История Полтавы

Феодосий (Дикун, Митрофан Никонович)

• 

Подробности

Просмотров: 33422

Феодосій (Дикун-Ваколюк, Митрофан Никонович) (23.11.1926, с. Черниця Корецького р-ну Рівненської обл. – 01.10.2001, м. Полтава) – церковний діяч, митрополит, проповідник, церковний публіцист, правозахисник.

Нар. у багатодітній селянській сім’ї. У 1943 закінчив 7 кл. середньої школи і поступив послушником у Почаївську Успенську лавру. У 1947–1951 навчався у Московській духовній семінарії, потім – у Московській духовній академії, яку закінчив 1955 з ученим ступенем канд. богослов’я. 25.08.1955 прийняв чернечий постриг, 28.08.1955 рукопокладений в ієромонаха, служив у храмі с. Костирево Владимирської єпархії, з 1956 – у кладовищенській церкві м. Владимир. У 1958–1964 – викладач, пом. інспектора, секретар правління Волинської духовної семінарії. 1963 висвячений у сан ігумена. У 1964–1966 – викладач, пом. інспектора, ректор Одеської духовної семінарії. 21.03.1966 уведений у сан архімандрита. Постановою Св. Синоду від 04.04.1967 призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської єпархії (хіротонія 04.06.1967 у Володимирському кафедральному соборі м. Київ).

07.10.1967 призначений єпископом Полтавським і Кременчуцьким. У зв’язку із тяжким становищем церкви і віруючих у СРСР загалом і на Полтавщині зокрема, 25.10.1977 звернувся з великим (200 стор.) листом до ген. секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва. Один із примірників листа потрапив за кордон і був зачитаний на радіо «Свобода», що викликало великий резонанс у правозахисному русі. Влада змушена була дещо послабити тиск на церкву. 07.09.1978 уведений у сан архієпископа. За правозахисну діяльність був позбавлений архієрейської кафедри у Полтаві й 04.10.1979 переведений архієпископом Вологодським і Великоустюзьким (не поїхав через хворобу), 27.12.1979 – архієпископом Аст-раханським і Єнотаєвським. 1989 на Св. Синоді РПЦ виступив із пропозицією про створення УПЦ. 27.09.1988 написав листа ген. секретарю ЦК КПРС М. С. Горбачову, в якому підняв клопотання про відкриття для святкувань 1000-ліття хрещення Русі Успенської Києво-Печерської лаври. 1990 повернувся в Україну. Був призначений архієпископом Хмельницьким і Кам’янець-Подільським (19.02.1990). 08.05.1990 увійшов до складу Синодальної біблійної комісії, з лист. 1990 – член Св. Синоду УПЦ. З 20.03.1990 – архієпископ Івано-Франківський і Коломийський, з 02.04.1992 – архієпископ Вінницький і Брацлавський. У період загострення міжконфесійних стосунків у західних областях України у 1990–1991 звертався з листами для їх урегулювання до ген. секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова, папи римського Іоанна Павла II. 02.04.1992 на Архієрейському Соборі РПЦ виступив проти надання УПЦ автокефалії.

У квіт. 1992 вдруге призначений архієпископом Полтавським і Кременчуцьким. Активно займався відродженням церковного життя у краї, підготовкою кадрів священнослужителів для храмів. За час його керівництва Полтавською єпархією створено духовне училище (1997) у м. Комсомольськ, з 1997 почато видання тижневика «Полтавський православний листок», віруючим повернуто Козельщинський Різдвяно-Богородицький, Лубенський Мгарський Спасо-Преображенський та Полтавський Хрестовоздвиженський монастирі, низку сільських храмів, споруджено нові церкви. З черв. 1992 очолював Канонічну комісію Св. Синоду УПЦ. 1996 уведений у сан митрополита. Активно займався плідною духовнопросвітницькою і літ. діяльністю. Часто виступав у місцевих і загальноукраїнських вид. Упорядкував 10 томів своїх проповідей, 16 томів богословських праць «Свята криниця». Писав вірші, байки, які поширював окремими машинописними томами. Авт. протиунійної брошури «Щире слово до галицької молоді» (1990-ті), обвинувачувальної брошури «На захист Православної Церкви від Філаретівського розколу» (1997), книг «Український Екклесіаст» (2000), «Матінка Нектарія» та ін. Залишив після себе також значну епістолярну спадщину. Протягом 1955–2001 вів щоденник. Користувався великим авторитетом серед віруючих УПЦ, культурної громадськості Полтавщини. Нагороджений церковними орденами преп. Сергія Радонезького 2 ст. (1986), в. кн. Володимира 2 ст., в. кн. Даниїла Московського 2 ст., Марії Магдалини (Польської православної церкви), державним орденом «За заслуги» 3 ст. Помер після тривалої хвороби. Похов. в архієрейській усипальниці Троїцької церкви Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.

