка це саме інтересне, як гляну каже на пшениці стоїть актівістка, а таких молодих набрали і такі причому шпички, шо... а тут зроблено так шо, як попав у мішок жито чи пшеницю ну витяга єсть копают забирают отаке було горечко.

7. А, да, нагороджували. Послухайте, я вам скажу ніхто не зна, шо я знаю. Голод іде своїм чередом і таких замічают де кажут хитрі є то в нас товклись часто. Батько втік аж у Донбас ми в колгосп ще не хотіли йти, в нас кінь був, обробляли свою землю ту, шо ще Ленін дав, обробляли і жили харашо. Інвентар харош борони культиватор, де все нове сівалки батько вже й сівалку купив борони купив усе от так, шо ж зробили куркулем. При Ленінові, царство йому небесне, було життя, а Сталін поламав його програму.

8. Нічого приходять і лазять я ж не доказав пшона було пів стаканчика. У тій хаті жили. Мати поклала на вікно, уже ніч, коли вриваюця в хату і один дєд ходе тоже дивиця на вікнові уже ніч а він дивиця взяв подививсь ага є витягя з кармана торбинку, кому воно йшло, собі забирали, в нього вся сім'я жива та і в нас усі вижили. Дедушка помер от старості. Батько втік у Донбас, сестра й брат у радгосп, був Луценка не забув таки пішли, там заробляти ато був радгосп вирощували сімена із їх брали то вони роблят ото та десь до душі притуле а десь там тітки жили сами дадут молока за те, шо вони ж їм дадут тих сажанців, висадки зветься і вижили, а я з братом жив. Я й мама, а сестра з братом в радгоспі. Батько в Донбасі забрали сіянку, віянку, коня. Все забрали, шоб як птиця без крил не полетить. Отак ми остались без нічого.

9. Було, єсть такі, я й сьоднні знаю їх. Найшли торбиночку зерня як узяли його то тіки ім'я його й досі не всі знают. Єпифан Палазі. Батько я к узяли то і ще були такі, шо забирали. Найшли пригорщу - гноїш, он нужно хліб на те, на те. Їхній був інтерес погубити людей побільше оце таке було.

10. Тіки в уполномочених з района або з області, ну точно не скажу. Ну знаю у нашім районі це вже все. Актівіст був з пістолетом ходе вистрілює рибу під льодом, маленька, а він ходе і стріля. А ми охотники були батько, старший брат та і я вже стріляв добре. Приносе зарядіт патрони він же вистріляв, а ми зарядем віддамо а все рівно приходили брали. Часи були в нас. Так часи главно мій дедушка ще служив кадрову службу у Польші. Польша була піддана в те время і як відслужив строк сім год тоді було ну це дуже давнє. Дедушку я добре знаю як і вмер і січас хранемо могилу дєдову. Було, шо хочте і стріляли і в воздух і по людях стріляли які тікали. Чи броса двір і тікає десь у ліс поки варвари оті підут. І прийшли на мене, держу пістолет, каже де батько, їм батька хотілось піймати кажут хитрий, уміє ховатись аж

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 999

коло Ворскла, в піску, а в піску мішки так не гніє як у чорноземі. Ставе на мене пістолет ну я не боявся думаю хай застріляє, шоб я не мучився. Кажи де батько. Полізли на горіще, на чердак драбиною. Один світе сірником, видно не було тоді фонариків, світе от а один пістолет держе попід острішка. Якби батько, шоб був на горищі, а батько з Донбаса ноччю навідавсь до нас привіз одну хлібину, нас троє осталось брат менший танкіст був, погибутанкі. Вони робили нам таке пістолетами, лякали, та всяке було.

11. Батько привіз хлібину, дав нам через Луку Кириленка, діда. Ну як свій стрілися він хлібину дав, а батько каже я якраз додому їду віддам. Та батько, він грамотненький був, десь переписував робочих отаке усяке. От так батько привіз ту хлібину так ми не знали як її їсти, шоб трошки пожить, заховали. Нас троє так ми сьодні трохи, завтра трохи та і кончили. Ми б, її всю кончили так треба ж, шоб надальше. Ті приходили раньше і не найшли. Унас забрали пшоно в стаканчику.

12. Люди боялись, бо арештовували і відправляли в невідомі краї ні связі ні письом, ніякого нічого не було.

13. Два главних тут і сиділо в селі поки видушили половину. Отак було. На мене пістолет і стріляв поверх мене а я ж і не боявсь. Думаю хай уб'є мене. Знатимут люди колись. А ружжо висе, тут один адвокат був жив тут наш перегонівський. Батько ховався по людіх. а старший брат винесе ружжо він зайців набьє штук 5 і несе. Ще ж тоже був такий молодець зовсім.

14. Це наші з села, а то чи з района відкіля такі, шо і я не знаю. Найбільша активістка була Яковенко Марія Омельянівна. Активістка. Приходе і тут, шо хочеш на цих людей ляканих вони уже ждут смерті. Я ж не доказав, вона стоїть на тій ямі, а ми в вікно я дивлюсь, оця Яковенчиха стоїт командує отут штрикай, там, той, отут, той, отам шукали. І ви знаєте, а дедушка стоїть, а каже за мною читайте молитву божу я й досі помню. Дивимось ось уткнут і все. Ну батька не було дома це без батька робилось. Батько ховався.

15. Не каждому вдалось і не каждий, разні люди по уму. У нас, в уцій хаті піч, комени, пічурки пороблені, так батько кирпичом позамазував. Стукают по стінах і за оте ми спаслись.

16. Нічого не давали в людей забирали до крихти їх інтерес і ціль була поморити народ побільше. Тут уполномочені з району і активістів берут мєсних ну оцю одну Марію, шо стояла на могилкі там пшениця, цю наградили. Чим же її наградили серп і молот ви понімаєте серп і молот картина така. А він безграмотний ну кузнець сильний, ну такий находчивий а вони прибили оцю картину чи, шо в на хаті главній актівісткі Марії Омелянівні, а він іде, курив люльку я як бачу держе отак отут люльку а тоді ж смокче. Та й дивиться тай каже, а він не наш із Заворскла, поселивсь у нас. Став дивиться на оцей серп і молот картина та каже на хаті серп і молот а в хаті смерть і голод. Не грамотний був, і найшов. Ну якби хто чув то було б йому, а то оставсь він як приєжій, оставсь і жив до самої смерті. Ой Боже.

17. Щас розкажу за рушники один тут Дмитро Микитович Левко і тут батьки і вони його її обставили його врагом просто і все дивиться хазяїн та своїй жінці так би якби я оце: он ідут уже отака й отака, а вона тоді баче, шо таке діло та за рушнички, отакі на еконках познімала та в цеберку і водою залила, шоб сховати. Щитає, шо вони не подумают того, шо там у те а вони у цеберку. Ну вона хоч і запхнула їх бистро, а вони чи під верх виринают. Забрали, повикручували в цеберку ту воду, забрали й пішли. Те, шо їх не касалось, ні хлібозаготівки, нічого не касалаось, а забрати. А вони бедного сословія і поділились. Викрутили, поховали й пішли бо вже брати нічого було. Ой боже я не можу його споминати.

19. Не знаю ж тіки п'ять чи п'ятдесят, ну за жменю у кармані зерня десь намняли, врожай уже ось-ось люди винуждені лізли. Ховались вже від смерті аби помяти та поїсти це уже в 33-ім було. Нікому збирати хто крадькома збирав то ловили і наказували. Не можна хай пропада. Їм нужен, шоб померло побільше, отаке.

20. Були охоронці чужі якісь, верхи конем і ганяються за людиною. Ну якшо поле таке, шо до кручі, то люди плигали в кручі, а ой я ж кажу як здумаєш і обидно споминати. І ті активісти були актівістами і при совєтській власті от. Даже оця Яковенко виступала, а не грамотна. Газету догори держе.

22. Не дуже хотіли так силою заганяли от як. Забирали в їх усе. Жити ні на чому і отпущают на сім'ю там десят пудов хліба на сім'ю дамо, а вони його не бачут і самі, шоб у людей виманити, шоб вони померли. Отаке.

23. Худоби не сховаєш ніде, і в лісах були і находили в лісах худобу сховати це не те, шо курицю десь закрити та вона й мовчатиме а корова зареве. Забирали все, шоб ні на чому було жити отаке.

24. Коли й не думаєш у любий момент. Ага до того пішли, ми бачимо треба койшо приховати. Тут в одного нашого сусіда, найшли картошку в погребі закопану, а вечір взяли в нас замок. Це ж побачили взяли замкнули погріб до завтра, а завтра забирем от так і зробили, десь і замок занесли по цей день. Да забрали в їх уже замічено було, шо єсть яма у погребі викопана яма і накрита картопля. А йому, цьому дядькові та він оплативсь розбили хату. Неділя була із стару-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 1000

хою жив. Дивиця в дворі солома отаке по вітрові літає. Ну з чого ж вітер рве. Вискочив надвір, коли комсомолія з вилами драбину десь узяли і за дім. Вони приходили не раз, а він їх вижене. Ну його не займали він батрак, у Таврії служив і женивсь, та і привіз жінку відтіль. Дивиця солома літає, ну й що, надвір, була тоді одна хата соломою вкрита, уже крокви видно оце дерево. Ну, шо ж дід і зіма люта і йди куди хочеш. Ой Господи, шо прийдут, а дід такий був ну його не тронут і, шо батракував колись, ну хліб якби найшли то не подивилися б забирали.

25. О-о-о, цього ніхто не скаже. Стіки вони щитали. Ходили як вершівники колись на паску чи на Різдво на Новий рік. Ходили, шоб забрати й викинути його аби не ціла сім'я. Отаке.

26. У 32-м годі 32-м.

27. Не споминали, шо вони є, шоб сказали та хай же оце дітім буде, ні - мерли. Мати сожрала свого ребьйонка. Отаке було. Ламали хати і живи як хочеш. А потом батько раз приїхав ноччю. Привіз там, на Донбасі десь коло шахти, коло переписі батько там писарем був, то батько приїхав ноччю і ноччю треба уйти бо тіки піймали то вже все. Так і робили ну а батько тут родичі близько палицею докинуть. Він воєнний був от. Його скрутила оця як його звеця, шо ото накручує - хвороба, і вони прибігли хтось сказав, шо отакий дома на батька. Вони прибігли Мати десь надворі. Я в хаті, от, а вони до мене з пістолетом: де батько кажу: «Я не знаю». І страху у мене не було я не боявся, шо застрелять. Батко в ту ніч і поїхав, а в нас того адвоката ружжо. Батько говорив бере старший брат та вийде а батько там із- за Ворскли там жили всяк переховувавсь. Кожуха дадут батько там ховаєця, а брат старший винесе на поле ружжо, зайців повно було, не було охотників - повимирали. Батько наб'є а брат старший, ну йому важко. Так вони ото заскочили та як глянут ще й ружжо висе і на мене вп'яять пістолет. Ну ці районні наші Видашенко, а другого забув. А Видашенка не забув. «Чиє то ружжо?», а я кажу: «Бігдана». А Видашенко питає: чи я і держе пістолет, шоб я злякавсь та розказав йому. Уже страху не було ні в кого. Я кажу. Вони ж на горіще. Один сірниками світе а соломяна хата. Не було й однії хати. Батько купив залізо крити хату. Забрали. Цинк був. Якби була ще вкрита цинком щитали куркулями. І ото вони попід устрішками. А то я кажу , шо ж ви ж спалите хату. А він на мене цить понімаєте. Думаю ружжо висе я знаю, я вмію і добре стріляю взяти?! Обидва на горіщі немає нікого надворі. Думаю шелесну. Там і хай лежат, їй бо правда. Ну уже вимагає та обстоятельства у ті, шо шукают із пістолетом як найдут убьют а таки ж жалко ще малі ми невеликі. Несовершеннолєтні от так я думаю ну я з ними розправлюсь не кажу ні матері ні братові ні сестрі.

29. Ті, шо вміли красти. Була одна овечка і ту вкрали. Коровка тільна - украли, вивили за село розділились і вони й сильні, шо м'ясо їли та і в одного у ці два актівісти от дільця отожти. Сина тії хазяйки забрали на перепідготовку. Забув як звеця те місто а вони в неї тітка осталась вони слідили вийшла до корови навідуєця розтелитись должна, подивися корова лежить ремеза лежить опять вони вивели і повели поза селом та єсть над кручою од могили , шо ще колись война була. Та могили великі. Ітам роздєлали і от вони їли м'ясо і до мяса їли.

30. Нічим ділитись в каждій сім'ї голод і смерть.

31. Їли й травяне і деревяне. Рвали ще й зелене. Ходили колоски м'яти ловили їх карали. То під арештом подержут. Які виросли, а які погибли, нічим друг другу помогти отаке було.

32. Може, ну тіки я не знаю такого. Було вони їли м'ясо з м'ясом, покрали гад. Чесні люди умирали ну не трогали друг у друга, умирали а вони радувались.

34. Ягоди вже наспівали, помню червоні ну ще зеленуваті. Так отакі підлітки ворували ну їм ніхто не дасть вони защищали каждий свою сім'ю. Отаке було, ой Господи. Я точно не скажу із яких рослин а знаю тут у сусіда були вишні, Володимиркою звали, то обривали підлітки підут нарвут ото ноччю, помацки, нащуп. Ото таке.

35. Такого без оружжя люди не могли добути , а оце мій батько я уже казав винесе син, мій брат винесе ружжо патрони і все. І батько мій наб'є зайців, а брат ше ж був тоже молодим, єслі доносе ну не призирали, шо брат оте робе. Всі на брата валили. Кажут: «От Черевки бьют зайців багато». А зайці ж добре таке, у голод особенно. Ну, шо ж рад би помогти ну нічим було. Каждий ожидав смерті.

36. Не було його ніде, шоб хтось, шось продавав. Страшний голод був. От йой-йой прикривают і тепер дехто рід активістів. Ну ота, шо найбільший активіст був, шо я казав викручувала ті рушники та платки якісь.

37. У містах? Він був скрізь, так менший. Там видно було, шось видавали.

38. Було, а тепер загуло. Щитали воно не потрібне вже, а тепер прийшло времья. Батько читає Біблію - та буде страшний голод, шо мати пожиратиме свого ребьонка. Батько читав і по славянському вмів. Батько був грамотненький. От, так, шо ж.

39. Відомі. Панька Мефодійовича, шо вмер, батько у дворі, шось робе, а через дорогу сусідка піймала свого хлопчика і пиля ножом. А той прибіг, Мефодійович, царство йому небесне, і

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 1001

відняв, ну всьо равно той хлопець умер. Голод і ще дуже порізала горло. Замість петуха різала. Отак. Мати рідна. Ніхто не сповнив, шо ти зробила. Ой горе горечко.

40. А ось кладвище в мене. Я бачив усіх і бачив як яму нема кому викопати. Безсилий народ та ото зганяли силою хто ще ворушиця. Викопали яму. Ото хрестик поставили - пам'ятник. Ото вісімнадцять душ я нащитав, а потом і бросив. Якби я з таким умом був як пізніше було, шоб я хвамилії записав. Щитав ненужним а воно ось тепер нужне.

41. Вигонили заставляли силою.

42. Хоронили наскіко я знав, шо нікому донести до кладовища. Ну на нашому кладовищі. Так далеко нести десь на край села. Ото захоронили дома в себе, потом були такі, шо переносили на кладовищі. А то викопали яму квадратну і ложат і так ложат і так і утром побіжу, руку собаки вигребли і обгризли тіки маслак. Отакі случаї були.

43. Я вам точно не скажу. Канєшно ж споминают. Поминки кладут на те. Ну уже й ті люди не попробуют доброго з голоду мерли.

44. Я вам і не скажу чи споминают. Та тоді й церкву закрили й дзвони поскидали. Я ще в школу ходив так як пустили дзвін я на ньому й дзвонив. Як пустили такий. Так я прочитав коли зроблений цей дзвін, той, шо з церквою разом ламали. От того дзвона вже я вичитав. Оце дзвін а в середині вибито. Все 63 пуди 17 фунтів це найелавніший дзвін. Найбільший був. Такий за нєскілько кілометрів чуть. Як дзвоне. Побили. Кузнеців визвали з молотами. Побили на куски такі. У 35-м годі. Вже начали дзвони скидати, побили скидали. Тільки хай би воно як реліквія було церква була.

45. А є, ви ж бачите. Та патріархат не знаю.

46. Ну єсть ось і в нас, он Маша організувала, шо я казав, 18 душ у одній ямі. От. Захоронили їх не всі знают хто там. Чужа прийшла відкілясь у друге село дума там поживиця, шось, а уже слаба не годиця, помню прийшла до нас а мама винесла каже на дочко на тобі, ми будем умирати а ти може вижевеш іще, а я її питаю ти відкіля, а вона каже та з Сокілки два з половиною чи три кілометри, а фамілія як твоя? Каже Рябуха. І в нас є Рябуха, ну так побалакали. Це голод і ото дали їй з трави може там і борошна трохи, а мама каже скажи їй хай вона іде, бо як вмре в дворі ні ти не потягнеш, шоб відтягти отаке було. Ну пішла вона. Вона неспосібна була ходити. Я утром побіг вона вже мертва була. Вона мені казала й фамілію ну чесне слово забув, а знаю, шо Рябуха, бо і в нас Рябуха була, і вони тоже з Сокілки.

47. Воно тепер хоч і розказували дітім вони жалю не знали душевно. Ну послухали, ну хто погорював, а хто й ні, так, шо, вже воно пішло в давність то не дуже сожалівали.

48. Правітельство було. У Київ посилали, забув хвамилію, а він не справився харашо, так Сталін його шпурнув десь, шо і досі не знаю. Це вже я находив, описувалось таке. Сталін робив добре, ну не нам його судити.

51. Було таке, у кого було золото ті вижили. Торсін був тіки в Кобеляці, ну я його не знав, я й Кобеляки дуже не знав.

Завірено: Кіровський сільський голова П.А. Каблучка

 

ЧИНІНА
Раїса Іванівна,
1925 р. н., жителька м. Кобеляки
Полтавської області

(запис 15.04.2008 р., Шевченко Таміла,
Кононенко Ніна, Коломієць Тетяна, Олексій Василенко)

4. Так, 32 і 33 я пам'ятаю добре, бо я пішла тоді у 1-й клас. Ходили в школу, поки на уроці вчителька не впала у нас у класі і померла від голоду. Були вже в неї ноги пухлі. І більше ми не стали ходити. А сусіди у нас були молоді хлопці такі. Одному було 22 роки, другому 19. І вони тоже дуже голодали, бо їхніх батьків я не знаю де, чи їх розкуркулили та вислали, а вони звідти втекли, ну, вони жили без батьків.

5. Врожай був. То неправда, що розказують, що не було врожаю. Врожай був, а тіки ходили і забирали всі продукти, які були. Я була свідком цього, бо у нас сусідка жила, і у неї була така девочка, як я. Ми дружили. І я пішла до них, і якраз в те время прийшли до них забирати, щоб вони дали зерно. Дядько Олексій робив конюхом у колгоспі. Тоді не колгосп називався, а СОЗ. Він робив конюхом. А тітка Ганна була дома. Оце девочка Дуся була, та, що я з

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 1002

нею дружила. Менша Оля і саме менший на руках вона держала Миколка був. Прийшли втрьох. Оце з СОЗу якийсь, я не пам'ятаю, як його фамилія, міліціонер і ще один уповноважений, звідки він чи з райкома, чи ні. Ну я даже пам'ятаю він одітий у такій кожаній куртці і з наганом, і досі не пойму, чого він... У міліціонера наган був у кабурі, він у руках його носив. І прийшли вони з такою длинною пікою. Метра півтора, мабуть. Загострена. І отож: давайте зерно, а тітка Ганна каже: в нас немає ніякого зерна. Тоді вони начали шукати. І ото перештрикали весь огород. А у них огород був величенький, чи сорок сотих, чи п'ятдесят мабуть. І вони з тією пікою ходили штрикали, штрикали, нічого не найшли. Ну а ми ж як діти за ними ходили. Тоді прийшли в хату, полізли на чердак І даже на піч, на печі штрикали отією пікою, думали, може, там під черенньою щось заховане. Не найшли нічого. Тоді витягли із печі казан, тітка Ганна зварила обід чи шо, переколотили. Шо вони вже там у тому борщі чи супі шукали - не знаю. А у них була оця ж руська пічка, ставили, раньше ж свєту не було, ставили чи свічку, чи шо, шоб світило. І там найшли кушинчик, там було два стакана квасолі. І вони забрали ту квасолю. Тітка Ганна встала на коліна перед ними з тією дитиною на руках і просить, що насінньова, я на насіння оставила, не забирайте, вони всьо равно усе забрали з собою і більше ж нічого не найшли. Ну после вже дядько Олексій казав батькові моєму, що він таки трошки зерна приховав, а де ж він його приховав, шо вони не найшли. У них через дорогу було кладовище. Раніше ж було, де такі люди більш заможні жили, коло них обязательно було кладовище, де вони своїх родичів ховали. І він зарив на тому кладовищі. Так вони вижили, вся сім'я, не найшли в них. А ходили ж вони по всіх дворах і забирали.

6. Представник з СОЗу, міліціонер, уповноважений звідкись.

8. Ніяких документів вони не пред'являли. Прийшли, давай зерно, давай, шо єсть, і все.

9. Ну, висилання, у нас сусідів виселили, так це ж, як їх ото розкуркулили, вони не хотіли в колгосп іти. Їх виселили на Соловки, казали. Де ті Соловки - не знаю. Ну, я не бачила, не була свідетелем, щоб били. Коло нас іще жив іще один заможний Півовар. В нього була машина своя молотарка, маслобойка коло нас стояла, то вони віддали все добровільно в колгосп. І їх не виселяли, оставили, і дали такі документи, шо він оці всі... в нього землі небагато було, а механізація вся була , і він на цьому заробляв. Ну, вони, хлопців в них було багато. І вони всі були мастера коло оцих... і в маслобойке робили і коло машин, то вони все добровільно здали. І так же в колгоспі й робили коло оцих машин. І їм дали документи, їх не виселяли нікуди, не презирали. А хто не хотів іти в колгосп, не здавали, тих виселяли.

10. Мали. Міліціонер мав і отой уповноважений мав.

11. Як боронилися? Як находили - забирали та й усе. Хто ж там боронився.

12. Яку кого було де, так... Ну, люди як - приховували у землю, а вони ж ходили з отими штрикалками і находили й у землі.

14. Три душі. Оце де я була свідком - три душі. Оце був із їхнього колгоспу, чи СОЗу того, міліціонер і уповноважений. А звідки він уповноважений, чи з райкома, чи з райісполкома, не знаю. Три душі. А як фамілії, я вже не помню. Та я тих і не знала - міліціонера і того, местного, шо свій, ну, я вже забула.

15. Тільки в землю. Потом іще люди ховали, де піч, та в погребі копали ями та ховали. Ну, де хто міг.

16. Я не знаю, бо ми не колгоспники були. Батько в нас був - робив у «Зорі», робочим. Він був мастер оце по дереву. Колеса робили, брички раньше. Було в них , чогось їх я не знаю, чи колгосп найняв, чи оце промартіль «Зоря», де він робив, вона ж тільки організувалась, то їх посилали у Розсипалівку косити сіно чи траву, чи шо там шось. То там їм видавали якийсь пайок, чи кашу варили ото там цим, косарям тільки, а чи всім - я не в курсі.

17. Ні, у нас отут, де ходили вони, нічого в тітки Ганни не забирали, а тільки зерно, продукти.

18. Чула. Бо коло нас оце ж через річку, бо ми жили за Кременчуцьким мостом, ото перша наша хата. Тільки з мосту, як їхати на станцію, наша перша хата. А через річку жив руський там, приїхав з Росії, построївся. І в нього була засіяна грядка житом. Почався голод, він поїхав у Росію, а оце засіяне жито, купив наш батько. То як уже колоски начали ж викидатись і таке зерно було молочної спілості, ми хотіли піти й нарвати колосків, щоб що їсти, то не розрішали, на мосту стояли охранніки і не можна було - своє - і не можна було піти, нарвати колосків, щоб то... То ми з братом через річку, хоч і холодно було, залізем усередину, та ото намнем, наїмось, та й підем, а знаю, так це вже після голода, після війни, шотам нашу сусідку засудили на п'ять год за п'ять буряків.

19. Та ніхто не дозволяв. Ганяли, відбирали все.

21. Ну, хотіли ті йти в колгосп, у кого нічого не було. А у кого шось було... Например, у нас сусід був, дядько Антон. Ну, у нього була одна коняка. І такого цвіта шоколадного. Я її так помню -красива. То у нього її забрали, а він не схотів

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 1003

іти в колгосп. Не пішов. А робив у цій промартілі «Зоря». І ту коняку як забрали, з колгоспу їдуть, то він всегда було з торбинкою виходе, щоб її нагодувати ту коняку, і ото всегда годує її й коло неї плаче. Та так вона шось у тому колгоспі й здохла.

22. Змушували.

24. Удень. З утра начинали й ходили цілий день. Чи приходили вночі - не знаю. Може й приходили, до нас не приходили.

26. Навесні вже 33-го. У нас була корова. Як начався голод, у нас у мами були хароші такі плаття. Мама дуже хароша портниха була. І сама собі шила, заробляла. І як ото найлучче вони жили, як ото був НЕП. У мами даже дві учениці були. Вона вчила їх шити. І були в мами українські платки красиві, одежа. Як начався голод, то батько зібрав оте все і поїхав у Росію в город Саранськ. І там наміняв ото муки, зерна. Ну, скільки він міг на собі привезти. Ну, привіз, поїли. І ще те зерно та мука, а потом на зиму в нас хату обкладали снопи кукурудзи - бадилля кукурудзиння. І ото сушили ми те кукурудзиння і середину вибирали і сушили, товкли в ступі і тоді мама трохи підмішувала туди муки, і ото таке ми їли. Батько вже не отримував пайок, бо вже не робив. Як став дуже великий голод, вже там не ходили на роботу, бо хто пухлий був. Люди були немічні, куди там на роботу йти. І в батька нашого чотири брата були і усі померли. Я покажу вам фотографії. І усі померли. Дядько Антип помер і двоє дітей. Дядько Федот умер. Ну, дітей у них дуже багато було, чи десять, чи вісім. Я даже не знаю, скільки вмерло, а скільки осталося. І дядько Семен умер і двоє дітей умерло в нього. А саме молодший був дядько Марко і жінка, так у тих жінки позоставались, а в цих і він умер, і жінка. А в них дитина місяців одинадцять. Ще году їй не було, то як пішли вже ховати, ховали як: зразу біля хати викопають яму і ото загорнуть, і глибокої не копали, бо не було сили в людей, то дядька Марка і жінку поховали, а дитину шукали-шукали - ніде не найшли. І кудись піти вона не могла, а вже после мама так казала: та то вони її з'їли.

27. Я цього не знаю. Хто б ними опікувався.

28. Ну, голодували пошти всі. Може, ті не голодували, що оце ходили відбирали. Бо ото хто каже, як находили десь кусок м'яса у казані, з печей витягували ж і провіряли, то забирали й те. То кому ж вони його. Не відправляли ж -сами, наверно ж, їли.

29. Хто вижило, як ми вижили. Ми тоже всі були всі пухлі. Ноги в усіх начали пухнути. Нас троє було. Сестра старша від мене, брат менший від мене, і вже ноги попухли у батька, у нас у всіх, ще мама так ходила. В нас була корова. І вона не доїлася. Тільна. І повинна була через двадцять днів отелитися. Ну, батько сів, наточив ножа, каже, завтра заріжу. Мама плаче, ну, двадцять днів осталося й буде ж у нас молоко. Батько каже: за двадцять днів нас уже не буде, того, шо вже всі пухлі стали. Заріжем - і все, і буде. Коли ноччю мама проснулась - чує, корова реве. Батька розбудила, каже, мабуть, хтось прийшов, бо тоді вивалювали оті, ото вивалятьу сараї, в хліві, де корова, заріжуть - м'ясо забрали й все. Так часто було. Голодні люди робили ж, в кого ще сила була. Коли вийшли тато з мамою, а корова вже отелилась. І ото нам така радість була, шо, чи вони прощитались, чи може так уже Бог дав, чи корова почуствувала. І стало в нас молоко. А до нас ходив оцей дядько Антип каждий день, батьків брат, а то два дні чи три дні його не було. Мама ж горщечок молока налила і мене послала, шоб я їм віднесла. Ото дарма, шо люди так бідно жили, ну, а все-таки ділились. Коли я пішла, стукаю-стукаю в двері - ніхто не відкриває. Тоді підставила у вікно. Дивлюсь, дядько Антип лежить на лежанці, а діти на печі. Мені так видно їхні головки. Я у вікно стукаю-стукаю - не відкривають. Я тоді бігом додому. Кажу мамі, прийшла, шо дядько Антип спить на лежанці, а малі на печі. Ну, уже ж догадались, шо це. Ну, коли прийшли, батько прийшов, вибили вікно, залізли, а вони вже всі мертві.

30. Допомагали і ділилися. І якісь дружніші були тоді люди, чим тепер, Ви знаєте? Посліднім ділилися. Як ми самі пухли, а ходив до нас батьків брат, все равно, і йому насипала мама, шо вже в нас було. Їли жаливу, лободу, усю траву, тільки таку, шо не ядовита, бо вже знали, де ядовита. З корінням виривали. І коли вже в нас корова отелилася, стало молоко, мама пополам з водою розведе й варить, а щоб густіший суп був, ми рвали з акації цвіт, і ото вкидали у те, і густий суп був. Потом у больниці об'явили, хто буде носити молоко, будуть давати продукти. Мама стала носити, а які ж вони продукти давали - рибу копчену, і така вона мені впомку - і така золотиста, аж як мама принесла і ото цілу низку повісили, ну, багато ж нам не давали її їсти. Це мама одну рибинку у суп, і тоді цвіту акації - і густий у нас уже був суп. І так ми дожили. Ну, нас спасла корова.

32. Так. Посліднім ділилися.

33. Їли жаливу, лободу, усю траву, тільки таку, шо не ядовита.

34. З акації, і з дуба кору. А рослини, які були - всі. Не було нічого, чиста земля, бо виривали усю траву.

