Гапон, Георгий Аполлонович
- Подробности
- Просмотров: 55394
Гапон (справжн. прізв. Гапон-Нових), Георгій Аполлонович (5/17.02.1870, с. Білики Кобеляцького повіту — 28.03/10.04.1906, Озерки, поблизу Петербурга) — священик, політичний діяч.
Народився в заможній козацькій родині волосного писаря. Після закінчення початкової школі в рідному селі навчався в Полтавському духовному училищі (1883—1885 pp.), де зійшовся з викладачем толстовцем І.М. Трегубовим, і Полтавській духовній семінарії (1888—1893 pp.), де перебував під впливом толстовця І.В. Феєрмана. Через вільнодумство одержав диплом II ступеня, який закривав двері до університету. Перебивався приватними уроками і працею статистика в Полтавському земстві. Зблизившись з полтавським архієреєм Іларіоном (І.Ю. Юшеновим), у 1895 p. був рукоположений в священики Всіхсвятської кладовищенської церкви. Незважаючи на те, що ця церква не мала приходу, став проповідувати і невдовзі зробився відомим цілому місту. Незадовго до рукоположення одружився з донькою місцевого купця. Шлюб був щасливий, але після народження другої дитини дружина померла. Після цього вирішив покинути Полтаву. За рекомендаціями Іларіона та інших впливових земляків в 1898 р. добився дозволу від Синоду на вступ до Духовної академії. В 1899—1900 рр. перебував в одному з кримських монастирів. Повернувшись до Петербурга, склав екстерном екзамени за 3-й і 4-й курси, а в 1903 р. захистив дисертацію "Современное положение прихода в православных церквах, греческой и русской". Заняття суміщав з місіонерською діяльністю в робітничих кварталах столиці: з кінця 1900 р. був священиком 2-го убіжища Московсько-Нарвського відділення Товариства попечительства про бідних та хворих дітей і законовчителем Дитячого притулку св. Ольги. Розробив і подав петербурзькому градоначальнику Н.В. Клейгельсу проекти створення робітничих будинків і колоній, а також пропозиції щодо поліпшення діяльності сирітських приютів. Водночас з поч. 1902 р. брав участь в службах у церкві Скорботної Божої матері в Галерній гавані, де вперше виступив з проповідями про "силу робітничого товариства", намагався організувати робітничі гуртки. Цією діяльністю викликав незадоволення керівництва попечительських закладів, і в липні 1902 р. був відсторонений Синодом від своїх обов'язків за "моральну гріховність". Сповнені соціального змісту проповіді отця Гапона створили йому величезну популярність. Священиком зацікавилися офіційні особи і придворні аристократи, які давали йому численні аудієнції. В той же час есери впровадили в його оточення інженера Путиловського заводу полтавця П.М. Рутенберга (партійна кличка "Мартин"), котрий відіграв трагічну роль в житті робітничого лідера.
У 1902 р. Г.Гапон познайомився з начальником особливого відділу департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ С.В. Зубатовим і дав згоду співробітничати у створенні легальних робітничих організацій під наглядом таємної поліції. На поч. 1903 р. Г. Гапон подав голові уряду С. Ю. Вітте записку з проханням посприяти в легалізації створених під "дахом" поліції робітничих гуртків і організацій. На кошти з таємного фонду департаменту поліції в серпні 1903 р. священик орендував чайну-читальню на Виборзькій стороні, що стала центром "Зібрання російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга" — першої в Росії масової робітничої організації. Особисто розробив статут і програму "Зібрання", а в лютому 1904 р. очолив організацію (до цього був ієреєм церкви при петербурзькому Будинку попереднього ув'язнення). Урочисте відкриття "Зібрання" відбулося 11 квітня 1904 р. З метою створення філіалів товариства влітку 1904 р. побував у Москві, Києві, Полтаві. До кінця 1904 р. в різних районах Петербурга було створено 11 відділів організації з числом членів близько 20 тис. Для кожного відділу наймалось велике приміщення, яке після освячення перетворювали на робітничий клуб. Тут проходили збори активістів, сюди приходили робітники з сім'ями після роботи, тут для них організовувались лекції, концерти, створювалися бібліотеки і каси взаємодопомоги. Відділи очолювали вірні Г. Гапону люди з числа активних робітників. У листопаді 1904 р. серед керівництва визріла ідея петиції до царя з робітничими вимогами. За пропозицією Г. Гапона вирішили подати її в критичний момент, підтримавши об'єднаними зусиллями всього робітничого населення Петербурга. Непередбачуване звільнення 19 грудня 1904 р. чотирьох робітників Путіловського заводу, членів гапонівської організації, змусило втрутитися в конфлікт з адміністрацією підприємства. Після того, як переговори закінчилися безрезультатно, було вирішено розпочати страйк і подати царю петицію. Страйк на Путіловському заводі розпочався 3 січня 1905 р. і був підтриманий робітництвом 456 підприємств і установ. Протягом 5 днів число страйкарів зросло з 15 до 111 тис. Отець Гапон по кілька десятків разів на день виступав перед робітниками. В цей час Г. Гапон втратив довір'я властей, які умовляли його вплинути на робітників і припинити страйк.
