История Полтавы

Гнилосиров, Василий Степанович

• 

Подробности

Просмотров: 60338

Гнилосиров (Гнилосир) Василь Степанович (псевдоніми – А.Гавриш, О.Гавриш, Ал.Гаврыш, Ол.Гаврыш, В.Гаврыш, О.Л.Гаврыш та ін.; не пізніше 02.04(21.03).1836–16(03).11. 1900) – громад. діяч, педагог, етнограф, письменник.

Н. на х. Гаврівка (Гавришкове) Кобеляцького пов. Полтав. губ. Позашлюбний син відставного гусарського полк. Антона Гавриша та шляхтянки Наталії Ганжи. За бажанням рідного батька його всиновив управитель маєтку на Катеринославщині С.Гнилосиров.

1850 Г. закінчив Полтав. повітове уч-ще, 1857 – Полтав. г-зію. Вступив на мед. ф-т Харків. ун-ту. 1860 брав участь у створенні місц. недільних шкіл (за порадою та по допомогу щодо забезпечення їх літературою звертався до Т.Шевченка). Торгував укр. книжками, досліджуючи попит на них, у селах і містах Харківщини та Полтавщини, надсилав кошти М.Костомарову для випуску науково-популярних та ін. тв. Був одним з ініціаторів харків. вечора на спомин Шевченка 1 квіт.(19 берез.) 1861. Товаришував з О.Потебнею.

1861 перейшов на історико-філол. ф-т, того самого року залишив ун-т і, склавши іспит на звання вчителя рос. мови, став на службу до Охтирського повітового уч-ща, а 1864 – Харків. повітової шк. Протягом 1869–70 займався організацією споживчих т-в, 1870–73 викладав у Звенигородському двокласному міському уч-щі. Від 1873 до відставки 1895 завідував (на посаді наглядача) Канів. двокласним уч-щем.

Оберігав Шевченкову могилу, збирав меморіальні матеріали. 1884 заснував перший нар. музей у Каневі – «Тарасову світлицю», 1897 запровадив книгу записів туристів-відвідувачів. Виступав у часописах «Основа», «Зоря», «Киевская старина». Автор спогадів і розвідки «К истории могилы Т.Г.Шевченко», а також віршів, у т. ч. про Шевченка. В Києві надрукував поему «Закохана» (1893), казку «Царівна-русалка» (1895), зб. «Оповідання» (1897). Вів щоденник (зберігається в Ін-ті рукопису НБУВ), а також широке листування: серед його кореспондентів – В.Науменко, П.Житецький, В.Лисенко та багато ін.

П. у м. Канів.

Тв.: П’ять днів з життя Х-го студента. «Основа», 1862, № 9; Десятилетие каневской публичной библиотеки (1878–1887 г.). «Киевская старина», 1889, № 8; До історії могили Т.Г.Шевченка. «Дніпро», 1964, № 2.

Літ.: Науменко В. Памяти В.С.Гнилосырова. «Киевская старина», 1901, № 2; Житецький І. Шевченко і харківська молодь. «Україна», 1925, № 1–2; Його ж. Листування Костомарова з харківськими громадянами про видання народніх книжок. Там само, 1925, № 3; Іофанов Д.М. Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка. К., 1957; Тарахан-Береза З. З історії «Тарасової світлиці». «Радянське літературознавство», 1984, № 7; Її ж. Літописець і хранитель Шевченкової могили. «Дніпро», 1987, № 3; Франчук В. З оточення Олександра Потебні. «Київська старовина», 1993, № 1.

П.Г. Усенко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

 

Гнилосыров, Василий Степанович из мещан г. Полтавы, где и родился 21 марта 1836 г.; скончался 3 ноября 1900 г. в г. Каневе, Киевской губ., здесь и погребен. Гнилосыров, вообще мало выступавший в печати под псевдонимом "Гавриш", замечателен тем, что, живя в Каневе с 1873 г., был "верным стражем" могилы Т. Г. Шевченко, постоянно проявляя свою заботливость о сохранении ее в порядке, был, можно сказать, живой летописью всех тех событий, которые связаны с вопросом о реставрации этой могилы в 80-х годах.

По окончании средней школы, Гнилосыров поступил в Харьковский университет на историко-филологический факультет в конце 50-х годов, где был учеником знаменитого впоследствии, но тогда еще молодого адъюнкта А. А Потебни ^*). Не окончив здесь курса, В. С. покидает университет, держит экзамен на звание учителя русского языка и получает место исправляющим должность учителя того же предмета в Ахтырском уездном училище. В 1864 году переведен на туже должность в Харьковское уездное училище, где прослужил до 1869 г., когда вышел в отставку. В 1870 г. вторично поступил на службу учителем же русского языка в Звенигородское двухклассное городское училище. В 1873 г. получает место штатного смотрителя такого же училища в Каневе и остается в этой же должности до 1895 г., когда выходит в отставку и остается на жительстве в Каневе до самой своей смерти ^**).

---

^*) Несколько любопытных страниц из этого периода его жизни можно прочесть в "Основе", 1862 г., № 9, в статьe "Пять день з життя Х-го студента", подписанной А. Гавриш.

^**) См о нем "Киевскую Старину", 1901 г, т. LXXII, февраль, стр. 301—307, в ст. В. Науменка: "Памяти В. С. Гнилосырова".

Джерело:

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. 2-е изд. Исправл. и дополн. Полтава. 1902 г. Стр. 348-349

 

Гнилосиров (Гнилосир), Василь Степанович (літ. псевдонім А. Гавриш; 9/21.03.1836, Кобеляки - 22.10/3.11.1900, Канів) — письменник, журналіст, фольклорист, педагог, громадський діяч, літописець і хранитель Шевченкової могили.

Був позашлюбною дитиною відставного гусарського полковника А. Г. Гавриша. Офіційним батьком став управитель сусіднього поміщицького маєтку С. А. Гнилосиров. Освіту одержав в Першій Полтавській гімназії (Полтавському повітовому училищі - згідно з "Полтавщина: Енциклопедичний довідник"  (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 748 - Т.Б.) та на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Був активним учасником Харківської, Полтавської і Київської Громад. Літературна спадщина В. Гнилосирова досить скромна. В історію він увійшов насамперед завдяки своїй подвижницькій діяльності, пов'язаній з іменем Т. Шевченка та його могилою. Перебравшись у 1873 р. до Канева, до виходу на пенсію в 1895 р. працював учителем історії та географії міського двокласного училища, був його директором. Був очевидцем і учасником всіх подій, які відбува лися біля Шевченкової могили в 1870—1890-х рр. Його записки-спогади стали літописом минулого Тарасової гори, а сам він — першим літописцем історії національної Святині. У 1897 р. увів традицію Книги вражень, що її шанувальники Кобзаря ведуть ось уже понад століття. Зіграв основоположну роль в організації першого в світі народного музею Т.Шевченка — Тарасової світлиці, яку створив у збудованій 1884 р. сторожовій хаті біля могили Кобзаря. Вів ретельний облік перших експонатів та їх дарувальників. В останні роки життя працював над упорядкуванням матеріалів з історії Шевченкової могили (рукописна книга "К истории могилы Т. Г. Шевченко (Из записок обывателя)". Помер на 65-му році життя. Похований на Канівському новому цвинтарі. В радянські часи могилу було зруйновано.

Джерело:

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 185