35. Їх, по моєму, отих тварин, ні пацюків, ні мишей, ні котів вже не було. Їх поїли. Даже дітей своїх он їли.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОН — 1004

36. Оцього я не знаю. Не можна, бо нічого не продавалося. А як продавалося, то це дуже великі гроші, яких у нас на було.

37. У містах, мабуть, його не було. Бо оце батькового брата дядька Антипа, що оце помер з двома дітьми, так жінка взяла старшого сина, в них було троє дітей, і поїхала в Харків і там устроялась в хлібний магазин уборщицею, вона ото вижила там і син остався, а ті, діти, шо тут осталися з батьком, померли. Так шо виходить, що там хліб давали в магазинах робочим, а більше оббирали селян. Не знаю, чи в Кобеляках були магазини. Якби в Кобеляках були магазини, то ми б ходили щось купляли. Який же хлібний магазин, як ніхто не здавав хліба. У людей же не було зерна, а в кого було - заховане.

38. В місті нашому Кобеляках я не знаю. Ну, мерли кожний день. Ідеш тротуаром - там лежить, там сидить. Підвода їде - і всіх підбирає. І ми з мамою якось ішли, і сидів мужчина, і він ще живий, а його взяли і забирають, а мама каже: та він ще живий, куди ви його забираєте. - Поки довезем, він буде готовий. Привозили ото на кладбище, всіх в одну яму кидали. А батькових братів усіх поховали у себе коло хати.

39. Ну ото жу батька братумер і жінка його, то дитини не найшли. То так мама казала, шо вони її з'їли. Це я знаю по переказах, а потом ще казали, там жили за Дніпропетровським мостом якісь, то ото так по городу пішло, шо дітей своїх поїли.

40. Переважно, біля будинків. Нести нікому і важко, і ні в чому нести, а загорнуть в простиню, в рогіжку.

41. Не знаю. Наверно, ж платили.

42. Коло нас кладовище там було, ну його вже нема. Ото за мостом, за Кременчуцьким мостом там Білашівське кладовище було, там хоронили, а то більшість хоронили в себе в усадьбі. І хоронили ж ото та підвода, шо збирала, на кладовищі в ямі. На нашому кладовищі, де ото хрест стоїть, там ото яма була і скидали туди і все.

43. Ну а як же ж. Це хто живий з родичів, то поминають. А молодеж - не знаю.

44. За часів радянської влади про голод не можна було балакати - не то поминати. Де ж та церква була за часів радянської влади. Її ж не було. У нас у городі було 6 церков. Їх же всі розрушили. Ото осталась одна, як німці були. Та й ту спалили, як відступали.

45. Є в Кобеляках дві церкви.

46. Встановлені.

47. Оце тепер розповідають усі, як стала наша Україна незалежна, а при союзі цього не можна було розказувати.

48. Я щитаю, це все робили правителі наші, комуністи.

51. Знаю. Даже знаю, де він був. Там, хозяйственний магазин. Бо мама віднесла туди, як у нас уже не стало того, що батько привозив із Саранська. У мами були обручальні кольца батькове і своє. Були сережки такі великі і були дві чайні ложечки манюні-манюні. То сюрприз їй на свадьбу подарили і цепочка з хрестиком. І оце мама все віднесла туди в Тогргсін. І за оце все золото їй дали п'ять кілограмів муки. Правда, білої. Коли мама принесла і ото ж плаче: скільки віднесла добра, і ото скільки їй дали. Я щитаю, шо мало того, шо вони голодом нас морили, наш український народ, вони ще викачували й золото в людей. Бо людина, коли вже опухне й помирає, то навіщо їй те золото. Вона віднесе в Торгсін. А Торгсін дасть ото, шо дасть. Не торгувались - нічого, а шо дадуть. І вони викачали стільки золота. Я те, шо пам'ятаю, те розказала. А мені саме жалкіше двох своїх сусідів: молоді хлопці були, одному 22 годи, а другому, мабуть, 19 або 20.1 вони вже ходили пухлі. І в нас зійшла цибуля і вони прийшли ноччю, видно, вирили, наїлися тії цибулі. Коли папа встав подивився, каже: це ж хлопці вирвали, наїдяться й помруть. Та й пішов хотів же їх спасти, сказати, шо не можна голодному цибулю ту їсти. Коли ми прийшли, подивилися: один коло порога лежить уже мертвий і цибуля в роті, а другий у хаті і в руках цибулю ту держе. Ото мені так уже жалко було тих хлопців.

Завірено: Міський голова м. Кобеляки О.М. Ісип

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1005

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: АНДРІЙКО Віра Тимофіївна, БЕРШАДЕНКО Тетяна Никифорівна, БІЛОУСЬКО Марія Григорівна, БЛИЗНЮЧЕНКО Євдокія Григорівна, ВАЛАШКО Ніна Федотівна, ДАНЬКО Анастасія Дмитрівна, ДОВБНЯ Раїса Миколаївна, КАЛІНІЧЕНКО Олександра Іванівна, КОРЖ Данило Іванович, ПОПОВА Меланія Мусіївна.

 

АНДРІЙКО (Андрейко)
Віра Тимофіївна,
1930 р.н., жителька с. Андрійка
Козельщинського району Полтавської області

(запис 08.04.2008 р., Василенко Марина)

4. Канєшно помню 32-33 тим, шо завжди їсти хотілося, хоть я була тоді ще й маленькою. 46-47 тоже харашо заповнився. Тоді в колгоспі картопля гнила осталася, а в нас батько робив там кузницем, і от з неї ми крохмаль вимивали і з нього ж тоді блини пекли. Така вонь ще була! А ще батькові видавали в колгоспі баланду -супчик такий і хліб з ячменю та висівок, шо він аж колючий був.

5. Був неврожай, а причиною його - засуха.

6. Приїжали уповноважені і партійні.

7. Не знаю, такого не чула. У нашому селі добрі люди були, а таких мабуть і не було.

8. За документи не знаю, бо я ж була тоді ще малою. А як це було? Та, як ходили по хатах та й забирали (оце ж у 33-у) все шо було в ніші, в погрібі. Скрізь заглядали, все вишукували , квасолю даже по всіх горищах позабирали.

9. Ну, за це якось і не знаю. У нашій сім'ї нікого нікуди не забирали.

10. Мабуть жи ш мали, точно не помню.

11. Та щоб дуже боронилися, то ні, бо дуже боялися. А так ховали, хоч шо небудь куди могли.

12. За всіх не знаю, а в нашій сім'ї була одна можливість. Сім'я в нас була велика і бідна, а наш кум - Петро Митрофанов, був вообще дуже бідним, і от, коли до нас прийшли в хату шукати харчі, то кум заглядав у бочку, і хоч там зерно було, а він сказав, шо вона порожня.

13. Ходили спеціальні групи чи бригади чоловік, але я їх нікого не знала та й не помню. А от кума нашого точно запам'ятала.

14. В 32-33 роках ходили так десь чоловік по три-чотири. А в 46-47, як зараз помню, то прийшли до нас чоловік п'ять-шість, ноччю, збудили батька та й почали вимагати, щоб записувались на позику.

15. Та ховали скрізь, де можна. За звичай рили ями та засипали в землю харчі чи зерно.

16. Давали.

17. Були такі, шо крали собі дуже дорогі речі.

18. Та чула. У 46-47 рр. сама ходила на поле з братами, а там таких, як ми ганяли добре, на конях їздили. Так от, ми ділились: хтось вдивлявся, а інші крали. А тоді тіки так драли в посадку з торбинками.

19. Ні

20. Були там сторожі.

21. Не знаю, може й не хотіли, та приходилось, бо так зовсім з голоду помреш.

22. Змушували.

23. Дуже ніде. Люди боялись, що їх покарають, та й самі вже віддавали.

24. І вдень, і вночі.

25. Разів два-це точно.

26. У нашій сім'ї під час голодомору померли бабуся - Андрейко Мотря і дідусь - Андрейко Кіндрат, а потом ще й тітка Санька. Та вони вже й так старі, немощні були, а то ще й голод.

28. Та всі голодували.

29. Виживали ті, хто зумів щось приховати.

30. Ні.

31. Батьки старались робити в колгоспі, а ми то травичку рвали, то горішки збирали.

32. Ні, не мали.

33. Рвали траву, шо не дуже гірка була, та й коріння промивали, та й їли. Із крохмалю та сухих качанів кукурудзи, які перетирали, пекли хліб, такий він був твердий сипучий.

34. З різних, аби не дуже гіркі були.

35. Пам'ятаю, що сусід одного разу зловив якогось кроля, та й з'їв його сирим. Часто хлопці стріляли з рогатки в пташок.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1006

36. Говорили, що багато, я не знаю.

38. Говорили, що багато, я не знаю.

39. Я про таке не чула.

40. Та на кладовищах, а хто? Мабуть рідні чи сусіди.

41. Ні.

42. Ні.

47. За молодь нічого не можу сказати, бо вона зараз дуже змінилась. Звичайно ж, я розповіла про це своїм дітям і онукам, хоча й сама чула все це від батьків.

48. Голодомор був через неврожай, але звичайно в чомусь винна й радянська влада.

 

БЕРШАДЕНКО
Тетяна Никифорівна,
1921 р. н. жителька с. Бригадирівка
Козельщинського району Полтавської області

(запис 05.04.2008 р., Конечнікова Неля Антонівна)

4. Знаю на світі все, бо я жила у Кащівці і трохи від голоду не померло все сімейство: мати, брат і сестра. Батько на війні, брат другий на війні (41-45 р.) погиб як був голод, бо батько і мати робили в колгоспі і була столова, давали хліб, суп, борщ. Батько забере нас, сам не їсть, а нас годує.

5. Забирала влада. В мене порося забрали. У нас забрали порося.

6. Хіба я знаю, забирали картоплю, а хтозна хто чужі, не свої з села, якась комісія була і забирали.

7. Не чула.

8. Не мали аж ніякого документа. Ревли ми, як скот як брали.

9. Не знаю. В нас нікого не забирали. В нас пухли, вмирали і закопували. У Кащівці в Олексія померли двоє дітей з голоду, їх поховали за хлівом, бо куди до того кладовища йти самі такі. Було всього і вішалися.

11. Не боронились, плакали. Знімають, беруть рушники, а я плачу стою і мати. А батько каже: «Не знімайте, що ви робите?»

12. Де ти ховатимеш? Хтозна й де. До людей ти не понесеш. Та що там і ховати як нічого ховати. Як його не давали. Робили дурно, нічого полупать було. А робити робили. Я воду носила бабам у битоні, наберу у відро та кухоль і ношу. А ланки були! 8 ланок по 8 душ. Принесуть бочонок, поставлять і носили воду бабам пити. Було всього. Якби не запас, так уже б здохла, ходити неспособна була.

14. Прийдуть, спитають, а в нас нема чого, що ж вони братимуть? їх було два, один з Оленівки, якийсь Губаренко, а другий з Лутовинівки, не знаю. Я його зустріла у мирне время у Лутовинівці, він робив у конторі. Так сміявся, чого б він не помнив, як я свиню била. Він тоді і сорочку порвав. Я його як знаю, як здумаю. Знаю всі голода.

15. Аж ніде.

16. Давали.

17. Я вже казала: рушники забрали, боги гарні, дзеркало, порося.

20. Та, сторожка хто.

21. Ішли тай усе.

22. Заставляли. Іди та й усе.

24. Утром.

25. Разів три, бо ми замикалися і не впускали.

26. Як ти не годишся, хіба ти знаєш де що робиться? Я ж не грамотна, в школу я не ходила.

27. Е, це я не знаю. У нас не було сиріт, ніхто нікуди не брав, а мерти, то мерли.

28. Усі голодували.

29. Повиживало, не багато.

30. Ой, боже, ой ратуй душу? Як побаче хтось щось їсть, чи макуху, то й рота віднімуть. Ото знайшов і їж мовчки.

31. Та, що робили? Землю копали і шукали картоплю. Була закопана колгоспна картопля. Вона погнила, а крохмаль таки був. Ото їдуть, копають і їдять. Скот тоже дох, дуже дох.

32. Усі родичі голодували, куди там говорити.

33. Обракоси були, їли листя, грицики, кадиш, білу акацію.

34. Ну я ж казала. Грицики, кадиш, білу акацію.

35. Не годишся з хати вийти, пухлий, голодний. Куди ще ловити.

36. Яку хаті позабирали все, то не було за що.

38. Е не знаю, а у Крупнів двоє вмерло.

39. Я не знаю. Не було такого.

40. Родичі; за хлівом. А дід Акай на кладовищі копав могили.

41. Хто б їм платив?

42. На старому кладовищі їх багато.

43. Поминають.

44. Не знаю. Я не ходю ногами, не годюсь іти поминати ні на кладовище, ні в церкву.

45. В нас нема.

46. Нема такого і не було.

47. Балакали, а як же, і тепер балакають, хто живий.

48. Не знаю.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1007

БІЛОУСЬКО
Марія Григорівна,
1937 р.н., жителька с. Панасівка
Козельщинського району Полтавської області
(стара назва Хутір Матвійці)

(запис 05.04.2008 р.,
Тристан Юрій і Горбань Роман)

4. Так, пам'ятаю голод 1946-1947 рр.

5. Податки, влада забирала, врожай.

6. Влада.

7. Винагороди були.

8. Мали документи.

9. Були арешти і покарання.

12. Неможна було приховати, бо скрізь шукали.

13. Шукали залізними прутами чи не заховані продукти.

14. Приходило чоловіка три.

15. Продукти харчування було приховати неможливо.

16. Давали їжу (баланду).

17. Забирали продукти харчування.

18. Закон про «п'ять колосків» чули. За п'ять колосків саджали у тюрму.

19. Не дозволяли.

20. Охороняли сторожі.

22. Змушували. Погрожували.

23. Ніде.

24. Вдень.

26. Люди почали помирати найбільше від голоду весною.

27. Тут були інтернати.

28. Хто був при владі і ті, що ходили брати податки.

29. Зуміли вижити ті, хто їв гнилу картоплю, блини з кукурудзяних качанів, траву шпориш, лободу.

30. Дуже не ділилися бо не було чим, бо в кожній хаті був голод.

31. Усі люди їли гнилу картоплю і різну траву.

32. Не мали.

33. Спориш, лобода, крохмаль з гнилої картоплі.

34. З вишень.

35. Вживали горобців.

36. Так, це було можливо.

38. Відомостей немає, але я пам'ятаю, що люди падали і помирали на дорозі.

39. Ні, невідомі випадки людоїдства.

40. Хоронили на кладовищі без труни вкидали в ями і пригортали.

41. Не платили.

42. Ні. Невідомі.

43. Так, поминають.

44. Тепер згадують.

45. Церкви немає.

46. Не встановлені.

47. Знають.

48. Владу.

 

БЛИЗНЮЧЕНКО
Євдокія Григорівна,
1919 р. н., жителька с. Бреусівка
Козельщинського району Полтавської області

(запис 15.04.2008 р., Сердюк Григорій Дмитрович,
учитель, Телятник Іван Григорович, учень 10 класу)

4. Пам'ятаю добре і голод 1932-1933 рр. і 1946 року.

5. Урожай у 1932 році був добрий, було зерно, були продукти, було все, але зерно, а то й продукти забирала влада.

6. Забирали зерно і продукти, як правило, свої односельчани, яких уповноважила місцева чи районна влада.

7. Винагорода, мабуть, була. Можливо, частиною продуктів чи зерном.

8. Ті люди, що відбирали зерно і продукти, ніяких документів не мали.

9. Різні покарання були. Було, що й били, навіть жінок. Було, жінки просять, а буксир штурхоне її скільки сили ще й сміється єхидно. По нашому селу Чечужино та інших селах Бреусівської сільської ради були випадки арешту і висилання людей. Прізвища вже позабувала, бо мені йде 88-й рік.

10. В районних чинів точно була зброя, а в місцевих, що відбирали хліб у людей, може, й не було. Не пам'ятаю.

11. Ясно, що деякі люди і боронилися, було всяке, та сили ж не рівні. Скрутять і заберуть зразу. То більшість, кого забирали, так і не повертались.

12. Багато людей ховали зерно, продукти, овочі. Мій брат старший в овечнику викопав яму, там у бочці сховав зерно.

13. Прийшли і до нас із щупами шукати зерно. І в овечнику все перетикали. Бог поміг, бо і навколо бочки обтикали, а в бочку не попали. Брат казав: «Ледь не зомлів, як ото тикали навколо діжечки. Як вийшли з овечника, то аж світ пе-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1008

ред очима заяснів». І ми, діти менші, на подвір'ї були. Так переживали, боялися дуже, бо без зерна пропадем. Бочка була велика, може, з центнер. Прізвище одного з буксирів Кисіль Григорій Федотович, наш - чечужанський. Найдужче скрізь винюхував і щупом довбав. Каже братові: «Признавайся, бо я тебе оцим щупом уб'ю».

14. Приходили не один раз, і все групами по три-чотири чоловіки, була в них і підвода. З Кісілем були свої. Такі противні. А Кисіль - найстрашніший. Так орудував щупом.

15. Продукти харчування ховали в загоні, в землі, де тільки можна було. Та від буксирів дуже важко було сховати, щоб не знайшли. Вовчий нюху них був. Все прощупували. На горище лазили, в погріб, скрізь. Весь садок і огород прощупали. Дивися і думаєш: «Ти ж свій чоловік. Що ж ти робиш?»

16. Тим, хто пішов до колгоспу і трудився там, давали пайочки.

17. Наша сім'я здала в колгосп корову, плуг, сівалку, борони, весь сільськогосподарський реманент. В додачу і продукти забрали в нас. Пам'ятаю, як один кричав: «Где, бабо?».

19. Ні.

26. Люди мерли вже в 1932 році. А найдужче мерли зимою і весною 1933-го.

27. З малими сиротами була справжня біда. Про них ніхто не піклувався. У селі був дитячий садочок. Так кожного дня по кілька діток на руках чи на плечах відносили до ями.

28. Таких людей, які б не голодували, у нашому селі не було.

29. Вижила частина тих, хто одразу пішов до колгоспу, у кого залишилася корівка, таті, хто зумів заховати зерно і продукти від буксирів.

30. Наша сім'я трохи допомагала людям. Може, й інші допомагали, якщо було чим.

31. Засоби до виживання вживали різні. Наприклад, викопували крохмаль на місці кагату картоплі, що згнила...

32. Наша сім'я від родичів ніякої допомога не мала.

33. Вживали в їжу все підряд: кульбабу, спориш, щавель, акацієвий цвіт, листя буряків, ягідки всякі...

34. Не пригадую.

35. Вживали в їжу їжачків, голубів диких, все живе, що попадало в руки.

36. За цінні речі можна було щось виміняти з продуктів у місті.

37. Від багатьох людей чула, що у містах голоду, принаймні такого, як на селі не було.

38. Точних відомостей про кількість померлих немає. Хіба їх можна пощитати. Під мітлу вимирали. Вимерло більше, ніж загинуло у роки війни.

39. Були випадки людоїдства. Одна жінка зарізала і з'їла аж трьох своїх дітей.

40. Померлих від голоду хоронили здебільшого в одній ямі на кладовищі. Було, що хоронили на своїх садибах. А були й випадки, коли ніхто нікого і не хоронив.

41. Тим, хто ховав померлих, давали пайки.

42. В моєму рідному селі більшість померлих поховані в ямі на кладовищі.

43. Померлих нині поминають на Гробки.

44. Померлих від голоду нині поминають у Бреусівській Свято-Троїцькій церкві. За радянської влади поминок не було.

45. В Бреусівці є церква, вона відноситься до Московського патріархату.

46. В селі є пам'ятний знак жертвам голодомору і репресій.

47. Сучасна молодь знає про голод 1932-1933 рр. Я теж розповідала людям про це лихо.

48. У загибелі від голоду винною я вважаю тодішню владу: і місцеву, а особливо верховну.

 

ВАЛАШКО
Ніна Федотівна,
1934 р. н., жителька смт Козельщина
Полтавської області

(запис 03.04.2008 р., Попенко Вікторія Валеріївна)

4. Так.

5. Була велика засуха, неврожай. Все що вродило треба було віддати у государство.

6. Односельці, які були представниками від держави, ходили по хутору і все забирали до останньої крихти.

7. Не було.

8. Ні. Приїжають і забирають. Нічого не кажуть.

9. Було все. Отакий неврожай. Людей винищили і Сталін знав, що Україна вимира.

11. Протестували, але це не допомогло.

12. Ні, не можна. Ходили скрізь обшукували каждий закапелок.

13. Люся Антоновна Михайленка - вчительша села Цибівка, Павло Іванович - голова колгоспу.

14. Чоловік п'ять. Самі афірісти, які все до останнього вишукують.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1009

15. Кроме закопати. Вирили яму, положили, засипали, положили солому, гній, дощечку щоб гною не набігло, вобщем все що в кого є.

16. Давали. Хоч трошки то давали. Хоч по огірочку.

17. Худобу конечно забирали.

19. Ні. Ті що крали, засуджували до позбавлення волі.

20. Представники сільської власті.

21. Лише примусово.

22. Змушували йти робити. Щоб усе кидали і шли до колгоспу.

23. Нічого не приховували, бо все одно все забирали.

24. Зранку, хоч і нічого уже було брати.

25. Багато, поки все забрали. Доїздились, поки осталась голка.

26. Весною 33, як полова посипались, а то і раньше.

27. Опікувалась держава.

28. Ті, що тягли продукти із людей не голодували.

29. Ті, що трохи приховали зерна.

30. Ділилися. Приходять і просять. Дадуть сирий буряк. Гризли.

31. Вже людина сходе з ума. Треба понести що-небудь, раз два і відходе.

32. Тоді ніяких родичів. І дитину вкрадуть, з'їдять.

33. Лободу, лушпину з картоплі, стовбури з капусти, буряк.

34. Щавель рвали.

35. Їжаки, пацюки, горобці.

36. Виміняти можна. Одні домінялися, що з голоду вмерли. Купити не було за шо.

38. Половина села точно вимерла.

39. В нашому ні. В інших були випадки.

40. Викопали яму в клуні і скидали родинами.

41. Та хто б їм платив. Ніхто. Тоді трудне було.

42. В тодішньому селі в круглому садку і зараз воно є.

43. Як малі були поминали. Зараз ніхто.

44. За радянської влади ніхто. А зараз повмиралих ніхто не згадує.

45. Нема й не було.

46. Ні, не було. Зариють кого де попало.

47. Да.

48. Власть. Сталін. А свої ще хуже Сталіна.

 

ДАНЬКО
Анастасія Дмитрівна,
1917 р. н., жителька с. Михайлики
Козельщинського району Полтавської області

(запис 0704.2008 р., Снігур Анна, Данько Дмитро)

4. Пам'ятаю, 1933 р. - дуже сильний голод був, помирали люди.

5. Урожай забирали, їздили по хатах, нічого не залишали.

6. Що було на городах, те й забирали, особливо завзятий був Мукієнко, їздив конем.

7. Були й винагороди їм.

8. Та які документи, тоді забирали і все.

9. Висилали, може й били, Мукієнко був запеклий, не жалів людей.

11. Ховалися, тікали.

12. Ховали скрізь, де хто зумів, там і ховав аби прожити.

13. Були такі, що підказували, де сховано, було горе, були щупи, ними штрикали і знаходили.

14. Колись було і З, І 5, і більше, запряжуть коней, поставлять сундук, забирали все, знущалися з людей.

15. Де ж? Надворі в землі зариєш, чи в соломі, чи ще десь.

16. Хто ішов, то давали.

17. Все забирали.

19. Не дозволяли, хто ішов, того ловили.

21. Не хотіли йти добровільно, був у мене брат, не хотів іти, але заставили.

22. Не давали вдома нічого робити, щоб ішли в колгосп. Були у людей воли, коні, все забирали.

23. Виганяли з двору.

24. Будь-коли.

25. До кого один раз, до кого разів три, шукали. До нас приходили один раз і забрали все.

26. Навесні.

27. Забирали люди, у нас було шестеро та всі вони померли.

28. Голодували всі.

30. Допомагали тим, у кого діти, співчували.

32. Хто їм тоді давав допомогу, все в усіх погнило, пропало.

34. Листя з буряків, воно чорне-чорне, пекли оладки.

36. Де ти його купиш, воно скрізь таке було, хіба хто заховав так, що не знайшли.

37. Був голод і в містах, але не такий, як у селі. У селі дуже великий голод був.

38. Бог їх знає, багато людей померло.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1010

40. На кладовищі і біля кладовища, по 2-3 чолові ка.

41. Хто їм платив?

42. Бог їх знає, багато людей померло.

43. Поминають.

44. У церкві поминають, я ходила, то поминали.

45. До Василя.

46. Ставили.

47. Онукам розповідаю.

 

ДОВБНЯ
Раїса Миколаївна,
1928 р. н., жителька
смт Козельщина
Полтавської області

(запис 04.03.2008 р.,
Бобкіна Вікторія Олександрівна)

4. Пам'ятаю той і той.

5. Забирала влада.

6. Ходили якісь активісти, ну ходили по хатах забирали усе шо було: крупи, усе зерно, адже квасолю з кувшинів висипали і забирали.

7. Я такого не пам'ятаю, я була ще мала, мені було 5-6 років.

8. Не пам'ятаю, пам'ятаю, що один з ружжом ходив.

9. Застосовували, пам'ятаю: шукали мого батька: «Де Микола?» А він утік на Донбас і спасся.

10. Мали, помню в одного висіло на плечі чи автомат чи ружжо.

11. Плакали та й усе, та просили.

12. Може хто й умів заховати, а ми нічого не заховали.

13. Я пам'ятаю одну відьму, Пинчук Мотря Наумова, вона вже здохла, якби її земля не прийняла. Усі нишпорки вишукували, куди можна було заглянути, скрізь заглядали. Решту не пам'ятаю, але їх було багато.

14. Десь чоловік 6. Люди-активісти, гади-комуняки.

15. Хтозна де. Де хто міг, ховали у навозі коров'ячому.

17. Забирали все з хати. Пам'ятаю, як запнула мати Зіна платками, а Наумівна, зараза, з мене знімала платки, а я кричу, плачу і кусаю її за руки.

18. Не можна було собирати колоски - ну я не ходила-другі дітки бігали збирали, їх дуже били, а я боялася.

19. Ні, боже сохрани.

20. Були такі люди, ставили поліцаїв дурних.

23. Ми ніде не переховували, забирали тай усе.

24. Коли хотіли, тоді й ходили, і дньом і ноччю, коли їм заманеться.

25. Приходили десь 3-4 рази, поки не вигнали нас із хати.

26. Як позабирали все, тоді почали вмирати з голоду.

28. Я не знаю. Мій дядько не голодував, він заховав зерно у навозі, і ми біля нього трохи пожили, поки папа не забрав нас на Донбас.

29. Ми вижили - уся моя родина.

30. Не пам'ятаю, - я із села виїхала і нічого не пам'ятаю.

31. Їли траву усяку, червяків, собак, навіть їли своїх дітей - це мені розповідала моя мама.

32. Конєшно ж мали, якби не дядя, ми б вимерли б.

33. Усе хто шо находив, те й споживали: кульбабу, жаливу, трави.

34. Кору з дуба варили, вербу, усе шо не дуже гірке.

35. Птахів усіх їли і тварин.

36. Не пускали нікуди, ні в місто, за межі села не пускали, шоб подохли.

37. Не знаю, у промишлених містах великого голоду не було.

38. Не знаю, на той час, кінець 33-го, ми на селі не жили.

39. Да, мама розповідала, що були випадки, шо їли людей.

40. Хоронили в ями, шукали людей сильніших, та закопували усіх в одну яму.

41. Та хто там платив - ні.

43. Конєшно ж поминають.

44. Зараз поминають, а раніше ні.

45. Церква є, а куди відноситься, я даже й не знаю.

46. Не знаю, зараз там не живу і після голоду не жила там.

47. Я розповідала всім, шо знала, те й розповідала.

48. Владу.

 

КАЛІНІЧЕНКО
Олександра Іванівна,
1922 р. н., жителька с. Мар'янівка
Козельщинського району Полтавської області

(запис 09.04.2008 р., Васеленко Марина)

4. Пам'ятаю у 32 неврожай був, голод, хліба не було. У 30-х роках батька забрали в Козельщин-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1011

ський район, бо тоді розумних людей всіх забирали, то і вся наша сім'я туди переїхала. А в 33 сім'я батька великою була - 7 душ, то всі вимерли, а ми переїхали в Мар'янівку. А в 46 поля не засіяні були, стояли у траві по 100 гектар.

5. Неврожай.

6. Було всього. Дурнуваті люди були. Ходили й забирали все. Ну в колгоспників, то не дуже. А такі вже ходили, що куплений хліб, який батько в городі купив і той забрали. А я тоді хвора була, лежала майже 2 місяці в больниці, а потом мене ото додому відпустили. І ходив жи ш там один - Горбенко його фамілія. Хай його чорти заберуть! Я лежала на кроваті хвора, а він з-під моєї подушки витягнув клунок із зерном. І мама вже плакала і просила. Збирав усе комнезам - люди такі виділені з ради чи з району. Ходили і витрушвали, забирали й куплене. А собі сіки крали.

7. Мені цього не знати. Були лизуни, шо лізли до влади, наверх.

8. Та за документи я не знаю, мали доступ, накази були.

9. У нас такого не було. Правда двох чоловік ноччю в раді в селі й забрали.

11. Ніяк, ніхто вроді нікого й не займав. Тяглися усі.

12. Ховали люди. Ну в нас нічого було й ховати, бо не вродило. А сусіди рядом були, хата в них така хороша, їх розкуркулили, то їсти зовсім нічого не було. Борщ такий синій варили і хліб ячний їли, а гроші ж в них і були, так вони їх все оставляли, зберігали дорогі вєщі.

13. Комнезам. У селі в нас люди совісні жили.

14. А в Козельщині заходив до нас Горбунко та ще душ скільки. Ми тоді малі були, так перелякалися, в селі дуже не ходили.

15. Ми їх не ховали. У яму хліба, так воно пропаде. Ну як мішок пшениці, квасолі, кукурудзу, то ховали.

16. Давали, я водила братів Хведю й Гришу і ще свою сестру Галю в яслі, де їм видавали по сто грам хліба із супчиком. А батько з матір'ю допізна в колгоспі були, їм видавали пайки. Помню, що раз у тиждень приносив батько хлібину таку величезну, кілограмів на 5. А я в 10 років дома все робила: і огород полола, і братів гляділа, і корову пасла, а коли вона паслась, ходила на річку ще й рибу ловила. В настам риби багато було.