Констатувавши, що критичний момент настав, Г. Гапон закликав робітників до походу в неділю 9 січня до Зимового палацу, де цареві мала бути вручена петиція, підписана 100 тисячами чоловік, а сам вирішив очолити демонстрацію. Про намічену акцію особисто повідомив Миколу II. За ніч з 8 на 9 січня Петербург перетворився на воєнний табір: вулиці, площі, мости були заповнені військами — кавалерією, піхотою, артилерією; робітничі окраїни були відрізані від центру міста. Г. Гапон визначив 4 збірних пункти, звідки о 10-й ранку мали рушити маніфестанти — за Нарвською заставою, на Петербурзькій стороні, на Васильєвському острові, на Шліссельбурзькому тракті. Сам він, відслуживши о 12 годині молебінь "о здравії" імператора в капличці Путіловського заводу, був з робітниками біля Нарвських воріт. Щоб підкреслити мирний характер демонстрації, люди несли ікони і хоругви, а також великий царський портрет. Робітники прийшли з дружинами і дітьми, всі були одягнені по-святковому. В демонстрації взяло участь 150 тис. чол. Це була перша із всіх процесій, що йшла до царя з вимогами визнати права народу. Незважаючи на мороз, всі йшли з непокритими головами. Рухалися під спів "Спаси, Господи, люди твоя". Поліція не перешкоджала демонстрантам, навпаки, без шапок йшла поряд з робітниками. Незабаром дорогу перегородили війська. Першими на процесію напали козаки, які, прорізаючи натовп, рубали шаблями на обидва боки. Люди все ж просувалися вперед. Коли до солдатів залишалося кілька десятків кроків, гримнули залпи. Передні ряди залягли, задні кинулися врозтіч. Солдати продовжували стріляти. Всі, хто йшов поруч з Г. Гапоном, були вбиті; сам він вирятувався з місця бойні за допомогою П. Рутенберга. Священика негайно переодягли в цивільний одяг і обрізали волосся (робітники, присутні при цьому, розібрали його між собою як реліквію).
В інших частинах містах картина була така сама, число жертв вражало уяву. В нелегальній пресі наводилась цифра 5000; в урядових донесеннях повідомлялося, що вбито 130 і поранено 299 осіб. Вірогідно, кількість поранених дорівнювала близько 450—800, а убитих 150—200 чол., на загал близько 1 тис. жертв.
Сучасник про "Криваву неділю":
"9 січня на карту були поставлені дві ідеї, які довго дурманили народ — Бог і цар. Сказані Г. Гапоном після розстрілу слова: "Немає більше Бога, немає більше царя" підвели підсумок вікового минулого, визначивши програму майбутнього. Ім'я Г. Гапона стало революційною силою".
Події 9 січня 1905 р. стали початком російської революції. Загибель сотень невинних і беззбройних людей переповнила чашу народного терпіння. Звістка про "криваву неділю" викликала хвилю страйків по всій країні. 9 січня 1905 р. в Петербурзі страйкувало 125 тис. (625 установ); в місті з'явилися барикади. Люди вимагали зброї і керівництва, але ніякої організації не було. В перші години після розстрілу Г. Гапон написав прокламацію до робітників і солдатів, закликавши до збройної війни за свободу, намагався мобілізувати відділи "Зібрання". Сподіваючись, що робітники піднімуть повстання, вважав своїм обов'язком його очолити. Але всі відділи "Зібрання" були зайняті військами, вожаки убиті або сховались. Прокламація Г. Гапона дійшла до робітників надто пізно, коли багато вже стали до роботи, а злість притупилась. На Миколу II події 9 січня 1905 р. навели містичний жах. В революції, що почалася в країні, він звинувачував отця Гапона.
