История Полтавы

Раковский, Христиан Георгиевич

Подробности

Просмотров: 93024

Раковський, Християн Георгійович - Раковский Христиан Георгиевич - [справжні ім'я і призвище - Христю Станчев - Т.Б.] (01.08.1873-11.9.1941) - політичний і державний діяч УСРР.

Н. у Градеці (тепер Болгарія). До 1914-активний учасник болгарського і румунського соціалістичних рухів, один із засновників соціал-демократичних партій у Болгарії і Румунії. Виступав проти участі Болгарії у Першій світовій війні і входив у Центральне бюро антивоєнної революційної Балканської соціал-демократичної робітничої федерації (заснована 1915). У 1918 вступив у партію більшовиків, обіймав посаду голови Верховної автономної колегії, заснованої в Одесі для боротьби проти контрреволюції в Україні та Румунії. Був членом Центрального виконавчого комітету Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу (Румчероду).

З травня 1918 очолював більшовицьку дипломатичну делегацію на переговорах з урядом гетьмана П. Скоропадського щодо укладення мирного договору між радянською Росією і Українською Державою. З січня 1919 по липень 1923 (з перервами) очолював уряд радянської України. В ім'я інтернаціоналізму протистояв українському партикуляризмові і навіть ставив під сумнів існування окремої української національності. Проте до кін. 1921 Р. змінив свої погляди. Наполягав на більшій повазі до українського національного питання, вимагав розширення політичної та економічної самостійності Української СРР. На XII з'їзді Російської Комуністичної партії в квітні 1923 різко критикував позицію Й.Сталіна в національному питанні.

Після зміщення з посади голови Раднаркому УСРР був послом СРСР у Великій Британії (1923-25) та Франції (1925-27). Будучи висланим із Франції за революційну діяльність, восени 1927 повернувся в Україну і протягом місяця організував “ліву опозицію”. У грудні 1927 на XV з'їзді Російської Комуністичної партії виключений з її рядів, а через місяць - висланий в Астрахань. З 1929 Р. був визнаним всесоюзним лідером “лівої опозиції”. У лютому 1934 підкорився партійній дисципліні й отримав дозвіл на повернення в Москву, де став керувати науково-дослідним інститутом наркомату охорони здоров'я. У 1936 заарештований за звинуваченням у шпигунстві й у березні 1938 засуджений до 20 років ув'язнення. Розстріляний в Орловській в'язниці. [Военной коллегией Верховного суда СССР 8 марта 1938 г. приговорен к 20 годам лишения свободы, 8 сентября 1941 г. ею же приговорен к расстрелу, расстрелян 11 сентября этого же года. Реабилитирован Пленумом Верховного суда СССР 4 февраля 1988 г., 21 июня 1988 г. КПК при ЦК КПСС восстановлен в партии (Известия ЦК КПСС, 7 (306) июнь 1990). - Т.Б.]

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Фото: Российская портретная галерея