17. Кого розкуркулювали, то в них забирали все. А вони що-небудь хоч трохи сховали, носили свої вєщі до сусідів, родичів на сохранєніє. Забирали все, що не з продуктів, собі.

19. Ні, не дозволяли, а ми таки крали. Помню, шо я ходила на поле крадькома, повиглядаю, накраду, хоч жменю зерна, та тоді схожу до сусідів, бо в них жорна були, змелю і вечором мама напече бленів, чи зваре галушок.

20. Комірник же був.

21. Багато йшли добровільно, а багато й не хотіли.

22. Збирали спеціальні збори, хто не хотів, то на нього накладали такі податки...! А воше позаписувалися з охотою. А я, довго не записувалася, все не хотіла, так мені вчителька сказала, шо виженуть із школи, бо всі вже в класі були в колгоспі. Тоді вже й я записалася. Думаю, «Хай вам чорт примурки»! Плакала, ну записалася. А батькова сестра, моя тітка, так і не записалась, а потім, коли їх вже почали розкуркулювати, на колінах просила, плакала, щоб не все хоч забирали, бо дев'ять чоловік в сім'ї було. Та тоді батько вже їх випросив, та вони записали її. Так вони й вижили, шо товклись потихеньку, хоча тітка пізніше померла.

23. Де ти її переховаєш? Здавали всі, та не все. Оставляли і корову, і одну свиню, і вівці.

24. Дньом.

25. До нас у Козельщині приходили один раз. Заперлися виконавці із сільради та повитягали все, даже клуночок зерна витягли з-під подушки, коли я хвора була, шо чуть-чуть не вмерла.

26. У 33 весною помирали. У в 32 помню, шо сусідка - дівчина моїх років ішла пасти овець, а ноги в неї такі пухлі вже були, шо вона вже єлі ходила. І я дивлюся на неї, а вона тіки брик, впала та й померла в мене на очах.

27. У нашому селі не було сиріт, а в Козельщині біля тодішньої школи був спеціальний будинок для отаких от дітей. А їх багато було і такі вони всі невиховані, розпущені.

28. Каждий не доїдав, а таки сім'ї три померли, сім'я Чопенків та ще якісь.

29. Хто був у колгоспі.

30. Помагали, ділилися. Ми своїм родичам і сусідам помагали і вони нам після війни тоже помагали. А чужі ніхто нікому.

31. Та ніяких.

32. Звичайно мали.

33. І макуху їли, і все, що було. Літом - фрукти, овочі, ягоди, груші, яблука, помідори квасили, кавунів, динь багато вродило, а ще в нас корова зосталась, то ми їли сир, молоко, масли збивали, та й таке де шо було те й їли. Та й риба нас спасла, її багато було, я її кожен день то руками, то сіткою ловила, а мама потім пізно вечером жарила чи сушила, ще й кричала, бо її ж треба було чистити.

34. Із всякого.

35. Люди казали і тхорів і плазунів, ну в нас ні. Коли нічого не було, качани з кукурудзи товкли, просі-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1012

вали, та на блини. В нас дома таке не дуже часто було, коли я корову пасла то рядом ловила рибу.

36. От я вспоминала, як мама пішла на ярмарку у Буняковку, а в неї були такі дуже хороші вєщі: туфлі женскі, три метри красивої шерсті, платки такі гарні і продала їх, тоді там теж купила стаканів п'ять крупи і ще шось. А вона перед цим обіщала, що оставе оце все мені на придане, і коли я узнала шо його нема, то дуже плакала, жалко так було і батько її лаяв, шо є ще шось їсти, а вона все переживала, шоб ніхто з голоду не помер.

37. Не дуже, бо їздили міняти тряпки на їжу. Хліб у магазинах продавався.

38. Сім'ї 3-4.

39. Цього не було. Ну, а по других селах чула. Мого батька посилали шоб він поїхав у якийсь другий район, то там було багато всякого страшного. Люди були настільки голодні, шо могли з'їсти і його, бо він був ще свіженький, а вони такі голодні... Так він так злякався, шо такого ще нічого не бачив. А ми ж за нього плакали, тоже переживали.

40. На кладбищі, а може, дехто й дома чи по дорозі.

41. Платила сільрада, коняку давали, в кого не було родичів.

42. Ні, я їх не знаю.

43. Хто зна когось - то поминають. Вже їх і не видно тих хрестів, а поминають.

44. У церкві поминають, тепер згадують, а тоді -ні. Та і церков тоді не було, ішли на поминки так, шоб ніхто не бачив.

45. У Мар'янівці нема.

46. Ні. Та коли воно було і хто їх установлював.

47. Молоді не знають, а в мене племінник Серьожа всігда як прижає літом сюди, то я йому розказую, а він все розпитує і слуха так!

48. Та нікого, засуха була, неврожай.

 

КОРЖ
Данило Іванович,
1926 р. н., житель смт Нова Галещина
Козельщинського району Полтавської області

(запис 13.04.2008 р. Шевеленко Євгенія,
учениця 8-Б класу)

4. В патренаті був. Батько помер у 1929, а голодомор же був у 1933, я добре помню.

5. Я не дуже знаю, от а шо воно таке було, по моєму і неврожаю такого не було, а чого - чи вивезли хліб не знаю. Наверно ж був неврожай.

6. У нас була корова, ми вижили всі ніхто не вмер. Була мати і старша сестра ходили в колгосп на роботу, то їм оце давали. Вони брали з собою кувшин їм в кувшин таке вроді галушки чи щось таке клали. Вони прийдуть додому та ще й водичку сцідять та молоком наллють та поїдять тих галушок воно ж таке лучче.

7. Ні я не участвував у викачки хліба Мені 6 років було тоді.

9. Тоді у 1933 арештів не було, арешти були у 1937 році. Арешти були, побиття не помню нікого не били.

10. Ні такого не було, у нашім селі такого не було. Такого, шоб ходили і відбирали хліб.

12. Ну у нас дуже не було лишнього, шоб ховати. О, а люди може ховали ми ж не знали. Вони ж нишком ховали.

14. До нас ніхто не приходив, бо в нас не було нічого. І квасолі і тієї не було нічого. 16. Хто ходив на роботу давали їжу.

18. «П'ять колосків» я не помню. А за вісім качанів у нашім селі помню. Це було у 1946-му, начало 1947 года. За вісім качанів давали 8 год тюрми.

19. Ні не дозволяли.

20. Да хто їх охороняв, так вони там і залишалися.

21. Хто як. Хто бідно жив той з ходу пішов, а в кого була пара коней чи пара волів той не йшов у колгосп. А великих куркулів висилали в Сибір.

22. Змушували, да.

23. Забирали. У нас був кінь, була корова і телиця, телицю забрали і коня, і були такі бігунки на колесах і ті бігунки забрали, коня і телицю, корови не тронули. Того, шо двоє малих було, брат від мене старший, а сестра саме старша при нас жила і ті на стороні жили.

25. Ні до нас ніхто не приїжав, не приходили потому шо у нас не було чого брати. Ми бідно жили.

26. Та ну в яке время я не скажу точно, в 1933 году це діло було.

27. Був патронат в колгоспі у нас. І я в ньому був потому шо нас два було. А мати одна і щитай і старша сестра ще не трудоспособна була в колгосп вона ходила на роботу а вже була при нас щитай. У нашої матері нас було троє. Старший брат і старша сестра і я. Ото і корови не взяли через те шо.

28. Ну у нашій сім'ї жертв не було. Через те що була корова. О.

29. Ну ми жили понімаєш не в селі, а на хуторі, там жертв таких не було. Таких шо умирали таких не було.

30. Ой не дуже, не дуже. Такий народ був обозльонний всіх висилали, тих не займали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1013

31. Ну які, хто чим мог тим спасався.

32. У нас таких родичів не було. Було материна сестра там жила. У них тоже сімейство.

33. Конешно. Бігали ми пацанами ще за плугом убирали ці земляні оріхи. Добрі, солодкі.

36. Ну тоді ж купити і проміняти не було тому що це ви не маєте понятія що таке хутір. Хутір це таке 4-5 хат. І то вони одна від одної далеко. А в 1938 году всі хутора знесли в сьола. В нас багато хуторів на отих краях було де я жив.

37. А ми до міста не доставали, тоді до міста було добратися дуже трудно.

38. Таких відомостей нема через те, ми жили щитай шо від села далеко десь кілометра 1,5-2. У хуторі у нас там жінка одна умерла, а більше не помню. Там на хуторі якось було легше, то картоплина десь то сяке то таке.

39. Ні не було.

40. Це що. У там же ж сусіди яму викопали і закопали.

41. Ні.

43. Ну хто ж родичі.

44. Ну словом поминають.

45. Січас там немає і села путнього. Не тіки церкви.

46. Ні, нема.

47. Ну хто зайде розповідав.

48. Не знаю, хто винуват, хто прав. Общим всі винуваті. Якщо на Україні був голодомор, то в Росії і Білорусії не було. Було б же якось сообща чи в займи брати чи як.

51. Чув. Я примерно представляю. Я знаю, шо таке Торгсін, було тоді песні співали: «По долінам, по Торгсінам - сало, яйця, ковбаса. А в робочім магазині Сталін вивалив глаза». Портрет Сталіна. Це нелегально так співали. А я був пацаном то воно мені запомнилось. Значить Торгсін це обмен був на золото, на серебро здавали на сало, м'ясо і яйця й ковбаси. А в робочім магазині аж нічого не було. Я то в городі не жив не знаю, а на селі воно.

 

ПОПОВА
Меланія Мусіївна,
1915 р. н., жителька с. Верхня Мануйлівка
Козельщанського району Полтавської області

4. Як згадаю, так хай Господь милує! То..., то історія.

5. Я не можу сказати. Щоб не врожай - ні, урожай. Усі держави, оце Білорусь, тощо, там не було, а в нас началась колективізація, обшем 32 год і 33 год - це ужас, ужас був. Трудно вспоминати. Ага, просто забирати, нахально забирали... Животне і то має якусь совість і жалобу, а люди, оті, що були у власті тоді, хай мене Господь милує і хранить.

6. Хто, буксири ж були, оті, бригада така була.

9. О!!! батько мій сів, ото. Одібрали в нас хліб, общем, дали заяву, оце ж як його, я ж тепер уже не той... Мій брат був музикант і харашо співав. І був секретар партійної організації по-сусідськи, і можна казати, що вони товаришували. А він все випитував, та все те, що щоб донести туди. До тих пор все время на збори, на збори. Як вечір, на збори, і вже до тих пор, що вже ну нема чого здавати. То обіщають, то трошки здадуть, то те, то те, а потом - ну нема.

12. Стали ж люди приховувати. Ну прикопали і ми. В нас тоді була пара коней, а тому у конюшні два ящички і трошки прикопали. А вони це слідили, бо це їм нагорода була, якщо вони виявлять, то це їм те...

13. Так вони дали заяву та тоді і почали... Одкопали те. Почали щупами оцими увесь город. Дома, ага. Чи хто, чи де не закопа шо, чи де те захова, щоб не було, забирали все на світі. Забрали все. Одлигали коні, одлигали корову і погнали...

15. Де можна? Ну та то вже, хто зумів, десь і приховав. А ми в конюшні під ногами два ящика закопали, то одкопали...

16. Та воно якось, шо ще й щось і не те. Я не знаю, чи їх годували, їх тоді ще мало було до колгоспу, Це вже впослі, як став колгосп. А тож всі боялися. Бо це діло було незнакоме. Треба в кол-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН — 1014

госпи, і треба оддати і скотину, і все чисто. А це ж воно страшне тоді було.

17. Про це не знаю. Ну отож коні одлигали і оддали корову.

18. Що це за закон? Не можна було і колоска те... Як жнива, це ж косили, а на стерні десь колосок.. Це моя мама, воно ж уже пожила була, набрала під сито, так одправили в комору, щоб в комору колоски однесла. З людьми не щитались ані чуть, ані чуть. Це не шутєйне діло, і міліони полягло.

20. Та то такі об'їждчики були, скільки хоч.

21. А це вже ж як почалася колективізація, то вже хоч хотіли, хоч не хотіли, треба було.

23. Хто там її переховував? Де в людей можна переховати ту худобу?

25. Та скільки ? Як усе забрали, то вже не було ніде нічого, то вже не приходили.

28. Комуністи не голодували, оті що забирали, не голодували.

29. Хто зумів? Та отож такі як і ми зуміли. Пухло все сімейство, і я була пухла, і мені і зараз учувається як брат Лукаш каже: «Ти умреш?» У мене отака морда, ноги пухлі. Та ото стали колосочки поспівати, так я не можу. «Ти вмреш?», кажу: «Не знаю». А потом же те, колосочки стали ті поспівати, та почали ми кандьорець варити, тошо... І так я вижила.

30. Та куди там, хто б там ділився.

32. Може, хто і мав. Ми таких родичів не мали

33. Це ж те, найбільше нам помагав щавель. Щавель даже виривали, а потом і отой кінський щавель рвали, і гірчаки попід лісами, потом те, з дерева пробували яке листя, де не гірке, де шо, тоже, окація, окація це тоже, сушили її і товкли, то якісь, щось ліпили таке.

34. Та кори не те, не полєзне воно...

35. Та де ж тих диких тварин, те чи вони були .

36. Можна ж так, так за шо?

37. Де, в містах? Ну в містах хто робив, то маленький пайок, а давали. Значить, там якась приварочка, хоть сто грам, ну хоч трошки хліба , а давали. Ну так де ж там усим устроїтися, не всігда устроїшся.

39. Цього не скажу, не знаю, щоб людоїдство було.

40. Хто де. Були такі шо бригада була, ну давали їм там щось трошки, а вони звозили на кладбище, а то большинство де, то в городі, де хто...

41. Та ото ж я казала шоте, якийсь пайок давали.

42. Не знаю, не знаю.

43. Та ні, тоді їх не дуже поминали.

44. Та куди там, тоді ж церкви не було, ото таке. Тоді ж ніззя було.

45. Там, у Вищій Манилівці, тоді була і в Нижній, ну при мені була тільки капличка у Нижній, а у Верхній - гарна церква, хароша, красива. Ну так що ж, попів на Север, і вобще хто женітьбою занімався — на Север отправляли.

46. Пам'ятників не дуже, ну а хрестів отож і ми батькові поставили.

47. Та це їм як сказка, а нам це... болюче дуже вспоминати, для нас дуже болюче.

48. Та власть же ж.

51. Та це ж магазин був - Торгсін. Ну називали так, а там не знаю, може ще що там.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1015

КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БРЮХ Марія Мусіївна, БУБИР Євдокія Никифорівна, ГАВРИЛЕНКО Параска Трохимівна, ЖИВОТОВСЬКИЙ Іван Іванович, КАРПЕНКО Марія Прокопівна, КАШУБА Марія Андріївна, КОВАЛЕНКО Катерина Іванівна, КОВПАК Олександр Степанович, ЛОЙКО Галина Микитівна, МИНЧЕНКО Анастасія Мусіївна, ПАСЬКО Тетяна Елізарівна, СЕГЕДА Олександр Петрович.

 

БРЮХ
Марія Мусіївна,
1925 р. н., жителька смт. Котельва
Полтавської області

(запис 31.05.2008 р., Леся Махова, Олег Федюн)

4. Пам'ятаю я 33-й і 47-й. В 47-му році я заміж вийшла, це вже на заговіни, шо вже під осінь, бо зразу з весни ще голодовка була трохи. А в 33-му знаю помню голод такий, шо значить я в ясліх була, була в ясліх, та і так жи ж виглядаєш як би це кухарка пренесе їсти чи там було, та як би густенької затірочки насипала.

5. Та конешно шо влада той урожай брала, а в те врем'я даже нетошо, людей судили і за колоски, як хто збирав. Так а за шо судити, коли людина голодна була, як назбира, то й таке ше було.

6. Ну за теке шоб даже в моєї мами і в це ж у мене в моєї мами було двоє близняшок хлопчик і дівчинка. Вова - хлопчик, а Ніна - девочка була. І мама моя, дітки ті лежали на пічі, і під подушкою в торбочку заховала була крупів шоб дітям було зварити, то Гейка тут, його я вже не могу сказати чи це по вуличному, чи його фамилія була Гейка, то той поліз даже із під голов у діток забрав.

7. Ну як би вам сказати, в те врем'я хтозна мой в кого шо було то сами для себе держали, а так шоб. Було время не тошо, я лічно не бачила, а чутки, балачки були, шо даже було таке доводило врем'я таке, шо даже дітей своїх їли. Оце осьтутички Матвіївка, то я позавчора йду по коровку і сидить женщина, я й зачепила її, якось балакаєм, а вона сама із Матвіївки а живе вона щас на Ковжижі за Проньом за Васильом. Чоловік у неї вже вмер, а отут на Ковжижі скраю, та й каже як жила ж як так ще та каже сусідка з сусідкою балакає шо воно таке у тії жінки було двоє дітей, а тепер їх не видно, коли каже друга допитувалась, допитувалась, а вона каже мовчить, коли заявили кудись там чи в сільраду чи в міліцію, коли її прижали, а вона призналася, шо вана їх поїла. Ото таке.

8. А та хтозна, за це конешно шо може й мали, а може й Бог його зна, а може правітєльство таке було. Я чось виную і тих і тих.

9. Ну хтозна, в те врем'я мені ше не доходило, знаю тільки те одно, шо мама моя ходила чи в Будища чи куди вона пішла і принесла значить такі кормові буряки здоровенні їсти, а тоді значить пішла ше в лісничество в оце ж бурівське полоти. Пополола і дали макухи, за те шо полола, ну пренесла ж вона тії макухи і зварила шось там таке. Я значить сижу, такий столик був у хаті, у кухні, їм, як я не вспіла встати, а воно хата перекидається, від того шо я тільки поїла, ше не вспіла встати, а я кажу: «Мамо, о Боже мій, хата перекидається», а вона глянула на мене залаялась, а тоді взяла те шо зварила і геть його вилила. Нашо ж давати? А воно макуха була аж жовтувата, нашо ж давати? Людина полола, печінку рвала шоб було шо собі й дітім поїсти і отаке з тії макухи.

10. Бог його зна, може й мали, а може Бог його зна.

11. Та шо ж ті люди, як ті люди? Воно ж і січас єсть врем'я, начальство геть то живе, як вони поробили собі отакі оклади. Та ну тоді ше ж дуже у такому возрості ше не доходило, а знаю тільки шо мама моя було більшість у степу варила людім їсти, а батько тоже ж санітаром робив, а знаю шо в те врем'я оце ось із Матвіївки її сестри рідної та чоловік возив туди у Чутово продавати вугілля.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1016

12. Його не було шоб ти його взят та ше приховав, його не було, потому шо помалу давали і його не хватало.

13. Отож тобі цей перший Гейка, то я знаю тільки шо на нього казали Гейка, а чи він чи його хвамилія була така, чи його по вуличному прозивали. А я тільки думаю шо винуватий, якшо вони лазили то він витягав з-під отих діток, з-під голови забирав отих в торбиночці крупів, шо мати держала діткам шонебуть зварити. То я думаю якби знали начальство, то вони б йому шось робили, а то вони всі вмісті були такі.

14. Та побагато не ходили, він один ото лазив. Може по тім краї, де я жила в селі, а я то в цім краї жила.

15. Та продукти харчування ото деж ти їх, дуже не було шоб приховати, якось мало було в те врем'я.

16. Я ж вам ото кажу, шо на степу варили потрошку людім, а так ото я в ясліх була, то тоже варили давали потрошку.

18. Чула шо ото збирали діти колоски, тай людина яке живе, а голодне, дума хоч назбираю тих колосків та шо небуть їстиму. Тоді даже не тошо це, он кашка цвіте та окація і то рвали цвітки і їли.

19. Не дозволяли, бо даже судили.

20. Начальство якесь було та охороняло, а шо ж вже ж.

21. Конешно, в те врям'я як людім платили, то люди ішли та робили і вобще робили і робили. Було ж так як уроде хоч чуть-чуть то дадуть шо дадуть, а як не вроди то не дадуть нічого, живи як хочеш, а робити роби.

22. Тоді врем'я як і січас, якби ж платили і всьо равно ж. Ну в те врем'я люди робили, робити робили, а так як уроде то дадуть шось чуть-чуть, а як не вроди то не дуже платили.

24. Та в ночі не лазили ніхто. Дньом це все робилось. А не ше б і ноччю вони лазили.

25. Не могу я за це сказати скільки вони разів приходили до хати, а такички то вобще народ дуже страдав, дуже голодував, оце я могу сказати те шо я знаю.

26. Як коли? В 33-му, в 32-му дуже мерли, це найдужче в ці годи мерли. І в 47-му тоже дуже були такі шо страдали голодом, ну якось трошки хоч чуть-чуть вже у 47-му годі вже з весни то трудніше було, а тоді вже як трошки стало родити шонебуть, то таки леше стало.

27. Та як сироти? Забирали в яслі, забирали, отправляли в те ж оце ж по городах держали, а у селах їх було мало таких шо те.

28. Це должно знати всі хто не голодували, які були шо було де шо взяти і начальство то ті не голодували. А голодували найбільше ті люди які прості селяни.

29. Зуміло те вижити, я вам скажу, шо держало хоть чуть-чуть, хоч корову, а яке коровки не держало то шо ти будеш їсти, нічого нема.

30. Я вам скажу було врем'я, були люди всякі, одно понімає, а друге ні. Та не дуже ділилися, чим воно буде ділитися як у каждого не було нічого. Це у начальства які хоч чуть-чуть мали знакомства де шо дістати, а такий чи шо чим воно поділиться. Конешно шо люди раньше були дружніші якісь, дужче поділялись всим, а січас тоже стали люди не такі як були.

31. Я ж кажу, та людина найдужче швидше вижила шо скотинку хоч коровку держала, шо хоч шо молочко було поїсти, хоч шонебуть, а як не було, конешно, та людина найшвидше пропадала.

32. Ну в те время, як шо ж від родичів. Хоч родич, хоч не родич шо ж воно дасть.

33. Та шо споживали? Не можу я вам за це сказать. Та окацію оце знаю шо рвали та їли, було таке.

34. Тай цвітки рвали із того, із тії, якії? І з липи приходилося, з усього такого шо може й не можна було, та й діти було, голодне було, рвали та їли.

35. За це я не можу сказать, не знаю, потому шо малі були, такий возраст шо не ходили по лісах ніде нічого.

36. Та було таке шо оддавав то оддавав як казав за ніщо, потому шо воно оттаке цінилося дужче те шо з'їсти як у город. Те отаке чи штани, чи рубашка, чи шось таке, то ти оддаєш бо воно тобі не нужно.

37. Я за міста не могу сказать, та за село, в селі жила в том возрасті, то за село я знаю.

38. Багато людей померло, багато людей померло.

39. У оцій, у нашім селі то не чула отаке, так ото в Матвіївці, а там я ото чула даже учора чи позавчора женщіна розказувала мені.

40. О Боже, від голоду? Тоді хоронили так як той казав, яму викопали, а так чи вколіно чи трошки і закопали. Бо не було ні труни зробити, ні вдягти, ні вдіти нічого в те врем'я було.

41. Та нічим не платили, бо нічим було платить, чим же ж платить? Нічим було.

42. Конешно на кладовищі у нас, то звісно шо те, ховали людей. Є такі ями шо на копишки клали і ховали.

43. Як обично у нас як Проводи це Гробики, то люди ж виходять і дають милостиню. Батюшка як оце время стало, як це батюшка, стала служити церква і в нас, а то ж в попередні роки в нас церква в Милорадові дуже гарна була, то

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1017

її розібрали і зробили школу. А тут і дзвіниця була і церква була не така як оце січас, а дуже гарна як по городах.

44. Та чую шо поминають, тай січас стали вже, а отам раньше то дуже його й не згадували.

45. Я вам не скажу до якого вона односиться, а знаю шо єсть церква. І служиться часто і по празникам стала те, бо даже чую шо як коли. Я б пішла як коли в церкву, та поперек болить шо не вистою, вже мені 83 годи, а сідати якось вам сказати стидно.

46. У селі немає у те. Ото тільки встановлений пам'ятник ото у центрі тим, воїнам.

47. Та шо ж онуки, в мене в моїх онуків вже онуки єсть. Розказувала, чого ж не розказувала, розказувала, було таке, а січас повиростали і в них уже дітки маленькі є.

48. Я думаю шо винне начальство. Начальство винне шо такого допускало. Я думаю шо столиці, столиці. Потому шо, як жиж таки так. Це таке думаю, хоч хай я кончила сім класів, і як той казав, і не дуже той була, а знаю, єслі б начальство бралося за людей, а не бралося тільки за свої кишені шоб їм гарно получати та гарно жити, шоб і людям гарно було. Чи я неправильно кажу?

Завірено: Милорадівський сільський голова П. М. Олефір

 

БУБИР
Євдокія Никифорівна,
1925 р. н., жителька смт. Котельва
Полтавської області

(запис 13 .05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. Пам'ятаю, бо було мені тоді 7 год, то я пам'ятаю.

5. Влада забирала податки.

6. Ходили агент, то активісти ходили, за собою ще й школярів водили, із школярами. Водили знаю, приходили й до нас. На гору полізли, стягали сояшники, та сестра розірвала, не дала.

7. Чи були причетні? Бог його зна. Хіба я тоді, як 7 год було. Ходили брали, забирали, витягали все посліднє.

8. Ніхто їх не пред'являв тих документів. Без документів. Хто їх ті документи пред'являв? Ніхто не пред'являв.

9. І висилали і забирали і як не здавали і в сільраді мучили їх і висилали. Сусіди знаю і досі, Шарій хвамилія, недалеко від нас, висилали.

10. Зброї, то вони й без зброї боялися їх.

11. Та, не сховаєш ніде нічого. Шо ж протів їх боротьби не було, як вони самі немошні були ті люди.

12. Неможливо, бо забирали все, я ж кажу, може хто яку жменю сховає та й то.

13. Щупами тих кругом лазили і по під припічками і де й на горі стягали і де з під землі.

14. Душ 5 чи 6.

15. Ніде їх не заховаєш, бо скрізь найдуть.

16. В колгоспі ходили та якоїсь похльобки давали, там раз у день, якоїсь такої шо од його.

17. Може в кого шо як було, то й забирали, а в нас не було такого великого багатства. Я ж кажу, а в колгосп як загонили, то поздавали і коні і збрую і все.

18. Чула і бачила, шо за 5 колосків то, і судили скільки. А як ми малі ходили по колоски то й били батогами.

19. Не дозволяли, бо забирали і гонили бігали.

20. Об'їзчики були, я ж кажу, назначині такі, приказали, а вони ісполняли.

21. Ніхто не хотів добровільно, бо не можна було добровільно.

22. Ну, тоді ті хто не хотів до колгоспу, де коней, хатка, то скільки в колгоспах і тепер тих хат стоїть, всіх висиляли, хто не хотів іти у колгосп.

23. Яка худобина мой була, так вони тоді як були то ж забирали. Мо в кого корова і була, мо в кого осталась, так забирали, телят тих шоб було у колгоспі.

24. І вдень і вночі, коли кого, я ж кажу і серед ночі.

25. Як бачать шо нема нічого, то не прийдуть, а як посліднє мо де хто сховав, то й те заберуть.

26. І в 32-му і в 33-му. Ми пухлі були і полову їли і вже як началось зернину де хто возьме з'їсть і то вмре і ту не дадуть, зернини тії з'їсти, як уже було.

27. Та ніхто не опікувався, хто їх опікувався? Ніхто не опікувався ними в те время.

28. Ті шо були при владі, ті шо ходили збирали, той собі можи шо брали. То ті тільки й оставалися.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1018

29. Хто їв яку деревину чи бур'янину як небуть. Мо яка жменя схована було, як небуть вижив.

30. Чим же ділилися? Як у каждого нічого не було. Господи, в один одного крали і посліднє і їли дітей.

31. Чим? Де яка бур'янина чи ото засоби, де шо в кого було. А ото Торгсіни були в Охтирці.

32. Не було, бо не було таких чим поділиться. Як в каждого не було. Мо який кусочок там мо хто і дав.

33. І полову мили знаю і всякі баранчики, де очерет отам тільки молоденькі були, де будяки. Хто чим могли тим і питалися.

34. І окація, найвкусніше, найдобріше було. І трава, ті баранчики були, та збирали де щавлинка, де травинка, хто чим міг.

35. Самі як знаю і в нас було, то горобців ловили варили. Плазунів не знаю, а горобців ловили.

36. Виміняти, Торгсіни були. У кого була яка небуть драгоцінність, то жменю муки або хлібину дадуть, аж в Охтирку пішки підиш.

37. У містах може й менше було, так туди ніхто не пускав, бо на дорозі завернуть. Ніхто не пускав в город людей.

38. Я не знаю відомостей. Багато померло людей, усі сім'ї вимирали.

39. Чуть чула, бачить то не бачила, бо мала, а чуть чула. Що було такі.

40. Збирали, возили підводами. А куди возили? Десь скидали у якусь одну яму.

41. Хто їм платив? Мабуть ото заставлять, як влада заставе, в кого було який кінь і звозить. То ніхто їм не платив, заставлять примусово.

42. Є й пам'ятник, де вкладиш там поставили і в центрі десь є ж пам'ятник.

43. Січас поминають, січас поминають, і люди, і в церквах.

44. За часів радянської влади ні, а січас поминають.

45. Є церква, а до якого я не знаю. Чи до Московського?

46. Установлені.

47. Та дітям і сусідам розповідала.

48. Влада, яка та влада приказувала тим меньшим і всі, як же ж хто, як не влада.

51. Знаю, бо мати ходила в Охтирку пішки, поки дійшла, хлібину дали, та й ту на дорозі отняли.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

 

ГАВРИЛЕНКО
Параска Трохимівна,
1927 р. н., жителька смт Котельва
Полтавської області

(запис 15.05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. Я ж кажу у 46-х, 47-х у нас вигоріло усе чисто. Я такі труднощі пережила, шо Боже сохрани. Ні хатки ні пайматки не було ніде нічого. Остались ми, тоді малі були тоже голод і холод було, було всього, їли калачики там.

5. Вони ходили тут по хатам та вибирали де квасолина де шо ни є забирали.

6. Свої ж мєсні і робили тут.