Увечері 9 січня Г. Гапон під чужим прізвищем виступив з промовою у Вільному економічному товаристві; потім два дні переховувався на конспіративних квартирах есерів. Призначений 11 січня генерал-губернатором Петербурга і Петербурзької губернії Д. Ф. Трепов розпочав арешти, пред'явивши Г. Гапону і його товаришам звинувачення в намірах сформувати тимчасовий уряд Росії. Батюшку активно шукали. Переконавшись, що уряд став на шлях репресій, а надії на повстання немає, Г. Гапон погодився з есерівською пропозицією покинути країну. Пізніше, в березні 1905 р., він був звільнений зі служби, позбавлений сану і виключений з духовного звання.
За кордоном Г. Гапон намагався об'єднати своїм авторитетом еміграційні партійні верхи соціал-демократів і соціал-революціонерів. В Женеві, Парижі, Лондоні провів ділові зустрічі з Г. Плехановим, В. Леніним, Є. Азефом, Ж. Жоресом, Ж. Клемансо та іншими вітчизняними і зарубіжними партійними авторитетами, був прийнятий в члени РСДРП, відкрив банківський "Фонд Гапона". Якщо раніше в партійному середовищі ставлення до його особи було переважно скептично-неґативне, то тепер, після подій січня 1905 р., вся велич грози, що розігралася в Росії, перенеслася на Г. Гапона, пов'язувалася з його іменем. В очах емігрантських кіл він був єдиним практиком революції і її першою фігурою. В квітні 1905 р. Г. Гапон провів у Парижі конференцію соціалістичних партій з метою об'єднання їх у бойовий сою і вироблення єдиної тактики в революції. Проте переговори щодо об'єднання революційних сил закінчилися безрезультатно — партійні бонзи не погодилися визнати в Г. Гапоні вождя, мотивуючи відмову недостатньою компетенцією "батюшки" а фактично заздрячи і побоюючись його авторитету. В травні 1905 р. Г. Гапон вступив до партії есерів, але скоро був виключений через "політичну безграмотність". Популярність російського робітничого лідера за кордоном була величезна: про нього постійно сповіщала преса, у вітринах виставляли його портрети, на афішах великими буквами писали його ім'я, поглянути на нього добивались іноземні знаменитості. За його рукописи платили величезні гонорари (в Парижі він написав кілька брошур і прокламацій, а також почав писати записки-мемуари). В Росії робітники далі вважали його своїм вождем і навіть збиралися поставити за життя пам'ятник. Незабаром він одержав через спеціального посланця підтвердження формальних повноважень бути постійним представником петербурзьких робітників. На гроші (50 тис. франків), одержані від довіреної особи японського посланника в Парижі Сокова (як виявилося пізніше, агента охранки), закупив транспорт зброї для російської революції, але найнятий з цією метою пароплав "Джон Крафтон" затонув. Переживаючи важкі хвилини, намагався розважитися в паризьких ресторанах, де неодмінно замовляв "Реве та стогне Дніпр широкий". Після амністії учасникам революції (10 жовтня 1905 р.) наприкінці грудня 1905 р. повернувся в Петербург.
Звернувшись через посередників (серед яких був директор департаменту поліції П. І. Рачковський) до голови Кабінету міністрів С.Ю. Вітте і міністра внутрішніх справ П. М. Дурново, отець-революціонер зрікався крайніх поглядів, які висловлював у прокламаціях після подій 9 січня і виступав за мирний розвиток робітничого руху на професійній основі. Водночас він добився згоди на відкриття своїх відділів і відшкодування завданих збитків в сумі 30 тис. руб. Представники владних структур все ж поставилися до Г. Гапона з недовірою, вважаючи його некерованим і дуже небезпечним. Інформація про зносини з урядовцями і одержання від них грошей з'явилася в пресі. В грудні 1905 р. газета "Гусь" опублікувала статтю "Долой маску!" з викриттям Г. Гапона як агента поліції; одночасно П. І. Рачковський звинуватив його в одержанні грошей від японців. Г. Гапон виніс справу на суд, будучи впевненим, що виправдається, оскільки діяв в інтересах народу.
