История Полтавы

Майлис, Яков Хаскелевич/Ильич

• 

Подробности

Просмотров: 26095

Майліс, Яків Хаскелевич – старший викладач кафедри будівельної механіки.

Народився 1 березня 1911 р. у м. Пирятин.

1928 – закінчив електротехнічне відділення Полтавської індустріальної професійної школи;

1935 – закінчив Полтавський інститут інженерів сільськогосподарського будівництва й залишився працювати асистентом кафедри будівельної механіки і конструкцій;

1938 – старший викладач цієї ж кафедри, читає лекції з будівельної механіки, залізобетонних та дерев’яних конструкцій;

1941-1944 – евакуація в Уральськ, робота в інституті та начальником відділу капітального будівництва й конструкторського бюро заводу шкіряних виробів ім.Землячки;

1944 – продовжує читати лекції із будівельної механіки та будівельних конструкцій, працює за сумісництвом начальником архітектурно-будівельного контролю м. Полтави та начальником технічного відділу Полтавського будівельно-монтажного управління;

1945 – очолює проектно-будівельний відділ та відділ капітального будівництва Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва, відновлює споруди інституту;

Пропрацював на кафедрі будівельної механіки до 1993 року (58 років), був нагороджений шістьма медалями, великою кількістю грамот та подяк. 25 років був головою Полтавського обласного правління науково-технічного товариства будівельної індустрії.

Я.Х. Майліс завжди поєднував викладацьку роботу з практичною інженерною діяльністю, був визнаним експертом-практиком з питань спорудження й експлуатації будівельних конструкцій, знав історію та архітектурно-конструктивні особливості майже кожної будівлі м. Полтави.

Джерело:

Книга пам'яті ПНТУ ім. Ю. Кондратюка

 

ЯКІВ ІЛЛІЧ МАЙЛІС
Співець будівельної механіки.

Якби комусь спало на думку провести таке собі опитування серед студентів різних поколінь і фаху Полтавського будівельного інституту (тепер – Технічного університету), безумовно, одним з частіше названих прізвищ було б – Майліс Яків Ілліч. І не стільки тому, що він, один з небагатьох, блискуче знав своє діло, а тому, що був ЛЮБИМИМ викладачем.

Лекції він читав майже віршами.

І навіть, якщо студент не плекав ніяких піднесених відчуттів щодо будівельної механіки, навіть, якщо за вікном була весна, а в "деканат" (пам’ятаєте, пивний бар в парку Перемоги?) завезли свіже пиво, він не міг не піти на лекцію, щоб послухати Якова Ілліча або таким чином просто виявити свою повагу до нього.

І всі ці не роки, а десятиліття, затвердившись для всіх, від студента до першого секретаря міському партії, як один з найкращих фахівців у сфері будівництва, він залишався "старшим викладачем" на кафедрі інституту.

А втім, знаючи цю людину, можна бути впевненим, що перше було, як раз – головне в його житті, а інше – "деталі".

При найвищому рівні знань, в ньому не було пихатості, на жаль, притаманної багатьом викладачам ( "я - геній, ти – дурень..."). Він поважно, на "Ви", розмовляв з останнім двієчником-першокурсником, мовби наперед передбачаючи кучу нерозкритих талантів і чеснот його душі, вселяючи впевненість в її хазяїна.

Намагаючись навчити своєму предмету, він робив головне – виховував. І як дорогий, любимий вихователь, залишався в серці на все життя.

Яків Ілліч був першокласним і безвідмовним консультантом. Що б не трапилося на будівельному майданчику в місті чи області, всі добре знали, що діло буде влагоджене, оскільки є Майліс. Його резюме після ретельної, особисто їм проведеної експертизи, було "вищою інстанцією" і не підлягало ніяким сумнівам.

Він володів не тільки прекрасними знаннями, але й винятковою аналітичною пам’яттю.

Він багато знав про Полтаву і її мешканців, оскільки прожив тут майже все життя. Його сім’я, переїхавши з Пирятину, оселилася в центрі, на вулиці Стрітенській. Будинок надовго пережив своїх хазяїв, яких звідтіля силоміць відселили "совєти" – одноповерховий, охайний, між будинком міліції та дитячим садком, що колись був маєтком генерала Петраша.

Сім’я мала неабиякий статус, в Хоральній  синагозі, що на вулиці Гоголя (тепер – філармонія) за ними були постійні місця у 7 ряду.

Яків Ілліч був активним і найвірнішим джерелом інформації в питаннях історії міста, його сучасників. Причому, інформація завжди носила живий захоплюючий характер, в супроводженні  нальоту тонкого єврейського гумору.  Беручі активну участь у створенні Переліку пам’ятників історії і архітектури, він розповідав не тільки про час і особливість будівель чи споруд, а й про їх хазяїв, оживляючи картинки минулих днів.

Якось, повертаючись від Білої Альтанки, де, на моє прохання, він консультував будівельників в ході відновлення дзвіниці Свято-Успенського Собору, він,  між іншим, почав розповідати, де в Полтаві в 30-ті роки були публічні дома. Виявляється, їх було немало, та ще й з професійно-кастовою орієнтацією – на Стрітенській, навпроти їх будинку (зараз – управління житлокомунгоспу) – для солдатів, в Карповському  (Піонерському) провулку було два – для чиновників і службовців, а на вулиці Леніна (де зараз Юридична Академія) був "підпільний", для партійних керівників міста, і це виявилося неочікувано в ході "комсомольського рейду", учасником якого був комсомолець Майліс. Характерно, що самі організатори рейду теж виявилися "не в курсі" особливості  цього "дому побачень". Цей конфуз не на жарт налякав комсомольців, але був зам’ятий і, на щастя, не відбився на їх подальшій долі (чого не можна стверджувати про тих же організаторів рейду).

Веселий, життєрадісний, Яків Ілліч, зазвичай, був переможцем першоквітневого конкурсу на звання "найдотепнішого викладача", що проводився серед студентів. А бали в конкурсі на кращий жарт в "школі сміху" цього дня нараховувались в так званих "майлісах". Переможець набирав найбільше "майлісів".

В трудовій книжці Якова Ілліча, практично, дві відмітки: "... поступив на роботу в Полтавський інженерно-будівельний інститут..." і "... звільнився з Полтавського інженерно-будівельного інституту..."

Між цими двома відмітками – життя розумної, доброї, веселої, сердечної людини "співочої душі" – надзвичайного патріота Полтави, Майліса Якова Ілліча.

Рощинська, архітектор

 

Дивись: Чазова В., Спарбер М. "Чтобы помнили"