7. Були такі шо ото ж за той, де хто шо-небуть та й заявляли ходили, сусіди отут такі були, шо ходили оце ж по хатам і нас мучили.

8. Та які ж документи? Які ті документи? Воно тоді, я не знаю ше чи одноосібно жили, чи я не знаю.

10. Та яка ж зброя тоді, тоді ж ніякої такої зброї не було.

11. Ходили там я не знаю були кажуть такі шпички ото по землі той як де найде, а у тій шпичці... Та як же боронились? Так і боронились, ніяк не боронилися.

12. Та де ж ти приховаєш? Повидирають де шо ни є, повидирають.

13. Як їх звали? Та вже вони повмирали, ті шо вибирали той.

14. Та такі були ж активи. Шось за активи були. Я не знаю шо за активи, я не знаю шо, я вже позабувала дєтка.

15. Ніде не заховаєш, бо лазять скрізь. Ніде нічого не заховаєш.

16. Та яку ж давали? Варили ж там яку сяку-таку той то свеклу, тошо, аби ж не дуже.

17. Та худобу, худобу і здавали в колгосп.

18. Та було ж оце, як підеш збирать, та як улови, так і б'ють як хтозна шо, шоб не збирала.

19. Не давали, не давали, не давали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1019

20. Та були ж охороняли. В колгоспі ж були такі предані.

21. Люди не хотіли йти в колгоспи, а принуждали їх шоб ішли в колгоспи.

22. То ж і заставляли. Ото ж було отам хата у нас була та як пошлють, ото як посходяться, та сажали і на гарячі грубки шоб записувався у колгосп, ішов робить.

23. Та де ж ти її переховаєш? Ніде не переховаєш. Забирали і всьо.

24. Ходили і вдень і вночі ходили.

26. В 33-му дуже викотило.

27. Та нікому вони не нужні були тоді сироти.

28. Та не голодували такі ж ото шо ходили по хатах видирали, то не голодували, а такі голодували.

29. Та повиживали ж ось, багато ж повиживало, багато і померло.

30. Нічим ділиться було, нічим дєтка, ділиться було.

31. Сяком-таком і жили. Ото калачики, то це як на той сяке-таке, сяким-таким, то ходили по під тим, отам по під скиртами, мо де намитаєш того зернечка там із жменю.

32. Хтозна, усі наче тоді голодували. Таких не було. Мало де таких було.

33. Щавель був, ну шо, таке як січас таке споживали і тоді.

35. Та були такі горобців ловили і де шо не той. Та усього було.

36. Їздили ж у кого копійка була, то їздили в Охтирку ото мінять там моякийузличокчи пшінця, чи там мукички узличок.

37. Хтозна, та був скрізь голод.

38. Народа багато померло у 33-му дуже багато, да в 33-му дуже багато вимерло, пусті хати отут були.

39. Та казали шо були людей їли, а Бог його зна.

40. Де попав хоронили. Отам цвинтар був, де клуб січас Ленінський.

41. Та шо ж, шо ж платитимуть, як нічого платить.

42. Та ото тут цвинтар був, клуб вистроїний Ленінський отам, багато було отой отаких похоронених, а було й дома хоронили, всьго було.

43. Та мо хто й помина, де, це таке, поминають тепер усих.

44. Поминають сам своїх оце ж поминають, а так ніхто не помина нікому воно не нужне.

45. Ну а як же, є Тройця.

46. Од голоду, тай немає, немає, де ж вони повстановлені.

47. Розказувала.

48. Бог його зна. Таке врем'я було. Хтозна хто там винуват, шо воно робилось, хтозна шо воно робилось.

51. Торгсін? Це шо Торгсін? їздили купувать шось, еге, чи шо? Вимінювали, вимінювали. Їздили ж ото в кого копійка яка де за той, то їздили в Охтирку міняли. Виміня там пшінця вузличок, чи там того в кого була копійка, а в кого не було той здихав з голоду, ото таке було.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

 

ЖИВОТОВСЬКИЙ
Іван Іванович,
1928 р. н., житель смт Котельва
Полтавської області

(запис 13 .05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. Як 5 пальців пам'ятаю.

5. Влада все наробила.

6. Та хто? Влада, все влада наробила.

7. Ні. Нікому я не заявляв ніде, а бачить бачив, люди бачили шо робиться.

8. Ну та як, ніхто не тей, які документи вони брали? Прийшли, вигребли і ту бідну квасольку забрали.

9. Ну а як же, висилали. Як хто шо скаже проти влади, всьо, давай в Соловки дядька мого рідного забрали.

10. Ну аякже, конєшно, мали зброю, мали зброю.

11. Як? Ховались ото тобі й боронилися, ото як скажеш забрали. Будка приїхала забрали. Дядька ж мого рідного і двоюрідного. Будка приїхала і він на роботі був він конюхував і забрали його.

12. Можно було заховати, так вони ходили із списами ото, штирхали шукали.

13. Ой, оті кисинети, киси... Ой, як же ж вони пак називались. Активісти, активісти.

14. Ну та ті, уже померли нема їх, нема.

15. Де й закопували в садках і на вгороді і в коморі ховали в коморі положи там.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1020

16. Тим жи конешно варили уже то гричане чи яке болото варили а де ж ти дінешся їсти ж нічого.

17. Ну та це ж ті забирали, оті кисинети, оце забирали.

18. Ага є. Ага так. Це у якому? В 47-му році, тут нема вже померли сусіди, збирали колоски. Тут один об'їзчик був, гонив з пльоткою їх. І діти ходили ж і ми збирали колоски. Ну тікали, тікали. Дивимось на коні литить, і тікать куди хоч, а нажине то пльоткою.

19. Не дозволяв ніхто, Боже сохрани, за колосок. Так вони ото ж збирали, і тут об'їзчики забрали в колгосп і сказали дивіться який і забрали і в тюрьму.

20. Об'їзчик, який вступив у колгосп, преданий такий був він, і ото тобі і все.

21. Чи хотіли? Як хоч не хоч їсти нічого то йшов жи, а багатші ж то ні, а тоді й багатших під оружієм самі і той дєд здав коня, борону і плуг і все таке поздавали шо їсти, і всьо равно як не здаси отправлять отуди.

22. Змушували, а як, ще й з наганом.

23. Ніде не переховаєш її. Ну де ж дома переховаєш? Ну де ти її заховаєш?

24. Ну в який час ходили? В який час? Ну коли вже ж воно поспіло зерно і не доспіло зерно ше і яке було прошлогодне зерно і те гребли.

25. Скільки разів? Приходили до хати скільки вигребти пошукать чи вони не прийшли завтра і те забирали.

26. Коли люди почали? У 33-му почали помирати. Я знаю жили по сусідські там парубок і дівка - Василь і Оксана, щитай напротів жили. Ну а я ще ж, бігали по сусідські, у хату зайшов я, коли на кроваті вдвох вони лежать ряднами, тоді ж одіял таких як в бідняків не було, ряднами укриті тоді ж побігли сказали: «Померли нада шось робить». Підводу, приїхали, очевидець я ж бачив, бачив у рядно одного, у рядно й другого, на гарбу положили і повезли їх на кладовище. Викопали яму, це вони з колгоспу там ото, того в рядно й того в рядно і туди положили і царство небесне.

27. Піклувалася за свій карман, за своє піклувалися вони, а не за людей.

28. Ну хто? Оце активісти не голодували, такі куркулики які багатші.

29. Ну вижить? У кого може коровка була, то може ото коровка. Я знаю у нас коровка була і якраз і молочко було, а такого не було нічого.

30. Ну як? У кого яка совість. Баче може ж там дитинка те. А ходили ми у 33-му я сам, брати (нас семеро було), ходили там на поле до річки туди баранчики зривали.

31. Ну які засоби? Як хто вижив, як хто вижив ото й вижив він.

32. Ну так конешно ж, а як же. Нам тоже помагали, та мамина сестра.

33. Ага, шо споживали? Оце ж я кажу, баранчики, ще цвітуть ото красненьким. Ото ходили ми зривать. Кукургуза оце стебла серединки оті м'якенькі брали. Листя з берестків ходили зривали де є, сушили це все. Тоді буряк сімена.

34. Бересток, бересток. Оце бересток, листя зривали, сушили у пічі, тоді м'яли його, атоді в ступу оце все кукурузиння і товкли. А тоді ж борошно мама посіє оте і у піч наляпа, шо нема там нічого.

35. Ну я примерно сам їв те, граків, грачаче м'ясо. Там один такий парень дуже те і він ото драв, розчиняв, варили. Їли яйця грачачі. Ну це не тільки я один, люди багато і все таке. Чого голод став? Це оті шо в Кримлі сиділи.

36. Можно було, так ні за шо.

37. Був. От, був, от в Харькові голод, главний його 41-й год, 41-й год, голод був. От, харків'яни і такі всі по селах їздили то за одижину, дасть одижину, а в кого було шо небуть картоплину дасть, ну в кого шо було, харків'яни там валом по селах.

38. А Бог його, оце ж передає скільки це, і Полтава передає, та багато, дуже багато.

39. Було. Я знаю там Метілка її назовали, Метілка. Ото ж ходе, їсти ж нічого, вона ходе по хатах, а воно ж матері запирають діток самих, а само біжить жи ж на роботу. І вана показує у вікно ось чобітки тобі чи сорочичка і воно ж дурне вийди, узяла його і додому.

40. На кладовищі, це я знаю шо на кладовищі хоронили, а може хто й де і в садку закопав, дома.

41. Та хто ж там платив, ніхто нічого не платив.

42. На кладовищі.

43. Ну це помина, поминають ті шо у своїх померли, ще живі поминали. А так хто їх поминатиме. Січас, канешно, воїнів те, поминають.

44. За те, тоді Боже сохрани, в церкву, тоді комуністи всі, воно й не комуністи винуваті, а винувата влада.

45. Та оце ж Троєцька церква.

46. Ніхто, це хіба, я ж кажу, хто остався живий, так од 33-ого року скільки пройшло, і стовпи погнили.

47. А як же, а як же, мої діти знають, вони самі голодували.

48. Правітєльство, правітєльство. Ніхто не винний, правітєльство. Винуваті ті, підлабузники оті.

51. Хто? Мо я його й знаю, так, а як його, шо воно таке? А, а я ж оце розказую шо харків'яни, а в нас, а шо ми мінятимем, в нас нема нічого, прийди ото хіба картошину дасть мама, як є картошина.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1021

КАРПЕНКО
Марія Прокопівна,
1924 р. н., жителька смт Котельва
Полтавської області

(запис 13.05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. Та чо ж я не пам'ятаю? Пам'ятаю я все.

5. Конешно неврождай. А ходили ж, тягли ж усе активісти.

6. Активісти.

7. Ховали, ну вони находили.

8. Які тоді документи? Ніяких документів. Прийшов, давай і всьо.

9. Висилали, висилали. Людей судили, висилали і такі шо не повертались і зовсім.

10. Конешно ж мали, а як же ж, мали.

11. Атак і боронилися, терпіли уже ж.

12. Ховали. У погріб закопували і там найшли. Оце ж у нас комин був там і так у комені така грубка була, ну ми викинули її, замазали, туди накидали кукургузи. Він ходи ключкой штирха і найшов. Так главни свої, понімаєте, сусіди.

13. Ото я одного я вам кажу замітила того Сахно Грицько.

14. Та їх два приходило, їх не багато ходило.

15. Ну де ж ото в погребі ховали, у комені ховали, закопували так де там ото у сараї чи в клуні, там ото раньше клуні були ж, конешно, закопували вони й там находили.

16. Яку там давали, нічого не давали. Ото забирали все: де коні, чи де шо ни є . Забирали і всьо.

17. Усе. Все, все забирали. Все.

18. Конешно чули. Судили. За п'ять колосків п'ять год давали.

19. Ніхто не збирав. Конем їздив, та гонив.

20. Ну, такі ж находилися ж, з активістів.

21. Хотіли. Тоді ж як уже обібрали людей, тоді ж уже вони хотіли їх брать.

22. Змушували, з нагайкою як то кажуть.

23. Та де ж вони переховували, ніде й не переховували в сараях як були, а вони прийдуть позабирають і всьо.

24. В який час? І утром ходили і вночі ходили.

25. Та й по десять раз приходили.

26. У 33-му.

27. Ніхто нікому нічого. Люди людей їли.

28. Ну тож оці ж не голодували оті ж шо ото ходили, активісти, оті ж і не голодували.

29. Та оцежбачти, отак повиживали.

30. Помагали. Помагали. Помагали.

31. Та які ж ? Ото ж у мене тітка була на Донбасі, та ото тамички шо небуть трохи вишле.

32. Давали, давали допомогу.

33. І щавель їли і разне коріння отам копали та їли.

34. Та з яких же, оце щавель та тоді там ото як називається? Лапка там ото таке листя в нього ото те.

35. Та тоді. Не питайте. Де ті були. Їх не було щитайте.

36. Ну, їздили ото так як із города міняли, міняли.

37. Був, а як же був скрізь він.

38. Ой багато померло їх, багато, дуже багато померло

39. Були. Оце отамички де кладбище, може ви знаєте? Там ото були дві вулиці і всі повимирали там, всі повимирали. І так ото везуть на кладбище в того рука тиліпається, в того нога.І ше живі, і ше живі діти, живі вони були, а їх везуть на кладвище і то в яму так кидають.

40. Та хто ж, наймали ж таких. І в мого батька була коняка і ше в сусіди була коняка. Заставляли і то ж везти.

41. Ніхто нічого не платив.

42. Та Господи, це уже знаєш скільки пройшло годів.

43. Поминають, поминають, поминають. У нас на Миколаївському такий рів самички і поминають.

44. Ага, поминають і в церкві, поминають.

45. Та цеж Тройця.

46. Повстановляли вже.

47. Розповідала. Вони не вірять. Кажуть не можить бить такого.

48. Оце ж активісти були, ну активісти, ну я вже знаєте це ж воно позабувалось. Одного я свого сусіду замітила це помню Грицько Сахно.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1022

КАШУБА
Марія Андріївна,
1929 р. н., жителька с. Любки (Любка)
Котелевського району Полтавської області

(запис 31.05.2008 р., Леся Махова, Олег Федюн)

4. Добре пам'ятаю дітки. В 47-му вже ходила я полоть, то голодні ходили. Ото галушку нам надень дадуть, та йдемо мама макушкой заправи нам супик то ми так йдемо на роботу. Знаю я всей голод отой, знаю, бо в нас голод був настоящий.

5. Забирала. Не хотіли в колгоп іти. Мій батько купив сівалку і кінь був. І сівалку тільки взяли у кредит, а вони прийшли давай жи ж нам і сівалку і коня і все, а тато каже, шо я ще кридіту не виплатив, а буду у колгосп іти і оддавать сівалку вам, а в мене ще кридіт. І не пішов в колгосп. І вони жтоді приходили забирали все, нічого не оставили, на гору полізе де тісце, де квасолька все чисто позабирали.

6. Хто робив, такі як і наші, хто поступив раньше в колгосп. Вони були партійні, і робили свої люди, свої, з свого села і свої люди. А хто їми командував таке ми не знаємо, і мама не знає, а знаєм, шо прийшли все чисто повибирали. Осталось нас четверо і тато й мама і нас четверо коло мами.

7. А де люди його ховали я не знаю, мама ж каже шо ніде його не заховаєш, нагорі було і теж забрали, понаходили. Ходили із штирчаками і вишукували як де закопане абощо. Ніхто його не ховав, бо оті тільки остались дітки, шо поступили зразу у колгосп та стали партійцями і ходили в нас забирать, ото ті люди тільки й пожили ну хоть кусочок хліба бачили, а ми нічого.

8. А вжеж, я думаю так же не брали раз ходили, я думаю начальство керувало як би ж вони там. У нас якби не коровка то ми б подохли, а то травичка, що такий ішов в 33-му, то ми молочком та млинчиками з травички, (такі баранчики були багато), ми рвала, каждий день мама пекла блинчики.

9. Та оце ж може старіші знають я не знаю, мені мама не розповідала і я не замічала, шо замічу то знаю шо жінка везла діток своїх на тачці хоронить, а куди чи на кладовище чи отуди тільки, може ж на кладовище.

10. Та тоді ні на кому тії зброї, тоді іди шукай, а люди тишком усі були сліпі й німі.

11. А як же вони боронились? Ніяк, нічого не казали. Приходиш, береш - бери, бо ти ж пан, а ми таке.

12. Та де їх приховаєш, дитино, не можна було, тоді мама вже пішла в колгосп весною полоть, а в тата вже ноги попухли не пішов уже, а мама ту паєчку принесе нам на чотирьох розділе, а татові шо прийдеться.

13. Та їх уже нема, діти, я не знала нікого, а знала одного отут - Ковтун Іван, так його вбили зразу в перву очередь.

14. Та може дві, мо троє приходило, партійці приходили не такі як ми, а такі шо в партії поступили зразу ж як у колгоспи організовували.

15. Та ніхто, не знаю, мама не ховали ніде, ніде не ховали, бо остались біз нєчого.

16. Ото ж таку їжу давали, дадуть там якоїсь побовтюхи мама поїсть, а нам принесе кусочок хліба ото таку їжу давали, їй тільки поїсти давали, усим не давали, а тому шо роби дали ж канєшно.

17. Та ніхто, в нас такого і не було нічого, на таке й не дивилися, тоді нужно було їсти, не було в на. Ми багаті не були, в нас не було такого нічого, корова тільки.

18. Чули. Це в 47-му. В нас отут жінка була одна з хлопчиком осталася, хлопчик мабуть 40-го року народження, і прийшла з роботи, і пішла отут за посадкою найшла колосочок як уже убрали стерню, і її вловив об'їзчик і подав на суд і її засудили на три годи, а того хлопчика взяли в друге село у приют, воно там здихало, а домівку покинула так і три годи вона відбула і прийшла каліка і негодяща.

19. Не дозволяли нічого. Воно оставалося після комбайна, приорють, ну не давали збирать. Це в 47-му, уже це не в голодовку я не знаю, це вже як я на роботу ходила.

20. А хто охороняв? Ті шо там робили - комірники, партійці, об'їзчики. Тоді були такі шо той, моя подруга. Були ми на роботі отам аж вгорі і вона пішла після роботи там де сояшники скошені. Пішла сояшничок вибила, ми додому пішли, вони її взяли там з тим сояшничком і подали і засудили. Пішла вона і прийшла вона від тіля, була вона вже замужом з дитинкою, дитинку там народила була вона там півтора года.

21. Та хто хотів? То як небуть жив, а хто не хотів то здихав. Не хотіли через шо, шотато взяв кредіту, як же каже оддам сівалку як в мене кредіт ще.

22. Пішли вже тоді всі, бо вже здихали, уже всі тоді поступили і тато, та тоді поступив. Та тоді жито

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1023

на огороді сіяли, та мама зеленого намолотила так тато не вмер, набили ціпом та млинчик спекли.

23. А її тоді не брали в колгосп. Не знаю, коні брали, а коров не брали, а коні ніде не ховали. Забирали коні, сівалки, плуги, шо в кого було.

24. Та в який? Під весну нічого в нас уже не осталось, воно зімою було ж.

25. Та вони раз як возьмуть, шо вони більш нічого. Раз.

26. З весни самої, тільки сонечко почало світить, люди голодні і помирали. Дітей запирали самих, вони б і так умерли однаково, запирали шоб воно геть очі не бачили, помирали. Їх оставалось дуже мало, я ж кажу, якби не коровка то нас би четверо і не було.

27. Хто ними піклувавсь, кому вони нужні? Умерло тут хоч зарили землею, тоді не було такого.

28. Партійці не голодували та влада.

29. Та хто зумів? Ото я вам кажу, як ми вижили так і люди, як кому прийшлося. Ми коровкою вижили, мо ще так, так людині, а шоб ховать, нічого не ховали бо не можна.

30. О, Боже, хто там дививсь? Тоді каждий на свою дитину та не дуже дививсь, дитина вмира, а я ще живу то я ще трішки подибаю. Хто тоді дививсь як голодний був?

31. Та ото ж такі засоби, я ж кажу, баранчики рвали та пекли, мама млинчики та молочка давала, ото таке.

32. Тоді тобі хто допомагав шо менш голодували? В мене була бабуся, в 47-му в них домівки не погоріло нічого, а ми ж прийшли в нас сам попіл на зіму, нам ніхто нічого не поміг. Бабуся там мені дала косинку, а так чим вона допоможе, як у неї тоже троє дітей.

33. Ну як стали спіть, то усього і суниці рвали і дома були ж садки так коли воно того було, як там поспіне, а ягідка не вдержиться. Отим жи і повиживали. Поки жито на огороді наспіне, хоч воно було зелене, а ми вже на огороді сіяли жито. З осені ще було в нас зерно і посіяли жито і ото тим люди, хто посіяли на огороді то тим підкормився.

34. Та все хто шо придумав те й вживав у їжу. Як їсти хочеться, то шо хоч їстимеш.

35. Отож шо везла жінка діток, два хлопчики, я розказувала, це його нерідні були, а рідна була дочка і він її забрав у хутір, був конюхом там, в колгосп уже поступив. І забрав її у хутір і ловив горобців. І оту дівчинку вигодував, а ті хлопчики померли, кажуть шо горобцями піддержав.

36. Та за шо там мінять? Тоді не було нічого шоб поміняться.

37. А я в городі не знаю, я зовсім за город не знаю, я кажу за село.

38. Їх біз щоту і великих і малих хто там були. Ніхто їх не щитав, багато померло, багато.

39. Я цього не знаю. Казали шо десь варили дітей, у нас такого не було.

40. Та ото ж де хто придума. Лежить і по вулиці лежали, а жінка ото ще дебеленька була то везла ще хлопчика на кладовище. Хто де придума, хто де мо прикида у дворі, як хто зможе, а то й так лежали сусіди не прикидані.

41. Та хто його тоді платив? Тоді й не бачили чи є мертві чи немає, їх повно було.

42. Не знаю де хоронили, не буду вам казать. Я ж вам кажу два хлопчика одна жінка везла на кладовище, атак.

43. Та поминаєм же всі ходим на кладовище, де в кого на кладовищі були, а де дома, то так уже.

44. Та згадують. Тепер вже така жизнь стала, шо стали і батюшці давать та на помини і те п'ятьорочку дасть і те дасть, поминаєм жеж. І в церкву ходе хто зможи, я уже не хожу, бо я негожусь.

45. У Деревках є. В нас отут село одно, один колгосп Деревки і Котельва. Хто куди, як треба батюшку, хто поїде в Котельву по батюшку. Хоронять тепер тільки з батюшкой.

46. Та нема такого. Де там ті. Нема, тут нема ніде ніяких пам'ятників, не було такого.

47. Онукам розказувала і дітям, а якже знають, знають по розказнях, вони ж не знали нічого, а по розказнях да.

48. Начальство я думаю, а хто тут керує? Тут же начальство ходило відбирать, загонили в колгосп, ходили свої. А хто їх заставляв я ж не знаю, яке те начальство. Це ж не тільки в нас, це воно скрізь було, у городах я не знаю, а по селах скрізь таке.

Завірено: Деревківський сільський голова І.Ф.Пономаренко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1024

КОВАЛЕНКО
Катерина Іванівна,
1924 р. н., жителька с. Більськ
Котелевського району Полтавської області

(запис 29.05.2008 р., Леся Махова,
Тетяна Миколаївна Забашта, Павло Михайлович Луговий)

4. Пам'ятаю. Шо вам казать за 33-й? Ну, і штучний жи зробили голод, як же не штучний, як у батька було жито таке у рівні зо мною, а все ж помолотили машина в дворі була, помолотили здали, а після того ж ходять і брагада буксірна була. І та брагада було визивають у штаб: «Конай». - «А чим конай, я вже виконав усе». «К конай і кончено і конай до посліднього». Де квасоля де, де шо не було, ну ізвініть за вераженіє, буду казать так як воно було, послідня квасоля була в горщечку і давай і те і повісно конопель, бо тоді ж ходили в полотняному усьому.

5. Тобі вже сказано, шо штучний зробили голод, бо і в баби моєї так само зробили викачку правильну і бабу ше на етап забрали в Полтаву, сиділа. Син грамотний був і не схотів іти в колгосп у 33-му, так вони за сина бабу, а він утік далеко втік у Ступки, а там убили.

6. Ну я ж не бачила. Ті шо в штабу сиділи, буксіри, ті шо в штабові були. А штаб був такий, шо було конай і кончено, а сидить уже людина пухла, конай, конай: «Та люди добрі, чим жи я конатиму вже ж у мене нема ніде нічого». Дітки вже померли, в колодізь повкидали їх ні ям не копали нічого. У мене два брати на моїх руках умерло, одному було 5 год, а одному 2, рідні Іван і Трохим, і батько Іван умер. У голодовку і батько вмер.

7. А Бог його зна чи їм премії давали чи їх заставляли, заставляли можи шо ходіть буксіруйти ну я ж кажу у баби моєї рідної штаб був і туди ото визивали а тоді до утра мучать, мучать, а тоді іди, а на утро шоб привіз усе те шо здав ото було так, а люди ідуть і падають як мухи.

8. Ну цього вже я вам не скажу бо я ж його не провіряла, бо я ше була невеликою. Як було 7 год вже пішла в найми. Я у сільській раді гляділа дитину із участковим, участковий глядів мене й дитину ото така нянька була. А ставок оцей був дуже великий так він боявся, каже як піде до ставка то втопиться й вона й дитина, а жінка та лазила у колгоспі усе времья.

9. Ну я ж вам кажу шо бабу вислали на етап в Полтаву, на Божковому була, одбувала. Хату розкуркулили. Сарай був. Хата поганенька була, а баба готовилася синові ж строїть хату. Порозтягали ж усе забрали. І хліб був. Хліб заховали в колодязь, закопали у бік, а шо ж - викопали і забрали.

10. А я вам цього не скажу , бо я не провіряла. Ви прийшли оце я вас не провіряю, чи ви з оружієм чи без оружія, а як увійде душ шість у хату і конай, і конай, усе де шо не є, а конай. То чим, нічим уже. Дожились, я ж кажу, шо мати послідні подушки понесла мінять на хутір за макуху, або за лушпайки за картопляні.

11. Отак і боронилися, пішла мати мінять а мені приказала шо прийди отака то а ви на пічі сидіть бо батька ж не було вже вмер, а ви сидіть на пічі і не впускай нікого бо як упустиш вона тебе, поріже вас і поїсть. А я подивилася через комин, коли вона дереться отак у вікно бо вже ж стріляна женщіна була, дальше од нас жила. А тоді ж ми сиділи на пічі і ті два братики кончились. А мати прийшла а я їй розказую, а вона каже: «Та я вже знаю».А вона на окраїні тутичко жила і по-сусідські девочку зарізала 5 год було їй. А вона така повненька і кинулись шукать, коли в неї на припічку найшли голову тії дитини. Ото так і вони, так обоє і померли. Ну шож ви зробити.

12. У колодізі в пічуру. Викопали дядьки мої, убік три чували сховали, то його викопали і забрали. А в войну там ховали уже у тому колодязі. З района, із скажіть то й я скажу скоренько, із райкома Опішнянського района були і там сховали печать, шо печатають машинку, і ту вкрали ото так викопали.

13. Буксіри, а хто вони такі були вже їх нема живих. Авжеж односильчани, односильчани ж були, ото такі були. Хлопці й дівчата були.

14. Стільки пошлють, душ п'ять приходило, ну супруг найпроклятіший був.

15. Де б ти оце заховала, як ти стоїш як наг, як голий, як наг як нєт нічого. Шо би заховала уже як забрали. Конєшно поки не забирали... І коня взяли, і збрую забрали, і все забрали. Остаєшся в чотирьох стінах і ше приходять - та конай.

16. А як пішли в колгосп робить то за галушку і я ходила полоть, мати поле а я підхожу. І давали галушку із зельонки, чечевиця. І ото було три галушки дадуть за те. Раз у день давали. Ото так, а стільки більш не давали.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1025

17. Чуєш жи шо я тобі казала, шо повісло конопель було і те скинули та забрали, грибли шо попало, чи вони собі чи чи куди. Я ж кажу батько христи поодвозив у Торгсін у Охтирку міняли.

18. Шо за п'ять колосків це я не пойму. Батога давали, і після 33-го ходили збирали то нас Андруш поров батогами шоб не лазили. А як попадешся було як зажене у кущі та поре, а ми кричимо та ми ж такі та такі хвамилії йому кажем.

19. Хто дозволяв нам шо робить? Гонили було. Торбу як назбираєш колосків то отнімуть та іди, а хто ж вам збирав.

20. А хто ж сільські сторожа. В полі об'їзчик звався, а комори то ж сторожа були.

21. Були такі шо йшли і добровільно, а були ж такі шо й не хотіли. Та я ж вам кажу, бабу мою розкуркулили за те шо син не пішов. Баба б согласна була б, а він грамотний був приїхав із Донбасу і не хотів.

22. Ну а як же ж заставляли, іди.

23. Де там ти її заховаєш, як хлів з одним, раком стоїть і те. Було все, було і різали і коні і різали все. Я вам кажу шо забирали.

24. Та вдень ходили,удень ходили, удень ходили,а ноччю в штабу держали.

25. А Бог їх зна скільки разів приходили, не раз і не два. Сусіду було уже діти в колодязі повкидані, а його тягають пухлого. Лисенка Івана було тягають а він каже:»0 Боже, шо ж я вам буду конать» каже, «Як уже я доконав, нічого нема, ніде нічого в мене». Ну і він жежумер і все.

26. Ну якби тобі місяць їсти недав ти б скоро вмерла чи ні? Ізвініть за вераженіє, шо я буду казать, як було де собака оправиться й те було їси, де кісточку яку найдеш і те. А по полю ходили картоплі збирали, оті крохмаль сухий та оладки пекли та їли, всього було.

27. Ну після того може й опікувалась, а тоді, а тоді ніхто не опікувався і ніхто цим не занімався, мене виглядів кіт. Рядно простелять, а сами на поле їдуть. А кіт старий був. Поставлять там шо мені їсти, то мо кіт поїсть, а я з цього угла , а він на той перейшов, а я за ним, а я за ним. Ото так і виглядів мене кіт, а баба не хотіла зовсім глядіть. Рідна була, батькова мати, казала: «Хай вона пощезне тоді». Ну дав Бог шо й досі тягну.

