История Полтавы

Сковорода, Григорий Саввич

Подробности

Просмотров: 100052

Сковорода, Григорій Савич (1722 —1794) — український просвітитель, філософ і поет.

Народився у Чорнухах на Полтавщині, в сім'ї малоземельного козака. Освіту здобув у Київській академії, де навчався у 1734—1741, 1744—1745, 1751—1753 рр. У 1741—1744 рр. служив у придворній капелі в Петербурзі. У 1745—1750 рр. перебував в Угорщині, подорожував по Австрії, Словаччині, Польщі, Італії. У 1751 р. викладав у Переяславському, у 1759 р. — у Харківському колегіумах. Після сутички з церковниками залишив педагогічну діяльність і з 1769 р. мандрував по Україні, проповідуючи свої філософські погляди. В 1764 р. Сковорода побував у Гребінці, Пирятині, Лохвиці, Лубнах, Гадячі (окремі дослідники допускають, що він міг бути і в Золотоноші, Чорнобаї, Оржиці, Хоролі, Решетилівці, Полтаві). У цей час написав основні філософські та поетичні твори: "Диалог, или розглагол о древнем мире", "Наркісс. Разговор о том: узнай себя", "Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни", "Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира", "Израилский Змий", "Диалог. Имя ему — Потоп змиин" та ін. Автор рукописної збірки поезій "Сад божественных песней", збірки байок "Басни харьковские". Створив видатну пам'ятку української сатири 18 ст. "Всякому городу нрав и права", яка стала народною піснею. Помер і похований у Сковородинівці на Харківщині. У Чорнухах відкрито меморіальний комплекс Г. С. Сковороди, у Чорнухах і Лохвиці йому встановлено пам'ятники, у Полтаві його ім'ям названо вулицю.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 872

Портрет: http://www.ukrfoto.net/people_59.html

Сковорода, Григорій Савич — Сковорода Григорий Саввич — (22.11/3.12.1722, с. Чорнухи, тепер смт Полтавської області -29.X/9.XІ.1794, c. Пан-Іванівка, тепер Сковородинівка Золочівського р-ну Харківської обл.) — великий філософ-просвітитель, богослов, поет і музикант.

Народився у родині козака Лубенського полку. В 9 літ лишився круглим сиротою і виховувався в одного старого ченця. У 1734-1753 pp. вчився, з перервами, у Київській академії. Перерви були викликані перебуванням спочатку в придворній імператорській капелі в Петербурзі (1741-1744 pp.), а потім на церковній службі за кордоном (1745-1750 pp.), коли Г. Сковорода жив в Угорщині, відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Італію, зав'язавши знайомства з тамошніми інтелектуалами. Повернувся на Україну дуже освіченою і вченою людиною, але постійно вдосконалював свої знання, займаючись самоосвітою. Протягом 15 років Г. Сковорода вчителював приватне або в духовних школах в Переяславі та Харкові, але 1769 р. облишив вчительську діяльність і останні 25 років життя провів у мандрах, проповідуючи свої погляди серед народу. Проживав по монастирях, у священиків, освічених поміщиків, але найбільше любив жити серед селян. Під час своїх мандрівок писав твори, які власноруч розмножував і розсилав приятелям. Головні філософські твори Г. Сковороди: "Діалог, или розглагол о древнем мире", "Наркісс. Разговор о том: узнай себе", "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни", "Разговор, называемый алфавіт, или Букварь мира". Основний літературний твір - збірка 30 поезій "Сад божественных песней ", одна з яких {" Всякому городу нрав и права") стала народною. Живим словом, рукописними творами, і - найважливіше власним прикладом Г. Сковорода проводив у народне середовище вчення, яке по-новому мусило б збудувати людське життя. (Філософська спадщина Г. Сковороди важка для розуміння: він писав книжною мовою, свої думки змальовував образами та картинами, вважаючи, що так захована правда в цілому світі).

Світ, в т.ч. людське життя філософ уявляв як сполучення протилежностей ("антитез"). Він учив, що світ є подвійний і складається з двох природ - видимої, або створіння, і невидимої, або Бога, причому Бог є основою світу. Так само, як світ, подвійна й людина ("є дві людини - земна та небесна - в тій самій людині"). Треба плекати в собі "дійсну людину", яка є рівна самому Богові ("Бог наш у нас, у серці нашому"). Філософію Г. Сковорода називав самим життям, тому головним у людині вважав не її пізнавальні здібності, а її дух ("серце"), з якого виростає й думка, й устремління, й почування. Реальність, за Г. Сковородою, є гармонійною взаємодією трьох світів: великого - макрокосму, або всесвіту, малого - мікрокосму, або людини і символічного - Біблії. У свою чергу кожен із цих світів являє собою єдність двох натур: "видимої", зовнішньої, тілесної, й "невидимої", внутрішньої, духовної. Вартість і значення мас тільки перша, тобто вічність у всіх трьох світах. Щастя, провіщав Г. Сковорода, треба засновувати на вічному - не на багатстві, славі чи тілесному здоров'ї, а на тім, що вічно існує і що можуть здобути всі без особливих труднощів - щастя треба шукати всередині нас самих. Пізнавши себе, знайдемо душевний спокій і радість. На практиці це означало: пізнати свої природні нахили і відповідно тому вибрати собі заняття. Тоді будь-яка праця буде корисна для суспільства й приємна для самої людини ("Щасливий, хто з'єднав свою приватну справу із загальною. Сіє є істинне життя").

Сам Г. Сковорода вихваляв і вів просте, убоге, несуєтне життя, близьке до природи. Одягався просто, їв один раз у день - пізно ввечері, причому не вживав м'яса і риби - тільки городину і молоко, спав не більше 4-х годин на добу, ходив пішки, завжди веселий, бадьорий, усім задоволений. Цільність його особистості справляла велике враження на сучасників і зробила Г. Сковороду всесвітньо відомим. Логіка вчинків Г. Сковороди для багатьох була незбагненною, декому він видавався таким собі диваком, людиною не від світу цього, його постать швидко стала темою легенд та оповідань. Помер Г. Сковорода в одного із друзів; на могилі написані його власні слова: "Світ мене ловив, та не піймав". Смерть Г. Сковороди теж була незвичайна: до обіду він був веселим та балакучим, а тоді вийшов із хати й став копати собі в садку могилу. Потім переодягнувся в чисту білизну, ліг на лавці, підклавши під голову свою торбину, і заснув навіки. В Чорнухах, Переяславі-Хмельницькому, Сковородинівці створено меморіальні музеї Г. Сковороди; в Чорнухах, Лохвиці та інших містах встановлено пам'ятники філософу.

Джерело:

Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 244-246