Літ.: Новакович Р. «Спасибо за Лавру, владыко…» // Независимость. – К. – 1997. – 11 апр.; Мелкозьоров О. Народження Ісуса Христа відкрило нову еру яку ми тепер називаємо християнською…: «Інтерв’ю з митрополитом Полтавським і Кременчуцьким Феодосієм» // Вечірня Полтава. – 2000. – № 1. – 6 січ. – С.1; Цвєтов О. «Великий Піст – то очищення душі»: «Інтерв’ю з митрополитом Полтавським і Кременчуцьким Феодосієм» // Вечірня Полтава. – 2000. – № 14. – 6 квіт. – С. 8; Петруцій Н., Петруційова О. Високопреосвященніший митрополит Полтавський і Кременчуцький Феодосій Дикун-Ваколюк М.Н. – Полтава, 2000. – [Буклет]; Митрополит Полтавський і Кременчуцький Феодосій: [Некролог] // Нова Полтава. – 2001. – 3 жовт. – С. 1, портр.; Помер митрополит Феодосій: [Некролог] // Вечірня Полтава. – 2001. – 4 жовт. – № 40. – С. 2; Шибанов Г. До світла вічної істини: Бесіди з митрополитом Феодосієм. – Чорнухи, 2006.

Г. М. Шибанов

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

Дивись також http://orthodoxy.org.ua/uk/po_eparhiyah/poltavska/2006/10/03/3845.html

Портрет: http://www.astrakhan-ortodox.astranet.ru/vladyki/feodos2.htm

 

Феодосий (Дикун Митрофан Никонович) (23.11.1926 - 01.10.2001). Русская Православная Церковь, митрополит.

Родился 23 ноября 1926 года в с. Черница Корецкого района Ровенской области в крестьянской семье.

В 1943 году окончил 7 классов средней школы и поступил послушником в Почаевскую Лавру.

В 1947 году поступил в Московскую духовную семинарию, по окончании которой в 1951 году продолжил образование в Московской духовной академии.

В 1955 году окончил академию со степенью кандидата богословия.

25 августа того же года епископом Владимирским и Суздальским Онисимом пострижен в монашество.

28 августа рукоположен во иеродиакона, а 4 сентября - во иеромонаха и назначен в храм с. Костырево Владимирской епархии.

В январе 1956 года переведен в кладбищенский храм г. Владимира.

В 1958 г. назначен преподавателем и помощником инспектора Волынской духовной семинарии (по личной просьбе).

С 1960 года состоял секретарем правления Волынской духовной семинарии.

В 1963 году возведен в сан игумена.

В 1964 году переведен преподавателем в Одесскую духовную семинарию и вскоре назначен помощником инспектора этой семинарии.

21 марта 1966 года возведен в сан архимандрита и назначен ректором Одесской духовной семинарии.

Постановлением Св. Синода от 4 апреля 1967 года архимандриту Феодосию определено быть епископом Переяслав-Хмельницким, викарием Киевской епархии.

4 июня 1967 года во Владимирском кафедральном соборе в Киеве хиротонисан во епископа Переяслав-Хмельницкого.