28. Та хто ж не голодував, хто при власті був, то той не голодував, я вам кажу правду так як воно було.

29. Хто ж зумів? Де комірники були то їхні сім'ї повиживали, хто в млині був.

30. Якими? Якими продуктами тоді б ми ділились, де ми його? Як уже почало у жнива отам колоски, настигло зерно, то почали різать, сушить. А тоді й од того померло багато, й од того, шо зерно молоде було, а голодні люди, понаїдались і померло багато.

31. Та які ж засоби тоді приміняли? Умер, лежи. Як успінуть отам ті шо осталися, прикопать як небуть. Я своїх братів у сушню всунула, в ряднину вмотала з матерею. Менші були, одному було два, а одному п'ять. І в сушню підсунули, накрили їх. То там вони й остались. На батька таки ж копали яму, обнаковенну. І на діда, і на бабу, і на бабу копалися ями. А то було йдеш де батюшка живе, під призмою заховане. А де Огородець, де прийшлось лежали, а баба жила сама. Два хлопці померли.

32. Конешно ж, як вже ти бачила шо вмира то хоть води подаси, бо більш не було нічого. Ашожти лопуцьки були,лопухи.

33. Коріння, лопухи ходила ж копать до мельниці. Вже сама пухла була, а Нечепуренко Михайло, ви ж знали його, біг од своєї дами та як настоптав. Шось ворушиться. Каже взнав мене узяв і приніс і оце я осталася жива. А по лопухи ходила туди, до того, а там олійниця була ще проти Яремійки і ходила лопухів копать.

34. Та лободи я не їла а липу їла, баранчики їла, берестину їла, качани товчені їли із кукургузи, усе вживали.

35. Ну я цього не знаю, а знаю те з оцього: пекла мати мені блини. Та я ходила в школу, та ті шо були бугалтера, врачі і учетелеві діти, я їм той оладок, а воно не похоже ж на хліб, а вони як побачуть та як обступлять то тих учителів, «Ось дівіться, каже, шо воно їсть». А Золоховичка, була врачиха, та каже: «Не смійтеся, каже, це врем'я таке». Ото так було.

36. Ну ото ж їздили тільки в Охтирку, міняли за золото і хрести, і перстні. Усе там осталося.

37. А я ж не була у городах не знаю, не знаю. А знаю шо той батьків брат прийшов з армії та як подивився то утік у Донецьку область у Ясенувату там виживав, а як він виживав цього я вже не знаю.

39. Я ж вам кажу, шо Давидинчеха Марфа зарізала, ну це я хвамилії її не скажу, це Давиденко Галина зна, бо то були її дядьки. Артьомовна то ця жила там якраз по-сусідські, то дядина була, а то тітка і вона оце все дужче зна. Оце шо я знаю - находу люди падали і казать нікому не скажеж, бо ти не нужин нікому був тоді. Були такі шо убивали.

40. Де прийшлось ховали, а може де й не загрибли його так як слід. Всього було

41. Цього й не балакайте. Я брихатиму, а ви там писатимете а тоді сміятимитись із баби. Ну хто ж би б вам платив, ой як були родичі то хоть як небуть ті шо в ходу, сила була, а то не нада й балакать.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1026

42. Я цього вже не скажу, бо я знаю шо по городах іх ховали і по колодязях. Коло Печеника був колодязь і там жили у колозі і він і діти отам осталися, а то повгородах були пам'ятнички. Дотягнуть його куда небуть та як поставлять пам'ятничок, та я ж вам кажу шо в сушні, і хто його шо робив як і мати пухла і я пухла.

43. Я за когось не знаю, а я своїх братів перенесла на кладовище отправила панахиду, і щогоду так.

44. А Бог їх зна чи поминають хто чи помина, а я знаю шо поминаю, за когось я не знаю, а знаю за своїх.

46. Нехай до Ніни Іванівни. (Відповідає Більський сільський голова Івахно Ніна Іванівна: Да, да. Поставим на подвір'ї Кирило-Мефодіївської церкви, обовязково в цьому році, обов'язково поставим, красивий знак з граніту в честь Голодомору.)

47. Дітям то я розповідала і братам розповідала бо він 47-й застав голод а це своим, а чужим чого ж би б я розказувала.

48. Сама себе шо осталася жива, ну кого я буду винить, як я не знаю хто винуват, а хто прав.

51. Не бачила який він є, а батько бачив мій, а я ні. Возив усе врем'я в Охтирку міняв і не тільки він, а усі люди моталися шоб вижить, шо було, а як не було не дуже виживиш.

 

КОВПАК
Олександр Степанович,
1921 р. н., житель смт Котельва
Полтавської області

(запис 01.05.2008 р., Леся Махова, Олег Федюн)

4. Так, пам'ятаю, в ето у ці роки якраз 33-й і 32-і я мав 12 років.

5. На мою думку, значить так, від партії більшовиків посилались уповноважені, які брали хліб у людей, шукали де ховали вони ето заховане хліб тими штирхали.

6. Вопшем, хто робив. Тут був на нашій, я жив же вулиця Горького, ось з маличку, то там були особисто приз віща, їх я не знаю, а на цій вулиці Шеремет, його в живих нема.

7. Ні.

8. Як відбувалось, приходили в дом і давай хліб, хліба нема, а де каже, тоді беруть ці жилізні палки штирхають де закопано, в горшках і квасолю навіть забирали.

9. Людей? Тих шо не давали хліб? Виганяли з хати. Прізвища я щас не пам'ятаю от, і отправляли в Сібірь.

11. Боронились? Та як? Плакали, шо останнє, квасолю там шо було де забирали.

12. Ховали люди.

13. Тих шо шукали? Я ж кажу шо на цім краю коло другої школи там жи жив Шеремет.

14. По два чоловіки.

15. Хоч я й малим був, а люди ховали у піч де пекли хліб, от, ховали, а там за печею були такі той, лазили малиші. А там таких зроблена амбразура і то ховались за піч.

16. Хто пішов до колгоспу возилизь на цій улиці Хицун Катерина Петровна, живе вона вчителька сама, то моя жінка якраз напроти її хазяйства, то її батько Хицун, там може хай же жінка підтвердить як його звуть, він там значить коня здав, весь сільськогосподарський реманент який був тоді одноосібно, сівалка.

17. Були такі, шо і самовар на горі забирали. А він йому нужин? Вопшем, грабили.

18. Ні.

19. Не дозволяли, ходила і жінка собирать і були такі по колгоспах об'їзчики, які ловили от і віддавали за колоски під суд.

20. От етово, ті шо січас тоже єсть, ті шо їздять і ноччю, об'їзчики.

21. Мій батько, наприклад, зразу пішов у колгоспи і робив от.

22. Примушували.

23. За оце я й не знаю де переховували.

24. Дньом.

25. Якшо вони провірили і не найшли ніде нічого то один раз.

26. Значить той, щас скажу, моєї жінки рідна сестра жила, знаєш де Сідько жив? Знаєш? На Першотравневій. Першотравнева вулиця от, там Сідько якраз на тій вулиці і построєвся. Головою колгоспу був, може знав, або чув за нього? Так оце там жила моя жінка, сестра рідна, в неї була сім'я, там дві дочки і син, то двоє з них померли з голоду: старша дочка і старший син. Павло і Настя. І ето, чоловік виїхав в Полтаву, пристроївся дворніком і там робив при обкомі

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1027

партії, а жінка його з дітварою в Котельві, то двоє померло.

28. Не голодував хто? Оце моя жінка Бондарець, було дівоче, у їх були жорна. Люди несли, ті де заховали, єслі активісти не понаходили. У жорна несли мололи і мірчук там. І ото вони всі остались цілими. А мій батько робив в МТС, а хоч сільгосптехніка, там он більський Золотаренко. От, там робив він механіком і нам батько получав пайок там.

29. Хто зумів вижити? Та оце ж ми вижили от. І вижили Бондарці. Восновном померла у етот ринок, оця вся половина Котельви.

30. Помагали.

31. Засоби: біла акація їли його ето, вопшем рослинами питались.

32. Мали.

33. Я ж кажу, шо білу окацію споживали от, потом рослини, чи баранчики чи вопшем. Було таке.

34. Ну я казав, біла акація от, а потом не пам'ятаю чесно.

36. Значить, їздив і мій батько і другі їздили у Харьків по хліб.

37. От за це я не знаю. Я знаю, шо по селах відбирали хліб і везли на города.

38. Оце двоюрідні померли, це ж я вам казав. Де-римарко Павло Семенович, малий був ще і Де-римарко Настя Семенівна.

40. Ну, вопшем, я хоронив. Хоронили рідні, або сільські ради.

42. Ну місця, місцевості захоронения відомо, вже хрести поставили на тих місцях.

43. Раньше не дозволяли ходить на кладовище совсім, ні учням, ні батькам, нікому. При радянській владі.

44. Тоді церква була запрещонна. Інколи, крадькома значить служили.

45. Є. Одна. Із семи одна. А ті порозбирали активісти.

46. Встановлені хрести тепер є.

47. Не знаю. А своїм ? Ну да, розповідав. В мене ето, два внуки у сина, живуть в Києві. Так шо вони знають.

48. Восновном це керувала партія, і партія більшовиків тоді керувала. А січас. А січас вони капе-рес.

51. Торгсін? Торгсін. Мати серги зняла із ушей і однесла на платок. Дали муки. Ото так.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

 

ЛОЙКО
Галина Микитівна,
1925 р. н., жителька смт Котельва
Полтавської області

(запис 13.05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. У 32-му пам'ятаю і той і той, ну в 40-х роках там уже ж таки був трошки засуха, неврожай, а в 33-му голод настоящий був.

5. Влада забирала.

6. Влада організовувала бригади, називалися активісти, там 5-6 чоловік, чи 7. Ходили по дворах і забирали душі.

8. Не мали.

9. Арешти були, а завішо? Цього не знаю.

10. Не мали.

11. Ховали, закопували хліб, а борониться, не могли борониться. Откривають, цокають, откривають, зоходять, а так хто шо міг ховали.

12. Овочі, ну це картошка, буряк еге, овочі. Можно було, ну вони з штиками ходили колупали весь двір, находили.

13. Ну оце ж активістами звали, а як їх іначе назвать? Партізанами, чи як?

14. Селяни таки ж, ці ж активісти в нашому селі жили, ходили.

15. Ховали скрізь, вони із печі доставали, квасолю і варену забирали даже.

16. Кормили в колгоспі.

17. Ну як розкуркулювали, то там все розтягли. Он у моїх сусідів і комору забрали.

18. В 33-му не було цього, а це колоски вже були дальше, шо судили. А в 33 -му вобще колосків їх не бачили і збирать ніхто не ходив, бо нічого було.

19. Дозволяли об'їзчикам бить дітей, хто собирає, з поля гонили. І в мене торбу відібрали.

20. То назначали об'їзчика, верхи їздив всі поля.

21. Не всі.

22. Змушували.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1028

23. Я за худобу не скажу. В нас забрали, кінь був, корову оставили, бо батько пішов в колгосп. Корова осталась, а конь забрали. А за людей не буду казать, бо не знаю.

24. Та дньом, не ноччю.

25. До нас то не ходили, а до Яська, оце де семеро дітей було, сусідні, то щодня ото так через день ходили, ми в вікно дивимося.

26. Ну восновном уже в 33-му, 34-му, ну основний 33-й. В 32-му було ще шо, а в 33-му не було вже ні в кого нічого.

27. Ну, сиріт збирали.

28. Активісти не голодували , потому шо, як забрали в когось, то собі ж таки зготовили, я так щитаю.

29. Хто зумів вижити? Ну восновном хто ж канєшно пішов у колгосп. То їм макуху то давали їсти, в колгоспі, тому робочому.

30. Ну родичі можи й помагали друг другу, а так нічим було ділиться.

31. Варили лободу, щавель, трави всевозможні. Ну в мене брат казав щого-щого готовти млинці тільки не з берестка. Шелестить, в очі кусається, не ковтнеш, таке нехароше. Ну а готовили, потому шо липа була, обірвали липу.

32. Ну отак у нас в Михайлівці була тьотя, то помагала.

33. Шо можна було рвати, рвали, їли, не варили і сирим коріння їли.

34. Оце липа восновном.

35. Граків. Вони і спасли мого батька, граки.

36. Цього не скажу вам, бо я в місті не була.

37. Був голод. Вони їздили мінять. Ну це у голодовку не було вже . Це вже у війну з міст приїзджали і міняли, це точно.

38. А я не знаю чи відомості єсть. А померло багато. По моїй вулиці, то у мене велика, тепер вона Шевченка, то десь цілих десять сімей померло.

39. Відомі. Метілка, так звали жінку одну. Ходила вона ловила дітей. Було до нас казали: - «Не йди бо там Метілка йде». А друга, її раньше, не знаю чи осталась, чи ні, Миколаївна розказувала: один старший брат уже був пішов на ферму кормить телят, а менший, такий як я, ходив до його поділиться. Ждемо раз нема й нема. Коли брали скирду на простьолку у соломі і найшли його голову, а те з'їли. А так ловили дітей і їли.

40. Возом возили, хто як був одітий, хто як помер, підбирали. Я в хатах не знаю, а як на вулиці хто лежав, то у віз скидали, підбирали і везли. Де там, чи на кладовище везли, не знаю тих могил.

41. Давали ж йому коня шоб він зібрав покойників і їсти давали.

42. Може й хто й зна іменно в кого хто родичі поховані, може кому й відомі, ну я не знаю.

43. Поминать, поминає каждий хто в кого вмер, а могилку точно не знаю.

44. Січас, якжежя подаю грамотку, це ж ті записані всі, то ж батюшка помина. Як велика панахида поминають.

45. Є церква, а до якого?

46. Десь жи ж є. На Більско як їхать, там же ж хрест є.

47. Розповідаєм. Є такі шо й цікавляться. В нас оце є Вереносниця, шо таке я не знаю. В моїй пам'яті остались дві тих, труни отак на цепах висять. Це я жила на Веренівці, а це ось тут по Жовтневій де садік Маяківський був. Не знаєте? Ну мене разів три, вопшем там у тій сім'ї, а найменша Оля померла, то її там ото зарили. Мене разів 2-3 водили туди. Шо то за місце? Це тепер я розворушила його, думаю дізнаюся, шо то за місце Вереносниця. Ото там ту Олю зарили, ні хреста, одну паличку якусь устромили.

48. Ну, якшо допустила власть, то хтож буде винуватий? А вже ж всі підкорялися, покорялися, акшо ж заставляли.

51. Торгсін? Знаю. В Охтирку мама хрестик одвезла, хліб виміняла за нього, печеного привезла. То кажуть шо це одвезла в Торгсін. Оце я таким путьом знаю. А шо воно таке? Собирали значить золото і хліб печений за нього давали. Це я так думаю, шо це Торгсін.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

 

МИНЧЕНКО
Анастасія Мусіївна,
1924 р.н., жителька смт Котельва
Полтавської області

(запис 15 .05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. Так, про голод який був у 1932-х, 1933-х роках я пам'ятаю. Хоч мені було 8 років, але життя моєї сім'ї сприяло тому , що я все добре розуміла.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1029

5. Так, я пам'ятаю, що можливо урожай не такий був високий, але продовольства для населення вистачало.

6. Так, вирощене в полі, на городах відбирали представники державної влади.

7. Про це я не знаю, тому що мені було всього 8 років і цим я не цікавилась.

8. Думаю, що ніяких документів ті що забирали продукти не мали, можливо і мали, але нам не пред'являли.

9. Про побиття не знаю, але застосовувалися арешти, виселення, навіть за межі району.

11. Частина тих, хто знав що їх можуть репресувати тікали на шахти, мої батьки, наприклад, працювали в економії.

12. Знаючи, що все забирають, частина селян приховували продукти, овочі, закопували їх, відвозили до сусідів, або родичів, які вступили у колгосп.

14. До хати приходило багато людей, по кілька чоловік, ну я, наприклад, знаю, що так говорили : Петренко Микита, Токар Петро, Андрущенко, я не пам'ятаю як його звати і інші. Заховані продукти шукали в клунях, погребах, ну найчастіше щупами, металевими щупами.

15. Ну я ж уже говорила, частина закопували, частину передавали родичам.

17. Забирали, бо наприклад і в нас у сім'ї забрали все зерно, хоч не зерно, а привезли молотарку і змолотили стіжок жита і пшениці. Все зерно відібрали. Забирали одяг, забрали корову, кінь був з батьком у тому, в економії, птицю, свиней навіть забрали. Вигнали нас з хати, хоч батько був середняком, вважався і одержав землю тільки на початку радянської влади.

18. Про п'ять, про закон про п'ять колосків я чула, але так як була мала, добре не знаю.

19. Особливо малеча, ходила в поле по колоски, але їх не дозволяли об'їзчики забирали торби і колоски знищували.

20. Ну, були так називались об'їзчики, а хто, сторожі, а хто саме я не знаю.

21. Більшість людей не хотіли добровільно йти, добровільно йти в колгосп, так як не хотіли розставатися з землею, яку отримали в перші роки радянської влади.

22. Звичайно змушували. Як змушували? Забирали все, виселяли. Я, наприклад, знаю, що в нас в сусідів, батько мій утік в економію, то залишився в Котельві, а сусіди не тікали і сусіда нашого забрали, заарештували і він на засланні загинув.

23. Ну, дехто в лісах, а дехто, можливо, я ж казала вже, віддавали тим, хто вступив до колгоспів.

24. Ходили і в день і вночі, коли їм заманеться, як кажуть.

25. Безліч.

26. Ну я добре не пам'ятаю ще ж була маленька, але більш усього отам навесні 33 року.

27. Я знаю що вже після 33-го року частина моїх однокласників, дітей, учнів нашої школи перебували на утриманні колгоспу, дитячих ясел.

29. Хто зумів вижити? Ну, ті хто заховав частину продуктів, зерна.

30. Допомагали, але не дуже, бо не було чим допомогти.

31. Ну, для їжі використовували дикі рослини.

32. Трудно сказати, при можливості допомагали.

33. Наприклад я знаю, що весною ми їли, та весною і влітку їли паслін, дикий салат, курячі лапки, калачики.

34. Я знаю, що кору вживали, але з яких рослин не знаю.

35. Я знаю тільки одне, що в нас захворів кінь і здох, сім'я Хицунів, яка проживала по вулиці, теперішній вулиці Чкалова, забрали в нас дохлого коня, з'їли і майже всі пізніше померли від туберкульозу, навіть моя подружка Зіна.

36. Можливо і можна було, але я добре не пам'ятаю.

38. Я знаю, що ми почали жити, перейшли сюди жити в 33-му, кінці 33-го року, на початку 34-го, то говорили, що дві сім'ї на нашій вулиці померли з голоду і знаю, що одна сім'я, члени однієї сім'ї, похоронені на межі вулиць, теперішній вулиці Кашуби і Чкалова.

39. Про це я чула, але точно не знаю , чутки були.

40. Звичайно родичі, сусіди.

42. Ну, я оце знаю, що одна сім'я отут похоронена у саду Івана Купинича.

43. Так, як їх, тих родичів немає, то сусіди поминають, а одного разу приїжджали родичі тих, що поховані в саду і звичайно привели в порядок могилку.

44. Я зараз через хворобу до церкви не хожу і не знаю, думаю, що поминають.

45. Так, церква в нас є, здається вона відноситься до Московського патріархату. Я вважаю, що це не правильно.

46. Чула, що десь встановлений в нашому районі хрест, але я його не бачила.

47. Знає мабуть, я також розповідала.

48. Винним у загибелі багатьох людей я вважаю сталінський режим і неправильну національну політику Сталіна.

51. Про Торгсін я знаю, чому, бо моя сестра, наприклад, знайшла 5 золотих карбованців і проміняла їх в Торгсіні і там, говорять, що міняли інші речі на продукти, можливо й на гроші.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1030

ПАСЬКО
Тетяна Елізарівна,
1927 р. н., жителька смт Котельва
Полтавської області

(запис 13.05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. Пам'ятаю харашо 32-й, 33-і роки, ну я погано пам'ятаю, ну пам'ятаю трохи, як було то, як це все діло.

5. Ну, засуха говорять, на мою думку, яка в мене думка, засуха була наверно.

6. Забирали чи влада, чи хто тот і хто, але врожай забирали. Якісь агенти чи як, я знаю?

7. Приховували зерно. Люди приховували. Ходили шукали, в кого найшли забрали, а в кого не найшли. Я не знаю цього.

8. Ой мені 5 років було, я откуда знаю. Ну да, які документи? Прийдуть, ми такі були шо на вікна удвох із братом постаєм і дивимось, вони ломами штовхають, штовхають.

10. Та ні мабуть не мали. Я не знаю, не було ж таких слухів.

11. Та як люди боронилися? Ховалися.

12. Можна. Ховали, ховали люди хто зумів десь дальше заховать, значить і то.

13. А хто? Якісь агенти, а чи як їх, якісь агенти були спеціальні, були наверно.

14. Та ну може 2 мо 3 може 1, може 2 . Ну по одинці.

15. Закопували.

16. Чи давали їжу? Та може шо й давали. Я знаю шо батько й мати мої зразу пішли в колгосп, як тільки оргінізувався пішли. Ну здали, корова осталась не забрали, а кобила чи ще шо там було те позабирали.

17. Ну, не знаю, не чула такого. Харчування забирали, а таке не знаю не чула.

18. Ні, не чула.

19. Збирали. Ходили і собирали.

20. Та якісь об 'їзчики були там спеціально організовані. Ну так однаково люди украдалися, збирали.

21. Були такі шо хотіли, а були такі шо й не хотіли.

22. Ну змушували , отож розкуркулювали там, тих хто не хотіли йти в колгосп, розкуркулювали їх.

23. Ну я, я не знаю, ми, наші пішли в колгосп, я знаю шо так була і корова і порося було і не так уже і трудно було, а ті шо не пішли в колгосп, куди вони ховали. Забирали дуже, а може де й ховали.

24. Та ну, в любий час, в любий день. Ноччю то не ходили.

25. Ну, я бачила раз.

26. Коли вже 33-й, 34-й вже був трохи лучший.

28. Та всі голодували, ну вже ж так як хто, всі голодували. Так я знаю і до нас приходили діточки: «Открийте двері, открийте ми зайдемо». От ото ну, такі вже голодні люди. То сусід прийшов: «Ідіть, ідіть батьки на роботі, не трогайти дітей».

30. Ой, нічим було ділиться. Ну може й той, я знаю шо. Такий гороховий хліб, шо такий він не держиться вмісті, то отак собирали і їли, ото там і мої подружки сусідські.

32. Мали. Я знаю шо дідусь приходив із другого села, то приносив. То там ми, вони жили на Десні, то там рибки впіймає принесе. Ну родичі канєшно которі лучше жили то помагали.

33. Все споживали. Вишня, листя вишні, листя малини, оце все то.

34. Та тоже ж ті самі дерева, а то я ж не можу сказать які.

35. Ну в нашому домі не вживали ніяких диких.

36. У нашому було батько набере якось шо там було у нас, якийсь там матерьял, чи чисті рубашки, чи шо, і їде кудись мінять чи куди то їди. То в Москву, то у Западну Україну.

38. Може й є. Ну я вже дуже давно оттуда виїхала.

39. Не чула я такого.

40. Ну хоронили всюди. Де хто. Хто вдома може там в садку заховав, хто на кладбищах. Вже ж не валялися.

43. Поминають. Канєшно поминають.

44. Ну за радянської влади може й не поминали, а січас же поминають.

45. Єсть церква, а до якого не скажу вам даже.

46. Пока не встановлені. Не бачила пам'ятників.

47. Ну, знає наверно.

48. Ну, голод. Голод, засуха, неврожай. Государство не помагало наверно.

Завірено: Котелевський селищний голова І.М.Гарькавенко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1031

СЕГЕДА
Олександр Петрович,
1926 р. н., житель смт Котельва
Полтавської області

(запис 15.05.2008 р., Леся Махова,
Олег Федюн, Ірина Шевченко)

4. В 46-му, 47-му я служив в армії. Воно нужно казать. Там правда ми ощущали. Давали тоді всього тільки по 600 грам хліба. 200 в обід, тоїсь утром, не так як пізніш уже той.

5. Я як служив. А в 32-му, 33-му році. Ну як я вам скажу шо. У нас у батька була, був кінь, от. Ну як обично ж там і плуг і так дальше. Тоді ж земля була, ше колгосп, не було колгоспу от, то сіяли там жито і так дальше. Я не дуже в курсі діла. Знаю шо в клуню звозили молотили там ціпами. А клуні тоді, щас ти їх не побачиш ніде. Ходили по хатах.. Така була бригада, там 2 чоловіки чи 3. Такі були штики довгі. Вобщем, забирали вони. Забирали навіть те шо там десь і заховане було. Спеціално шукали, от. Забирали. І в нас забирали.

6. Ну як вам сказать хто робив? Ота бригада. Вони ж приїжджали і забирали там чи оклунки чи шо там шо находили.

7. Оцього я не скажу, чи вони. Ховали. От в мене, в мене ж було два дядьки по матері. То їх же ж забрали, висилили, а куди їх там я не помню, десь я й не помню як воно називалось те. Десь в Сибірьтуди.

8. Ніхто нічого, ніяких документів не той.

9. Ну, шоб бить не приходилось от, мені бачить, потому шо, ну це було мені там, ну я 26-го году, то десь ото ж скільки там мені було, шість років чи сім, ше в школу не ходив.

10. Я одне скажу, палки в них були оті так шо вони той, думаю ніхто їм супереч не ставив, а як шо й ставили то я не бачив.

11. Та як вони боронилися? Як шо прийшли найшли забрали, шо може батько чи мати зробить? Нічого вони не той. Взяли понесли. Вони ж підводами їздили і все.

12. Конешно ж ховали. Ну якшо не найшли то це так, а якшо ж найшли то забрали. Через шо вони такий палка, такі метрів по два з половиною, ну товщина десь можить на палець, жилізний прут ще й гострий вони його. Тоді ж печі були під припічком, на печі. Потом те, заходять там ну всі приміщення, на горі там шукали і як шо ж замічають шось таке і на дворі ж, як шо ж так у землю попробують запхнуть, а якшо вона нарушена накоп, то запросто забирали і все.

13. Ну шо? Восновном тоді пшениці не дуже багато навіть і квасолю ховали не тільки той, а восновном жито. Ті шо оце приходили? Виконавці. Мені кажеться.

14. Хіба я, я знаю шо? Мужики. Здорові мужики.

15. Та ну, які? Якшо мати наварила, то ясно ж не ховали, поїли та і все, а те шо там ховали шо як не найшли, то тоді жорна були не так же шоб той.

16. Я не скажу. Потому шо, та я думаю давали, як це так, єслі ж той, хоть раз після того. Обід же варили хоть як.

17. Я знаю шо у мого батька було шапка, така раньше сива із ягняти, то як він зайшов, а вона висить, то він свою повісив, а батькову надів. Ото такий случай я помню.

18. Ну, не давали збирать, збирать ходить колоски. Гонили. Об'їзчик їздив і ото. А закон який був, забрали та й і все, тоїсть прогнали. Якшо я пішов збирать, то він же на коні верхом об'їхав прогнавусих і все.

19. То в том то й діло, нічого не дозволяли.

20. Сторожі й обїзчики.

21. Ну шоб сказать усі. Мій батько не схотів, бо це ж диви, отдать все: коня, воза там, ну все все. В нього земля ж була там я знаю. Ми їздили на поле там той, а потом пізніш уже довели до того, шо батько отдав уже і все.

22. Конечно, змушували. Хто не йшов, то уїзджали, або кудись там, рідня була. Вопшем, якшо нікого нема ніде, один, то ото і все.

23. Худобу не заховаєш. Якшо вона була в конюшні, так вона й була, єслі її забрали ото й і все.

24. Ну дньом. Не ноччюж.

25. Ну, якшо вони, це ж я думаю, якшо оце бригада їх ходе. Скільки там чоловік? То вони ж пройшли там улиці, як звали раньше ті улиці. Пройшли. Якшо за день не пройшли, то і на завтра. Ну, а так шоб сьодні й завтра.

26. Ото як началась голодовка, так і начали, так і мерли люди.

28. Ну хто ж ото ходив ото там, зразу пішли до їх в оцю бригаду той, то він жеж не голодував. Чож він буде, як до нього ж, він же ж свого не той.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОН — 1032

29. Хто зумів вижити? Ну слухай, я знаю мати їздила і в Охтирку і той, там червінці були, чи там перстень був, чи хрестик, міняла й привозила, привозили. А в кого не було цього нічого, то ото і все, завішо і так.

30. Як же вони ділились? Ділились єслі рідня. Оце ж якшо брат один жив Сашко от, а другий Іван, а тоді оце мати, двір такий. А дід у нас був куркуль. Ну він старий був. Його зразу ж там усе позабирали і той, і він у нас на печі і той. Умер у нас у хаті.

31. Лікарні? Та нічого такого не було, ото хто виживав, хто отруївсь, потому шо їли тоді той.

32. Ну як? Єслі допустім брат чи сестра, так якшо є, там. Тоже ж це таке. Поїсти і все, а так жи шоб.

33. Отой щавель кінський і липиху, це й я їв і ну, шо, шо там ще таке.

35. Та тоді й людей, і людей їли, не тільки той.

36. Ну я вам казав, шо мати їздила. Ото вона поїде там, чи перстень, чи хрестик, чи шось таке і ото міняла у тому.

38. Багато померло. Наші сусіди померли. І в нас була одна людина, вона хрещениця матері. Так у коморі вона вмерла.

39. Я не скажу. І відомі, шо тільки ж напроти в нас жив дід і баба, дітей в їх, вони старі. Так їх порізали. Забрали, ну, забрали те шо там, ну, понімаєш, порізали ножами. Не стріляли ж у їх, а той. І ото цих бабу й діда заразом порізали там, забрали шо в їх, ну шо той. Ну це була банда, така як їсти хотіли, то вони то.

40. До нас прийшов один віконавець і батькові сказав, шо заїдиш до того, це я так помню, і поїдете в отой двір і в отой двір, там померлих забрать і кладбище Вознисенського. Оце як їхати на Охтирку то ото.

41. Нічого не платили. То я знаю мати пішла в церкву, то я з батьком на віз і ото заїхали ми в один двір. Ну пішов батько з тим же мужчиною так. Рядна ще були такі самотканні, то принесли, на віз положили. Тоді ще в один двір тоже в рядні я, і не... Чи там Женина, чи мужчина, чи старе, чи молоде, я не бачив.