За короткий час талановитий організатор відновив діяльність усіх своїх 11 відділів як позапартійних робітничих організацій. Ім'я Г. Гапона, як і раніше, приваблювало народні маси. Наприкінці січня 1906 р. уряд заборонив діяльність "Зібрання". В свою чергу партії, які претендували на керівництво робітничим рухом, перед загрозою втратити вплив навіть на своїх членів, розпочали боротьбу з "гапонівщиною" як демагогією. Показово, що інтереси поліції і революціонерів в цьому питанні зійшлися. Г. Гапон, який хотів робити політику сам, став небезпечним для всіх. Безумовно відданий справі революції діяч став її першою великою жертвою.
На поч. 1906 р. Центральний комітет партії соціалістів-революціонерів прийняв рішення ліквідувати Г. Гапона як провокатора. Єдиним доказом його зради стали свідчення П. Рутенберга (Мартина), ніби Г. Гапон хотів вийти через нього на Бойову організацію есерів і з цією метою намагався завербувати. Головним суддею виступив член ЦК і одночасно платний агент департаменту поліції Євно Азеф (не виключено, що цим вбивством він хотів списати провали і невдачі очолюваної ним Бойової організації, виною яким він був сам). Заманивши Г. Гапона на дачу в Озерках під Петербургом (повністю довіряючи другові Мартину, отець приїхав туди сам-один і без зброї), П. Рутенберг із 6-ма бойовиками самосудом стратили Г. Гапона 28 березня 1906 р. Він висів у петлі більше місяця, поки труп, нарешті, виявили. Характерно, що есери не наважилися відкрито взяти на себе відповідальність за скоєне, представивши вбивство як приватну справу П. Рутенберга і одночасно відмежувавшись від особи останнього. У 1909 р. колишній директор департаменту поліції О. Лопухін видав революціонерам таємницю Є. Азефа, чим остаточно заплутав усі сліди.
Із спогадів сучасника про вплив Г. Гапона на робітників.
"Число робітників, які приходили послухати петицію, було таким великим, що їх доводилося пускати до зали зборів змінами по кілька чоловік, а за Нарвською заставою Гапон змушений був вийти під відкрите небо, вилізти на діжку з водою і читати петицію при світлі ліхтаря. В таємничих нечітких обрисах ряси, що тріпотіла над натовпом, в кожному звукові долинаючого хриплого голосу, в кожному слові прочитаних із петиції вимог навколишньому людському морю здавалося, що наступає кінець, наближається визволення від страхітливих вікових мук.
А. Гапон, захоплений стихією, заговорив її мовою, став висловлювати її бажання, світити її красою. Все тяглася до нього. За першим його словом готове було йти на муки, на смерть, на все".
Джерело:
Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 206-210
Ссылки на эту страницу
1 | Воспоминания юношеских дней: 1897-1906
[Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма, Торонто, 1972 |
2 | Всесвятская церковь
[Всіхсвятська церква] |
3 | Духовная семинария
Духовная семинария |
4 | Из жизни провинции в 90-х годах
Тамара Гордиенко. Из архива Юлия Бунина // Москва (журнал). 2016. № 3. Стр. 213-246. |
5 | История одной школы (воспоминания)
[Історія однієї школи (спогади)] - Г. Ващенко // Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. Лондон. 1957-1958 |
6 | Личности - Г
[Особистості - Г] - пункт меню |
7 | Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949 |
8 | Письма из Полтавы (1900-1921 г.г.)
[Листи з Полтави (1900-1921 г.г.)] - Короленко В. Г. |
9 | Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню |
10 | Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г. |
11 | Религиозные деятели
[Релігійні діячі] - пункт меню |
12 | Ризенко, Иван Николаевич
[Різенко, Іван Миколайович] (1851—1931), хоровой дирижер, педагог, общественный деятель, преподаватель ППКК |
13 | Рутенберг, Пинхус Моисеевич
[Рутенберг, Пінхус Мойсейович] (1878,Полтава—1942), деятель революционного движения в России, сионист |
14 | Учились в Полтаве
[Вчилися в Полтаві] - пункт меню |