Старицкая, Мария Михайловна

Старицька, Марія Михайлівна (19 (31) травня 1865, с. Лебехівці на Полтавщині (в інших джерелах – Київ) — 20 грудня 1930, Київ), українська актриса і режисер театру, донька відомого українського письменника і громадського діяча Михайла Петровича Старицького.

М.М.Старицька народилася в с.Лебехівці на Полтавщині, де батькові дістався у спадок невеличкий маєток. У сім’ї Старицьких було п’ятеро дітей і Марія — старша з них.

Щозими сім’я переїжджала до Києва, де Михайло Петрович служив в архіві Київського університету. Та водночас займався поетичною й перекладницькою роботою, брався й до драматургії.

У домі велися розмови українською, англійською, французькою, німецькою, російською мовою. Разом зі своїм троюрідним братом Миколою Лисенком М.Старицький виступав в самодіяльності, вів роботу в театрах. Микола писав музику, а Михайло — лібрето до опер.

Михайло Петрович переклав українською шекспірівського «Гамлета», «Сказки» Андерсена, «Басни» Крилова, видавав український альманах «Рада».

Артистична вдача Марії Старицької виявилась ще в дитячому віці.

Сім’ю Старицьких часто відвідував М.Кропивницький, українська театральна трупа якого давала вистави в Києві. Від його акторської майстерності, веселої вдачі, широкої натури Маруся Старицька була у захваті.

М.Старицька закінчила Київську приватну гімназію Л.Ващенко-Захарченко, навчалась на Бестужевських курсах у Петербурзі та згодом перевелася до Києва і вищу освіту здобула тут.

Вступила до театральної трупи свого батька і побувала на гастролях у Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі, Варшаві, Мінську, Казані, Баку, Тифлісі. Виконувала другорядні ролі й допомагала батькові в організаційних справах аж до 1890р.

У 1891 р. поступає на Московські театральні курси і навчається у відомого педагога О.О.Федотова , а живе у свого дядька В.Немировича-Данченка, який викладав акторську майстерність у музично-драматичному училищі при Московському філармонійному товаристві.

Закінчила театральну освіту Марія в Петербурзі, куди переїхав О.Федотов. Тут вона і почала самостійне акторське життя. Обрала собі театральний псевдонім: Яворська.

Грала в театрах Петербурга, Москви, а в 1897 р. переїхала назовсім в Україну. Зокрема у виставі «За двома зайцями» зіграла Проню. Взяла під опіку робітничі театральні аматорські гуртки, допомагала ставити спектаклі, режисерувала, а часом і грала; керувала драматичним відділом в музично-драматичній школі М.Лисенка.

М.Старицька викладала сценічну майстерність і декламацію за методою яку перейняла від В.Немировича-Данченка. Сама чудово декларувала. Цей талант вона перейняла від батька, відомого декламатора, котрому Л.Українка доручала оприлюднювати свої поезії.

М.Старицька вела і громадську роботу. Була членом товариств «Боян» і «Просвіта». В українському клубі «Родина» проводила урочисті вечори, зустрічі.

В аматорських театральних гуртках вишукувала талановиту, здібну молодь і пропонувала навчатись в музично-драматичній школі Лисенка.

Упродовж 1904-1917р. М.Старицька зрежесерувала понад 500 вистав українських, російських та західноєвропейських авторів.

У 1917р. Марія Михайлівна об’єднала акторів «Молодого театру» Леся Курбаса та учнів музично-драматичної школі Лисенка в «Гурток українських артистів», ставить спектаклі, співзвучні часові; виконує обов’язки голови театрального відділу Секретаріату освітніх справ (майбутнього Міністерства освіти Української Народної Республіки).

У 1920-х Старицькі грає на сцені Першого українського державного драматичного театру і викладає у Вищому музично-драматичному інституті ім.. М.Лисенка.

М.Старицькій присвоєно звання заслуженого професора і заслуженої артистки України.

1930 рік був стресовим для української інтелігенції, зокрема і для родини Старицьких. Це, можливо, і вкоротило віку Марії Михайлівні.

У 1929 р. в Харкові провели показовий суд над 45-ма членами СВУ (Спілка визволення України), серед яких були письменниця Л.Старицька-Черняхівська та її чоловік О.Черняхівський, професор медінституту, видатний вчений-онколог. Їх засудили на 5 років, та потім справу переглянули і не посадили, а вислали до м.Сталіно, де створювався медінститут. До Києва повернутись їм дозволили тільки в 1935 р., і Олександр Григорович почав працювати в інституті у Богомольця.

У 1941 р. — знову арешт сестер Марії Людмили й Оксани. Етапом їх відправили до табору. Дорогою до заслання Людмила померла в ешелоні. Конвоїри викинули тіло з поїзда. Оксана загинула в таборі в 1942 р. У Норильську загинув і її син Ярослав Стешенко.

Після війни з роди Старицьких у живих залишилася тільки одна онучка письменника — Ірина(Орися) Стешенко, актриса театру Леся Курбаса, перекладачка.

Наприкінці 1990-х років усіх засуджених нащадків Старицького було реабілітовано.

Марія Михайлівна померла 20 грудня 1930 р. Похована в Києві на Байковому цвинтарі поруч із М.Лисенком та І.Стешенком.

У 2002 р. на вул. Саксаганського , 97 відкрито Меморіальний музей Михайла Старицького, де можна дізнатися багато цікавого усім, хто любить театр, літературу, небайдужий до української культури, шанує і пам’ятає представників славного роду Старицьких.

Джерело:

Укоаїнська культура

  

Ссылки на эту страницу


1 Дмитриев, Николай Андреевич
[Дмитрієв, Микола Андрійович] (1867—1908), общественный деятель, деятель культуры и образования, адвокат, публицист
2 Мои воспоминания (1861-1915)
Софія Русова. Мої спомини (1861-1915) // За сто літ. Матеріяли з громадського й літературного життя України ХІХ і початку ХХ століття. Заходом Комісії новішої історії України під редакцією Голови секції акад. Михайла Грушевського. Книга друга (1861-1879 рр.). Стор. 135-175. Книга третя (1879-1915 рр.). Стор. 147-205.
3 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
4149 4390 0512 1235