42. Ну я ж оце розказую. Тоді ж поїхали ми на кладовище, на оте кладовище, шо я тільки шо казав. Там яма така, ну я з воза скочив жи, ну яма така десь метрів два ширини і довжини стільки, а може там ширша трохи ну приблизно десь така, бо я в яму вскочив, то мене батько зразу вихватив і той. Вони положили, ну там яма не глибока була, бо я вскочив і вискочив сам. Ото уявіть може сантиметрів 60 всього глибини. То вони положили одну у рядні і друге. Тоді земля ж буквою «П» , а отут земля викидалась туди, туди і туди. Вони прикидали, ну аби шоб не видно було того, і ми поїхали додому. Ото і все ніхто нічого ні платив.

43. Тоді я не знаю, наврядлі.

44. Ну в церкві, шо ж в церкві. Мати ж пішла, то якшо і кажда ж людина, якшо з рідні то там же ж піп записував і їх у царство отсилав.

45. У нас у Котельві було сім церквів, осталась тільки оце одна, отам де 4-та школа, там була Вознесення, сама вища школа, тоїсть церква.

46. Та січас оце начали ставить на кладбищі.

47. Розповідав.

48. Хто зна, ну я думаю не можить буть шоб Сталін це діло дозволив. Були оці мєсні так як і січас. Ми ж живем, ви тоже уявіть, тоже ж шо робиться.

51. Оце ж Торгсін, мати їздила.У Торгсіні вона здавала оце золото чи шо, а тоді за ті гроші, шо той, вона купувала той. А Торгсін був в Харькові, в Охтирці, а в Котельві не було його.

Завірено: Котелєвський селищний голова І.М.Гарькавенко

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1033

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: БАБИЧ Марія Федорівна, БУЛАТ Євгенія Афанасіївна, ГРЕЧАНІВСЬКА (по чоловікові Голик) Марія Яківна, ДУНЬ Олена Федорівна, КУХАРЕНКО Марія Федорівна, ОСІПОВА Ніна Петрівна, ПАЛІЙ Лідія Іванівна, РОМАНЕНКО Максим Дмитрович, РОМАНЕНКО Харитина Данилівна, РУДЬ Мелашка Олексіївна, ТАМАРА Тетяна Макарівна, ТРЕТЮК Ніна Федосіївна, ТРОЦЬКА Марія Павлівна.

 

БАБИЧ
Марія Федорівна,
1925 р. н., жителька с. Кам'яні Потоки
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 22.04.2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. В 33-му годі мені було восєм год, то я добре пам'ятаю. Батько мій умер з голоду і сестричка менша мене. Мені було восєм, а їй було шість. Такі пухлі було ходили. Рвали на городі бур'ян.

5. Забирала, по-моєму забирала.

6. З району були, наші були.

8. Я не знаю, хто там їх показував ті документи. Штрикали ковіньками піч у нас. В пічі було набовтане, то виливали.

9. Висилання були, а чи били я не знаю.

11. Та хто там боронився? Вони на Соловки вивозили.

12. Ховали. Я знаю, що ховала мама у бутилки: напхала кукурудзи і ховала його, то вони находили, і забирали, і викидали.

13. Залізними крючками штрикали. Скрізь ходили. В хаті у нас тоді була піч, лежанка, то поштрикане було все. Тут навіть на нашій вулиці сусідка була жива, то вона найбільше штрикала - Настя Бунчучка, а вона замужем була, то її прізвище Булат.

14. Та багато. Не один приходив.

15. Та не було ніяких продуктів, ми шпориш їли та бур'яни.

16. Та це вже пізніше до колгоспу пішли. Мама пішла до колгоспу, батько вже вмер. Коняка в нас була, мама на кладовище батька вивозили замотаного у рядні. А сестриці зробили труну, сусід збив такий ящик, ото в ящику похоронили, а батька так.

17. Худобу забирали, а рушники ми попромінювали.

18. За п'ять колосків судили. Я знаю, у нас сиділа одна.

19. Та ні.

21. Мама моя пішла в колгосп уже після голодовки, може в 37-38 годах.

22. Я не знаю може і змушували. Я знаю мама отдала в колгосп і плуга, і бричку.

23. Та в нас і в хаті була. Ми ховали і в хату. І в сусідів наших в хаті була.

24. Вдень ходили.

25. Без конца ходили.

26. В 33-му мерли і в 47-му мерли. Я була в Германії в 45-му, а в 47-му я шла з города, а під заборами лежали померлі, дорогою.

27. Пізніше було, називалося патронат.

28. Я не знаю. Тьотя моя була, то вони не дуже голодували. У них корова осталася.

29. В 47-му я добре знаю, бо ходили листя з берез чухрали, з липи, з гльоду. Пекли блинчики, а тоді ми корову купили. Та я ходила на базар торгувала гроші, та такий млинок купила, як м'ясорубку прикручували до столу. Купляли на стакан якоїсь крупи, чи ячмінь, то мололи і пекли такі блинчики. В 47-му годі людей повиживало більше, а в 33-му багато померло. Я вижила і мама вижила.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1034

30. Та хто там ділився?

31. Бур'яни.

32. Та ні. Усі були голодні.

33. Вже як почались абрикоси, і коли почала цвісти акація. Ми лазили, рвали. Із акацій варили в горщиках у пічі, а вони поприходять і все повиливають і повикидають.

34. З липи та гльоду.

35. Такого в нас не було.

36. Мабуть ні. Не було ні грошей, нічого.

38. Я не знаю. Багато.

39. Це я чула. На горі тьотя жила, мамина сестра та було в неї два хлопчики. Вони голодували і ці хлопчики померли. То вона їх їла. А тоді і тьотя та вмерла. То казали, що вона тих хлопчиків у погріб кинула, ото коли вона їх їла.

40. Та каждий свого хоронив.

41. Та хто там їм платив? Були гарби. І маму мою заставляли,конякою посилали.

42. На старому кладовищі.

43. Каждий своїх поминає.

44. Конешно. Я забула чи поминали тоді.

45. Є.

46. Ну хто знав, мабуть поставили.

47. Розказувала я.

48. Власть, наверно, таке робила.

 

БУЛАТ
Євгенія Афанасіївна,
1927 р. н., жителька с. Кам'яні Потоки
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 22.04. 2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. Пам'ятаю. І хорошо пам'ятаю, хоть і сім год було мені у 33-му, я хорошо помню.

5. Тоді мені не доходило. Все время балакали, що урожай був, а наше село було занесено на «чорну дошку». Їздили в Росію за хлібом.

6. По нашому участку ходили три жінки-активістки. А хто вони такі? Місцеві, наші.

8. Нічого в них не було.

9. Висилали, хто такий багатий, а середняки залишалися. Висилали у Сибір.

11. Хто як міг. Хто як міг, так і ховав хліб. У нас в батька в Кіровоградщині брат був рідний, там якось голоду не було. То оце була у нас машинка зінгерівська, була в почоті, то батько туди одвіз і міняв на хліб. Те, що поміняв оставляв у нього, додому приносив кілограм десять, через день опять іде брать. Бо його заховать ніде не можна. А мама пошила нам длиненькі спіднички і ми сидемо на пічі. В хаті не топлено на вікнах мороз. А ми вже знаємо коли вони ідуть, каждий тиждень. Аторбинки ми заховаємо між ногами, то вони до нас не лазили. А в піч лазили, як знайшли, то все повикидали.

12. Можна. Хто як міг так і ховав.

13. Оці жінки.

14. Три-чотири, і це були односельці.

15. Та де ти їх заховаєш? А тоді одна піч була, лежанка і кровать, ніде не заховаєш.

16. Я не знаю. У мене батько був службовець, довго не вступав.

17. Забирали і одяг і худобу.

18. Ні, не чула.

19. Ні. Як спіймають у полі, значить будуть судить.

20. Поля охороняли об'єщики. В нього була коняка і він їздив по полях і все дивився. Бувало ідуть з роботи, картоплю прибирали, він перестріне і у кожній кошолці подивиться.

21. Були такі, що ішли добровільно.

22. Було так, що живосилом. У них і землю, і конячки забирали, то ішли бо ніде не дінешся.

23. У нас корова була, то ми не ховали.

24. Начинається видно, прийшли і пішли по хатах. Не кожний день оці жінки приходили, а кожний тиждень.

25. Часто. Дуже часто, кожний тиждень.

27. Та так вони бродили, просили їсти.

28. Були, но я не знаю.

29. Виживали ті, що ближче були до тих що забирали. Ховрахів ловили у степу. У степу їх дуже багато було, каптанчики ставили.

30. Та хто там ділився?

31. Ховрахів ловили.

32. Ніхто не ділився.

33. Весною борщу не було з чого варити , то ото абрикоси рвали на кислоту кидали. У нас було

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1035

багато дукачів і дукатів маминих. Був магазин називався "Турксін". Ото туди зносили, здавали. Мама було піде здасть і купе якоїсь баланди.

34. Шпориш їли. Із білої акації цвіт, сушили. З соняшника осердя.

35. Ховрахів, їли і собак і котів.

36. Такий магазин - Торгсін.

39. Була хатка, де зараз сільська рада. Там жила жіночка і троє діток. Скільки могла, скільки і кормила їх, а коли вона вже занепала сказала діткам, що коли помре нікому не казали, а різали її, варили і їли. А сусіди замітили, то пішли, то вона ще трошки оставалася. То приїхала міліція і забрали тих діток, а де вони їх діли я не знаю.

40. На кладовищі.

41. Ні, мабуть не платили.

42. Їх просто на кладовищі вряд ховали по 15-20 чоловік в одну яму.

43. Поминають на Проводи.

44. Прошлий год батюшка правив коло хреста голодомору.

45. Є.

46. На кладовищі.

47. Дітям розказую. Ходила в школу розказувала і в клубі.

48. Все забирали.

51. Якийсь магазин був спеціальний.

 

ГРЕЧАНІВСЬКА
(по чоловікові Голик) Марія Яківна,
31.03.1923 р. н., жителька с. Потоки
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 4.04.2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. Так, пам'ятаю. Я живий свідок цього голоду, бо я з 23 року мені було десять років. Наша сім'я спаслася.

5. Урожай був гарний, один гектар городу, картошка всегда родила і кукурудза. Причина голоду - позабирали все на світі під'їзжали підводою.

6. Свої робили, тільки це був представник, партієць він був у селі, голова сільської ради, якесь начальство.

8. Та хто там їх питав? Не вміли читать і писать, могли тільки розписатися.

9. Хто не писався в колгосп, і за людей їх не считали, їх висилали.

11. Та хто там боронився?

12. Хто міг десь, закопає у ямках.

13. Шовкопляс Петро Федорович він і відбирав і бригадиром усе життя був, але такий п'яниця та гуляка був.

14. Саме менше дві душі, якщо пока є що взяти, а коли нічого не стало потім по троє та по четверо.

16. Та хто кому давав, ви що?

17. Худобу зразу забрали, забрали все і коней.

18. Звичайно.

19. Так ми оце дітлахи ходили колоски збирати. Поле уже вбрали, торбинки такі-сякі нам давали та ножнички, щоб колоски обрізати, А об'єщик на коні, ну я не знаю, що він нас не бив, позабирав торбинки і ножнички, та приказав: «Іще раз застану то бачите, яка нагайка, то усіх тоді».

20. Об'єщики.

21. Не хотіли.

22. Закривали їх на ніч, морили голодом, поки вони не соглашаться.

23. Ні, не було де переховувати.

24. Дньом та вночі ходили.

25. Я вже не помню разів п'ять.

26. Коли зима була: починаючи з января і весною.

27. Люди забирали.

28. Активісти їм за це якісь пайки давали.

29. Сміливіші чи розумніші. Їздили в Росію по хліб, по зерно усі їздили, хто міг, ото ті і вижили.

30. Ні.

31. Корова у нас залишилася та ніяк не розтелялася, уже всі сроки пройшли. Тато тоді вже на роботу не ходив пухлий був, а мама з пухлими ногами пішла в село та привела чоловіків та зарізали корову. Казала з'їмо, а тоді помирать будемо. Зарізали корову засолили те м'ясо, а люди йдуть та просять з протягнутими руками у мами кусочок м'яса, та сирим так і їдять. Та залишився платочок та сорочка так ми з мамою пішли на базар може хоть яку хлібинку купити, за це. Мама продала платок за 25 рублів та купила хлібинку. А сорочку в мене вкрала жінка.

32. Ні, не мали.

33. Із соняшників серединки, кукурудзу, бадилля поріжемо та на жаровню в піч.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1036

34. З дерев само-собою, заварювали чай з листя. 36. Можна.

38. Та багато. Може 100. Відомостей таких я не знаю.

39. Була жінка? з'їла дитинку, хлопчик у неї був 4 роки. Бігав, бігав та щось не стало, а люди питають, де твій хлопчик. Вона відповіла, що десь бігає у родичів. Заявили в міліцію та забрали її, вияснилося, що вона його зарізала та порубала і склала в глечик.

40. Ніхто ніде не хоронив. Їздили гарбою, збирали і закопували.

41. Давали похльобку, гроші не давали.

42. Та ні. Їх не хоронили, викопували яму і скидали.

43. Сейчас, конєшно, поминають.

44. Зараз обов'язково. А тоді не можна було й балакать про голод: ні в школі, ні в інституті, ні де і пари з вуст.

45. Є. Київського.

47. Обов'язково. І в клубі чествують їх. Я робила в школі-інтернаті, 50 років педагогічного стажу, розповідала на перервах та виховних годинах, і чоловік мій виступав.

48. Винен, в основному, Сталін.

51. У Торгсінах золото приймали та міняли на продукти.

 

ДУНЬ
Олена Федорівна,
1914 р. н., жителька с. Кам'яні Потоки
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 22 квітня 2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. Аби його не бачив того голоду ніхто в жизні, як я бачила. Скрізь лазила шукала собі їжу.

5. То в нас забрали, нічого не осталося, нічого не було. Шовковиця чи бузина була складали у горщечки і пересипали зерничком. То вони приходили з крючками та повикидали усе на світі, щоб люди подохли.

6. Та там находилися «друзья». Свої односельчани. Прийшли свої і зробили людям голод.

7. Воно було.

8. А хто зна? Вони нам не розказували.

9. Хто зна, де дівали людей? Були такі висилали.

10. Ні.

11. Боронилися, не хотіли люди голодними бути. Вони до них, щоб не лазили, захищалися.

12. Находили навіть у дереві великому, а там дірочка була і зсипали зерно. То все рівно находили крючками.

13. Були такі «товариші» приходили.

14. Душ чотири і п'ять.

15. Ніде не можна було, найдуть і під землею.

16. Не знаю. Один раз мене послали із сільсовєта до однієї бабушки. Я пішла, а вона голодна плаче. А я така сама, чого ж я буду лазить дивиться, де що лежить? Хоть ви мене завтра засудіть, а я не піду, і не пішла.

17. Та одежу всю забирали, і худобу.

18. Хто колоски збирав ото того і судили. Назбирали не багато тих колосків і їх піймали і судили.

19. Не дозволяли цього робити, хотіли щоб люди подохли.

20. Та такі були, вони і щас живуть. Прохорович - він був об'єщиком. Він не давав нікому, що-небуть взять чи назбирать.

21. Хто багатий, той не хотів. А хто такий бідний, то ішли робить. Де вони дінуться? Не давали їм паспортів, щоб десь заробить, а тільки іди у колгосп.

22. Ті що бідні, ми согласні були, а багатіші не хотіли і їх змушували.

23. Ніде.

24. Робили це дньом. Зерно забирали дньом, ноччю не ходили.

25. До нас не приходили, у нас не було нічого брать. У нас вітчим був, що сам ходив забирать.

26. Коли нема чого їсти. Два годи було таке і в 32-му, і в 33-му. Не було чого їсти, то і дохли.

27. Сироти були тут на Свинарівці. Хата була куркульська, вона і зараз є. І ото тих сиріт туди зганяли, їх багато було. Там давали їсти.

28. Ото ті і були, не голодували, що ями трусили. А вітчима забрали і по сей день нема. Де його діли? Він не виконав і його забрали.

29. Та і я вижила.

30. Хто там дасть?

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1037

31. Черепашок їли.

32. Та ніхто нікому не давав.

33. Те що було на вгороді.

34. Кору їли, і липу, і качани голі.

35. Черепашки.

36. Тоді лахманина нічого не стояла і рушники. І ми поотдавали за безцінок, коли може дадуть якусь перепічку.

37. Я там не була.

39. Так, відомо було. Прохоровича брата були узяли, йому було п'ятнадцять років, порубали і склали в кошолку. Жінка і мене хотіла забрати.

40. Каждий свого хоронив.

41. Ніхто нікого не збирав, їх клювали сороки.

42. На кладовищі.

43. Хто знає своїх, той поминає.

44. В церкві поминають. Ставлять стовпи, на стовпах повішені рушники. Столи ставлять.

45. Є.

46. Мабуть у нас такого нема.

47. Я не знаю, чи знають. Я онукам розказувала.

48. Ті винуваті, що добре жили по цій владі.

 

КУХАРЕНКО
Марія Федорівна,
1924 р. н., жителька с. Максимівка
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 03.04.2008 р., Головко Ірина Юріївна,
провідний спеціаліст відділу з питань внутрішньої
політики, зв'язків з громадськими організаціями та
засобами масової інформації апарату
райдержадміністрації)

4. Добре пам'ятаю. Під лавою пухла лежала, дев'ять год уже було мені. А тут неподалеку кладовище у нас. Полов'яники із гречаної полови, з листя пекли такі блинчики, чи оладки, чи сластьони. Брали їх і носили, і ходили з дітворою по кладовищу. І оце ж ми ходили там, бачимо - яма, викопана, яма і повна, і вже більше чим пів'ями трупів лежить. А одна сидить поверху дівчинка і кричить: «Папки, папки». У чорному вся вдіта. Цеж діти було кажуть: «Папка, на хліб».

5. Ніякого неврожаю не було, всього було повно, просто куркулили людей. Позабирають все на світі, не залишать продуктів і на один день.

6. Ну хто робив? Комуністи робили.

7. Такого я не знаю. Доносить доносили, а чи награди давали, то цього я не знаю.

8. А хіба я їх провіряла?

9. І висилали, і били, і вбивали. Всього було.

11. Ніяк. Пришли з двору повиганяли, все забрали, і йди куди хочеш.

13. Шукали такими щупами залізними. І ходять скрізь, і штрикають, поки не найдуть.

16. Ми в колгоспі були. Робили батьки і оце їм зварять галушки, ні священе ні мащене, то вони поприносять галушки дітям, а самі юшку поїдять.

17. Як куркулили і одяг забирали, і харчі, і корови, і свині все забирали і вигонили з хати.

18. За один колосок судили. Тільки не пшениці, а кукурудзи.

19. Недуже.

20. Самі вори і охороняли, як і тепер.

21. Хто хотів той пішов, а хто не хотів той не пішов. Та довго не ходив і лаяли людей вони.

22. Обязательно.

23. Ну де ти її переховаєш? Прийдуть і з сараю заберуть.

26. Весною, коли позабирали все.

27. Послідню крихту заберуть, ніхто не опікувався.

29. Всі голодували

30. Ні не допомагали.

31. Полову їли. Шкури, було мати підуть у Градизьк, куплять якісь шкури з теляти чи собаки. Одну як купили, це мабуть з чорта казали, якась вона червоненька на ній шерсть коротенька, кусок одріжуть осмалять у печі і варять такий навар.

32. Були такі родичі, бувало піде рідна мати і їй не дадуть і крихти хліба. Мабуть все зависить від людей.

33. Полов'яники їли із полови.

35. Не знаю я не ловила і наші не ловили, а як кожі купляли то купляли.

36. Можна було так тільки за що мінять було. Один був поїхав троє дітей оставив, то як поїхав чоловік, то так по сей день і міняє.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1038

38. Сільрада єсть на те.

39. Були.

41. Возили за кусочок хлібця.

43. Аякже, то сестра осталася, то брат ото і поминають.

44. А хіба за часів радянської влади правилось у церкві? А зараз поминають, усіх поминають.

45. Є. Не католицька.

46. Ну люди то вставляли померлим.

47. Знають. А що їм розповідать. Ми було балакаємо в хаті, а вони слухають.

48. Голова сільської ради був.

51. Турсін раніше казали у нас, там здавали золото та і інше.

 

ОСІПОВА
Ніна Петрівна,
03.11.1927 р. н., жителька с. Кобелячок
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 4.04. 2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. 1946-1947 дуже пам'ятаю, а 1933 пам'ятаю не багато.

5. Я не казала б, що неврожай.

6. З наших місцевих. Жінки і чоловіки ходили зі штиками.

8. Без документів, підводою під'їхали, що на очі попало те і забирали.

9. На мого батька сказали, що куркуль і взяли посадили в тюрму, а матір з трьома дітьми вигнали з хати.

10. Ні не мали.

11. Цього не робили.

12. Лазили по горищах і кругом все перекидали. Ніде не заховаєш.

13. Прокопенко Оляна, а як її по-батькові не знаю.

14. Чотири, і шість душ.

15. Ховали на печі. Колиска була, в якій лежала дитина, мій брат, і під ним заховали полотна кусок і вузольчик кукурудзи, все забрали.

16. Була столова.

17. І речі забирали, як підходящі.

18. Чула. Коло нас сусідка була, піймали її з тими колосками і три годи їй дали.

19. Ні, не дозволяли.

20. Наших мужиків ставили охороняти.

21. Та ішли всі добровільно, і батько мій пішов.

24. Цілий день і вночі.

25. Через кажді два дні.

26. І в 1932 і 1933 році.

27. Ніхто ними не піклувався, самі бродили. 30. Не ділилися.

32. Не мали.

33. Шпичаки.

34. З акації цвіт.

36. Можна було, та в нас такого не було. Ще в 47 годі я із Германії приїхала кой яка одежка була, то я поїхала до Білорусії і виміняла на сім мішків картошки і півтора пуди льону.

38. Багато.

39. Ні, не чула.

40. Яма була викопана загальна.

42. Знаю, де заховані батько з братами.

43. Аякже, обов'язково.

45. Немає.

46. Немає.

47. Ніхто цим не інтересується, а вони не хотять слухать.

48. Влада винувата.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1039

ПАЛІЙ
Лідія Іванівна,
08.10.1924 р. н., жителька с. Кобелячок
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 4 квітня 2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. Сама його пережила.

5. А Бог його знає, кажуть влада, Сталін.

6. Свої люди - активісти.

8. Наверное.

9. Арешти були, як тільки хтось щось скаже.

10. Без зброї.

11. Не дуже боронилися.

12. Як у нас не було нічого ми й не ховали, а люди ховали.

13. Активісти, ходили по хатах.

14. Потроє-четверо.

15. Під комином можна було примазати.

16. Давали талончики, хто робе по ним давали супчик.

18. Було за п'ять колосків давали п'ять год.

19. Не дозволяли збирати залишки.

20. Свої, місцеві.

21. Ні не хотіли.

22. Заставляли, а люди не хотіли. Поки не було колгоспу у людей було, що їсти.

23. Добровільно здавали худобу, не було де заховати.

24. Дньом, ноччю не ходили.

25. До нас не приходили, у нас не було нічого.

26. В 33 році, взимку та весною.

27. Здавали у патронат.

30. Ні, не допомагали.

31. Не було.

33. Шпичаки на річці.

38. Цього не пам'ятаю. Багато знаю. Було ідеш по вулиці.

39. Нечула.

40. На кладовищі центральному. Батько і матір хоронили окремо, трун не було в ящиках.

42. Центральне кладовище.

43. Аякже, коли і я була молодіша бігала, а зараз не можу.

44. Якби я ходила, то поминала б, а так кому вони нужні.

45. Нема, а була. Комуністи розбили.

46. Не встановлені.

47. Онукові розповідала, всігда розповідала, як було тоді трудно.

48. Тільки владу. Влада винувата і врожай був хороший, люди таке зробили.

 

РОМАНЕНКО
Максим Дмитрович,
06.02.1919 р. н., житель с. Недогарки
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 3.04.2008 р., Головко Ірина Юріївна,
провідний спеціаліст відділу з питань внутрішньої
політики, зв'язків з громадськими організаціями та
засобами масової інформації апарату
райдержадміністрації)

4. Я пам'ятаю 21-22 год, я пам'ятаю 32-33. Я бігав за возом, як мій дядько, покійний рідний, у нього була конячка і він по вулиці собирав покійників і везли на кладовище. А, як бабуся померла, то викопали там могилу, а як привезли бабусю, то яма була вже повна і не було куди кинуть бабусю та підкопали збоку всунули та прикрили.

5. Причини великі, дуже великі, Сталін поспішив строїть колхози та зробив голодомор, щоб колхози були і забрати землю у поміщиків.

6. Комісії, які хотіли тоже вижить.

7. Були. Ходили з щупами металічними і шукали ями.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1040

8. Не мали ніяких документів. Це були члени сільської ради, члени виконкому.

9. Було все.

11. Смертю боронилися.

12. Можна було.

13. Люди. Мій рідний батько зарізав свиню, а потом добавив туди пшона і відвіз у Кременчук до комуніста на сховище, отак ми і виживали, щоб не подохнуть.

14. Чоловік десять, ато і більше.

15. Закопували, а як найшли, то забирали.

16. Роботу давали і галушки варили і супик варили, щоб людей хоть трошки піддержать, щоб не подохли.

17. Брали.

18. Чули бо ходили збирать.

19. Ганяли, не дозволяли збирати даже колоски.

20. Ставили людей добровольних охраняти.

21. Сопротивлялися люди.

22. Змушували.

23. У нас була коровка та вкрали її.

24. Вдень. Ночью вони не ходили, боялися. І ходили раді свого інтересу, щоб сім'ю свою спасти.

25. Разів п'ять приходили, поки не забрали батька у Харків на роботу, та так він звідти і не повернувся, тіфом заболів і помер і мати. А ми самі пусті залишилися. Так батько був договорився з сусідом у нього була коровка, щоб він нам по стакану молока кожен день давав. Він давав і записував, коли вродили фрукти і ми вторгували грошей, то тоді розщиталися за те молочко з ним.

26. Весною.

27. Забирали в інтернат.

28. Ті, що зерно забирали у людей та коней та коров.

30. Ділилися між собою тільки ті, що відбирали.

31. Було підемо раненько, як картопля сходу дає, а ми вигрібаємо картошечку та те викинемо, а картошку у мішечок та дуже боїшся об'їщиків, бо можуть і убить.

33. Їли бур'яни, варили.

34. Листя з дерев, з акацій цвіт, рвали в болоті осікняк, рогіз, кришили одварювали і їли.

35. І котів і собак їли, тільки не ми.

36. Можна було. У Київ їздили возили хліб міняли за одежу.

37. Був, но не такий.

38. 480 чоловік виявили погиблими. Ці відомості із списків голови ради ветеранів. Я і досі їх храню.

39. Я ішов із школи, а дід Кирило мій сусід витягає хлопця із колодязя. Я кажу: «Що упав?» «Та ні його на котлети зарізали». Рідний батько дитину свою. А я стояв і наблюдав, плакать хотілося. А потом Іван Іванович Яцик, у нього була конячка, він виорав мажорові (так його називали, фамілія Костенко) огород, а грошей не отдав, так він із топором прийшов до нього. А тут із сільської ради прийшли люди та в діжці сім голов людських знайшли і відвезли на кладовище.

40. Мій дядько конячку свою запрягав і Яцик Семен Салович помагав собирать покойних.

41. Та хто там платив?

42. Відомі.

43. Як живі є, то ходять на кладовище.

44. Тепер поминають і батюшка молебень читає.

45. Є.

46. Тільки воякам на кладовищі поставили, а за голод нема.

47. Розповідали і розказували. А коли Сталін керував державою нельзя було згадувать.

48. Керівники, які керували тоді державою.

 

РОМАНЕНКО
Харитина Данилівна,
17.10.1923 р. н., жителька с. Недогарки
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 3.04. 2008 р., Головко Ірина Юріївна,
провідний спеціаліст відділу з питань внутрішньої
політики, зв'язків з громадськими організаціями та
засобами масової інформації апарату
райдержадміністрації)

4. Дуже пам'ятаю. Я невелика була, але пам'ятаю. Нас двоє було у батьків, приходила комісія щупами шукали хліб. Накладали налог, скільки хліба треба здавать.

5. Був урожай дуже хороший. Я ще в третій клас ходила і почали вишеньки червоніть, а там вишні наші були і сусідські рядом. Я пішла і вишеньок тих нарвала в жменьку у себе, і бачу там червоніє і туди пішла, а сусід як побачив мене

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1041

та за мною погнався, а я злякалась та заховалася вжиті.

6. Комісія така призначалася і ходила.

7. Були нагороди. Дядько закопав під хатою хліб, а неподалеку хата була члена комісії, він побачив тай каже: «Йосип Махтейович, давайте поділимося отим хлібом, що у вас закопаний». А дядько каже: «Та у мене семеро дітей, чого я буду ділитися з тобою своїм хлібом». На другий день прийшла і забрала хліб комісія.

8. А цього ми не знаємо, до нас не доходило ми ж діти були.

9. Були арешти, забирали їх кудись, не знаю за що забирали. Я знаю сусід був, багатенькі були такі. Земля була у них, три сини були жонаті та діти були вже в каждого. І їх усіх трьох забрали і вони вже не повернулись.

11. Сусідка моя, така як я, одногодки, пішла я до неї, а вона сказала, що у них була комісія, якийсь чоловік ліз у під так вона його по голові била молотком, так батьки були приказали.

12. Ховали, як не найшли було хорошо.

13. Комісії.

14. Душ шість-сім.

15. Закопували, в печі ховали.

16. Давали. Ото і казали ідіть до колгоспу. Варили там галушки.

17. І одяг. І у тата машинка швейна була - забрали.

18. Чули. Бо ми ходили збирать.

19. Ганяли об'їщики.

20. Об'їщики визначені були у колгоспі, кіньми їздили по степу.

21. Ні.

22. Змушували. 24. Вдень.

26. Навесні. Ми жили не над дорогою, так я і не бачила цього, а брат розповідав, що бачив повну підводу. Людей везли голих і босих та сухих. А мама лає: «Не ходи, бо є такі, що з'їдять тебе».