Хиротонию совершали: митр. Крутицкий и Коломенский Пимен, митр. Ленинградский и Ладожский Никодим, архиепископы: Киевский и Галицкий Филарет, Эдмонтонский и Канадский Пантелеимон, Иркутский и Читинский Вениамин, Ивано-Франковский и Коломыйский Иосиф, Херсонский и Одесский Сергий, Львовский и Тернопольский Николай.

7 октября 1967 года назначен епископом Полтавским и Кременчугским.

25 октября 1977 года отправил Л. И. Брежневу двухсотстраничное письмо, в котором изложил беды Церкви. Письмо попало за рубежи СССР, было переведено на многие языки, передано по радио "Свобода" и другим радиостанциям. В связи с этим давление на Церковь было ослаблено, но сам епископ подвергся наказанию - был переведен на Вологодскую кафедру, куда не смог поехать из-за болезни.

7 сентября 1978 года возведен в сан архиепископа.

4 октября 1979 года - архиепископ Вологодский и Великоустюжский, но по состоянию здоровья поехать в Вологду не смог и 27 декабря того же года назначен архиепископом Астраханским и Енотаевским.

В 1989 г. на Священном Синоде РПЦ выступил с предложением об образовании Украинской Православной Церкви, что встретило сопротивление со стороны Киевского митрополита Филарета (Денисенко).

Определением Св. Синода от 19 февраля 1990 года назначен архиепископом Хмельницким и Каменец-Подольским.

20 марта этого же года постановлением Синода Украинского Экзархата назначен архиепископом Ивано-Франковским и Коломыйским.

В 1990 году архиепископ Феодосий выступил против деятельности Украинской греко-католической церкви, выражавшейся в массовых захватах храмов и монастырей на Западной Украине, экспансии католицизма. Известно также письмо архиепископа президенту СССР М.С. Горбачеву, в котором также были изложены политические и антиправославные причины противоправной деятельности УГКЦ.

8 мая 1990 г. вошел в состав Синодальной Библейской комиссии.

С ноября 1990 г. - член Св. Синода УПЦ.

С 2 апреля 1992 г. - архиепископ Винницкий и Броцлавский.

2 апреля 1992 н. на Архиерейском Соборе РПЦ выступил с яркой речью против предоставления УПЦ автокефалии.

С 1992 года - архиепископ Полтавский и Кременчугский и с 20 июня того же года - председатель Канонической комиссии Священного Синода Украинской Православной Церкви.

В 1996 году возведен в сан митрополита.

С мая 1997 года под редакцией митрополита Феодосия издается ежемесячник "Полтавский Православный листок".

В 2000 г. вышла в свет книга владыки "Український екклісіаст". Его перу принадлежат 16 томов трудов "Свята криниця", 10 томов проповедей, том поэзии, том басен, 5 томов "Путь святих", книга "Матушка Нектарія", брошюра против унии "Щире слово до Галицької молоді", 2 брошюры против разных сект. В средине 90-х годов архиепископ Феодосий пишет известную обличительную работу "На захист Православної Церкви від філаретівського розколу" (В защиту Православной Церкви от филаретовского раскола. 1997), разошедшуюся огромными тиражами.

Почил о Господе 1 октября 2001 года после продолжительной болезни. Отпевание и погребение Митрополита Феодосия состоялось 4 октября в г. Полтаве.

Награды: орден преподобного Сергия Радонежского II степени (25 августа 1986 г. в связи с 60-летием со дня рождения), орден великого князя Владимира II степени, орден великого князя Даниила Московского II степени, орден Марии Магдалины (Польская Православная Церковь), орден "За заслуги" III степени - Президента Украины.

Труды:

Речь при наречении во епископа Переяслав-Хмельницкого. ЖМП. 1967, № 8, с. 12-14.

"О благословении плодов". ЖМП. 1971, № 9, с. 41-43.

Беседа с архиепископом Астраханским и Енотаевским Феодосием // На пути к свободе совести II: Религия и демократия. М., 1993. с. 232-244.

Источник:

Благотворительный фонд "Русское Православие" - http://www.ortho-rus.ru/cgi-bin/ps_file.cgi?2_1015