27. Я точно не скажу, мабуть патронати були.

28. В кого було щось.

30. Та ніхто не ділився.

31. Варили та таке недобре, бур'ян, якась лобода, сейчас її я не бачу, а краще було і не знати.

32. Воно нас не касалося, батьки може і знали.

33. Листя з березок чухрали, сушили та пекли такі оладки, а воно таке - трава.

34. З беріз.

36. Можна було виміняти. Тато їздив у Київ одежу возили, платки вимінювали на хліб.

37. Ми у місті не були.

38. Мій чоловік був голова ради ветеранів і він знає, що 480 чоловік.

39. Відомі, ото ж мама було і приказує: «Не ідіть, бо з'їдять».

40. Були такі здоровенькі дядьки.

42. Відомі. Було прийдемо на кладовище, коло могилки бабусі і дідуся сяду, коли приходить одна жінка, Онопрійка і кладе тоже. А я їй кажу, що ви кладете тут мої поховані, а вона розказала, що в цій могилі і її дівчинка.

43. Приходять і поминають.

44. У церкву я не ходжу.

45. Є, але тоді не було.

46. Ні, не має.

47. Розказували, та вони кажуть, що ми дурні були.

48. Влада.

 

РУДЬ
Мелашка Олексіївна,
28.12.1912 р. н., жителька с. Максимівка
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 3.04. 2008 р., Головко Ірина Юріївна,
провідний спеціаліст відділу з питань внутрішньої
політики, зв'язків з громадськими організаціями та
засобами масової інформації апарату
райдержадміністрації)

4. Пам'ятаю.

5. В 47-му році був неврожай. А в 33-му році врожай був, а його от молотарки тай везли в комори.

6. Одбирали у тих, хто сіяв на осадьбі хліб. То провіряла комісія. Вигрібали під подолом та в печі і штрикали штриками.

8. Ми їх не провіряли чи були у них документи.

9. Були висилання.

10. А ми їх не провіряли.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1042

11. Тахто там оборонявся?

12. Приховували. У пісок закопували.

13. Це правління таке було, що шукало.

14. Душ три. Це були свої люди.

15. Закопували в землю.

16. Усім давали, хто ішли до колгоспів.

17. Такого не було, щоб забирали одяг, ми його попроїдали у 33-му

19. Збирали колоски, коли були жнива. То діти ходили і збирали колоски.

20. Були охоронники.

21. Ішли добровільно, бо і наче не буде діла.

22. Змушували, хто не хотів.

23. А де ти її сховаєш? Ми самі її одвели до колгоспу.

26. Коли не стало чого їсти у людей. В кого була одежа повезе в Кременчук та продасть, а на стакани купе борошна чи якоїсь крупи. А потом стали їздить у Каховку, у Крим, брали одежу та там міняли. Там не було голодовки.

28. Усі голодували. У кого була одежа той і виживав.

30. Хто там ділився? Не було чим ділитись.

31. Продавали і міняли одежу, що у нас сундук порожній остався і одежі не осталось.

32. Ніякої допомоги. Кажде старалося якось вижить.

33. Щавель їли, полову їли.

34. Полову.

35. У кого було, що зарізати.

36. Можна.

37. Не було.

39. Такого не було.

40. На кладовищі хоронили душ по п'ять до десяти в одній ямі. Їздили дорогою із степу, позбирають на підводу і прямо на кладовище.

41. Чи платили чи не платили, ото більше пайком. Дадуть баланди більше поїсти.

42. Уже все позабувано.

43. Як осталося яке живе, ото і поминає.

44. Помина каждий свого.

45. Є. Не знаю.

47. Ну, аякже, розповідаю каждому.

 

ТАМАРА
Тетяна Макарівна,
24.06.1927 р. н., жителька с. Кам'яні Потоки
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 22.04.2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. Я не то, що пам'ятаю, я з 27-го года. А дедушка мой, я помню, товк оті качани, оте осердя із кукурудзи. Мій папка в 29-му годі, ні він народився 1904, а організував в селі Кам'яні Потоки, прийшло таке постановлєніє , щоб вибрали голову і організували колгосп. Ето 29-го года, вся громада кам'янопотоцька поставила на загальних зборах вибрать голову і щоб він організував оці колгоспи, то мій папка у 29-му годі, його громада постановила головою колгоспу. А був у нього помошник Іван Юдович, його папка, його дядько - дядя Саша і дядя Михайло. Оці три Бончуки були мого папки помощники. Тоді був Риженко Федір Захарович - оце були організатори, які організували колгоспи. Ходили з такими щупцями у 33-му. Ну і кажуть: «Голова сидить у конторі, а людей заставив ходить». То батько сказав: «Та ні, товариші, я іду з ними».

5. У 29-му році п'ять кілограм на трудодень: картошки, помидор, яблука. Всього було багато. Оце мій папа - організатор цього колгоспу, а Федір Семенович організатором був чапаєвського колгоспу, а на горі був колгосп «Юд», а отут був «Першотравенський», а далі був «Бригада» і то був садківський колгосп. У 29-му дали по п'ять кілограм. 30-й, 31-й, 32-й, 33-й год уродило, можна було роздать людям. Вони взяли, правітєльство, вони взяли поставили наше село на «чорну дошку». Од районних, це пішло. Ні кілограму колгоспнику,, ні сто грам. Хіба може, хтось узяв у карман, бо їсточки дуже хотів. Поставило правітєльство на «чорну дошку» село і зробило самогласний голод. Не видать нічого. Мій папка отаке зробив: у 33-му годі намолотили, завезли пшеничку, завезли ячмінь, і посія-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1043

ли посівне. Папа сам уїжає, а хлопцям сказав: «Немедленно роздайте той хліб, що у коморі є, нашим труженикам, хто скільки братиме хай бере». То люди до двух часов ночі, з десяти часов, і даже комори замели.

6. Може де і кого обібрали, а то не одбирали. Оце папка ходив з тими людьми, щоб не одбирали.

7. Доносили. Нуда. Вони хлопці були вмісті. Там брали, там одбирали, там ховали, там продавали. Жили хлопці на «широку ногу».

8. Ну може і мали якісь, ну як начальство.

9. Було. Що хотіли, те і робили. Висилали в Сибір.

10. Мали.

11. Ну аякже. Боронилися.

12. Можна. Бо як прийдуть трусить, вони туди не лізуть. У нас лічно: був харчевник, яма, лежанка і зроблена прибауточка, і там було зерно прикопане.

13. Кожодьори.

14. По п'ять, по чотири, по три. Наші ходили, наша банда.

15. В харчевнику, ото в ту яму, що-небудь замотають в платок.

16. Давали. Варили соєву затірушечку, бо моя мамочка варила.

17. Все.

18. Ну а якже. Як вкрала п'ять колосків, то можна було тебе і засудить.

19. Ні.

20. Не розрішали нічого. Прохорович Іван Олексійович, він із детства у папки був охоронником полів. У нього була конячка, бричка. І він оце об'їжав .

21. Хотіли. Мій дедушка перший, Герко Семен Григорович.

22. Може кого і примусово заставляли.

23. Вони її не переховували, бо худобу ніхто не одбирав, а заставляли добродушно.

24. Ходили - Григораш Марія Олексіївна. Було вона розказує: «Підемо туди - там діти пищать на печі, а там - старі, дід з бабою. Подивимось, та і підемо. Що ми в них візьмемо?» Бувало ходили вдень, а заставляли їх і ноччю. А ну, підіть, до отого куркуля.

26. 33-го, в началі весни.

27. Був патронат. Забирали і їсти давали.

28. Вони не голодували. Не активісти, а ті, що були начальниками. Ті що ходили по дворах, це заставляли простих робочих.

29. Оце такі і вижили: такі як я, як мій дєдушка. Ті що добровільно пішли до колгоспу. Там їм стали їсти тричі давати.

30. Помагали.

32. Мали.

33. Липа.

34. З липи кору терли, жолуді з дубів.

35. Яких хто піймав. У нас по правобережжю були ракушки.

36. Мінять ходили.

38. Може одна частина осталась, а дев'яносто дев'ять пропало.

39. Було. Жила жінка у неї було троє дітей. Вона самого меншого зразу, і тим діткам давала, тоді другого.

40. Родствєніки, сусіди хороші. На кладовищі.

41. Хіба може кушать що дали, кусочок хлібця.

42. Оце я не знаю. Десь на кладовищі є спільна могила. Там батюшка ежегодно праве.

43. Обязательно.

44. Поминали. І за часів радянської влади поминали.

45. Є.

46. Оце все на кладовищі.

47. І не приходилось якось.

48. Господь їм суддя. Правітєльство, ті що керували в те время.

 

ТРЕТЮК
Ніна Федосіївна,
07.07.1926 р. н., жителька с. Салівка
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 04.04.2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. Пам'ятаю і той голод.

5. Позабирали все.

7. Не було чого ховати, нічого в хаті не було.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1044

9. Було таке, що приходили ноччю, виселяли і казали, що Сталін приказав.

11. Прийде забере чоловіка у жінки, батька у дітей і висилає.

12. Зерна не було, не було чого ховати.

14. Я їх не бачила.

15. Не було чого ховати. Я була мала і не пам'ятаю.

16. Щось давали. Варили щось рідке-рідке.

17. Не забирали.

18. Ні не чула, я їх сама собирала.

19. Ганяли і не дозволяли збирати.

20. Сторожа були.

21. Ні.

22. Змушували. Збирали собраніє і примушували.

23. Я не помню, но корову не забирали і під час голоду була.

24. Вночі не ходили.

25. Не було чого у нас брати, було семеро дітей -сім'я велика.

26. В 33 році коли не було чого їсти.

27. Діти вимирали.

28. Може якісь зажиточні.

29. Всі були голодні.

30. Ніхто нічого не дасть, бо не було чого давати.

31. Коли почали рости бур'яни на городі всякі, брали і робили млинці.

32. В усіх нічого не було.

33. Бур'яни.

35. Котів та собак. Поблизу не було морів, ставок один, і лісу не було, кругом одне поле голе.

36. З лісів приходили до нас в село і міняли, а ми не ходили, бо не було за що міняти.

37. Був.

38. Багато, дуже багато, я не знаю.

39. Одна жінка з'їла свою дитину так і казали на неї: «Олька - людоїдка». Був у неї хлопчик такий чорнявий, кучерявий. Пішли до неї додому, а він уже вариться в печі, пішли в погріб, а там голова лежить, і топор в крові.

40. На кладовищі викопають яму, заїдуть підводою та висипають.

41. Не платили.

42. Одне є кладовище.

43. Поминають.

44. Поминають.

45. Була церква розібрали, поставили конюшню.

 

ТРОЦЬКА
Марія Павлівна,
21.01.1924 р. н., жителька с. Салівка
Кременчуцького району Полтавської області

(запис 04.04. 2008 р., Самбур Таміла Михайлівна,
начальник відділу з питань внутрішньої політики,
зв'язків з громадськими організаціями та засобами
масової інформації райдержадміністрації)

4. Пам'ятаю, зовсім пам'ятаю.

5. Було в 29 годі колективізація, в колгосп уступали. Батько мій вступив до колгоспу, здав коні, воли, упряжі, а корова осталася.

6. Урожай був, забирали, їздили підводою і ходили по хатах комуністи чи красні. Активісти.

7. Були доносили. А як прийдуть, оце до моєї тітки, батькової сестри, а у неї в печі зварене і те витягли, висипали надвір не оставили нічого.

8. Ніяких документів.

9. Цього не знаю, арешти були і лякали, лаялись, погрожували.

11. Конєшно. Бувало вони собі тягнуть, а хазяйка собі.

12. Прикопували люди, та у них були такі щупи і скрізь ходять довбають і находять. А бува мати заховає вузольчик і посадить дітей на ті вузольчики, так прийдуть і дітей поскидають.

14. І вісім і десять душ. Приходять підводою і ото все на підводу грузять і везуть у комори.

15. Я бачила, за батьком ходила - прикопували.

16. Давали.

17. Брали все, смотря, хто прийде, свої селянські. То друге таке прийде, знайде та попросиш його, то гляди нічого не скаже залише.

18. Давали по п'ять год. Сусідка пішла моя збирати колоски, а у неї двоє дітей чоловіка не було і її піймали і дали п'ять год.

19. Забороняли і колоски збирати.

20. Та свої люди. Об'єзчики їх звали.

21. Недуже.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОН — 1045

22. Змушували і страхали людей, і обіщали.

24. Дньом.

25. До нашої хати не приходили, бо батько перший здав худобу і вступив до колгоспу. Батько носив і сестрам продукти, те що вродило, батько мав все: і корова була, і зерно. А мати казала батькові, що із-за твоїх сестер і нас у голод уведеш.

28. Не голодували ті люди які добровільно пішли у колгосп.

30. Ділилися. І мій батько допомагав своїм сестрам.

32. Ні, ми не мали.

33. Вишеньки.

35. Люди їли і тварин і людей.

36. В 47-му році міняли.

37. Конєшно був.

38. Багато. Тоді поголовно люди сипались. Страшний суд був.

39. Одну жінку знаю ловила діток і їла.

40. Кожний своїх хоронив.

42. Їх заривали де-небудь: у садку, на городі. Кому вони нужні були, щоб з ними возитись.

43. Якщо рідних нема, то хто їх поминає?

44. Як піду у церкву, то поминаю. А за радянських часів ні.

45. Є.

46. Та де там ті хрести?

47. Розказувала, це ж на моїх очах відбувалося.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1046

ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН

Свідчать очевидці Голодомору: ГАЙВОРОНСЬКИЙ Григорій Павлович, КОСЕНКО Анастасия Микитівна, ЛИТВИНЕНКО Іван Стефанович, ПОРТЯНА (Любченко) Тетяна Трохимівна, СОЛОНЕЦЬ Петро Павлович, ШЕВЧЕНКО Марія Іванівна.

 

ГАЙВОРОНСЬКИЙ
Григорій Павлович,
14.10.1919 р. н., житель с. Млини
Лохвицького району Полтавської області

(запис 09.04.2008 р., Карась Тетяна Григорівна,
керівник пошукового загону "Світоч", вчитель історії;
Ніконов Сергій Борисович, вчитель біології)

4. Да.

5. Я щитаю, основна причина - засуха 32-го, ну а тоді вже помогли оці, їздили підбирали... Відбирала держава собі, шоб просуществовать, у селянина забрали остальне, шо в нього було.

6. Ну, як сказать... Сільська рада, була комсомольська організація. Організували всіх комсомольців і оці комсомольці ходили по селу і даже їздили по селу, заїхали. Ну я примерно скажу: залізли в нас на горище і забрали. Одна квасоля була, ворочок - і той забрали. Оце таке.

8. Ніяких документів не було. Вони ж - свої сільські хлопці, які там документи.

9. Я вам і кажу: з горища то кинули - було.

11. Нічого. Народ так морально убитий, понімаєте, воно якраз і колективізація, і оце під 33-й підскочив. Ну, люди були морально пригнічені.

12. Було, понімаєте, як: закопували люди. Він закопує, а я побачив, пішов, сказав. Одкопували в людей, шукали, забірали.

13. Лазили у сараях. ОцейХоменко, шоя вам кажу, підійшов, прийшов до одного дядька, а цей дядько у сараї в жолоб сховав два мішки пшениці. Цей Хоменко поїхав і забрав це ж жито у його, а сам... Ну, кухня, хатина була, зробив хвойний пристінок, а цей знав, шо Хоменко сховав там 12 мішечків зерна, шо одбірав. І пішов до голови сільради: "Я хочу піти потрусить хліба в Хоменка". Той: "Чого ти підеш до Хоменка, він он у бригаді ходе". "Якшо не підеш ти, я зараз піду у міліцію, возьму міліцію і потрушу". Ну, вобщем, оцей, де він забрав два мішки, цей забрав у нього ці дванадцять мішків.

14. Їх два і ще їздила підвода, шо в мене забрали, з-під двора собірали. Ото їхтри чоловіка, атакв основному два чоловіки, і так вправлялися. Так їх не одна бригада була. Оце в селі (ну, в нас не велике село тепер) як робили ще. От у Млинах беруть цього Хоменка і Мирського посилають у друге село. Чужі люди ходили отут у бригадах. Ну, і сільські ходили - Хоменко оцей.

16. Давали.

18. У 46-му годі було постанова така государственого значенія. Якшо я шо-небудь украв, ну, сієш, або молотиш отако, у карман усипав зерна, ото як попався - ото сім год. Це було точно. У Млинах тут один (тут живе Дяченко, а його батько) - сім год. Клуночок украв зерна. Як воно не колоски збірали, а підійде і коло ("копа" називалося), де снопи складені, ріже.

19. А вобще забороняли. Об'єздчики ганяли, не дозволяли.

38. Десь офіціально і не дуже офіціально, десь 112 чоловік умерло. Повністю умерло, вимерло сім'ї чотири. Одна сім'я - 3 душі, одна сім'я - 7, п'ять і сім, ото полностю сім'ї вимерли шо, ато так у сім'ї оце де я живу (отой круглячок) десь 12 хат-ото з 12 хат умерло 10 чоловік. В 46 і 47-му годі був секретарем, тоді ще оце воно недуже похололо було, тоді сиділи підщитували.

39. Не було.

47. Скільки я не казатиму - не поніматимуть.

51. Скуповували золото, і називалась організація торгсін. Це було у держави, як заготконтора. Тіки оце ж було у 30-х годах отам при голодові. Ви повезли каблучку золоту - дадуть вам мішок чи два зерна.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1047

КОСЕНКО
Анастасія Микитівна,
1927 р. н., жителька с. Сенча (Засулля)
Лохвицького району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р.,
Єсип Валентина Володимирівна)

4. Так, була голодовка.

5. Урожай забирала влада, на мою думку причиною голоду був неврожай.

6. Активісти забирали у людей все, що було вирощене в полі, чи на городі.

7. Були такі люди як шпигуни, які доносили на сусідів. Цим людям давали певні винагороди.

8. Ніяких документів вони при собі не мали.

9. Так до людей застосовували покарання, їх били та арештували.

10. Ніякої зброї вони не мали.

11. Селяни не могли ніяк оборонятися, бо вони були пухлі і знесилені.

12. Активісти забирали все, навіть шукали у мишачих норах якусь їжу.

13. Заховані продукти шукали скрізь, навіть у колисці для дітей. Тих людей, які шукали продукти звали активістами.

14. Кожного разу приходило по 5-6 чоловік. Це були активісти.

15. Не було того місця, щоб десь заховати, якийсь шматок хліба.

16. Так, давали людям пайки, які йшли до колгоспу.

17. Одяг і рушники люди міняли у містах на якийсь шматок хліба, чи декілька грамів якогось пайку. А харчі забирали.

18. Якщо ти знайшов або вкрав 5 колосків, то тебе будуть судить. Був суворий режим.

19. Ні, не дозволяли збирати колоски.

20. Поле охороняли охоронці, які були верхи на коні.

21. Всі люди йшли до колгоспу примусово.

22. Людей примусив голод іти до колгоспу, бо не було чого їсти.

23. Худобу гонили по лугах, чи лісах подалі від дому.

24. Зерно і продукти забирали у любий час.

25. Вони приходили до хати по багато разів на день.

26. Люди помирали з голоду у 1932 році.

27. Дуже рідко діти залишалися живими, їх доглядали близькі родичі.

28. У селі не голодували тіки активісти, бо вони наживалися на чужому горі.

29. Виживали ті, у кого було хоч щось поїсти.

30. Ні, люди не помагали і не ділилися, бо не було чим.

31. Їли різних комах, кору дерев, солому з стріх.

32. Так, родичі, які менше голодували чимось ділилися з іншими.

33. Їли все і не перебирали харчами.

34. Ми їли кору та листя з усіх дерев, які росли вдома.

35. Споживали ми і мишей, і гадюк, і різних комах та гризунів.

36. Люди міняли в містах одяг на їжу.

37. Голод був, але не значний.

38. У селі залишилася в живих третя частина села. Такий відомостей тоді не було.

39. Випадків людоїдства у селі не було.

40. Ті хто ще були живішими збирали по селі мертвих і закопували їх до однієї ями.

41. Ніхто нічого нікому не платив.

42. На нашому кладовищі є місце де захоронені померлі люди.

43. Так звичайно поминають.

44. У церквах за часів радянської влади і зараз згадують і поминають померлих від голоду.

45. У нашому селі була церква, але вона згоріла цього року. Вона належала до православного патріархату.

46. У селі встановлено пам'ятник померлим від голодомору.

47. Сучасна молодь знає про це страшне лихоліття. 48. Винний у цьому в першу чергу Сталін.

 

ЛИТВИНЕНКО
Іван Стефанович,
1921 р. н., житель с. Безсали
Лохвицького району Полтавської області

(запис 08. 04.2008 р., Найда Василь Іванович,
вчитель історії та правознавства Безсалівської
ЗОШ І-ІІІ ст., Соловій Василь - учень 11 кл.,
Шандиба Максим - учень 11 кл., Дорогокупля
Юрій - учень 7 кл.)

4. У ті года мені було 10 год. 33-й почався з 30 году. Ішла агітація, щоб люди ішли в колгосп. Приїжджають уполномочені, проводить народну політику. Хто розумів, хто не розумів. 1930 рік - це Слобідка, її вже немає. Туди зразу пішли всі в колгосп. Одноразово, як всі там люди мали по 12 гектарів землі. А біднота ця - це не секрет, а в селі Безсали ніхто нічого. Іде 32 год. Слобідка розпалася. Землю обробляли, засівали, збирали. 1932 рік, у восени люди землю зорали, посіяли, а не собирали. Пішли буксирні бригади так як воно є із Нового году. Буксирні бригади і забирають под ліцо все.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1048

5. Податки - хліб вивозили под ліцо. План був, люди виполняли його, ну це йшла агітація, щоб люди йшли в колгосп. Хто йшов, а хто не йшов, не писали заяву, в того забирали коня чи іншу худобу. Виконали один план, накидали другий план, накидали третій план, хто не йшов. Буксирні бригади забирали із погреба все, навіть капусту. Люди, хто як зумів, той так і спасся. Словом йшла голодовка. Людей заставляли, щоб вони писали заяву в колгосп, а вони не йшли. Урожай був, кажуть, що голодовка була, бо урожаю не було. Урожай був, картоплю забирали також. Все йшло в район. Частину забраного буксирні бригади залишали собі, ноччю п'ють. Все, що робилося, я бачив. 1933 рік - сурйозний рік. Под ліцо забирали все. Я ходив у школу. Єлі кінчив 7 класів. У мене батько робив у лісництві, так там трохи давали людям і він приносив додому. Ото я і вижив з батьком.

6. Це робили буксири, складалися з комсомольців: приміром в Безсали ішли з Бербениць, а в Бербениці ішли з Безсал. Буксирні бригади - це чоловік 5-6, може й 7. Ходили по селу не одна бригада. Жінки не були в складі буксирних бригад. І наші були безсальчани.

7. Зерна ніхто не приховує, бо знали, що знайдуть, може який хороший хазяїн і приховав. А такого, щоб масово зерно ховали, то не було. Хороший хазяїн десь приховував пару мішків пшениці для себе, та й не можна довго його зберігать, особливо, якщо місце вологе. Була винагорода від влади за донесення на сусіда. Я не можу сказати, яка винагорода, але була.

8. А хто їх питав? Я питав? Прийшли шомполами сюди-туди, розрили, розбили і всьо. Які там документи були? Не було.

9. Арешти, це у 37 году. Тоді заходили, сім'я, ніхто не питає сільської ради, люди просто гинуть від голоду. Раз їсти нічого, то все. Вони заходили з хати в хату. Хто заяву в колгосп написав, того минали. Отака була система, це політична справа, товариші. Що я бачив, те й я кажу. Оце й усе.

10. Не мали, зброї не мали.

11. Хто з ними боронився? Ніхто. Люди були такі ослаблені, що єлі доживали віку. Це я кажу, що я бачив. Не боронилися ніхто.

12. А я ще й кажу, хто мав смикалку. Народ не думав, що таке случиться. Народ жив, робив, трудився.

13. Шукали заховані продукти буксирні бригади, що складалися, в основному, з комсомольців. У Безсалах саме найбільше лютував буксир, якого по-вуличному звали "Романович". Саме найбільше у селі постраждав куток "Загребелля". Пізніше, безсальчани не раз говорили, що /'Романович" угробив ."Загребелля".

14. Як я вже говорив, їх було від 5 до 7 Були серед них здебільшого місцеві, але іноді були і з сусідніх сіл. Люди навіть не знали для чого їх привозили до нас. В селі одночасно могло бути декілька буксирних бригад.

15. Хорош хазяїн, що у нього робила голова. На горищі розсипає зерно, а потім валькує. Кладе куль соломи, очерет. Зарно повинно лежати у сухому місці, тільки так люди могли зберігати зерно. У землі зерно не могло лежать довго. Хоча й засипати у ящик, прикидати землею, не буде довго.

16. Давали трохи, але люди спасалися скотом, А хто не йшов у колгосп, мерли раптово.

17. Я робив головою сільпо і скажу за рушники. Кожна жінка вишиває рушники. Це женщини, їхня робота.

18. А хто його чув? Ану самі скажіть за цей закон? Такого закону про "п'ять колосків", щоб до розстрілу я не чув. Дали одному 18, другому 15, третьому 12, а щоб до розстрілу я не чув, Одну жінку зловили на полі, постригли, дали 5 год, ну вона не сиділа: стара була, в церкву ходила.

19. Не мішали. На окремих полях було дуже багато неубраного, його не убирав ніхто, просто нікому було через високу смертність.

20. Та їх ніхто не охороняв. Не було його у цих годах. Після війни Поляков був у нас секретар райкому, вишки поставив у полі кукурудзу охранять, оце було.

21. Ні, не хотіли. Були правда люди - бідняки, яким колгосп був по душі. Мій батько не був у колгоспі, бо робив у лісництві. Батько був 1886 року народження.

22. Хто пішов у колгосп, в того худоби ніхто не брав. А хто не пішов, то перед цим продав,бо знали, що заберуть, в декого і вкрали.

23. А де її можна було переховувати? її хоч продавали, якщо хто додумався до цього раніше, а хоч різали, хто не хотів, щоб її забрали в колгосп. Але пізніше забій худоби поставили під суворий контроль.

24. Могли прийти у двір в любий час на протязі дня. Квасолю забирали під чисту. Могли забрати сундук з одягом і білизною.

25. А скільки хоч могли прийти. Особливо, якщо не знаходили попереднього разу, а чуствували, що десь є заховано, що є чим поживитися.

26. Люди стали помирать особенно в 1933 році, зимою. Люди разно жили. Були випадки людоїдства.

27. Так, патронати стали в кожному колгоспі відкривать. В Безсалах було 2 колгоспи, при кожному з них було організовано патронат, куди здавали малих сиріт, всіх дітей, які залишилися без батьків.

28. Не голодували в селі вчителі, лікарі, голова сільради, різні управлінці. Вони одержували продовольчий пайок. Його іноді встановлюва-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1049

ли на основі трудоднів. Якщо записували один трудодень, то на нього полагалося 500 грам муки, а для непрацюючого - 300 грам.

29. У кого робила голова, смикалка. Це хороші хазяїни.

30. У кого корова була, то ото помагали, молока принесуть. Корова дає що хоч і молоко, кисляк, сир. Употребляючи це можна було вижити.

31. Намагалися пробитися у міста, де голоду майже не було. У Лохвиці голоду не було по тій причині, як вважають окремі старожили, що Лохвиця була єврейським містечком, а євреї - це люди підприємливі і запасливі. Доводилося чути, що багатьом лохвичанам вони допомогли під час голодовки, безплатно годували людей.

32. Мали, хоча в різних випадках поступали порізному. В нас родичів було небагато. Більшість їх померли, тому на допомогу особенно не було на кого розраховувати. Нас утримував на цьому світі батько, який робив у лісництві і дещо приносив додому.

33. Що в кого було, якщо був садок, к прімєру. Люди споживали цвіт акації, липи, іли клівер.

34. Дуже часто вживали дубові листки, якщо вони сухі, то з них умудрялися робити, пекти оладки на молоці.

35. Їли горобців.

36. Ну це таке діло, якщо гроші були, чого ж не купити харчі, молоко, яйця. Та чи ці гроші були? Заробляли копійки, та й ті раз у півроку давали.

37. Голоду у містах не було. Наш покійний односельчанин Литвиненко Павло в ті голодні роки робив у ощадкасі і розповідав, що вони не голодували, їх 7 чоловік по району одержували пайок із закритого розподільника. Павло Семенович завжди стверджував, що голод був зроблений штучно, бо врожай того року був гарний.

38. А хто його зна? Я такого учоту не вів. Але були випадки смерті моїх однокласників. А у дворі у мене жив батьків брат, то помер він, братова жінка, троє його дітей, сестра батькова, мати, в хату не можна було зайти, такий сморід, та ще й нікому було ховать. Це весною 1933 року сталося. Померло багато. Як розповідав той же Литвиненко Павло Семенович, найбільше вимерло людей у Бодакві і Безсалах. В Безсалах умирало найбільше людей, коли цвіли акації. Вмерло 600 чоловік. Це по сільраді, куди входили і хутори. Населення було біля 3000 чоловік.

39. Відомі.

40. Хто хоронив? Тут гонили. Сільська рада. Це не секрет. А тоді, хто пішов ту яму копати? Приїхали підводи і всіх забрали, хто на ногах тримався та лопату в руках міг держать. Ховали на кладовищі і на одному і на другому. Де викопали ями, там і ховали всіх підряд. Кидали просто так, навіть в ніщо не замотували. Тільки на Кривій, дома один син матір сховав, а то всіх на кладовищі ховали.

41. А хто їм платив? Ніхто не записував їх навіть, накидають у яму день-два, поки не повна, а тоді загортають.

42. Відомі і на одному кладовищі і на іншому.

43. Поминають. Кого немає, хай земля їм пухом.

44. Згадують і поминають, хто про це знає. В усі віки, в усі часи. Поминають і рідних і близьких, всіх померлих, хоча дуже часто не здогадуються, якою насправді смертю померли їхні близькі.

45. Немає, але колись була, за хрущовських часів вона була закрита. Тоді розколу не було, вона відносилася до Московського патріархату.

46. Встановлені. 5 років тому, в 2003 році на одному із наших кладовищ встановлений металічний хрест, на якому закріплена табличка: "Безсальчанам - жертвам голодомору 1932-1933 років". Хто чесний і понімає цю біду, той поставив, а є такі, що й могили немає. Якщо хороший хазяїн живе, той все може зробить.

47. Думаю, що знає, але мало. Я розповідав про це своїм дітям, онукам, сусідам неодноразово.

48. Я вважаю, в першу очередь, може і правительство і більше на запитання не отвічаю.

 

ПОРТЯНА
(Любченко) Тетяна Трохимівна,
1924 р. н., жителька м. Лохвиця
Полтавської області

(запис 09.04.2008 р., Калашник Ірина Михайлівна,
Козіна Юлія Григорівна, Юрченко Анна Вікторівна,
- учні Лохвицької гімназії № 1)

4. Дуже добре пам'ятаю. Мені тоді було 8 років.

5. Податки, і врожай забирали повністю, який у кого був.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1050

6. Це робила бригада молодих людей. Це були комсомольці, звичайно. Ходили по хатах по 5-6 чоловік і, що знаходили, те і забирали.

7. Були донесення на мого дідуся, бо ми з дідусем жили. Батько мій із родини такої, що мали вони землі 10 га. Два сини й батько, і це на трьох у них було 10 га. І розкуркулювали, то один син утік, не знаю, де він був із сім'єю, а мій батько утік у Тулу під Москву, тому що номер хотіли перевести на тата із дідуся, щоб засудить. І ми перейшли жить з мамою, і нас дві дочки, до мого дідуся - маминого батька. І тут ми жили. А тих двох старих, дідуся і бабушку, виселили з хати, забрали все і у чужу хату поселили до якихось людей. Там вони із голоду й померли (Любченко Мартин і Єфросинія - авт. Усього в родині Любченків померло під час Голодомору 12 осіб). А цей дідусь наш, він інвалід Першої світової війни, дуже каліка був, -мамин батько, то ми із ним жили, як одна сім'я, і бабушка, і ми з мамою. А потім, як стали вигрібать усе, шукать, хто може десь що заховав, то на дідуся донесли, що у нього є заховане зерно. А в його було 3 га землі, коня не було, сусід ото і моя мама пахали ту землю. Він усе вивіз, нічого вже не було, ну хтось доніс. Я приходжу з школи, пам'ятаю, (ходила я у другий клас у 32-му році), серед хати яма викопана. І з бригади оті ж хлопці у хаті. Вони отак штирями залізними щупали, щупали і ніби там рихлий грунт. Вони подумали, що там яма. Вони викопали яму, а там нічого ж не було. І так серед хати покинули й пішли. Щупали і в лежанці, і де тільки не щупали. Ну в одній лежанці, не топилося в ній, там були заховані платки і отрєзи нові. Ну вони не забрали його, бо не нащупали. Так що доноси були.

8. Ніхто їх не пред'являв тих документів і ніхто їх не бачив.

9. Застосовували. У нашій хаті, як дідусь, Филь Петро Каністратович був заарештованй у селі за те, що він не виконав хлібоздачі цієї. План накладали. У нього не було чим уже виконать. Його закрили у сільській раді. На ніч він не прийшов. Бабуся узнала, що він там закритий, що там його охороняють і він не один. І вночі, я не знаю в який спосіб, та вони повтікали. Чи може цей, що охороняв випустив, невідомо. І він прийшов додому, зібрав торбинку, що міг, і у Ісківці пішов на станцію і втік на Донбас. І ото осталися ми з бабушкою, мамою і нас двоє. Так що були арешти, побиття я не пам'ятаю, але пам'ятаю одне, що в нашій хаті був штаб. Бабушка поїхала до своєї сестри під Кременчук, а ми осталися втрьох: мама і нас дві, сестра і я. І ввели штаб у хату. З району представник був і наші активісти. Ото три їх сідало за стіл, в хаті слали солому. Ми на печі сиділи, бо двері не зачинялися сюди-туди, зима була. А визивали отих людей, що не виконали плану. І ото ті люди лежать на тій соломі, і ніч лежать, курять, і вони сидять за столом, ці представники. І доки не скажеш, хоч 10 кг завтра вивезеш - не пустять. Ото так відпустять додому, попорається і знову сюди. І ото ж вони таки пообіцяли: хто 5, хто 10 кг, хто може більше, останнє вже вивезе його. Тоді мама, Любченко Домнікія Петрівна, захворіла і приїхав представник іще один із Полтави (Єлісєєв - авт.) і каже: «Що ви більше хати ніде не маєте? Хвора людина лежить, двоє дітей». І ото виселили їх у другу хату якусь.

10. Оце я не знаю. Я не бачила.

11. Ну як можна було борониться? Люди були залякані, не могли нічого зробити проти бригади, проти активістів, які заїжджали у село.

12. Можна було приховати, але однак його знаходили. І в сараях знаходили, і під гноєм, і в соломі, і в хаті. Може були окремі випадки, що хтось щось трошки приховав. А так не можливо було.

13. Цих людей я не знаю як звали, а шукали щупами.

14. П'ять, і шість чоловік приходило. Одні надворі шукали, а другі в хаті.

15. Ховали люди і в соломі, і під гноєм, і де могли, та однаково щупали скрізь: і на подвір'ї, і в хаті.

16. Давали їжу. Мама як не йшла в колгосп, то в нас забрали корову і швейну машину. А тоді вона написала заяву в колгосп, то давали в колгоспі галушки з муки з остюками, не пересіяної, раз у день давали такі харчі. Так ми близько коло колгоспу жили, на одній вулиці, то і ми бігали, щоб нам хоч трошки щось дали.

17. Забирали худобу. У нас на горищі було пір'я і квасоля, так і те забрали. Така бригада була: що бачили, те й брали.

18. Було таке. Коли у 33-му році вродило на полі, то після збирання врожаю можна було піти і якийсь колосок знайти, але за те навіть судили. На три, на два роки судили, дуже строго було і за це карали.

19. За городину не знаю, а знаю за колоски, що й ми з сестрою бігали, ховалися, ну нас не вловили.

20. Був у колгоспі об'їздник, який об'їжджав поле на конях, не один він був, і слідкував за тим, щоб колосків не збирали. А якщо він когось і побачив, що колоски збирає, значить він забирав у контору і там не знаю, що з ними робили, карали чи не карали, ну декого судили. Дітей то ні, а дорослих.

21. Ні, не хотіли добровільно йти. Хіба деякі.

22. І маму мою заставили, що корову забрали, що вона таки написала заяву і пішла в колгосп. Атак, дідусь мій, Филь Петро Калістратович, в колгоспі й не був. І тато мій, Любченко Трохим Мартино-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1051

вич, також не був у колгоспі, ну він виїхав у Москву, у Тулу. А тоді вернувся і був на будівництві цукрового заводу в Червонозаводському.

23. Її не можливо було переховати. Приїжджали і забирали зразу ж.

24. Вдень.

25. По декілька раз ходили. До нас приходили два рази. Один раз яму вирили, а другий раз донесли, що під соломою є. Там шукали, а його ж не було.

26. У 32-му році почали помирати. З весни влюдей ще щось було, а потім почали забирати, і під зиму уже почали люди помирати. Я пам'ятаю, була у Луценках початкова школа, а біля школи була канава і як ми йшли в школу, то там лежали мертві люди.

28. Не голодували ті, що мали корову, що мали ще щось, пасіку, можливо. Ну, особливо ті, що мали корову. Оце ж і ми, щоб голодувать, - ми пухлі не були. Їсти, звичайно не було шо дуже, але , все таки, ми не пухлі були. Так що з оцього жили. А інші... не було якогось доходу, щоб можна було вижить тільки.

30. Ділилися, ну, на скільки могли ділиться... У нас же двоюрідна сестра мамина (Марія - авт.) нижче нас жила. У неї чоловік поїхав на заробітки із сином, десь у Чернігівську область. А вона осталася з двома дітками. Мама носила їм, і молоко носила, і щось там спече з отих листків, понесе їм. Ну вона не могла їх врятувати. Померла і вона, і двоє дітей їх померло. Так, що хто міг, давали, но дуже поділиться не було чим.

31. Ну, які засоби? Виживали. Чим? Акацію, як розцвілася весною, сушили, їли, мололи. Листя липи мололи, лободу тоже сушили, мололи. Щось варили, трошки мукички десь, трошки, а може й того не має. Якісь пекли вже, пекли щось із цього. Ходили по полю, збирали мерзлу оту картоплю, де осталася, тоже трошки. А, взагалі, виживали всякими, оце, з дерева шось, із кори мололи, липи кору, уступах... отам, сіяли. І виживали із тих усіх рослин, які можна було їсти і переробляти і щось із них можна зробити було. Ну, а так більше... ну, виживали з того, я ж кажу, що мали корову... і пасіку мали. Нам, ото таки, корову оддали, мама пішла в колгосп, вона написала заяву, і оддали корову. Вона вже тільна була. І... пасіка в нас була, дедушка займався пасікою, - каліка цей. Ну, правда ото, штаб як був у хаті, так покрали мед у комірчині там. Воно не там треба було... А все таки, була пасіка, - виживали таки. Весною ж було, щось там мед якийсь у вуліках був, рамки були. Оце цим виживали. І, такі ділилися, кому там меду дали, коли молока понесемо, і так ділилися цим.

32. Мали допомогу від родичів. Моєї мами сестра, вона, по чоловікові, - Чайка Євдокія Петровна, жила під Кременчуком. Вона сама - вчителька, гімназію кінчила Лохвицьку оцю, де перша школа. А він - агроном, кінчив агрономічну школу, Чайка Григорій Миронович, у Луценках була агрономічна школа. Він кінчив оцю школу і його направили... Ну, якщо не помиляюся в село... не Оболонь, Оболонь, по-моєму. Там він робив агрономом у технікумі. А тьотя вчителювала у школі. Їм давали пайок. Давали муку, давали яку крупу, давали картоплі, свого не мали нічого. І дедушка цей, мій, Петро Калістратович, їздив туди, як уже вернувся з Донбасу, їздив туди і коли привезе шось. А коли продуктів нам вишлють, і, ото, нам дуже вони помагали. Муку, було, висилають, крупу висилають. Так що ми мали допомогу. Хто з родичів десь був, можливо, що міг це зробити, допомагали, аякже.

33. Споживали, споживали цвіт калини, чи, того... акації, і дуже споживали. Заради, тільки благодаря оцим усім рослинам, які використовували, люди виживали. Трошки щось добавлять туди, ото й у нас, якщо мука трошки була, значить, насушить мама оцього всього, намеле і туди трошки муки, і щось там спече вже. Ну, знаю, як вони пішли, бабушка моя, Филь Неоніла Віссаріонівна, і мама пішли мінять на продукти. Була... були платки гарні, були отрєзи трошки, заховані, що не знайшли. У Макушиху, Чернігівська область, за Луценки. І там вони виміняли картоплі, трошки муки, а то - картопля. А поле було там за Луценками, бо дома мало було поля, зайшли туди, нарізали тієї картоплі верхушки, посадили зразу. А нам принесли у село туди ж, принесли оті огризки ж уже. А ми дома були. Я, сестра і двоє хлопців тьоті Дуні, що жила під Кременчуком, їсти хочемо... Вони нам там шось покинули їсти, а, однаково, їсти хочемо. А бачимо, що мукички десь є трошки. Сестра старша була. Вона каже: "Зараз напечем блинів". Нема ж ні мастила ніякого, заколотила нам цю,... на воді, як уміла, шо вона там уміла? На припічку, у печі, бо воно там у піч туди далеко. А отут на припічку дрівця розпалили, поставили сковородку і... печем. А проти хати була... погріб. А сусідці сказали, щоб вона наглядала за нами. Ну, четверо ж дітей, ті ще менші двоє хлопців. Так, сестра пече, а ми бігаємо на погріб, - чи димить? Щоб сусідка не побачила. Як тільки димить дужче - біжимо, затушили. Напекли ото того, що від сковороди воно не відставало, драли його. Ну, щось напекли й поїли. Так ото так ми, я кажу, їсти хотіли, голодні були, поїли. Було й таке. А тоді вже вечір, уже ніч, сидимо під ворітьми й ждемо, боїмося в хаті, повкутувалися. А наших нема -ні мами , ні бабушки. Коли приходять, та давай же нам іще шось принесли. Хліба їм дали там якогось, наміняли. Та ми ото повечеряли та вже полягали спать. Так що всього було, всього було...

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1052

35. Оце я не знаю. Ми-то ні, а люди, - я не знаю. Не помню, щоб таке хтось казав. Може й було таке. Звичайно, що було, ну, не помню.

36. Ну, це в села ходили мінять, а в місто, я не знаю, може хто й ходив... А в села ходили мінять. У Чернігівську область ходили мінять. Там краще якось було із цим. Дуже не такий був контроль, видно, не таке було керівництво строге, як у Полтавській області. І там люди не так голодували, як у нас, - у Чернігівській області. Так туди ходили люди мінять. Це село від Луценок дуже близько, поруч, Чернігівська область, ми жили. Ходили.

37. Звичайно, шо був. Може, не такий як у селах. Був... Ну, я цього, звичайно, не знаю, як воно там було...

38. Я з села виїхала у тридцять дев'ятому році, у 1939 році переїхали мої батьки у Лохвицю, побудувалися тут, то я в селі не була. І не знаю, чи в їх є облік. Говорили оце...там директором зараз Цись Микола Іванович. Він цим займався, - директор школи. Но чи вони склали ті списки? Колись у районній газеті друкували по селах списки, ну Луценок не було тоді. А він дуже цим займається, цією справою і, по-моєму, в їх списки ці є. Може, не повністю, бо вже не має людей таких, що могли все сказати. Ну, помоєму у нього є ці списки.

39. Цього я не знаю.

40. Хоронили... Їздили підводою, збирали і хоронили на кладовищі і хоронили в могилі, в одній. Скидали їх там. Обмотували в шось, звичайно. Шось таки ж на них було, не повністю таки так, як треба, ну хоронили на кладбищі. В ямах хоронили, є там, у Луценках могили, де поховані ці люди. Є, братські могили, такі великі, поховання великі.

41. Платили оцим людям, що їздили по селі підводою, збирали, - платили. Якийсь там хліба трошки давали їм. Не знаю, ще шо, ну, казали, що хліба давали. Привозили ж із району чи не знаю звідки. Платили. Багато їм не платили, нічим іншим, тільки якимись продуктами трошки. І вони були згодні їздити й збирати. Даже, розказували, що були такі випадки, що ще й не помер повністю, а вони грузили.

43. Поминають. У Луценках поминають, це я знаю.

44. За часів радянської влади ніхто їх не поминав, а зараз поминають. Тільки в Луценка... в селі Луценки немає церкви, в них там пристосоване таке приміщення, капличка якась пристосована, ото вони там поминають. А церкву переробили на будинок культури. І помню я як це робилося, я була тоді в шостому класі. Школа недалеко була від церкви. Ми на перерві повиходили, бачим, там людей дуже багато. І щось, там, де дзвони, там людей дуже багато. І стали знімать ті дзвони, то познімали дзвони і стали спускать на землю вони їх, і кидали. То один такий великий був... не помню, який в діаметрі, мабуть, півтора метри в діаметрі був, дуже ж великий був. То він, як упав, так у землі не видно було, де він там і є, у землі. Ото я помню це, як це було у селі.

46. Я цього... не була в селі давно і не бачила.

47. Ну, в селі Луценок це пропагується. І розповідають і, я ж кажу, директор школи займається спеціально цією справою. А я, як у школі працювала, звичайно, розповідала. Но в ті часи, коли я ще робила, не так можна було це просто про це говорити. А онуки мої, діти мої знають про це, я розказую, і розказую дуже часто.

48. Влада. Влада винна. Тодішня влада. На місцях, особливо, добре влада винна. Тому, шо на місцях можна так було і не робить, як робили. А робили уже на свій розсуд. Буває так, шо заїжжа уповноважений із області і зауваження даже, було, дає, шо так не можна було робить, шо шо ж ви оце робите, шо ви так витрушуєте до зернинки? Ну, між цим влада, сільська влада, активісти сільські робили на свій розсуд. Як хотіли, так і робили.

51. Знаю. Дедушка мій, Петро Калістратович, розказував, що у Лохвиці є... приймають оці золоті і срібні вєщі. Приймають і продають. Було таке.

 

СОЛОНЕЦЬ
Петро Павлович,
1923 р. н., житель с. Піски
Лохвицького району Полтавської області

(запис 10.04.2008 р. Мельничук Ілля Максимович,
учитель історії Пісківської ЗОШ І-ІІІ ст.)

4. Дуже добре пам'ятаю.

5. Влада забирала урожай.

6. Та, свої люди.

8. Ніяких документів не давали, як забирали.

9. Та і зв'язували руки, і били. Ну, як приходили, от, трусили кругом, обдивлялись. Як де нахо-

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1053

дили, то забирали з собою, грузили на підводу. Із тієї підводи нічого не мав права брати, от і все. А підводи вони у сусіда другого брали, запрягали, під'їжджали, брали.

11. Та як. Ну, шо вихвачував. Якщо клунок зерна там. Вихвачував клунок зерна та кидав назад у хату. Ну, ось розкажу. Була заборона колоть поросят. Мій батько заколов порося і там, у ярку на хуторі. Засмалив його. Мати оце все, значить, налагодила: і ковбаси, і кендюх та і у піч посадила. Натопила, посадила, і піч закрила лядою, оцією, заслінкою і замазала, щоб повітря не йшло у цю хату, щоб духу не чуть було. Ну, а порося те у, той, у ящик і в погріб закопали, у погріб закопали ящик той. А один доніс, що заколов порося батько. Він. Общин, недовольний був на батька. Колись там поспорили за закони, а вони спрягались разом. І він доложив. Побіг в Піски, отут живе, як його фамілія... Довбенко. А він був уповноваженим од райкому. Він побіг до Довбенка, приїхав той, вірніше поїхав він возом, привіз його. Приїхав той Довженко, шукали, шукали - не найшли. Потім таки у погрібі найшли, забрали у хату. Ну, я одну ковбасу вкрав. Та мати витягала з хати, та я переполовинив, бо вхаті був. Та я взяв та кіди - під рядно, на полу рядно було, під рядно заховав. Ото попробували. А то з поросяти нічого й грами не осталося. Забрали все. Оце такий факт.

12. Общим, картошки вони не забирали. У нас на хуторі вони картошки не брали. Бо в сусіда мого ямка була , вони одкопали і не брали, не трогали.

13. Ну, це Довженко, я не знаю як його звать.

14. Чоловік чотири. Довженко, і цей, що привіз його, Назаренко. Ще один сусід, два сусіда.

15. Продукти харчування нігде, хіба в сумку.

16. Тим що вступили в колгосп, тим оддавали назад і хліб, і общин повертали. І жита чи пшениці, єслі брали, повертали. Те що правда.

17. Общин, як описували за неплату боргів, значить, описувати і продавали, як кажуть, з молотка. А як виплатив борги, то не продавали.

18. Це за те, що за п'ять колосків судили.

19. Ні, забороняли.

20. Ну, поле охороняли об'єжчики, а комори - спеціальні смотрщики.

21. Ні.

22. Та примусово заставлял.

23. А в нас такого не було, щоб забирали, я такого не знаю.

24. Та, коли дньом забирали, дньом прямо.

25. Нещьотно разів приходили до хати, хотіли, щоб у колгосп. Воно ж всіх отих, що на хуторах поселилися, це всі були безземельні. Землі не було, їм , значить, давали п'ять десятин землі і на хутор. І у 24 році і нас на хутор вислали. Батько землянку викопав, і в тій землянці і порося було, і теля було, і корова, і коняка. І ми на тому , на полу були. Ото таке життя було. А тоді у колгосп заставляли. Батько годів три не хотів, казав, що це знову кріпацтво буде.З кріпацтва вийшли та у кріпацтво знову йти. А воно кріпацтва не було, ну і добра не було. Батько до когоспу не пішов. Останній раз зайшли, описали все: і картини, і дзеркало. І, значить, таке: подали на суд, що злоумишленно, значить, не хоче платити налоги. Ну, він (батько) на суді виступив та й каже, що як злоумишленно, єслі у мене средств нема, нема за шо нічого продать. Один раз наложили, другий раз, я ж не в силах. Ну, батькові дали півтора года. Одбував в Харкові на ХТЗ, він тоді строївся.

26. В основному весною 33-го року.

27. Уже в кінці 33-го року сиріт забірали у той. При колгоспах організували таке як інтернати. Їм варили істи. Ну, колгосп уже.

28. Усі голодували.

29. Та, шо, там достав жменю ячменю, стовк у ступі.

32. Ми корову держали. Через день мати посилала мене до тітки Олени Миколчиної, це ж брат був. Ніс глечик молока. 7 кілометрів туди і обратно. Я самий короткий путь собі вибрав.

33. Кропива, бузина з цвітом. Все чисто сушили, мішали і їли.

35. Ну, у нас не було такого. А люди собак і котів їли.

36. Ні, ніде нічого купити не можна.

37. Був.

38. Оце в нас на хуторі померло четверо. З десяти хат - четверо. А в Бодакві (я ж там жив) - померло півсела. У Пісках - десь третина.

39. Були у с. Бодаква, біля кооперації, жив Кононенко. Так він з'їв хлопчика, сина. А тоді хотів і другого. А дівчинка у 7 клас ходила та одкрила вікно, випхнула його, хлопчика, а батька, отак, штурнула ногою. Він як упав, то вже більше не піднімався. А той хлопчик побіг. Вижили і хлопчик, і дівчинка.

40. Значить, так. У Бодакві багато померло від голоду. Так зразу робили труни. А тоді голова сільської ради приказав викопать траншею таку, у довжину людини. Траншею викопали впоперек кладовища . Зразу з воза, ніхто не хоронив, не було обрядів ніяких. Укинули, пригорнули землею. Рядом була свиноферма. Було таке, що померлих їли свині.

42. У Пісках-на кладовищі, у канаві.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1054

43. Померлих від голоду, щоб окремо, не поминали. За часів Радянської влади не згадували, не споминали.

44. За Радянської влади про голодомор ніхто не говорив. Останні годи почали згадувати скрізь і в церкві.

45. Є. До Московського патріархату.

46. До 75-річчя Голодомору на кладовищі встановлена меморіальна дошка.

47. Розмови йдуть. Знають, що голод був.

48. Сталіна.

51. Знаю. Це були ларьочки такі, євреї ними відали, приймали золото: кольца, руб, полтинник, серги. За ці золоті вещі давали крупу або хліб, щось таке с'єдобне. У нас золота не було, не користувались.

 

ШЕВЧЕНКО
Марія Іванівна,
27.04.1922 р. н., жителька м. Лохвиця
Полтавської області

(запис 09.04.2008 р., Плужник Катерина Юріївна,
вчитель історії Лохвицької ЗОШ № 2 ІІІ ст.)

4. Так, голод був.

5. Врожай був. Але комсомольці ходили по хатах і забирали всю їжу.

6. Відбирали всю їжу, яка навіть була схована. Забирали комсомольці разом з якими ходив головний, як старший комуніст.

8. Приходили групи людей, комсомольці, відбирали все, що було в хаті з їжі, навіть якщо вона була захованою. У мене мама заховала мішок зерна під піччю, накрила лахміттям, але і там знайшли і відібрали. На горищі забрали квасолю з глечиків, а глечики порозбивали. Великою палкою, що там було на кінці не знаю, але ходили штрикали скрізь, шукали схованки. Чи мали вони документи не знаю.

9. Не знаю, у нас такого не було, ніхто навіть і не думав, що можна опиратися. Всі дуже боялися.

10. Не знаю, я не бачила, може і була.

11. Ніхто і не намагався боронитися, всі просто дуже боялися і навіть і не думали що можна щось зробити.

12. Наша мама намагалася сховати мішечок зерна, але його знайшли. Переривали все і скрізь, у нас нічого не залишилося все відібрали, крім корови.

13. Приходили групи людей по 5-6 чоловік і обшукували все в хаті і на подвір'ї. Скрізь штрикали довгою палкою, шукали схованки в землі. Як їх звали, я не пам'ятаю , ми їх називали комсомольці.

14. Ходили по 5-6 чоловік молоді хлопці, комсомольці і обов'язково з ними був старший - комуніст.

15. Ми намагалися заховати, але все знайшли. Де інші ховали не знаю.

16. Наш папа пішов до колгоспу, працював на машині, яка прополювала буряки, «Планетка» називалася, цілими днями. Їм там варили їсти, отримував лише 300 грамів хліба, якщо в шматочку було менше ніж 300 грамів, то в нього встромлювали спічку. Більше нічого не давали.

17. У нас, крім продуктів, більше нічого не забирали, бо нас перед цим обікрали і в нас нічого не залишилося. Тільки те в чому були одягнені. Але чула, що в інших відбирали все що, їм подобалося. З худоби залишили корову.

18. Ні такого закону не чула. Мене саму забирали, бо я як сама старша в сім'ї ходили збирати колоски, бо їсти щось треба було. Ми ці колоски у ступі перетирали і варили кашу. Ходили по колоски за 12 кілометрів від Лохвиці, бо біля нас, де я жила, біля Мічуріна, були буряки. А далі в посьолкі, який називався Турове ми збирали колоски. В платтячках по стерні. Збирали цілий день, колосочок до колосочка,спочатку в пелену, а потім висипали у торбу, але приїхав бригадир, який, що я не знаю і у нас відбирав те, що ми назбирали, сварив нас, але більше нічого не робив.

19. Ні не дозволяли, але ми все одно ходили дітьми і збирали, довго треба було йти, в сусіднє село, бо в нас росли тільки буряки. Ми дуже заморювалися, бо ноги були пухлі і сил зовсім не було.

20. Поле охороняли об'їждчики на конях, а комори охороняли сторожі.

21. Ну, як вам сказати, моїх батьків примусили йти.

22. Ні не змушували, просто не залишалося іншого вибору. Тому що у нас забрали коня, весь реманент, і тато вимушений був піти до колгоспу, бо не було виходу. Старі люди говорили. Що зігнали вже всіх до колгоспу.

23. Наша сім'я нічого не ховала, але чула, що були такі, які ховали. Виводили в поле чи корову, чи коня.

24. Ходили спочатку вечором, а потім і в день почали ходити.

25. Двічі. Перший раз прийшли все відібрали. А потім другий раз прийшли, друга бригада, тоже все перешурпали перебрали, в запічку шукали. Та нічого не знайшли, бо нічого не було. А потім ще раз приходили дивилися чи поросят немає, по сараях.

26. По моєму, весною 1933 року.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ. ЛОХВИЦЬКИЙ РАЙОН — 1055

27. У нас в місті, по вулиці Кірова, був великий будинок. То була богадільня, ми цей будинок так називали. До цього тут був сільбуд, де показували кіно. А потім зробили богадільню. Там збирали сиріт, підкормлювали їх.

28. Не голодували багаті, ті, що займали високі державні посади. Той у міськраді, той у земвідділі, в них було все. Вони не вірили, що ми голодуємо, їм було все одно.

29. Наша сім'я вся вижила, а у мого чоловіка, а він сам з 1921 року, померло двоє менших за нього брати.

30. До нас приходили люди просили на обмін молока. Наша сусідка приходила просила кувшин молока обміняти на відріз тканини, а тато сказав мені налити молока. Але відріз не взяв. Сказав сусідці, щоб вона його забрала. Приходили ще просили обміняти, але ми молоко давали та в замін нічого не брали.

31. У нас була корова. І мама двічі ходила пішком в Ромни, щоб обміняти муку. Першого разу обміняла дві пухові подушки на пуд муки. А пізніше, ще раз ходила поміняла золоту копійку, яку їй тато подарив на весілля, на муку і 5 кілограмів рису. З муки мама робила затірку, ми її так називали, вона брала муку трохи збризкувала водою і катала маленькі кульки, потім їх кидала у кип'ячене молоко, і таку кашу ми їли раз на день. Так і вижили.

32. У нас були родичі, які не голодували. Дядя був колієм, ходив по хатам різав поросят і в них завжди було що їсти. Я бувало до них ходила просила шматочок сала, вони давали. А взагалі не дуже допомагали, тільки тоді, коли мама їм щось стірала чи допомагала по господарству.

33. Їли все, що їсти можна було їли, і макуху, і полову, і листя з липи, і акацію.

34. Їли листя липи, мама нам робила з нього млинчики. Брала лист, різала, додавала трохи муки і жарила на сковороді, сухій, бо олії не було. Їли квітки акації, спочатку вони мені дуже подобалися, були такі солодкі.

35. Ми такого нічого не їли.

36. В нашому місті нічого не було, а в Ромни мама ходили і міняла. Я навіть в той час ніколи не бачила грошей. Не знала які вони.

37. Не знаю. Знаю тільки про Москву, там голоду не було і той кому вдавалося добратися до Москви передавали сюди щось поїсти. Люди про голод там знали.

38. Не знаю скільки померло. Але багато.

39. У нас я про такі випадки не чула. Але вже після того, як голод закінчився, говорили, що в Луці жінка з'їла труп своєї дитини і казали у Білогорільці жінка також свою дитину з'їла.

40. Хто хоронив точно не скажу, працівники колгоспу. А хоронили у байраці біля кладбища, що біля третьої школи. Трупи людей збирали на підводу, де були померлі по хатам. А потім всіх скопом скидали в братську могилу і заривали, як буряки.

41. Не знаю, може й платили.

42. Ці місця є, але там зараз знаходяться поля і побудовані будинки.

43. Ніхто їх не поминає і не згадує.

45. Так у нас є церква, це православна церква. А там, де я жила в дитинстві, біля третьої школи, також була православна церква, але вона згоріла.

46. Ні ніяких пам'ятників на місцях поховань і навіть хрестів немає.

47. Сучасна молодь не знає про голодомор. Коли ще був Радянський союз про нього взагалі ніхто і не згадував як його і не було та навіть про політику ніколи ніхто не говорив. Я розповідала своїм дітям коли вони були маленькі. Онуки також знають і сусіди що ми пережили.

48. Я вважаю винними владу, як місцеву так і державну, які бачили що в людей відбирають продукти і нічого не зробили.

51. Так знаю, мама ходила до Ромнів в Торгсін і там обмінювала подушки і золоту копійку на муку і рис.

 

Ссылки на эту страницу


1 Национальная книга памяти жертв Голодомора 1932-1933 годов в Украине. Полтавская область
Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область - меню

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654